UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Етнічний розвиток Русі-України
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось5117
Скачало447
Опис
Дану роботу з історії можна скачати безкоштовно
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

вдня XI ст. стоїть посеред

східного слов'янства цілком уже відокремлено. Мова Наддніпрянщини та

Червоної Русі XI ст. - це цілком рельєфна, яскраво індивідуальна

лінгвістична одиниця. У ній дуже легко взнати прямого предка сьогочасної

української мови...». Такі висновки видатного сходознавця підтверджує

практика етнополітичного формування Київської землі. Територіальна,

етнічна й політична консолідація середньоподніпровських племен в єдину

історичну спільність супроводжувалась аналогічними процесами і в мовному

середовищі. Живий розмовний говір народу, що очолював консолідаційні

процеси, став мовною основою давніх русів-українців. Українська мова

формувалася на лінгвістичній базі говірки полян-русів, яка спочатку

синтезувала особливості мов ближчих, а потім і віддалених племен.

Подібне відбувалося й в інших регіонах Київської держави. Лінгвістичний

аналіз новгородських берестяних грамот XI-XIIст. дав підставу окремим

вченим зробити висновок про відособленість давньоновгородського діалекту

від інших східнослов'янських діалектів.

 

У XII ст. на зміну назві «Русь» стосовно українських земель приходить

назва «Україна», з появою якої український етнос виступає на політичній

арені як окремо сформована історична спільнота. Вперше термін «Україна»

знаходимо в «Іпатіївському літописі» під 1187 р. Але якщо врахувати, що

на письмі назви територій вживалися вже після того як укорінилися в

повсякденному житті, то можна вважати, що вони були поширені й раніше.

Розповідаючи про смерть у 1187 р. прославленого боротьбою з половцями

переяславського князя Володимира Глібовича, літописець писав: «Й

плакашася по нем всі переяславци, о нем же Украина много постона». До

останнього часу слово «Україна» тут трактувалося вченими як окраїна

Київської Русі, якою і було Переяславське князівство. Але літописець

називає окремо Переяслав і Україну, тобто ті землі, що найбільше

страждали від нападів кочівників. Саме ними й були Переяславська,

Чернігівська та Київська землі. Про вживання цього терміна до різних

українських регіонів свідчать й інші згадки. Під 1189 р. у літописі

записано про приїзд князя Ростислава «ко Украине Галичькой», під якою

розумілися Галичина, Покуття й Подністров'я. «Україною» називали

літописці й «Червенські міста» Галицьке-Волинського князівства у 1213 р.

У XII-XIII ст. назва «Україна» охоплювала територію від Середнього

Подніпров'я на сході до Забужжя включно на заході. Під нею розумілися не

окраїнні території, а «край», «земля», «країна». Саме такий зміст

вкладали пізніше в термін «Україна» самі українці й власті Великого

князівства Литовського. Але поряд з назвою «Україна» ще тривалий час

продовжували вживатися у вузькому та широкому значенні назви «Русь» і

«Руська земля». Живучість і утвердження кожної з них залежали від

багатьох факторів і насамперед від внутрішнього та зовнішньополітичного

становища українських земель.

 

Заняття й побут русів-українців. Основним заняттям русів-українців, як і

раніше, залишалося сільське господарство. Завдяки удосконаленню

-----> Page:

[0] [1] 2 [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ