UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Трагедії XX століття
Автор
РозділІсторія Всесвітня, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось3302
Скачало375
Опис
Дану роботу з історії можна скачати безкоштовно
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

исципліни встановлювалися такі покарання, як штрафи, ув'язнення у

концтабори. Відмова від трудової повинності розглядалася окупаційною

владою як злочинний саботаж і часто каралася розстрілом.

 

За роки тимчасової німецької окупації території України загарбники

закатували близько 6 млн. чоловік мирного населення та

військовополонених, депортували до Німеччини на примусову працю 2,5 млн.

чоловік, спалили сотні міст, тисячі сіл, пограбували та знищили майже

все господарство України.

 

4) Депортація українців з Польщі (Лемківщини)

 

Однією із південно-східних територій Польщі, звідки планувалося

відселити українців, була Лемківщина. Більша її частина з українським

населенням відійшла до Польщі на підставі польсько-радянського договору

від 16 липня 1945 р. Найбільша кількість українців проживала на

території Новосондецького, Горлицього, Ясельського, Короснянського,

Сяніцького, Ліського і Новотаргського повітів Краківського воєводства.

Тут за даними Апостольської адміністрації Лемківщини станом на 1935 р.

мешкало 145 тис. осіб греко-католицького і православного віровизнання.

 

Незважаючи на зростаючий терор і його жертви, лемки вперто відмовлялися

залишати свою землю. Зазначаючи у своїх донесеннях низькі показники

переселення і вбачаючи причини цього виключно в активних

антипереселенських діях українських націоналістів, апарат радянських

уповноважених поставив перед польською стороною питання про сприяння

виконання угоди про переселення. У вересні 1945 р. головний

уповноважений уряду УРСР у справах евакуації порушив клопотання перед

польським урядом про “надання військової допомоги у прискоренні масової

депортації українського населення” [1, 197]. 22 серпня 1945 р. у

Міністерстві громадської адміністрації Польщі відбулася нарада, за

участю начальника Генерального штабу генерал-полковника Корчиця. Було

вирішено виділити три дивізії Війська польського для “боротьби з

бандерівцями”, а також прискорити організацію в усіх гмінах і населених

пунктах органів нової польської влади і підпорядкування українського

населення цих повітів розпорядженням і законам польського уряду.

 

На виконання цього розпорядження 1 вересня 1945 р. Тимчасовий уряд

національної єдності вислав на Лемківщину регулярні військові частини.

Прем’єр Осубка-Моравський наводив такі відомості про польські втрати: “У

боях з бандами органи Міліції Обивательської втратили у 1945 р. 1411

міліціонерів убитими, 1410 – пораненими і 940 – полоненими” . Але не

секрет, що завданням польського війська було також посилення терору,

допомога репатріаційним комісіям у примусовому виселенні українського

населення.

 

Виселення українців з Польщі до СРСР у 1944-1946 рр. не принесло

польському урядові очікуваних результатів. У межах Польщі залишалося

понад 200 тис. українців. Такий стан не гармонізував із бажанням

польських урядових кіл будувати однонаціональну Польщу без національних

меншин.

 

Розміщення депортованих у північно-західних районах Польщі здійснювалося

за продуманим планом. Він полягав у тому, щоб українські сім’ї

-----> Page:

[0] [1] 2 [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ