UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваГетьманщина і розвиток українознавства
Автор
РозділКраєзнавство, етнографія, етнологія
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось7455
Скачало211
Опис
Безкоштовна робота. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Наступний етап розвитку українознавства — це XV–XVIII століття, коли

Україна потрапляє в склад Литовсько-польської держави, потім виборює

державну незалежність, але тратить її і стає колонією російської

імперії.

 

Прикметно, що й на цьому етапі, як і в давньоруський період, одним із

складників українознавства стають праці зарубіжних авторів: істориків,

політиків, воєначальників. До того ж ті праці і кількісно, і — головне —

якісно є явищами високого ґатунку: з одного боку — тому, що висвітлюють

розвиток у повному розумінні української держави її

національно-визвольну боротьбу за незалежність, суверенну внутрішню і

зовнішню політику, культуру, освіту; а з іншого боку — тому, що авторами

праць є свідки чи й учасники подій, професіонали у сферах міжнародного

життя (маємо на увазі польських, французьких, німецьких, англійських,

шведських, російських, турецьких, литовських державців, дипломатів,

воєначальників, істориків, письменників, діячів церкви). На жаль, ми не

маємо не те що повної, а й наближеної до повноти наукової бібліографії,

і не лише зарубіжного, а й вітчизняного українознавства, і причини того

закорінені якраз в умовах української дійсності XIV–XVIII століть.

 

Маємо на увазі, що спроби Данила Галицького повернути всі частини

Київської Русі в лоно однієї держави не увінчалися успіхом. Спочатку

піднесенню могутності слов'ян противилися монгольські завойовники, а

згодом трагічну долю українців окреслювали ближні сусіди: з середини XIV

століття об'єктом зазіхань польсько-литовських магнатів стає

Галицьке-Волинське князівство, а з XV століття турецькі та російські

державці важать і на всю Україну. Як наслідок: до 1370 року майже всією

Волинню заволоділа Литва, Галичиною — Польща, а після Переяславської

Ради (1654) над Україною зависла загроза не тільки територіальних

анексій, державної підлеглості Росії, а й соціальної, національної

неволі, що мала призвести до релігійної, мовної, духовної, культурної

асиміляції та, як підсумок, зникнення України з міжнародної арени як

національно-державного суверена.

 

Адекватним долі української нації, держави, культури, релігії

виявляється й українознавство.

 

Його наймогутнішим документально-науковим чинником постає, як і в час

Київської Русі, літописна історіографія та історіософія. Літописи

Густинський, Величка, Самовидця, Грабянки — це, до речі, і красномовне

продовження великої традиції, але найголовніше, що на новому етапі саме

літописи стали найбільш оперативною, активно впливаючою на сучасників,

аналітично-синтезуючою риси буття і свідомості народу формою. Не

випадково, що й літературно-наукова «Історія Русів» на початку XIX

століття стала могутнім генератором української національної

самосвідомості.

 

Іншими важливими факторами розвитку українознавства стають спочатку

твори релігійного, літературного та літературно-історіографічного змісту

(від домініканця Яцека Одровонжа та його послідовників у Львові,

Перемишлі, Самборі, Луцьку, Коломиї, Кам'янці-Подільському, Києві до

авторів «Дніпрової камені» І. Домбровського та «Роксоланії»

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19] [20] [21] [22] [23] [24] [25]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ