UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПідсобні промисли та художні ремесла українців
Автор
РозділКраєзнавство, етнографія, етнологія
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось22725
Скачало797
Опис
Безкоштовна робота. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Київська Русь

(зокрема. Західна Волинь) вже знала ткацький верстат горизонтального

типу. Ткали не тільки технікою простого переплетення, а й складнішого —

комбінованого. Літописи X—XII ст. вказують на виробництво тканин з льону

і конопель. З вовняних шили свити, опанчі, серм'яги. Тканини декорували

технікою вибивання (кам'яні штампи-печатки XI—XII ст. з Чернігівщини).

Орнамент близький до того, що є на фресках Софії Київської та був у

Десятинній церкві. Ткачі, котрі працювали в селах, найчистіше поєднували

своє заняття з працею на землі. Виробляли переважно полотно на сорочки,

хустки, постіль тощо. Розвивалося й виробництво вовняних тканин, з яких

шили верхній одяг (гуглі, чугані і т. д.). Це було домашнє ремесло. Воно

збереглося упродовж віків і подекуди (північ Полісся, окремі райони

Карпат, окремі місцевості над Дністром) тривало до середини XX ст.

Водночас вже з IX — X ст. з цієї категорії ткачів відокремлюються ті,

котрі працюють тільки на ринок. Перевиробництво, тобто виготовлення

тканин більше, ніж на них було замовлень у даному селі, призвело до

виникнення поселень ткачів біля феодальних володінь, монастирів, міст.

Часто майстри-ткачі, маючи зобов'язання перед феодалами, користувалися

певними привілеями. З XVI ст. було відоме «двірське» ткацтво.

 

Ткачі обслуговували феодала, а згодом працювали на ринок. Пізніше такі

майстерні були організовані на кшталт мануфактур (наприклад, у

Рогатинському та Галицькому староствах). Уже в XIII—XIV ст. майстри

володіли складною технікою узорного ткання і плетіння, що вимагало

чималих знань і певної майстерності. В XIV—XV ст. ткачі оселялися біля

міст, торгових шляхів, феодальних замків, у монастирях. В містах вони

почали об'єднуватися в цехи: 1376 р. цех утворився в Сам-борі, 1445 р.—

Львові, відтак у Дрогобичі, Києві, Судовій Вишні і т. д. Статут

Львівського ткацького цеху був настільки досконалим, що його брали за

основу новостворювані ремісничі об'єднання в інших містах, наприклад, у

Кам'янці-Подільському. Львівський цех виробляв переважно полотно,

скатерки, рушники, сорочки, перемітки, які потрапляли на місцевий ринок

і на експорт. У Львові та інших містах постійно існував прошарок

позацехових ремісників, так званих партачів.

 

Економічний розвиток міст, торгівлі зумовив поступове витіснення цехів

більш удосконаленою формою організації виробників — мануфактурою. В

XVII—XVIII ст. вони майже повністю витіснили їх з міст. Важливу роль в

економічному житті відігравали суконні та полотняні мануфактури,

наприклад, Жовківська, Залозецька, Сокальська (Львівщина), Мань-ківська

(Хмельниччина). З початку XVII ст. на Україні виникають мануфактури з

виробництва шовкових та золото-литих (з золотих та срібних «тягнутих»

ниток, зокрема, так звані слуцькі пояси) тканин. Славилася Бродівська

шовкова мануфактура, яка спочатку працювала на привозній (з Іспанії,

Італії і т. д.) сировині, а згодом мала власні тутові плантації. Подібні

мануфактури були в Києві та Корці. Суконні мануфактури виникли в

Славуті, Рівному, Горохові.

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] 11 [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ