UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПідсобні промисли та художні ремесла українців
Автор
РозділКраєзнавство, етнографія, етнологія
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось22772
Скачало801
Опис
Безкоштовна робота. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

я чого будували спеціальні виробничі приміщення. Про зростання

виробництва поташу свідчать такі дані: якщо в 1772 р. до Гданська

відправлено 21000 бочок поташу, то в 1795 р. — 140 000.

 

Селяни випалювали вугілля, спочатку у незначній кількості, необхідній

для виплавлення болотної залізної руди в димарнях та для ковальських

майстерень, а починаючи з другої половини XVIII ст.— масово. Сам процес

випалювання не був простим і вимагав відповідних знань та досвіду.

Якість вугілля залежала від породи дерева. Найкращим деревом був явір та

граб, з яких випалювали більше вугілля, ніж з берези, вільхи, сосни та

смереки. Випалюванням вугілля займались люди, котрі жили в селах,

розташованих недалеко від залізних гут. Так, у 1846 р. тільки для

залізних гут випалено 868 000 м3 вугілля.

 

Немаловажне значення мало виробництво смоли, яке було поширене там, де

росла сосна. Смолу використовували при будівництві суден, а також шевці,

римарі, боднарі. Також направляли на експорт. Про виробництво смоли

досить образно писав Т. Т. Рутковський: «Величавий нічний вигляд цього

вулкану вогню, бухаючи з печі, в яку перед тим вложили переважно до 465

дерев, а для його погашення приготовили 750 фір гною, частково торфу. І

коли починають гасити вогонь, то червоний стовп його перемішується з

чорною хмарою диму і є величавим, а коло нього 215 скачучих робітників в

личаках кидають у вогонь гній». Важливим деревообробним промислом було

стельмахування — виготовлення возів, полозів для саней і т. д. Тут віз

та сани вважалися основним транспортним засобом і виготовлялись вони без

жодної металевої деталі.

 

Для сільських стельмахів існувала феодальна «возова» повинність — кожних

чотири сільських ремісники давали на рік одну підводу панові. Для

виготовлення воза стельмахи підбирали спеціальні породи дерев, які за

формою підходили для виробництва окремих частин воза чи саней.

 

Найскладніший технологічний процес — виготовлення коліс, тобто їх

вигинання. Для цього будували спеціальну споруду з дерев'яних балок,

шпари між якими ущільнювали мохом та обмазували глиною, дах покривали

дошками. Посередині вставляли три балки для вигинання коліс, внизу

будували піч, над якою встановлювали довгий чан з подвійним дном та

отвором для виходу пари. Від печі проводили димохід. Воду наливали

ззовні дерев'яним жолобом. Матеріал, що мав вигинатись, закладали в

парню через вікна, які потім старанно замазували. Через добу після того,

як у парні розводили вогонь, можна було приступати до вигинання обводів

до коліс. Існували і менші парні, які влаштовували в ямах.

 

У побуті тогочасного селянства переважали дерев'яний посуд, діжки,

відра, миски, ложки і т. д., які виготовляли сільські ремісники.

Невідомий автор у 1886 р. писав: «Колись не-раз приглядався, які ярмарки

відбувались в містах на Покутті, на які привозили від 8 до 10 підвод

різного дерев'яного посуду і за кілька годин все продавали. Перед 20

роками славились миски, виточені з явора, клена, ясеня».

 

Виробництвом дерев'яного посуду найбільше займались на Гуцульщині.

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] 6 [7] [8] [9] [10] [11] [12] [13] [14] [15] [16] [17] [18] [19]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ