UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваТопонімічні легенди і перекази сіл Кореччини
Автор
РозділКраєзнавство, етнографія, етнологія
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось10492
Скачало487
Опис
Безкоштовна робота. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

д жниварського знаряддя праці жатки,

виготовлення якого було поширене серед місцевих жителів. За допомогою

цього знаряддя можна було швидше збирати урожай та розвивати сільське

господарство у селі. Саме цим і прославилося поселення, яке згодом

назвали Жадківкою.

 

Жадківка

 

Назва села походить від польського слова “rzadko”, що в перекладі на

українську мову означає рідко. Рідко, тому що поселення складалося з

рідко розташованих будинків. Ось чому село і досі називають Жадківкою.

 

Топча

 

Колись на території села було непрохідне болото, яке тамтешні жителі

називали «топчею», що означає грузьке місце, трясовина. Згодом болото

пересохло і на його території почали селитися люди. Вони освоїли майже

всю територію болота, вирубуючи ліси та займаючись сільським

господарством. А поселення своє вони і дотепер називають Топчею.

 

Топча

 

На території сучасної Топчі колись було невеличке поселення, що тривалий

час називалося Якубівкою. Село перейменували після того, як на нього

напали татари. Вони розграбували та спалили поселення, молодих та дітей

забрали в ясир, а решту людей вбили. Вони буквально стерли село з лиця

землі, «втоптали його в землю». Згодом на цьому місці знову почали

селитися люди, а своє поселення вони почали називати Топчею.

 

Копитів

 

Колись на території сучасного села був непрохідний ліс та грузькі

болота. Таке місце було дуже вигідним для злочинців, що крали у людей та

по дорогах коней та худобу. Награбоване вони переправляли через болота в

укромні місця. Але оскільки грабіжники завжди поспішали, то самі не

завжди знаходили прохідні стежки, багато тварин гинуло в трясовині. На

грабіжників ніхто не міг знайти управи. Лише згодом польській поліції

вдалося знешкодити банду. ЇЇ учасники, утікаючи, заховали награбоване

майно на сільському цвинтарі під надгробною плитою, де був похований

Шевчук Левко. Вночі вони прийшли за своїм скарбом, перерили все довкола,

а коли перекинули й сам пам’ятник і знайшли награбоване, безслідно

зникли. Відтоді про злодіїв ніхто не чув. Але на цвинтарі люди іноді

знаходили золоті монети. Після зникнення банди селяни вирубували ліси,

корчували пні, осушували болота. Коли відбувалось освоєння цієї

місцевості, людям траплялися копита тварин. Від слова «копито» походить

назва села.

 

Копитів

 

На території сучасного села була чимала затишна галявина серед

непрохідних боліт та дрімучих лісів. Сюди забрели загони монголо-татар і

зробили стійбище. Вони переночували тут кілька діб, палили вогнища,

випасали худобу. Після того, як нападники рушили далі, вся галявина була

витоптана копитами ворожих коней. Згодом на цьому місці поселились люди,

що назвали своє поселення Копитовом через те, що тут були іще збережені

сліди від копит худоби.

 

Парасчина лінія

 

Село раніше було розташоване значно північніше, частина мешканців жили

просто в лісі. Серед них була і Параска Джерелюк, на честь якої названо

одну із доріг у нашому лісі – Парасчина лінія, адже дорога проходила

біля її хати.

 

Криниця Карасєвичів

 

Люди також розповідають про криниці Карасєвичів. Розміщені вони були

-----> Page:

[0] [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8] [9] [10] [11] 12 [13] [14]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ