UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
Назва Класична Японія: традиційні мистецтва
Автор
РозділКультура, культурологія, етика, естетика
ФорматWord Doc
Тип документуКурсова
Продивилось2403
Скачало169
Опис
Безкоштовна робота. Закачати
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

 

 

 

 

 

 

 

2

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

 

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І.МЕЧНИКОВА

 

ФІЛІЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

Кафедра журналістики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

з навчальної дисципліни

 

„Українська та зарубіжна культура”

 

 

 

Класична Японія: традиційні мистецтва

 

 

 

 

 

студентки першого курсу

 

спеціальності „Журналістика”

 

Іотової Іванни

 

Викладач –

 

доц. Верещагіна Н.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одеса – 2008

 

План

 

 

 

Бойові мистецтва

 

Театр Но

 

Мистецтво пейзажного саду

 

Бібліографія

 

Бойові мистецтва

 

 

 

У наш час такі японські слова, як «будзюцу» і «будо» без суттєвої

різниці використовуються для означення широкого спектру навиків, що

необхідні у бойових мистецтвах, від битви без зброї до оволодіння такою,

що нагадує меч або спис. Але в епоху Едо (XVII — сер. XIX ст.)

вищезазначені слова мали зовсім різний підтекст і значення. «Будзюцу»

називалися прийоми ведення бою, а «будо» означало «воєнний шлях»,

ідеальний образ життя, котрий повинен вести самурай, що володіє технікою

будзюцу. В ті дні існувало 18 бойових мистецтв (бугей дзюхаппан), які

включали в себе стрільбу з лука та іншої бойової зброї, мистецтво

верхової їзди, володіння холодною зброєю, метання списа, самооборону без

зброї (дзюдзюцу).

 

Практика будзюцу зародилась в древності. До середини епохи Хейан (X-XI

ст.) зародився воєнний клас для захисту новопридбаних

сільськогосподарських та земельних інтересів. Цей клас воїнів сприйняв

будзюцу як частину своєї культури. Пізніше, в епоху Камакура

(1192-1333рр.), воєнні стали відігравати політичну роль. Вони займалися

рядом бойових мистецтв, а особливо трьома видами верхової їзди з лука:

касагаке (з використанням парасольок в якості мішеней), ябусаме

(пускання стріл по дерев’яних мішенях) і іну-омоно (стрільба по біжучих

собаках). [7]

 

В епоху Муроматі (приблизно 1333-1568 рр.) майстри будзюцу, котрих

називали хьохомоно або хейходзин, використовували свій воєнний досвід,

вивчаючи та вдосконалюючи техніку бойових мистецтв. Вони розробили ряд

нових стилів (рю), наприклад: Огасавара-рю (верхова стрільба з лука),

Хекі-рю (стрільба з лука), Оцубо-рю (верхова їзда) і Айсукаге-рю (воєнна

стратегія).

 

Ряд інших стилів бойових мистецтв набув свого розвитку протягом

громадянських заворушень, які тривали з середини XV до кінця VХІ ст.

Вони включали в себе Цуда-рю – орудну стрільбу, Такеноуті-рю – битву без

зброї, Цукахара Бокуден, Каміідзумі Нобуцуна та Іто Іттосай для боротьби

на мечах.

 

З тих пір, як сьогунат Едо на початку XVII ст. об’єднав країну,

стабільність, що йшла слідом за об’єднанням, послабила воєнний дух

будзюцу. Техніка бойових мистецтв вдосконалювалась через систему

тренувань, які робили основний наголос на формах та формальних рухах.

Вважалось, що вони допоможуть досягти ідеального стану духу, основаного

на вченнях Дзен та Конфуція. Таким чином, приктика бойових мистецтв

розвивалась від простого вивчення рухів до суворої підготовки, що

сприяла здоровому духу в здоровому тілі. [6]

 

Іншими словами будзюцу перетворилась в будо, яке включало в себе і

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ