ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Мальцев Володимир Володимирович
УДК 316.354:351/354:351.74:36.654:32.019.52
Громадська думка у системі оцінки діяльності органів внутрішніх справ
України
Спеціальність 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
Харків – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх
справ Міністерства внутрішніх справ України
Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор
Соболєв Василь Олександрович,
Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник
науково-дослідної лабораторії соціальної та психологічної роботи в
органах внутрішніх справ
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Полторак Володимир Абрамович,
Дніпропетровський Університет економіки та права, завідувач кафедрою
соціології, філософії та психології
кандидат соціологічних наук, доцент
Михайльова Катерина Геннадіївна
Харківський гуманітарний університет “Народна українська академія”,
завідувачка кафедрою соціології
Провідна установа: Інститут соціології НАН України, відділ
соціології культури та масової комунікації, м. Київ
Захист відбудеться “23” грудня 2005 р. о “10” годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.700.06 Харківського національного
університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50 річчя
СРСР, 27.
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського національного
університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя
СРСР, 27.
Автореферат розісланий “22” листопада 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
Лапшина В.Л.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Сучасний етап розвитку системи органів внутрішніх
справ України характеризується стрімким зростанням у їхній роботі ролі
громадськості. Це пов‘язано з поступовим формуванням громадянського
суспільства як в цілому, так і його окремих інституцій, які прямо або
опосередковано, через представницькі органи державної влади, впливають
на напрямки й характер діяльності міліції. Першочерговим завданням
органів внутрішніх справ стає захист громадян, їх прав та свобод від
противоправних посягань, задоволення їхніх інтересів у сфері
забезпечення громадського порядку та безпеки. Тому висуваються нові
пріоритети діяльності правоохоронних органів, які визначаються не тільки
державою, але й громадськістю. Розуміння цього завдання потребує змін у
структурі органів внутрішніх справ, методах роботи, а, особливо, в
управлінні їх діяльністю та її оцінці.
У системі оцінки діяльності органів внутрішніх справ протягом доволі
тривалого часу головну роль відігравали і тепер відіграють певні
статистичні показники, які обчислюються на основі внутрішніх відомчих
звітів. Так, донедавна це був “загальний процент розкриття злочинів”,
абсолютизація ролі якого призвела до поширення практики приховування
деяких категорій правопорушень. І як наслідок – виникнення латентної
злочинності, зниження рівня довіри населення до ОВС як до
правоохоронного інституту, відмова громадян від взаємодії з органами
внутрішніх справ тощо. Спроби радикально поліпшити ситуацію з
реєстрацією правопорушень призвели до виникнення іншого показника роботи
правоохоронців, а саме кількості випадків відмов від прийняття заяв про
скоєне правопорушення. Його введення призвело до певних позитивних
зрушень в такому напрямку діяльності органів внутрішніх справ, як
реєстрація злочинів, але не вирішило проблеми оцінки діяльності ОВС в
цілому.
Сьогодні керівництво МВС намагається розробити та впровадити нову
систему оцінки роботи міліції, чільне місце в якій відводиться оцінці
діяльності органів внутрішніх справ за допомогою громадської думки. Тим
самим у процес оцінювання вводиться новий суб‘єкт, який є, по-перше,
незалежним від відомчої системи, а, по-друге, безпосередньо зацікавленим
у кінцевих результатах роботи правоохоронних органів.
Актуальність теми дослідження обумовлена також і тим, що розвиток
соціально-політичної ситуації в Україні вимагає узгодження інтересів
суспільства та державних інституцій у правоохоронній сфері. Саме
громадська думка як виразник інтересів різноманітних соціальних груп та
спільнот може виступити регулятором діяльності правоохоронних органів
через узгодження їх цілей та завдань з інтересами та потребами
суспільства у сфері забезпечення правопорядку в країні. Але введення
громадської думки у систему оцінки діяльності органів внутрішніх справ
стикається з великим обсягом проблем теоретичного, методологічного,
організаційного характеру.
Таким чином, існує проблемна ситуація, зміст якої полягає у протиріччі
між зростанням ролі громадської думки в оцінці діяльності органів
внутрішніх справ та недостатнім науковим обґрунтування її використання
як інструменту оцінки цієї соціальної організації, відсутності методики,
організаційно-правового механізму впровадження та застосування цього
інструменту.
Ступінь наукової розробленості проблеми. Тематика цього дослідження має
два напрямки. Перший з них відноситься до проблематики оцінки
ефективності різноманітних типів організацій, системи критеріїв та
показників оцінки діяльності органів внутрішніх справ як соціальної
організації, їх окремих служб та напрямків роботи. Другий напрямок
охоплює проблеми вивчення громадської думки як певного соціального
явища. Попри те, що за своєю сутністю громадська думка є оцінним
судженням певної соціальної спільноти щодо актуальних проблем і її
використання як інструменту оцінки певних державних організацій на
сьогодні є вельми актуальним, особливості цього методу оцінки ще не
знайшли свого комплексного відображення у наукових працях.
Питанням вимірювання ефективності організації займалися такі вітчизняні
та зарубіжні науковці, як А. П. Вавілов, Р. Дафт, В. А. Діневіч, П. Ф.
Дракер, Б.З. Мільнер, А.І. Пригожин, В.В. Радаєв, С. В. Рогачов, Н. І.
Якуніна та багато інших. Питання оцінки ефективності неприбуткових
організацій порушувались у роботах Р. Ентоні та Д. Янга, Н.А. Кравця,
О.П. Попової, Ю.Р. Бондаренка.
Проблеми оцінки діяльності правоохоронних органів стають дуже популярним
предметом досліджень з 70-х рр. ХХ ст. у Радянському Союзі серед
фахівців з управління. Цій тематиці присвячені роботи М.Г. Андрєєва,
М.М. Баранова, І.Є. Биховського, В.Г. Волова, В.І. Егліта, В.М.
Золотарьова, А.П. Іпакяна, Л.В. Кондратюка, П.А. Муравйова, В. Н.
Нікітінського, Л. Л. Попова, А.М. Роша, М.Я. Саввіна, М. С. Самощенка,
А.П. Шергіна та багатьох інших.
У період незалежності України питання оцінки діяльності як органу
внутрішніх справ у цілому, так і його окремих служб досліджуються у
роботах О.Б. Андрєєвої, О.М. Бандурки, І.В. Бойка, О.М. Борисівської,
О.І. Коваленка, В.В. Ковальської, О.А. Лупало, Н.П. Матюхіної, В.Д.
Сущенка, Ю.Л. Титаренко, В.П. Філонова, М.Ю. Фролова.
Щодо аналізу громадської думки, то теоретична розробка її різних
аспектів знаходила своє відображення у працях багатьох філософів,
соціологів, психологів, спеціалістів з проблем управління державою тощо.
Пріоритет у дослідженнях сутності громадської думки, її ролі у
суспільстві та державі належать таким видатним філософам, як Арістотель,
Протагор та Сократ. За часів Просвітництва традицію вивчення громадської
думки продовжили Л. Бруні, Т. Гоббс, Дж. Локк, М. Пальмієрі, А.
Рінуччіні та інші. Всебічну оцінку громадської думки дав Гегель,
виділивши цілу низку структурних елементів громадської думки: умови її
існування, зміст та характеристики громадської думки, її носія та ін.
Соціологічний аналіз громадської думки пов‘язаний з іменами видатних
науковців як класичного, так й сучасного періоду розвитку соціології.
Серед них можна назвати Г. Блумера, Г. Шпайєра, А. У. Халкомба, Дж. Т.
Янга, які розробляли раціональну концепцію громадської думки,
представників теорії громадської думки як елемента системи соціального
контролю – П. Лазарсфельда, Р. Мертона, Е. Ноель-Нойман, Е. Роса, Б.
Сміта.
На сучасному етапі дуже впливовою в науці є французька школа
постмодерністської соціології, характерна риса якої – жорстка критика
класичних наукових методів в межах глобальної установки “розвінчання
феномена влади”. До даного напрямку можна віднести роботи П. Бурд‘є, Ж.
Бодрійяра, Ж.-Ф. Мілє, Р. Ленуара, Ж.-Ф. Ліотара, П. Шампаня.
На початку 60-х років громадська думка стає об‘єктом уваги радянських
соціологів, які розглядали її як специфічний елемент і форму прояву
суспільної свідомості. Проблемами громадської думки займались С. Ф.
Анісімов, М.К. Горшков, Б.А. Грушин, В.С. Коробейніков, Р.А. Сафаров,
А.К. Улєдов та інші.
Проблеми ідентифікації громадської думки, методологічні аспекти її
вивчення розглядаються у роботах таких українських соціологів,
політологів та психологів, як О.М. Балакірєва, І.Е. Бекешкіна, О.І.
Вишняк, В.М. Вовк, В.Г. Королько, Н.В. Костенко, С.О. Макеєв, В.А.
Матусевич, Л.Е. Орбан-Лембрик, В.Л. Оссовський, Н.В. Паніна, В.А.
Полторак, А.О. Ручка, М.М. Саппа, С.М. Стукало, Ю.П. Сурмін, О. О.
Якуба, О.О. Яременко.
Особливостям громадської думки щодо діяльності органів внутрішніх справ
присвячені роботи М.І. Бєзаєва, В.О. Болотової, Ю.М. Мазаєва, І.П.
Рущенка, В.О. Соболєва, Ю.О. Свежєнцевої, Р.В. Шейка.
Однак, за межами наукового інтересу залишилась низка проблем щодо
застосування громадської думки як інструменту оцінки ефективності
діяльності міліції. В наукових дослідженнях ми не знаходимо відповідей
на такі важливі запитання: хто виступає суб‘єктом громадської думки
стосовно ОВС, чи є громадська думка достатньо компетентною, щоб
застосовувати дані, отримані під час її дослідження в управлінні
органами внутрішніх справ. Не з‘ясовано, за якими критеріями та
показниками слід оцінювати роботу міліції, за допомогою яких методів
необхідно досліджувати громадську думку, вплив яких факторів треба
враховувати, щоб одержати об‘єктивну інформацію, що стане підґрунтям
ефективного управлінського рішення. Саме соціологічний підхід дозволяє
проаналізувати громадську думку як важливий фактор у функціонуванні
правоохоронної системи держави, розробити практичні рекомендації
стосовно її вивчення та врахування в управлінні органами внутрішніх
справ.
Таким чином, відсутність комплексного, ґрунтовного аналізу можливостей
використання громадської думки у системі оцінки діяльності
правоохоронних органів, з одного боку, та зростаюче значення її ролі в
роботі міліції – з іншого, визначили вибір теми дисертації, її мету,
завдання та логіку дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації
відповідає науковим завданням, що стоять перед науково-дослідними та
навчальними закладами системи МВС України, зокрема Тематиці приоритетних
напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних
закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005
років, що затверджені наказом МВС України від 30 червня 2002 року № 635
(пп. 3.1, 5.3), Головних напрямків наукових досліджень Національного
університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр., схвалені вченою радою
Національного університету внутрішніх справ 23 березня 2001 р. (п. 3.1).
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічне
обґрунтування використання громадської думки як інструменту оцінки
діяльності органів внутрішніх справ та розробка на цій основі практичних
рекомендацій щодо її застосування у системі оцінки роботи міліції.
Для реалізації мети в дисертації поставлені і вирішувались такі основні
завдання:
Здійснити теоретичний аналіз особливостей органів внутрішніх справ як
соціальної організації;
Вивчити існуючі концептуальні підходи до оцінки діяльності неприбуткових
організацій, зокрема органів внутрішніх справ;
Здійснити комплексний аналіз методів оцінки діяльності органів
внутрішніх справ, розглянути різноманітні підходи до побудови системи
критеріїв та показників їх роботи;
Визначити можливості використання громадської думки в системі оцінки
діяльності органів внутрішніх справ через визначення сутності
громадської думки, виділення чинників, що впливають на її компетентність
та об’єктивність стосовно діяльності міліції;
Проаналізувати стан досліджень громадської думки щодо діяльності органів
внутрішніх справ;
Визначити критерії та показники оцінки діяльності органів внутрішніх
справ за допомогою вивчення громадської думки та розробити на їх основі
рекомендації щодо впровадження результатів дослідження громадської думки
щодо діяльності ОВС у систему їх оцінки.
Об‘єкт дослідження – система оцінки діяльності органів внутрішніх справ.
Предмет дослідження – особливості використання громадської думки в
процедурі оцінки діяльності органів внутрішніх справ.
Теоретико-методологічні основи й емпірична база дослідження. Теоретичну
основу дисертації складають наукові праці вітчизняних та зарубіжних
соціологів, соціальних психологів, юристів, фахівців з управління
правоохоронними органами, присвячені аналізу методів оцінки діяльності
органів внутрішніх справ, особливостям правоохоронних органів як
соціальної організації, різноманітним аспектам вивчення громадської
думки та використання отриманих результатів в управлінській діяльності.
Для аналізу громадської думки як засобу оцінки діяльності органів
внутрішніх справ використовувались теорія бюрократичної організації
М.Вебера, ідеї з соціології організацій А.І. Пригожина, раціональна
теорія громадської думки Дж. Т. Янга, Г. Блумера, теорія громадської
думки як механізму соціального контролю П. Лазарсфельда, Е.
Ноель-Нойман. При розробці методології дослідження громадської думки
стосовно органів внутрішніх справ застосовувались теоретичні положення
та ідеї Р. Ентоні та Д. Янга щодо оцінки ефективності неприбуткових
організацій, М.К. Горшкова стосовно компетентності громадської думки,
В.Л. Оссовського та В.А. Матусевича з проблем ідентифікації громадської
думки.
Для успішного розкриття проблеми дисертантом використовувались наступні
методи:
– загальнонаукові (історико-порівняльний метод – для дослідження
тенденцій розвитку системи оцінки органів внутрішніх справ; метод
системного аналізу – для розробки системи критеріїв та показників оцінки
діяльності ОВС за допомогою громадської думки);
– конкретно-соціологічні (аналіз нормативних документів МВС України – з
метою вивчення сучасної системи оцінки діяльності ОВС України, виявлення
її переваг та недоліків; вторинний аналіз даних соціологічних опитувань
– для характеристики стану громадської думки щодо міліції; анкетне
опитування – для апробації критеріїв оцінки діяльності ОВС за допомогою
громадської думки; фокусоване групове інтерв’ю – для визначення
ставлення працівників міліції до застосування громадської думки у
системі оцінювання їх діяльності).
Емпіричною основою дисертації є результати соціологічного дослідження,
яке було проведено науково-дослідною лабораторією з соціальної та
психологічної роботи в органах внутрішніх справ за участю автора у
жовтні 2004 р. (анкетне опитування мешканців м. Харкова та Харківської
області). Загалом було опитано 1038 осіб різної статі, віку та освіти
дев’ятнадцяти районів міста Харкова та Харківської області.
Також використовувались результати масових опитувань, які проводились
Департаментом громадських зв‘язків МВС України протягом 2003-2004 років
(кількість опитаних становила від 2 тис. до 4,7 тис.), дані
моніторингових опитувань населення України Інституту соціології НАН
України та Центру “Соціальний моніторинг” та результати соціологічних
досліджень, проведених науково-дослідною лабораторією соціальної та
психологічної роботи в органах внутрішніх справ у 1999 та 2001 роках.
Крім того, для з‘ясування проблем, пов‘язаних з впровадженням
громадської думки як інструменту оцінки діяльності міліції, автором було
проведено серію фокусованих групових інтерв’ю серед працівників органів
внутрішніх справ (слухачів Інституту перепідготовки та підвищення
кваліфікації). Фокусовані групові інтерв’ю були проведені з наступними
категоріями працівників міліції: інспекторами у зв‘язках з громадськістю
та громадськими формуваннями, дільничними інспекторами міліції,
оперуповноваженими карного розшуку. Усього у фокус-групах взяли участь
42 працівники.
Валідність і надійність отриманих результатів забезпечується
взаємодоповнюваністю використаних методів і репрезентативністю
вибіркової сукупності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
– отримала подальшого розвитку ідея, що завдяки поступовому розвитку
громадянського суспільства в Україні, переорієнтації діяльності
правоохоронної системи держави на інтереси та потреби громадян, одним з
основних джерел інформації про результати діяльності органу внутрішніх
справ повинна стати громадська думка;
– доведено, що можливості використання громадської думки у процедурі
оцінки діяльності ОВС обмежуються її компетентністю, яку ми визначаємо
як наявність у суб’єкта громадської думки необхідного обсягу інформації
та відповідних засобів її аналізу для вироблення об’єктивної оцінки;
– вперше виділено фактори компетентності громадської думки щодо органів
внутрішніх справ, до яких дисертантом віднесено потреби та інтереси
суб’єкта громадської думки у правоохоронній сфері; рівень та джерела
його інформованості; стереотипи, соціальні уявлення та соціальні
настрої, які він має; характер та частота контактів з працівниками
міліції;
– вперше виділено типи суб’єктів громадської думки щодо органів
внутрішніх справ, основними з яких є територіальні громади та громадські
організації, які є представниками останніх (особливо правозахисні
організації). Доведено, що особливості цих суб’єктів визначають зміст
інформації про роботу міліції, яку можна отримати через вивчення їх
думки;
– вперше визначено напрямки роботи органу внутрішніх справ, стосовно
яких громадська думка володіє найвищим ступенем компетентності і,
відповідно, які можна оцінювати за її допомогою. До них ми відносимо
забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод,
законних інтересів; охорону і забезпечення громадського порядку;
забезпечення безпеки дорожнього руху; участь у наданні соціальної та
правової допомоги громадянам.
Теоретичне і практичне значення роботи обумовлюється актуальністю
проблеми, недостатнім ступенем її розробленості і полягає в тому, що:
– основні ідеї і висновки роботи розширюють наукові уявлення про
громадську думку як джерело інформації для оцінки діяльності
неприбуткових організацій;
– розроблена система критеріїв та показників оцінки діяльності органів
внутрішніх справ за допомогою вивчення громадської думки дозволяє
використовувати це джерело інформації в управлінській діяльності ОВС на
всіх рівнях;
– запропоновані процедури проведення досліджень громадської думки
стосовно роботи міліції полегшать їх організацію Департаментом зв‘язків
з громадськістю МВС України
Крім цього, основні результати роботи можуть бути використані службами
дільничних інспекторів, інспекторами по роботі з населенням та
громадськими формуваннями, навчальними закладами у процесі підготовки
майбутніх правоохоронців. Результати теоретичного аналізу і практичних
досліджень застосовуються при читанні лекцій і проведенні практичних
занять з таких навчальних курсів, як “Соціологія громадської думки”,
“Соціологія управління”, “Соціологія організацій”, “Теорія та методи
роботи з персоналом в ОВС”, “Паблік рілейшнз в ОВС”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки
дисертації оголошувались і обговорювались на методологічних та
науково-теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії соціальної
та психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх
справ, на таких загальноукраїнських і міжнародних науково-практичних
конференціях: науково-практичній конференції ад’юнктів і слухачів
магістратури Національного університету внутрішніх справ, (м. Харків, 20
червня 2003 р.), VIII міжнародній науковій конференції “Харківські
соціологічні читання” (28 -29 листопада 2003 р.), IX міжнародній
науковій конференції “Харківські соціологічні читання” (28 – 29
листопада 2004 р.), науково-практичній конференції “Професіоналізм у
діяльності ОВС: проблеми становлення та розвитку” (26 листопада 2004
р.); науково-практичній конференції “Нормативне забезпечення проходження
служби в ОВС” (м. Харків, 5 березня 2004 р.).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 9 наукових
праць, з них 7 у фахових виданнях, визначених ВАК України.
Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження
дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об’єднують дев‘ять
підрозділів, висновків, списку використаних джерел та двох додатків.
Загальний обсяг дисертації складає 200 сторінок, обсяг основної частини
– 171 сторінки. Список використаних джерел (175 найменувань) – 16
сторінок, додатки викладені на 13 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, висвітлюється
ступінь її розробленості, визначається мета і завдання дослідження, його
об’єкт і предмет, описується теоретико-методологічна основа і
використані методи, викладається наукова новизна та практична значущість
роботи, наводиться інформація про апробацію роботи та публікації.
У першому розділі “Оцінка діяльності органів внутрішніх справ як
соціальної організації” зроблено аналіз характеру та змісту діяльності
органів внутрішніх справ як неприбуткової соціальної організації.
Розглянуто основні підходи до оцінки діяльності неприбуткових
організацій загалом та органів внутрішніх справ зокрема; досліджено
тенденції розвитку системи критеріїв та показників оцінки діяльності
органів внутрішніх справ; обґрунтовується необхідність використання
досліджень громадської думки у процесі оцінки їх діяльності.
У підрозділі 1.1 “Діяльність органів внутрішніх справ як об‘єкт
оцінювання” наголошується, що проблема оцінки діяльності ОВС повинна
вирішуватись у руслі існуючих практик оцінки діяльності соціальних
організацій. Зазначається, що вона проводиться за різноманітними
параметрами й характеристиками. Але найбільш важливим, багатоаспектним
та інтегральним критерієм її оцінки є ефективність. Визнання будь-якої
організації ефективною автоматично означає надання їй позитивної оцінки.
Оцінка ефективності діяльності ОВС ускладнюється тим, що вони являють
собою соціальну організацію неприбуткового типу. Аналіз літератури з
означеної проблеми дозволив виділити три підходи в оцінці ефективності
діяльності неприбуткових організацій: цільовий, системний та
інтегративний. Додатково виокремлюють концепцію конкуруючих цінностей.
Детальне вивчення цих підходів дозволяє зробити висновок, що всі вони
ґрунтуються на визначенні головним критерієм ефективності організації
реалізацію нею певних цілей.
Цільовий підхід бере за основу цілі, які висуває зовнішнє середовище,
системний акцентує увагу на здатності організації до виживання,
інтегративний – поєднує погляди перших двох підходів. Щодо концепції
конкуруючих цінностей, то вона акцентує увагу дослідників на відносному
визначенні ефективності організації, залежно від того, хто проводить
оцінку її діяльності.
Для подальшого дослідження обирається цільовий підхід, що пояснюється
орієнтацією органів внутрішніх справ на інтереси та потреби
різноманітних інститутів держави та громадянського суспільства. У
зв’язку з цим основну увагу в роботі приділено оцінці соціальної
ефективності ОВС. Остання показує ступінь досягнення організацією
зовнішніх цілей.
У підрозділі 1.2 “Сутність та тенденції розвитку системи оцінки
діяльності органів внутрішніх справ” розглядаються критерії та
показники, що складають основу оцінки діяльності ОВС. Дисертант
наголошує, що система критеріїв оцінки органів внутрішніх справ повинна
будуватись на основі певного набору принципів, які визначають основні
засади її організації та вимоги до функціонування. Цими принципами є:
конструктивність, точність, відповідність, функціональна повнота,
структурованість, доступність, системність, об‘єктивність, своєчасність
та відкритість. Але повне виконання вимог, які диктуються цими
принципами, неможливе через існування деяких обмежень, що виникають при
спробі побудувати робочу модель ідеальної системи оцінки. Отже, робоча
модель повинна відповідати вимогам зручності, простоти, компактності,
невисокому рівню витрат матеріально-технічних, фінансових, людських
ресурсів та має бути реалізована на існуючому рівні технічних та
організаційних засобів.
На сьогодні основним джерелом інформації для системи оцінки діяльності
органів внутрішніх справ залишається внутрівідомча звітність. Це
традиційний підхід, згідно з яким, головними критеріями та показниками
оцінки роботи міліції виступають: відсоток розкриття злочинів; кількість
зареєстрованих справ; кількість кримінальних справ, що були направлені
до суду; кількість притягнутих до відповідальності; сума накладених
штрафів тощо. Але сучасні методи оцінки роботи ОВС мають деякі недоліки.
Так, не беруться до уваги науково обґрунтовані норми навантаження на
працівників; відсутній чіткий механізм врахування громадської думки щодо
діяльності ОВС; статистичні звіти перевантажені другорядними
результатами тощо.
Зазначається, що зараз система оцінки органів внутрішніх справ поступово
переходить від чистої орієнтації на цілі, які ставляться державою (як це
було за часи СРСР), на цілі, що висуваються інституціями громадянського
суспільства, відбувається зміщення акцентів на задоволення потреб
громадян, розробляються нові критерії та показники. Проте їх аналіз
дозволяє стверджувати, що вони не являють собою закінчену та працездатну
систему. Основним недоліком указаних розробок є відсутність чіткого
відокремлення критеріїв від показників, які їм відповідають, та
механізму визначення й вимірювання останніх.
Зважаючи на викладене для оптимізації системи оцінки діяльності органів
внутрішніх справ України дисертант пропонує наступні напрямки її
удосконалення:
Основним, генералізуючим критерієм оцінки діяльності органів внутрішніх
справ повинен виступати рівень захищеності інтересів суспільства,
держави та окремих громадян від противоправних проявів.
Слід чітко розмежувати внутрішньовідомчий та громадський методи оцінки,
але система оцінки діяльності ОВС повинна органічно їх поєднувати.
При оцінюванні роботи ОВС необхідно враховувати певні соціальні фактори,
які впливають на виконання органами внутрішніх справ поставлених перед
ними завдань. До цих факторів можна віднести: загальну
соціально-економічну ситуацію; стан правосвідомості громадян та
особливості їх правової поведінки; стан злочинності; цілі, повноваження
та методи роботи правоохоронних органів; наявні у міліції ресурси.
ph
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
