.

Державне регулювання розвитку соціальної інфраструктури (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
163 3790
Скачать документ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.Н. КАРАЗІНА

ОПРІТОВА КРИСТІНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 338.2:631.145

Державне регулювання розвитку соціальної інфраструктури

Спеціальність 08.02.03 – організація управління, планування

і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті

імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

Антоненко Леонід Анисимович,

Харківський національний університет

ім. В.Н. Каразіна, Міністерство освіти і науки

України, професор кафедри економіки та

менеджменту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Позднякова Любов Олексіївна,

Українська державна академія залізничного

транспорту, Міністерство транспорту та зв’язку

України, професор кафедри менеджменту

організацій на транспорті

кандидат економічних наук

Петренко Юрій Олегович,

Головне управління промисловості, транспорту та

зв’язку Харківської обласної державної

адміністрації, головний спеціаліст

Провідна установа – Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля, кафедра економіки

підприємства, Міністерство освіти і науки

України, м. Луганськ

Захист відбудеться 11 листопада 2005 р. о 15.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.051.05 Харківського національного
університету імені В.Н. Каразіна за адресою:

61002, м. Харків, вул. Мироносицька, 1, ауд. 3-23.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за адресою:

61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий 07 жовтня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради В.П. Третяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Період кінця ХХ ? поч. ХХІ століть став
становленням постіндустріального етапу розвитку суспільства. Означений
період характеризується зародженням нового інформаційного суспільства, в
якому соціальні потреби стають пріоритетними. Ці потреби впливають на
створення і розвиток ефективної системи державного регулювання
соціальної сфери, матеріальну основу якої складає соціальна
інфраструктура.

Значний внесок у розробку теорії державного регулювання внесли
всесвітньо відомі учені-економісти Дж. М. Кейнс, К. Макконела, А.
Маршалл, Л. Ерхард, Дж. Стіглиць, В. Ойкен, А. Хансен, М. Фрідмен.

Ступінь наукової розробки проблеми. Питанням розробки методології
державного регулювання економічних процесів у ринковій економіці
присвячені роботи таких видатних учених-економістів, як Л.І. Абалкіна,
В.П. Бабича, Д.В. Бабича, В.М. Гейца, С.Г. Галузи, В.Л. Диканя, М.І.
Долішнього, І.І. Лукінова, І.Р. Михасюка, С.В. Мочерного, М.А.
Павловського.

Безпосередньо проблемі формування і розвитку соціальної інфраструктури
на державному та регіональному рівнях присвятили свої роботи українські
вчені Д.П. Богиня, Б.М. Данілішин, Г.І. Купалова, О.О. Якуба., І.І.
Тимошенко та інші.

Однак вивчені нами роботи цих та інших учених не охоплюють усієї
проблематики і глибини економічно дуже складних і суперечливих процесів,
що виступають соціальними наслідками ринкової трансформації вітчизняної
економіки.

У той же час світовий досвід свідчить про те, що соціальна
ефективність ринкових перетворень неможлива без ефективної системи
державного регулювання, створення і розвитку соціальної інфраструктури.
Це передбачає розробку нових механізмів державного управління з
використанням стратегічного планування та прогнозування структури,
розмірів і вектора еволюції базових елементів соціальної інфраструктури,
що зумовило рішення трьох взаємозалежних задач.

У довгостроковому вимірі соціальна інфраструктура повинна забезпечити у
всіх регіонах України відтворення трудового потенціалу в контексті
демографічних відтворювальних процесів з орієнтацією на міжнародні норми
і стандарти щодо якості життя населення. Це припускає пошук оптимального
сполучення інвестування основних галузей соціальної інфраструктури
державними (через бюджет) і недержавними організаціями, підприємствами,
фірмами.

При цьому згладжування соціальних протиріч між комерційною орієнтацією
роботодавців на інвестування виробничої інфраструктури і вкладення
власних інвестиційних засобів на розвиток об’єктів соціальної
інфраструктури територій, на яких розташовані господарські суб’єкти,
вимагає наукових досліджень процесів, що відбуваються.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертаційне
дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри
економіки та менеджменту Харківського національного університету імені
В.Н. Каразіна “Соціально-економічна стратегія формування в Україні нової
моделі економічного розвитку”, номер державної реєстрації 0101U002800.

Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в дослідженні,
розробці та науковому обґрунтуванні пропозицій і рекомендацій
концептуального характеру з удосконалюванню державного регулювання
невиробничої сфери в Україні на підставі всебічного вивчення
вітчизняного і зарубіжного досвіду.

Виходячи з мети дисертаційного дослідження, були сформульовані і
вирішені наступні задачі:

– досліджено функції і механізми державного регулювання економічних
процесів в основних галузях невиробничої сфери;

– виявлено фактори, що стримують зростання економічної ефективності
основних галузей соціальної інфраструктури на етапі формування в країні
соціальної інфраструктури ринкового типу;

– досліджено різні моделі розвитку і державної підтримки соціальної
сфери розвинутих зарубіжних країн для виявлення загальних ознак і
підходів, що заслуговують використання в Україні;

– виявлено причинно-наслідковий зв’язок між собівартістю, ціною,
прибутком і рівнем задоволення соціальних послуг;

– обґрунтовано межі загального рівня для оплати соціальних послуг у
сімейному бюджеті з урахуванням платоспроможного населення;

– обґрунтовані концептуальні підходи і напрямки удосконалювання
державного планування, регулювання та прогнозування.

Задачі – це цілі, досягнення яких є бажаним до визначеного моменту часу
в межах періоду стратегічного планування.

У вступі в нашому дослідженні задачі становлять собою відособлені блоки
дослідження (“мініцілі”, “підцілі”), що у своїй сукупності вимагають не
загальних, а окремих спеціальних методів дослідження в рамках
методології та логіки.

Логіка і структура дослідження є рухом від загального до часткового в
трьох аспектах.

У першому галузевому аспекті як загальне виступає невиробнича сфера,
тобто вся соціальна інфраструктура України та Криму. Як частка,
виступають окремі галузі цієї сфери: охорона здоров’я, освіта, культура,
туризм тощо.

У другому макроекономічному аспекті загальним виступає макроекономіка
країни, а часткою економіка регіонів (Криму).

У третьому аспекті, що показує методологію системного аналізу, об’єктом
дослідження як загальне виступає відтворювальний процес матеріальних і
духовних благ суспільства, де соціальна сфера розглядається як
управлінська підсистема, а зворотним зв’язком цієї системи є ступінь
задоволеності населення окремими видами соціальних послуг. Під впливом
саме цього зворотного зв’язку управлінська підсистема (органи державного
управління) приймає рішення щодо удосконалення механізмів управління
розвитком невиробничої сфери в рамках інноваційної моделі розвитку
країни. У контексті міжнародних стандартів соціального розвитку полягає
особливість авторського методологічного підходу до дослідження проблеми.

Важливою складовою авторської логіки є всебічне вивчення обсягу і
структури потреб суспільства, його окремих підсистем у запланованому
періоді. Виявлення потреби суспільства в різних товарах і послугах –
надзвичайно важлива процедура логіки стратегічного планування, тому що
будь-яка фірма, корпорація, суспільні інститути виникають і функціонують
для задоволення визначених потреб людей. Під ними прийнято розуміти
об’єктивно необхідні умови протікання життєвих процесів, що відповідають
історичному ступеню розвитку суспільства, суспільного виробництва і
суспільних відносин.

Об’єктом дослідження є економічні процеси, які відбуваються в сфері
державного регулювання розвитку соціальної інфраструктури.

Предметом дослідження є організаційно-економічні механізмі державного
регулювання розвитку основних галузей соціальної сфери.

Методи дослідження. З метою забезпечення вірогідності та
обґрунтованості результатів дослідження був використаний широкий спектр
загальнонаукових методів, застосовуваних в економічній науці:

– теоретичних узагальнень і порівнянь – для розкриття змісту понятійного
апарата державного регулювання економічними процесами з метою розвитку
соціальної інфраструктури;

– метод логічного конструювання і моделювання – при класифікації
факторів зовнішнього і внутрішнього економічного середовища, що
визначають розвиток соціальної інфраструктури; формуванні положень на
основі логічного узагальнення досвіду різних галузей;

– порівняльного аналізу й угруповань – для виявлення загальних і
специфічних складових у різних галузях соціальної інфраструктури країн
світового значення й України на їхньому тлі;

– соціологічного дослідження – для вивчення думки респондентів і
експертів за темою дослідження, якими були працівники органів державного
управління району, керівники підприємств сфери послуг і викладачі вищих
навчальних закладів;

– системний підхід – для розкриття відносин між зовнішнім економічним
середовищем і функціями підприємства з метою взаємозв’язку функцій
державного регулювання відповідно до умов соціальної інфраструктури;

– графічний і монографічний методи – для візуального відображення
причинно-наслідкових зв’язків у досліджуваних явищах і процесах.

Інші питання дисертації вивчалися з використанням традиційних для
економічної науки методів дослідження.

Методологічну і теоретичну основу дослідження складає діалектичний метод
пізнання економічних явищ і процесів у контексті основної функції
економічних реформ з метою підвищення добробуту населення.

Інформаційну основу дисертаційного дослідження складають
організаційно-правові документи про ринкове реформування і розвиток
соціальної інфраструктури України, роботи провідних українських і
зарубіжних учених-економістів в області державного регулювання в цілому
і соціальній сфері, статистичні збірники, а також відповідні Укази
Президента, Постанови Верховної Ради й Уряду.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто
автором, полягає в наступному:

уперше:

– розроблено класифікацію основних макроекономічних чинників, що
стримують розвиток соціальної інфраструктури в контексті посилення
соціальної спрямованості ринкових перетворень у країні;

– виявлено економічну природу протиріч, що зумовлюють низьку
ефективність стратегічного планування розвитку основних блоків
соціальної інфраструктури;

удосконалено:

– запропоновані концептуальні підходи розширення функцій стратегічного
планування на регіональному рівні по основних галузях соціальної
інфраструктури (охорони здоров’я, освіти, культури, науки);

– обґрунтовані пропозиції щодо згладжування протиріч між функціями
державного регулювання на макро- і мезорівнях у рамках нового бюджетного
кодексу, що виступає інструментом державного регулювання соціальних
процесів;

– розширено розуміння особливостей Третьої хвилі Е. Тоффлера стосовно
України в умовах глобалізації;

– виявлено розбіжність ступеня задоволення основними видами соціальних
послуг (охорона здоров’я, освіта) у розрізі адміністративних районів АР
Крим і ряду міст-курортів Південного Берегу Криму, зокрема,
бюджетоутворювальні галузі не забезпечують рівномірний приріст бюджетних
коштів при диференційованому підході до інвестування соціальної
інфраструктури. Це може викликати зростання соціальної напруженості в
різних регіонах АР Крим;

дістало подальшого розвитку:

– виявлені фактори формування, що диференціюють, попиту на різні види
соціальних послуг, такими факторами виступають:

• демографічна структура населення;

• ступінь розвитку висококонкурентних бюджетоутворювальних галузей, крім
сільськогосподарських;

• рентоутворювальні чинники в рекреаційній зоні;

– розроблена схема індикативного планування перспективного розвитку
соціальної сфери з використанням механізмів змішаного фінансування.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що
сформульовані висновки й узагальнення можуть бути використані надалі при
удосконалюванні індикативного стратегічного планування, прогнозування та
управління невиробничої сфери в рамках організаційно-економічного
механізму державного регулювання економіки.

Запропоновані в дисертації методологічні підходи, пропозиції і
рекомендації з удосконалювання державного регулювання соціальної
інфраструктури дозволяють залучити до розвитку невиробничої сфери більш
широкий спектр інвестиційних ресурсів, використовуючи диференційований
підхід з урахуванням соціальних функцій кожної галузі невиробничої
сфери.

Розроблені в дисертаційній роботі концептуальні підходи і
методологічні рекомендації, а також отримані результати розширюють
методологічний інструментарій для індикативного планування комплексного
розвитку невиробничої сфери регіону з урахуванням соціальної специфіки,
що відбиває невиробничу структуру, демографічну ситуацію і рівень
ринкового попиту на основні види соціальних послуг.

Практичне значення виконаного дослідження полягає в тому, що основні
його рекомендації та висновки використані державними і регіональними
органами управління для індикативного планування та розробки цільових
програм комплексного розвитку АРК і Харківської області.

Розробки, отримані автором, використовуються в навчальному процесі
ХНУ ім. В.Н. Каразіна в курсах “Аналітичний менеджмент”, “Стратегічний
менеджмент”.

Довідки про впровадження результатів дисертаційного дослідження
отримані з Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 01-27/4842 від
08.12.2003 р., Ради Міністрів Автономної Республіки Крим № 01-27/319 від
15.02.2005 р.

Особистий внесок здобувача. Автором обґрунтовані і запропоновані
концептуальні підходи розширення функцій стратегічного планування
основних галузей соціальної інфраструктури. Виявлено розбіжності ступеня
задоволення основними видами соціальних послуг (охорони здоров’я, освіти
тощо). Розроблено класифікацію макроекономічних факторів, які стримують
розвиток соціальної інфраструктури в контексті підсилення соціальної
спрямованості ринкових перетворень в країні. Дисертаційна робота є
завершеним науковим дослідженням, у якому викладено авторський підхід
щодо удосконалення методів і механізмів державного регулювання
невиробничої сфери України.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні висновки,
пропозиції і рекомендації дисертаційного дослідження доповідалися на
міжнародних і науково-практичних конференціях:

– міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція “Сучасні
проблеми гуманізації і гармонізації управління”, Харків, 4-11 листопаду
2001 р.;

– усеукраїнська науково-практична конференція “Економічні проблеми
розвитку регіонів і підприємств на початку ХХІ століття”, Полтава,
22-23 листопаду 2001 р.;

– міжнародна наукова конференція “Российский путь в ХХІ веке: экономика,
политика, общество”, Москва, 05-07 декабря 2001 г.;

– міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція “Сучасні
проблеми науки й освіти”, Ужгород, 01-09 травня 2002 р.;

– науково-практична конференція “Погляди вчених-економістів і розвиток
України: минуле, сьогодення, майбутнє”, Харків, 10 грудня 2002 р.;

– міжнародний симпозіум “Нобелевские лауреаты по экономике и российские
экономические школы”,Санкт-Петербург, 16-18 сентября 2003 г.;

– науково-практична конференція “Націоналізація і приватизація: минуле,
сьогодення, майбутнє”, Харків, 23-24 квітня, 2004 р;

– міжнародна міждисциплінарна науково-практична конференція “Сучасні
проблеми науки й освіти”, Алушта, з 30 квітня по 10 травня 2005 р.

Публікації по темі дисертації. За результатами проведеного
дисертаційного дослідження опубліковано 10 наукових праць, у тому числі
4 роботи у фахових виданнях, загальним обсягом 1,4 друк. стор.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох
розділів, висновків, списку використаної літератури і додатків.
Загальний обсяг дисертації – 233 сторінки комп’ютерного тексту, у якому
29 таблиць, 6 рисунків та 14 додатків. У списку використаної
літератури 217 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі
роботи, визначено об’єкт і предмет дослідження, а також наукову новизну
і практичне значення роботи, приведено відомості про апробацію
результатів дослідження.

Перший розділ “Об’єктивні основи державного регулювання соціальної
інфраструктури” присвячений результатам авторського осмислення
економічної сутності державного регулювання економічними процесами
соціальної інфраструктури, аналізові теоретичних поглядів всесвітньо
відомих зарубіжних і провідних українських учених-економістів.

Розглянуто зміст понятійного апарата, методологію, робочу гіпотезу
дослідження. В основі методологічного підходу автора лежить
загальноприйняте у світовій економічній науці розуміння структури,
функції і місця в макроекономіці досліджуваних основних компонентів
соціальної інфраструктури.

Державне регулювання представляє собою систему методів і стимулів, за
допомогою яких держава через організаційно-економічні механізми бере
участь у ринкових процесах на правах суб’єкта ринкових відносин,
забезпечуючи стабільний розвиток соціальної інфраструктури. Головною
метою державного регулювання розвитку соціальної інфраструктури
України є:

– забезпечення державної підтримки розвитку соціальної сфери на рівні,
який дає можливість населенню одержувати послуги в розмірах, що
гарантують нормальні умови життєдіяльності;

– максимальне залучення недержавних коштів на утримання та розвиток
установ соціально-культурного призначення;

– роздержавлення соціальної сфери і діяльності її установ повинно
здійснюватися тільки за умов, що впровадження тут ринкових відносин не
завдасть шкоди суспільству.

Будучи самостійним функціональним блоком макроекономіки, невиробнича
сфера складається з відособлених вузькоспецифічних функціональних
структурних складових – галузей соціальної інфраструктури (таблиця 1).

У другому розділі “Дослідження основних соціально-економічних моделей
розвитку” автором запропоновано результати виконаного дослідження типів
та особливостей соціальних моделей країн Європейського Союзу. Ця частина
дослідження виконана в контексті удосконалювання стратегічного
планування розвитку соціальної інфраструктури України до 2010 р.
Зокрема, розглянуті соціально-економічні моделі, механізми державного
регулювання їхньої реалізації таких країн, як Фінляндія, Німеччина,
Швеція, Франція, Великобританія.

При цьому автор виходить із розуміння ХХІ століття, яке за оцінкою
всесвітньо відомого американського вченого Е. Тоффлера є поверненням до
доіндустріальної цивілізації на новій технологічній базі. Період
постіндустріального часу збігається з Третьою хвилею Е. Тоффлера. Хвилі
(цикли) Е. Тоффлера ґрунтуються на об’єктивному характері циклічного
розвитку земної цивілізації.

Дослідження показало, що для України, на думку автора, найбільш
значимими з практичної точки зору є підходи і механізми державного
регулювання соціальної інфраструктури, використані у фінській моделі. Ця
перевага базується на тому, що показник співвідношення доходів 20%
найбагатших і доходів 20% найбідніших громадян вищий ніж у США
(відповідно 3,6 % і 9,0 %), хоча США є більш багатою і сильною державою,
ніж Фінляндія. Це підтверджується значенням показника ВВП, що складає в
США 36,14 і 23,43 тис. дол. США у Фінляндії.

Звертаючись до показників функціонування неграмотності та медичного
страхування, ці розходження зберігаються майже в такому ж
співвідношенні. Фінляндія посідає лідируюче місце в світі за
показниками, що розглядаються. Питома вага студентів вищих навчальних
закладів Фінляндії складає 27%, що майже в два рази перевищує значення
цього показника в США ? 14%.

Дослідження літератури, присвяченої стратегічній оцінці перспектив ХХІ
століття показало, що соціальна модель інформаційного суспільства
Третьої хвилі Е. Тоффлера в різних країнах має неоднаковий заряд
соціальної напруги а отже, і майбутньої стабільності. Для порівняння
аналізу економічного та соціального розвитку країн автор використав
коефіцієнт Таблиця 1

Класифікація галузей соціальної інфраструктури*

№ п/п Галузі соціальної

сфери Ціль діяльності Реальна

діяльність Можлива

діяльність

1. Охорона здоров’я Охорона здоров’я та життя людей Медичні послуги
Медичне страхування

2. Освіта Надання людям рівних прав і можливостей для одержання освіти,
відповідної роботи та справедливої оплати праці Навчання та виховання
Освітнє страхування

3. Культура, ЗМІ, спорт і туризм Залучення до сучасних засобів
соціально-культурного розвитку Духовний та фізичний розвиток населення
Цільова капіталізація коштів

4. Соціальна допомога Доведення до споживачів відповідних соціальних
гарантій, продуктів та послуг Надання допомоги тим, хто її потребує
Резервування коштів на благодійність

5. Наука і технологія Впровадження нових технологій в інформаційне
суспільство Інновації Венчурне підприємництво

6. Побутове обслуговування, торгівля та громадське харчування Доведения
до споживача якісних послуг побуту і товарів народного споживання
Надання відповідних послуг Цільове інвестування розвитку

7. Житлово-комунальне господарство Покращення житлових умов Забезпечення
та експлуатація житлового фонду Іпотечне кредитування та страхування

8. Соціальне страхування Захист майнових інтересів підприємств і
громадян, безпеки і стабільності підприємництва Збір страхових внесків
і поточних платежів Накопичення коштів компенсації соціальних ризиків

* Складена автором за джерелами: Слезингер Г.Э., 2001 г., Письмак
В.П., 2003 г.

Джині, що відбиває рівень соціальної несправедливості при переході від
індустріального до інформаційного суспільства.

]4] dUd@hDh”h–h?uAuAu?zTHzaz „¤„a„a„*†.†f†h†|?????°?ue/ue/oue/ue/ue/ue/u
e/ue/ueeaUe?UeeUeeUeeaUeaUeueUeeaUeueeaeUeeUeeUeaUeeUeeEUeEUeEUeaeaUeeaU
eeaUeaeaUeaeaUeeUeue

??????

v

ae

e

U8

?

 

?l?0??$?

?l?0??$?

?l?0??$?

6

OJPJQJ

@

%

?

%

?

@

@

$

@

$

@

%

?

@

%

?

%

?

@

@

$

@

$

@

%

?

%

?

@

@

$

@

$

@

%

?

%

?

??????лити, що вищевказаний коефіцієнт в США з 1950 по 1970 рр. знизився
(з 0,360 до 0,340), потім став збільшуватися і досяг наведеного вище
значення. На початок 2004 р. цей показник в США досяг значення 0,408, а
у Фінляндії – 0,256, що є відмітною особливістю фінського інформаційного
суспільства, яке має стабілізуючий соціальний вплив. В Україні цей
показник за досліджуваний період склав 0,340 при достатньо низькому
рівні ВВП на душу населення ? 3816 дол. США. Це характеризує низький
рівень добробуту населення країни і, відповідно, викликає й створює
передумови серйозних інвестиційних труднощів розвитку соціальної
інфраструктури.

Поглиблений аналіз автором різних соціально-економічних моделей
розвинутих країн показав, що фінська держава добробуту включає зовсім
безкоштовну високоякісну державну освіту, загальне медичне страхування
та систему соціальних виплат із загальним страхуванням по старості й на
випадок втрати роботи. Все це зробило Фінляндію країною з найбільш
низьким у світі кількістю бідних. Ці результати в Фінляндії досягнуті
завдяки тому, що в основі фінської моделі інформаційного суспільства
лежать динамічні взаємовідносини між бізнесом і суспільством за
посередництвом держави.

Аналіз показників економічної нерівності розвинених країн, як США та
Великобританія (коефіцієнт Джині складає відповідно 0,408 та 0,361)
показує, що високий рівень економічної нерівності підтримується завдяки
уявленню, що це краще стимулює прогрес. У країнах Данії, Швеції,
Фінляндії, Німеччині з високим ВВП на душу населення простежується інше
положення, за яким рішення задач соціально-економічного розвитку
здійснюється при низькому рівні диференціації грошових доходів
населення. Таким чином, виконаний автором порівняльний аналіз показав,
що високий рівень ВВП і добробут дозволяє індустріально розвиненим
країнам забезпечувати соціальний прогрес при різних соціальних функціях
держави.

Для постіндустріального суспільства зазначена різниця на користь
Фінляндії, на думку автора, є достатнім аргументом для розглядання
Україною як базового аналогу саме фінської моделі державного регулювання
соціальних процесів.

У заключному третьому розділі “Обґрунтування напрямків удосконалювання
державного регулювання соціальної інфраструктури” показано економічну
ефективність загального та особливого в національних моделях як України
в цілому, так і АР Крим.

Із позиції різних точок зору в Україні і світовій економічній думці для
формування моделі майбутнього розвитку кожної країни економічній науці
прийнято виділяти ряд принципів як загального (що охоплює напрямки
розвитку всього суспільства), так і специфічного (що охоплює напрямки
розвитку соціальної інфраструктури як підсистеми суспільства).

Застосування міжнародної методики індексу людського розвитку до
української інформаційної бази не дає відповідних показників
результатів, тому Держкомстат України разом із Радою з вивчення
продуктивних сил України розробили методику, затверджену Загальною
Постановою Колегії № 182/76 від 05.04.2001 р. Ця методика комплексно
враховує характеристику регіональних особливостей людського розвитку.

У контексті цілей і задач дослідження даного розділу ми розглянули ці
показники на прикладі Автономної Республіки Крим.

У результаті порівняльної характеристики регіонів за рівнем
інтегрального індексу людського розвитку АР Крим займала 4 місце в
2003 р. Значення цього показника складали в 2001 р. ? 0,573, у 2002 р.
– 0,565, 2003 р. – 0,558. Досліджуваний регіон за цей період змістився з
2 на 4 місце в Україні, поступаючись м. Києву, м. Севастополеві і
Полтавській області. У першу п’ятірку областей України за індексом
людського розвитку увійшли Полтавська, АР Крим, Харківська, Вінницька,
Хмельницька області. Західні і центральні області України займають
середнє положення, а промислово розвинуті східні (Донецька, Луганська
області) – останні.

Для диференціації джерел фінансування автором виконано порівняльний
аналіз системи охорони здоров’я України та ряду європейських країн. При
цьому виявлено, що в Україні виділяється менше 30% бюджетних коштів від
необхідного рівня. Це майже в 50 разів відстає від розвинених країн щодо
витрат на охорону здоров’я. В країнах ЄС фінансування охорони здоров’я
носить переважно децентралізований характер, який складається з трьох
джерел (субсидії держави, цільових внесків роботодавців, внески
працівників). Доля коштів, які держава виділяє на розвиток сфери освіти,
на початок 2004 р. у два рази була меншою допустимого рівня,
передбаченого законодавством, і склала близько 5%. На думку автора, для
розвитку галузей соціальної інфраструктури, зокрема, системи освіти та
охорони здоров’я, необхідно проводити їх модернізацію з орієнтацією на
міжнародні норми і стандарти.

Екстраполяція нинішньої ситуації на найближчі 5-7 років може суттєво
знизити рівень задоволення населення в основних видах соціально значущих
послуг. Тому, на наш погляд, є доцільним пошук більш широкого залучення
зі змішаним характером інвестування об’єктів соціальної інфраструктури,
які будуються або реконструйованих. Авторське бачення можливого варіанту
подано на рис. 1. Відмінними особливостями наведеної нами схеми є такі
положення:

Рис. 1. Загальна схема індикативного планування розвитку соціальної
сфери

(авторська розробка)2. Відмова від монопольних прав (профспілок,
великих підприємств, навчальних закладів, міністерств тощо) на
управління об’єктами соціальної інфраструктури, які сформувалися в
умовах неринкової економіки.

3. Розширення можливостей невеликих підприємств і організацій через
придбання акцій брати участь у розвитку об’єктів соціального
призначення.

Для удосконалення державного регулювання галузей соціальної
інфраструктури автором виконана класифікація факторів, які визначають
форми і механізми державного регулювання соціальної інфраструктури,
враховують відсутність у даний час усієї широти спектру, що впливає на
вибір механізмів (таблиця 2).

Таблиця 2

Класифікація основних макроекономічних факторів, що стримують

розвиток соціальної інфраструктури*

(авторська розробка)

п/п Класифікаційна

ознака Характеристика

ознаки

1. За джерелом фінансування Бюджетне, цільове, регіональне, місцеве,
фінансування з різних фондів

2. За характером інвестування Державне, часткове, змішане

3. За територіальним розміщенням Республіканський, обласний, міський,
районний, селищний

4. За функціональним значенням Багатопрофільні, вузькопрофільні,
широкопрофільні

5. За охопленням населення, що обслуговується Регіональні, міські,
районні, сільські, селищні

6. За термінами функціонування Об’єкти тривалого користування (театри),
із середнім терміном (від 5 – 10 років), короткострокового
використання (до 5 років, наприклад, спортивні площадки)

* Подана класифікація зорієнтована на реалізацію інноваційної моделі
розвитку в Україні

Характеристика кожної класифікаційної ознаки відбиває розуміння автором
взаємозв’язку державного регулювання різних галузей соціальної
інфраструктури з виявом специфіки функціонування різних складових
соціальної сфери нинішньої економіки України. Як системоутворювальні
ознаки цієї класифікації виступають об’єктивні потреби людини в
спеціальних послугах, які надають суб’єкти соціальної інфраструктури.

ВИСНОВКИ

1. Виконане автором дослідження показало, що ефективний розвиток
соціальної інфраструктури України в умовах ринкової трансформації
вимагає розробки функцій і механізмів державного регулювання економічних
процесів в основних галузях невиробничої сфери.

2. В умовах європейської інтеграції країни проаналізовано розвиток
основних складових соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура
складається з відособлених вузькоспецифічних функціональних структурних
складових – галузей соціальної сфери: охорони здоров’я, освіти,
культури, соціальної допомоги, науки і технологій, житлово-комунального
господарства тощо.

3. На підставі комплексного аналізу соціально-економічних моделей
розвинутих та країн, що розвиваються, з використанням індикаторів ООН
запропоновані концептуальні підходи щодо удосконалення системи
державного регулювання галузей соціальної інфраструктури в Україні. Це
дозволяє покращити рівень професійних знань та навичок управлінської
структури організації невиробничої сфери із врахуванням галузевої
специфіки регіонів, місцевих органів влади, організацій різних форм
власності та діяльності.

4. Різноманітність соціально-економічних моделей ЄС та США визначає роль
України в європейському економічному просторі. В постіндустріальному
суспільстві об’єктивно Україна незалежно від обраної соціальної моделі
вступає в Третю хвилю Е. Тоффлера, яка базується на новій технологічній
базі. При цьому соціальна інфраструктура як матеріальна основа
реалізації соціальних функцій (охорони здоров’я, освіти, науки і
технологій, культури тощо) може успішно використовувати якісно відмінні
альтернативні варіанти тих моделей, які вже реалізовано. Зараз для
України найбільш перспективною є фінська модель соціально-економічного
розвитку. Фінська модель у порівнянні з американською показала, що
фінське суспільство робить стабілізуючий соціальний вплив, в основі
якого лежать взаємовідносини між бізнесом і суспільством за
посередництвом держави.

5. Синтетичним найбільш містким показником виступає коефіцієнт Джині, що
характеризує економічний і соціальний розвиток країни, який поряд з
рівнем розвитку соціальної інфраструктури відбиває і рівень соціальної
несправедливості в сучасних умовах трансформації ринкової економіки.

6. У ХХІ столітті безальтернативною для України є орієнтація на систему
показників, які сумірні в межах міжнародного порівняння ООН. Розкрито
розбіжність у часі змісту інтегрального показника індексу людського
розвитку (ІЛР) для прогнозування та стратегічного планування розвитку
основних галузей соціальної інфраструктури АР Крим та України в цілому.

7. Автором обґрунтована й запропонована загальна схема удосконалювання
індикативного планування розвитку соціальної інфраструктури. ЇЇ
відмінність полягає в тому, що вона включає широкий спектр залучення
інвестиційних коштів зі змішаним характером інвестування об’єктів
соціальної інфраструктури, що будуються або знаходяться на
реконструкції. Припускає дольову участь суб’єктів господарювання різних
форм власності та господарювання, а також залучення профспілок і
суспільних організацій. Це дозволяє зробити два підсумкові висновки
концептуального характеру.

Перший полягає в тому, що звуження основних галузей соціальної
інфраструктури за чисельністю об’єктів віддаляє нашу країну від
європейських стандартів та рекомендацій ООН, а не наближує до них. Це
припускає пошук більш широкого спектру фінансових джерел для розвитку
досліджуваної сфери.

Другий висновок полягає в тому, що зниження будівництва за досліджуваний
період відбувається нерівномірно, що є результатом недостатніх
фінансових коштів бюджету різних рівнів (місцевого, регіонального,
центрального).

8. Виконане дослідження дозволило виявити економічні протиріччя між
стратегічними цілями ринкової реформи в країні, сутність яких зводиться
до підвищення життєвого рівня населення на основі використання переваг
ринкових механізмів саморегулювання, саморозвитку та результатів цієї
реформи. Це обмежує інвестування соціальної інфраструктури, що
призводить до зниження її функціональних можливостей щодо забезпечення
зростаючих потреб населення в послугах її галузей (освіти, охорони
здоров’я, житла, культури тощо).

9. У контексті підсилення соціальної спрямованості ринкових перетворень
у країні автором розроблена класифікаційна таблиця економічних факторів,
які стримують розвиток галузей соціальної інфраструктури. Характеристика
кожної класифікаційної ознаки відображає розуміння автором взаємозв’язку
державного регулювання різних областей соціальної інфраструктури з
проявом специфіки функціонування різних складових соціальної сфери
нинішньої економіки України. Як системоутворювальні ознаки цієї
класифікації розглянуті об’єктивні потреби людини в спеціальних
послугах, які надають суб’єкти соціальної інфраструктури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Антоненко Л.А., Опритова К.А. Интеграция и социальные проблемы в СНГ
// Научно-практический журнал “Регіональні перспективи”. – Кременчуг. –
2001. ? № 5-6 (18-19). – С. 33-34 (Опрітовою К.А. проаналізовано
показники соціальної сфери на фоні країн-сусідів).

2. Опритова К.А. Государственное регулирование структуры налоговых
поступлений как фактор стимулирования экономического развития // Вестник
МСУ. – Харьков, 2001. – Т. 4. ? № 3. ? С. 72-73.

3. Опритова К.А. Особенности функционирования социальной инфраструктуры
в контексте налогообложения // Материалы 2-й международной
междисциплинарной научно-практической конференции “Современные проблемы
гуманизации и гармонизации управления – Харьков, 2001. ? С.
76-77.

4. Антоненко Л.А., Опритова К.А., Нескородев С.Н. Общее и особенное в
национальных моделях экономической трансформации. Сборник “Экономическая
теория и предложения на пороге ХХІ века”. – Вып.6: В 2-х кн. Кн. 1.
Философия хозяйства. Кн. 2. Теоретическая экономия (серия Теоретическая
экономия). ? М., 2002. ? С. 455-461 (Опрітовою К.А. виявлено розходження
у формуванні та обґрунтуванні соціально-економічної моделі майбутнього
розвитку).

5. Опритова К.А. Организация непроизводственной сферы Крыма // Материалы
3-й международной междисциплинарной научно-практической конференции
“Современные проблемы науки и образования”. ? Ужгород, 2002. ? С. 66.

6. Опритова К.А. Развитие основных отраслей социальной инфраструктуры
Крыма // Вестник ХНУ им. В.Н. Каразина. ? 2002. ? № 578. ? С.31-34.

7. Опритова К.А. Государственное регулирование сферы образования в
Украине // Материалы 4-й международной междисциплинарной
научно-практической конференции “Современные проблемы науки и
образования. ? Ялта, 2003. ? С. 75.

8. Антоненко Л.А., Опритова К.А. Анализ социальных моделей в третьей
волне Э. Тоффлера // Материалы международного симпозиума “Нобелевские
лауреаты по экономике и российские экономические школы”. – С-Пб.,16-18
сентября, 2003. ? С. 57-60 (Опрітовою К.А. розширено аналіз основних
показників соціальних моделей інформаційного суспільства в ІІІ
хвилі Е. Тофлера).

9. Опритова К.А. Анализ зарубежного опыта повышения образования
населения в контексте государственного регулирования развития социальной
инфраструктуры // Вестник ХНУ им. В.Н. Каразина. – 2003. ? № 612. – С.
168-173.

10. Опритова К.А. Классификационные признаки экономических факторов как
механизм государственного регулирования социальной инфраструктуры //
Материалы 6-й международной междисциплинарной научно-практической
конференции “Современные проблемы науки и образования. ? Алушта, 2005. ?
С. 57.

АНОТАЦІЯ

Опрітова К.А. Державне регулювання розвитку соціальної інфраструктури. –
Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за
спеціальністю 08.02.03 – організація управління, планування і
регулювання економікою. – Харківський національний університет імені
В.Н. Каразіна, Харків, 2005.

Дисертаційне дослідження присвячено розробці пропозицій і рекомендацій
концептуального характеру щодо удосконалення державного регулювання
розвитку соціальної інфраструктури. У роботі досліджено
теоретико-методологічні та практичні основи управління галузями
соціальної інфраструктури як на регіональному рівні, так і в Україні в
цілому.

Розглянуто зміст понятійного апарату, методологію, робочу гіпотезу
дослідження. Визначено класифікаційну структуру галузей невиробничої
сфери. Запропоновано індикативну схему планування розвитку соціальної
інфраструктури України та Автономної Республіки Крим.

У дисертаційному дослідженні вивчено типи та особливості соціальних
моделей країн Європейського Союзу. Розширено розуміння особливостей
Третьої хвилі Е. Тоффлера стосовно України в умовах глобалізації.
Запропоновано класифікацію макроекономічних факторів, які стримують
розвиток соціальної інфраструктури, в контексті підсилення соціальної
спрямованості ринкових перетворень у країні.

Ключові слова: державне регулювання, соціальна інфраструктура,
соціально-економічна модель, соціальне управління, невиробнича сфера,
концепція соціально-економічного розвитку, соціальне планування,
соціальна ефективність.

АННОТАЦИЯ

Опритова К.А. Государственное регулирование развития социальной
инфраструктуры. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по
специальности 08.02.03 – организация управления, планирования и
регулирования экономикой. – Харьковский национальный университет имени
В.Н. Каразина, Харьков, 2005.

Диссертационное исследование посвящено разработке предложений и
рекомендаций концептуального характера по совершенствованию
государственного регулирования развития социальной инфраструктуры.
Исследованы теоретико-методологические и практические основы управления
основными отраслями социальной инфраструктуры, как на региональном
уровне, так и Украины в целом.

Рассмотрено содержание понятийного аппарата, методология, рабочая
гипотеза исследования. Определена классификационная структура отраслей
непроизводственной сферы. Предложена индикативная схема планирования
развития социальной инфраструктуры Украины и АР Крым, отличительной
особенностью которой является смешанный характер финансирования объектов
различных форм собственности отраслей социальной инфраструктуры.

В диссертационном исследовании изучены типы и особенности социальных
моделей стран Европейского Союза. Часть исследования выполнена в
контексте совершенствования стратегического планирования развития
социальной инфраструктуры Украины до 2010 г. В частности, рассмотрены
социально-экономические модели, механизмы государственного регулирования
их реализации таких стран, как Франция, Великобритания, Германия,
Швеция.

Расширено понимание особенностей Третьей волны Э. Тоффлера применительно
к Украине в условиях глобализации. Период постиндустриального времени
совпадает с Третьей волной Э. Тоффлера, основанной на циклическом
развитии земной цивилизации. Авторское исследование этих циклов
подтвердило значимость практической точки зрения, подходов и механизмов
реализации, использованной в финской социально-экономической модели, а
также возможность ее применения в Украине.

Предложена классификация макроэкономических факторов, сдерживающих
развитие социальной инфраструктуры в контексте усиления социальной
направленности рыночных преобразований в стране. Сама характеристика
каждого классификационного признака отражает наше понимание автора
взаимосвязи государственного регулирования различных отраслей социальной
инфраструктуры с проявлением специфики функционирования различных
составляющих социальной сферы нынешней экономики Украины. В качестве
системообразующего признака данной классификации выступают объективные
потребности человека в специальных услугах, которые оказывают субъекты
социальной инфраструктуры.

Практическое значение выполненного исследования состоит в том, что
основные его рекомендации и выводы использованы государственными и
региональными органами управления для индикативного планирования и
разработки целевых программ комплексного развития АР Крым.

Ключевые слова: государственное регулирование, социальная
инфраструктура, социально-экономическая модель, социальное управление,
непроизводственная сфера, концепция социально-экономического развития,
социальное планирование, социальная эффективность

ANNOTATION

Opritova K.A. State Regulation of Social Infrastructure Development. –
Manuscript.

Thesis for a Candidate of Economic Sciences in specialty 08.02.03 –
Organization of Economic Management, Planning and Regulation of Economy.
– V.N. Karazin Kharkiv National University, Kharkiv, 2005.

The presented thesis is devoted to working out suggestions and
recommendations of conceptual character concerning improvements in state
regulation of social structure development.

Theoretical and methodological as well as practical principles of
management in main branches of social infrastructure both on the
regional level and Ukraine as a whole are investigated.

Indicative outlines of planning development concerning social
infrastructure both in Ukraine and the Crimean Autonomic Republic are
suggested. Types and features of social and economic models in the
countries of EC are considered. A part of the research investigates
strategic planning improvement of social infrastructure development in
Ukraine as far as 2010. Peculiarities of the E.Toffler third wave
realizing as far as Ukraine is concerned globalization are given more
consideration. Macroeconomic factors classification is worked out aimed
at restraining social character of market transformations in the
country.

Key words: state regulation, social infrastructure, social planning,
social and economic model, non-production sphere, social management,
social effectiveness, the concept of social and economic development.

Опрітова Кристіна Анатоліївна

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОЇ

ІНФРАСТРУКТУРИ

Спеціальність – 08.02.03 – організація управління, планування

і регулювання економікою

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Відповідний за випуск

д.е.н., проф. Антоненко Л.А.

Підписано до друку 5.10.2005 р. Формат 60Ч84/16.

Обсяг 1,0 умов. друк. арк. Папір друкарський.

Наклад 100 прим. Зам. № 423.

Надруковано на РІЗО

Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна,

61077, м. Харків, пл. Свободи, 4

Об’єкти соціальної інфраструктури (капітальне будівництво та
реконструкція)

Суб’єкти господарської діяльності різних форм власності і господарювання
(частка участі)

Джерела інвестування

Профсоюзні органи

(республіканські та

обласні)

Суспільні організації за профілем діяльності

Бюджети різних рівнів

республіканські

місцеві

обласні

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020