.

Моторно – евакуаторна дисфункція гастродуоденальної зони у пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки: оцінка тяжкості та корекція (автореф

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
120 2278
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ?Я УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ДЕРЖАВНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЇ

ПРОСОЛЕНКО КОСТЯНТИН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 616. 342 – 002 – 07: 616. 33/ 342 – 009. 1] – 036 – 085

Моторно – евакуаторна дисфункція гастродуоденальної зони у пацієнтів з
виразковою хворобою дванадцятипалої кишки: оцінка тяжкості та корекція

14.01.36 – гастроентерологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі терапії та клінічної фармакології Харківської
медичної академії післядипломної освіти МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Опарін Анатолій Георгійович, Харківська
медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри
терапії та клінічної фармакології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Степанов Юрій Миронович, Дніпропетровська
державна медична академія МОЗ України, завідувач кафедри
гастроентерології та терапії факультету післядипломної освіти

доктор медичних наук, професор Фадєєнко Галина Дмитрівна, Інститут
терапії імені Л.Т.Малої АМН України, заступник директора з наукової
роботи

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця
МОЗ України, кафедра госпітальної терапії №2, м. Київ

Захист відбудеться „ 20 ” вересня 2005 р. о 13.00 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 08.601.02 при Дніпропетровській державній
медичній академії МОЗ України та Інституті гастроентерології АМН України
(пр. Правди, 96, м. Дніпропетровськ, 49074)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровської
державної медичної академії МОЗ України (вул. Дзержинського, 9, м.
Дніпропетровськ, 49044)

Автореферат розісланий „ 09 ” серпня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук
М.Б. Щербиніна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Виразкова хвороба дванадцятипалої кишки (ВХДПК)
посідає одне з провідних місць у структурі захворювань
шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та часто характеризується схильністю до
рецидивів, зниженням працездатності хворих та виникненням тяжких
ускладнень (И.В. Маев и соавт., 2003; В.Г. Передерій та співавт.,
2003; О.Я. Бабак, 2004; D.Y. Graham, 2000; H. Spiro, 2000).

Проблема оптимізації діагностики та лікування ВХДПК є однією з
найактуальніших проблем сучасної медицини (О.В. Коркушко та співавт.,
2001; Э.И. Белобородова и соавт., 2002; Л.Д. Фірсова, 2005). На
сучасному етапі вивчення патогенетичних особливостей ВХДПК одне з
провідних місць належить моторно-евакуаторній дисфункції (МЕД) шлунка та
дванадцятипалої кишки (ДПК) (А.О. Боб та співавт.; 1998; А.Г. Опарін та
співавт., 2000; И.И. Турсакова, 2002).

Саме МЕД шлунково-кишкового тракту (ШКТ) є одним з найбільш важливих
факторів, які впливають на клінічні прояви виразкової хвороби та одним
із клінічних індикаторів ефективності її лікування (В.І. Вдовиченко та
співавт., 2003; Я.С. Циммерман, 2003). До теперішнього часу багато
питань, що пов’язані як з діагностикою характеру та глибини
моторно-евакуаторних порушень (МЕП) шлунка та ДПК, так і дослідженням
самих механізмів їх включення у патогенез виразкоутворення, та, перш за
все, їх впливу на кислотність шлункового соку, залишаються повністю не
розкритими, а методи їх корекції при лікуванні ВХДПК, особливо за
останні роки, часто ігноруються та зовсім не обговорюються.

Не викликає сумніву провідна роль Heliсobacter pуlori (Hp), як
етіотропного фактора розвитку дуоденальної виразки (D.A. Peura, 1996;

M. Osel, 2000). Однак, за останні п’ять років в Україні не
спостерігається зниження розповсюдженості ВХДПК (Ю.О. Філіппов та
співавт., 2003), що робить актуальними розробку нових та удосконалення
класичних підходів до комплексної діагностики й лікування пацієнтів зі
вказаною патологією. Актуальним є вивчення факторів, що впливають на
формування тяжкості захворювання. У зв’язку з цим є необхідність
проведення дослідження частоти та ступеня тяжкості МЕП ШКТ, у яких би
проводився аналіз анамнестичних особливостей, клінічних та
інструментальних проявів при різних типах МЕД гастродуоденальної зони у
хворих на дуоденальну виразку. Усунення цих порушень багато в чому може
визначати ефективність терапії та якість життя пацієнта, тому розробка
ефективних схем їх корекції є актуальним завданням.

Такий підхід значною мірою відповідає принципам, проголошеним програмою
ВООЗ “21 завдання на XXI сторіччя” у контексті збереження, зміцнення та
покращення якості життя та здоров’я пацієнтів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано у рамках комплексних науково-дослідних робіт
Харківської медичної академії післядипломної освіти та програми кафедри
терапії та клінічної фармакології „Сучасні аспекти патогенезу виразкової
хвороби та методи її лікування” (№ держреєстрації 0101U008165).

Мета дослідження: підвищення ефективності діагностики та лікування ВХДПК
на підставі розробки комплексної системи клініко-інструментальної оцінки
характеру МЕП ШКТ та обґрунтування диференційованої корекції цих
порушень залежно від їх типу.

Завдання дослідження:

Вивчити частоту МЕП верхніх відділів ШКТ серед пацієнтів з ВХДПК та
фактори, що визначають характер цих порушень.

Провести комплексне клінічне вивчення хворих на ВХДПК з урахуванням
анамнестичних даних, особливостей перебігу та клінічних проявів, а також
результатів лабораторних та інструментальних методів дослідження при
різних типах МЕД.

Визначити діагностичне та прогностичне значення клінічних, лабораторних
та інструментальних даних для оцінки тяжкості МЕД у хворих на ВХДПК.

Розробити способи диференційованої корекції порушень МЕФ ШКТ залежно від
їх типу та тяжкості серед пацієнтів з ВХДПК та оцінити їх клінічну
ефективність.

Об’єкт дослідження: пацієнти з ВХДПК.

Предмет дослідження: МЕФ шлунка та ДПК.

Методи дослідження: загальноклінічні, периферична селективна
електрогастроентерографія (ПСЕГЕГ), фіброезофагогастродуоденоскопія
(ФЕГДС), ультразвукове дослідження (УЗД) шлунка та ДПК, багатовісьова
рентгеноскопія з рентгенографією у вертикальному положенні (БРРВП),
інтрагастральна рН-метрія, виявлення Нр (у мазках-відбитках, уреазним
методом та за допомогою методу імуноферментного аналізу).

Наукова новизна дослідження. Вперше проведено вивчення частоти та
характеру МЕД ШКТ серед хворих на ВХДПК з аналізом факторів, що
визначають її тяжкість.

Проведено комплексне вивчення клінічних проявів та даних
інструментальних досліджень, що характеризують тяжкість МЕД у хворих на
ВХДПК з оцінкою їх діагностичного та прогностичного значення.

Визначено найбільш значущі клініко-анамнестичні фактори, які впливають
на формування типів МЕФ гастродуоденальної зони при ВХДПК, частота
інструментальних проявів МЕД верхніх відділів ШКТ серед хворих на ВХДПК
та проведена їх порівняльна характеристика при різних типах МЕФ.

Встановлено особливості стану кислотоутворюючої функції шлунка та
морфотипу шлунка при різних типах МЕД шлунка та ДПК при ВХДПК.

Розроблено методику диференційованого лікування МЕД ШКТ у хворих на
ВХДПК та обґрунтовано її ефективність.

Практичне значення отриманих результатів. Впроваджено в клінічну
практику нові “Спосіб оцінки тяжкості порушень моторно-евакуаторної
функції шлунково-кишкового тракту” (Деклараційний патент на винахід №
52370, Україна), “Спосіб оцінки ефективності лікування хворих на
виразкову хворобу” (Деклараційний патент на винахід № 64421, Україна),
“Спосіб діагностики морфотипу шлунка людини” (Деклараційний патент на
винахід № 66290, Україна).

Було розроблено схеми диференційованої корекції МЕД у пацієнтів з ВХДПК
та доведена їх висока ефективність, що може покращити результати
лікування ВХДПК.

Результати дослідження впроваджено в практику гастроентерологічного
відділення міської клінічної лікарні №1 м. Харкова (акти впровадження
від 30.03.04 р. та 8.04.04 р.), терапевтичного відділення міської
клінічної лікарні №2 м. Харкова (акт впровадження від 6.04.04 р.),
гастроентерологічного відділення Обласної студентської лікарні (акти
впровадження від 6.04.04 р. та 8.04.04 р.), терапевтичного відділення
міської клінічної лікарні №7 (акти впровадження від 7.04.04 р.),
терапевтичного відділення міської клінічної лікарні швидкої та
невідкладної допомоги №4 (акти впровадження від 12.04.05 р.), а також
використовуються в навчальному процесі при підготовці лікарів-інтернів
та курсантів на кафедрі терапії та клінічної фармакології Харківської
медичної академії післядипломної освіти.

Особистий внесок дисертанта. Дисертантом особисто виконано
систематизацію та аналіз сучасної спеціальної літератури, а також
патентно-інформаційний пошук, розроблено програму і план, виконано всі
етапи дослідження, у т.ч. клінічні спостереження, функціональні
дослідження, обґрунтовано нові способи оцінки: тяжкості МЕП ШКТ,
діагностики морфотипу шлунка та спосіб оцінки ефективності лікування у
пацієнтів з ВХДПК. Дисертант розробив форми зі збору матеріалу, провів
його узагальнення, виконав статистичну обробку та клініко-інформаційний
аналіз, підготовив дані до публікацій за основними результатами
дослідження, сформулював висновки та практичні рекомендації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної
роботи апробовано на 7-му міжнародному медичному конгресі студентів та
молодих вчених (Тернопіль, 2003), Міжнародній науково-практичній
конференції молодих вчених “Вчені майбутнього” (Одеса, 2004),
Міжнародній конференції “Економічні аспекти в управлінні охорони
здоров’я” (Харків, 2004), Всеукраїнській науково-практичній
конференції з міжнародною участю “Сучасні методи діагностики та
лікування в клініці внутрішніх хвороб” (Вінниця, 2004), 9-му
міжнародному медичному конгресі студентів та молодих вчених (Тернопіль,
2005).

Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано 12 наукових
праць, у тому числі: 5 статей у наукових журналах, рекомендованих ВАК
України, у тому числі 2 без співавторів, 3 деклараційних патенти на
винахід, 4 тези в матеріалах конгресів та наукових конференцій.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, опису літератури та методів дослідження, трьох розділів
власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження,
висновків, практичних рекомендацій, додатків та списку використаних
джерел. Робота викладена на 130 сторінках машинописного тексту,
ілюстрована 14 рисунками та 28 таблицями. Покажчик літератури містить
289 джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. В основу роботи покладено результати
дослідження 117 пацієнтів з ВХДПК у стадії загострення у віці від 17 до
69 років та 32 практично здорових осіб контрольної групи, які проходили
обстеження та перебували на стаціонарному лікуванні у
гастроентерологічному відділенні Обласної студентської лікарні м.Харкова
та терапевтичному відділенні міської клінічної лікарні №7 м.Харкова.

Особи з ускладненим перебігом ВХДПК і супутньою патологією з дослідження
вилучалися.

Розподіл хворих за статтю був наступним: 77 осіб чоловічої (65,8%) і 40
осіб (34,2%) жіночої статі. Середній вік обстежених становив (24,6±3,9)
років: серед осіб чоловічої статі (26,5±4,0) років, серед жіночої –
(24,1±3,4) років.

Ультразвукове дослідження проводилося за стандартною методикою (З.С.
Мехтіханов та співавт., 2002) за допомогою діагностичного апарата
“Aloka-SSD 650”. Визначали час евакуації вмісту зі шлунка (за показником
періоду напіввиведення), середню амплітуду скорочень, як різницю між
площами систоли та діастоли антрального відділу (Г.Ф. Коротько и соавт.,
2000). Визначали кількість скорочень антрума за 1 хвилину,
використовували середні показники моторики, отримані при 3–5 послідовних
дослідженнях.

БРРВП шлунка та ДПК проводилася за допомогою рентгенодіагностичного
комплексу EDR-750 B (Л.Д Линденбратен и соавт., 1984; Е.С. Голованова и
соавт., 2001). Проводилося вивчення шлунка при його малому та тугому
наповненні. Оцінювали органометричні показники шлунка, перистальтику,
тонус та показники евакуації шлунка та ДПК. Спостерігали перистальтичні
хвилі від кардії до антрума, оцінювали частоту перистальтичних хвиль,
глибину хвилі, швидкість її просування, зміну амплітуди в напрямку
виходу зі шлунка. Оцінювали наявність рефлюксів.

ПСЕГЕГ проводили за допомогою електрогастрографа мікропроцесорного
ЕГГ-МП01 за стандартною методикою (В.Г. Ребров и соавт., 1996; З.С.
Мехтіханов та співавт., 2002). Оцінювали кількість максимумів за
хвилину, середню величину потенціалу, величину інтервалу та ступінь
аритмії.

ФЕГДС проводилася за допомогою фіброскопів “Olympus 10Х” та

“ГДБ-ВО-Г-10 ЛОМО”. Дослідження проводилося за стандартною методикою

(А.С. Сидоренко, 1983): оцінювали прохідність стравоходу; форму й
розміри шлунка, стан рельєфу складок слизової, перистальтичну
активність, наявність рефлюксів і ознак патології. У випадку наявності
дуоденальної виразки оцінювали її локалізацію, розміри й морфологічні
особливості. Проводили біопсію.

Для вивчення секреторної функції шлунка використовували рН-метрію (Е.Ю.
Линар, 1968; А.В. Охобыстин, 1996; И.В. Маев и соавт., 2000).

Проводили визначення антитіл до антигенів Hp методом імуноферментного
аналізу (W.A. DeBoer at al., 1997). З метою виявлення Нр також готували
мазки-відбитки біоптатів з їх подальшим забарвлюванням за методом Гімзи.
Проводили також швидкий уреазний тест – визначення уреазної активності в
біоптаті слизової оболонки шлунка шляхом занурення його у середовище, що
містить субстрат, буфер та індікатор.

Обстежені нами 117 хворих на Нр-асоційовану ВХДПК були розподілені на
п’ять груп, залежно від схем терапевтичної корекції. Лікування пацієнтів
проводили відповідно до Маастрихтського консенсусу 2000-2. Призначалася
потрійна терапія – омепразол по 20 мг 2 рази на день; амоксицилін по
1000 мг 2 рази на день; кларитроміцин по 500 мг 2 рази на день протягом
7 днів, потім омепразол по 20 мг на день протягом 14 днів. До першої
групи (ТКN) увійшли 32 хворих, у яких був нормотип МЕФ. Цим хворим було
призначено вищевказану схему без доповнень. До другої групи (ТКА) було
включено 30 хворих з гіпертипом МЕД, яким, окрім класичної схеми,
призначався дротаверин (но-шпа) у дозі 40 мг 3 рази на добу, перорально,
протягом 14 днів. У третю групу (ТКА1) було включено 29 хворих з
гіпертипом, яким, окрім класичної схеми и дротаверину за вищевказаною
схемою, призначався курс фізіотерапії синусоїдальними модульованими
струмами (СМС) за схемою: перший або четвертий рід роботи при частоті
100 Гц та 50% глибині модуляції, сеанси по 10 хвилин, 5–7 сеансів,
щодня, накладення електродів на епігастрій та ділянку хребта на рівні
ТVI–TX. До четвертої групи (ТКВ) увійшло 13 хворих з гіпотипом, яким
окрім класичної схеми призначався домперидон (мотиліум) по 10 мг тричі
на добу на протязі 14 днів. До п’ятої групи (ТКВ1) увійшло 13 хворих з
гіпотипом МЕД, яким окрім класичної схеми антихелікобактерної терапії та
домперидону по 10 мг тричі на добу на протязі 14 днів, призначався курс
фізіотерапії СМС (ампліпульстерапії – АПТ) за схемою: другий рід роботи
при частоті 30 Гц та 100% глибині модуляції, сеанси по 10 хвилин, 5-7
сеансів, щоденно, накладання електродів на епігастрій та ділянку хребта
на рівні ТVI–TX. Вплив СМС проводили за допомогою апарату

“Ампліпульс-5”.

При проведенні дослідження використані відомі клініко-статистичні й
клініко-інформаційні методи: анамнестичний кількісний аналіз,
анкетування з подальшим кількісним аналізом результатів;
математико-статистичні, зокрема: варіаційна статистика, ймовірнісний
розподіл клінічних ознак (симптомів і даних лабораторних досліджень) з
оцінкою вірогідності отриманих результатів (Р.М. Баевский, 1989). Нами
також використано метод інформаційного аналізу синдромологічних
комплексів, а також елементи дисперсійного аналізу для якісних ознак
нерівномірних комплексів; для кількісного обґрунтування результатів
патогенетичної корекції використано методику інформаційно-ентропійного
аналізу багатофакторних явищ (Е.В. Гублер, 1978). З метою вивчення
діагностичного й прогностичного значення окремих симптомів і їхніх
комплексів було обґрунтовано використано основні (загальна
інформативність, патометричне значення й ступінь їхньої вірогідності)
показники клініко-інформаційного аналізу (S.P. Sklyar, 2000).
Статистичну обробку результатів проводили за допомогою пакетів
комп’ютерних програм “Excel 2003” (Microsoft), “Statistica 6.0. for
Windows” (StatSoft Inc.).

Результати дослідження. Результати проведених досліджень показали, що
ВХДПК характеризується різноманітністю за характером та ступенем
тяжкості порушень МЕФ шлунка та ДПК.

Зокрема, нами зареєстровано більшу частоту випадків порушення рухової
активності шлунка (РАШ) серед хворих при стажі ВХДПК більше 10 років
достовірно (р0,05). У свою чергу, виявлено
залежність стану МЕФ від тютюнопаління. У хворих з гіпотипом зафіксовано
більшу інтенсивність та більший стаж паління (стаж > 5 років при
гіпотипі у (73,3±11,4)%, а при гіпертипі – у (36,4±8,4)%). Цей факт може
свідчити про певну роль тютюнопаління у патогенезі ВХДПК (А.А.
Авраменко, 2003), у тому числі за рахунок впливу на МЕФ.

Вивчення розподілу хворих за рівнем освіти навело, що серед хворих з
гіпертипом МЕД достовірно (р0,05).
Можливо, отриманий нами результат пояснюється тим, що в групі обстежених
був невеликий відсоток хворих, що зловживали алкоголем – (1,7±1,2)%, у
яких фіксувався нормо- та гіпертип МЕФ. Хоча відомо (А.Л. Верткин и
соавт., 2000) про наявність особливостей перебігу ВХДПК та її терапії у
алкоголіків.

Також нами виявлено, що хворі з виявленою МЕД частіше лікуються в умовах
стаціонару, що свідчить про вплив стану МЕФ на тяжкість захворювання.
Відносно впливу віку пацієнтів та стажу захворювання на особливості
перебігу захворювання отримані результати збігаються з літературними
даними

(С.А. Чернякевич, 1995; О.В. Коркушко та співавт., 2001).

Вивчення частоти та виразності больового синдрому до початку лікування
дозволяє дійти висновку про існування деяких особливостей залежно від
стану МЕФ шлунка та ДПК. У хворих з гіпотипом МЕД больовий синдром
характеризується більшою частотою полізональної локалізації при значно
меншій інтенсивності, ніж у хворих з гіпертипом дисфункції. У хворих з
гіпертипом МЕД біль частіше локалізується в епігастрії та правому
підребір’ї – (88,1±8,5)%. При гіпотипі однаково часто має місце помірний
(56,3±12,4)% та сильний (43,7±12,4)% біль, тоді як при гіпертипі частіше
реєструється сильний (44,1±8,5)% та дуже сильний (35,3±8,2)% біль. Це
підтверджує дані про те, що при різних варіантах дискінетичних розладів
ШКТ, у тому числі шлунка та ДПК, мають місце особливості больового
синдрому (І.П. Катеренчук та свівавт., 2003; Г.Д. Фадеенко, 2003).

Аналіз частоти та виразності проявів диспепсичного синдрому дозволив
виявити певні особливості залежно від типу дисфункції. При гіпотипі МЕД
– достовірно частішими скаргами є тяжкість у шлунку (серед хворих з
гіпотипом (76,0±8,5)%, при гіпертипі МЕД – (10,2±3,9)%), нудота (серед
хворих з гіпотипом (75,0±8,8)%, при гіпертипі МЕД – (24,7±5,7)%), здуття
та буркотіння (серед хворих з гіпотипом (61,5±8,5)%, при гіпертипі МЕД –
(39,0±6,3)%). Клінічний перебіг при гіпертипі достовірно частіше
характеризується наявністю печії (серед хворих з гіпотипом (61,5±8,5)%,
при гіпертипі МЕД – (76,3±5,5)%) та наявністю кислого присмаку у роті
(серед хворих з гіпотипом (47,1±6,1)%, при гіпертипі МЕД –
(62,5±12,1)%). Виявлено наявність високої частоти запору у хворих на
ВХДПК при гіпертипі – (62,5±12,1)%.

Багатьма авторами ВХДПК розцінюється як психосоматичне захворювання
(О.Я. Бабак, 2003; И.Ю. Колесникова, 2005), при цьому у багатьох хворих
виявляються астеноневротичні прояви. Астеноневротичні розлади також
мають особливості залежно від типу МЕД шлунка та ДПК. У хворих з
гіпертипом дисфункції скарги на підвищену збудливість мали місце
достовірно частіше (р0,05). У
той самий час, гіперстенічний конституціональний тип діагностовано серед
достовірної меншості хворих на ВХДПК – (5,9±1,4)% та залежно від
варіанта дисфункції достовірної різниці залежно від варіанту дисфункції
шлунка не виявлено. Таким чином, можна казати про наявність певного
зв’язку між конституціональним типом та типом МЕД у хворих на ВХДПК з
нормостенічним типом конституції.

? діагностують наявність вертикальної гострокутної форми шлунка, при
інших значеннях діагностують наявність проміжного клініко-анатомічного
варіанта морфотипу шлунка (Патент на винахід № 66290 А, Україна)

При вивченні МЕФ шлунка та ДПК та паралельному використанні
ультрасонографії (З.А. Лемешко и соавт., 2003; Г.Ф. Коротько и соавт.,
2003; S. Hollerbach аt al., 1998), ПСЕГЕГ (В.Г. Ребров и соавт.,
1996; З.С. Мехтіханов та співавт., 2002) та рентгенологічного методу
(Л.Д. Линденбратен и соавт., 1984) нами виявлено, що в більшості
випадків, результати цих методів ідентичні. Використання ПСЕГЕГ дозволяє
оцінювати електричну активність шлунка, та, відповідно,
електрофізіологічний механізм формування його моторики. Поєднане
використання УЗД та ПСЕГЕГ дозволяє забезпечувати комплексний клінічний
моніторинг хворих з урахуванням стану МЕФ гастродуоденальної зони.

– d h a ae

HF

n

¬

a

[?[?[oioaeoaUeoUeaeoaeoaeoaeoaeoaeoaeOUeOaeIaeAeaeAeaeAeIaeAeaeoaeoaeoae
O?O?ae?aeIaeUeOUeOUeO?OUeOUeOUeOUeOaeoaeo

OJPJQJ

??????ae ae

B

D

F

H

J

b

?

ae

ae

e

??????e

e

i

HJD

F

n

ї кислоти та моторної активності на пряму залежність, при цьому
гіперацидність шлункового соку супроводжується гіпермоторною
дискінезією. Серед обстежених хворих гіперацидність діагностовано у
(61,5±4,5)%, нормоацидність – у (32,5±4,3)%, гіпоацидність – у
(6,0±2,2)% хворих на ВХДПК (табл. 1). При гіпертипі МЕД достовірно
частіше (р100,0%,
роблять висновок про ефективність лікування (Деклараційний патент на
винахід №64421, Україна). Основні принципи, що застосовані для розробки
цього способу, базуються на використанні показників
клініко-інформаційного аналізу, які характеризують ступінь компенсації у
динаміці лікування.

Ерадикації Нр досягнуто у 85,4% випадків. Проводячи аналіз ефективності
диференційованого типом МЕФ лікування, встановлено, що компонентна
ефективність лікування в досліджених групах значно відрізняється. Так,
під впливом лікування зареєстровано найбільш значну позитивну динаміку
клінічних проявів (при гіпотипі – у 1,2 рази; нормотипі – у 2,1 рази;
гіпертипі – у 1,7 рази). Крім того, включення в лікувальні схеми хворих
з гіпер- та гіпотипом МЕД АПТ дозволило значно поліпшити (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020