.

Діагностика і лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок з урахуванням показників стану піхвового середовища та клінічного перебігу захворювання

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
128 3117
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

Романкова Ольга Ігорівна

УДК:616.98:576.893.161.21-085

Діагностика і лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок з
урахуванням показників стану піхвового середовища та клінічного перебігу
захворювання

14.01.20. – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті імені О.О.
Богомольця Міністерства охорони здоров’я України

Науковий керівник : доктор медичних наук, чл.-кор. АПН України, професор
Коляденко Володимир Григорович, Національний медичний
університет

імені О.О. Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри шкірних та
венеричних хвороб.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Глухенький Борис Тихонович,
Київський міський шкірно – венерологічний диспансер, лікар-
консультант ;

кандидат медичних наук, Мариненко Володимир Петрович,
шкірно – венерологічний диспансер №1 м. Києва, лікар-
дерматовенеролог;

Провідна установа: Інститут дерматології та венерології АМН
України, м. Харків.

Захист дисертації відбудеться 17.02.2005 року о 13-30 годині на
засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.003.02 при Національному
медичному університеті імені О.О. Богомольця за адресою: 01023, м. Київ,
вул. Шовковична, 39/1, Центральна міська клінічна лікарня, корпус 2.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця (03057, м. Київ-57, вул. Зоологічна,
3).

Автореферат розісланий 31.12. 2004 р.

Вчений секретар спеціалізованої

Вченої ради, доктор медичних

наук, професор
Свирид С.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сечостатевий трихомоніаз, збудником якого є піхвова
трихомонада (Trichomonas vaginalis), до теперішнього часу залишається
однією із основних причин формування хронічних запальних процесів
урогенітального тракту, що обумовлює медичну і соціальну значимість
проблеми (Мавров І.І і співавт., 2000; Клименко Б.В. и соавт.,2001).

Згідно статистичних даних останніх років показники рівня
захворюваності на сечостатевий трихомоніаз в Україні є стабільно
високими. Зокрема у 1999 році відповідні показники становили 324,6 ( на
100 тисяч населення), у 2000 р – 330,8; у 2001 р.- 329,1; у 2002 р.-
300,2 і у 2003 р. – 290,2 ( на 100 тисяч населення). Особливу
занепокоєність викликає високий рівень захворюваності на трихомоніаз
серед жінок. Ряд вітчизняних авторів вказують на виявлення трихомонад у
30% жінок, що звертаються до лікарів-дерматовенерологів і гінекологів в
зв’язку з гострими або хронічними запальними процесами урогенітального
тракту (Глухенький Б.Т. и соавт.,1986; Головкин А.В., 1998).

Trichomonas vaginalis вражає здебільшого сквамозний епітелій
сечостатевого тракту хворих жінок і може слугувати причиною кольпіту,
вестибуліту, уретриту, циститу, ендоцервіциту, бартолініту, ендометриту,
ерозій шийки матки і навіть аднекситу (Вовк И.Б., 1987) .

Важливими чинниками значної поширеності урогенітального
трихомоніазу є збільшення чисельності латентних та резистентних до
етіотропної терапії клінічних форм захворювання. Відмічаєтся також
наростання рівня трихомонадно-мікстінфекційних урогенітальних уражень,
зокрема трихомонадно-хламідійних, трихомонадно-гонорейних,
трихомонадно-мікоплазмових та ряду інших асоціацій (Анчупане И.С., 1992;
Барышова М.В. и соавт., 2001).

Можливість поглинання трихомонадами ряду патогенних
мікроорганізмів (ендоцитобіоз), зокрема хламідій, гонококів та інших
суттєво утруднює діагностику відповідних інфекційних агентів. Крім
того, поєднаний перебіг цих двох інфекцій може призводити до тяжких
патологічних змін як у нижніх відділах урогенітального тракту хворих
жінок, так і дисемінованих процесів ( ураження яєчників, епітелію
маткових труб), наслідком чого є безпліддя (Свищева Т.Я., 1998; Клименко
Б.В. и соавт., 2001).

Клінічними особливостями трубно-перитонеального безпліддя у
жінок є первинно- хронічний перебіг захворювання з періодичними
рецидивами і висока частота уражень матки та уретри, а також
невідповідність між тяжкими деструктивними змінами і помірно-визначеною
клінічною симптоматикою. Це може пояснювати несвоєчасне звернення хворих
жінок до венеролога або гінеколога (Абдумаликов Р.А., Малова И.О. и
соавт., 1999).

Враховуючи розмаїття урогенітальної симптоматики при перебігу
трихомоніазу, діагноз цього захворювання повинен базуватись на
результатах комплексу клініко- лабораторних досліджень. Разом з тим,
загальноприйняті бактеріоскопічні методи діагностики трихомоніазу
не завжди дозволяють своєчасно виявляти збудників інфекцій, що
призводить до подальшої хронізаціі запального процесу і розвитку
ускладнень, а також до поглибленого розладу імунологічного статусу
організму хворих.

Важливим фактором, який також сприяє розповсюдженості
трихомоніазу, є зниження чутливості трихомонад до ряду етіотропних
препаратів. За даними деяких авторів за останні 30 років чутливість
трихомонад до етіотропних препаратів загальної дії – похідних
нітроімідазолу (метронідазол, флагіл, трихопол, орвагіл) знизилась в
десятки разів (Васильев М.М., 1990; Беднова В.Н. и соавт., 1990; Мавров
И.И. и соавт, 1998; Кравченко В.Г., и соавт., 1999).

Вище приведене вказує на нагальну необхідність подальшого
удосконалення діагностики сечостатевого трихомоніазу шляхом комплексного
клінічного, сучасного лабораторного і інструментального обстеження
хворих жінок ( кольпоскопія, уретроскопія, ультразвукове сканування), а
також дослідження стану піхвового середовища та складу піхвової
мікрофлори у хворих жінок.

Тактика лікування сечостатевого трихомоніазу має забезпечувати
повне етіологічне виліковування від трихомонад та упереджувати
ускладнення і рецидиви захворювання. Підвищення ефективності терапії
трихомоніазу потребує розробки нових і удосконалених методів лікування,
зокрема шляхом комплексного застосування новітніх протитрихомонадних
препаратів системної та місцевої дії у комбінації з медикаментозними
препаратами, які сприяють підвищенню концентрації етіотропних засобів в
уражених органах і тканинах.

Важливими питаннями, які потребують поглибленого вивчення, є стан
піхвового середовища і склад піхвової мікрофлори, а також дослідження
комплексу факторів і чинників, які впливають на формування
колонізаційної резистентності піхви при розвитку запального процесу
трихомонадної етіології ( Клименко Б.В. и соавт., 2001).

Крім того, враховуючи важливу роль бактеріальної мікрофлори піхви в
підтримці запального процесу урогенітального тракту досягнення
терапевтичного ефекту є можливим тільки при комбінованій
медикаментозній дії не тільки на Trichomonas vaginalis, а і на супутню
патогенну мікрофлору зокрема, шляхом застосування новітніх препаратів
місцевої антибактеріальної та некролітичної дії.

Підлягає також комплексному дослідженню і аналізу стан показників
запального і місцевого імунітету репродуктивного тракту у жінок, хворих
на сечостатевий трихомоніаз, в тому числі при монотрихомонадному та
міксттрихомонадному запальному процесі, що буде сприяти розробці
раціональних підходів до імунокоригуючої терапії при цьому захворюванні.

Важливе значення в комплексному лікуванні сечостатевого трихомоніазу
має відводитись відновленню нормального функціонування уражених органів
і тканин та нормалізації показників імунологічного статусу
макроорганізму (Коршунов В.М. и соавт., 1999; Дранник Г.Н., 2001).

Таким чином, вищенаведене вказує на необхідність подальшого вивчення
особливостей патогенезу і клінічного перебігу сечостатевого трихомоніазу
у жінок, а також розробки нових та удосконалених методів діагностики
і лікування захворювання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація
виконана у відповідності з основним науковим напрямком кафедри
шкірних та венеричних захворювань з курсом проблем СНІДу Національного
медичного університету імені О.О.Богомольця і комплексної теми „
Розробка нових методів діагностики та лікування хронічних дерматозів і
інфекцій, що передаються статевим шляхом” – державний реєстраційний
№ ДРН 0101U000265.

Мета дослідження. Підвищення ефективності діагностики, лікування та
упередження розвитку ускладнень і рецидивів сечостатевого трихомоніазу у
жінок, а також відновлення фізіологічного функціонування уражених
органів і тканин.

Завдання дослідження:

1. Дослідити і проаналізувати особливості клінічного перебігу
сечостатевого трихомоніазу у жінок на сучасному етапі.

2. Визначити значення ряду сучасних лабораторних методів
(культуральний, полімеразна ланцюгова реакція) та додаткових методів
дослідження (рН піхвового секрету, склад піхвового мікробного
середовища), а також інструментальних методів ( кольпоскопія,
уретроскопія, ультразвукове сканування) для ранньої етіологічної і
топічної діагностики сечостатевого трихомоніазу у жінок та своєчасної
індивідуалізованої корекції лікування.

3. Провести вивчення стану піхвового середовища і складу піхвової
мікрофлори у жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз, та дослідити
комплекс факторів і чинників, які впливають на формування колонізаційної
резистентності піхви при розвитку запального процесу.

4. Вивчити ряд показників загального імунітету організму та місцевого
імунітету репродуктивного тракту у жінок, хворих на сечостатевий
трихомоніаз , в тому числі при монотрихомонадному і міксттрихомонадному
запальному процесі, а також з науковим обгрунтуванням розробити
удосконалені підходи до імунокоригуючої терапії цього захворювання.

5. Розробити новий, патогенетично обгрунтований комплексний метод
лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок, спрямований на повну
ерадикацію збудників запального процесу, нормалізацію загального і
місцевого імунного статусу в організмі хворих, відновлення фізіологічної
піхвової мікрофлори та нормальне функціонування уражених органів і
тканин.

Об’єкт дослідження. Хворі на сечостатевий трихомоніаз
жінки.

Предмет дослідження. Особливості клінічного перебігу сечостатевого
трихомоніазу у жінок на сучасному етапі. Дослідження ефективності
існуючих методів лабораторної діагностики трихомоніазу. Цитологічне та
біохімічне вивчення показників стану піхвового середовища і піхвової
мікрофлори та імунологічні дослідження ряду показників загального і
місцевого імунітету репродуктивного тракту у хворих на трихомоніаз жінок

Методи дослідження:

1. Клініко-лабораторні – становлення характеру клінічного перебігу
сечостатевого трихомоніазу у жінок з урахуванням терміну перебігу та
наявності супутніх урогенітальних інфекцій.

2. Інструментальні ( кольпосокпія, уретроскопія, ультразвукове
діагностичне сканування) – визначення тяжкості ураження та ускладнень
трихомоніазу з боку суміжних органів і тканин.

3. Цитологічний і біохімічний – дослідження показників стану піхвового
середовища та піхвової мікрофлори.

4. Імунологічні – визначення рівня ряду показників загального та
місцевого імунітету репродуктивного тракту.

5. Статистичний – оцінка достовірності та визначення кореляційних
зв’язків між отриманими результатами.

Наукова новизна отриманих результатів.

1. Доведена необхідність комплексного клініко-лабораторного обстеження
хворих на сечостатевий трихомоніаз жінок, що обумовлюється домінуванням
на сучасному етапі хронічного та торпідного перебігу захворювання.
Залучення додаткових лабораторних методів дослідження (рН піхвового
середовища, склад піхвової мікрофлори), інструментальних та спеціальних
методів ( кольпоскопія, ультразвукове діагностичне сканування) розширює
уявлення про патогенез сечостатевого трихомоніазу у жінок, а також
дозволяє проводити своєчасну індивідуалізовану корекцію комплексної
терапії, спрямованої на досягнення повної етіологічної і клінічної
виліковності хворих.

2. У більшості хворих на сечостатевий трихомоніаз жінок діагностовано
наявність ряду інших патогенних мікроорганізмів ( хламідії, мікоплазми,
уреаплазми, гонококи, гарднерели та ін.), значимих у виникненні і
розвитку запальних процесів урогенітального тракту. Доведено, що
наявність міксттрихомонадної етіології запального процесу сприяє
поглибленню зрушень рН піхвового середовища в лужний бік та активізації
витіснення нормальної мікрофлори жіночого урогенітального тракту.
Наслідком цього є поглиблення зниження колонізаційної резистентності
органів і тканин урогенітального тракту хворих жінок та надмірне
розмноження умовно патогенної мікрофлори, що призводить до формування
патологічних синдромів.

3. Проведені комплексні та порівняльні дослідження показників
загального імунітету і місцевого імунітету репродуктивного тракту у
жінок, хворих на монотрихомонадне та міксттрихомонадне ураження
сечостатевого тракту виявили наявність порушень імунного захисту
організму, в тому числі суттєвого послаблення локальної резистентності
до інфекційних агентів, що є достатньо інформативним і поглиблює
уявлення про патогенез та особливості клінічного перебігу трихомоніазу
на сучасному етапі, а також вказує на доцільність удосконалення
імунокоригуючої терапії. Доведено з патогенетичним обгрунтуванням
необхідність проведення терапевтичних заходів, спрямованих на підвищення
Т-клітинної імунної відповіді і нормалізацію синтезу гуморальних
антитіл, а також стимуляцію вироблення та накопичення в піхвовому
середовищі секреторного IgA, що є провідним серед комплексу факторів
місцевого імунітету слизових оболонок сечостатевих органів.

4. Вперше розроблено новий комплексний метод лікування сечостатевого
трихомоніазу у жінок , який передбачає комбіноване проведення
етіотропної терапії одним з препаратів нітроімідазолового ряду,
специфічної імунотерапії вакциною Солко Триховак і місцевої
протитрихомонадної терапії, а також індивідуалізованої патогенетичної та
розсмоктуючої терапії, що дозволяє підвищити ефективність лікування та
упереджувати розвиток ускладнень і рецидивів захворювання. Крім того,
запропонований метод лікування сприяє нормалізації показників загального
та місцевого імунітету, а також володіє реабілітаційними ефектами, які
полягають у стимуляції розмноження нормальної піхвової мікрофлори,
відновленні фізіологічних параметрів піхвового середовища та
нормалізації функціонування сечостатевих органів і тканин.

На розроблений оригінальний метод лікування трихомоніазу Державним
департаментом інтелектуальної власності України видано деклараційний
Патент на винахід „Спосіб лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок”
( №64212А, опубл. 16.02.2004. Бюл.№2).

Практичне значення отриманих результатів. Визначена достатня
інформативність та діагностично-прогностичне значення запропонованого
комплексного методу обстеження жінок, хворих на сечостатевий
трихомоніаз, який крім загальноклінічного обстеження і
загальноприйнятого бактеріоскопічного дослідження на виявлення
етіологічних чинників ураження включає проведення сучасних лабораторних
методів (культуральний, полімеразна ланцюгова реакція), додаткових
лабораторних методів дослідження ( рН піхвового середовища, склад
піхвового мікробного середовища), імунологічних та інструментальних
методів дослідження ( кольпоскопія, уретроскопія, ультразвукове
сканування). Результати відповідних комплексних досліджень дозволяють
дати об’єктивну оцінку етіології, розвитку і характеру спрямованості
запального процесу і проводити своєчасну індивідуалізовану корекцію
терапії сечостатевого трихомоніазу у хворих жінок.

Аналіз результатів запропонованого комплексного обстеження жінок,
хворих на сечостатевий трихомоніаз, дозволяє проводити індивідуалізовану
оцінку ступеня тяжкості і характеру ураження та прогнозувати перебіг
запального процесу, а також своєчасно здійснювати необхідний об’єм
терапевтичних заходів та проводити підбір відповідних лікарських
препаратів, спрямованих на повне етіологічне і клінічне виліковування
хворих.

Впровадження в лікувальну практику профільних дерматовенерологічних і
гінекологічних медичних закладів України запропонованого комплексного
методу обстеження, а також нового методу лікування жінок, хворих на
сечостатевий трихомоніаз, шляхом комбінованого застосування етіотропних
препаратів нітроімідазолового ряду, вакцини Солко Триховак,
протитрихомонадних місцевих засобів та медикаментозних препаратів, які
сприяють підвищенню концентрації етіотропних препаратів у вогнищах
ураження буде сприяти підвищенню ефективності лікування хворих та
відновленню нормального функціонування уражених органів і тканин, що має
важливе медико-соціальне значення.

Результати дисертаційних досліджень впроваджено в практику роботи
Київських міського і обласного шкірно-венерологічних диспансерів,
шкірно-венерологічного відділення Центральної міської клінічної лікарні
м. Києва, а також у навчальний процес при викладанні курсу венерології
студентам і лікарям – інтернам на кафедрі шкірних та венеричних хвороб
Національного медичного університету імені О.О.Богомольця.

В видано методичні рекомендації „Урогенітальний трихомоніаз”. – Київ,
2004 р.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведені клінічні та
лабораторні дослідження, статистичне обчислення та їх аналіз. Окремі
методи дослідження (імунологічні) проводились при консультативній
допомозі співробітників науково-дослідного лабораторного центру (НДЛЦ)
при Національному медичному університету імені О.О.Богомольця. Автором
разом з науковим керівником дисертаційної роботи були зроблені
відповідні заключення та висновки.

Апробація результатів дослідження. Головні положення дисертації та
результати досліджень повідомлялись і обговорювались на засіданнях
кафедри шкірних та венеричних хвороб Національного медичного
університету імені О.О.Богомольця в 2003 р.; засіданні Київського
міського осередку Української асоціації лікарів дерматовенерологів і
косметологів у 2003 р.; Всеукраїнських науково-практичних конференціях
Української асоціації лікарів дерматовенерологів і косметологів
:”Застосування антибактеріальних і антипаразитарних препаратів та
імуномодуляторів у дерматології, венерології, косметології” (м.Київ,
24-25 травня 2002 р.); „Гіперкератози в дерматології, венерології,
косметології” ( м.Київ, 25-26 жовтня 2002 р.); „Косметологія – складова
дерматології” (м.Київ, 22-23 квітня 2003 р.); міжнародній
науково-практичній конференції „Сучасні аспекти етіопатогенезу,
діагностики, клініки, лікування в дерматовенерології та косметології
„(Донецьк,13-14 травня 2003); конференції з міжнародною участю
„Актуальні питання діагностики , лікування та профілактики шкірних,
венеричних захворювань, TORCH-інфекцій, ВІЛ/СНІДу, вірусних гепатитів
В,С та проблем косметології (м.Харків, 19-20 березня 2004 р.);
всеукраїнській науково-практичній конференції Української асоціації
лікарів дерматовенерологів і косметологів „Клініка і лікування шкірних і
статевих захворювань з урахуванням патології шлунково-кишкового тракту”
(м.Київ, 16-17 квітня 2004); науково-практичній конференції студентів та
молодих вчених, присвяченій 120-річчю кафедри шкірних та венеричних
хвороб Національного медичного університету імені О.О.Богомольця (
м.Київ, 19 травня, 2004 р.).

Публікація матеріалів дослідження.

За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць, в тому числі 7
журнальних статей у виданнях, рекомендованих ВАК України та 2 публікації
у зарубіжних виданнях.. На розроблений оригінальний „Спосіб лікування
сечостатевого трихомоніазу у жінок” отримано деклараційний Патент
України ( №64212А, опубл. 16. 02. 2004. Бюл. №2). Видано методичні
рекомендації „Урогенітальний трихомоніаз”( м. Київ, 2004 р.).

Структура та обсяг дисертації.

Дисертація складається зі вступу, аналітичного огляду літератури, опису
матеріалів і методів дослідження, 3 розділів власних досліджень, аналізу
результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій і списку
використаних літературних джерел. Загальний обсяг роботи складає 135
сторінок, включаючи 12 таблиць та список літературних джерел зі 158
найменувань, зокрема 67 латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Попередньо нами було проведено аналіз історій хвороб та амбулаторних
карт 125 жінок, хворих на урогенітальний трихомоніаз, які проходили
обстеження та лікування в Київському міському шкірно-венерологічному
диспансері в період з 1998р. по 2002 р. Вік хворих жінок на термін
лікування коливався від 17 до 56 років.

Вперше діагноз сечостатевого трихомоніазу був встановлений у 48 (38,4%)
із 125 обстежених жінок, а у 77 (61,6%) було зареєстровано повторне
ураження або рецидив трихомоніазу. Подовженість терміну перебігу
трихомоніазу (від часу гаданого інфікування), у 42 (33,6%) жінок
становив до 2-х місяців, а у 83 (66,4%) – більше 2-х місяців. Згідно
аналізу історій хвороб було встановлено, що у 51 (40,8%) з 125 хворих
жінок були виявлені клінічні прояви уретриту. Хронічний кольпіт був
діагностований у 68 (54,4%) обстежених жінок. У 55 (44,8%) хворих був
встановлений діагноз ендоцервіцит. Клінічне ураження бартолінієвих
залох було зареєстровано у 39 (31,2%) хворих. При огляді ректальним
зеркалом у 12 (9,6%) жінок були виявлені проктити. Наявність аднекситу
була виявлена у 40 (32,1%) обстежених жінок. Важливо також вказати, що
39 (31,2%) жінок не представляли ніяких скарг з боку сечостатевого
тракту. Трихомонади були виявлені у них при проходженні профілактичного
огляду.

Серед супутніх захворювань сечостатевих органів у 2 (1,6%) обстежених
жінок виявлена фіброміома матки, а у 11 (8,5%) – вторинне безпліддя.

Відповідний аналіз вказував на домінування торпідного та хронічного
перебігу трихомоніазу у жінок, а також на різнобічний індивідуалізований
характер топічного ураження ( кольпіт, уретрит, ендоцервіцит, аднексит,
проктит) та їх поєднання.

Особисті дослідження включали комплексне клініко-лабораторне дослідження
123 жінок хворих на сечостатевий трихомоніаз. Вік обстежених хворих
коливався від 18 до 52 років.

Згідно даних анамнезу та характеру клінічного перебігу захворювання у
39 (31,7 %) жінок був діагностований свіжий сечостатевий трихомоніаз з
гострим, підгострим або торпідним клінічним перебігом, а у 84 (68,3 %) –
хронічний .

Серед клінічних проявів захворювання домінував вульвовагініт, який був
виявлений у всіх 123 обстежених жінок . При цьому у 64 (52 %)
вульвовагініт був поєднаний з бартолінітом, у 39 (31,7 %) – з
ендоцервіцитом і у 20 (16,3 %) – з уретритом.

З метою поглибленого дослідження ураження шийки матки 123 обстежених
жінкам була проведена кольпоскопія. При цьому у 27 (21,9 %) хворих були
виявлені мікроерозії шийки матки, у 13 (10,6 %) – вогнища лейкоплакії і
у 7 (5,7 %) жінок справжня ерозія шийки матки. У всіх інших 76 (61,8%)
із 123 жінок були виявлені псевдоерозії (ектопії).

Уретроскопічні дослідження виявили гіперемію слизової оболонки уретри і
прояви м’якого інфільтрату вогнищевого характеру у 20 (16,2%) жінок.

Всім 123 обстеженим жінкам було також проведене ультразвукове
діагностичне сканування органів малого тазу. При цьому, у 12 (9,8 %)
обстежених хворих був виявлений полікістоз яєчників, у 9 (7 ,3%)–
ендометріоз і у 4 (3,2 %) – міома матки.

Всі обстежені нами 123 жінки підлягали також комплексному
лабораторному обстеженню на виявлення супутніх урогенітальних інфекцій
та вивчення піхвового мікробного пейзажу. Згідно результатів
лабораторних досліджень у 27 (21,9%) хворих були виявлені хламідії,
у 6 (4,9%) гонококи, у 22 (17,9%) мікоплазми або уреаплазми, у 9 (7,3%)
гарднерели, у 26 (21,1 %) стафілокок золотистий і у 33 (26,9 %) гриби
роду Candida. При цьому у 29 хворих на трихомоніаз жінок було
діагностовано наявність двох або трьох видів збудників супутніх
урогенітальних інфекцій.

Палички Додерляйна були відсутні у 98 (79,7%) обстежених.

Дослідження рН піхвового середовища виявило, що у 107 (87%) хворих воно
було лужним, а у 16 (13%) кислим.

Згідно даних анамнезу більшість обстежених нами хворих 74 (60,1%) з
123 жінок, попередньо лікувались у лікарів-гінекологів і
дерматовенерологів з приводу трихомоніазу, але через деякий проміжок
часу у них знову виникав рецидив клінічних проявів захворювання.

В зв’язку з цим набуває важливого значення питання своєчасного
лабораторного виявлення збудників трихомоніазу та збудників супутніх
урогенітальних інфекцій. Крім того, враховуючи можливість
багатовогнищевих уражень сечостатевих органів і тканин при трихомоніазі,
потребують більш широкого запровадження методи топічної
діагностики, зокрема кольпоскопії, уретроскопії, ультразвукового
діагностичного сканування органів малого тазу.

Розвиток і характер перебігу різних запальних процесів значною мірою
визначається станом реактивності організму. Інвазія інфекційного агента
у внутрішнє середовище організму також викликає розвиток захисних та
адаптаційних реакцій.

Нами було проведено дослідження первинного фону показників імунного
статусу у обстежених жінок, хворих на сечостатевий трихомоніаз до
проведення лікування.

Результати досліджень виявили, що у обстежених хворих жінок
спостерігалось зниження відносного і абсолютного вмісту Т-лімфоцитів.
Показники В-лімфоцитів статистично достовірно не змінювались .

Нами були також досліджені деякі субпопуляції Т-лімфоцитів, які
виконують функції Т-хелперів і Т-супресорів.

Проведені дослідження свідчать про зниження відносного і
абсолютного вмісту Т-лімфоцитів, які володіють супресорно-кілерними
властивостями та відповідно зниженням співвідношення
теофілін-резистентних/теофілін-чутливих клітин. Ці порушення
супроводжуються зниженням чисельності моноцитів, еозинофілів, а також
прискоренням ШОЕ.

На теперішній час доведено, що у протиінфекційному захисті, в тому
числі і при інфекційних ураженнях сечостатевого тракту певну роль має
система імуноглобулінів, яка забезпечує утворення антитіл до антигенів
збудників.

Згідно проведених досліджень у жінок, хворих на трихомоніаз
спостерігалось достовірне зростання IgM у порівнянні з практично
здоровими жінками .

Враховуючи здатність IgM до аглютинації і високу комплементзв’язуючу
активність можливо гадати, що імунна відповідь, яка супроводжується
їх зростанням, є показником імунної недостатності.

Результати проведених нами досліджень вказують на відсутність
достовірного підвищення вмісту IgА в сироватці крові жінок, хворих
на трихомоніаз.

Виявлене підвищення вмісту IgG в сироватці крові хворих є
опосередкованим свідченням розвитку алергізації організму.

Нами було також проведено дослідження вмісту імуноглобулінів А,М, G в
слизовій оболонці шийки матки жінок. Ці імуноглобуліни визначають
локальну резистентність до інфекційних агентів.

У переважної більшості хворих жінок спостерігалось достовірне
зниження в порівнянні з практично здоровими жінками вмісту IgА в
слизовій цервікального каналу.

Вміст IgG в слизовій хворих жінок достовірно збільшувався , а показник
вмісту IgМ – практично не змінювався.

Таким чином, результати показників стану місцевого імунітету у хворих
корелювали з показниками визначення імуноглобулінів у сироватці хворих
обстежених хворих . Зокрема, відсутність зростання рівня IgА в
сироватці хворих вказувало на зниження місцевого імунітету. Свідченням
цього є виявлене зниження рівня IgА в слизовій цервікального каналу
хворих. Відсутність підвищення IgМ в слизовій хворих жінок
обумовлювалось, очевидно, за рахунок гальмуючого ефекту достатньо
високої концентрації IgG, що вказувало на можливу алергізацію
організму.

Ми вважали доцільним також проведення аналізу стану
показників загального і місцевого імунітету у обстежених хворих жінок в
залежності від монотрихомонадної та міксттрихомонадної етіології
запального процесу.

У жінок, які страждали міксттрихомонадним ураженням,
спостерігалось більш виразне зниження відносного і абсолютного вмісту
Т-лімфоцитів.

ue”

?

?

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020