.

Гематологічні механізми хронізації запалення (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
137 4161
Скачать документ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Шевченко Олександр Миколайович

УДК 616-002-036.12:616.15

Гематологічні механізми хронізації запалення

14.03.04 – патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті МОЗ
України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Клименко Микола

Олексійович, Харківський
державний медичний

університет МОЗ України,
завідувач кафедри

патологічної фізіології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Звягінцева Тетяна Володимирівна,
Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач
кафедри фармакології та медичної рецептури;

доктор медичних наук, професор Гоженко Анатолій Іванович, заслужений
діяч науки і техніки України, Одеський державний медичний університет
МОЗ України, завідувач кафедри загальної та клінічної патофізіології;

доктор медичних наук Березнякова Марина Євгеніївна, Національний
фармацевтичний університет МОЗ України (м. Харків), професор кафедри
клінічної лабораторної діагностики.

Провідна установа: Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця
(м. Київ) МОЗ України, кафедра патологічної фізіології.

Захист відбудеться “26” січня 2006 р. об 1100 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському державному
медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Правди, 12).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного
медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна,4).

Автореферат розісланий “14” грудня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, професор
Терещенко А. О.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Запалення складає основу більшості хвороб людини та є
центральною і актуальною проблемою медицини протягом всієї історії.
Більше за те, медична й соціальна значущість запальних захворювань із
кожним роком зростає в усьому світі. Гострі запальні процеси
зустрічаються все частіше і частіше набувають затяжного перебігу;
зростає кількість первинно хронічних запальних захворювань (Маянский
Д.Н., 1991; Труфакин В.А., Трунова Л.А., 1994; Хаитов Р.М., Пинегин
Б.В., 1999; Петров Р.В., 1999). Це, очевидно, пов’язано з погіршенням
екологічної ситуації, змінами загальної та імунологічної реактивності
через несприятливий вплив факторів зовнішнього середовища (Pionke N.B.,
Gloffelty D.E., 1989; Kaiser L., Couch R.B., Glasso G.J. et al., 1999;
Черешнев В.А., Кеворков Н.Н., Бахметьев Б.А. и др., 2001).

Загальновідомо, що запалення в еволюційному плані –
захисно-пристосувальна реакція у формі патології, аварійний спосіб
захисту цілого організму ціною пошкодження його частини (Альперн Д.Е.,
1959; Чернух А.М., 1979; Серов В.В., Пауков В.С., 1995). Однак, хронічне
запалення (ХЗ) характеризується невідповідністю між
еволюційно-біологічною захисно-пристосувальною сутністю запальної
реакції та її користю для конкретного організму (Маянский Д.Н., 1991;
Пауков В.С., Салтыков Б.Б., Ермакова Н.Г. и др., 1998). Водночас
механізми ХЗ вивчені недостатньо. Незважаючи на велику кількість
досліджень, присвячених хронічним запальним захворюванням (Хаитов Р.М.,
Пинегин Б.В., 2000; Ковальчук Л.В., Хорева М.В., Ганковская Л.В. и др.,
2000), загальна патологія ХЗ досліджується недостатньо. Тим більше
недостатньо вивчені патогенетичні особливості різних видів ХЗ. Особливий
практичний інтерес становлять механізми переходу гострого запалення в
хронічне (вторинно хронічне запалення), а також механізми імунного
хронічного запалення, оскільки дуже часто розвиток ХЗ пов’язаний з
персистенцією в організмі антигену.

Оскільки в реалізації запалення вирішальна роль належить системі крові,
можна припустити, що на ефекторному рівні хронізація запалення пов’язана
насамперед з недостатністю системи крові – вихідними змінами в системі
крові або тим, що звичайні реакції системи крові виявляються
недостатніми через персистенцію флогогену. Разом з тим, конкретні
механізми причетності системи крові до хронізації запалення вивчені
недостатньо (Гаврилов О.К., Козинец Г.І., Черняк Н.Б., 1985; Klebanoff
S.J., Vadas M.A., Harlan J.M. et al., 1986; Маянский А.Н., Маянский
Д.Н., 1989; Маянский Д.Н., 1991; Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992;
Клименко Н.А., 1997; Чертков И.Л., Дризе Н.И., 1998; Хаитов Р.М.,
Пинегин Б.В., 2000; Хаитов Р.М., Пинегин Б.В., 2001; Чертков И.Л., Дризе
Н.И., 2001).

Відсутні спеціальні комплексні порівняльні дослідження гематологічних
реакцій з боку всіх ланок системи крові – лейкоцитів вогнища,
кістковомозкового кровотворення та периферичної крові – при різному за
перебігом та етіологією запаленні. Менш за все вивчено гемопоез,
функціональний стан лейкоцитів, імуногістохімічні реакції вогнища та
кісткового мозку, продукцію колонієстимулюючих факторів (КСФ),
можливість використання КСФ для профілактики та лікування ХЗ (Сапрыкин
В.П., Харченко Н.Н., 1998; Kodaki S., Sawa Y., Sano T. et. al., 1999;
Kokura S., Wolf R.E., Yoshikawa T. et. al., 1999; Клименко Н.А., 2000;
Долгушин И.И., Зурочка А В., Чукичев А.В. и др., 2000; Hundelshausen P.,
Weber K.S.C., Huo Y. et. al., 2001).

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Харківського
державного медичного університету МОЗ України; комплексна тема:
“Міжклітинні взаємодії та їх механізми в патогенезі запалення” (номер
державної реєстрації U 004546). Дисертант є одним з виконавців цієї
теми.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження – з’ясування клітинних і
гуморальних гематологічних механізмів хронізації запалення,
обґрунтування застосування гемомодуляторів для профілактики та лікування
ХЗ.

Завдання дослідження:

1. Виявити розбіжності в реакціях системи крові при різному за перебігом
та етіологією запаленні – гострому, вторинно хронічному, неімунному та
імунному первинно хронічному:

1.1. У клітинному складі й експресії адгезивних молекул вогнища
запалення.

1.2. У кістковомозковому кровотворенні.

1.3. У клітинному складі та імуногістохімічних реакціях кісткового
мозку.

1.4. У лейкоцитарній реакції та функціональній активності лейкоцитів
периферичної крові.

1.5. У вмісті гемопоетичних КСФ – гранулоцитарного (Г-КСФ) та
гранулоцитарно-макрофагального (ГМ-КСФ) – у периферичній крові.

2. Дослідити ефективність застосування Г-КСФ людини в комплексній
протизапальній терапії у хворих при хронічних запальних захворюваннях.

Об’єкт дослідження – патогенез хронічного запалення.

Предмет дослідження – гематологічні механізми хронізації запалення.

Методи дослідження: гістологічні, гістохімічні, імуногістохімічні,
гематологічні, імуноферментні, клініко-лабораторні, функціональні,
статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Встановлено низку нових
гематологічних механізмів хронізації запалення; показано, що первинно
вона характеризується більш значною тривалістю нейтрофільної та
посиленням Т-лімфоцитарної інфільтрації; остання передує макрофагальній
та фібробластичній реакціям. Значно знижується експресія у вогнищі
CD54-, а особливо, CD44- антигенів, стає інтенсивнішою експресія CD11с-,
CD31- та CD61-антигенів. Відбуваються повторні активація гемопоезу та
вихід лейкоцитів у кров, фазні зміни CD-позитивності в кістковому мозку,
підвищення кількості CD11с+ -, CD3+ -, CD4+ -, CD25+ -, CD45RA+-клітин,
менш виражене зменшення числа CD71+ -, CD61+ – клітин. Спостерігаються
початкове зниження активності нейтрофілів та лімфоцитів та підвищення
активності моноцитів крові, у подальшому – зменшення активності
моноцитів і підвищення активності лімфоцитів; зростання потреби й
нестача КСФ. На цій підставі вперше експериментально показано можливість
застосування гемомодуляторів для профілактики та лікування ХЗ, доведено
ефективність застосування Г-КСФ і розкрито ряд механізмів його
протизапальної дії при ХЗ, пов’язаних саме зі збільшенням продукції
функціонально активних лейкоцитів.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані результати розширюють
існуючі уявлення про механізми хронізації запалення і можуть бути
використані в подальшій науково-дослідній роботі та при викладанні.
Показано також, що вміст КСФ у крові можна використати для ранньої
діагностики хронізації гострого запалення, а також для диференціації
первинно та вторинно хронічного, імунного та неімунного хронічного
запалення. Розроблено спосіб діагностики хронізації запального процесу
за співвідношеннями між Г-КСФ і ГМ-КСФ у периферичній крові, на який
отримано патент України (№ 5918). Визначено ефективність застосування
рекомбінантного людського Г-КСФ нейпогену в комплексній протизапальній
терапії при хронічних запальних захворюваннях. Це відкриває нові
перспективи в діагностиці, профілактиці та терапії ХЗ, а також
обґрунтовує доцільність подальших клініко-експериментальних досліджень
щодо вибору гемомодуляторів, методів, схем і доз їхнього застосування.

Результати роботи впроваджено в навчальний процес на кафедрах
патофізіології Харківського, Буковинського, Донецького, Луганського,
Одеського, Тернопільського державних медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно виконано
патентно-інформаційний пошук, сформульовано мету й завдання дослідження,
проаналізовано наукову літературу за темою дисертації, проведено
експерименти, опрацьовано отримані результати, проведено їх аналіз та
зроблено узагальнення, сформульовано висновки, написано й оформлено всі
розділи дисертації. Основною є участь автора в підготовці статей до
друку та наукових розробок для оформлення патенту. У тій частині актів
упровадження, що стосується наукової новизни, наводяться дані, що були
отримані автором у процесі виконання роботи.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації були оприлюднені
й обговорювалися на ІV Національному конгресі патофізіологів України з
міжнародною участю (Чернівці, 2004); ІІІ Російському конгресі з
патофізіології з міжнародною участю (Москва, 2004); ІІІ Читаннях
ім.В.В.Підвисоцького (Одеса, 2004); науково-практичній конференції з
міжнародною участю, присвяченій 200-річчю від дня утворення ХДМУ
(Харків, 2005); Всеукраїнській конференції з міжнародною участю “ІV
Читання ім.В.В.Підвисоцького” (Одеса, 2005); Всеукраїнській конференції
з міжнародною участю “Нейроендокринні та імунні механізми регуляції
гомеостазу в нормі та патології” (Запоріжжя, 2005); II Міжнародній
науковій конференції “Гомеостаз: фізіологія, патологія, фармакологія та
клініка” (Одеса, 2005); засіданнях Харківського товариства
патофізіологів (1999 – 2005); наукових сесіях ХДМУ (1999 – 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 29 наукових праць, з
них 22 статті у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, 6
тез у матеріалах конгресів і конференцій, отримано 1 деклараційний
патент України на корисну модель,

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертаційної роботи викладено
на 297 сторінках друкованого тексту. Робота має такі розділи: вступ,
огляд літератури, матеріал та методи дослідження, 3 розділи результатів
дослідження, аналіз та узагальнення отриманих даних, висновки, перелік
використаних першоджерел літератури, який містить 380 назв: 149 робіт
вітчизняних авторів та 231 – іноземних. Дисертаційна робота ілюстрована
92 рисунками, 46 таблицями (обсяг 76 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження. Експериментальні дослідження виконані на
246 щурах-самцях лінії Wіstar масою 180-200г, розведених у віварії
Харківського державного медичного університету.

Піддослідних тварин утримували на звичайному харчовому раціоні з вільним
доступом до води по 10-12 голів у стандартних металевих клітках. Для
усунення впливу сезонних і добових коливань на досліджувані показники
основні дослідження були проведені в осінньо-зимовий період у ранкові
години. Дослідження здійснювалися відповідно до національних “Загальних
етичних принципів досліджень на тваринах” (Україна, 2001), які узгоджені
з положеннями “Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які
використовуються для експериментальних та інших наукових цілей”
(Страсбург, 18.03.1986 р.). Умертвіння тварин здійснювали шляхом
декапітації під ефірним наркозом. Як матеріал для досліджень було
використано тканини вогнища запалення, кістковий мозок стегна,
периферичну кров.

Моделями запалення були: гостре інфекційне запалення, відтворене
внутрішньом’язовим уведенням 2 млрд. мікробних тіл Stарhуlососсus
aureus, штам АТСС-25923, в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію
(Чернух А.М., 1965); карагіненове асептичне запалення, викликане
підшкірним уведенням 5 мг л-карагінену (Sіgma, США) в 1 мл ізотонічного
розчину хлориду натрію (Клименко Н.А., 1993); хронічне асептичне
гранульоматозне запалення, відтворене підшкірним уведенням сефадексу
А-25 у дозі 1 мг в 1 мл ізотонічного розчину хлориду натрію (Макарова
О.В., Ковалева В.Л., Сладкопевцев А.С., 1996); хронічне імунне запалення
на зразок ад`ювантного артриту, викликане введенням в субплантарний
апоневроз повного ад`юванту Фрейнда в дозі 0,1 мл (Чернух А.М., 1979).
Моделі запалення характеризували шляхом вивчення його основного
показника – клітинно-тканинної динаміки вогнища.

Клітинно-тканинну динаміку вогнища запалення досліджували на парафінових
зрізах товщиною 5-6 мкм за допомогою оглядового забарвлення
гематоксиліном-еозином та за Ван Гізоном (виявлення колагенізації), ШИК
+ альціановим синім (диференціювання основних і кислих
глікозаміногліканів), галоціаніном за Ейнарсоном (виявлення загальних
нуклеїнових кислот) (Меркулов Г.А., 1961).

У докладній динаміці запалення, починаючи з 6-ї год до 28-ї доби,
досліджували реакції системи крові: клітинний склад та експресію
адгезивних молекул вогнища запалення, кістковомозкове кровотворення,
клітинний склад та імуногістохімічні реакції кісткового мозку,
лейкоцитарну реакцію та функціональну активність лейкоцитів периферичної
крові, вміст у периферичній крові Г-КСФ і ГМ-КСФ.

Клітинний склад вогнища запалення визначали шляхом підрахунку кількості
нейтрофілів, еозинофілів, лімфоцитів, моноцитів, макрофагів, тканинних
базофілів, фібробластів, плазматичних та епітеліоїдних клітин за
допомогою оглядового забарвлення гематоксиліном-еозином (Меркулов Г.А.,
1961).

Експресію адгезивних молекул вогнища запалення досліджували
імуногістохімічно непрямим методом Кунса за методикою Brosman (Brosman
M., 1979) на ідентичних гістологічних препаратах. Використовували набори
люмінесцентних моноклональних антитіл проти поверхневих антигенів клітин
щурів виробництва фірми SEROTEC (Велика Британія). Визначали експресію
CD54-антигенів лейкоцитів; CD44 – нейтрофільних гранулоцитів; CD11с –
клітин мієлоїдного ряду; CD31 – моноцитів, гранулоцитів, В-лімфоцитів,
ендотеліальних клітин; CD61 – макрофагів, тромбоцитів та їхніх
попередників.

Кістковомозкове кровотворення вивчали шляхом підрахунку загальної
кількості мієлокаріоцитів у кістковому мозку стегна та мієлограм за
стандартними методами (Меньшиков В.В., 1987).

Клітинний склад кісткового мозку досліджували на гістологічних
парафінових зрізах стегнової кістки товщиною 5-6 мкм за допомогою
диференціювального забарвлення за Папенгеймом (Меркулов Г.А., 1961).

Імуногістохімічні реакції кісткового мозку досліджували використовуючи
набори люмінесцентних моноклональних антитіл проти поверхневих антигенів
клітин гематологічного ряду щурів виробництва фірми SEROTEC (Велика
Британія). На гістологічних препаратах кісткового мозку визначали:
експресію CD43-антигенів мієлоїдних клітин та Т-лімфоцитів; CD11с –
клітин мієлоїдного ряду; CD11b – клітин нейтрофільного та моноцитарного
ряду; CD3 – Т-лімфоцитів та їхніх попередників; CD4 –
Т-лімфоцитів-хелперів; CD25 – активованих Т- і В-лімфоцитів; CD45RA –
В-лімфоцитів різного ступеня зрілості; CD71 – клітин, які експресують
рецептори до трансферину; CD61 – макрофагів, тромбоцитів та їхніх
попередників.

При імуногістохімічних дослідженнях ідентифікацію клітин проводили в
люмінесцентному мікроскопі Jenaval (Karl Zeiss, Йена, Німеччина) з
використанням світлофільтра л = 480/520 нм; х400. Спочатку підрахунок
проводили у світловому полі, потім мікроскоп переводили в режим
флюоресценції та підраховували кількість клітин, які світяться, на
підставі чого обчислювали відсотки їх вмісту за формулою:

Кількість клітин, які флюоресціюють в режимі відбитого світла

Загальна кількість клітин в режимі прохідного світла

Неспецифічне сяйво визначали за забарвленням відповідними
ізоспецифічними контролями.

Лейкоцитарну реакцію периферичної крові визначали шляхом підрахунку
загальної кількості лейкоцитів (ЗКЛ) у крові та лейкоцитарної формули за
стандартними методами (Меньшиков В.В., 1987). Про функціональний стан
лейкоцитів крові робили висновки за активністю їхніх маркерних
ферментів. Маркерами функціональної активності нейтрофілів були
мієлопероксидаза (МПО) / К.Ф. 11.1.7/ і кисла фосфатаза (КФ) / К.Ф.
3.1.3.2/, моноцитів-макрофагів – ?-нафтилацетат-естераза (?-НАЕ),
лімфоцитів – ?-НАЕ і КФ, які визначали цитохімічно за методами
Грехема-Кнолля, Лефлера та Берстона (Меньшиков В.В., 1987).

Вміст Г-КСФ і ГМ-КСФ у периферичній крові визначали імуноферментним
методом за допомогою відповідних тест-систем виробництва Рenіnsula (США)
і ТОВ “Протеїновий контур” (Санкт-Петербург). Дослідження виконували на
аналізаторі імуноферментному, фотоелектричному АІФ-Ц-01З, (заводський
номер 604), виготовленому на ВО “Витязь”.

Дослідження ефективності залучення гемомодуляторів до комплексу
традиційної протизапальної терапії у хворих із хронічними запальними
захворюваннями проведені на кафедрі факультетської педіатрії
Харківського державного медичного університету з люб’язної згоди та під
керівництвом керівника клініки, зав. кафедри, д.м.н., проф. Ю.В. Одинця
та у нефрологічому відділенні міської дитячої клінічної лікарні № 16 м.
Харкова (головний лікар – Т.В. Харченко), що є базою кафедри.

Під спостереженням перебували 19 дітей віком від 5 до 15 років, що
страждають на хронічний вторинний рецидивуючий пієлонефрит із частими
рецидивами, у період загострення, з рефрактерністю до проведеної
терапії. З них 11 дітей складали групу контролю; за віком: 5-10 років –
5 хворих, 11-15 років – 6 хворих; за статтю: 1 хлопець і 10 дівчат. Діти
контрольної групи одержували базову терапію. Основну групу складали 8
хворих, які відповідали контрольній за тяжкістю та тривалістю
захворювання. Усі хворі основної групи були дівчатами віком: 5-10 років
– 2 дітей, 11-15 років – 6 дітей. Вони одержували аналогічну базову
терапію плюс рекомбінантний людський Г-КСФ нейпоген (філграстим) фірми
“Roche” (Швейцарія) підшкірно з розрахунку 5мкг/кг маси тіла один раз на
добу протягом 3-х днів.

Усім хворим проведено повне клінічне обстеження з аналізом даних
анамнезу, об’єктивних і додаткових методів дослідження. Діагноз
захворювання обґрунтовували відповідно до розробленого А.Ф. Возіановим
та ін. (Возианов А.Ф., Майданик В.Г., Бидный В.Г., 2002) критеріями
діагностики й формулювали відповідно до класифікації М.Я. Студенікіна зі
співавторами (Студеникин М.Я., Наумова В.И., Мурванидзе Д.Д., 1982).

Для верифікації, постановки діагнозу захворювання, контролю динаміки
запального процесу й ефективності терапії, вирішення поставлених завдань
проводили дослідження периферичної крові, випорожнень на яйця глистів і
сечі загальноприйнятими методами (Меньшиков В.В., 1987). Крім того,
проводили оцінку сечового синдрому з використанням кількісного методу
дослідження за А.З. Нечипоренко (Нечипоренко А.З., 1969); визначення
активних лейкоцитів, клітинного складу (уролейкоцитограми) сечового
осаду (Майданик В.Г., 1993); мікробіологічного дослідження сечі та
мікрофлори, ступеня бактеріурії та чутливості виявленої мікробної флори
до антибіотиків (Базарнова М.А., Воробьев А.И., Баркаган З.С., 1991).
Визначали показники добової екскреції солей (оксалати, урати) із сечею
за Г.А. Сивориновською (Сивориновская Г.А., 1969).

Усім хворим проведено інструментальні дослідження: ультразвукове
дослідження нирок, рентгенологічні дослідження (екскреторна урографія,
мікційна цистографія).

Функціональний стан нирок оцінювали за результатами проби за Зимницьким,
показниками геморенальних проб: визначали рівень сечовини уніфікованим
методом, креатиніну сироватки крові – методом Поппера, кліренси сечовини
й ендогенного креатиніну, показники фільтрації та реабсорбції – за
кліренсом ендогенного креатиніну, призведеному до стандартної поверхні
тіла (Колб В.Г., Камышников В.С., 1982).

Крім того, для вирішення поставлених завдань досліджували деякі
показники неспецифічного та специфічного захисту організму, вивчаючи
фагоцитоз (фагоцитарне число) (Шахбазян И.Е., Улыбина О.В.,
Белокриницкий Д.В. и др., 1987), киснезалежні [за допомогою тесту
спонтанного поглинання та відновлення нітросинього тетразолію (НСТ-тест)
за J. Stuart et al. (Меньшиков В.В., 1987) у модифікації Б.С. Нагоєва
(Нагоев Б.С., 1982) та активності МПО] та кисненезалежні [за рівнем
лізосомальних катіонних білків (ЛКБ)] механізми мікробіцидної активності
поліморфнонуклеарних лейкоцитів крові. Обчислювали середньоцитохімічний
коефіцієнт (СЦК) активності МПО в нейтрофілах за методом Грехема-Кнолля
(Меньшиков В.В., 1987) і СЦК вмісту ЛКБ за методом М.Г. Шубича (Шубич
М.Г., Нагоев Б.С., 1980; Белокриницкий Д.В. и др., 1987). Вміст основних
класів імуноглобулінів (Ig) – А, М, G – у сироватці крові визначали
методом радіальної імунодифузії за G. Mancіnі et al. (Mancini G.,
Carbonara A.O., Haremans J.M., 1965), циркулюючих імунних комплексів
(ЦІК) – за V. Haskova et al. (Haskova V., Kaslik J., Mate I., 1977).
Визначення субпопуляцій лімфоцитів (CD3, CD4, CD8, CD19) проводили за
допомогою моноклональних антитіл методом імунофлюоресценції з
використанням наборів фірми “Сорбент” (Москва), обчислюючи
імунорегуляторний індекс (ІРІ) CD4/CD8.

Дослідження проводили в динаміці – під час надходження до стаціонару (у
гострий період захворювання) і на 10-й день від першого дня призначення
нейпогену, а деякі показники – на 2-й, 3-й, 4-й, 10-й дні від
призначення нейпогену й через один і три місяці.

Статистичне оброблення результатів дослідження проводили з використанням
комп’ютерної програми Stadіa – 6.0 й t – критерію Стьюдента на ПЕОМ
“Pentіum-3”, а також за допомогою пакетів прикладних програм для ПЕОМ
“S-Plus 2000”, “Exсel” (Кулаичев А.П., 1999).

Результати дослідження та їх аналіз. Насамперед на підставі основної
характеристики запалення – клітинно-тканинних реакцій вогнища – у
докладній динаміці, починаючи з 6-ї год до 28-ї доби, були
схарактеризовані вибрані моделі запалення.

Підшкірне стафілококове запалення в щурів відповідає типовим
закономірностям гострого гнійного запалення. На 6-у год відзначається
наявність гнійного ексудату. Прогресування гнійної інфекції відбувається
у вигляді затіків перивазально та периневрально. Формування
грануляційної тканини спостерігається на 3-ю добу. В останній термін
спостереження (на 28-у добу) виявляється переважно загоєння з різним
ступенем дозрівання грануляційної тканини, подекуди – ще й локуси
гнійного запалення, оточені грануляційною, а на периферії – уже зрілою
сполучною тканиною.

Особлива увага була приділена моделюванню вторинно хронічного запалення.
Таке запалення є негативним виходом гострого, характерне для клініки,
але адекватні моделі його відсутні. Принципово воно може бути відтворене
викликанням гострого запалення в умовах експериментально зміненої
загальної та імунологічної реактивності тварин. Разом з тим, останнє
відбивається на “чистоті” моделі. Ми припустили, що таке запалення може
бути викликане неіндиферентними чужорідними тілами, тобто такими, які
мають достатню подразнювальну дію, щоб викликати виражене гостре
запалення, і які водночас важко піддаються елімінації, тобто здатні до
персистенції в тканинах. Багаторічний досвід роботи з флогогенами
підказав, що такою речовиною може бути карагінен – високосульфатований
глікозаміноглікан, виділений із ірландського морського моху Chondrus. На
цей час карагінен найчастіше використовується в загальній патології для
моделювання гострого запалення. В експериментальній фармакології це
класичний агент для відтворення гострого ексудативного запалення з метою
тестування лікарських засобів на протизапальну активність. Разом з тим,
як речовина, яка є гранулярною, карагінен важко елімінується. В
експериментальній гематології k-карагінен використовується для блокади
макрофагів (Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992). У зв’язку з цим, була
вивчена клітинно-тканинна динаміка вогнища карагіненового запалення на
предмет можливості використання його як моделі вторинного хронічного
запалення. Виявлено, що при підшкірному карагіненовому запаленні в перші
години інфільтрат представлений в основному нейтрофілами, але через добу
на периферії вогнища відзначаються проліферативні явища, мігрують
макрофаги та лімфоцити. Звертає на себе увагу велика кількість тканинних
базофілів і еозинофілів у прилеглих тканинах. Через дві доби
реєструється формування грануляційної тканини. На 5-у – 7-у добу
відзначається наявність сполучнотканинної капсули. При цьому кількість
нейтрофілів в інфільтраті зменшується, макрофагів – збільшується. Надалі
зростає макрофагально-лімфоцитарна інфільтрація. Таким чином,
карагіненове запалення, розпочинаючись як гостре, згодом переходить у
хронічне, тобто є таким, що хронізується (вторинно хронічним),
запаленням.

Внутрішньом’язове введення гранул сефадексу обумовлює розвиток
продуктивного (первинно хронічного) запалення з формуванням
макрофагальних гранульом навколо кожної гранули, а саме: гранульом
гігантських багатоядерних клітин чужорідних тіл. При цьому відбувається
повільна утилізація сефадексу з неповним його лізисом, у перші дні –
нейтрофілами, надалі – макрофагами. Протягом експерименту грануляційна
тканина між гранулами сефадексу, що сформувалася вже через дві доби
після ін’єкції, повільно дозріває, накопичуючи компоненти сполучної
тканини та утворюючи загальну сполучнотканинну капсулу навколо вогнища.

При ад’ювантному артриті запалення характеризується
макрофагально-лімфоцитарною інфільтрацією тканин суглоба, починаючи з
2-ї – 3-ї доби після субплантарного введення ад’юванту Фрейнда,
формуванням грануляційної тканини в порожнині та тканинах суглоба з 3-ї
– 5-ї доби, що відбиває розвиток хронічного запального процесу.
Запалення досягає піку на 10-у добу, характеризується васкулітами та
макрофагальними гранульомами. Надалі відбувається стихання запалення,
утворення сполучнотканинних спайок у порожнині суглоба;
макрофагально-лімфоцитарна інфільтрація виражена в зовнішніх шарах
суглобової сумки. Рання лімфоцитарна інфільтрація вогнища свідчить про
імунний характер запалення.

Далі були вивчені клітинні реакції всіх ланок системи крові при
запаленні (вогнища, кісткового мозку, периферичної крові), вміст Г-КСФ і
ГМ-КСФ у периферичній крові при зазначених запальних процесах з 6-ї год
до 28-ї доби.

При гострому інфекційному запаленні у клітинному складі вогнища в перші
дві доби переважають нейтрофіли з максимумом на 6-у год (81,3%); на 3-ю
й 5-у добу – макрофаги (відповідно 37,3% й 32,2%), на 7-у – 14-у –
фібробласти з піком на 7-у добу (46%), на 21-у й 28-у – плазматичні
клітини (37,9% й 83,8%). Нейтрофільна реакція практично спостерігається
протягом першого тижня, моноцитарно-макрофагальна – упродовж двох
тижнів, фібробластична – протягом трьох тижнів. Запалення в основному
завершується протягом 2-х тижнів, регенерація – у строк до 4-х тижнів.

При карагіненовому асептичному запаленні до 5-ї доби переважають
нейтрофіли з максимумом на 3-ю добу (78,3%), на 7-у – 28-у добу –
макрофаги з піком на 14-у (38,3%), фібробластична реакція
спостерігається з 5-ї доби і досягає першого піка на 7-у добу (11,3%).
Лімфоцитарна реакція характеризується першим максимумом на 5-у добу
(18,7%). Відбувається повторна лімфоцитарна й макрофагальна
інфільтрація, відповідно на 14-у – 21-у й 28-у добу, фібробластична
реакція на 21-у – 28-у добу, що відбиває хронізацію запалення.

При хронічному гранульоматозному запаленні в перші п’ять діб у вогнищі
переважають макрофаги, особливо на 6-у год (79,3%); на 7-у – 21-у добу –
фібробласти, особливо на 14-у (50,2%), на 28-у добу – плазматичні
клітини (90%). Відбувається інтенсивна плазматизація лімфоцитів,
перетворення макрофагів на епітеліоїдні клітини. Нейтрофільна реакція
спостерігається протягом 7-и діб і виражена слабко (пік – 28,3% на 1-у
добу), моноцитарно-макрофагальна – протягом трьох тижнів, фібробластична
– упродовж чотирьох тижнів. Кількість нейтрофілів, макрофагів,
фібробластів і плазмоцитів змінюється фазно у зв’язку з персистенцією
запалення.

При хронічному імунному запаленні на зразок ад’ювантного артриту
нейтрофільна реакція у вогнищі відсутня, моноцитарно-макрофагальна
реакція спостерігається з 2-ї доби до закінчення експерименту,
лімфоцитарна – з 3-ї доби, фібробластична – з 7-ї доби. Кількість
лімфоцитів, макрофагів, фібробластів, епітеліоїдних клітин змінюється
фазно. З 6-ї год до 3-ї доби переважають епітеліоїдні клітини (76,8% на
3-ю добу), з 5-ї до 10-ї доби – макрофаги, особливо на 10-у добу (73%),
на 14-у – 21-у – фібробласти, особливо на 14-у добу (54%). На 28-у добу
знову переважають макрофаги, багато лімфоцитів, фібробластів та
епітеліоїдних клітин. Відбувається плазматизація лімфоцитів (на 5-у
добу), перетворення макрофагів на епітеліоїдні клітини, особливо на 14-у
добу.

Порівняно з гострим, запалення, що хронізується, відрізняється більш
тривалою нейтрофільною інфільтрацією (до 28-ї доби замість 14-ї) зі
зрушенням піку з 6-ї год на 3-ю добу, відстроченням макрофагальної та
фібробластичної реакцій, менш вираженою фібробластичною та більш
вираженою лімфоцитарною реакціями, наявністю повторної лімфоцитарної,
макрофагальної та фібробластичної реакцій.

ХЗ відрізняється від гострого менш вираженою та більш короткочасною
нейтрофільною інфільтрацією зі зрушенням піку на 1-у добу замість 6-ї
год, але більш вираженою ранньою макрофагальною інфільтрацією, наявністю
повторної лімфоцитарної, макрофагальної та фібробластичної реакцій.

Первинно хронічне запалення відрізняється від вторинно хронічного менш
вираженою та більш короткочасною нейтрофільною та лімфоцитарною
інфільтрацією, але більш вираженою та ранньою макрофагальною і
фібробластичною реакціями.

Становить інтерес також порівняння клітинного складу вогнищ хронічного
імунного та неімунного (гранульоматозного) запалення. Як
підкреслювалося, нейтрофільна реакція відсутня у вогнищі при хронічному
імунному запаленні, у той час як при гранульоматозному спостерігається
протягом перших 7-и діб з піками на 1-у й 5-у добу. Навпаки,
лімфоцитарна реакція більш виражена в першому випадку. Судячи з того, що
при імунному запаленні плазматизація незначна, а при неімунному –
виражена, можна вважати, що імунне запалення характеризується переважно
реакцією Т-лімфоцитів, а гранульоматозне – В-лімфоцитів.
Моноцитарно-макрофагальна реакція більш рання при гранульоматозному
запаленні, як і фібробластична, але й закінчується вона раніше,
очевидно, через формування гранульоми. Таким чином, хронічне імунне
запалення відрізняється від гранульоматозного більш пізнім і менш
інтенсивним початком, більшою тривалістю, більшою виразністю
лімфоцитарної реакції, а саме Т-клітинної. Це, на нашу думку, є
зрозумілим через різницю в етіології та патогенезі цих видів запалення
(Чернух А.М., 1979; Маянский Д.Н., 1991; Дыгай А.М., Клименко Н.А.,
1992). Імунне запалення виникає та стає ітенсивнішим у міру
сенсибілізації організму і, якщо воно ґрунтується на гіперчутливості
уповільненого типу, як ад’ювантний артрит, то пов’язане з Т-лімфоцитами
в ролі основних ефекторів реакції. Клінічно ад’ювантний артрит виражений
приблизно на 10-у добу і посилюється до 20-ї – 30-ї доби, потім
поступово стихає, при цьому деформація суглобів залишається (Чернух
А.М., 1979). Гранульоматозне ж запалення, як пов’язане з надходженням
флогогену ззовні, характеризується більш інтенсивним початком (за участю
нейтрофілів), відповідними моноцитарно-макрофагальною і фібробластичною
реакціями. Як свідчать отримані дані, сефадексна гранульома активна, в
основному, протягом 3-х тижнів.

Одним з показників завершення запалення є кількість епітеліоїдних
клітин. Як відомо, елімінуючи залишки лейкоцитів і зруйнованої тканини,
макрофаги усувають одне з найважливіших джерел власної хемотаксичної
стимуляції, що веде до стихання лейкоцитарної інфільтрації. У вогнищі
макрофаги руйнуються або переносяться з течією лімфи в регіонарні
лімфовузли, де гинуть. У міру очищення вогнища, кількість макрофагів там
зменшується, головним чином, через зменшене надходження їх із крові. У
міру зниження активності, через стихання запалення, макрофаги
трансформуються в епітеліоїдні клітини. При гострому запаленні їхній
вміст значний уже на 10-у – 21-у добу і знижується до 28-ї, у той час як
при запаленні, що хронізується, помітний лише на 28-у добу. Як видно,
епітеліоїдні клітини особливо характерні для гранульоматозного й взагалі
для ХЗ, швидше за все, через ранню інтенсивну макрофагальну
інфільтрацію.

Значна кількість плазматичних клітин також відбиває закінчення запалення
й при інфекційному запаленні, очевидно, свідчить про формування
інфекційного імунітету. Відомо, що після закінчення запалення
В-лімфоцити частково гинуть, частково перетворюються на плазматичні
клітини – продуценти антитіл, які потім поступово елімінуються (Чернух
А.М., 1979; Маянский Д.Н., 1991; Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992). При
інфекційному запаленні велику кількість плазмоцитів можна виявити вже на
14-у добу, вони переважають на 21-у і, особливо, на 28-у добу, у той час
як при карагіненовому вони виявляються в невеликій кількості, очевидно,
через те, що це запалення й асептичне, і є таким, що хронізується. У
зв’язку з тим, що лімфоцитарна інфільтрація тут виражена сильніше, можна
вважати, що хронізація гострого запалення пов’язана з Т-лімфоцитами.
Велика рання кількість плазматичних клітин характерна для ХЗ, очевидно,
у зв’язку зі значним залученням В – лімфоцитів до цього запалення.
Хронічне імунне запалення, природно, характеризується Т-клітинною
реакцією.

Продовження нейтрофільної інфільтрації при первинно хронічному
запаленні, вірогідно, є компенсаторною реакцією на неможливість
адекватної елімінації флогогену; відповідно збільшується термін до
початку макрофагальної та фібробластичної реакцій; слабшає остання,
оскільки вони зворотно взаємозалежні з терміном закінчення й
інтенсивністю нейтрофільної інфільтрації (Дыгай А.М., Клименко Н.А.,
1992; Серов В.В., Пауков В.С., 1995). Цим, мабуть, також пояснюється
ослаблення й скорочення нейтрофільної інфільтрації на тлі більшої
виразності макрофагальної при первинно хронічному запаленні. Рання
інтенсивна макрофагальна інфільтрація в цьому випадку, очевидно,
пов’язана з більшими розмірами часток флогогену і, відповідно,
неможливістю їхньої елімінації нейтрофілами, тобто є також
компенсаторною. Різниця в хімічних механізмах інфільтрації при цих видах
запалення, вірогідно, обумовлена більш сильним подразненням тканини
карагіненом і менше – сефадексом, різними наборами, кількістю та
співвідношеннями первинних медіаторів. Очевидно, у першому випадку
більше залучаються до процесу продукти тучних клітин, у другому –
резидентних макрофагів. Тучні клітини більш реактивні та уразливі при
подразненні тканини, ніж макрофаги та інші елементи сполучної тканини
(Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992; Серов В.В., Пауков В.С., 1995).

Наявність повторних лімфоцитарної, макрофагальної та фібробластичної
реакцій відбиває спроби до загоєння.

Лімфоцитарна інфільтрація не тільки більш виражена, але й передує
макрофагальній і фібробластичній реакціям, що підтверджує припущення про
регуляторну роль лімфоцитів у хронізації запалення, яке ґрунтується на
здатності лімфоцитів стимулювати макрофаги та фібробласти (Дыгай А.М.,
Клименко Н.А., 1992; Серов В.В., Пауков В.С., 1995).

Зміна макрофагальної та фібробластичної реакцій показує, що до основних
ефекторів ХЗ можна віднести не тільки макрофаги, але й фібробласти, і це
узгоджується з уявленням про ХЗ як про повторні ушкодження й спроби до
загоєння.

Показником хронізації запалення може бути також значна кількість
епітеліоїдних і плазматичних клітин через посилене залучення макрофагів
та В-лімфоцитів і, відповідно, епітеліоїдну трансформацію макрофагів та
плазматизацію В-лімфоцитів.

При імуногістохімічному дослідженні вогнища гострого інфекційного
запалення виявлено, що в перші три доби була виражена експресія CD54 й
CD44 з максимумом на 6-у год (відповідно 89,5% й 78,2%). Експресія CD11c
була виражена на 2-у (61,8%) і 3-ю добу (46%), CD31 підвищувалася фазно
на 2-у (10,3%), 7-у (14,2%) і 14-у добу (9,11%), CD61 досягала максимуму
на 7-у добу (75,4%).

При карагіненовому асептичному запаленні експресія CD54 й CD44 також
була виражена з 6-ї год до 3-ї доби, але з максимумом на 2-у добу
(відповідно 81,5% й 54,7%), CD11c зростала фазно з максимумами на 2-у
(66,5%) – 3-ю (65,8%), 7-у (55,5%) і 14-у добу (21,2%), CD31 – була
істотною на 3-ю (29,5%), 7-у (18,3%), 21-у (29,3%) і, особливо, 28-у
добу (38,7%), CD61 – підвищеною з 5-ї (37,7%) до 28-ї доби (47,2%).

При хронічному гранульоматозному запаленні експресія CD54, CD44 й CD11c
була вираженою з 6-ї год до 5-ї доби з максимумом на 2-у добу
(відповідно 36,7%, 23,2%, 21,5%), CD31 до 3-ї доби з піком на 2-у добу
(21,8%), а потім на 7-у – 14-у з максимумом на 14-у добу (15%), CD61 – з
6-ї год до 5-ї доби з піком на 6-у год (81,8%), а також на 21-у добу
(26,7%).

При хронічному імунному запаленні експресія CD54 була вираженою з 2-ї
(14,5%) до 7-ї доби (20,8%) і знову – на 28-у добу (15,5%), CD44 була
відсутня у вогнищі. Експресія CD11c була підвищеною до 3-ї доби з піком
на 1-у добу (73,2%) і була відсутня у вогнищі з 14-ї доби, CD31 –
вираженою протягом усього часу експерименту, CD61 була істотною з 5-ї
(66,8%) до 10-ї доби (59%) і знову підвищувалася на 21-у (40,3%) і 28-у
добу (34%).

Експресія CD54 й CD44 при гострому інфекційному та карагіненовому
асептичному запаленні була виражена протягом перших 3-х діб, але при
гострому була більш значною та ранньою (6-а год проти 2-ї доби). При
карагіненовому запаленні експресія CD11c була виражена не тільки в
початкові терміни (2-а – 3-я доба), але й на 7-у й 14-у добу. Експресія
CD31 й CD61 при карагіненовому запаленні була значною протягом усього
досліду з істотним підвищенням на 21-у й 28-у добу, у той час як при
гострому інфекційному запаленні вона була менш вираженою і з максимумом
на 7-у добу.

Хронічне гранульоматозне запалення відрізняється від гострого більш
пізнім виникненням піку (2-а доба замість 6-ї год), меншою виразністю й
більшою тривалістю (до 5-ї доби проти 3-ї доби) експресії СD54, CD44 й
CD11c. Експресія CD31 й CD61 була більш вираженою та ранньою, ніж при
гострому запаленні.

При первинно хронічному запаленні, на відміну від вторинно хронічного,
експресія CD54, CD44, CD11c й CD31 була менш вираженою та тривалою.
Експресія CD61 була виражена більше в ранній термін і менше – у пізній.

При хронічному імунному запаленні, порівняно з неімунним, експресія CD54
була виражена менше, але більш тривало в ранній термін (до 7-ї доби
замість 5-ї). При імунному запаленні експресія CD44 була відсутня, а при
гранульоматозному збігалася з експресією CD54. Експресія CD11c була
більш вираженою (пік на 1-у добу – 73,2% проти 2-ї доби – 21,5%). Більш
вираженою, ранньою та тривалою була й експресія CD31. Експресія CD61,
хоча й запізнювалася, у цілому була виражена інтенсивніше.

Динаміка експресії CD54 і CD44 збігається, що вказує на те, що зміни
експресії CD54 в основному відбивають адгезивність нейтрофілів, але й,
як вказує кількісна різниця, інших клітин. Експресія CD11с збігається з
притоком до вогнища мієлоїдних клітин у зв’язку з активацією гемопоезу,
CD31 – з моноцитарною та фібробластичною реакціями з утворенням
грануляційної тканини та ангіогенезом, CD61 – з макрофагальною реакцією.
Разом з тим, відсутність повної відповідності з динамікою кількості
відповідних клітин свідчить також про зміни функціональної активності
клітин.

Під час вивчення кістковомозкового кровотворення на моделі гострого
інфекційного запалення показано, що перерозподільне зменшення кількості
каріоцитів, головним чином, гранулоцитів, у кістковому мозку
відбувається на 1-у добу, відновлення клітинності за рахунок активації
гемопоезу – на 2-у добу. На 3-ю добу зафіксовано повторний вихід
каріоцитів, особливо моноцитів, у кров; на 5-у добу – повторна, менш
виражена активація кровотворення, переважно моноцитопоезу; на 7-у добу –
повторний, менш інтенсивний порівняно з 3-ю добою, вихід каріоцитів у
кров; на 10-у – 14-у добу – зниження інтенсивності кровотворення,
особливо гранулоцитопоезу; на 21-у добу – помітне відновлення
кровотворення.

Швидкий вихід клітин з кісткового мозку в кров при запаленні пов’язаний
з їхнім вимиванням із кровотворної тканини, що забезпечується
рефлекторним і гуморальним прискоренням кровотоку в кістковому мозку.
Гуморальне прискорення кровотоку обумовлене дією медіаторів запалення,
таких як простагландин Е, окис азоту, інтерлейкін-1, фактор некрозу
пухлини (ФНП) (Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992).

Збільшення клітинної продукції забезпечується відповідними нервовими
механізмами, гормонами, факторами росту, кровотворення. У регуляції
проліферації та диференціювання стовбурових і комітованих кровотворних
клітин особливе значення надають таким факторам кровотворення й
медіаторам запалення, як цитокіни (Gupta P., Oegema T.R., Brasil J.J. et
al, 1992; Vaday G.G., Lider O., 2000).

Відкрито цитокіни, що стимулюють проліферацію та впливають на функції
більш зрілих клітин кровотворної системи, такі як еритропоетин, КСФ.
Саме такі тканинні гормони визначають, коли і скільки клітин того чи
іншого виду буде вироблено. Відкрито й фактори, активні, в першу чергу,
у верхніх поверхах кровотворення, – фактори стовбурових клітин,
FL-ліганд (фактор, виявлений в ембріональній печінці, необхідний не
тільки для проліферації, але й для виживання ранніх кровотворних клітин,
які під час відсутності відповідних факторів піддаються програмній
клітинній загибелі – апоптозу). З іншого боку, виявлено фактори, що у
першу чергу інгібують клітинну проліферацію, до них належать
інтерферони, сімейство ФНП (Шкловская Е.В., Орловская И.А., Козлов В.А.,
1998; Hung S.L., Chang A.C., Kato I., 2002).

Гемопоетичні фактори виробляються активованими клітинами вогнища
запалення й периферичної крові, з течією крові досягають кісткового
мозку, де й стимулюють процеси проліферації та диференціювання
клітин-попередників гемопоезу (Дыгай А.М., Клименко Н.А., 1992).

При карагіненовому запаленні перерозподільне зниження кількості
каріоцитів спостерігається вже на 6-у год, оскільки це запалення
починається як інтенсивне гостре. Уже на 1-у добу відзначається істотне
відновлення ЗКК і вмісту окремих форм лейкоцитів, що супроводжується
виходом лейкоцитів, помітним на 2-у добу. Однак надалі відбуваються
повторна виражена активація гемопоезу, переважно моно- і лімфоцитопоезу,
з піками на 5-у й 21-у добу і повторні значні виходи лейкоцитів з
кісткового мозку в кров на 7-у й 28-у добу, що свідчить про хронізацію
процесу.

Циклічність виходу клітин з кісткового мозку й активації гемопоезу при
персистуючому запаленні, вірогідно, визначається, насамперед, подіями у
вогнищі – нагромадженням у ньому відповідного числа макрофагів певного
ступеня зрілості та вивільненням необхідної кількості медіаторів
запалення й гемопоетичних факторів.

При хронічному гранульоматозному запаленні на 1-у добу відбувається
перерозподільне зменшення кількості каріоцитів, переважно гранулоцитів,
у кістковому мозку; одночасно посилюється кровотворення, особливо моно –
і лімфоцитопоез, активація (плазматизація) В-клітин. Вміст моноцитів
зростає на 2-у й 5-у добу, плазматичних клітин – на 3-ю добу, кількість
лімфоцитів відновлюється або має тенденцію до збільшення на 3-ю – 5-у
добу. Надалі, особливо на 10-у й 21-у добу, відбувається повторний вихід
гранулоцитів, лімфоцитів, моноцитів, плазматичних клітин, згодом
посилюється утворення переважно моноцитів і лімфоцитів на 14-у й 28-у
добу.

При хронічному імунному запаленні зменшення клітинності в кістковому
мозку відбувається в більш пізній термін (на 2-у – 3-ю добу), переважно
за рахунок виходу в кров гранулоцитів і лімфоцитів. Продукція моноцитів
переважає над їхнім виходом. Рівновага в системі “кровотворення – вихід
клітин з кісткового мозку в кров” досягається на 5-у добу. На 7-у добу
відзначається новий виток дисбалансу, переважно за рахунок виходу
лімфоцитів і моноцитів, на 10-у добу рівновага в системі знову
відновлюється. На 14-у добу знову зменшується кількість гранулоцитів і
лімфоцитів. На 21-у й 28-у добу кількість гранулоцитів продовжує
знижуватися, збільшується число моноцитів.

Зміни в гемопоезі при гострому запаленні відбуваються переважно в ранній
термін (1-й тиждень), починаючи від 3-ї доби – на тлі зниженого ЗКК, у
той час як при карагіненовому запаленні, яке хронізується,
спостерігаються подальші фазні зміни, що полягають в повторній активації
гемопоезу з піками на 5-у й 21-у добу і повторних помітних виходах
лейкоцитів з кісткового мозку в кров на 7-у й 28-у добу.

Звертає на себе увагу також той факт, що перерозподільне зменшення ЗКК
та окремих клітинних форм у кістковому мозку при гострому інфекційному
запаленні спостерігається на 1-у добу, у той час як при карагіненовому –
уже на 6-у год, а їхнє відновлення за рахунок активації гемопоезу –
відповідно на 2-у та 1-у добу. Це, вірогідно, обумовлено тим, що при
хімічному запаленні відбувається більш швидкий розвиток процесу,
рефлекторне й гуморальне прискорення кровотоку в кістковому мозку й
активація гемопоезу.

При хронічному гранульоматозному запаленні перерозподільне зменшення
кількості каріоцитів, головним чином, гранулоцитів, у кістковому мозку,
так само, як і при гострому інфекційному запаленні, відбувається на 1-у
добу, відновлення клітинності за рахунок активації гемопоезу – на 2-у
добу, але вони набагато менше виражені.

Для гранульоматозного запалення, порівняно з карагіненовим, характерні
більш виражені моноцитарна та лімфоцитарна реакції, що спостерігаються
відповідно на14-у й 28-у добу проти 5-ї й 21-ї доби.

При порівнянні кістковомозкового кровотворення при хронічному імунному
та неімунному запаленні становить інтерес, у першу чергу, кількісна
динаміка лімфоцитів і моноцитів – головних ефекторних клітин ХЗ. При
імунному запаленні вихід лімфоцитів з кісткового мозку переважає над
їхнім утворенням на 2-у, 3-ю, 7-у й 14-у добу, у той час як при
гранульоматозному – лише на 10-у добу і значно менше. Навпаки, продукція
моноцитів над їхнім виходом при імунному запаленні переважає тільки на
3-ю, 21-у й 28-у добу, у той час як при гранульоматозному – на 2-у, 5-у,
14-у й 28-у добу і набагато більше. Таким чином, при імунному запаленні
більш виражена лімфоцитарна реакція, а при гранульоматозному –
моноцитарна, що, імовірно, пояснюється більшим залученням лімфоцитів у
патогенез імунного, ніж гранульоматозного, запалення, а моноцитів –
навпаки.

Крім того, при імунному запаленні відбувається збільшення кількості
еозинофілів у кістковому мозку на 10-у та 14-у добу, у той час як при
гранульоматозному – зниження на 10-у, що, очевидно, обумовлено більшою
продукцією еозинофілів при імунному запаленні через їхню причетність до
патогенезу саме алергійного запалення. Як відомо, саме на 10-у – 14-у
добу сенсибілізації відзначається пік алергійної реактивності.

Наведені зміни гемопоезу підтверджені дослідженнями клітинного складу
кісткового мозку на зрізах. В умовах розвитку гострого стафілококового
запалення також звертає на себе увагу фазний характер його змін. У
перший тиждень фазність пов’язана з виходом клітин у кров та активацією
кровотворення, переважно грануломоноцитопоезу, обумовленими еміграцією
лейкоцитів у вогнище та зміною клітинних фаз вогнища – спочатку
нейтрофільною, а потім моноцитарно – макрофагальною інфільтрацією. Зміни
кількості інших кістковомозкових клітин відбивають загальну динаміку
явищ у кістковому мозку. Вміст незрілих гранулоцитів наближається до
вихідного на 14-у добу, бластних клітин – на 21-у добу. Спостерігається
поступове відновлення кількості зрілих гранулоцитів, лімфоцитів,
еритроїдних клітин, хоча на 28-у добу їхня кількість ще достовірно
змінена.

В умовах розвитку карагіненового асептичного запалення в перший тиждень
фазність також пов’язана з виходом клітин у кров та активацією
кровотворення, переважно гранулоцитопоезу, надалі – з повторними
виходами клітин у кров, активацією гемопоезу, головним чином, моно- і
лімфоцитопоезу, очевидно, у зв’язку із хронізацією карагіненового
запалення. Зі збільшенням кількості виходів кількість клітин, що
виходять, та активація гемопоезу зменшуються, вірогідно, через
ослаблення інтенсивності запалення. До закінчення експерименту (на 21-у
– 28-у добу) спостерігається черговий виток активації гемопоезу.

n

p

?

U

o

Vlo

O

$

O

$

O

O

$

O

$

O

$

O

n

p

ue

O

O

$

O

$

O

1$`„Aa$

°h

o

oe

O

O

O

O

$

O

O

$

O

O

O

$

O

O

O

O

ться плазматичні клітини.

При хронічному імунному запаленні моноцити в найбільшій кількості
виявляються на 2-у й 21-у – 28-у добу, вміст лімфоцитів збільшений
протягом усього експерименту з піками на 6-у год, 3-ю та 14-у добу.

У той час, як при гострому інфекційному запаленні вміст незрілих
гранулоцитів наближався до вихідного вже на 14-у добу, бластних клітин –
на 21-у добу, при карагіненовому запаленні, що хронізується, на 21-у –
28-у добу спостерігався черговий виток активації гемопоезу.

Хронічне гранульоматозное запалення відрізняється від гострого
інфекційного тим, що при гострому запаленні до 21-ї доби клітинні
реакції завершувалися, спостерігалося відновлення кількості незрілих і
зрілих гранулоцитів, бластних клітин, моноцитів, лімфоцитів, а при
хронічному – до кінця експерименту відзначалося збільшення вмісту
моноцитів і лімфоцитів, із самого початку з’являлися плазматичні
клітини.

У той час, як при первинно хронічному запаленні із самого початку
відзначалася інтенсифікація моно- і лімфопоезу, при вторинно хронічному
запаленні активація моно- та лімфопоезу була менш вираженою протягом
усього експерименту. Вміст плазматичних клітин також був більшим при
первинно хронічному запаленні.

Якщо порівняти клітинний склад кісткового мозку при хронічному імунному
та неімунному запаленні, то можна побачити, що кількість лімфоцитів
збільшена протягом усього експерименту в обох випадках, однак при
імунному запаленні вона вища. Моноцитарна реакція більш виражена при
гранульоматозному запаленні, плазмоцитарна – при імунному.

Під час імуногістохімічного дослідження кісткового мозку при гострому
стафілококовому запаленні виявлено, що кількість CD43+- і CD11b+ -клітин
була вищою, кількість клітин з експресією CD11c-, CD71- і CD61-антигенів
була нижчою. Відбувалося збільшення кількості СD4+-клітин при зниженні
кількості CD3+- і CD45RA+- клітин і збільшенні CD25+ -клітин. Ці зміни
відзначалися в основному в ранній термін, протягом першого тижня
запалення.

При карагіненовому асептичному запаленні зміни кількості CD-позитивних
клітин мали фазний характер. У цілому була підвищена кількість CD43+-,
CD11c+- та CD11b+- клітин. Зростала кількість CD3+-, CD4+-, CD25+- і
CD45RA+- клітин. Кількість CD71+- клітин була знижена, CD61+- клітин –
підвищена в ранній термін і знижена – у пізній.

При хронічному гранульоматозному запаленні зміни CD-позитивності також
були фазними. У цілому кількість CD43+-, CD11с+- і CD11b+- клітин
збільшувалася. Підвищувалася кількість CD3+-, CD4+- і CD25+- клітин і
знижувалася – CD45RA+- клітин. Кількість CD71+- клітин була знижена,
CD61+- клітин у цілому зменшена.

При хронічному імунному запаленні зміни кількості CD-позитивних клітин
також були фазними. У цілому кількість CD43+-, CD11b+- клітин була
знижена. Збільшувалася кількість клітин з експресією CD3-, CD4- і CD25-
антигенів, знижувалася – CD45RA-антигенів. Кількість CD71+- клітин була
знижена, CD61+- клітин у цілому зменшувалася.

Карагіненове запалення, що хронізується, відрізняється від гострого
інфекційного фазністю змін CD-позитивності, а також тим, що кількість
клітин з експресією CD43- і CD11b-антигенів збільшена в ранній термін
(до 5-ї доби) і менше – у більш пізні; кількість CD11c+ -, CD 3+ -,
CD45RA+-, CD61+ -клітин збільшувалася, а не зменшувалася. Кількість CD4+
– і CD25+ – клітин зростала більше, кількість CD71+ -клітин знижувалася
менше.

Хронічне гранульоматозне запалення відрізняється від гострого
інфекційного також фазністю змін CD+-позитивності й тим, що кількість CD
43+-, CD11b+- клітин зростала менше, CD11c+- і CD3+- клітин –
збільшувалася, а не зменшувалася, збільшення кількості CD4+- і CD25+-
клітин у цілому було вищим, зменшення CD45RA+- клітин – нижчим. При
первинно хронічному запаленні, на відміну від вторинно хронічного,
кількість CD43+ -, CD11b+ -, CD11c+ -, CD3+ -, CD4+ – і CD25+ – клітин
зростала менше інтенсивно, кількість CD45RA+ -клітин зменшувалася, а не
збільшувалася.

При хронічному імунному запаленні, на відміну від неімунного, кількість
CD43+- і CD11b+- клітин зменшувалася, а не збільшувалася, CD3+-
збільшувалася менш інтенсивно, CD4+- більш інтенсивно, CD45RA+-
зменшувалася значніше.

Наведені результати свідчать про те, що в цілому для ХЗ характерні фазні
зміни CD-позитивності, пов’язані, очевидно, з повторною активацією
гемопоезу й виходом клітин у кров. За даними імуногістохімічних
досліджень, при вторинно хронічному запаленні, порівняно з гострим, у
кістковому мозку в ранній термін (до 5-ї доби) кількість нейтрофілів
більша, у більш пізній термін – менша; підвищується, а не знижується,
кількість моноцитів, більш значно зростає число Т-хелперів й активованих
лімфоцитів, збільшується, а не зменшується, вміст загальних Т-клітин й
В-лімфоцитів. При первинно хронічному запаленні, порівняно з гострим,
спостерігається незначне зростання числа нейтрофілів, збільшення, а не
зменшення, кількості моноцитів і Т-лімфоцитів, більше підвищення числа
Т-хелперів й активованих лімфоцитів і менше зниження кількості
В-лімфоцитів. При цьому збільшення числа нейтрофілів, моноцитів,
загальних Т-клітин, Т-хелперів й активованих лімфоцитів менше, ніж при
вторинно хронічному запаленні. При хронічному імунному запаленні,
порівняно з неімунним, виявляється зменшення, а не збільшення, числа
нейтрофілів, менше підвищення загальної кількості Т-клітин, більше –
Т-хелперів, більш виражене зниження числа В-лімфоцитів. Для ХЗ взагалі,
порівняно з гострим, характерне менш виражене зменшення кількості
еритроїдних клітин і тромбоцитів, очевидно, у зв’язку з меншим у цілому
виходом клітин і більшою активацією гемопоезу. Разом з тим, немає
повного збігу даних імуногістохімічних досліджень із результатами
диференційного підрахунку клітин у мазках і на зрізах кісткового мозку,
очевидно, у зв’язку з відсутністю суворої клітинної належності певних
CD-антигенів.

Зміни загальної кількості лейкоцитів (ЗКЛ) у крові й лейкоцитарної
формули при запаленні відбивають реакції всієї системи крові – події у
вогнищі, кістковому мозку й самій крові, співвідношення між еміграцією
лейкоцитів із крові у вогнище й надходження їх з кісткового мозку в
кров. При гострому стафілококовому запаленні транзиторна лейкопенія
спостерігалася на 6-у год, лейкоцитоз – на 2-у добу, деяка тенденція до
лейкоцитозу – на 7-у добу, повторна лейкопенія – на 10-у. ЗКЛ практично
відновлювалася на 14-у добу, лейкоцитарна формула змінювалася фазно,
відновлюючись до 28-ої доби. Активність маркерних ферментів лейкоцитів
змінювалася в основному відповідно до кількісних змін клітин: вона
знижувалася при переважанні еміграції або стиханні посиленого гемопоезу
й відновлювалася або зростала при переважанні надходження лейкоцитів з
кісткового мозку в кров. Водночас не відзначалося повного паралелізму
між змінами кількості клітин та активності в них ферментів. Незважаючи
на нейтрофільний лейкоцитоз, активність МПО й КФ в нейтрофілах
знижувалася, що свідчить про їхню посилену дегрануляцію. Активність
б-НАЕ в моноцитах і КФ у лімфоцитах зростала швидше, ніж кількість
клітин, що вказує на посилення синтезу ферментів цими лейкоцитами,
здатними до такого синтезу на відміну від зрілих нейтрофілів.
Спостерігалося помітне й тривале підвищення активності ферментів
лімфоцитів на 10-у – 28-у добу, що відбиває подальшу активацію
лімфоцитів, імовірно, у зв’язку з формуванням інфекційного імунітету.

При карагіненовому асептичному запаленні транзиторна лейкопенія
спостерігалася на 1-у добу, виражений лейкоцитоз – на 3-ю, повторна
лейкопенія – на 10-у – 28-у добу. Вона, очевидно, пов’язана з посиленим
виходом моноцитів і лімфоцитів у вогнище, про що свідчать моно- та
лімфопенія, які спостерігалися в цей час. Одночасно нейтропенія була
виражена ще більше. Очевидно, це можна пояснити тривалою нейтрофільною
інфільтрацією, а також тим, що до цього часу гранулоцитопоез стає менш
активним, ніж у ранній термін запалення, а моноцитопоез залишається
досить активним. Активність маркерних ферментів лейкоцитів змінювалася
фазно, у нейтрофілах вона в основному знижувалася, у моноцитах і
лімфоцитах залишалася підвищеною до кінця експерименту.

Зміни кількості та функціональної активності лейкоцитів крові при
хронічному гранульоматозному запаленні мали фазний характер, що,
очевидно, відбиває персистенцію запалення. На 6-у год спостерігався
нейтрофільний лейкоцитоз, на 1-у добу – тенденція до лейкопенії, на 5-у
добу – до лейкоцитозу й з 10-ї до 21-ї доби – лейкопенія, головним
чином, нейтро- та монопенія. На 28-у добу відзначалося помітне
відновлення ЗКЛ, особливо кількості лімфоцитів і моноцитів. Активність
маркерних ферментів змінювалася фазно, нейтрофілів – знижувалася,
моноцитів і лімфоцитів – підвищувалася. На 28-у добу активність КФ
нейтрофілів залишалася зниженою, ?-НАЕ моноцитів – підвищеною, КФ
лімфоцитів і кількість лімфоцитів, що містять ?-НАЕ, – збільшеними.

При хронічному імунному запаленні, після транзиторної еозино- та
лімфопенії, на 1-у й 3-ю добу спостерігався лейкоцитоз і лімфоцитоз на
тлі нейтропенії, на 7-у добу – лейкопенія, головним чином, нейтро- та
еозинопенія, на 14-у добу – повторна нейтропенія, на 28-у добу –
повторний лімфоцитоз. Активність маркерних ферментів лейкоцитів
змінювалася фазно, у нейтрофілах знижувалася, у моноцитах і лімфоцитах
підвищувалася. На 28-у добу активність КФ нейтрофілів була зниженою, у
лімфоцитах – підвищеною, кількість лімфоцитів, що містять НАЕ, –
збільшеною. Отримані результати свідчать про переважну лімфоцитарну
реакцію при хронічному імунному запаленні.

Порівняно з гострим інфекційним запаленням, карагіненове запалення
характеризується більш пізньою й менш вираженою транзиторною лейкопенією
(1-а доба замість 6-ї год), більш пізнім і менш вираженим лейкоцитозом
(3-я доба замість 2-ї доби). Лейкоцитарна реакція при карагіненовому
запаленні до 28-ї доби не закінчується, очевидно, у зв’язку із
нейтрофільною та макрофагально-лімфоцитарною інфільтрацією, яка триває,
у той час, як при гострому інфекційному запаленні вона завершується на
14-у – 28-у добу. При карагіненовому запаленні активність МПО в
нейтрофілах знижується в перший тиждень більше, надалі – менше, ніж при
гострому інфекційному, активність КФ у нейтрофілах у цілому знижується
менше; активність б – НАЕ моноцитів зростає більше, КФ лімфоцитів –
менше.

Порівняно з гострим інфекційним запаленням, гранульоматозне запалення
характеризується відсутністю транзиторної лейкопенії та більш ранньою
тенденцією до лейкоцитозу (6-а год проти 2-ї доби), що, очевидно,
пояснюється меншою еміграцією лейкоцитів; фазними змінами кількості й
функціональної активності лейкоцитів, особливо моноцитів і лімфоцитів,
які тривають. Активність ферментів у нейтрофілах знижувалася менш
інтенсивно, ? – НАЕ моноцитів – зростала на 10-у – 28-у добу, у той час,
як при гострому запаленні знижувалася на 10-у та 14-у й не відрізнялася
від вихідної на 21-у та 28-у, активність КФ у лімфоцитах збільшувалася
менш інтенсивно.

Порівняно з карагіненовим асептичним запаленням, хронічне
гранульоматозне запалення також характеризується відсутністю
транзиторної лейкопенії, більш ранньою тенденцією до лейкоцитозу (6-а
год проти 2-ї доби), відсутністю лейкоцитозу й менш вираженою
лейкопенією на 14-у – 28-у добу, особливо моно- та лімфопенією.
Активність МПО нейтрофілів знижувалася менше, ? – НАЕ моноцитів – у
цілому зростала менше, КФ лімфоцитів – більше.

У той час, як при імунному запаленні кількість лімфоцитів була вірогідно
підвищена на 2-у, 3-ю й 28-у добу, при гранульоматозному спостерігалися
лише тенденції до змін їхньої кількості. Навпаки, вміст моноцитів при
гранульоматозному запаленні помітно зменшувався на 10-у, 14-у та 21-у
добу, у той час як при імунному вірогідно не змінювався. Таким чином,
при імунному запаленні більш виражена лімфоцитарна реакція, а при
гранульоматозному – моноцитарна. Крім того, при імунному запаленні
відбувається зменшення кількості еозинофілів у периферичній крові на 1-у
й 7-у добу, імовірно, через їхній посилений вихід у вогнище, у той час
як при гранульоматозному – вміст еозинофілів вірогідно не змінювався,
що, очевидно, відбиває причетність еозинофілів переважно до патогенезу
алергійного запалення. Активність МПО й КФ у нейтрофілах знижувалася
менше, б – НАЕ в моноцитах зростала менше, КФ у лімфоцитах зростала
більше, кількість лімфоцитів, що містять б – НАЕ, збільшувалася раніше.

Розвиток запалення супроводжувався підвищенням вмісту Г-КСФ і ГМ-КСФ у
периферичній крові. При гострому інфекційному запаленні значне
збільшення вмісту Г-КСФ відбувалося з 7-ї до 21-ї доби, з максимумом на
7-у – 14-у, а ГМ-КСФ – на 7-у – 14-у добу з піком на 14-у. Вміст КСФ у
периферичній крові при запаленні, мабуть, відбиває співвідношення їхньої
продукції активованими запальними клітинами й витрати на проліферацію й
диференціювання кістковомозкових клітин-попередників і стимуляцію зрілих
лейкоцитів шляхом зв’язування зі специфічними рецепторами на цих
клітинах. У перший тиждень, імовірно у зв’язку з інтенсивною витратою
КСФ, їхній вміст у крові виявляє тільки тенденцію до підвищення, а на
другому – третьому тижні підвищується значно через зниження споживання
на тлі стресорної гіперпродукції. На користь цього свідчить також той
факт, що пік вмісту Г-КСФ спостерігається на 7-у добу, а ГМ-КСФ – на
14-у: посилений гранулоцитопоез стихає раніше, ніж моноцитопоез. На 28-у
добу вміст Г-КСФ і ГМ-КСФ повертається до початкового, імовірно, у
зв’язку із завершенням запалення, нормалізацією їхньої продукції й
витрати.

При карагіненовому асептичному запаленні значне підвищення вмісту Г-КСФ
відбувалося в більш пізній термін запалення – з 10-ї до 28-ї доби,
утримуючись у цей час приблизно на однаковому рівні, а ГМ-КСФ – у ранній
термін (з 6-ї год до 7-ї доби, особливо на 1-у добу). Незначне
підвищення вмісту Г-КСФ у перший тиждень, очевидно, пов’язане з більшим
його споживанням із самого початку запалення, оскільки активація
гранулоцитопоезу розвивається відразу. Разом з тим, у зв’язку з
характерною для вторинного хронічного запалення продовженою
нейтрофільною реакцією, повторною активацією гемопоезу, посилена потреба
у Г-КСФ триває, підвищення його вмісту запізнюється, надалі його
гіперпродукція тривало підтримується, а використання дещо знижується, що
взаємопов’язано з послабленням нейтрофільної реакції з часом. Це може
бути також взаємопов’язаним з тим, що високі концентрації Г-КСФ
викликають збільшення продукції моноцитів-макрофагів (Птушкин В.В.,
2001). Щодо ГМ-КСФ, то в ранній термін запалення (6-а год й 1-а доба),
що передує активації росту й розвитку попередників грануломоноцитопоезу,
його продукція, імовірно, значно переважає над споживанням; надалі, у
міру активації грануломоноцитопоезу й розвитку гіперплазії кісткового
мозку (на 3-ю й 7-у добу), витрата ГМ-КСФ зростає і його вміст
знижується порівняно з таким на 1-у добу, а згодом (10-а – 28-а доба,
коли відбувається постійно посилений моноцитопоез) споживання ГМ-КСФ
стає ще більшим, а його вміст – ще меншим.

При хронічному гранульоматозному запаленні спостерігалося фазне
підвищення вмісту Г-КСФ і ГМ-КСФ у периферичній крові. При цьому значне
збільшення вмісту Г-КСФ відбувалося з 7-ї до 28-ї доби з максимумами на
14-у та 28-у добу, а ГМ-КСФ – на 6-у год – 10-у добу з піками на 1-у й
7-у добу. Фазність у збільшенні вмісту КСФ у крові при ХЗ узгоджується з
наведеними вище даними про повторну макрофагальну (а також лімфоцитарну
та гранулоцитарну) реакції – інфільтрацію вогнища, стимуляцію гемопоезу,
що відповідають змінам кількості лейкоцитів у крові й, мабуть, активації
продукції КСФ стимульованими клітинами вогнища й крові. Очевидно, при ХЗ
у перший тиждень переважає витрата Г-КСФ над його продукцією, а потім –
ГМ-КСФ, що є цілком зрозумілим: первинно хронічне запалення, мабуть, у
будь-якому разі спочатку є більш інтенсивним, тобто його перебіг
супроводжується більшою участю гранулоцитів, ніж надалі. У міру розвитку
ХЗ, необхідності в повторній макрофагальній інфільтрації, збільшується
витрата ГМ-КСФ.

Розвиток хронічного імунного запалення також супроводжувався фазним
підвищенням вмісту Г-КСФ і ГМ-КСФ у периферичній крові. При цьому
достовірне збільшення вмісту Г-КСФ відбувалося на 3-ю, 7-у й, особливо,
на 21-у – 28-у добу, а ГМ-КСФ – на 1-у й 3-ю добу з піком на 3-ю. При
хронічному імунному запаленні в ранні (“нейтрофільні”) терміни запалення
витрата Г-КСФ переважає над його продукцією, у більш пізні
(“моноцитарні”) це стосується ГМ-КСФ.

У той час як при гострому інфекційному запаленні збільшення вмісту Г-КСФ
відбувалося з 7-ї до 21-ї доби з піком на 7-у добу, а ГМ-КСФ – з 7-ї до
14-ї доби з піком на 14-у добу, при карагіненовому – відповідно з 10-ї
до 28-ї добу з піком на 14-у добу і з 6-ї год до 7-ї доби з піком на 1-у
добу, і було набагато більше; при цьому вміст ГМ-КСФ підвищувався фазно.

Хронічне гранульоматозне запалення відрізняється від гострого
інфекційного тим, що вміст Г-КСФ був збільшений на 7-у – 28-у доби з
піком на 14-у добу, а ГМ-КСФ – на й 6-у год – 10-у добу з піком на 7-у
добу, і підвищувався фазно й значно більше.

Первинно хронічне запалення відрізняється від вторинно хронічного тим,
що збільшення вмісту Г-КСФ відзначалося з 7-ї до 28-ї доби з піком на
14-у, ГМ-КСФ – з 6-ї год до 10-ї доби з піком на 1-у добу, і було
більшим.

При порівнянні вмісту Г-КСФ і ГМ-КСФ при хронічному імунному й
неімунному запаленні видно, що при неімунному запаленні достовірне
збільшення вмісту Г-КСФ також спостерігалося на 3-ю добу, але було більш
стійким (тривало до 28-ї доби) і значним (збільшувалося в 10,2 й 9,9
раза на 14-у та 28-у добу, що відповідає пікам збільшення). Вміст ГМ-КСФ
збільшувався раніше – уже на 6-у год і також був більш тривалим (до 10-ї
доби) і значним – в 7,4 раза на 1-у добу й в 8,6 разів на 7-у. Це,
очевидно, взаємозалежно з різницею в клітинних реакціях: при хронічному
імунному запаленні більш виражена лімфоцитарна, при гранульоматозному –
моноцитарна реакція, а моноцити є основними продуцентами КСФ (Morstуn
G., Burgess A.W., 1988; Lienske G.J., Cebon J., Morstyn G., 1989; Lord
B.l., Bronchud M.H., Owens S. et al., 1989; Platzer E., 1989; Gasson
J.S., 1991; Zwierzina H., 1999).

З огляду на те, що вміст КСФ у крові залежить від перебігу та етіології
запалення, їх визначення можна використати для ранньої діагностики
хронізації гострого запалення, а також для диференціації такого, що
хронізується, і хронічного, імунного та неімунного запального процесу.
Показано також, що діагностичним критерієм хронізації запального процесу
є співвідношення між Г-КСФ і ГМ-КСФ, інформативність якого вірогідно
значуща в періоді завершення / трансформації гострого запального процесу
(патент України № 5918).

Результати наших досліджень показують, що хронізація запалення дійсно
може бути пов’язана з вихідними змінами в системі крові або з тим, що
звичайні реакції системи крові виявляються недостатніми через
персистенцію флогогену. У цілому, ХЗ характеризується недостатністю,
порівняно з гострим, клітинних реакцій системи крові, починаючи з
нейтрофільної, як філогенетично детермінованої початкової для будь-якого
запалення. При персистенції флогогену й переході гострого запалення в
хронічне спочатку нейтрофільна реакція компенсаторно посилюється,
відсуваються макрофагальна й фібробластична і посилюється Т-лімфоцитарна
реакції. У міру подальшої хронізації запалення (первинно хронічне
запалення може розглядатися як аналог вторинно хронічного запалення, що
вже сформувалося), через неможливість елімінації флогогену,
інтенсифікується макрофагальна реакція, слабшає нейтрофільна. Знижується
нейтрофільна інфільтрація аж до її відсутності при запаленні типу
ад’ювантного артриту, нейтропоез. Спостерігається також функціональна
недостатність клітин, про що свідчить зниження адгезивності лейкоцитів у
цілому (CD54), нейтрофільних гранулоцитів (CD44) у вогнищі,
функціональної активності лейкоцитів периферичної крові, за маркерними
ферментами. Порушуються інші клітинні реакції. З перебігом ХЗ через
неможливість елімінації флогогену недостатність клітинних реакцій
системи крові зростає, знижується активність моноцитів – макрофагів. З
іншого боку, як видно, при хронічному запаленні значно зростає потреба в
КСФ для підтримання клітинних реакцій, а згодом у зв’язку зі зниженням
їхньої продукції виникає їхня нестача (рисунок).

Отримані результати обґрунтовують можливість профілактики й лікування
хронічного запалення шляхом модуляції реакцій системи крові. У першу
чергу виникає необхідність у збільшенні кількості функціонально активних
нейтрофілів, що може бути досягнуто шляхом стимуляції гемопоезу,
наприклад, введенням ззовні КСФ, дефіцит яких, імовірно, наявний.

У зв’язку з цим, проаналізовано вплив рекомбінантного людського Г-КСФ
нейпогену на перебіг хронічного вторинного рецидивуючого пієлонефриту у
дітей.

Показано, що застосування нейпогену додатково до базисної терапії при
загостренні хронічного вторинного рецидивуючого пієлонефриту дозволяє в
більш ранній термін досягти санації сечі й зниження активності
запального процесу. При застосуванні нейпогену на 10-у добу вдалося
досягти клініко-лабораторних ознак ремісії захворювання, у той час як
при базисній терапії – тільки клінічної ремісії з наявністю помірно
вираженого запального процесу, за даними сечового синдрому. Під час
застосування нейпогену не зареєстровано найближчих і віддалених побічних
реакцій та ускладнень. У хворих на хронічний вторинний рецидивуючий
пієлонефрит досягнуто повної клініко-лабораторної ремісії, що
простежується протягом 3-х місяців.

Виявлено також, що протизапальні ефекти нейпогену пов’язані, головним
чином, з активацією гранулоцитарного паростка крові, що призводить до
чітко вираженого нейтрофільного лейкоцитозу з достовірним зрушенням
вліво. Мобілізація гранулоцитарного паростка розвивається швидко: уже
після першої ін’єкції нейпогену; значний лейкоцитоз досягається після
2-ї – 3-ї ін’єкції препарату з подальшим стабільно підвищеним рівнем
лейкоцитів протягом 7-и – 10-и днів. До кінця місяця після прийому
нейпогену реєструється стійка нормалізація кількості лейкоцитів у
периферичній крові, що простежується й надалі, до 3-х місяців.

У реалізації протизапальних ефектів нейпогену важливе місце посідає не
тільки збільшення числа гранулоцитів, але й поліпшення їхньої
функціональної активності. При цьому активуються, відповідно до наших
результатів, як кисненезалежні (збільшення вмісту ЛКБ), так і, що
особливо важливо, киснезалежні (підвищення показників НСТ-тесту,
активності МПО) механізми мікробіцидної активності лейкоцитів.

Про зменшення активності процесу свідчить зниження рівня ЦІК в сироватці
крові, який у хворих контрольної групи був достовірно вищий за норму.
Значної відмінності у вмісті Ig класів А, М, G в сироватці крові при
застосуванні нейпогену не виявлено, порівняно як з нормою, так і з
вихідним станом та контролем; не виявлено також істотної різниці у
вмісті в периферичній крові загальних Т-лімфоцитів (CD3), Т-хелперів
(CD4), Т-супресорів (CD8) та показників ІРІ CD4/CD8 у хворих основної та
контрольної груп.

ВИСНОВКИ

У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове розв`язання
актуальної наукової проблеми – гематологічних механізмів хронізації
запалення, обґрунтування застосування гемомодуляторів для профілактики
та лікування хронічного запалення.

1. Хронізація запалення первинно характеризується більш значною
тривалістю нейтрофільної та посиленням лімфоцитарної інфільтрації,
відстроченням макрофагальної та фібробластичної реакцій. У міру
подальшого розвитку хронічного запалення, нейтрофільна реакція стає менш
інтенсивною, а макрофагальна – більш інтенсивною. Характерними є
повторні лімфоцитарна, макрофагальна та фібробластична реакції; при
цьому лімфоцитарна інфільтрація передує макрофагальній та
фібробластичній реакціям. Хронізація запалення пов’язана з посиленим
залученням Т-клітин.

2. У міру хронізації запалення значно знижується експресія у вогнищі
CD54-, а особливо CD44- антигенів, стає інтенсивнішою експресія CD11с -,
CD31- та CD61-антигенів. При цьому немає повного паралелізму з динамікою
кількості відповідних клітин, що свідчить також про зміни функціональної
активності клітин.

3. Хронізація запалення первинно пов’язана з більш раннім
перерозподільним зменшенням кількості клітин у кістковому мозку та їх
відновленням за рахунок активації гемопоезу. Спостерігаються повторні
активація гемопоезу та вихід лейкоцитів у кров. У міру подальшого
розвитку хронічного запалення залучення кісткового мозку стає менш
вираженим, знижується інтенсивність гранулоцитопоезу та підвищується
інтенсивність моно- та лімфопоезу.

4. Для хронізації запалення характерні фазні зміни CD-позитивності в
кістковому мозку, більше підвищення в ранні терміни (до 5-ї доби) та
менше – у більш пізні терміни кількості CD43+- та CD11b+-клітин,
підвищення кількості CD11c+-, CD3+-, CD4+-, CD25+-, CD45RA+-клітин,
менше виражене зниження числа CD71+-, CD61+-клітин. З подальшим
розвитком хронічного запалення кількість CD43+-, CD11b+-, CD11с+-,
CD3+-, CD4+-, CD25+-клітин збільшується меншою мірою, CD45RA+ –
зменшується.

5. Хронізація запалення первинно характеризується менш вираженим
лейкоцитозом, повторною тривалою лейкопенією, зниженням активності
нейтрофілів та лімфоцитів та підвищенням активності моноцитів крові. При
подальшому розвитку хронічного запалення відбувається зниження
активності нейтрофілів, моноцитів і підвищення активності лімфоцитів.

6. Для хронічного запалення характерне посилене споживання КСФ і
підвищена їх продукція, зрушення в збільшенні концентрації Г-КСФ у крові
на більш пізній термін, високий вміст ГМ-КСФ із самого початку
запалення, фазність у змінах вмісту КСФ, що збігається з особливостями
лейкоцитарної інфільтрації та активації гемопоезу. Таким чином, КСФ
можуть бути маркерами клітинних гематологічних реакцій при запаленні.

7. З огляду на те, що вміст КСФ у крові залежить від перебігу та
етіології запалення, їхнє визначення можна використати для ранньої
діагностики хронізації гострого запалення, а також для диференціації
такого, що хронізується, й хронічного, імунного й неімунного запалення.
Діагностичним критерієм хронізації запалення є також співвідношення між
Г-КСФ і ГМ-КСФ, інформативність якого вірогідно значуща в періоді
стихання / трансформації гострого запалення.

8. У цілому хронічне запалення характеризується недостатньою
вираженістю, порівняно з гострим, клітинних реакцій системи крові,
насамперед, нейтрофільної – зниженням нейтрофільної інфільтрації,
нейтропоезу, функціональної активності нейтрофілів; порушенням інших
клітинних реакцій. Упродовж хронічного запалення недостатність клітинних
реакцій системи крові зростає, знижується активність моноцитів –
макрофагів. З іншого боку, при хронічному запаленні значно зростає
потреба в КСФ і, таким чином, згодом виникає їхня нестача.

9. Застосування рекомбінантного людського Г-КСФ нейпогену додатково до
базисної терапії при загостренні хронічного вторинного рецидивуючого
пієлонефриту в дітей з рефрактерністю до терапії, яка проводилася
раніше, дозволяє досягти швидкої, повної й тривалої
клініко-лабораторної ремісії захворювання. Механізми протизапальної дії
нейпогену вбирають збільшення кількості функціонально активних
нейтрофілів у крові, посилення киснезалежних і кисненезалежних
механізмів їх мікробіцидної активності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Костномозговое кроветворение в динамике
карагиненового асептического воспаления у крыс // Український медичний
альманах. – 2003. – Т.6, №6 (додаток). – C. 123–126. (Здобувачеві
належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено
їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена
спільно з науковим консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Лейкоцитарная реакция периферической крови
крыс в динамике карагиненового асептического воспаления // Медицина
сьогодні і завтра. – 2003. – №4. – C. 12–15. (Здобувачеві належать 80%
роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і
узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Клеточный состав и экспрессия адгезивных
молекул очага подкожного карагиненового асептического воспаления у крыс
в динамике // Український морфологічний альманах. – 2003. – Т.1, №2. –
C. 30–32. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні
результати, проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація
отриманих даних здійснена спільно з науковим консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Клеточный состав и экспрессия адгезивных
молекул очага острого инфекционного воспаления у крыс в динамике //
Український морфологічний альманах. – 2004. – Т.2, №1. – C. 32–35.
(Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати,
проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних
здійснена спільно з науковим консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Костномозговое кроветворение в динамике
острого инфекционного воспаления у крыс // Український медичний
альманах. 2004. – Т.7, №1. – C. 67–68. (Здобувачеві належать 80% роботи:
отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і
узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Содержание гемопоэтических
колониестимулирующих факторов в периферической крови крыс при
карагиненовом асептическом воспалении // Експериментальна і клінічна
медицина. – 2004. – № 1. – C. 13–15. (Здобувачеві належать 80% роботи:
отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і
узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Клеточный состав костного мозга при
инфекционном воспалении у крыс в динамике // Буковинський медичний
вісник. – 2004. – Т.8, №3. – C. 160–164. (Здобувачеві належать 80%
роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і
узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Содержание гемопоэтических
колониестимулирующих факторов в периферической крови крыс при
хроническом гранулематозном воспалении // Експериментальна і клінічна
медицина. – 2004. – №3. – C. 337–339. (Здобувачеві належать 80% роботи:
отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і
узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Содержание гемопоэтических
колониестимулирующих факторов в периферической крови крыс при
инфекционном воспалении // Експериментальна і клінічна медицина. – 2004.
– №2. – C. 86–88. (Здобувачеві належать 80% роботи: отримані
експериментальні результати, проведено їхній аналіз і узагальнення;
інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Лейкоцитарная реакция периферической крови
крыс в динамике острого инфекционного воспаления // Медицина сьогодні і
завтра. – 2004. – №1. – C. 40–43. (Здобувачеві належать 80% роботи:
отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і
узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Клеточный состав костного мозга при
подкожном карагиненовом асептическом воспалении у крыс в динамике //
Клінічна та експериментальна патологія. – 2004. – Т.3, №1. – C.44–48.
(Здобувачеві належать 80% роботи: отримані експериментальні результати,
проведено їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних
здійснена спільно з науковим консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Костномозговое кроветворение в динамике
хронического гранулематозного воспаления у крыс // Український медичний
альманах. – 2004. – Т.7, №2 (додаток). – C. 94–96. (Здобувачеві належать
80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз
і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з
науковим консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Лейкоцитарная реакция периферической крови
крыс в динамике хронического гранулематозного воспаления // Медицина
сьогодні і завтра. – 2004. – №2. – C. 5–8. (Здобувачеві належать 80%
роботи: отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз і
узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з науковим
консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Клеточный состав костного мозга при
хроническом гранулематозном воспалении у крыс в динамике // Клінічна та
експериментальна патологія. – 2004. – Т.3, №3. – C.62–66. (Здобувачеві
належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено
їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена
спільно з науковим консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Клеточный состав и экспрессия адгезивных
молекул очага хронического гранулематозного воспаления у крыс в динамике
// Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології: Зб.
наук. праць. – 2004. – Вип. – 9 (62). – C. 27 – 32. (Здобувачеві
належать 80% роботи: отримані експериментальні результати, проведено
їхній аналіз і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена
спільно з науковим консультантом).

Одинец Ю.В., Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Гранулоцитарный
колониестимулирующий фактор в комплексной терапии воспалительных
заболеваний инфекционного генеза, не сопровождающихся нейтропенией //
Врачебная практика. – 2004. – №5. – C. 32–42. (Здобувачеві належать 70%
роботи: отримані результати, проведено аналіз і узагальнення;
інтерпретація здійснена спільно з науковим консультантом та професором
Ю.В. Одинцем).

Шевченко А.Н. Лейкоцитарная реакция периферической крови крыс в динамике
хронического имунного воспаления // Медицина сьогодні і завтра. – 2004.
– №3. – C. 120–123.

Шевченко А.Н. Содержание гемопоэтических колониестимулирующих факторов в
периферической крови крыс при хроническом иммунном воспалении //
Експериментальна і клінічна медицина. – 2004. – №4. – C. 19–21.

Шевченко А.Н. Костномозговое кроветворение в динамике хронического
иммунного воспаления у крыс // Український медичний альманах. – 2004. –
Т.7, №3. – C. 153–154.

Шевченко А.Н. Динамика изменений в клеточном составе костного мозга крыс
в условиях развития хронического иммунного воспаления // Клінічна та
експериментальна патологія. – 2004. – Т.3, №4. – C. 86–90.

Шевченко А.Н. Клеточный состав и экспрессия адгезивных молекул очага
хронического иммунного воспаления у крыс в динамике // Український
медичний альманах. – 2005. – Т.8, №1. – C. 197–199.

Клименко М.О., Ліпшиць Р.У., Татарко С.В., Шевченко О.М., Павлова О.О.,
Онищенко М.І., Козирєва Г.Ф., Шутова Н.А., Литвиненко О.Ю. Клітинні і
гуморальні механізми запалення та його комбінації з опроміненням /
IV Нац. конгр. патофізіологів України з міжнарод. участю (Чернівці, 26 –
28 травня, 2004 року) // Клінічна та експериментальна патологія. – 2004.
– Т. 3, № 2, Ч. 1. – C. 188–189. (Здобувачеві належать 20% роботи, а
саме: дані про гематологічні механізми хронізації запалення).

Деклараційний патент на корисну модель № 5918 UA, А61В5/145. Спосіб
діагностики хронізації запального процесу. ХДМУ; Клименко М.О., Шевченко
О.М.; Заявл. 01.11.04.; Опубл. 15.03.05. Бюл. № 3. (Здобувачем виконано
80% роботи: подано ідею винаходу, розроблено спосіб діагностики, а також
оформлена необхідна документація).

Клименко М.О., Ліпшиць Р.У., Татарко С.В., Шевченко О.М., Павлова О.О.,
Онищенко М.І., Козирєва Г.Ф., Шутова Н.А, Литвиненко О.Ю. Місцеві і
загальні механізми запалення і його поєднання з опроміненням // IІІ
читання ім. В.В. Підвисоцького: Тез. доп. наук. конф. (Одеса, 27–29
травня 2004 року). – Одеса: ОДМУ, 2004. –C. 45–46. (Здобувачеві належать
20% роботи, а саме: дані про гематологічні механізми хронізації
запалення).

Клименко Н.А., Липшиц Р.У., Татарко С.В., Шевченко А.Н., Павлова Е.А.,
Онищенко Н.И., Козырева Г.Ф., Шутова Н.А., Литвиненко Е.Ю. Некоторые
новые данные о механизмах воспаления и его комбинации с облучением //
III Рос. конгр. по патофизиологии с международ. участием.
Дизрегуляционная патология органов и систем (экспериментальная и
клиническая патофизиология): Тез. докл. (Москва, 19 – 12 ноября 2004
г.). – М., 2004. – C. 187. (Здобувачеві належать 20% роботи, а саме:
дані про гематологічні механізми хронізації запалення).

Клименко М.О., Ліпшиць Р.У., Єщенко В.Ю., Татарко С.В., Шевченко О.М.,
Павлова О.О., Кратінова М.А., Онищенко М.І., Козирєва Г.Ф., Шутова Н.А.,
Литвиненко О.Ю., Золотухін В.В., Бєда О.С. Досягнення і перспективи
досліджень Харківської школи патофізіологів // Матер. наук.-практ. конф.
з міжнарод. участю, присвяченої 200-річчю з дня заснування Харківського
державного медичного університету (Харків, 17 – 18 січня 2005 року). –
2005. – С. 285 – 286. (Здобувачеві належать 20% роботи, а саме: дані про
гематологічні механізми хронізації запалення).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Лимфоцитарная реакция костного мозга при
воспалении / Всеукр. конф. з міжнарод. представництвом. Нейроендокринні
і імунні механізми регуляції гомеостазу в нормі та патології: Тез. доп.
наук. конф. (Запоріжжя, 18 – 19 травня 2005 року) // Запорожский
медицинский журнал. – 2005. – №3. – C. 111. (Здобувачеві належать 80%
роботи, ним отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз
і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з
науковим консультантом).

Клименко Н.А., Шевченко А.Н. Гемопоэтические колониестимулирующие
факторы при разном по течению и этиологии воспалении // IV читання ім.
В.В. Підвисоцького: Тез. доп. наук. конф. (Одеса, 26–27 травня 2005
року). – Одеса: ОДМУ, 2005. – C. 48 – 49. (Здобувачеві належать 80%
роботи: ним отримані експериментальні результати, проведено їхній аналіз
і узагальнення; інтерпретація отриманих даних здійснена спільно з
науковим консультантом).

Клименко Н.А., Одинець Ю.В., Шевченко А.Н. Возможность патогенетической
терапии хронического воспаления гемопоэтическими колониестимулирующими
факторами // II Міжнарод. наук. конф. Гомеостаз: фізіологія, патологія,
фармакологія і клініка: Тез. доп. наук. конф. (Одеса, 28–29 вересня 2005
року). – Одеса: ОДМУ, 2005. – C. 185 – 187. (Здобувачеві належать 70%
роботи: ним отримані результати, проведено аналіз і узагальнення;
інтерпретація здійснена спільно з науковим консультантом та професором
Ю.В. Одинцем).

АНОТАЦІЯ

Шевченко О.М. Гематологічні механізми хронізації запалення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за
спеціальністю 14.03.04 – патологічна фізіологія. – Харківський державний
медичний університет МОЗ України, Харків, 2005.

Дисертація присвячена вивченню клітинних і гуморальних гематологічних
механізмів хронізації запалення, обґрунтуванню застосування
гемомодуляторів для профілактики та лікування хронічного запалення. У
роботі використано гістологічні, гістохімічні, імуногістохімічні,
гематологічні, імуноферментні, клініко-лабораторні, функціональні,
статистичні методи дослідження.

У результаті проведеного дослідження встановлено, що хронічне запалення
характеризується недостатністю, порівняно з гострим, клітинних реакцій
системи крові, починаючи з нейтрофільної. При персистенції флогогену й
переході гострого запалення в хронічне спочатку нейтрофільна реакція
компенсаторно підсилюється, відсуваються макрофагальна й фібробластична
і підсилюється Т-лімфоцитарна реакції. При подальшій хронізації
запалення через неможливість елімінації флогогену збільшується
макрофагальна реакція, слабшає нейтрофільна. Знижується нейтрофільна
інфільтрація, до повного її зникнення при запаленні типу ад’ювантного
артриту, нейтропоез. Спостерігається також функціональна недостатність
клітин, про що свідчить зниження адгезивності лейкоцитів у цілому
(CD54), нейтрофільних гранулоцитів (CD44) у вогнищі, функціональної
активності лейкоцитів периферичної крові, за маркерними ферментами.
Порушуються інші клітинні реакції. З перебігом хронічного запалення
через неможливість елімінації флогогену недостатність клітинних реакцій
системи крові зростає, знижується активність моноцитів – макрофагів. З
іншого боку, при хронічному запаленні значно зростає потреба в КСФ для
підтримання клітинних реакцій і з часом, у зв’язку зі зниженням їх
продукції, виникає їх нестача.

Застосування рекомбінантного людського Г-КСФ нейпогену на додаток до
базової терапії при загостренні хронічного вторинного рецидивуючого
пієлонефриту в дітей з рефрактерністю до терапії, яка проводилася
раніше, дозволяє досягти швидкої, повної й тривалої клініко-лабораторної
ремісії захворювання. Механізми протизапальної дії нейпогену вбирають
збільшення кількості функціонально активних нейтрофілів у крові,
посилення киснезалежних і кисненезалежних механізмів їхньої
мікробіцидної активності.

Ключові слова: хронічне запалення, кровотворення, лейкоцити крові,
колонієстимулюючі фактори, протизапальна терапія.

АННОТАЦИЯ

Шевченко А.Н. Гематологические механизмы хронизации воспаления . –
Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора медицинских наук по
специальности 14.03.04 – патологическая физиология. – Харьковский
государственный медицинский университет МЗО Украины, Харьков, 2005.

Диссертация посвящена изучению клеточных и гуморальных гематологических
механизмов хронизации воспаления, обоснованию применения гемомодуляторов
для профилактики и лечения хронического воспаления.

В работе использованы гистологические, гистохимические,
иммуногистохимические, гематологические, иммунноферментные,
клинико-лабораторные, функциональные, статистические методы
исследования.

В результате проведеного иследования установлено, что хронизация
воспаления первоначально характеризуется значительным продлением
нейтрофильной и усилением лимфоцитарной инфильтрации, отсрочиванием
макрофагальной и фибробластической реакций. По мере дальнейшего развития
хронического воспаления, нейтрофильная реакция ослабевает,
макрофагальная нарастает. Характерны повторные лимфоцитарная,
макрофагальная и фибробластическая реакции; при этом лимфоцитарная
инфильтрация предшествует макрофагальной и фибробластической реакциям.
Хронизация воспаления связана с усиленным вовлечением Т-клеток.

По мере хронизации воспаления значительно снижается экспрессия в очаге
СD54- и, особенно, СD44-антигенов, возрастает экспрессия СD11с-, СD31- и
СD61-антигенов. При этом отсутствует полный параллелизм с динамикой
количества соответствующих клеток, что свидетельствует об изменениях и
функциональной активности клеток.

Хронизация воспаления первоначально связана с более ранним
перераспределительным уменьшением количества клеток в костном мозге и их
восстановлением за счет активации гемопоэза. Наблюдаются повторные
активация гемопоэза и выходы лейкоцитов в кровь. По мере дальнейшего
развития хронического воспаления, вовлечение костного мозга менее
выражено, снижается интенсивность гранулоцитопоэза и нарастает – моно- и
лимфопоэза.

Для хронизации воспаления характерны фазные изменения СD-позитивности в
костном мозге, большее увеличение в ранние сроки (до 5-х сут) и меньшее
– в более поздние сроки количества СD43+ – и СD11b+ – клеток, повышение
количества СD11с+-, СD3+-, СD4+-, СD25+- и СD45RA+- клеток, менее
выраженное снижение числа СD71+- и СD61+- клеток. По мере дальнейшего
развития хронического воспаления количество СD43+-, СD11b+-, СD11с+-,
СD3+-, СD4+- и СD25+- клеток увеличивается меньше, CD45RA+ –снижается.

Хронизация воспаления первоначально характеризуется менее выраженным
лейкоцитозом, повторной продолжительной лейкопенией, снижением
активности нейтрофилов и лимфоцитов и повышением – моноцитов крови. При
дальнейшем развитии хронического воспаления происходит снижение
активности нейтрофилов и моноцитов, и возрастание – лимфоцитов.

Для хронического воспаления характерно усиленное расходование КСФ и
повышенная их продукция, сдвиг в увеличении концентрации Г-КСФ в крови
на более поздние сроки, высокое содержание ГМ-КСФ с самого начала
воспаления, фазность в изменениях содержания КСФ, что совпадает с
особенностями лейкоцитарной инфильтрации и активации гемопоэза, и КСФ
могут быть маркерами клеточных гематологических реакций при воспалении.

Учитывая, что содержание КСФ в крови зависит от течения и этиологии
воспаления, их определение можно использовать для ранней диагностики
хронизации острого воспаления, а также для дифференциации
хронизирующегося и хронического, иммунного и неиммунного воспаления.
Показано также, что диагностическим критерием хронизации воспаления
является соотношение между Г-КСФ и ГМ-КСФ, информативность которого
достоверно значима в периоде разрешения / трансформации острого
воспаления.

В целом хроническое воспаление характеризуется недостаточностью,
сравнительно с острым, клеточных реакций системы крови, прежде всего
нейтрофильной – снижением нейтрофильной инфильтрации, нейтропоэза,
функциональной активности нейтрофилов; нарушением других клеточных
реакций. С течением хронического воспаления недостаточность клеточных
реакций системы крови нарастает, снижается активность моноцитов –
макрофагов. С другой стороны, при хроническом воспалении значительно
возрастает потребность в КСФ и со временем возникает их нехватка.

Применение рекомбинантного человеческого Г-КСФ нейпогена в дополнение к
базисной терапии при обострении хронического вторичного рецидивирующего
пиелонефрита у детей с рефрактерностью к проводимой терапии позволяет
достичь быстрой, полной и продолжительной клинико-лабораторной ремиссии
заболевания. Механизмы противовоспалительного действия нейпогена
включают увеличение количества функционально активных нейтрофилов в
крови, усиление кислородзависимых и кислороднезависимых механизмов их
микробицидной активности.

Ключевые слова: хроническое воспаление, кроветворение, лейкоциты крови,
колониестимулирующие факторы, противовоспалительная терапия.

ABSTRACT

Shevchenko O.M. Hematologic mechanisms of inflammation chronization. – A
manuscript.

Dissertation for the doctor of medical science degree in specialty
14.03.04 – Pathologic Physiology. – Kharkiv State Medical University,
Kharkiv. – 2005.

The dissertation covers cellular and humoral mechanisms of inflammation
chronization, the basis of use of hemomodulators for prevention and
treatment of chronic inflammation. Histological, histochemical,
immunohistochemical, hematological, immune-enzyme, clinical-laboratory,
functional, and statistical methods were used in the study.

The study allowed to establish that chronic inflammation is
characterized by insufficiency of cellular reactions, starting with
neutrophil reaction in comparison with an acute one. At persistence of
phlogogen and transformation of acute inflammation to chronic one,
neutrophil reaction is compensatory increased, macrophage and fibroblast
reactions are delayed, T-cell reaction is increased. As chronization of
inflammation persists and phlogogen can not be eliminated, macrophage
reaction is increased, neutrophil reaction weakens. Neutrophil
infiltration is decreased up to its absence in adjuvant arthritis,
neutropoiesis is decreased. Functional insufficiency of cells is
observed, according to decrease of adhesiveness of leukocytes (CD54),
neutrophils (CD44) in the focus, decrease of leukocyte activity in the
peripheral blood by marker enzymes. Other cell reactions are violated.
In the course of chronic inflammation because of impossibility of
phlogogen elimination, the insufficiency of cell reactions of blood
system is increased, monocyte-macrophage activity is decreased. On the
other hand, the necessity in CSFs is increased for support of cell
reactions, and in due course, as a result of their production, their
shortage occurs.

The use of recombinant human G-CSF, neupogene, following the to basis
therapy at exacerbation of chronic secondary recurrent pyelonephritis in
children with refractoriness to therapy, which was used previously,
allowed to achieve rapid and prolonged clinical and laboratory remission
of the disease. The mechanisms of anti-inflammatory effect of neupogene
include increase of active neutrophils in the blood, strengthening of
oxygene-dependent and oxygene-independent mechanisms of their
microbicidal activity.

Key words: chronic inflammation, haemopoeisis, blood leukocytes,
colony-stimulating factors, anti-inflammatory therapy.

Підписано до друку 08.12.05. Формат 60х90 1/16 .

Папір офсетний. Друк ризографія.

Умовн. друк. арк. 1,86. Тираж 100. Зам. 179. Зам. № 117-05.

Віддруковано у видавничому центрі ХДМУ.

61022, м. Харків, просп. Леніна, 4

PAGE \* Arabic 1

х100

Персистенція

флогогену

Пролонговане подразнення макрофагів

Пролонгована

альтерація

Пролонгування нейтрофільної інфільтрації, затримка
моноцитарно-макрофагальної та фібробластичної реакцій, але неможливість
елімінації флогогену

Зростання Т-лімфоцитарної та моноцитарно-макрофагальної інфільтрації,
послаблення нейтрофільної, але неможливість елімінації флогогену

“Виснаження” моноцитів-макрофагів, зниження їх функціональної
активності, зокрема продукції КСФ, інтенсивності гемопоезу

Зниження інтенсивності запалення до “постійного” рівня, активація
макрофагів, що періодично повторюється, продукції КСФ, гемопоезу,
головним чином, лімфо- та монопоезу, приплив “свіжих” лімфоцитів та
макрофагів, активація фібробластів, неефективні спроби до загоєння, що
супроводжуються альтерацією

Пролонгована

посилена продукція КСФ

Повторна активація гемопоезу

Рис. Гематологічні механізми хронізації запалення

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020