.

Деякі механізми біологічної дії нонілбензолів (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
116 2932
Скачать документ

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Стеценко Світлана Олександрівна

УДК: 615.9:661.185.1

Деякі механізми біологічної дії нонілбензолів

03.00.04 – біохімія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата біологічних наук

Харків – 2005Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному медичному університеті

Міністерства охорони здоров’я України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор

М’ясоєдов Валерій Васильович,

Харківський державний медичний університет

Міністерства охорони здоров’я України,

завідувач кафедри медичної біології

Офіційні опоненти:

доктор біологічних наук, професор Каліман Павло Авксентійович,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства

освіти і науки України, професор кафедри біохімії, м. Харків

кандидат біологічних наук, професор Вороніна Лариса Миколаївна,

Національний фармацевтичний університет Міністерства охорони здоров’я

України, завідувач кафедри біохімії, м. Харків

Провідна установа:

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця Міністерства

охорони здоров’я України (кафедра біоорганічної, біологічної
та

фармацевтичної хімії), м. Київ

Захист відбудеться “ 25 ” січня 2006 р. о 1630 годині на
засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 64.051.17 Харківського
національного

університету імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки
України за

адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. III-15.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій
бібліотеці

Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Міністерства

освіти і науки України за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий ” 22” грудня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук
Падалко В.І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення механізмів біологічної дії нових груп
ксенобіотиків і визначення їхньої потенційної небезпеки для організму є
актуальною проблемою ксенобіохімії [Губский Ю.И., 1989; Волощенко О.И.,
Ляшенко В.И., 1996; Стежка В.А., 1999; Штабський Б.М., Гжегоцький М.Р.,
1999]. Сьогодні цей напрямок досліджень набуває особливої значущості у
зв’язку з несприятливою еко-логічною ситуацією в Україні, спричиненою
зокрема хімічним забрудненням навко-лишнього середовища [Сердюк А.М.,
1998; Кучерявий В.П., 2000; Циганенко А.Я. та співавт., 2002; Штабський
Б.М. та співавт., 2004].

Група нонілбензолів у складі фенольної основи Манніха (ФОМ 9) та її
оксиетильованих похідних неонолів ФОМ 9-4; ФОМ 9-12; ФОМ 9-20 належить
до поширених забруднювачів водоймищ, у тому числі, джерел водопостачання
населення. Це пов’язано з широким використанням цих речовин у багатьох
галузях народного господарства як основи промислового випуску миючих
засобів, емульгаторів, антикорозійних і бактерицидних препаратів тощо.

Актуальність вивчення механізмів біологічної дії нонілбензолів
обумовлена необхідністю вирішення двох наукових проблем. Перша проблема
пов’язана з недостатньою глибиною оцінки біологічної активності та
відсутністю наукової інформації щодо тонких механізмів реалізації
біологічної дії тих груп нонілбензолів, які широко використовуються
різними галузями народного господарства. Зокрема в літературі відсутні
відомості щодо досліджень неспецифічних механізмів впливу нонілбензолів
на систему мікросомального окиснення, оксидантно-антиоксидантну систему,
процеси неферментативного вільнорадикального окиснення та перекисного
окиснення ліпідів, а також специфічних механізмів впливу на рецепторні,
трансмі-терні, трансдукторні системи клітин організму тощо. Це не дає
змоги науковцям – розробникам нових технологій вести активний пошук
шляхів синтезу менш токсичних і більш перспективних для народного
господарства хімічних сполук класу нонілбензолів. Друга проблема
пов’язана з науковим обґрунтуванням заходів з охорони об’єктів
навколишнього середовища, зокрема поверхневих джерел, що забруднюються
стічними водами промислових підприємств, які використовують в
технологічних процесах нонілбензоли [Жуков В.И. и соавт., 2000]. Саме
урахування механізмів біологічної дії цих речовин є підставою для
надійної реґламентації та обґрунтування заходів з охорони довкілля, а
також здоров’я населення.

Таким чином, необхідність вирішення цих проблемних напрямків обумовлює
актуальність досліджень щодо вивчення механізмів біологічної дії
нонілбензолів у складі фенольної основи Манніха та її оксиетильованих
похідних, що має теоретичне та практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну
роботу виконано у Харківському державному медичному університеті в
рамках наукової проблеми “Біохімія і патохімія обміну речовин, механізми
регуляції й медична ензимологія” (№ ДР 0103U004546) та науково-дослідної
роботи пріоритетного фінансування МОЗ України “Наукове обґрунтування
біохімічної моделі структурно-метаболічних зрушень в організмі внаслідок
впливу екологічних чинників як прогностичної основи діагностики
донозологічних станів” (№ ДР 0199U001763). У вищезазначених темах автор
був відповідальним виконавцем фрагментів наукових досліджень щодо
вивчення біологічної дії нонілбензолів за умов перорального надходження
до організму експериментальних тварин.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи було встановлення
механізмів біо-логічної дії нової групи ксенобіотиків – нонілбензолів
(ФОМ 9, неонолів ФОМ 9-4, ФОМ 9-12, ФОМ 9-20) шляхом визначення їхнього
впливу на оксидантно-антиоксидантний гомеостаз, склад біологічних
мембран, стан мембранних процесів і процесів нейрогуморальної регуляції
в організмі щурів.

Для реалізації поставленої мети вирішували такі задачі:

1. Оцінити біологічну активність нонілбензолів за умов короткочасного та
три-валого перорального надходження до організму щурів (картина гострого
отруєння, кумулятивні властивості, патоморфологічні зміни в органах і
тканинах).

2. Вивчити вплив досліджуваних речовин на стан системи мікросомального
окиснення за умов тривалого перорального надходження до організму
експери-ментальних тварин.

3. Вивчити вплив нонілбензолів на інтенсивність вільнорадикальних
процесів, перекисного окиснення ліпідів та окислювальних модифікацій
білків, процесів, пов’язаних з метаболізмом оксиду азоту, та стан
антиоксидантної системи.

4. Оцінити наслідки впливу досліджуваних ксенобіотиків на фосфоліпідний
склад біологічних мембран, активність ферментних і рецепторних
мембрано-зв’язаних комплексів.

5. Дати оцінку впливу нонілбензолів на стан нейротрансмітерних систем і
сис-тем вторинних месенджерів (вміст медіаторів, циклічних нуклеотидів і
ферментів їхнього метаболізму в тканинах).

6. Узагальнити особливості механізмів дії нонілбензолів за умов
короткочасно-го та тривалого перорального надходження до організму
експериментальних тварин.

Об’єкт дослідження – механізми біологічної дії нонілбензолів в організмі
щурів за умов короткочасного та тривалого впливу.

Предмет дослідження – інтенсивність вільнорадикальних процесів,
антиокси-дантна система, структурно-функціональний стан біологічних
мембран, активність нейротрансмітерних і месенджерних систем,
патоморфологічні зміни в органах і тканинах, картина гострого отруєння
за умов перорального надходження ноніл-бензолів до організму щурів.

Методи дослідження – спектрофотометричні (визначення активності
ферментів і концентрацій сполук), спектрофлюориметричні (визначення
швидкості окиснення сполук), хроматографічні (розділення на фракції,
визначення вмісту метаболітів), хемілюмінесцентні (визначення
інтенсивності хемілюмінесценції біологічних об’єктів), радіоізотопні
(визначення стану рецепторних мембранозв’язаних комплексів), уніфіковані
клінічні методи з використанням стандартних наборів реактивів, метод
флюоресцентних зондів (визначення параметрів зв’язування медіаторів),
морфофункціональні (визначення патологічних зрушень в органах і
тканинах), гістохімічні (визначення активності ферментів),
токсикологічні (визначення середньолетальних доз, кумулятивних
властивостей), статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше одержано нові дані щодо
мембраноушкоджуючого та політропного характеру дії нової групи
ксенобіотиків – нонілбензолів. Показано, що речовини призводять до
активації монооксигеназної системи гепатоцитів, інтенсифікації
вільнорадикальних процесів, що підтверджу-ється підвищенням вмісту
дієнових кон’югатів, малонового діальдегіду, карбоніль-них груп
окисно-модифікованих білків, інтенсивності біохемілюмінесценції на тлі
виснаження систем антирадикального й антиперекисного захисту. Уперше
отримано результати, які свідчать про реалізацію ефектів нонілбензолів
через інтенсифікацію продукції оксиду азоту. Виявлено зміни
фосфоліпідного складу мембран з підви-щенням вмісту лізоформ, зниження
активності ферментних (аденілатциклази; Na,K-АТФ-ази) і зміни афінності
та кількості рецепторних (?1-,?1-адрено-, 5-НТ1-, 5-НТ2-серотоніно-,
Д2-дофамінових) комплексів, що підтверджує мембранотропний харак-тер дії
досліджуваних речовин. Визначено, що нонілбензоли істотно впливають на
стан нейротрансмітерних і месенджерних систем: стимулюють синтез
катехоламінів та індоламінів, змінюють спорідненість і кількість
мембранних моноамінергічних рецепторів і рецепторів нейроактивних
амінокислот (глутамату, аспартату, гліцину), призводять до активації
гуанілатциклазної та інгібування аденілатциклазної месенд-жерних систем,
що свідчить про порушення внутрішньоклітинного метаболізму. До-ведено,
що гостре отруєння організму тварин нонілбензолами характеризується
пе-реважанням симптомів порушення центральної нервової, серцево-судинної
й ди-хальної систем, а морфологічна картина внутрішніх органів виявляє
дистрофічні та деструктивні зміни у мембранах структурно-функціональних
одиниць, особливо ви-разні у печінці та головному мозку. Уперше
обґрунтовано застосування методу вив-чення параметрів рецепторного
зв’язування (константи дисоціації та кількості місць зв’язування)
нейроактивних амінокислот за допомогою флюоресцентних зондів.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Одержані
ре-зультати експериментальних досліджень є новими науковими відомостями
щодо механізмів біологічної дії групи ксенобіотиків – нонілбензолів і
базовою науковою основою обґрунтування біохімічних моделей
структурно-метаболічних зрушень в організмі, що використовуються для
розроблення профілактичних і лікувальних заходів. Практичне значення
роботи полягає в тому, що її результати використано при обґрунтуванні
державних стандартів вмісту досліджуваної групи хімічних речовин в
об’єктах навколишнього середовища (акт про впровадження № 11-13б/318 від
10.04.02). Особливості механізмів біологічної дії нової групи
азотовмісних детергентів – нонілбензолів ураховані при складанні
комплексних програм профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів на
НВО “Синтез ПАВ” (м. Ше-бекіно, Росія) (акт про впровадження №12/20 від
19.12.01). На методичні прийоми, що використані в дисертаційній роботі,
отримано патент “Спосіб визначення параметрів зв’язування нейроактивних
амінокислот” (№ 33927 А, G01N 33/48), який занесено до реєстру галузевих
нововведень МОЗ України № 18-19-2003 (№ ДР 122/18/03). Теоретичні
положення дослідження впроваджено в практику навчання студентів
Харківського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Особисто дисертантом було визначено програму
досліджень, проведено патентно-ліцензійний пошук, пошук і реферування
джерел літератури, здійснено експерименти, обрані для дослідження,
отримано показники, проведено їх статистичну обробку. Аналіз та
інтерпретацію результатів дослідження здійснено разом із науковим
керівником. Розроблено методику визначення параметрів рецепторного
зв’язування нейроактивних амінокислот у співавторстві з к.б.н. Л.Д.
Поповою, що підтверджується спільними публікаціями.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи
були оприлюднені на науково-практичній конференції “Региональные
проблемы охраны здоровья населения центрального Черноземья” (м.
Бєлгород, 2000), міжна-родній науково-технічній конференції “Экология и
здоровье человека. Охрана вод-ного и воздушного бассейнов. Утилизация
отходов” (м. Щелкіно, АР Крим, 2000, 2005; м. Бердянськ, 2003, 2004),
науково-практичній конференції “Гигиенические проблемы охраны здоровья
населения” (м. Самара, 2000), науковій конференції “Научное наследие
академика И.Н. Буланкина и его развитие в современной биохи-мии” (м.
Харків, 2001), на VIII Українському біохімічному з’їзді (м. Чернівці,
2002).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 14 наукових робіт, з
них 5 – у фахових виданнях, одержано патент на винахід, який занесено до
реєстру галузевих нововведень МОЗ України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду
літератури, опису матеріалів і методів досліджень, чотирьох розділів
результатів досліджень та їх обговорення, наукового аналізу та
узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаних
джерел, додатків. Робота викладена на 140 сторінках машинописного
тексту, ілюстрована 29 таблицями і 20 рисунками. Список використаних
джерел містить 291 роботу, з яких іншомовних – 74 (25%), посилань
2000-2005 рр. – 52 (18%).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Огляд літератури. Огляд літератури складається з двох підрозділів, у
яких наведено аналіз наукової літератури щодо сучасних уявлень про
біохімічні механізми дії ксенобіотиків в організмі теплокровних тварин
та узагальнено основні відомості щодо особливостей біологічної дії
різних груп синтетичних детергентів, до яких належать досліджувані
нонілбензоли.

Матеріали та методи досліджень. Виходячи з особливостей фізико-хімічних
властивостей досліджуваної групи речовин, зокрема наявності гідрофільних
і гід-рофобних груп у молекулах, відносно низької молекулярної маси,
здатності до хі-мічних перетворень з утворенням активно діючих сполук,
було висунуто припущен-ня про мембранотропні ефекти нонілбензолів в
організмі тварин як центральну лан-ку їхньої біологічної дії.
Досліджувані речовини належать до іоногенних азото-вмісних детергентів.
У роботі використано хімічно чисті зразки сполук, синтезовані та надані
НВО “Синтез ПАВ” (м. Шебекіно, Росія). Згідно з метою та задачами
дослідження, доцільним було проведення короткочасних і тривалих
експериментів на статевозрілих щурах-самцях популяції Wistar масою
200-210 г. Тварин піддавали пероральній затравці за допомогою зонда
водними розчинами речовин одноразово у діапазоні доз 100-5000 мг/кг маси
у випадку короткочасного експерименту та щоденно протягом 30 діб у дозах
1/10, 1/100 і 1/1000 ДЛ50 у випадку тривалого. Тваринам контрольної
групи вводили відповідні об’єми води. Дослідження біохімічних параметрів
здійснювали на 30-ту добу після початку експерименту, а для деяких – ще
й на 15-ту добу у крові, яку відбирали з під’язикової вени. Програма
досліджень розроблялася відповідно до діючих загальноприйнятих методів
щодо вивчення механізмів біологічної дії ксенобіотиків і містила
вивчення стану системи мікросомального окиснення,
оксидантно-антиоксидантного гомеостазу, біомембран клітин, процесів
нейрогуморальної регуляції. Для реалізації поставленої програми спочатку
було проведено експерименти для визначення параметрів токсичності,
кумулятивності, морфологічних змін в органах і тканинах за дії
нонілбензолів.

Картину гострого отруєння вивчали згідно з методичними рекомендаціями
[Елизаровa О.Н., 1971]. Розрахунок середньолетальних доз (ДЛ50)
здійснювали загальноприйнятими токсикологічними методами [Красовский
Г.Н., 1982]. У подальших експериментах вони були підставою для
розрахунку кількості речовин, необхідної для введення в організм.
Кумулятивні властивості речовин вивчали за [Lim R.K. et al, 1961].
Морфофункціональні дослідження стану внутрішніх органів проводили
загальноприйнятими методами за консультативної допомоги професора
кафедри гістології, цитології та ембріології ХДМУ, к.мед.н.
О.В.Мірошниченко.

Стан монооксигеназної системи гепатоцитів оцінювали за дихальною й
фермен-тативною активністю, вмістом цитохрому Р-450. Мембрани
ендоплазматичного ре-тикулума виділяли за [Komoth S.A., Narayn K.A.,
1972] у модифікації [Лемешко В.В., 1980]. Вміст білка визначали за
методом [Lowry O.H. et al., 1951]. Споживання кисню суспензією мікросом
реєстрували за допомогою закритого платинового елек-троду Кларка;
швидкість окиснення НАДФН2 визначали флюориметричним мето-дом при
довжині хвилі збудження 366 нм, флюоресценції – 420 нм;
НАД(Ф)Н-цито-хром с-редуктазну активність – спектрофотометричним методом
при 550 нм [Оре-хович В.Н., 1977]. Кількісне визначення цитохрому Р-450
проводили методом дифе-ренційної спектрофотометрії за допомогою
двопроменевого реєструючого спектро-фотометра “Specord UV VIS” [Omura
Т., Sato R., 1964; Орехович В.Н., 1977]. Швид-кість реакції
окислювального деметилювання, субстратом якої був ксенобіотик
р-нітроанізол, визначали спектрофотометрично за вмістом р-нітрофенолу
при 436 нм.

Стан вільнорадикального перекисного окиснення ліпідів оцінювали за
вмістом дієнових кон’югатів [Каухин А.Б., Ахметова Б.С., 1987] і
малонового діальдегіду [Федорова Т.Н. и соавт., 1983] у сироватці крові
спектрофотометричними метода-ми, а також за інтенсивністю
хемілюмінесценції сироватки крові та сечі, яку реєст-рували на медичному
хемілюмінометрі ХЛМЦ1-01 відповідно до загальноприйня-тих методик
[Владимиров Ю.А. и соавт., 1976; Красовский Г.Н. и соавт., 1989]. Стан
вільнорадикальних процесів оцінювали також за вмістом у крові
метгемоглобіну ко-лориметричним ціанідним методом [Кушаковский М.С.,
1968], нітритів за допомогою кольорової реакції з реактивом Грисса
спектрофотометричним методом при 560 нм [Кіселик І.О. та співавт.,
2001], аргініну та цитруліну методом іоно-обмінної хроматографії на
автоматичному аналізаторі амінокислот ААА-339 (Чехо-словаччина) [Moncada
S., Higgs E.A., 1990], за активністю НАДФН-діафорази печінки
гістохімічним методом за реакцією відновлення нітросинього тетразолію
[Hope B.T. et al., 1991). Оцінку окислювальних модифікацій білків крові
проводили спектрофотометричним методом за вмістом
2,4-динітрофенілгідразонів при 370 нм [Дубинина Е.Е. и соавт., 1995].
Стан антиоксидантної системи еритроцитів оціню-вали за активністю
глутатіонпероксидази [Моин В.М., 1986] та супероксиддисму-тази [Гуревич
В.С., Конторидинова К.Н., 1990], сироватки крові – за активністю
церулоплазміну [Мошков К.А. и соавт., 1986]. У гемолізатах крові
визначали активність каталази й пероксидази [Дубинина Е.Е. и соавт.,
1988; Лошинский А.В. и соавт., 1991] та вміст відновленого глутатіону і
сульфгідрильних груп [Кочетов Т.А., 1980]. Вміст гемоглобіну у
гемолізаті визначали спектрофотометричним методом [Harboe M.A.,1959].

При визначенні фосфоліпідних фракцій у гомогенатах печінки та мембранах
еритроцитів проводили екстракцію ліпідів [Кейтс М., 1975], випаровування
екстрак-тів, розділення на фракції методом двохмірної мікротонкошарової
хроматографії [Vashovsky V.E., Terekkive T.A., 1979], ідентифікацію за
стандартними розчинами речовин. Кількісний вміст загальних та
індивідуальних фосфоліпідів в екстрактах оцінювали за кількістю
неорганічного фосфору [Brockhuse R.M., 1974]. Активність Na, K-АТФ-ази
плазматичних мембран гепатоцитів визначали загальноприйнятим методом
[Мешкова Н.П., Северин С.Е., 1979]. Плазматичні мембрани одержували
методом диференційного центрифугування в градієнті щільності сахарози
[Орехович В.Н., 1977]. Вміст білка визначали за методом [Lowry O.H. et
al., 1951].

Активність рецепторних мембранозв’язаних комплексів у синаптосомах
нео-кортекса головного мозку тварин визначали радіоізотопними методами
за парамет-рами зв’язування – константою дисоціації (Кд) і максимальною
кількістю місць зв’я-зування (Вmax) селективних лігандів
?1-адренорецепторів-3Н-WB4101[U’Prichard D. et al., 1977],
?-адренорецепторів – 3Н-дигідроалпренололу [Bylund D.B., Snyder S.H.,
1979], Д2-дофамінорецепторів – 3Н-спіперону [Theodoron A.E. et al.,
1980], 5-НТ1-се-ротонінорецепторів – 3Н-серотоніну і
5-НТ2-серотонінорецепторів – 3Н-спіперону [Peroutka S.J., Snyder S.H.,
1979]. Опрацювання результатів проводили з використан-ням графіків
Скетчарда [Scatchard G., 1949]. Визначення параметрів зв’язування
глу-тамату, аспартату, гліцину у синаптосомах головного мозку проводили
за допомо-гою розробленого методу флюоресцентних зондів [Попова Л.Д.,
Стеценко С.А., 1999] з використанням теоретичних підходів і практичних
розробок [Владимиров Ю.А., Добрецов Г.Е., 1989; Дамбинова С.А., 1989]. У
ролі флюoресцентних зондів використовували МБА і АНС, включення яких у
мембрану супроводжується істот-ним підвищенням виходу флюоресценції,
більша частина якої належить зв’язаному зонду. Параметри зв’язування
визначали на підставі даних флюоресценції, які вимі-рювали на
спектрофлюориметрі MPF-4А фірми “Хітачі” (Японія). Константу
зв’язу-вання визначали методом подвійних зворотних коoрдинат. Для
визначення Вmax проводили вимірювання флюоресценції при двох різних
концентраціях мембран та однаковій концентрації медіатора [Добрецов
Г.Е., 1989]. Синаптосоми одержували за методом [Hajos F., 1975]. Білок
визначали методом [Lowry O.H. et al., 1951].

Вміст моноамінів та їхніх попередників у гомогенатах головного мозку
ви-значали на спектрофлюориметрі MPF-4А [Endo J., Ogura J., 1973] з
використанням карбоксиметилцелюлози фірми “Reanal”. Вміст норадреналіну
та дофаміну визначали після окиснення катехоламінів [Schlupt M. et al.,
1998].

Для перевірки гіпотез щодо рівності генеральних середніх двох
незалежних, незв’язаних вибірок використовували t-критерій Стьюдента з
попередньою перевіркою нормальності розподілу варіант [Лакин Г.Ф.,
1980].

Основні результати та їх обговорення

Оцінка біологічної активності нонілбензолів за умов короткочасного та
тривалого перорального надходження до організму щурів. Одноразове
введення нонілбензолів проводили з використанням діапазону доз 100-5000
мг/кг маси, який обирався таким чином, щоб визначити дозу летальності в
інтервалі ДЛ0-ДЛ100 [Ели-зарова О.Н., 1971]. Спостереження за тваринами
здійснювали протягом 15 діб. Од-норазове введення речовин у першу добу
приводило щурів до збудження, яке поступово переходило в апатію та
кволість з істотним зниженням реакції на звукові й больові подразники.
Загибель тварин спостерігали в перші три доби. При морфо-логічному
дослідженні визначали повнокров’я внутрішніх органів, здуття шлунку,
тонкого й товстого кишечнику. На 15-ту добу тварин, що залишилися
живими, забивали декапітацією. Патоморфологічне дослідження внутрішніх
органів виявило порушення гемодинаміки у головному мозку, печінці,
нирках, селезінці, серці та паренхіматозну дистрофію органів. У картині
гострого отруєння переважали симптоми порушення центральної нервової,
серцево-судинної та дихальної систем. При проведенні короткочасного
досліду реєстрували час загибелі тварин і кількість уведеної речовини,
на підставі чого знаходили ДЛ50 [Красовский Г.Н., 1982].

У тривалих експериментах розрахунок необхідної для введення кількості
речовин проводили, виходячи з ДЛ50, які складали для: ФОМ 9 – 520 мг/кг,
неонолів ФОМ 9-4 – 1040 мг/кг, ФОМ 9-12 – 1160 мг/кг, ФОМ 9-20 – 2020
мг/кг маси тварини. На підставі цього речовини відносяться до помірно
токсичних (3 клас небезпеки) [Беспамятнов Г.П., Кротов Ю.А., 1985].
Нонілбензоли вводили у дозах із розрахунку 1/10, 1/100 і 1/1000 ДЛ50, що
складало відповідно для ФОМ 9 – 52,0; 5,2 і 0,52 мг/кг; неонолу ФОМ 9-4
– 104,0; 10,4 і 1,04 мг/кг; неонолу ФОМ 9-12 – 116,0; 11,6 і 1,16 мг/кг;
неонолу ФОМ 9-20 – 202,0; 20,2 і 2,02 мг/кг маси.

На 30-ту добу впливу нонілбензоли у 1/10 і 1/100 ДЛ50 мали виразні (ФОМ
9 і неонол ФОМ 9-4) і слабкі (неоноли ФОМ 9-12 і ФОМ 9-20) кумулятивні
власти-вості. Доза 1/1000 ДЛ50 не давала ефекту кумуляції. Мікроскопічні
дослідження внутрішніх органів за дії речовин у 1/10 і 1/100 ДЛ50
показали наявність деструктивних і дистрофічних змін клітинних органел,
що відрізнялися лише ступенем виразності. В основі деструктивних
порушень полягали зміни структури, насамперед, мітохондрій, що
супроводжувалися частковим лізисом крист і зовніш-ніх мембран.
Гістохімічно відзначали знижений вміст білка та відсутність глікогену у
цитоплазмі. Найбільші зміни спостерігали у печінці та головному мозку,
тканини яких у подальших експериментах були основними біосубстратами.
Отримані резуль-тати тлумачили як показники попередньої оцінки
біологічної активності сполук.

Стан оксидантно-антиоксидантного гомеостазу в організмі щурів за умов
тривалого перорального надходження нонілбензолів. Тривалий вплив 1/100
ДЛ50 нонілбензолів на організм щурів призводив до активації
монооксигеназної системи гепатоцитів, яка є істотним джерелом утворення
активних форм кисню і причиною підвищення процесів вільнорадикального
окиснення (ВРО) та перекисного окиснен-ня ліпідів (ПОЛ) [Warner M.,
Gustafsson J.A., 1994]. Про це свідчило збільшення спо-живання кисню
мікросомами в середньому на 102% і 135%, зростання швидкості окиснення
НАДФН2 на 85% і 98%, підвищення вмісту цитохромів Р-450 на 55% і 75%,
деметилазної на 73% і 142% та НАД(Ф)Н-цитохром с-редуктазної активності
на 15 і 30-ту добу відповідно, порівняно з контрольною групою тварин
(табл. 1). Інтенсифікацію мікросомального окиснення
детергентів-нонілбензолів розглядали як пусковий механізм у зміні стану
оксидантно-антиоксидантного гомеостазу.

Тривале надходження нонілбензолів до організму супроводжувалося
посилен-ням окислювального метаболізму, підвищенням продукції активних
форм кисню, активацією процесів ПОЛ й окислювальних модифікацій білків,
здатних подолати бар’єр антиоксидантного захисту. Так, нонілбензоли
призводили, порівняно з конт-ролем, до накопичення в сироватці крові
продуктів ПОЛ– дієнових кон’югатів (ДК), малонового діальдегіду (МДА)
(табл. 2), до підвищення інтенсивності хемілюмінес-ценції (ХЛ) сироватки
крові й сечі. Інтенсивність ХЛ у тварин, яким уводили 1/10 і 1/100 ДЛ50
речовин, збільшувалася на 15 та 30-ту добу експерименту. Характер
хемілюмінограм свідчив про накопичення гідроперекисів, перекисів, а
паралельно з ними ДК та МДА, що призводить до виснаження антиоксидантної
системи.

Таблиця 1

Показники активності монооксигеназної системи гепатоцитів щурів

за умов впливу нонілбензолів (M?m, n=10, 30-а доба)

Речовини Швидкість споживан-

ня киснюa Швидкість

окиснення

НАДФН2b Цитохром

Р-450c Демети-лазна активністьd НАДФН-цитохром с-редуктазна активністьe
НАДН-

цитохром с-редуктазна активністьe

Контроль 1,43?0,12 3,32?0,31 0,95?0,10 6,73?0,60 202,0?19,5 955,1?83,3

ФОМ 9 3,23?0,29* 6,54?0,60* 1,86?0,16* 17,32?1,61* 270,8?16,9*
1405,4?105,4*

Неонол

ФОМ 9-4 3,54?0,20* 5,52?0,50* 1,67?0,15* 16,44?1,32* 286,5?21,6*

1395,7?84,3*

Неонол

ФОМ 9-12 2,81?0,26* 7,03?0,68* 1,58?0,16* 15,20?1,48* 280,4?21,6*
1340,8?73,4*

Неонол

ФОМ 9-20 3,84?0,32* 7,22?0,73* 1,55?0,13* 16,13?1,42* 289,5?21,1*

1386,7?100,3*

Примітки: a – нмоль О2/хв?мг білка; b – нмоль НАДФН2/хв?мг білка; c –
нмоль/мг білка; d –

нмоль р-нітрофенолу/хв?мг білка; e- нмоль цитохрому с/хв?мг білка; * –
р?, d f j P R T V oej OJPJQJ O O $ O O O O O O O O O O O aeueoeueiueaeueaeueaueiueaeueaueiueUOIAI?ueoeueiueiueiueiue?ueiueiueiuei ueiueiueiueiueiueiueiueiueiueiueiueiueiuei k f O O O ??r?? ??? NEHuy EHuy ?¤???ритроцитів і церулоплазміну сироватки крові підвищувалась, порівняно з контролем, а на 30-ту - активність супероксиддисмутази мала тенденцію до зниження (на 37%), а церулоплазміну - до підвищення (на 30%), що можна розглядати як адаптивну реакцію на несприятливий вплив нонілбензолів (табл. 3). Таблиця 3 Активність церулоплазміну сироватки крові, супероксиддисмутази та глутатіонпероксидази еритроцитів щурів за умов впливу нонілбензолів (М?m, n=6-10) Речовини Доза, ДЛ50 Церулоплазмінa Супероксиддисмутазаb Глутатіон- пероксидазаc доба спостереження 15 30 15 30 30 Контроль 0,46?0,03 0,51?0,02 15,36?0,58 15,94?0,96 0,320?0,013 ФОМ 9 1/10 1/100 0,61?0,02* 0,58?0,02* 0,78?0,04* 0,65?0,04* 20,35?0,96* 9,79?0,77* 0,219?0,010* 0,227?0,011* Неонол ФОМ 9-4 1/10 1/100 0,71?0,05* 0,62?0,04* 0,79?0,05* 0,66?0,03* 21,50?1,34* 10,37?1,11* 0,210?0,009* 0,215?0,010* Неонол ФОМ 9-12 1/10 1/100 0,69?0,04* 0,60?0,03* 0,71?0,05* 0,68?0,03* 20,54?1,15* 9,98?1,10* 0,214?0,009* 0,237?0,011* Неонол ФОМ 9-20 1/10 1/100 0,72?0,04* 0,68?0,03* 0,74?0,06* 0,66?0,05* 20,93?1,54* 10,18?0,96* 0,221?0,007* 0,230?0,009* Примітки: a - мкмоль/л; b, c - ммоль/хв?г Hb; * - р ________________________________________________________________________ Підписано до друку 16.12.2005. Формат 60х90 1/16. Обсяг 0,9 ум. друк. арк. Друк ізограф. Наклад 100 прим. Зам. № 448. Надруковано у центрі оперативної поліграфії ТОВ „Рейтинг”. 61002, м. Харків, вул.. Сумська, 37. Тел. (057) 700-53-51, 714-34-26. PAGE \* Arabic 24

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020