.

Експериментальне обгрунтування доцільності використання бензофурокаїну при відмороженні (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
111 2107
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФАРМАКОЛОГІЇ ТА ТОКСИКОЛОГІЇ

ТОМАШЕВСЬКИЙ Анатолій Віталійович

УДК 547.728.2:616-001.186.001.5

Експериментальне обгрунтування доцільності використання бензофурокаїну
при відмороженні

14.03.05 – фармакологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Вінницькому національному медичному університеті ім.
М.І. Пирогова МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Степанюк Георгій
Іванович, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
МОЗ України, завідувач кафедри фармакології.

Офіційні опоненти: Доктор медичних наук, професор

МОХОРТ Микола Антонович, Інститут фармакології та токсикології АМН
України, завідувач відділом фармакології серцево-судинних засобів

Доктор медичних наук, професор

ГУДИВОК Ярослава Степанівна, Івано-Франківська державна медична
академія, професор кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології

Провідна установа: Одеський державний медичний університет, кафедра
загальної та клінічної фармакології, МОЗ України, м. Одеса

Захист відбудеться ” 20 ” квітня 2005 р. о 15 год. на засіданні
спеціалізованої Вченої ради Д 26.550.01 при Інституті фармакології та
токсикології АМН України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту фармакології та
токсикології АМН України (03057, м. Київ, вул. Е. Потьє, 14).

Автореферат розісланий “16” березня 2005 року.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

Д.26.550.01.

Кандидат біологічних наук
Данова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Відмороження – проблема, яка продовжує привертати
увагу клініцистів внаслідок важкості пошкоджень та відсутності надійних
методів лікування потерпілих

(А.И. Воинов, 1995; Т.Г. Григорьева, 2001; G.A. Conway, B.J. Husberg,
1999; J. Junila et al., 1999).

Проблема діагностики та лікування холодових травм актуальна як в мирний,
так і в воєнний час. Значення раціональної профілактики та ефективної
терапії відморожень мирного часу важко переоцінити, тому що пошкодження,
викликані дією холоду, в більшості випадків потребують тривалого
стаціонарного лікування, нерідко призводять до тривалої втрати
працездатності і досить часто є причиною довічної інвалідності.
Незадовільні наслідки лікування складають від 36,1 до 62,4% (Р.И.
Муразян, С.В. Смирнов, 1984; В.П. Котельников, 1988; А.И. Воинов, 1995;

Т.Г. Григорьева, 2001).

Зараз проблема відморожень не втрачає своєї актуальності в зв’язку з
численними надзвичайними ситуаціями (катастрофи на морі, землетруси),
швидким розвитком гірськолижного туризму (R. Sallis, C.M. Chassay, 1999)
та альпінізму (G. Savourey et al., 1997; M.A. Hasmi,

M. Rashid еt al., 1998; E. Oberhofer, 1998). Якщо в регіонах з помірним
кліматом відмороження складають не більше 1% в структурі травм мирного
часу (Г.Н. Клинцевич, 1973), то в районах з холодним кліматом вони
складають 6-10% (Я.П. Бакычаров, Р.З. Алексеев, В.В. Божедонов, 1977;
В.И. Маслов, В.В. Старовойт, 1982).

Останні десятиліття ознаменовані значним розширенням і поглибленням
досліджень як вітчизняних, так і закордонних авторів, передусім з питань
патогенезу холодової травми, в основу якого лягли зміни в
мікроциркуляторному руслі, в згортувальній системі і реології крові, що
змінило й методичний підхід до лікування холодових травм. В першу чергу
це стосується патогенетично обумовлених способів надання першої медичної
допомоги та інфузійної терапії відморожень, ефективність якої в значній
мірі залежить від часу початку лікування з моменту травми (Б.С. Вихриев
с соавт., 1987; Д.Е. Пекарский с соавт., 1990; К.В. Липатов с соавт.,
2002; Т.Г. Григорьева, 2000, 2001; I. Ozyazgan et al., 1998; A. Berg et
al., 1999; S.S. Purkayastha et al., 2002).

Заслуговує на увагу думка дослідників про високу зворотність змін в
тканинах саме в ранній період після холодової травми. Ефективність
лікування залежить від успіху попередження некротичних процесів, що
розвиваються в зоні пошкоджень (В.П. Котельников, В.Н. Морозов, 1987,
1989; Р.И. Муразян, С.В. Смирнов, 1984). В фармакотерапії відмороження
використовуються кілька десятків препаратів з багатьох фармакологічних
груп: анальгетики (наркотичні, ненаркотичні), антитромботичні,
протизапальні, стимулятори мікроциркуляції та імунних процесів,
репаранти, антигіпоксанти, антиоксиданти, антибіотики тощо. Незважаючи
на певні досягнення у лікуванні холодової травми, ця проблема ще далека
від вирішення. Це зумовлено, як недостатньою терапевтичною ефективністю
сучасних лікарських препаратів, тому вони переважно використовуються в
комплексній терапії (Р.И. Муразян, С.В. Смирнов 1984; А.И. Воинов 1995),
так і наявністю у них побічних ефектів (ульцерогенність і
імунодепресивна дія ненаркотичних анальгетиків та лікарська залежність
наркотичних анальгетиків, розлади центральної нервової системи на фоні
нестероїдних антифлогістиків, практично всі викликають алергічні реакції
тощо), які обмежують їх використання (М.Д. Машковський, 2002). Одночасне
призначення препаратів, які використовуються в терапії холодової травми,
небезпечне виникненням синдрому взаємодії, що може призвести до
зменшення ефективності фармакотерапії.

Тому цілком слушною можна вважати думку багатьох вчених про доцільність
використання при запальних та ішемічних процесах препаратів з
політропними фармакологічними властивостями, спроможних одночасно діяти
на різні ланки патогенезу захворювання

(В.Ф. Шенгур, 2001, В.И. Погорелов и др., 2001; С.Г. Бурчинський, 2003;
О.І. Волошин, Л.Д. Борейко, 2003). До числа таких препаратів належить і
вітчизняний ненаркотичний анальгетик бензофурокаїн (БФК) – етилового
ефіру 5–окси-6-диметиламінометил-2-метил-4-хлорбензофуран-3-карбонової
кислоти, широкий спектр фармакологічних ефектів якого – знеболюючий,
протизапальний (переважно антикініновий), антиоксидантний,
антиагрегантний, стимулюючий вплив на мікроциркуляцію, імунні та
репаративні процеси (Г.И. Степанюк, 1989; Г.И. Степанюк, В.К. Козлов,
Л.В. Филатова, 1991) – добре вписуються в сучасне розуміння патогенезу
відмороження. Саме це є підставою для дослідження впливу бензофурокаїну
на перебіг вказаного патологічного стану.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана
в рамках планової науково-дослідної роботи кафедри фармакології
Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова
“Експериментальне обґрунтування доцільності застосування бензофурокаїну,
вінборону та тіотриазоліну як лікарських засобів з політропними
фармакологічними властивостями при гострих та хронічних запальних
процесах”. Державний реєстраційний номер 0199V004043.

Дослідження проводились на замовлення Державного фармакологічного
комітету Російської Федерації (Лист №29-К від 22.05.1996.) та НВЦ
“Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод” (лист №21/2-2185 від
29.12.1998).

Мета та завдання дослідження: Оцінити терапевтичну ефективність
бензофурокаїну на моделі відмороження кінцівки у щурів, виявити
особливості його дії та переваги перед еталонними препаратами для
визначення доцільності використання за даної патології.

Для досягнення поставленої мети вирішували такі завдання:

Оцінити вплив бензофурокаїну та препаратів порівняння (тренталу,
вольтарену та традиційної суміші препаратів) на перебіг відмороження
кінцівки у щурів за показниками запальної реакції;

Дослідити вплив бензофурокаїну та препаратів порівняння на поріг
больової чутливості при експериментальному відмороженні у щурів;

Охарактеризувати вплив бензофурокаїну та референс-препаратів на
морфологічну картину внутрішніх органів щурів з холодовою травмою;

Дослідити механізми терапевтичної дії бензофурокаїну при відмороженні;

Встановити доцільність використання бензофурокаїну при даній патології;

Об’єкт дослідження: білі щурі з моделлю холодової травми.

Предмет дослідження: лікувальні властивості бензофурокаїну при
експериментальній холодовій травмі.

Методи дослідження: в експериментальних дослідженнях використано
комплексний підхід із застосуванням фармакологічних, морфологічних,
біохімічних та статистичних методів.

Наукова новизна одержаних результатів: Вперше теоретично обґрунтовано та
експериментально доведено доцільність застосування бензофурокаїну в
якості лікувального засобу із політропними фармакологічними
властивостями при холодовій травмі. На експериментальній моделі
відмороження задньої лапки у щурів вперше встановлено, що на фоні
лікування холодової травми бензофурокаїном, як і референс-препаратами,
спостерігається виразна протизапальна дія з відстроченням виникнення
некрозу та самоампутації кінцівок. При цьому має місце достатньо
виразний знеболюючий ефект, за величиною якого БФК співставляється з
вольтареном. Відновлення мікроструктури внутрішніх органів щурів за умов
холодової травми протікає ліпше на фоні дії бензофурокаїну, ніж тренталу
та вольтарену, оскільки перший викликає порушення регіональної
гемодинаміки, а другий – склеротичні зміни у внутрішніх органах. Вперше
доведено, що механізм лікувальної дії бензофурокаїну при відмороженні
обумовлений наявністю антиоксидантного та антигіпоксичного ефектів,
здатністю покращувати мікроциркуляторні процеси шляхом блокування
активності тканинного тромбопластину.

Практичне значення отриманих результатів. Проведені експеременти
свідчать про доцільність використання бензофурокаїну в якості
лікувального засобу при холодовій травмі.

Результати дослідження впроваджено в педагогічний процесс кафедр
фармакології Вінницького національного медичного університету ім. М.І.
Пирогова (ВНМУ), Буковинської медичної академії, Луганського, Кримського
та Запоріжського державних медичних університетів, Тернопільської
державної медичної академії, Української національної стоматологічної
академії.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто проведено
патентно-інформаційний пошук, визначено мету та завдання дослідження,
методичні підходи, опрацьовано модель відмороження згідно із якими
виконані експериментальні дослідження, планування етапів дослідження,
облік, аналіз первинного матеріалу, оформлення їх у вигляді таблиць,
статистична обробка результатів, розробка основних положень, висновків.
Патоморфологічні дослідження виконані при консультативній допомозі
доцента кафедри патологічної анатомії ВНМУ ім. М.І. Пирогова В.Т.
Рауцкієне, біохімічні дослідження – зав. кафедри загальної та
біологічної хімії ВНМУ ім. М.І. Пирогова д.м.н. проф. О.О. Пентюка, за
що дисертант їм щиро вдячний.

Апробація результатів дисертації. Фрагменти дисертації доповідались на
сумісному засіданні кафедр фармакології, патологічної анатомії та
фізіології ВНМУ ім. М.І. Пирогова 1.12.1999 р., VІІ-й університетській
науково-практичній конференції молодих вчених та фахівців Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова (5.04.2001 р.),
V-му Російському національному конгресі “Человек и лекарство” (Москва,
1998), ІІ-му Національному з’їзді фармакологів України “Фармакологія
2001 – крок у майбутнє” (Дніпропетровськ, 2001), ІІ з’їзді фармакологів
РФ (Москва, 2003), на спільному засіданні наукових товариств
фармакологів, біохіміків, морфологів та хірургів Вінницького
національного медичного університету ім. М.І. Пирогова 27.02.2004 р.

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження висвітлено в 11
наукових працях, з них 7 статей у наукових фахових журналах,
рекомендованих ВАК України, та 4 у матеріалах та тезах наукових з’їздів
та конференцій різного рівня.

Структура та обсяг дисертації. Робота викладена на 141 сторінці
машинописного тексту та складається із вступу, огляду літератури, опису
матеріалів та методів досліджень, власних досліджень, представлених
трьома розділами, обговорення отриманих результатів, висновків та списку
використаної літератури. Робота ілюстрована 10 таблицями та 35
рисунками. Бібліографія містить 191 вітчизняних та 56 іноземних джерел.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матерiали та методи дослідження. Дослідження виконано на 264 нелінійних
білих щурах обох статей масою 120 – 150 г. Всіх тварин утримували у
віварії ВНМУ ім. М.І. Пирогова на стаціонарному водно-харчовому раціоні
при вільному доступі до води та їжі. Досліди проведено з врахуванням
методичних рекомендацій ДФЦ МОЗ України “Доклінічні дослідження
лікарських засобів” (О.В. Стефанов, 2001). Дослідження проводили в
лабораторії кафедри фармакології ВНМУ ім. М.І. Пирогова, сертифікованої
Державним фармакологічним центром МОЗ України (посвідчення №51 від
30.05.2002).

Холодову травму, згідно з описаним методом (В.П. Котельников, 1988)
викликали під легким ефірним наркозом на задній правій лапці за
допомогою хлористого етилу в об’ємі 10 мл. Струю вказаного препарату
спрямовували на кінцівку періодично до повного випаровування. При цьому
викликали відмороження лапки ІІІ-ІV ст. Лікування розпочинали через 1
год після моделювання відмороження та відтаювання лапки щура при
кiмнатній температурі 18°-20°С і проводилось щоденно шляхом
внутрішньоочеревинного введення препаратів двічі на добу з 1-го по 10-й
день експерименту.

Бензофурокаїн (1% розчин в ампулах по 2 мл, “Биомед”, Росія) вводили
внутрішньоочеревинно, в добових дозах 30 мг/кг та 60 мг/кг, що становить
відповідно 10% та 20% від його ЛД50 (Г.И. Степанюк, 1989). Традицiйну
сумiш, що складалась iз 0,2 мл 0,5% розчину новокаїну (“Дарниця”,
Україна), 1000 ОД гепарину (Київмедпрепарат, Україна), 5 мг
гiдрокортизону (Gedeon Richter, Угорщина) та 0,005 г ацетилхолiну
(“Мосмедпрепараты”, Росія), після зігрівання кінцівки вводили одноразово
в підапоневротичний простір пошкодженої кінцівки (В.П. Котельников,
1988). Препарати порівняння вводили внутрiшньоочеревинно в терапевтично
ефективних добових дозах, запозичених з літератури: трентал (Hoechst
Ltd, Німеччина) по 10 мг/кг, вольтарен (Novartis Pharma AG, Базель,
Швейцарія) – 3 мг/кг (Г.И. Степанюк, 1989;

В.В. Орностай, 1997). Тваринам контрольної групи вводили еквівалентну
кількість фізіологічного розчину кухонної солі. Евтаназію тварин
проводили передозуванням нембуталового наркозу.

Ефективність терапiї оцінювали за величиною набряку (запальної реакції)
в ураженій лапці, здатнiстю профiлактувати виникнення некрозу з
наступною самоампутацiєю ураженої кiнцiвки, динамікою біохімічних
показників запального процессу та вираженiстю больової реакцiї. Про
величину набряку ураженої кінцівки судили за динамiкою її товщини, яку
вимірювали за допомогою спеціального приладу (Г.І. Степанюк, 1982).

Сіалові кислоти визначали за допомогою уніфікованого резорцинового
методу

(В.В. Меньшиков, 1987), рівень пептидів середньої молекулярної маси – за
методом

Н.И. Габриэлян, В.И. Липатової (1984).

Ступінь знеболюючого ефекту препаратiв оцінювали за зміною порогу
больової чутливості (ПБЧ) передніх лапок лабораторних тварин у вiдповiдь
на електроiмпульсне подразнення вiд апарату ЕСЛ-1 з параметрами: 5
імп/сек, тривалість імпульсу 5 мсек.

Морфологічні зміни внутрішніх органів експериментальних тварин з
холодовою травмою оцінювали на 5-ту та 14-ту добу дослідження в
мікропрепаратах, що приготовлених загальноприйнятим методом та
фарбованих гематоксилин-еозином і по ван Гізон: мікроскопічно
досліджували стан кровоносних судин, строми і паренхіми органів. При
оцінці лікувального ефекту бензофурокаїну, тренталу і вольтарену
звертали увагу на інтенсивність, постійність, глибину та поширеність
виявлених морфологічних змін у серці, печінці, нирках і наднирниках –
органах, які за даними літератури (Б.С. Вихриев, 1985; В.П. Котельников,
1988), в найбільшій мірі пошкоджуються при даній патології.

Антигіпоксичні властивості бензофурокаїну вивчались на моделях гострої
асфіксії та циркуляторної гіпоксії. Протигіпоксичну дію на моделі
гострої асфіксії (повне перетискання трахеї у щурів наркотизованих
нембуталом, 40 мг/кг в/о) оцінювали за тестом тривалості (в хв.)
біоелектричної активності серця на ЕКГ. Циркуляторну ішемію (гіпоксію)
головного мозку викликали шляхом двобічного перев’язування загальних
сонних артерій у наркотизованих (нембутал 40 мг/кг) щурів. Ефективність
терапії оцінювали за показником летальності тварин. Препарати, що
вивчались вводили в організм внутрішньоочеревинно одноразово з
профілактичною метою за 30-40 хв. до моделювання гіпоксії. БФК
досліджувався в інтервалі доз 5-20 мг/кг (1,7-6,8% від ЛД50), емоксипін
– в терапевтично ефективних дозах, запозичених з літератури (В.В. Гацура
1993). Протигіпоксичну активність досліджуваних препаратів оцінювали за
ЕД40 (мг/кг), яку визначали графічним методом за Литчфілдом-Уілкоксоном
(М.Л. Беленький, 1963).

Вміст малонового діальдегіду (продукти, що реагують з тіобарбітуровою
кислотою) в крові щурів з холодовою травмою визначали за методом,
описаним Ю.А. Владимировим і

А.И. Арчаковим (1972), активність супероксиддисмутази –
спектрофотометричним методом

(В.А. Костюк, 1990), активність тканинного тромбопластину серця – за
методом, описаним

Г.Н. Липкан та співавт. (1990).

При математичній обробці цифрових даних використовували метод
варіаційної статистики (М.Л. Беленький, 1963), а при нульовому та 100%
значенні показників – метод Р.Б. Стрєлкова (1982). Достовірність
розбіжностей між досліджуваними показниками оцінювали за t-критеріем
Ст’юдента. Різницю між показниками вважали статистично вірогідною при
р?0,05.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ.

Холодова травма у білих щурів, викликана дією хлористого етилу на задню
кінцівку, супроводжувалась виразною запальною реакцією: уже через 1 добу
після моделювання відмороження діаметр ураженої лапки через набряк
збільшувався в середньому в 2,5 рази порівняно з початковим показником.
В наступні дні мало місце поступове зменшення запальної реакції.
Критичним періодом кріотравми була 5-та доба: у більшості (60%)
нелікованих тварин розвивався некроз пошкодженої кінцівки та її
самоампутація (табл. 1 та 2).

Лікування експериментального відмороження задньої лапки у щурів за
допомогою БФК в обох дозах, як і референс-препаратами, викликало
послаблення запальної (набрякової) реакції в ушкодженій кінцівці з
відстроченням утворення в ній некрозу тканин та самоампутації. Захисна
дія БФК на пошкоджену кінцівку була більш виразною в дозі 30 мг/кг (10%
від ЛД50). За величиною протизапального (протинабрякового) ефекту в
зазначеній дозі БФК статистично вірогідно переважав вольтарен,
співставляючись з тренталом та традиційною сумішшю препаратів. Це добре
було помітно на 5-ту добу експерименту (критичний період досліду): на
тлі дії вказаних лікарських засобів набряк ушкодженої кінцівки був в
середньому відповідно на 41%, 18%, 30%, та 31% меншим, ніж у нелікованих
щурів. Водночас у 100% тварин, лікованих БФК (30 мг/кг), як і
референс-препаратами, мало місце збереження травмованої лапки проти 40%
в контрольній групі.

Таблиця 1

Вплив дослiджуваних препаратiв на величину набряку пошкодженої лапки
щурiв з вiдмороженням, (М ± m)

Умови дослiду n Початковий показник Товщина лапки в мм через

1 добу

2 доби

3 доби

4 доби

Вiдмороження без лiкування (контроль) 20 3,6±0,05 8,9±0,2 +146% 8,6±0,25
+139% 7,9±0,27 +120% 7,5±0,27 +108%

Вiдмороження + БФК 30 мг/кг 20 3,5±0,06 7,6±0,14*# +115% 7,2±0,18*#
+104% 6,0±0,13*# +70% 5,9±0,14*# +67%

Вiдмороження + БФК 60 мг/кг 7 3,5±0,18 7,6±0,26* +115% 7,1±0,33*
+100% 6,1±0,3* +73% 6,0±0,25* +69%

Вiдмороження +

Вольтарен 14 3,6±0,06 8,6±0,06 +137% 7,8±0,13* +116% 7,5±0,13 +107%
6,9±0,19 +90%

Вiдмороження +

Трентал 14 3,5±0,07 8,0±0,24* +124% 7,5±0,26* +110% 6,4±0,32* +80%
6,3±0,3* +78%

Вiдмороження +

Традицiйна сумiш 14 3,5±0,06 7,7±0,26* +118% 7,0±0,39* +99% 6,3±0,25*
+81% 6,2±0,2*

77%

Примітка:1. * – р?0,05 вiдносно контролю;

2. # – р?0,05 вiдносно вольтарену;

3. У відсотках позначено динаміку показника відносно
початкового рівня.

Таблиця 2

Вплив досліджуваних препаратів на збереження пошкодженої кiнцiвки

Умови дослiду n Кiлькiсть тварин (в %) iз збереженою лапкою по дням
спостереження

3

4

5

6

7

8

9

10

15

Вiдмороження без лiкування (контроль) 20 100 80 40 20 0 0 0 0 0

Вiдмороження + БФК 30 мг/кг 20 100 100* 100* 100* 85* 60* 50* 40* 25*

Вiдмороження + БФК 60 мг/кг 7 100 100 71,4* 57,1 42,8 28,5 28,5 28,5
14,2

Вiдмороження +

Вольтарен 14 100 100 100* 85,7* 71,4* 42,8* 28,5 28,5 21,4

Вiдмороження +

Трентал 14 100 100 100* 92,8* 57,1* 50 35,7* 35,7* 21,4

Вiдмороження +

Традицiйна сумiш 14 100 100 100* 100* 64,2* 42,8* 21,4 21,4 14,2

Примітка: * – р?0,05 вiдносно контролю.

На 15-ту добу експерименту даний показник у лікованих бензофурокаїном
щурів становив 25% (рhB h ¤ O h?Zo A A ??????A @ B ¦ @ @ & @ @ @ EHuy h  @ Oe? h  Oe? h  Oe? h  Oe? h  Oe? h  @ Oe? h  ???aFaeFiFiF?FoFUUOIH…kdy ?j @ @ E¬¬¬¬‰‰i‰ @ ????l????? якщо у нелікованих щурів з відмороженими кінцівками через 5 та 14 діб в міокарді розвивались набряк строми, зерниста (іноді з гомогенізацією саркоплазми) дистрофія міокардіоцитів, а також дрібні вогнища ішемії, то при лікуванні БФК в цей час міокард гістологічно майже не відрізнявся від такого у здорових щурів. Звертало увагу тільки деяке розширення просвіту судин мікроциркуляторного русла. Лікування вольтареном на 14 добу не тільки не блокувало розвиток ішемії міокарду, але й не зменшувало набряку строми та стимулювало проліферацію клітин строми, що є основою для розвитку склерозу. Отримані нами дані відносно дістрофогенних властивостей вольтарену при холодовій травмі співпадають із спостереженнями інших дослідників (Г. Гуобис, Я. Юшенайте, 1981; Б.С. Джузенова, 1981; Я.А. Сигидин, Г.Я. Шварц и др. 1988). Застосування тренталу аналогічно БФК блокувало розвиток набряку, ішемії та дистрофії в серці, але воно спричиняло дуже значне повнокрів?я, коли і крупні кровоносні судини і судини мікроциркуляторного русла переповнювались кров?ю, іноді з ознаками стазу, що небезпечно розвитком крововиливів та парадоксальної ішемії. В печінці поширена зерниста та вогнищева дистрофія з очаговим розширенням просвітів Дісе та розвитком запальних інфільтратів, що спостерігались у нелікованих щурів з холодовою травмою, досить ефективно гальмувались за допомогою БФК, і в меншій мірі вольтареном та тренталом. Дифузна зерниста дистофія епітелію звивистих канальців нирок та вогнищевий набряк строми, що спостерігались у нелікованих тварин як через 5, так і через 14 діб, в однаковій мірі блокувались БФК та тренталом, однак останній відрізнявся розвитком вираженого повнокрів?я клубочків та строми нирок. Вольтарен в нирках, як і в міокарді, стимулював проліферацію клітин інтерстиція і розвиток ознак склерозу. БФК повністю відновлював гістоструктуру наднирників, вольтарен викликав в них дисрофічні зміни у вигляді накопичення ліпідів в клітинах пучкової зони поруч з набуханням клітин клубочкової зони, трентал - значне повнокрів?я зі стазом крові в судинах. Таким чином, БФК ліпше ніж трентал та вольтарен сприяв нормалізації морфологічної картини серця, печінки, нирок та наднирників тварин із холодовою травмою. На відміну від вольтарену БФК не визивав склеротичних змін у внутрішніх органах, а також порушень регіональної гемодинаміки, що спостерігалась під дією трентала. В механізмі захисної дії БФК при відмороженні певне місце посідають його антиоксидантні властивості. У нелікованих тварин з холодовою травмою через 3 та 12 діб спостерігалося зростання рівня МДА в плазмі крові відповідно на 73% та 163% відносно інтактних щурів. На фоні лікування холодової травми бензофурокаїном (30 мг/кг) мало місце статистично значиме зменшення рівня МДА в обидва терміни експерименту. В найбільшій мірі це проявилось на 12-ту добу: вміст МДА знизився на 23% в середньому, порівняно з нелікованими тваринами. При терапії тренталом даний показник практично не відрізнявся від групи нелікованих тварин. Активність СОД при лікуванні холодової травми як бензофурокаїном, так і тренталом, протягом термінів спостереження практично не змінювалась. Спроможність БФК знижувати підвищений вміст МДА в плазмі тварин з холодовою травмою може бути свідченням наявності у нього антиоксидантних властивостей, що цілком співставляється з даними інших дослідників (А.В. Лебедев с соавт., 1989). Зазначена дія препарату корелює з його протиішемічним ефектом, виявленим при гострому порушенні мозкового кровотоку у щурів, а також при інфаркті міокарду (А.Г. Степанюк, 1999). Водночас можна припустити, що БФК не є специфічним антиоксидантом, оскільки він практично не впливав на активність СОД при холодовій травмі. Одним із механізмів лікувальної дії БФК є вперше виявлений у даного препарату антигіпоксичний ефект: за величиною ЕД40 (ефективна доза препарату, яка сприяла збільшенню тривалості біоелектричної активності серця на 40% щодо контрольної групи) бензофурокаїн в 3,4 рази активніший від емоксипіну в умовах гострої асфіксії у щурів. На фоні бензофурокаїну (10 мг/кг) показник летальності щурів з циркуляторною гіпоксією (ішемією) мозку на 24 год. експерименту становив 20% проти 80% в контролі. Антигіпоксична дія бензофурокаїну, ймовірно, обумовлена спроможністю препарату посилювати кровопостачання головного мозку та зменшувати потребу тканин в кисні (Г.И. Степанюк, 1989). Оскільки в патогенезі холодової травми має місце гіперкоагуляція крові з виникненням мікротромбів, закономірно постало питання дослідити вплив БФК на активність одного із факторів тромбогенезу – тканинного тромбопластину. Із даних, наведених в табл. 4, видно, що у нелікованих щурів з холодовою травмою мало місце значне (в середньому на 46,1-56,6%) скорочення часу зсідання безтромбоцитарної плазми, порівняно з інтактними тваринами. Такий ефект спостерігався у всіх розведеннях тканинних екстрактів серцевих м'язів, включаючи 1:2000. Отримані дані вказують на виразну активацію тканинного тромбопластину серця під дією холодового фактора. Очевидно, що в цілісному організмі така активація тромбопластину може сприяти гіперкоагуляції крові з подальшою загрозою тромбоутворення (Е.Н. Амосова, 1998; В.Г. Передерій, С.М. Ткач, 1998). При застосуванні бензофурокаїну (30 мг/кг в/о) на фоні холодової травми не спостерігалось такого виразного скорочення часу зсідання субстратної плазми: в усіх розведеннях тканинних екстрактів серця скорочення терміну зсідання субстратної плазми в цій групі було в межах в середньому 23,7-32,2%, порівняно з інтактними тваринами. При цьому збільшення часу зсідання субстратної плазми у лікованих щурів відносно нелікованих в усіх розведеннях було статистично значимим (р традиційна суміш препаратів.

Бензофурокаїн проявляє знеболюючу дію в умовах холодової травми, за
величиною якої прирівнюється до вольтарену, перевершуючи ефективність
тренталу та традиційної суміші препаратів. Найбільший за ступенем
анальгетичний ефект бензофурокаїну відмічено на 5-ту добу експерименту:
поріг больової чутливості виріс відносно нелікованих тварин в середньому
в 2 рази (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020