ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМЕНІ Г.С. КОСТЮКА АПН УКРАЇНІ
ТОКМАН ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 159.92-057.2
Психодіагностика та корекція особистісних дезадаптацій у шахтарів, які
постраждали в аваріях
за спеціальністю 19.00.04. – медична психологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття вченого ступеню
кандидата психологічних наук
Київ 2005Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Луганському державному медичному університеті МОЗ
України
Науковий керівник – доктор медичних наук, доцент
Чабан Олег Созонтович,
Український науково-дослідний інститут соціальної та судової психіатрії
і наркології МОЗ України, завідувач відділенням погранічних станів та
соматоформних розладів
Офіційні опоненти – доктор медичних наук, професор
Михайлов Борис Володимирович,
Харківська державна академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра
психотерапії, завідувач
кандидат психологічних наук,
старший науковий співробітник
Кісарчук Зоя Григорівна,
Інститут психології імені Г.С. Костюка
АПН України, лабораторія консультативної психології та психотерапії,
завідувач
Провідна установа – Київська медична академія післядипломної освіти
імені П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра дитячої, соціальної та судової
психіатрії
Захист відбудеться 01 березня 2006 року об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології імені
Г.С. Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології імені
Г.С. Костюка АПН України
Автореферат розіслано 28 січня 2006 року
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.В. АндрієвськаЗАГАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. У останні десятиліття Україна перенесла
немало великих катастроф, пов’язаних із використанням нових технологій.
Зокрема постраждало декілька підприємств вугільної промисловості, що
призвело до зростання людських втрат. Технологічні аварії є потужним
стресовим фактором. Вони потенціюють розвиток реакції на тяжкий стрес у
вигляді гострих та посттравматичних стресових порушень. При вивченні
посттравматичних стресових розладів, які виникають внаслідок аварії на
шахтах, з’ясовується, що у постраждалих найчастіше відмічається
симптоматика у вигляді обсесивних ремінісценцій сюжетно залежного
характеру, які корелюють із психогенією, агрипнічних розладів з
страхітливими сновиддями, порушення сексуальності та таке інше. При
цьому перебіг клінічної картини є тяжким та прогностично несприятливим,
гостра симптоматика часто переходить в хронічну, а остання провокує
неврозоподібні та психопатоподібні розлади (Тіганов О.С.). Корекція
психологічних наслідків аварії у потерпілих шахтарів є вельми складним
завданням, яке потребує довіри до психолога, дотримання принципів
комплексності, диференційованості виконання реабілітаційних програм,
поєднання низки психотерапевтичних технік (Міхайлов Б.В., Табачніков
С.І., Вітенко І.С.). Як указує Л.Н. Юр’єва, дуже важливо примирити
постраждалого з його минулим. Психотерапія повинна допомогти хворому
справитися з почуттям вини, безпорадності, безсилля, відзнайти контроль
над оточуючим. Ряд авторів підкреслюють значимість груп підтримки, які
допоможуть постраждалому глибше розібратися у значенні травматичної
події та сприятимуть її подоланню (Семке В.Я., Єпачінцев Є.М.).
Н.В. Тарабріна підкреслює особливу чутливість пацієнтів, які перенесли
катастрофу, і навіть пропонує відмовитись від обов’язкових діагностичних
процедур перед розмовою про травматичну подію, враховуючи неприязнь
потерпілих до формальностей, в тому числі і до формального проведення
корекції. Автор відзначає, що психолог не повинен нав’язувати
постраждалому свій темп роботи та саморозкриття, а прийняти той, котрий
йому пропонує потерпілий. Про те, що завоювання довіри клієнта та членів
його родини на першому етапі роботи психолога з клієнтом під час
психологічного консультування є ключовим моментом, свідчать ряд авторів
(Бурлачук Л.Ф.; Чабан О.С.; Елієн А., Блум С. Л.; Енрайт Р.Д.). Не
дивлячись на багаторазове, нерідко успішне застосування методів
психологічної корекції, до цього часу у значного відсотка постраждалих
виникають незворотні особистісні порушення. До того ж, немає достатньо
чітких рекомендацій щодо роботи психолога з постраждалими, в результаті
чого виникають поширені помилки, які полягають чи то в униканні
відразливих фактів життя клієнта, чи то в реакції понадідентифікації.
Кожен із вказаних негативних варіантів роботи психолога з постраждалим
може справити руйнівний вплив на терапевтичні відносини психолога і
клієнта і призвести до хроніфікації патологічних розладів (Тарабрина
Н.В.; Шестопалова Л.Ф.). Разом з тим проблемі особистісної дезадаптації,
яка виникає у постраждалих під час аварії на шахтах та у залежних осіб,
присвячено лише окремі роботи. У літературі недостатньо уваги приділено
питанням зміни психологічних рис потерпілих та їхніх родичів, не
досліджено характеру реакцій дезадаптації, специфіки переважальних
розладів у емоційній сфері, не виявлено причин різної вираженості
реакцій дезадаптації у постраждалих та їхніх родичів, не простежено
динаміку зміни психологічних рис у потерпілих та залежних осіб, не
розроблено ефективної психокорекційної програми для реабілітації
постраждалих та їхніх родичів.
Все вищенаведене визначило тему і мету даного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження включено в науково-дослідні програми кафедр загальної
психології та психіатрії з медичною психологією Луганського державного
медичного університету і є напрямком наукових досліджень вказаного
університету, присвяченим розробці методів реабілітації та психокорекції
екзогенних захворювань, затверджених вченою радою університету (номер
держреєстрації 0100U001624).
Об’єкт дослідження: особистісна дезадаптація шахтарів, постраждалих в
аварії .
Предмет дослідження: індивідуально-психологічні та
соціально-психологічні фактори особистісної дезадаптації у шахтарів,
постраждалих в аварії, та засоби їх корекції.
Мета дослідження: виявити вплив індивідуально-психологічних та
соціально-психологічних факторів на особливості проявів особистісної
дезадаптації, а також можливості її корекції у шахтарів, постраждалих в
аварії.
В основу нашого дослідження було покладено припущення про те, що
вираженість особистісної дезадаптації у постраждалих в аварії шахтарів
залежить від давності катастрофи, а також від характерологічних
особливостей постраждалих та від преморбідного невротичного та
психопатичного грунту. Зменшення негативної дії факторів, які привнесла
аварія, можна досягти засобами комплексної психопрофілактичної та
корекційної роботи, спрямованими на розробку індивідуальної ефективної
моделі поведінки у дезадаптованих шахтарів.
Згідно з поставленою метою та висунутою гіпотезою було накреслено
основні завдання дослідження:
1. Обґрунтувати теоретичні та методичні підходи до вивчення проблеми
діагностики і корекції особистісної дезадаптації шахтарів, постраждалих
під час аварії.
2. Виявити за допомогою діагностичних методів особливості проявів
особистісної дезадаптації у шахтарів, постраждалих під час аварії, та їх
родичів.
3. Дослідити динаміку особистісних порушень у постраждалих під час
аварії шахтарів та їх родичів.
4. Розробити програму корекції дезадаптацій та реабілітації постраждалих
в аварії шахтарів.
Методологічною та теоретичною основою дослідження стали концепції
особистості Ф. Перлза, К. Роджерса, К. Юнга, Е. Фромма, Є.Г. Лічко,
положення про спадкові механізми психіки С.Д. Максименка, та про роль
стресових факторів у зміні особистості Г. Сельє, Ю.О. Александровського,
Л.Ю. Шестопалової, результати вивчення ролі емоційно-вольової сфери в
формуванні особистості Г.С. Костюка, О.Н. Лєонтьєва, П.В. Симонова, О.Я.
Чебикіна, положення загальної психодіагностики та консультування Г.
Айзенка, Л.Ф. Бурлачука, Н.Ю. Максимової, теоретико-методичні розробки в
галузі НЛП: С.В. Ковальова, А. Аткінсон.
Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми
дослідження, здійснення емпіричного дослідження із застосуванням
діагностичних методик: інтерв’ю, стандартизованого дослідження
особистості (СБДО); питальника депресивності Бека; шкали оцінки впливу
травматичної події – ШОВТП; шкали дисоціації; шкали Гамільтона; тесту на
дослідження тривожності (питальник Спілберга – Ханіна).
Одержані в ході експерименту дані були оброблені статистичним методом.
Вірогідність разходження статистичних даних оцінювалася за допомогою
параметричних (Стьюдента) критеріїв. Обробка отриманих даних проводилася
в електроних таблицях Microsoft Excel 2000 та з використуванням прграми
BIOSTAT. EXE, яка пристосована для обробки результатів психологічних
досліджень.
Наукова новизна та теоретична значущість роботи полягає у тому, що:
– вперше досліджено характер реакції особистісної дезадаптації у
постраждалих під час аварії на шахтах;
– вперше визначено специфіку переважаючих особистісних порушень, які
виникають у шахтарів після аварій на підприємстві;
– вперше простежено динаміку зміни психологічних рис у постраждалих та
залежних осіб після аварії на шахтах;
– вперше досліджено фактори формування реакцій дезадаптації у шахтарів,
постраждалих під час аварії;
– вперше уточнено особистісний профіль постраждалих, який сприяє
формуванню реакцій дезадаптації.
Практичне значення дослідження полягає у тому, що розроблена автором
програма психокорекційної роботи із постраждалими та їхніми родичами
сприяє послабленню дезадаптивних реакцій постраждалих та їх
реабілітації. Розроблені автором психокорекційні методи можуть бути
широко використані практичними психологами та психіатрами. Матеріали
дисертації використовуються у викладанні студентам на курсах за вибором
та інтернам психіатрам у Луганському державному медичному університеті.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідались на
засіданнях науково-практичних товариств психіатрії, наркології та
психології (Луганськ, 2000-2004 рр), на засіданнях кафедр загальної
психології, медичної психології Луганського державного медичного
університету (Луганськ, 2000-2004 рр), на двадцятому конгресі
всесвітньої федерації Українського лікарського товариства
(Луганськ-Київ-Чикаго, 2002 р), на науково-практичній конференції
“Психіатрія і релігія” (Харків, жовтень 2003 р), республіканській
конференції з міжнародною участю „Мультидисциплінарний підхід до
психодіагностики” (Луганськ, 2004 р), республіканській конференції з
міжнародною участю „Психіатрія, наркологія та медична психологія
сьогодні” (Луганськ, 2004 р), Пленумі психіатрів, неврологів та
психологів (Донецьк, 2004 р), міжнародному семінарі з групового аналізу
„Психотерапія та афекти” (Київ, АППУ, 14-15 травня 2004 р.)
Публікації. Головні положення дисертації висвітлено у 8 одноосібних
публікаціях автора та 1 публікації у співавторстві, 9 з них – у фахових
виданнях ВАК України.
Особистий внесок: у праці, написаній у співавторстві, здобувачеві
належить збір і аналіз матеріалу та написання тексту.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів,
висновків, списку використаних джерел. Загальний об’єм роботи 192 стор.
В роботі наведено 30 рисунків, 9 таблиць. Список літератури містить 270
джерел, серед яких 104 – іноземними мовами.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, вказано об’єкт,
предмет, мету, сформульовано гіпотезу та завдання дослідження,
висвітлено наукову новизну, теоретичну та практичну значущість роботи,
наведено основні положення, що виносяться на захист, подано дані про
апробацію роботи та її впровадження в практику.
В першому розділі – „Теоретико-методологічні основи дослідження реакцій
дезадаптації та їх корекція у постраждалих в аварії шахтарів” –
проаналізовано літературні джерела, які стосуються психологічних
особливостей постраждалих в аварії та їх корекції.
Розлади, що виникають після аварій, ряд авторів поділяє на три рівні:
психологічний, невротичний та психотичний. При цьому найбільш важливим
інтеграційним показником дезадаптації виступає тип цілісної поведінкової
стратегії потерпілого, його внутрішньої картини захворювання, що
проявляється в розумінні нового стану як специфічної форми життя. Серед
розмаїття таких форм поведінки слід виокремити три основних типи:
астено-дефензивний, латентно-дефензивний, аутолітично-дезінтегративний.
Як вказує Ю.О. Александровський, важливою особливістю екстремальних умов
являється те, що їх вплив викликає у людини яскраво виражені емоційні
реакції, які впливають на перебіг усіх психічних процесів і
результативність діяльності. Так, вплив екстремальної ситуації
призводить до таких явищ, як зниження критичності мислення, порушення
координації і точності рухів, зниження уваги, сприйняття, пам`яті, а
також призводять до таких дезадаптивних явищ, як тривога, депресія,
іпохондрія, конверсійні розлади, алкоголізм та ін.
Життєвонебезпечні стреси найчастіше потенціюють розвиток реакцій на
важкий стрес у вигляді гострих та посттравматичних стресових розладів.
Хронічні пролонговані стресові стани призводять до розвитку невротичних
та соматоформних порушень (О.Г. Антонова-Турченко, І.В. Ващенко;
Т.Ф. Базилевич, М.Б. Бодунов та ін.). Розвиток посттравматичних
стресових розладів може мати місце не тільки в участників або жертв
екстремальних подій, але й у членів їхніх родин (Л.Ф. Шестопалова,
Ю.О. Александровський та ін.).
У роботах ряду авторів описано клінічні варіанти дебюту посттравматичних
стресових розладів, найбільш розповсюдженими з яких є астенічний,
тривожний, істеричний, ананкастний. Існує думка, що зміни особистості
після перенесених катастроф мають стійкий характер. При цьому найбільш
часто зустрічаються тривожний, педантичний, демонстративний та збудливий
варіанти. Виявлено, що наявність акцентуації в преморбіді у осіб,
професія котрих пов’язана із перебуванням в екстремальних ситуаціях,
може бути фактором ризику для розвитку посттравматичних стресових
розладів, що, з точки зору А.М. Бандури, В.А. Друздя, Л.Ф. Бурлачка,
необхідно враховувати при профілактичному відборі.
П.В. Волощин, В.С. Підкоритов, Л.Ф. Шестопалова зазначають, що у людини,
яка потрапила в загрозливу для життя ситуацію, виникають хворобливі
особистісні зміни, особливо різко змінюються її особистісне та соціальне
функціонування. Останнє проявляється у вигляді трансформації, частіше
негативної, особистісних особливостей (у цінністно-змістовій сфері,
індивідуально – типологічних рисах, механізмах психологічного захисту та
ін.), порушень поведінки та формування різних психічних розладів
(депресивних, тривожних, панічних, посттравматичних стресових розладів).
Деякими авторами вивчено доклінічні донозологічні дезадаптивні реакції,
які виникають у постраждалих в аварії. Поряд з тим детально
проаналізовани наслідки тих аварій, які в більшій мірі є наслідком війн,
катастроф. Вивчені наслідки аварій, які відбулись на підприємствах, в
основному стосуються атомних вибухів, але не вибухів на шахтах.
Разом з тим, в Україні на підприємствах вугільної промисловості з кожним
роком підвищується кількість аварій. На сьогодні немає повних, вивчених
на різноманітному матеріалі даних про патологічні психологічні реакції,
які виникають у шахтарів після аварій на підприємстві, та даних про
методи їхньої корекції. У цілому теоретичний аналіз дозволяє зробити
висновок про актуальність теми.
У другому розділі – „Організація та методи дослідження особливостей
реакцій дезадаптації постраждалих в аварії шахтарів” – докладно
описуються особистісні особливості постраждалих в аварії 178 шахтарів,
які мають реакції дезадаптації, та 100 їхніх родичів.
Вік постраждалих коливався від 19 до 45 років. Усі досліджені
постраждали від аварії не фізично (не відмічалось соматичних
пошкоджень), а психологічно та психічно. Хворі з виявленими психічними
розладами, які досягали психозів, були вилучені із матеріалу вибірки.
Психологічні та психічні порушення були спроваковані психотравмуючими
ситуаціями, які є небезпечними для життя.
Постраждалі спостерігались у динаміці. Кожен із постраждалих
неодноразово був оглянутий та протестований. Постраждалі звертались до
психолога в різні періоди після аварії (протягом 1 – 10 років).
В розділі подано обґрунтування та опис психодіагностичних методів
дослідження, які використовуються в роботі, а саме: стандартизованого
багатопрофільного методу дослідження особистості – СБДО; шкали оцінки
впливу травматичної події – ШОВТП; питальника депресивності Бека; шкали
дисоціації; шкали Гамільтона; тесту на дослідження тривожності
(питальник Спілберга – Ханіна).
У третьому розділі – „Результати психологічної діагностики постраждалих
в аварії шахтарів та їх родичів” – наводиться детальний опис
результатів, отриманих за допомогою психодіагностичних методів
дослідження.
Так, кореляційний аналіз показав прямий кореляційний зв’язок поміж
вираженими реакціями дезадаптації та преморбідними акцентуйованими
(епілептоїдними, істероїдними, ананкастними) особливостями особистості
(r ? 0,901). Також було виявлено, що вираженість реакції залежить не
стільки від давності катастрофи, скільки від характерологічних
особливостей постраждалих.
Як показали результати СБДО, у перші 2 ± 1 роки після катастрофи у
постраждалих в 22% випадків виявлено акцент по 2-й шкалі, що відображає
„песимістичний” або депресивний профіль. При цьому у більшості випадків
пік за депресивною шкалою сягав рівня 70 Т і навіть перевищував цей
рівень, що свідчило про особливо депресивний тип реагування, а також про
те, що катастрофа різко порушила звичний хід життя та перекреслила плани
на майбутнє у постраждалого.
Все це безперечно утруднювало соціальну адаптацію постраждалих, що
відображалось низьким рівнем нульової шкали. Дана позиція вельми яскраво
проявлялась у поведінці потерпілих. Вони майже не виходили з дому, були
байдужими до повсякденних проблем, уникали спілкування (Рис. 1).
Т-бали
Рис. 1. Депресивний профіль особистості постраждалих.
L – шкала “неправди”; F – “вірогідності”; K – “корекції”; 1 –
“іпохондрії”; 2 – “депресивності”; 3 – “істерії”; 4 – “психопатії”; 5 –
“жіночності – мужності”; 6 – “паранояльності”; 7 – “психостенії”; 8 –
“шизоїдності”; 9 – “гіпоманії”; 0 – “інтроверсії”.
У 78% випадків самими високими були показники сьомої шкали, вони
виходили за межі норми та відображали перевагу тривожної особистісної
позиції.
Усі думки і почуття постраждалих були зайняті майбутніми
неприємностями. Вони прислуховувались до свого частого дихання або
серцебиття, мучили родичів описом очікуваних нещасть, ночами погано
спали (через виражену тривогу), ставали метушливими, образливими.
Тривога з приводу свого майбутнього та майбутнього сім’ї порушувала їх
соціальну адаптацію. Вони не боролися за своє майбутнє, лише
тривожились, та тим самим утруднювали спілкування з собою й утруднювали
можливість надати їм допомогу.
Як показало дослідження, з плином часу психологічний профіль
постраждалих зазнав деяких змін.
Так, 4,5 ± 1,5 років по тому у більшості випадків (64%) у потерпілих
превалював вже не тривожний, а так званий „іпохондричний” профіль, при
цьому відмічались високі показники (більше 70 Т) по 1-й шкалі. При цьому
тривога стосувалась не стільки майбутнього, скільки стану здоров’я
потерпілого в теперішній час.
Якщо у попередні роки у шахтаря превалювала тривога, яка призводила до
значного прискорення пульсу та дихання, то в наступні роки, навпаки,
кожне прискорення пульсу та дихання, навіть фізіологічно обґрунтоване,
призводило до тривоги з приводу стану їхнього здоров’я.
На цей час у постраждалих змінюється спрямованість негативних емоцій.
Як завжди, основною темою їхніх бесід стає аварія, але тепер вони
зосереджені на тих збитках, які особисто їм принесла дана аварія.
Через 8 ± 2 років після катастрофи лише 39% постраждалих продовжували
роботу та були соціально адаптованими. У даних осіб відмічався
гармонійний профіль, жоден із показників не був вищим за 60 Т.
Однак у 61% випадків у постраждалих саме в цьому часовому періоді
відмічався високий пік профілю (вище 75 Т) по 4-й шкалі, що свідчило про
розвиток психопатичних рис у колишніх шахтарів, тобто зміни особистості,
які почались на попередньому часовому відрізку, посилювались. Пацієнти
не тільки входили в хворобу, аналізуючи та вишукуючи у себе різні
патологічні прояви, але й ставали все більш нестриманими, подразливими,
запальними та брутальними.
При цьому у 37% випадків відмічалось поєднання високої 4-ї шкали з
високою 6-ю при низькій 2-й, 7-й та 0-й, що відображає експлозивний тип
реагування з частими неконтрольованими реакціями дезадаптації.
У 24% випадків невротичні соматизовані порушення у потерпілих
продовжували посилюватися. У осіб з даним профілем ригідність,
образливість, невдоволення оточуючими поєднувалось з вегетативною
нестабільністю. Постраждалі відчували болі у різних частинах тіла, в
тому числі і в голові. Їх турбували серцебиття, запаморочення, підвищена
пітливість, коливання артеріального тиску. За висновками спеціалістів,
несприятливі почуття були спровоковані дисбалансом вегетативної нервової
системи, зумовленим перенесеним під час катастрофи стресом. При цьому
акцент по 4-й шкалі поєднувався з так званою „конверсійною п’ятіркою”,
яка включала акцент по 1-й та 3-й шкалі, з відносно низькою 2-ю. Вказане
поєднання відображало яскравість емоційних проявів постраждалих при
певній зверхності демонстрованих почуттів.
За 10 років після катастрофи вимальовувалась етапність симптоматики, а
саме, депресія змінювалась іпохондрією, потім психопатичними порушеннями
з перевагою експлозивних або істеричних рис особистості.
Було проведено кореляційний аналіз між психологічними рисами шахтарів,
які перенесли травму, та їхнім віком, освітою, стажем роботи, важкістю
психотравмуючої ситуації, наявністю соматичної патології, періодом часу,
який пройшов після аварії, преморбідними демонстративними,
експлозивними, психастенічними, лабільними, гіпертимними, шизоїдними,
сенситивними, нестійкими особливостями особистості, преморбідною
конформною невротичною конституцією, підтримкою рідних, матеріальним
благополуччям, резидуально-органічним ґрунтом у вигляді перинатальної
патології.
При цьому виявилось, що зміни психологічних рис постраждалих шахтарів
переважно корелювали з тяжкістю психотравмуючої ситуації (r ? 0,824), з
преморбідними демонстративними рисами характеру (r ? 0,708), преморбідно
експлозивними рисами (r ? 0,751), з підвищеною преморбідною невротичною
конституцією (r ? 0,901), преморбідними тривожно-помисливими рисами (r ?
0,901).
СБДО проводили не тільки щодо безпосередньо потерпілих, але й щодо їхніх
родичів. При цьому також, як і у потерпілих, звертали увагу на давність
катастрофи. Однак у родичів потерпілих, на відміну від них самих
давність аварії не вплинула на зміну їх психологічних рис, проте мала
місце суттєва різниця в психологічних рисах до та після трагедії.
Інтерв’ювання виявило, що до катастрофи родичі потерпілих мали самі
різноманітні риси характеру, були соціально адаптованими та вели
упорядкований спосіб життя. Вони не помічали у себе ні підвищеної
тривожності, ні войовничості. Однак після катастрофи в 39% випадків у
родичів потерпілих з’явилось постійне очікування нещастя, перебільшене
занепокоєння з приводу долі близьких, страх смерті. СБДО виявив у них
високий рівень 7-ої шкали.
В 32% випадків у родичів потерпілих відмічалась висока 6-та, 9-та і 4-та
шкали, що відображало профіль так званих „правдошукачів”.
У побуті та на підприємстві це проявлялось постійним пошуком різних
пільг, які випливали із аварії. Зразу ж після катастрофи вони також, як
усі, були уражені тим, що сталося. Але нещастя не тільки не зменшило, а
навпаки підсилило їхню активність, і вони почали боротися за права
потерпілих та свої права, долаючи безліч перепон. Кінець кінцем
подолання цих перепон стало для цих обстежуваних однією із самостійних
цілей, псевдоцілі ставали для них домінантними.
У 29% випадків психологічні риси родичів постраждалих не мінялися, вони
хвилювались з приводу долі близьких, які залишились працювати в шахті,
але вели колишній спосіб життя, і в психологічному плані у них не
виявлялося ніяких особливостей.
При проведенні кореляційного аналізу між психологічними рисами родичів
шахтарів, які перенесли травму, та їх віком, освітою, стажем роботи,
важкістю психотравмуючої ситуації, наявністю соматичної патології,
періодом часу, який пройшов після аварії, преморбідними особливостями
особистості, підтримкою рідних, матеріальним благополуччям не виявлено
вірогідної кореляції ні з одним із вищенаведених показників.
Методом СБДО було виявлено високу питому вагу депресивних реакцій у
постраждалих в аварії шахтарів та їх родичів. Разом з тим СБДО не
дозволив здійснити більш диференційовану характеристику постраждалих. У
зв’язку з цим для уточнення вираженості депресивних та тривожних реакцій
до всіх досліджених основної групи було застосовано метод Гамільтона.
Було виявлено наявність депресивної симптоматики у обстежених нами 75
чол., поставарійний період яких склав 2 ± 1 років.
У 49% постраждалих відмічалась депресія важкого ступеню (загальний бал
– 38 ум. одиниць), у 36% – депресія середнього ступеню (загальний бал –
23), у 15% – легка депресія (загальний бал – 8).
У 27 родичів постраждалих шахтарів (поставарійний період 2 ± 1 років)
найбільш часто відмічались високі показники по шкалах 10 (11% випадків)
і 11 (8% випадків), а у постраждалих шахтарів психічна тривога
відзначалась у 23% випадків, соматична – у 18% випадків.
Спостереження і опитування показують, що в перші 4,5 ± 1,5 років, які
пройшли після аварії, депресія у постраждалих утримується в середньому
на одному й тому ж рівні.
Найбільша інтенсивність симптоматики у шахтарів при катамнезі 4,5 ± 1,5
років після психічної травми, зумовленої аварією, відмічалась по шкалах
15 (іпохондрія) та 13 (загальні соматичні симптоми).
?
-O
h
??????????5 роки після аварії у безпосередньо постраждалих після аварії
шахтарів превалює акцент по шкалах 10 (тривога психічна) та 11 (тривога
соматична), а у їхніх родичів по шкалах 1 (знижений настрій) та 2
(почуття провини). Слід також відмітити, що депресія у постраждалих
вища, ніж у їх родичів. При порівнянні даних виявляється вірогідна
різниця акценту показників по шкалах 10, 11 та 13, 15 (p
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
