.

Клініко-функціональна характеристика та особливості адаптації дітей раннього віку при перинатальних ураженнях центральної нервової системи гіпоксичног

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
123 3514
Скачать документ

Міністерство охорони здоров’я України

Дніпропетровська державна медична академія

Академія медичних наук України

Інститут гастроентерології

ТЯГЛО ЮЛІЯ ПЕТРІВНА

УДК 616-053.3:616.831-008.2-

02:612.824.4:159.923.4]-072.7

Клініко-функціональна характеристика та особливості адаптації дітей
раннього віку при перинатальних ураженнях центральної нервової системи
гіпоксичного генезу

14.01.10 – педіатрія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дніпропетровській державній медичній академії МОЗ
України

Науковий керівник : доктор медичних наук, професор

Тіщенко Валентина Андріївна, Днепропетровська державна медична академія
МОЗ України, завідувач кафедри педіатрії інтернів та неонаталогії ФПО

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

Клименко Тетяна Михайлівна, Харківська державна медична академія
післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри неонаталогії

доктор медичних наук, професор

Шунько Єлизавета Євгеніївна, Київська медична академія післядипломної
освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри неонаталогії

Провідна установа : Інститут педіатрії, акушерства та гінекології АМН
України,

відділення неонаталогії

Захист дисертації відбудеться „ 06 ” грудня 2005 року о !3.00 годині
на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.601.02 Дніпропетровської
державної медичної академії МОЗ України та Інституту гастроентерології
АМН України (пр.Правди,96, м.Дніпропетровськ, 49074)

Автореферат розісланий „ 05 ” листопада 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор медичних наук М.Б.Щербиніна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним з пріоритетних напрямків перинатології,
неонатології та педіатрії в Україні є забезпечення здоров’я та
фізіологічного розвитку дітей від народження (В.Г.Майданник, 2002; О.М.
Лук’янова, 2005). В цьому аспекті проблема перинатальної захворюванності
та смертності є однією з головних. Поширенність перинатальної патології
зростає. В структурі малюкової захворюваності стани, що виникли в
перинатальному періоді займають друге місце – 17,5 % ( Р.О.Моісеєнко,
2003; О.Г. Суліма, 2003). Не відбувається позитивних змін і в стані
неврологічного здоров’я новонароджених, що перенесли гіпоксію
(Н.Г.Гойда та співавт., 2001; Ю.І.Барашнєв, 2002; А.В.Мерцалова, 2002 та
ін.). Частота реєстрації ознак неврологічної дисфункції в неонатальному
періоді висока і складає 65-75 % (Д.Н.Дегтярьов та співавт., 1997;
W.J.Furlong, 1995 та ін.). У кожної третьої дитини річного віку
діагностується неврологічна патологія (Ю.Г.Резніченко  та співавт.,
2001). У дітей старшого віку частота неврологічних порушень
перинатального генезу висока (27-44 %) і постійно зростає. В структурі
дитячої інвалідності 60 % складає патологія нервової системи, із них 70
% – перинатального походження (Д.Н.Дегтярьов та співавт., 1997;
W.J.Furlong, 1995).

Наслідком цього є не тільки неврологічна захворюваність, але й низька
якість подальшого життя (Н.Г.Гойда та співавт., 1999; О.В.Головченко та
співавт., 2003 та ін.). Адже стан здоров’я в перинатальному та
неонатальному періодах є основою здоров’я людини, основою адаптивних чи
патологічних форм реагування в подальшому (Л.П.Великанова, 2004).
Перинатальні ураження ЦНС змінюють хід подальшого постнатального
розвитку, обумовлюють численні індивідуальні особливості різних сфер
організму, що розвивається (Є.А.Бочарова та співавт., 2002; М.М.Володін
та співавт., 1999; Т.М.Клименко, 2004).

Таким чином, велика медико-соціальна значимість проблеми перинатальних
гіпоксичних уражень ЦНС обумовлена їх значним внеском в перинатальну
захворюваність, смертність та стан здоров’я дитини в майбутньому.
Незважаючи на велику кількість досліджень з проблеми перинатальних
гіпоксичних уражень ЦНС, ряд важливих питань і на сьогодні залишається
недостатньо вивченим (Є.Є.Шунько та співавт., 2002; А.С.Буркова та
співавт., 2004 та ін.). Зокрема, недостатньо вивчені педіатричні
проблеми перинатальних уражень ЦНС, клінічні аспекти соматизації
перинатальної неврологічної патології, частота і варіанти порушень
адаптації і поведінки дітей з перинатальним гіпоксичним ураженням ЦНС.
Такі дослідження необхідні для пошуку шляхів оптимізації виходжування і
реабілітації цих дітей, для розробки рекомендацій по режиму дня,
вигодовуванню, вихованню, для визначення ранніх критеріїв ризику
функціональних соматичних порушень, розробки критеріїв прогнозування,
ранньої діагностики і корекції порушень поведінки немовлят.

Медико-організаційна значимість проблеми визначається тим, що,
незважаючи на значну перевагу у дітей з перинатальними ураженнями ЦНС
частоти порушень поведінки над частотою відставань розвитку (69,7 % і 8
% відповідно) (І.А.Кельмансон, 2000; Є.Л. Фрухт та співавт., 2001; N.A.
Fox, 1998; В. Medoff-Cooper et al., 1993 та ін.), відсутні дані про
варіанти соматичної і поведінкової адаптації дітей раннього віку з
перинатальними ураженнями ЦНС, про залежність особливостей поведінкових
реакцій від провідних неврологічних симптомів і структурних змін
мозкової тканини. Відсутні критерії прогнозування порушень поведінки,
соматичних порушень, критерії підбору режимів виходжування,
вигодовування в залежності від варіанта порушень поведінкової адаптації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темам. Дисертаційна
робота є фрагментом НДР кафедри педіатрії інтернів та неонатології ФПО
Дніпропетровської державної медичної академії “Розробка нових медичних
технологій діагностики, прогнозування і лікування хвороб
новонароджених”

( державний реєстраційний номер 0199U001561, шифр IH 10.99).

Мета дослідження. Удосконалення технології виходжування і ранньої
профілактики порушень поведінки новонароджених і дітей перших місяців
життя з гіпоксично-ішемічною енцефалопатією помірного ступеня тяжкості
шляхом розробки критеріїв раннього прогнозування та діагностики порушень
поведінки, критеріїв оптимізації режимів догляду, виходжування,
годування.

Завдання дослідження.

Вивчити у дітей першого року життя з переважно функціональними
порушеннями ЦНС внаслідок перинатального гіпоксичного ураження
особливості поведінкової адаптації, частоту і структуру її порушень.

Дослідити наявність і структуру взаємозв’язків між варіантами
поведінкових реакцій і особливостями клініко-неврологічних,
нейросонографічних, електроенцефалографічних проявів гіпоксичних уражень
ЦНС.

На основі отриманих результатів та після катамнестичного спостереження
визначити критерії оцінки характеру змін поведінкових реакцій,
розробити критерії раннього прогнозування і діагностики порушень
поведінки.

Розробити рекомендації по особливостях виходжування та вигодовування
дітей з перинатальними гіпоксичними ураженнями ЦНС в залежності від
особливостей поведінкових реакцій.

Об’єкт дослідження: перебіг перинатальних постгіпоксичних уражень ЦНС у
доношених новонароджених дітей.

Предмет дослідження: клінічна симптоматика, критерії поведінкових
стереотипів, стан ліквороутримуючих просторів, показники
електроенцефалографічного обстеження, реабілітація дітей перших місяців
життя з перинатальними постгіпоксичними ураженнями ЦНС.

Методи дослідження: загально-клінічні, ультразвукові,
електроенцефалографічні, анкетування за допомогою опитувальників EITQ,
ITQ, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше був використаний системний
методичний підхід до вивчення гіпоксично-ішемічної енцефалопатії
помірної тяжкості у новонароджених (клініко-неврологічне,
нейросонографічне, доплерографічне, електроенцефалографічне та вивчення
поведінкових стереотипів) з проспективним наглядом і обстеженням. В
результаті проведених досліджень отримано нові дані про особливості
адаптації у дітей першого року життя з перинатальним гіпоксичним
ураженням ЦНС в залежності від характеру нейросонографічних,
електроенцефалографічних проявів, а також змін поведінкових реакцій.

Вперше вивчена структура поведінкових реакцій у немовлят при цій
патології, її динаміка і виходи та можливість раннього прогнозування
порушень поведінки. Вперше отримані дані про роль
структурно-функціональних особливостей перинатальних
гіпоксично-ішемічних уражень головного мозку в формуванні різних
варіантів поведінкових порушень у дітей раннього віку.

Одержали подальший розвиток дослідження засобів реабілітації немовлят з
перинатальними післягіпоксичними ураженнями ЦНС, розроблені
патогенетично обгрунтовані підходи до вибору схем корекції порушень
поведінки цих дітей.

Практичне значення одержаних результатів. Удосконалено методи
діагностики та прогнозування порушень поведінки при різних варіантах
клініко-неврологічних, нейросонографічних, електроенцефалографічних
проявів гіпоксичних уражень ЦНС. Визначені ранні критерії ризику
функціональних соматичних порушень. На цій основі обгрунтована тактика
диференційованого підбору методів оптимізації виходжування і
реабілітації цих дітей (розробка рекомендацій по режиму дня,
вигодовуванню, вихованню).

Впровадження результатів дослідження. Результати дослідження були
впроваджені в роботу відділення реабілітації дітей з перинатальною
патологією дитячої міської клінічної лікарні № 3 (акт впровадження від
14.04.2005р.), міської клінічної лікарні № 5 (акт впровадження від
12.05.2005р.), амбулаторно-поліклінічних відділень міських клінічних
лікарень № 3, № 5 м.Дніпропетровська. Одержано деклараційний патент на
корисну модель: Пат. 4474 Україна, МКІ А61В5/00, А61В8/06. Спосіб
діагностики ліквородинамічних порушень у дітей трьох місяців життя з
перинатальним постгіпоксичним ураженням ЦНС / Тіщенко В.А., Мавропуло
Т.К., Тягло Ю.П. Дніпропетровська державна медична академія. – №
20040503704; Заявл. 18.05.2004; Опубл. 17.01.2005, Бюл. № 1. – 1 с.

Результати роботи використовуються в навчальному процесі на кафедрі
педіатрії інтернів та неонатології факультету післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особистою працею
автора. Автор проаналізував вітчизняну та зарубіжну літературу з
проблеми, що вивчалася, особисто планував мету та завдання дослідження.
Підбір хворих, клінічні дослідження були проведені дослідником особисто.
Автором створено комп’ютерну базу даних результатів обстеження дітей,
написано всі розділи дисертації та сформульовано висновки, практичні
рекомендації.

Особисто був проведений аналіз результатів досліджень із застосуванням
статистичних програм “Statistica for Windows v. 5.0”, “Statistica for
Windows v. 6.0”, “Вiostat”, на підставі чого були підготовлені до друку
всі наукові праці, підготовлена до захисту дана дисертація.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації були повідомлені
на V, VI та VII Міжнародних Українсько-Баварських симпозіумах
“Медико-соціальна реабілітація дітей з органічними ураженнями нервової
системи” (Київ, 2001; Євпаторія, 2003, Дніпропетровськ,
2005),Міжнародній науково-практичній конференції “Превантивна педагогіка
катонаучноє познаниє” (Софія,2003), Всеукраїнській науково-практичній
конференції з неонатології “Стан системи гемостазу у новонароджених:
норма і патологія” (Полтава, 2003), на засіданнях товариства
неонатологів та педіатрів (Дніпропетровськ, 2000-2004рр.).

Публікації. Всього за матеріалами дисертації опубліковано 7 друкованих
праць (з них самостійних 1), в тому числі у наукових журналах за фахом –
3 статті.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 164 сторінках,
складається зі вступу, огляду літератури, характеристики матеріалу і
методів дослідження, 5 розділів власних досліджень, аналізу і
узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних
рекомендацій. Робота ілюстрована 17 таблицями і 34 рисунками. Перелік
використаних джерел налічує 264 найменування (з них 94 роботи з
латинською графікою), які займають 27 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи досліджень. Для вирішення поставлених завдань
проведене комплексне обстеження 102 немовлят у віці від 1 місяця до 1
року життя (25 дітей обстежені в динаміці).

Основну групу спостереження становили 85 доношених немовлят з
перинатальним гіпоксичним ураженням ЦНС. Всі малюки цієї групи мали
анамнестичні ознаки внутрішньоутробної та/або інтранатальної патології.
Клінічні форми перинатальних гіпоксичних уражень відповідали варіантам
“переважно функціональних порушень ЦНС” при гіпоксично-ішемічних
ушкодженнях та внутрішньошлуночкових крововиливах I ст. (згідно з
“Класифікацією уражень нервової системи у дітей та підлітків” від 2001
р.) (В.Ю.Мартинюк, 2001).

Контрольну групу склали 17 здорових дітей, у яких не було виявлено ознак
неврологічної чи соматичної дисфункції протягом неонатального періоду та
річного терміну спостереження.

Для виконання даної роботи використовувались такі методи дослідження:
анамнестичні, загальноклінічні (оцінка соматичного та неврологічного
статусу), методи оцінки поведінкових реакцій, нервово-психічного
розвитку з використанням шкали Л.Г.Журби, Е.М.Мастюкової, Денверського
тесту, інструментальні методи (нейросонографія, електроенцефалографія)
та статистичні методи дослідження. Вік первинного обстеження дітей
основної групи становив 3,61±0,20 міс., вік повторного обстеження
6,05±0,35 міс. Вік при первому обстеженні дітей контрольної групи
становив 3,71±0,25 міс., вік при повторному обстеженні 5,50±0,54 міс.
Вибір терміну обстеження визначався наявністю критичних вікових
проміжків в перебігу перинатального гіпоксичного ураження ЦНС у дітей
першого року життя (І.А.Скворцов та співавт., 2003; S.J. Parker et al.,
1992).

Результати досліджень та їх обговорення. У всіх дітей основної групи
протягом періоду спостереження реєструвались клініко-ультразвукові
ознаки синдрому ліквородинамічних порушень. Ознаки помірної затримки
моторного розвитку мали 21,8 % обстежених дітей, затримки психічного
розвитку – 4,1 %. Відхилення параметрів поведінки від вікової норми
виявлялись у 39,32 % малюків трьохмісячного віку і 34,77 % малюків
шестимісячного віку.

Нейросонографічні ознаки розширення зовнішніх лікворних просторів
реєструвались у 81,1 % дітей групи, допплерографічні ознаки підвищення
індексу резистентності мозкових судин – у 30,4 %, прискорення венозного
кровоплину – у 26,1 % обстежених малюків. При проведенні
електроенцефалографічного обстеження патологічні патерни не
реєструвалися, ознаки міжрегіонарної асиметрії визначались у 41,9 %,
дисфункції медіобазальних структур у 44,2 %, пароксизмальної активності
у 34,9 % обстежених малюків.

Між немовлятами основної та контрольної груп спостереження реєструвались
достовірні відмінності в показниках стилю поведінки (сприймання,
інтенсивності, порога реакцій), й ці відмінності були різними в різні
вікові проміжки. В трьохмісячному віці немовлята основної групи мали
порівняно вищі показники сприймання та інтенсивності реакцій, в
шестимісячному – вищі показники сприймання та рівня порога реакцій
відносно дітей контрольної групи.

Протягом періоду спостереження у немовлят контрольної групи знижувались
показники інтенсивності реакції, у немовлят основної групи знижувались
показники сприймання, підвищувались показники відволікаємості та рівень
порога реакцій.

Отримані нами результати відповідають літературним даним про
нестабільність параметрів поведінки до 2-3-річного віку (В.William,
1998). Слід відмітити якісно різні шляхи вікової зміни параметрів стилю
поведінки у здорових немовлят і немовлят з ознаками нетяжкого
перинатального гіпоксично-ішемічного ураження ЦНС.

Виявлені відмінності між здоровими дітьми та немовлятами з
функціональними порушеннями стану ЦНС не співпадають з твердженням, що
позитивна динаміка стану дитини з ознаками перинатального
постгіпоксичного ураження ЦНС асоціюється зі змінами поведінкових
реакцій в напрямку: важкий темперамент-легкий темперамент (О.В.Гончарова
, 2005).

Відмінності між основною та контрольною групами стосувались не лише
абсолютних значень показників стилю поведінки, але й взаємовідносин між
окремими показниками. Статистична обробка представлених даних (звуження
факторного простору за допомогою методу головних компонент) показала, що
в структурі вагомих внутрішніх чинників поведінкових реакцій немовлят
різних груп спостереження чільне місце займають показники адаптивності.

Bищі значення показників адаптивності в різних групах досягались за
рахунок різної структури показників поведінкових реакцій. У здорових
немовлят вищі показники адаптивності вимагали нижчих значень порога
реакцій в трьохмісячному віці та вищих значень активності, ритмічності,
наполегливості та настрою в шестимісячному віці. У немовлят з ознаками
неврологічної дисфункції вищі показники адаптивності в трьохмісячному
віці потребують вищих показників інтенсивності реакцій, нижчих значень
наполегливості та ритмічності реакцій і нижчих значень наполегливості та
настрою в шестимісячному віці (елементи “важкого” темпераменту).

При поглибленому обстеженні загальної групи малюків з клінічними
ознаками синдрому ліквородинамічних порушень внаслідок перинатального
гіпоксично-ішемічного ушкодження ЦНС констатована гетерогенність цієї
групи і виділені окремі підгрупи. Ці підгрупи можна охарактеризувати
наступним чином.

Перша підгрупа (17 немовлят) – в анамнезі – ознаки помірної асфіксії при
народженні, проведення первинної реанімації (в третині випадків), в
ранньому неонатальному періоді – ознаки синдрому пригнічення (майже в
половині випадків), в трьох-чотирьохмісячному віці – окремі клінічні
ознаки ліквородинамічних порушень, ультразвукові ознаки помірного
розширення ліквороутримуючих просторів, помірні зміни м’язового тонусу
та помірна затримка моторного розвитку. Поведінковий стереотип цих дітей
характеризувався високими показниками настрою та наполегливості, але
вищі значення адаптивності для таких малюків досягаються за рахунок
вищих показників наполегливості (ознака важкого темпераменту), в
подальшому вони мають вищі значення порога реакцій. Малюки означеної
групи протягом першого року життя частіше хворіли гострими
респіраторними захворюваннями.

Друга підгрупа (18 немовлят) – з відносно сприятливим перебігом
раннього неонатального періоду (синдром пригнічення відмічався у п’ятої
частини малюків підгрупи), в трьох-чотирьохмісячному віці – окремі
клінічні ознаки ліквородинамічних порушень, ультразвукові ознаки
помірного розширення ліквороутримуючих просторів, помірні зміни
м’язового тонусу. Поведінкові реакції цих дітей мають відносно високі
показники настрою та наполегливості, які асоціюються з представництвом
тета-ритму (тета-активність, як електроенцефалографічний корелят
емоційного збудження та позитивних емоційних реакцій (О.С.Адріанов та
співавт., 1993), посилення тета-активності, як ознака більшої зрілості
синхронізуючих структур діенцефальних відділів (Н.К.Благосклонова та
співавт., 1994)). З точки зору батьків, діти характеризуються як
неспокійні (можливо внаслідок високої наполегливості). Вищі значення
адаптивності для таких малюків досягаються за рахунок вищих показників
настрою, в подальшому мають низькі значення порога реакцій.

Третя підгрупа (14 немовлят) – з сприятливим перебігом раннього
неонатального періоду, в трьох-чотирьохмісячному віці мають окремі
клінічні ознаки ліквородинамічних порушень, ультразвукові ознаки
помірного розширення ліквороутримуючих просторів, помірні ознаки
зниження м’язового тонусу та рухової активності в сукупності зі скаргами
батьків та неспокійну поведінку (внаслідок їх високої потреби в
наявності стабільних стандартних умов догляду). Ці діти характеризуються
низькими показниками настрою, наполегливості та адаптивності
(“стенічний” тип темпераменту). Вищі значення адаптивності для таких
малюків досягаються за рахунок вищих показників настрою, нижчих
показників наполегливості. В-подальшому діти мають низькі значення
порога реакцій і високу потребу в наявності стабільних стандартних умов
догляду.

Четверта підгрупа (22 немовляти) – з відносно сприятливим перебігом
раннього неонатального періоду (потреба в первинній реанімації, синдром
пригнічення відмічався у 10%), в трьох-чотирьохмісячному віці –
численні симптоми неврологічної дисфункції, які свідчать про наявність
синдромів ліквородинамічних порушень, гіперзбудливості, рухових
розладів, вегетовісцеральних дисфункцій, ультразвукові ознаки помірного
розширення ліквороутримуючих просторів та зміни індексів резистентності
мозкових судин. Ці діти мають відносно низькі показники настрою та
адаптивності, але невдоволення батьків поведінкою дитини реєструється
рідше, ніж в інших групах. Вищі значення адаптивності для таких малюків
досягаються за рахунок вищих показників настрою. Малюки означеної групи
частіше мають ознаки функціональних захворювань шлунково-кишкового
тракту, краще пристосовуються до стабільності режиму сну.

П’ята підгрупа (14 немовлят) – в анамнезі мали ознаки помірної асфіксії
при народженні та потребу в проведенні первинної реанімації (майже в
третині випадків), в ранньому неонатальному періоді частіше мали ознаки
синдрому пригнічення (майже в половині випадків) та короткочасних судом
(1/7 немовлят підгрупи), в трьох-чотирьохмісячному віці – численні
симптоми ліквородинамічних порушень: гіперзбудливості, рухових розладів,
вегетовісцеральних дисфункцій, помірної затримки моторного розвитку;
ультразвукові ознаки помірного розширення ліквороутримуючих просторів та
зміни індексів резистентності мозкових судин. Ці діти мають відносно
високі показники настрою, наполегливості та адаптивності, але
невдоволення батьків поведінкою дитини реєструється частіше, можливо, за
рахунок їх високої наполегливості. Вищі значення адаптивності для таких
малюків досягаються за рахунок вищих показників настрою. У них частіше
зустрічались ознаки функціональних порушень шлунково-кишкового тракту та
затримки моторного розвитку. В подальшому діти мають високі значення
порога реакцій, але незважаючи на це, мають високу потребу в наявності
стабільних стандартних умов догляду та виявляють негативну реакцію на
нові обставини.

Існують різні думки про наявність взаємозв’яків між структурними змінами
мозкової тканини та особливостями поведінкових реакцій дітей.
Здебільшого вивчались наслідки деструктивних змін мозкової тканини (J.
N. Giedd et al., 2001; P. Olsen еt al., 1998;В.S. Peterson et al.,
2003). Відносно помірних транзиторних ліквородинамічних порушень це
питання не вивчалось.

Розміри міжпівкульної щілини, що відповідали нормі, реєструвались у 37,1
% обстежених дітей (у 26 з 70) (рівень 25 персентиля – 3 мм, рівень 75
персентиля – 6 мм). Мінімальні ознаки розширення зовнішніх лікворних
просторів відмічались у 32,9 % обстежених малюків (23 з 70) (рівень 25
персентиля – 2 мм, рівень 75 персентиля – 6 мм).

Немовлята з ознаками розширення зовнішніх лікворних просторів
відрізнялись від малюків без подібної ознаки наступними даними (р*,.02`?& ( ????и вищі показники сприймання. В контрольній групі статеві відмінності поведінкових реакцій були іншими, проявлялись лише в трьохмісячномі віці вищими значеннями порога реакцій у хлопчиків. Показники стилю поведінки змінювались в динаміці обстеження і у дітей, що отримували медикаментозну терапію, і у тих, що її не отримували, причому в обох випадкахтфункціональні системи стилю поведінки за якісною архітектонікою кореляційних структур наближались до еталону, а саме функціональної системи, що характеризує стиль поведінки здорових малюків. Згідно з літературними даними, порушення поведінки дітей першого року життя, насамперед, обумовлені надмірним безпричинним плачем, порушенням сну та проблемами з прийомом їжі, причому такі малюки в подальшому мають високий ризик розвитку синдрому гіперактивності та проблем з навчанням в школі (Р.А. Полін та співавт., 1998; D. Wolke et al., 2002). Скарги на порушення сну пред’являли 17,7 % батьків дітей місячного віку, 27,9 % батьків дітей двохмісячного віку, 16,1 % батьків дітей трьохмісячного віку, 16,7 % батьків дітей чотирьохмісячного віку, 16,7 % батьків дітей п’ятимісячного віку. Причому у 83,3 – 90 % обстежених різних вікових груп реєструвалась фрагментація сну, значно рідше – труднощі засинання. Використання методу кореляційних структур (А.М. Зосимов та співавт., 2004) для аналізу даних клінічного та інструментального обстеження немовлят з порушеннями сну показало, що зростання питомої ваги сильних зв’язків між показниками інструментального обстеження, зменшення кількості зовнішньосистемних зв’язків (майше в 1,5 рази) у дітей з порушеннями сну свідчить про виникнення “невигідної” з точки зору адаптаційних реакцій ригідної функціональної системи, нечутливої до регуляторних впливів, яка призводить до затримки формування біологічних ритмів. В залежності від показників поведінки діти перших місяців життя з порушеннями сну можуть бути представлені в двох групах. Перша група – це малюки з високими показниками активності - 61,3; сприймання – 67,71; адаптивності – 59,38; інтенсивності – 74,07; настрою – 70,92; відволікаємості – 73,42. Друга група мала низькі показники відповідних величин (активність-29,47; сприймання-39,47; адаптивність-34,47; інтенсивність-38,42; настрій-38,42; відволікаємість-51,18), що дозволяло охарактеризувати її як групу з відносно несприятливими показниками поведінки. Немовлята з тривалими порушеннями сну протягом перших місяців життя в подальшому характеризувались такими особливостями поведінки, як швидка, інтенсивна та тривала реакція на будь-який дискомфорт (r = 0,27), сильні негативні емоції у відношенні їжі (r = 0,33), відсутність тривалого часу гри з однією іграшкою (r = 0,25), потреба у присутності дорослого під час гри (r = 0,35) (p

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020