.

Мембранні механізми патогенезу та терапії запальних процесів пародонту (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
125 4819
Скачать документ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

ЗУБАЧИК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ

УДК 616.314.17-002-08-092:612.014.23

Мембранні механізми патогенезу та терапії запальних процесів пародонту

14.01.22 – Стоматологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному медичному університеті імені
Данила Галицького МОЗ України

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Борисенко Анатолій Васильович,
Національний медичний університет імені акад. О.О. Богомольця МОЗ
України, завідувач кафедри терапевтичної стоматології;

доктор медичних наук, професор Герелюк Віталій Іванович,
Івано-Франківська державна медична академія МОЗ України, завідувач
кафедри терапевтичної стоматології.

доктор медичних наук, професор Смоляр Ніна Іванівна, Львівський
національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України,
завідувач кафедри стоматології дитячого віку;

Провідна установа: Інститут стоматології КМАПО імені П.Л. Шупика МОЗ
України, кафедра терапевтичної стоматології, м. Київ.

Захист відбудеться 17 травня 2005 р. о 12 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 35.600.01 у Львівському національному
медичному університеті імені Данила Галицького МОЗ України (79010, м.
Львів, вул. Пекарська , 69).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Львівського національного
медичного університету імені Данила Галицького МОЗ України (79000, м.
Львів, вул. Січових Стрільців, 6).

Автореферат розісланий 15 квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради
Чуклін С.М.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Значна розповсюдженість захворювань тканин пародонту
серед населення, наростаючий характер перебігу, недостатня ефективність
методів терапії, що призводить до передчасної втрати зубів та зниження
працездатності, обумовлює загальномедичну і соціальну значимість
проблеми. І незважаючи на велику кількість наукових досліджень, які
проводяться в нашій країні (Мащенко І.С. 1980; Косенко К.М., 1994;
Політун А.М., 1996; Данилевський М.Ф., Борисенко А.В., 2000), за рубежем
(Grant D.A. et al., 1988; Takata T. et al., 1988; Potoczek S., 1995;
Иванов И.И., 1998), а також значні досягнення у діагностиці та
хірургічному лікуванні (Білоклицька Г.Ф., 1995; Ярова С.П., 1999;
Безрукова И.В., Грудянов А.И., 2002), деякі аспекти генезу, пускових
механізмів і клінічного прогнозування пародонтиту до сьогодні
залишаються недостатньо вивченими. Відсутність пояснення цих механізмів,
можливо, обумовлює не завжди успішне консервативне лікування хворих на
цю патологію.

За сучасними уявленнями, пародонтит виникає при поєднаному впливі
місцевих і загальних чинників на тлі зміненої реактивності організму. За
повідомленнями більшості зарубіжних авторів, етіопатогенетичним чинником
пародонтиту є мікроорганізми зубної бляшки та продукти їх
життєдіяльності (Grant D.A. et al., 1988; Fedi P.F. et al., 1995). Інші
дослідники вважають, що ведучими у розвитку генералізованого пародонтиту
є судинні і мікроциркуляційні порушення (Заболотний Т.Д., 1992;
Данилевский Н.Ф., Борисенко А.В., 2000), розлади фермент-інгібіторних
систем (Хоменко Л.А., 1979), біокоагуляційна дистрофія (Монастирський
В.А., 2003), гіпофункція жувальної системи (Логинова Н.К., 1995). При
цьому значна роль відводиться центральній і периферичній нервовій
системі (Тарасенко Л.М., 1986), порушенням обміну (Борисенко А.В., 1992;
Пахомова В.А., 1992; Смоляр Н.І. та ін., 1995), пародонтопатогенній дії
ліпідних медіаторів (Герелюк В.І., 2001) та розладам ендокринної системи
(Вишняк Г.Н., 1999). Незаперечним є факт включення імунологічних
механізмів у розуміння етіології і патогенезу генералізованого
пародонтиту (Мащенко И.С., Самойленко А.В., 2002).

Розвиток та перебіг патологічного процесу, ефективність лікування та
вторинна профілактика хвороб пародонту значною мірою залежать від стану
і кооперативної взаємодії різних типів клітин (Колесова Н.А. и др.,
1996). За сучасним тлумаченням, пусковим механізмом розвитку багатьох
видів патології в організмі є структурно-функціональні порушення
біологічних мембран, оскільки вони виконують або мають відношення до
всіх функцій, які відбуваються на молекулярно-клітинному рівні. І
найчутливішими до дії різних патогенних чинників є ліпіди мембран, що
підтримують постійність та стабільність їх молекулярної організації.
Навіть незначні зміни рівноваги між фазами ліпідів можуть порушувати
конформаційні переходи структурних компонентів мембран, викликати зміни
їх проникності, впливати на функціональну активність їхніх білків,
значної кількості рецепторів, ферментів (Курський М.Д., Кучеренко С.М.,
1993; Alberts et al., 1994). Одним з механізмів виникнення і перебігу
генералізованого пародонтиту є гіперактивування перекисного окислення
ліпідів. Із зниженням захисних властивостей антиоксидантної системи
лавиноподібне наростання продуктів пероксидації призводить до
ультраструктурних пошкоджень мембран і, як наслідок, до руйнування
цитоскелету і погіршення транспорту речовин в тканинах пародонту
(Владимиров Ю.А., 1989; Воскресенський О.Н., Ткаченко Е.К., 1991;
Білоклицька Г.Ф., 1996).

Поряд із неферментним автоокисленням у тканинах пародонту відбувається
ферментне окислення полієнових жирних кислот ліпідного бішару мембран
фосфоліпазами, зокрема ФЛА2. Продукти розпаду арахідонової кислоти
циклооксигеназного і ліпоксигеназного типу із прозапальними
властивостями, разом з детергентними ліпідами, порушують
мікроциркуляцію, виявляють мембранотоксичну дію і призводять також до
виникнення дистрофічного і запального процесу в тканинах пародонту
(Mundy G.R., 1991; Page R.C., 1991; Chapple I.L., 1999; Герелюк В.І.,
2001). Однак, дослідниками не повною мірою висвітлено безпосередню
участь біологічних мембран і її складових у виникненні і перебігу
генералізованого пародонтиту, не розкрито роль фосфоліпаз в етіології і
патогенезі запального процесу в пародонті.

Таким чином, подальше вивчення структури, функцій і ролі біологічних
мембран у розвитку патології дозволить розкрити нові механізми генезу,
визначити і тлумачити хвороби пародонту, ґрунтуючись на реакціях мембран
клітин і їх органел у відповідь на дію пошкоджувальних агентів. Це
зумовлює пошук лікарських засобів мембранотропної дії з метою
профілактики і лікування запального та дистрофічного процесів у тканинах
пародонту.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зважаючи на
актуальність теми та доцільність подальшого вирішення проблем
пародонтології вибраний напрямок досліджень склав основу наукових
доробків кафедри терапевтичної стоматології Львівського національного
медичного університету імені Данила Галицького на тему: „Стан
антиоксидантної системи при запальних захворюваннях пародонту та її
фармакологічна корекція” (Державна реєстрація № 0197 U 000748) та
„Розробка нових і обґрунтування існуючих механізмів патогенезу та
адекватних методів терапії в комплексному лікуванні запальних
захворювань пародонту” (Державна реєстрація № 0100 U 002263). Здобувач є
співвиконавцем обох робіт і, окрім цього, керівником другої
науково-дослідницької роботи.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження ? підвищення ефективності
профілактики і лікування хворих на пародонтит шляхом обґрунтування
мембранних механізмів патогенезу запальних захворювань пародонту і
випрацювання комплексного мембраномодулювального препарату та методів
його клінічного застосування.

Для досягнення поставленої мети потрібно було виконати такі завдання:

– визначити можливість відтворення пародонтиту в експерименті,
застосовуючи мембранодестабілізаційні агенти, зокрема фермент ФЛА2;

– провести порівняльну характеристику „фосфоліпазної” моделі з іншими
експериментальними моделями пародонтиту;

– встановити залежність між активністю біохімічних процесів у мембранах
клітин і клінічною картиною та ступенем важкості і перебігу запального
процесу в пародонті;

– виявити морфологічні особливості біомембран та міжклітинних зв’язків в
тканинах ясен у хворих на пародонтит;

– обґрунтувати застосування мембраномодуляторів у комплексному лікуванні
хворих на запальні захворювання пародонту;

– дослідити нешкідливість, лікарські форми і способи введення
комбінованого препарату в організм людини;

– визначити показання і метод лікування пацієнтів композицією лікарських
засобів мембранотропної дії;

– оцінити клінічну ефективність і випрацювати практичні рекомендації до
застосування композиції мембранопротекторів при профілактиці та
лікуванні хворих на запальні захворювання пародонту.

Об’єкт дослідження ? запальні процеси в тканинах пародонту людини та
експериментальних тварин, порушення гомеостазу мембран клітин ясен.

Предмет дослідження ? генез і механізми виникнення генералізованого
пародонтиту та вплив мембранотропних препаратів на його перебіг і
підвищення пародонторезистентності.

Методи дослідження. Для визначення завдань і шляхів вирішення проблеми
провели дослідження: для оцінки ролі мембранопошкоджувальних процесів у
виникненні та перебігу запалення в тканинах пародонту, для вивчення
напрямків і механізмів дії мембранотропних препаратів, чинників впливу
на ці процеси проводили експериментальні дослідження на тваринах, а
визначення стану мембран клітин, міжклітинних звязків в яснах ?
ультраструктурні дослідження тканин ясен пацієнтів. Для вивчення
маркерів запалення, антиоксидантної системи, ПОЛ, стану деяких органів і
систем організму використовували біохімічні та функціональні методи
досліджень в експериментальних тварин та хворих. Для обґрунтування
вибору лікарських засобів та форм, методу та способу їх застосування,
оцінки результатів терапії проводили фармакокінетичні, токсикологічні,
гістологічні, імунологічні дослідження на тваринах, використовували
культуру клітин, проводили клінічно-лабораторні дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Подальший розвиток дістало вчення
про етіологію і патогенез запального процесу в тканинах пародонту. Так,
обґрунтовано механізми виникнення пародонтиту, які пов’язані з
порушенням гомеостазу мембран клітин. При дискусійних поглядах на
первинність виникнення змін у пародонті при генералізованому пародонтиті
в мікросудинах або епітелії ясен, незаперечними є докази походження
пародонтиту після деструктуризації клітин тканин пародонту, зокрема їх
біомембран. Сформульовано мембранну концепцію виникнення, перебігу та
рецидивування генералізованого пародонтиту.

Вперше розпрацьовано експериментальну модель пародонтиту, яка
ґрунтується на зовнішній дії чинника ? фермента ФЛА2, здатного руйнувати
лише бімолекулярний шар мембрани клітин. Досліджено флогогенну роль
ФЛА2, порівняно з ПОЛ, у виникненні гінгівіту та пародонтиту, можливість
застосування фермента як діагностичного тесту стану тканин пародонту.

Проведено порівняльний аналіз різних моделей пародонтиту, викликаних
місцевими і загальними чинниками. Встановлено залежність між станом
ліпідів мембран клітин ясен і важкістю та перебігом гінгівіту і
пародонтиту. Результати ультраструктурних досліджень тканин пародонту не
тільки підтверджують наявність патологічного процесу в тканинах
пародонту, але й виявляють глибокі морфологічні зміни у клітинах,
органелах, серед них і субклітинних утворах ? мембранах клітин.
Внаслідок проведених досліджень, сформовано новий напрямок у
профілактиці й терапії гінгівіту та пародонтиту.

Групою вчених під керівництвом члена-кореспондента УААН, професора
Левицького А.П. уперше створено композицію на основі фосфоліпідів зі
соняшника вітчизняного виробництва за новою технологією та у поєднанні з
вітамінами-синергістами Е, С, ?-каротином, яка отримала умовну назву
„Віталонг”. Виявлено регенераційну, цитопротекторну, імуномодулювальну,
адаптогенну дію мембранотропного препарату „Віталонг”, здатного
нормалізувати ліпідний обмін як у тканинах пародонту, так й у всьому
організмі, бути нешкідливим і ефективним лікувально-профілактичним
засобом. Для оцінки стану тканин пародонту запропоновано новий індекс ?
УПІ (універсальний пародонтальний індекс).

Обґрунтовано доцільність застосування підтримувальної терапії, як одного
із основних підходів у профілактиці рецидиву пародонтиту у віддалений
термін після закінчення активного лікування хворих. Мембранопротекторна
дія препарату „Віталонг” сприяє стабілізації патологічного процесу в
тканинах пародонту.

Практичне значення одержаних результатів. Проведені дослідження
засвідчили, що генералізований пародонтит може виникнути при тривалій
дії зовнішних чинників, а порушення мембранного гомеостазу клітин є
одним із ранніх етапів в його патогенезі. Розпрацьовано нову
експериментальну модель пародонтиту, яка за клінічними ознаками і
результатами додаткових методів дослідження подібна до пародонтиту у
людини і може застосовуватися у подальших наукових дослідженнях. Фермент
ФЛА2 переважає пагубну загальновизнану мембранопошкоджувальну дію ПОЛ і
може слугувати маркером донозологічної діагностики хвороб пародонту та
прогнозування їх перебігу.

За результатами клінічно-експериментальних досліджень створено
медикаментну композицію, лікарські форми засобу і показання до їх
застосування, розпрацьовано методи лікування і обґрунтовано механізми
впливу композиції „Віталонг” на патогенез запального процесу в тканинах
пародонту. Висока ефективність, нешкідливість, загальна доступність і
простота виконання дозволяють істотно підвищити
лікувально-профілактичний ефект препарату „Віталонг” і рекомендувати
його для широкого впровадження у практичну охорону здоров’я.

Для підвищення ефективності підтримувальної терапії на етапах
диспансерного спостереження за хворими на пародонтит у віддалений термін
після лікування у комплекс медикаментних засобів доцільно включати
препарат „Віталонг”.

Результати дисертаційної роботи впроваджено у практичну діяльність і
навчальний процес профільних кафедр Львівського національного медичного
університету імені Данила Галицького, Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця, Вінницького національного медичного
університету імені М.І. Пирогова, Київської медичної академії
післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Української стоматологічної
академії, Івано-Франківської медичної академії, відділення
пародонтології Інституту стоматології АМН України.

Метод лікування хворих на пародонтит зі застосуванням
фосфоліпідовмісного препарату „Віталонг” апробовано в стоматологічних
поліклініках Львівської, Волинської, Закарпатської, Рівненської
областей. Запропонований метод лікування оформлено у вигляді
інформаційного листа. Впроваджені в практику винаходи захищено
позитивним рішенням на видачу патенту „Лікувально-профілактичний засіб
„Віталонг” від 12.02.1999 , МПК6 А 61 К 31/07, 31/355, 31/685.? №
98031582/18; Заявл. 30.03.98

Особистий внесок здобувача. Автор провів оцінку актуальності та
сучасного стану вивчення проблеми, обґрунтував напрям, сформулював мету
і завдання досліджень. Дисертант виконав також основний обсяг
експериментальних та усіх клінічних досліджень, провів статистичне
вичислення, аналіз та інтерпретацію отриманих результатів, формулювання
висновків і практичних рекомендацій. Експериментальний розділ роботи
консультував проф. Левицький А.П., частину експериментів проведено
спільно зі співробітниками Інституту стоматології АМН України.
Результати досліджень автор опублікував у статтях, доповідав на з’їздах
і конференціях. Ідеї і опрацювання належать авторові.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень оприлюднено на:
науковій сесії, присвяченій реорганізації медичного факультету
Львівського університету у ЛДМІ (Львів, 1990); конференціях, присвячених
70-річчю Полтавського державного медичного інституту (Полтава, 1991),
30-річчю стоматологічного факультету Донецького державного медичного
інституту (Донецьк, 1993), 40-річчю стоматологічного факультету
Львівського державного медичного університету (Львів, 1998); конференції
„Актуальні питання теоретичної та клінічної медицини на сучасному рівні”
(Полтава, 1996); наукових засіданнях Львівського осередку Асоціації
стоматологів України (1996, 2000); Міжнародних семінарах „Нові методики
та технології в стоматології” (Львів, 1995, 1997); 34 Конгресі
Європейського відділу Міжнародної асоціації стоматологічних досліджень,
де автор отримав першу премію в Європі (Мадрид, Іспанія, 1997); І (YIII)
з’їзді Асоціації стоматологів України (Київ, 1999); 77 і 78 Генеральній
сесії Міжнародної асоціації стоматологічних досліджень (Ванкувер,
Канада, 1999; Вашингтон, США, 2000); 4 Конгресі Спільного засідання
Європейського і Скандинавського відділів Міжнародної асоціації
стоматологічних досліджень (Варшава, Польща, 2000).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових праць, серед
яких 21 стаття у періодичних виданнях, затверджених ВАК України, 14 ? у
матеріалах і тезах конференцій, збірках наукових праць.

Обсяг і структура дисертації. Матеріал викладено на 354 сторінках, з
яких основний текст займає 276 сторінок. Дисертація складається зі
вступу, огляду літератури, опису матеріалу і методів дослідження, 5
розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів
досліджень, висновків, 32 додатків і списку використаних джерел із 442
найменувань. Робота ілюстрована 39 таблицями та 70 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи досліджень. Для вирішення поставлених у роботі завдань
в експериментах було задіяно більше 600 тварин, зокрема білі щурі лінії
Вістар та білі миші, кролі і морські свинки. Моделювання патологічного
процесу в пародонті виконано на 49 щурах віком 2 місяці. Тварин поділено
на три дослідні групи, залежно від моделі пародонтиту. У першій групі
тварин пародонтит викликали, застосовуючи аліментарний фактор. Із цією
метою щурів утримували 50 діб на дієті м’якої консистенції з високим
вмістом вуглеводів і зниженим рівнем білків (Евдокимов А.И., 1967).
Контролем слугували щурі, які перебували на стандартному раціоні
віварію. У другій групі використовували „перекисну” модель пародонтиту,
яка ґрунтувалася на активуванні ПОЛ в тканинах пародонту шляхом щоденних
аплікацій на ясна переокисленої олії (переокислену олію отримували,
прогріваючи олію зі соняшника впродовж 40 хв при температурі 130…150?С і
продуваючи повітря в присутності каталізатора – 0,1% розчину CuSO4)
(Козлянина Н.П., 1990). У контрольних тварин аналогічно застосовували
рафіновану соняшникову олію. У третій групі отримували „фосфоліпазну”
модель пародонтиту щоденними аплікаціями на ясна 1% розчину ФЛА2,
розраховуючи 5 мг на одного щура (ФЛА2 отримували із підшлункової залози
свині методом De Haas et al. (1978) у нашій модифікації). У контрольній
підгрупі тварин для аплікацій використовували буферний розчин. Тварини
другої та третьої досліджуваних груп перебували на стандартному раціоні
віварію. Тривалість експерименту становила 18 діб.

Стан тканин пародонту тварин визначали щоденно за результатами
візуально-інструментального обстеження. Після евтаназії щурів під
ефірним наркозом досліджували сироватку крові та біоптати ясен.
Визначали біохімічні показники запального процесу, зокрема загальну
протеолітичну активність при рН 7,6 (ЗПА) (Барабаш Р.Д. и др. 1973),
рівень інгібітора трипсину (Левицький А.П, 1974), вміст розчинного білка
(Lowry O.H. et al., 1951), малонового диальдегіду (МДА) (Стальная И.Д. и
др., 1977), активність лужної фосфатази (ЛФ) (Левицкий А.П. и др.,
1973), супероксиддисмутази (СОД) (Чевари С.и др., 1985), фосфоліпази А2
(ФЛА2) – методом Ханахана (Брокерхоф Х. и др., 1978). Для оцінки стану
кісткової тканини досліджували скелетовані препарати альвеолярного
відростка нижньої щелепи і визначали ступінь його атрофії методом
Николаева А.В. (1965) та за результатами рентгенологічного обстеження,
які отримували з допомогою установки „Ventil-Diax”.

Проводили гістологічні дослідження органів і тканин експериментальних
тварин загальноприйнятим методом (Меркулов Г.А., 1969), а також –
ультраструктурні дослідження біоптатів ясен клінічно здорових людей і
хворих на пародонтит з допомогою електронного мікроскопа УЕМВ-100К при
прискорюючій напрузі 75 кВ та збільшенні на екрані мікроскопа від 1000
до 124000 разів.

Для оцінки мембранного гомеостазу, зокрема його ліпідного компонента, і
його зв’язку зі станом тканин та важкості перебігу запального процесу в
пародонті вивчали активність ФЛА2 у хворих на гінгівіт та пародонтит
віком від 30 до 44 років. Групу порівняння становили особи через два і
чотири тижні після проведеного комплексного лікування (стадія ремісії),
а також група клінічно здорових людей з інтактним пародонтом.

Для вивчення ролі фосфоліпідів у нормалізації жирового обміну в тканинах
пародонту виконано експериментальні дослідження на 44 білих щурах.
Використовували такі препарати: лецитин зі соняшника (вміст
холінфосфатидів не менше 60%); фосфатидний ізолят (сумарні фосфатиди
соняшникової олії, вміст фосфатидів 80%, зокрема холінфосфатидів –
10-15%), які отримували спиртовою екстракцією зі соняшникового
фосфатидного концентрату; фосфатидний залишок (сумарні фосфоліпіди 75%,
холінфосфатиди 3-5%), який отримували після спиртової екстракції
фосфатидного ізоляту; препарат „Віталонг”. Під час експерименту тварин
утримували на звичайному раціоні віварію. Їх поділили на сім груп. Перша
група – контрольна. У щурів другої групи ясна верхньої та нижньої щелеп
щоденно по 3 хв обробляли тампоном, змоченим дистильованою водою, у
третій групі – 1% емульсією лецитину, у четвертій групі – 2% емульсією
фосфатидного залишку, у п’ятій групі – 2% емульсією фосфатидного
ізоляту, у шостій групі – 2% емульсією „Віталонгу”. Тваринам сьомої
групи накладали ясенну пов’язку з препаратом „Віталонг”. Експеримент
тривав 1,5 місяця. Після евтаназії щурів під ефірним наркозом
досліджували їхні ясна, серце, печінку та кров на вміст
триацилгліцеринів (ТГ), які визначали з допомогою набору фірми
„Lachemа”.

Вплив фосфоліпідовмісних препаратів на тканини пародонту досліджували
також після експериментальних досліджень на 39 білих щурах. Всі тварини
поділено на п’ять груп: 1 група – інтактні тварини; 2 група – група
порівняння, умовно названа „стресовою”, оскільки щоденно порожнину рота
тварин обробляли ватним тампоном, змоченим водою; 3 група – отримувала
водну емульсію 1% лецитину зі соняшника у вигляді аплікацій на слизову
оболонку порожнини рота; 4 група – аналогічним чином отримувала 2%
фосфатидний ізолят; 5 група – 2% фосфатидний залишок. Період
спостереження тривав 45 діб. Після евтаназії тварин проводили біохімічні
та морфологічні дослідження тканин.

Дослідження впливу мембранотропних препаратів на проліферацію клітин
вивчали на первинних фібробластах 6…12-тижневих ембріонів людини
(Руднева С.В. и др., 1990). Інтенсивність проліферації оцінювали за
включенням радіактивного 3Н-тимідину у синтез ДНК культуральних клітин,
рівень якого визначали з допомогою сцинтиляційного лічильника Mark-III.

Для оцінки неспецифічної реактивності організму обстежено 29 хворих на
пародонтит середнього ступеня важкості та 22 практично здорові особи у
віці 25-30 років. Вивчали хемотаксис лейкоцитів у порожнину рота методом
Ясиновского та методом „шкірного вікна” за Rebuck, Crowley.
Імуномоделювальні властивості препарату „Віталонг” досліджено на 141
білій миші. Гуморальну відповідь оцінювали за гемолітичною активністю
сироватки крові і спленоцитів (Буркин А.А. и др., 1976), кількістю
розеткоутворювальних (РУК) (Zaalberg O.B., 1964) та
антитілоутворювальних клітин (АУК) у селезінці (Cunningham A. et al.,
1968), титру гемаглютинінів і гемолізинів (Фримель Х., 1979). Тварин
імунізували внутрішньоочеревинним введенням еритроцитів барана (5х108
клітин на мишу). Реакції клітинного імунітету вивчали на моделі
гіперчутливості сповільненого типу (Lagrange P.H. et al., 1974).
Сенсибілізаційну дозу антигену вводили внутрішньоочеревинно, а
вирішальну – через 4 доби підшкірно у подушечку стопи. Інтенсивність
відповіді оцінювали через добу за величиною набряку лапок тварини.
Функціональну активність макрофагів визначали за НСТ-тестом (Raichvard
B. et al., 1980). У тварин оцінювали стан лімфоїдних органів (тимусу і
селезінки) за такими показниками: маса органа, кількості лімфоїдних
клітин та органного індексу. Використано також експериментальні моделі
зі зниженою імунною відповіддю. У першому випадку мишам вводили
субоптимальну дозу антигену (8х106 клітин на мишу), у другому –
одночасно із оптимальною дозою антигену імунодепресант. У всіх
дослідженнях препарат „Віталонг” вводили внутрішньошлунково за 30 хв
перед імунізацією антигеном.

Під час дослідження нешкідливості препарату „Віталонг” оцінювали його
локальну подразнювальну дію на слизову оболонку порожнини рота та
шлунка, вивчали гостру, підгостру й хронічну токсичність. Дослідження
локальної подразнювальної дії „Віталонгу” виконано на щурах. Емульсію
препарату впродовж 4 діб 4 рази на добу вносили у порожнину рота і
розподіляли по слизовій оболонці. Період спостереження тривав 7 діб.
Дослідження гострої токсичності препарату виконано на мишах. „Віталонг”
вводили одноразово внутрішньошлунково в дозах 400 мг/кг, 800 мг/кг, 1000
мг/кг, 1500 мг/кг. За тваринами спостерігали 10 діб, оцінюючи їх
зовнішній вигляд і поведінку. Підгостру токсичність „Віталонгу”
досліджували на щурах, кролях, морських свинках, яким вводили препарат у
дозі 400 мг/кг протягом 3 діб. За тваринами спостерігали 14 діб.
Хронічну токсичність „Віталонгу” вивчали на щурах та кролях. Препарат
вводили впродовж 3 місяців. У контрольних групах тварин використовували
фізіологічний розчин. У тварин визначали показники складу периферичної
крові: вміст гемоглобіну колориметричним методом, кількість еритроцитів
і лейкоцитів за методом Николаева Н.М. та співвідношення еозинофілів,
лімфоцитів, моноцитів, нейтрофілів. При дослідженні функції нирок тварин
встановлювали діурез за добу, рН і питому вагу сечі, визначали вміст у
ній цукру методом Альтхаузена А.Я. і білка методом
Робертса-Стольникова-Брандберга в модифікації Эрлиха С.Л. і Альтхаузена
А.Я., кількість еритроцитів, лейкоцитів методом Николаева Н.М. (Ронин
В.С. и др., 1982). Для оцінки стану серцево-судинної системи проводили
електрокардіографію (Сельцер В.К., 1968), а у щурів визначали частоту
серцевих скорочень. У всіх тварин вимірювали артеріальний тиск (Кон
М.В., 1969). Функцію дихання у кролів досліджували з допомогою
плетизмографа, визначаючи число дихальних рухів за хвилину та їх
глибину. Після закінчення експерименту проводили евтаназію піддослідних
тварин під рауш-наркозом методом тотального кровоспускання зі серця.
Після цього проводили біохімічні дослідження, зокрема в сироватці крові
визначали білок (Lowry O.H. et al., 1951), глюкозу, сечовину; загальні
ліпіди оцінювали з допомогою діагностичного набору реактивів „Lachemа”,
сумарний холестерин – методом Илька, ліпідний фосфор,
аланінтрансаміназу, аспартаттрансаміназу – методами Райтмана, Френкеля,
лужну фосфатазу – методом Бессея (Колб В.Г. и др., 1982) та гістологічні
дослідження.

Фармакокінетичні дослідження виконано в експерименті на щурах, яким
вводили препарат „Віталонг” внутрішньошлунково (разовою дозою та
багатократно (щоденно впродовж 3, 6 і 12 діб) у вигляді водної емульсії,
натще і шляхом однохвилинних аплікацій на слизову оболонку порожнини
рота. Після одноразового введення препарату через 2, 6, 24 год і
багатократного – через 3, 6, 12 та 18 діб під ефірним наркозом проводили
евтаназію щурів шляхом кровоспускання зі серця. У тканинах слизової
оболонки щоки, ясен та тонких кишок, печінки, сироватці крові визначали
вміст метаболітів препарату „Віталонг” з допомогою високоефективної
рідинної хроматографії (Якушина Л.М. и др., 1993). Вичислювали у
біоматеріалі вміст речовин, швидкість їх надходження, накопичення та
елімінації, період напіввиведення.

Терапевтичну ефективність препарату „Віталонг” вивчали насамперед в
експерименті на 67 білих щурах. Усі тварини поділено на вісім груп: 1
група – контрольна, в якій тварини перебували на стандартному раціоні
віварію і отримували рафіновану олію зі соняшника у вигляді щоденних
аплікацій на слизову оболонку порожнини рота; у 2 групі викликали
„перекисну” модель пародонтиту; у 3 групі моделювали пародонтит і після
його виникнення проводили лікування емульсією „Віталонгу” (1 г /5 мл) у
вигляді аплікацій на ясна. У 4 групі викликали пародонтит (див. 2 групу)
і для його запобігання перед застосуванням етіологічного чинника
профілактично внутрішньошлунково вводили емульсію „Віталонгу” дозою 100
мг/кг маси тварини; 5 група – „контрольна”, яка отримувала буферний
розчин аплікаціями на слизову оболонку порожнини рота; у 6 групі
викликали „фосфоліпазну” модель пародонтиту, відтак проводили лікування
„Віталонгом” аналогічно групі 3; у 8 групі моделювали пародонтит ФЛА2 і
профілактично внутрішньошлунково вводили „Віталонг” аналогічно групі 4.
Експеримент тривав 30 діб. Стан тканин пародонту кожного щура визначали
за результатами візуально-інструментального обстеження та
рентгенологічними показниками, проводили біохімічні та морфологічні
дослідження.

Клінічного обстежено 265 хворих на генералізований пародонтит. Під час
діагностики використовували загальноприйняті клінічні та параклінічні
методи з урахуванням результатів огляду та пальпації, визначенням
глибини клінічних кишень та ступеня рецесії ясен, патологічної рухомості
зубів. Брали до уваги наявність зубних відкладень, травматичної оклюзії
тощо. Проводили проби Шіллєра-Пісарєва (Данилевський Н.Ф. и др., 2000),
з бензидином (Kцtzsche H., 1974). Визначали індекси PМА (Massler M. et
al., 1949), PI (Russel A.L., 1956), СPITN (Ainamo J. et al., 1982),
OHI-S (Grenn J. et al., 1964), ступінь кровоточивості ясен (Zaxer U.P.
et al., 1975), стійкість капілярів ясен до від’ємного тиску (Кулаженко
В.И., 1960). Запропоновано до використання власний пародонтальний індекс
– УПІ, який визначали за двома показниками: оборотному ? стану ясен та
необоротному ? стану кісткової тканини. Важкість гінгівіту оцінювали за
видимими ознаками запалення, яке охоплює поверхню ясен, а пародонтиту ?
за рівнем резорбції кістки. Для визначення індексу УПІ пропоновано
поділити зубні ряди на 6 сегментів, кожний з яких характеризували
двоцифровим кодом. Перед кодом ставили порядковий номер обстеженого
секстанта. Стан кісткової тканини пародонту оцінювали за результатами
внутрішньоротової контактної рентгенографії і ортопантомографії
(Рабухина Н.А., 1993). Проводили біохімічні дослідження ротової рідини.

Усіх хворих, залежно від проведеного терапевтичного лікування, поділено
на основну групу та групу порівняння. Для оцінки ефективності препарату
„Віталонг” основну групу (198 хворих) розділили на дві підгрупи. У
першій підгрупі (87 хворих) „Віталонг” застосовували місцево у вигляді
стоматологічної плівки. У другій підгрупі (111 хворих) препарат
„Віталонг” застосовували як місцево, так і одночасно включали до
загального лікування. У групі порівняння (67 хворих) проводили
загальноприйняте лікування з місцевим використанням відомих
антибактерійних засобів. Результати терапії оцінювали у найближчі 10-15
діб. Стан тканин пародонту у пацієнтів після лікування характеризували з
допомогою критеріїв „нормалізація”, „покращання”, „без змін” (Никитина
Т.В., Жибицкая Э.И., 1972).

Для визначення ролі підтримувальної терапії після активного лікування у
вторинній профілактиці хвороб пародонту виділили дві групи: основну і
порівняння. Основну групу склали дві підгрупи. У першій підгрупі
пацієнти отримували препарат „Віталонг” щоквартально у вигляді щоденних
аплікацій на ясна стоматологічної плівки протягом 5-7 діб і перорально у
вигляді курсу лікування впродовж 12-14 діб. У другій підгрупі підхід до
пацієнтів був аналогічним як і в першій підгрупі, але без застосування
препарату „Віталонг”. У групі порівняння не проводили підтримувальну
терапію. Спостереження за пацієнтами вели 18 місяців. Для оцінки
віддалених результатів лікування хворих на пародонтит використовували
такі клініко-рентгенологічні поняття, як „стабілізація процесу”, „без
змін”, „прогресування” (Никитина Т.В., Жибицкая Э.И., 1972).

Для оцінки ступеня вірогідності одержаних результатів дослідження
використовували варіаційно-статистичний метод аналізу за допомогою
Microsoft Excel з визначенням показника вірогідності розбіжностей за
Ст’юдентом.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Деградація біомембран клітин і її значення у виникненні і перебігу
запальних захворювань пародонту. Для встановлення ролі
мембранопошкоджувальних агентів в етіології і патогенезі запальних
процесів, вивчали різні моделі експериментально викликаного пародонтиту.
Так, тривале утримання тварин на „вуглеводній” дієті із зниженим вмістом
білків призводить до запалення навколозубних тканин, яке за характером
вияву подібне до клінічної картини у людини: гіперемія і набряк слизової
оболонки, кровоточивість ясен, рухомість зубів, наявність пародонтальних
кишень. Запалення ясен супроводжувалося атрофією кістки альвеолярного
відростка щелеп у щурів дослідної групи на 40,72?2,81?, а контрольної ?
лише 27,69?1,34%, їх остеопорозом. При „вуглеводній” моделі вірогідно
підвищується ЗПА у сироватці крові і особливо в тканинах пародонту. Це,
ймовірно, викликано не стільки руйнуванням клітин, скільки деструкцією
їх лізосомальних мембран, про що свідчить відсутність суттєвих відхилень
концентрації водорозчинного білка та вмісту інгібітора трипсину в
сироватці крові. Накопичення МДА з 2,28?0,25 до 3,04?0,25 мкмоль/л
(рL? ° ? ¦ ? Kно не впливає на ріст ембріональних клітин, що можна пояснити різним співвідношенням насичених і ненасичених жирних кислот у цих фосфоліпідовмісних препаратах. Не виявлено типової залежності доза-ефект і при застосуванні препарату „Катомас” (олійний розчин ?-каротину і ?-токоферилу). Рослинний біостимулятор „Біотрит” не сприяє накопиченню маси фібробластів, хоча є помітна тенденція до стимуляції інтенсивності проліферації клітин зі збільшенням концентрації препарату. Натомість внесення у культуральне середовище 0,03…0,1 мг/мл „Віталонгу” прискорює включення 3Н-тимідину у ДНК фібробластних клітин у 1,3 раза (р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020