.

Психологічні чинники психотерапевтичного дискурсу (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
91 2220
Скачать документ

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ ІМ.Г.С.КОСТЮКА

АПН УКРАЇНИ

ЩІПАНОВСЬКА Олена Робертівна

УДК 159.9:61

Психологічні чинники психотерапевтичного дискурсу

Спеціальність 19.00.04 – медична психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник: дійсний член АПН України,

заслужений діяч науки
і техніки України,

доктор психологічних
наук, професор

МАКСИМЕНКО Сергій
Дмитрович,

Інститут психології
ім. Г.С.Костюка АПН України, директор

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор

ХАРЧЕНКО Євген Миколайович,

Український науково–дослідний

інститут соціальної і судової психіатрії

та наркології МОЗ України, завідувач відділу

медико–соціальної експертизи та реабілітації;

кандидат психологічних наук

КОВАЛЬ Ірина Андріївна,

Національний медичний університет

імені О.О.Богомольця МОЗ України,

доцент кафедри психології і педагогіки

Провідна установа: Харківський державний педагогічний університет
імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України, кафедра
практичної психології.

Захист відбудеться „ 31” травня 2005 р. об 11 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради К 26.453.02. в Інституті психології ім. Г.С.
Костюка АПН України за адресою: 01033, Київ–33, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім.
Г.С.Костюка АПН України.

Автореферат розіслано “28” квітня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.В.Андрієвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Характерною особливістю сьогодення є значне
зростання навантажень на психіку людини. Войовнича екстравертованiсть
сучасної індустріалізованої цивілізації, її домінуюча спрямованість
передусім на пізнання та використання сил природи з метою задоволення
постійно зростаючих потреб та реалізації усе більш карколомних проектів
спричиняє лавиноподібне зростання кількості стресогенних чинників,
катастрофічне погіршення екологічної ситуації та інші негативні наслідки
науково–технічної та інформаційної революції. Сучасний спосіб життя
вимагає від людини надзвичайно високої активності і великих духовних
витрат. Хвилювання, неприємності, стреси, зростання кількості
міжособових контактів, необхідність опрацьовувати колосальні потоки
інформації тощо, – усе це впливає на психічну сферу особистості,
спричиняючи різноманітні дезадаптації, депресивні розлади, нервові
“зриви” тощо. Як наслідок, серед захворювань людини невпинно
збільшується частка тих, у етіопатогенезі яких провідну роль відіграють
психічні, емоційні чинники. Йдеться, зокрема, про психосоматичні
захворювання, неврози, нервово–психічні розлади та реактивні стани, що
негативно впливають на здоров’я та працездатність населення.

В результаті зростає соціальний запит на кваліфіковану психологічну
допомогу, розширюється сфера активного використання психотерапевтичного
впливу на регуляторні, адаптаційні та компенсаторні реакції людей із
соматичними захворюваннями або ж тих, які переживають стрес різного
походження. У багатьох випадках така психотерапевтична практика дає
позитивні результати. Відбувається поліпшення загального стану організму
людини, полегшується перебіг таких захворювань як нейродерміти, вади
серця, певні форми діабету, жовчокам’яна хвороба, варикозне розширення
вен, тромбофлебіти, різні алергійні захворювання та ін.

Характеристиці сутності та можливостей застосування цих методів
присвятили свої роботи багато дослідників (Г.С.Абрамова, В.М.Блейхер,
О.Ф.Бондаренко, Л.Ф.Бурлачук, І.О.Грабська, М.А.Гуліна, Г.Л.Істріна,
Н.Ф. Каліна, М.С.Лебединський, С.С.Лібіх, Б.Д.Карвасарский,Л.Ф.Шеховцева
та ін.). У вітчизняну теорію та практику психотерапії активно
інтегруються відповідні наукові напрямки та школи світової традиції. На
сьогодні переважна більшість практичних психологів та психотерапевтів
використовує у своїй роботі наукові здобутки широко відомих класиків –
З.Фройда, К.Г.Юнга, А.Адлера, А.Бека, Е.Берна, А. Елліса, А.Маслоу,
Р.Мея, Ф.Перлза, К.Роджерса, В.Сейтер, В. Франкла, К. Хорні, І.Ялома. З
певним запізненням, але усе ж таки відбувається знайомство фахівців з
сучасним станом психоаналітичної терапії (роботи Г.Адлера, Д.Айке,
Д.Анз’є, М.Кляйн, О.Кернберга, Ж.Лакана, Н.Мак–Вільямс, Г.С.Саллівана,
Д.Сандлера, Е.Самуелза, Д.У.Фейрберна, Д.Хіллмана, П.Цізе, Г.Яппе),
європейською екзістенційно–гуманістичною і персонологічною традицією
(Н.Абаньяно, Л.Бінсвангер, М.Босс, М.Балінт, Е.Левінас, Е.Мунье,
М.Малер, П.Тілліх, Х.Кохут), ідеями та методами психотерапевтичної
допомоги особистості, запропонованими у рамках структуралізму та
постмодернізму (Г.Башляр, Ж.Дельоз, Ф.Гваттарі, С.Жижек, П.Клоссовськи,
Ю.Крістева, Ж.Лапланш, Ж.–А.Міллер, Ж.–Л. Нансі).

У численних дослідженнях розглядаються різні аспекти впливу
психотерапії: на реакції серцево–судинної системи (К.І.Платонов, О.І.
Картамишев, Г.М.Хованська, П.І.Буль та ін.); на зміни в
шлунково–кишковому тракті (К.І.Платонов, Н.М.Бесчинська, І.М.
Преображенська, Ю.М.Левін та ін.); на вегетативні зміни (Б.К.Васильєва,
П.І.Буль, С.С.Жихарев, О.І.Картамишев, Т.С.Кисельова, М.П.Березіна та
ін.). Користу–ються популярністю роботи А.О.Александрова, Ю.Є.Альошиної,
М.Є.Бурно, Ф.Ю.Василюка, Б.Д.Карвасарського, М.П.Папуша, В.В.Століна,
А.С.Співа–ковської та ін.

Інтенсивний розвиток досліджень форм і методів психологічної допомоги
триває в Україні близько 20 років. За цей час було запропоновано
системні стратегії психотерапевтичної роботи залежно від різних типів
психологічних проблем і труднощів людського життя: концепція соціальної
психотерапії особистості (О.Ф.Бондаренко), психотерапії життєвої кризи
(Т.М.Титаренко), психотерапії подружнього життя та сексуальних розладів
(О.С.Кочарян), психологічної допомоги наркозалежним та хворим на
алкоголізм (Н.Ю.Максимова), система активних методів психокорекції та
психотерапії (Т.С.Яценко), теорія і практика психологічної допомоги
потерпілим від катастроф (С.І.Яковенко) та ін.

Методологічні засади аналізу психотерапевтичної діяльності, результати
наукової рефлексії форм та методів психотерапевтичного впливу
представлено у працях Н.Ф.Каліної, О.Б.Старовойтенко, Т.М.Титаренко,
Н.В. Чепелєвої та інших. Обґрунтовується, зокрема, положення про те, що
психотерапевтична взаємодія являє собою дискурсивну практику, внаслідок
чого здійснюється зміна концепту (моделі) навколишньої дійсності,
трансформація системи особистісних смислів суб’єкта.

Водночас, у науковій літературі відсутні експериментальні дослідження
психологічних особливостей взаємодії психотерапевта і клієнта, не
виявлені достатньою мірою ті психологічні детермінанти, що роблять таку
взаємодію ефективною, зокрема, залишається нерозкритим питання, яку роль
відіграють при цьому індивідуально–психологічні особливості особистості
клієнтів. Значущість і недостатня опрацьованість теоретичних і
прикладних аспектів проблеми зумовили вибір теми даного дослідження –
„Психологічні чинники психотерапевтичного дискурсу”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема
дисертаційного дослідження входить до комплексної теми лабораторії
консультативної психології та психотерапії Інституту психології імені
Г.С. Костюка АПН України „Теоретико–методологічні засади індивідуального
та сімейного консультування і психотерапії”, яка розглядається у рамках
національної програми „Українська родина” (номер держреєстрації
0100U000066), затверджена на засіданні Вченої ради Інституту психології
імені Г.С. Костюка АПН України (протокол №3 від 27 березня 2003 р.) та
Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та
психології в Україні (протокол №7 від 21.09.2004 р.).

Об’єкт дослідження – психотерапевтична взаємодія як дискурсивна практика
учасників психотерапевтичного процесу.

Предмет дослідження – індивідуально–психологічні особливості клієнтів як
чинник психотерапевтичного дискурсу.

Мета дослідження полягала у з’ясуванні впливу
індивідуально–психологічних особливостей клієнтів на ефективність
психотерапевтичного дискурсу.

Гіпотеза дослідження: важливим психологічним чинником конструктивної
трансформації суб’єктивної психічної реальності клієнтів внаслідок
психотерапії є симптомокомплекс їх індивідуально–психологічних
особливостей.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження вирішувалися такі завдання:

Здійснити критичний огляд концептуальних засад та процесуальних
характеристик основних психологічних моделей психотерапії.

Дібрати комплекс психодіагностичних методик для вивчення психологічних
особливостей учасників психотерапевтичних сеансів.

Провести обстеження індивідуально–психологічних особливостей осіб, які
зверталися по психотерапевтичну допомогу.

Виявити та описати симптомокомплекси їх особистісно–типологічних
особливостей, від яких залежить конструктивність психотерапевтичного
дискурсу.

Методологічні та теоретичні засади дослідження. У загальних
методологічних питаннях ми виходили з розробленого в психологічній науці
розуміння психічних явищ як різновиду інформаційних процесів,
здійснюваних мозком та спиралися на методологічні положення теорії
настановлення Д.Н.Узнадзе, теорії пошукової активності В.В.Аршавского,
В.С. Ротенберга, концепції стресу Г.Сельє та ін.

Важливе значення для нашої роботи мали уявлення про особистість,
розвинуті у роботах Б.Г.Ананьєва, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва,
С.Д.Максименка, С.Л.Рубінштейна, Л.М. Собчик, А.Адлера, Е.Берна,
А.Маслоу, К.Роджерса, З.Фройда, В.Франкла, К. Хорні, К.Г.Юнга та ін.,
теоретичні уявлення про специфіку емоційного реагування людини
(П.К.Анохін, В.К.Вілюнас, К.Ізард, Я.Рейковський, П.В. Симонов та ін.).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань та перевірки
висунутих гіпотез було розроблено програму дослідження, реалізація якої
передбачала застосування комплексу методів, що включав: теоретичні
методи: аналіз, осмислення й узагальнення філософської, культурологічної
та психологічної літератури з проблеми дослідження; емпіричні методи:
спостереження, метод експертних оцінок, індивідуальні та групові бесіди,
психодіагностичне обстеження. Отримані дані підлягали статистичному
аналізу з подальшою якісною інтерпретацією та змістовим узагальненням.

Дослідження здійснювалося упродовж 1998–2004 років у три етапи. На
першому етапі (1998–1999р.р.) аналізувався стан розробленості проблеми у
науковій літературі та формулювалися вихідні теоретичні засади
дослідження. На другому етапі (1999 рік) вивчалися психологічні
особливості пацієнтів, захворювання яких можна було кваліфікувати як
психосоматичні (до складу експериментальної групи увійшла 21 особа),
розроблялася програма і методика дослідження. На третьому етапі
(2000–2004 р.р.) досліджувалися індивідуально–психологічні особливості
осіб, які зверталися по психотерапевтичну допомогу (експериментальною
роботою було охоплено 118 осіб, обстеження проводилося на початку і
після завершення сеансів психотерапії), виявлялися симптомокомплекси
особистісно–типологічних характеристик, що сприяють конструктивному
психотерапевтичному дискурсу, узагальнювалися отримані результати та
формулювалися висновки.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося на базі
Українського науково–методичного центру практичної психології і
соціальної роботи, Республіканської клінічної лікарні „Феофанія”
Державного лікувально–оздоровчого управління та Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця.

Наукова новизна дослідження полягає у виявленні та описі специфічних
симптомокомплексів індивідуально–психологічних характерис–тик,
притаманних різним групам осіб, які зверталися по психотерапевтичну
допомогу, у контексті динаміки суб’єктивної психічної реальності, що
мала місце внаслідок взаємодії їх дискурсів з дискурсом психотерапевта.
Здійснено критичний огляд концептуальних засад та процесуальних
характеристик різних психологічних моделей психотерапії. Обґрунтовано
комплекс психодіагностичних методик для вивчення особливостей учасників
психотерапевтичних сеансів.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що у даному дослідженні
розширюються і поглиблюються існуючі уявлення про психологічні феномени,
які мають місце в умовах психотерапевтичної взаємодії. Представлені дані
доповнюють наявні у психологічній науці знання про
особистісно–типологічні особливості клієнтів, що сприяють
конструктивному психотерапевтичному дискурсу.

Практичне значення роботи полягає у тому, що отримані результати можуть
використовуватися для цілеспрямованого вибору психотерапевтом стратегії
і процедур психотерапевтичного впливу на клієнтів з урахуванням їх
індивідуально–психологічних особливостей. Теоретично обґрунтований і
експериментально апробований у дослідженні комплекс психодіагностичних
методик може бути застосованим для вивчення особистісно–типологічних
характеристик осіб, які звертаються по психологічну допомогу.

Обґрунтованість та вірогідність отриманих результатів і зроблених на їх
основі висновків забезпечується комплексним використанням апробованого й
адекватного щодо поставлених завдань діагностичного інструментарію, що
відповідає критеріям валідності і надійності, застосуванням сучасного
апарату математичної статистики, репрезентативністю вибірок
обстежуваних, можливістю верифікації отриманих результатів.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення та
результати дослідження обговорювалися на Міжнародній науково–практичній
конференції „Сучасні напрямки психологічного консультування в системі
освіти” (Київ, 2001), Міжнародній науково–практичній конференції
„Теоретико–методологічні проблеми генетичної психології” (Київ, 2001),
регіональному науково–практичному семінарі „Поняття трансферних ставлень
у структурному аналізі Ж.Лакана” (Київ, 2001); Всеукраїнській
науково–практичній конференції „Сучасні проблеми психофізіологічного
забезпечення діяльності” (Київ, 2003), Міжнародній науково–практичній
конференції „Психологічна допомога сім’ї: досвід, проблеми, перспективи”
(Київ, 2003). Про теоретичні підходи до дослідження, його
експериментальні результати доповідалося на засіданнях лабораторій
консультативної психології і психотерапії та психології навчання
Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Результати дослідження було використано в консультаційній роботі
Житомирського обласного центру практичної психології та соціальної
роботи (довідка від 06.12.2004 №5-547). Матеріали дисертаційного
дослідження було застосовано на лекційних та практичних заняттях в
Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця (довідка від
21.12.04 №120/2-1313), Національному педагогічному університеті ім. М.П.
Драгоманова (довідка від 16.12.2004 №04-10/2125), Ніжинському державному
педагогічному університеті ім. Миколи Гоголя (довідка від 20.12.04
№3–447).

Зміст та результати роботи відбито у чотирьох одноосібних статтях, які
надруковані у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох
розділів, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел.
Основний текст дисертації викладено на 180 сторінках машинописного
тексту. Список використаних джерел нараховує 285 найменувань. Робота
містить 6 таблиць та 15 діаграм і схем.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, формулюються
його об’єкт, предмет, мета, завдання та гіпотеза, розкривається наукова
новизна, теоретичне і практичне значення роботи, описано основні
напрямки апробації.

У першому розділі – Теоретичні передумови дослідження
психотерапевтичного дискурсу – проаналізовано теоретичні моделі
взаємозв’язку між психічними явищами та соматичними процесами, здійснено
критичний огляд концептуальних засад та процесуальних характеристик
психологічних моделей психотерапії.

Обґрунтовується погляд на людину як на унікальну єдність біологічного і
соціального, що об’єктивно виступає як багатовимірне, ієрархічно
організоване, динамічне ціле, як система, функціональні компоненти якої
нероздільні та мають різнорівневі властивості і підкоряються системним
та мета–системним принципам субординації. Такий набір властивостей
включає загальносоматичні, нейродинамічні та функціонально–морфологічні
властивості організму (первинні властивості людини як індивіда);
органічні потреби, задатки і темперамент (вторинні властивості людини як
індивіда); особистісний ансамбль властивостей, що включає соціальні,
психологічні і психофізіологічні особливості людини (характер, соціальні
ролі, настановлення, ціннісні орієнтації, інтелект, психомоторні,
вегетативні і біохімічні функції); властивості людини як суб’єкта
діяльності (праці, пізнання і спілкування). Біологічне у цій єдності
виступає як одна з підструктур природної організації людини. Організм,
як біологічна підструктура, може перебувати у стані норми або ж у
паталогічному стані. Що стосується особистості, як соціальної
підструктури, то тут теж простежуються два визначальні моменти: людина
може бути психологічно здоровою або ж хворою.

Психотерапія є особливим видом міжособистісної взаємодії, в ході якої
клієнтам надається професійна допомога психологічними засобами у
вирішенні проблем та подоланні ускладнень психічного характеру. На
сьогодні існує велика кількість різноманітних широко застосовуваних
психотерапевтичних технік, які можна об’єднати у декілька напрямків:
психоаналітичний (психодинамічний), біхевіоральний та гуманістичний
(екзістенційно–гуманістичний).

Теоретико–методологічний аналіз проблеми дозволив назвати певні спільні
для різних психотерапевтичних напрямків концептуальні та процесуальні
компоненти, що, зрозуміло, мають свою особливу інтерпретацію у рамках
різних напрямків. До універсальних концептуальних цінностей передусім
відноситься уявлення про особистість. У межах психоаналізу це буде
особистість, яка усвідомлює себе, біхевіористи наполягають на тому, що
мова йде про особистість, яка реагує, а для гуманістичної психології –
це особистість, яка самореалізується. Сучасній персонології бракує такої
теорії особистості, яка була б адекватною для всіх випадків, що можуть
мати місце у психотерапевтичній практиці, а той чи інший теоретичний
підхід може зіграти свою унікальну роль. Різноманітні психодинамічні,
біхевіористичні та гуманістичні теорії особистості допомагають
психотерапевту у розумінні конкретного клієнта, неповторного у своїй
унікальності, виступаючи основою для випрацьовування досить гнучкої,
логічно послідовної та дієвої системи поглядів на ситуацію
психотерапевтичної взаємодії з ним.

У всіх випадках особистість певним чином взаємодіє з навколишнім світом,
в силу чого її стосунки з реальністю є наступним універсальним
концептуальним конструктом. Психоаналіз при цьому наголошує на
значущості внутрішньої реальності суб’єкта, розглядаючи зовнішню
передусім через призму його проекцій–інтроекцій. Різні школи
біхевіорально–когнітивної спрямованості, навпаки, наголошують на
пріоритеті зовнішньої реальності, а представники психотерапії
гуманістичної спрямованості вважають, що внутрішній реальності іманентно
притаманне прагнення реалізувати себе у реальності зовнішній.

Ще однією універсальною концептуальною цінністю для всіх
психотерапевтичних напрямків є розвиток потенціалу особистості. У
психоаналізі це розуміється як розвиток, зміцнення Ego за рахунок
звільнення зі сфери несвідомого заблокованих ресурсів, представники
різних шкіл біхевіорально–когнітивної спрямованості намагаються
забезпечити досягнення позитивного контролю над зовнішнім середовищем, а
гуманістичні психотерапевти наполягають на становленні людини, яка має
прийняти відповідальне рішення щодо того, ким вона хоче стати, та на її
самовдосконаленні, як вираженні іманентно існуючої тенденції розвитку.

Незважаючи на індивідуальні відмінності між клієнтами та варіативність
філософських основ та методів психотерапії, можна виділити певну
послідовність етапів, типових для психотерапевтичного процесу:
усвідомлення клієнтом наявності проблеми (скарга, симптом тощо), а,
отже, підстав для звернення по допомогу; встановлення стосунків між
психологом та клієнтом; висловлення клієнтом своїх почуттів і робота
психолога у взаємодії з клієнтом над його проблемою; аналіз переживань
клієнта (до того рівня глибини, що відповідає обраному методу
психотерапії); виявлення глибинних переживань клієнта та аналіз
символіки (у випадку глибинної психотерапії); опрацювання переживань
клієнта; рух до інсайту і планування дій; екстерналізація і завершення
стосунків.

Спільним процесуальним компонентом для різних психологічних моделей
психотерапії, за рахунок якого здійснюється розвиток потенціалу
особистості, є взаємодія психолога і клієнта, спрямована на розуміння,
як певний відгук на досвід іншої людини. Психоаналіз інтерпретує таке
розуміння як відображення психоаналітиком свідомих та несвідомих
компонентів психічного матеріалу, біхевіористи наполягають на знанні
чинників, від яких залежить поведінка клієнта, а для представників
психотерапевтичних шкіл гуманістичної спрямованості мова йде, передусім,
про співпереживання (емпатію).

Взаємодія психотерапевта з клієнтом в усіх психологічних моделях
психотерапії об’єктивується у дискурсивній практиці, тобто специфічній
формі використання мови для генерування мовлення, яка є знаряддям
здійснення зміни концепту (моделі) навколишньої дійсності, трансформації
системи особистісних смислів суб’єкта. Сутність психологічної допомоги
полягає у зміні уявлень клієнта про світ і самого себе, завдяки чому він
може, здобувши нові знання, виробити продуктивніші думки й
настановлення, сформувати ефективніші (та такі, що задовольняють його)
ставлення до людей, об’єктів та подій. Дискурс тут розуміється як процес
і результат об’єктивації психічної реальності суб’єкта. Дискурс – це
мовлення суб’єкта, що розглядається у сукупності з екстралінгвістичними
чинниками його породження та функціонування, “мовлення як життя”, як
специфічна форма самоконституювання особистості перед Значущим Іншим
(Н.Ф. Каліна). Саме дискурс складає онтологію психотерапевтичної
взаємодії. Він є, водночас, і головним засобом психотерапевтичного
впливу (дискурс психотерапевта, що формується за законами
пансеміотичного впливу), і основним його об’єктом (дискурс клієнта, в
якому об’єктивовані його життєві труднощі та психологічні проблеми).

Зміст другого розділу – Методика емпіричного дослідження – присвячено
обґрунтуванню основних методологічних напрямків емпіричного дослідження.
Описується комплекс застосовуваних методів, аналізуються дані, отримані
впродовж пошукового етапу дослідження.

Визначальною ознакою особистості є наскрізна присутність на всіх рівнях
певного емоційно–динамічного патерну, що проявляється однією або
декількома провідними тенденціями. Під останніми розуміються стійкі,
стрижневі якості особистості, укорінені у типі вищої нервової
діяльності, у конституційно заданих властивостях нервової системи, що
надає індивідуального забарвлення стилю переживань, мислення,
міжособистісної поведінки, визначає основну спрямованість і силу
мотивації, тип реакції на стрес, особливості адаптаційних процесів
(Л.М.Собчик). Започатковуючи характер людини, провідні тенденції певною
мірою обмежують ті рамки, в яких формуються вищі рівні особистісного
розвитку, створюючи тим самим певну вибірковість щодо можливих варіантів
і спрямувань соціальної активності. Інтегративним центром такого
конструкту виступає самосвідомість, що включає усвідомлене „Я” у
контексті соціальних відносин. Баланс між власне „Я” і навколишнім
середовищем реалізується через самооцінку і самоконтроль.

З метою диференціації респондентів ми скористалися модифікованим
варіантом „Індивідуально–типологічного опитувальника” Л.М.Собчик. Для
вивчення індивідуально–психологічних особливостей респондентів
застосовувався комплекс психодіагностичних методик, що дозволяв охопити
різні рівні прояву цих особливостей: підсвідомий (методика Люшера),
рівень суб’єктивних реакцій (методика дослідження самоставлення
С.Р.Пантілєєва), декларативний рівень (методика „Інтерперсональна
діагностика” у модифікації Л.М.Собчик). Паралельно діагностувалася
динаміка емоційного, фізіологічного і поведінкового аспектів психічних
станів респондентів за допомогою методики діагностики оцінки
самопочуття, активності, настрою (САН) та рівня їх емоційної
стабільності. Всі обстеження проводилися на початку і після завершення
сеансів психотерапії.

Оцінка ефективності психотерапевтичного дискурсу здійснювалася на
основі узагальнення таких показників: загальна позитивна оцінка, яку
давали психотерапевт та клієнт; регресія психофізіологічної
симптоматики, продовження тривалості ремісії; позитивна динаміка
психічних станів та рівня емоційної стабільності; зниження рівня
особистісної конфліктності, реконструкція деформованої системи
стосунків. Всі психотерапевти мали відповідну освіту та досвід роботи.
Застосовуваний ними пакет психотерапевтичних методів включав
когнітивно–поведінкову терапію, раціонально–емотивну терапію,
нейролінгвістичне програмування, трансактний аналіз, гуманістичну
терапію за Роджерсом. Психотерапія проводилася упродовж 6 – 28 сесій.

У третьому розділі – Експериментальне вивчення впливу
індивідуально–психологічних особливостей клієнтів на ефективність
психотерапевтичного дискурсу – представлено отримані результати та їх
обговорення.

Було обстежено 118 учасників психотерапевтичних сеансів (серед загальної
кількості респондентів чоловіки склали 18%, жінки – 82%; клінічний
діагноз включав розлади гастроентерологічного та кардіологічного
профілю, розлади з загальною невиразністю симптоматики, депресивні
розлади тощо; після проведених сеансів психотерапії у 78% клієнтів
спостерігалося істотне продовження тривалості ремісії).

За допомогою „Індивідуально–типологічного опитувальника” Л.М.Собчик
виявлено, що індивідуально–особистісний патерн 49% респондентів
визначався такими провідними типологічними тенденціями, як тривожність
та інтровертованість (I група: найістотніший терапевтичний ефект); 36%
респондентів – тривожність та екстравертованість (II група: виражений
терапевтичний ефект), 7% обстежених – екстравертованість та
агресивність/активність (III група: незначний терапевтичний ефект), 8% –
інтровертованість та агресивність/активність (IV група: незначний
терапевтичний ефект).

Коротко опишемо отримані результати вивчення індивідуально–психологічних
особливостей респондентів окремо для кожної класифікаційної групи
(міжгрупові відмінності визначалися за допомогою використання критерія
Стьюдента) відповідно до представленої вище логіки обстеження.

6

H

?

ae

8ae‚

??????‚

O

D

h

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020