МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЧИЧУЛА Юлія Володимирівна
УДК 616.37 – 008.64-071/- 076:577.15
Порівняльна оцінка діагностичних методів визначення зовнішньосекреторної
недостатності підшлункової залози
14.01.36 – гастроентерологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Івано-Франківськ – 2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано в Національному медичному університеті імені О.О.
Богомольця МОЗ України.
Науковий керівник
доктор медичних наук, професор
ПЕРЕДЕРІЙ В’ячеслав Григорович,
Національний медичний університет
імені О.О. Богомольця МОЗ України,
кафедра факультетської терапії №1
з курсом післядипломної підготовки лікарів
з гастроентерології та ендоскопії, завідувач кафедри.
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор ДЗВОНКОВСЬКА Валентина Володимирівна,
Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України, кафедра
пропедевтики внутрішніх хвороб, професор кафедри;
доктор медичних наук, професор ВДОВИЧЕНКО Валерій Іванович, Львівський
національний медичний університет імені Данила Галицького МОЗ України,
кафедра терапії та сімейної медицини ФПО, завідувач кафедри.
Провідна установа
Інститут терапії імені Л.Т. Малої, відділ гастроентерології, АМН
України, м. Харків.
Захист відбудеться “ 29 ” червня 2005 р. о 11 год. на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 в Івано-Франківському державному
медичному університеті МОЗ України (76018, м. Івано-Франківськ, вул.
Галицька, 2).
З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Івано-Франківського
державного медичного університету МОЗ України (76018, м.
Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).
Автореферат розісланий “ 28 ” травня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор медичних наук, професор ОРИНЧАК
М.А.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. За останні роки ХХ століття хвороби органів травлення
стали одними з найбільш розповсюджених у світі, займають третє місце по
захворюваності після серцево-судинної та онкопатології [В.Т. Ивашкин,
1993; Т.Н. Христич, 2001; V. Balakrishnan, 1987;
K.-J. Gough, 1996]. До того ж прогнозується зростання захворюваності
гастроентерологічною патологією, що зумовлює актуальність пошуку і
використання ефективних методів її діагностики і лікування. Патологія
підшлункової залози (ПЗ) займає особливе місце серед захворювань органів
травлення, тому що є однією з найскладніших для діагностики і лікування
[Л.Н. Валенкевич, О.И. Яхонтова, 1999; Н.Б. Губергриц, 2002; S.D.
Freedman, 1998]. Точних даних про розповсюдженість зовнішньосекреторної
недостатності ПЗ (ЗНПЗ) немає, оскільки відмічається невпинний ріст
захворюваності гострим (ГП) і хронічним панкреатитом (ХП), жовчокам’яною
хворобою (ЖКХ), патологією великого дуоденального сосочка, цукровим
діабетом, який розглядається як хвороба століття. Алкогольна етіологія
ураження ПЗ зросла з 40 до 75% [Ю.М. Панцырев, 1999; P.D. Hardt, 1998;
G. Groger, 1999]. В розвинутих країнах патологія ПЗ “помолодшала” –
хворобами уражаються особи активного працездатного віку. Перебіг цієї
патології довготривалий, важко піддається корекції, закінчується
серйозними ускладненнями та інвалідизацією, що призводить до економічних
втрат як для окремих регіонів, так і для України в цілому [В.Г.
Передерий, 2001; О.И. Тельнова, 1999].
Діагностика розладів екзосекреторної функції ПЗ є однією з найбільш
складних проблем сучасної гастоентерології. Це пов’язано з особливостями
її клінічних ознак, латентний період до появи яких може тривати 20-30
років; пізньою маніфестацією клінічних проявів завдяки потужній
компенсації травлення високою резервною здатністю активних 5-10%
ацинарної частини ПЗ [И.И. Дегтярева, 2001, E. Di Magno, 1998; K.
Kataoka, 1999].
Незважаючи на велику кількість (більше 200) лабораторних та
інструментальних тестів, до цього часу існують труднощі отримання
чистого панкреатичного соку для проведення біохімічних досліджень; немає
чітких критеріїв оцінки різних ступенів ЗНПЗ та способів її корекції.
Жоден з тестів не є безвідмовним, багато методик складні, недостатньо
специфічні та чутливі, дороговартісні, пов’язані з певним ризиком для
хворого, не дозволяють діагностувати захворювання на ранніх стадіях
[Н.Б. Губергриц, 2000, В.Г. Передерий, 2001; P.G. Lankish, 2001].
Відсутність у вітчизняній гастроентерологічній практиці точних
високоінформативних методів діагностики ЗНПЗ призводить до того, що
лікування проводиться в основному емпірично. При цьому результати
замісної терапії ферментними препаратами нерідко бувають незадовільними.
Такі класичні клінічні ознаки ЗНПЗ, як стеаторея, креаторея, амілорея,
поліфекалія і втрата маси тіла з’являються тоді, коли не функціонує вже
близько 90% маси ПЗ. За цих умов дуже важко адекватно компенсувати
екзокринну недостатність [В.А. Петухов, 2002; R. Bragelmann, 1999; A.
Carroccio, 1995; K. De Boek, 1998]. З цієї точки зору проблема
своєчасної і точної діагностики різних ступенів екзокринної
недостатності та її адекватної корекції залишається надзвичайно
актуальною [Н.Б. Губергриц, 2002; K.J. Walkowiak, 2000].
Останнім часом у світовій гастроентерологічній практиці з’явилися нові
перспективні методи дослідження ЗНПЗ. Деякі з них, такі як визначення
фекальної еластази 1 (ФЕ 1), дихальні тести, відзначаються доволі
високою чутливістю та специфічністю, не потребують складної методики
проведення та не шкідливі для хворого. В Україні вони використовуються
лише в окремих гастроентерологічних центрах і ще не набули широкого
впровадження в практичну діяльність. Тому вивчення їх цінності в
діагностиці екзокринної недостатності, особливо на ранніх її стадіях,
порівняно з існуючими традиційними методами з подальшим впровадженням їх
в клінічну практику є вимогою сьогоднішнього дня. Це і визначило
спрямованість роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна
робота виконана відповідно до основного плану НДР №0100U002638
“Удосконалення діагностики, лікування та профілактики захворювань
травного каналу, печінки та підшлункової залози”, що виконується
кафедрою факультетської терапії №1 з курсом післядипломної підготовки
лікарів з гастроентерології та ендоскопії Національного медичного
університету імені О.О. Богомольця.
Мета роботи. Вдосконалення діагностики зовнішньосекреторної
недостатності підшлункової залози на ранніх стадіях шляхом порівняльного
аналізу діагностичної цінності комплексного застосування традиційних та
сучасних методів її дослідження.
Задачі дослідження.
Уточнити діагностичну ефективність визначення рівня фекальної еластази 1
у хворих із зовнішньосекреторною недостатністю ПЗ.
Вивчити діагностичну ефективність 13С-тригліцеридного дихального тесту у
хворих з клінічними ознаками зовнішньосекреторної недостатності ПЗ.
Провести порівняльний аналіз різних методів визначення
зовнішньосекреторної недостатності ПЗ.
Вивчити кореляцію між клінічними ознаками та діагностичною цінністю
нових і традиційних методів визначення екзокринної недостатності ПЗ та
визначити можливість контролю за ефективністю сучасного її лікування.
Розробити критерії ранньої діагностики різних ступенів екзокринної
недостатності за допомогою сучасних методів діагностики та впровадити їх
в клінічну практику.
Об’єкт дослідження. Хворі із зовнішньосекреторною недостатністю
підшлункової залози.
Предмет дослідження. Зовнішньосекреторна функція ПЗ при різній
гастроентерологічній патології.
Методи дослідження. З метою встановлення діагнозу використовувалися
клініко-анамнестичний метод, біохімічний та загальний аналізи крові.
Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини (УЗД), ендоскопічна
ретроградна холангіопанкреатографія (ЕРХПГ), комп’ютерна томографія (КТ)
ПЗ використовувались з метою встановлення структурних змін органу.
Інвазивним методом визначення екзокринної недостатності ПЗ був тест
Лунда. В якості неінвазивних методів використовувалися
13С-тригліцеридний дихальний тест (13С-ТДТ), визначення рівня ФЕ 1,
копрограма. Статистична обробка отриманих даних проводилась із
використанням параметричних критеріїв з підрахуванням чутливості та
специфічності кожного вивченого методу, а також визначення позитивного і
негативного прогностичного показника.
Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено кореляційний
зв’язок між традиційними та сучасними методами визначення ЗНПЗ – ФЕ 1,
13С-ТДТ, копрограми та інвазивного тесту Лунда. Для визначення латентної
екзокринної недостатності ПЗ найбільш інформативним є 13С-ТДТ у при
захворюваннях ПЗ незапального генезу. Пріоритетними є результати щодо
можливості діагностики різних ступенів екзокринної недостатності ПЗ за
показниками 13С-ТДТ. При порівнянні чутливості та специфічності
показників ФЕ 1 та 13С-ТДТ, доведена можливість динамічного контролю за
ефективністю лікування екзокринної недостатності ПЗ та адекватного
підбору дози ферментного препарату.
Практичне значення отриманих результатів. Практична цінність роботи
полягає в розробці і впровадженні в клінічну практику сучасного
ефективного та безпечного алгоритму обстеження хворих з синдромом
мальабсорбції шляхом застосування високочутливих та специфічних методів
встановлення ЗНПЗ, що сприяє раціональному вибору тактики лікування.
Вперше в практику охорони здоров’я України впроваджено новий
неінвазивний метод вивчення екзокринної функції ПЗ з метою корекції її
порушень – 13С-ТДТ, який дозволяє швидко неінвазивним шляхом з високою
ефективністю обстежувати пацієнтів та проводити контроль за лікуванням
ферментної недостатності без застосування складних, дороговартісних,
інвазивних методів дослідження.
Розроблені та впроваджені в практику критерії оцінки ступенів ЗНПЗ за
показниками 13С-ТДТ. Впроваджені в практику критерії різних ступенів
екзокринної недостатності на підставі показників рівня ФЕ 1.
Запропоновані рекомендації для практичної медицини відносно діагностики
та лікування ЗНПЗ в динаміці.
За матеріалами дисертації отримані деклараційні патенти Держпатенту
України на винаходи (№№ 44633; 51558; 56051).
Результати дослідження впроваджені в роботу гастроентерологічного
відділення міської клінічної лікарні №18 м. Києва, використовуються в
навчальному процесі на кафедрах факультетської терапії №1 з курсом
післядипломної підготовки лікарів з гастроентерології та ендоскопії,
госпітальної терапії №2 Національного медичного університету та на
кафедрі терапії Київської медичної академії післядипломної освіти.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є особистою роботою
автора. Внесок здобувача в ході виконання даної роботи полягає в
самостійно проведеному огляді сучасної вітчизняної та іноземної
літератури, особистому плануванні мети роботи та задач дослідження. Всі
клінічні, лабораторні та інструментальні дослідження виконувалися
автором самостійно. Також проведений аналіз та статистична обробка
отриманих результатів, на основі чого були підготовлені до друку всі
наукові праці, підготовлена до захисту дисертація, а також здійснене
впровадження результатів наукової роботи в практику охорони здоров’я.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації
доповідались на засіданнях наукового товариства терапевтів м. Києва,
засіданнях наукових товариств гастроентерологів м. Києва, викладені в
тезах доповідей на XI Всесвітньому гастроентерологічному тижнів м.
Мадрид (2003 р.); матеріали роботи були представлені на XV з’їзді
терапевтів України. Обговорення дисертації проводилося на засіданні
апробаційної Ради Національного медичного Університету імені О.О.
Богомольця “Питання внутрішніх хвороб”, яке відбулося 3 грудня 2004 р.
Публікації. Основні положення дисертації викладені в 14 друкованих
працях, в тому числі в 5 статтях в наукових фахових виданнях,
рекомендованих ВАК України, отримано 3 деклараційні патенти на винаходи,
надруковано 4 тези доповідей, в тому числі 1 – в збірнику тез ХІ
Європейського гастроентерологічного тижня (м. Мадрид, 2003).
Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі змісту,
переліку умовних скорочень, вступу, 5 розділів (включаючи аналітичний
огляд літератури, опис матеріалів та методів дослідження, результати
власних спостережень, аналіз та узагальнення отриманих даних),
висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел (містить
306 літературних джерел, в тому числі 183 – зарубіжних авторів).
Дисертація викладена на 154 сторінках машинописного тексту українською
мовою, ілюстрована 18 рисунками, 16 таблицями.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріали та методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення задач,
нами було обстежено і проліковано 100 хворих з легким, середнім та
важким ступенем екзокринної недостатності ПЗ, метеоризмом, діареєю та
іншими ознаками кишкової диспепсії. Серед них було 54 чоловіків та 46
жінок, віком 18-67 років (середній вік склав 41?10 років). До групи
контролю увійшло 20 осіб з синдромом мальабсорбції непанкреатичного
генезу, у яких захворювання ПЗ та екзокринна недостатність ПЗ не були
підтверджені, із них 10 чоловіків і 10 жінок. Таким чином, дослідженням
було охоплено всього 120 осіб.
Для отримання репрезентативних результатів дослідження, статистично
обґрунтовано був визначений об’єм вибірки з метою вивчення діагностичних
можливостей досліджуваних методів та порівняння їх з традиційними
інструментальними та клініко-лабораторними методами обстеження.
Всім хворим проводили комплексне клінічне обстеження, яке включало
вивчення скарг з особливостями больового та диспептичного синдромів, їх
тривалості, анамнезу захворювання, а також об’єктивного статусу. Після
загального клініко-анамнестичного обстеження, для верифікації основного
діагнозу, хворим проводились інструментальні та лабораторні дослідження,
а саме: УЗД, КТ, ЕРХПГ, ендоскопічне дослідження стравоходу, шлунку та
дванадцятипалої кишки (ДПК), а при підозрі на целіакію додатково
проводилось визначення антигліадинових антитіл (Ig A та IgG) та тканинна
трансглютаміназа.
Для вивчення екзокринної функції ПЗ використовувалися 13С-ТДТ,
визначався рівень ФЕ 1, проводилось дослідження калу та рівня амілази
сироватки крові до та після лікування. Перевага у виборі методу
порівняння в нашому дослідження була віддана інвазивному тесту Лунда.
Всі хворі із ЗНПЗ дотримувались дієти №5п, отримували ферментні
препарати (креон 10000 – по 2 капсули 3-4 рази на добу в залежності від
ступеня важкості панкреатичної недостатності), еспумізан (по 2 капсули –
3-4 рази на добу), хворі на ХП в період загострення отримували
спазмолітики (пінаверіуму бромід, мебеверін), аналгетики (баралгін,
кетанов, максіган), холінолітики (атропін, гастроцепін) або
антисекреторні (Н2-гістаміноблокатори, інгібітори протонової помпи)
препарати.
Зовнішньосекреторна функція ПЗ вивчалася у хворих з різною
гастроентерологічною патологією. Так, дослідженням було охоплено 75
хворих на ХП, з яких первинна екзокринна недостатність реєструвалася у
45 осіб, вторинна панкреатична недостатність була виявлена у 30 хворих
на ХП. ЗНПЗ визначалася також у 15 хворих на цукровий діабет (ЦД) ІІ
типу, у 5 хворих з аденокарциномою ПЗ та у 5 хворих, яким була проведена
резекція ПЗ.
Серед 30 хворих із вторинною ЗНПЗ, які становили 40% обстежених хворих
на ХП з ознаками порушеного травлення різного ступеня вираженості, у 6
хворих (8%) була виявлена жовчокам’яна хвороба (ЖКХ), у 7 хворих (9,3%)
– хронічний холециститт з гіпомоторною дискінезією жовчного міхура, у 5
хворих (6,7%) – хронічний алкогольний гепатит, у 7 хворих (9,3%) –
Helicobacter pylori (H. pylori) – позитивна виразка цибулини ДПК та у 5
хворих (6,7%) – хронічний атрофічний гастрит типу В, асоційований з
Нelicobacter рylori.
Всі обстежені хворі на підставі клініко-анамнестичних даних в залежності
від важкості перебігу були поділені на дві групи. У першу увійшло 66
хворих з помірними ознаками синдрому мальабсорбції. До неї були включені
51 хворий ХП, із них 32 хворих на ХП без супутньої патології та 19
хворих на ХП із супутньою патологією. До другої групи увійшло 34 хворих
з вираженими ознаками синдрому мальабсорбції та стеатореєю, які
спостерігалися у 24 хворих ХП, з яких у 12 хворих ХП був без супутньої
патології та у 12 хворих на ХП із супутньою патологією.
За тривалістю захворювання хворі були розподілені наступним чином:
тривалість до 1 року була зафіксована у 13 осіб, від 1 до 5 років – у 29
осіб, від 6 до 10 років – у 37 осіб, анамнез з тривалістю більше 10
відмітили 21 хворий.
Всі отримані результати досліджень були опрацьовані на комп’ютері
засобами варіаційної статистики з визначенням середньоарифметичних
значень, середньоквадратичних відхилень, довірчих інтервалів та
вірогідної відмінності різниць результатів. Різницю між даними 2-х
виборок оцінювали за допомогою критерію Ст’юдента або за допомогою
критерію Вілкоксона-Мана-Уітні, ?2-тесту та кореляції Спірмена при
непараметричнім розподілі. Розрахунки коефіцієнтів лінійної парної
кореляції проводились на базі пакету програм статистичної обробки даних,
реалізованих у програмі Microsoft Excel.
Результати дослідження та їх аналіз. На першому етапі роботи було
проведено порівняльне вивчення стану екзокринної функції ПЗ з
використанням визначення рівня ФЕ 1, як маркера ЗНПЗ у порівнянні з
тестом Лунда, копрограмою та вивченням активності сироваткової амілази.
З метою оцінки стану зовнішньосекреторної функції ПЗ та отримання
особистих критеріїв патології, нами було проведено тест Лунда у 40
хворих з клінічними ознаками синдромів мальдигестії та мальабсорбції. З
метою вивчення кореляційного зв’язку, показники рівня ФЕ 1 порівнювали з
рівнем дуоденальної еластази 1 при виконанні тесту Лунда.
Встановлено сильний прямий кореляційний зв’язок між даними показниками;
коефіцієнт кореляції становив r=0,68 (р0,05), що
співпадає з міжнародно прийнятими показниками норми.
Згідно з визначеним рівнем ФЕ 1, хворі були розподілені на три групи. До
першої групи увійшло 35 осіб, у яких рівень ФЕ 1 відмічався в межах 100
– 200 мкг/г. Із них – у 30 хворих на основі клініко-анамнестичного
методу було виявлено помірні, а у 5 – клінічно виражені ознаки ЗНПЗ.
Виявлено, що рівень ФЕ 1 у чоловіків та жінок достовірно не відрізнявся,
і був 144?23 та 159,8?10 мкг/г, відповідно (p>0,05). Загалом рівень ФЕ 1
в цій групі становив 151?13 мкг/г калу, що мало достовірні відмінності з
групою контролю (p0,05). Розподіл хворих за результатами
рівня ФЕ 1 зображено на рис. 1.
Після проведення лікування, що включало терапію основного захворювання,
на тлі якого розвинулася вторинна ЗНПЗ, та ферментну терапію, що
поєднувалася зі спазмолітичними та аналгезуючими лікарськими засобами,
повторно проводили визначення рівня ФЕ 1 у обстежуваних хворих. Так, у
хворих з легким ступенем ЗНПЗ, результати ФЕ 1 покращилися і достовірно
від показників групи контролю не відрізнялися (p>0,05). Рівень ФЕ 1 у
пацієнтів цієї групи склав 178±11 мкг/г калу, (p0,05). Отже, визначення рівня ФЕ 1 з метою оцінки
ефективності лікування може застосовуватися лише при ЗНПЗ легкого
ступеня.
Рис. 1. Розподіл хворих із ЗНПЗ різного ступеня за рівнем фекальної
еластази 1.
8
N„Q?QoSueS–VUVAeYuY?^?^I^AebUbRe’ehiooooeoooooooooooooooooUooOeooooooooI
oCooCooCooIoIoooIoIoIoIoooIoIoooooAoooooo
8
f
R
??????R
?
?
??????????ний тест.
Передумовою першого (діагностичного) тесту була відміна ферментних
препаратів за 72 години перед тестом. Процедура тесту виконувалася
вранці натще.
З метою визначення нормальних показників 13С-ТДТ ми обстежили 10
практично здорових людей, а також 20 осіб з синдромом мальабсорбції
непанкреатичного генезу, які становили групу контролю.
Панкреатична екзокринна недостатність, що супроводжується дефіцитом чи
повною відсутністю ліпази, визначається шляхом аналізу кривих, що
відображають концентрацію 13СО2 у пробах видихуваного повітря –
максимальної концентрації і кумулятивної дози виділеного вуглекислого
газу, міченого 13 ізотопом вуглецю (13СО2), за весь шестигодинний період
тесту, У обстежених осіб цієї групи максимальна концентрація 13СО2
реєструвалася в межах між 150 та 210 хвилинами тесту і становила 13?2% у
чоловіків і 16?3% у жінок, (р>0,05). Кумулятивна доза виділеного 13СО2
за 360-хвилинний період тесту становила 45?9% у чоловіків та 56?15% у
жінок (р>0,05). Дані, отримані у обстежених осіб групи контролю,
графічно зображено на рис. 2.
Рис. 2. Максимальна концентрація та кумулятивна доза 13СО2 у обстежених
пацієнтів групи контролю.
За результатами 13С-ТДТ хворі були розподілені на три групи.
До першої групи увійшло 30 хворих на ХП із вторинною ЗНПЗ (18 чоловіків
і 12 жінок). Рівень максимальної концентрації 13СО2 у них становив
11,4?3,4%, що не відрізнялося від рівня максимальної концентрації групи
контролю, (р>0,05), але реєструвався пізніше 210 хвилини – на 271?16
хвилині (в порівнянні з групою контролю відмінність статистично
вірогідна, р0,05). Вірогідної різниці між
показниками максимальної концентрації міченого вуглекислого газу та
кумулятивної дози 13СО2 у чоловіків і жінок виявлено не було (10?3%;
33?7% та 12?4%; 36?10% відповідно), р>0,05. Отримані дані обстежених
пацієнтів цієї групи зображено на рис. 3.
У пацієнтів цієї групи рівень ФЕ 1 знаходився в межах 151?13 мкг/г.
Після лікування з приводу основного діагнозу було відмічено, що
максимальна концентрація 13СО2 визначалася в межах 150-210 хвилин тесту
(188±13), р0,05), що має вірогідну
відмінність від цього ж показника групи контролю та пацієнтів 1 групи
(р0,05).
Дані, отримані нами у пацієнтів цієї групи у вигляді змін кривих
максимальної концентрації та кумулятивної дози 13СО2, свідчать про
зниження активності інтрадуоденальної ліпази. Рівень ФЕ 1 в цій групі
становив 89?18 мкг/г і достовірно не змінювався в процесі лікування,
p>0,05.
Таким чином, був встановлений помірний прямий кореляційний зв’язок між
кумулятивною дозою та рівнем ФЕ 1 у цієї категорії обстежених хворих
(r=0,51), що також дає можливість співвідносити результати 13С-ТДТ цієї
групи обстежених з показниками рівня ФЕ 1 та розцінювати їх як помірну
ЗНПЗ (середнього ступеня за ФЕ 1).
Результати обстеження цієї категорії хворих за допомогою
13С-ТДТ графічно зображено на рис. 4.
Рис. 4. Показники 13С – ТДТ у пацієнтів з помірною ЗНПЗ.
В третю групу увійшло 20 осіб (12 чоловіків і 8 жінок). При обстеженні
цих хворих виявилося, що максимальна концентрація 13СО2, становила
4,8?1,3% (у чоловіків 4,9?1,7; у жінок – 4,8?0,7%; р>0,05) та
реєструвалася після 210 хвилин (в середньому на 275?27 хвилині), що має
достовірні відмінності між показниками групи контролю, хворих 1 та 2
груп, р0,05. Тобто, скоріше за все у
пацієнтів цієї групи мав місце гіпосекреторний тип панкреатичної
секреції.
За отриманими результатами визначався кореляційний взаємозв’язок. Так,
була встановлена сильна пряма лінійна кореляція між рівнями максимальної
концентрації виділеного 13СО2 та фекальної еластази 1, коефіцієнт
кореляції становив r=0,71. На основі співвідношення результатів 13С-ТДТ
та рівня ФЕ 1 ми встановили виражену ЗНПЗ (важку за рівнем ФЕ 1), яку в
процесі лікування було дещо важко відкорегувати. Так, частині хворих
цієї групи, при призначенні їм замісної ферментної терапії, двічі
проводився 13С-ТДТ з метою підбору адекватної дози, до покращання
результатів 13С-ТДТ, р 8 15,2 ? 3,4 11,4 ? 3,4 4,7 ?1,4 4,8 ? 1,3 #
Cum D,% > 23 51,2 ? 13,6 34,8 ?8,8 # 18,1 ? 5,9 # 16,7 ? 3,5
Фекальна еластаза 1 > 200 387,6 ? 90,9 151 ?13 # 89 ? 18 # 46 ? 15 #
Коефіцієнт кореляції, r
r = 0,45 r = 0,51 r = 0,71
Дані копрограми м’язові волокна
та жир відсутні – – /+ – / ++ Креаторея
Стеаторея
Примітка. # – показники, що порівнювалися при латентній, легкій та
важкій ЗНПЗ
Таким чином, при обстеженні 100 пацієнтів, яким за допомогою визначення
рівня ФЕ-1 була встановлена ЗНПЗ легкого, середнього та важкого ступеня,
13С-ТДТ дає змогу визначати латентну, помірну та виражену ЗНПЗ.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення
конкретного науково-практичного завдання гастроентерології, що полягає у
вдосконаленні діагностики ЗНПЗ на ранніх стадіях шляхом застосування
сучасних методів діагностики за показниками ФЕ 1 та 13С-ТДТ.
Встановлені критерії діагностичної ефективності визначення рівня
фекальної еластази 1 у хворих із ЗНПЗ: загальна чутливість методу склала
88%, а специфічність – 93%.
За допомогою 13С-тригліцеридного дихального тесту, чутливість якого
становила 90%, а специфічність – 88%, який крім визначення латентної,
помірної та вираженої ЗНПЗ і активності інтрадуоденальної ліпази, можна
відрізнити панкреатичну стеаторею від непанкреатичної, порівняно з ФЕ 1
з високим рівнем вірогідності (p
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
