.

Збалансований розвиток агроекосистем на прикладі чернігівської області (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
100 5059
Скачать документ

ІНСТИТУТ АГРОЕКОЛОГІЇ ТА БІОТЕХНОЛОГІЇ

УКРАЇНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК

ГРИНИК Ігор Володимирович

УДК 579.26:631.45.2: 631.8: 633.31/37

Збалансований розвиток агроекосистем на прикладі чернігівської області

03.00.16 – екологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

К И Ї В – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Чернігівському інституті агропромислового виробництва
та відділенні агроекології Інституту агроекології та біотехнології
Української академії аграрних наук

Науковий консультант – доктор біологічних наук, професор, академік

УААН, ПАТИКА Володимир Пилипович, професор кафедри біотехнології
Національного авіаційного університету, м. Київ

Офіційні опоненти – доктор сільськогосподарських наук, старший науковий
співробітник ЮРЧАК Лариса Дем’янівна, Національний ботанічний сад НАНУ,
головний науковий співробітник відділу алелопатії, м. Київ

доктор сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник ДУБОВИЙ
Володимир Іванович, Миронівський Інститут пшениці ім. В.М. Ремесла,
директор Інституту, м. Миронівка, Київської області

доктор сільськогосподарських наук, професор,

ПУЗІК Володимир Кузьмич, Харківський національний аграрний університет
ім. В.В. Докучаєва, проректор, м. Харків

Провідна установа – Державний агроекологічний університет Міністерства
аграрної політики України, м. Житомир

Захист відбудеться “ 31 ” жовтня 2005 р. о 1100 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 26.371.01. при Інституті агроекології та
біотехнології УААН за адресою: вул. Метрологічна, 12,

м. Київ, Україна, 03143

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту агроекології та
біотехнології УААН

Автореферат розісланий “ 14 ” вересня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої

ради, кандидат хімічних наук Л.І. МОКЛЯЧУК

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Висока продуктивність сільськогосподарських культур,
тварин і, як наслідок, виробництва в цілому, можлива лише при
відповідності умов зростання вимогам їх біології. І, навпаки,
невідповідність, або навіть неповна відповідність природних умов вимогам
живих організмів обумовлює низьку продуктивність тварин і рослин, робить
сільськогосподарське виробництво малоефективним і навіть збитковим.
Насамкінець, непрофесійний, без знання підхід до вирішення аграрних
проблем може повністю згубити справу – привести до втрати сорту,
загибелі унікальної тварини, зниження родючості ґрунту (Александрова,
1980; Андреюк з співав., 1988: Альшевский, 1991; Берестецький с соавт.,
1984; Голубец, 2000).

Друга найважливіша умова високої ефективності сільськогосподарського
виробництва є відповідність його галузей соціальній і економічній
значимості того регіону, де вона здійснюється (Городний, 1966). Ця
відповідність, з однієї сторони, забезпечує безпроблемний збут
виробленої продукції, з іншої – оптимальну оплату праці, вкладеної у її
створення. Таким чином, висока ефективність сільськогосподарського
виробництва в цілому може бути досягнута при оптимальному поєднанні
зазначених умов, а також, що є дуже важливим, при можливо більшій
зацікавленості сільського трудівника в кінцевих результатах своєї праці.

На жаль, напрямки, масштаби розвитку окремих галузей сільського
господарства Чернігівщини визначались раніше і нині ні унікальними
ґрунтово-кліматичним умовами області, ні адаптивністю їм рослин і
тварин, ні навіть загальнодержавними інтересами (Байда, Мельник, 1993;
Бондар с соавт., 2001). Як приклад такого підходу до керівництва
сільським господарством можна згадати декілька найбільш великих акцій,
від яких найбільш сильно постраждало сільськогосподарське виробництво
Чернігівської області за останні 2-3 десятиліття – в рослинництві це
спеціалізація на вирощуванні цукрових буряків, кукурудзи, деяких бобових
культур, індустріальних і інтенсивних технологій, загальне розорювання
земель і, зокрема, зменшення посівних площ багаторічних трав (Гриник з
співав., 2003).

У наших дослідженнях ми керувалися тим, що для виходу з цієї ситуації
Чернігівщині потрібна науково обґрунтована система ведення сільського
господарства, що базується на сучасній концепції, і яка б визначила як
стратегічні, так і тактичні питання його розвитку і реформування на
майбутнє. В її основу по-винні бути покладені міркування, що базуються
на обліку об’єктивних реалій.

Головним фактором, який визначає вибір напрямку розвитку
сільськогосподарського виробництва Чернігівської області є його
орієнтація на найбільш повне використання унікальних природних і
біокліматичних потенціалів. На Чернігівщині, в першу чергу, слід
розвивати ті галузі, які в інших ґрунтово-кліматичних умовах держави
малоефективні або їх існування просто неможливе. У зв’язку з цим, такі
культури, як картопля, льон, хміль, люпин, деякі інші, які споконвіку
годували чернігівського селянина, повинні одержати в області
пріоритетний розвиток. Масштаби цих галузей повинні забезпечити не
тільки повне задоволення в їх продукції потреб жителів області і гостей,
але і виробництво певної кількості для продажі за її межами (Ситник,
Патика, 2000).

Тому дослідження наукового обґрунтування збалансованого розвитку
агроекосистем на прикладі Чернігівської області, які відповідають
вимогам сталого розвитку агроекосистем (відновлювальних агротехнологій)
є новими.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження
проводили протягом 1996 – 2005 рр. відповідно до завдання “Розробити
теоретичні основи і екологічно безпечні технології відтворення родючості
ґрунтів і системи управління цим процесом шляхом раціонального
землекористування, створення моделей ґрунтозахисних систем землеробства,
високоефек-тивних добрив та хімічної меліорації, що забезпечують
одержання високоякісної продукції та охорони навколишнього середовища”
(№ДР UA01002372 Р); НТП УААН “Наукові основи сталих агроекосистем” (№ДР
0196U002976); НТП УААН “Агроекологічний моніторинг і моделювання сталих
ландшафтів та агроекосистем” (№ДР 0101 U003294), “Розробка та
впровадження ресурсозберігаючих, відповідаючи вимогам охорони праці і
екологічної безпеки технологій вирощування екологічно чистої продукції
рослинництва” (№ДР 0198 U0071244).

Мета і задачі досліджень. Мета досліджень – теоретичне обґрунтування та
розробка науково-методичних засад обґрунтування сталого розвитку
агроекосистем на прикладі Чернігівської області, збереження родючості
ґрунту, їх енергетичного і екологічного стану, організаційно-економічні
та екологобезпечні заходи розвитку і підвищення ефективності ведення
рослинницької та тваринницької галузей, оптимізації кругообігу речовин
та енергії в агроекосистемах.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі завдання:

встановити основні напрямки екологобезпечного використання землі,
зокрема дослідити основні напрями з удосконалення посівних площ і
сівозмін, особливості ведення біологічної системи землеробства;

вивчити основні заходи щодо підвищення родючості ґрунтів, обробітку
ґрунту, ефективного використання добрив, хімічної меліорації;

дослідити ефективну систему ведення насінництва і сортооновлення та
екологобезпечні заходи з підвищення продуктивності сільськогосподарських
культур;

визначити організаційно-економічні та екологобезпечні заходи розвитку і
підвищення ефективності ведення в Чернігівській області картоплярства,
льонарства, кормовиробництва, зернового господарства, інтегрованого
захисту рослин;

вивчити систему механізації технологічних процесів виробництва продукції
рослинництва і тваринництва;

дослідити екологобезпечні заходи розвитку і підвищення ефективності
виробництва на Чернігівщині яловичини, молока, свинини;

дослідити еколого-економічні заходи розвитку і підвищення ефективності
переробної галузі;

провести економічну оцінку ведення фермерського господарства на
Чернігівщині.

Об’єкт дослідження – ґрунти, добрива, засоби захисту рослин, насіння,
сорти сільськогосподарських рослин, тварини та їхній вплив на процеси,
що протікають у системі ґрунт – рослина-тварина і визначають її
екологічний стан, а також стан складових агроекосистем Чернігівської
області.

Предмет дослідження – методика агроекологічної оцінки технологій за
показниками екологічного впливу на сільськогосподарські культури,
бур’яни, тварини.

Методи досліджень:

польовий метод – вивчення впливу різних агрозаходів на агрономічні та
агрофізичні властивості ґрунтової системи, кількісні і якісні показники
продуктивності сільськогосподарських культур, тварин;

лабораторний метод – визначення фізико-хімічними, хімічними,
біохімічними, мікробіологічними методами кількісних і якісних
характеристик об’єктів досліджень;

статистичний метод – встановлення на основі регресивного, дисперсійного,
кореляційного методів достовірності отриманих результатів,
функціональних залежностей між різними факторами і процесами.

Наукова новизна одержаних результатів. У результаті узагальнення
експериментальних даних уперше теоретичного обґрунтована доцільність
комплексного ведення сільськогосподарського виробництва в Чернігівській
області на екологобезпечній основі.

Вперше на прикладі Чернігівської області встановлені основні напрямки
екологобезпечного використання землі, що дало змогу призупинити
деградаційні процеси у ґрунті, рекомендувати екологобезпечні сівозміни,
підвищити на 10% і більше продуктивність картоплярської, льонарської та
зернової галузей, покращити кормо виробництво тощо. Одержані дані дають
можливість стверджувати, що використання екологобезпечних технологій
сприяє оптимізації росту і розвитку рослин, покращенню їх якості за
рахунок створення сприятливих умов їх живлення, знищення бур’янів і
активізації життєдіяльності біоти ґрунту.

Вперше розроблені еколого-економічні заходи розвитку і підвищення
ефективності переробної галузі. Поглиблені знання щодо ефективного
ведення в Чернігівській області фермерського господарства.

Практичне значення одержаних результатів. Сільськогосподарському
виробництву рекомендовані наукові основи використання екологобезпечних
агротехнологій при моделюванні стійких агроекосистем на прикладі
Чернігівської області, що знайшли своє відображення у чисельних
рекомендаціях для сільськогосподарського виробника, монографіях,
захищені відповідними патентами.

Одержані результати досліджень, висновки, пропозиції використані для
рекомендацій щодо забезпечення раціонального функціонування, відтворення
родючості ґрунтів, охорони довкілля у досліджуваному регіоні як основи
формування сталих і високопродуктивних агроекосистем, підвищення їх
екологічної безпечності, енергозбереження та отримання
сільськогосподарської про-дукції високої якості.

Особистий внесок здобувача. Дисертант особисто визначив напрямок
наукових досліджень, розробив і обґрунтував план та робочі програми
науково-дослідних робіт, методики проведення досліджень, узагальнив
одержані результати у друкованих працях, наукових звітах, методичних
рекомендаціях, монографіях, навчальних програмах.

За надану методичну допомогу у підготовці дисертаційної роботи автор
щиро вдячний співробітникам Чернігівського інституту агропромислового
виробництва УААН, зокрема Берднікову О.М., Бардакову А.Г., Бакуну О.І.,
Локтю О.Ю, Любінецькому М.М. та іншим, співробітникам Інституту
агроекології та біотехнології УААН Шерстобоєвій О.В., Макаренко Н.А.,
Дегусарову А.Б., викладачам Харківського національного аграрного
університету Подобі Л.В., Ніколаєнко А.М., Поташовій Л.М.,
співробітникам Інституту сільськогосподарської мікробіології
Надкерничній О.В., Патиці М.В.

Апробація результатів досліджень. Результати досліджень, викладені в
дисертації, доповідались щорічно протягом 1999-2004 рр. на засіданнях
вченої ради та методичної комісії Чернігівського інституту АПВ УААН, на
координаційно-методичних нарадах науково-методичних центрів (НМЦ) та
головних інститутів, які є координаторами з виконання НТП
“Землеробство”, “Наукові основи сталих агроекосистем”, “Зернові й олійні
культури”, “Луб’яні культури”, “Картоплярство”, “Кормовиробництво”,
“Технології в молочному скотарстві”, “Свинарство”; на всеукраїнських
наукових конференціях – “Шляхи підвищення ефективності використання на
добриво побічної продукції рослинництва” (2003 р.), “Особливості ведення
зернового господарства України залежно від кон’юнктури ринку” (2004 р.)

Публікації. Результати досліджень за темою дисертаційної роботи
викладено у 48 наукових публікаціях, з яких 28 – статті у фахових
виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Загальний обсяг роботи 392 сторінок з них
293 – основного тексту, 113 додатки. Дисертація складається із вступу, 8
розділів, 6 з яких є експериментальною частиною роботи, загальних
висновків, рекомендацій виробництву. Список використаних джерел включає
408 найменувань, з них 25 іноземною мовою. Дисертаційна робота
ілюстрована 111 таблицями, 9 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Огляд літератури. Наведено аналіз експериментальних даних і теоретичних
розробок, опублікованих зарубіжними і вітчизняними дослідниками щодо
зональних агроекосистем у сучасному ресурсозберігаючому землеробстві,
обґрунтування біологізації, особливо економічного, сучасного
ресурсозберігаючого землеробства, в т.ч. і на прикладі Чернігівської
області. На основі здійсненого аналізу обґрунтовано актуальність і
перспективність проведення досліджень.

УМОВИ, МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Розробка збалансованих агроекосистем Чернігівщини проведена, переважно,
на основі літературних джерел, аналізу і узагальнення експериментальних
досліджень, здійснених в дослідному господарстві Чернігівського
інституту АПВ УААН (колишня обласна сільськогосподарська дослідна
станція) в 1965 – 2004 роках.

Об’єкти досліджень – напрямки екологічно безпечного високоефективного
використання землі та біологізації сучасного ресурсозберігаючого
землеробства, процеси формування зростаючої родючості ґрунту, принципи
побудови раціональних сівозмін, екологобезпечні шляхи удосконалення
обробітку ґрунту, заходи підвищення продуктивності сільськогосподарських
рослин і тварин та покращення якості продукції рослинництва і
тваринництва.

Ґрунтовий покрив Чернігівської області, особливо її поліської зони, в
тому числі і дослідного господарства Чернігівського інституту
агропромислового виробництва УААН, характеризується великою генетичною
строкатістю родючості і мікроконтурністю. Найбільш поширені тут
дерново-підзолисті ґрунти, які займають 432,5 тис. га ріллі (31%)
(Байда, Мельник, 1993). Вони мають нестійку структуру, яка легко
руйнується, запливають від дощів з утворенням кірки. З цими їх
особливостями пов’язана знижена мікробіологічна діяльність – слабкий
розвиток азотфіксуючих бактерій, низька нітрифікаційна здатність. Високі
врожаї сільськогосподарських культур на цих ґрунтах можна одержувати при
їх вапнуванні та систематичному внесенні оптимальних норм органічних і
мінеральних добрив, впровадженням травосіяння і сидерації.

Стаціонарні та тимчасові досліди з землеробства, рослинництва і
кормовиробництва закладались на дерново-підзолистих супіщаних ґрунтах,
сформованих на шаруватих водно-льодникових відкладах.

Дослідження проводились в 4-10-пільних сівозмінах на різних фонах
живлення та способах обробітку ґрунту. Агротехніка вирощування
сільськогосподарських культур в дослідах, за виключенням питань, що
досліджувались, була загальноприйнятою для умов області. Обробіток
ґрунту проводився в оптимальні строки у відповідності до схем дослідів.

Добрива (NРК) використовувались у вигляді аміачної селітри,
суперфосфату, хлористого калію і вносились: органічні та мінеральні
фосфорно-калійні під основний обробіток ґрунту, азотні – весною під ярі
культури під передпо-сівний обробіток ґрунту, під озимі – в підкормку.

Сільськогосподарські культури вирощувались тільки районованих сортів.
Строки посіву, норми висіву, способи посіву і догляду за посівами
здійснювались відповідно до існуючих рекомендацій. Площі посівних
ділянок у дослідах були 105-200 м2, облікових – 50-100м2. Повторність
дослідів 4-и разова.

У стаціонарному досліді протягом семи років (1989-1995) вивчались такі
системи землеробства: 1) традиційна – гній 15 т/га + оптимальні дози
мінеральних добрив (N56Р49К69) із застосуванням хімічних засобів захисту
рослин; 2) традиційна інтенсивна – гній 15 т/га + дози добрив
рекомендовані інтенсивними технологіями (N87Р83К109) з застосуванням
рекомендованих хімічних засобів захисту рослин; 3) біологічна – гній 15
т/га + агротехнічні засоби боротьби з бур’янами. Дослідження проводились
на дерново-підзолистих ґрунтах у дос-лідному господарстві Чернігівського
інституту АПВ.

Еколого-безпечне ведення сільськогосподарського виробництва
досліджувалось у стаціонарному лізиметричному досліді. Лізиметрична
установка побудована в 1971-1972 рр. за індивідуальним проектом
Чернігівського філіалу інституту Гіпрогражданпромстрою у відповідності
до методичних вказівок Б.А. Голубєва (1967), Е.Ф. Арінушкіної (1970).

Посівна площа лізиметричної чарунки ? 3,8 м2 , повторність триразова.
Шар ґрунту однієї чарунки – 155 см, маса ґрунту в одній чарунці 10,5 т.
Грунт лізиметричного досліду дерново-підзолистий супіщаний з такою
агрохімічною характеристикою орного шару ґрунту (0-23 см): гумус за
Тюриним – 1,1%, рН сольове – 5,0, гідролітична кислотність (Капленой) –
2,5 мг екв. на 100 г, вміст Р2 О5 (за Кірсановим) – 17,0 мг на 100 г,
К2О (за Масловою) – 6,2 мг на 100 г. Перед закладкою лізиметричного
досліду в лізиметричних чарунках проводився порівнювальний посів вівса.
Фільтрат аналізувався за загальноприйнятою методикою (Арінушкіна, 1970).

Дослідження з питань рослинництва і кормовиробництва здійснювались
переважно в тимчасових польових дослідах з розміром посівних ділянок
90-109 м2, облікових – 50 м2 з 3-4 разовим повторенням. Структурний
аналіз урожаю зернових культур здійснювали за методикою В.І. Сазонова
(1962). Визначення кількості кореневих і пожнивних решток під
сільськогосподарськими культурами проводили рамочним методом Н.З.
Станкова (1964).

З метою вивчення досліджуваних факторів на зміну родючості ґрунту у всіх
дослідах з питань землеробства і рослинництва щорічно відбирались зразки
ґрунту з орного (0-20 см) та підорного (21-40 см) шарів ґрунту. Середній
змішаний зразок створювався із 5 індивідуальних, відібраних у фіксованих
точках по двох діагоналях. Зразки відбирались у період настання
відповідальних фаз розвитку рослин при досягненні їх розвитку у 70-75%
рослин. Поряд з цим в стаціонарних дослідах відбирались зразки ґрунту на
початку і в кінці досліджень.

Агрохімічні показники родючості дерново-підзолистого ґрунту визначались
за вказівками з проведення польових дослідів із добривами географічної
сітки (Методические рекомендации, 1985) за методиками (((Русин, 1990):
гумус за методом Тюрина, водорозчинний гумус – за методом Голдіна,
нітратний азот – іонометричним експресметодом, аміачний азот –
іонометрично за допомогою реактиву Неслера, нітрифікаційна здатність
ґрунту за Краковим, обмінний калій ? за Масловою, калій водорозчинний,
рухомий та необмінно-поглинутий ? за Соколовим, рухомий фосфор ? за
Кирсановим, гідролітичну кислотність ? за Каппеном, рН сольове –
потенціометрично, суму ввібраних основ ? за Каппеном – Гільковицем.

Фенологічні спостереження за ростом і розвитком сільськогосподарських
рослин здійснювали згідно з методикою держкомісії з сортовипробування.

Біологічну активність ґрунту визначали безпосередньо в полі.
Інтенсивність дихання визначали по виділенню СО2 та поглинанню О2 за
методом Штатнова, у найбільш відповідальні фази розвитку досліджуваних
культур. Нітрифікаційну здатність визначали шляхом інкубації ґрунту у
присутності сульфату амонію при 280С впродовж 14 діб, після чого
визначали вміст нітратного азоту за Грандваль-Льяжем. Інтенсивність
розкладу целюлози в ґрунті визначали методом закладки льняних полотен –
аплікацій – за Востровим і Петровою (Агрохимические методы, 1975).

Урожай зерна перераховувався на 100%-чистоту і 14% вологість.
Статистичний аналіз урожайних даних сільськогосподарських культур,
продуктивності тварин та спостережень проводились за дисперсійним та
кореляційним методами, описаних Б.А. Доспеховим (1985) і стандартних
комп’ютерних прогарам “Статистика” (Царенко та ін., 2000).

У тваринництві у дослідах при вивченні ефективності кормів і кормових
добавок підбирали групи тварин по 10 голів у кожній (5 теличок і 5
бичків), аналогів за віком та показниками розвитку. Контрольні групи
визначались шляхом жеребкування. Піддослідні групи тварин протягом
порівнювального періоду (10 днів) утримувались в однакових умовах
годівлі в одному і тому ж приміщенні і лише після цього їх годівля
проводилась за дослідними раціонами.

Перед початком порівнювального і облікового періодів тварини
зважувались. За даними зважування обчислювався валовий та
середньодобовий прирости живої маси. Кількість спожитих кормів тваринами
визначалась шляхом зважування. Їх поживність встановлювалась проведенням
повного зоотехнічного аналізу в агрохімлабораторії Чернігівського
інституту АПВ загальноприйнятими методами (Бевз, 1983).

Апробація можливості зменшення витрат на вирощування ремонтних телиць в
приміщеннях на глибокій незмінній підстилці проводилась згідно з
загальноприйнятою в тваринництві методикою на двох групах телиць
10-12-ти місячного віку по 45 голів у кожній, аналогів за віком та
показниками розвитку.

Біометрична обробка даних проводилась за допомогою мікрокалькулятора
МК-56 за Олександровим ( Доспехов, 1973).

Обрахування екологічної ефективності використання кормів здійснювалось
шляхом співставлення даних годівлі тварин контрольної і дослідної груп
(Коваленко, 1976; Клиценко, 1987; Макаренко, 1987 ).

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО

ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ

Чернігівська область розміщена на крайній Півночі Лівобережної України в
басейні річки Десни. Площа її складає 31,9 тис. кв. км. Дві третини
загальної території області припадає на Поліську зону і одна третина на
Лісостепову. Вони різняться між собою як ґрунтовим покривом, так і
агрокліматичними та іншими особливостями.

Наші дослідження, а також дані Чернігівської обласної метеостанції
підтверджують, що клімат області помірно-теплий, м’який з достатнім
зволоженням. У середньому за рік температура повітря складає 5,7-6,6оС.
У зимовий період на область часто поширюється північна частина відрога
високого тиску із районів Сибіру, а також арктичні повітряні маси, з
якими пов’язані значні похолодання. Частіше всього їх вплив виявляється
у січні і лютому.

Для агрометеорологічної оцінки термічних умов території показовим явищем
є кількість днів з температурою вище 0, 5, 10, 15о. Вегетаційний період
більшості сільськогосподарських культур обмежений переходами весною і
осінню середньодобової температури повітря через +5о і складає по
області 189-199 днів.

Період вегетації теплолюбних культур обмежений переходами
середньодобової температури через +10о.

Річна сума опадів складає по області в середньому 500-600 мм. В окремі
роки кількість опадів значно відхиляється від цих величин. З 1945 по
1980 р. найбільша кількість (річна) опадів відмічена в 1970 і місцями в
1980 році – 779-907мм. У 1946 році, місцями в 1951 і 1972 роках, сума
опадів складала тільки 312-400 мм. Протягом року опади розподіляються
нерівномірно. Біля 70% всієї їх кількості випадає в теплий період, тобто
з квітня по жовтень і тільки 30% приходиться на холодні місяці.

Дослідним шляхом встановлено, що при запасах вологи в орному шарі нижче
5мм сходи зернових культур не з’являться, при 5-10 мм сходи зріджені.
Оптимальні умови в період посів-кущення утворюються при запасах вологи в
орному шарі ґрунту більше 30 мм.

Ранні польові роботи (підживлення озимих) розпочинаються з кінця
сніготанення. За середніми багаторічними даними кінець сніготанення
припадає на другу – початок третьої декади березня. В окремі роки
спостерігаються значні відхилення. Саме раннє розтавання снігу – перша
декада лютого, саме пізнє – 9-12.ІV. Повне відтавання проходить з 1 по
11 квітня, починаючи з південних районів області.

Масові весняні роботи розпочинаються у 1-й декаді квітня, на північному
сході області дозрівання ґрунту продовжується до 15 квітня. Це найкращі
строки посіву ранніх зернових і зернобобових культур, льону.

Середні строки переходу температури ґрунту на глибині 10 см через 10о
припадають на третю декаду квітня, на північному сході області – початок
травня. У цей період проводиться посадка картоплі, а потім сівба
кукурудзи.

Ґрунтовий покрив. Територія області розміщена у двох фізико-географічних
зонах: Поліссі і Лісостепу, що значною мірою обумовило дуже складний
ґрунтовий покрив. Основні групи ґрунтів, виділені в межах орних земель,
показані на мал. 1.

У поліській частині області найбільш поширеними є дерново-підзолисті
ґрунти переважно супіщаного гранулометричного складу. Проте в
Корюківському і Щорському районах майже половину площ займають
зв`язно-піщані ґрунти, для яких характерний більш низький рівень
природної родючості. Ґрунти Чернігівського і Ріпкинського районів
виділяються більшою зв’язністю, легкосуглинкові їх відміни становлять
відповідно 23 і 37%.

В цілому по області дерново-підзолисті ґрунти займають 432,5 тисяч
гектарів або 30% до площі орних земель. Найбільш поширені вони в
Семенівському – 93%, Корюківському – 82%, Шорському – 81%,
Городнянському – 71%, Н.-Сіверському районах – 67%. Дерново-підзолисті
ґрунти є найменш родючими ґрунтами області, їх бонітет коливається в
основному в межах 31-38 балів.

Сірі лісові та дернові ґрунти займають 277,8 тис. га (19%). Вони
розміщені в основному в перехідній зоні. Найбільш поширені в
Куликівському районі – 60%, Козелецькому – 52%, Коропському – 50%. Вміст
гумусу в залежності від гранулометричного складу коливається в межах
1,31-2,37%. На супіщаних відмінах він дорівнює в середньому 1,60%,
легкосуглинкових –

1,77%. За кислотністю ці ґрунти переважно слабокислі або близькі до
нейтральних рН 5,4-5,8, мають підвищений вміст рухомих форм фосфору і
середній вміст обмінного калію, середньозважені показники їх складають
відповідно 137-159 і 103-112 мг/кг ґрунту. Дещо краще вони забезпечені
обмінним кальцієм і магнієм, відповідно 4,5-6,2 і 1,0-1,1 мг.-екв/100 г
ґрунту.

Бонітет сірих лісових і дернових ґрунтів коливається в межах 36-57
балів.

Темно-сірі ґрунти і чорноземи опідзолені поширені на 189,9 тисячах
гектарів. Питома вага їх найвища в ґрунтовому покриві Менського і
Сосницького районів, де вони займають відповідно 39 і 36% орних земель.
За гранулометричним складом – це, в основному легкосуглинкові ґрунти.
Вміст гумусу в них складає в середньому 2,47%, коливаючись від 1,52 до
3,16%. Реакція ґрунтового розчину – близька до нейтральної або
нейтральна, рН 5,6 -6,1, вміст рухомих форм фосфору – підвищений,
120-160 мг/кг ґрунту, обмінного калію – середній, 98-113 мг/кг ґрунту,
вміст обмінного кальцію і магнію – середній, відповідно 8,4 і 1,7
мг-екв/100г ґрунту.

Бальна оцінка темно-сірих ґрунтів і чорноземів опідзолених складає

45-58 балів. Чорноземні та лучні ґрунти займають найбільшу площу в межах
орних земель області – 540,6 тисяч гектарів (33%), найбільш поширені
вони у Варвинському районі – 92%, Прилуцькому – 84%, Бобровицькому – 83,
Срібнянському і Талалаївському – по 82%. За гранулометричним складом –
це легкосуглинкові ґрунти. Вміст гумусу в них коливається від 2,68 до
3,69% і дорівнює в середньому 3,13%. Реакція ґрунтового розчину –
нейтральна або близька до нейтральної, рН – 5,8-6,2. Середньозважений
вміст рухомих форм фосфору коливається по районах від 122 до 144 мг/кг
ґрунту, обмінного калію – 91-100 мг/кг ґрунту. Ці ґрунти мають
підвищений вміст обмінного кальцію та магнію, відповідно 10,6 і 2,2
мг-екв/100 г ґрунту. Чорноземні та лучні ґрунти є найбільш родючими
ґрунтами області, їх бальна оцінка становить 67-75 балів.

Основні напрямки вдосконалення структури посівних площ. Одержані нами
результати досліджень (табл. 1) засвідчують, що найвищу ефективність
використання ріллі як в умовах Полісся, так і в Лісостепу забезпечують
плодозмінні сівозміни. Вихід кормових одиниць з 1 га ріллі в них у
порівнянні з зернокартоплярською сівозміною збільшувався на 28,8-48,8%,
а протеїну в 1,6-2,2 раза.

Результати експериментальних досліджень переконливо доводять, що
вирощування багаторічних бобових трав (табл. 2) у сівозмінних масивах
господарств області належить до найдоступніших, маловитратних заходів
відтворення родючості ґрунту і врожайності сільськогосподарських культур
та є одним із радикальних засобів біологізації сучасного землеробства.

Таблиця 1.

Вплив засобів інтенсифікації на продуктивність використання ріллі

в різних сівозмінах Полісся (у середньому за 1999-2004 рр.)

Варіанти удобрення Сівозміна Урожай, т/га

Вихід на 1 га ріллі

зернових

картоплі

зерна

кормових одиниць

протеїну

Забезпеченість 1 к.од. протеїну, г

Контроль (без добрив) 1

2,33

9,86

11,7

35,5

3,8

106

2

1,91

10,16

14,3

23,9

1,9

77

N35-45Р35К85 (фон) 1

2,85

14,50

14,3

43,8

4,5

103

2

2,54

14,90

19,0

32,2

2,5

79

Фон + гній 10 т/га 1

3,44

19,59

17,2

53,9

5,4

101

2

3,87

19,83

24,5

41,8

3,3

79

Фон + солома 1,25 т/га 1

3,02

16,55

15,1

47,6

4,9

102

2

2,83

16,77

21,3

36,8

2,8

79

Фон + солома 1,25 т/га + гній 5 т/га 1

3,23

19,80

16,1

51,9

5,2

101

2

3,08

19,95

23,1

40,3

3,2

79

Фон + солома 1,25 т/га + NРК еквівалентно 5 т/га гною 1

3,03

18,23

15,2

48,9

5,0

101

2

2,87

17,98

21,5

36,5

2,9

79

Фон + солома 1,25 т/га + сидерати 1

3,23

19,31

16,2

51,9

5,3

102

2

3,03

19,48

22,7

40,3

3,1

77

Фон + солома 1,25 т/га + N10 на 1 т соломи 1

3,13

17,06

15,7

49,0

5,0

101

2

2,85

17,04

21,4

37,0

2,8

77

Таблиця 2.

Вплив багаторічних трав на продуктивність використання ріллі в
сівозмінах Полісся (середнє за 1999-2004 рр.)

Фон Сівозміни Урожай, т/га

Вихід з 1 га ріллі, т/га

зернових

картоплі

зерна

кормових

одиниць

протеїну

Забезпеченість 1 к.од.про-теїном, г

Без

добрив Плодозмінна

2,3

9,86 1,2

3,55

0,4

106

Зернокартоплярська

1,9

10,2

1,4

2,4

0,2

77

10 т/га гною + N35-45P35K85 Плодозмінна

3,4

19,6

1,7

5,4

0,5

100

Зернокартоплярська

3,3

19,8

2,4

4,2

0,3

79

Показано, що поряд з багаторічними травами важлива роль у землеробстві
належить і однорічним бобовим культурам – гороху, люпину, сої, пелюшці,
бобам. Питома вага багаторічних і однорічних бобових культур у структурі
посівів повинна становити 18-25%, в тому числі однорічних бобових у
Поліссі 8-10%, в Лісостепу – 10-12%.

У зоні Лісостепу типовий напрям спеціалізації великих колективних
господарств є зерно-буряківничо-тваринницький. На основі узагальнених
даних, а також власних для таких господарств рекомендовано (мал.2.)
сівозміни з 55-60% зернових (у т.ч. 25-30% озимої пшениці), 15-20 –
цукрових буряків, 23-25% кормових культур (у т.ч. багаторічних трав
10-12%). Такі сівозміни здатні забезпечити одержання середнього врожаю
зернових 3,6-4,1 т/га, цукрових буряків – 34,5-50,0 т/га, вихід з 1 га
ріллі зерна 2,0-2,4 т, цукру – 1,1-1,3, кормових одиниць – 8,1-9,6 і
перетравного протеїну – 0,7- 0,82 т.

У господарствах, що спеціалізуються на виробництві зернофуражу, свинини
та птиці, доцільно мати 65-70% зернових, 15-20 – цукрових буряків,
15-20% кормових культур (у т.ч. трав 8-12%). Показано, що у
господарствах із більш поглибленою спеціалізацією з виробництва молока,
м’яса, вирощування нетелей у структурі сівозмін зернові мають становити
45-50%, цукрові буряки – 15-20, кормові культури – 30-40% (у т.ч. трав –
12-20%).

Дослідження структури посівних площ у сівозмінах на Поліссі (мал. 3) для
колективних господарств скотарсько-картопле-льонарського напрямку
спеціалізації дали наступні результати: доля зернових повинна складати –
50-52%, картоплі – 10-15, льону-довгунця – 9-12, кормових культур – до
25-28% (у т.ч. багаторічних трав 10-15%). Такі сівозміни забезпечують
вихід з 1 га ріллі – 1,4-1,6 т зерна, 2,1-3,2 – картоплі, 4,6-5,0 т
к.од. і 0,40-0,45 т перетравного протеїну.

Для господарств картопле-зерно-тваринницького напрямку встановлено, що
найбільш продуктивними є сівозміни із 45-55% зернових, 20-25 – картоплі
і 20-25% кормових культур.

У господарствах, що спеціалізуються на виробництві яловичини, молока і
на вирощуванні нетелей сівозміни слід насичувати кормовими культурами до
30-45%, у тому числі багаторічних трав – 10-24%, зернових – 39-50,
картоплі – 9-14, льону – 4-10%.

Структура посівних площ фермерських господарств визначається прий-нятою
спеціалізацією та ґрунтово-кліматичними умовами.

Результати наших досліджень показали, що на сучасному рівні розвитку
сільськогосподарського виробництва в основі заходів, спрямованих на
підвищення сили кожного гектара землі, повинен бути практичний
розрахунок балансу поживних речовин і гумусу у ґрунті. Встановлено, що
позитивний баланс у ґрунті складається за органо-мінеральної системи
удобрення (табл. 3). У господарствах, що виробляють обмежену кількість
гною слід ширше застосовувати на добриво солому в чистому вигляді та в
поєднанні з гноєм та сидератами. Це сприятиме поліпшенню показників
балансу та збільшенню вмісту гумусу і поживних речовин у ґрунті.

Землеробство Поліської зони найбільш доцільно спеціалізувати на
ви-робництві картоплі, льону–довгунця і кормових культур, тваринництво –
на виробництві молока і яловичини. Серед культур, що вирощуються на
Поліссі, найбільш вимогливими до сівозмінного фактору є озима пшениця,
льон, люпин, ячмінь.

З метою розробки науково обґрунтованих систем удобрень
сільськогосподарських культур Чернігівським інститутом АПВ проведені
лізиметричні дослідження з вивчення кругообігу поживних речовин і гумусу
в системі добриво-грунт-рослина. У середньому за роки досліджень
кількість азоту (NО3 + NН4), що надійшла з опадами, склала понад 20
кг/га з коливанням по роках від 16,8 (1996 р.) до 29,9 кг/га (1990 р.),
калію (К2О) – 7,5-13,6, натрію (Nа2О) – приблизно така ж кількість
(табл. 3). Але найбільш істотне надходження з атмосферними опадами було
кальцію і магнію, відповідно 84,5 і 49,2 кг/га, сірки і хлору. Вміст
біогенних елементів у дощовій воді і снігу розміщається в такій
послідовності: SО4 > Са > Мg > СІ > NН4 > К2О > NО3 > Nа2О .

У середньому за роки досліджень під багаторічними травами й озимими
культурами інфільтрація із шару 0-155 см складала 22-26 мм або біля 5%
від середньобагаторічного розміру опадів, що випали. У вологі роки
втрати ґрунтового розчину збільшувалися в 2,5-2,6 раза і складали
55-58 мм. Під просап-Таблиця 3.

Баланс поживних елементів в сівозмінах залежно від

систем удобрення, кг/га за рік (1999-2004 рр.)

Варіанти

Сіво-зміни Надходження ( з добривами, азотфіксацією,

несимбіотичною фіксацією та насінням)

Винос урожаями

Баланс +

Інтенсивність балансу,%

азоту

фосфору

калію

азоту

фосфору

калію

азоту

фосфору

калію

азоту

фосфору

калію

Контроль

( без добрив) 1

22,5

3,0

7,0

57,1

34,6

78,5

-34,6

-31,6 -74,5

39,4

8,6

8,9

2

12,2

3,4

7,2

59,4

24,7

58,2

-47,2

-21,3

-51,0

20,5

13,8

12,4

N35-45Р35К85

(Фон) 1

57,4

38,0

92,0

72,7

42,4

96,8

-15,3

-4,4-

-4,8

78,9

89,6

95,0

2

57,2

38,4

92,1

79,8

33,3

79,6

-22,6

+5,1

+12,5

71,6

115,3

115,7

Фон + гній

10 т/га 1

108,6

68,0

143,3

90,5

51,4

119,2

+18,1

+16,6

+24,1

120,0

132,0

120,2

2

107,2

68,4

143,5

103,9

43,2

103,4

+3,3

+25,2

+40,1

103,2

158,3

138,7

Фон + солома 1,25 т /га 1

59,4

40,5

103,2

78,7

45,6

105,5

-19,3

-5,1

+2,3

75,3

88,8

97,8

2

63,4

40,9

103,4 89,2

37,3

89,3

-25,8

+3,6

+14,1

71,6

109,6

115,8

Фон + солома 1,25 т/га + гній 5 т/га 1

89,3

55,5

129,0

86,8

49,2

115,0

+2,5

+6,3

+14,0

102,9

112,8

112,2

2

88,4

55,9

129,2

99,3

41,3

99,5

-10,9

+14,6

+29,7

89,0

135,3

129,8

Фон + солома 1,25 т/га +NРК

еквівалентно 5 т/га гною 1

88,6

55,5

129,0

81,0

46,4

108,4

+7,6

+9,1

+20,6

109,4

119,6

119,0

2

88,4

55,9

129,2

91,5

38,1

91,3

-3,1

+17,8

+37,9

96,6

146,7

141,5

Фон + солома 1,25 т/га + сидерати 1

69,4

40,5

103,2

86,3

49,3

115,1

-16,9

-8,8

-11,9

80,4 82,1

89,7

2

75,2

40,9

103,4

98,0

40,7

98,0

-22,8

+0,2

+5,4

76,7

100,5

105,5

ними культурами в беззмінних посівах втрати вологи були ще вищими проти
культур суцільної сівозміни на 25-46%, досягаючи свого максимуму під
чистим паром і мінімуму – під багаторічними травами. Органічні і
мінеральні добрива збільшували кількість інфільтрату на 20-24 мм.

Таким чином, результати наших досліджень свідчать, що для зменшення
непродуктивних втрат біогенних елементів і гумусу за межі кореневмісного
шару ґрунту необхідно використовувати проміжні посіви на зелений корм і
добрива, як один із найдоступніших і малозатратних засобів сучасного
землеробства.

Можливості мінеральних добрив, у тому числі й азотних, великі, але не
безмежні. В умовах сучасного землеробства орієнтована доза їх, що
задовольняє потребу сучасних сортів складає N75-35 Р40-60 К90-120, тобто
в межах 260-300 кг/га у діючій речовині. Ці добрива в поєднанні із гноєм
при середньосівозмінній дозі 8-10 т/га і сидерацією спроможні на фоні
вапнування і захисту рослин від шкідників і хвороб забезпечити
максимальні врожаї і розширене відтворення родючості ґрунтів
дерново-підзолистого типу, не забруднюючи навколишнє середовище і
забезпечуючи високу якість продукції.

Рівень ґрунтової родючості й ефективність технічного азоту доцільно
поєднувати із біологічними особливостями культур і сортів та їх реакцією
на кислотність ґрунту.

Однією з причин низької природної родючості дерново-підзолистих ґрунтів,
що переважають у ґрунтовому покриві Полісся, є їхня підвищена
кислотність, що обумовлена наявністю у ґрунтах високої концентрації
іонів водню, окислів алюмінію, заліза і марганцю; низьким вмістом у
вбирному комплексі катіонів кальцію і магнію, що поглинаються ґрунтом.

Основним заходом усунення підвищеної кислотності і поліпшення родючості
ґрунтів є вапнування. Зважаючи, що вапнування є заходом досить
ради-кального антропогенного впливу на ґрунт, проводити його необхідно
лише на підставі проектно-кошторисної документації, розробленої центром
„Облдержродючість”.

Основне завдання обробітку ґрунту в сучасному землеробстві – створення
оптимальних, екологобезпечних умов для росту і розвитку
сільськогосподарських культур, підвищення родючості та захист його від
ерозії і збереження ландшафтів. У наших дослідженнях на
дерново-підзолистих ґрунтах Полісся ефективність способів основного
обробітку була неоднозначною і змінювалась у за-лежності від удобреності
культур плодозмінної сівозміни, що вирощувались (табл. 4).

Зокрема, на фоні без добрив найбільший вихід кормових одиниць з 1 га
ріллі забезпечувала різноглибинна оранка. А на фоні із внесенням добрив
(гній 15 т/га + N54Р40К57) перевага була на користь різноглибинного
(комбінованого) способу основного обробітку. При цьому саму високу
продуктивність забезпечувала система обробітку, в якій оранка під
просапні культури і під озиму пшеницю після багаторічних трав
чергувалась з дисковим обробітком під інші культури сівозміни.
Результати цих дослідів свідчать, що в сучасному землеробстві з
обмеженою кількістю внесення добрив найбільш високу продуктивність може
забезпечити система різноглибинного обробітку ґрунту.

Таблиця 4.

Вплив способів основного обробітку ґрунту на продуктивність плодозмінної
сівозміни, т/га к.од.(середнє за 5 років)

Показники Спосіб обробітку ґрунту

оранка

чергування оранки з дискуванням чергування оранки з плоскорізним
обробітком

плоско-різний обробіток

дисковий обробіток

Без добрив 4,1 3,9 3,9 3,9 3,6

Гній 15 т/га + N54Р40К57 6,95 7,2 7,0 6,8 6,5

+ кормових одиниць* К -0,23/+0,22 -0,19/+0,07 -0,23/-0,16 -0,45/-0,47

Можливості біологічного землеробства та порівняльна його продуктивність
з традиційним землеробством в умовах Полісся вивчалася нами в дослідах
Чернігівського інституту АПВ УААН.

Рівень урожайності сільськогосподарських культур, за виключенням
конюшини, при біологічній системі землеробства був значно нижчим, ніж
при традиційних. Так, урожай зернових культур при біологічній системі
землеробства зменшувався в 1,5-2,2, картоплі – в 1,5-1,6, зеленої маси
кукурудзи – в 1,6-1,7 раза. Що ж стосується впливу систем землеробства,
що досліджувались, на родючість ґрунту, то необхідно зазначити, що при
щорічному внесенні 15 т/га гною незалежно від виду системи землеробства
вміст гумусу і легкогідролізного азоту в ґрунті збільшувався. При цьому
за біологічної системи вміст рухомого фосфору і обмінного калію в ґрунті
практично не змінювався, а за традиційних систем зростав в міру
збільшення доз мінеральних добрив.

Розрахунок балансу основних поживних речовин (табл. 5) за різних систем
удобрення засвідчують, що органічна система, що базується на внесенні
органічних добрив з розрахунку 15 т/га може забезпечувати, практично,
бездефіцитний баланс тільки по азоту і фосфору.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНІ ЗАХОДИ РОЗВИТКУ І ПІДВИЩЕННЯ
ЕФЕКТИВНОСТІ РОСЛИННИЦТВА

У зерновому господарстві Чернігівської області пріоритетним напрямком
повинно стати виробництво фуражного і продовольчого зерна озимої пшениці
та якісного зерна озимого жита як для задоволення власних потреб, так і
на експорт. Як фуражне зерно можна рекомендувати для вирощування озиме
тритикале.

Таблиця 5.

Баланс поживних речовин у плодозмінній сівозміні

залежно від системи удобрення (середнє 1989-1995 рр.)

Елементи

живлення Системи удобрення

органічна

(15 т/га гною)

органо-мінеральна

(15 т/га гною + N26Р16К69)

органо-мінеральна

(15 т/га гною + N56Р49К69)

органо-мінеральна

(15 т/га гною + N87Р83К109)

Азот -0,3 +0,3 +22,5 +52,6

Фосфор -1,9 +1,7 +30,8 +65,4

Калій -38,4 -0,5 -7,8 +35,0

Озима пшениця складає основу хлібного балансу області, відзначається
досить високою потенційною продуктивністю. Найбільш високі врожаї озима
пшениця забезпечує на добре окультурених, середньозв’язних, родючих
ґрунтах з вмістом рухомих форм фосфору і калію, відповідно, не менше
15-20 і 17-20 мг на 100 г ґрунту з реакцією ґрунтового розчину близької
до нейтральної (рН – 6-7) при добрій вологозабезпеченості (коефіцієнт
транспірації – 400-500), особливо в осінній період та в період від
виходу в трубку до колосіння.

Озиме жито має добре розвинену кореневу систему, здатну засвоювати
поживні речовини з важкорозчинних сполук, менш чутливе до реакції
ґрунтового розчину; надає перевагу легким за механічним складом, добре
аерованим ґрунтам. У зв’язку з цим забезпечує досить задовільні врожаї
на бідних за природною родючістю дерново-підзолистих ґрунтах Полісся.

Озиме тритикале – порівняно нова культура штучного походження. Це
зернова культура харчового, технічного і фуражного призначення, зерно
тритикале має підвищений вміст білка – 10-28%, лізину – 3,8 , жиру – 2,4
,цукру – 6-10%, що значно більше ніж у пшениці і жита; має добрі
хлібопекарські якості, є доброю сировиною для комбікормів, виготовлення
пива, спирту.

З метою одержання максимальної продуктивності зернових культур ми
рекомендуємо розміщувати їх по кращих попередниках та додержуватись
періодичності повернення на попереднє місце вирощування.

Ми не рекомендуємо озиму пшеницю, як одну із найвимогливіших зернових
культур до сівозмінного фактору, вирощувати після стерньових
попередників в обох природнокліматичних зонах області. Після стерньових
попередників, згідно з нашими даними (табл. 6), урожайність пшениці
знижується на 0,27-1,53 т/га. Крім цього, озиме жито після стерньових
попередників дає значно вищий врожай, ніж пшениця – на 0,33-1,44 т/га.
Таким чином, після стерньових попередників доцільно вирощувати жито.

Таблиця 6.

Вплив попередників на врожайність озимих культур у залежності від фонів
живлення, т/га (середнє за 4-и роки)

Попередники Без добрив

N60 P40 K60

Озима

пшениця

Озиме

жито

Озима

пшениця

Озиме

жито

Кукурудза на зелений корм 1,86 1,92 3,29 3,83

Озиме жито 0,94 1,19 1,91 3,09

Озима пшениця 0,80 1,24 1,76 3,20

Ячмінь 1,11 1,46 2,35 3,40

Овес 1,38 1,50 3,02 3,42

НІР0,95 ц/га для попередників 2.4, добрив – 2.1

Для розв’язання проблеми виробництва рослинного білка ми рекомендуємо
збільшити площі зернобобових культур в Лісостепу – гороху, сої, білого
люпину, в Поліссі – пелюшки та вузьколистого і жовтого люпину.

Серед бобових найвищий вихід кормових одиниць (табл.7) в умовах області
забезпечує люпин білий.

Таблиця 7.

Порівняльна продуктивність зернобобових культур (Чернігівська ДСГДС)

Варіанти Урожайність, т/га

Середнє, т/га

1991

1993

1994

Урожай

Перетравний протеїн

Кормових одиниць, ц/га

1. Соя 1,68 1,17 0,88 1,24 0,50 1,56

2. Люпин жовтий 0,68 1,87 1,27 1,27 0,51 1,46

3. Люпин білий 1,14 3,43 1,59 2,05 0,78 2,36

4. Кормові боби 0,84 2,49 1,00 1,43 0,41 1,67

5. Горох 1,64 2,43 1,22 1,83 0,40 2,26

Р,% 0,95 0,45 0,47

НІР05, ц/га 0,10 0,32 0,17

Особлива цінність культури люпину спостерігається при використанні його
на зелене добриво. Люпин тут як джерело надходження в грунт біологічного
азоту – дешевого і екологічно чистого продукту (повністю
використовується наступними культурами).

Таким чином, максимально використовуючи у сільськогосподарському
виробництві люпин, можна досягти підвищення родючості ґрунту, виключити
забруднення навколишнього середовища, одержати екологічно чисті продукти
харчування і значно знизити собівартість продукції, що вирощується. Адже
незаперечна, крім сидерації, кормова та харчова цінність люпину завдяки
його високобілковості та високої якості цього білка.

Картоплю можна культивувати в будь-яких грунтово-кліматичних зонах
Чернігівщини, а за універсальністю використання в народному господарстві
та прибутковістю, вона займає одне з перших місць серед
сільськогосподарських культур області.

При побудові сівозмін дуже важливим заходом збільшення обсягів
ви-робництва є розміщення картоплі по кращих попередниках: зернобобових
культурах, багаторічних травах, озимих зернових. В умовах недостатнього
внесення добрива розміщення картоплі після зернобобових та конюшини
позитивно впливає на родючість легких за механічним складом
дерново-підзолистих ґрунтів, оскільки вони забезпечують їх біологічним
азотом.

Застосування органічних добрив, особливо гною є неодмінною умовою
одержання високого врожаю картоплі. Здатність гною поступово
мінералізуватися забезпечує рослини поживними речовинами протягом всього
вегетаційного періоду. Діє гній не менше 2-3 років. При внесенні 30 т/га
якісного гною в грунт надходить 150 кг азоту, 60 кг фосфору, 180 кг
калію, проте в рік внесення гною рослини використовують лише 30-40%
поживних речовин.

Заслуговує на увагу і залишення соломи в полі як добрива. У дослідженнях
Чернігівського інституту АПВ в середньому за 3 роки внесення 5 т/га
соломи в чистому вигляді в плодозмінній сівозміні підвищувало врожай
картоплі на фоні без внесення добрив на 31 ц/га, а при внесенні
N40P40K120 – на 2,2 т/га. Ще більше зростає ефективність використання
соломи при поєднанні її внесення з половинною нормою гною та проміжними
сидеральними посівами. Продуктивність картоплі підвищується до рівня,
рівнозначного дії 40 т/га гною (табл. 8).

Таблиця 8.

Урожайність бульб картоплі в залежності від удобрення

(середнє за 1999-2004 рр.)

Варіанти Урожай бульб, т/га

Без мінеральних добрив

1. Контроль 9,86

2. Гній 40 т/га 17,34

3. Солома 5 т/га 12,96

4. Солома 5 т/га + 20 т/га гною 17,26

5. Солома 5 т/га + сидерат 16,58

На фоні N40P40K120

1. Контроль 14,49

2. Гній 40 т/га 19,59

3. Солома 5 т/га 16,69

4. Солома 5 т/га + 20 т/га гною 19,80

5. Солома 5 т/га + сидерат 19,30

Таким чином, солома як добриво є важливим джерелом підвищення
врожайності картоплі та інших культур сівозміни, а також позитивно
впливає на біологічну рівновагу екологічної системи.

Поряд з добривами першочерговим завданням з підвищення виробництва
картоплі є створення надійного безвірусного насінництва, чітке виконання
технологічних вимог та організація оптового ринку.

Одним з найбільших виробників льонопродукції в Україні була і
залишається Чернігівщина. У 1980-2001 рр. її частка в загальній посівній
площі льону-довгунця коливалася в межах 19,3-42,8%, а у валовому
виробництві – від 21,9 до 44,7%. Льон залишається найперспективнішою
культурою, яка може на Поліссі давати найбільшу віддачу.

У Чернігівській області площі посіву льону збільшувалися в період з 1950
по 1985 рр., у подальшому – почали скорочуватися, Якщо в середньому за
1986-1990 рр. вони становили 39,2 тис. га, в 1996 р. – 16,3; в 1997 р. –
11,3; в 1999 р. – 7,6 тис. га. З 2000 року цей показник почав
підвищуватись – 8,5 тис. га; в 2001 р. – 9,8; в 2002 р. – 10,8; 2003 р.
– 11,8 тис. га . Урожайність льоноволокна у 1992-1996 рр. складала 0,71
т/га, а в 1999 р. знизилася до 0,25 т/га, у 2001 р. підвищилась до 0,46,
а 2003 р. – до 0,48 т/га (табл. 9).

Основні напрями підвищення економічної ефективності льонарського
підкомплексу АПК Чернігівщини обґрунтовано в перспективній програмі
розвитку галузі, яка передбачає зосередити виробництво льону-довгунця в
15-ти районах із 22-х. Обсяг виробництва волокна планується довести у
2005 р. до 15 тис. т, у 2010 р. – до 25 тис. т, насіння – відповідно до
7,8 і 11,7 тис. т. Рівень виробництва має відповідати рівню 1990 р. Для
виконання цієї програми визначено рівень виробничих витрат та їх
структуру. У 2010 р. найбільшу частку матимуть витрати на придбання
насіння та мінеральних добрив – по 21,9%, на придбання засобів захисту
рослин – 21,4%, паливо-мастильних матеріалів – 14,2%. Визначено також
рівень витрат на переробку льонопродукції та їх структуру. У структурі
фінансових вкладень у льонарство переважатимуть кредити банків – 63% і
бюджетне стимулювання – 21%.

Із олійних культур, найбільш придатним для вирощування в умовах
Чернігівської області є ріпак. Практика вирощування ріпаку в передових
господарствах показує, що за умови дотримання правильної агротехніки,
можна одержати насіння 4,0 і більше тонн з одного гектара.

Для Полісся соняшник не є типовою культурою, оскільки кращими ґрунтами
для нього є різні типи чорноземів, каштанові та сірі лісові. Кислі
піщані ґрунти непридатні для вирощування цієї культури. Крім цього,
нестача тепла і підвищена вологість викликають хвороби, які і є головною
причиною, яка стримує просування посівів соняшника в більш північні
райони. Виходячи з цього і агротехніка соняшника повинна бути направлена
на усунення причин, які стримують одержання високих урожаїв з якісною
продукцією.

Економічна ефективність кормовиробництва в останні роки, у зв’язку з
кризою в сільському господарстві , значно знизилась. Так, площа під
кормовими культурами сьогодні знаходиться на рівні початку 90 років, а
поголів’я великої рогатої худоби скоротилось з 1 млн. 290,5 тис. в 1990
році до 234,3 тис. голів в зимівлю 2003-2004 року або в 5,5 раза. Площа
кормових культур зменшилась з 613,5 тис . до 343,4 тис. га або на (44%).
Крім того, залишилось 488,4 тис. га сінокосів і пасовищ. Таким чином,
забезпеченість худоби кормами мала б зрости більш ніж у 2 рази. А
фактично вона навіть менша, ніж була.

Основна причина такого становища є різке зниження врожайності кормових
культур, невикористання прогресивних енергозберігаючих технологій
заготівлі і зберігання кормів.

Основними напрямками збільшення виробництва кормів в умовах області є
удосконалена структура посівних площ кормових культур, організація
кормових сівозмін, які відповідають спеціалізації господарства,
збільшення площ багаторічних трав до 50% у структурі кормових культур і
підвищення їх урожайності, збільшення виробництва зернобобових і
капустяних культур, внесення добрив, поверхневе поліпшення природних
кормових угідь і їх раціональне використання, створення культурних
пасовищ та впровадження у виробництво прогресивних технологій заготівлі
і зберігання кормів.

Урожай багаторічних трав великою мірою залежить від правильного
співвідношення між бобовими і злаковими компонентами. При вирощуванні
багаторічних трав у кормових сівозмінах, як правило, найвищий урожай
дають 2,3 – компонентні травосумішки. Складні травосумішки з 4-5
компонентів не мають переваги порівняно з простими при використанні їх
протягом 2-3 років у кормових сівозмінах.

ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНІ ЗАХОДИ РОЗВИТКУ І ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТВАРИННИЦЬКОЇ
ГАЛУЗІ

h–u2

3/4

A

O

u

fhi?

?O

O

$

O

$

O

?

O

O

„o

1$`„o

?O

?O

O

O

O

&

O

d

O

d

O

d

$

O

l-0!o#?&1$a$

&

F

O

O

&

O

$

O

O

d

O

d

O

d

O

d

EH

O

$

O

d

O

d

$

O

$

O

O

AE

AE

Oe0AE

AE

o

oe

Oe0AE

AE

Oe0AE

AE

???

??r??

Oe0AE

AE

Oe0AE

AE

Oe0AE

AE

$

O

O

Oe0AE

AE

O

d

O

O

d

O

d

O

O

d

$

O

O

d

O

d

O

/

O

$

O

O

d

O

d

O

d

u

o

O

O

$

O

O

d

Oe? ?o ¤

Oe? ?o ¤

Oe? ?o ¤

Oe? ?o ¤

Oe? ?o ¤

Oe? ?o ¤

Oe? ?o ¤

$

O

O

d

O

O

d

O

d

O

d

O

d

$

O

d

O

d

O

d

O

d

лочної худоби є удосконалення української червоно – та чорно-рябої
порід у напрямі підвищення генетичного потенціалу молочної
продуктивності, збереження задовільних м’ясних якостей, консолідації за
типом будови тіла та технологічної придатності тварин шляхом
використання генетичного матеріалу вітчизняної та зарубіжної селекції, і
селекційне удосконалення симентальської худоби здійснюватиметься в
напрямі підвищення молочної продуктивності при збереженні високої
жирномолочності з використанням генофонду племзаводів України та
передових країн світу.

Особливої уваги при відновленні молочного скотарства заслуговують
питання вирощування ремонтних телиць. При детальному аналізі даних
встановлено, що найбільш критичним є період вирощування від 6 до 9
місяців, за який добові прирости телиць становили лише 160-180 г.

В той же час, для одержання в перспективі від кожної дійної корови
5500-6000 кг молока за лактацію середньорічні прирости ремонтних телиць
слід збільшити до 650-700 грамів з тим, щоб вони в усі вікові періоди за
живою масою відповідали існуючим стандартам, розробленим для молочної
худоби.

Нами встановлено, що для досягнення таких показників, насамперед,
необхідне усунення існуючих в господарствах найбільш істотних недоліків
в технології вирощування ремонтних телиць, зокрема порушенні екологічних
умов утримування і відсутності систематичного моціону телиць в
зимово-стійловий період, хронічного дефіциту в раціонах високоякісних
кормів і, особливо, вітамінного сіна і концентратів, народження значної
кількості ослаблених телят у результаті неповноцінної годівлі і
порушення екологічних умов утримування корів в сухостійний, передродовий
і післяродовий періоди. Крім того, усунення недостатнього контролю з
боку зооветеринарної служби господарств за дотриманням технологічної
дисципліни при утримуванні і обслуговуванні ремонтних телиць.

Співробітниками лабораторії тваринництва Чернігівського інституту
агропромислового виробництва (Чернігівської державної
сільськогосподарської дослідної станції) розроблена і впроваджена у
виробництво технологія цілодобового пасовищного утримування корів.

Цей метод має ряд істотних переваг над іншими, які зводяться до кількох
блоків питань підвищення продуктивності молочного скотарства:

– підвищення продуктивності стада за рахунок кращого забезпечення тварин
зеленими кормами – одна з переваг методу. З пасовища тварини одержують
повноцінний зелений корм, поживна вартість 60-70 кг якого становить
13-14 к. од. при вмісті достатньої кількості перетравного протеїну з
повним набором амінокислот, найважливіших вітамінів та мінеральних
речовин. Цієї кількості корму достатньо для одержання від корови 14-16
кг молока за добу без концентрованих кормів;

– економія витрат на виробництво молока від того, що шляхом випасання
можна одержати найдешевші зелені корми. Випасання не потребує скошування
та транспортування їх до місця утримування тварин, заощаджує на кожній
спожитій тонні зеленої маси не менше 1-1,5 кг пального. У середньому
виробничі витрати на центнер молока при цілодобовому випасанні в
порівнянні з стійловим утримуванням зменшується на 25-26%;

– полегшення праці обслуговуючого персоналу. При цілодобовому
утримуванні худоби відпадає виконання таких трудомістких процесів, якими
є роздавання кормів, очищення приміщень, підтримування їх в належному
санітарному стані, чистка тварин. У цілому в порівнянні зі стійловим
утримуванням витрати праці на виробництво молока зменшуються на 30-35%;

– підвищення стійкості тварин до захворювань. Цілодобове утримування
корів на пасовищі – надійний профілактичний захід проти легеневих
хвороб, захворювань шлунково-кишкового тракту, кінцівок. Позитивно
впливає на відтворювальні функції, збільшує вихід телят на 10-12%.
Підвищення резистентності організму сприяє цілодобове перебування на
свіжому повітрі, сонячна інсоляція, активний моціон, використання
повноцінних за набором поживних, біологічно активних речовин з кормами.
Споживання 60-70 кг зеленої маси щодоби, корова одержує до 1800 мг
каротину при добовій нормі 400-550 мг, що дає організму можливість
зробити необхідний йому запас каротину та вітаміну А і таким чином
запобігти захворюванням, які викликаються їх відсутністю;

– поліпшення продуктивності пасовищ за рахунок вирощування на них
багаторічних бобових трав, зокрема, конюшини, та удобрення площі
екскрементами тварин. У ході випасання в середньому за літній сезон
корова залишає на 0,5 га площі пасовища, яка їй припадає, 4,5 т гною і
2,5 т сечі, в яких міститься 34 кг азоту, 12 кг фосфору і 32 кг калію;

– заощадження тваринами поживних речовин завдяки виключенню переходів до
місця випасання, в той час, коли поширений у практиці літнього
утримування худоби відгінно-пригонний метод, за якого тварини щодня
долають значну відстань від ферм до пасовища і назад, вимагає великих
витрат енергії.

Переваги цілодобового перебування худоби на пасовищі дають всі підстави
рекомендувати його до широкого використання з організації літнього
утримування не тільки молочного стада, але і всього поголів’я великої
рогатої худоби, за виключенням телят молочного віку. За обставин, які
нині склалися у скотарстві, цей метод допоможе краще забезпечити тварин
зеленими кормами і за рахунок цього швидше підвищити вагові кондиції та
продуктивність тварин.

Забезпечення населення м’ясом значною мірою залежить від рівня
виробництва яловичини, питома вага якої у м’ясному балансі області
складає понад 60%.

Для створення галузі спеціалізованого м’ясного скотарства в
господарствах області використовується абердин-ангуська, українська
м’ясна, поліська м’ясна та симентальська м’ясна породи.

Важливу роль в економіці м’ясного скотарства відіграє рівень відтворення
стада. Показано, що в умовах господарювання собівартість одного теляти у
8 міс., середньою живою масою 247 кг при виході молодняку 90% становить
180 гривень. При цьому 44,0% становлять витрати на утримування корів, 2%
– на утримування бугаїв-плідників і 54% – на вирощування телят.
Зменшення виходу телят з 90 до 85 голів на 100 середньорічних корів веде
до підвищення собівартості 1 ц приросту живої маси на 5,9%, з 85 до 80
голів – на 6,2%, з 80 до 75 голів – на 6,7%, і з 75 до 70 – на 7,1%.

Інтенсифікація м’ясного скотарства вимагає залучення в оборот стада
телиць у більш ранньому віці – в 26-27 міс. Модельні розрахунки
показують, що скорочення строку введення у стадо м’ясних первісток
тільки на 2 міс. (з 34 до 32) дозволило б заощадити на кожній сотні
телиць таку суму коштів, якої вистачило б для вирощування 13 м’ясних
первісток. Враховуючи високий рівень витрат на вирощування первісток
(собівартість введеної у стадо м’ясної корови складає 720-1070 грн.)
м’ясних корів слід використовувати впродовж 5-6 отелень, при цьому
щорічне вибракування низькопродуктивних і неплідних корів буде становити
16,7-20%.

У вирішенні м’ясної проблеми в господарствах області велика роль
належить свинарству, якому, завдяки багатоплідності свиней, високій
енергії росту та розвитку, оплаті корму та придатності до інтенсивного
ведення нема рівних серед інших галузей тваринництва у здатності швидко
нарощувати м’ясо.

У процесі відновлення свинарства в реформованих господарствах області
велике значення буде надаватись племзаводам і племрепродукторам,
селекційно-племінна робота в яких проводитиметься в напрямку підвищення
відтворювальних і продуктивних якостей тварин при чистопородному
розведенні.

Племінну роботу в господарствах слід спрямовувати на спеціалізацію
селекції за відтворювальними та м’ясними якостями і збільшити частку
помісних гібридних свиней серед загальної кількості товарного поголів’я.
Для цього слід закупити кнурів батьківських порід та підвищити
ефективність використання високоцінних плідників за рахунок збільшення
обсягів штучного осіменіння тварин.

З метою поліпшення генетичного потенціалу продуктивності свиней
рекомендовано звернути увагу на оцінку молодняку за власною
продуктивністю в умовах племінних господарств різних категорій, зокрема
на такі показники, як вік досягнення живої маси 100 кг і товщина шпику в
період вирощування кнурців і свинок. Основним методом селекції в
племінних господарствах є чистопородне розведення з максимальним
використанням кнурів-поліпшувачів, оцінених за власною продуктивністю та
продуктивністю нащадків шляхом проведення контрольного вирощування та
відгодівлі.

Використовуючи результати власних досліджень та досвід кращих
господарств науковці Чернігівського інституту агропромислового
виробництва (Чернігівська ДСГДС) розробили технологію виробництва
свинини в умовах невеликих реконструйованих ферм. Технологія пройшла
тривале виробниче випробування в дослідному господарстві інституту і в
ряді ферм КСП області. В основу її покладено цехову організацію
виробничих процесів і годівлі свиней у “їдальнях”. Технологія
ґрунтується на комплексній механізації трудомістких процесів із
застосуванням доступних машин і механізмів, створенні оптимальних умов
мікроклімату в приміщеннях для утримування свиней.

За рахунок впровадження технології виробництва свинини з годівлею тварин
у “їдальнях” можна розмістити їх в основних приміщеннях на 35-40% більше
без додаткового будівництва.

ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО

ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ РАДІОАКТИВНОГО ЗАБРУДНЕННЯ

Щільність забруднення ґрунтів цезієм-137 понад 1 Кі/км2 була виявлена на
площі 74,7 тис. га сільськогосподарських угідь 189 господарств 15
районів області.

До ІІ, ІІІ та IV зон радіоактивного забруднення віднесено 252 населені
пункти в 7 районах. Найбільш забрудненими виявились угіддя Семенівського
району де понад 34% їх мають вміст цезію-137 вищий 1 Кі/км2. Значною
мірою забруднені угіддя Ріпкинського району – 14%, Корюківського – 9%. У
Козелецькому, Чернігівському, Сосницькому, Новгород-Сіверському районах
забруднено 5-8% сільгоспугідь. Доаварійна щільність забруднення ґрунту
цезієм-137 становила 0,03-0,05 Кі/км2.

Дані досліджень показують, що середній рівень забруднення зерна,
картоплі, овочів стабілізувався на межі чутливості приладів – 20 Бк/кг.
Лише в 2001 році було виявлено 5 випадків перевищення допустимих рівнів
вмісту цезію – 137 в картоплі і овочах. Проте значно складніша ситуація
з сіном та зеленою масою пасовищ. Протягом всього періоду
радіоекологічного контролю максимальні значення забруднення цезієм-137
цих кормів перевищували допустимі рівні в 2,3 – 16,8 разів. Це вказує на
необхідність проведення в широких масштабах контрзаходів на забруднених
територіях Проте, насправді, обсяги їх скорочуються і це відбивається на
рівнях забруднення сіна і зеленої маси, про що свідчить динаміка їх
середньорічних даних, наведена на рис. 4.

Результати радіаційного контролю продукції показали, що найбільший
внесок до сумарної еквівалентної дози опромінення населення формується
за рахунок цезію-137, що міститься в молоці, дикоростучих грибах та
ягодах, і стронцію-90, який накопичується в значних кількостях в зерні
продовольчих культур та овочах на критичних територіях.

Таким чином, радіаційна ситуація на сільськогосподарських угіддях
поліської частини області залишається складною, продовжує існувати
підвищений рівень радіаційного опромінення населення, що вимагає
проведення спеціальних контрзаходів, спрямованих на зниження рівня
забруднення радіонуклідами сільськогосподарської продукції.

У практиці ведення сільськогосподарського виробництва на радіаційно
забруднених територіях важливо застосовувати, в першу чергу, такі
агротехнічні і агрохімічні заходи щодо зниження рівня забруднення
продукції, проведення яких не потребує значних коштів та змін існуючих
технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Значного зниження рівня забруднення врожаю радіонуклідами можна досягти
лише за умови комплексного застосування найбільш ефективних
агро-технічних і агрохімічних заходів та якісного і своєчасного їх
виконання. Поповнення ґрунту органічною речовиною має відбуватись не
лише за рахунок гною, але і шляхом застосування соломи на удобрення,
торфу, мулу, сапропелю, осаду міських стічних вод, відходів
промисловості, впровадження проміжних і пожнивних посівів сидеральних
культур.

Найгостріша проблема в сучасному тваринництві – одержання чистої
продукції у приватних господарствах забруднених районів та
великотоварних господарствах на критичних територіях. У таких
господарствах основну увагу слід приділяти організації годівлі тварин
кормами з окультурених пасовищ і заготівлі їх на високородючих
мінералізованих ґрунтах.

Система рекомендованих нами заходів, спрямованих на зниження
кон-центрації радіонуклідів у продукції тваринництва, включає
виробництво кормів з допустимим вмістом радіонуклідів; зміна умов
утримання і раціонів годівлі великої рогатої худоби на заключній
відгодівлі і введення до раціонів спеціальних добавок, що зменшують
перехід радіонуклідів у продукцію тваринництва; технологічна переробка
продуктів тваринництва.

Основними умовами гарантованого одержання молока в межах вимог ДР-97 є
використання кормів з поліпшених сінокосів і орних земель, а також
випасання дійного стада на культурних пасовищах. Важливе значення має
якісний склад раціону, вміст у ньому необхідних мінеральних речовин і
вітамінів з урахуванням рівня продуктивності молочного стада.

Ефективним способом зниження забруднення цезієм продуктів тваринництва є
використання в раціонах кормових добавок, що вибірково зв`язують
радіонукліди в шлунково-кишковому тракті тварин, зокрема фероціанідних
препаратів. Використання їх у складі болюсів, солі-лизунця і комбікормів
для лактуючих корів і молодняку ВРХ на заключній стадії відгодівлі дає
змогу знизити концентрацію цезію-137 у молоці від 3 до 10 разів, у м`ясі
– від 2 до 5 разів залежно від рівня радіоактивного забруднення раціонів
в умовах пасовищного і стійлового утримання.

Вирощування і відгодівля великої рогатої худоби, свиней, овець на
радіоактивно забруднених територіях Полісся допускається без обмежень.
Проте перед забоєм (за 1,5-2 місяці) тварин переводять на годівлю
„чистими” кормами.

Науково обґрунтовані технології утримання м`ясної худоби з урахуванням
метаболізму цезію-137 в організмі тварин дають змогу повною мірою
використовувати забруднені землі. Нами після Чорнобильської аварії
запропоновано триетапну технологію відгодівлі ВРХ на м`ясо, що дає змогу
на першому етапі відгодівлі (від 6 до 12-16 місяців) використовувати
корми з будь-яким рівнем радіоактивного забруднення, на другому,
проміжному етапі відгодівлі можна використовувати корми з рівнем
радіоактивного забруднення добового раціону близько 40 кБк. Другий етап
відгодівлі може тривати 1-2 місяці залежно від строків реалізації
тварин. Третій етап відгодівлі, залежно від рівня радіоактивного
забруднення тварин, може тривати 30-60 діб з використанням кормів, на
порядок „чистіших”, ніж на першому етапі, і дає змогу за цей строк
практично у 5-8 разів знизити рівень радіоцезію в організмі тварин.

ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ЗАХОДИ РОЗВИТКУ І ПІДВИЩЕННЯ

ЕФЕКТИВНОСТІ ПЕРЕРОБНОЇ ГАЛУЗІ

Переробна галузь області представлена підприємствами м’ясної і молочної
промисловості, спиртовими, крохмальними і лісопереробними заводами,
підприємствами по виготовленню пива – безалкогольних напоїв,
хлібобулочних та тютюнових виробів, олії, консервів, макаронів, шпалер
тощо.

Обсяги виробництва основних видів товарів, що виробляються переробною
промисловістю області, наведені в табл. 10.

Таблиця 10.

Основні види товарів переробної галузі (тис. тонн)

Назва товарів Роки

1990

2003

Хліб і хлібобулочні вироби 266,9 68,6

Цукор-пісок 130,6 58,2

Олія – 5,3

М’ясо 100,1 10,7

Ковбасні вироби 20,7 2,8

Тваринне масло 29,8 7,6

Безалкогольні напої, тис. дал. 3,77 1,3

Взуття, тис. пар 3954 512,4

Панчішно-шкарпеткові вироби, тис. пар 25240 2589

Вовняна пряжа, тис. тонн 12,2 2,2

Як видно із табл.10, виробництво товарів підприємствами переробної
галузі області значно скоротилося. Складним залишається і їх фінансове
становище.

Задача підвищення ефективності переробної галузі зводиться до
реформування галузі і створення на базі переробних підприємств нових
організаційно-правових структур на основі міжгосподарської кооперації та
агропромислової інтеграції з виробниками сировини; з урахуванням
конкретних агроекологічних умов розміщення переробних підприємств
створити спеціалізовані інтегровані підприємства з орендою землі у її
власників; відпрацювання нового економічного механізму господарювання,
який забезпечує одержання всіма учасниками спільного виробництва
продукції рівновеликим прибутком у відповідності з виробничими затратами
кожного з них.

Для вирішення цих завдань з нашою участю в області розроблені і
реалізуються заходи поглиблення радикальних перетворень та стабілізації
роботи АПК, складовою частиною яких є підприємства переробної галузі.
Заходами, з урахуванням екологічних і соціально-економічних умов
підприємств та господарств агропромислового комплексу, передбачено
значне розширення виробництва та підвищення його ефективності.

Головним завданням розроблених заходів по розвитку ефективності
переробної галузі є стабілізація та нарощування продукції шляхом
спеціалізації виробництва сировини і готової продукції на основі
міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції. Виконання
заходів у повному обсязі передбачає значне покращення економічної і
соціальної ситуації в області та екологічного середовища діяльності і
життя людини.

Реформуванням підприємств переробної промисловості, створенням
міжгосподарських об’єднань і агропромислових організаційно-правових
структур додатково необхідно щорічно заготовляти в регіональний ресурс
(тис. т.) всього продовольчого зерна – 68, в тому числі: пшениця – 40,
жито – 20, ячмінь – 1,5, гречка – 5,0, овес – 0,5, горох – 0,5, просо –
0,5.

Нарощування обсягів виробництва елітно-жирової продукції з використанням
потужностей ВАТ “Ніжинський жиркомбінат” заходами передбачено
виробництво насіння олійних культур довести до 20 тис. тонн з
розширенням посівних площ у 2000 році до 25 тис. га, в тому числі
озимого і ярого ріпаку до 17 тис. га. Для реалізації цього завдання на
засадах взаємної зацікавленості і відповідальності за кінцеві результати
передбачається створення на базі жиркомбінату агропромислового
формування з вирощування і переробки олійних культур.

Цукробуряковий комплекс включає в себе 5 цукрових заводів, 225
бурякосійних господарств та фермерів, які на договірних засадах
вирощують насіння цукрового буряка для задоволення в ньому вкладених
потреб. Посівні площі цукрового буряка складають 22 тис. га, що при
врожайності 22,4 т/га дає змогу щорічно виробляти 480 тис. тонн цукрової
сировини та 51,7 тис. т цукру.

Картоплеовочевий комплекс буде розвиватись шляхом інтеграційних процесів
переробних підприємств з товаровиробниками картоплі й овочів.

Інтеграція переробних підприємств з сільгоспвиробниками на основі
інноваційно-інвестиційних заходів, за участю вітчизняних і зарубіжних
інвесторів є одне із вирішальних завдань переробних підприємств у
процесі реформування. Ініціатива в цій справі залишається за
підприємствами комплексу.

Плодоовочевий комплекс зокрема передбачено реформувати на основі
створення агровиробничого інтеграційного формування “Полісся” з
вирощуванням овочів на площі 20000 га у 2005 році з доведенням у 2010
році до 25000 га.

Заходами подальшого розвитку льонопереробного комплексу передбачено
виробництво волокна льону у 2005 році 7000 тон з розширенням обсягів
виробництва у 2010 році до 15 тис. тонн. Для цього розширяються посівні
площі до 14000 га. У структурі всіх посівів площі під льоном
складатимуть 6-8%.

Передбачається з цією метою створення спільних підприємств, об’єднань і
інших структурних формувань за участю льонозаводів, інвесторів,
агропід-приємств на основі оренди землі і вирощування льону працею
найманих працівників і технічними засобами новостворених агропромислових
формувань.

Заходами з підвищення ефективності м’ясопереробної галузі передбачається
призупинення спаду поголів’я худоби, а вже в наступному році забезпечити
його нарощування.

Нарощування виробництва м’яса відбуватиметься за рахунок прискореного
розвитку м’ясного скотарства, створення мережі репродуктивних
господарств м’ясної худоби вітчизняних та зарубіжних порід.

Виробництво основних видів продукції переробної галузі на перспективу до
2011 року наведено в табл. 11.

Таблиця 11

Прогноз виробництва основних видів продукції

переробної галузі на 2005-2011 рр.

Продукція Роки

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

Цукор-пісок 50,0 57 60,6 63,0 65,0 67,0 68,8 70,0

Олія 4,5 4,7 4,9 5,1 5,3 5,5 5,7 6,0

Кондитерські вироби 11,0 11,1 11,2 11,2 11,3 11,3 11,4 11,5

Спирт етиловий,

млн. дал 2,082 2,085 2,088 2,090 2,093 2,093 2,100 2,105

Борошно 11,1 11,2 11,2 11,3 11,3 11,4 11,4 11,5

Крупи 0,42 0,45 0,56 0,56 0,60 0,65 0,67 0,70

М’ясо і субпродукти І категорії 11,2 12,1 14,3 15,8 17,5 17,8 18,6 18,6

Масло тваринне 10,4 10,8 11,2 11,6 11,8 12,0 12,2 12,2

Наведені в табл. 11 дані є прогнозовані, орієнтовно-розрахункові і
можуть змінюватися в залежності від попиту ринку і
конкурентоспроможності продукції переробних підприємств, а також зі
зміною стану довкілля та екологічної забрудненості сировини і виробленої
із неї готової продукції.

РОЗВИТОК ФЕРМЕРСТВА

В області проведена велика організаційна робота з відродження і розвитку
селянських господарств як рівноправного партнера державного і
коопера-тивного сільськогосподарського виробництва. При цьому неможливо
допускати протиставлення таких господарств сільськогосподарським
підприємствам, які і надалі будуть відігравати головну роль у рішенні
продовольчої проблеми. На даному етапі селянські (фермерські)
господарства повинні виступати як додаткове джерело одержання
високоякісної сільськогосподарської продукції і сировини. Тому їх
потрібно розглядати як складову частину єдиного агропромислового
комплексу і створювати їм усі умови для становлення і розвитку в тісному
взаємозв’язку з великими господарствами.

Фермерські господарства швидкими темпами створювалися в перші роки
розвитку фермерства. Так, в 1991 році їх було лише 43, а в 1993 році їх
кількість досягла 527 господарств, а в 1995 році – 591. Із збільшенням
кількості господарств вони в той же час стають крупнішими за розміром
виділених їм земельних ділянок. Не дивлячись на те, що середні розміри
фермерських господарств за площею сільськогосподарських угідь і ріллі із
року в рік збільшуються, вони залишаються все ще невеликими і не можуть
ефективно вести своє господарювання. В останні роки кількість
фермерських господарств зменшується. На цей негативний процес вплинула
складна економічна ситуація, при якій частина фермерів повертає землю
державі, а нових господарств організовується незначна кількість.

Рівень ефективності селянських (фермерських) господарств у більшості
залежить від професійної підготовки власників селянських господарств.

Групування власників селянських (фермерських) господарств за освітнім
рівнем показало, що вищу і середню спеціальну освіту мають 75,4% від їх
загальної чисельності.

Із 115 власників селянських (фермерських) господарств, які мають вищу
освіту, 40 чоловік (34,8%) мають агрономічну освіту, 26 чоловік (22,6%)
– інженери-механіки, 19 чоловік (16,5%) – вчителі, 10 чоловік (8,7%)-
економісти.

Фермерство в Чернігівській області неоднорідне. Як свідчать дані з
роками зменшується питома вага господарств з площею
сільськогосподарських угідь до 20 га. Намітилася правильна тенденція
збільшення питомої ваги фермерських господарств з більш великими
земельними ділянками. Якщо в 1992 році землю від 40 до 50 га мало кожне
шосте господарство, то в 1999 році – уже кожне п’яте. В той же час
господарства з земельним наділом землі від 50 до 100 га у структурі
займають у 1999 році 18,1%, а крупних фермерів (більше 100 га) – всього
2,7%. Для збільшення своєї земельної ділянки фермери беруть землю в
оренду.

В цілому ж селянські (фермерські) господарства є дрібними за розміром
землі і не можуть забезпечувати раціональне використання технічних
засобів виробництва в умовах комплексної механізації трудових процесів.
За даними Інституту аграрної економіки УААН раціональними розмірами
фермерських господарств в поліській зоні в залежності від їх
спеціалізації можуть бути: зернові – 250-350 га, картоплеовочеві –
100-150 га, зерно-льонарські – 150-300 га, овочеві – 25-50 га,
тваринницькі – 200-400 га. В основу цих розробок було покладене
раціональне використання технічних засобів виробництва в умовах
комплексної механізації трудових процесів. За нашими даними при
спеціалізації на вирощуванні льону-довгунця загальна площа ріллі повинна
становити не менше 150-200 га, картоплі – 70-95 га [347]. Таким чином,
наукові розробки з різними методичними підходами показують
малоперспективність малих селянських (фермерських) господарств в умовах
Чернігівської області.

ВИСНОВКИ

1. Генеральним напрямком розвитку збалансованих агроекосистем
Чернігівської області є створення умов для високоефективного,
конкурентоздатного, екологічно безпечного аграрного виробництва з
гарантованим відтворенням сприятливого для життя людей навколишнього
середовища.

2. Раціональне ведення сільськогосподарського виробництва можливо тільки
за умови найповнішого використання природного потенціалу ґрунтів,
перспективних сортів рослин і порід тварин шляхом впровадження
адаптованих систем ведення землеробства і тваринництва.

3. Найвищу ефективність використання ріллі як в умовах Полісся, так і
Лісостепу забезпечують плодозмінні сівозміни. Вихід кормових одиниць з 1
га ріллі, в сівозмінах, збільшується на 28,8-48,5%, а протеїну в 1,6-2,2
раза.

Для задоволення потреб області в зерні питома вага зернових культур у
сівозмінах господарств Лісостепу повинна становити 50-55%, в тому числі
озимої пшениці 25-32%. В Поліссі сівозміни слід насичувати зерновими до
40-45% з відведенням у структурі зернових 50-60% озимій пшениці і житу.
При цьому на кращих ґрунтах зони перевагу надавати озимій пшениці, а на
легких ґрунтах і в північних районах області – озимому житу.

4. В умовах Полісся озиму пшеницю краще вирощувати після конюшини, її
сумішок з тимофіївкою, парів зайнятих однорічними бобово-злаковими
су-мішками, люпину на зелений корм і силос гороху на зерно, ранньої
картоплі, кукурудзи на зелений корм, льону-довгунця. Розміщення пшениці
після стерньових попередників як в Лісостепу, так і на Поліссі,
призводить до зниження врожаю (на 0,27-1,53 т/га). При цьому озиме жито
після цих попередників дає значно вищий урожай ніж пшениця (на 0,33-1,44
т/га

5. Вирощування багаторічних бобових трав у сівозмінних масивах належить
до найдоступніших і малозатратних заходів відтворення родючості ґрунту і
врожайності сільськогосподарських культур та є одним із радикальних
засобів біологізації сучасного землеробства. Питома вага гороху, люпину,
сої, пелюшки, бобів у структурі посівів повинна складати 18-25%, у тому
числі однорічних бобових в Поліссі 8-10%, а в Лісостепу – 10-12
відсотків.

6. Основний обробіток ґрунту в сівозмінах лісостепової і поліської зон є
більш вигідним при раціональному поєднанні різноглибинної оранки і
поверхневого безполицевого обробітку, а в системі передпосівного
обробітку на мінімалізацію його шляхом застосування сучасних
комбінованих агрегатів.

7. Внесення соломи на добриво в поєднанні з половинною нормою гною,
сидеральними і мінеральними добривами позитивно впливають на запаси
гумусу і поживних речовин ґрунтів, внаслідок чого продуктивність 1 га
ріллі плодозмінної сівозміни може збільшуватись на 12,1-26,4 ц кормових
одиниць, урожай зернових – на 0,69-0,90 т/га.

8. Картоплярство було і залишається однією із провідних рослинницьких
галузей Чернігівщини. Першочерговими завданнями з підвищення виробництва
картоплі є створення надійного безвірусного насінництва, чітке виконання
технологічних вимог та організація оптового ринку.

9. Рівень виробництва і економічну ефективність льонарства в
Чернігівській області визначає система насінництва, впровадження
зональних, адаптованих, створених на біологічних засадах технологій та
прийняття ринкових механізмів функціонування льонарського комплексу.
Рекомендовано проводити комбайнове збирання льону в рулони, при якому
витрати на 100 га посіву скорочуються на 51,3 тис. грн.

10. У зерновому господарстві Чернігівської області пріоритетним на-
прямком повинно стати виробництво фуражного і продовольчого зерна озимої
пшениці та високоякісного зерна озимого жита як для задоволення власних
потреб, так і на експорт. Виробництво фуражного зерна треба поступово
довести до 70 відсотків.

11. Із олійних культур у лісостеповій зоні області перевагу слід
надавати соняшнику, а в міру набуття досвіду та впровадження нових
сортів слід збільшувати посіви ріпаку, що дасть змогу додатково
одержувати цінний корм –макуху.

12. Основним джерелом виробництва зелених кормів у м’ясній і молочній
галузях повинні бути природні луки і пасовища. Забезпечення тварин сіном
з розрахунку 2 т на умовну голову має здійснюватись за рахунок заливних
земель. У польовому кормовиробництві перевагу слід надавати багаторічним
травам з обов’язковою участю бобових компонентів та однорічним
злаково-бобовим сумішкам.

Для повного задоволення потреб тваринництва в кормах загальне щорічне їх
виробництво повинно становити не менш 1,8 млн. тонн кормових одиниць, в
тому числі 650 тис. тонн фуражного зерна.

13. Система удобрення в біологізованих сівозмінах повинна базуватись на
використанні насамперед органічних добрив – гній, компости, торф,
солома, подрібнені стебла, гичка, сидерати, сапропелі, мул ставків,
органічні відходи виробництва. Рекомендовані дози
азотно-фосфорно-калійних туків слід зменшити на 30-40%. При цьому дози
азоту в Поліссі не повинні перевищувати 20-60 кг/га, в Лісостепу –
40-100 кг/га.

Захист рослин має бути інтегрованим і передбачати повне або часткове
виключення пестицидів.

14. Головними галузями тваринництва мають бути м’ясне і молочне
скотарство, птахівництво. Загальну кількість маточного поголів’я м’ясної
худоби вже в 2005 році необхідно довести до 115 тис. голів, а щорічне
виробництво пташиного екологічно чистого м’яса необхідно довести до 20
тис. тонн і більше, дієтичних яєць до 0,6 млрд. штук.

Свинарство повинно щорічно виробляти близько 40 тис. тонн свинини в
забійній вазі. Для досягнення такої продуктивності галузь повинна мати
30-32 тис. основних свиноматок і 1,2 тис. кнурців.

15. У перспективі (2011 р.) виробництво основних видів продукції
переробної галузі повинно становити: цукру-піску 70,0 тис. т, олії –
6,0; кондитерських виробів – 11,5; борошна – 11,5; круп – 0,7; м’яса і
субпродуктів І категорії – 18,6, масла тваринного – 12,2 тис. т; спирту
етилового – 2,105 млн. дал.

ПРОПОЗИЦІЇ ВИРОБНИЦТВУ

З метою повного використання унікальних природних біокліматичних
потенціалів області, забезпечення високопродуктивного розвитку
землеробства виробництву рекомендовано вирощувати багаторічні бобові
трави і однорічні бобові культури з питомою вагою до 18-25% посівних
площ.

Основний обробіток ґрунту в сівозмінах рекомендується будувати на основі
раціонального поєднання різноглибинної оранки і поверхневого
безполицевого обробітку. На ділянках з підвищеною забур’яненістю
багаторічними бур’янами (пирій, осот та ін.) перевагу слід надавати
різноглибинній оранці.

Систему удобрення в сівозмінах рекомендовано будувати на використанні
органічних добрив у формі гною, сидератів та побічної продукції польових
культур (солома, гичка, подрібнені стебла) у поєднанні з економічно
вигідними і екологобезпечними нормами мінеральних добрив, зокрема дози
азоту в зоні Полісся не повинні перевищувати 20-60 кг/га, в Лісостепу –
40-100 кг/га.

Відтворення родючості ґрунту на підвищення врожайності
сільськогосподарських культур повинна здійснюватись переважно за рахунок
біологічних засобів інтенсифікації (гній, торф, компости, сидерати,
солома, подрібнені стебла, мул ставків, органічні відходи).

Рекомендовано з метою зниження вмісту радіонуклідів в рослинницькій
продукції, вирощеної на територіях, що зазнали радіонуклідного
забруднення, необхідно проводити вапнування, вносити підвищені дози
фосфорно-калійних та органічних добрив. Культури, що схильні більше
накопичувати радіонукліди (люпин жовтий, горох, вика, гречка, овес) слід
розміщувати на менш забруднених площах, а забруднені – відводити під
культури, що не схильні до високого їх накопичення.

Виробництву області рекомендовано загальну кількість маточного поголів’я
м’ясної худоби вже в 2005 році довести до 115 тис. голів, а щорічне
виробництво свинини в забійній вазі – до 40 тис. тонн, пташиного
екологічно чистого м’яса – до 20 тис. тонн і більше, дієтичних яєць – до
0,6 млрд. штук.

Для зниження концентрації радіонуклідів у продукції тваринництва
необхідно використовувати корми з допустимим вмістом радіонуклідів,
додержуватись рекомендованих умов утримання і раціонів годівлі худоби на
заключній відгодівлі, вводити до раціонів спеціальні добавки та строго
виконувати технологічні вимоги переробки продукції тваринництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, брошури

Біологічний азот: Монографія/ В.П. Патика, С.Я. Коць, В.В. Волкогон,
О.В. Шерстобоєва, Т.М. Мельничук, А.В. Калініченко, І.В. Гриник; за ред.
В.П. Патики – К.: Світ, 2003.- 424с. Ум. друк. арк. 26,5. (Збір та
узагальнення матеріалів, формування висновків).

Наукові основи агропромислового виробництва в зоні Полісся і західного
регіону України. /під ред. М.В. Зубця, В.П. Ситника, В.О. Крутя. – К.
Урожай, 2004.- Розділ 3 “Раціональне використання і охорона земельних
ресурсів, безпека агроландшафту та селітебних територій.” (Збір та
узагальнення матеріалів).

Наукові основи агропромислового виробництва Чернігівської області/ І.В.
Гриник, А.Г. Бардаков, Ю.О. Бакун та ін. Чернігів: РВК “Деснянська
правда”. – 344 с. Ум. друк. арк. 21,5. (Збір та узагальнення матеріалів,
формування висновків).

Агроэкологическая роль азотфиксирующих микроорганизмов в аллелопатии
высших растений/ Под ред. В.Ф. Патыки. – К.: Основа, 2004.- 320  с. Ум.
друк. арк. 25,8.

Агроекологічна оцінка мінеральних добрив та пестицидів: Монографія /В.П.
Патика, Н.А. Макаренко, Л.І. Моклячук, Л.П. Середа, Ю.М. Шкатулка, І.В.
Гриник; за ред. В.П. Патики. – К.: Основа, 2005.- 300 с. (Збір та
узагальнення матеріалів, Написання окремих розділів, формування
висновків).

Статті в наукових виданнях

Гриник І.В., Ковінько В.П. Курсом відновлення //Тваринництво України. –
2001. № 1. – С. 2.

Гриник І.В., Закревський М.Ф., Чибанова В.М. Ефективність використання
дерті жовтого кормового люпину в раціонах свинок //Тваринництво України.
– 2001. – № 5. – С. 17-18. (Розробка програми досліджень, лабораторні та
виробничі дослідження, формування статті та висновків).

Гриник І.В., Закревський М.Ф. Премікси в раціонах молодняку великої
рогатої худоби //Тваринництво України. – 2001. – № 6. – С. 25-26.
(Розробка програми досліджень, лабораторні та виробничі дослідження,
формування статті та висновків).

Гриник І.В., Закревський М.Ф. Соєве молоко в раціонах великої рогатої
худоби //Тваринництво України. – 2001. – № 9-10. – С. 25-26. (Розробка
програми досліджень, лабораторні та виробничі дослідження, формування
статті та висновків).

Гриник І.В., Локоть О.Ю. Шляхи раціонального використання добрив у
льонарстві //Вісник аграрної науки. – 2001. – № 3. – С. 21-25. (Розробка
програми досліджень, лабораторні та виробничі дослідження, формування
статті та висновків).

Гриник І.В. Продуктивність пшениці озимої залежно від попередників і
рівнів живлення в умовах Полісся //Вісник аграрної науки. – 2001. – № 7.
– С. 13-17.

Гриник І.В., Локоть О.Ю. Оптимізація азотного живлення льону-довгунця в
різних ланках сівозмін //Агроекологічний журнал. – 2001. – № 2. – С.
25-29. (Розробка концепції, збір та узагальнення власних
експериментальних матеріалів, участь у написанні статті).

Гриник І.В., Локоть О.Ю. Позакореневе застосування біостимуляторів при
вирощуванні льону-довгунця //Вісник аграрної науки. – 2002. – № 3. – С.
25-28. (Розробка концепції, збір та узагальнення власних
експериментальних матеріалів, участь у написанні статті).

Гриник І.В., Бакун О.І., Бакун Ю.О. Вплив добрив і засобів захисту
рослин на продуктивність сівозмін Полісся //Вісник аграрної науки. –
2002. – № 5. – С. 29-31.

Гриник І.В., Бакун О.І., Бакун Ю.О. Ефективність мінеральних добрив і
засобів захисту рослин в умовах Полісся //Вісник аграрної науки. -2002.
– № 7. – С. 10-13.

Гриник І.В., Бакун О.І. Вплив добрив і засобів захисту на врожай і
якість озимої пшениці в Поліссі //Зб. наукових праць Інституту
землеробства УААН, – 2002. -вип. 1. – С. 68-73. (Розробка концепції,
збір та узагальнення власних експериментальних матеріалів, участь у
написанні статті).

17. Grinyk I.V. Evolution of lupine energy-saving role in today land
management and its cultivation future in connection with ecological,
feed and nutritional protein problems //Tenth International Lupine
Conference, p. 156, Laugarvatn, Iceland, 19-24 June, 2002. – S. 156.
(Збір та узагальнення власних експериментальних матеріалів, участь у
написанні статті).

Гриник І.В. Жовтий кормовий люпин у раціонах молодняку великої рогатої
худоби //Тваринництво України. 2003. – № 6. – С. 26-27.

Гриник І.В., Закревський М.Ф. Соєве молоко в раціонах молодняку великої
рогатої худоби і свиней //Науково-інформаційний бюлетень “Аграрна наука
– виробництву”. – К. -2003.- № 1. – С. 20. (Розробка програми
досліджень, лабораторні та виробничі дослідження, формування статті та
висновків).

Гриник І.В., Бардаков А.Г., Бардаков В.А. Створення ранньостиглих сортів
люпину – надійний шлях збільшення виробництва високобілкових кормів та
поліпшення родючості ґрунтів //Міжвідомчий тематичний науковий збірник.
Корми і кормовиробництво. – К.: Інститут кормів УААН – 2003. – № 51. –
С. 12-15. (Збір та узагальнення власних експериментальних матеріалів,
участь у написанні статті).

Гриник І.В., Бакун О.І., Бакун Ю.О. Вплив систем удобрення та засобів
захисту рослин на врожай і якість картоплі у Чернігівському Поліссі
/Картоплярство. Вип. 32. – К.: Аграрна наука. – 2003. – С. 55-62. (Збір
та узагальнення власних експериментальних матеріалів, участь у написанні
статті).

Гриник І.В., Закревський М.Ф., Чибанова В.М. Ефективність використання
преміксів у раціонах поросят-відлучників // Тваринництво України. – 2003
р. № 11. – С. 24-25. (Розробка програми досліджень, лабораторні та
ви-робничі дослідження, формування статті та висновків).

Гриник І.В., Бакун Ю.О., Єгоров О.В. Продуктивність сівозмін Полісся
залежно від способів використання соломи на добриво //Зб. наукових праць
ІЗ УААН. – 2003. спецвипуск. – С. 42-48. (Збір та узагальнення власних
експериментальних матеріалів, участь у написанні статті).

Гриник І.В., Бакун Ю.О. Ефективність застосування добрив і гербіцидів
при вирощуванні вівса в Поліссі /Зб. наукових праць ІЗ УААН. – 2003. –
С. 30-34. (Збір та узагальнення власних експериментальних матеріалів,
участь у написанні статті).

Гриник І.В., Данилевський О.О., Закревський М.Ф., Бацман Ю.М. Премікс
“Лутамікс С-Екс” у раціонах молодняку великої рогатої худоби //
Тваринництво України. – 2004. – № 8 . – С. 28. (Розробка програми
досліджень, лабораторні та виробничі дослідження, формування статті та
висновків).

Гриник І.В., Бакун Ю.О. Біологізація землеробства в Поліссі //Зб.
наукових праць Інституту землеробства УААН. – К. – 2004. – спецвипуск .
– С. 187-192. (Збір та узагальнення власних експериментальних
матеріалів, участь у написанні статті).

Гриник І.В., Локоть О.Ю. Оптимізація системи живлення льону-довгунця //
Вісник аграрної науки. – 2004. – № 10. – С. 62-65. (Збір та узагальнення
власних експериментальних матеріалів, участь у написанні статті).

Гриник І.В., Локоть О.Ю. Застосування ад’юванта Енпосан в системі
захисту льону-довгунця // Вісник аграрної науки. – 2004. – № 12. – С.
50-53. (Збір та узагальнення власних експериментальних матеріалів,
участь у написанні статті).

Гриник І.В., Локоть О.Ю. Переджнивне застосування Раундапу на посівах
льону-довгунця // Агроекологічний журнал. – 2004 – № 4. (Збір та
узагальнення власних експериментальних матеріалів, участь у написанні
статті).

Гриник І.В., Локоть О.Ю. Біоенергетичні аспекти ефективності системи
мінерального живлення льону-довгунця // Агроекологічний журнал. – 2005.-
№1. – С. 41-43 (Збір та узагальнення власних експериментальних
матеріалів, участь у написанні статті).

Черствий С.М., Локоть О.Ю., Гриник І.В. Ефективність застосування
біостимулятора фітостим 025 у льонарстві //Вісник аграрної науки. –
2005.- 5.- С. 23-26. (Збір та узагальнення власних експериментальних
матеріалів, участь у написанні статті).

Матеріали наукових конференцій, з’їздів , рекомендації тощо

32. Гриник І.В., Бердніков О.М. Роль системи удобрення в одержанні
високої і стійкої продуктивності ярої пшениці /Буклет. –Чернігів,
ЦНТЕІ.- 1999.- 3 с.

33. Грунторозпушувач гідрофіцирований / І.В. Гриник, І.М. Вірьовка, О.О.
Кузьменко, О.М. Бердніков; Інформаційний листок. – Чернігів, ЦНТЕІ. –
1999.- 4 с.

34. Гриник И.В., Бердников А.М. Система удобрений для получения высокой
и устойчивой продуктивности яровой пшеницы /Информационный листок. –
Чернигов, ЦНТЕИ. – 1999. – 4с.

35. Гринык И.В., Бондарь А.И. Научно-методические рекомендации по
химической мелиорации почв при ограниченных ресурсах ведения
современного земледелия в Полесье Украины. – Козелец. – 2001.- 12 с.

36 Гринык И.В. и др. Научные основы и практическое руководство по
накоплению и рациональному использованию биологического и технического
азота в земледелии Полесья при ограниченных ресурсах хозяйствования /
И.В. Грынык, А.М. Бердников, А.И. Бондарь; Рекомендации, Козелец. –
2001. – 14 с.

37. Методичні рекомендації по підвищенню продуктивності корів в
господарствах області / І.В. Гриник, В.Г. Данильченко, В.Ф. Савенко,
М.Ф. Закревський.–Чернігів. -2001. – 12 с.

38. Гриник І.В. Оптимальне поєднання попередників і рівнів живлення під
озиму пшеницю в умовах Полісся //Пропозиція. – 2001. – № 11. – С. 42-44.

39. Гриник І.В. Попередник та рівні живлення ярої пшениці в умовах
Полісся //Пропозиція. – 2001. – № 5. – С.36-37.

40. Сівозміни у землеробстві України / Методичні рекомендації. – К.:
Аграрна наука, 2002. – 58 с.

41. Гриник І.В., Локоть О.Ю. Ефективне застосування агрохімікатів при
вирощуванні льону-довгунця. – Чернігів, ЦНТЕІ. – 2003. – 23с.

42. Гриник І.В. та інші. Методичні поради по впровадженню землеробських
енерго- та ресурсозберігаючих заходів в господарствах різних форм
власності / І.В. Гриник, О.І. Бакун, Ю.О. Бакун. – Чернігів, ЦНТЕІ. –
2003. – 16с.

43. Гриник. І.В. та інші. Агротехнічні поради по боротьбі з бур’янами в
умовах Чернігівської області / І.В. Гриник, О.І. Бакун, Ю.О. Бакун. –
Чернігів, ЦНТЕІ. – 2003. – 16 с.

44. Методичні поради з організації сівозмін у реформованих
сільськогосподарських підприємствах Чернігівської області /І.В. Гриник,
О.І. Бакун, Ю.О. Бакун, О.В. Єгоров. – Чернігів, ЦНТЕІ. – 2004. – 20 с.

45. Вирощування і використання люпину в господарствах Чернігівської
області /І.В. Гриник, М.І. Колесніков, А.Г. Бардаков, В.А. Бардаков;
Практичні рекомендації. – Чернігів, ЦНТЕІ. – 2004. – 40 с.

46. Стабільне виробництво кормів та ефективне їх використання / І.В.
Гриник, О.О. Данилевський, М.І. Колесніков, Н.Г. Данилевська; Практичні
рекомендації. – Чернігів, ЦНТЕІ. – 2004. – 20 с.

47. Гриник І.В., Бардаков О.Г., Бердніков О.М., Патика В.П. Сучасний
стан та перспективи розвитку картоплярства Чернігівської області
(методичні рекомендації) . – Київ. – 2005. – 29 с.

48. Бердніков О.М., Патика М.В., Гриник І.В., Патика Т.І., Чабанюк Я.В.,
Пономаренко С.В., Потапенко Л.В. Регулювання фунгістатичного потенціалу
ґрунтів в агроекосистемах за допомогою агротехнічних заходів та
сидерації (методичні рекомендації). – Київ. – 2005. – 27 с.

Гриник І.В. Збалансований розвиток агроекосистем на прикладі
Чернігівської області (рукопис).

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських
наук за спеціальністю 03.00.16 – екологія. – Інститут агроекології та
біотехнології УААН, Київ, 2005.

Дисертація присвячена теоретичному обґрунтуванню і розробці практичних
прийомів створення стійких агроекосистем на прикладі Чернігівської
області, які відповідають природоохоронній концепції та біологічного
(органічного) землеробства, які забезпечують стійке виробництво якісної
продукції рослинництва і тваринництва при мінімальних витратах
енергетичних та матеріальних ресурсів.

На прикладі Чернігівської області встановлені основні напрямки
екологобезпечного використання землі, що дало змогу призупинити
деградаційні процеси в ґрунті, рекомендувати екологобезпечні сівозміни,
підвищити на 10% і більше продуктивність картоплярської, льонарської та
зернової галузі, покращити кормовиробництво тощо. Показано, що
використання екологобезпечних технологій сприяє оптимізації росту і
розвитку рослин, покращенню їх якості за рахунок створення сприятливих
умов їх живлення, знищення бур’янів і активізації життєдіяльності біоти
ґрунту.

Для умов Полісся адаптована система відтворення родючості ґрунту на
підвищення врожайності сільськогосподарських культур і яка повинна
здійснюватись переважно за рахунок біологічних засобів інтенсифікації
(гній, торф, компости, сидерати, солома, подрібнені стебла, мул ставків,
органічні відходи). Встановлено, що рекомендовані нині дози
азотно-фосфорно-калійних туків слід зменшити на 30-40%. При цьому дози
азоту в Поліссі не повинні перевищувати 20-60 кг/га, в Лісостепу –
40-100 кг/га. Запропоновано більш широко використовувати при вирощуванні
сільськогосподарських культур екологобезпечний “біологічний” азот.

Розроблені основи ефективного ведення галузі тваринництва. Встановлено,
що для ведення найбільш рентабельного для області м’ясного скотарства,
кількість маточного поголів’я м’ясної худоби вже в 2005 році необхідно
довести до 115 тис. голів, а щорічне виробництво свинини в забійній вазі
довести до 40 тис. тонн, пташиного екологічно чистого м’яса до 20 тис.
тонн і більше, дієтичних яєць до 0,6 млрд. штук.

Запропоновані зміни до технологій вирощування сільськогосподарської
продукції, вирощеної на територіях, що зазнали радіонуклідного
забруднення, та зниження у ній вмісту радіонуклідів. Для досягнення цієї
мети необхідно проводити вапнування, вносити підвищені дози
фосфорно-калійних та органічних добрив. Культури, що схильні більше
накопичувати радіонукліди (люпин жовтий, горох, вика, гречка, овес) слід
розміщувати на менш забруднених площах, а забруднені – відводити під
культури, що не схильні до високого їх накопичення.

Для зниження концентрації радіонуклідів у продукції тваринництва
розроблені елементи технології підготовки та використання кормів з
допустимим вмістом радіонуклідів. Показано, що додержання рекомендованих
умов утримання і раціонів годівлі худоби на заключній відгодівлі,
введення до раціонів спеціальних добавок та суворе виконання
технологічних вимог переробки продукції тваринництва сприяє одержанню
екологічно чистої продукції.

Для умов Чернігівської області розроблені еколого-економічні заходи
розвитку і підвищення ефективності переробної галузі. Встановлено, що в
перспективі для задоволення потреб регіону виробництво основних видів
продукції переробної галузі повинно становити: цукру-піску 70,0 тис. т,
олії – 6,0; кондитерських виробів – 11,5; борошна – 11,5; круп – 0,7;
м’яса і субпродуктів І категорії – 18,6, масла тваринного – 12,2 тис. т;
спирту етилового – 2,105 млн. дал.

Поглиблені знання щодо ефективного ведення в Чернігівській області
фермерського господарства.

Ключові слова: агроекосистема, екологія, біологічне землеробство,
агрофітоценози, багаторічні і однорічні бобові рослини, біологічний
азот, радіонукліди, мінеральні, органічні добрива.

Гриник И.В. Сбалансированное развитие агроекосистем на примере
Черниговской области (рукопись).

Диссертация на соискание учёной степени доктора сельскохозяйственных
наук по специальности 03.00.16 – экология Институт агроэкологии и
биотехнологии УААН, Киев, 2005.

Диссертация посвящена теоретическому обоснованию и разработке
практических приемов создания устойчивых агроэкосистем на примере
Черниговской области, которые отвечают природоохранной концепции
землепользования и биологического (органического) земледелия,
обеспечивают устойчивое производство качественной продукции
растениеводства и животноводства при минимальных затратах энергетических
и материальных ресурсов.

На примере Черниговской области установлены основные направления
экологобезопасного использования земли, что дало возможность
приостановить деградационные процессы в почве, рекомендовать
экологобезопасные севообороты, повысить на 10% и более продуктивность
картофелеводческой, льноводческой и зерновой отрасли, улучшить ее
качество, улучшить кормопроизводство и другие. Показано, что
использование экологобезопасных технологий содействует оптимизации роста
и развития растений, улучшает их качество за счет создания благоприятных
условий их питания, уничтожения сорняков и активизации жизнедеятельности
биоты почвы.

Для условий Полесья адаптирована система воспроизводства плодородия почв
на повышение урожайности сельскохозяйственных культур, которая должна
осуществляться преимущественно за счет биологических (природных)
средств. Разработаны основы высокоэффективного ведения животноводческой
отрасли, особенно мясной. Изучены и разработаны эколого-экономические
мероприятия повышения эффективности перерабатывающей отрасли. Углублены
знания в отношении ведения фермерского хозяйствования.

Ключевые слова: агроэкосистема, экология, биологическое земледелие,
агрофитоценозы, многолетние и однолетние бобовые растения, биологический
азот, радионуклиды, минеральные, органические удобрения.

Grinik I.V. Balanced development of agroecosystems on an example of
Chernigiv area. – Manuscript.

Thesis for the degree of Doctor of Agricultural Sciences in the
speciality 03.00.16. “ecology”. Institute of Agroecology and
Biotechnology UAAS, Kiev. 2005.

The thesis is dedicated to the idealized substantiation and of practical
methods of creation steady agroecosystems on an example of the Chernigiv
area, which respond to the nature protection concept of land usage and
biological (organic) agricultural, provide steady effect of qualitative
production of the plant industries and animal industries at minimum
costs of power and material resources .

On an example of the Chernigov area the reference directions of
ecological secure usage of ground are established, that has enabled to
suspend processes of degradation in soil, to recommend ecological secure
crop rotations, to increase on 10% and more productivity of potato,
linen and grain branches, improve their quality, effecting of forages
and other. Is rosined, that usage of ecological secure technologies
promotes optimization of growth and development of plants, improves
their quality at the expense of creation of favorable conditions of
their feed, destruction of weeds and activating of habitability of a
biota of soil.

For conditions of Polissya the system of reproduction of fertility of
soils to increase productivity of agricultural cultures is adapted and
which should execute predominantly at the expanse of biological means.
The fundamentals of high-performance management of cattle-breeding
branch, especially meat are designed. The ecological and economical
measures of increase efficiency of refining branch are studied and
designed. The knowledge concerning with farmer managing is detailed.

Key words: agroecosystems, ecology, agriculture, agrophitocenosises,
perennial and annotinous fabaceous plants, biological nitrogen,
radionuclides, mineral, organic fertilizing.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020