.

Обгрунтування патогенетичної терапії хвороб сальних залоз у жінок в перименопаузальному періоді (автореферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
95 2231
Скачать документ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

Інститут дерматології та венерології

КОПАНИЦЯ ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА

УДК 616.5-616.594; 616-53-002.225-08

Обгрунтування патогенетичної терапії хвороб сальних залоз у жінок в
перименопаузальному періоді

14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київській медичній академії післядипломної освіти

ім..П.Л. Шупика МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч
науки та техніки Калюжна Лідія
Денисівна, Київська медична академія післядипломної освіти ім..П.Л.
Шупика МОЗ України, завідуюча кафедрою дерматовенерології.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Болотна Людмила
Анатоліївна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ
України, професор кафедри дерматовенерології;

кандидат медичних наук, доцент Бєлік Ізабела Єфимівна, Донецький
державний медичний університет ім..М.Горького МОЗ України, доцент
кафедри дерматовенерології та косметології факультету

післядипломної освіти.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична
академія МОЗ України,

м. Дніпропетровськ,
кафедра шкірних та венеричних хвороб.

Захист відбудеться “15” червня 2005 р. о 12.00 годині на засіданні
Спеціалізованої вченої ради Д.64.603.01 при Інституті дерматології та
венерології АМН України за адресою: 61057, м. Харків, вул.
Чернишевського 7/9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту дерматології та
венерології АМН України (61057, м. Харків, вул. Чернишевського 7/9).

Автореферат розісланий “10” травня 2005 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук, ст. н. с.
Бондаренко Г.М.ЗАГАЛЬНА
ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В менопаузальному віці зміна функції сальних залоз
відбувається не тільки у бік зниження секреторної активності останніх,
визначаючи одну з причин формування надмірної сухості шкіри (за рахунок
вторинної гіпофункції сальних залоз), але й у бік підвищення, що
призводить, зокрема, до розвитку себореї та її ускладнень (різні форми
вугрової висипки) [K.Kitamura et al., 2000; B.A.Gilchrest, 2001;
V.Goulden, 2001; та ін.].

Хвороби сальних залоз реєструються у 70-80% дорослої популяції, займаючи
перше місце в структурі косметологічної патології і третє – по частоті
звертання в заклади дерматологічного профілю, характеризуються
тенденцією до хронічного перебігу з частими рецидивами, прогредієнтністю
та рефрактерністю до загальноприйнятої терапії [К.А.Папий, 1999; T.Ryan,
2000].

Літературні дані свідчать, що 10% усіх дерматологічних хворих складають
пацієнти, старше 25 років з діагностованою себореєю, та вугровою
хворобою у вигляді acne adultorum [J.Fallon, 1992; L.Dorothy et al.,
2001]. Біля 5% жінок і 3% чоловіків у віці від 40 до 49 років мають
клінічні прояви вугрової хвороби, що виникли вперше в даному віці (acne
tarda); акне можуть спостерігатись й до віку 60 років [N.Levine, 1998].

Водночас, після 35-40 років у жінок розвивається надмірна сухість шкіри
[M.Engelke et al., 1999; L.Levine, 2001; та ін.]. У 38% жінок остання
виникає в віці після 35 років, в 77% випадках – у пацієнток старше 64
років і в 100% – після 80 років [S.Olbrich, 1992].

В етіолопатогенезі вище вказаних дерматозів значне місце займають
ендокринні розлади. Проте, малоінформативні дані про вплив дисбалансу
тих чи інших гормонів на метаболізм інших ендогенних факторів, що також
впливають на стан дерми і епідермісу [I.Lidfelt et al., 1999; D.Seukeran
et al., 2000; та ін.].

Серед жінок із резистентними до терапії формами acne vulgaris, в 17,6%
випадків відзначаються нерегулярні менструальні цикли, в 15% випадків –
аменорея [A.Rogerio, 2000;та ін.].

До обмінно-ендокринних порушень в менопаузальному періоді відносяться
зміни функції щитовидної залози, порушення структурно-функціонального
стану кісткової тканини, тощо [Е. Вихляева, 1997; S.Imzucchi et al.,
2001; та ін.].

Отже, себорея, пізні вугри і надмірна сухість шкіри нерідко виникають у
жінок в періоді перименопаузи – у віці їх найбільш активної соціальної
та професійної діяльності. Це зумовлює доцільність глибокого вивчення
особливостей механізму розвитку хвороб сальних залоз у жінок в
перименопаузальному періоді з метою подальшого вдосконалення методів
профілактики та корекції змін, пов?язаних із зниженням рівня статевих
стероїдних гормонів.

Зв?язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дана робота
виконувалась у рамках науково-дослідної роботи, що проводилась кафедрою
дерматовенерології КМАПО за конкурсною темою: 34.3 МКП “Патогенез та
лікування хронічних дерматозів” (Держ.реєстр. № 01980006009).Дисертант
самостійно вивчав ланки патогенезу хвороб сальних залоз у жінок в
періоді перименопаузи; розробляв та виконував клінічну апробацію нових
комплексних патогенетично обґрунтованих методів лікування жінок з
хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді.

Мета дослідження: обгрунтування та удосконалення методів патогенетичної
терапії жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді на
основі вивчення рівня статевих та гонадотропних гормонів, тяжкості
перебігу клімактеричного синдрому та морфо-функціональних особливостей
шкіри.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні
завдання:

1.Вивчити рівень статевих стероїдних гормонів у жінок з хворобами
сальних залоз в періоді перименопаузи.

2.Охарактеризувати рівень гіпофізарних гормонів у жінок з хворобами
сальних залоз в перименопаузальному періоді.

3.Визначити рівень тиреоїдних гормонів у жінок з хворобами сальних залоз
в перименопаузальному періоді.

4.Охарактеризувати вплив статевих гормонів на стан кісткової тканини у
жінок з хворобами сальних залоз в періоді перименопаузи.

5. Вивчити функціональні параметри шкіри у жінок із хворобами сальних
залоз в перименопаузальному періоді.

6.Вивчити морфологічні особливості шкіри у жінок з хворобами сальних
залоз в періоді перименопаузи.

7.Обгрунтувати патогенетичну терапію хвороб сальних залоз у жінок в
перименопаузальному періоді в залежності від виявлених змін в
ендокринній системі, і з огляду на функціональні та морфологічні
особливості шкіри.

Об?єкт дослідження – жінки з хворобами сальних залоз в
перименопаузальному періоді.

Предмет дослідження – нейро-ендокринні особливості у жінок з хворобами
сальних залоз в періоді перименопаузи.

Методи дослідження: клінічні – аналіз скарг, анамнезу, об?єктивного
статусу; поряд з загальноприйнятими лабораторними методами (загальний
аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів,
аналіз крові на цукор) визначали імуноферментним методом рівень
гонадотропних гормонів, тиреотропного гормону і пролактину; радіоімунним
методом – рівні статевих стероїдних гормонів, гормонів тиреоїдної
системи; методом ультразвукової денситометрії – показники
структурно-функціонального стану кісткової тканини; рН-метр – рН шкіри;
методом фотометрії – жирність шкіри; морфологічне дослідження шкіри; УЗД
органів малого тазу; статистичні – оцінка вірогідності і визначення
кореляційних зв?язків між одержаними результатами.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше у жінок з хворобами
сальних залоз в періоді перименопаузи проведено комплексне обстеження:
ендокринного статусу на основі вивчення в сироватці крові рівня статевих
стероїдних гормонів (естрадіолу, прогестерону, тестостерону),
гонадотропних гормонів (ФСГ, ЛГ), та гормонів тиреоїдної системи (ТТГ,
Т3, Т4); проведена оцінка структурно-функціонального стану кісткової
системи на основі визначення денситометричних показників (ШПУ, ШОУ, ІМ);
вивчені морфологічні та функціональні (кислотність, жирність)
особливості шкіри;

– проаналізовані функціональні взаємовідносини системи гіпофіз-гонади і
системи гіпофіз-щитовидна залоза;

– зіставлене значення ролі ендокринної сфери та морфо-функціональних
особливостей шкіри в патогенезі неускладненої себореї, пізніх вугрів та
надмірної сухості шкіри у жінок в перименопаузальному періоді;

– проведено комплексне лікування жінок з хворобами сальних залоз в
періоді перименопаузи з включенням препарату, що корегує гормональний
статус (фемостон), і проаналізований вплив такого лікування на шкіру
обличчя.

Практичне значення одержаних результатів. На підставі аналізу
клініко-лабораторних, інструментальних, імуноферментних, радіоімунних
методів, методу ультразвукової денситометрії, аналізу
морфо-функціонального дослідження шкіри у жінок з хворобами сальних
залоз в перименопаузальному періоді встановлено, що комплексний
патогенетично обгрунтований метод терапії жінок з хворобами сальних
залоз в періоді перименопаузи з включенням замісної гормональної терапії
поряд з загальноприйнятим лікуванням препаратом, що корегує гормональний
стан (фемостон по 1 таблетці в день на протязі 3 місяців) з урахуванням
виявлених зрушень в ендокринній системі, зрушень в
структурно-функціональному стані кісткової системи, та виявлених
морфо-функціональних змін у шкірі дозволяє підвищити ефективність
лікування цих хворих.

Проведені дослідження розкривають характер ендокринних порушень і
дозволяють доповнити існуючі уявлення про гормональний дисбаланс і
морфо-функціональні особливості шкіри у жінок з хворобами сальних залоз
в перименопаузальному періоді.

Результати науково-дослідної роботи впроваджено у лікувальну практику
Київського шкірно-венерологічного диспансеру №4, поліклініки №1
Державного управління справами м.Києва, Київського
шкірно-венерологічного диспансеру №5, клінічної міської лікарні №16
м.Києва, Вінницького обласного шкірно-венерологічного диспансеру.
Наукові положення дисертації впроваджено у навчальний процес кафедри
дерматовенерології Київської медичної академії післядипломної освіти ім.
П.Л. Шупика МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно проводила відбір,
клініко-параклінічне обстеження 113 жінок і комплексне лікування 89
пацієнток з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді, брала
безпосередню участь у всіх лабораторних дослідженнях. Особисто проводила
відбір пацієнток для морфологічного дослідження шкіри. Автором
самостійно обгрунтована мета і задачі наукової роботи, проведено аналіз
літературних даних, аналіз і статистичну обробку отриманих результатів
дослідження, написані усі розділи дисертації, підготовані наукові статті
й методичні рекомендації до друку.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації оприлюднено й
обговорено на науково-практичній конференції “Вікові аспекти
дерматовенерологічних захворювань придатків шкіри” (Київ, 2001); першому
Російському конгресі з менопаузи (Москва, 2001); ХІІ Всесвітньому
конгресі дерматовенерологів (Париж, 2002); ХІ конгресі Європейської
академії дерматологів і венерологів (Прага, 2002); науково-практичній
конференції “Вік та шкіра” (Київ, 2004); науково-практичній конференції
“Шкіра та внутрішні хвороби, дерматологічні симптоми” (Київ, 2005);
міських науково-практичних семінарах дерматовенерологів (2000, 2001,
2002, 2003, 2004, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації надруковано 13 праць: 7 – в
наукових фахових виданнях, визнаних ВАК України (3 статті – в наукових
збірниках, 4 статті – в наукових журналах, з них 2 – у моноавторстві), 4
тези доповідей у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій;
опубліковані 2 методичні рекомендації згідно дисертаційної теми.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена українською
мовою на 133 сторінках машинописного тексту. Робота складається із
вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, аналізу та
обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій,
списку використаних джерел: загальна кількість – 240, із них – 59
кирилицею (роботи авторів України та країн СНД), 181 – латиною (роботи
авторів далекого зарубіжжя); ілюстрована 7 таблицями, 23 рисунками (з
них 10 займають об?єм 9 повних сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Відбір, обстеження та лікування хворих
проводились на кафедрі дерматовенерології Київської медичної академії
післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, та в міському клінічному
спеціалізованому відділенні гінекології перехідного віку Інституту
педіатрії, акушерства, та гінекології АМН України на базі Київської
міської клінічної лікарні №16.

За період 2000-2003 рр. проведене комплексне обстеження 113 жінок в
періоді перименопаузи у віці від 40 до 55 років: 21(23,6%) жінка, хвора
на неускладнену себорею, 52(58,4%) – на пізні вугри, та 16(18%) жінок з
надмірною сухістю шкіри в перименопаузальному періоді; контрольну групу
становили 24 жінки в періоді перименопаузи без вказаних захворювань.
Прояви патологічного клімаксу спостерігалися у всіх обстежених жінок у
вигляді клімактеричного синдрому. Віднесення хворих до
перименопаузального періоду проходило сумісно з
гінекологом-ендокринологом на основі встановлених клімактеричних скарг,
порушення менструального циклу, аналізу УЗД органів малого тазу з
визначенням стану ендометрія, та оцінки стану фолікулярного апарату
яєчників. Діагноз клімактеричного синдрому був виставлений також сумісно
з гінекологом-ендокринологом із застосуванням індексу Куппермана. На
протязі більше 2 років після лікування спостерігались 74 пацієнтки.

Обстежувані консультовані терапевтом, гастроентерологом,
гінекологом-ендокринологом, мамологом, психоневрологом з метою виявлення
і лікування супутньої патології: найчастіше зустрічалися симптоми,
притаманні клімактеричному синдрому (ВСД (81,3%), астеноневротичний
синдром (50,0%), неврози (56,3%)), та захворювання ШКТ.

Хвороби сальних залоз в перименопаузі характеризуються хронічним,
затяжним перебігом, в переважній більшості з тривалістю захворювання від
36 і більше місяців (51,7% хворих).

Після проведення аналізу ефективності попереднього лікування було
з?ясовано, що більша частина хворих отримувала традиційну комплексну
терапію, що відповідало прийнятому стандарту лікування і було мало
ефективним. Не лікувалися взагалі лише 14,6% жінок.

У 52 хворих на пізні вугри досліджували вміст папулопустул на наявність
кліща Demodex folliculorum. Останній було знайдено у 20% жінок цієї
групи.

Поряд із загальноприйнятими лабораторними дослідженнями (загальний
аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів,
аналіз крові на цукор) в сироватці крові визначали вміст гонадотропних
гормонів (лютропіну (ЛГ), фолітропіну (ФСГ)), тиреотропного гормону
(ТТГ), пролактину (ПРЛ) за імуноферментним методом з використанням
реактивів фірми Syntron bio research IND. Рівні статевих стероїдних
гормонів (естрадіолу, прогестерону та тестостерону), і рівні гормонів
тиреоїдної системи (трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4)) – радіоімунним
методом.

Для визначення структурно-функціонального стану кісткової тканини
застосовували метод ультразвукової денситометрії. За допомогою апарату
“Асhilles+” (LUNAR Согр., Маdison, WI), на п’ятковій кістці визначали
наступні параметри: швидкість поширення ультразвуку (ШПУ, м/с);
широкосмугове ослаблення ультразвуку (ШОУ, дБ/МГц); індекс міцності
кісткової тканини (ІМ, %), що вираховувався комп’ютером на основі
показників ШПУ та ШОУ:

ІМ = 0,5 х (п ШОУ + nШПУ), де nШОУ = (ШОУ – 50):0,75 і nШПУ = (ШПУ –
1380): 1,8), і відображав стан губчастої кісткової тканини обстежуваних
відносно жінок віком 20 років.

Кислотність та жирність шкіри обличчя вимірювали апаратом Skin-o-mate
виробництва Cosmomed GmbH (Німеччина), де скомбіновані три
науково-дослідних прилади – Себуметр, Корнеометр і рН-метр. рН на
поверхні шкіри в ділянці підборіддя визначали за допомогою рН-метра;
жирність – методом фотометрії за допомогою Себуметра. УЗД органів малого
тазу виконували на апараті Aloka SSD-2000(Японія).

Діагностична біопсія шкіри проведена у 27 обстежених жінок в періоді
перименопаузи в ділянці підборіддя під час естетичного втручання з
приводу пластичної корекції. Для фарбування застосовані наступні
методики: гематоксилін-еозин, Ван-Гізон, Азур-ІІ-еозин, реакція
Шифф-йодною кислотою (ШІК-реакція) з гематоксилін-еозином та
резорцин-фуксином.

Цифрові матеріали піддавали варіаційно-статистичній обробці за
загальноприйнятими методиками. Для визначення вірогідності отриманих
даних використовували парний t-тест і прикладний пакет “Statgraphics”
(версія 2.6) фірми Statistical Graphics System (США).

Результати власних досліджень. При аналізі гормонального статусу у
жінок, хворих на себорею та надмірну сухість шкіри в перименопаузі
отримано вірогідне зниження рівня естрадіолу в сироватці крові:
0,31±0,03 і 0,47±0,05 нмоль/л відповідно проти 0,67±0,07 нмоль/л в
контролі (р0,05), що свідчило про відсутність абсолютної
андрогенезації у таких пацієнток.

Враховуючи те, що у хворих на себорею, та пізні вугри рівень
прогестерону був майже в 1,5 рази вищим ніж у жінок з надмірною сухістю
шкіри при практично незмінних низьких показниках рівня тестостерону в
усіх групах хворих, можна стверджувати про більш визначену, хоча і
відносну роль прогестерону порівняно з тестостероном в підвищеній
секреторній активності сальних залоз і, як наслідок, в розвитку себореї
та пізніх вугрів у жінок в періоді перименопаузи.

Рівні гонадотропних гормонів гіпофізу (ФСГ і ЛГ) були істотно підвищені
при всіх захворюваннях. Так, рівень ФСГ був вірогідно високим в групі
хворих на себорею, пізні вугри та надмірну сухість шкіри і становив
відповідно 29,2±3,3; 32,3±5,04 і 35,9±2,43 мМО/мл проти 18,23±2,07
мМО/мл в контролі (р0,05). Однак, відмічено підвищення рівня
ТТГ у хворих на пізні вугри (2,63±0,34 проти 1,86±0,28 мМО/л в контролі,
рth ( * ? i E Хворим з остеопенічним синдромом додатково призначали препарат кальція та вітаміну Д3 – вітрум остеомаг по 2 таблетки в день протягом 3 місяців, надалі – курсами з перервою прийому препарату до 1 місяця. Внаслідок комплексного лікування при застосуванні ЗГТ (групаІ) спостерігалася позитивна динаміка гормональних змін: після лікування у хворих на неускладнену себорею підвищився рівень естрадіолу (0,29±0,04 нмоль/л до лікування проти 0,51±0,04 нмоль/л після лікування, р0,05). Вірогідно знизились рівні гонадотропних гормонів
(ФСГ, ЛГ) від 26,9±3,28 і 23,44±3,78 мМО/мл відповідно до лікування
проти 15,9±1,74 і 14,3±2,2 мМО/мл після лікування (р0,05).

В групі жінок з надмірною сухістю шкіри після лікування відбулося
вірогідне зменшення гонадотропних гормонів гіпофізу (ФСГ і ЛГ) від
36,03±3,37 і 30,3±2,45 мМО/мл відповідно до лікування проти 20,1±1,98 і
18,03±1,5 мМО/мл відповідно після лікування (р0,05),
проте, відмічено суттєве збільшення рівня прогестерону (3,22±0,21
нмоль/л до лікування проти 4,22±0,19 нмоль/л після лікування, р0,05).

Крім того, після призначення фемостону встановлено вірогідне зменшення
рівня ТТГ в групах хворих на себорею (2,52±0,32 мМО/л до лікування проти
2,16±0,25 мМО/л після лікування, р0,05).

Аналіз динаміки функціональних параметрів шкіри показав, що в групі І
(комплекс+ЗГТ) у хворих на себорею кислотність шкіри після лікування
досягла слабо-кислої реакції: 5,84±0,06 до лікування проти 5,3±0,03
після лікування (р0,05), та від групи контролю (3,64±0,31мм,
р>0,05). При обстеженні молочних залоз (пальпація, мамографія) в
динаміці лікування також не було відмічено ніяких змін.

Побічні ефекти на фоні призначення ЗГТ спостерігалися лише у деяких
хворих на протязі першого місяця прийому фемостону у вигляді незначної
мастодінії, та періодичного головного болю. Після адаптації організму до
препарату побічних ефектів більше не відмічалося.

За рекомендацією гінеколога-ендокринолога продовжили приймати курс
лікування фемостоном до 1,5 року – 66,2%; до 1 року – 30,0% хворих.
Відмовилися від подальшої ЗГТ за фінансових міркувань 3,8% жінок.

Отже, зважаючи на швидку позитивну динаміку (поліпшення стану шкіри і
зменшення клімактеричних зрушень), та зменшення кількості рецидивів
захворювань на протязі більше 2 років спостережень, включення замісної
гормональної терапії в комплексне лікування хворих на себорею, пізні
вугри та надмірну сухість шкіри в перименопаузальному періоді можна
вважати ефективним і патогенетично обґрунтованим.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове рішення наукової
задачі, що полягає в підвищенні ефективності терапії жінок з хворобами
сальних залоз в перименопаузальному періоді шляхом застосування в
комплексному лікуванні препарату замісної гормональної терапії на
підставі встановлення патогенетичної ролі порушень гормонального
гомеостазу.

1. У жінок з хворобами сальних залоз в перименопаузальному періоді
встановлено дисбаланс в рівні статевих стероїдних гормонів в сироватці
крові у вигляді відносної гіперандрогенемії та відносної
гіперпрогестеронемії на фоні абсолютної гіпоестрогенії (0,24±0,02 проти
0,67±0,07 нмоль/л в контролі, р

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020