ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В.Н. Каразіна
Крисенко Олексій Володимирович
УДК 141.7:316.32
Феномен глобалізації: концептуальні виміри, інституціональні структури
та геоісторична динаміка
Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Харків – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Харківському національному університеті ім. В.Н.
Каразіна Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент,
Фісун Олександр
Анатолійович,
Харківський національний
університет
імені В.Н. Каразіна,
доцент кафедри теоретичної і
практичної філософії
Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор
Афонін Едуард Андрійович,
Національна академія
державного управління
при Президентові України,
кафедра політології
доктор філософських наук,
професор
Клімова Галина Павлівна,
Національна юридична академія
України ім. Ярослава Мудрого,
кафедра соціології та політології
Провідна установа: Національний інститут стратегічних досліджень
при Президентові України
Захист відбудеться “29” вересня 2005 р. о 17-15 годині на засіданні
спеціалізованої вченої ради Д 64.051.18 в Харківському національному
університеті імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл.
Свободи, 4, ауд. 4-65.
З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці
Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою:
61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.
Автореферат розісланий “26” серпня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
Чугуєнко М.В.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена нагальною необхідністю вивчення
об’єктивних інституціональних структур, що з’являються в контексті
глобалізаційних процесів та застосування нових теоретико-методологічних
схем для їх пояснення. Незважаючи на формування глобалістичного
дискурсу, конвенціалізація котрого свідчить про загальнонауковий інтерес
до феномену глобалізації, розробка даної проблематики залишається
фрагментарною. Така роздробленість пояснюється існуванням та
конкуренцією окремих цілісних парадигм, в рамках яких глобалізація
досліджується переважно у суто вузькому монодисциплінарному вимірі
(економічному, політичному, культурному, соціальному, інформаційному,
географічному, демографічному тощо). Навіть такі класичні теорії
глобалізації, що належать Г. Тернборну, І. Валлерстайну, Д. Хелду,
Р. Робертсону, C. Хантінгтону, Е. Гідденсу, Ф. Фукуямі, З. Бауману, які
є досить переконливими теоретичними моделями, але через свою вузькість і
є відчутно вразливими з позиції аналізу сутнісних параметрів
досліджуваного феномену.
Глибинні структурні та інституціональні зміни у соціально-політичному та
культурно-економічному вимірах сучасності сформували сприятливий фон для
пошуку більш адекватних механізмів та інструментів вивчення феноменів,
що призводять до корінних соціальних змін.
Початок нової епохи несе людству нові виклики і загрози, такі як
збільшення протистоянь, збільшення природних, техногенних і гуманітарних
катастроф, загострення демографічних та екологічних проблем. Очевидно,
що людство, зіткнувшись з проблемами глобального значення, з одного
боку, знаходиться у стані розгубленості і шоку, а з іншого – дедалі
більше усвідомлює необхідність появи нової парадигми організації земної
цивілізації та її подальшого розвитку.
Увійшовши у двадцять перше століття, світ-соціум набув зовсім інших
контурів глобального структуроформування, змінились основні елементи
соціально-політичного дискурсу. Стали безперечною дійсністю ті
протиріччя та негативні тенденції, які владний істеблішмент ще недавно,
без сумніву, відносив до таких категорій, що не потребують пріоритетного
вирішення.
Досить чітко проявилися тенденції світового розвитку, що уособлюють в
собі соціальний контекст феномену глобалізації.
Серед тенденцій розвитку суспільної свідомості:
криза науково-технічної раціональності як світоглядної основи західного
світу;
усвідомлення глобальної екологічної небезпеки ідеалів „споживчого
суспільства”
Серед тенденцій світового історичного процесу:
загострення принципової відмінності між постіндустріальними
суспільствами і суспільствами індустріального типу за всім діапазоном
форм їх конкретної реалізації: від ліберального капіталізму та
адміністративно-командного соціалізму до постліберального
неоконсерватизму;
стали більш очевидними успіхи та глухі кути західної цивілізації та
міжцивілізаційної комунікації;
неадекватність інституціонально-правової моделі національної держави
„новим” викликам;
поглиблення деструкції базових інститутів капіталістичної організації у
процесі їхньої постіндустріальної трансформації;
персоналізація всього спектру суспільних відносин в контексті
послаблення впливу інститутів та структур держави, що володіє монополією
на легітимний примус й очевидними організаційними перевагами в
індустріальних суспільствах;
В економічній площині суспільства:
інтелектуалізація господарчої діяльності з різким зростанням ролі
„людського капіталу”, об’ємів виробництва і практичного використання
цінних знань;
зміна технологічного укладу з домінуванням у інфраструктурі господарчої
діяльності і виробничих процесах інформаційно-комунікаційних систем;
приватна власність, що руйнується посиленням значимості нематеріальних
факторів виробництва;
ринкова самоорганізація, що не забезпечує нормального функціонування
багатьох життєво важливих інститутів відтворення і нормального розвитку
сучасних суспільств;
перетворення знань і інформаційних ресурсів у найцінніший об’єкт
господарчого обороту;
відносне знецінення традиційних технологій та індустріальних комплексів,
а також продуктів їх застосування;
В сфері соціальної практики:
виокремлення нового шару виробників та користувачів інформаційних
ресурсів, формування „Інтернет-покоління” з субкультурою постмодерну;
нове розшарування суспільства на групи населення, що адаптовані до
процесів інформатизації, і іншу частину, що залишилася за межами
постіндустріального розвитку;
Ступінь розробленості проблеми. Дослідження процесів глобалізації є
одним із магістральних напрямів сучасного суспільствознавства. Разом з
цим, концептуально-методологічний рівень рефлексії процесів глобалізації
та інституціональних змін, що відбуваються в контексті глобальної
історичної динаміки у вітчизняній науці залишається явно недостатнім.
Передусім, це обумовлено вузькоспеціальним характером досліджень, що
проводяться, та досить сильною дискурсивно-інтерпретаційоною розмитістю
розглянутих процесів. Зокрема, майже всі дослідники по своєму зазначають
природу, сутність та динаміку процесів/процесу глобалізації, а через це
й приходять до самих різноманітних висновків щодо перспектив цього
феномену. Однією з концептуальних особливостей глобалістики є повна
відсутність базової теорії глобалізації та чіткого визначення самого
поняття, що складає назву цієї парадигми.
Порівняно невеликий період дослідження феномену глобальних змін (перші
згадки датуються приблизно другою половиною шістидесятих років минулого
століття) не дає змогу типологізувати концепції та школи за хронологією.
Але незважаючи на це, окремим прошарком стоять класики, отці-засновники
глобалістики: Р. Робертсон, С. Леш, М. Фезерстоун, Я. Пітерс,
Г. Тернборн, І. Валлерстайн, Д. Белл, Е. Тоффлер.
Серед теоретиків, чий доробок є безперечним для формування площини
глобалістичного дискурсу та теорії дослідження глобальних змін у
контексті загальних соціокультурних процесів, слід згадати Б. Андерсона,
З. Баумана, У. Бека, З. Бжезинського, О. Багатурова, І. Василенко,
О. Панаріна, В. Іноземцева, Ю. Хабермаса, О. Уткіна, Ш. Ейзенштадта,
Н. Еліаса, Х. Шредера, Б. Кагарлицького, О. Білоруса, Е. Афоніна
О. Богомолова, Е. Гідденса, І. Девятко, М. Ільїна.
Окремим осередком дослідницької уваги до процесів соціокультурної
трансформації інститутів та методології вивчення інституціональних
структур, котрі є основним джерелом фактології глобалізаційних
імпульсів, стали дослідження вітчизняних вчених С. Макєєва, А. Ручки,
Ю. Чернецького, О. Якуби, Г. Клімової, Є. Головахи, Н. Паніної,
В. Хмелько, С. Войнович, О. Фісуна, Н. Бусової, а також іноземних
дослідників П. Бергера, Т. Лукмана, Д. Норта, П. Сорокіна, Н. Смелзера,
Д. Ньюмана, Т. Парсонса, В. Ні, В. Федотової, С. Кірдіної.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в
тому, щоб на основі аналітичної систематизації сучасного глобалістичного
дискурсу, котрий склався в рамках постмодернової гуманітарної парадигми,
визначити і проаналізувати сутнісні параметри, тенденції та перспективи
глобалізаційних процесів.
Досягнення мети дослідження базується на реалізації наступних
дослідницьких завдань:
визначити та критично осмислити напрямки та школи формування
глобалістичних концепцій;
типологізувати та класифікувати теоретично-методологічні напрямки
розвитку глобалізаційного дискурсу;
дослідити неоінституціональну методологію як форму постмодернового та
постнекласичного дискурсу в аналізі соціокультурних феноменів;
розглянути можливість застосування неоінституціональної методології
соціокультурного та історичного аналізу у дослідженні та осмисленні
процесів глобальних змін;
окреслити можливість формулювання синтетичної теорії глобальних
трансформацій на підставі постнекласичної неоінституціональної
методології;
Об’єктом дослідження виступають соціокультурні геоісторичні форми та
стадії глобалізації.
Предметом дослідження виступають раціональні
інтеграційно-інституціональні структури, що виникають у результаті
процесів глобалізації історичного світу.
Методи дослідження. Методологічним підгрунтям дослідження стало
застосування концепції неоінституціонального аналізу. Поєднання
традиційних для конвенціональної глобалістики концептуальних схем і
новітніх поглядів на природу та динаміку соціальних організацій, що
продукуються в рамках постнекласичної соціальної теорії та
посттрадиційної парадигми теорії інститутів, дозволило сформулювати
оригінальну концепцію глобального порядку.
Разом із цим, у дослідженні серед використаних загальнонаукових (синтез,
структурно-функціональний, порівняльний) і спеціальних (світ-системний,
системний) методів дослідження помітне місце займають історична
ретроспекція і прогнозне моделювання глобальних інституціональних
структур.
Наукова новизна полягає в тому, що в даному дослідженні вперше задля
системного аналізу процесів глобалізації застосовується посттрадиційна
неоінституціональна методологія. Використання зазначеної методології
забезпечує принципово новий фокус аналізу концептуальних моделей
глобалізації тих соціокультурних структур, що набувають власної
інституціоналізації у згаданих процесах.
Основні наукові результати, котрі були одержані в процесі дослідження
теми, полягають у наступному:
розкрито можливості для використання посттрадиційної
неоінституціональної методології у дослідженнях глобальних
соціокультурних змін, котрі відбуваються в процесі геоісторичної
динаміки;
запропоновано оригінальну типологію та класифікацію глобалістичних
концепцій задля більш глибокого та адекватного розуміння процесів
глобальних соціокультурних змін. Одним з оригінальних авторських рішень
є побудова дворівневої типології, що відображає вимір парадигм теорій
глобалізації за предметом дослідження і виміри конкретних
макротеоретичних моделей глобалізації;
представлено авторську позицію щодо розгляду “глобалізації” як
геоісторичної інтеграції, що відбувається в соціальному та
інституціональному просторі, завдяки “базовому інституту
раціональності”, котрий виступає одним з головних чинників формування
макросоціальних інституціональних структур;
розроблено концепцію “синтетичної глобалізації”, особливістю якої є
відхід від історицистських наративів “теорій розвитку” та вихід у новий
простір макросоціального аналізу. Запропонована модель
структурно-інституціональних трансформацій відрізняється від відомих
типових класичних концепцій-моделей глобалізаційних процесів;
запропоновано нову теоретичну концепцію глобалізації соціокультурного
простору, результатом котрої є основна категорія “синтетична
глобалізація”. Концептуальна дистанція запропонованих понять і моделі
глобалізації та існуючих теоретичних побудов полягає у більш детальному
та змістовному форматі визначення. Підкреслюється багатовимірність
феномена глобального та переважно формальне його визначення у існуючих
дослідженнях.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягає у
дослідженні основних законів історичної та інституціональної динаміки
макросоціальних структур у контексті глобалізаційних процесів.
Реалізація у дослідженні запропонованої методології та теоретичного
узагальнення дає змогу більш комплексно підійти до вивчення феномену
глобалізації та тих субфеноменів, котрі виникають і кореняться на його
підґрунті. Разом із цим результати дисертаційного дослідження розширюють
соціально філософський вимір парадигми теорій глобалізації. Теоретичні
розробки дисертації можуть залучатись до підготовки наукових праць,
навчальних посібників, підручників та спецкурсів із питань
глобалістичної теорії та макросоціальних інституціональних змін. Вони
можуть використовуватись у прикладній галузі, у розробці концепції
стратегії зовнішньополітичного розвитку та адаптації України до процесів
глобальних трансформацій.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та
висновки обговорювалися на кафедрі практичної і теоретичної філософії
Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Окремі
матеріали пройшли дискусійне осмислення на аспірантському семінарі.
Проміжні результати дисертаційного дослідження доповідалися на наукових
конференціях і семінарах: “Світ-системна теорія і сучасні глобальні
трансформації”, (2000 р., м. Харків); „Глобалізація світу та вибір
моделі розвитку сучасної України”, (2002 р.; м. Харків); “Трансформація
соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства”, (2003
р.; м. Київ); у зимовій сесії регіонального семінару “Порубіжжя
Східно-Центральної Європи у контексті європейських досліджень” (2004 р.;
м. Мінськ, Білорусь); на Літній школі “Закінчення холодної війни та
сучасні проблеми безпеки” (2004 р.; м. Геленджик); у четвертому
міжнародному науковому конгресі “Державне управління та місцеве
самоврядування” (2004 р; м. Харків), на міжнародній конференції
“Соціальні трансформації в Прикордонні – Білорусь, Україна, Молдова”
(2004 р.; м. Мінськ); на міжнародному науковому семінарі “Міжнародна
міграція та міжетнічні стосунки на Слобожанщині” (2004 р.; м. Харків).
Публікації. Результати роботи оприлюднено автором у 13 наукових статтях,
9 з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Дві
статті написано в співавторстві: в одній особистий вклад автора полягає
в розробці оригінальної типології теорій, що складає 50% статті, в
другій особистий вклад автора полягає в формулюванні ідеї феномену
деконструкції національної держави, як форми соціокультурної інтеграції,
що теж складає приблизно 50% статті.
Структура і обсяг дисертаційної роботи відповідає меті і сформульованим
задачам та відображає їх послідовне вирішення. Дисертація складається зі
вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел, який
містить 233 найменування. Загальний обсяг роботи складає 183 сторінки, з
них – 161 основного тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, висвітлено ступінь
опрацювання теми у зарубіжній та вітчизняній соціально-філософській
літературі, сформульовано мету і основні задачі дослідження, визначено
його теоретичні та методологічні основи, розкрито наукову новизну
роботи, окреслено сферу науково-практичного застосування отриманих
результатів, обґрунтовано структуру дисертації.
У першому розділі “Концептуально-методологічний вимір феномену
глобалізації: парадигми та конкуруючі підходи” розглядається аспекти та
сфери сучасної глобалізації світу, а також ті методологічні парадигми та
концептуальні підходи що інтерпретують цей феномен. В нашому розгляді
глобалізація постає синтетичним феноменом, котрий вивчається цілою
мережею наукових установ та існує як певний універсалізований предмет
дослідження. Предметно-феноменальна сторона даного об’єкту аналізу
спотворює умови, в яких глобалізація може розглядатися як соціальний,
економічний, культурний, політичний, інформаційний. “випадок” наукового
дослідження. Саме для більш чіткого розмежування рис феномену
пропонується дворівнева типологія, котра здатна розкрити сутність даної
проблеми.
У першому підрозділі “Феномен глобалізації в сучасній соціальній теорії
окреслюється фокус соціального дослідження феномену глобалізації.
Незважаючи на появу глобалістичної теорії, розуміння глобалізації не
набуло системного характеру як на теоретичному рівні, так і на рівні
опрацювання конкретних методологічних парадигм. Основна причина цього
криється в тому, що міждисциплінарні дослідження та підходи до вивчення
проблеми майже відсутні, а методи та результати таких метанаук, як
загальна теорія систем, синергетика, інституціональна теорія,
використовуються недостатньо.
Саме через це у вітчизняних та іноземних дослідженнях ще дуже мало
робіт, де глобалізація б досліджується не як конгломерат різнорідних
процесів, а як єдина система, що функціонує за своїми специфічними
системними законами, котрі принципово не редукуються до законів
функціонування її структурних компонентів. Завданням даного дослідження
є насамперед опрацювання міждисциплінарної методології, синтез та
поєднання концептуальних доробків інституціональної теорії та
глобалістика.
Вичерпання концептуального горизонту теорій розвитку стало однією з
найважливіших передумов виникнення теорії глобалізації. Нові моделі та
конструкти інтегрованих в політичну, соціальну та
інформаційно-економічну площину співтовариств вимагали нового дискурсу,
котрий зміг би задовольнити потребу соціокультурних зрушень, що
відбувались. Спочатку новий дискурс будувався та відзначався навколо
понять „світове”, „міжнародне”, „інтернаціоналізація”, що пояснюється
його причетністю до теорії міжнародних відносин. Але згодом ціла плеяда
дослідників починає працювати з терміном „глобальне”. У середині 1960-х
років В. Мур увів у обіг поняття „глобальна соціологія”, а М.Маклюен –
термін „глобальне село”. Лише згодом в середині 1980-х років, коли
Р.Робертсон ввів та почав популяризувати поняття „глобалізація”, власне,
і виникає дискурс глобалізації.
Через існування „глобального” змісту зазначеного феномену та великої
кількості дослідників, що займаються його вивченням – єдине
загальновизнане визначення поняття „глобалізація” не з’явилося, і навряд
чи в близькому майбутньому воно сформується. Незважаючи на дискусію, що
точиться вже кілька десятиліть, різні дослідники, як автори
концептуальних утворень, вкладають у нього власний сенс.
У другому підрозділі “Концептуальна еволюція теорій глобалізації”
розвиток конкретно наукових теорії глобалізації політичного,
фінансово-кономічного, територіально-демографічного,
інформаційно-комунікаційного просторів.
Ми дослідили структуру предмету науки про глобальний світ та сформували
типологію предметних парадигм глобалізації. Серед багатьох підходів щодо
виділення предметних парадигм у глобалістиці були виділені наступні:
парадигма теорій політичної глобалізації
парадигма теорій фінансово-економічної глобалізації
парадигма територіально-демографічної глобалізації
парадигма інформаційно-комунікаційної глобалізації
Кожна з парадигм являється окремою дослідницькою ланкою глобалістики і
займається предметом дослідження, окресленого конкретною науковою
методологією.
Велика кількість дослідників та широка проекція наслідків глобальних
трансформацій фактично унеможливлюють існування єдиної предметної
площини науки про глобальний світ.
$
&
T
L
N
¦
?#o*X+”,o,83~3F9?9O;
<o<o<:=<=†M3/4M†U–U:VdVlW”WoaIa1/4?o?®?!?!?®??®!?!?!?!?!?®?®•?®?????????
?®?®?®?®?®?®?
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
@
@
@
Fth§ADAhA-A
A$A&A(APARAeAeAOIvO?OcO.O2OjOue/ue/ue/ue?e?e?eaeueYOe/IEue3/4/Iue??E3/4u
eae3/4e«c›eue™ue/IEueae3/4?ueE’uee?ueEaeue
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
h
&
??? глобалізації достатньо обтяжено.
У другому розділі “Новий інституціональний аналіз і осмислення
глобалізації: чи можливий теоретичний прорив?” розглянуто проблему
впливу соціальних інститутів на людську дійсність та методологічної
спроможності постнекласичної теорії неоінституціоналізму щодо аналізу
глобальних історичних структур великої тривалості (longe duree) та їх
динаміки (глобалізація світу).
У першому підрозділі “Теорія соціальних інститутів та виникнення нової
інституціональної теорії” досліджується можливість методологічного
ракурсу, котрий випливає з концептуально-дослідницьких побудов, що
з’являються в парадигмі “теорії нового інституціоналізму”. Категорії
„інститут”, „інституціоналізація”, „інституціональні зміни”, як і
переважна більшість ключових соціально-філософських категорій, набувають
універсально-операціонального та багатозначного сенсу у сучасній
соціальній теорії. Універсум феноменів та процесів, які у соціальній
теорії визначаються поняттям „соціальний інститут”, достатньо широкий.
Виходячи з існування такого інституціонального різноманіття, у кожному
конкретному розумінні багато залежить від теоретичної орієнтації
дослідника та конкретних дослідницьких задач, що пов’язані з вирішенням
наукової проблеми. Але одночасно з таким широким та багатосегментованим
трактуванням відкривається можливість досягти нових горизонтів
аналітичного простору.
Майже всі напрями „нового інституціоналізму” є альтернативою впливовим у
другій половині ХХ століття біхевіорістським концепціям та сформувалися
у своєму постбіхевіорістському прояві. Їх методологічні установки були
націлені на виявлення характеру впливів інститутів на соціальні,
політичні та культурні процеси. Незважаючи на близькість інтересів, всі
п’ять підходів “нового інституціоналізму” (нормативний, історичний,
соціальний, структурний та раціонального вибору) розвивалися практично
автономно, про що свідчить вкрай незначна кількість посилань один на
одного. Напроти, прибічники кожного з підходів критикують представників
інших та вважають що саме вони належать до фундаментального різновиду
„нової” теорії.
У другому підрозділі “Парадигма нової інституціональної теорії:
інструменти та форми аналізу” розглядається нова традиція розуміння
інститутів, що дає нам можливість розуміти інститути (й інституціональні
утворення чи форми) в тому числі і як певні самореферентні структури,
сутність яких транслюється в соціокультурному просторі за допомогою
універсально-базових імперативів.
Залучення неоінституціональної теорії до вивчення глобального процесу
розвитку та змін, що відбувається, здатне озброїти дослідника новою
методологією у дослідженні процесів глобальної історичної інтеграції.
Посттрадиційна методологія неінституціоналізму дозволяє розглядати
процес глобалізації (історичних та соціальних інтеграційних проектів) як
процес створення інститутів та інституціональних структур або форм,
котрі детермінують процес історичних змін, що детермінують
раціоналізацію ідентичності.
У даному розділу аналізуються функції базових інститутів в процесі
глобальної історії людства. У вказаному випадку під базовим інститутом
ми розуміємо раціональність як певну універсальну структуру, яка,
по-перше, має внутрішні закони та особливості, по-друге, ототожнюється з
певним принципом, атрибутивною властивістю цивілізації чи певної
структури великої тривалості.
На основі припущення щодо існування базового інституту раціональності,
котрий історично змінюючись та трансформуючись, транслює певні
універсальні інституціональні форми, ми висуваємо ідею осмислення
глобалізації, як певного проекту тотальної історичної раціоналізації
соціокультурного простору.
У третьому розділі “Інституціональний соціогенезис синтетичної
глобалізації та динаміки геоісторичної архітектоніки” досліджується
соціально-історична природа глобалізації людського суспільства.
У першому підрозділі “Синтетична глобалізація та соціогенезис
інституціональних форм”формується авторська гіпотеза щодо можливості
введення нового поняття “синтетична глобалізація”, котре здатне
сфокусувати дослідження глобальних трансформацій за новими
концептуальними схемами.
Розуміння синтетичності глобалізації виходить з передбачуваної
інституціоналізованої активної людської участі в природних процесах, що
призводить до глобальних змін соціальної реальності. Людська участь чи
її активна соціальна дія ґрунтуються на базових мотивах суспільної
раціоналізації. Основа таких раціональних мотивів є стратегія інтеграції
й упорядкування соціального простору, що первинна до всіх інших
стратегій у рамках суб’єктивних соціальних практик. До того ж сама
інтеграція як соціальна і ментальна даність здійснюється і “над
головою”, і “у голові” суб’єктів, причому як на індивідуальному, так і
на колективному рівні. Виходячи з висунутих допущень, ми розуміємо
глобалізацію як суспільну раціоналізацію, причому не одного якогось
конкретного типу соціальної практики, а загальну сукупність
історичних/ментальних дискурсів, практик і інституціональних форм та
порядків.
Швидкісні імпульси синтетичної глобалізації соціального простору в
історичній динаміці нерівномірні. Для опису просторово-часового
відображення цього процесу можна застосувати різні значеннєві і
вимірювальні одиниці, що будуть полягати в циклах, хвилях, формаціях,
системах і тощо. Звідси можливі розходження в інтерпретації історичної
динаміки процесу. Можна припускати його у формі періодичних змін,
можливий підхід, коли синтетична глобалізація розуміється у формі зміни
циклів, що призводять до більшої соціально-просторової інтеграції. Не
позбавлений своєї логіки варіант, коли синтетична глобалізація виглядає
сукупністю історичних хвиль, що є відображенням замкнутого руху, що
відтворює результат минулої епохи у своєму макроциклі. Власне кажучи,
різниця підходів обумовлена самим відношенням до історії у конкретній
авторській установці.
У другому підрозділі “Глобальна історія в контексті геоісторичної
динаміки” розглядається досить жвава теоретична дискусія в рамках
макроісторичної і макросоціальної парадигм, яка багато в чому відбиває
серйозний потенціал для подальших досліджень глобальних
інституціональних структур. Безліч концептуальних моделей, які беруть
свій початок у класичній інтуїції батьків-засновників
соціально-історичної теорії, переформатовані і складають досить могутню
дослідницьку інфраструктуру. У даному підрозділі ми здійснили спробу
систематизувати концепції універсальної історії, які відбивають
макроінституціональні і геоісторичні зміни.
У третьому “Раціональний універсум або “проект Imperium” підрозділі
розглядаються історичні тренди та перспективи раціоналізації та
просторової інтеграції універсуму. Надсуб’єктна (системна)
раціональність проявляється в безлічі інституціональних форм, що були
виражені в системному ряді різних нарративів. Маргарет Сомерс і Глорія
Гібсон класифікують їх як онтологічні нарративи, тобто способи
конструювання соціального життя, публічні нарративи, інституціонально
культивовані в дискурсивних формаціях, концептуальні нарративи – ідеї
про суспільство, метанарративи, що забезпечують конкретній епосі
включення до історії через кодування культурних епох і їхніх героїв у
термінах загальних цінностей – Прогресу, Декадансу, Відродження тощо.
Межа просторового вираження синтетичної глобалізації полягає, у повному
подоланні соціальної фрагментації і завершенні того процесу, що веде до
формування єдиного простору. Завершення цього процесу пов’язано з
остаточним освоєнням і об’єднанням усієї території, придатної для
людського існування.
У висновках зазначено, що результати дисертаційного дослідження можуть
стати елементом для подальшого конструювання синтетичної теорії у
дослідженні процесів глобалізації соціокультурного та історичного
просторів. Залучення посттрадиційної неоінституціональної методології,
що базується на теоретичній рефлексії постнекласичної теорії, здатне
озброїти дослідника більш адекватним інструментарієм вивчення
макросоціальних структур та процесів. Таким чином, обраний напрямок
аналізу та його результати підтверджують положення про історичність
тенденцій раціоналізації постсучасного універсуму.
Задля збільшення та конкретизації сутнісного тлумачення поняття процесу
макроінституціональних геоісторичних змін ми пропонуємо ввести термін –
“синтетична глобалізація”. Даний термін слід використовувати з метою
більш чіткого розведення “сучасної поверхні” історичного процесу
формування “інтеграції універсуму” та того феномену, котрий є
історично-об’єктивним й аналіз якого по суті є вивченням процесу
глобалізації людства. Вказане поняття є своєрідним пошуковим терміном,
так званим “попереднім шифром”, що здатне більш чітко сфокусувати перед
дослідником базовий соціогенезис філософії історії людства.
Базовий інститут раціональності, котрий сприяє системній та
цілераціональній практиці людини/соціального суб’єкту, створює
передумови до так званої “синтетичної глобалізації”, котра розгортається
в двох вимірах:
Просторова інтеграція, котра є наслідком свідомих дій людських
суб’єктів, на підґрунті раціональності, що домінує в соціокультурній
площині ;
Соціально-ментальна трансформація інтеграційних інституціональних
структур на підґрунті раціональних інститутів, що виходять з
підпорядкування домінуючих інституціональних форм.
Межа просторового вираження “синтетичної глобалізації” полягає в
історичному подоланні соціальної фрагментації і адмініструванні того
процесу, що веде до формування єдиного світ-системного простору.
Завершення цього процесу пов’язане з раціональним освоєнням і
соціокультурною універсалізацією усієї території, придатної для
людського існування.
Синтетична форма феномена глобалізації одночасно є відображенням процесу
природної еволюції ускладнення соціальних систем. Соціальне розширення
(освоєння життєвого простору) є одним з наслідків об’єктивного посилення
здатності соціальних систем і інституціональних утворень до мобілізації
підпорядкованих ресурсів та саморегулювання, що безсумнівно є наслідком
певної раціоналізації системи відносин (соціальна спільність –
навколишнє середовище).
Інституціоналізація світу не припускає відмирання одних
інституціональних форм за допомогою виникнення інших. В історичному
процесі синтетичної глобалізації соціального простору багато
інституціональних форм і утворень чергуються, підпорядковуються чи
синтезуються. Яскравою ілюстрацією процесу “синтетичної глобалізації” є
інтеграція простору на основі світів-імперій, територіально-просторових
систем, національних утворень, наднаціональних просторових
співтовариств. Відкриття універсальних та раціональних чинників
“інституціональної історії” процесу глобальної соціокультурної
інтеграції людства здатне призвести до значної корекції існуючого
макросоціального прочитання людського буття.
Список наукових праць, опублікованих з теми дисертації
1. Статті, опубліковані у фахових виданнях
Крысенко А.В. Украина на пороге XXI века: аспекты внешнеполитической
безопасности // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. -№ 487. –
2000. – С. 142-145.
Крисенко О.В. Сучасна глобалізація та її парадокси // Вісн. Харк. нац.
ун-ту ім. В.Н.Каразіна. – №518. – 2001. – С. 165-168.
Крысенко А.В. Глобальный мир в социально-философском измерении: основные
направления и подходы // Філософські перипетії. Вісн. Харк. нац. ун-ту
ім. В.Н.Каразіна. – № 561. – 2002. – С. 218-220.
Крисенко О.В. Феномен глобалізації та глобалістичні теорії сучасності //
Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н.Каразіна. Сер.: Питання політології. –
№592. – 2003.- С. 168-173.
Крисенко О.В Неоінституціональна методологія як підхід до дослідження
процесів глобалізації // Філософські перипетії. Вісн. Харк. нац. ун-ту
ім. В.Н. Каразіна. – № 638. -2004. – С. 24-33.
Крысенко А.В. Синтетическая глобализация и социогенезис ее
институциональных форм // Філософські перипетії: Вісн. Харк. нац. уні-ту
ім. В.Н. Каразіна. – № 618. – 2004. – С. 46-51.
Фісун О.А., Крисенко О.В. Глобальна історія в контексті сучасних теорій
геоісторичних змін // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – №643.
– 2004. С. 6-13.
Крисенко О.В. Глобальний світ: інституціональні зміни та світ-системний
аналіз // Філософські перипетії: Вісн. Харк. нац. ун-ту ім.
В.Н. Каразіна. – № 654. – 2005. – С. 100-106.
Фісун О.А., Крисенко О.В. Архітектоніка глобалізації: деконструкція
націй та проект Imperium // Наук. записки Харк. ун-ту Повітр Сил. Сер.:
Соц. філософія, психологія. – Харків: ООО “Апекс+”, 2005. – Вип. 1. – С.
26-33.
2. Інші публікації
Крысенко А.В. Институциональные изменения в процессе глобализации //
Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних
інститутів та інституціональної структури суспільства: Наук. доповіді і
повідомлення ІІІ Всеукр. соціол. конф. / Соціол. асоціація Укр., Ін-т
соціології НАН Укр. За ред. М.О. Шульги, В.М. Ворони. – К., 2003. – С.
265-268.
Крисенко О.В. Міграція і глобалізація: простір антропотоків //
Міжнародна міграція та міжетнічні стосунки на Слобожанщині: мат. міжнар.
наук. семінару. – Х.: Константа, 2004. – С. 60-62.
Крысенко А.В. Университет в эпоху глобализации // Університетська
філософія в ретроспективі та перспективі (до 200-річчя Харк. універ.
філософії) / Матеріали ХІІ Харк. міжнар. Сковородинівських читань. –
Харків: “Екограф”, 2005. – С. 49-52.
Крысенко А.В. Глобализация: парадигма конструирования информационного
общества // Труды І межрегион. науч.-практ. конф. студентов, аспирантов
и молодых ученых. “Специфика коммуникативного пространства в
изменяющейся России”. – Томск, Изд. “Дельтаплан”, 2005. – С. 9-12.
АНОТАЦІЯ
Крисенко О.В. Феномен глобалізації: концептуальні виміри,
інституціональні структури та геоісторична динаміка. – Рукопис. (183 с.)
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії. –
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2005.
У даному дисертаційному дослідженні було здійснено спробу розглянути
феномен сучасної глобалізації світу в геоісторичному контексті за
допомогою неоінституціональної методології. Згідно з концептуальними
наробітками постнекласичної теорії обґрунтовано припущення щодо
існування такого базового інституту як раціональність, котрий транслює
власні феноменальні особливості на весь процес глобального історичного
розвитку. Процес глобалізації таким чином слід розуміти як певний процес
переорганізації структур та форм раціональності в кожну історичну добу,
що викликано як об’єктивними природно-історичними процесами так й
ускладненням соціально-інституціональної площини за рахунок
соціокультурної надсуб’єктної інтеграції.
Одним із головних авторських завдань є опрацювання просторових
універсальних історичних інституціональних форм, котрі структуровані за
раціональними принципами й зміна та внутрішня динаміка котрих по суті й
являють собою глобальну інтеграцію людства (глобалізацію). Історична та
структурно-функціональна типологізація таких форм надає можливостей
створити певну систему соціокультурних координат, в рамках якої й слід
розглядати глобальну історіографію людства, тобто виникає методологічне
підґрунтя до формування так званої “об’єктивної макроісторії”.
Задля збільшення та конкретизації сутнісного тлумачення поняття процесу
макроінституціональних геоісторичних змін вводиться термін “синтетична
глобалізація”. Вказане поняття є своєрідним пошуковим терміном, так
званим “попереднім шифром”, що здатне більш чітко сфокусувати перед
дослідником базовий соціогенезис філософії історії людства.
Ключові слова: глобалізація, просторова інтеграція, соціальний інститут,
глобальна історія, синтетична глобалізація, раціональність, імперія,
нація.
Krysenko O.V. Phenomenon of globalization: conceptual dimensions,
institutional structures and geohistorical dynamics. – Manuscript.
Thesis for Candidate’s Degree in Philosophy, speciality 09.00.03 –
Social Philosophy and Philosophy of History. – Kharkiv V.N. Karazin
National University, Kharkiv, 2005.
In the presented dissertation the attempt to consider the phenomenon of
modern world globalization in the geohistorical context using
neoinstitutional methodology has been made. According with the
conceptual findings of the postnonclassical theory the assumptions about
the presence of such basic institute as rationality, which translates
its own phenomenal traits to the whole process of global historical
development, have been grounded. Globalization is taken as a certain
process of re-organization of structures and forms of rationality, and
as one that is caused by the objective historical dynamics and the
complication of the social-institutional realm.
The author’s task is to investigate systematically the spatial universal
historical institutional forms, which are structured in conformity with
rational principles: it is their dynamics that constitutes the global
integration of mankind (i.e. globalization).
To intensify and to concretize the essential interpretation of the idea
of macroinstitutional geohistorical changes we offer the term “synthetic
globalization”. This concept is viewed as so-called heuristic term or
“pre-code” to focus the basic sociogenesis of philosophy of history more
neatly.
Key words: globalization, spatial integration, social institute, global
history, synthetic globalization, rationality, empire, nation.
Крисенко А.В. Феномен глобализации: концептуальные измерения,
институциональные структуры и геоисторическая динамика. – Рукопись. (183
с.)
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по
специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. –
Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина, Харьков, 2005.
В представленном диссертационном исследовании была осуществлена попытка
рассмотреть феномен современной глобализации мира в геоисторическом
контексте с помощью неоинституциональной методологии. В соответствии с
концептуальными наработками постнеклассической теории обоснованы
предположения относительно существования такого базового института как
рациональность, который транслирует собственные феноменальные
особенности на весь процесс глобального исторического развития. Процесс
глобализации, таким образом, следует понимать как определенный процесс
переорганизации структур и форм рациональности в каждую историческую
эпоху, которая вызвана как объективными естественно-историческими
процессами, так и осложнением социально-институциональной плоскости за
счет социокультурной надсубъектной интеграции.
Одной из главных авторских задач является системное исследование
пространственных универсальных исторических институциональных форм,
которые структурированы в соответствии с рациональными принципами,
изменение и внутренняя динамика которых, по сути, и представляют собой
глобальную интеграцию человечества (глобализацию). Историческая и
структурно-функциональная типологизация таких форм предоставляет
возможностей создать определенную систему социокультурных координат, в
рамках которой и следует рассматривать глобальную историографию
человечества, т. е. возникает методологическая основа к формированию так
называемой “объективной макроистории”.
Для усиления и конкретизации сущностной интерпретации понятия процесса
макроинституциональных геоисторических изменений вводится термин
“синтетическая глобализация”. Данный термин используется с целью более
четкого разведения “современной поверхности” исторического процесса
формирования “интеграции универсума” и того феномена, который является
исторически-объективным и анализ чего по сути и является изучением
процесса глобализации человеческого общества. Указанное понятие
обозначено как своеобразный поисковый термин, так называемый
“предшествующий шифр”, который способен более четко сфокусировать перед
исследователем базовый социогенезис философии истории человечества.
Ключевые слова: глобализация, пространственная интеграция, социальный
институт, глобальная история, синтетическая глобализация,
рациональность, империя, нация.
Крисенко Олексій Володимирович
ФЕНОМЕН ГЛОБАЛІЗАЦІЇ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ВИМІРИ, ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ СТРУКТУРИ
ТА ГЕОІСТОРИЧНА ДИНАМІКА
Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук
Відповідальний за випуск доц.Фісун О.А.
PAGE \* Arabic 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
