Механізми реалізації державної політики у сфері вищої освіти в умовах
інноваційного розвитку України
Одною зі складових загальнодержавної економічної політики є гуманітарна
політика держави, яка саме й визначає принципи державного управління
освітньою діяльністю. В економічно розвинутих країнах класичний набір
цілей такої політики передбачає наступні напрями (рис. 1).
Рис. 1 Цілі гуманітарної політики держави
В умовах глобального інформаційного суспільства на економічне зростання
та підвищення економічної ефективності значно впливають інноваційні
технології. В цьому контексті гуманітарна державна політики повинна
забезпечувати розширене відтворення об’єктивної бази наукової діяльності
шляхом оновлення механізмів реалізації державної політики в управлінні
вищою освітою, підвищення її якості й приведення у відповідність із
структурою потреб ринку праці. Склад механізму держаного управління буде
залежати від особливостей сфери, яку він регулює.
У літературі існують різні підходи щодо видів і класифікації механізмів
державного управління. Ми погоджуємося з думкою деяких вчених [9], що
від переваги акцентів на ті чи інші сфери управління механізм управління
буде мати свою назву. Залежно від того, які саме проблеми і як
вирішуються із застосуванням конкретного державного механізму
управління, він може бути складним (комплексним) і включати в себе
декілька самостійних механізмів з виконанням конкретних функцій (як то
економічної, інформаційно-організаційної, правової та ін.).
Залежно від суб’єктів управління в Україні механізми державного
управління можуть здійснюватися органами управління на різних рівнях:
– вищому (ВРУ, Президент, КМУ);
– обласному (обласні ради, обласні державні адміністрації);
– районному (районні ради, районні державні адміністрації);
– місцевого (міські, селищні, сільські ради).
Зазначимо, що залежно від суб’єктів управління на відповідних рівнях
відбувається й поділ об’єктів управління. Тож, на нашу думку,
узагальнену класифікацію механізмів державного управління доцільно
розглядати за функціональним призначенням, за суб’єктами та об’єктами
управління (рис. 2).
Рис. 2 Класифікація механізмів державного управління
У цьому контексті вищу освіту, як об’єкт державного управління, можна
віднести до загальнодержавного рівня з підпорядкуванням вищим органам
державного управління. Зазначимо, що механізм державного управління, як
система, реалізується через конкретні методи, важелі й інструменти
впливу з відповідним правовим, інформаційним, нормативним та фінансовим
забезпечення.
Для визначення механізмів державного управління вищих навчальних
закладів системи Міністерства освіти і науки України (далі – МОНУ) в
умовах інтеграції до європейського освітнього простору розглянемо їх
основоположні складові (рис. 3).
Рис. 3 Структура механізму державного управління ВНЗ системи МОНУ
Методи державного управління за формами впливу можна класифікувати як
прямі й непрямі. Методи прямого впливу безпосередньо діють на
функціонування суб’єктів управління. Але особливістю формування
державної політики у сфері освітніх послуг в контексті Болонського
процесу є те, що в ході розвитку ринкових відносин і стабілізації
економіки функції прямого впливу держави на сферу освіти будуть
звужуватися, що дасть можливість їй більше зосередитися на методах
непрямого впливу на цей процес. До форм непрямого впливу держави на
освітню діяльність можна віднести: державне кредитування, державні
позики, податкове регулювання, амортизаційну політику, стандартизацію
тощо [10].
На нашу думку важелі державного управління освітньою діяльністю тісно
пов’язані з характером надання освітніх послуг, основними складовими
яких ми вважаємо:
– економічну доцільність (тобто мотивація освітньої діяльності,
державні замовлення, прогнозування і програмування діяльності сфери
освіти);
– обґрунтування обсягів і джерел фінансування;
– дотримання правових документів.
Основними інструментами механізму державного управління є як суто
технологічні: ціноутворення, ставки податків і пільги з оподаткування,
проценти за кредит; так і програмні: директивні заходи макроекономічних
планів і цільових комплексних програм, норми і нормативи, і державні
гарантії, державні закупівлі, ліцензії, квоти, ліміти тощо.
H
J
L
N
R
¬
,?
J
N
ja
#ро Основні напрями реформування вищої освіти в Україні”, „Про
Національну доктрину розвитку освіти”, „Про заходи вдосконалення системи
вищої освіти України”; постанов Кабінету Міністрів України „Про
затвердження Положення про державний вищий заклад”, „Про затвердження
переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними
закладами”. Аналіз стану правового, нормативного, інформаційного та
фінансово-економічного підґрунтя, що забезпечує функціонування
інформаційно-бібліотечного сектору ВНЗ, дає підстави стверджувати про
наявність двох управлінських структур.
Стосовно ж нормативно-правових актів, які приймаються на рівні
міністерств щодо управління інноваційно-інформаційною сферою вищої
освіти, основним підрозділом якої є бібліотечний сектор, спостерігається
деяка неузгодженість (рис. 4).
Рис. 4 Аналіз сучасного стану реалізації механізмів державного
управління в інноваційно-інформаційній сфері ВНЗ МОНУ
З одного боку, діяльність бібліотечного сектору, як структурного
підрозділу закладу вищої освіти, регламентується наказами Міністерства
освіти і науки України, а з іншого – наказами Міністерства культури і
туризму України (далі – МКТУ). Так, питання формування штатної
структури, норм і нормативів, інструкцій, стандартів та звітності
бібліотек ВНЗ відбувається згідно з наказами та методичними вказівками
МКТУ, а функціональні обов’язки працівників вузівських бібліотек
регулюються нормативними документами МОНУ.
Реалізація фінансового забезпечення шляхом фінансування й контролю
використання бюджетних коштів здійснюється на рівні тільки Міністерства
освіти і науки України в межах всього закладу, оскільки вузівські
бібліотеки не є окремими юридичними особами (див. рис. 4). До речі, в
країнах колишнього пострадянського простору (Росії, Білорусії та ін.)
управління вищими навчальними закладами здійснюється тільки одним
освітнім управлінським органом. Тож, на нашу думку, з позицій системного
підходу державне управління вищою освітою слід розглядати як цілісну,
відкриту систему з ієрархічною підпорядкованістю та узгодженістю
централізованого управління.
Висновки. Таким чином на основі проведеного аналізу визначено структуру
механізму реалізації державної політики у сфері вищої освіти в умовах
інноваційного розвитку України, невід’ємними компонентами якої є:
методи, важелі, інструменти та правове, нормативне, інформаційне та
фінансово-економічне забезпечення.
Аналіз сучасного стану реалізації механізмів державного управління в
інноваційно-інформаційній сфері ВНЗ МОНУ дає підстави стверджувати, що з
позицій системного підходу державне управління вищою освітою слід
розглядати як цілісну, відкриту систему з ієрархічною підпорядкованістю
та узгодженістю централізованого управління. Тому в роботі запропонована
модель механізмів реалізації державної політики у сфері вищої освіти в
умовах інноваційного розвитку держави сприятиме досягненню основної мети
– підготовки висококваліфікованих фахівців, які будуть
конкурентоспроможними на національному, європейському та світовому
ринках праці.
Висловлені нами пропозиції мають рекомендаційний характер і можуть
слугувати основою для подальшої наукової дискусії. Розкриття сутності та
напрямів реалізації механізмів державного управління вищими навчальними
закладами в умовах динамічного розвитку суспільства та застосування
інноваційних підходів у галузі державного управління завжди будуть
актуальними.
Отже, реформування і розвиток державної політики у сфері вищої освіти в
умовах інформаційного суспільства об’єктивно змінює традиційні й формує
нові взаємозв’язки між освітою та державними інституціями, що робить
актуальним питання з формування нової державної політики у сфері
освітніх послуг.
Література:
1. The Bologna Declaration of 19 June 1999. Joint declaration
of the European Ministers of Education. – P. 3 //
http://www.bologna-derlin2003.de/pdf/ bologna_declaration.pdf.
2. Державне управління в Україні: Навчальний посібник / За заг.
ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Б. Авер’янова. – К.: Видавництво ТОВ
„СОМИ”, 1999. – С. 35 – 39.
3. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс
лекций. – М.: Юридическая литература, 1997. – С. 86.
4. Лисенко Ю., Єгоров П. Організаційно-економічний механізм
управління підприємством // Економіка України. – 1997. – № 1. – С.
86-87.
5. Ковалюк О.М. Фінансовий механізм організації економіки
України (проблеми теорії і практики): Монографія. – Львів: Видавничий
центр Львівського національного університету ім. Івана Франка, 2002. –
396 с.
6. Коротич О.Б. Державне управління регіональним розвитком
України: Монографія. – Харків: Видавництво ХарРІДУ НАДУ „Магістр”, 2006.
– 220 с.
7. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник.
– Вид. 2-ге, доп. Та перероб. – К.: Атака, 2003. – 576 с.
8. Рудницька Р.М., Сидорчук О.Г., Стельмах О.М. Механізми
державного управління: сутність і зміст / За наук. ред. д.е.н., проф.
М.Д. Лесечка, к.е.н., доц. А.О. Чемериса. – Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2005. –
28 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
