Необхідність створення концептуальних засад реформування системи
адміністративних послуг в Україні
Система адміністративних послуг є складовою державного управління, що в
свою чергу, є суспільним явищем [1, С. 10]. Тому реформування
адміністративних послуг варто розглядати як різновид суспільних реформ.
Процес реформування має декілька стадій – підготовка, проведення
реформи, моніторинг та аналіз отриманих результатів, удосконалення плану
проведення реформи. Чи не головною стадією реформування є її підготовка
– визначення концепції та підготовка плану дій [5, С. 53]. Отже, від
точності визначення концептуальних засад реформування залежить кінцевий
результат проведення реформи.
В Україні сьогодні діючою є Концепція розвитку системи надання
адміністративних послуг органами виконавчої влади, затверджена
розпорядженням КМУ у 2006 році. Однак, вона не досконала, а багато
положень цього розпорядження так і не були виконані. Подальше прийняття
нормативних документів Уряду з даної проблематики внесло суперечності у
сприйняття основних категорій сфери адміністративних послуг, тому
Концепція потребує актуалізації.
Звертаючись до світового досвіду реформування державного управління,
варто відзначити концепцію врядування (governance), в рамках якої було
впроваджено модель нового публічного менеджменту (new public
management). Теоретичні засади цих концепцій були висвітлені у працях Д.
Осборна, Т. Геблера, Г. Пітерса, Р.Родеса [4, с. С.17]. Вони базувались
на використанні в державному управлінні принципів функціонування
бізнесу: забезпечення споживачів якісними послугами на основі залучення
недержавних ресурсів та включення громадян у процеси вироблення
державної політики. Однак, варто відзначити, що в їх основі лежить ідея
сервісної держави – надання послуг громадянам. А ця модель
впроваджувалась за умов функціонування ринку.
В рамках цієї концепції основними напрямами проведення реформ у
державному управлінні були:
· децентралізація, дерегуляція, дебюрократизація;
· реорганізація структури державного управління за функціональним
принципом;
· відкритість, публічність, підзвітність державного сектора;
· демократизація державного сектора, зміна традиційного правового
статусу державних службовців (через запровадження системи контрактів).
Загальною тенденцією проведення адміністративних реформ у світі можна
назвати послаблення впливу центральної влади в державах, наближення
надання публічних послуг до споживачів, запровадження елементів
менеджменту в практичну діяльність державного управління.
В Україні, на відміну від інших країн світу, процеси становлення
державності, введення концепції сервісної держави відбувалось одночасно
із становленням ринкових відносин. Досвід інших країн був перенесений
без належного наукового осмислення передусім фахівцями у економічній,
соціальній, гуманітарній сферах. Тому категорія “адміністративна
послуга” часто сприймається як бізнес-послуга державних установ для
населення та використовується як додаткове фінансування органів, що їх
надають. А вдосконалення системи адміністративних послуг розглядається
переважно з правової точки зору – відносин держави та фізичних і
юридичних осіб, як категорія адміністративного права. Така ситуація
призводить до негативних наслідків – постійне збільшення фінансового
навантаження на фізичних і юридичних осіб за рахунок надання платних
послуг державних установ та загрози збільшення випадків прояву корупції.
Отже, для подальшого вдосконалення системи адміністративних послуг є
потреба проведення реформування на основі позитивного іноземного
досвіду, адаптованого до сучасних реалій України. Для цього варто
виробити комплекс ідей, моделей, підходів, принципів такого
реформування.
npb
d
d
?”o$~,.0?081p2J5th96;x;eUIIIIIIIIIIIIIIIIIIIII
х послуг іншими інструментами державного управління. Переважна більшість
адміністративних послуг стосуються регулювання економічної сфери, тому,
наприклад, ліцензування окремих видів економічної діяльності можуть бути
замінені на інші економічні заходи – зміни в бюджетно-податковій,
грошово-кредитній політиці, тощо.
Крім того, під системою адміністративних послуг варто розглядати
комплекс із вироблення політики щодо цих послуг та надання послуг.
Розмежування цих функцій між органами влади припинить практику
запровадження нових регулювань за допомогою платних адміністративних
послуг для додаткового фінансування окремих органів влади. Також варто
законодавчо закріпити віднесення до системи адміністративних послуг
дозвільної системи, системи ліцензування, реєстраційних дій тощо.
Підходами до реформування цієї системи можуть бути:
запровадження збору статистичних даних про кількість та якість наданих
послуг;
підрахунок ефективності наданих послуг (за принципом вигоди-витрати) та
ефекту (соціального, економічного) від впровадження кожного виду
послуги.
Основою формування такого комплексу можуть бути загальні принципи
державного управління [1 С. 45], системний та ситуаційний підхід [2,
C.50-53]. Для успішного проведення реформування сфери адміністративних
послуг в Україні не варто звертатись до досвіду інших країні та
копіювати практики та технології. Це може завдати шкоди та призвести до
небажаних результатів.
Отже, через відсутність виваженої адаптації світового досвіду
реформування в межах моделі нового публічного менеджменту в нашій країні
адміністративні послуги переважно сприймаються як додаткове до
Державного бюджету України фінансування органів влади, а не як категорія
в контексті концепції сервісної держави. Неналежне осмислення системи
адміністративних послуг як об’єднання законодавчо виокремлених системи
ліцензування, дозвільної системи, реєстрації тощо призводить до
нагромадження нормативних документів, що суперечать один одному та
існуванню заплутаних процедур надання таких послуг.
Запропоновані ідеї, підходи, моделі, принципи окреслюють напрями
вироблення концептуальних засад подальшого реформування системи
адміністративних послуг.
Перспективи подальших розвідок
Для проведення реформування системи адміністративних послуг доцільним є
дослідження подальших організаційних змін у системах державного
управління країн Європи, Азії, США, Росії для пошуку можливих шляхів
адаптації їх досвіду для України.
Також важливим є дослідження щодо можливих напрямів, моделей делегування
повноважень з надання адміністративних послуг державним підприємствам,
установам, організаціям для надання адміністративних послуг в Україні.
Література
1. Бакуменко В.Д. Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади
державного управління: Навч. посіб. – К.: Міленіум, 2003. – 256 с. С. 10
2. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми
теорії, методології, практики. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 320 с.
C.50-53.
3. Бернс Дж. Мак-Грегори. Трансакционные и трансформационные стимулы к
труду работников госуправления (ответ 25 стран). – Перевод с англ. – М.:
ИМТФиМАТ. – 2006. – 542 с.
4. Державне управління: основи теорії, історія і практика: Навчальний
посібник / В.Д. Бакуменко, П.І. Надолішній, М.М.Іжа, Г.І. Арабаджи / за
заг. ред. Надолішнього П.І., Бакуменка В.Д. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. –
308 с.
5. Кравченко С.О. Державно-управлінські реформи: теоретико-методологічне
обґрунтування та напрями впровадження: монографія. – К.: НАДУ, 2008. –
296 с.
6. Реформа публічного управління в Україні: виклики, стратегії,
майбутнє: Монографія / Нац. акад. держ. упр. При Президентові України;
Відп. редактор І.А.Грицяк. – К.: “К.І.С.”, 2009. – 240с.
7. Науково-методологічний семінар “Понятійно-категоріальний апарат
публічного управління”: Режим доступу: www.academia.gov.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
