Забезпечення розвитку національного господарства на основі
конкурентноспроможних виробників наукомісткої продукції машинобудування
Високі технології і наукомісткі міжгалузеві структури визначають вектор
конкурентних процесів в глобальній економіці, залежних від якості
макротехнологічної структури промислового виробництва, чинників
виробництва (основних фондів, робочої сили, інфраструктури, технології,
інформації); характеру і темпів їх формування, ефективності
функціонування; наукового потенціалу, кваліфікації фахівців,
науково-технічних досягнень в конкурентних сферах діяльності;
забезпечення суміжних і основних галузей наукомісткою продукцією тощо.
Тільки така основа конкурентного типу українського виробництва
забезпечить механізм стабільного зростання української економіки в
довгостроковій перспективі.
Сьогодні озширилась сфера конкурентної боротьби між українськими і
російськими науковцями та виробниками інноваційної продукції як на
внутрішніх ринках обох країн, так і на ринках третіх країн. Проте в
Україні на протязі останніх років спостерігається значне скорочення
кількості підприємств, що займаються науковою та науково-дослідною
діяльністю (рис.1.)
Рис. 1. Динаміка кількості українських підприємств, займаються науковими
дослідженнями та розробками
Державне фінансування виробництва наукомісткої продукції відбувається
через систему державних науково-технічних програм різного рівня і через
спеціально створені фонди. Однак, на вітчизняному ринку комплекс
політико-правових, фінансових, організаційних, технологічних та інших
перешкод досі фактично блокує масову реалізацію інновацій (рис.2.).
Економічна модель, яка утворилася в Україні, буквально «виштовхує»
фінансові ресурси з інноваційного обігу.
Рис. 2. Динаміка питомої ваги обсягу виконаних наукових і
науково-технічних робіт у ВВП України
Як видно з рисунку 2., за 12 років питома вага обсягу виконаних наукових
і науково-технічних робіт у ВВП знизилася на 0,46% (з 1,36 % у 1996 році
до 0,9% у 2008 році.
Механізм функціонування наукомістких підприємств у країнах з розвинутим
науковим сектором здійснюється на рівні національних інноваційних
програм. В Україні також існує реєстр національних програм по
пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки на 2002-2006рр.
(Постанова КМУ № 1716 від 24.12.2001), частина яких так і не було
виконано по причині неефективного розміщення бюджетних коштів.
Затверджено державну програму реформування і розвитку
оборонно-промислового комплексу на період до 2010р. (постанова КМУ № 432
від 31.03.2004), Заслуговує на увагу Загальнодержавна комплексна
програма розвитку високих наукомістких технологій, яка розрахована до
2013 року (Закон України № 1676-IV від 09.04.2004). Основною на
сьогодні є Загальнодержавна цільова економічна програма розвитку
промисловості на період до 2017 року. Орієнтовний обсяг фінансування
програми (в цінах 2008 року), його розподіл за роками та джерелами
наведено в таблиці 1.
Таблиця 1.
Фінансування держпрограми за джерелами коштів (в цінах 2008 року)
Джерело фінансування Обсяги коштів (в цінах 2008 року), млн. гривень
Усього У тому числі по роках
2009 2010 2011 2012 2013-2015 2016-2017
Державний бюджет 120,0 15,4 19,5 16,4 14,5 36,7 17,5
Місцеві бюджети 52,3 7,7 7,8 8,2 6,2 15,4 7,0
Кредити підприємств 939,4 69,5 97,6 112,5 113,8 327,6 218,3
Власні кошти підприємств 484,0 52,5 68,3 59,3 62,1 154,3 87,4
Інші кошти 93,6 9,3 2,0 8,2 10,3 44,3 19,5
Разом 1689,2 154,4 195,3 204,6 206,9 578,3 349,7
Якщо проаналізувати пропонуємі джерела фінансування представлені в
таблиці 1., можна побачити що найбільша питома вага (56%) належить
кредитам, які в сучасних умовах нереально отримати більшості
машинобудівних підприємств. Це ставить під сумнів реальність даної
програми у найближчий перспективі. Обсяг фінансування програми з
державного бюджету повинен бути щороку збільшений під час складання
проекту Державного бюджету України на наступний бюджетний період.
На рис.3. наведено елементи механізму розвитку національного
господарства з орієнтацією на виробників наукомісткої продукції.
Цільовий вплив держави на трансформаційні процеси і забезпечує найбільш
сприятливі умови для виходу на якісно новий рівень промисловості по
масштабності, інституціональним можливостям, конкурентоспроможності,
інновативності, ефективності, соціальній спрямованості і екологічній
безпеці Вказані властивості промисловості досягаються за рахунок
формування нового інституціонального складу, застосування комплексних
ефективних механізмів його діяльності, створення сприятливого для
інноваційного розвитку макроекономічного середовища.
Рис.3. Механізми прискореного розвитку національного господарства
України
Системна концентрація всіх наявних ресурсів з визначальною роллю держави
дозволить у відносно короткі терміни досягти суттєвих зрушень в напрямку
наближення характеристик вітчизняної промисловості до відповідних
характеристик промисловості провідних країн світу.
На першому етапі (2009-2015 роки) необхідно здійснити максимальне
задіяння існуючих потужностей, їх реконструкція та модернізація з метою
підвищення ефективності наукомісткого виробництва, освоєння нових видів
конкурентоспроможної продукції, вдосконалення організації і управління
підприємствами, розвиток інноваційної діяльності, проведення
інституціональних перетворень. Основними факторами розвитку є створення
нових конкурентоспроможних виробничих потужностей і в першу чергу
наукоємних, розширення номенклатури конкурентоспроможної продукції,
позитивні зміни у структурі промислового виробництва.
На другому етапі (2015-2025 роки) планується подальше вдосконалення
промислового комплексу шляхом суттєвого підвищення ефективності
функціонування і розвитку промислового комплексу через створення
комп’ютеризованої системи підтримки прийняття управлінських рішень із
автоматизованим доступом до єдиної бази даних статистичної інформації;
Важливими напрямами розвитку механізму партнерства держави, регіонів,
бізнесу і суспільства є: створення галузевих і регіональних промислових
асоціацій; залучення всіх зацікавлених сторін до формування пріоритетних
напрямів розвитку промисловості, розробки і реалізації програм та
масштабних проектів; спільна відповідальність сторін за отримання
кінцевого результату.
Інституціональні перетворення в промисловому комплексі першочергово
повинні бути спрямовані на:
– реформування промисловості як системи в цілому, шляхом створення
та відродження стратегічно важливих галузей, замкнених
макротехнологічних комплексів, переважно тих, що відносяться до п’ятого
та шостого укладів.
nyO th
?!¬&G
?d?d??????????P
0- стимулювання утворення великомасштабних об’єднань у вигляді
концернів, холдингів, фінансово-промислових груп, які здатні виконувати
повний спектр робіт (розробка, виробництво, продаж, сервіс, утилізація,
тощо) з проведенням попередніх робіт з реорганізації та реформування
окремих підприємств.
– сприяння розвитку транснаціональних компаній.
Створення системи прискореного інноваційного розвитку промисловості
спрямовано на сприяння масштабному технологічному оновленню всіх галузей
економіки на основі передових державного фінансування науково-технічних
розробок на машинобудівних підприємствах.
Розвиток ринків промислової продукції має на меті суттєве збільшення
ринків збуту наукомісткої промислової продукції, оптимізацію балансу між
внутрішнім та зовнішнім ринками, зменшення імпорту та експортозалежності
держави.
Для забезпечення конкурентоспроможності промисловості та її розвитку
необхідно створити сприятливі макроекономічні умови:
– визначення механізмів здешевлення кредитних ресурсів до рівня
світових.
– вирішення проблеми повернення ПДВ.
– запровадження системи оподаткування, яка стимулює
інноваційно-інвестиційну діяльність (в тому числі: ПДВ на рівні 15%,
податок з прибутку -20%, зменшення податків при
інноваційно-інвестиційній діяльності, віднесення інвестицій в основні
фонди на валові витрати).
– врегулювання діяльності природних монополій.
Реалізація комплексу інституціональних заходів підвищить дієвість
державного впливу щодо реалізації промислової політики. Отримає розвиток
система стратегічного передбачення і управління промисловим розвитком.
Організаційна структура промисловості наблизиться до світових
прогресивних форм через утворення висококонцентрованих інтегрованих
господарських структур, поширення процесів диверсифікації компаній,
сіткової організації бізнесу, запровадження кластерної моделі.
Більш плідним стане поєднання інтересів держави, регіонів і бізнесу,
покращиться територіальний устрій промислового виробництва. Буде
створено умови для гармонійного розвитку людини – запроваджено галузеві
і кваліфікаційні вимоги та нормативи з регулювання заробітної плати,
підготовки кадрів, оздоровлення екологічного стану промислових
підприємств та навколишнього природного середовища, поліпшення стану
здоров’я населення.
Активізація процесів модернізації обладнання в промисловості, підвищення
попиту на машинобудівну продукцію з високими технічними характеристиками
на внутрішньому ринку та посилення конкуренції на світовому ринку
машинобудівної продукції визначили такі головні стратегічні напрями
розвитку машинобудування, як збільшення випуску наукоємної
конкурентоспроможної продукції на базі застосування технологій і
обладнання, із використанням яких значно підвищиться ефективність
виробництва, створення замкнених технологічних циклів та зміцнення
міжгалузевої кооперації.
Наукоємні виробництва стають найбільш важливою характеристикою великої
держави. Сьогодні вони служать показником стратегічного рівня
економічної потужності країни, її національного статусу. Адаптація науки
і промисловості до умов економічної реформи вимагає цілеспрямованої
державної підтримки. Від цього залежить, чи буде Україна в майбутньому
сировинним придатком сучасних економік або сама займе відповідне місце у
світовій спільноті.
Закордонний досвід бюджетного стимулювання нових технологій, показав, що
цей спосіб виявляється вельми ефективним у разі конкурсного фінансування
найбільш конкурентоспроможних виробників наукомісткої продукції.
Проте масштаби державної підтримки в такій ризикованій справі як
розробка і освоєння нових технологій з потреби не можуть бути дуже
великі. У всьому світі в ролі таких спонсорів виступають венчурні фонди,
здатні йти на ризик ради високого прибутку вдалих проектів,
компенсуючого невдалі вкладення.
Прийнята урядом низка цільових програм як не виконувалися раніше, так
не виконується і зараз по причинам: відсутності коштів на їх здійснення,
тому що бюджет знекровлений якраз ледве функціонуючим реальним сектором
економіки, який і повинен його наповнювати і покладання надії на
бюрократичні методи структурних перетворень, хоча, як відомо, головна
роль в цій справі належить власникові, а не директорському корпусу,
який, як правило, не зацікавлений в такого роду перетвореннях, що
позбавляють його самостійності і особистих вигод.
Нові технології, розроблені в ході реалізації державних програм НДДКР, є
національним надбанням, здатним поліпшити не тільки конкурентний і
науково-технічний рівні продукції машинобудування, але і загальну
ситуацію на споживчому ринку.
Необхідно встановити законодавчу норму, згідно якої після закінчення
певного терміну (але не більше п’яти років, наприклад) якщо нова
розробка не виконана то повинна бути передана іншому виробнику з
поверненням державних коштів.
Щоб забезпечити спадкоємність в технологічному розвитку, потрібно
застосовувати такі способи виживання і міри прямої і непрямої державної
підтримки наукомістких виробництв, які дозволяють більшою мірою
використовувати внутрішні здібності самоорганізації цих виробництв в
умовах, що надаються їм можливостями економічної самостійності, свободи
доцільного вибору форм корпоративної побудови і інтеграції сил в
боротьбі за ринки.
Висновки. Ідея стимулювання ринкового попиту за рахунок фінансової
підтримки держави є достатньо ефективною. Важливо, щоб стимулювався саме
ринковий попит, а не просування будь-яких інноваційних розробок на
ринок. Фінансуючи виробництво наукомісткої продукції держава бере на
себе технологічні ризики і таким чином сприяє розвитку наукомістких
виробників, що в свою чергу гарантуватиме розвиток національного
господарства в цілому.
Перелік використаних джерел:
1. Гуржий А.М., Каракай Ю.В., Петренко З.О. Інноваційна
діяльність в Україні. Монографія.-К.:УкрІнТЕІ, 2006.-152 с.
2. Чернов С.К. Совершенствование организационных структур
управления наукоемкими производствами // Зб. наук. праць. – Миколаїв:
НУК, 2006. – № 1. – С. 151–157.
3. Касич А. О. Стратегічні орієнтири інноваційного розвитку
машинобудування України// Актуальні проблеми економіки № 7 (73), 2007. –
с. 32-40.
4. Науково-практичний бюлетень «Інвестиції та інноваційний
розвиток» №2 2009, www/in.gov.ua
5. Офіційний сайт Держкомстату України www.ukrstat.gov.ua.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
