Оптимізаційні моделі макроекономічного регулювання
інноваційних процесів на різних рівнях управління
промисловістю
Розробка інструментарію реалізації стратегії інноваційного розвитку
промисловості та промислової політики в умовах нарощення загроз світової
фінансової кризи потребує детального аналізу наслідків від зміни темпів
й економічного прискорення в галузях і виробництвах. При цьому необхідна
побудова об’єктивного прогнозу як для випадку реалізації незмінної
економічної політики (інерційного розвитку), так і передбачення ефекту
за умов активізації ключових ендогенних параметрів нарощення
інноваційних процесів. Узагальнюючи досвід у зазначеному напрямі
досліджень, автори підтримують думку Бистрякова І. К. та ін. науковців
[11], у відповідністю з якою багатокомпонентна система – це об’єкт
(процес або явище) будь-якого походження, що може бути представлений у
вигляді складної динамічної конструкції, якій притаманні інформаційні
властивості, зокрема:
1) розмірність вектора вхідних параметрів (кількість характеристик,
рівнів);
2) щільна залежність вихідного показника від поєднання вагомості
впливу ключових факторів – вхідних параметрів;
3) різноспрямованість вектора вихідних показників – цільових
параметрів розвитку (тенденції, траєкторії розвитку).
На наш погляд, необхідною умовою для ефективної реалізації функцій
держави у сфері управління інноваційними процесами є використання
інтеграційного підходу до формування, адаптації й провадження концепції
макроекономічного регулювання. Зазначена концепція передбачає всебічне
розширення, поглиблення та інтенсифікацію процесу нагромадження,
накопичення і трансформації стратегічного потенціалу промисловості за
умов введення: 1) дієвого моніторингу інноваційних процесів; 2)
алармових комунікаційних зв’язків; 3) специфічних функцій організаційних
структур управління раціональним використанням інноваційного потенціалу
промисловості. Об’єктивним визнати, що процеси формування, оновлення та
оптимізації національної інноваційної системи (НІС) є визначальним і
ключовим моментом забезпечення загальноекономічного прискорення у
національному господарстві в цілому та промисловості, зокрема. Однак він
є неоднорідним як з точки зору теоретико-методологічного обґрунтуванням,
так і конкретно-прикладного значення. Оскільки проектування НІС та
практика її запровадження можуть сповідувати:
1) різні концепції побудови конструкції та системи управління;
2) виконання різноманітних функцій;
3) використання адаптивних, стохастичних чи ін. моделей, схем і
алгоритмів.
Автори статті під концепцією макроекономічного регулювання інноваційних
процесів розуміють таку систему поглядів, положень і процедур, що
спрямована на надійність функціонування промислового виробництва,
зростання обсягів випуску високотехнологічної продукції (ВТП) та якості
промислової продукції в цілому шляхом: а) удосконалення системи
управління інноваційною діяльністю, контролювання та макроекономічного
регулювання; б) оптимізації ресурсовикористання та раціоналізації
видобутку сировини і паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР); в) формування
цільових транспортних коридорів, диверсифікації джерел постачання тощо;
г) використання апарату високої математичної логіки та цільового
програмного забезпечення; д) повного виконання функцій стратегічного
управління.
Однак наголосимо на суттєву й об’єктивну закономірність, що виникає при
розробленні алгоритмів провадження функції регулювання в інноваційній
сфері – це необхідність врахування темпів та еволюційної динаміки
економічної системи держави. Тому, з огляду на різноманітність природи
сучасних інноваційних процесів, що провадяться у промисловості,
доцільним є поєднання базових положень системного, комплексного,
процесного і синергетичного підходів у складі цілісної (табл. 1) –
інтеграційній концепції макроекономічного регулювання (рис. 1).
Рис. 1. Концептуальна модель структури інтеграційної
ресурсно-функціональної концепції регулювання інноваційних процесів у
промисловості
Таблиця 1
Базові положення реалізації стратегії макроекономічного регулювання
інноваційних
процесів у промисловості*
Підхід Переваги Недоліки
Системний
Підхід: 1) розглядає процес управління інноваційною діяльністю як
комплекс взаємопов’язаних елементів; 2) дозволяє передбачити наслідки
впровадження новацій за законами поведінки складних систем (закони
синергії, єдності, аналізу, пропорційності, синтезу, композиції,
самозбереження, організованості, онтогенезу та закономірності); 3)
враховує специфічні властивості складаних систем та закономірності їх
функціонування (динамічність, комплексність, саморегулювання,
емерджентність); 4) визначає склад компонент, що ініціюють
трансформаційні процеси; 5) обмежує масштаби реалізації функцій
управління, провадження інноваційної стратегії. Підхід: 1) не враховує
дисипативність системи; 2) не досліджує вплив факторів зовнішнього
середовища; 3) концентрація на кібернетичних властивостях системи,
зумовлює обмежене використання методів управління; 4) не враховує
здатність елементів управління самостійно породжувати новації внаслідок
взаємодії; 5) передбачає циклічність функціонування системи управління,
чим спростовує унікальність інноваційної стратегії.
Синергетичний
Підхід: 1 ) враховує дисипативний характер управління інноваційними
процесами; 2) передбачає здатність елементів системи утворювати новації;
3) враховує фактори зовнішнього внутрішнього середовища; 4) визначає
якісні зміни траєкторії руху, що пояснює склад інноваційної стратегії та
тактики управління, виникнення ефекту масштабу; 5) не обмежує масштаби
розвитку НІС. Підхід: 1) не дозволяє концентрувати зусилля на ресурсних
обмеженнях; 2) не зосереджується на методах управління за напрямами; 3)
не достатньо обґрунтовує процеси впровадження нововведень при
незв’язаній диверсифікації джерел постачання ресурсів; 4) не дозволяє
виокремити специфічні функції управління.
Процесний
Підхід: 1) розглядає управління як сукупність логічних послідовних
процесів; 2) дозволяє описати інноваційні процеси, у т.ч. і ЖЦ
інновації, окремі етапи їх реалізації; 3) враховує специфіку загальних
функцій управління; 4) враховує зміну факторів зовнішнього середовища,
дозволяє адаптуватись до них; 5) дозволяє отримати зворотну реакцію на
впливи. Не дозволяє формалізувати й описати: 1) управління предметними
обл., 2) обсяг робіт, якість, ризики, терміни; 3) контракти, ресурси,
комунікації. Не розмежовує специфічні функції та технології управління.
Концентрує зусилля на методах менеджменту.
Не розглядає обмеження функціонування НІС.
Комплексний Підхід: 1) враховує технічні, екологічні, економічні,
організаційні, соціальні та ін. аспекти управління; 2) управління
інноваціями розглядається у взаємозв’язку із їх розробкою, адаптацією;
3) дозволяє визначити умови формування, етапи становлення та перспективи
розвиту ІС; 4) врахувати детермінізм та існуючі закономірності. Не
дозволяє враховувати: 1) 1) специфічність управління інноваційними
процесами в реальному секторі; 2) 2) особливість перешкод реалізації
інноваційній моделі розвитку в умовах нарощення загроз, вагомість впливу
екзогенних чинників.
Інтеграційний підхід*. Інтеграційний підхід – націлений на деталізацію й
посилення взаємозв’язків між: 1) окремими підсистемами ІС; 2) стадіями
ЖЦ об’єкту управління (стратегічний маркетинг, НДДКР, ТПВ); 3) рівнями
управління по вертикалі (країна, регіон, місто); 4) суб’єктами
управління по горизонталі.
Процеси інтеграції забезпечують: 1) поглиблення співпраці, об’єднання;
2) взаємодію і взаємозв’язок між компонентами.; 3) конкретизацію
взаємозв’язків між окремими підсистемами, їх щільність, що дозволяє
отримати алармові повідомлення на зміни.
Інтеграція за стадіями ЖЦ дозволяє здійснити: 1) сформування узгодженої
інформаційної системи, що включає показники якості, кількості, витрат за
етапами стратегічного управління; 2) отримати адекватний сучасним
економічним процесам рівень організаційної та ТПВ; 3) забезпечити
надійність функціонування; 4) досягти узгодженість параметрів за
стадіями ЖЦ об’єкту; 5) оперативність управління і раціональність
структури витрат.
Інтеграція по вертикалі досягається за рахунок узгодженого
функціонування, що дозволяє отримати: 1) конкурентні переваги шляхом
нарощення науково-дослідної бази, цільових інформаційних програм; 2) за
використання уніфікованих інформаційних технологій і АСУ розвиваються
інституціональні зв’язки в галузі ринкової, виробничої, соціальної
інфраструктури, НТП; 3) введення в дію нормативно-правових актів,
досягнень НТП. Не дозволяє: 1) пов’язати структурний аналіз із
оптимізацією управління інноваційними процесами у промисловості; 2)
використати принцип структурної інваріантності та суперпозиції складної
системи;
Інтеграційний критерій задається лише в аналітичному вигляді.
Передбачає умови відповідності та рівності ефектів впливу кожного
фактора на цільовий функціонал. Тобто виконання завдання щодо управління
інноваційними процесами у промисловості передбачає наявність або
сформування умов однакової вагомості впливу усіх незалежних змінних
(факторів, загроз чи ризиків) на залежну при функціонуванні складної
системи у нелінійному середовищі.
* Примітка. Тут і надалі узагальнено, класифіковано та сформовано
авторами дослідження.
Різні теоретико-методологічні основи вирішення завдань, методи обрання
оптимальної для України моделі промислового зростання охоплюють
сукупність принципів і механізмів реалізації дії, що відтворює
багатоаспектні явища – формування і проектування, управління та
регулювання, функціонування інноваційно-інформаційної системи (ІІС).
Останні можуть відбуватися у вигляді:
? композиції процесів проектування ІІС та її підсистем,
коректування завдань, цілей і функцій; модифікації виробничих,
економічних, управлінських субструктурних елементів ІІС у відповідності
до стадій життєвого циклу (ЖЦ);
? формування інформаційної бази за показниками-індикаторами
інноваційної активності промисловості та її резистентності до загроз і
ризиків (табл. 2);
? оцінювання і стандартизації ефективності інноваційної
діяльності;
? паспортизації галузей і виробництв за фактором «інноваційної
здатності», «адаптивності до екзогенних і ендогенних впливів» тощо;
? розроблення комплексу заходів та цільових програм;
? реформування та модернізації промисловості;
? вибору засобів регулюючого впливу та раціональних нововведень;
? моделювання напрямів розвитку галузей, трансферу технологій;
? побудови прогнозу основних макроекономічних показників розвитку
промисловості та ефективності провадження інноваційних процесів;
? порівнянності результативності методик, рекомендацій, положень і
пропозицій;
? алгоритму розроблення і реалізації стратегії по досягненню
цільових орієнтирів у мінімальні терміни та за рахунок власних зусиль й
резервів.
Таблиця 2
??????????Э?????
??????????
???
?????????????каторів для оцінювання/прогнозування інноваційної
активності промисловості та її резистентності до загроз і ризиків*
Загальноприйнятий аналіз інноваційного потенціалу промисловості
доповнено додатковим параметром – показником адаптивності
виробничо-економічної системи до непередбачених змін у зовнішньому
середовищі. Який розрахували за формулою: А = SdN * 1/Q, де, А –
адаптивність виробничо-економічної системи; SdN – швидкість дифузії
інновацій. За урахування пропонованих показників-індикаторів ІІ рівня
складності (органічності, результативності інноваційної та
виробничо-економічної систем) (табл. 3) та показника інформаційної
складової інноваційного потенціалу побудовано сценарний прогноз
економічного зростання промислового виробництва у Чернігівській області
у разі (табл. 4 та 5) (Різницю між дійсним та змодельованими
траєкторіями проаналізовано з метою ідентифікації ефекту від: кожної
екзогенної змінної, яку буде введено до конструкції ІІС; використання
інструментарію макроекономічного регулювання інноваційних процесів;
коригування сутності і змісту специфічних функцій пропонованих до
запровадження субструктурних елементів ІІС): а) продовження інерційного
сценарію розвитку подій; б) запровадження оновленого вигляду і
реалізації функцій ІІС.
Таблиця 3
Порівняльна характеристика якісної поведінки інноваційної та
виробничо-економічної систем*
Таблиця 4
Побудова прогнозу показників економічного зростання промислового
виробництва та окремих виробничо-економічних систем у разі запровадження
оновленої РІІС*
Досягнення промисловим комплексом регіону визначених державними
програмами цільових орієнтирів інноваційного зростання за рахунок
запровадження оптимізаційної ІІС зумовить, відповідно, нарощення
стратегічного потенціалу національної промисловості в цілому – зазначені
розрахунки виконано на основі оригінальних казуальних модельних вирішень
(табл. 6). Описаний вид прогнозно-аналітичної оцінки не є простим.
Зазначимо, що концепцію інерційної та реалізації інноваційної політики у
промисловості визначено авторами за єдиним критерієм, проте з
урахуванням: а) постійно зростаючих вимог до темпів економічного
розвитку; б) швидкості й прискорення розповсюдження інновацій; в)
нарощення загроз світової фінансової та політичної кризи в державі.
Таблиця 5
Побудова сценарного прогнозу мінімаксних значень макроекономічних
показників промислового комплексу Чернігівського регіону у 2015 р. **
Таблиця 6
Основні параметри економічного зростання промислового виробництва до
2015 р. у разі реалізації дії механізмів макроекономічного регулювання
інноваційних процесів*
** Примітка. Обчислено, систематизовано та узагальнено авторами за
результатами побудови оригінальних моделей і системи
показників-індикаторів за статистичними даними [20 – 24].
При проведені розрахунків враховано імовірну зміну функцій органів
виконавчої влади, які розглядаються у реалізації комплексу
взаємопов’язаних заходів, а саме: 1) з відбору найбільш перспективних
наукових напрямів з урахуванням специфіки довгострокових програм
розвитку регіону; 2) коригування цільових параметрів розвитку ін. сфер
національної економіки; 3) формування професійного рівня кадрового
потенціалу промисловості та державного управління національним
господарством; 4) розроблення й опрацювання дієвого механізму
нормативно-правового забезпечення інноваційних процесів; 5) встановлення
орієнтирів економічного розвитку регіональної економічної системи за
урахування об’єктивних законів існування складних систем (незворотності
та прискорення еволюції, нарощення складності організації виробництва,
зростання різноманітності економічних видів діяльності, закону кореляції
тощо). В основу отриманих значень макроекономічних показників закладено
різні економічні положення, проте вони й дозволили встановити порогові
межі показника сприйнятливості виробничо-економічної системи до загроз і
ризиків (рис. 2)( Вихідним положенням при розрахунку стало твердження
авторів [4; 18] та отримані ними у науковій праці [19] параметри
показника сприйнятливості національних економік, за яким українська
промисловість у 2,22 рази більш сприйнятлива до загроз і ендогенних
ризиків загальноекономічному прискоренню).
Рис. 2. Порогові межі для показника сприйнятливості промисловості до
загроз і ризиків
Природно, що зміни у сподіваннях щодо досягнення зазначених орієнтирів
залежать від ступеня довіри до виголошеної в державі економічної
політики. Проте розрахунки свідчать, що у разі запровадження, наприклад,
у Чернігівському регіоні оптимізаційної ІІС протягом 12 – 18 міс. у 2015
році: 1) його промислове виробництво буде становити 1,9 % (зросте на
0,5%) у загальному обсязі реалізованої продукції в Україні; 2)
сприйнятливість до загроз становитиме мінімальне значення – 2,2; 3) при
зменшенні структурної складності регіональної економічної системи у разі
нарощення обсягів виробництва, знизяться витрати на апарат управління у
1,4 рази; 4) буде забезпечено раціональний діапазон контролю, при цьому
у 2,2 рази знизиться його невідповідність вимогам стратегічного
планування та у 2,0 рази зросте інноваційна здатність промисловості;5)
середня заробітна плата працівників промислового комплексу регіону
зросте у 2,0 рази і прирівняється до загальнонаціонального.
Висновок. Таким чином, в роботі розроблено мотивуючий регулятор
реалізації інноваційної політики у промисловості. Ключовою детермінантою
пропонованого механізму макроекономічного регулювання інноваційних
процесів у промисловості стало економічне мислення алгоритму формування
конструкції національної інноваційної системи та її субструктурного
елемента – оптимізаційної ІІС з використанням, випробуванням та
налагодженням системи корегування темпів загальноекономічного
прискорення. Досягнення цільових орієнтирів, у разі введення нових
елементів ІІС та прикладного інструментарію, запропоновано провадити за
використання функцій удосконаленої системи макроекономічного регулювання
(УСМР – технологій).
Відтак, виконання УСМР – функцій, а саме: 1) макроекономічного
регулювання інноваційних процесів; 2) організовування виконання
повноважень у межах діючої структури ІІС; 3) координації параметрів
економічного зростання ключових видів економічної діяльності у рамках
інноваційного процесу; 4) прогнозування майбутнього стану та результатів
функціонування виробничо-економічної системи; 5) моніторингу
інноваційних процесів на всіх рівнях економічної системи; 6) моделювання
траєкторії розвитку інноваційно-інформаційної системи, а у відповідності
з нею – регіонального промислового комплексу; 7) коригування цільових
орієнтирів розвитку української промисловості за умов ресурсних
обмежень.
ЛІТЕРАТУРА
1. Алимов О. М., Микитенко В. В. Стратегічний потенціал – сукупні
можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого
розвитку [Текст] // Продуктивні сили України. Науково-теоретичний
економічний журнал. К.: – РВПС НАН України. – 2006. – № 1. – С. 135 –
151.
2. Амоша А. И., Иванов Е. Т., Прокопенко Н. Д., Иванов С. Е. Каноны
рынка и законы экономики. Кн. 8. Экономическое проектирование:
Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2005. – 548
с.
3. Гейєць В. М. Економіка України: стратегія і політика
довгострокового розвитку НАН України / Під ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-т
економіки та прогнозування; Фенікс, 2003. – 325 с.
4. Данилишин Б. М., Микитенко В. В. Макросистемна еволюція економіки
України. ? К.: Нічлава, 2008. ? 750 с.
5. Стратегічне управління інноваційною діяльністю як основа економічної
безпеки національної економіки: Монографія [Текст] / Дацій О. І.,
Корецький М. Х. та ін. – Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2008. – 281 с.
6. Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління,
державна політика / За ред. д. е. н., проф. Л. І. Федулової. — К.:
Основа, 2006. — 522 с.
7. Науково-технічна політика та інноваційна діяльність в Україні у
контексті євроінтеграційних процесів / І. Ю. Єгоров, І. А. Жукович та
ін.: Під ред. Васєчко О. О. – К.: НТК статистичних досліджень
Держкомстату України, 2006. – 223 с.
8. Пригожин И. Н. От существующего к возникающему. Время и сложность в
физических науках (пер. с англ.). – М., 1985. – С. 56 – 59.
9. Хаген Г. Синергетика (пер. с англ.). – М., 1985. – 213 с.
10. Канторович Л. В. Научно-технический прогресс – экономические
проблемы // ЭКО. – 1986. – № 1. – С. 3 – 26.
11. Народ, государсво, регионы: стабильность развития / Под ред. Ф.
Уколова, Афанасьєв В. Я., Быстряков И. К., Видяпин В. И. и др. – М.:
Изд-во „Молодая гвардия”, 2001. – 560 с.
12. Санто Б. Инновации как средство экономического развития. – М.:
Прогрес, 1990. – 278 с.
13. Сахал Д. М. Технический прогресс: концепции, модели, оценки. – /
Пер. с англ. – М: Финансы и статистика, 1985.– 368 с.
14. Уайт П. Управление исследованиями и разработками: Сокр. пер.с
англ.. / Под ред. Д. Н. Бобрышева. – М. Экономика, 1982. – 162 с.
15. Управление проектами / Под ред. В. Д. Шапиро. – Спб.: Два-Три,
1996. – 610 с.
16. Хачатуров Т. С. Типовая методика определения экономической
эффективности капитальных вложений.- М.: Экономика., 1969. – 25 с.
17. Burke F. E. Texnical and Resource in Forecasting: Models for
long-Range Sience Strategies. Working Paper № 31, Department of
Management Siences University of Waterloo. Waterloo, ontario, Canada.
2004. – Р. 11 – 28.
18. Данилишин Б. М., Микитенко В. В. Феноменологічні альтернативи
економічного зростання України: Монографія. – У 2 т. – Т. 1. – К.: РВПС
України НАН України, «Нічлава», 2008. – 336 с.
19. Микитенко В. В. Потенціал національної промисловості: цілі та
механізми ефективного розвитку / [Ю. В. Кіндзерский, В. В. Микитенко, М.
М. Якубовський та ін.]/ За ред. Ю. В. Кінзерского; НАН України; Ін-т
економіки та прогнозування. – К., 2009. – 928 с.
20. Статистичний щорічник України 2007 р. / За ред. Осауленко О. Г. –
К.: Державний комітет статистики України. – 2008. – 572 с.
21. Статистичний збірник «Регіони України» 2008 р. / За ред. Осауленко
О. Г. – У 2-х частинах. Ч. 1. – К.: Державний комітет статистики
України. – 2008. – 358 с.
22. Статистичний збірник «Регіони України» 2008 р. / За ред. Осауленко
О. Г. – У 2-х частинах. Ч. 2. – К.: Державний комітет статистики
України. – 2008. – 804 с.
23. Експрес-випуск Головного управління статистики у Чернігівській обл.
«Зайнятість населення Чернігівської області у 2008 р та навантаження
незайнятих трудовою діяльністю на одне вільне робоче місце».
[Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів:
http://www.chernigivstat.gov.ua/statdan.
24. Звіт Міністерства економіки України «Соціально-економічний розвиток
регіонів України 2008 р.». [Електронний ресурс]. Режим доступу до
матеріалів: http://www.me.gov.ua/control.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
