Сучасні ризики суб’єктів електроенергетичного ринку в умовах
реформування енергетики України
Як економічна категорія ризиком є подія, яка може статися або не
статися. Слідуючи [5], відмітимо, що ризик пов’язаний з вибором певних
альтернатив, розрахунком ймовірностей їх – наслідків – у цьому його
суб’єктивна сторона. Крім того, вона проявляється також і в тому, що
люди неоднакового сприймають одну і ту ж величину ризику внаслідок
відмінностей психологічних, моральних, ідеологічних, політичних
організацій, принципів, установ тощо. Однак, величина ризику не тільки
суб’єктивна, але і об’єктивна категорія, оскільки вона є формою
якісно-кількісного вираження реально існуючої невизначеності.
Об’єктивність ризику проявляється і в тому, що це поняття відображає
реально існуючі у суспільному житті явища, процеси, сторони діяльності
[5].
Як вітчизняна так і зарубіжна література приділяє багато уваги дефініції
терміну “ризик”. Відомо, що від тлумачення того чи іншого поняття, тобто
від його визначення, значною мірою буде залежати його взаємозв’язок і
взаємодія з іншими поняттями та, як наслідок, його місце в системі
класифікації. На думку авторів роботи [4, с.107] при
причинно-наслідковому підході до розгляду змісту та класифікації ризику,
найбільш суттєвою ознакою, від якої залежать і з якої витікають усі інші
ознаки ризику є причини виникнення невизначеності умов, за яких
здійснюється підприємницька діяльність суб’єктів господарювання, тобто
джерела ризику.
В сучасних умовах розвитку електроенергетики України, на нашу думку,
впливовим джерелом можливості виникнення якісно нових ризиків є
ймовірність зіткнення суперечливих інтересів різних груп суб’єктів ЕР у
процесі обґрунтування рішень по розвитку галузі. Згідно [6] суб’єктами
(учасниками) ЕР є:
– виробники електроенергії – енергокомпанії з
вертикально-інтегрованою структурою, генеруючі компанії, незалежні
виробники електроенергії;
– постачальники електроенергії – вертикально-інтегровані компанії,
компанії, які здійснюють транспорт (передачу) енергії,
компанії-дистриб’ютори, які здійснюють розподіл енергії, енергозбутові
організації;
– незалежні комерсанти – брокери (забезпечують посередницькі
послуги при укладенні контрактів), дилери (купують і перепродають
електроенергію);
– споживачі електроенергії різних груп та категорій.
До наведеного переліку суб’єктів ЕР, згідно [7, с.543] додаються органи
влади та зовнішні інвестори. Сутність інтересів різних груп суб’єктів ЕР
наведено в табл. 1.
Таблиця 1 – Інтереси суб’єктів ЕР
Суб’єкти ЕР Інтереси
Виробники, продавці електроенергії, суб’єкти, що надають
електроенергетичні послуги на оптовому ринку електроенергії Максимізація
прибутку у результаті своєї діяльності
Споживачі електроенергії Якість електроенергії та надійності
електропостачання, мінімізація тарифів на покупку електроенергії
Органи влади Максимізація надходжень у бюджети відповідних рівнів,
мінімізація екологічного впливу об’єктів електроенергетики, забезпечення
енергетичної безпеки країни
Зовнішні інвестори Мінімізація строків повернення вкладеного в
електроенергетичні об’єкти капіталу, максимізація дивідендів
Незалежні комерсанти Надійне функціонування ЕР, максимізація прибутків
за рахунок збільшення кількості укладених договорів та перепродажу
електроенергії
Більш конкретизований склад учасників ЕР України і їх функції приведено
в таблиці 2.
Таблиця 2 – Функції учасників ЕР України
Учасники ринку електроенергії Функції учасників
Міненерго Управляє роботою електроенергетичного комплексу
Національний диспетчерський центр електроенергетики Контролює роботу
оптового енергоринку
Державна електрична компанія «Укрелектропередача» Володіє
електромережами високої напруги. Забезпечує функціонування оптового
енергоринку шляхом довгострокових договорів з підприємствами
«Енергоринок»
Державна акціонерна холдингова компанія «Енергобуд» Об’єднує
енергобудівельні підприємства
Незалежні постачальники Компанії, які отримали ліцензії на продаж
електроенергії за нерегульованим тарифом
Генеруючі компанії теплових електростанцій (ТЕС) Виробляють енергію на
теплоенергостанціях
Генеруюча компанія АЕС Виробляє енергія на атомних станціях
Лібералізація ЕР може призвести до негативних наслідків щодо
стабільного і безпечного функціонування енергосистеми (наприклад для
Росії), пов’язаних з наступними чинниками [1, с.80]:
– внаслідок наявності багатьох суб’єктів відносин породжується
відмінність критеріїв управління для системи в цілому, так і окремих її
частин;
– виникає суперечність між комерційними інтересами енергокомпаній і
необхідністю забезпечення надійності енергосистеми;
– в процесі функціонування оптового ринку електроенергії виникають
суттєві і різкі зміни електричних режимів, внаслідок чого в
енергосистемах можуть мати місце зниження запасів по зв’язках і
складатися несподівані режими, в яких система протиаварійного управління
може працювати неадекватно;
– змінюються критерії управління у складних аварійних ситуаціях, при
системних аваріях.
Із вищевикладеного слідує, що в умовах лібералізації ЕР України також
існує ймовірність:
1) виникнення так званих, фізичних або технологічних ризиків, пов’язаних
з ймовірністю відмов і перебоїв в роботі основного обладнання
енергопідприємств. Згідно [8, с.221] залишковий ресурс (34,8%) основного
енергетичного обладнання станцій (46 блоків, 9993 М Вт) перейшов межу
фізичного зносу, 28,4% (8143 М Вт – за межу граничного ресурсу, 27,4%
(7865 М Вт) – розрахунковий ресурс. Лише 9,4% обладнання (12 блоків,
2689 М Вт) знаходиться в межах штатних експлуатаційних можливостей.
Коефіцієнт використання встановленої потужності блоків знаходиться в
межах 32–26% (для порівняння – в 1990 р. даний показник складав 67,8%,
тобто за це час він зменшився на 53-62%);
2) появи якісно нових (сучасних) фінансових ризиків, обумовлених, перш
за все, формуванням різних груп суб’єктів відносин у процесі
функціонування й розвитку енергосистем.
Вочевидь, що схильність ризику можна розглядати як функцію від двох
параметрів: вірогідність настання негативної події і масштабу можливого
збитку, тобто чутливості портфеля (організації) до наслідків цієї події.
З урахуванням вищезазначеного можна запропонувати наступне визначення
поняття «ризик» в задачах електроенергетики. Ризик в електроенергетиці –
це об’єктивно-суб’єктивна категорія, що пов’язана з ймовірністю
виникненням небажаних подій (загроз) в умовах невизначеності та
суперечливості інтересів різних груп суб’єктів ЕР і відображає міру їх
втрат (збитків) від порушення надійного режиму електропостачання
внаслідок неузгоджених дій даних суб’єктів.
Різносторонність інтересів конкуруючих суб’єктів ринку обумовлена, перш
за все, принципово новим механізмом встановлення відпускних цін. В
період існування природних монополій ціни на різні види енергії
визначалися з витрат на виробництво і транспорт. З появою конкуруючих
суб’єктів ринку ціни почали встановлюватися за результатами щорічних
торгів, на яких котируються як «спотові» контракти (постачання
наступного дня після оплати), так і контракти, де термін постачання може
мінятися в межах року. Тому більшість суб’єктів ринкових стосунків в
серйозній мірі схильна до фінансових ризиків, пов’язаних з комерційними
аспектами їх діяльності. Сюди, насамперед, слід віднести:
1) ризики коливання цін реалізації електроенергії у вільному секторі
торгівлі;
2) фінансові ризики, що виникають внаслідок коливання цін на паливо,
інші матеріальні ресурси.
Крім вищезазначених двох видів фінансового ризику слід додати, що
енергопідприємства в умовах тотальної економічної кризи в Україні (і
фінансової, зокрема), схильні до ризику зміни купівельної спроможності
грошей, оскільки безперервний процес реалізації електроенергії неминуче
супроводжується формуванням досить високої дебіторської заборгованості –
реалізація електроенергії найчастіше здійснюється в кредит, а розрахунок
здійснюється за фактичними показниками засобів обліку.
Також під час лібералізації виникає нова форма ризику, пов’язаного з
нестабільністю законодавчої бази. Існуюче енергетичне законодавство
формулювалось, як правило, під окремі проблеми, що потребували
законодавчого урегулювання: електроенергетики, трубопровідного
транспорту, енергозбереження тощо. При цьому законодавчі акти
недостатньо інтегровані між собою [8, с.215]. Наприклад, спроба
стимулювати використання в електроенергетиці відновлювальних джерел
енергії майже неодмінно входить у суперечність з проблемою перехресного
субсидування, яка перебуває у полі зору Національної комісії регулювання
енергетики. На інституційному ж рівні питання енергетики взагалі
розподілені між багатьма центральними органами виконавчої влади.
Класифікація ризику суб’єктів ЕР
Згідно [9] кожна класифікація є поділом (особливою його формою), але не
кожний поділ є класифікацією. У кожному поділі за підставу поділу
повинна бути узята будь-яка суттєва ознака. Підставою ж класифікації
повинна слугувати не одна із суттєвих ознак, а ознака найбільш суттєва –
та, від якої залежать і витікають усі інші ознаки предметів і явищ, що
класифікуються.
Стосовно електроенергетики в якості загальної класифікації пропонується
згідно [10, 11] виділяти наступні ризики: ризики, пов’язані з небезпекою
для життя людей, природні, екологічні (практична відсутність достовірних
і репрезентативних статистичних даних); виробничо-технологічні
(відображають імовірнісні наслідки відмов технічних систем і їх
елементів); правові (неможливість створення ефективного механізму
управління ризиками на основі чинного законодавства);
фінансово-економічні (відсутність даних про реальну вартість і технічний
стан електроустаткування, практична неможливість отримання об’єктивної
техніко-економічної інформації про наслідки різного роду аварій,
пошкоджень, збоїв); соціально-політичні; інформаційні; комерційні.
Слід відмітити, що у відповідності до вищезазначеної методології
побудови класифікації, дані ризики відносно причин та джерел виникнення
відносяться до різних рівнів класифікації, зокрема фінансово-економічні
та комерційні.
На нашу думку, більш коректна класифікація ризиків функціонування
електроенергетичних підприємств представлена в роботі [12, с.52]. Як
основний критерій класифікації ризиків авторами пропонується
використовувати такий критерій, як характер наслідків.
Дещо відмінний підхід до загальної класифікації ризиків представлений в
[3], згідно якого в залежності від можливого результату ризики
поділяються на чисті і спекулятивні, в залежності від причин виникнення
– на техногенні, природні, екологічні, політичні, транспортні,
комерційні. Комерційні ризики в свою чергу поділяються на майнові,
виробничі, торгівельні, маркетингові, спільні, фінансові. Фінансові
ризики поділяються на інфляційні, дефляційні, валютні, ризики
ліквідності, інвестиційні, ризик упущеної вигоди, ризики зниження
прибутковості, ризики прямих фінансових втрат (ризик банкрутства,
селективний ризик, біржовий ризик).
Вищенаведений огляд підходів класифікації ризиків свідчить про те, що до
теперішнього часу в економічній і фінансовій теорії ще не розроблено
загальноприйнятої і одночасно вичерпної класифікації ризиків. Це
пов’язано з тим, що на практиці існує дуже велика кількість різних
проявів ризику, при цьому через традицію один і той же вигляд ризику
може позначатися різними термінами. Крім того, часто виявляється дуже
складним розмежувати окремі види ризику.
Проте певний галузевий консенсус відносно основних типів або класів
ризику, до яких схильні фінансові посередники, все ж досягнутий. Важливу
роль у формуванні загального погляду на типологію фінансових ризиків
зіграв вихід в світ 1996 р. «Загальноприйнятих принципів управління
ризиком» (який отримав назву GARP) (Generally accepted risk principles.
— United Kingdom: Coopers & Lybrand, 1996.), розроблених компанією
Coopers & Lybrand (нині «Pricewaterhousе Coopers»).
xo
Oe0”y@
TH’?F¬
5j6c??rrrrrrd
xo
#кредитні ризики, ризики ліквідності, операційні ризики, ризики
(бізнес-) події.
Згідно даного підходу і вищевикладених теоретико-методичних передумов
побудови науково обґрунтованої класифікації ризиків пропонується
загальна класифікація ризиків суб’єктів енергетичного ринку, схема якої
наведено на рисунку 1.
Як показано на рисунку 1, енергопідприємства будуть схильні також до
специфічних ризиків, обумовлених їх галузевою приналежністю і
особливостями виробничого процесу. Ці ризики, зазвичай відносять до
чистих ризиків і називають технологічними, виробничими або фізичними.
На початковому етапі побудови системи класифікації ризиків найбільш
суттєвою ознакою, від якої залежать і з якої витікають усі інші ознаки
ризику є ймовірність зіткнення суперечливих інтересів різних груп
суб’єктів енергоринку у процесі обґрунтування рішень по розвитку галузі,
внаслідок чого формуються наступні види ризику (рисунок 1): ринкові
ризики, кредитні ризики, ризики ліквідності, операційні ризики, ризики
(бізнес-) події, технологічні ризики.
Рисунок 1 – Класифікація ризиків суб’єктів енергетичного ринку
Класифікація ризиків дозволяє розробити ефективну схему управління
ризиками суб’єктів електроенергетичного ринку. Під управлінням ризиком
розуміють процес (систему заходів) впливу на об’єкт з метою пошуку
шляхів зменшення його негативних наслідків.
Способи управління ризиками суб’єктів ЕР
Під управлінням ризиком розуміють процес (систему заходів) впливу на
об’єкт з метою пошуку шляхів зменшення його негативних наслідків. Як
показано на рисунку 2 спрощена схема процесу управління ризиком включає
наступні етапам:
1. Ідентифікація та класифікація ризику.
2. Перевірка (встановлення доцільності початку економічної діяльності
після проведення попередніх етапів).
3. Якісний і кількісний аналіз ризиків.
4. Опосередковане зниження ступеня ризику (шляхом корекції своєї
економічної діяльності без безпосередніх заходів щодо подолання
ризиків).
5. Планування реагування на ризики (для ризиків, яких можна
уникнути опосередковано).
6. Контроль поточної обстановки (додаткова перевірка
необхідності антиризикових заходів).
7. Реагування на ризики (в разі необхідності).
8. Розробка інструментів зниження ризиків.
Рисунок 2 – Алгоритм процесу управління ризиком
Основними способами зниження ризиків в економіці незалежно від галузевої
специфіки є [13]: страхування; резервування (самострахування);
хеджування; розподіл; диверсифікація; мінімізація (управління активами і
пасивами); уникнення (відмова від пов’язаної з ризиком операції) тощо.
Перераховані способи розрізняються, в першу чергу, по своєму
економічному змісту, що полягає в передачі ризику третій особі (при
страхуванні, гарантуванні, хеджуванні і розподілі) або в залишенні його
на власному утриманні (при резервуванні, диверсифікації або мінімізації
шляхом управління активами і пасивами). Розглянемо зміст і призначення
вищеперелічених способів управління.
Резервування є одним з основних способів управління сукупним ризиком,
який не може бути переданий страховикові або поручителеві (за допомогою
страхування або гарантування) або учасникам фінансового ринку (шляхом
хеджування похідними інструментами). Резервування капіталу лежить в
основі державного регулювання ризиків банківської системи.
Страхування, як і резервування, не ставить за мету зменшення
вірогідності прояву або схильності ризику, а націлено переважно на
відшкодування матеріального збитку від його прояву. Страхування ризиків
зазвичай передбачає проведення попереджувальних заходів щодо зниження
вірогідності настання страхових подій, але вони далеко не завжди
досягають бажаної мети Для страхування підходять масові види ризиків, до
яких схильні багато економічних агентів, прояви яких не сильно
корельовані між собою і відомі з високою мірою точності.
Хеджування є способом захисту від можливих втрат шляхом укладення
врівноважуючої угоди (перенесення ризику зміни ціни з одної сторони на
іншу). Хеджування в задачах електроенергетики, на нашу думку, призначене
для зниження ризиків коливання цін реалізації електроенергії у вільному
секторі торгівлі (кредитного ризику й ризику подій). Основними методами
хеджування є: структурне балансування активів і пасивів, кредиторській і
дебіторській заборгованості; зміна терміну платежів; форвардні операції;
операції типу “своп”; опційні операції; фінансові ф’ючерси; кредитування
і інвестування в іноземній валюті; реструктуризація валютної
заборгованості; паралельні позики і ін.
У таблиці 3 приведена класифікація форм торгівлі електроенергією на ЕР і
відповідних їх інструментів ризик-менеджменту (ф’ючерсів, опціонів і
свопів), які використовуються для хеджування операційних і фінансових
ризиків електроенергетичних компаній Росії [2, С.71.].
Таблиця 3 – Форми торгівлі електроенергією і фінансові інструменти
електроенергетичного ринку [2]
Сегмент ринку Фізична торгівля Безумовні строкові контракти Умовні
строкові контракти
Характеристики форм інструментів Контракт на поставку енергії Спот-ринок
Балансовий ринок Форварди Ф’ючерси Опціони Свопи
Характер реалізації Фізична поставка Фізична поставка Фізична поставка
Фізична поставка Фінансові розрахунки Фінансові розрахунки Фінансові
розрахунки
Термін реалізації Визначається контрактом На наступний день або годину
(півгодини) В реальному часі В майбутньому В майбутньому В майбутньому В
майбутньому
Місце заключення Ринок Біржа Ринок Ринок Біржа Біржа Біржа
Зниження ризиків, що виникають внаслідок коливання цін на паливо
вимагають інших, менш стандартних рішень. Найбільш очевидним напрямом
даної проблеми є, на думку [12, С.49], створення вертикально
інтегрованих компаній, до складу яких входять окрім безпосередньо
енергогенеруючих підприємств також і підприємства по видобутку і
переробці різних видів енергетичного палива. Наприклад, створення в
Росії інтегрованих енерговугільних компаній, а також придбання
контрольного пакету акцій ВАТ «Газпром» деякими територіальними
генеруючими компаніями показують, що даний напрям інтеграції, а отже,
хеджування фінансових ризиків має хорошу перспективу на майбутнє [12].
Диверсифікація є одним із способів зменшення сукупної схильності ризику
шляхом розподілу вкладень і зобов’язань. Найчастіше під диверсифікацією
розуміють розміщення фінансових коштів в більш ніж один вид активів,
ціни або прибутковості яких слабо корельовані між собою. Іншою формою
диверсифікації є залучення засобів з різних, слабо залежних один від
одного джерел. Зміст диверсифікації полягає в зниженні максимально
можливих втрат за одну подію, проте при цьому одночасно зростає
кількість видів ризику, які необхідно контролювати, що спричиняє за
собою зростання транзакційних витрат. Слід пам’ятати, що диверсифікація
дозволяє зменшити лише несистематичний ризик (ризик, пов’язаний з
конкретним інструментом), тоді як систематичні ризики, загальні для всіх
даних інструментів (наприклад, ризик циклічного спаду економіки), не
можуть бути зменшені шляхом зміни структури портфеля.
Мінімізація переслідує мету ретельного балансування активів і
зобов’язань, з тим аби звести до мінімуму коливання чистої вартості
портфеля. Теоретично в цьому випадку не виникає необхідності у
відверненні ресурсів для утворення резерву або відкриття компенсуючої
позиції. Управління активами і пасивами направлене на уникнення
надмірного ризику шляхом динамічного регулювання основних параметрів
портфеля.
Слід відмітить, що сформовані в даний час ЕР за низкою ознак суттєво
відрізняються від традиційних фінансових ринків, що ускладнює процедуру
ціноутворення і розробку механізмів мінімізації новоутворених факторів
ризику (в таблиці 4 приведений перелік основних відмінностей [14]).
Таблиця 4 – Відмінності енергетичного і фінансового ринків [14]
Ознака Енергетичний ринок Фінансовий ринок
Вік ринку Відносно новий Кілька десятиліть
Важелі ціноутворення Багато, складні Кілька, прості
Вплив економічних циклів Слабкий Сильний
Частота змін Висока Низька
Вплив зберігання і доставки Значний Немає
Зв’язок між коротко- і довгостроковими контрактами Низька Висока
Сезонність Ключова для електроенергії та газу Немає
Регулювання Змінюється від слабкого до значного Слабке
Ринкова активність Низька Висока
Централізація ринку Децентралізований Централізований
Складність контрактів похідних цінних паперів (деривативів) Досить
складна Відносно проста процедура
Подальший розвиток нових механізмів управління ризиками в Україні
безпосередньо пов’язаний з розвитком всієї структури фінансового ринку.
Формування енергетичних ринків повинне лише суттєво активізувати даний
процес. На його фоні суб’єкти ЕР повинні стати активними ініціаторами
появи нових фінансових механізмів управління ризиками.
Висновки
1. Ризик в електроенергетиці – це об’єктивно-суб’єктивна категорія, що
пов’язана з ймовірністю виникненням небажаних подій (загроз) в умовах
невизначеності та суперечливості інтересів різних груп суб’єктів ЕР і
відображає міру їх втрат (збитків) від порушення надійного режиму
електропостачання внаслідок неузгоджених дій даних суб’єктів.
2. Різносторонність інтересів конкуруючих суб’єктів ринку обумовлено,
перш за все, принципово новим механізмом встановлення відпускних цін.
3. Сформовані в даний час ЕР за низкою ознак суттєво відрізняються від
традиційних фінансових ринків, що ускладнює процедуру ціноутворення і
розробку механізмів управління сучасними ризиками суб’єктів ЕР.
Список використаних джерел
1. Надежность либерализованных систем энергетики / В.А.Баринов,
В.А.Савельев, М.Г.Сухарев и др. – Новосибирск: Наука, 2004. – 333 с.
2.Окороков Р.В. Рыночные преобразования в электроэнергетике: возможности
и угрозы. – СПб.: Наука, 2006. – 252 с. – ISBN 5-02-025103-8
3. Папкова М.Д., Папков Б.В. Риски субъектов электроэнергетического
рынка [Текст]. Нижегород. гос. архит.-строит. ун-т. – Н. Новгород:
НГАСУ, 2007. – 77 с.
4. Гранатуров В.М., Литовченко І.В., Харічков С.К. Аналіз
підприємницьких ризиків: проблеми визначення, класифікації та кількісної
оцінки: Монографія / За наук. ред.. В.М. Гранатурова. – Одеса: Інститут
проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, 2003. –
164 с.
5. Альгин А.П. Риск и его роль в общественной жизни. – М.: Мысль, 1989.
– 187 с.
6. Гительман Л.Д., Ратников Б.Е. Эффективная энергокомпания: Экономика.
Менеджмент. Реформирование. – М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 2002. – 544 с.:
ил. – ISBN 5-901028-40-6
7. Воропай Н.И., Иванова Е.Ю., Труфанов В.В., Шевелева Г.И. Обоснование
развития электроэнергетики и электроэнергетических компаний в рыночных
условиях / Енергетика России в ХХI веке: Развитие, функционирование,
управление // Сборник докладов Всероссийской конференции 12-15 сентября
2005 г., Иркутск, Россия. – Иркутск: ИСЭМ СО РАН, 2005. – С.542-557.
8. Інноваційні пріоритети паливно-енергетичного комплексу України ; за
заг. ред. А.К.Шидловського. ? Київ: Українські енциклопедичні знання,
2005. ? 512 с. – ISBN 966-7579-15-8..
9. Строгович М.С. Логика. – М.: Госполитиздат, 1949. – 362 с.
10. Управление проектами / И.И. Мазур, В.Д. Шапиро и др. Справочное
пособие / Под ред. И.И. Мазура и В.Д. Шапиро. – М.: Высшая школа, 2001.
– 875 с.
11. Менеджмент в электроэнергетике: Учебное пособие / А.Ф. Дьяков, В.В.
Жуков и др. / Под ред. А.Ф. Дьякова. – М.: Изд-во МЭИ, 2000 – 448 с.
12. Колибаба В.И., Соколов Ю.А., Ямпольский Ю.П. Основы эффективного
управления экономикой и финансами территориальных генерирующих компаний
/ ГОУВПО «Ивановский государственный энергетический университет имени
В.И.Ленина». – Иваново, 2009. – 144 с.,
13. Энциклопедия финансового риск-менеджмента /Под. ред. А.А.Лобанова и
А.В.Чугунова. – М.: Альпина Паблишер, 2003. – 786 с. ISBN 5-94599-098-1
14. Pilipovic D. Energy Risks. Valuing and Managing Energy Derivaties. –
New York: McGraw-Hill, 1997. – 248 p.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
