Світовий досвід розв’язання проблеми забезпечення економічної безпеки
Ставши на шлях незалежності 18 років тому Україна почала розбудову
національної моделі економіки. Увесь період становлення економічної
системи супроводжується зростанням залежностей у світовій економіці, які
були зумовлені процесами інтернаціоналізації виробництва та
глобалізації, що викликало появу нових загроз функціонування економіки
країни. Зважаючи на те, що під час перебування України в складі
колишнього Радянського Союзу вивчення забезпечення економічної безпеки в
основному зводилося до критичного оцінювання американської гегемонії та
захисту принципів соціалістичного способу виробництва, цілком природно
постає питання її побудови, спираючись на прогресивні досягнення людства
в цій сфері, були вироблені в інших країнах.
Питання забезпечення економічної безпеки країни стало досить популярним,
тому в спеціальній літературі широко представлені погляди науковців на
цю проблематику, зокрема в працях О. Амоші, О. Барановського, І. Бінька,
З. Варналія, О. Власюка, B. Геєця, Б. Губського, Я. Жаліла, В. Мунтіяна,
О. Новікової, Г. Пастернака-Таранушенко, C. Пірожкова, М. Чумаченка, В.
Шлемка та ін.
Активізація наукових досліджень з проблем економічної безпеки зумовила
формування самостійного наукового напряму, який передбачає сполучення та
взаємозв’язок двох підсистем державного управління -національної безпеки
та економічної політики.
Однак, попри значну увагу до проблем економічної безпеки,
малодослідженими залишаються питання її забезпечення в різних країнах.
Вивчення цього явища саме в такій площині дасть змогу виробити ефективну
державну політику у сфері забезпечення економічної безпеки.
Проблема забезпечення економічної безпеки країни виникає з появою самої
держави, її національних інтересів та усвідомлення останніх. Перші
згадки про необхідність забезпечення економічної безпеки знаходимо ще в
Платона в його “Державі”, який вказує, що ідеальною є та держава, де
панує достаток, а не надлишок. Саме поява надлишкових потреб призводить
до воєн та перетворює “здорову державу” на “державу, що лихоманить” [1,
с. 372]. Бажання надмірного споживання та володіння предметами розкоші
призводить до необхідності розширення держави шляхом завоювання нових
територій та отримання нових ресурсів, які дають змогу задовольнити
надмірні потреби. Таким чином розробка Платоном ідеальної держави є
механізмом забезпечення економічної безпеки та протидії деструктивним
чинникам.
Проте, незважаючи на те, що як явище економічна безпека виникла досить
давно, об’єктом вивчення економічної науки вона стає у ХІХ ст., що
зумовлено суттєвими та якісними змінами в розвитку суспільного
виробництва, а саме потужний розвиток виробництва на базі НТР та
виникнення монополій створили в багатьох країнах світу реальні внутрішні
загрози для задоволення потреб людини – величезне безробіття, високі
темпи інфляції та інші економічні катаклізми. Необхідність протидії
деструктивним чинникам в економіці зумовили появу нового поняття та
сфери діяльності – забезпечення економічної безпеки.
Зважаючи на досить короткий термін державотворення та необхідність
побудови нової моделі економіки, перед Україною постає нагальне питання
формування власної системи безпеки – як системи протидії внутрішнім і
зовнішнім деструктивним чинникам. Усвідомлюючи невідворотний процес
включення України до світових економічних процесів, науковці розуміють
необхідність дослідження світового досвіду розв’язання проблем
забезпечення економічної безпеки.
У світі існують дуже різні системи й моделі національної безпеки, а
саме:
– американська – орієнтована на поєднання зовнішньої та внутрішньої
безпеки, яку використовують за взірець більшість держав;
– японська – з акцентом на внутрішню соціальну безпеку;
– китайська, яка є найконцентрованішим виразом систем безпеки держав, що
здійснюють будівництво соціалістичного суспільства;
– системи, властиві державам, які нещодавно здобули незалежність, а
також здійснюють глибинну переорієнтацію свого розвитку.
Перш за все, звернемося до досвіду Сполучених Штатів Америки, оскільки
навіть поява самого терміна “економічна безпека” належить 26-му
президенту Сполучених Штатів Америки – Теодору Рузвельту та визначається
як сукупність умов, що надійно забезпечують національний суверенітет,
захист стратегічних інтересів і повноцінний розвиток суспільства, життя
та здоров’я усіх його громадян [2, с. 12].
За перші 100 днів президентства Т. Рузвельта було прийнято 15 законів,
які стали базою для подальшого розвитку заходів. Вони мали на меті
подолання кризи та відновлення економічної потужності держави. Т.
Рузвельт відрікся від класичної практики невтручання держави в
економічне життя й виступив за оптимальне поєднання ринкових мотивів та
державної участі в господарських процесах. Однією з причин такого
поєднання стала необхідність впливу на соціальний клімат у суспільстві,
тому що економічні інтереси особистості реалізуються через соціальну
політику держави. Для координації цієї роботи в цій галузі рішенням
президента Т. Рузвельта в червні 1934 р. було створено федеральній
комітет з економічної безпеки та прийнято закони про економічну безпеку
(The Economic security Act of 1935) та соціальний захист населення (The
Social Security Act of 1935).
У 1999 р. було підготовлено та прийнято Стратегію національної безпеки
США для нового століття, у якій, як і раніше, попри зміцнення безпеки,
що розуміється як боєздатність армії та підтримка демократичного ладу в
країнах світу, основним завданням визначено сприяння економічному
процвітанню Сполучених Штатів, досягнення якого може відбутися за
рахунок піднесення економіки, освоєння нових ринків збуту та створення
нових робочих місць, підвищення конкурентоспроможності американських
товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках, зменшення залежності
країни від іноземних кредитів, зміцнення її можливостей щодо виконання
міжнародних зобов’язань у торговельно-економічній та інших сферах.
Важливе значення в цій концепції останніми роками надається забезпеченню
національних економічних інтересів США в конкурентній боротьбі із
суперниками на світових ринках, а також захисту інтересів держави у
високотехнічних та високотехнологічних сферах.
При цьому слід зазначити, що довготривалий процес пошуку ефективних
шляхів щодо захисту національних економічних інтересів дав змогу
створити ефективну та дієву нормативно-правову базу забезпечення
економічної безпеки. Економічна безпека США розглядається як невід’ємна
і найважливіша зі структурних складових національної безпеки в Стратегії
національної безпеки та реалізується в законах стосовно окремих аспектів
її забезпечення, зокрема:
– загальні питання економічної безпеки зосереджені в законі про
економічну безпеку (The Economic Security Act of 1996);
– підвищення ефективності національної освіти й науки відображені в
законі про освіту для економічної безпеки (The Education for Economic
Security Act of 1999);
– питання податкового регулювання, пріоритетів економічного розвитку,
митного протекціонізму – у законі про економічну безпеку та відтворення
(The Economic Security & Recovery Act of 2001);
– питання ринку праці, боротьби з безробіттям, економічного захисту
населення – у законі про створення робочих місць і економічну безпеку
(Job Creation and Economic Security Act of 2002) та ін.
Національні інтереси за рівнем важливості для країни поділяють на три
категорії: життєво важливі інтереси; важливі інтереси; гуманітарні та
інші інтереси. Економічні інтереси входять до складу першої категорії
важливості національних інтересів США, забезпечення яких є безумовним
пріоритетом політики національної безпеки і до яких належать економічний
добробут суспільства й захист життєво важливих державних інфраструктур.
Досвід розв’язання проблем національної безпеки за всіма її складовими,
що накопичений Сполученими Штатами Америки, підштовхує інші держави у
світі до розроблення та впровадження власних схожих концепцій і
стратегій національної безпеки, орієнтованих на надійний захист
національних економічних інтересів.
Після Другої світової війни загострилися міжнародні аспекти економічної
безпеки. Обмеженість ресурсів у глобальному масштабі, зокрема
енергетична криза 1970-х рр., змусила уряди багатьох країн, передусім
Норвегії, США, Канади, ФРН, Японії, спрямувати свої зусилля на
розв’язання проблем міжнародної економічної безпеки, а згодом –
національної економічної безпеки. Зокрема, у Японії питання про
економічну безпеку було вперше порушено в доповіді відділу енергетичних
прогнозів міністерства зовнішньої торгівлі та промисловості Японії у
1971 р.
Японський підхід до вирішення проблем економічної безпеки базується на
двох принципах:
– збереження та розвиток економічної потужності країни;
– формування сприятливого глобального середовища, що забезпечить
максимальну реалізацію національних інтересів [3, с. 38].
До національних особливостей Японії, що визначають формування її
поглядів на проведення політики національної економічної безпеки,
належить, перш за все, гомогенність і закритість японського суспільства,
зумовлені тривалим, майже трьохсоторічним (аж до середини XIX ст.)
періодом її самоізоляції. На початку 1970-х рр. формується класична
доктрина національних інтересів, що складалася з внутрішньосоціального
(суспільна безпека), військового (національна безпека) та
зовнішньополітичного (мир і стабільність у всьому світі) компонентів. У
цей період основною метою політики національної безпеки Японії стало
приведення її зовнішньополітичної ролі у світі у відповідність з її
економічним потенціалом. Досягнення цієї мети планувалося здійснити
шляхом вирішення трьох завдань: сприяння розвитку ринкових демократій у
світі; забезпечення стратегічного балансу між капіталізмом і
соціалізмом; внесок у стабільні економічні й політичні відносини між
Північчю та Півднем, особливо в Азії.
В еволюції концепцій національної безпеки Японії спостерігаються дві
основні тенденції. По-перше, це “повзуча” глобалізація ролі Японії у
світі, а по-друге, поступова автономізація її в рамках союзу із США. При
цьому, що більше Японія бачить себе глобальною державою, то менше
консервативних і реалістичних аспектів залишається в її доктрині
національних інтересів.
До проблеми економічної безпеки звернулися й російські економісти,
початком чому стало прийняття проектів “Концепции экономической
безопасности Российской Федерации. Основные положения” [4] та “Основных
положений государственной стратегии в области обеспечения экономической
безопасности Российской Федерации” [5].
Однак хотілося б зазначити, що ці проекти важко вважати завершеними як у
теоретичному, так і в практичному плані, незважаючи на те, що була
зроблена спроба науково підійти до розроблення теоретичних основ
економічної безпеки, визначення шляхів її забезпечення, а також
практичних кроків з її реалізації. Треба також зазначити, що російський
уряд довго ігнорував проблему економічної безпеки держави, хоча й були
невдалі спроби зі створення федеральних органів моніторингу та вивчення
цієї проблеми (комітет із захисту економічних інтересів Росії при
президентові, робоча група з економічної безпеки при уряді Російської
Федерації).
Система поглядів на забезпечення безпеки особи, суспільства й держави
від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності, а також
найважливіші напрями державної політики в цій сфері знайшли своє
відображення і сформульовані в концепції національної безпеки Російської
Федерації, затвердженої указом президента РФ № 24 від 10 січня 2000 р.,
у якій підкреслено, що існуючий широкий спектр внутрішніх і зовнішніх
загроз національної безпеки Росії робить можливим захист і реалізацію її
національних інтересів лише на основі стійкого розвитку економіки. Це
надає забезпеченню економічної безпеки російської держави ключового
значення.
IV. Висновки
Категорії національної економічної безпеки сильно відрізняються залежно
від конкретних характеристик національної економіки: її потенціалу,
стійкості, ступеня відкритості. На формування національних концепцій
безпеки, конкретного наповнення її категорій впливає вся сукупність умов
функціонування економіки у світовому господарстві, поглядів правлячих
груп, державна ідеологія, наявність військового потенціалу, здатного
впливати на ухвалення політичних і економічних рішень суб’єктами
світової політики й господарства.
Національні економіки все більше інтегруються в єдину глобальну
економіку та не можуть процвітати в ізоляції, тому кожній країні
необхідно так будувати власну економічну модель, щоб мати змогу
запобігати та мінімізувати наслідки економічних та фінансових криз.
Розроблення методологічних основ економічної безпеки держави з
урахуванням накопиченого досвіду та особливостей сучасного стану
соціально-економічної трансформації в Україні потребує відповідей на
питання щодо визначеності поняття економічної безпеки, економічних
інтересів, принципів, загроз, напрямів економічної й національної
безпеки та механізмів їх забезпечення.
Література
1. Платон. Собрание сочинений : в 3 т. / Платон. – М., 1971. – Т. 3 (1).
2. Куценко В. Освіта як чинник стабільності і національної безпеки
України / В. Куценко, В. Удовиченко, І. Опалєва // Економіка України. –
1998. – № 1. – С. 12-21.
3. Дацків Р.М. Економічна безпека держави в умовах глобальної
конкуренції / Р.М. Дацків. – Л. : Центр Європи, 2006. -160 с.
4. Концепция экономической безопасности Российской Федерации. Основные
положения. Экономическая академия при Минэкономики РФ. – М., 1994. – С.
63.
5. Основные положения государственной стратегии в области обеспечения
экономической безопасности Российской Федерации. Министерство экономики
РФ. -М., 1994. – С. 17.
6. Держава та регіони, Серія: Економіка та підприємництво 2009 р., № 3,
с. 51–54
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
