Відмінність адміністративного судочинства від інших видів судочинств у
питанні заявлення відводу судді
Конституція України гарантує кожному право оскарження в суді рішень, дій
чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб. Це означає, що кожен, хто
вважає свої права порушеними, може з дотриманням процесуального
законодавства звернутися до суду за їх захистом, а суд має розглянути
справу на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом
і судом незалежно від їх матеріального становища.
Питання відокремлення адміністративного судочинства від інших видів
судочинств є визначальним при захисті від порушень прав громадян, а тому
дослідження у цьому напрямі є досить актуальним. У сучасній юридичній
науці проблемою адміністративного судочинства займалися такі провідні
науковці, як Ю.С. Педько, В.А. Сьоміна, І.Б. Коліушко та інші. Водночас
залишаються відкритими спеціальні питання щодо розмежування
адміністративної, цивільної та господарської юрисдикції.
Чинним процесуальним законодавством, зокрема ЦПК, КАС України,
передбачена можливість відводу (самовідводу) не тільки судді, а й
судового експерта, секретаря судового засідання, спеціаліста,
перекладача, у ГПК перелік осіб, з огляду на специфіку учасників
процесу, передбачає можливість відводу лише судді та судового експерта
[8, с. 256].
Безумовно, найважливішими є питання, що пов’язані із відводом судді,
оскільки відвід судді є одним з тих механізмів, що забезпечують
законність та обґрунтованість рішень і покликані гарантувати захист від
впливу на суд різних зовнішніх факторів.
Для порівняння норм чинного процесуального законодавства щодо відводів
доцільно здійснити аналіз тих норм, що регламентують ці питання у
Цивільно-процесуальному кодексі, Кодексі адміністративного судочинства
та Господарському процесуальному кодексі України.
Отже, спільними підставами відведення судді (тобто такими, що визначені
у всіх трьох кодексах) є:
1) участь судді у розгляді такої справи. Водночас у ГПК є специфіка, яка
полягає в тому, що суддя може бути відведений, якщо він брав участь у
розгляді цієї справи, у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за
його участю; специфікою КАС України є те, що суддя може бути відведений,
якщо він брав участь у справі, яка пов’язана із справою, що
розглядається [2];
2) наявність прямої чи побічної зацікавленості в результаті розгляду
справи є спільною ознакою для ЦПК та КАС, яка, однак, відсутня в ГПК
України (можливо, законодавець вважав, що ця підстава входить до поняття
“інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості судді”);
3) наявність родинних зв’язків з особами, які беруть участь у судовому
процесі (при цьому в КАС та ЦпК, на відміну від ГПК, наведено конкретні
переліки родичів) [2; 3; 9];
4) інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості суддів.
Здійснюючи аналіз і порівняння норм чинного процесуального законодавства
за моментом подання заяви, слід зазначити, що у всіх трьох кодексах
визначення моменту подання заяви є тотожним:
– відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим до початку
з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами;
– заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у випадках,
коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку
з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами.
Спільними підставами відведення судді у ЦПК та КАС є такі. У разі заяви
про відвід суд має вислухати особу, якій заявлено відвід, якщо вона
бажає дати пояснення, а також думку осіб, які беруть участь у справі.
Заява про відвід вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що
розглядає справу. Заява про відвід кільком суддям або всьому складу суду
вирішується більшістю голосів.
У ГПК визначений зовсім інший порядок, згідно з яким питання про відвід
судді вирішується головою господарського суду або заступником голови
господарського суду, а про відвід заступника голови – головою
господарського суду, який виносить з цього приводу ухвалу в триденний
строк з дня надходження заяви [5, с. 56].
Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження,
питання про його відвід вирішується президією Вищого Господарського Суду
України в триденний строк з дня надходження заяви про відвід.
Здійснюючи аналіз та порівняння норм чинного процесуального
законодавства за процесуальним документом, яким оформлюються результати
розгляду заяви про відвід, слід зазначити, що таким документом є ухвала.
Відзначимо, що спільними моментами щодо відведення судді у ЦПК та ГПК є
те, що можливість оскарження ухвали про відвід судді прямо не
передбачена [7, с. 94].
Водночас у КАС України прямо визначена неможливість оскарження такої
ухвали (п. 3. ст. 31 КАС України “Ухвала за наслідками розгляду питання
про відвід (самовідвід)” окремо не оскаржується. Заперечення проти неї
може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на постанову чи
ухвалу суду, прийняту за наслідками розгляду справи) [5, с. 59].
Щодо наслідків задоволення заяви про відвід, можна зробити висновок про
аналогічність вирішення цього питання в ЦПК та КАС України:
1. У разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу
одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
2. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому
складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа
розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії
суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів.
3. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності
підстав, зазначених у ст. 21 Кодексу, неможливо створити новий склад
суду для розгляду справи, суд виносить ухвалу про визначення підсудності
справи в порядку, встановленому цим Кодексом.
Результатом задоволення заяви про відвід судді, згідно із ГПК України, є
відкладення справи до вирішення питання про призначення іншого судді [4,
с. 621].
Отже, ми бачимо майже ідентичні норми, що регулюють питання відводу
суддів у ЦПК та КАС України.
Аналізуючи норми ЦПК України та КАС, можна дійти висновку, що при
розгляді справи судом першої інстанції (коли розгляд справи здійснюється
суддею одноособово) суддя, якому заявлено відвід, сам іде до нарадчої
кімнати, де і розглядає наявність підстав для задоволення заяви про
відвід.
Зважаючи на оціночний характер зазначеної норми ЦПК та
непередбачуваність оскарження ухвал про задоволення відводу, суддя часто
має змогу ухилитися від винесення рішення по справі.
Виходячи з цього, більш вдалою та логічною процесуальною конструкцією є
така, за якою питання про відвід судді вирішується головою суду. Що
стосується господарського процесу, то тут все логічніше, однак перелік
підстав для відводу значно скорочений порівняно із ЦПК та КАС України.
Процесуальним документом, яким повинно бути оформлене рішення про відвід
судді, є ухвала, однак не дивлячись на це, суди часто відмовляють у
задоволенні заяв про відвід судді листом, що дає сторонам додаткову
підставу для оскарження рішення через порушення процесуальних норм [5,
с. 58].
IV. Висновки
Підбиваючи підсумок, слід відзначити загальну недосконалість
застосування відводів у цивільному, адміністративному та господарському
процесі.
Для подолання такої недосконалості при формулюванні норм чинного
законодавства, що регулюють відводи в сучасному цивільному,
господарському та адміністративному процесі, потрібно враховувати такі
проблеми, які умовно варто поділити на три групи:
1) існування людського фактора. Вирішення цієї проблеми передбачає пошук
шляхів, які б унеможливлювали виникнення суддівської упередженості чи
зацікавленості при розгляді справи;
2) недобросовісне користування сторонами своїми правами через заявлення
учасниками процесу безпідставних та невмотивованих відводів;
3) необхідність оперативного та ефективного розгляду заяв про відвід та
процедура визначення суб’єктів вирішення цієї заяви.
Крім цього, необхідно чітко встановити випадки, коли можливі чи
неможливі оскарження ухвал про задоволення чи незадоволення заяв про
відвід судді.
Література:
1. Адміністративна юстиція України: проблеми теорії та практики.
Настільна книга судді / за ред. О.М. Пасенюка. – К. : Істина, 2007. –
608 с.
2. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної
Ради України. – 1992 р. – № 6. – Ст. 56.
3. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. №
2747-IV // Урядовий кур’єр. – 2005. – № 153, (№ 153-154)
4. Комзюк А.Т. Адміністративно-юрисдик-ційне провадження: проблеми
вдосконалення / А.Т. Комзюк ; за заг. ред. В.Б. Авер’янова. – К., 2002.
– С. 617-645.
5. Пащенко О. Проблемні питання застосування відводів у цивільному,
господарському та адміністративному процесі / О. Пащенко // Юридичний
радник. -2006. – № 5(13). – С. 54-59.
6. Педько Ю. Административная юстиция и административная юрисдикция:
некоторые теоретические и практические вопросы соотношения // Право
України. – 2001. – № 10. – С. 72-75.
7. Педько Ю.С. Становление административной юстиции в Украине :
монография / Ю.С. Педько. – К. : Ин-т государства и права им. В.М.
Корецкого НАН Украины, 2003. – 208 с.
8. Сьоміна В.А. Спір з приводу реалізації повноважень між місцевими
державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування – як вид
адміністративно-правового спору / В.А. Сьоміна // Проблеми удосконалення
правового регулювання місцевого самоврядування в Україні : матеріали
Міжнар. наук.-практ. конф., м. Харків, 25 трав. 2004 р.- Х., 2004. – С.
256-257.
9. Цивільний процесуальний кодекс // Відомості Верховної Ради України.
-2004 р. – № 40-42. – Ст. 1530.
10. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 1, с. 151–153
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
