Заходи кримінально-правового характеру, їх застосування до неповнолітніх
правопорушників як спеціальна система здійснення принципів диференціації
та індивідуалізації кримінальної відповідальності
У сучасній спеціальній літературі розглядається переважно практичний
аспект, а саме аналізуються певні проблеми і труднощі, що виникають при
виконанні і відбуванні покарань, не пов’язаних з позбавленням волі.
Що стосується ефективності виконання кримінальних покарань, не
пов’язаних з позбавленням волі, то їх дослідження дозволяє розширити не
тільки теорію, а й практику їх призначення та виконання. У
кримінально-виконавчому аспекті дана проблема сьогодні заслуговує
особливої уваги в зв’язку з тим, що дослідження її проводиться в Україні
порівняно недавно [3, с. 10-11; 5; 6].
Окремі автори також виказують своє відношення до альтернативних
позбавленню волі покаранням.
Так, В.А. Уткін вважає, що збільшення кількості покарань, не пов’язаних
з позбавленням волі, може бути більш впливовим фактором, ніж тюремне
ув’язнення. Але це, на його думку, неможливо без надійної організації
виконання альтернативних позбавленню волі видів покарань, що викликали б
у суддів віру в ефективність цих покарань із позиції мети покарання, яка
чітко визначена Кримінальним кодексом [11, с. 50].
О.В. Філімонов підкреслює, що для створення механізму виконання
покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, необхідно створити дійову
правову базу шляхом внесення змін і доповнень до законодавчих актів та
прийняття закону, який би забезпечував регулювання призначення,
виконання та відбування альтернативних позбавленню волі видів покарань
[12, с. 48]. С.Н. Понамарьов вважає, що надійність альтернатив багато в
чому залежить від готовності застосовувати та виконувати їх відомствами,
які є учасниками кримінального судочинства, а також осіб, відносно яких
введені ці альтернативи [10, с. 124].
О.В. Беца визначає, що альтернативна ув’язненню санкція пробації
(випробування) полягає у встановленні нагляду за злочинцем, котрий
залишається у суспільстві, але судом на нього покладені певні
зобов’язання й обмеження [2, с. 39].
Положенню неповнолітніх в системі кримінальної юстиції спеціально
присвячені Мінімальні стандартні правила ООН з відправлення правосуддя
відносно неповнолітніх, що отримали скорочене найменування Пекінські
правила [8, с. 24-25].
Пекінські правила були запропоновані Сьомим конгресом ООН з попередження
злочинів і поводженню з правопорушниками, скликаному у вересні 1985 р.,
і прийняті Генеральною Асамблеєю в листопаді 1985 р. Правила мають в
цілому рекомендаційний характер і повинні здійснюватися “в контексті
економічних, соціальних і культурних умов”, існуючих в кожній
державі-членові ООН.
Правила визначають принципи поводження з неповнолітніми правопорушниками
на всіх стадіях кримінального правосуддя, включаючи відбування
кримінального покарання. В п. 1.6. Правил підкреслюється необхідність
вдосконалення системи правосуддя відносно неповнолітніх і ухвалення
одночасно заходів для розробки прогресивної соціальної політики відносно
неповнолітніх.
Не потребує доказу той факт, що неповнолітній є ще недостатньо зрілою і
соціально змужнілою людиною, яка перебуває в процесі формування своїх
найважливіших рис і якостей. Це особа, яка ще не може вважатися
дорослою, і в той же час вона здатна свідомо вступати у стосунки з
суспільством, дотримуючись соціальних норм, включаючи правові.
Неповнолітність як окремий період життя людини характеризується
специфічними особливостями емоційного, інтелектуального та соціального
характеру і потребує їх врахування при вирішенні питань взаємовідносин
неповнолітніх. На них впливають процеси інтенсивного фізіологічного
розвитку, соціалізації особи, набуття ними життєвого досвіду,
психологічні, вікові особливості, що характеризуються підвищеною
емоційністю, нестійкістю характеру, відсутністю остаточно сформованих
вольових якостей, інтенсивним інтелектуальним розвитком, який обумовлює
можливість переходу до орієнтації на внутрішню систему моральних
принципів.
Велику увагу приділяється визначенню системи покарань та їх
класифікації. Робиться акцент на необхідності досягнення під час
застосування того чи іншого виду покарання мети індивідуалізованого та
диференційованого підходу до кожного правопорушника, врахування питання
можливості його виправлення та ресоціалізації. Особливо це стосується
неповнолітніх.
Покарання, не пов’язані з позбавленням засуджених волі, на наш погляд,
мають більше аргументів впливу на виправлення і ресоціалізацію
засудженого. Так, відсутність ізоляції засудженого, але присутність
каральної функції з боку кримінально-виконавчої інспекції, дотримання
засудженим певних умов відбування покарання, збереження ним певного
соціального статусу, застосування до засудженого певних обмежень,
збереження його сімейних відносин та соціальних зв’язків, збереження
його професійної кваліфікації, економічна, соціальна та
морально-психологічна вигідність, формування у засудженого
загальноприйнятих навичок поведінки дозволяє зробити висновок, що дана
категорія засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, має
набагато більше можливостей успішно інтегруватися в суспільство у якості
його повноправного громадянина.
? *
??=? неповнолітніх, не пов’язаних з позбавленням волі, випливає,
зокрема, зі Стандартних мінімальних правил ООН стосовно заходів, не
пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила) [9, с. 218]. Так,
у розділі 18 Пекінських правил йдеться про необхідність створення
максимально широкого комплексу заходів впливу на неповнолітніх з метою
недопущення поміщення їх у виправні установи [9, с. 297].
Таким чином, потребує реформування система покарань, у томі числі і
система покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, які повинні
застосовуватися до неповнолітніх правопорушників. Ми не можемо
погодитися з терміном “неповнолітній злочинець”, який часто
використовується у літературі багатьма авторами. Неповнолітня особа ще
не має тих закоренілих поглядів, звичок, які характеризують дорослих
злочинців. Більш правильніше, на наш погляд, що стосується
неповнолітніх, застосовувати термін “неповнолітній правопорушник”.
Аналізуючи систему покарань, необхідно констатувати, з одного боку –
різноманітність їх видів, а з іншого – істотні розходження між окремими
покараннями, що відносяться до їхнього змісту, порядку й умов
застосування. Діюча система покарань, встановлена ст. 51 КК України, що
містить у собі 12 видів, практично утворила у своїй структурі дві
підсистеми: підсистему покарань, пов’язаних з позбавленням волі (арешт;
обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні
військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне
позбавлення волі); і підсистему покарань, не пов’язаних з позбавленням
волі (штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину
або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи;
службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна).
Що стосується неповнолітніх, то відносно них встановлена своя система
покарань, яка, як ми це вже підкреслювали, не відповідає, на жаль,
принципам справедливості і індивідуалізації призначення покарань
неповнолітнім, і потребує самого глибокого вивчення і вдосконалення.
З метою удосконалення комплексної системи покарань, не пов’язаних з
позбавленням засуджених волі, а також можливостей суду з належним
мотивуванням прийнятого рішення застосування до неповнолітніх
правопорушників, що вчинили злочини невеликої і середньої тяжкості, а в
деяких випадках і тяжкі злочини, інших, крім існуючих, заходів
кримінально-правового характеру, не пов’язаних з позбавленням
неповнолітніх волі, ми пропонуємо запровадити в діюче кримінальне
законодавство нові заходи кримінально-правового характеру, не пов’язані
з позбавленням неповнолітніх волі.
Висновки
Глибокий та всебічний аналіз судової практики, теоретичних положень
науки кримінального права, психологічних та педагогічних заходів впливу
до неповнолітніх правопорушників дав підстави дійти наступних висновків:
1) існуюча система видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх,
визнаних винними у вчиненні злочину (ст. 98 КК України) є явно
неефективною. На це вказують вчені, які розглядали цю проблему (так,
В.М. Бурдін підкреслює, що фактично до неповнолітніх сьогодні
застосовується тільки позбавлення волі на певний строк) [4, с. 129];
2) оскільки правопорушення неповнолітніх здебільшого знаходяться на межі
між проступком та злочином, тому дуже важко здійснити принципи
диференціації та індивідуалізації покарання. Наразі відсутні заходи, які
за своєю характеристикою несли б значно меншу кару, ніж покарання.
Вихід ми вбачаємо в створенні спеціальної системи заходів
кримінально-правового характеру (вперше в теорії кримінального права про
це згадував Л.В. Багрій-Шахматов [1, с. 86]), до складу якої були б
включені, крім видів покарань, передбачених чинним КК України, й інші
заходи кримінально-правового характеру.
Література:
1. Багрий-Шахматов Л.В. Теоретические проблемы классификации уголовных
наказаний / Л.В. Багрий-Шахматов, В.И. Гуськов. – Воронеж : Изд-во
Воронежского университета, 1971.- 107 с.
2. Беца О.В. До питання про створення служби пробації в Україні / О.В.
Беца // Проблеми пенітенціарної теорії і практики: щорічний бюлетень
Київського ін-ту внутрішніх справ. – К. : КІВС; МП Леся, 2002. – С.
34-42.
3. Бойко І. Ув’язнення і альтернативні міри покарання / І. Бойко //
Юридичний вісник України. – 2002. – 21-27 грудня. – С. 9-11.
4. Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх в
Україні: монографія / В.М. Бурдін. – К. : Атіка, 2004. – 240 с.
5. Забрянский Г.И. Наказание несовершеннолетних и его региональные
особенности : Статистическо-кримино-логическое исследование / Г.И.
Забрянский. – М. : Рудомино: Мультимедиа, 2000. – 148 с.
6. Зайко Т.М. Система мер предупреждения преступности несовершеннолетних
в условиях специализированных учреждений: автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня доктора юрид. наук: 12.00.08 / Т.М. Зайко; Уральская
государственная юридическая акад. – Екатеринбург, 2002. – 48 с.
7. Курс уголовного права. Общая часть : учеб. для вузов : в 2 т. / Под
ред. док. юрид. наук, проф. Н.Ф. Кузнецовой и канд. юрид. наук, доц.
И.М. Тяжковой. -М. : Зерцало, 1999. – Т. 2: Учение о наказании. – 400 с.
8. Мінімальні стандартні правила ООН з відправлення правосуддя відносно
неповнолітніх (“Пекінські правила”) // Советская юстиция. – 1991. – №
14. -С.23-25.
9. Международные акты о правах человека: сборник документов. – М. :
НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 784 с.
10. Пономарев С.Н. Организация воспитательно-профилактической работы с
осужденными, отбывающими наказания, не связанные с лишением свободы :
учеб. пособ. / С.Н. Пономарев; под общ. ред. С.Н. Пономарева. – Рязань:
Академия права и управления МВД России, 2002. – 451 с.
11. Уткин В.А. Наказание и исправительно-трудовое воздействие / В.А.
Уткин. -Томск : Изд-во Томского государственного университета, 1984. –
200 с.
12. Филимонов О.В. Альтернативы тюремному заключению в Российской
Федерации / О.В. Филимонов. – М. : PRI, 2001. – 124 с.
13. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 1, с. 145-148
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
