Кримінологічні аспекти щодо протидії корупції
Корупція є світовим явищем, притаманним всім країнам світу. Корупція є
однією з найактуальніших соціальних проблем сучасності, розв’язання якої
для багатьох країн є надзвичайно важливою справою. Це певною мірою
стосується й України, для якої корупція стала чинником, що загрожує її
інтересам. Над розв’язанням проблем з протидії корупції працювали такі
зарубіжні вчені як: К.М. Абдієв, В.В. Астанін, Л.В. Астаф’єв, С.В.
Ванюшкін, Б.В. Волженкін, А.І. Долгова, П.О. Кабанов, Д. Кауфман, В.С.
Комісаров, Н.Ф. Кузнєцов, Н.О. Лопашенко, В.В. Лу-нєєв, С.В. Максимов,
А.В. Наумов, М.В. Щедрін, Л. Шеллі та інші.
Серед вітчизняних науковців помітний внесок у вирішення зазначених
питань зробили Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І.
Борисов, В.М. Гаращук, В.О. Глушков, В.В. Голіна, І.М. Даньшин, А.П.
Закалюк, В.С. Зеленецький, О.Г. Кальман, М.І. Камлик, В.А. Клименко,
В.П. Корж, М.Й. Коржанський, О.М. Литвак, П.С. Матишевський, Г.А.
Матусовський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, І.В. Сервецький, О.Я.
Свєт-лов, В.В. Сташис, І.К. Туркевич, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун та інші.
Окремі проблемні адміністративно- правові, кримінологічні,
кримінально-правові, політичні аспекти проблем протидії корупції
висвітлені у сучасних монографічних дослідженнях, які були проведені в
Україні Л.І. Аркушою, О.Ф. Гідою, О.О. Дудоровим, В.С. Лукомським, М.І.
Мельником, Є.В. Невмержицьким, О.С. Новаковим, А.О. Сафоненком, О.В.
Терещуком, С.А. Шалгуновою та ін.
Корупція є складною науковою проблемою, розв’язання якої вимагає
застосування міжгалузевого підходу. Дослідження корупції як соціального
явища має здійснюватися комплексно: кримінологією, адміністративним,
конституційним, державним, трудовим правом, політологією, соціологією,
економічною наукою, психологією.
Визначаючи сутність корупції, слід виходити з того, що корупція не може
бути віднесена до конкретного суспільно небезпечного діяння, до певного
правопорушення. Зведення корупції до певного виду правопорушень, зокрема
злочинів (така точка зору, що має місце серед певної частини науковців
та практиків), є однією з найбільш істотних помилок у розумінні
корупції. Корупція – це соціальне явище, яке має соціальну
обумовленість, соціальні закономірності розвитку та здійснює негативний
вплив на соціальні процеси [5, с. 10].
Це суспільне явище, до якого залучені громадяни разом із представниками
влади. Корупція є частиною культур та традицій. Корупція є занадто
широким та розпливчастим поняттям, хоча і не зовсім чітко визначеним.
Поняття корупції, сформульоване 34-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 17
грудня 1979 р., визначає це явище як виконання посадовою особою
яких-небудь дій або бездіяльність у сфері його посадових повноважень за
винагороду у будь-якій формі з боку зацікавленої особи, як з порушенням
службових інструкцій так й без таких [4].
Поняття корупції та корупційних діянь визначено у Законі України “Про
боротьбу з корупцією” (надалі Закон). Під корупцією в Законі розуміється
діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована
на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Корупційними
діяннями є: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання
функцій держави, у зв’язку з виконанням таких функцій матеріальних благ,
послуг, пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи одержання
предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно
нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості; б) одержання особою,
уповноваженою на виконання функцій держави, кредитів або позичок,
придбання цінних паперів, нерухомості або іншого майна з використанням
при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством (ст. 1
Закону) [2]. Закон визначає правові та організаційні засади запобігання
корупції, виявлення та припинення її проявів, поновлення законних прав
та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних
діянь.
Якщо характеризувати корупцію найпростішими словами, то це – зловживання
особою своєю державною посадою задля отримання особистої користі або
користі для іншої особи чи групи осіб. Корупцію становлять дії державної
посадової особи, яка приймає, випрошує або вимагає винагороди, або дії
представника приватного бізнесу (чи просто громадянина), який пропонує
винагороду з метою обминути закон задля отримання переваг у конкурсному
процесі або особистої вигоди.
Корупція є двостороннім процесом, в який залучені представники як
державного, так і приватного сектора, які вчиняють неправомірні,
протиправні і неетичні дії, які підривають економіку країни, завдають
шкоди її соціальним і політичним інститутам. Ефективним критерієм, що
допомагає виявити, чи становлять ті чи інші дії корупцію, є ступінь
відкритості, прозорості і підзвітності даних дій. Корупціонери завжди
намагаються приховати свої незаконні вчинки від громадськості, навіть
там, де корупція є поширеним явищем.
Корупція набуває різних форм, до яких, зокрема, належать хабарництво,
здирництво, кумівство, протегування, розкрадання державних фондів,
незаконна витрата надходжень, зловживання владою тощо. Хабарництвом
називають платежі, яких вимагають посадові особи, або які надаються їм
представниками приватного бізнесу з метою отримання в обмін на це
переваг, таких як державні контракти, пільги, знижені податки, ліцензії
або вирішення юридичних питань. До видів корупції належить також
розкрадання державних фондів посадовими особами, на яких покладено
управління цими фондами, та маніпуляція або порушення законів про вибори
по відношенню до фінансів, виділених на виборчу компанію, та організацію
голосування тощо.
Треба наголосити на тому, що причини корупції, у великій мірі, пов’язані
з існуючими конкретними умовами політичного, правового розвитку країни,
історією її суспільного життя (недовіра уряду, терпимість до корупції,
персональна лояльність), традиціями державного бюрократичного апарату,
існуючим у цій країні економічним станом та її політичним курсом.
Наведемо деякі з факторів і умов, які сприяють виникненню корупції.
Політичні фактори. Рівень корупції залежить від рівня захищеності
громадянських свобод, особливо, рівня свободи преси, спроможності
громадян створювати неурядові організації, а також рівня активної
політичної конкуренції. Особливе значення має розвиненість
громадянського суспільства. Для того, щоб здійснювати контроль над
корупцією, громадяни повинні мати можливість отримувати інформацію про
діяльність уряду і вживати відповідних заходів. Країни, в яких права
людини придушуються, можуть бути особливо уразливі для поширення
корупції.
Правовим фактором, який значно впливає на рівень корупції, є якість
правової системи держави, особливо, забезпечення нею можливості
затримання і належного покарання за вчинення корумпованої діяльності.
Правовий фактор, у свою чергу, безпосередньо пов’язаний з існуванням
ефективних законів проти корупції, які, наприклад, регулюють конфлікти
інтересів чи фінансування виборчої компанії. Нарешті, ефективність
законів залежить від надійності правоохоронних органів і судів та їхньої
спроможності протидіяти корупції. Без забезпечення цих умов корупція має
тенденцію швидкого поширення.
При аналізі бюрократичного фактору, слід визначити, що сприятливі умови
для корупції виникають там, де відбувається завищення ролі регулюючих
органів і втручання державних бюрократичних органів в економіку. Якщо
уряд запроваджує велику кількість правил та інструкцій, державні
посадові особи отримують більше можливостей для використання їх у своїх
інтересах або для їх порушення. Особливо це стосується випадків, коли
такі особи здійснюють необмежений контроль у сфері державної служби або
застосування інструкцій і визначення винагород. Бюрократична корупція
визначається як функція розміру винагород і покарань, які перебувають
під контролем посадової особи, можливості цієї особи розпоряджатися ними
на свій власний розсуд, а також її підзвітності за прийняті нею рішення
та вчинені дії. Із наданням більшої свободи розпоряджатися винагородами
та покараннями з одночасним зниженням вимог підзвітності, зростає
потенціал корупції.
Розглядаючи економічні фактори, слід звернути увагу, що більше
можливостей для свого поширення корупція отримує, коли уряд створює
економіку монополістичного типу. Державна влада, спираючись на внутрішню
інформацію, створює можливості для посадових осіб у забезпечення ними
своїх інтересів або інтересів їхніх союзників. Ця низка факторів
безпосередньо пов’язана з бюрократичними факторами, адже економічна
політика держави, якщо її розвивати, здійснювати й контролювати без
участі громадськості, без забезпечення її прозорості і підзвітності,
може перетворитися в предмет зловживань. Прикладами здійснення такої
політики є запровадження торговельних обмежень, субсидій або зниження
податкової ставки.
Корупція, як соціальне явище, проникла в багато сфер громадського життя.
Вона охопила значні ешелони органів влади, правоохоронних органів,
бізнесу, засобів масової інформації, відносин з споживачами,
профспілками, громадськими організаціями [1, с. 53]. Політичними
наслідками корупції є те, що корупція проявляє свій підступний характер,
руйнуючи систему управління і національну стабільність за допомогою
підриву законності в політичній системі. За своєю природою, корупція є
формою вимагання, що позбавляє простих громадян участі в процесі
прийняття рішень. Корупція змінює методи прийняття управлінських рішень,
що призводить до запровадження помилкових проектів і цін, неправильного
вибору підрядчиків, поставок неякісних продуктів, та перенесення
корупції на нижчі рівні управління. Внаслідок корупції послуги починають
надаватися не тим, хто їх потребує. При цьому активне чи пасивне
потурання корупції спонукає до усунення підзвітності, і, через деякий
час, може призвести до загальної руйнування верховенства права. Отож,
традиції корупції закріплюються і стають такими, що вже не піддаються
заходам боротьби з нею. Корупція живить сама себе, створюючи зростаючу
спіраль незаконних хабарів, поки державні структури не виявляються
зовсім підірваними, а розвиток країни – відкинутим назад на цілі роки.
Економічні наслідки корупції слід визначити у тому, що корупція стримує
економічний розвиток нашої країни. Хабарництво призводить до додаткових
комерційних витрат, ускладнюючи тягар малих підприємців і спричинюючи
нераціональне використання людського капіталу та інтелектуальних
ресурсів країни. Постійна увага, якої потребують корумповані посадові
особи з боку підприємств, також знижує економічну продуктивність.
Підприємства залучаються в конкуренцію навколо найбільшого хабара, що
позбавляє їх переваг ринкової конкуренції. У такій ситуації найважчий
тягар лягає на плечі бідних, що збільшує соціальний розрив між ними і
багатими. Бідні не мають коштів для того, щоб брати ефективну участь і
отримувати переваги в громадських процесах, в яких укоренилася корупція.
Якщо програма, спрямована на допомогу бідним, здійснюється корумпованими
методами, найбідніші споживачі, яким призначена така допомога, мають
невеликі шанси на її отримання. Перекручення, внаслідок корупції,
державних пріоритетів призводить до зменшення витрат на такі соціальні
сфери як охорона здоров’я і освіта, що завдає суттєвої шкоди добробуту
країни. Окрім очевидних соціальних наслідків, такі підходи до витрачання
коштів справляють значний негативний вплив на економічне здоров’я країни
у довгостроковій перспективі, оскільки корупція відштовхує місцевих та
іноземних інвесторів, сприяє розвитку тіньової економіки, зменшує
податкові збори.
Всі наведені вище політичні та економічні наслідки корупції значною
мірою відбиваються на соціальному стані громадян. “Культура корупції”
призводить до деморалізації населення країни, втрати довіри до держави
та її інститутів, і, у крайньому випадку, до банкрутства самої держави.
Корупція руйнує довіру громадськості і знищує соціальний капітал. Вона
підриває закони і норми, які спрямовані служити продуктивним соціальним
цілям, таким як, наприклад, захист навколишнього середовища. Якщо не
протидіяти поширенню корупції, вона роз’їдає закони держави доти, поки
громадяни вже не бачать сенсу в їх додержанні.
На підставі викладено слід зробити висновок, що корупція є зловживання
особою своєю державною посадою задля отримання особистої користі або
користі для іншої особи чи групи осіб, інтересам яких вона служить.
Корупція є двостороннім процесом, в який залучені представники як
державного, так і приватного сектора. Вона має тенденцію поширення
особливо там, де слабкі інститути управління, а органи, що забезпечують
підзвітність (наприклад, парламенти) не приймають проти цього належних
заходів. Корупція підриває систему державного управління, перекручує
процес прийняття рішень, призводить до послаблення державних програм і
інфраструктури, зменшення витрат на охорону здоров’я та освіту, а також
стримує загальний розвиток країни. Наслідки корупції тяжким тягарем
покладаються на підприємців і проявляються в нераціональному
використанні людських та економічних ресурсів. Корупція також заважає
залученню в економіку країни іноземних інвестицій. Корупція підриває
довіру громадян до державних органів, деморалізує населення, збільшує
бідність, позбавляє незахищені верстви населення участі в процесі
прийняття соціальних та економічних рішень.
IV. Висновки
За результатами дослідження та висновків пропонуються наступні
пропозиції:
– ввести ретельну систему підбору осіб на посади, які небезпечні з
погляду на вчинення корупційних дій; ввести систему заохочень позитивних
дій посадових осіб, спрямовану на те, щоб чиновникові було вигідно і в
матеріальному плані, і в моральному поводитися чесно і ефективно;
регулярно проводити публічні засідання державного комітету з контролю за
витрачанням державних коштів; надати право розслідування фактів корупції
фактично будь- якому повнолітньому громадянину України; реформа
державної служби,- гідна оплата праці державних службовців, система
стимулів; створення комітету з правом розслідування фактів
правопорушень, що здійснюється президентом і вищими посадовими особами
(прокурори, судії, міністри, народні депутати ін. (Комітети конгресу США
мають право розслідувати факти правопорушень, що здійснюються
президентом і вищими посадовими особами);
– заборонити службовим особам виїжджати в службові відрядження за
рахунок фізичних і юридичних осіб (суддя у Російській Федерації не може
отримувати почесні звання, нагороди (окрім наукових і спортивних) від
громадських організацій, політичних партій, іноземних держав без дозволу
кваліфікаційної колегії суддів, виїжджати в службові відрядження за
рахунок фізичних і юридичних осіб);
– змінити порядок рішення питання про порушення кримінальної справи
відносно високопоставлених чиновників (судді, прокурори, міністри,
народні депутати, тощо);
– регулярне проведення моніторингу корупційних правопорушень. Одне з
головних завдань антикорупційної діяльності в Україні на сьогодні
полягає у тому, щоб зробити коруп
Література:
1. Багрий-Шахматов Л.В. Корупція як соціальна патологія / Л.В.
Багрий-Шахматов // Проблеми боротьби з корупцією, організованою
злочинністю та контрабандою. Президенту України, Верховній Раді України,
Уряду України, органам центральної та місцевої виконавчої влади.
Аналітичні розробки, пропозиції наукових і практичних працівників :
міжвідомчий науковий збірник / за ред. А.І. Комарової, М.О. Потебенька,
В.П. Пустовойтенка, В.І. Радченка та ін. – К., 2001. – Т. 22. – 730 с.
2. Закон України. Про боротьбу з корупцією // Відомості Верховної Ради.
– 1995, № 34. – Ст. 266.
3. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №
30. -Ст. 141.
4. Матеріали 34-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 1979 р. // Весник МГУ.
– М., 1980.
5. Мельник М.І. Корупція – корозія влади (соціальна сутність, тенденції
та наслідки, заходи протидії) : монографія / М.І. Мельник. – К. :
Юридична думка, 2004. – 400 с.
6. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 2, с. 69–73
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
