Ознаки насильницької злочинності
При аналізі конкретних видів злочинності та особливостей їх попередження
існує необхідність розгляду таких понять, як кримінологічна
характеристика та класифікація злочинів. У реальному житті злочинність
може проявлятись у формі окремого злочину, вчиненого конкретним
індивідуумом, та виду (групи) злочинів, скоєних певним контингентом
осіб. Для попередження злочинів та їх видів необхідно мати достатню для
цієї мети інформацію. У цьому аспекті встановлення ознак насильницької
злочинності, на нашу думку, допоможе більш детально розуміти небезпеку
цього не лише кримінально-правового, а й соціального явища та сприятиме
напрацюванню рекомендацій для протидії йому.
Проблема насильницької злочинності у різний час була об’єктом
дослідження багатьох вчених-криміналістів, а також філософів,
психологів, педагогів, адже саме явище не може залишати байдужими
прогресивних представників спільноти. Слід виділити фундаментальні праці
таких вітчизняних та російських учених як А.І. Алєксєєва, Ю.М. Антоняна,
О.М. Бандурки, В.В. Голіни, І.М. Даньшина, А.Ф. Зелінського, О.М.
Литвака та інших.
Кримінологічна наука досить давно оперує поняттями “насильницькі
злочини” та “насильницька злочинність”. З усього загалу злочинів
“насильницькі” та “корисливо-насильницькі” виділені на підставі їх
поєднання з насильством (фізичним або психічним) і корисливою
спрямованістю. При цьому практично не приділяється увага формам
насильства, лише відзначається їх різноманітність.
Стосовно кримінологічної класифікації, побудованої за способами та
іншими елементами характеристики окремих видів і груп злочинів, у
літературі немає єдиної думки.
О.М. Бандурка та А.Ф. Зелінський виділяють 13 груп, що складають
класифікацію злочинності, серед яких:
– насильницькі і відкриті корисливі злочини проти власності: грабежі,
розбої, вимагання, бандитизм;
– агресивні насильницькі посягання на особистість, її життя, здоров’я,
честь і гідність;
– насильницькі злочини проти громадського порядку, громадської безпеки
та держави [3, с. 37-39].
Стосовно поняття “насильства” також немає єдиної думки, адже ця проблема
є не тільки соціально-правовою, а й філософською. Крім того, розглядають
і внутрішню природу насильства через призму історії людства.
У теорії кримінального права та кримінології прийнято розглядати
насильство не розрізняючи його за предметами, які при ньому
використовуються. Проте спроби класифікації насильства все ж є, але вони
стосуються об’єктів посягання. Так, однією з класифікацій є розподіл
насильницьких злочинів на види відповідно до посягань на життя,
здоров’я, свободу місця знаходження, тілесну недоторканість, статеву
недоторканість і на сексуальну свободу особистості, правильний розвиток
дітей тощо.
Існує думка, що насильство як спосіб може виступати обов’язковою або
спеціальною ознакою складу злочину, факультативною або альтернативною і
в певних випадках – обов’язковою для кваліфікованих видів злочинів.
Тобто насильницького характеру ці злочини набувають (що їх і поєднує)
тільки у разі вибору винною особою такого способу [12, с. 104].
В.В. Голіна визначає поняття насильницької злочинності проти життя і
здоров’я як сукупність умисних посягань, спрямованих на втручання у
фізичну і психічну цілісність жертви злочину з метою заподіяння їй
смерті або тілесного ушкодження. Крім убивств і тілесних ушкоджень, до
насильницької злочинності нерідко відносять і розглядають їх разом –
хуліганство і зґвалтування. Безперечно, ці злочини мають деякі спільні
кримінологічні риси, але водночас не можна не бачити суттєвих
відмінностей в їх природі, мотивації, у різній патології особистості
злочинців, чинниках, що обумовлюють специфічний вид злочинного
насильства. Проте В.В. Голіна зазначає, що найбільш небезпечними і
поширеними видами насильницької злочинності є вбивство і тяжкі тілесні
ушкодження [8, 13].
А.І. Алексєєв до насильницької злочинності відносить діяння, що
посягають на різні об’єкти, але пов’язані єдиною мотивацією
(насильницькою чи агресивно-насильницькою). При цьому мається на увазі і
насильство “інструментальне” (наприклад, спрямоване на пограбування), і
насильство як самоціль (наприклад, безглузде катування потерпілого).
Учений вважає, що основну частину насильницької злочинності, її ядро
складають кримінально-карані діяння, які посягають на життя та здоров’я
особи, та такі, що відрізняються підвищеною громадською небезпекою,
відносною поширеністю, помітно впливаючи таким чином на формування
злочинності: тероризм, захоплення заручників, бандитизм, масові
безпорядки, насильницький грабіж, розбій, вимагання, посягання на життя
спеціальних суб’єктів, хуліганство та інші [1, с. 229-230].
Ю.М. Антонян, розглядаючи поняття “тероризму”, також звертається до
тлумачення поняття “насильства”. На його думку, насильство при тероризмі
має ряд певних, суттєвих саме для нього ознак, і акт насильства може
називатися терористичним тільки тоді, коли він вчинюється задля
залякування кого-небудь. Одне й те саме діяння може бути вчинене і
заради залякування, і заради ще чого-небудь (наприклад, фізичного
усунення небажаної особи), причому зміст і мета не завжди усвідомлюються
або усвідомлюються не в повному обсязі. Тобто тероризм – це насильство,
що містить в собі загрозу іншого, не менш жорсткого насильства для того,
щоб викликати паніку, порушити державний і громадський порядок,
викликати страх, змусити супротивника прийняти бажане рішення, викликати
політичні та інші зміни [2, 10].
Л.Д. Гаухман та С.В. Максимов розглядають насильство як протиправний
вплив на організм іншої людини, вчинений проти її волі. Тобто насильство
– це фізичний вплив, виражений в нанесенні потерпілому побоїв, вчиненні
стосовно нього інших насильницьких дій, що викликають фізичний біль, а
також обмеження дій потерпілого шляхом зв’язування, скручування рук,
закриванні рота, утримання при спробі втекти. Під загрозою застосування
насильства дослідники розуміють залякування іншої особи застосуванням до
неї фізичного насильства [4, с. 102, 147, 245].
Насильницький злочин пов’язаний насамперед із впливом на такий об’єкт,
як суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, у центрі
яких постає людина як біологічна істота. Насильницькі злочини можуть
посягати на різні безпосередні об’єкти, пов’язані із суспільними
відносинами у плані забезпечення безпеки людини, при цьому особистість,
людина є основним об’єктом злочинного зазіхання. З характером об’єкта
посягання пов’язана і суб’єктивна ознака насильницького злочину –
визначена форма вини. Для визнання злочину насильницьким важливе
значення має характер насильства, його інтенсивність.
Насильство має різнобічне кримінально-правове значення: 1) його
застосування до особи, яка фактично виконала передбачене кримінальним
законом діяння, може виступати підставою для визнання її поведінки не
вольовою, а отже, не злочинною; 2) застосування насильства може
оцінюватись як підстава для застосування необхідної оборони, крайньої
необхідності, заподіяння шкоди злочинцеві при його затриманні; 3)
насильство є ознакою значної кількості норм Особливої частини КК, де
виступає ознакою основного, кваліфікованого (особливо кваліфікованого)
чи привілейованого складу злочину. У всіх цих випадках факт застосування
насильства, його вид та інтенсивність враховуються при
кримінально-правовій кваліфікації діяння.
На думку вчених, близьким за змістом до поняття “насильство”, але саме
активного його прояву, є поняття “агресії”.
У кримінально-правовій лексиці слово “агресія” (від лат. aggression
“напад”) майже не використовується. Частіше пишуть про насильство, яке
поділяється на фізичне або психічне (погроза). Внаслідок цього випадають
з кримінально-психологічного розгляду ворожі прояви, передбачені КК, які
не є фізично-насильницькими, не містять словесної погрози.
Агресія, на думку О.М. Литвака, іноді має такі мотиваційні джерела, як
прагнення до безпеки та користь. Якщо насильство використовується для
захисту від нападу або іншої небезпеки, що погрожує життю або здоров’ю
особи, то має місце так звана “доброякісна агресія”, яка генетично
закладена в людині як інстинкт самозбереження, і, навпаки, злоякісна
агресія виявляється як жадоба до влади над іншими істотами і нестримне
бажання руйнації. Це – деструктивна активність людини, яка є злоякісною
і має соціальне походження.
Кримінальне право і кримінологія мають справу головним чином з
деструктивною (злоякісною) агресією, хоча в КК є статті, які
передбачають кримінальну відповідальність за насильство, вчинене під час
захисту від нападу, але з перевищенням меж необхідної оборони або
крайньої необхідності. Фізична агресія, яка здійснюється з корисливих
мотивів, є засобом задоволення життєвих індивідуальних потреб, а не
реалізації деструктивних прагнень до знищення і руйнації. Тому грабежі,
розбійні напади, бандитизм і корисливі вбивства (в тому числі на
замовлення) розглядаються О.М. Литваком як загальнокримінальні корисливі
злочини [9, с. 98-101; 10, с. 201-203].
x
А.Ф. Зелінський вважав за доцільне ввести до нового обігу поняття
“агресивна злочинність”, яке об’єднало б насильницькі правопорушення з
іншими агресивними посяганнями. Учений вважав, що агресивні злочини
мають злісний деструктивний характер та спрямовані на заподіяння
потерпілому шкоди і що в основі кримінальної агресії лежать ворожість і
жадоба руйнування [7, с. 170].
Розглядаючи кримінальну агресію через призму здобутків психологічної
науки, психологи визначають, що кримінально-фізична агресія – це
агресія, пов’язана із застосуванням фізичного насильства під час
вчинення злочинних дій, яка є однією з форм кримінальної агресії, а
остання, у свою чергу, це форма прояву десоціалізації особи на свідомому
або підсвідомому рівні, що має місце поза вчиненням злочинних діянь з
метою збереження набутого або природженого її соціального статусу [6, с.
80].
Проте поняття “агресія” зазвичай асоціюється з поняттям “війна” і
характеризує дії тієї зі сторін, що воюють, яка першою застосувала силу,
тобто скоїла збройний напад.
Агресія, на нашу думку, це певна стратегія або тактика поведінки особи,
яка може виявлятись у двох формах – позитивній, що характеризується
активним відстоюванням власних позицій, занадто емоційним прагненням до
чого-небудь і т.ін., та негативній, що пов’язана з руйнаційним впливом
на людей або об’єкти кримінально-правової охорони.
Насильство ж ми розглядаємо як протиправний фізичний або психічний вплив
на особу, що пов’язаний з досягненням певної спеціальної мети
(заподіяння тілесних ушкоджень, задоволення статевої пристрасті, користь
тощо).
Боротьба з насильницькою злочинністю в Україні є одним із найважливіших
завдань у плані подолання криміногенної ситуації. Законодавство України
про кримінальну відповідальність, яке повинно бути надійною базою для
боротьби з насильницькими злочинами, не містить такого поняття. Зазвичай
термін “насилля” використовується для визначення застосування сили,
примусового впливу до когось. До розуміння поняття “насильства” існує
два протилежних підходи – широкий (абсолютний) і вузький (прагматичний),
кожен з яких має свої переваги та недоліки. У широкому розумінні
насильство – придушення людини (у всіх формах) не тільки пряме, але й
дотичне, не тільки фізичне, а й економічне, політичне, психологічне і
будь-яке. При цьому під придушенням розуміється будь-яке обмеження умов
особистого розвитку, причина якого полягає в інших людях чи суспільних
інститутах. Розширене тлумачення поняття насильства цінне тим, що при
цьому вагоме значення надається його моральному виміру. Одночасно воно
має щонайменше два недоліки: втрачається власний зміст феномена
насильства, його заперечення неминуче набуває форми простого
моралізування. У вузькому розумінні насильство переважно зводиться до
фізичної та економічної шкоди, яку люди завдають один одному, і
розуміється як тілесні пошкодження, вбивства, пограбування, підпали і т.
ін. Недоліком розуміння насильства у вузькому розумінні є те, що
насильство ототожнюється із зовнішньообмежувальним впливом на людину,
яке не ув’язується з внутрішньою мотивацією поведінки [11, с. 173].
Я.І. Гілінський зазначає, що насильство у різних його проявах є
невід’ємним складником (елементом) суспільного буття і є предметом
вивчення самостійної науки віолентології (від лат. violentia
“насильство”) або вайоленсології (від англ. violence), а насильницькі
злочини – це лише частина насильства, поширеного у людському
суспільстві. Назва “насильницькі злочини”, або ж “злочини проти особи”,
що вживаються у літературі, він вважає досить умовними, оскільки всі
злочини – це прояв насильства у широкому розумінні (як нанесення шкоди,
примушування, обмеження свободи волі), оскільки всі злочини так чи
інакше посягають на інтереси особистості. У вузькому розумінні під
поняттям “насильницькі злочини проти особи” він визначає нелегітимні,
заборонені кримінальним законом діяння, що посягають на життя, здоров’я,
фізичну (у тому числі і статеву) недоторканість особистості [5, с. 172,
181].
Ескалація кримінального насильства -одна з найгостріших проблем
сучасності, яка турбує світову спільноту. Водночас в Україні існує ряд
проблем, які не сприяють боротьбі з такими злочинними проявами.
По-перше, не існує єдиного цілісного обліку всіх насильницьких злочинів.
При статистичній реєстрації вони поділяються за підгрупами, виділеними
за різними критеріями (об’єкт посягання, ступінь тяжкості, належність до
групової або організованої злочинності тощо). Це примушує проводити
аналіз насильницької злочинності за частинами (окремими її різновидами
або підвидами).
По-друге, закономірними є кримінологічні характеристики насильницької
злочинності, що визначаються за певні роки і навіть десятиліття. Тому
неминучим є звернення до статистичних показників, що ґрунтуються на
законодавстві, яке втратило чинність [1, с. 230].
IV. Висновки
Як уже зазначалося, в теорії кримінального права не досягнуто
однозначності в тлумаченні поняття “насильство”. Не вдаючись до
детального аналізу поглядів, висловлених з цього приводу в спеціальній
літературі, вкажемо на ознаки кримінально-правового поняття насильства:
1) це активна поведінка – дія. Застосувати насильство шляхом
бездіяльності не можна; 2) дія спрямована проти іншої особи. Будь-які
дії, спрямовані на заподіяння шкоди самому собі (наприклад,
членоушкодження), не можуть бути оцінені як насильство; 3) воно полягає
у примусовому впливі, який здійснюється всупереч волі потерпілого, у
застосуванні до нього сили. Це випливає насамперед з етимологічного
значення відповідного слова; 4) посягання, спрямоване на заподіяння
шкоди життю, здоров’ю, особистій свободі іншої людини, виражається
ззовні у позбавленні життя, заподіянні тілесних ушкоджень, мордуваннях,
побоях, іншому спричиненні фізичного болю, позбавленні особистої
свободи. Залежно від характеру та обсягу заподіяної шкоди, в
кримінальному праві виділяються окремі види насильства та
диференційована відповідальність за його застосування (наприклад,
насильницькі злочини з використанням зброї); 5) насильство виражається у
фізичному впливі на потерпілого; 6) такий вплив на організм іншої людини
протиправний, заборонений Конституцією України та іншими
нормативно-правовими актами. Водночас не можна вважати насильством
правомірне застосування сили, засобів примусу (наприклад, працівником
міліції при припиненні правопорушення чи затриманні порушника,
позбавлення особистої свободи відповідно до вироку суду); 7) насильство
застосовується умисно. Воно супроводжується відповідною мотивацією, в
центрі якої є ігнорування особистої недоторканності іншої особи. Тому
необережне заподіяння шкоди не можна вважати насильством, навіть якщо
шкода з необережності заподіюється в ході насильницьких посягань.
Вважаємо, що встановлення ознак насильницької злочинності допоможе не
лише більш детально розуміти небезпеку цього явища та сприяти
напрацюванню рекомендацій для протидії йому, а буде підґрунтям для
подальших кримінально-правових та кримінологі
Література:
1. Алексеев А.И. Криминология : курс лекцій / А.И. Алексеев. – М. :
Щит-М, 1999.340 с.
2. Антонян Ю.М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое
исследование / Ю.М. Антонян. – М. : Щит-М, 1998.- 306 с.
3. Бандурка А.М. Вандалізм / А.М. Бандурка, А.Ф. Зелинский. – Харьков :
Ун-т внутр. дел, 1996. – 198 с.
4. Гаухман Л.Д. Уголовная ответственность за преступления в сфере
экономики / Л.Д. Гаухман, С.В. Максимов. -М. : Учебно-консультационный
центр “ЮрИнфоР”, 1996. – 304 с.
5. Гилинский Я.И. Криминология. Теория, история, эмпирическая база,
социальный контроль : курс лекцій / Я.И. Гилинский. – СПб. : Питер,
2002. – 384 с.
6. Григор’єва О. Передумови кримінальної агресії / О. Григор’єва //
Право України.-2001. – № 7. – С. 80-82.
7. Зелинский А.Ф. Криминальная психология : научно-практическое издание
/ А.Ф. Зелинский. – К. : Юринком Интер, 1999.- 240 с.
8. Кримінологія. Особлива частина : навч. посіб. для студентів юридичних
спеціальностей вищих закладів освіти / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г.
Кальман; за ред. І.М. Даньшина. – Х. : Право, 1999. – 232 с.
9. Литвак О.М. Держава і злочинність : монографія / О.М. Литвак. – К. :
Атіка, 2004. – 304 с.
10. Литвак О.М. Державний вплив на злочинність: Кримінолог.-правове
дослідження / О.М. Литвак. – К. : Юрінком Ін-тер, 2000. – 280 с.
11. Сливка С. Філософія насильства свобі-дної волі у позитивному праві /
С. Сливка // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та
протидії насильству у суспільстві : матеріали міжнародної
науково-практичної конференції. Львів, 17-18 квітня 2000 р. – Л. : ЛІВС
при НАВС України, 2000. – 237 с.
12. Ткаченко М. Насильницький злочин і насильство як спосіб його
вчинення: кримінально-правові проблеми / М. Ткаченко // Право України. –
1999. – № 12. -С. 101-104, 108.
13. Держава та регіони, Серія: Право 2009 р., № 2, с. 65–69
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
