Інформаційні системи (шпаргалка)

Білет №1.

1)Інформаційні системи в управлінні народним господарством їх роль і
місце.

Інформаційна система— комплекс організаційних методів, технічних,
програмних, алгоритмічних і інформаційних засобів, які мають модульну
структуру і забезпечують наскрізне узгоджене управління ресурсами та
інформаційними потоками об’єкта управління.

За системного пiдходу структурні складові управлiння такі: 1) керуюча
система, або суб’єкт управлiння (СУ); 2) керована частина, або об’єкт
управлiння (ОУ); 3) iнформацiйна система (IС), через яку, власне, i
відбувається зв’язок мiж СУ та ОУ.

IС — неодмінна складова у процесі органiзацiї управлiння — містить у
собі такі основнi частини:

1) сукупнiсть економiчних даних на вiдповiдних носiях, органiзованих
певним способом;

2) методи, способи, технiчнi засоби й технологiї збирання, обробки,
зберiгання, пересилання iнформацiї та її надання користувачам.

Сучасний етап використання засобів обчислювальної техніки в управлінні
економікою характеризується переходом від централізованої до
розподільної (персональної”) обробки даних завдяки масовому використанню
персональних ЕОМ (ПЕОМ), або персональних комп’ютерів (ПК), і
побудованих на їх основі обчислювальних мереж і систем. Особливістю ПК є
їх доступність широкому загалу користувачів, універсальність
використання при виконанні різних функцій управління, автономна
експлуатація.

Найпоширенішим є індивідуальне використання ПК на робочих місцях
користувачів для розв’язування локальних задач (у канцелярії,
бухгалтерії, відділі збуту тощо), яке дає змогу реалізувати персональну
технологію обробки даних. Водночас керування виробничо-господарською
діяльністю відбувається у процесі оперативної взаємодії різних служб і
спеціалістів об’єкта керування.

Сучасному етапу використання засобів обчислювальної техніки притаманна
така особливість: взаємодія людини і ЕОМ дає змогу створити нову
інформаційну технологію управління, для якої характерна людино-машинна
процедура прийняття рішень. При цьому змінюються методи професійної
діяльності спеціалістів, соціально-психологічні навантаження, ритм праці
і в перспективі створюються умови для зміни структури економічних служб
та переходу до цільового принципу управління.

2) Призначення та характеристика Міжнародної електронної системи
передавання банківських повідомлень SWIFT. ( СВІФТ не є системою
розрахунків!).

Уже наприкінці 60-х років стало очевидним, що потужностей «паперових»
систем банківських розрахунків замало для забезпечення надійного й
швидкого зв’язку між банками та їх філіями в різних країнах. Становище
ускладнювалося й через те, що різні банки використовували різні, часто
практично несумісні системи розрахунків. З огляду на це й постала
потреба створити «єді-мову» фінансових повідомлень і єдину систему їх
передавання. Аби поліпшити становище, потрібно було створити стандартні
й універсальні формати повідомлень, що придатні для використання в
будь-якому банку світу. Товариство міжнародних міжбанківських
комунікацій СВІФТ (абревіатура утворена першими літерами англійської
назви) почало створювати відповідну систему передавання банківських
повідомлень, яка і отримала таку ж назву.

Система СВІФТ — одна з найвідоміших комп’ютерних мереж, які було
створено з ініціативи фінансових організацій. За станом на 1998 рік до
мережі було підімкнено понад 6000 фінансових організацій із більш як 170
країн світу. Останнім часом до системи підмикаються й банківські
установи країн СНД, зокрема й України.

Системи обробки банківських операцій можна поділити на два типи. До
першого типу належать системи, в яких виконується оперативне пересилання
та зберігання міжбанківських документів, а до другого — системи, в яких
виконуються також функції, безпосередньо пов’язані з виконанням взаємних
вимог і зобов’язань банків.

Система СВІФТ належить до першого типу, оскільки вона забезпечує лише
передавання та доставляння банківських повідомлень різного типу між
банками — учасниками системи, але не виконує жодних розрахункових чи
інших операцій з банківської обробки цих повідомлень.

Прикладом систем другого типу може бути система електронних
міжбанківських розрахунків (СЕП) Національного банку України, яка не
лише забезпечує приймання та передавання банківських повідомлень, а й
виконує операції з кореспондентськими рахунками банків — учасників
розрахунків.

Головна мета створення СВІФТ і її основна функція полягають у тому, щоб
надавати своїм користувачам цілодобовий доступ до високошвидкісної
мережі передавання банківської інформації за умови високого ступеня
контролю та захисту від несанкціонованого доступу.

Система СВІФТ базується на використанні єдиної мови, забезпечуючи єдину
організацію обробки інформації, її захист і швидке передавання. Вона
працює 24 год на добу і 365 днів у році. У разі, коли відправник і
одержувач повідомлення працюють у мережі одночасно, то доставляння
повідомлення виконується не більш як протягом 20 с.

Усі пересилання повідомлень на міжнародних лініях зв’язку кодуються
СВІФТ з використанням шрифтів (вони діють і змінюються через випадкові
проміжки часу) та спеціальних криптографічних пристроїв. Високий рівень
безпеки забезпечується також системою контролю доступу до мережі, яка
включає в себе місцеві паролі для вузлів, журнальні файли, в яких
зберігається інформація про кожне підімкнення до мережі тощо. За час
існування системи не було зареєстровано жодного випадку її «злому».

3) Характеристика комплексу задач з обліку надходжень податкових
платежів. На податкові органи покладено контроль із забезпечення повноти
й своєчасності сплати податків та інших обов’язкових платежів юридичними
й фізичними особами з урахуванням різних пільг. Контроль за повнотою та
своєчасністю сплати нарахованих податків і обов’язкових платежів
здійснюється як під час перевірок безпосередньо на підприємствах, так і
на підставі банківських документів, які надходять до податкових органів
(копії платіжних доручень, які підтверджують сплату податків, виписок з
банку тощо), та бухгалтерської звітності. Всеосяжний контроль за
підприємствами досягається завдяки веденню в податкових органах
оперативно-бухгалтерского обліку нарахувань і надходжень кожного виду
податків та інших обов’язкових платежів в цілому по ДПА та щодо кожного
платника.

Облік нарахованих податків і сум податків, які фактично надійшли, та
фінансових санкцій ведеться згідно з класифікацією прибутків і витрат
бюджету. Для забезпечення правильного зарахування податків та інших
платежів податкові органи подають до кредитних установ перелік
платників, перелік сплачуваних ними платежів із вказівкою, до якого
бюджету і на які підрозділи бюджетної класифікації вони мають
зарахуватися. За податками з юридичних осіб у податкових органах щороку
відкриваються особові рахунки на кожне підприємство і за кожним видом
податків окремо.

В особовому рахунку конкретного платника щодо кожного строку сплати
платежів зазначається дата, сума платежу, що відповідає сумі, вказаній у
поданій підприємством довідці про розміри авансових платежів. В
особовому рахунку робляться також записи про доплати і додатково
нараховані суми платежів у ході камеральних і документальних перевірок.
Щодо кожного строку сплати в особовому рахунку зазначаються суми
платежів, що фактично надійшли, виходячи з чого за цим рахунком
виводиться допущена підприємством недоїмка і переплата. Недоїмка і
переплата показуються також на початок і кінець року.

За несвоєчасну сплату нарахованих податків та інших обов’язкових
платежів в усіх особових рахунках платника нараховується пеня, яка
відповідає встановленому законодавством розміру за кожен день прострочки
платежу, а також вказуються суми нарахованої пені.

Записи в особових рахунках дозволяють визначити обсяг податків та інших
обов’язкових платежів, що надійшли. Податкова адміністрація повинна мати
також зведені дані про платежі, що надійшли від усіх платників. З цією
метою в кожній податковій адміністрації складається зведений реєстр
надходжень платежів до бюджету. Такий реєстр ведеться за видами податків
та іншими обов’язковими платежами згідно з підрозділами класифікації
прибутків і витрат бюджетів.

За підсумками зведених реєстрів кожна податкова адміністрація, на обліку
якої перебувають платники податків, складає звіти про суми податків, що
фактично надійшли, а також звіти про недоїмку. Звіти відправляються
вищестоящим податковим органам для обліку надходжень платежів і недоїмок
в цілому по місту, області, а також в цілому по державі.

4)Побудувати схему інформаційного забезпечення комплексу задач
підсистеми обліку страхових договорів АІС страхової компанії.

. Додатково у структурі функціональної частини АІС виокремлено
підсистему 08 «Ведення операцій за договорами страхування, у якій
автоматизуються розрахунки з ведення обліку об’єктів страхування і
обчислення страхових платежів, розв’язуються задачі визначення збитків
та виплат страхового відшкодування й страхових сум.

Білет№2.

1)Дати визначення інформаційним системам.

IС — неодмінна складова у процесі органiзацiї управлiння — містить у
собі такі основнi частини:

1) сукупнiсть економiчних даних на вiдповiдних носiях, органiзованих
певним способом;

2)Описати структуру національної системи масових електронних платежів
(НСМЕП).

Національна система масових електронних платежів – це внутрішньодержавна
банківська багатоемітентна платіжна система масових платежів, в якій
розрахунки за товари та послуги, одержання готівки та інші операції
здійснюються за допомогою платіжних смарт-карток за технологією, що
розроблена Національним банком України.

Метою створення НСМЕП є розроблення та впровадження в Україні відносно
дешевої надійно захищеної автоматизованої системи безготівкових
розрахунків, яка в основному розрахована на роботу в режимі “off-line”.

З упровадженням НСМЕП громадяни України матимуть змогу оплачувати товари
і послуги у безготівковій формі за допомогою смарт-карток, а також
зберігати і накопичувати заощадження у банках на поточних і карткових
рахунках.

До складу НСМЕП входять: платіжна організація; члени платіжної системи;
учасники платіжної системи. Функції Платіжної організації НСМЕП виконує
Національний банк України.

Учасниками НСМЕП є юридичні або фізичні особи – суб’єкти відносин, що
виникають при проведенні переказу коштів, ініційованого за допомогою
платіжного додатка картки НСМЕП (Розрахунковий банк, Головний
процесинговий центр, Регіональний процесинговий центр, держателі
платіжних карток, підприємства торгівлі та послуг тощо).

Функції Розрахункового банку виконує Операційне управління Національного
банку України. Функції Головного процесингового центру виконує
Центральна розрахункова палата Національного банку.

Моделі роботи членів НСМЕП наступні: емітент; еквайр; емітент та еквайр.

Роль Національного банку України в НСМЕП. Ідеологічна і координаційна:

Національний банк розробив загальну концепцію НСМЕП, вимоги до всіх
елементів системи, програмно – технічні рішення для верхнього рівня
системи (розрахункового банку, процесингових центрів, системи безпеки),
координує виконання всіх робіт, розробляє нормативно-правові акти
системи та проекти законодавчих актів, працює над створенням
конкурентного середовища серед фірм – розробників технічних і програмних
засобів НСМЕП, залучає до співпраці в системі різних суб’єктів
господарської діяльності. Фінансова: фінансує діяльність основних частин
НСМЕП (розрахункового банку, головного і регіональних процесингових
центрів, центру генерації ключової інформації, центру ініціалізації та
системної персоналізації карток); фінансує розробку та супровід
програмного забезпечення модулів безпеки системи.

3) Характеристика комплексу задач розрахунку показників в АСФР.

Система показників АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних
показників, що використовуються у процесі реалізації основних функцій
фінансової системи. Система показників є невіддільним складником
(елементом) системи показників народногосподарського планування і згідно
із загальною метою функціонування фінансової системи та її місцем серед
народногосподарських планів має забезпечити планомірне створення
централізованого грошового фонду держави, а також плановий розподіл і
перерозподіл зосередженої в бюджеті частини національного доходу в трьох
основних напрямках: соціальному, міжгалузевому та міжтериторіальному.
Система показників слугує методологічною основою, на якій будуються
засоби формалізованого опису даних, інформаційний фонд, уніфікована
система документації.

4) Характеристика інформаційного забезпечення автоматизованої
інформаційної системи «Податки».

ІЗ включає методичні та інструктивні матеріали, єдину систему
класифікації та кодування економічної інформації , інформаційну базу.
Остання , у свою чергу , поділяються на поза машинну
(нормативно-довідкові документи, уніфіковані системи вхідних та вихідних
документів ) і машинну (масиви бази даних).До складу інформаційного
забезпечення АІС «Податки» належать: масиви БД НДІ АІС «Податки»:
Українська бюджетна класифікація; довідники видів бюджетів; стадій
формування бюджету; видів платників; кодів інспекцій; форм власності;
видів діяльності; видів підпорядкованості, видів документів, пільг,
банківських установ, міністерств, паспорт платника, довідники позицій
формам 1П, 2П, 2ПТ та ін; масиви БД оперативної інформації: “Акти
перевірок “ авансових платежів; особових рахунків платників; надходжень;
податкових звітів; виконання платіжної дисципліни та ін. Вхідні
інформаційні повідомлення: реєстраційні документи звітні документи від
платника про нарахування сум платежів (декларації, звіти і т.ін.);
свідоцтво про відкриття рахунку в банку та ін. На підставі вхідної та
існуючої БД в АІС «Податки» формуються і видаються вихідні інформаційні
повідомлення: довідки про кількість платників в різних розрізах (за
видами діяльності видах власності, видах підприємств, банках); довідки
про нараховану суму за видами податків, картки особових рахунків
платників з обліку податків, довідки про стан розрахунків з бюджетом,
довідки про фактичне надходження сум платежів до бюджету за кожним із
податків (за платниками), відомості про недоїмку або переплату на дату
(за різними видами податків), відомості про кількість карток особових
рахунків, відомості про платників, які не сплатили платежі за період,
відомості про нараховані та сплачені суми штрафних санкцій, відомості
про нараховані та сплачені суми пені, план-графік аудиторських
перевірок, акти аудиторських перевірок, звіти по формам 2П, 1П, 2ПТ та
багато інших документів. У разі автоматизованого розв’язування комплексу
задач реєстрації платників податків крім первинних документів
використовуються нормативно-довідкова інформація загальнодержавних та
галузевих класифікаторів (ЄДРПОУ- Єдиний державний реєстр підприємств,
організацій, установ України; СПАТО- Система позначень автономій; УКВЕД-
Український класифікатор видів економічної діяльності; тощо) Найбільш
місткою та важливою частиною є інформаційна база, до якої входять
нормативно-довідкові документи та вихідні інформаційні повідомлення.
Нормативно-довідкові документи містять інформацію про розміри ставок за
кожним із видів податкових платежів, процентну ставку НБУ, довідкові
відомості про податкову систему України в цілому, кожну ДПА, платників
податків, банківські установи, в яких перебувають розрахункові рахунки
платників та бюджетні рахунки, іншу інформацію.

Білет №3

1)Етапи розвитку інформаційних систем.

За час виникнення і розвитку інформаційних систем організаційного типу
структура і надмірність даних і обчислень значно змінювались, чим
визначались покоління цих систем

В інформаційних системах першого покоління, які в зарубіжній літературі
відомі під назвою Data Processing System – DPS (“Системи обробки
даних”), а у вітчизняній “Автоматизовані системи управління (АСУ) –
позадачний підхід” – для кожної задачі окремо готувалися дані і
створювалася математична модель. Такий підхід зумовлював інформаційну
надмірність і математичну надмірність. Системи обробки даних були вузько
прикладними і орієнтованими на автоматизацію робіт з паперами за рахунок
комп’ютеризації великих масивів і потоків даних на операційному рівні.
Розпізнавальною цих систем є ефективна обробка запитів, використання
інтегрованих файлів для пов’язуванняміж собою задач і генерування
зведених звітів для керівництва.

Подальший розвиток систем пов’язаний з концепцією бази даних. На цій
основі з’явилися системи другого покоління. Інформаційні системи другого
покоління відомі під назвою Management Information System – MIS
(“управлінські інформаційні системи”), у нашій літературі
використовується термін “АСУ – концепція баз даних”. Основною функцією
таких систем є забезпечення керівництва інформацією. Типову управлінську
інформаційну систему характеризує структурований потік інформації,
інтеграція задач обробки даних, генерування запитів і звітів. Зі
збільшенням кількості прикладних програм, що обслуговують всі рівні
управління та обробляють одні й ті самі робочі дані, зростав обсяг
дублювання, що ставало гальмом на шляху комп’ютеризації управління.
Виходом із цієї ситуації стала концепція створення єдиної централізовано
керованої бази даних, яка за допомогою спеціального програмного продукту
– СУБД обслуговує всі прикладні програми організацій. Основною проблемою
створення великих розподілених баз даних є складність опису даних, що
має на меті об’єктивного, незалежного від окремих прикладних програм,
спростити колективне використання даних різними прикладними програмами.

Подальшим розвитком інформаційних систем в економіці. було створення
АСУ (ІС) на основі ідеології автоматизованих банків і баз даних.
Економічна ефективність АСУ була значна. Крім прямого економічного
ефекту впровадження АСУ мало великий вплив на зміну характеру діяльності
управлінського персоналу. Підвищилась оперативність, наукова
обгрунтованість та об’єктивність прийманих управлінських рішень; стало
можливим розв’язувати принципово нові економічні задачі, які до
впровадження ІС не розв’язувалися апаратом управління, збільшився час на
творчу роботу працівників за рахунок скорочення обсягів виконання
рутинних операцій вручну; у результаті автоматизації процесів
інформаційного обслуговування підвищилася інформованість управлінського
персоналу.

Інформаційні системи третього покоління – Системи підтримки прийняття
рішень (СППР), у зарубіжній літературі визначається як Decision Support
System (DSS). СППР – інтерактивна комп’ютерна система, яка призначена
для підтримки різних видів діяльності в разі прийняття рішень зі
слабоструктурованих або неструктурованих проблем. СППР мають не тільки
загальне інформаційне забезпечення, а й загальне математичне
забезпечення – бази моделей, тобто реалізована ідея розподілу обчислень
подібно до того, як розподіл даних став вирішальним фактором у звичайних
інформаційних системах.

2)Платіжні системи України: Система електронних платежів (СЕП НБУ).

Система міжбанківських електронних платежів Національного банку України
(СЕП НБУ) — це загальнодержавна платіжна система, яку створено з метою
виконання розрахунків між банківськими установами в електронній
формі.Розрахунки між банками ведуться на підставі кореспондентських
рахунків банків, які відкриваються в регіональних управліннях
НБУ.Регіональне управління (РУ) НБУ — це установа НБУ, яка уповноважена
виконувати в межах певного регіону визначені чинним законодавством
функції та операції від імені головної установи НБУ. Головною вважається
установа НБУ, яка обслуговує рахунки регіональних управлінь НБУ при
здійсненні міжбанківських розрахунків.Операції з розрахунків між
банківськими установами відображаються на відповідних балансових
рахунках плану бухгалтерського обліку в банках. Загалом міжбанківські
розрахунки на території України можуть виконуватися такими способами:
установленням прямих кореспондентських відносин між банками; через СЕП
НБУ; через узгоджені з НБУ мережі систем розрахунків комерційних банків
(КБ). Комерційні банки України вільні у виборі форм та способів
розрахунків.

НБУ є гарантом платіжної системи в цілому і системи міжбанківських
електронних платежів зокрема. Основу існуючої системи міжбанківських
розрахунків України становить мережа розрахункових палат НБУ.
Регіональна розрахункова палата — це підрозділ РУ НБУ, до функцій якого
належить обслуговування системи електронних платежів і впровадження
нових платіжних технологій у межах відповідного регіону. РРП
обслуговують установи комерційних банків, для яких відкриті
кореспондентські рахунки (КР) у відповідних територіальних управліннях
НБУ. Центральна розрахункова палата являє собою підрозділ центрального
управління НБУ, який має обслуговувати систему електронних платежів на
всій території України і зводити міжрегіональний баланс.

Система міжбанківських електронних платежів має трирівневу ієрархічну
структуру.

На 1-му, верхньому рівні СЕП міститься Центральна розрахункова палата.
Вона обслуговується програмно-технічним комплексом АРМ-1. На 2-му рівні
мережі перебувають регіональні розрахункові палати, які обслуговуються
своїми програмно-технічними комплексами АРМ-2 – це програмно-технічний
комплекс (ПТК), установлений у РРП і призначений для обслуговування
певної кількості банків цього регіону та організації взаємодії з іншими
АРМ-2. На 3-му нижньому рівні СЕП перебувають учасники міжбанківських
електронних розрахунків, які діють на підставі угод із РРП. У
розпорядження кожного з учасників платежів надається єдина копія
програмно-технічного комплексу з умовною назвою АРМ-3 через який банк
обмінюється інформацією із СЕП за допомогою файлів.

3) Характеристика комплексів задач обліку платників податків – юридичних
і фізичних осіб.

Облік платників податків є однією з головних функцій держ-х податкових
органів, яка створює передумови для здійснення контролю за правильністю
обчислення, повнотою та своєчасністю перерахування платниками податків і
зборів до бюджетів та до державних цільових фондів.

Юридичні особи повинні після одержання свідоцтва про державну реєстрацію
звернутися до держ-х податкових органів для взяття на податковий облік.
Для чого подають такі документи: заяву, завірені копіїї статутту,
установчих договорів; копію положення ; копію свідоцтва про державну
реєстрацію; копію довідки про включення до ЄДРПОУ з присвоєним
ідентицікаційним кодомю дані з такої заяви заносяться до районного рівня
Єдиного банку даних про платників податків – юр.осіб – і фіксуються в
журналі обліку платників податків – юр.осіб.після взяття на облік
планика податків орган податкової служби видає йому довідку про взяття
на облік платника податків, яка необхідна для відкриття рахунку в
установах банку.Підрозділ, що веде облік платників подаків, не пізніше
наступного дня після взяття платника податків на облік друкує та передає
списки платників податків, узятих на облік, до підрозділів з питань
оподаткування юр.осіб для подальшого контролю за поданням ними
податкової звітності.

Держ-на реєстрація фіз. Осіб проводиться держ-ми податковими
інспекціями базового рівня. Під час реєстрації до облікової картки
фіз.особи вносяться такі дані: ПІБ; дата народження;місце народження;
місце проживання;місце основної роботи; види сплачуваних податків та
інших обов’язкових платежів. Виходячи з цих відомостей ДПАУ присвоює фіз
особі – платнику податків – ідентифікаційний номер і надсилає до
державної податкової інспекції.

4) Склад функціональних підсистем автоматизованої інформаційної системи
«Податки».

Ця ІС містить у собі функціональні підсистеми, які використовуються в
структурних підрозділах ДПА у вигляді системи взаємопов(язаних АРМів
спеціалістів- податківців відповідних управлінь.

До складу АІС “Податки” входять такі найбільш поширені підсистеми ,кожна
з яких має певне цільове призначення і в кожній з них виділяються
комплекси задач, які характеризують виконання робіт :

1.Підсистема обліку платників–облік платників на основі уставних
документів (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку і т. ін.)., збір
інформації про відкриття рахунків в банку платниками (у 3-х денний
термін), отримання інформації про внесення та виключення платників з
ЄДРПОУ.

2.Підсистема реєстрації бух звітності (реєстація, ввід інформації,
обробка інформації і т. д.)–збір інформації про економічну діяльність
підприємств на основі бух звітності, яка регулярно надається
підприємствами до податкової адміністрації. В ДПА виділяється окреме АРМ
для прийняття та перевірки наданої інформації на її відповідність
звітним формам.

3.Підсистема обліку надходжень до бюджету–оперативне отримання даних
про надходження грошових коштів на сплату податків. Ця інформація
надходить з електронних банківських систем та держказначейства України у
вигляді електронних файлів або у формі повідомлень та реєстрів
надходження податкових платежів та інших сплат до бюджету.

4.Підсистема складання звітності–формування звітності до вищіх ДПА.

5.Підсистема контролю та аудиту–проведення перевірок правильності
сплати податків згідно планів перевірок.

Білет №4.

1)Загальна класифікація інформаційних систем.

1) по характеру управління

* організаційно-економ. ІС

* автоматиз. сис-ми техн. упр-ня

* сис-ми автоматизування проек-тування вир-ва(САПР)

2)по рівнях управління

* у виробничій сфері

— заг.-державні ІС

— ІС галузі

— ІС п/п та об’єднань

* у невиробничій сфері

— заг-державні

— ІС області (регіональні)

— ІС міста, р-ну.

Відомчі ІС Д-го аппарату упр-ння мають спец. назви. В Мін. ек-ки Укр. є
автоматизована сис-ма планових розрахунків та автоматизована сис-ма
фін.роз-рахунків.

3) по внутрішній стр-рі і технологічн. принципам виділя-ють АІС різних
процесів

Наприклад: обробки, передачі, зберігання, пошуку інф-ції і т.д.

2)Поняття та принципи функціонування платіжних систем.

Швидке зростання обсягу й кількості фінансових трансакцій вимагає
побудови ефективної і надійної системи розрахунків (платіжної системи),
тобто набору процедур, стандартів та інструментів, що використовуються
для перерозподілу фінансової (грошової) вартості між партнерами.

Завдання, які ставляться перед платіжною системою (ПС), значною мірою
залежать від економічного рівня країни, в якій вона створюється і
функціонує. Головним атрибутом ПС є достатність інформації, яка
забезпечує платіжні права й обов’язки сторін, та достатність коштів.
Основною вимогою до неї вважають спроможність забезпечувати проведення
операцій, обсяги яких швидко зростають, з невисокими затратами,
оптимальними ризиками та справедливим розподілом витрат і прибутків.
Виконання розрахунків забезпечують паперові, електронні платіжні засоби
та пластикові картки.

Платіжні інструменти та ПС змінюються залежно від природи фінансових
зобов’язань, клієнтів і використання інформаційних банківських
технологій. За характером виконання платежів розрізняють такі системи:
міжбанківські розрахунки; внутрішньобанківські платежі; «клієнт-банк»;
споживчі розрахунки.

У розвинутих країнах з метою управління ризиком ПС поділяють на дві
окремі частини за таким принципом: великі значення сум з малою кількістю
трансакцій; малі значення сум з великою кількістю трансакцій. Зазвичай
перевагу віддають системам переказів великих сум, на відміну від систем,
що обробляють платежі відносно невеликими сумами (чеки, платіжні
доручення в автоматизованих клірингових палатах, розрахунки через
торговельні автомати тощо).

Визначальним у характеристиці ПС є використання взаємозаліків (клірингу)
та періодичність виконання розрахунків. Клірингові операції вивільняють
кошти, які обслуговують грошовий обіг, і дають змогу економити ресурси
банків. Розрізняють локальний кліринг, міжфілійний
(внутрішньобанківський) кліринг та міжбанківський кліринг. За типом
розрахунків розрізняють системи «нетто» (net) і «брутто» (gross).
Розрахунки на чистій основі («нетто») виконуються між двома або кількома
сторонами в умовах взаемозаліку дебіторської та кредиторської
заборгованості. Для цього протягом певного часу сторони нагромаджують
свої вимоги та зобов’язання. Взаємозалік виконується після закінчення
операційного періоду за «чистим» результатом (чистою заборгованістю).
Система розрахунків на «валовій» основі («брутто») передбачає остаточний
розрахунок окремо за кожним платіжним дорученням. Кошти, шо надходять,
майже не використовуються для розрахунків за відправними платежами. Тому
учасники повинні мати значно більші ліквідні кошти порівняно з системою
«нетто». За часом та частотою виконання розрахунків розрізняють платіжні
системи:

—визначеного часу (destinated time), або відкладеного (deferend)
розрахунку, коли розрахунок відбувається дискретно, у заздалегідь
визначений регламентом функціонування час, один або кілька разів
протягом робочого дня. Є системи, зорієнтовані лише на один розрахунок
наприкінці робочого дня, наприклад системи нетто для переказу великих
сум;

—реального часу (real-time), або постійного (continuous) розрахунку,
коли остаточний розрахунок відбувається безперервно, протягом усього
робочого дня.

3)Склад функціональних підсистем АСФР.

У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми, блоки
комплекси задач і окремі задачі. Як відомо функціональна підсистема — це
відносно самостійна частина системи, що характеризується певним цільовим
призначенням, відповідною підпорядкованістю, відокремленістю
інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків фінансових
показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми АСФР:

«Зведені розрахунки бюджету»;

«Державні прибутки»;

«Фінанси галузей народного господарства»;

«Видатки бюджетних установ і закладів».

Кожна з підсистем має певне цільове призначення і в ній здійснюється
управлінський цикл, що реалізує в певній послідовності такі функції
управління: облік, контроль і складання звітності, аналіз виконання
плану, внесення змін до плану та планування.

Функціональна підсистема «Зведені розрахунки бюджету» являє собою
головну підсистему АСФР, що здійснює зведене планування фінансів і
загальний контроль за виконанням бюджету. Інші підсистеми підпорядковані
цій підсистемі і забезпечують планування фінансів та контроль виконання
бюджету за галузями народного господарства, джерелами надходження коштів
і напрямками їх витрачання.

Підсистеми «Державні прибутки», «Фінанси галузей народного господарства»
та «Видатки бюджетних установ і закладів» замикаються на підсистему
«Зведені розрахунки бюджету». На підставі даних перших трьох підсистем
під час розв’язування задач у підсистемі «Зведені розрахунки бюджету»
складається проект Державного бюджету України, формується розклад
затвердженого бюджету і здійснюється бухгалтерський облік його
виконання, розробляється зведений звіт з виконання.

Водночас підсистема «Фінанси галузей народного господарства»
взаємопов’язана з підсистемами «Державні прибутки» і «Видатки бюджетних
установ і закладів». Ці зв’язки показують органічну єдність
народногосподарського комплексу в економічному та соціальному аспектах,
що простежується у практиці фінансово-бюджетної роботи під час
формування показників взаємовідносин галузей народного господарства з
бюджетом або під час визначення джерел фінансування соціально-культурних
заходів.

4) Характеристика комплексу задач обліку платників податків – юридичних
осіб в автоматизованій інформаційній системі «Податки». Комплекс задач
“Облік податкової звітності” вирішується таким чином: Платник подає до
ДПА заяву, реєстраційні документи (статут, установчий договір, свідоцтво
про реєстрацію в органах статистики та ін.), надає довідку про відкриття
розрахункового рахунку в банку. Використовуючи НДІ загальнодержавних та
галузевих класифікаторів (УКВЕД- укр.клас-тор видів екон діяльн-ті,
УКФВ- укр.клас-тор форм вл-ті, ЗКГНГ- заг.клас-тор галузей н/г, клас-тор
видів платників под-ків та ін) ДПІ відкривається паспорт платника, який
містить основні дані про платника, і є складовою Книги обліку
підприємств (вона заводиться на три роки і є реєстром особливого
контролю). Книга обліку перевіряється кожного року після отримання
відповідних даних від усіх орг-цій та установ, діяльність яких повязана
з діяльністю підприємств (напр, банки, орг-ції обліку нежитлових
приміщень, п-ва звязку, страх-ві органи та ін).

Всі відомості про зареєстрованих платників податків зберігаються в ДПІ
не лише у вигляді масиву, але і в документарному вигляді.

Після реєстрації платнику видається свідоцтво про реєстрацію.

Білет№5

1)Структура інформаційних систем у фінансах.

Комп’ютерні інформаційні системи належать до класу складних систем, які
містять у собі багато різноманітних елементів, що взаємодіють. Тому при
створенні комп’ютерних ІС потрібно визначати їх структуру.Загалом під
структурою комп’ютерної ІС розуміють характеристику внутрішнього стану
системи, опис постійних зв’язків між її елементами. При описуванні ІС
використовують кілька видів структур, які різняться типами елементів та
зв’язків між ними, зокрема функціональні, технічні, організаційні,
документальні, алгоритмічні, програмні та інформаційні структури.
Функціональна структура — це структура, елементами якої є підсистеми
(компоненти), функції ІС або її частини, а зв’язки між елементами — це
потоки інформації, що циркулює між ними під час функціонування ІС.
Технічна структура — це структура, елементами якої є обладнання
комплексу технічних засобів ІС, а зв’язки між елементами відбивають
інформаційний обмін. Організаційна структура — це структура, елементами
якої є колективи людей і окремі виконавці, а зв’язки між елементами —
інформаційні, субпідрядності та взаємодії. Документальна структура — це
структура, елементами якої є неподільні складові і документи ІС, а
зв’язки між елементами — взаємодії, вхідності і субпідрядності.
Алгоритмічна структура — це структура, елементамиє алгоритми, а зв’язки
між алгоритмами реалізуються за допомогою інформаційних масивів.
Програмна структура — це структура, зв’язки між елементами якої
реалізуються у вигляді інформаційних масивів, а елементами структури є
програмні модулі. Інформаційна структура — це структура, елементами якої
є форми існування і подання інформації у системі, а зв’язки між ними —
операції перетворення інформації в системі.

2)Інформаційна модель депозитарія.

Депозитарій ЦП — це юридична особа, яка провадить лише депозитарну
діяльність і може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо ЦП.

Депозитарна діяльність пов’язана з наданням послуг щодо зберігання ЦП
незалежно від форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у ЦП,
обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг і розрахунки
за угодами щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо
випущених ним ЦП.

Національна депозитарна система України складається з двох рівнів:
нижчий — це зберігані, які ведуть рахунки власників ЦП, та реєстратори
власників іменних ЦП; вищий — це Національний депозитарій України і
депозитарії, що ведуть рахунки для збері-гачів та здійснюють кліринг і
розрахунки за угодами щодо ЦП. Депозитарії та зберігані ведуть реєстри
власників іменних ЦП.

Обслуговування обігу державних ЦП, зокрема депозитарну діяльність щодо
цих паперів, здійснює Національний банк України. Особливості
депозитарної діяльності з державними ЦП встановлює Державна комісія з
цінних паперів та фондового ринку спільно з Національним банком України.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є: стандартизація
обліку ЦП згідно з міжнародними стандартами; уніфікація документообігу
щодо операцій з ЦП й нумерація ЦП, випущених в Україні, згідно з
міжнародними стандартами; відповідальне зберігання всіх видів ЦП як у
документарній, так і в бездокументарній формах; реальна поставка чи
переміщення з рахунка в ЦП з одночасною оплатою коштів відповідно до
розпоряджень клієнтів; акумулювання доходів (дивідендів, відсоткових
виплат і виплат з погашення тощо) щодо ЦП, взятих на обслуговування
системою, та їх розподіл за рахунками.

Інформаційна система депозитаріїв також складається з двох рівнів:
комплексів задач «Депозитарій» та «Зберігач», що є складовими
автоматизованої системи оброблення інформації Депозитарію (АСОІД).

Ця інформаційна система призначена для автоматизованого обліку,
зберігання та обігу ЦП, випущених у документарній і бездокументарній
формах на рівнях депозитарію та зберігачів, і вирішує такі завдання:
автоматизоване ведення узагальнених рахунків у ЦП зберігачів і рахунків
емітентів на рівні депозитарію; автоматизоване ведення рахунків у ЦП
депонентів зберігачів — юридичних та фізичних осіб; автоматизоване
виконання депозитарних операцій — адміністративних, облікових,
інформаційних, глобальних на рівнях депозитарію та зберігачів;
забезпечення системи захисту інформації, що передається між учасниками
СЕР у вигляді електронних документів по каналах передавання даних.

Технологія оброблення інформації організована за принципом формування
послідовності операційних днів та перевірки балансів по ЦП зберігачів і
стану узагальнених рахунків цих зберігачів у депозитарії наприкінці
кожного операційного дня.

3)Характеристика інформаційного забезпечення автоматизованої
інформаційної системи «Страхування».

До складу інформаційного забезпечення АІС страховоі компаніі входять:

Класифікатори: ЄДРПОУ (Єдиний Державний реєстр підприємств,
організацій України), ЄДРФОУ (Єдиний Державний реєстр фізичних осіб
України), видів власності, видів діяльності, видів страхування,
страхового поля, видів тарифів, видів виплат, страхових агентів,
інспекторів, бригад, ділянок, особових рахунків, видів підприємств та
установ, відділень страхової компанії, типів відділень, банківських
установ та ін.

Нормативні документи: Законодавча база з питань страхування, тарифи та
нормативи по видах страхування та ризиків, правила та умови страхування
(перестрахування) та ін.

Первинні документи :

по обслуговуванню клієнтів страхової компанії: договори страхування
(страхові поліси), реєстри до цих договорів, виписки з банку про
надходження страхових внесків або сплат, акти про страхові випадки, акти
експертизи, договори та контракти та ін;

по обліку власної діяльності як установи: накази по компанії, документи
з обліку кадрів, праці та заробітної плати працівників страхової
компанії, матеріальних цінностей, основних засобів та ін

Вихідні інформаційні повідомлення: портфель договорів страхового
агента, таблиця зведених номерів особових рахунків, розрахунок на
виплату, платіжне доручення, відомості обліку кількості договорів,
внесків і страхових сум, планові, облікові та аналітичні відомості про
діяльність страхової компанії т.ін.

Обмін інформацією між рівнями страхової компанії відбувається
завдяки електронній пошті (ЕП) як зверху-вниз так і знизу-вверх.

Між банківською системою та страховою компанією обмін інформацією по
находженню або перерахуванню платежів може відбуватися з використання
паперової технології або засобами системи “Клієнт-Банк”, завдяки якій
здійснюється обмін файлами платіжних документів.

Забезпечуюча частина АІС «Страхування» включає всі види забезпечення:
інформаційне (ІЗ), програмне (ПО), технічне (ТЗ), організаційне (ОЗ) та
інші види забезпечення. Вимоги, що ставляться АІС «Страхування» до
забезпечуючих підсистем, подібні з АСФР та іншими системами, які мають
розгалужену структуру та декілька рівнів управління.

4)Побудувати схему інформаційного забезпечення депозитарної установи.

Реєстратор — це юридична особа, суб’єкт підприємницької діяльності, який
одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників
іменних ЦП.

Роботу реєстраторів можна поділити на кілька етапів. На першому етапі
проводиться реєстрація документа (присвоєння вхідного номера, дати й
часу одержання документа), встановлюються категорія і тип акцій, щодо
яких складено документ.

На другому етапі визначається призначення операції, яку необхідно
зробити в реєстрі відповідно до цього документа. При цьому вказується
тип операції: інформаційна, глобальна, технічна, перенесення ЦП з одного
особового рахунка на інший, зазначаються дані про ініціатора операції
(дані про зареєстровану особу). Відбувається повна підготовка документа
до проведення операції, і він передається на оброблення.

На третьому етапі здійснюється проведення призначеної операції в реєстрі
із зазначенням особових рахунків учасників операції та кількості акцій.

Отже, діяльність щодо ведення реєстру охоплює:

І. Ведення в хронологічному порядку реєстраційного журналу за кожною
категорією ЦП. Запис, який вноситься до реєстраційного журналу, має
містити інформацію про: а) номер запису (номер привласнюється послідовно
за часомнадходження документа, що є підставою для внесення запису до
реєстру); б) дату й час внесення запису (а саме дату й час одержання
реєстратором документів, що є підставою для внесення запису до реєстру);
в) документ(и), що є підставою для внесення запису дореєстру; г) тип
операції з ЦП; ґ) ім’я (найменування) особи, що вноситься до реєстру,
із зазначенням, є вона власником, номінальним власником чи
заставоутримувачем, і номер її особового рахунка; д) зміну кількості та
категорій (типу) цінних паперів, що враховуються на рахунку
зареєстрованого чи осіб, обтяжених зобов’язаннями; .

Реєстраційний журнал ведеться по кожній категорії оголошених емітентом
іменних ЦП.

Відповідно до визначення реєстраційного журналу він є головним
документом системи ведення реєстру, тому що містить основну сукупність
даних, що забезпечують ідентифікацію зареєстрованих осіб і облік їхніх
прав щодо ЦП, зареєстрованих на їхнє ім’я.

2. Ведення особових рахунків зареєстрованих осіб.

3. Ведення особових рахунків зареєстрованих заставоутримувачів.

4. Ведення обліку ЦП на рахунках емітента, пов’язаних із проведенням
глобальних операцій і операцій з викуповування й погашення ЦП.

5. Ведення журналу обліку виданих, погашених і зниклих сертифікатів (у
разі випуску документарних ЦП). За документарних випусків видача
сертифіката здійснюється на підставі документа, що засвідчує права
власності, чи на запит зареєстрованої особи.

6. Ведення обліку запитів, отриманих від зареєстрованих осіб та
зареєстрованих заставоутримувачів, і відповідей по них, зокрема
відмовлень від перереєстрації прав власників і номінальних власників
іменних ЦП у реєстрі.

7. Ведення обліку нарахованих доходів по ЦП.

У загальному вигляді інформаційна система реєстратора може складатися з
таких АРМ: реєстратора документів, адміністратора, оператора,
бухгалтерії.

Білет №6

1) Характеристика складових частин інформаційних систем у фінансах.

. Ергономічне забезпечення ІC являє собою сукупність засобів і методів,
які створюють найсприятливіші умови праці людини в ІC, умови для
взаємодії людини та ЕОМ.

Функціональний підхід до структури ІС дає змогу виокремити підсистеми
(компоненти) в разі різного визначення поняття «функція управління».
Найбільшого поширення набуло створення функціональних підсистем за
ознакою управління об’єктами (елементами) виробничого процесу і за
ознакою стадій управління.Так, у першому випадку формуються
функціональні підсистеми, наприклад управління технічною підготовкою
виробництва, основним виробництвом, допоміжним виробництвом,
матеріальними та трудовими ресурсами і т. ін. У другому випадку з
позицій стадій управління виділяються функціональні підсистеми
прогнозування, перспективного планування, оперативного управління,
бухгалтерського обліку і т. ін.

Що ж до призначення будь-якої функціональної підсистеми ІС, то воно
єдине — розв’язування економічних задач прийняття управлінських рішень,
що базується на результатах обробки даних.

2) Автоматизація операцій з ОВДП.

Облігації внутрішньої державної позики випускаються у вигляді строкових
боргових зобов’язань як один з інструментів управління державним боргом.
ОВДП обертаються в безпаперовій формі — у вигляді електронних записів на
рахунках власників, що різко звужує коло можливих махінацій, виключає
можливість крадіжок та підробок.

Депозитарний облік передбачає аналітичний та синтетичний облік цінних
паперів.Аналітичний облік ведеться на рахунках цінних паперів, які
називаються рахунками-ДЕПО. Усі операції щодо розміщення та обігу,
враховуючи розрахунки та облік власників облігацій, здійснюються через
установи НБУ або уповноважені організації — дилери, які визначаються
Нацбанком. В Національному банку створено електронний депозитарій для
обліку роботи з ОВДП.

На ринку ОВДП використовується дворівнева система депозитарного обліку,
яка складається з центрального депозитарія та мережі субдепозитаріїв.

В центральному депозитарії відкриваються рахунки зареєстрованих дилерів.
Існують два типи рахунків: рахунок «А» та рахунок «В». На рахунку «А»
враховуються облігації, що належать дилеру, а на рахунку «В» — облігації
клієнтів. Рахунки відкриваються окремо за кожним аукціоном, який
характеризується власним номером, кодом цінних паперів, терміном обігу
облігацій. На рахунку кожного дилера в центральному депозитарії є
спеціальний «торговий» субрахунок, призначений для резервування
(блокування) облігацій, з якими дилер має намір здійснити операції по їх
продажу в даний торговий день.

Операції з ОВДП можуть виконуватись на первинному та вторинному ринках
(біржовий та позабіржовий). Первинний ринок ОВДП проходить у формі
аукціонів, які організує НБУ. На біржовому ринку можуть виконуватись
операції купівлі та продажу ОВДП. На позабіржовому ринку комерційні
банки та їх клієнти можуть укладати такі угоди: купівлі-продажу; «репо»
(угоди з продажу облігацій з правом їх зворотнього викупу); застави під
час надання кредиту на міжбанківському ринку; рефінансування комерційних
банків НБУ під заставу ОВДП (ломбардне кредитування).

Забезпечення функціонування первинного та вторинного ринку ОВДП
виконується за допомогою розробленої НБУ автоматизованої системи
комплексного обслуговування учасників фондового ринку. Ця система
об’єднує НБУ, комерційні банки, біржові та позабіржові торговельні
майданчики. До складу системи входять такі програмні комплекси: «ЛІГА»,
«ДЕПО-ОБЛІК», «ВТОРИН», «ДЕПО-ЗАПИТ».

3) Структура і склад автоматизованої інформаційної системи Державного
казначейства України.

Для ефективного функціонування органів Державного казначейства,
підвищення дисципліни виконання всіх бюджетів створено автоматизовану
систему Казначейства (АСК). АСК побудовано як корпоративну інформаційну
систему з територіально-розподіленою базою даних. АСК масштабовано як по
вертикалі, так і по горизонталі. По вертикалі структура АСК включає три
рівні: районний, обласний і державний. Для передавання інформації між
рівнями система забезпечена прикладними серверами передавання
повідомлень. На кожному рівні в АСК створено систему підтримки прийняття
рішень, яка являє собою виокремлену інформаційну систему, побудовану на
базі дворівневої моделі “клієнт-сервер”. Вона охоплює такі компоненти
клієнтських додатків: управління бюджетними призначеннями та
асигнуваннями, управління доходами (надходженнями), управління грошовими
коштами, управління видатками (оплати рахунків), управління боргами,
облік, аналіз і звітність. У межах цих підсистем визначено функції, які
автоматизуються. Такі функції закріплюються за конкретними виконавцями і
виводяться в меню на конкретне АРМ.

Автоматизація функцій Казначейства здійснюється в межах функціональних
підрозділів на основі програмно-технічних комплексів, баз даних і сховищ
даних, які доступні користувачам на кожному рівні, на кожному робочому
місці. Перелік функціональних підсистем є єдиним для всіх рівнів
ієрархії ІС Казначейства. Деякі підсистеми охоплюють відповідні функції
Казначейства по всій вертикалі, інші автоматизують управління бюджетним
процесом тільки на одному рівні. Цю структурну низку функціональних
вимог до Держказначейства розглядають в межах кожної функціональної
підсистеми: підсистема управління доходами; підсистема формування єдиної
бази даних про мережі розпорядників бюджетних коштів, підсистема
затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету
та підсистема здійснення видатків у процесі виконання бюджету, що
функціонують на центральному, обласному та районному рівнях.

4) Особливості фінансової інформації, як різновида економічної
інформації.

ФІ є різновидом ЕІ. Їй притаманні ті ж властивості, що й іншій ЕІ:

вона залежить від економічного об”єкту

переважання алфавітно-цифрових знаків як форми подання даних із
зображенням цифрових величин у дискретному вигляді.

ФІ має свій специфічний зміст через те, що вона пов”язана з
економічною діяльністю фінансових і банківських установ по
обслуговуванню клієнтури і впливає на показники економічної діяльності
останніх. Цей вплив здійснюється опосередковано через аналіз, контроль,
ревізію діяльності економічних об”єктів, які безпосередньо беруть участь
у виробництві або в наданні послуг. Водночас фінанансово-кредитна
установа(ФКУ) не може функціонувати без управління власною діяльністю.
Згідно з цим ФКУ слід розрізняти власну ЕІ , пов”язану з діяльністю
такої установи, та інформацію, що стосується обслуговуваної клієнтури.

ФІ не можна обмежувати інформацією,що циркулює лише у ФКУ , оскільки ФІ
як різновид ЕІ виокремлений за певною ознакою, може характеризувати
діяльність не лише ФКУ, а й інших структурних елементів економіки.

У системі підприємств і об”єднань, галу-зей та регіонів ФІ є
різновидом ЕІ, роль і питома вага якого в загальному обсязі ЕІ має
тенденцію до зростання, хоча за абсолютною величиною її обсяги менші,
ніж ін-ших видів ЕІ(щодо мат-тех забезпечення, з-п тощо).

З огляду на специфічні особливості задач фінансування й кредитування в
автоматизованих системах обробки даних підприємств, об”єднань, галузей
та регіонів виокремлюють підсистеми (комплекси) управління фінансами.

У ФКУ(виходячи із її головного призначення) необхідно розглядати всю
інформацію, яка циркулює там. При цьому може йтися про підсистеми
обробки безпосередньо лише кредитної або лише фінангсової інформації і
про комплекси автоматизації управління діяльністю установи.

Білет№7

1)Функції та компоненти, задачі обробки даних інформаційних систем у
фінансах.

Функція ІС – це сукупність дій інформаційної системи, яка спрямована на
досягнення зазначеної мети. Перелік функцій конкретної ІС залежить від
сфери ЇЇ діяльності, об’єкта управління, призначення її та ін.
Наприклад, в інформаційній системі управління фінансами країни
виокремлюють дві основні функції: планування бюджету і виконання
бюджету.

Компонент (підсистема) ІС – це її частина, що виділена за зазначеною
ознакою або сукупністю ознак і розглядається як єдине ціле. Компоненти
комп’ютерної системи за своїм призначенням передусім поділяються на
забезпечувальні і функціональні. Забезпечувальні містять у собі
організаційне, методичне, технічне, математичне, програмне,
інформаційне, лінгвістичне, правове та ергономічне забезпечення.
Функціональний підхід до структури ІС дає змогу виокремити підсистеми
(компоненти) в разі різного визначення поняття «функція управління».
Найбільшого поширення набуло створення функціональних підсистем за
ознакою управління об’єктами (елементами) виробничого процесу і за
ознакою стадій управління.

Так, у першому випадку формуються функціональні підсистеми, наприклад
управління технічною підготовкою виробництва, основним виробництвом,
допоміжним виробництвом, матеріальними та трудовими ресурсами і т. ін.

У другому випадку з позицій стадій управління виділяються функціональні
підсистеми прогнозування, перспективного планування, оперативного
управління, бухгалтерського обліку і т. ін. Що ж до призначення
будь-якої функціональної підсистеми ІС, то воно єдине – розв’язування
економічних задач прийняття управлінських рішень, що базується на
результатах обробки даних.

Задача в комп’ютерній ІС або задача обробки даних визначається як
функція чи її частина, що являє собою формалізовану сукупність
автоматичних дій, виконання яких приводить до результатів заданого виду.
Наприклад, задачею в АСУП може бути нарахування відрядної заробітної
плати бригаді, облік розрахунків з постачальниками сировини, облік
валютних операцій і т. ін. За функціями управління розрізняють планові,
облікові, контрольні задачі, задачі нормування показників, складання
звітності і т. ін.

За характером перетворення інформації задачі в ІС поділяються на
обчислювальні, імітаційні, підтримки прийняття рішень.

За роллю у процесі управління розрізняють інженерно-технічні, економічні
та інформаційно-довідкові задачі.

За математичною суттю задачі комп’ютерної ІС поділяються на
оптимізаційні, прямого розрахунку та інформаційно-пошукові.

В основній своїй масі задачі сучасної комп’ютерної ІС належать до задач
прямого розрахунку. Для них характерні великі розміри та складність
вхідних даних, проста методика розрахунку й одноваріантність
розв’язування.

За можливістю формалізованого опису задачі ІС поділяються на
формалізовані та неформалізовані. Розв’язування перших можна описати у
вигляді математичних формул та залежностей, а щодо других цього зробити
не можна.

За регулярністю розв’язування задачі ІС поділяються на систематичні,
епізодичні та випадкові.

2) Особливості технології інформаційної підтримки угод, пов’язаних з
цінними паперами.

На УФБ можуть укладатися такі види угод з ЦП: касові угод; угоди на
строк.

Касові – угоди, які передбачають доставку ЦП і розрахунки по них на 5-й
робочий день після дня укладання угоди ,а по облігаціях наступного
робочого дня. Угоди на строк передбачають інші строки. Етапи угоди з
ц.п.: укладання угоди; звіряння параметрів укладеної угоди; кліринг;
виконання угоди, т-то зд-ня грош-го платежу і зустрічної передачі ЦП.

Основні підходи до укладання угоди:

автоматизований: угода укладається спеціалістом на біржових торгах;
данні по угоді заносяться до системи електронної обробки данних, де
відбувається складання документів по угоді; автоматичний – доручення на
купівлю – продаж ЦП вводяться в систему електронної обробки даних , де
після установлення біржового курсу відбувається автоматичне виконання
відповідних доручень після чого інформація про укладання угоди
автоматично передається до системи розрахунків. Інший різновид
автоматичного підходу передбачає автоматичне укладання угоди, коли
пропозиція щодо купівлі-продажу одного виду ЦП збігається по ціні.

На УФБ у даний час пріоритетним є перший, автоматизований підхід.

Укладання угоди про купівлю-продаж ЦП оформляється такими основними
документами:

1) Біржовий контракт УЦП01, який складається у 3 примірниках і містить
такі основні реквізити:

– дата угоди, найменування продавця, реквізити брокера продавця ,
найменування покупця, реквізити брокера покупця, найменування ЦП,
кількість, одиниця виміру, строк доставки, дата виконання зоб-ня, вид
валюти, ціна, сума контракту, вид розрахунку, термін дії контракту,
реквізити продавця

2) Записка спеціаліста УЦП02 видається за запитом сторін і містить такі
реквізити як дата, вид угоди, № брокера продавця, № брокера покупця,
найменування ЦП, одиниця виміру, кількість, ціна, термін виконання.

Після звірки сторонами умов угоди і підписання контракту угода
реєструється у розрахунковому відділі біржі зі допомогою картки
реєстрації угоди УЦП03.Брокер сповіщає клієнта про укладену угоду,
оформлюючи повідомлення УЦП04, яке містить № документа, дату, №
договору, дату договору, код клієнта, дату та номер замовлення, № та
дату реєстрації, цну, суму, комісійні брокеру, біржовий збір.

На фондовій біржі поточна інформація про угоди з ЦП видається у формі
біржових бюлетенів (УЦП05, УП06) і на електронному табло і екранах
комп‘ютерів (відеокадри УЦП07, УЦП08)

3)Характеристика податкової системи з позиції оброблення інформації.

Податкова система України поділяється на дві складові: систему
оподаткування та податкову службу. Від правильності побудови системи
оподаткування та рівня організації податкової служби держави,
налагодженості податкової роботи залежить життєздатність і надійність
роботи податкової системи.

Система оподаткування — це комплекс чинних у державі законодавчо
затверджених видів податків і платежів та механізм їх нарахування.
Податки поділяються на прямі і непрямі, державні та місцеві, загальні та
спеціальні.

До складу податкової служби входять такі управління чи відділи (залежно
від рівня ДПА): роботи з платниками, податків та зборів, обліку та
звітності, ведення баз даних, комп’ютеризації, аудиту, локальних
обчислювальних мереж і електронної пошти, юридичних і фізичних осіб,
контрольно-ревізійних перевірок, кадрів, бухгалтерія, склад і т. ін.

Аналіз функцій районної ДПА показує, що їх реалізація значною мірою
пов’язана з виконанням перелічених далі технічних процедур, які можуть
бути автоматизовані:

перевірка на правильність числових розрахунків документів бухгалтерської
звітності та документів, пов’язаних з обчисленням податків та інших
платежів (камеральна перевірка);

ведення списків платників у кожному з підрозділів;

ведення журналів документальних та камеральних перевірок;

обробка платіжних документів та занесення відповідної інформації до
різних облікових документів («Особовий рахунок», «Реєстр надходжень та
виплат», «Журнал недоїмки»);

ведення особових рахунків платників у розрізі платежів та податків;

формування статистичних звітних документів про результати діяльності
ДПІ.

4)Структура економічної інформації та методи її оцінки.

Структурою економічної нформаціії є її побудова і виділення тих або
інших елементів. Ці елементи називаються інформаційними одиницями або
структурними елементами. Із простих елементів утворюються складні.
Обробляють не ЕІ взагалі, а її конкретні структурні сукупності.

Структурні побудови можуть бути різними, але пріоритет надається
ієрархічному принципу виокремлення інформаційних сукупностей.З позицій
об”єкта вся сукупність інформації цього об”єкту є одиницею найвищого
рангу. Ця одиниця називається інформаційною базою , яка становить основу
інформаційної системи, поділяється на ма-шинну та позамашинну.

Розрізняють поняття “інформаційна база” і “база даних”.Поняття“база
даних” притаманне лише тим системам, які є автоматизованими.

З погляду логіки управління та розміщення даних на носіях розрізняють
логічну і фізичну структуру даних.

Логічна – та, яка враховує погляд користувача на дані і будується на
логіці управлін-ня, а не на його техніці.

Ддя логічних структур характерне таке виокремлення елементів даних:

символ?реквізит?показник?масив?інформаційний потік?інформаційна база

Символ – елмент даних.який не має самостійного змісту:літера, цифра.

Реквізит(атрибут)-це інформаційна сукупність символів найнижчого рангу,
яка не підлягає поділу на одиниці інформації. Є кількісні та якісні .

Кожний реквізит характеризується найменуванням (іменем), значенням і
структурою.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Атрибути-основи розкривають абсолютне або відносне значення
атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що характеризує кількісні
властивості об”єкта , які дістають в результаті обчислень або
вимірювань.

Атрибути-ознаки відображають якісні властивості й характеризують
обставини, за яких відбувся той чи інший процес або було здобуто ті чи
інші значення кількісних атрибутів.Це текстовий тип атрибуту.

Показник-складна структурна одиниця, яка утворюється з атрибутів, як
правило, з 1 атрибуту кількісного і 1 або>атрибутів-ознак.

Набір взаємопов”язаних даних однієї форми з усіма її значеннями є
масивом даних.

Сукупність масивів даних, що стосується однієї дільниці управлінської
роботи наз. інормаційним потоком.

З т.з. створення інф. систем великого значення набувають машинні
структури даних.

Символ-елемент даних ,який не має самост. Змісту і використовується для
створення інф. елментів даних.

Поле—поєднання символів,яке приводить до утворення MIN семантичного
елементу масиву.

Запис-це поіменована сукупність полів , які об”єднані за змістовним
зв”язком і є об”єктивним результатом кроку роботи. Агрегат
даних-сукупність елементів, яка має самостійний зміст.

Файл – поіменована сукупність записів для об”єктів даного типу.

БД-поіменована сукупність взаємопов”язаних файлів з MIN надмірністю ,
яка призначена для одночасного використання багатьма користувачами.

Довжина запису складається із суми довжин полів, які до неї входять.
Десяткова крапка вважається за 1 байт.

При створенні інформаційних систем обро-бки даних оцінюють економічну
інф-ю на об”єкт управління . це необхідне для визначення ресурсів ІС,
розрахунку отреби в управлінських кадрах, добору корисних відомостей для
управлінських рішень. Відповідність змісту образу відображуваному
об”єкту може виявитися у 3-х формах: синтаксичній, семантичній,
прагматичній.

Синтаксична адекватність- пов”язана зі сприйняттям
формально-структурних характеристик відображення абстраговано від
змістовних та споживчих параметрів об’єктів. На цьому рівні враховується
тип носія і спосіб подання інформації, швидкість її передачі та обробки,
розміри кодів , надійність та точність перетворення цих кодів.

Семантична адекватність-виражає відповідність образу , знака та об’єкта
, тобто відношення інформації та джерела її виникнення., за-провона
Ю.І.Шнейдером. Виявляється за наявності єдності інформації і
користувача. Семантичний аспект має на увазі врахування змісту
інформації: на цьому рівні аналізуються ті відомості, які відображає
інформація, розглядаються змістові зв’язки між кодами подання
інфор-мації.

Прагматична адекватність-відбиває відповідність інформації цілям
управління, які реалізуються на її основі. Прагматичні властивості
інформації виявляються лише за наявності єдності інформації і
користувача. Прагматичний аспект оцінки інформації пов’язаний з її
цінністю і корисністю для прийняття ефективного управлінського рішення.

Згідно з 3-ма формами адекватності виконується вимірювання інформації.
Термінологічно говорять про кількість інф-її та розміри даних.

Якість інформації можна визначити як сукупність властивостей, що
зумовлюють можливості її використання для задоволення визначених згідно
з її призначенням потреб.

Можливість і ефективність використання інф-її для управління зумовлена
такими споживчими показниками : репрезентативність; змістовність;
повнота; доступність; актуальність; своєчасність; стійкість; точність
(формальна та реальна, необхідна, досяжна); достовірність; цінність

Білет №8

1)Перспективні напрямки розвитку інформаційних систем у фінансах.

Сучасний етап розвитку економіки і бізнесу характеризується широким
застосуванням для обробки інформації та комп’ютерної підтримки рішень
новітніх засобів інформаційної технології, основним вираженням яких є
інформаційні системи різного призначення і різної проблемної орієнтації.
У загальному вигляді інформаційну систему можна визначити як
автоматизовану люди-но-машинну систему, визначальною особливістю якої є
те, що вона забезпечує інформацією користувачів з різних організацій.
Для проблематики економіки й бі Сучасні концепції створення
Інформаційних систем різного призначення ґрунтуються, в основному, на
трьох підходах: об’єктвно-орієнтована технологія, САSЕ-технологія та
заснована на знаннях (інтелектуальна) технологія .

Об’єктно-орієнтована технологія (Obgect-oriented Technologies)
стосується, насамперед, створення програмного забезпечення ІС.
Спонукальним мотивом появи принципово нового підходу у програмуванні
стало те, що в динамічному і конкурентному середовищі застосування ІС
вимагаються часті зміни прикладних програм.. Отдже, програмне
забезпечення (ПЗ), створене на основі технології процедурних мов
програмування (ВАSIS, СОВОL), мало бути пристосоване до частих змін. Не
виправдалися надії на застосування декларативних (непроцедурних) засобів
створення ПЗ (LIPS, Prolog), оскільки вони вимагали спеціалізованих
машин або інтенсивних машинних ресурсів, а також виникали проблеми із
загальноприйнятими носіями. Тому з об’єктно-орієнтованими
інструментальними засобами (CI++, Level 5 Obgect) пов’язана можливість
багатократного використання створених раніше програм, що полегшує як
швидке створення прикладних програм ІС, так і швидку адаптацію їх у
використанні. знесу використовуються здебільшого інформаційні системи
організаційного типу .

СА8Е (Copnter-Aided Software/System Engineering) технологія сукупність
технологічних і інструментальних засобів, що дозволяють максимально
систематизувати і автоматизувати всі етапи створення програмного
забезпечення інформаційних систем та інших ділових та комерційних
програмних продуктів. Інжиніринг програмного забезпечення вимагає
принципово нового підходу до життєвого циклу ПЗ, зокрема послідовність
етапів розробки така: прототипування (макетування), проектування
специфікацій, контроль проекту, генерація кодів, системне тестування,
супроводження. Кожний із цих етапів має бути максимально
автоматизований.

Заснована на знаннях (інтелектуальна) технологія передбачає впровадження
в інформаційні системи та відповідні прикладні програми елементів
штучного інтелекту, зокрема баз знань і правил виводу для оброблення
якісної інформації і природної мови для створення користувацького
інтерфейсу.

Технологія OLAP, яку називають також інтерактивною (діалоговою)
аналітичною обробкою, дає змогу на основі багатовимірної моделі
моделювати реальні структури й зв’язки, що є виключно важливими для
аналітичних систем. Вона призначена для створення багатопараметричних
моделей з метою більш адекватно відбивати реальні процеси. Технологія
OLAP дозволяє швидко змінювати погляди на дані залежно від вибраних
параметрів і забезпечити особі, котра приймає рішення, повну картину
аналізованих ситуацій.

Сховище даних (Date WarenHouse) як особлива форма організації бази
даних, котра призначена для зберігання в погодженому вигляді історичної
інформації, що надходить з різних оперативних систем та зовнішніх
джерел, в останній час набуває широкого розповсюдження в інформаційних
системах, зокрема в системах підтримки прийняття рішень. І хоча з
формального погляду сховище даних являє собою різновид звичайної БД,
проектують їх по-різному.

Програмні агенти це автономні програми, котрі автомдгично виконують
конкретні задачі з моніторингу комп’ютерних систем і збору інформації в
мережах.

Сучасні програмні агенти, котрі постійно еволюціонують, не тільки ведуть
спостереження і виконують різні вимірювання, а й вирішують задачі
управління мережами. Зокрема, інтелектуальні агенти здатні
автоматизувати численні операції керування мережами, наприклад вибір
оптимального графіка, контроль за завантаженням, поновлення даних при
порушеннях у процесі обміну тощо. Окрім того, інтелектуальні агенти
можуть застосовуватися й для передавання повідомлень, вибору інформації,
автоматизації ділових процедур (наприклад, агенти покупців і продавців,
зустрічаючись у Wep можуть укладати комерційні угоди).

Системи підтримки прийняття рішень (Decision Suрроrt SyStems —DSS)
належать до інформаційних систем нового покоління, основне призначення
яких полягає в забезпеченні комп’ютерною підтримкою прийняття рішень зі
слабоструктурованих та неструктурованих проблем організаційного
управління на різних І фазах створення рішень і моніторингу . Такі
системи в Україні практично не використовуються.

Виконавчі інформаційні системи або інформаційні системи для керівників
(Ехесutive Іnformation System EIS) – це спеціалізовані СППР, що
допомагають виконавцям аналізувати важливу інформацію і використовувати
відповідні інструментальні засоби, щоб направляти її для створення
стратегічних рішень в межах певної організації. Зокрема, ВІС допомагають
керівникам розробляти більш точне і актуальне цілісне зображення
операцій своєї організації, а також конкурентів, постачальників та
споживачів (замовників).

2)Інформаційна підтримка здійснення операцій на валютному ринку.

3)Технологія розв”язування задач АСФР у центральних і місцевих
фінансових органах.

Організація автоматизованого розв’язування комплексів задач у фінансових
органах усіх рівнів характеризується різноманітністю варіантів
технологічних процесів. Останні значною мірою враховують вимоги
комплексу технічних засобів, визначаючись безпосередньо характером
розв’язуваних задач, у тому числі методами й засобами їх реалізації на
ЕОМ.

Технологічний процес розв’язування комплексу задач орієнтований на
обробку даних у діалоговому режимі з використанням міні-ЕОМ, обладнаної
відокремленими робочими станціями.

Користувачами є фінансові працівники підвідділу виконання бюджету, які й
визначають черговість розв’язування окремих задач, які входять до
структури комплексу: «Облік асигнувань державного бюджету», «Облік
відкритих кредитів по міністерствах і відомствах» і т.ін.

Характерною особливістю автоматизованого розв’язування є тісний
інформаційний взаємозв’язок окремих задач комплексу, а також
використання баз даних інших розрахунків.

У розробленій схемі технологічного процесу розв’язування задач у АСФР
використовуються й позитивні моменти організації процесу обробки
традиційним способом із застосуванням мікроЕОМ і клавішних машин.

Метою розв’язування зазначеного комплексу задач є вдосконалення з
допомогою ЕОМ процесу збору, обробки та отримання даних, що стосуються
реалізації оперативного обліку фінансування міністерств і відомств.
Вхідними даними для розв’язування є вхідні документи, які надходять із
галузевих фінансових управлінь або бюджетних управлінь. Задачі комплексу
можуть розв’язуватися як у пакетному режимі, так і в режимі діалогу
фінансового працівника з ЕОМ.

Розв’язування задачі “Облік асигнувань державного бюджету” побудоване
так, щоб масиви вихідних документів формувалися автоматично в міру
заповнення бази даних під час розв’язування задач функціональних блоків
«Планування і прогнозування», «Зміна плану», «Складання розпису
прибутків і видатків державного бюджету» і «Облік змін і складання
уточненого розпису прибутків і видатків державного бюджету». За
допомогою клавiатури можна вносити до бази даних зміни, які одночасно
відображуються на екрані дисплея. Розв’язування задачі має оперативний
характер і виконується в міру надходження змін.

Розв’язування задачі «Облік відкритих кредитів по міністерствах і
відомствах» дозволяє користувачеві в діалоговому режимі обліковувати
відкриті кредити по міністерствах і відомствах у рамках кодів бюджетної
класифікації. З цією метою на екран дисплея після введення в ЕОМ
видаткових розписів (форми 12, 13, 15) видається повідомлення про
залишок бюджетних коштів. За традиційного способу для вирішення питання
про відкриття кредиту тому чи іншому міністерству або відомству
фінансовий працівник мав уручну виконати цілий ряд трудомістких
розрахунків. Упровадження автоматизації дозволило відразу ж за введенням
вхідних даних одержувати щоденну інформацію за плановими даними з
урахуванням змін, сумами відкритих кредитів з початку року та щодо
наявності вільного залишку асигнувань.

4)Характерні риси та особливості економічної інформації.

Важливою особливістю ЕКІ (а також ФКІ) є те, що вона відбиває діяльність
ЕКО через систему числових показників, має дискретну форму подання, може
бути вміщена на матеріальних носіях і зображується здебільшого в
алфавітно-цифровому вигляді в десятковій системі числення. Отже, ЕКІ
потребує насамперед арифметичної та логічної обробки (упорядкування,
вибірка, агрегування тощо), причому переважають логічні операції (понад
60%), що ж до арифметичних, то вони зводяться, як правило, до чотирьох
дій (+, –, :, *).

ЕКІ характеризується тим, що її доводиться тривалий час зберігати й
нагромаджувати у великих обсягах, а також повторюваністю й циклічністю
її виникнення та обробки. Крім того первинні дані щодо ЕКІ виникають у
багатьох низових точках економічного об”єкту, а тому існує проблема їх
збирання.

ЕКІ може також характеризуватися за стадіями її виникнення (первинна,
вторинна); технологією обробки даних (вхідна, проміжна, вихідна);
способом передавання; ступенем стабільності (постійна, умовно постійна,
змінна); участю в реалізації функцій управління
(фактична,планово-договірна, нормативно-розрахункова, довідкова).

Екзаменаційний білет № 9

1.Поняття економічної та фінансової інформації.

Інформація – це відомості, які виникають при діяльності певного виду.

Економічна інформація (ЕКІ) відбиває явища економічного життя
суспільства.

ЕКІ — це сукупність повідомлень економічного характеру, які можуть бути
зафіксовані, передані, перетворені, збережені й використані для
управління економічним об’єктом (ЕКО) та економікою в цілому. Виникають
такі повідомлення під час підготовки до виробництва чи надання послуг, а
також безпосередньо в кожному із цих процесів. Інформація – це
відомості, які виникають при діяльності певного виду. Об’єми ЕІ як виду
інформації постійно зростають. ЄІ – це інформація, яка відображає явища
екон життя сусп-ва.

ЕІ має такі властивості:

– Переважання алфавітно-цифрових знаків, як форми подання даних, із
зображенням числивих величин у дискретному

вигляді

– Значні розміри перероблюваної інформації

– Необхідність одержання великої кількості підсумків

при обробці одних і тих самих даних за різними

критеріями

– ЕІ залежить від екон об’єкта

– Необхідність оформлення результатів у формі, зручній

для сприйняття людиною. Значне поширення

документів, як носіїв вхідних та вихідних даних

– Необхідність стиснення розмірів при передачі з

нижньої ланки управління до вищої

– Переважання арифм-х та логічних операцій при

обробці інформації і вимога високої точності

результатів обчислення.

– Арифм-ні (+, –, /, *) – 40%, логічні (виборки за

ознаками, сортування, групування тощо) – 60%.

– Необхідність нагромадження інформації і тривалого її зберігання

ФІ є різновидом ЕІ. Їй притаманні ті ж властивості, що й іншій ЕІ:

– вона залежить від економічного об”єкту

– переважання алфавітно-цифрових знаків як форми подання даних із
зображенням цифрових величин у дискретному вигляді.

2.Інформаційні системи фінансового аналізу на фондовому ринку, опис
систем.

Розглянемо класифікацію методів і прийомів фінансового аналізу в
контексті розробки інформаційної системи в інвестиційній компанії.

Фінансовий аналіз є системою спеціальних знань, пов’язаних з
дослідженням фінансово-економічних процесів, які формуються під впливом
об’єктивних економічних законів і факторів суб’єктивного порядку.

Виходячи з сутності характеристик ринкової економіки, а також
враховуючі національні особливості реструктуризації економіки України,
можна подати сфери дії фінансового аналізу у такому вигляді, що
відповідає методологічним та інформаційним аспектам щодо
обліково-аналітичної функції. Предмет фінансового аналізу – фінансові
ресурси і їх потоки. Зміст і основна мета фінансового аналізу – оцінку
фінансового стану і вияв можливостей підвищення ефективності
функціонування суб’єкта господарювання з допомогою раціональної
фінансової політики. Досягнення цієї мети здійснюється з допомогою
методу, притаманного даній науці.

Метод фінансового аналізу – це система теоретико-пізнавальних
категорій, наукового інструментарію і регулятивних принципів дослідження
фінансової діяльності суб’єктів господарювання: система категорій,
науковий інструментарій, система регулятивних принципів. Перші два
елементи характеризують статистичну компоненту методу, останній – його
динаміку.

Категорії фінансового аналізу – це найбільш загальні, ключові
поняття. До них належать: фактор, модель, ставка, відсоток, дисконт,
опціон, грошовий потік, ризик тощо. Науковий інструментарій (апарат)
фінансового аналізу – це сукупність загальнонаукових і конкретно
наукових способів дослідження фінансової діяльності суб’єктів
господарювання. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурний бік
його методології і методики. До них належать: системність,
комплексність, регулярність, наступність, об’єктивність тощо.

Основним елементом методу будь-якої науки є науковий апарат.
Практично неможливо уособити прийоми і методи будь-якої науки як такі,
що належать лише їй, – спостерігається взаємопроникнення інструментаріїв
різних наук. У фінансовому аналізі також застосовуються різні методи,
розроблені спочатку в межах тієї чи іншої економічної науки.

Існують різні класифікації методів фінансового аналізу. Перший рівень
класифікації виділяє неформалізовані і формалізовані методи аналізу.
Перші базуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не
суто аналітичних залежностях. До них належать методи: експертних оцінок,
сценаріїв, порівняння, побудови системи показників, побудови систем
аналітичних таблиць тощо. Застосування цих методів характеризується
визначеним суб’єктивізмом, оскільки велике значення мають інтуїція,
досвід і знання аналітика.

До другої групи належать методи, в основі яких лежать достатньо
строгі формалізовані аналітичні залежності. Відомо десятки цих методів;
вони складають другий рівень класифікації. Перерахуємо деякі з них.

Класичні методи аналізу господарської діяльності і фінансового
аналізу: ланцюгових підстановок, арифметичних різниць, балансовий,
виділення ізольованого впливу факторів, відсоткових чисел,
диференційний, логарифмічний, інтегральний, простих і складених
відсотків, дисконтування.

Традиційні методи економічної статистики: середніх і відносних
величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки
рядів динаміки.

Математико-статистичні методи вивчення зв’язків: кореляційний
аналіз, регресійний аналіз, факторний аналіз, метод головних
компонентів, коваріаційний аналіз, кластерний аналіз тощо. Економетричні
методи: матричні методи, гармонічний аналіз, спектральний аналіз, методи
теорії виробничих функцій, методи теорії міжгалузевого балансу.

Методи економічної кібернетики і математичного програмування: методи
системного аналізу, методи машинної імітації, лінійне програмування,
нелінійне програмування, динамічне програмування, опукле програмування
тощо.

Методи дослідження операцій і теорії прийняття рішень: методи теорії
графів, методи байєсівського аналізу, теорія ігор, теорія масового
обслуговування, методи галузевого планування і управління.

3.Інформаційна модель і інформаційне забезпечення автоматизованої
системи фінансових розрахунків.

Інформац забезпечення – це сукупність формалізованих документів,
класифікаторів, нормативної бази та реалізації рішень по обсягу,
розміщенню і формам існування інформації, що застосовується в ІС при її
функціонуванні.

Загальна схема інформаційного забезпечення:

– методичні та інформаційні документи (інструменти НБУ);

– системи класифікації і кодування (ЄДРПОУ, ЄДРФОУ, код МФО, УБК);

– інформаційна база:

=машинна інформац база;

=поза машинна інформац база:

*нормативні додаткові документи;

*інформаційні повідомлення (вхідні і вихідні).

Принципи створення інформац забезпечення:

-цілісність (дані повинні бути повністю узгодженими);

-достовірність;

-забезпечення контролю (методи: варифікації, тобто подвійного набору;
контрольних сум; візуальний контроль);

-захист від несанкціонованого доступу (PIN-код, парольна дискета,
парольна картка);

-гнучкість;

-стандартизація та уніфікація;

-адаптивність;

-мінімум введення та виведення інформації;

-однократність вводу.

Елементами інформац забезпечення є:

-методичні та інструментальні документи (сукупність державних
стандартів, керівних документів, галузевих матеріалів та розроблених
рішень по створенню та веденню інформац забезпечення);

-система класифікації та кодування;

-інформаційна база.

4.Форми подання та відображення економічної інформації.

Економічна інф-я має таку осбливість: вона представляється в дискретному
вигляді на матеріальних носіях. Розрізняють первинне і вторинне пода-ння
інф-ї . Записування даних, які вже пройшли первинну реєстрацію, є їх
вторинним поданням. Обчислювана техніка потребує певного подання інф-її
– кілька етапів роботи з даними: під-готовка їх для вводу в ЕОМ , самого
вводу, фіксування та зберігання в ЕОМ, виводу результатів обробки.

Носії бувають: 1) паперові—первинні докумен-ти, вихідні машинограми. В
первинних документах виконується первинна реєстрація інф-її .Документ
виконує 2 функції:носія інформації і юридичного акта проавильності,
обгрунтованості та законності виконаних дій.

2) на магніт-ній основі ( жорсткі МД, гнучкі МД, ма-гнітні стрічки).

3) носії на оптичній основі (оптичні диски, CD-ROM),

4) технічні носії (екран монітора , табло).

Класифікація носіів економ. інф. 1) за фізичною структурою: паперові,
магнітні, діелектричні, напівпровідникові, 2) за формою подання –
друковані та рукописні документи, носії з магнітним записом та
перфораційні, 3) за конструктивним виконанням: довільної форми,
стрічкові, карткові, дискові тощо, 4) за можливістю використання:
одноразового і багаторазового використання, 5)за кратністю запису- із
записом, що витирається і не витир., 6) за способом обробки—ручні,
машинні, змішаної обр.

Залежно від способу фіксування та обробки носії інф. умовно поділ. На 3
групи:

1)непридатні для автоматич-ного вводу до ЕОМ(первинні докуме-нти),

2)придатні для автоматичного вводу до ЕОМ(перфораційні і носії з
магнітним записом)

3) результатної інф-ії.

Залежно від того, як використовуватимуться результати обробки, усі форми
виводу пділяються на 2 групи:

1)призначені для візуального вико-ристання : папір(машинограми,
графіки, гістограми, діаграми), табло,екран( відео-грами).

2)призначені для машинного вико-ристання : перфоносії( перфострічки,
перфокартки), магнітні носії( картки, стрічки, диски, мікрофільми).

5.Навести перелік Загальнодержавних класифікаторів, які використовуються
в АІС формування і обліку виконання Державного і місцевих бюджетів.

6. Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
обліку та переоцінки акцій акціонерного товариства та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 10

1.Фінансово – економічна інформація як предмет та продукт
автоматизованої обробки.

Інформація – це відомості, які виникають при діяльності певного виду.

Економічна інформація (ЕКІ) відбиває явища економічного життя
суспільства.

Об’єми ЕІ як виду інформації постійно зростають. ЄІ – це інформація, яка
відображає явища екон життя сусп-ва.

ЕІ має такі властивості:

1.Переважання алфавітно-цифрових знаків, як форми

подання даних, із зображенням числивих величин у

дискретному вигляді

2.Значні розміри перероблюваної інформації

3.Необхідність одержання великої кількості підсумків

при обробці одних і тих самих даних за різними

критеріями

4.ЕІ залежить від екон об’єкта

5.Необхідність оформлення результатів у формі, зручній

для сприйняття людиною. Значне поширення

документів, як носіїв вхідних та вихідних даних

6.Необхідність стиснення розмірів при передачі з

нижньої ланки управління до вищої

7.Переважання арифм-х та логічних операцій при

обробці інформації і вимога високої точності

результатів обчислення.

Арифм-ні (+, –, /, *) – 40%, логічні (виборки за

ознаками, сортування, групування тощо) – 60%.

8. Необхідність нагромадження інформації і тривалого її зберігання

2.Організація котирування цінних паперів на фондовій біржі.

Курсом ц.п. вважається ціна зареєстрованої угоди по них. Ціна на купівлю
– продаж ц.п., що котируються на УФБ формуються на підставі попиту та
пропозиції шляхом задоволення зустрічних замовлень внесених до плану.
Ринкова котировка ц.п на певний день являє собою ціну рівноваги По та
Пр, яка максимізує оборот ц.п. Цінові пропозиції клієнтів біржі
документально оформлюються у вигляді доручень на купівлю і доручень
продажу. У дорученні на купівлю ц.п. запропонована ціна є максимальною
ціною, на яку погоджується клієнт. У разі продажу ц.п. запропонована
ціна є мін-ю ціною. Якщо клієнт, складаючи доручення відмовляється від
подання курсу тоді на бланку доручення вписується скорочення ПКД (по
курсу дня), що означає наказ укласти угоду по курсу, який встановиться
на біржевих торгах.

Лістинг – процедура допуску цп на УФБ, що зд-ся котирувальною комісією
на підставі експертної оцінки від відділу ек-го аналізу і інф-ї УФБ.

Державні цп заносяться до списку цп без проведення експертної оцінки за
одерженням офіційних умов випуску.

Вхідними документами для проведення експертної оцінки є заява довільної
форми, статут емітента, зразок цп, звітна документація: (при розміщенні
облігацій та акцій АТ – інф-я про випуск зареєстрована Мін Фіном Укр.,
при розміщенні акцій та ощадних сертифікатів та інших інших цп – умови
випуску (розмір випуску, способи розміщення)

На УФБ котируються такі цп: (акції АТ, ОВДП, Казначейські зоб-ня, Ощадні
сертифікати, Векселі)

Акція повинна містити такі реквізити: назва АТ та адреса, найменування
ЦП – акція, її порядковий номер, дата випуску, вид акції, номінальна
вартість, ім‘я власника (для іменної), строки виплати дивідендів тощо.

В умовах ІС рез-т лістингу ЦП на ФБ формується у вигляді масиву
довідника ЦП, які котируються на ФБ та машинограми – списку ЦП, що
котируються на ФБ того ж змісту.

3.Характеристика основних функціональних підсистем АСФР.

Глобальна мета системи управління фінансами визначає таку
функціональну діяльність, що спрямована на досягнення найраціональнішої
організації роботи у процесі укладання й виконання Державного бюджету.
Одним із різновидів такої діяльності є робота з мобілізації фінансових
ресурсів протягом року та щоквартально. До прямих окремих цілей системи
управління фінансами належать виявлення у процесі прискореної обробки й
поліпшеного аналізу фінансової документації резервів асигнувань, власних
оборотних засобів підприємств, запасів невстановленого обладнання тощо.

Методи, засоби й організація процесу управління фінансами
зумовлюються такими основними чинниками: єдністю бюджетної системи
України; структурою Міністерства фінансів та інших фінансових органів;
класифікацією прибутків і видатків бюджету, яка відбиває їх
фінансово-економічний та соціальний зміст і значення; методичними
вказівками (правилами) з укладання та виконання Державного бюджету.

Методологія проектування АСФР базується на поступовому впровадженні
автоматизованих елементів (задач) в існуючу систему обробки інформації,
причому одним із критеріїв тут є вимога щодо певної стійкості та
надійності функціонування, коли йдеться про поєднання автоматизованих
фрагментів роботи та елементів з традиційними методами.

Оскільки система створюється в кілька етапів і достатньо сильно
розтягнена в часі, найважливішим моментом для правильного розуміння
рівня та можливості автоматизації, послідовності виконання робіт і їх
взаємної координації є наявність чіткої структури системи машинної
обробки інформації. В АСФР (як і в інших АІС органів державного
управління) така структура, з одного боку, дозволяє визначати порядок
планування, розробки, упровадження окремих задач і їх комплексів, а з
іншого — розробляти й практично застосовувати необхідні методи їх
автоматизації.

Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою
підсистем:

ОЕЗ — організаційно-економічне забезпечення;

ІЗ — інформаційне забезпечення;

ПЗ — програмне забезпечення;

Т0 — технічне забезпечення;

ОПЗ — організаційно-правове забезпечення;

ТлЗ — технологічне забезпечення;

КЗ — кадрове забезпечення

Організаційно-економічне забезпечення АСФР являє собою сукупність
засобів по вдосконаленню механізму, структури управління процесами
укладання і виконання Держбюджету України на основі застосуванні
обчислювальної техніки, економіко-математичних методів і моделей.

Найважливішою складовою ОЕЗ АСФР є функціональна структура, що
включає склад задач системи. Дана структура являє собою комплекс
взаємопов’язаних елементів системи, що відбиває структуру Державного
бюджету України, етапи та стадії його укладання й виконання, перелік
розрахунків, що при цьому виконуються. Вона необхідна для визначення
складу робіт зі створення АСФР і послідовності розроблення її окремих
елементів, визначення основних вимог до забезпечувальних підсистем, для
планування робіт зі створення системи на всіх рівнях.

У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми, блоки
комплекси задач і окремі задачі. Функціональна підсистема — це відносно
самостійна частина системи, що характеризується певним цільовим
призначенням, відповідною підпорядкованістю, відокремленістю
інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків фінансових
показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми
АСФР:

«Зведені розрахунки бюджету»;

«Державні прибутки»;

«Фінанси галузей народного господарства»;

«Видатки бюджетних установ і закладів».

У кожній із підсистем виокремлюють відповідні функціональні блоки, що
характеризують функції управління, послідовність виконання робіт. Вони
також характеризують технологію робіт і дозволяють проектувати комплекси
задач за однорідними блоками.

Той факт, що підсистеми «Державні прибутки», «Фінанси
галузей народного господарства» та «Видатки бюджетних установ і
закладів» замикаються на підсистему «Зведені розрахунки бюджету». На
підставі даних перших трьох підсистем під час розв’язування задач у
підсистемі «Зведені розрахунки бюджету» складається проект Державного
бюджету України, формується розклад затвердженого бюджету і здійснюється
бухгалтерський облік його виконання, розробляється зведений звіт з
виконання.

Функціональна структура повинна мати певний ступінь деталізації, що
дозволить ідентифікувати всі зв’язки між елементами системи. Її слід
довести до відокремлених блоків, комплексів і задач, розв’язуваних у
процесі укладання та виконання бюджету. Функціональну структуру АСФР на
рівні підсистем і блоків.

Як другий рівень функціональної структури, блоки функціональних
підсистем АСФР відображають стадійність робіт з укладання й виконання
Державного бюджету. Згідно з цим у структурі АСФР виокремлюють чотири
блоки: «Планування і прогнозування», «Зміна плану», «Облік, контроль і
звітність», «Аналіз».

Блок «Планування і прогнозування» призначений для розв’язування задач
з варіантних розрахунків показників бюджету під час його укладання,
тобто від розрахунків показників по окремих міністерствах або закладах
до зведено-аналітичних розрахунків, що характеризують Державний бюджет
України в цілому, а також матеріали для його обгрунтування. На стадії
формування контрольних цифр бюджету в даному блоці виконуються й
прогнозно-аналітичні розрахунки показників бюджету та зведеного
фінансового балансу держави, що грунтуються на прогнозах динаміки
різноманітних соціально-економічних процесів.

У блоці «Зміна плану» розв’язуються задачі з урахування змін
показників фінансових планів у зв’язку зі змінами, які вносяться в
установленому порядку до показників народногосподарських планів, до
порядку фінансування заходів. Інформація даного блока використовується
для обліку й контролю виконання бюджету, аналізу та планування.

Блок «Облік, контроль і звітність» призначений для розв’язування
задач обліку й контролю виконання бюджету, а також для укладання
звітності щодо його виконання. Тут формується інформація для
розв’язування задач аналізу та планування.

У блоці «Аналіз» розв’язуються задачі аналізу виконання бюджету,
планів державних доходів, фінансово-господарської діяльності міністерств
і відомств, їх підприємств і організацій, використання засобів на
соціально-культурні заходи та управління, подаються оцінки очікуваного
виконання планів. Інформація використовується для контролю за ходом
виконання бюджету і для планування.

4.Характеристики атрибутів і показників, як основних складових одиниць
економічної інформації. Утворення показників.

Будь-яка діяльність людини базується на інформації.

Кожний реквізит характеризується найме-нуванням(іменем), значенням і
структурою.

Ім”я реквізиту слугує для його однозначно-го визначення . Під час
автоматизованої об-робки інформації використовується й ско-рочене ім”я
реквізиту—ідентифікатор.

Значення реквізиту застосовують, щоб задати відповідну конкретну
властивість об’єкта. Структура реквізиту –це спосіб задання його
значень, який визначається дов-жиною, типом і форматом подання значень.

Довжина реквізиту—це число знаків, якими подається його значення. Вона
може бути сталою або змінною.

Тип реквізиту визначається тим, які вла-стивості об”єкта він може
відбивати: є числові, текстові та логічні типи.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Атрибути-основи розкривають абсолютне або відносне значення
атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що характеризує кількісні
властивості об”єкта ,які дістають в результаті обчислень або вимірювань.

При формуванні підсумків різного різного рівня за різними критеріями
ознак існує правило: кільість атрибутів-ознак в елемен-тарному даному
має дорівнювати при формалізованому описі кількості атрибутів-ознак в
показнику, який є результатом, + кільість знаків суми.

Складна стуктурна одиниця екон. інф., утворена з одного
реквізиту-основи і 1 чи кількох реквізитів- ознак, пов”язаних із ним
логічно, є показником.

Показник, який охоплює реквізит-основу і

реквізит- ознаку, дає змогу характеризувати економічне явище з
кількісного і якісного боку.

Показник–це головна структурна одиниця ЕІ.

Загальний вигляд показника: P=(R1,R2,…,Rn,0).

Показник має назву, яка разкриває його форму. і значення, яке доповнює
її кількісно-якісними характеристиками.

5.Побудувати схему інформаційної моделі торговця цінними паперами.

6.Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі з
видачі відомості аналізу витрат на виробництво продукції по структурних
підрозділах підприємства та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 11

1.Структура, форми подання та відображення фінансово – економічної
інформації.

З погляду логіки управління та розміщення даних на носіях розрізняють
логічну і фізичну структуру даних.

Логічна – та, яка враховує погляд користувача на дані і будується на
логіці управлін-ня, а не на його техніці.

Ддя логічних структур характерне таке виокремлення елементів даних:

символ?реквізит?показник?масив?інформаційний потік?інформаційна база

Символ – елмент даних.який не має самостійного змісту:літера, цифра.

Кожний реквізит характеризується найменуванням (іменем), значенням і
структурою.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Набір взаємопов”язаних даних однієї форми з усіма її значеннями є
масивом даних.

Сукупність масивів даних, що стосується однієї дільниці управлінської
роботи наз. інормаційним потоком.

З т.з. створення інф. систем великого значення набувають машинні
структури даних.

Це пов”язане з фізичним розміщенням масивів в пам”яті ЕОМ. Внутрішнію
структуризацією масивів виділяються наступні елементи або одиниці:
символ, поле ,агрегат даних, запис, файл, база даних.Символ-елемент
даних ,який не має самост. Змісту і використовується для створення інф.
елментів даних.Поле—поєднання символів,яке приводить до утворення MIN
семантичного елементу масиву. Запис-це поіменована сукупність полів ,
які об”єднані за змістовним зв”язком і є об”єктивним результатом кроку
роботи. Агрегат даних-сукупність елементів, яка має самостійний зміст.
Файл – поіменована сукупність записів для об”єктів даного типу.
БД-поіменована сукупність взаємопов”язаних файлів з MIN надмірністю ,
яка призначена для одночасного використання багатьма користувачами.
Довжина запису складається із суми довжин полів, які до неї входять.
Десяткова крапка вважається за 1 байт.

Фін-економічна інф-я має таку осбливість: вона представляється в
дискретному вигляді на матеріальних носіях. Розрізняють первинне і
вторинне пода-ння інф-ї . Записування даних, які вже пройшли первинну
реєстрацію, є їх вторинним поданням. Обчислювана техніка потребує
певного подання інф-її – кілька етапів роботи з даними: під-готовка їх
для вводу в ЕОМ , самого вводу, фіксування та зберігання в ЕОМ, виводу
результатів обробки.

2) на магніт-ній основі ( жорсткі МД, гнучкі МД, ма-гнітні стрічки).

3) носії на оптичній основі (оптичні диски, CD-ROM),

4) технічні носії (екран монітора , табло).

Залежно від способу фіксування та обробки носії інф. умовно поділ. На 3
групи:

1)непридатні для автоматич-ного вводу до ЕОМ(первинні докуме-нти),

2)придатні для автоматичного вводу до ЕОМ(перфораційні і носії з
магнітним записом)

3) результатної інф-ії.

Залежно від того, як використовуватимуться результати обробки, усі форми
виводу пділяються на 2 групи:

2.Обробка інформації по обігу цінних паперів.

Фондовий ринок дає змогу вирішувати важливі економічні проблеми,
пов’язані з отриманням підприємствами необхідного для інвестицій
акціонерного капіталу, допомагає розміщувати вільні фінансові засоби та
прискорювати перерозподіл вільних коштів з однієї сфери підприємництва в
іншу. Ефективна робота фондового ринку істотно залежить від своєчасного
отримання професійними учасниками необхідної інформації про стан ринку
для прийняття оптимальних рішень.

Предметну сферу для інформаційних технологій становлять операції, що їх
виконують на фондовому ринку. Вся сукупність таких операцій поділяється
на емісійні, інвестиційні, комісійні та сервісні.

Автоматизують зазначені операції з цінними паперами, використовуючи
спеціалізовані пакети програм.

Основні операції, які можуть бути автоматизовані, можна згрупувати
наступним чином у відповідні комплекси задач.

1.В інтегрованих системах виокремлюють підсистему (програмні модулі) для
підтримки фондових операцій, що вирішують – – – поставлені задачі. Ці
підсистеми забезпечують:

1.ефективне здійснення операцій на ринку цінних паперів;

2.належний внутрішній облік, контроль і аналітичну підтримку цих
операцій.

Ефективне виконання операцій можливе за умови, що буде виконано
цілеспрямовану попередню роботу зі збору, обробки та аналізу оперативних
даних про стан фондового ринку. Для цього необхідний доступ до
інформації на фондовому ринку, а отже, мають бути налагоджені
телекомунікаційні зв’язки між учасниками фондового ринку, розвинене
апаратне і програмне забезпечення для моделювання процесів, що
відбуваються на ньому.

В Україні професійні учасники фондового ринку працюють здебільшого через
позабіржову фондово-торговельну систему (ПФТС). Вона дозволяє вести
торги одночасно за кількома цінними паперами, зокрема й за паперами
різних типів. Асоціація ПФТС для роботи з цінними паперами встановлює в
користувача АРМ брокера. Це АРМ постійно перебуває в робочому стані,
підтримуючи такі функції:

• ввід і установлення заявок на купівлю чи продаж цінних паперів;

• огляд у режимі реального часу таблиць котирувань за всіма відкритими
заявленими в торгівлі паперами;

• зняття заявок (певної групи або всіх одночасно);

• огляд інформації про укладені брокерські угоди.

На АРМ брокеру торгів використовуються динамічні вікна, завдяки яким
можна спостерігати введені заявки і таблиці котирувань укладених угод.
При цьому брокер може формувати вигідну для себе конфігурацію вікон.

Найважливіша функція цього АРМ полягає в оформленні та виконанні угоди
купівлі-продажу цінних паперів. Ця операція називається акцептуванням
виставлених на продаж паперів. Акцептування може відбуватися на повний
або частковий обсяг. Але в разі часткової чи повної суми акцептування
пропозиція з продажу знімається повністю.

По закінченні торгів цінними паперами генеруються завдання (пакети
платіжних доручень) на виконання відповідних зобов’язань з переказування
коштів і цінних паперів на відображення цих операцій в регістрах
бухгалтерського обліку.

АРМ брокера підтримує довідники реєстраторів цінних паперів, учасників
ПФТС, банків, видів цінних паперів, а також локальні довідники.
Наявність такої інформації на моніторі дає змогу банку брати активну
участь у фондовому ринку, виконувати в реальному часі аналіз ситуацій та
укладати угоди на купівлю чи продаж цінних паперів.

В інформаційній системі позабіржової торгівлі функціонують сервери,
котрі підтримують центральні БД, де реєструються угоди, ведеться
протокол торгів, формується статистична звітність про торги, а також
підтримуються загальнодержавні і відомчі довідники. До загальнодержавних
довідників належать СПОДУ, СПАТО, ЄДРПОУ та інші, а до відомчих —
довідники реєстраторів цінних паперів, учасників ПФТС, банків.

Ще однією важливою функцією підсистеми підтримки операцій на фондовому
ринку є належний внутрішній облік, контроль і аналіз операцій із цінними
паперами. Для автоматизації цієї функції організовують АРМ спеціалістів
і керівників. Перелік автоматизованих робочих місць спеціалістів
залежить від діапазону робіт, що їх виконує професійний учасник на
фондовому ринку. Якщо діапазон широкий, то АРМ спеціалістів
організовують за такими напрямками: робота з власними цінними паперами;
робота з цінними паперами акціонерних товариств і банків, робота з
державними цінними паперами і борговими зобов’язаннями, робота з
іноземними і валютними цінностями; робота з фізичними особами, з
виконання депозитарних реєстраторських операцій. На кожному із
зазначених АРМ автоматизується відповідний комплекс задач.

Облікові операції, що проводяться за результатами дня, АРМ
спеціалістами, відображуються у файлі проведень і передаються до БД
операційного дня для відображення в щоденному балансі.

Особливо специфічні функції покладено на АРМ аналізу кон’юнктури ринку.
На цьому АРМ автоматизується розв’язування таких комплексів задач:

1) управління портфелем цінних паперів — оцінювання фінансового стану
емітента; оцінювання стану ринку цінних паперів; прогнозування змін цін
на фондовому ринку; формування портфеля цінних паперів та підтримання
його ефективного стану;

2) розміщення емісії цінних паперів клієнта — аналіз фінансового стану
клієнта; оцінювання проспекту емісії; прогноз можливостей розміщення
цінних паперів; розрахунок дохідності операцій; відпрацювання стратегії
для прийняття рішень;

3) управління власними цінними паперами — аналіз фінансового стану;
прогнозування операцій на ринку; оцінювання необхідності додаткового
випуску; підтримка прийняття рішень про залучення коштів за рахунок
додаткового випуску цінних паперів.

СЕЛТ УФБ передбачає можливість організації торгівлі цінними паперами
одночасно в двох паралельних торговельних потоках системи:

Торговельний потік без покриття – спосіб організації торгівлі цінними
паперами в СЕЛТ, при якому заявки учасників СЕЛТ приймаються до
виконання системою без перевірки умов достатності гарантійного
забезпечення заявок (попереднього блокування цінних паперів, грошових
коштів учасників);

Торговельний потік з покриттям – спосіб організації торгівлі цінними
паперами в СЕЛТ, при якому заявки учасників СЕЛТ приймаються до
виконання системою при дотриманні умов достатності гарантійного
забезпечення заявок, що визначається біржею.

Отже, завдяки комплексному використанню охарактеризованої щойно системи,
реалізуються інформаційні технології з підтримки операцій на фондовому
ринку.

3.Структура автоматизованої системи фінансових розрахунків (АСФР).

Розглянемо критерії оцінювання якості управління й планування
фінансами.

Для процесу укладання бюджету — досягнення необхідних пропорцій у
розподілі національного доходу між галузями народного господарства,
територіями та економічними районами; додержання темпів, що забезпечують
випереджувальне зростання найпрогресивніших галузей економіки;
досягнення необхідного (оптимального) співвідношення між частинами
бюджету.

Для процесу виконання бюджету — повне і точне виконання його
прибуткової частини; правильна організація фінансування всіх
передбачених у бюджеті заходів.

Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою
підсистем:

ОЕЗ — організаційно-економічне забезпечення;

ІЗ — інформаційне забезпечення;

ПЗ — програмне забезпечення;

Т0 — технічне забезпечення;

ОПЗ — організаційно-правове забезпечення;

ТлЗ — технологічне забезпечення;

КЗ — кадрове забезпечення

В процесі побудови і розвитку підсистеми ОЕЗ розглядаються наступні
питання: розроблення і вдосконалення функціональної структури і склад
задач; постановки задач; вибір послідовності їхнього впровадження;
розроблення взаємозв’язку, організації і методології рішення задач;
розроблення методів і форм взаємодії АСФР з іншими АІС; удосконалення
організаційної структури управління фінансами; вибір напрямків
удосконалення системи управління фінансами на основі аналізу традиційної
системи управління; оцінка економічної ефективності від впровадження.

Під час розроблення моделей, алгоритмів і схем розв’язування
фінансових задач їх розбивають на типи з метою скорочення обсягів робіт
як з алгоритмізації фінансових розрахунків, так і щодо програмування на
ЕОМ. Типізація виконується порівнянням однорідності показника або
показників, єдності методів і схем розрахунків, взаємної відповідності
вхідної та вихідної інформації і єдності форм подання результатів
розрахунків.

Створення організаційно-економічного забезпечення завершується
розробленням методичних вказівок з укладання та виконання Державного
бюджету, в яких зафіксовано методи розв’язування кожної фінансової
задачі, що забезпечує однозначність виконуваних розрахунків та
взаємоузгодження всіх розділів бюджету. Для цього методичні вказівки
слід подати у вигляді описів конкретних процесів і операцій, що
супроводжують розроблення бюджету.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми АСФР:

«Зведені розрахунки бюджету»;

«Державні прибутки»;

«Фінанси галузей народного господарства»;

«Видатки бюджетних установ і закладів».

4.Побудувати схему інформаційної моделі комплексу задач підсистеми
обліку страхових договорів АІС страхової компанії.

5.Дати характеристику та призначення файлів СЕП №6,8,10. Які з файлів
СЕП є файлами первинних платежів одного й того ж банківського дня?

1). $A11HA11.001 2). $AIIIY11.001

3). $A11HA12.001 4). $A11HA11.002

5). $B11HA11.001 6). $T11HA11.001

7). $S11HA11.001 8). $U11HA11.001

9). $AIIIY11.002 10). $BIIIY11.001

11). $KZZHP11.001

6.Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі з
формування реєстру векселів юридичної особи та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 12

1.Характеристики атрибутів і показників, як основних складових одиниць
економічної інформації. Утворення показників.

Будь-яка діяльність людини базується на інформації.

Кожний реквізит характеризується найме-нуванням(іменем), значенням і
структурою.

Довжина реквізиту—це число знаків, якими подається його значення. Вона
може бути сталою або змінною.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Атрибути-основи розкривають абсолютне або відносне значення
атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що характеризує кількісні
властивості об”єкта ,які дістають в результаті обчислень або вимірювань.

Показник, який охоплює реквізит-основу і

реквізит- ознаку, дає змогу характеризувати економічне явище з
кількісного і якісного боку.

Показник–це головна структурна одиниця ЕІ.

Загальний вигляд показника: P=(R1,R2,…,Rn,0).

2.Загальна характеристика фінансового ринку з позиції обробки
інформації.

Фін ринок (ФР) як мех-м розподілу фін-х рес-в є суттєвою складовою
частиною ринк-ї ек-ки. ФР складається з ринку ц.п., р-ку банк-х позик і
грош-го ринку. З позиції обробки інф-ї ФР хар-ся:

1) великими обсягами обробки інф-ї, які обумовлені великою кількістю
фін-х угод, які щоденно укладаються, учасників, які діють на ринку,
фін-во – кредитних документів і фондових активів, які обертаються на
ринку.2) високою інтенсивністю обробки ринкової інф-ї для забезпечення
своєчасності одерження рез-в.3) високими вимогами до достовірності і
точності фін-ї інф-її4) необхідністю забезпечення достатнього рівня
інформованості учасників фін-го р-ку.

Ці фактори обумовлюють необхідність комп‘ютеризації фін-го р-ку.

Фондова біржа являє собою організаційно оформлений та регулярно діючий
ринок на якому зд-ся угоди по купівлі – продажу ц.п, валют дорогоцінних
металів.

Інформаційна система фондової біржи повинна задовольняти такі вимоги:

– повинна забезпечувати високий ступінь достовірності повноти і
своєчасності біржової інф-ї

– вона повинна функціонувати як інструмен, який складає інф-ну основу
біржевого мех-му регул-ня ринку ц.п.

– поточна і аналітична інф-я, яка одержується і зберігається в ІС
повинна бути уніфікована і легко доступна для контролю

– ІС біржової діяльності повинна розвиватися як гнучка і надійна
система, що легко адаптується до нововведень. Необхідно враховувати такі
фактори при її побудові:

впорвадження нових видів угод

зростання масштабів біржових операцій

інтенсивне розширення обороту біржі

розширення обсягу і номенклатури послуг

включення у біржові операції іноземних учасників і інтеграція
вітчизняного біржового мех-му з біржами інших країн.

Для створення ІС біржової діяльності необхідно створення програмно –
технічних комплексів на базі локальних і глобальних обчислювальних
сіток, які б об‘єднували біржі, брокерські контори, спец-ні установи і
організації пов‘язані з біржовими операціями, а також клієнтів
брокерських контор.

3.Інформаційна модель АІС „Страхування”.

Страхування — сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин
між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків
цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливих
втрат, нанесених суб’єктам господарювання, або збитків у сімейних
бюджетах у зв’язку з наслідками страхових випадків, що сталися.

Страхування є однією з галузей бізнесу, найбільш залежних від
інформаційного забезпечення. Кожний страховик відчуває потребу постійно
аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що можуть вплинути на
наслідки роботи компанії. Цьому допомагають бази даних, які містять
систему актів з правового забезпечення діяльності компанії,
характеризують розвиток економіки як на макро-, так і на мікрорівні,
стан справ на національному і регіональному страховому ринках, дають
уявлення про світові тенденції і нові технології страхування. Компанії
варто мати бібліотечний фонд страхової літератури, періодичних видань.
Найбільш оперативну і зручну для розмноження інформацію забезпечують
електронні її носії. Особливо корисний в цьому розумінні нещодавно
створений комп’ютерний довідник “Дінай: Страхування”. Тому якомога
повніше їх використання є одним із ключових моментів стратегії розвитку
страховика. Потрібно розвивати інтегровані комп’ютерні системи
інформаційного забезпечення діяльності компанії. Страхова компанія
повинна використовувати новітні інформаційні технології, зокрема
можливості мережі Інтернет.

Договір страхування – це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на
встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і
обов’язків).

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями
(компаніями) умови (правила) з різних видів особистого і майнового
страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі
можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та
інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін
зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від
укладення договору страхування на запропонованих страховиком умовах і
конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк і т. ін.) в
індивідуальних договорах страхування.

Для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву
встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір укласти
договір страхування.

Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки
письмова заява страхувальника, а й письмова згода страхової організації
на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво
(страховий поліс), видане страховиком.

На ринку страхових послуг поширюється “продаж страхових полісів”, в яких
усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку
страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник “погоджується” із
запропонованими умовами.

Реквізити, які мають подаватися у страховому свідоцтві (полісі): 1)
назва документа; 2) назва та адреса страховика; 3) прізвище, ім’я, по
батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та
дати народження; 4) прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або
назва вигодонабувача та його адреса; 5) зазначення об’єкта страхування;
6) розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від
договору страхування життя; 7) розмір страхової суми та (або) розміри
страхових виплат за договором страхування життя; 8) перелік страхових
випадків; 9) розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх
сплати; 10) страховий тариф (страховий тариф не визначається для
страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); 11) строк
дії договору; 12) порядок зміни і припинення дії договору; 13) умови
здійснення страхової виплати; 14) причини відмови у страховій виплаті;
15) права та обов’язки сторін і відповідальність за невиконання або
неналежне виконання умов договору; 16) інші умови за згодою сторін; 17)
підписи сторін.

З утворенням недержавних страхових компаній (СК) виникла система
страхування. Страховик (страхова компанія) виконує умови страхування і
пропонує їх клієнтам (страхувальникам). Якщо клієнтів задовольняють
умови договору, то вони підписують його і вносять відповідні страхові
внески. Договір називається полісом. У разі виникнення страхового
випадку страховик за договором сплачує страховку.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет з нагляду за
страховою діяльністю: видає ліцензії на надання видів страхових послуг;
перевіряє, щоб страхові компанії діяли за законом; складає та друкує
статистичну інформацію з діяльності страхових компаній на страховому
ринку України; веде рейтинг страхових компаній,

4.Методи кодування економічної інформації.

У процесі кодування об’єктам класифікації та їх групам присвоюють
цифрові, буквені або цифрово-буквені позначення — так звані коди. Отже,
код — це знак або сукупність знаків, застосовуваних для позначення
об’єктів класифікації та їх класифікаційних угруповань. Сукупність
методів і правил кодування класифікаційних угруповань і об’єктів
класифікації даної множини становить систему кодування.

Кожний код характеризується алфавітом, основою і структурою. Алфавіт
коду — це сукупність знаків, використовуваних для його створення. Основа
коду — це число знаків у цьому алфавіті. Структура коду визначає його
склад і послідовність розміщення знаків у ньому.

Алфавіт і основа коду, якщо задано структуру, визначають місткість
коду, тобто кількість об’єктів, які можуть бути закодовані цим кодом без
порушення його структури.

Існують чотири системи кодування економічної інформації. І. Порядкова,
або реєстраційна, система створення коду з чисел натурального ряду.
Алфавіт цього коду становлять числа 0,1…..9:

основа коду а дорівнює 10. Місткість коду Е, коли задано його довжину /,
можна визначити за формулою Е–и1.

2. Серійно-порядкова система створення коду з чисел натурального ряду та
закріплення серій (діапазонів) кодів за об’єктами з однаковими ознаками.

3. Послідовний метод побудови коду з використанням кодів послідовно
розміщених класифікаційних угруповань, здобутих у результаті
застосування ієрархічної системи класифікації.

4. Паралельний метод утворення коду з кодів незалежних угруповань,
здобутих у разі застосування фасетної класифікації.

Поряд із кодуванням ЕКІ застосовують і шифрування даних (інформації),
але не з метою спростити їх обробку (шифрування як технологічна операція
під час обробки даних в цілому ускладнює процес обробки і збільшує
загальні витрати часу за рахунок операцій шифрування і розшифрування
даних), а для того, аби приховати зміст інформації.

Коли йдеться про автоматизовану обробку інформації, коди мають
забезпечувати:

1) розв’язування всіх задач за мінімальної довжини коду;

2) єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів
управління;

3) інформаційні зв’язки для взаємозв’язаних систем;

4) можливість автоматичного контролю його правильності.

5.Основні алгоритми, яки використовуються при вирішенні комплексу задач
обліку договорів страхування в автоматизованій інформаційній системі
страхової компанії.

6.Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
обліку матеріальних цінностей на складі та формуванню складських
свідоцтв та спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 13

1.Фінансово – економічна інформація та її оцінювання.

При створенні інформаційних систем обробки даних оцінюють економічну
інформацію на об’єкті управління. Це необхідно для визначення ресурсів
ІС, розрахунку потреби в управлінських кадрах, добору корисних
відомостей для управлінських рішень і т. ін. У світі ідей науки про
знакові системи — семіотики, адекватність інформації, тобто
відповідність змісту образу відображуваному об’єкту, може виявитися у
трьох формах: синтаксичній, семантичній, прагматичній.

Синтаксична адекватність пов’язана зі сприйняттям
формально-структурних характеристик відображення абстраговано від
змістових та споживчих (корисних) параметрів об’єктів. На синтаксичному
рівні враховується тип носія і спосіб подання інформації, швидкість її
передачі та обробки, розміри кодів, надійність і точність перетворення
цих кодів і т. ін.

Семантична адекватність виражає відповідність образу, знака та
об’єкта, тобто відношення інформації та джерела її виникнення.
Виявляється семантична інформація за наявності єдності інформації
(об’єкта) і користувача. Семантичний аспект передбачає врахування змісту
інформації: на цьому рівні аналізуються ті відомості, які відображає
інформація, розглядаються змістові зв’язки між кодами подання
інформації.

Прагматична адекватність відбиває відповідність інформації цілям
управління, які реалізуються на її основі. Прагматичні властивості
інформації виявляються лише за наявності єдності інформації (об’єкта),
користувача і мети управління. Прагматичний аспект оцінки інформації
пов’язаний з її цінністю і корисністю для прийняття ефективного
управлінського рішення. Згідно з трьома формами адекватності виконується
й вимірювання інформації. Термінологічне говорять про кількість
інформації та розміри даних.

Синтаксична міра інформації. Розмір даних у повідомленнях вимірюється
кількістю символів (розрядів) узятого для цього повідомлення алфавіту.
Дуже часто інформація подається числовим кодом у тій чи іншій системі
числення. Природно, що одна й та сама кількість рядків у різних системах
числення може передавати різну кількість (число) станів відображуваного
об’єкта. Справді, N =mn, де N— кількість різноманітних відображуваних
станів; т — основа системи числення (різноманітність символів, які
застосовуються в алфавіті); п — кількість розрядів (символів) у
повідомленні.

Тому в різних системах числення один розряд має різну вагу і
відповідно змінюється одиниця вимірювання даних. Так, у двійковій
системі числення одиницею вимірювання інформації є біт (Ьіnагу еІіgit—
двійковий розряд), у десятковій системі числення — дит (десятковий
розряд).

За одиницю виміру інформації приймають 1 біт- це кількість інформації,
що міститься у повідомленні, де можливи два рівно ймовірні вибори “так”
або “ні”.

У сучасних ЕОМ найпоширенішою одиницею вимірювання інформації є
«байт», який дорівнює 8 бітам. 1 Кбайт=1024Байтам, 1 Мбайт=1024 Кбайтам.

Визначити кількість інформації на синтаксичному рівні неможливо без
розгляду поняття невизначеності стану системи (ентропія системи).
Справді, здобування інформації про будь-яку систему завжди пов’язане зі
зміною ступеня інформованості користувача про стан цієї системи.

Семантична міра інформації. Семантичні міри кількості інформації
загалом не можуть бути безпосередньо використані для вимірювання
значеннєвого змісту, оскільки стосуються знеособленої інформації, яка не
відбиває змістового ставлення до об’єкта.

Отже, кількість семантичної інформації у відомостях, кількість нових
знань, що їх дістає користувач, є величиною відносною: одне й те саме
повідомлення може мати значеннєвий зміст для компетентного і бути
беззмістовним (семантичний шум) для некомпетентного користувача,
водночас зрозуміла, але відома компетентному користувачеві інформація є
для нього також семантичним шумом.

Прагматична міра інформації означає корисність, цінність для
управління. Ця міра — також величина відносна, і зумовлюється вона
особливостями використанню даної інформації у тій чи іншій системі.
Цінність інформації доцільно вимірювати у тих самих одиницях (або
близьких до них), в яких вимірюється цільова функція управління
системою.

Якість інформації. Інформація в комп’ютерних системах обробки даних
є і предметом праці, і її продуктом, а тому від якості такої інформації
суттєво залежить ефективність функціонування системи.

Якість інформації можна визначити як сукупність властивоситей, що
зумовлюють можливості її використання для задоволення визначених згідно
з її призначенням потреб.

Можливість і ефективність використання інформації для управління
зумовлена такими її споживчими показниками якості, як
репрезентативність, змістовність, повнота, доступність, актуальність,
своєчасність, стійкість, точність, достовірність і цінність.

Репрезентативність інформації пов’язана з правильністю її добору й
формування з метою адекватного відображення заданих властивостей
об’єкта. Найважливішого значення тут надають правильності концепції, на
базі якої сформульовано вхідне поняття; обгрунтованості добору істотних
показників і зв’язків відображуваного явища; правильності методики
вимірювання та алгоритму формування інформації.

Змістовність інформації — це її питома семантична місткість, яка
дорівнює відношенню кількості семантичної інформації в повідомленні до
розміру даних, що його відтворюють, тобто S= Іc/Уg . Зі збільшенням
змістовності інформації зростає семантична пропускна здатність
інформаційної системи, оскільки щоб дістати одні й ті самі відомості,
необхідно переробити менший обсяг даних.

Повнота інформації означає, що вона має мінімальний, але досгатній
для прийняття ефективного управлінського рішення набір (показників. Як
неповна, тобто недостатня для прийняття правильного рішення, так і
надмірна інформація знижує ефективність (управління; найвищі якості
притаманні лише повній інформації.

Доступність інформації для сприйняття при прийнятті управлінського
рішення в комп’ютерних системах забезпечується виконанням відповідних
процедур її одержання і переробки. , Актуальність визначається ступенем
збереження цінності інформації для управління в момент її використання і
залежить від статистичних характеристик відображуваного об’єкта (від
інтервалу зміни цих характеристик) і від інтервалу часу, який минув з
моменту виникнення даної інформації. .,

Своєчасність інформації. Своєчасною є така Інформація, яка може
бути врахована при виробленні управлінського рішення без порушення
встановленої процедури і регламенту, тобто інформація, яка надходить на
той чи інший рівень управління не пізніше заздалегідь призначеного
моменту часу, узгодженого з часом розв’язування задач управління.

Стійкість — це властивість управлінської інформації реагувати на
зміни вхідних даних, зберігати необхідну точність.

2.Моделювання і підтримка рішень по управлінню фінансами на
підприємствах і в комерційних структурах.

Технологія роботи з інформацією, зокрема її обробки, на підприємствах і
комерційних структурах України останніми роками істотно змінилася:
широке застосування комп’ютерної техніки та новітніх інформаційних
технологій у банківській і фінансовій діяльності, у щоденній практиці
фінансових і комерційних установах, підприємств як і будь-яких інших,
стало реальністю. Проте впровадження автоматизованих інформаційних
систем (АІС) у зазначених установах має принципові особливості.

Відомо, що як вид вхідного матеріального потоку визначає характер
виробничого підприємства (цукрозавод, виробництво безперервне, серійне і
т. ін.), так і специфіка вхідних інформаційних потоків визначає
специфіку інформаційних систем. Саме тому в цьому рефераті я докладно
розглянула особливості фінансово-комерційної інформації, яка багато в
чому визначає загальну структуру й властивості автоматизованих
інформаційних систем на підприємствах і комерційних структурах.

Для підприємств і комерційних установ , насамперед, важливою особливістю
є те, що об’єкт управління («основне виробництво») пов’язаний з
виробленням і переробкою інформації. Адже основу діяльності таких
установ в цілому становить робота з інформацією, яка є і предметом, і
продуктом їх праці. У них автоматизація «основного виробництва» також
зводиться до автоматизації операцій обробки відповідних документів,
тобто до обробки інформації.

Методика і алгоритм рішення основних фінансових задач змінювалися на
протязі всього їхнього розвитку , це насамперед пов”язано з швидким
розвитком інформаційних технологій на підприємствах і комерційних
структурах.

Організація та функціонування фінансів суб’єктів підприємницької
діяльності базується на засадах комерційного розрахунку, який
передбачає:

– отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;

– повну самостійність суб’єктів господарювання;

– невтручання держави у внутрішні справи підприємств;

– реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання
зобов’язань, сплату податків.

За ринкової економіки фінансовий механізм саморозвитку базується на
самоокупності та самофінансуванні – це принцип господарювання, згідно
якого підприємство за рахунок доходів від реалізації відшкодовує
затрати, пов’язані з основною діяльністю. Найнижча межа самоокупності –
беззбитковість, тобто ситуація, коли доходи дорівнюють видаткам і
прибутку немає.

Основні фінансові задачі для підприємств і комерційних структур –це :

– збільшення ліквідності активів комерційних структур ;

– збільшення прибутку ;

– підвищення платоспроможності ;

– зменьшення заборгованості ;

– проводити активну фінансову діяльність стосовно розвитку підприємства;

– та інше.

Всі ці фінансові задачі ,які ставляться перед підприємствами і
комерційними структурами базуються на алгоритмах ,які являють собою
правило розв’язування задачі, сформульоване як послідовність
обчислювальних, логічних та інших дій (кроків), виконуваних з метою
отримання потрібного результату. Алгоритм може бути заданий словесне
(засобами природної мови), математичним або графічним описом. Крім того,
алгоритм може задаватися алгоритмічною мовою.

Графічному опису передує, як правило, побудова математичної моделі —
математичного опису алгоритму. Такий опис полягає у формалізованому (із
застосуванням математичних символів) поданні всіх розглядуваних
залежностей і методів відшукання значень вихідних даних на підставі
вхідних.

Графічний опис алгоритму виконується у вигляді структурної схеми. Кожний
її елемент являє собою фрагмент алгоритму, який описує певні (повністю
визначені) дії з даними. Послідовність дій зображується за допомогою
ЛІНІЙ ПОТОКУ ІНФОРМАЦІЇ. Напрям потоку інформації «згори — униз» і
«зліва — направо» вважається основним і стрілками не позначається.

Будуючи схеми алгоритму, використовують геометричні фігури — умовні
позначення, кожне з яких має стандартний і цілком визначений
нормативними документами зміст та вигляд. Наприклад, овалом позначається
початок або кінець алгоритму, прямокутником — арифметичні та інші
операції з даними і т. ін.

Існують певні графічні позначення і для типів носіїв та форм передавання
даних, тому за допомогою таких позначень можна подати не лише машинний
алгоритм, а й усю технологію розв’язування задачі та обробки інформації.
Це важливо, коли йдеться про складні інформаційні зв’язки між задачами
або складні процеси обробки даних.

Алгоритмічна мова — це спеціальна мова зі своїм алфавітом, словником,
правилами побудови слів, словосполучень, речень, в якій кожне слово має
одне і цілком певне значення.

Після появи алгоритмів і алгоритмічної мови працювати в інформаційному
забезпеченні стало легше і зручніше. Зараз за допомогою комп”ютерних
технологій і методикам рішення основних фінансових задач дуже легко
прорахувати майбутній прибуток комерційної установи , знайти рішення
фінансовим проблемам які виникли на підприємстві.

Розрізняють кілька рівнів деталізації (завдання) алгоритму
автоматизованого розв’язування основних фінансових задач .

Рівень «інформаційної моделі», або «нульовий», дає уявлення про
використовувані вхідні і вихідні повідомлення та форми їх подання.
Наводиться графічне (символьне) зображення всіх зазначених повідомлень:
вхідних — з одного боку, а вихідних — із протилежного відносно
зображення самої задачі. Водночас зазначають, де саме утворюються вхідні
і де використовуються вихідні повідомлення. Якщо задача порівняно
проста, то такої точності завдання алгоритму достатньо для його
реалізації.

Наступний (перший) рівень — це рівень, коли алгоритм задається з
точністю до робіт з інформаційними масивами й загальних операцій із ними
(сортування масиву, вибір, злиття тощо) та з точністю до блоків
розрахунків показників за заданими формулами. Багато з таких блоків
алгоритму (сортування, добір, обчислення середнього і т. ін.) уже можуть
бути реалізовані відповідними командами (операторами) мов високого
рівня. У разі одного масиву досить просто за допомогою відповідних
команд типу RЕРОRТ реалізується блок видавання на друк повідомлення в
табличній формі.

Коли у процесі видавання вихідних повідомлень беруть участь два масиви
(найчастіше — масив числових значень і кодів реквізитів та масив
довідкових даних, який містить розшифрування кодів), доводиться
організовувати пошук даних за кодом. Тобто необхідна подальша
деталізація алгоритму (хоча в сучасних мовах високого рівня існують
відповідні типові засоби видавання повідомлень).

Ще вищим є другий рівень деталізації алгоритму, що означає його завдання
з точністю до робіт з окремими записами інформаційних масивів, до
маніпулювання з полями записів (вибір записів за умовою, пошук за
ключем, перехід за номером запису, добір полів, аналіз значень окремих
полів і т. ін.).

3.Форми представлення алгоритмів.

Взагалі алгоритм це – алфавітний оператор разом з правилами, котрі
визначають його дію. Алгоритм може бути представлений у вигляді блок –
схеми , у вигляді програми і словесний.

Алгоритми можуть бути представлені:

-у вигляді таблиці, описані як система словесних правил
(лексикографічний або словеснокроковий спосіб запису алгоритму),

– представлені алгоритмічною мовою у вигляді послідовності операторів
(операторний спосіб)

– з допомогою графічного зображення у формі блок-схем ( графічний або
геометричний спосіб запису алгоритму).

Слід зауважити, що графічному способу подання алгоритмів надається
перевага через його простоту, наочність і зручність. Блок-схема
алгоритму зображає послідовність блоків, з’єднаних між собою стрілками,
які вказують послідовність виконання і зв’язок між блоками. Всередині
блоків записується їх короткий зміст.

Блок-схема – це спосіб представлення алгоритму в графічній формі, у
вигляді геометричних фігур, сполучених між собою лініями (стрілками).
Форма блока визначає тип дії, а текст всередині блоку дає детальне
пояснення конкретної дії. Стрілки на лініях, що сполучають блоки схеми,
вказують послідовність виконання команд, передбачених алгоритмом.
Блок-схеми, за рахунок наочності спрощують створення ефективних
алгоритмів, розуміння роботи вже створених, а як наслідок і їх
оптимізацію. Існуючі стандарти на типи блоків дозволяють легко
адаптувати алгоритми, створені у вигляді блок-схем до будь-яких існуючих
на сьогоднішній день мов програмування.

Алгоритм може бути детальним, або спрощеним (деякі зрозумілі блоки
можуть не записуватись, інакше алгоритм збільшується в розмірі).

Основні види блок-схем :

– прості (нерозгалужені);

– розгалужені;

– циклічні;

– з підпрограмами;

– змішані.

З цих елементів будуються самі алгоритми (базові алгоритмічні
конструкції). Базові алгоритмічні конструкції – це способи управління
процесами обробки даних. Виділяють три базові алгоритмічні конструкції:

1. лінійні алгоритми;

2. алгоритми розгалуженої структури;

3. алгоритми циклічної структури

Лінійні алгоритми. Алгоритм називається лінійним, якщо блоки алгоритму
виконуються один за одним. Алгоритми лінійної структури не містять
умовних і безумовних переходів, циклів. Алгоритми розгалуженої структури
(рис.1.4). Якщо вибраний метод розв’язання задачі передбачає виконання
різних дій в залежності від значень будь-яких змінних, але при цьому
кожна гілка алгоритму в процесі розв’язання задачі виконується не більше
одного разу, алгоритм називається розгалуженим.

Алгоритми циклічної структури (рис.1.5). Цикл – це команда виконавцеві
(компілятору) багаторазово повторити послідовність певних команд. При
багатократному проходженні деяких ділянок алгоритму в процесі виконання
алгоритм називається циклічним. Кількість проходжень циклу повинна бути
повністю визначена алгоритмом розв’язання задачі, інакше виникає
“зациклювання”, при якому процес розв’язання задачі не може завершитися.
Алгоритми розв’язку задач циклічної структури можуть бути такими, що при
однократному проході циклу деякі ділянки алгоритму виконуються
неодноразово, тобто всередині циклу існують інші цикли. Алгоритми такої
структури називаються алгоритмами з вкладеними циклам

4.Використання загальнодержавних класифікаторів в фінансовій та
банківський сфері.

Класифікатор – це документ, який являє собою зібрання кодів і
найменуванькласифікаційних об’єктів та їх угруповань. Позиція
класифікатора, як правило, містить найменування об’єкта та його код.Щодо
кожного класифікатора важливо визначити його призначення та сфери дії.
Класифікатор може бути призначений для: 1) первинного кодування
об’єктів, процесів та т. ін. під час підготовки даних для машинної
обробки; 2) автоматизованої обробки даних; 3) передавання інформації по
каналах зв’язку.

За сферою дії класифікатори розрізняють:

– особисті – особистого користування;

– локальні – використовують під час розв’язання задачі чи комплексу
задач у системі;

– галузеві – застосовувані на підприємствах і в установах однієї галузі;

– загальнодержавні – обов’язкові для використання в усіх установах і на
підприємствах держави.

На рівні держави існує єдина система класифікації та кодування
техніко-економічної інформації (ЄСКК ТЕІ). Вона містить у собі комплекс
загальнодержавних класифікаторів техніко-економічної інформації (КТЕІ),
автоматизовану систему (АС) їх ведення та нормативні документи з їх
розробки і ведення (НД). Отже, умовно можна записати: ЄСКК ТЕІ = КТЕІ +
АС + НД

Вся множина класифікаторів ЄСКК ТЕІ поділяється на чотири групи: 1)
класифікатори ресурсів; 2) класифікатори предметів праці та діяльності;
3) класифікатори структури народного господарства й
адміністративно-господарського управління; 4) класифікатори управляючої
інформації, одиниць вимірювання , документів та ін.

ЄСКК ТЕІ передбачає використання та введення: 1) СПАТО – система
позначень автономій, територій і областей; 2) ЗКТЕП – загальнодержавний
класифікатор техніко-економічних показників; 3) СПОДУ – система
позначення органів державного управління; 4) ЗКПО – загальнодержавний
класифікатор підприємств та організацій; 5) ЗКГНГ – загальнодержавний
класифікатор галузей н/г; 6) система позначень одиниць вимірювання тощо.

ЄСКК забезпечує: обмін даними між різними рівнями управління н/г;
узгодження техніко-економічних показників; можливість агрегування даних
на різних рівнях управління; максимальну автоматизацію всіх
технологічних операцій обробки інформації.

Використання класифікаторів ЄСКК дає однакові можливості з обробки даних
в АІС різних установ та організацій.

5.Характеристика страхової системи України з позицій оброблення
інформації.

Страхування – сукупність особих замкнутих перерозподільчих відносин між
його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків
цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливих
втрат, нанесених суб’єктам господарювання, або збитків в сімейних
бюджетах в зв’язку з наслідками відбувшихся страхових випадків.

Зараз є велика потреба в страхових послугах, яка дуже часто не може
бути задовільнена страховими органами. Зараз лише 5% підприємств в сфері
виробництва на споживання використовує страхові послуги. Страхова
система України діє на підставі закону “Про страхування”. Раніше в СРСР
страхуванням займався лише Держстрах. Зараз поряд з НАСК “Оранта”
з’явилось багато інших. Тількі в Києві на прикінці 1997 було біля 200
страхових компаній.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет по нагляду
за страховою діяльністю.

Головним направленням вдосконалення обробки інформації в страхових
компаніях в нинішній час є створення автоматизованої інформаційної
системи, що базується на застосуванні економіко-математичних методів,
засобів обчислювальної техніки і розвиненої мережі передачі даних. Нові
можливості в роботі страхових компаній різноманітних рівнів управління,
що орієнтовані на автоматизовану технологію рішення задач, в значній
міри виявляються там, де цим процесом охоплено більшість функцій і задач
їхньої основної діяльності.

основною метою створення АІС в страховій компанії є забезпечення такого
рівня управління діяльністю компанії, при якому комплексно реалізуються
наступні задачі: проведення в задані терміни багатоваріантних
розрахунків, пов’язаних з рухом договорів страхування; автоматизації
процесу обліку договорів по всіх видах страхування; досягнення найкращих
показників розвитку всіх видів майнового і особистого страхування;
прийняття найкращих планових рішень по прибуткам і видаткам грошових
коштів і отримання необхідного фактичного прибутку. призначення АІС
«Страхування» полягає в забезпеченні збору, зберіганні, обробки і
передачі інформації на основі використанні засобів обчислювальної
техніки і зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів управління та
підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами, організаціями і
автоматизованими інформаційними системами інших міністерств і відомств,
Державним комітетом України по нагляду за страховою діяльністю.

6. Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
формування виписок з реєстру власників іменніх цінних паперів:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку

Екзаменаційний білет № 14

1.Носії фінансово – економічної нформації.

Інформація (дані) під час руху та перетворення (обробки) завжди
розміщуються на певних носіях. Кожен носій даних – це матеріальний
об’єкт, який містить відомості, доступні або лише людині, або ЕОМ, або
одночасно і людині, і ЕОМ.

Отже, носії інформації являють собою засоби реєстрації даних, які
забезпечують зв’язок між інформацією та людиною, інформацією та ЕОМ,
людиною та ЕОМ.

У комп’ютерних системах використовуються різноманітні види носіїв
інформації. Вибір носія інформації залежить від рівня використання
структурного складу технічних засобів збору, реєстрації, передачі й
обробки первинних даних, а також загального рівня механізації та
автоматизації задач управління.

Так, за умов автоматизованої обробки економічної інформації як носії
можуть бути використані: первинні документи, перфокартки, перфострічки,
магнітні стрічки, магнітні диски, магнітні картки, дисплейні засоби та
ін.

2.Методика і алгоритми рішення основних фінансових задач на
підприємствах і в комерційних структурах.

– отримання максимального прибутку при мінімальних витратах;

– повну самостійність суб’єктів господарювання;

– невтручання держави у внутрішні справи підприємств;

– реальну відповідальність за результати роботи, своєчасне виконання
зобов’язань, сплату податків.

Основні фінансові задачі для підприємств і комерційних структур –це :

– збільшення ліквідності активів комерційних структур ;

– збільшення прибутку ;

– підвищення платоспроможності ;

– зменьшення заборгованості ;

– проводити активну фінансову діяльність стосовно розвитку підприємства;

– та інше.

3.Призначення, структура та зміст документа «Алгоритм розв’язання
задачі”.

Поняття алгоритм є одним з основних понять сучасної інформатики.
Визначення алгоритм походить від імені середньоазіатського вченого 9-го
століття аль – Хорезмі , котрий розробив правила виконання чотирьох
арифметичних дій в десятинній системі обчислення.

Алгоритмом називається чіткий опис послідовності дій, який
необхідно виконати для рішення задачі. Практично рішення будь-якої
задачі вимагає одержання результату по заданим вихідним даним. Тобто,
можна сказати, що алгоритм описує послідовний процес перетворення
вихідних даних у результат. Розробити алгоритм рішення задачі означає
розбити задачу на послідовно виконувані кроки (етапи), причому
результати виконання попередніх етапів можуть використовуватися при
виконанні наступних. При цьому повинні бути чітко зазначені як зміст
кожного етапу, так і порядок виконання етапів. Окремий етап (крок)
алгоритму являє собою або іншу, більш просту задачу, алгоритм рішення
якої розроблений раніше, або повинний бути досить простим і зрозумілої
без пояснень.

Алгоритм володіє наступними основними властивостями, що розкривають
його визначення:

1.Дискретність. Ця властивість полягає в тому, що алгоритм повинний
представляти процес рішення задачі як послідовне виконання простих (чи
раніше визначених) кроків (етапів). При цьому для виконання кожного
кроку (етапу) алгоритму потрібно деякий кінцевий відрізок часу. Тобто
перетворення вихідних даних у результат здійснюється в часі дискретно.

2.Визначеність . Ця властивість полягає в тому, що кожне правило
алгоритму повинне бути чітким, однозначним і не залишати місця для
сваволі. Завдяки цій властивості виконання алгоритму носить механічний
характер і не вимагає ніяких додаткових чи вказівок зведень про
розв’язувану задачу.

3.Результативність . Ця властивість полягає в тому, що алгоритм повинний
приводити до рішення задачі за кінцеве число кроків.

4.Масовість. Ця властивість полягає в тому, що алгоритм рішення задачі
розробляється в загальному виді, тобто він повинний бути застосуємо для
деякого класу задач, що розрізняються лише вихідними даними. При цьому
вихідні дані можуть вибиратися з деякої області, що називається областю
застосовності алгоритму.

Основні структури алгоритмів. Поняття про структурний підхід до розробки
алгоритмів

Основні структури алгоритмів — це обмежений набір блоків і стандартних
способів їхнього з’єднання для виконання типових послідовностей дій.

Структури, що нижче приводяться, рекомендуються при використанні так
називаного структурного підходу до розробки алгоритмів і програм (чи ще
процедурний підхід у програмуванні ). Структурний (процедурний) підхід
припускає використання тільки декількох основних структур, комбінація
яких дає все різноманіття алгоритмів і програм. До основних структур
відносяться приклади в приведених лабораторних роботах.

Порядок рішення задач з використанням ЕОМ

Рішення задач з використанням ЕОМ включає наступні етапи: формулювання
задачі професійною мовою, математична постановка задачі, вибір методу
рішення, вибір структури даних і розробка алгоритму, програмування,
налагодження і тестування програми, рахунок по готовій програмі й аналіз
результатів.

1.Точне формулювання мети рішення задачі, тобто визначення, що саме
потрібно одержати в результаті рішення задачі й у якому виді бажано
одержати результат. Першим етапом постановки і рішення задачі на ЕОМ є
чітке формулювання задачі (звичайно професійною мовою), виділення
вихідних даних для її рішення і точні вказівки щодо того, які результати
й у якому виді повинні бути отримані.

2.Вибір позначень для перемінні програми. Виділення вихідних даних і
результатів. Другий етап — формальна (математична) постановка задачі,
тобто представлення її у виді рівнянь, співвідношень, обмежень і т.п.
Позначення перемінних повинні бути погоджені з можливостями позначення
змінних в алгоритмічній мові .

3.Розробка алгоритму рішення задачі, тобто розчленовування вихідної
задачі на окремі прості етапи. На цьому етапі потрібно виділити цикли і
продумати їхню організацію. При розробці алгоритму необхідно
використовувати тільки типові структури алгоритмів і їхнього сполучення.
Алгоритм можна фіксувати у виді схеми, причому потрібно мати на увазі,
що схему приходиться звичайно переробляти багато разів, до одержання її
остаточного варіанта. Вибір методу визначається розв’язуваною задачею, а
також можливостями ЕОМ (її швидкодією, обсягом пам’яті, точністю
представлення чисел, наявністю розроблених раніше готових програм.
Виконання цього етапу вимагає деякого кругозору як в області
програмування, так і в області використовуваних методів. 4. Написання за
схемою програми на С++. Необхідно вивчати мову С++.

5.Уведення програми в машину і перевірка її роботи на різних вихідних
даних.

4.Характеристика та склад позамашинної інформаційної бази.

Ефективність будь-якої інформаційної системи обробки даних багато в чому
залежить від способу організації її інформаційної бази. Згідно з
Держстандартом інформаційна база (ІБ) – це сукупність упорядкованої
інформації, яка використовується при функціонуванні інформаційної
системи. Загалом під ІБ розуміють сукупність певних чином
організовуваної, збережуваної та контрольованої інформації, зафіксованої
на носіях системи. Ця інформація відображає стан керованого об’єкта та
зовнішнього середовища. ІБ поділяється на: позамашинну та машинну.
Позамашинна ІБ – це частина ІБ інформаційної системи, що являє собою
сукупність документів, призначених для безпосереднього сприйняття
людиною без застосування засобів обчислювальної техніки. Машинна ІБ –
це частина ІБ інформаційної системи, яка являє собою сукупність
інформаційних масивів, які зберігаються у пам’яті ЕОМ і на магнітних
носіях. У будь-якій інформаційній системі організація позамашинної ІБ
регулюється діючими правилами по системі діловодства, відповідними
нормативно-правовими актами та інструкціями. Тому виділяють такі
компоненти позамашинної ІБ:вхідні документи; вихідні документи;
нормативно-довідкові документи. У процесі створення позамашинної ІБ
комп’ютерної системи виконують такі дії: формалізація даних; вибір форми
первинних документів і машинних носіїв; вибір способів і засобів
фіксування у первинних документах і на машинних носіях; визначення та
розробка логічної структури бази даних; вибір системи управління базою
даних; організація раціонального документообігу та ін.

5. Інформаційні зв’язки АІС Податки з іншими інф.с-ми

АІС “Податки” отримує інформацію від:

платників (звітна документація, реєстраційна документація, листи)

банки (дані про сплачені податкові платежі; інформація про відкриті та
закриті розрахункові рахунки; інформація про стан розрахунків за
визначеними рахунками)

держ. комітет статистики (ведення загальнодержавного реєстру – ЄРДПОУ і
інших загальнодержавних класифікаторів, відбувається обмін файлами)

митниця (вантажні митні декларації)

Міністерство зовнішніх економічних зв’язків — отримання інформації про
видачу ліцензій на здійснення експортно-імпортних операцій.

Значна роль щодо надходження інформації належить банкам.

ДПА подає до відділень банків інформацію для відкриття відновідних
бюджетних рахунків, на яких акумулюються надходження податків та
платежів. Щоденно ДПА отримує інформацію про надходження податків та
платежів у вигляді платіжних документів та зведених документів про
надходження за кожним із бюджетних рахунків. Обмін інформацією між
рівнями управління в межах податкової системи України здійснюється за
допомогою електронної пошти.

Основні джерела надходження інформації до ДПА: платник, банк, фінансовий
відділ райдержадміиістрації. Споживачі інформації районної ДПА — це
платник, ДПА вищого рівня, фінансовий відділ райдержадміиістрації.
Інформація щодо окремих платників передається:

• до арбітражного суду — застосування закону про банкрутство;

• до податкової поліції

Враховуючи те, що, що АІС “Податки” бере безпосередню участь під час
формування та виконання Державного бюджету України, то відповідно до
цього, дана АІС в системі управління ресурсами державного бюджету займає
одне із провідних місць.

Отже, АІС “Податки займає особливе місце в системі управління ресурсами
державного бюджету і її інформаційні зв’язки з іншими інформаційними
системами демонструє слідуючий малюнок:

6. Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
по обліку касових операцій банку та формуванню касового журналу та
спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Екзаменаційний білет № 15

1.Інформаційні процедури.

З економічною інформацією виконують багато операцій, які за ознакою
подібності і цільових функцій об’єднуються в інформаційні процедури
(процеси). Усі процедури можна поділити на три стадії відтворення
інформації: збір, переробка і використання.

Стадія збору передбачає первинне сприйняття і прийом інформації.
Первинний збір означає сприйняття (зняття) інформації, яка виникає в
результаті діяльності джерел інформації. Прикладом таких джерел є
переважно виробничо-господарська діяльність, а також діяльність
директивних органів управління, індивідуальні дії людини. При первинному
зборі ставиться мета виявити об’єктивно інформацію і відповідним чином
її подати. Тому первинний збір інформації супроводжується поданням, хоч
останнє слід розглядати як самостійну процедуру. Економічна інформація
при первинному зборі передусім реєструється, але може подаватися й
інакше.

Первинний збір даних супроводжується часто також вимірюванням
відображуваних явищ (предметів, фактів), що приводить на практиці до
одночасного виконання операцій сприйняття, вимірювання, подання даних .
У комп’ютерних ІС головна увага приділяється первинному збору вхідних
виробничо – господарських даних , оскільки ця процедура вельми складна.
Прийом зареєстрованих даних, наприклад директивних, вторинних –це
різновид збору інформації. Відповідна процедура супроводжується звичайно
оформленням інформації, що надходить, і визначенням напрямків її
подальшого використання.На організацію збору даних впливають характер і
поводження джерела інформації, вимоги негайного або з відомою часткою
запізнення відображення діяльності, форма подання інформації,
методологія функціонування управлінських робіт, структура інформації і
т. ін. При зборі даних ставиться головна мета – дістати точне,
своєчасне, достовірне і повне відображення явищ економічного життя,
директивних та інших завдань. Зібрана або здобута інформація
входить до стадії перетворення. Інформація змінюється у просторі,
часі, а також з формально-змістового боку. Відповідно вирізняють три
інформаційні процедури цієї стадії: 1.передавання, 2.зберігання,
3.обчислювальна обробка даних. Інформація, що передається, змінюється
у просторі. Розрізняють кілька варіантів процедури залежно від того ,
яка інформація – письмова чи звукова має бути передана, зареєстрована
на носіях або у формі сигналів по каналах проводового зв’язку тощо. У
комп’ютерних ІС основні варіанти передачі такі : фізичне переміщення
носія і дистанційне передавання по телефонно-телеграфних каналах. У
свою чергу, носії можуть передаватися кур’єром, транспортними засобами,
через пошту. Такими прийомами забезпечується передавання не лише
документованих даних, а й інформації, які зареєстровані на машинних
носіях . При передачі інформації всередині об’єкта управління переважає
варіант кур’єрського зв’язку або безпосереднього спілкування поміж
управлінськими працівниками. Для зовнішньої передачі використовуються
установи міністерства зв’язку і технічні засоби.
При дистанційній передачі по
каналах можуть передаватися вхідні дані задач, які підлягають
автоматизованому розв’язуванню (джерело інформації – вузол обробки) і
результати розв’язування задач ( вузол обробки – користувач). Такий
різновид дистанційної передачі називають двостороннім. Якщо по каналах
зв’язку передаються лише вхідні дані для обробки на ЕОМ, то дистанційна
передача називається однобічною. У такому разі результати розв’язування
задач передаються користувачеві на носіях інформації. Дистанційна
передача може вестись і між органами управління підприємств, установ,
міністерств, відомств. Для цього необхідно встановити прямий провідний
зв’язок між ними або використати спеціальне обладнання –засоби
телекомунікацій. Процедура зберігання інформації реалізується також
кількома варіанта-ми залежно від форми подання інформації ,
застосованого для зберігання обладнання, терміну зберігання та інших
критеріїв. Існує кілька варіантів зберігання інформації , основними з
них є зберігання у пристроях пам’яті ЕОМ та архівне довгострокове
зберігання. Процедура зберігання інформації звичайно закінчується
пошуком відповідних їй одиниць для подальшого використання. Пошук
органічно пов’язаних зі зберіганням інформації, але він являє собою
особливу інформаційну процедуру. У процесі зберігання інформація може
втрачати свою цінність під впливом фактору часу або через зміну деяких
умов. Іноді це призводить до вилучення одиниць інформації , її знищення,
але частіше одиницям ін формації присвоюється нове сучасне значення.
Така операція відома під назвою актуалізації даних . Це також самостійна
інформаційна процедура. Завдяки актуалізації значення окремих одиниць
інформації постійно підтримуються на заданому рівні. Обробка
інформації необхідна для заміни її одиниць за формою і значенням і
полягає вона в одержанні, передусім, результатної (вихідної) інформації.
Досягається це за допомогою багатьох арифметичних (додавання,
віднімання, множення, ділення) і логічних (операції математичної логіки,
порівняння упорядкування, сортування і т. ін.) операцій. Ведеться
обробка не лише інформації, а і її структурних утворень, а також
інформаційних відношень. Процедура обчислювальної обробки інформації
часто супроводжується й операцією пошуку, з якою пов’язана також
процедура збереження даних. Обчислювальна обробка є провідною як за
обсягом, так і за значущістю в комп’ютерних інформаційних системах.
Отже, не випадково , що часто під словосполученням “обробка даних”
розуміють систему, яка орієнтована на всю сукупність інформаційних
процедур . інформаційна система обробки даних охоплює не лише всі
операції обробки, а й процедуру збору, передавання, зберігання
інформації і т. ін. Стадія споживання інформації передбачає одержання
“готового продукту” – результатної інформації та її використання.
Використання такої інформації виходить за рамки звичайних інформаційних
систем. У системах підтримки прийняття рішень (СППР) і цей процес
автоматизовано. Вихідна інформація призначається, головним чином, для
управлінських рішень, її формування, підготовки й прийняття, а також для
директивних органів і вищих органів управління тощо. Оскільки
споживання інформації передбачає і нове залучення її до процесів збору і
переробки, то доречно говорити про кругообіг економічної інформації .
Основні інформаційні процедури підкреслюють цей момент. Зауважимо, що
існує ще й такі важливі й необхідні процедури : подання інформації,
кодування, розмноження, ідентифікація, агрегування і дезагрегування і т.
ін. Слід наголосити, що склад інформаційних процедур конкретизується у
процесі реалізації різних функціональних управлінських робіт на обертах
господарювання. Так, при автоматизації бухгалтерського обліку вирізняють
первинний облік (збір і передача даних) та безпосередньо обліковий
процес, який містить стадії обробки даних і споживання облікової
інформації. У процесі аналізу господарської діяльності можна вирізнити
формування інформації для економічного аналізу та аналітичні
розрахунки(обробка даних), вироблення управлінських рішень. Інформаційні
процедури виконують звичайно в їх поєднанні, створюючи єдиний
технологічний процес.

2.Інформаційні зв”язки фінансових задач на підприємствах та в
комерційних структурах.

Фін робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

– фін прогнозування та планування;

– аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

– оперативна, поточна фін-економічна робота.

У відповідності до напрямків фін роботи підсистема містить комплекси
задач та функцій:

Фін прогнозування та планування. В цьому комплексі задач визначається
загальна потреба у грошових засобах для забезпечення нормальної
виробничо-господарської діяльності та і можливість одержання таких
засобів.

Для вирішення виробничих та комерційних завдань розробляється
бізнес-план, найважливішим документом якого є фін план.

Метою складання фін плану є визначення фін ресурсів, капіталу та
резервів на основі прогнозування величини фін показників:

(обсягів реалізації; баланс грошових надходжень та витрат; власних
оборотних засобів, амортизаційних відрахувань, прибутку, кредиторської
заборгованості, суми податків, виручки від реалізації, резервних фондів
та ін.)

Аналіз та контроль фін діяльності підприємства дає можливість стежити за
його фін станом.

Аналітичну роботу в підсистемі управління фінансами підприємства можна
поділити на два блоки:

1) аналіз фін результатів та рентабельності;

2) аналіз фін стану підприємства.

Аналіз фін результатів підприємства здійснюється за такими основними
напрямками і відображається в вихідних документах:(аналіз та оцінка
рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від
реалізації продукції, робіт, послуг;аналіз фін результатів від іншої
реалізації, позареалізаційної та фін діяльності; аналіз та оцінка
використання чистого прибутку; ін.)

Аналіз фін стану підприємства проводиться за такими напрямками: (аналіз
та оцінка складу та динаміки майна; аналіз фін стійкості підприємства;
аналіз ліквідності балансу; комплексний аналіз і рейтингова оцінка
підприємства.)

Поточна та оперативна фін робота на підприємстві спрямовується на
практичне втілення фін забезпечення підприємницької діяльності, постійне
підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фін роботи на підприємстві полягає в рішенні
задач: (облік розрахунків за реалізовану продукцію, роботи, послуги;
контроль своєчасності розрахунків за поставлені товарно-матеріальні
цінності та послуги з постачальниками; нарахування та забезпечення
своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у бюджет та
цільові фонди;

Та ін.

3.Призначення, структура та зміст документа «Опис постановки задачі».

ОПЗ є елементом технічного проекту. У разі машинної та автоматизованої
обробки даних обсяг поняття “задача” охоплює:

1) процес машинної обробки даних, тобто безпосереднє розв’язування
задачі машинними засобами;

2)метод розв’язування;

3) використання даних, зокрема й для прийняття упр-ких рішень

Склад і зміст постановки задачі залежить від специфіки останньої та умов
розв’я-зування. Загалом ОПЗ складає-ться з таких осн.розді-лів:

1) хар-ка задачі – містить інф-ю про призначення задачі; перелік
об’єктів; періодичність та три-валість розв’язування; посади осіб; назви
підрозділів; умови за яких припиняється розв’язування автомат.способом.

2)вихідна інф-я – скл.-ся з переліку та опису вих.пові-домлень та
переліку й опису стр-х одиниць інф-ї вих-х повідомлень, які мають
самост. змістовне навантаження. Опис вих.повідомлень має вигляд таблиці,
що містить назву кожного повідомлення, його інденфікатор, форму подання,
періодичність і термін видачі.

3)вхідна інф-я – містить перелік і опис вх-х повідомлень та перелік і
опис структурних одиниць інф-ції вх-х повідомлень, які мають
самост.змістовне навантаження. Під вх-ю інф-ю розуміють дані, які є
необхідними для розв’язування задачі й надходять у вигляді документів і
повідомлень різної форми. Опис вх-х повід. задається у вигдяді таблиці
та містить наймену-вання повідомлення, його іден-тифікатор, форму
подання, строки й частоту надходження.

Окрім того, виконується опис алг-му автоматизованого роз-в’язання
задачі, який може бути включений до ОПЗ як розділ 4 або викладений
окремо. Іноді ОПЗ містить і розділ “Розра-хунок екон.ефективностісті”.

4.Рівні представлення інформації в базі даних (БД).

База даних — це поіменована, структурована сукупність
взаємопов’язаних даних, які характеризують окрему предметну область і
перебувають під управлінням СУБД. БД являє собою інтегроване сховище
даних, яке призначене для використання багатьма споживачами і
забезпечення незалежності даних від прикладних програм. Зв’язок кінцевих
користувачів та прикладних програм з БД відбувається через СУБД, яка є
інтерфейсом між користувачами і БД.

Проектування даних пов’язане з багаторівневим їх поданням: зовнішнім,
інфологічним, даталогічним, внутрішнім

Зовнішній рівень являє собою вимоги до даних з боку користувачів і
прикладних програм. Вимоги користувачів до зовнішнього подання охоплюють
сукупність даних, які потрібні для виконання запитів користувачів.
Вимоги з боку прикладних програм до зовнішнього рівня подання даних — це
перелік даних з описом їх взаємозв’язків, які необхідні для реалізації
певних функціональних задач.

Зовнішній рівень являє собою, як правило, словесний опис даних та їх
взаємозв’язків і відбиває інформаційні потреби користувачів і прикладних
програм. Іноді для опису зовнішнього рівня використовуються матричні або
інші формалізовані методи. Опис зовнішнього рівня не виключає наявності
дублювання, надлишковості, неузгодженості тощо.

Для того щоб спроектувати зовнішню модель БД, необхідно виконати
обстеження ПО, вивчити систему вхідної і вихідної документації,
дослідити й вивчити всі фукціональні обов’язки майбутніх користувачів
БД.

Американський комітет СОБА8УЬ пропонує три рівні: зовнішній,
концептуальний, внутрішній. Іноді для зручності проектування вводять
допоміжний рівень (проміжний), який називають інфологічним. Він може
бути самостійним або функціонувати як складова зовнішнього рівня.

Інтеграція всіх зовнішніх представлень даних виконується на
інфологічному рівні. На цьому рівні формується інфологічна (канонічна)
модель даних, яка не є простою сумою зовнішніх представлень даних

Рис1 .Схема взаємозв’язку рівнів подання даних у БД

Інфологічний рівень являє собою інформаційно-логічну модель (ІЛМ)
предметної області, в якій виключена надмірність даних і відображені
інформаційні особливості об’єкта управління, без урахування особливостей
і специфіки конкретної СУБД. Мета інфологічного проектування — створити
структуровану інформаційну модель ПО, для якої розроблятиметься БД. Під
час проектування на інфологічному рівні створюється інформаційнологічна
модель, яка має відповідати таким вимогам:1. коректність схеми БД, тобто
адекватне відображення модельованої ПО; 2. простота і зручність
використання на наступних етапах проектування, тобто ІЛМ має легко
відображатися в моделі БД, що підтримується відомими СУБД (сіткові,
ієрархічні, реляційні); 3. ІЛМ має бути описана мовою, зрозумілою
проектувальникам БД, програмістам, адміністратору і майбутнім
користувачам АБ.Основною складовою інфологічної моделі є атрибути, які
потрібно проаналізувати і деяким чином згрупувати для
подальшогозберігання в БД.

Сутність інфологічного моделювання полягає у виокремленні інформаційних
об’єктів ПО (файлів), які підлягають зберіганню в БД, а також визначенні
характеристик об’єктів і зв’язків між ними. Характеристиками об’єктів є
атрибути.

Даталогічний (логічний, концептуальний) рівень формується з урахуванням
специфіки і особливостей конкретної СУБД. На цьому рівні будується
концептуальна модель даних, тобто спеціальним способом структурована
модель ПО, яка відповідає особливостям і обмеженням вибраної СУБД.
Модель логічного рівня, яка підтримується засобами конкретної СУБД,
іноді називають даталогічною. Залежно від типів моделей, які
підтримуються засобами СУБД, є ієрархічні, сіткові і реляційні моделі
баз даних. Найпоширенішими на сучасному ринку програмних продуктів є
реляційні СУБД.

Від параметрів фізичної моделі залежать такі характеристики
функціонування БД: обсяг пам’яті і час реакції системи. Фізичні
параметри БД можна змінювати у процесі її експлуатації (не змінюючи при
цьому опису інших рівнів) з метою підвищення ефективності функціонування
системи.

Інфологічний рівень являє собою інформаційнологічну модель (ІЛМ)
предметної області, в якій виключена надмірність даних і відображені
інформаційні особливості об’єкта управління, без урахування особливостей
і специфіки конкретної СУБД.

Мета інфологічного проектування — створити структуровану інформаційну
модель ПО, для якої розроблятиметься БД. Під час проектування на
інфологічному рівні створюється інформаційнологічна модель, яка має
відповідати таким вимогам:

• коректність схеми БД, тобто адекватне відображення модельованої ПО;

• простота і зручність використання на наступних етапах проектування,
тобто ІЛМ має легко відображатися в моделі БД, що підтримується відомими
СУБД (сіткові, ієрархічні, реляційні);

• ІЛМ має бути описана мовою, зрозумілою проектувальникам БД,
програмістам, адміністратору і майбутнім користувачам АБ.

Основною складовою інфологічної моделі є атрибути, які потрібно
проаналізувати і деяким чином згрупувати для подальшого зберігання в БД.

Структура файлів БД визначається на етапах інфологічного і логічного
проектування, а формування структури — на етапі фізичного проектування
БД.

Структура файла — це пойменована сукупність логічно взаємозв’язаних
атрибутів.

5.Основні алгоритми, яки використовуються при рішенні задач обліку
податкової звітності в автоматизованій інформаційній системі «Податки».

Алгоритм являє собою правило розв’язування задачі, сформульоване як
послідовність обчислювальних, логічних та інших дій (кроків),
виконуваних з метою отримання потрібного результату. Алгоритм може бути
заданий словесне (засобами природної мови), математичним або графічним
описом. Крім того, алгоритм може задаватися алгоритмічною мовою.

В А1С “Податки” алгоритми описуються здебільшого математичним або
графічним способом, а також алгоритмічною мовою. Графічному опису
передує, як правило, побудова математичної моделі — математичного опису
алгоритму. Такий опис полягає у формалізованому (із застосуванням
математичних символів) поданні всіх розглядуваних залежностей і методів
відшукання значень вихідних даних на підставі вхідних.

Графічний опис алгоритму виконується здебільшого у вигляді
структурної схеми.

У разі, коли готують окремий документ «Опис алгоритму», поділяють його
на розділи: призначення та характеристика комплексу задач,
використовувана інформація, результати розв’язання задач комплексу,
математичний опис алгоритму, графічний опис.

Платник подає до ДПА под-ві декларації, звіти, розр-ки, платіжні
повідомлення, довідки платників про авансові платежі і т. п.
Використовуючи також дані паспорту платника, додаткові відомості, НДІ
(УБК, УКВЕД- укр.клас-тор видів екон діяльн-ті, УКФВ- укр.клас-тор форм
вл-ті, та ін) інф-ція про нараховані податки передається до відділу
обліку та звітності для проведення відповідних нарахувань у картках
особових р-ків Всі відомості про нараховані і сплачені податки
зберігаються в ДПІ не лише у вигляді масиву, але і в документарному
вигляді.

6. Розробити постановку та алгоритм автоматизованого розв’язання задачі
по видачі відомості, яка містить дані про суми дивідендів, нарахованих
на прості акції акціонерного товариства в розрізі власників акцій та
спроектувати:

Опис алгоритму розв’язання задачі (тексовий, математичний);

Схему алгоритму розв’язання задачі у відповідності з (РД 50-34.698-90),

Структуру файлів БД об’єкт“таблиці” ;

Взаємозв’язок “Схему даних”;

Інтерфейс об’єкт “Форми”;

Об’єкт “Запити”, та записати відповідні вирази для розрахунку.

Білет № 16.

1. Засоби формалізованого описання економічної інформації.

Основу комп’ютерної ІС становить інформаційна база (ІБ), що являє
собою сукупність упорядкованої інформації, використовуваної при
функціонуванні ІС. Інформаційна база має на меті забезпечити взаємообмін
інформацією між структурними одиницями комп’ютерної ІС, а також
інформаційними системами різних рівнів управління.

Успіх створення єдиної інформаційної бази істотно визначається
уніфікацією та стандартизацією її складових. Тут класифікації та
кодуванню техніко-економічної інформації відводиться особлива роль,
оскільки вони є засобами, що забезпечують взаємний обмін інформацією між
людиною і ЕОМ.

Класифікація і кодування — це дві невіддільні частини одного процесу
— перекладу різноманітної економічної інформації з природної мови на
формалізовану мову ЕОМ. У процесі згаданого перекладу вони виконують
різні функції. Для їх поглибленого вивчення слід навести основні терміни
й поняття, використовувані в цій області.

Класифікація — поділ множини об’єктів на частини за їх подібністю або
відмінністю згідно з прийнятими методами.

У процесі класифікації використовуються такі поняття:

Система класифікації — сукупність методів і правил класифікації та їхній
результат.

Об’єкт класифікації— елемент класифікованої множини.

Ознака класифікації — властивість або характеристика об’єкта, за якою
виконується класифікація.

Значення ознаки — якісне або кількісне вираження ознаки класифікації.

Класифікаційне угруповання — частина об’єктів, яка виділена під час
класифікації. Найпоширенішими є такі назви класифікаційних угруповань:
клас, підклас, група, підгрупа, вид, підвид, тип.

Ступінь класифікації — етап класифікації при ієрархічному методі, у
результаті якого формується сукупність класифікаційних угруповань (або
результат чергового поділу об’єктів одного класифікаційного
угруповання).

Глибина класифікації — кількість ступенів класифікації. Класифікація
використовується для упорядкування змісту і взаємозв’язку економічних
показників, які переробляються в ІС за допомогою ЕОМ.

Засобом вираження результатів класифікації є кодування.

Кодування — створення і присвоєння коду класифікаційному угрупованню та
об’єкту класифікації (або процес присвоєння об’єкту певного коду).

Код — знак або сукупність знаків, узятих для позначення класифікаційного
угруповання і об’єкта класифікації.

Алфавіт (абетка) коду — система знаків, узятих для створення коду.

Основа коду — число (кількість) знаків у алфавіті коду.

Цифровий алфавіт коду — алфавіт коду, знаками якого є цифри.

Буквений алфавіт коду — алфавіт, знаками якого є літери природних мов
(української, російської, англійської і т. ін.).

Буквено-цифровий (змішаний) алфавіт коду — алфавіт, знаками якого є
літери природних мов та цифри.

Розряд коду — позиція знака в коді.

Довжина коду — кількість знаків у коді без урахування пропусків
(прогалин).

Структура коду — умовне позначення складу та послідовності розміщення
знаків у коді.

Контрольне число — розрахункове число, яке використовується для
перевірки вірогідності запису коду.

Перекодування — присвоєння закодованому класифікаційному угрупованню або
закодованому об’єкту новогб коду.

Перекодувальні таблиці — таблиці взаємної відповідності кодів одних і
тих самих класифікаційних угруповань або об’єктів класифікації з різних
класифікаторів.

Матеріальним утіленням класифікації і кодування є класифікатор.

Класифікатор — офіційний документ, що являє собою систематизований
перелік назв і кодів класифікаційних угруповань або об’єктів
класифікації.

Позиція класифікатора — назва і код класифікаційного угруповання або
об’єкта класифікації.

Ємність класифікатора — найбільша кількість позицій, яку може містити
класифікатор.

Резервна ємність класифікатора — кількість вільних позицій у
класифікаторі.

Упровадження класифікатора — проведення комплексу заходів, які
забезпечують застосування класифікатора у певній сфері діяльності
(відділ, дільниця, підприємство, галузь і т. ін.).

Ведення класифікатора — підтримка класифікатора у вірогідному
(актуальному) стані (автоматизоване, ручне).

Система ведення класифікатора — сукупність служб, методів і засобів, які
забезпечують ведення класифікатора та інформаційне обслуговування
абонентів.

Еталон класифікатора — врахований оригінал класифікатора, який ведеться
відповідальною за його ведення установою.

Категорія класифікатора — ознака, яка вказує на належність класифікатора
до відповідної групи і залежність від рівня його затвердження і сфери
застосування (загальнодержавний, галузевий і т. ін.).

Реєстрація класифікатора — присвоєння затвердженому класифікатору
реєстраційного номера і запис необхідних відомостей про нього до реєстра
(державна, галузева).

Класифікатори техніко-економічної інформації можуть створюватися
системним або локальним способом. За системного способу інформація
класифікується з урахуванням вимог різних рівнів управління
(підприємство, міністерство, відомство тощо). Недолік системного способу
розробки класифікаторів полягає в тому, що він робить структуру
класифікатора дуже громіздкою, а код багатозначним. Використання таких
класифікаторів призводить до підвищення витрат з підготовки інформації
для вводу до ЕОМ і зниження ефективності використання обчислювальної
техніки на об’єктах управління. За локального способу інформація
класифікується у межах одного підприємства, організації або установи.
Такі класифікатори характеризуються й відносно легкою розробкою,
простотою внесення змін і доповнень. До їх недоліків належить
необхідність перекодування інформації при передаванні на вищі рівні
управління.

Як уже зазначалося, класифікація і кодування — це невіддільний
елемент створення і функціонування комп’ютерних ІС.

Метою класифікації і кодування є упорядкування і взаємоузгодження
різних предметів, понять, властивостей чи інших елементів інформації.
Використанням кодів можна значно скоротити обсяги інформації та
трудомісткість її обробки на всіх етапах технологічного процесу
автоматизованої обробки даних.

Тому питанням розробки раціональних класифікаторів під час
проектування ІС приділяється велика увага. Розробка класифікаторів
базується на врахуванні низки принципів, найважливішими з них є такі:

• Забезпечення в класифікаторі виділення галузевого, відомчого і
регіонального (територіального) аспектів управління.

• Зміст назв одиниць інформації, яка вноситься до класифікаторів, має
відповідати вимогам державних стандартів або керівних технічних
документів.

• Класифікатор має забезпечити розв’язування всіх задач у ІС при
мінімальній значності кодів. Велика значність кодів ускладнює заповнення
документів, утруднює їх перевірку, збільшує витрати часу на підготовку
інформаційних масивів.

• Класифікація номенклатур має бути єдиною, тобто номенклатуру можна
розмістити або в порядку зростання класифікаційних ознак (від простого
до складного), або за технологічним принципом.

Побудова системи класифікації і кодування потребує додержання
принципу взаємно однозначної відповідності класифікованій номенклатурі,
тобто для кожної позиції номенклатури призначається лише одне певне
місце у класифікаторі. Кожний код має позначати лише один об’єкт
класифікації.

Потрібно, щоб система класифікації забезпечила всі види групувань
кодованих елементів, необхідних для відповідних розрахунків. Розроблені
коди мають бути єдиними для задач планування, обліку, економічного
аналізу, регулювання і т.ін., а також переважно цифровими.

Система класифікації і кодування має забезпечити необхідний резерв з
метою внесення номенклатур, які щойно виникли, без зміни структури
класифікатора. При цьому коди номенклатур повинні мати однакову
значність і легко запам’ятовуватися.

Важливою вимогою є стабільність кодів. При цьому коди номенклатур
об’єктів, які вибули, протягом певного часу (півроку) не повинні
присвоюватися новим позиціям (наприклад, табельний номер працюючих, код
виробу тощо). Позиціям, які щойно виникли, коди присвоюються за рахунок
резерву.

Система кодування має забезпечити змогу виявляти помилки, що
виникають при вводі або запису кодів, програмним способом на ЕОМ. Цього
можна досягти унесенням до коду контрольного розряду.

Для забезпечення сумісності ІС різних рівнів управління коди за рядом
номенклатур (галузі, установи, адмінрайони тощо) мають бути єдиними для
всіх об’єктів управління. Єдність кодів для різних рівнів управління
забезпечується впровадженням Єдиної системи класифікації та кодування
техніко-економічної інформації.

Вимоги, що ставляться до побудови класифікаторів, настільки
різноманітні, що дуже складно їх усіх врахувати. З огляду на це при
розробці класифікаторів у кожному конкретному випадку необхідно вибирати
оптимальний варіант, який дозволяє за допомогою обчислювальної техніки
переробляти економічну інформацію з мінімальними витратами.

2. Загальна характеристика фінансових задач, які розв”язуються на
підприємствах і в комерційних структурах.

Фін робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

– фін прогнозування та планування;

–аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

– оперативна, поточна фін-економічна робота.

У відповідності до напрямків фін роботи підсистема містить комплекси
задач та функцій:

Метою складання фін плану є визначення фін ресурсів, капіталу та
резервів на основі прогнозування величини фін показників: (обсягів
реалізації; баланс грошових надходжень та витрат; власних оборотних
засобів, амортизаційних відрахувань, прибутку, кредиторської
заборгованості, суми податків, виручки від реалізації, резервних фондів
та ін.)

Аналіз та контроль фін діяльності підприємства дає можливість стежити за
його фін станом.

Аналітичну роботу в підсистемі управління фінансами підприємства можна
поділити на два блоки:

1) аналіз фін результатів та рентабельності;

2) аналіз фін стану підприємства.

Та ін.

Контур Планування і керування фінансами системи «Галактика»
містить надійні і гнучкі засоби автоматизації керування фінансовими
ресурсами компанії, що підтримують класичний управлінський цикл
планування фінансово-економічної діяльності компанії, оперативний
фінансовий менеджмент, фінансовий аналіз.

У контурі Планування і керування фінансами системи “Галактика”
реалізовані усі функції, необхідні для фективного менеджменту.

•планування і моделювання різних варіантів бюджету, узгодження і
затвердження бюджету, збір і аналіз даних про фактичне виконання
бюджету;

•ефективне керування фінансовими ресурсами компанії, визначення
оптимального плану надходження і витрати коштів і його

коректування;

•контроль лімітованих показників бюджету;

•консолідація фінансової звітності підрозділів у підсумкову звітність
компанії;

•розрахунок, інтерпретація й аналіз фінансових показників;

•аналіз і оцінка фінансового стану підприємства по довільних методиках,
на основі оперативних і бухгалтерських даних.

3. Основні стадії і етапи створення інформаційних систем.

За час виникнення і розвитку інформаційних систем організаційного
типу структура і надмірність даних і обчислень значно змінювались, чим
визначались покоління цих систем. Схема розвитку інформаційних систем,
що ілюструє особливості розв’язування функціональних задач залежно від
характеру інформаційного і математичного забезпечення наведено на рис.1

Системи обробки даних були вузько прикладними і орієнтованими на
автоматизацію робіт з паперами за рахунок комп’ютеризації великих
масивів і потоків даних на операційному рівні. Розпізнавальною цих
систем є ефективна обробка запитів, використання інтегрованих файлів для
пов’язування між собою задач і генерування зведених звітів для
керівництва.

Створення ІС першого покоління в нашій країні відносять до початку
60-х років ХХ століття, коли на великих підприємствах почали
використовувати ЕОМ для розв’язування задач організаційно-економічного
управління. Перші такі системи обмежувалися розв’язуванням деяких
функціональних управлінських задач. Тому системність автоматизованої
обробки економічної інформації в зазначений період характеризувалася
частковістю та локальністю. Протягом наступних років поступово
переходять від локальних систем обробки даних, призначених для тих чи
інших ділянок управлінських робіт, до систем, що охоплюють широке коло
задач управління. Подальший розвиток систем пов’язаний з концепцією бази
даних. На цій основі з’явилися системи другого покоління.

Інформаційні системи другого покоління відомі під назвою Management
Information System – MIS (“управлінські інформаційні системи”), у нашій
літературі використовується термін “АСУ – концепція баз даних”. Основною
функцією таких систем є забезпечення керівництва інформацією. Типову
управлінську інформаційну систему характеризує структурований потік
інформації, інтеграція задач обробки даних, генерування запитів і
звітів.

Зі збільшенням кількості прикладних програм, що обслуговують всі
рівні управління та обробляють одні й ті самі робочі дані, зростав обсяг
дублювання, що ставало гальмом на шляху комп’ютеризації управління.
Виходом із цієї ситуації стала концепція створення єдиної централізовано
керованої бази даних, яка за допомогою спеціального програмного продукту
– СУБД обслуговує всі прикладні програми організацій.

Основною проблемою створення великих розподілених баз даних є
складність опису даних, що має на меті об’єктивного, незалежного від
окремих прикладних програм, спростити колективне використання даних
різними прикладними програмами.

Подальшим розвитком інформаційних систем в економіці в 1972 р. було
створення АСУ (ІС) на основі ідеології автоматизованих банків і баз
даних. Розширилися технічна та програмна бази АСУ, урізноманітнилися
варіанти їх побудови з орієнтуванням на окремі класи та моделі ЕОМ.

У середині 80-х років був нагромаджений значний досвід створення та
використання інформаційних систем організаційного управління. Створено
багато автоматизованих систем управління технологічними процесами (АСУ
ТП), систем автоматизованого проектування конструкцій та технологій
(САПР).

Економічна ефективність АСУ була значна. Крім прямого економічного
ефекту впровадження АСУ мало великий вплив на зміну характеру діяльності
управлінського персоналу. Підвищилась оперативність, наукова
обґрунтованість та об’єктивність прийнятих управлінських рішень; стало
можливим розв’язувати принципово нові економічні задачі, які до
впровадження ІС не розв’язувалися апаратом управління, збільшився час на
творчу роботу працівників за рахунок скорочення обсягів виконання
рутинних операцій вручну; у результаті автоматизації процесів
інформаційного обслуговування підвищилася інформованість управлінського
персоналу.

СППР мають не тільки загальне інформаційне забезпечення, а й загальне
математичне забезпечення – бази моделей, тобто реалізована ідея
розподілу обчислень подібно до того, як розподіл даних став вирішальним
фактором у звичайних інформаційних системах.

Зі зростанням кількості прикладних програм для надання
персоналізованої оперативної підтримки, а також кількості інформаційних
систем збільшувався обсяг обчислювального дублювання, що стало значною
мірою гальмівним фактором: для індивідуальної оперативної підтримки
необхідно виконувати досить багато персоналізованих версій однієї й тієї
самої прикладної програми, щоб вона відповідним чином реагувала на зміни
в можливостях, знаннях, позиції і побажаннях користувача. Дубльована
версія часто виявлялась менш ефективною, призводила до взаємної
несумісності програм і меншої продуктивності обчислень. Виходом з такої
ситуації стала концепція утворення єдиної централізовано керованої бази
моделей.

4. Машинна інформаційна база. Структура і склад втоматизованого банку
даних (АБД).

Машинна інформаційна база — частина інформаційної бази ІС, що являє
собою сукупність інформаційних масивів, які зберігаються в пам’яті ЕОМ
та на магнітних носіях.

Машинна інформаційна база складається з інформаційних масивів, які
можуть бути організовані у вигляді окремих незалежних між собою,
локальних інформаційних масивів, чи у вигляді

бази даних, тобто інтегрованої сукупності пов’язаних між собою

масивів, якими керує система управління базами даних (СУБД).

Масив — це ідентифікована сукупність примірників логічно

в’язаних між собою даних, які містяться поза програмою у зовнішній
пам’яті і доступні програмі за допомогою спеціальних операцій.

У процесі еволюції розробки автоматизованих ІС машинна ІБ пройшла такі
етапи розвитку:

1) підготовку інформаційних масивів (для кожної задачі окремо);

2) створення єдиної бази даних, яку можна використовувати

для розв’язування певної кількості задач.

У сучасних ІС для організації інформаційного забезпечення
використовується концепція баз даних (БД).

АБД це система інформаційних, математичних, програмних, мовних,
організаційних і технічних засобів, які необхідні для інтегрованого
нагромадження, зберігання, ведення, актуалізації, пошуку і видачі даних.

АБД можна класифікувати за різними ознаками.

1… За призначенням АБД бувають:

• інформаційно-пошукові;

• спеціалізовані за окремими галузями науки та техніки;

• банки даних для автоматизації задач організаційно-економічного
управління;

• банки даних для систем автоматизації наукових досліджень і виробничих
випробувань;

• банки даних для систем автоматизованого проектування.

2. За архітектурою обчислювального середовища: АБД бувають
централізовані і розподілені.

3. За видом інформації, що зберігається, розрізняють банки даних,
банки документів і банки знань.

4. За мовою спілкування користувача з БД розрізняють системи з базовою
мовою (відкриті системи) та власною мовою (закриті системи).

У відкритих системах мовним засобом спілкування з БД є одна з мов
програмування, наприклад Фортран, Паскаль тощо. В таких системах для
спілкування з БД потрібний посередник, тобто програміст, який володіє
вибраною мовою програмування.

Закриті системи мають власну мову спілкування, що, як правило
,набагато простіша за мови програмування. Тому в таких системах не
потрібний посередник-програміст для спілкування з БД. Самі користувачі
за відповідної підготовки зможуть працювати з БД.

Склад АБД

Основними складовими компонентами АБД є БД і система управління БД
(СУБД).

База даних — це пойменована, структурована сукупність
взаємопов’язаних даних, які характеризують окрему предметну область і
перебувають під управлінням СУБД. БД являє собою інтегроване сховище
даних, яке призначене для використання багатьма споживачами і
забезпечення незалежності даних від прикладних програм. Зв’язок кінцевих
користувачів та прикладних програм з БД відбувається через СУБД, яка
слугує інтерфейсом між користувачами і БД.

Під предметною областю в даному разі розуміють один чи кілька
об’єктів управління, інформація яких моделюється за допомогою БД і
використовується для розв’язування різних функціональних задач.

Усі дані, які зберігаються в БД, поділяються на фонд і архів даних
Фонд даних — це дані, які зберігаються на мета даних (МД) (при
використанні машин типу ЕС ЕОМ) чи вінчестері (при використанні ПЕОМ) і
перебувають безпосередньо під управлінням СУБД. Архіви — це копії файлів
БД, які зберігаються на магнітних стрічках чи гнучких магнітних дисках
для відтворення БД на випадок її зруйнування при різних збійних
ситуаціях.

До складу АБД обов’язково входить такий компонент, як СУБД, що є
комплексом програмних і мовних засобів загального та спеціального
призначення, необхідних для створення БД, підтримки її в актуальному
стані, маніпулювання даними й організації доступу до них різних
користувачів чи прикладних програм в умовах чинної технології обробки
даних.

Усі численні функції СУБД можна згрупувати так:

1. Управління даними. Завданнями управління даними є підготовка даних та
їх контроль, занесення даних до бази, структуризація даних, забезпечення
їх цілісності, секретності.

2. Доступ до даних. Пошук і селекція даних, перетворення даних на форму,
зручну для подальшого використання.

3. Організація і ведення зв’язку з користувачем: ведення діалогу, видача
діагностичних повідомлень про помилки в роботі з БД і т.д.

Крім БД і СУБД до складу АБД входять мовні, технічні та організаційні
засоби.

Білет № 17

1. Класифікації та кодування економічної інформації.

Для того, щоб забезпечити організацію та формалізоване подання ЕКІ,
її пошук і обробку, а також для скорочення обсягів оброблюваних даних
потрібна їх попередня класифікація і кодування.

Класифікація — це поділ множини об’єктів на підмножини за їх схожістю
або згідно з певними методами. Сукупність методів і правил класифікації
та її результат становлять систему класифікації.

Об’єкт класифікації — це елемент класифікаційної множини, що має ті
чи інші властивості, так звані ознаки класифікації, за якими
класифікуються об’єкти.

До основних систем класифікації ЕКІ належать ієрархічна, фасетна і
змішана.

Ієрархічна система класифікації (1СК) — це система, в якій поділ
множини об’єктів на підмножини виконується послідовно згідно із заданими
ознаками. Тобто первинна множина об’єктів спочатку поділяється на
підмножини, утворені за однією ознакою, котра може набувати різних
значень. Далі кожна здобута підмножина поділяється на групи за
значеннями наступної ознаки. Ці групи, у свою чергу, поділяються на
підгрупи за наступними ознаками і т.д. Отже, між виділеними групами
об’єктів встановлюється певна ієрархія. При цьому кожна підмножина (і
об’єкт) належить лише одній вищій множині.

Фасетна класифікація полягає в паралельному поділі множини об’єктів
на незалежні підмножини (класифікаційні угруповання). Послідовність
створення класифікаційних угруповань задається фасетною формулою Ф =
(ф1,ф2,… фп). Одні й ті самі об’єкти можуть входити до різних
підмножин Хі. Наприклад:

XI =(Ф1,Ф2,…,Фг);

Х2=(Ф1,…,Фг-1);

Переваги фасетної системи класифікації полягають у гнучкості її
структури, можливості включення нових фасет і виключення старих. До
недоліків такої системи можна віднести не традиційність і складність її
використання в разі ручної обробки даних і недостатньо повне
використання місткості з огляду на те, що багато можливих комбінацій
фасет не мають практичного застосування.

Змішана система класифікації передбачає використання обох згаданих
щойно систем.

Вибраний метод класифікації має задовольняти такі вимоги: бути
достатньо містким і повним; характеризуватися достатньою та економічно
обгрунтованою глибиною (кількість ознак має бути виправданою); гнучкістю
та надмірністю (можливість подальшого розширення номенклатури);
забезпечувати розв’язання всіх комплексів

задач; характеризуватися лаконічністю, чіткістю та ясністю
класифікаційних ознак.

Методи кодування економічної інформації.

основа коду а дорівнює 10. Місткість коду Е, коли задано його довжину /,
можна визначити за формулою Е–и1.

Коли йдеться про автоматизовану обробку інформації, коди мають
забезпечувати:

1) розв’язування всіх задач за мінімальної довжини коду;

2) єдність кодів для всіх задач, усіх комплексів, підсистем і рівнів
управління;

3) інформаційні зв’язки для взаємозв’язаних систем;

4) можливість автоматичного контролю його правильності.

2. Методика і алгоритми рішення основних задач бюджетних установ (на
прикладі Державного Казначейства).

Держказначейство – спеціальний державний фінансовий орган у функції
якого входять:

– організація здійснення і контроль за виконанням держ. бюджету України;
управління доходами і витратами цього бюджету на рахунках К. у банках,

– регулювання фін. відносин між державним бюджетом і позабюджетними
фондами; фінансове виконання цих фондів; контроль за надходженням і
викор-ням позабюджетних коштів;

– здійснення короткострокового прогнозування держ. фінансових ресурсів;
оперативне управління цими ресурсами в межах установлених держ. витрат;-
збір, обробка і аналіз інформації про стан держ. фінансів;

– управління і обслуговування разом з НБУ та іншими уповноваженими
банками внутрішнього та зовн. боргу України;

– розробка методичних та інструктивних матеріалів, порядку ведення
облікових операцій з питань, що відносяться до компетенції К. і
обов(язкові для органів державної влади, установ і організацій,
включаючи організації, що є розпорядниками коштів позабюджетних фондів.

Для виконання цих функцій створена багаторівнева система з
розвинутими функціональними та інформаційними зв(язками між рівнями
Держказначейства (державний, обласний, районний) з банківською платіжною
системою, системою податкової служби, АІС фінансових розрахунків,
одержувачами бюджетних коштів і платниками податків.

Одним з найважливіших підрозділів Головного управління Держ казнач
У є Управління комп‘ютеризації та інформаційних технологій. Основною
функцією цього підрозділу є розробка та впровадження
інформаційно-обчислювальної системи казначейства У, а також підтримка її
в актуальному стані. Спеціалісти цього підрозділу закупають сучасні
програмні продукти, технічні засоби та засоби телекомунікації. Для
забезпечення ефективної та стабільної роботи програмно-технічних
комплексів, якими оснащені структурні підрозділи Головного управління
Державного казначейства України, Управління компютеризації та
інформаційних технологій закріплює за кожним структурним підрозділом
своїх спеціалістів з метою надання консультативної допомоги
співробітникам цих підрозділів.

Для ефективного функціонування органів Державного казначейства,
підвищення дисципліни виконання всіх бюджетів створено автоматизовану
систему Казначейства. АСК побудовано як корпоративну інформаційну
систему з територіально-розподіленою базою даних. У результаті її
впровадження сформовано єдиний інформаційних простір у рамках системи
Державного казначейства, що забезпечує прозорий доступ до розподілених
даних і джерел інформації, включаючи обмін даними із зовнішніми
інформаційними системами організацій, що взаємодіють із Казначейством.

АСК масштабовано як по вертикалі, так і по горизонталі. По
вертикалі структура АСК включає три рівні: районний, обласний і
державний. Для передавання інформації між рівнями система забезпечена
прикладними серверами передавання повідомлень. Ці сервери становлять
основу всіх телекомунікацій в системі і використовуються не тільки для
передавання електронних повідомлень, а й для інтеграції всієї
інформаційної системи.

Передавання електронних повідомлень має забезпечувати користувачам
системи можливість одержувати інформацію з низки джерел, робити
автоматичний обмін інформацією і зберігати, фільтрувати та обробляти
інформацію локально або в мережі.

На кожному рівні в АСК створено систему підтримки прийняття рішень,
яка являє собою виокремлену інформаційну систему, побудовану на базі
дворівневої моделі «клієнт-сервер». Вона охоплює такі компоненти
клієнтських додатків: управління бюджетними призначеннями та
асигнуваннями, управління доходами (надходженнями), управління грошовими
коштами, управління видатками (оплати рахунків), управління боргами,
облік. аналіз і звітність. У межах цих підсистем визначено функції, які
автоматизуються. Такі функції закріплюються за конкретними виконавцями і
виводяться в меню на конкретне АРМ.

Концепція функціонування автоматизованої системи Казначейства
реалізується на базі платформи розподілених компонент, що підтримує
багаторівневу архітектуру «клієнт—сервер». Система повинна надавати
можливість гнучкого підходу до оброблення інформації па всіх рівнях —
від розв’язування задач стратегічного планування бюджету на центральному
рівні до розв’язування управлінських задач на рівні району. Для окремих
задач оперативного пошуку, одержання, уявлення і модифікації даних у
системі має бути передбачено використання Web-технологій. Робота
більшості користувачів із системою має ґрунтуватися на використанні
єдиної оболонки.

До складу функціональної системи входять:

1-Зведені розрахунки з бюджетом (головна)

2- Доходи бюджету

3 -Видатки бюджету

4 -Фінанси галузей економіки

Підсис-ма “зведені розрах. бюджету” – є головна підсис-ма АСФР
(автом.сис-ма фін.розрах-в), в якій здійснюється планування фінансів і
загальний контроль за виконанням бюджету. Інші підсистеми – підлеглі по
відношенню до головної. Вони забезпечують планування та контроль
виконання бюджету на різних стадіях бюджетного процесу по відповідних
розділах бюджетної класифікації. Кожна з підсистем має певне цільове
призначення і в кожній з них здійснюється управлінський цикл, який
реалізує наступні функції управління: прогнозування, планування, облік,
контроль, формування звітності, аналіз, внесення змін до плану та інше.

В зв’язку з цим в кожній з функт. підсистем виділяються функц. блоки
задач, які хар-ть функцію упрв-ня та послідовність виконання робіт.
Кожен з блоків хар-є технологію робіт і дозволяє вирішувати комплекси
задач, по однорідних блоках.

Блок “планування і прогнозування” призначений для вирішення задач по
варіантних рорах-х показників бюджету при його укладанні. Блок “зміна
плану” забезпечує вирішення задач по врахуванню змін показників
фін.планів у зв’язку зі змінами, які встановлюються відповідними
урядовими та законодавчими авторами. Блок “облік, контроль та звітність”
призначений для обліку і контролю викон.бюджету, формуванню відповідної
звітності і надання її в інші установи, що відносяться до фінансової
сфери. Блок “аналіз” признач.для аналізу виконання бюджету, аналізу
фін-господ-ї дія-ті міністерств та відомств.

Перед Держказначейством ставляться такі задачі:

1) збільшення доходної бази бюджету за рахунок підвищення збирання
податків, удосконалення методики і повноти збору податків;

2) направлення коштів на реалізацію соціальної політики та забезпечення
своєчасного і повного фінансування соціально-захищених статей на всіх
рівнях бюджету;

3) активізація ринку державних ЦП з урахуванням переходу до тривалих
термінів їх обертання і розширення цього ринку;

4) підвищення ефективності валютно-фінансових операцій та зміцнення
ефективності національної валюти.

Процес управління неможливий без перетворення інформації , а тому
організація інформаційного забезпечення(ІЗ) в ІС-мах набуває важливого
значення . С-ма ІЗ будується залежно від ряду факторів і передбачає
створення єдиного інфор-го фонду, систематизацію та уніфікацію
показників і док-в , розробку засобів формалізованого опису даних. ІЗ
включає методичні та інструктивні матеріали, єдину с-му класифікації та
кодування ек інф-ї, інф-ну базу, яка поділяється на позамашинну
(нормативно-довідкові док-ти , уніфіковані сис-ми вхідних та вихідних
док-в) і машинну (масиви БД).

Отже, ІЗ складається з :

Позамашинна:

– нормативно-довідкових док-ів( норм та нормативів на утримання ,
тарифів, тарифних сіток, мереж,штатів і контингентів бюджетних установ);

– первинних док-в , в яких фіксуються господарські операції, розрахунки
кошторисів та ін.

– Звітів по використанню коштів у відповідності з кошторисом і
Українською бюджетною класифікацією.

Машинна:

-масивів БД, в яких містяться нормативна та фактична інф-я про д-ть
бюдж-х установ.

3. Принципи створення та функціонування інформаційних систем.

Створюючи АІС чи будь-яку іншу систему, спираються на певні принципи
— загальні вимоги, правила чи норми, яких слід додержуватись.

Людино-машинні комп’ютерні інформаційні системи вже на стадії
проектування потребують як удосконалення організації основної діяльності
об’єкта управління, так і поліпшення організації управлінських процедур.
Масове проектування комп’ютерних інформаційних систем, яке розпочалося
близько 30 років тому, потребувало розробки єдиних теоретичних засад,
методичних підходів до їх створення та функціонування. Адже інакше
неможлива взаємодія різних економічних об’єктів, їх нормальне
функціонування в складному багаторівневому народногосподарському
комплексі.

Початково сформульовані академіком В. М. Глушковим науково-методичні
засади й практичні рекомендації щодо проектування автоматизованих
інформаційних систем управління в сучасних умовах перетворилися на
методичні принципи створення комп’ютерних ІС, закріплені державним
стандартом. До них належать принципи системності, розвитку, сумісності,
стандартизації та уніфікації, ефективності.

Принцип системності є основоположним при створенні, функціонуванні й
розвитку автоматизованих ІС. Він дає змогу розглядати досліджуваний
об’єкт як єдине ціле; виявляти завдяки цьому різноманітні типи зв’язків
між структурними елементами, які забезпечують цілісність системи;
встановлювати напрям виробничо-господарської діяльності системи та
реалізовувані нею конкретні функції. Системний підхід передбачає
проведення двохаспектного аналізу, що поєднує в собі макро- і
мікропідходи.

При мікроаналізі система або її елемент розглядається як частина
системи вищого порядку. Особлива увага приділяється інформаційним
зв’язкам: установлюється їх кількість, виокремлюються та аналізуються
зв’язки, зумовлені метою вивчення системи, а далі відбираються
найперспективніші, які реалізують задану цільову функцію. При
мікроаналізі вивчається структура об’єкта, аналізуються її складові
елементи щодо їх функціональних характеристик, які виявляються через
зв’язки з іншими елементами та зовнішнім середовищем. У процесі
проектування автоматизованих ІС системний підхід дає змогу
використовувати математичний опис функціонування й дослідження
різноманітних властивостей окремих елементів і системи в цілому,
моделювати досліджувані процеси для аналізу роботи створюваних систем.

Для автоматизованих інформаційних систем управління характерна
багаторівнева ієрархія з вертикально субпідрядними елементами
(підсистемами). Ієрархічні структури в системах управління набули
значного поширення завдяки їх важливим перевагам. Так, ієрархічна
структура створює відносну свободу дій з окремими елементами для кожного
рівня системи і надає можливість по-різному поєднувати локальні критерії
оптимальності функціонування системи в цілому; забезпечує відносну
гнучкість системи управління і можливість пристосування до умов,
постійно змінюваних; підвищує надійність за рахунок можливості введення
елементної надмірності, реалізації напрямків потоків інформації.
Практичне значення системного підходу полягає в тому, що він дає змогу в
доступній для аналізу формі не лише відобразити все істотне, цікаве для
творця автоматизованої системи, а й використати ЕОМ для дослідження
поводження системи в конкретних (заданих експериментатором) умовах. Тому
в основу створення автоматизованих ІС управління в сучасних умовах
покладено метод моделювання на базі системного підходу, завдяки якому
вдається відшукати оптимальний варіант структури системи, забезпечуючи
найвищу ефективність її функціонування.

Принцип розвитку полягає в тому, що автоматизована ІС створюється з
урахуванням можливості постійного поповнення й оновлення функцій цієї
системи та видів її забезпечення. Передбачається, що комп’ютерна
інформаційна система має нарощувати свої обчислювальні можливості,
оснащуватися новими технічними й програмними засобами, бути здатною
постійно розширювати й оновлювати склад задач та інформаційний фонд,
створюваний у вигляді баз даних.

Принцип сумісності полягає в забезпеченні здатності взаємодії
автоматизованих ІС різних видів і рівнів у процесі їх спільного
функціонування. Реалізація цього принципу дає змогу забезпечувати
нормальне функціонування економічних об’єктів, підвищувати ефективність
управління трудовими ресурсами в цілому та окремими їх ланками.

Принцип стандартизації та уніфікації полягає в необхідності
застосування типових уніфікованих і стандартизованих елементів
функціонування автоматизованих ІС. Упровадження практику створення й
розвитку автоматизованих ІС цього принципу дає змогу скоротити часові,
трудові та вартісні витрати на створення автоматизованих ІС при
максимально можливому використанні нагромадженого досвіду у формуванні
проектних рішень та упровадженні автоматизації проектних робіт.

Принцип ефективності полягає в досягненні раціонального
співвідношення між витратами на створення автоматизованих з ФКУ і
цільовим ефектом, здобутим при їх функціонуванні.

Як правило, для ефективного здійснення управління, крім головних
(загальних) принципів, вирізняють також низку частинних принципів, які
деталізують загальні. Додержання кожного з частинних принципів дає змогу
одержати певний економічний ефект. Один із них — принцип декомпозиції—
використовується при вивченні особливостей, характерних властивостей
елементів і системи управління об’єктом у цілому. Полягає він у поділі
системи управління об’єктом на частини, виокремлення певних комплексів
робіт, створенні умов для ефективнішого аналізу та проектування
автоматизованої інформаційної системи Принцип першого керівника
передбачає закріплення відповідальності при створенні автоматизованої ІС
за замовником – керівником підприємства, установи, галузі, тобто
майбутнім користувачем, який відповідає за введення в дію та
функціонування автоматизованої ІС з ФКУ.

Окрім розглядуваних основних можна додатково визначити ще деякі
принципи створення й функціонування АІС ФКУ.

1. Принцип нових задач. Визначаючи перелік задач, які підлягають
включенню в АІС, слід ураховувати основні технологічні операції обробки
документів та завдання щодо забезпечення повноти, вчасності й
оптимальності прийняття рішень, які раніше не виконувались через
обмежені можливості обробки інформації.

2. Принцип надійності. Система має нормально функціонувати в разі виходу
з ладу технічних засобів. Зрозуміло, наскільки Цей принцип важливий для
АІС у ФКУ, де існують специфічні вимоги до. його реалізації і де втрата
інформації рівносильна втраті грошових коштів. Саме з метою додержання
цього принципу в АІС дублюють інформацію, технічні засоби, застосовують
джерела безперебійного живлення тощо.

3. Принцип єдиної інформаційної бази. Ідеться про застосування єдиної
системи класифікації та єдиної системи кодування, одних і тих самих
структурних одиниць економічної інформації.

При створенні БАІС, крім того, виникають додаткові вимоги, тобто
доводиться спиратися на деякі додаткові принципи.

А. Принцип безпеки даних.

А.1. Інформація має бути захищена як під час її безпосередньої обробки
та зберігання в системі, так і в моменти обміну між комп’ютерами.

А.2. Має бути виключена можливість несанкціонованого доступу до даних у
системі.

А.З. Усі операції в системі мають реєструватися. А.4. Будь-яке порушення
системи безпеки мас бути виявлене.

Б. Принцип надійності системи. У БАІС мають бути однаково
високонадійними як апаратне, так і програмне забезпечення. Інформація
для клієнта має бути точною, доступною і надаватися йому без затримки. У
разі виходу системи з ладу дані мають бути відновлені, а пошкодження
усунене.

В. Принцип продуктивності системи. Потреба додержувати його випливає зі
значної нерівномірності надходження потоків інформації, яку слід
обробляти в певні проміжки часу, і жорстких вимог до термінів її
обробки. Окрім того, БАІС повинна мати певний запас потужності, який
забезпечує оперативне надання інформації клієнтові за його запитом
незалежно від того, які інші роботи виконуються водночас цією системою.
У БАІС має бути передбачена також можливість пакетної обробки
інформації, особливо коли йдеться про підбиття щоденного банківського
балансу.

Г. Принцип пристосування (адаптації). Із часом робота банків змінюється,
виникають нові види діяльності та послуг. Тому існуючі інформаційні
системи мають бути придатними для модифікації та розширення, Більше
того, система може бути повністю перероблена, але інформація при цьому
має зберігатися.

Водночас із розширенням обсягів банківської діяльності, зростанням
кількості клієнтів збільшуються відповідно й обсяги оброблюваної
інформації. Тому БАІС має бути такою, щоб цю систему можна було
розширювати, не порушуючи її цілісності.

Д. Важливою є також і вимога щодо зручності, простоти та ефективності
експлуатації системи. Банки насамперед обирають системи, які легко
встановлювати, використовувати й обслуговувати.

Розглянуті вимоги вельми загальні, а отже, кожний банк хоча й
зацікавлений додержувати їх, проте ступінь їх зацікавленості різний.
Завжди при створенні системи існують індивідуальні вимоги до неї і
кращою із пропонованих АІС буде та, яка краще підходить до цих вимог.

4. Компоненти бази даних при створенні її на фізичному рівні в
середовищі системі управління базою даних (СУБД) Access.

СУБД Access підтримує реляційну модель БД і працює в середовищі
Windows. В Access усі відомості, що стосуються певної предметної
області, подаються у вигляді сукупності пов’язаних між собою таблиць і
на фізичному рівні зберігаються в одному файлі з розширенням МDВ. У
цьому ж файлі разом із таблицями зберігаються всі інструментальні засоби
для роботи з ними, такі як форми, запити, звіти, макроси та модулі.

Організація даних є ключовим моментом при роботі з великим обсягами
інформації. Надзвичайно важливо впорядкувати дані таким чином, щоб легко
й швидко знаходити потрібні відомості. Спосіб впорядкування може бути
гранично простим, як, наприклад, кишеньковий календар, або складним, як
комп’ютерна система, що охоплює ціле підприємство. Незмінним залишається
основний принцип – зібрати необхідні відомості в одному місці та мати їх
під рукою.

У Microsoft Access інформація, яка підлягає зберіганню називається
даними, а місце її зберігання – базою даних. В якості даних можуть
використовуватись дати, грошові суми, – іншими словами будь-який тип
інформації, що зберігається на диску комп’ютера.

У базах даних Access інформація вводиться й обробляється за допомогою
форм, а зберігається у вигляді таблиць. Форми є електронними аналогами
паперових бланків і містять області для введення даних, які називаються
полями. Сукупність полів форми утворює запис.

У базі даних основними компонентами є таблиці, запити, форми, звіти,
макроси та модулі.

Таблиця — це поіменоване реляційне відношення (таблиця), яке зберігає
дані про якусь певну сутність предметної області. У режимі таблиці дані
видаються на екран у вигляді рядків і стовпців. Рядки відповідають
записам таблиці, запиту або формі, а стовпці – полям, так що на екрані
одночасно розміщається кілька записів. За замовчуванням таблиці
відкриваються в режимі таблиці.

Форма — це об’єкт, який використовується в основному для завантаження
даних, відображення їх на екрані та для управління роботою додатків.
Форми також можна використовувати для запуску макросів чи процедур. У
режимі форми у наочному й зручному для роботи виді відображаються поля
одного запису, необхідні в рамках поставленого завдання. За
замовчуванням форма відкривається в режимі форми.

Звіт — це об’єкт, який вміщує результати обробки однієї чи декількох
таблиць і може бути виданий на друк чи підключений до документів інших
додатків.

Макрос — це об’єкт, який являє собою структурований опис однієї чи
декількох дій, які необхідно виконати при певних умовах. У вигляді
макросів описуються певні дії, які досить часто повторюються.

Модуль — це програми на Microsoft Access Ваsic, які можуть бути
прив’язані до окремих форм чи звітів і виконувати деякі дії.

У режимі конструктора на екран видається список полів об’єкта бази
даних й їхній опис. У цьому режимі можна створити об’єкт або змінити
структуру існуючого.

5. Склад автоматизованої системи розрахунків Державного бюджету України.

Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою
підсистем:

ОЕЗ — організаційно-економічне забезпечення;

ІЗ — інформаційне забезпечення;

ПЗ — програмне забезпечення;

Т0 — технічне забезпечення;

ОПЗ — організаційно-правове забезпечення;

ТлЗ — технологічне забезпечення;

КЗ — кадрове забезпечення

У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми,
блоки комплекси задач і окремі задачі. Як відомо функціональна
підсистема — це відносно самостійна частина системи, що характеризується
певним цільовим призначенням, відповідною підпорядкованістю,
відокремленістю інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків
фінансових показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми
АСФР:

1. «Зведені розрахунки бюджету»;

2. «Державні прибутки»;

3. «Фінанси галузей народного господарства»;

4. «Видатки бюджетних установ і закладів».

Підсистеми «Державні прибутки», «Фінанси галузей н/г» та «Видатки
бюдж.установ і закладів» замикаються на підсистему «Зведені розрахунки
бюджету».На підставі даних перших 3-х підсистем під час розв’язання
задач у підсистемі «Зведені розрахунки бюджету» cкладаеться проект
Держ.бюджету У, формуеться розклад затвердженого бюджету і здійснюеться
бух.облік його виконання, розробляеться зведений звіт з виконання.

Водночас підсистема «Фінанси галузей н/г» взаемопов’язана з
підсистемами «Державні прибутки» і «Видатки бюдж.установ і закладів». Ці
зв’язки показують органічну едність нар.госп-кого комплексу в
економічному і соціальному аспектах, що простежуеться у практиці
фінансово-бюджетноі роботи під час формування показників взаемовідносин
галузей н/г з бюджетом або під час визначення джерел фін-ня
соціально-культурних заходів.

Підсистема “Зведені розрахунки бюджету” призначена для формування
науково обгрунтованих та збалансованих доходів і витрат державного
бюджету по окремих видах у відповідності з бюджетною класифікацією.

“Зведені розрахунки бюджету”-це головна підсистема АСФС, яка
здійснює зведене планування фінансів і загальний контроль за виконанням
бюджету. Інші підсистеми є підпорядкованими по відношенню до даної і
забезпечують планування державних фінансів і контроль за виконанням
бюджету по джерелам надходження коштів, галузям н/г та напрямках їх
розходування. Підсистеми «Державні прибутки», «Фінанси галузей н/г» та
«Видатки бюдж.установ і закладів» замикаються на підсистему «Зведені
розрахунки бюджету».На підставі даних перших 3-х підсистем під час
розв’язання задач у підсистемі «Зведені розрахунки бюджету» cкладається
проект Держ.бюджету У, формується розклад затвердженого бюджету і
здійснюється бух.облік його виконання, розробляється зведений звіт з
виконання.

Другим рівнем функціональної структури є блоки функціональних
підсистем, які відображають стадійність робіт по створенню та виконанню
бюджету. У відповідності з цим в структурі системи виділяють 4 блоки:
1.Планування та прогнозування.2.Зміни плану.3.Облік, контроль,
звітність.4.Аналіз.

Білет №18

1. Пластикові картки та їх використання в системі електронних грошей.

Нині найпоширенішою формою електронних грошей є пластикові картки,
які виконують певні функції грошей, насамперед як засобу платежу.

Пластикові картки можна класифікувати за багатьма ознаками: за
способом використання, за формою розрахунків, за способом запису
інформації на картку, за належністю до організації-емітента, за
охопленням території дій, за терміном використання та ін.

За способом використання картки бувають:

• індивідуальні картки, які видаються окремій особі. ;

• сімейні картки — видаються членам сім’ї особи, що уклала відповідний
договір і несе відповідальність за використання рахунку;

• корпоративні картки — картки, що видаються юридичним особам
(організації, фірмі) на певну суму для проведення розрахунків за куплені
товари чи виконані послуги.

За формою розрахунків картки бувають двосторонніми та багатосторонніми.

За способом запису інформації картки бувають:

з графічним записом;

з ембосируванням;

з штрих-кодуванням;

з кодуванням на магнітній смузі;

з кодуванням на чіпах;

з лазерним записом (оптичні картки).

Картки з магнітною смугою — це пластикові картки, на зворотній стороні
яких є магнітна смуга, де може вміщуватися близько 100 байт інформації,
яка може бути прочитана спеціальним пристроєм. Інформація на магнітній
смузі збігається з даними на титулі: ім’ям, номером рахунку власника
картки, датою закінчення дії картки. Картки цього типу використовуються
як кредитні (типу VISA, Master Card, EuroCard, American Express), як
банківські дебетові картки, картки для банкоматів.

Магнітні пластикові картки (МПК) є найпоширенішою формою електронних
грошей (ЕЛГ). Незважаючи на масове розповсюдження цього типу карток,
слабким місцем у їх використанні як платіжного засобу є недостатній
рівень захисту від підробок.

Картки з кодування на чіпах поділяються на картки пам’яті та
смарт-карти.

Картки пам’яті — це картки з мікросхемою, яка вміщує лише
запам’ятовуючий пристрій. Обсяг пам’яті для звичайних карток становить
близько 256 байт, є картки з пам’яттю від 32 байт до 8 Кбайт. У деяких
європейських країнах такі картки використовуються як телефонні.

Смарт-карти зовні дуже схожі на картки пам’яті, але мікросхема цих
карток містить мікропроцесор, який може виконувати операції обробки
даних. Тому ці картки називають «смарт-картками» (зтагі — інтелектуальна
чи розумна). Мікропроцесор і мікросхема дуже маленькі, а тому їх часто
називають «чіпом» комп’ютера.

Мікропроцесор — це, по суті, маленький комп’ютер, запрограмований на
взаємодію з іншими комп’ютерними системами. Він може вміщувати
інформацію про банк-емітент, що видав цю картку, термін дії картки,
інформацію про клієнта та про суму коштів, яку може використовувати
клієнт для розрахунків.

Мікропроцесор може не тільки зберігати інформацію, як це робить
звичайна МПК, а й шифрувати і захищати її. Він має систему захисту, яка
при спробах проникнути в «чіп» здійснює його саморуйнування.
Мікропроцесор може містити близько 65 Кбайт інформації.

За допомогою різного виду пластикових карток можна скористатись
такими послугами:

1. Отримати готівки через банкомати.

2. Отримати відповіді на запит про стан рахунку.

3. Переказати кошти з одного рахунку на інший. Наприклад, з рахунку з
низькими відсотками на рахунок з більш високими відсотками чи навпаки. В
електронних системах роздрібних банківських послуг використовуються такі
типи рахунків: операційний/поточний, чековий рахунок для виконання
великої кількості транзакцій і рахунок кредитної картки. Більшість
банків не дозволяють отримувати готівку з депозитних рахунків.

4. Отримати виписки з поточного рахунку. Виписка — це друкований
документ, що містить інформацію про проведені операції по рахунку, а
також дані про залишок на рахунку.

5. Отримати кредит при купівлі товарів чи авансом в готівковому вигляді.

6. Виконати платіж за товар чи якусь послугу з використанням
торговельних терміналів.

7. Отримати відповідь на запит про можливість отримання клієнтського
кредиту з допомогою банкомату.

Усі ці послуги клієнт може отримати за допомогою системи
електронних роздрібних банківських послуг без участі персоналу банку.

Пластикові картки як платіжний засіб знайшли своє широке
застосування не лише в банківській сфері. Сфера використання карток дуже
широка — вони використовуються при покупці товарів в автоматах, для
сплати мита при проїзді платними автострадами, для розрахунків на
бензозаправках, в громадському транспорті

2. Специфіка створення інформаційної бази АІС бюджетних установ (на
прикладі Державного Казначейства).

Однiєю з умов пiдвищення ефективностi роботи казначейських opганів
є застосування перспективної та ефективної системи їх iнформацiйного
забезпечення на вcix рiвнях. В основу створення такого інформаційного
забезпечення покладено розроблення iнформацiйної бази для кожного рiвня
Казначейства, де функцiонує локальна система оброблення даних.
Iнформацiйна база (IБ) в цiлому визначена як така, що включає
позасистемну і внутрішньосистемну частини.

Позасuстемна IБ – це сукупнiсть вхiдних i вихiдних повiдомлень, якi
входять i виходять з iнформацiйного комплексу вiдповiдного рiвня системи
Казначейства. В системi Казначейства є вхiднi повiдомлення, якi
надходять вiд iнших державних структур, наприклад вiд НБУ, i є такi, що
передаються в iншi державнi структури, наприклад в Міністерствo
фiнансiв. Уci цi повiдомлення казначейської системи надаються в
електроннiй формi, а деколи можуть бути у виглядi паперових документiв.
За iснуючою класифiкацiєю вони подiляються на п’ять груп.

Перша група – бюджетнi документи. Видання та використання цих
документiв регламентується Miністерством фiнансiв. Бюджетнi данi
занесено в тaкi документи:

1. Закон про державний бюджет пiсля схвалення Парламентом
надсилається до Державного казначейства Міністерствoм фінансів i
зберiгається в електроннiй формi в центральному opганi Державного
Казначейства України (ДКУ), обласних управлiннях i районних вiддiлах
ДКУ.

2. Бюджетнi змiни – поправки до Закону про державний бюджет –
схвалюються Парламентом кiлька разiв на piк i надсилаються органами
Державного казначейства по тих самих каналах, що й бюджетнi документи.

3. Мiсячнi витратнi лiмiти – це максимальнi суми, якi розпорядник
коштів може використовувати протягом певного місяця. Витратнi лiмiти
також доводяться до вcix opганів Казначейства.

4. Запити на змiни бюджетних лiмiтiв – це документи, складенi i
надiсланi до Державного казначейства розпорядниками коштiв.

5. Асигнування – документ, який видається Міністерствoм фiнансiв та
є пiдставою для надання коштiв Казначейством за їx наявності.

Друга група – данi щодо видаткiв, якi заносяться в такi документи:

1. Замовлення на закупiвлю та iншi платiжнi операцiї – подаються
розпорядниками коштiв на основi їхнix витратних лiмiтiв згідно з
асигнуваннями, що видані відповідним міністерствам і зберiгаються на
державному та обласному рiвнях Казначейства.

2. Розпорядження на здiйснення видаткiв – надсилається Міністерствoм
фінансів в органи Казначейства як дозвiл на використання розпорядником
бюджетних коштiв.

3. Запит на оплату – складається розпорядником бюджетних коштiв на
основi рахункiв-фактур, наданих постачальниками. Рахунки-фактури пiсля
перевiрки розпорядником коштiв надаються постачальником для оплати.

4. Запит на здiйснення платежу – надсилається районним вiддiленням
ДКУ до обласного управлiння казначейства у кожному випадку, коли
необхiдно затвердження запиту на платiж. Зберiгається в районних та
обласних органах Казначейства.

5. Платiжнi доручення – їх надсилають обласнi управлiння ДКУ та
центральний орган ДКУ до вiдповiдного управлiння Нацiонального банку
України, схвалюючи таким чином виконання платежу. Зазначенi платежi
можуть здiйснюватися на користь постачальникiв, на забезпечення певних
товарів, а також для покриття iнших видаткiв (наприклад, виплати
заробiтної плати). Платiжнi доручення складаються районним вiддiленням
ДКУ.

Третя група – данi про надходження, зафiксованi в таких документах:

1. Податковi форми – вiдповiднi документи (декларацiї), що періодично
надаються платниками згідно із законодавством з метою оцiнювання
податкових зобов’язань платника. Для розрахунку даних про обсяги
податкових надходжень ураховують такi види податкiв: прибутковий
податок, податок на прибуток пiдприємств, ПДВ, податок на майно;
автотранспортнi збори, податок на землю, податок на дохiд вiд операцiй з
цiнними паперами, державне мито, iншi податки. Податковi форми надаються
платниками податкiв до пiдроздiлiв ДПI, якi надсилають копiї цих
документів в електроннiй формi до районних вiддiлень ДКУ. Податковi
форми подають протягом року.

2. Банкiвськi виписки, якi регулярно надходять до районних вiддiлень
ДКУ. Виписки з paxунків використовують для пiдтвердження виконання
платежiв, що занесенi на рахунки обласних і прирівняних до них управлінь
Державного казначейства (ОУДК) або ДКУ.

3. Документи про повернення сум податкiв. Пiдроздiли ДПА можуть
коригувати сплаченi суми податкiв унаслiдок здiйснення перевiрок, сплати
надлишкових платежiв тощо. Зберiгаються цi документи в районних та
обласних вiддiленнях ДКУ.

Четверта група – данi про платежi. Цей вид даних заноситься в
службовий запит на оплату, запит на виконання платежу, платiжне
доручення, банкiвськi виписки. Цi виписки використовують для
пiдтвердження виконання платежу (депонування) на рахунки ДКУ або
обласних управлiнь ДКУ. Обласнi управлiння ДКУ, в свою чергу,
забезпечують пiдтвердження за кожним наданим запитом про виконання
платежу.

П’ята група – звiтнi данi. Цi данi та документи, в яких вони
зафiксованi, є частиною процесу виконання бюджету. До звiтних даних
вiдносять будь-яку iнформацiю, що є результатом агрегування вихiдних
даних i може формуватися та передаватися за piвнями ДКУ. Такими даними
є:

1. Рiзноманiтнi звiти бюджетних установ про виконання бюджетiв, звiти
про кредиторську заборгованiсть, баланси бюджетних установ тощо. Цi
документи подаються бюджетними установами в районні відділення
Державного казначейства (РВДК), ОУДК i ДКУ, де зберiгаються 10 pоків.

2.0перативнi звiти, використовуванi для управлiння грошовими коштами
та здiйснення оперативного контролю за виконанням бюджетiв, якi
генеруються в РВДК, ОУДК та ДКУ.

3. Звiти про виконання мiсцевих бюджетiв складаються щомiсячно РВДК i
подаються до ОУДК та iнших структур державної адмiнiстрацiї.

Для успiшного функцiонування автоматизованої системи Казначейства в
нiй видiляється пiдсистема управлiння документами та документообiгом. Ця
пiдсистема повинна забезпечити:

– виконання всього комплексу iнформацiйно-технологiчних процесiв
збирання, оброблення, передавання, маршрутизації, архівування і пошуку
документів;

– можливiсть роботи вcix пiдсистем на основі пiдсистеми управлiння
документами i документообiгом;

– прозорий iнтерфейс iз зовнiшнiми системами (наприклад Мiнфiном, НБУ та
iн).

Вuутрiшня lБ Казначейства включає сукупнiсть текстових i
структурованих файлiв, якi пiдтримуються в центральних i локальних БД.

Центральнi БД органiзовано в системi Казначейства на районному,
обласному та державному рiвнях, а локальнi БД створюються на
функцiональних АРМ. В центральних БД зберiгаються файли
нормативно-довiдкової iнформацiї (НДI), файли оперативної iнформацiї та
apxiвні БД, а в локальних БД мiстяться файл и НДI i файли оперативних
даних.

Норматuвно-довiдкова інформацiя (НДI) – це законодавчi та нормативнi
акти, загальнодержавнi класифiкатори i галузевi довiдники. Законодавчi
та нормативнi акти занесено в базу у виглядi текстових файлiв. До них
належать: Указ Президента України «Про Державне казначейство України»
вiд 27.04.1995 р., постанова Кабiнету Miністрів України «Питання
державного Казначейства» вiд 31.07.1995 р., Закон України «Про Державний
бюджет України на вiдповiдний piк» (вiдповiдний – поточний i дев’ять
попереднiх pоків), щорiчний наказ Miністерства фiнансiв України про
запровадження бюджетної класифiкацiї України, накази i розпорядження
Головного управлiння Державного казначейства та iн. Зазначенi нормативнi
акти є актами прямої дiї. На їx основi та на основi бюджетної резолюцiї
видiляються нормативнi показники, якi заносяться в окремий
структурований файл i застосовуються спецiалiстами-користувачами в
розрахунках. Файли НДI доводяться до користувачiв централiзовано – з
верхнього рiвня iнформацiйної системи Казначейства до нижнього, вiд
центральних до локальних баз даних.

Kpiм наведеної НДI, в Казначействi використовуються iншi закони
України, постанови Кабiнету Miністрів України, нормативні документи.

У системi Казначейства пiдтримуються на вcix рiвнях тi caмi
загальнодержавнi класифiкатори, що й в органах Міністерства фінансів.
Це: клaсифiкатор об’єктiв адмiнiстративно-територiального устрою України
(КОАТУ), український державний класифiкатор управлiнських документiв
(УДКУД), класифiкатор видiв економiчної дiяльностi (КВЕД), класифiкатор
валют (КВ), класифiкатор нормативних документiв (КНД), класифiкатор
органiзацiйно-правових форм господарювання (КОПФГ), єдиний державний
peєстp пiдприємств i органiзацiй України (ЄДРПОУ). Повнота цих
класифiкаторiв для кожного рiвня, а тим бiльше для кожного
функцiонального АРМ, обмежуєrься необхiднiстю тих чи тих позицiй.

Галузевi довiдники розробляються i пiдтримуються спецiалiстами
автоматизованої системи ДКУ як на центральному, так i на локальному
рiвнях, До таких довiдникiв належать: довiдник бюджетної класифікації,
довідник рахунків, довідник регіонів, довідник організаційної структури
ДКУ та ін. Крім загальносистемних, створюються й локальні довідники у
відповідному районі чи на окремому АРМ.

Файли оперативної інформації організовуються децентралізовано –
знизу-вгору системи, вiд функцiонального АРМ до центральної БД, а пiсля
зведення (проте не завжди) iнформацiя передається на верхнiй рівень. Цi
файли створюються на основi вхiдних повiдомлень, описаних вище. Вони
формуються в межах функцiональних пiдсистем i вiдображують таку
iнформацiю: територіальне розташування мережі установ, яким виділяються
кошти; розпис видаткiв державного бюджету по територiях; обсяги
асигнувань; лiмiти; розпис доходiв i видаткiв; розпорядження на
перерахування коштiв – видаткiв державного бюджету (платiжних доручень);
витяги з банкiвських paxунків тощо. Структура названих файлів
визначається на практиці проектною документацією.

Apxiвнi БД формують i пiдтримують на серверах кожного рiвня iєрархії
системи Казначейства. У цi БД заносять регулярно звiтнi файли та файли
оперативної iнформацiї, сформованi на основi вхiдних повiдомлень. За
кожним вхiдним повiдомленням проектними документами автоматизованої
системи Казначейства визначено термiни зберiгання файлiв, якi становлять
вiд 3 до 10 pоків.

Для формування i пiдтримки даних в автоматизованій системі
казначейства органiзовано сховище повiдомлень, депозитарiй, сховище
документiв, головна книга, багатомiрне сховище, каталог, а також системи
пошуку iнформацiї.3 цiєю метою встановлюються такi розподiльнi сервери
дoдaтків: сервер шлюзів повідомлень, сервер управління системою, сервер
безпеки, сервер потокiв, фiнансовi сервери, сервер OLAP i звiтiв, сервер
додаткiв Intemet тощо

Інформаційна модель казначейської системи виконання дохідної частини
державного бюджету.

Етапи документообігу:

1 — платежний документ про оплату податку; 2 — перерахування коштів на
рахунки обласного управління Державного казначейства (ОУДК) за видами
доходів; 3 — перерахування доходів, що не розподіляються, на рахунки ДКУ
в автоматичному режимі; 4 — виписка про рух коштів на рахунках ОУДК; 5 —
розподіл податків i формування платіжних доручень; 6 -— зарахувания
коштів на рахунки обласного фінансового управління (ОФУ) згідно з
розподілом; 7 — зарахувания коштів до державного бюджету згідно з
розподілом; 8 — реєстр податків у poзрізi РВДК, ГДПІ та платників
податків; 9 — щоденний звіт про доходи; 10 — виписка про рух коштів на
рахунках ЦОДКУ; 11 — реєстр податків у poзрізі платників податків; 12 —
висновки про повернення податків i зміни; 13 — зведення про повернення
податків i зміни. Платіжні доручення на повернення податків,
відшкодування ПДВ.

Схема інформаційних потоків бюджетного процесу:

1 – основні макропоказники економічного та соціального розвитку; 2 –
бюджетна резолюція; 3 – ліміти видатків; 4 – кошториси; 5 – бюджетні
запити; 6 – Закон про державний бюджет України; 7 – розписи бюджету; 8 –
бюджетні асигнування; 9 – звіти; 10 – платіжні доручення; 11 – виписки
про рух коштів на рахунках; 12 – зведення про виконання бюджету; а –
проект; б – прийнятий.

Фундаментальною основою інформатизації є створення
високоорганізованого середовища, яке, з одного боку, має включати й
об’єднувати в рамках всіх бюджетних органів України інформаційне,
телекомунікаційне, комп’ютерне, програмне забезпечення, інформаційні
технології, інші засоби інформатизації, а з іншого — забезпечувати
можливість створення і використання ефективного системно-аналітичного
апарату, що дасть змогу на якісно новому рівні інформаційного
обслуговування проводити як повсякденну оперативну роботу, так і
системний аналіз стану та перспектив діяльності бюджетних органів в
цілому, приймати науково обґрунтовані рішення щодо реалізації бюджетної
політики України.

3. Особливості фінансових установ і їх вплив на організацію
інформаційної бази (на прикладі податкових органів).

Кожна держава для забезпечення виконання своїх функцій повинна мати
відповідні кошти, які концентруються у бюджеті. Джерелами формування цих
коштів можуть бути:

1. Власні доходи держави, які вона отримує від
виробничої та інших форм діяльності, або у вигляді надходжень платежів
за ресурси, які згідно з діючим законодавством належать державі.

2. Податки, які сплачують юридичні та фізичні особи із своїх доходів.

Податки є однією з найважливіших фінансових категорій. Це
обов’язкові платежі, які стягує держава з юридичних та фізичних осіб.
Податки є найбільш вагомим джерелом формування доходної частини
державного бюджету України.

Життєздатність і надійність податкової системи залежать від двох
факторів: правильності побудови та рівня організації податкової служби
держави і налагодженості податкової роботи.

Податкова служба — це сукупність державних органів, які організують і
контролюють надходження податків, податкових і окремих видів
неподаткових платежів. Податкова служба України включає державну
податкову адміністрацію (на районному рівні — інспекцію) і податкову
міліцію. Державні податкові адміністрації функціонують починаючи з 1991
р. згідно із Законом України «Про державну податкову службу».

Державна податкова адміністрація (ДПА) посідає особливе місце в
народногосподарському комплексі України, оскільки від ефективності її
роботи значною мірою залежить наповнення бюджету країни. Характерна
особливість її діяльності полягає в необхідності швидкого реагування на
всі зміни в економічному та нормативно-правовому полі, активній участі у
створенні механізмів саморегулювання економіки.

Структурно ДПА є складним розподіленим багатопрофільним комплексом,
який включає понад 650 податкових адміністрацій різних рівнів (районні,
міські, обласні, ДПА Автономної Республіки Крим та Головна ДПА України),
пов’язаних прямо чи непрямо із центральним апаратом, який обслуговує
більш як 600 тис. різних підприємств — юридичних осіб та близько 20 млн
платників податків – фізичних осіб. Податкова служба характеризується
розгалуженою структурою, територіальною віддаленістю об’єктів керування,
розвинутою телефонною та локальною обчислювальною мережами, широким
використанням персональних комп’ютерів. Цей комплекс характеризується
великою кількістю типів документів різної складності, що циркулюють у
самому комплексі та за його межами, породжуючи для обробки та
передавання великі обсяги інформації.

Ефективне функціонування наявної в Україні системи оподаткування
можливе лише за умови її глибокої модернізації, одним з найважливіших
складників якої є впровадження сучасних інформаційних технологій на всіх
рівнях ієрархічної структури галузі.

Обробка інформації в податкових органах України здійснюється за
допомогою автоматизованої інформаційної системи (АІС) «Податки».
Головними завданнями ДПА та АІС «Податки» є: забезпечення дотримання
податкового законодавства; повний облік всіх платників податків та інших
обов’язкових платежів до бюджету; здійснення контролю за правильністю
обчислення і сплати податків.

Функції ДПА різних рівнів здійснюються за допомогою АІС «Податки»,
яка містить в своєму складі наступні функціональні підсистеми: обліку
платників; реєстрації бухзвітноcті (реєстрація, ввід інформації, обробка
інформації і т. д.); обліку надходжень до бюджету; складання звітності;
контролю та аудиту; Інформаційно-пошукову систему «Податки в Україні».

АІС «Податки» розробляється як система взаємопов’язаних АРМів
спеціалістів — податківців відповідних управлінь та структурних
підрозділів податкових служб різних рівнів.

Основними функціями системи є:

1. Облік платників на підставі уставних документів (реєстрація,
перереєстрація, зняття з обліку і т. ін.). Окремо виконується облік
платників податків юридичних та фізичних осіб.

2. Збір інформації про відкриття рахунків в банку платниками. Ця
функція виконується на підставі надходження повідомлення про відкриття
та закриття рахунків з банківських установ.

3. Збір інформації про економічну діяльність підприємств.
Ці повідомлення формуються на основі фінансової звітності, яка регулярно
надається підприємствами до податкової адміністрації.

4. Збір звітної інформації від платників податків про нарахування
сум платежів до бюджетів. До ДПА платник подає дискету, яка вміщує всі
звітні дані та паперову копію звіту, підписану відповідальними особами.
В ДПА виділяється окреме АРМ для прийняття та перевірки інформації з ГМН
на її відповідність звітним формам. Користувач (платник) має змогу
захистити свою інформацію електронним підписом.

5. Оперативне отримання даних про надходження грошових коштів
на сплату податків. Ця інформація надходить з електронних банківських
систем та Держказначейства України у вигляді електронних файлів або у
формі повідомлень та реєстрів надходження податкових платежів та інших
сплат до бюджету.

6. Проведення перевірок правильності сплати податків згідно
планів перевірок.

7. Формування звітності до вищих ДПА.

8. Економічний аналіз діяльності податкової
адміністрації та стан району, який нею обслуговується, та ін.

До складу інформаційного забезпечення АІС «Податки» належать:

§ масиви БД НДІ АІС «Податки»: Українська бюджетна класифікація;
довідники видів бюджетів; стадій формування бюджету; видів платників;
кодів інспекцій; форм власності; видів діяльності; видів
підпорядкованості, видів документів, пільг, банківських установ,
міністерств, паспорт платника, довідники позицій по формам 1П, 2П, 2ПТ
та ін;

§ масиви БД оперативної інформації: «Акти перевірок»; авансових
платежів; особових рахунків платників; надходжень; податкових звітів;
виконання платіжної дисципліни та ін.

Вхідні інформаційні повідомлення: реєстраційні документи, звітні
документи від платника про нарахування сум платежів (декларації, звіти і
т.ін.); свідоцтво про відкриття рахунку в банку та ін.

На підставі вхідної та існуючої БД в АІС «Податки» формуються і
видаються вихідні інформаційні повідомлення: довідки про кількість
платників в різних розрізах (за видами діяльності, видах власності,
видах підприємств, банках); довідки про нараховану суму за видами
податків, картки особових рахунків платників з обліку податків, довідки
про стан розрахунків з бюджетом, довідки про фактичне надходження сум
платежів до бюджету за кожним із податків (за платниками), відомості про
недоїмку або переплату на дату (за різними видами податків), відомості
про кількість карток особових рахунків, відомості про платників, які не
сплатили платежі за період, відомості про нараховані та сплачені суми
штрафних санкцій, відомості про нараховані та сплачені суми пені,
план-графік аудиторських перевірок, акти аудиторських перевірок, звіти
по формам 2П, 1П, 2ПТ та багато інших документів.

Для обробки інформації та забезпечення інформаційних зв’язків з
іншими установами в АІС «Податки» використовуються загальнодержавні
класифікатори:

§ СПАТО — система позначень автономій, територій і областей;

§ ЄДРПОУ — єдиний державний реєстр підприємств і організацій України
(ведеться комітетом статистики);

§ ЄДРФО — єдиний державний реєстр фізичних осіб;

§ ЗКГНГ — загальнодержавний класифікатор галузей народного
господарства;

§ УКВЕД — український класифікатор видів економічної діяльності;

§ УКФВ — український класифікатор форм власності;

§ КОПФГ — класифікатор організаційно-правових форм господарювання;

§ СПОДУ — система позначень органів державного управління;

§ УСГК — українська стандартна галузева класифікація;

§ УКУД — український класифікатор управлінських документів;

§ УБК — українська бюджетна класифікація.

АІС «Податки» має досить широкі інформаційні зв’язки з іншими
підприємствами та установами. Надходження інформації відбувається з
таких джерел, як: платники (звітна документація, реєстраційна
документація, листи); банки (дані про сплачені податкові платежі;
інформація про відкриті та закриті розрахункові рахунки; інформація про
стан руху коштів за визначеними рахунками); Держказначейство України;
фінансові управління (відділи) держадміністрацій; Державний комітет з
статистики (ведення загальнодержавного реєстру — ЄРДПОУ і інших
загальнодержавних класифікаторів); митниця (вантажні митні декларації);
Міністерство ЗЕД та торгівлі (про надання ліцензії на ЗЕД).

Споживачами інформації АІС «Податки» є урядові установи, ДПА вищого
рівня, платники, банки та ін.

До пріоритетних напрямків вдосконалення інформатизації ДПА України
на даному етапі слід віднести:

· створення і розвиток програмно-апаратних комплексів для забезпечення
функціонування автоматизованих інформаційно-аналітичних систем
центрального та обласних рівнів податкової служби;

· створення корпоративного комп’ютерно-телекомунікаційного середовища,
що пов’язує воєдино всі рівні податкової служби;

· створення та насичення районних податкових адміністрацій АРМ,
об’єднаними локальними інформаційними мережами, для забезпечення
ефективної взаємодії користувачів з корпоративним
комп’ютерно-телекомунікаційним середовищем;

· створення типового математичного забезпечення для розв’язання
функціональних задач податкової служби обласного та районного рівнів;

· впровадження новітніх методів, засобів, технологій для
автоматизованого виявлення прихованих неплатників податків і тіньових
елементів економіки, підвищення ефективності оперативно-розшукових
заходів;

· підготовка і перепідготовка кадрів у галузі нових інформаційних
технологій і їх використання в податковій службі.

Інформатизація податкової служби є складником Національної програми
інформатизації України. Тому при вирішенні будь-яких питань, що
стосуються цієї проблеми, слід дотримуватись принципів сумісності
об’єктів інформатизації ДПАУ та інших органів державного управління.

4. Технологічні процеси автоматизованої обробки економічної інформації.
Класифікація, склад та зміст технологічних операцій та організація їх
виконання в автоматизованих інформаційних системах.

Характеристика та класифікація технологічних операцій оброблення
економічної інформації.

Під інформаційною (комп’ютерною) технологією розуміють сукупність
засобів і методів збору, реєстрації, обробки і доведення до користувача
інформації в системах організаційного управління.

Усі інформаційні технології мають грунтуватися на однакових принципах.
Найважливішими серед них є такі.

1.Зручність виконання операцій для користувача.

2.Мінімальні витрати ручної праці, пов’язані з обробкою інформації.

3.Можливість перевірки повноти та коректності розрахунків на ЕОМ.

4.Мінімальні витрати часу при потребі поновити інформацію в разі її
втрати (коли навмисне чи ненавмисне пошкоджено або знищено інформацію).

5.Забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу.

Інформаційні технології в своєму розвитку пройшли кілька етапів — від
ручної інформаційної технології до комп’ютерної. Сучасні інформаційні
технології організаційно реалізовані у двох варіантах.

1. Централізована обробка інформації.

2. Розподілена обробка інформації.

????????B?T

3/4

h ? aeaeu?

aeu?

‘

”

????B?.

????B?Застосування мереж ЕОМ, дозволяє використовувати окремі ПЕОМ для
зберігання даних – це, так звані, файл-сервери або мережі ЕОМ, які
працюють за технологією клієнт-сервер. Файл-сервери призначені для
зберігання загальних даних на окремих ЕОМ мережі. У технології
клієнт-сервер серверна машина призначена не тільки для зберігання
загальних даних але й для виконання окремих операцій з даними.
Користувачеві після попередньої обробки інформації на сервері
передаються результати обробки даних.

В умовах централізованої обробки є спеціально підготовлені працівники,
до функцій яких належить лише обробка інформації. Кожний такий
працівник, частіше за все, не є фахівцем у предметній галузі, але може
виконувати штучні додаткові дії, пов’язані із забезпеченням
достовірності даних. За таких умов технологічні операції виконують у
чітко заданій послідовності, починаючи з прийому інформації і закінчуючи
передачею результатних зведень замовнику. Особливості сучасних ЕОМ
дозволяють і в разі централізованої обробки інформації створювати
автоматизовані робочі місця, але працюють на них не економісти, а
спеціалісти з обчислювальної техніки.

У сучасних умовах централізована обробка інформації притаманна
великим спеціалізованим організаціям (наприклад, регіональним
обчислювальним центрам) або організаціям, де є небагато обчислювальної
техніки але потреба в ній велика. Такі організації змушені створювати
спеціалізовані підрозділи, які здійснюють обробку інформації на ЕОМ, або
централізовано використовувати обчислювальну техніку, розподіливши час
роботи на ЕОМ між окремими фахівцями.

Операція — це комплекс дій з інформацією та її носіями, які виконуються
на одному робочому місці.

Виділення окремих дій в одну технологічну операцію умовне. На
виділення технологічних операцій можуть вплинути різноманітні фактори.
Серед них найчастіше зустрічаються:

1. Особливості технічних пристроїв та програмних засобів, які
використовуються для обробки інформації.

2. Кваліфікація персоналу, який обробляє інформацію.

3. Розподіл обов’язків між працівниками.

4. Переривання процесу обробки інформації на ЕОМ через потребу виконати
додаткові та допоміжні дії.

За ступенем механізації операції поділяються на ручні, машинно-ручні
{автоматизовані) та автоматичні. Сама назва виду операції пояснює
особливості її виконання. В автоматичних операціях може бути невелика
кількість ручної праці. Наприклад, автоматична операція обробки
інформації на ЕОМ може містити ручні дії зі встановлення машинних носіїв
інформації, підготовки пристроїв до роботи тощо.

За функціонально-часовими характеристиками операції поділяються на
операції збору та реєстрації інформації, ( передавання її на обробку, (
підготовки машинних носіїв, ( обробки, видачі результатів, ( розмноження
результатів.

Кожна технологічна операція може бути віднесена до того чи іншого
класу операцій за кожною з ознак класифікації. Наприклад, операція
перенесення даних на магнітну стрічку — це виконавська операція,
операція машинно-ручна, операція підготовки машинних носіїв.

Технологічний процес обробки інформації — це сукупність
взаємозв’язаних операцій, які виконуються над інформацією у певній
послідовності.

Технологічні операції у технологічному процесі можуть поєднуватися
по-різному. Це визначає тип технологічного процесу: операційний,
предметний, змішаний.

В операційному технологічному процесі за окремими працівниками
закріплюються одна або кілька споріднених операцій (частіше одна) з
обробки будь-яких видів інформації. Наприклад, за робітником
закріплюється операція перенесення інформації на «вінчестер» ПК та
операція контролю такого перенесення. Цей робітник вводитиме в ПК
інформацію з усіх використовуваних документів.

У предметному технологічному процесі за окремими працівниками
закріплюється одна або кілька (частіше кілька) операцій з обробки
інформації одного виду (або з одного документа). Наприклад, за
робітником закріплюються операції щодо вводу в ПЕОМ, контролю вводу,
обробки та видачі результату з обліку видачі матеріалів зі складу.

У разі змішаного типу побудови технологічного процесу частина
операцій виконується за операційним типом, а частина — за предметним.
Наприклад, на АРМ бухгалтера ввід інформації про рух матеріалів на
складі виконує один працівник, про нарахування заробітної плати —
другий, а обробку інформації і видачу результатів по всіх ділянках
бухгалтерського обліку — третій.

Кожний з цих типів організації технологічного процесу має свої
недоліки і свої переваги.

Операційний тип дає змогу підвищити продуктивність праці, а
предметний — достовірність даних.

Змішаний технологічний процес має недоліки і переваги обох типів. Які
з них домінуватимуть, залежить від обсягів інформації, яка
переробляється, кваліфікації працівників і т.ін.

Звичайно в технологічному процесі вирізняють три етапи:

– первинний,

– підготовчий,

– основний.

На первинному етапі виконується збір, реєстрація інформації та
передача її на обробку. На підготовчому етапі відбувається перенесення
інформації на машинні носії та контроль такого перенесення. На основному
етапі з допомогою ЕОМ обробляється інформація і видаються результатні
зведення. Статистика показує, що коли трудомісткість всього
технологічного процесу взяти за 100 %, то на первинний етап припадає 50
%, на підготовчий — 35 %, а на основний — 15 %.

Реальні технологічні процеси можуть або не мати окремих етапів
(первинного і підготовчого), або суміщати деякі етапи. Наприклад, за
наявності на складі АРМ одночасно з виписуванням прибуткового ордера
формується машинний носій інформації тому в технології обробки
інформації за зведеним обліком матеріалів відсутній підготовчий етап —
він суміщається з первинним. При розгляді технології складання
бухгалтерського балансу можна виявити відсутність первинного і
підготовчого етапів технологічного процесу. Це пояснюється тим, що
бухгалтерський баланс складається на підставі результатів обробки
інформації на ЕОМ, які вже записані на машинні носії.

Операції кожного етапу технологічного процесу можуть розглядатися як
окремий технологічний процес. Традиційно розглядають два технологічні
процеси:

1) збору, реєстрації та передачі даних на обробку;

2) обробки даних.

Це пояснюється тим, що здебільшого інформація обробляється не в місцях
її виникнення. Такі два технологічні процеси розділені територіально і в
часі. Наприклад, на складі інформація про рух матеріалів реєструється у
первинних документах, а в бухгалтерії вона обробляється.

Операції збору та реєстрації інформації

Технологічний процес обробки інформації починається з її збору та
реєстрації. Збір інформації — це підрахування, зважування, вимірювання
або інші варіанти визначення обсягів тієї або іншої господарської
операції. Реєстрація — це занесення зібраних відомостей на носій
інформації. Практично завжди збір та реєстрація пов’язані одне з одним.
Немає сенсу збирати інформацію, не реєструючи її.

Збір інформації може виконуватися вручну, автоматизовано або
автоматично. Автоматизований збір виконується за допомогою вимірювальних
приладів (наприклад, електронні ваги). Автоматичний збір виконується за
допомогою спеціальних приладів, до яких підімкнені різні датчики та
обчислювальна техніка (наприклад, система автоматичних телефонних
станцій дає змогу фіксувати без втручання людини початок і кінець
міжміської розмови).

Реєстрація інформації також може виконуватись у трьох варіантах:
автоматичному, автоматизовану та ручному.

Ручна реєстрація — це виписування первинних паперових документів, а
автоматизована (машинно-ручна) — це виписування первинного документа за
допомогою технічного пристрою, яке дуже часто доповнюється паралельним
формуванням машинного носія. У разі автоматичного збору інформації вона
найчастіше автоматично реєструється. Лише іноді є потреба знати та
записати показники приладів вручну.

Розглянемо приклади збору та реєстрації інформації в різних
варіантах. Якщо на склад надійшов матеріал, то прибутковий ордер можна
виписати вручну або за допомогою засобів обчислювальної техніки
(наприклад, ПЕОМ). Для виписування ордера необхідно обчислити кількість
одержаного матеріалу. Якщо матеріал вимірюється в штуках, то його можна
просто передивитися і полічити — це ручний варіант збору інформації.
Виписування після цього прибуткового ордера — це ручний варіант
реєстрації.

Якщо матеріал вимірюється в кілограмах і являє собою рідину, то його
необхідно виміряти у літрах за допомогою або лінійки, або спеціальної
тари, визначити густину рідини за допомогою спеціального приладу і
обчислити її кількість за допомогою калькулятора — це автоматизований
варіант збору інформації. Виписування після цього прибуткового ордера за
допомогою ПЕОМ (наприклад, на АРМ комірника набір інформації на
клавіатурі та друкування її на принтері) — це автоматизований варіант
реєстрації.

Коли на підприємстві існує система, що реєструє прихід і вихід
робітників з роботи (діє спеціальний пристрій, куди кожний робітник,
минаючи прохідну, вставляє свою перепустку), тобто дає змогу обчислити
час перебування кожного з них на роботі, то це — автоматичний варіант
збору інформації. Ще один приклад автоматичної реєстрації інформації —
це реєстрація депутатів парламенту на засіданнях. Кожний депутат має
картку, яка його ідентифікує. Ця картка вставляється в спеціальний
пристрій, який і фіксує наявність депутата на місці. Автоматично
зареєстрована інформація звичайно заноситься на машинний носій самим
реєструвальним пристроєм — це автоматичний варіант реєстрації.

Коли виписуються первинні документи, реєстрація інформації може
містити не одну, а кілька операцій. Це пояснюється необхідністю надати
документу юридичної сили та з існуючим на підприємстві документообігом.
Наприклад, виписування накладної на видачу матеріалів може складатися із
таких операцій:

1. Заповнення заявки в підрозділі підприємства про необхідність
одержання матеріалів.

2. Візування заявки у відділі матеріально-технічного постачання.

3. Виписування накладної в бухгалтерії на підставі заявки.

4. Відмітка у накладній про видачу матеріалу на складі.

При реєстрації інформації у первинний документ без формування
машинного носія пізніше необхідно виконати трудомісткі операції
підготовки машинних носіїв. Тому іноді використовують так звані
машинно-зчитувані документи. До цих документів інформація заноситься
спеціальним чином і далі зчитується особливим пристроєм. Складність
заповнення таких документів і необхідність застосування спеціальних
пристроїв не дають змоги широко використовувати їх. Приклад
машинно-зчитуваного документа — індекси на конвертах, бланки перепису
населення.

Останнім часом з’явився ще один варіант машинно-зчитуваного
документа — спеціальні символи на упаковці товару. Широке розповсюдження
штрих-кодів на упаковці товару призвело до розробки спеціальних
сканерів, які досить легко дозволяють зчитати товарний код. Наявність
спеціальних касових апаратів із вбудованою БД про товари дозволяє
застосовувати штрих-код для вводу інформації про рух товарів.

5. Взаємозв’язок комплексів функціональних задач на різних рівнях
управління в автоматизованій інформаційній системі Держказначейства
України.

Держказначейство – спеціальний державний фінансовий орган у функції
якого входять:

До складу функціональної системи входять:

1-Зведені розрахунки з бюджетом (головна)

2- Доходи бюджету

3 -Видатки бюджету

4 -Фінанси галузей економіки

Перед Держказначейством ставляться такі задачі:

4) підвищення ефективності валютно-фінансових операцій та зміцнення
ефективності національної валюти.

Отже, ІЗ складається з :

Позамашинна:

– первинних док-в , в яких фіксуються господарські операції, розрахунки
кошторисів та ін.

– Звітів по використанню коштів у відповідності з кошторисом і
Українською бюджетною класифікацією.

Машинна:

-масивів БД, в яких містяться нормативна та фактична інф-я про д-ть
бюдж-х установ.

Білет № 19

1. Вдосконалення системи економічної інформації в управлінні об’єктом.

Перехід України на ринкові форми розвитку сприяв тому, що останні
декілька років були ознаменовані значним підвищенням інтересу до
комп’ютерних систем, за допомогою яких можна забезпечити ефективне
управління підприємством. Причому зростає попит саме на інтегровані
системи управління — автоматизація окремої функції, як-от бухгалтерський
облік або збут готової продукції, вважається вже пройденим етапом для
багатьох підприємств.

І хоча ринок подібних інтегрованих систем формується поступово,
досить часто можна зустріти в списку учасників тендера на вибір системи,
наприклад, для середнього промислового підприємства (яких в Україні, як
і в усьому світі, — переважна більшість), SAP/R3, Platinum, ПАРУС і «1С
– підприємство» одночасно.

У наших умовах дуже важко відповісти на запитання, хто саме виграє
подібний тендер: скоріше за все — ніхто, бо за детального розгляду
забажається взяти ціну системи «1С – підприємство» і функціональні
можливості SAP/R3, що в принципі неможливо.

Нинішній стан ринку комп’ютерних систем в Україні зумовлений
передусім історичним розвитком українських систем, приходом західних
розроблювачів і партнерів на ринок і активну експансію російських
систем.

Більшість інформаційних систем почала з’являтися в нашій країні на
рубежі 90-х років, коли з отриманням більшої свободи у веденні бізнесу
підприємства і фірми почали замислюватися про комп’ютеризацію. З
об’єктивних причин ринкової економіки першими змогли виділити необхідні
фінансові кошти підприємства торгівлі і сфери послуг. Промисловість
значно відставала через більш тривалий цикл оборотності капіталу і
багато інших причин.

Саме тому практично всі системи почали розвиватися як облікові
бухгалтерські системи. Багато з них продовжують залишатися суто
обліковими, дозволяючи автоматизувати одну або декілька функцій
підприємства, але не даючи цілісної картини для управління
підприємством.

Тільки одиничні розробники (а їх усього більше сотні), передбачаючи
розвиток подій, віддали перевагу еволюційному якісному зростанню перед
простим збільшенням продажу «коробкових» рішень, вкладаючи кошти в
розвиток систем і науково-дослідні роботи. Західні системи зазнавали
складностей іншого масштабу. Перші спроби прорватися на український
ринок, що здавався «багатим і багатообіцяючим», були зроблені на початку
90-х років. Спочатку були створені невеличкі представництва або
підписані партнерські угоди з місцевими компаніями. Потім експансія
набула більш масованого характеру, і на вітчизняні фірми і підприємства
обрушилася вся міць типової західної рекламної кампанії. Незнайома, але
дратівлива з одночасною обіцянкою повного добробуту, за умови вкладення
1—2 млн. доларів, кампанія мала певний успіх.

Проте перші спроби впровадження цих систем показали, що реклама
рекламою, але й працювати також варто вміти. І добре було б одночасно із
західним програмним продуктом мати навчений персонал, провести
локалізацію і налаштування системи на «дуже динамічні» вимоги
законодавства і бухгалтерського обліку. Тому перші два—чотири роки були
витрачені західними постачальниками на набуття досвіду і приведення
систем у відповідність із місцевими вимогами.

У таблиці 1 поданий один із варіантів класифікації інформаційних
систем управління підприємствами.

Ядром будь-якої інформаційної системи управління підприємством є
втілені в ній рекомендації щодо управління виробництвом, що по суті є
своєрідним стандартом. Еволюція цих стандартів наведена в Таблиці 2.

Ще на початку 60-х років а зв`язку із зростанням популярності
обчислювальних систем виникла ідея використати їхні можливості для
планування діяльності підприємства, в тому числі для планування
виробничих процесів. Необхідність планування зумовлена тим, що основна
маса затримок у процесі виробництва була пов’язана із запізненням
надходження окремих комплектуючих, внаслідок чого, як правило,
паралельно із зменшенням ефективності виробництва на складах виникав
надлишок матеріалів, що надходили раніше наміченого терміну. Крім того,
через порушення балансу постачання комплектуючих виникали додаткові
ускладнення з обліком і відстеженням їхнього стану в процесі
виробництва, тобто фактично неможливо було визначити, наприклад, до якої
партії належить даний складовий елемент у вже зібраному готовому
продукті. З метою запобігання подібним проблемам була розроблена
методологія планування потреби в матеріалах МRР (Material Requirements
Planning).

МRР-система, МRР-програма — це комп’ютерна система, яка працює за
алгоритмом, регламентованим МRР-методологією. Як і будь-яка інша
комп’ютерна програма, вона опрацьовує файли даних (вхідні елементи) і
формує на їх основі файли-результати.

Основними перевагами використання подібної системи у виробництві є
такі:

1. Гарантія наявності необхідних комплектуючих і зменшення часових
затримок у їх доставці і, отже, збільшення випуску готових виробів без
збільшення числа робочих місць і навантажень на виробниче обладнання.

2. Зменшення виробничого браку в процесі збирання готової продукції, що
виникав через використання комплектуючих, які не відповідають
стандартам.

3. Упорядкування виробництва у зв’язку з контролем статусу кожного
матеріалу, що дозволяє однозначно відстежувати весь його конвеєрний
шлях, починаючи від створення замовлення на даний матеріал, до його
становища у вже зібраному готовому виробі. Завдяки цьому досягається
також повна достовірність і ефективність виробничого обліку.

На початку 80-х років з’явилася концепція МКРІІ (Планування
виробничих ресурсів — Manufacturing Resourse Planning), основна суть
якої зводиться до того, що прогнозування, планування та контроль
виробництва здійснюються по всьому циклу, починаючи від закупівлі
сировини і закінчуючи відвантаженням товару споживачеві. А це означало,
що МКРІІ є методологією, спрямованою на ефективне управління всіма
видами ресурсів виробничих підприємств. У загальному випадку вона
забезпечує вирішення задач планування діяльності підприємства в
натуральних одиницях та фінансове планування в грошовому вимірі.

Розгляньмо стисло наявні системні блоки MRP II:

1) Бізнес планування.

2) Планування попиту.

3) Планування продажу та виробництва.

4) План-графік випуску продукції.

5) Планування потреб у матеріальних ресурсах.

6) Планування виробничих потужностей.

7) Управління замовленнями клієнтів.

8) Управління на рівні виробничого цеху.

9) Оцінка виконання.

Тривалий процес впровадження MRP II дозволив, з одного боку, досягти
зростання ефективності підприємств, а з іншого—виявив такі, зокрема,
властиві цій системі недоліки:

—орієнтація системи управління підприємством виключно на існуючі
замовлення, що утруднювало прийняття рішень на тривалу,
середньострокову, а в ряді випадків і на короткострокову перспективу;

—слабка інтеграція з системами проектування і конструювання продукції,
що особливо важливо для підприємств, які виробляють складну продукцію;

—слабка інтеграція з системами проектування технологічних процесів і
автоматизації виробництва;

—недостатнє насичення системи управління функціями управління
витратами;

—відсутність інтеграції з процесами управління фінансами і кадрами.

Системи типу ЕRР поповнюються такими функціональними модулями:
прогнозування попиту, управління проектами, управління витратами,
управління складом продукції, ведення технологічної інформації. У них
прямо або через системи обміну даними вбудовуються модулі управління
кадрами і фінансовою діяльністю підприємства.

ЕКР, таким чином, є поліпшеною модифікацією МКРII. її мета—
інтегрувати управління всіма ресурсами підприємства, а не тільки
матеріальними, як це було в МКР II.

Важливість інформаційних систем в управлінні підприємством є
зрозумілою. Адже теперішні передові технології в управлінні
підприємством і динамічність внутрішніх і зовнішніх чинників, потребують
від менеджерів швидкої і головне точної, економічно-обгрунтованої
інформвції. Вирішення таких проблемних питань не можливе без
застосування новідніх інформаційних систем та технодогій.

2. Інформаційні зв”язки задач бюджетних установ.

Розглянемо інформаційні звязки бюджетних установ на прикладі АІС
Міністерства Фінансів.

Процес управління соціально-економічним розвитком країни
характеризується діями різних чинників, серед яких суттєве значення має
державне регулювання. Державне регулювання реалізується передусім через
бюджетну систему, яку утворює сукупність державного і місцевих бюджетів.
Управління бюджетною системою в Україні здійснюють Міністерство
фінансів, Державне казначейство, Державна податкова адміністрація,
Державна контрольно-ревізійна служба, їхні органи на місцях та органи
управління позабюджетними фондами. Значну роль у формуванні бюджету
відіграють Верховна Рада України та органи виконавчої влади.

Головна роль в управлінні бюджетною системою відводиться Міністерству
фінансів, оскільки на нього покладено державну функцію формування
бюджету. Мається на увазі те, що інформаційні ресурси Міністерства
фінансів організовано як центр, навколо якого функціонують системи
Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, Державного
казначейства, Національного банку (в плані контролю за виконанням
бюджету), Державної податкової адміністрації, Державної митної служби
України. Тобто на сервері центрального сховища даних Міністерства
фінансів організовано вітрини даних, в які міністерства-партнери
оперативно реплікуватимуть дані в заздалегідь узгоджених структурах і
форматах. При цьому Міністерству фінансів мають бути надані повноваження
стандартизації інформаційних обмінів між органами державної влади.

Структура автоматизованої інформаційно-аналітичної системи
Міністерства фінансів України (АІАС МФУ) включає три рівня: районний —
районні (міські) фінансові відділи, обласний — фінансові управління
області та центральний — Міністерство фінансів. Районний та обласний
рівні націлені на складання і контроль за виконанням місцевого
бюджету, а центральний — Державного бюджету. На кожному з цих рівнів
створено локальну систему оброблення даних, до складу якої входять
забезпечувальні та функціональні підсистеми. Забезпечувальні підсистеми
поділено за типовими ознаками і належністю: інформаційне, технічне,
програмне, організаційне, правове, кадрове забезпечення. Тут
запроваджуються такі технологічні автоматизовані робочі місця: АРМ
адміністратора БД, АРМ для системного програміста, АРМ підтримки роботи
мережі та АРМ диспетчера-технолога системи. Функціональні підсистеми
виділяють за функціями управління відповідно до організаційної
структури. До таких підсистем належать: підсистема розроблення проекту
бюджету, підсистема розпису, підсистема обліку та аналізу виконання
бюджету, підсистема звітності та інше.

Слід зазначити, що переліки функціональних підсистем і
функціональних підрозділів є однаковими (наслідок розбудови системи на
основі принципу розподіленого оброблення даних). Певною мірою ідентичним
є й перелік функціональних підсистем на кожному з наведених рівнів АІАС
МФУ. В кожному структурному підрозділі встановлюються функціональні АРМ
– АРМ користувача-спеціаліста, керівника.

Взаємозв’язки наведених функціональних підсистем між рівнями системи
державного управління забезпечуються єдиною правовою базою, єдиною
бюджетною класифікацією, єдиною формою бюджетної документації, єдиною
інформаційною базою, погодженими принципами бюджетного процесу. Основне
значення для взаємодії складових бюджетного процесу має бюджетна
класифікація.

Інформаційне забезпечення є важливою складовою автоматизованої
інформаційної системи Міністерства фінансів України. Його основне
призначення — якісне інформаційне обслуговування спеціалістів і
керівників міністерства шляхом надання необхідної, достовірної та
своєчасної інформації для складання і контролю за виконанням бюджетів.
Організація інформаційного забезпечення залежить від особливостей
предметної області, її структури, складу задач інформатизації,
сукупності інформаційних потреб, вимог користувачів системи тощо. Для
АІАС МФУ, беручи до уваги ієрархічну структуру та розгалуженість
системи, доцільно, за теорією комп’ютерних систем, виділити зовнішнє та
внутрішнє забезпечення.

Зовнішнє інформаційне забезпечення — це сукупність вхідних і
вихідних інформаційних повідомлень. Входи та виходи розглядаються по
відношенню до системи Мінфіну в цілому або до її локальних, відносно
самостійних елементів, таких як обласне управління фінансів, районний
фінансовий відділ та ін.

До вхідних повідомлень АІАС МФУ належать: зведені кошториси витрат
бюджетних організацій; контрольні показники бюджетної резолюції та
Міністерства фінансів; бюджетний запит — загальний (форма 1), бюджетний
запит на плановий рік — індивідуальний (форма 2); бюджетний запит на
плановий рік — додатковий (форма 3); розпис доходів і видатків
підпорядкованих бюджетів; мережа, штати, контингент.

Як вихідні повідомлення АІАС МФУ виступають: довідки по окремих
статтях бюджету, видатки бюджету за функціональною структурою, видатки
бюджету за головними розпорядниками коштів, доходи бюджету, лімітні
довідки головним розпорядникам коштів, проект бюджету і проект зведеного
бюджету по району, області, країні.

Внутрішнє інформаційне забезпечення — це сукупність баз даних, які
зберігаються в пам’яті ЕОМ, на машинних носіях. Бази даних в АІАС МФУ
поділяються на локальні, центральні і глобальні. У цих БД формуються
нормативно-довідкова інформація (НДІ), файли оперативних даних та
архівні бази БД.

До НДІ належать законодавчі та нормативні акти, державні
класифікатори і відомчі довідники. Законодавчі та нормативні акти
підтримуються як текстові файли, серед яких найбільш суттєве значення
мають Бюджетний кодекс України, Бюджетна резолюція на плановий рік і
Закон України «Про Державний бюджет України» на поточний рік. На основі
Закону України «Про Державний бюджет України» формуються структуровані
файли, які є основою для наступних бюджетних розрахунків. Структурований
файл «Державний бюджет» передається на всі рівні ієрархії АІАС МФУ.

Державні класифікатори створюються, як правило, в органах Державного
комітету статистики на засадах методології міжнародних статистичних
класифікацій з урахуванням міжнародних класифікацій. Це знаходить
відображення в таких державних класифікаторах, використовуваних в АІАС
МФУ: класифікатори видів економічної діяльності, класифікатор форм
власності, класифікатор організаційно-правових форм господарювання,
класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою,
класифікатор галузей народного господарства, класифікатор управлінських
документів, єдиний державний реєстр підприємств і організацій України та
ін.

До відомчих довідників, використовуваних в АІАС МФУ, належать:
бюджетна класифікація доходів, функціональна класифікація видатків,
економічна класифікація видатків бюджету, довідник банківських установ
(МФО), видів податків, структурних підрозділів МФУ.

Відповідно до бюджетної класифікації не тільки проводяться групування
та нагромаджування сум доходів, а й виділяються структурні одиниці АІАС
МФУ — підсистеми, задачі, модулі, технологічні процеси автоматизованого
оброблення даних.

Оперативна інформація нагромаджується в БД на основі вхідних
повідомлень, а далі передається від одного структурного підрозділу до
іншого по вертикалі «знизу — вгору». Спочатку дані надходять від
бюджетних організацій, від банків та інших фінансових організацій на
поштові сервери чи функціональні АРМ, а після попереднього оброблення
заносяться в центральну БД. Оперативна інформація у формі аналітичних
розрізів або у вигляді зведень передається на верхній рівень ієрархії
АІАС МФУ. На верхніх, обласному і державному, рівнях оперативна
інформація нагромаджується як у вигляді аналітичних показників, так і у
формі зведень — електронних документів.

Архівні дані формуються на основі файлів оперативної інформації. В
архів заносяться звітні дані протягом року, а після затвердження звіту
про виконання бюджету в архівні бази заносяться всі необхідні для
збереження дані.

Основні функції зі складання і виконання державного бюджету
покладено на Міністерство фінансів України. Для підтримки бюджетного
процесу в Мінфіні запроваджено АІС «Держбюджет», розробником цієї
системи є Міжнародний центр розвитку підприємництва і менеджменту.

Сервер БД – це ядро всієї системи, яке є основним засобом вирішення
проблем управління інформацією. Він забезпечує не тільки оброблення
даних, а й вирішує задачі організації, розмежування доступу, захисту від
несанкціонованого втручання та відновлення даних, забезпечує роботу з
великим обсягом даних значної кількості користувачів.

Як сервер БД для АІС «Держбюджет» використовується СУБД Огасlе 8.1.7,
який забезпечує:

· розподілене оброблення даних, побудоване на архітектурі
клієнт—сервер;

· підтримку великої кількості одночасно працюючих користувачів;

· високий рівень продуктивності системи;

· підтримку бази даних великого розміру;

· надійний механізм захисту, обмежень і управління доступом до даних;

· цілісність даних, яка задається правилами, що формулюються вимогами
до даних на рівні прикладної області;

· можливість будувати розподілені системи БД, тобто
об’єднує дані, фізично розміщені на різних комп’ютерах, в одну логічну
БД і забезпечує доступ до неї всіх користувачів.

Особливе значення для успішного впровадження АІС «Держбюджет» має
використання системи швидкого проектування, розроблення та впровадження
— АsВаsе. АsВаsе — це багатоцільова система оперативного аналітичного
оброблення даних з асоціативно-реляційним поданням даних. Оперативність
роботи АsВаsе полягає в тому, що бізнес-логіка системи може змінюватись
у процесі експлуатації, її складовими є:

· клієнт АsВаsе – призначений для перегляду документів, введення та
редагування даних;

· адміністратор АsВаsе — призначений для перегляду документів,
створення аналітичних звітів;

· сервер застосувань — призначений для організації централізованого
приєднання клієнтів системи до серверу БД, а також для побудови звітів і
ведення системного журналу;

· репозитарій, в якому міститься мета-опис і бізнес-логіка всіх задач.
За рахунок використання активного репозитарію досягається можливість
досить швидкого внесення змін у бізнес-процеси, при цьому
відпадає необхідність інсталяції зміненого програмного забезпечення.

Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу України містить у
собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади
Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів
місцевого самоврядування. Склад доходів і видатків у місцевих бюджетах
для кожного органу визначено Бюджетним кодексом України і деталізовано в
бюджетній класифікації.

Провідними установами в бюджетному процесі місцевих бюджетів є
обласні фінансові управління, прирівняні до них фінансові установи
Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя, а також районні
фінансові відділи, у тому числі сільських і міських районів.

В обласних фінансових управліннях і в районних фінансових відділах
створено локальні системи оброблення даних, які об’єднують функціональні
та технологічні автоматизовані робочі місця. Технологічні АРМ є типовими
як за складом, так і за функціями. До них належать: АРМ адміністратора
БД, АРМ для передавання даних (поштовий сервер), АРМ системного
програміста, технолога. Районний рівень ІАС МФУ має функції складання
районного та зведеного бюджету району та контролю за їх виконанням.
Послідовність розв’язання задач місцевих бюджетів задається Бюджетним
кодексом України, згідно з яким виокремлюються етапи складання,
розгляду, затвердження, виконання місцевих бюджетів.

При розв’язуванні задач використовуються такі класифікатори і
довідники: українська бюджетна класифікація (DOVKL); єдиний державний
реєстр підприємств, організацій і установ (DOVR); Класифікатор видів
економічної діяльності (DOVER); мережа, штати і континент (DOVMER);
система позначень органів державного управління (DOVOPG); бюджетний
кодекс (DOVKOD).

Вхідними повідомленнями є: контрольні показники бюджетної резолюції
(DОС 1), бюджетні запити головних розпорядників коштів (DОС 2), зведені
кошториси доходів і витрат бюджетних організацій (DОС 3).

У результаті розв’язання задач формується вихідна інформація, яка
подається:

· на екран монітора для подальшого перегляду, уточнення і коригування;

· у вигляді машинограм, які використовуються як спеціалістами
районного фінансового відділу, так і для передавання в інші організації;

· в електронному вигляді для запису в БД.

На районному рівні АІАС МФУ складаються такі вихідні повідомлення:
довідки за окремими статтями бюджету (DOVIDC), лімітні довідки головним
розпорядникам коштів (VIDROC), доходи бюджету (DOHOB), видатки бюджету
за функціональною структурою (VIDFUN), видатки бюджету за головними
розпорядниками коштів (VIDROC), проект районного та зведеного бюджету
району (PRZVD).

3. Особливості фінансової діяльності та їх вплив на системи
автоматизованого оброблення інформації.

Фінанси – невід’ємний елемент суспільного виробництва на всіх рівнях
господарювання. Вони однаково необхідні і підприємствам і між
господарчим об’єднанням і державній системі управління економікою.
Державні фінанси є однією з важливіших сфер фінансових відносин. До їх
складу входять державний бюджет, позабюджетні фонди та державний кредит.
Всі розрахунки, пов’язані з державним бюджетом, виконуються за допомогою
автоматизованої системи фінансових розрахунків (АСФР).

АСФР — комплексна система виконання розрахунків по створенню та
виконанню державного бюджету України в умовах широкого застосування
економіко-математичних методів та обчислювальної техніки з відповідною
технологією організації робіт. АСФР охоплює не всю сукупність фінансових
відносин, а тільки загальнодержавні фінанси. АСФР є органічною частиною
фінансової системи і охоплює всі її рівні. Виділяють 3 рівня ієрархії,
які є об’єктами автоматизації: загальнодержавний, обласний, районний.

Одним з моментів функціонування АСФР є єдність цілей та задач
управління фінансами на всіх рівнях ієрархії.

Головні з цих задач такі:

• забезпечення циркуляції необхідної інформації між рівнями системи
управління в єдиному ритмі;

• підвищення узгодженості в процесі розробки бюджетів різних рівнів.

Головними функціональними підсистемами АСФР є:

– Зведені розрахунки бюджету;

– Державні доходи;

– Фінанси галузей економіки;

– Видатки бюджету.

Підсистема «Зведені розрахунки бюджету» призначена для формування
науково обґрунтованих та збалансованих доходів і витрат державного
бюджету по окремих видах у відповідності з бюджетною класифікацією. При
розв’язанні задач головної підсистеми використовується інформація з
інших підсистем. В АСФР забезпечується виконання всіх розрахунків
бюджету за стадіями планування (розробка контрольних цифр доходів і
витрат бюджету, розробка проекту бюджету); в часовому аспекті
підсистемою здійснюється річне та поточне планування; в змістовному
аспекті здійснюється розробка планів надходження до бюджету податкових
платежів, загальнодержавних доходів, визначення структури і розміру
накопичень по іншим джерелам надходжень, виконання розрахунків по
зведенню та балансуванню всіх видів платежів, розподілення доходної
частини бюджету, розробка основних напрямків, пропорцій фінансування
галузей економіки і державних програм та розрахунки розмірів грошових
коштів на ці цілі, а також підготовка довідкових і аналітичних розробок
для аналізу і затвердження проектів бюджету.

Другим рівнем функціональної структури є блоки функціональних
підсистем, які відображають стадійність робіт по створенню та виконанню
бюджету.

У відповідності з цим в структурі системи виділяють 4 блоки:

– Планування та прогнозування;

– Зміни плану;

– Облік, контроль, звітність;

– Аналіз.

Блок «Планування та прогнозування» призначений для вирішення задач по
варіантним розрахункам показників бюджету під час його створення. На
стадії формування контрольних цифр в даному блоці проводяться
прогнозно-аналітичні розрахунки показників бюджету і зведеного
фінансового балансу держави і необхідні для їх обґрунтування прогнози
динаміки різноманітних соціально-економічних процесів.

В блоці «Зміни плану» вирішуються задачі по обліку змін показників
фінансових планів у зв’язку із змінами в податковому законодавстві або
інших пов’язаних з бюджетним процесом областях. Інформацію даного блоку
використовують для обліку і контролю виконання бюджету, аналізу та
поточного планування.

Блок «Облік, контроль, звітність» призначений для рішення задач
обліку та контролю виконання бюджету, формування звітності про його
виконання.

В блоці «Аналіз» вирішуються задачі аналізу фактичного виконання
бюджету, а також дається оцінка очікуваного виконання бюджету.
Інформація використовується для контролю за ходом виконання бюджету, а
також для планування.

Інформаційне забезпечення АСФР складають:

• БД норма І Ішно-донідкоїшп планової та фактичної інформації:
Українська бюджетна класифікація; доходи бюджету (план і факт); видатки
(план і факт); мережі, штати, контингенти бюджетних установ по
територіях; довідник територій; довідник мереж, штатів, контингентів
бюджетних установ; нормативи на утримання однієї особи в бюджетній
установі та ін.

• вхідні повідомлення: Розклад доходів за територіями, розпис
видатків по територіях, мережі, штати та контингенти за територіями;
довідники підпорядкованих фінорганів, показників розпису доходів,
показників розпису видатків, показників мереж, штатів, контингентів
бюджетних установ.

• вихідні інформаційні повідомлення: Державний бюджет, розпис доходів
по територіях, розпис видатків по територіях, машинограма мереж, штатів,
контингентів бюджетних установ та ін.

За системного підходу структурні складові управління такі:

1) керуюча система, або суб’єкт управління – СУ;

2) керована частина, або об’єкт управління – ОУ;

3) інформаційна система – ІС, через яку, власне, і відбувається
зв’язок між СУ та ОУ.

ІС – неодмінна складова у процесі організації управління – містить у
собі такі основні частини:

– сукупність економічних даних на відповідних носіях, організованих
певним способом;

– методи, способи, технічні засоби й технології збирання, обробки,
зберігання, пересилання інформації та її надання користувачам.

Залежно від застосовуваних технічних засобів обробки інформації
розрізняють ручні, механізовані та, у разі використання автоматів,
насамперед ЕОМ, автоматизовані ІС (АІС).

Зауважимо, що в АІС не вся інформація (з огляду на складність її
структуризації та формалізованого подання) обробляється на ЕОМ. Частка
оброблюваної на ЕОМ інформації становить від 10 до 50% усієї інформації
ІС залежно від типу економічного об’єкта.

Від рівня організації ІС, застосовуваних методів і засобів, а також
від технології обробки інформації істотно залежить функціонування
об’єкта в цілому. Проте існують ще й інші чинники. Адже бувало й так, що
в комерційному банку — КБ – автоматизація ІС досягала високого рівня,
але попри це банк збанкрутував. Тому слід зазначити таке.

1. Для банківських установ велике значення має продуктивність АІС, її
здатність швидко переробляти інформацію, відстежувати зміни на об’єкті,
у навколишньому середовищі та максимально їх ураховувати, оскільки
затримка з обробкою таких даних може коштувати дуже дорого. Наприклад,
невраховування нових вимог, постанов, вказівок тощо для банку може
призвести щонайменше до штрафних санкцій.

2. Об’єкти й процеси, якими керують, а також і сама система
управління (керування) можуть бути складними і територіально
розподіленими. Так, якщо йдеться про банківські установи та їхню
діяльність, то в разі окремого комерційного банку або відділення, котре
територіально й організаційно зосереджене в одному місці, створення його
АІС вимагатиме підходу й технологій обробки даних, відмінних від тих, що
застосовуються, тоді коли

банк являє собою сукупність відділень або філій, які територіально
розміщені в різних місцях регіону.

3. Для фінансово-кредитних установ, і для банківських насамперед,
важливою особливістю є те, що об’єкт управління – керована частина, або
основне їх «виробництво» – також пов’язане з виробленням і переробкою
інформації. Адже основою діяльності таких установ є, по суті, робота з
інформацією, яка часто стає і предметом і продуктом праці не лише
відповідних інформаційних систем, а й установи в цілому.

Отже, у фінансово-кредитних установах автоматизація «основного
виробництва» зводиться до автоматизації операцій обробки даних
відповідних документів, тобто до обробки інформації. Цим такі установи
істотно відрізняються від промислових підприємств, де автоматизація
основного виробництва являє собою автоматизацію процесів обробки
матеріальних потоків, а отже, створення АІС тут означає автоматизацію
інформаційних процесів, пов’язаних з основним виробництвом, а не самого
виробництва.

4.Першочерговість автоматизації операцій «основного виробництва» є
специфічною вимогою, коли йдеться про створення АІС у банках та інших
фінансово-кредитних установах. Саме з огляду на цю вимогу зазначені АІС
істотно відрізняються від АІС виробництвом — АСУВ, які автоматизують
обробку лише інформації про хід основного виробництва. Розглянуту
специфічну вимогу слід ураховувати, тим більш, що вона певною мірою
ускладнює створення А1СФКУ порівняно зі створенням АСУВ. Цією
особливістю пояснюється, насамперед, і факт широкого впровадження ЕОМ у
банківських і фінансових установах. Адже на

будь-якому економічному об’єкті передусім автоматизується «основне
виробництво».

5. Банківські АІС відрізняються від решти таких систем ще й тим, що
використовувана в них інформація має бути надійно захищена, а вони самі
повинні мати підвищену «живучість» і безвідмовність у роботі.

4. Характеристика інфологічної і датологічної моделей бази даних (БД).

Проектування даних пов’язане з багаторівневим їх поданням:
зовнішнім, інфологічним, даталогічним, внутрішнім (рис.1).

Рис1 .Схема взаємозв’язку рівнів подання даних у БД

Зовнішній рівень являє собою, як правило, словесний опис даних та
їх взаємозв’язків і відбиває інформаційні потреби користувачів і
прикладних програм. Іноді для опису зовнішнього рівня використовуються
матричні або інші формалізовані методи. Опис зовнішнього рівня не
виключає наявності дублювання, надлишковості, неузгодженості тощо.

Американський комітет пропонує три рівні: зовнішній,
концептуальний, внутрішній. Іноді для зручності проектування вводять
допоміжний рівень (проміжний), який називають інфологічним. Він може
бути самостійним або функціонувати як складова зовнішнього рівня.

• коректність схеми БД, тобто адекватне відображення модельованої ПО;

Сутність інфологічного моделювання полягає у виокремленні
інформаційних об’єктів ПО (файлів), які підлягають зберіганню в БД, а
також визначенні характеристик об’єктів і зв’язків між ними.
Характеристиками об’єктів є атрибути.

Даталогічний (логічний, концептуальний) рівень формується з
урахуванням специфіки і особливостей конкретної СУБД. На цьому рівні
будується концептуальна модель даних, тобто спеціальним способом
структурована модель ПО, яка відповідає особливостям і обмеженням
вибраної СУБД. Модель логічного рівня, яка підтримується засобами
конкретної СУБД, іноді називають даталогічною. Залежно від типів
моделей, які підтримуються засобами СУБД, є ієрархічні, сіткові і
реляційні моделі баз даних. Найпоширенішими на сучасному ринку
програмних продуктів є реляційні СУБД.

Структура файла — це пойменована сукупність логічно взаємозв’язаних
атрибутів.

5. Характеристика і склад автоматизованої інформаційної системи
Держказначейства України.

Характеристика функціональних підсистем автоматизованої системи
розрахунків Державного бюджету України. (АСФР)

Держказначейство – спеціальний державний фінансовий орган у функції
якого входять:

Одним з найважливіших підрозділів Головного управління Держ казнач У
є Управління комп‘ютеризації та інформаційних технологій. Основною
функцією цього підрозділу є розробка та впровадження
інформаційно-обчислювальної системи казначейства У, а також підтримка її
в актуальному стані. Спеціалісти цього підрозділу закупають сучасні
програмні продукти, технічні засоби та засоби телекомунікації. Для
забезпечення ефективної та стабільної роботи програмно-технічних
комплексів, якими оснащені структурні підрозділи Головного управління
Державного казначейства України, Управління компютеризації та
інформаційних технологій закріплює за кожним структурним підрозділом
своїх спеціалістів з метою надання консультативної допомоги
співробітникам цих підрозділів.

До складу функціональної системи входять:

1-Зведені розрахунки з бюджетом (головна)

2- Доходи бюджету

3 -Видатки бюджету

4 -Фінанси галузей економіки

прогнозування

планування

облік

контроль

формування звітності аналіз, внесення змін до плану та інше.

В зв’язку з цим в кожній з функт.підсистем виділяються функц.блоки
задач, які хар-ть функцію упрв-ня та послідовність виконання робіт.
Кожен з блоків хар-є технологію робіт і дозволяє вирішувати комплекси
задач, по однорідних блоках.

Блок “аналіз” признач.для аналізу виконання бюджету, аналізу
фін-господ-ї дія-ті міністерств та відомств.

Організаційно АСФР являє собою сукупність взаємопов’язаних між собою
підсистем:

ОЕЗ — організаційно-економічне забезпечення;

ІЗ — інформаційне забезпечення;

ПЗ — програмне забезпечення;

Т0 — технічне забезпечення;

ОПЗ — організаційно-правове забезпечення;

ТлЗ — технологічне забезпечення;

КЗ — кадрове забезпечення

У функціональній структурі вирізняють функціональні підсистеми,
блоки комплекси задач і окремі задачі. Як відомо функціональна
підсистема — це відносно самостійна частина системи, що характеризується
певним цільовим призначенням, відповідною підпорядкованістю,
відокремленістю інформаційної бази, методичним спрямуванням розрахунків
фінансових показників і спеціалізацією робіт апарату фінансового органу.

З огляду на сказане виокремлюють чотири функціональні підсистеми
АСФР:

1. «Зведені розрахунки бюджету»;

2. «Державні прибутки»;

3. «Фінанси галузей народного господарства»;

4. «Видатки бюджетних установ і закладів».

Білет № 20

1. Інформаційних технологій та їх класифікація.

Під технологією мають на увазі сукупність методів обробки,
виготовлення, змінення стану, властивостей, форми сировини, матеріалу
або напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва продукції. Це —
уміння щось робити досконало.

Інформаційна технологія — це система методів і способів збору,
передачі, накопичення, опрацювання, зберігання, подання і використання
інформації.

Принципи , на яких мають грунтуватися інформаційні технології:

1. Зручність виконання операцій для користувача

2. Мінімальні витрати ручної праці, пов’язані з обробкою інформації.

3. Можливість перевірки повноти та коректності розрахунків на ЕОМ.

4. Мінімальні витрати часу при потребі поновити інформацію в разі її
втрати (коли навмисне чи ненавмисне пошкоджено або знищено інформацію).

5. Забезпечення захисту інформації від несанкціонованого доступу.
Інформаційні технології в своєму розвитку пройшли кілька етапів — від
ручної інформаційної технології до комп’ютерної.

Інформаційні технології реалізуються в автоматизованому і
традиційному (паперовому) видах. Обсяг автоматизації, тип і характер
використання технічних засобів залежать від характеру конкретної
технології.

Автоматизована інформаційна технологія передбачає існування комплексу
відповідних технічних засобів, що забезпечують реалізацію інформаційного
процесу, і системи управління цим комплексом технічних засобів (як
правило, це програмні засоби й організаційно методичне забезпечення, що
пов’язує дії персоналу і технічних засобів у єдиний технологічний
процес). Оскільки істотну частину технічних засобів для реалізації
інформаційних технологій становлять засоби комп’ютерної техніки, то
часто під інформаційними технологіями, особливо під новими
інформаційними технологіями (HIT), мають на увазі комп’ютерні
інформаційні технології (хоча поняття «інформаційна технологія»
стосується будь-якого перетворення інформації, в тому числі й на
паперовій основі).

Таким чином, автоматизована інформаційна технологія складається з
технічних пристроїв, найчастіше — комп’ютерів, комунікаційної техніки,
засобів організаційної техніки, програмного забезпечення, організаційно
методичних матеріалів, персоналу, об’єднаних у технологічний ланцюжок.
Цей ланцюжок забезпечує збір, передачу, накопичення, зберігання,
опрацювання, використання і поширення інформації. Якщо розглядати весь
життєвий цикл інформаційної системи, то під автоматизованими”
інформаційними технологіями розуміють сукупність методологій і
технологій проектування інформаційних систем, базових програмних,
апаратних і комунікаційних платформ, що забезпечують весь життєвий цикл
інформаційних систем і їх окремих компонентів від проектування до
утилізації.

Мета будь-якої інформаційної технології — отримати потрібну
інформацію необхідної якості на заданому носії. При цьому існують
обмеження на вартість опрацювання даних, трудомісткість процесів
використання інформаційного ресурсу, надійність і оперативність процесу
опрацювання інформації, якість інформації, що отримується.

Можливі різні схеми класифікації інформаційних технологій. В основу
кожної з них покладено певні класифікаційні ознаки.

Перша ознака класифікації — наявність чи відсутність автоматизації.
Зазвичай мова йде про традиційні й автоматизовані технології.

Прийнято розрізняти забезпечувальні і функціональні інформаційні
технології. Забезпечувальні технології можуть використовуватися як
інструментарій у різних предметних галузях для вирішення різних задач.
Вони можуть бути класифіковані відносно класів задач, які вирішуються.
Зазвичай ці технології виконуються на різних комп’ютерах і в різних
програмних середовищах. Основне завдання — поєднання цих технологій у
єдиній інформаційній системі. Під функціональними технологіями слід
розуміти сукупність забезпечувальних технологій для автоматизації певної
задачі чи функції.

Наступна класифікаційна ознака — це тип інформації, що
опрацьовується. Видами інформації, що опрацьовується, можуть бути дані,
текст, графіка, знання, об`єкти реального світу. Види інформаційних
технологій відповідно СУБД, алгоритмічні мови, табличні процесори;
текстові процесори і гіпертексти; графічні процесори; експертні системи;
засоби мультимедіа.(табл1)

Залежно від типу користувацького інтерфейсу (тобто від того, як
користувач технології взаємодіє з комп’ютером) прийнято виділяти такі
технології: пакети, діалогові, мережні. В першому випадку користувач
отримує тільки результати роботи технології, в решті — взаємодіє з нею
на індивідуальному комп’ютері чи комп’ютері, який підключено до мережі
електронних обчислювальних машин (ЕОМ).

За ступенем автоматизації функцій людини в процесі управління
розрізняють такі технології: електронне опрацювання даних, автоматизація
функцій управління; підтримка прийняття рішень, експертна підтримка.

Таблиця 1 Класифікація комп`ютерних інформаційних технологій

Автоматизована Інформаційна технологія (АІТ) — системно організована
для вирішення задач управління сукупність методів і засобів реалїзаіїї
операцій збору, реєстрації, передачі, накопичення, пошуку, опрацювання і
захисту інформаіції на базі застосування розвинутого програмного
забезпечення, засобів обчислювальної техніки і зв’язку, а також
способів, за допомогою яких інформація пропонується клієнтам.

АІТ можна класифікувати за рядом ознак :

за способом реалізаціїв АІС;

за ступенем охоплення АІТ задач керування;

за класами реалізованих технологічних операцій ;

за типом користувацького інтерфейсу;

за варіантами використання мережі ЕОМ;

За способом реалізації АІТ в АІС виділяють традиційно сформовані й
нові інформаційні технології. Якщо традиційні АІТ існували насамперед в
умовах централізованого опрацювання даних, до масового використання ПЕОМ
були орієнтовані головним чином на зниження трудомісткості під час
формування регулярної звітності, то нові інформаційні технології
пов’язані з інформаційним забезпеченням процесу керування в режимі
реального часу.

Нова інформаційна технологія — це технологія, що ґрунтується на
застосуванні комп’ютерів, активній участі користувачів (непрофесіоналів
у сфері програмування) в інформаційному процесі, високому рівні
«дружнього» користувацького інтерфейсу, широкому використанні пакетів
прикладних програм загального і проблемного призначення, доступі
користувача до віддалених баз даних і програм завдяки обчислювальним
мережам ЕОМ.

За ступенем охоплення АЇТ задач керування виділяють електронне
опрацювання даних, коли з використанням ЕОМ без перегляду методології та
організації процесів управління ведеться опрацювання даних із рішенням
окремих економічних задач, і автоматизацію управлінської діяльності. У
другому випадку обчислювальні засоби, включаючи суперЕОМ і ПЕОМ,
використовуються для комплексного вирішення функціональних задач,
формування регулярної звітності і роботи в інформаційнодовідковому
режимі для підготування управлінських рішень. До цієї ж групи можуть
бути віднесені АІТ підтримки прийняття рішень, що передбачають широке
використання економікоматематичних методів, моделей і ППП для
аналітичної роботи і формування прогнозів, упорядкування бізнеспланів,
обґрунтованих оцінок і висновків щодо досліджуваних процесів, явищ
виробничогосподарської практики.

Електронний офіс передбачає наявність інтегрованих пакетів прикладних
програм, які включають спеціалізовані програми й інформаційні
технології, що забезпечують комплексну автоматизацію задач предметної
області. Зараз дедалі більшого поширення набувають електронні офіси,
устаткування і працівники яких можуть знаходитися в різних помешканнях.

Автоматизовані інформаційні технології експертної підтримки є основою
автоматизації праці фахівціваналітиків. Ці працівники, крім аналітичних
методів і моделей для дослідження ситуацій, що складаються в ринкових
умовах, із збуту продукції, послуг, фінансового стану підприємства,
фірми, фінансовокредитної організації, змушені використовувати
накопичений і такий, що зберігається в системі, досвід оцінки ситуацій,
тобто зведення, що складають базу знань у конкретній предметній області

За класами реалізованих технологічних операцій АІТ розглядаються, по
суті, в програмному аспекті і включають: текстове опрацювання,
електронні таблиці, автоматизовані банки даних, опрацювання графічної і
звукової інформації, мультимедійні та інші системи.

За типом користувацького інтерфейсу можна розглядати АІТ із погляду
можливостей доступу користувача до інформаційних і обчислювальних
ресурсів. Так, пакетна АІТ виключає можливість впливу користувача на
опрацювання інформації, поки воно здійснюється в автоматичному режимі.
Це пояснюється організацією опрацювання, що засноване на виконанні
програмнозаданої послідовності операцій над заздалегідь накопиченими в
системі й об’єднаними у пакет даними. На відміну від пакетної діалогова
АІТ дає користувачеві необмежену можливість взаємодіяти з інформаційними
ресурсами, що зберігаються у системі, в реальному масштабі часу,
одержуючи при цьому всю необхідну інформацію для вирішення
функціональних задач і прийняття рішень. Інтерфейс мережної АІТ дає
користувачеві засоби теледоступу до територіальне розподілених
Інформаційних та обчислювальних ресурсів завдяки розвинутим засобам
зв’язку, що робить такі АІТ широко використовуваними і
багатофункціональними.

Зараз спостерігається тенденція до об’єднання різних типів
інформаційних технологій у єдиний комп’ютерно-технологічний комплекс, що
зветься інтегрованим. Особливе місце в ньому належить засобам
комунікації, які забезпечують не тільки надзвичайно широкі технологічні
можливості автоматизації управлінської діяльності, але й є основою
створення найрізноманітніших мережних варіантів АІТ — локальних,
багаторівневих, розподілених, глобальних обчислювальних мереж,
електронної пошти, цифрових мереж інтегрального обслуговування. Всі види
орієнтовані на технологічну взаємодію сукупності об’єктів, утворених
пристроями передачі, опрацювання, накопичення і збереження даних,
являють собою інтегровані комп’ютерні системи опрацювання даних великої
складності, практично необмежених експлуатаційних можливостей для
реалізації управлінських процесів в економіці.

2. Загальна характеристика задач, які розв”язуються в системі
бюджетних установ (на прикладі Державного Казначейства).

Держказначейство – спеціальний державний фінансовий орган у функції
якого входять:

До складу функціональної системи входять:

1-Зведені розрахунки з бюджетом (головна)

2- Доходи бюджету

3 -Видатки бюджету

4 -Фінанси галузей економіки

Перед Держказначейством ставляться такі задачі:

4) підвищення ефективності валютно-фінансових операцій та зміцнення
ефективності національної валюти.

Отже, ІЗ складається з :

Позамашинна:

– первинних док-в , в яких фіксуються господарські операції, розрахунки
кошторисів та ін.

– Звітів по використанню коштів у відповідності з кошторисом і
Українською бюджетною класифікацією.

Машинна:

-масивів БД, в яких містяться нормативна та фактична інф-я про д-ть
бюдж-х установ.

3. Інформаційні фінансові системи, їх види та характеристика.

У системі Міністерства фінансів України найвищою формою організації
обробки інформації, пов’язаної із формуванням та виконанням Державного
бюджету є автоматизована система фінансових розрахунків (АСФР).

АСФР – комплексна система виконання розрахунків по створенню та
виконанню державного бюджету України в умовах широкого застосування
економіко – математичних методів та обчислювальної техніки з відповідною
технологією організації робіт. АСФР охоплює не всю сукупність фінансових
відносин, а тільки загальнодержавні фінанси. АСФР є органічною частиною
фінансової системи і охоплює всі її рівні. Виділяють три рівні ієрархії:
загальнодержавний, обласний, районний.

Мета системи управління фінансами визначає таку функціональну
діяльність, яка спрямована на досягнення найраціональнішої роботи у
процесі укладання й виконання Державного бюджету.

Одним з моментів функціонування АСФР є єдність цілей та задач
управління фінансами на всіх рівнях ієрархії. Головні задачі:

· Забезпечення циркуляції необхідної інформації між рівнями
системи управління в єдиному ритмі;

· Підвищення узгодженості в процесі розробки бюджетів різних
рівнів.

Головними функціональними підсистемами АСФР є: Зведені розрахунки
бюджету; Державні доходи; Фінанси галузей економіки; Видатки бюджету.

Підсистема «Зведені розрахунки бюджету» призначена для формування
науково обґрунтованих та збалансованих доходів і витрат державного
бюджету по окремих видах у відповідності з бюджетною класифікацією. При
розв’язанні задач головної підсистеми використовується інформація з
інших підсистем. В АСФР забезпечується виконання всіх розрахунків
бюджету за стадіями планування (розробка контрольних цифр доходів і
витрат бюджету, розробка проекту бюджету); в часовому аспекті
підсистемою здійснюється річне та поточне планування; в змістовному
аспекті здійснюється розробка планів надходження до бюджету податкових
платежів, загальнодержавних доходів, визначення структури розміру
накопичень по іншим джерелам надходжень, виконання розрахунків по
зведенню та балансуванню всіх видів платежів, розподілення доходної
частини бюджету, розробка основних напрямків, пропорцій фінансування
галузей економіки і державних програм та розрахунки розмірів грошових
коштів на ці цілі, а також підготовка довідкових і аналітичних розробок
для аналізу і затвердження проектів бюджету.

Другим рівнем функціональної структури є блоки функціональних
підсистем, які відображають стадійність робіт по створенню та виконанню
бюджету. У відповідності з цим в структурі системи виділяють 4 блоки:
Планування та прогнозування; Зміни плану; Облік, контроль, звітність;
Аналіз.

Інформаційне забезпечення АСФР складають:

· БД нормативно-довідкової, планової та фактичної інформації:
Українська бюджетна класифікація; доходи бюджету (план і факт); видатки
(план і факт); мережі, штати, контингенти бюджетних установ по
територіях; довідник територій; довідник мереж, штатів, контингентів
бюджетних установ; нормативи на утримання однієї особи в бюджетній
установі та ін.

· вхідні повідомлення: Розклад доходів за територіями, розпис
видатків по територіях, мережі, штати та контингенти за територіями;
довідники підпорядкованих фінорганів, показників розпису доходів,
показників розпису видатків, показників мереж, штатів, контрагентів
бюджетних установ.

· Вихідні інформаційні повідомлення: державний бюджет, розпис
доходів по територіях, розпис видатків по територіях, машинограма мереж,
штатів, контрагентів бюджетних установ та ін.

4. Структура економічної інформації.

З погляду логіки управління та розміщення даних на носіях розрізняють
логічну і фізичну структуру даних.

Логічна – та, яка враховує погляд користувача на дані і будується на
логіці управлін-ня, а не на його техніці.

Ддя логічних структур характерне таке виокремлення елементів даних:

символ?реквізит?показник?масив?інформаційний потік?інформаційна база

Символ – елмент даних.який не має самостійного змісту:літера, цифра.

Кожний реквізит характеризується найменуванням (іменем), значенням і
структурою.

Реквізити поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки.

Набір взаємопов”язаних даних однієї форми з усіма її значеннями є
масивом даних.

Сукупність масивів даних, що стосується однієї дільниці управлінської
роботи наз. інормаційним потоком.

З т.з. створення інф. систем великого значення набувають машинні
структури даних.

Символ-елемент даних ,який не має самост. Змісту і використовується
для створення інф. елментів даних.

Поле—поєднання символів,яке приводить до утворення MIN семантичного
елементу масиву.

Файл – поіменована сукупність записів для об”єктів даного типу.

Довжина запису складається із суми довжин полів, які до неї входять.
Десяткова крапка вважається за 1 байт.

5. Структура і склад АІС районного представництва страхової компанії, і

нформаційні зв’язки фінансових задач, яки вирішуються на підприємстві.

АІС «Страхування» створюється безпосередньо у страхових компаніях і
охоплює автоматизоване ведення всіх страхових операцій. Склад і
структура АІС в різних страхових компаніях різні. Організаційно система
являє собою сукупність АІС адміністративно-територіальних ланок,
об’єднаних загальною методологією задач, що вирішуються, єдиною
інформаційною базою і технологією обробки документів. Водночас
різноманітність функціональних задач, що вирішуються в районних
інспекціях страхової компанії і центральних ланках (обласних дирекціях і
головному Правлінні страхової компанії), вимагає різного підходу до
побудови в їхній структурі відповідних АІС. Щоб забезпечити виконання
відповідних функцій АІС на різних рівнях страхової компанії, потрібно
поділити цю систему на два підрівні — АІС обласного й центрального рівня
та АІС районної інспекції. Мережну структуру АІС Національної
акціонерної страхової компанії «Оранта» (НАСК «Оранта»), яка нині має в
Україні найбільш розгалужену структуру, успадковану від колишнього
Держстраху СРСР.

АІС «Страхування» структурно складається з функціональних і
забезпечуючих підсистем.

Функціональна частина АІС «Страхування» низових рівнів управління
страхової компаніі (районного відділення страхової компанії)
складається з наступних підсистем:

Підсистема 01 «Планування» призначена для розробки перспективних і
поточних планів прибутків і видатків по всіх видах страхування і планів
надходження страхових платежів. Підсистема 02 «Бухгалтерський облік і
звітність» реалізує автоматизоване рішення задач по виконанню операцій
обліку грошових і поточних господарських операцій, укладанню
бухгалтерських звітів в цілому по страховій компанії і т.д

Підсистема 03 «Труд і заробітна плата» призначена для розробки проектів
кошторисів видатків і обліку видатків на утримання органів страхової
компанії, складання звітів по праці і заробітній платі, формування
зведених звітних документів і аналітичних розробок до них.

Підсистема 04 «Статистичний облік і звітність» використовується для
укладанні зведених статзвітів по всіх видах страхування, фінансових
результатах страхових операцій за рік, визначення основних показників
роботи страхової компанії, укладання аналітичних розробок по всіх видах
звітності, організаційно-масовій і контрольно-ревізійній роботі.

Підсистема 05 «Правове забезпечення» забезпечує облік, зберігання і
пошук правових і інформаційних актів по всіх видах діяльності страхової
компанії. Задача цієї підсистеми, а також підсистем 0б «Контроль
виконання документів» і 07 «Кадри вирішуються в рамках автоматизованої
інформаційно-пошукової системи (ІПС). Використання ІПС дозволяє
централізувати збір і контроль інформації, дає можливість одержувати
відповіді по законодавчим, правовим, нормативним та іншим питанням всім
користувачам системи в умовах, коли з системою водночас працюють
декілька користувачів.

У підсистемі 08 «Ведення операцій за договорами страхування»
автоматизуються розрахунки з ведення обліку об’єктів страхування і
обчислення страхових платежів, розв’язуються задачі визначення збитків
та виплат страхового відшкодування й страхових сум.

У підсистемі 09 «Контроль і аналіз діяльності інспекції» визначаються
основні показники роботи інспекцій, дільниць, бригад і агентів.

Кожна підсистема, у свою чергу, на всіх рівнях АІС «Страхування»
структурно включає функціональні блоки, комплекси задач, задачі та
функції.

Забезпечувальна частина АІС «Страхування» охоплює інформаційне,
програмне, технічне, організаційне та інші види забезпечення. Вимоги, що
їх висуває АІС «Страхування» до забезпечувальних підсистем, такі або
майже такі, як у АСФР та інших системах, що мають розгалужену структуру
та кілька рівнів управління.

Призначення АІС „Страхування ” полягає в забезпеченні збору,
зберігання, обробки і передавання інформації на базі використання
засобів обчислювальної техніки й зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів
управління та підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами,
організаціями та автоматизованими інформаційними системами інших
міністерств і відомств, Державним комітетом України з нагляду за
страховою діяльністю.

Білет № 21

1. Характеристика інформаційних технологій.

Під технологією мають на увазі сукупність методів обробки, виготовлення,
змінення стану, властивостей, форми сировини, матеріалу або
напівфабрикату, здійснюваних у процесі виробництва продукції. Це —
уміння щось робити досконало.

Принципи , на яких мають грунтуватися інформаційні технології:

1. Зручність виконання операцій для користувача

2. Мінімальні витрати ручної праці, пов’язані з обробкою інформації.

3. Можливість перевірки повноти та коректності розрахунків на ЕОМ.

4. Мінімальні витрати часу при потребі поновити інформацію в разі її
втрати (коли навмисне чи ненавмисне пошкоджено або знищено інформацію).

Таблиця 1 Класифікація комп`ютерних інформаційних технологій

АІТ можна класифікувати за рядом ознак :

за способом реалізаціїв АІС;

за ступенем охоплення АІТ задач керування;

за класами реалізованих технологічних операцій ;

за типом користувацького інтерфейсу;

за варіантами використання мережі ЕОМ;

Зараз спостерігається тенденція до об’єднання різних типів
інформаційних технологій у єдиний комп’ютернотехнологічний комплекс, що
зветься інтегрованим. Особливе місце в ньому належить засобам
комунікації, які забезпечують не тільки надзвичайно широкі технологічні
можливості автоматизації управлінської діяльності, але й є основою
створення найрізноманітніших мережних варіантів АІТ — локальних,
багаторівневих, розподілених, глобальних обчислювальних мереж,
електронної пошти, цифрових мереж інтегрального обслуговування. Всі види
орієнтовані на технологічну взаємодію сукупності об’єктів, утворених
пристроями передачі, опрацювання, накопичення і збереження даних,
являють собою інтегровані комп’ютерні системи опрацювання даних великої
складності, практично необмежених експлуатаційних можливостей для
реалізації управлінських процесів в економіці.

2. Інформаційні зв’язки автоматизованої інформаційної системи страхової
компанії з іншими інформаційними системами.

Страхування – сукупність особливих замкнених перерозподільних
відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових
внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування
можливих втрат, нанесених суб’єктами господарювання, або збитків у
сімейних бюджетах у зв’язку з наслідками страхових випадків, що сталися.

Тепер стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі процеси,
які притаманні нинішній економічній політиці та ситуації в нашій
державі. Існує велика потреба у страхових послугах, яку часто не можуть
задовольнити страхові органи. Страхова система України діє на підставі
закону „Про страхування”. У колишньому СРСР страхування здійснював лише
Держстрах. Нині поряд з НАСК ”Оранта” було створено багато інших
страхових компаній, їх відділень та філіалів.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет з нагляду
за страховою діяльністю: видає ліцензії на надання видів страхових
послуг; перевіряє, щоб страхові компанії діяли за законом; складає та
друкує статистичну інформацію з діяльності страхових компаній на
страховому ринку України; веде рейтинг страхових компаній.

Головним напрямком удосконалення обробки інформації у страхових
компаніях нині є створення автоматизованої інформаційної системи, що
базується на застосуванні економіко-математичних методів, засобів
обчислювальної техніки і розвиненої мережі передавання даних. Нові
можливості в роботі страхових компаній різноманітних рівнів управління,
що зорієнтовані на автоматизовану технологію розв’язування задач,
значною мірою виявляються там , де цим процесом охоплено більшість
функцій і задач їх основної діяльності. Цим досягається підвищення рівня
планової та аналітично ї роботи, удосконалюються методи й способи
ведення страхових операцій, форми обліку й звітності, прискорюється
обробка різного роду звітних даних і, нарешті, підвищується
обґрунтованість необхідних управлінських рішень.

З огляду на сказане основною метою створення АІС у страховій
компанії є забезпечення такого рівня управління діяльністю компанії, за
якого комплексно реалізуються такі завдання : проведення в задані
терміни багатоваріантних розрахунків, пов’язаних із рухом договорів
страхування; автоматизація процесу обліку договорів страхування;
досягнення найвищих показників розвитку всіх видів майнового та
особистого страхування; прийняття оптимальних планових рішень щодо
прибутків і видатків грошових коштів та отримання необхідного фактичного
прибутку. Останнє положення найважливіше, оскільки страхові компанії є
комерційними і функціонують на принципах повного господарського
розрахунку.

Отже, призначення АІС „Страхування ” полягає в забезпеченні збору,
зберігання, обробки і передавання інформації на базі використання
засобів обчислювальної техніки й зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів
управління та підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами,
організаціями та автоматизованими інформаційними системами інших
міністерств і відомств, Державним комітетом України з нагляду за
страховою діяльністю.

АІС „Страхування” створюється безпосередньо у страхових компаніях і
охоплює автоматизоване ведення всіх страхових операцій. Склад і
структура АІС в різних страхових компаніях різні. Організаційно система
являє собою сукупність АІС адміністративно-територіальних ланок ,
об’єднаних загальною методологією задач, що вирішуються, єдиною
інформаційною базою і технологією обробки документів. Водночас
різноманітність функціональних задач, що вирішуються в районних
інспекціях страхової компанії і центральних ланках (обласних Дирекціях і
головному Правлінні страхової компанії), вимагає різного підходу до
побудови в їхній структурі відповідних АІС. Щоб забезпечити виконання
відповідних функцій АІС на різних рівнях страхової компанії, потрібно
поділити цю систему на два підрівні – АІС обласного і центрального рівня
та АІС районної інспекції. Мережну структуру АІС Національної
акціонерної страхової компанії „Оранта” (НАСК „Оранта”), яка нині має в
Україні найбільш розгалужену структуру, успадковану від колишнього
Держстраху СРСР, зображену на рис. 1.

Структура АІС страхової компанії

Тісно переплітаючись у таких питаннях, як поліпшення планових,
звітно-статистичних і обліково-контрольних робіт, задачі АІС
„Страхування” центрального і районного рівнів істотно різняться за
формами й засобами реалізації на ЕОМ. Для АІС центрального рівня
основними критеріями ефективності функціонування є розрахунки зі
збільшення варіантності та забезпечення обгрунтованості і
збалансованості планових завдань, підвищення їх точності, а також
надання управлінському персоналу ширших можливостей щодо аналітичної
роботи. А визначальний критерій ефективної роботи АІС районної інспекції
полягає в підвищенні продуктивності праці страхових працівників
(агентів) шляхом передачі на автоматизовану обробку більшості видів
страхових операцій.

Зі створенням в середині 70-х років в системі Міністерства фінансів
СРСР мережі обчислювальних центрів, на базі яких почалася розробка АСФР,
роботи з проектування АСУ Держстраху СРСР були переорієнтовані на власні
відомчі центри обробки інформації. У структурі останніх існували служби
проектування, впровадження та промислової експлуатації типових проектів
задач Автоматизованої системи управління державним страхуванням (АСУДС).
Координацію робіт зі створення АСУДС було покладено на створений центр
АСУ Держстрах при Головному управлінні Держстраху СРСР. Відповідні
структури республіканського рівня були і в Україні.

3. OLAP-технології і сховища даних.

Різновидом баз даних є сховище даних (Data WarenHouse). Поняття
сховищ даних виникло зовсім недавно. Необхідність розробки нової
концепції сховищ даних обумовлена такими факторами:

? Розвиток інформаційних технологій привів до систем нового типу,
які дістали назву систем підтримки прийняття рішень. Ці системи основані
на новій технології, яка дістала назву OLАР-технології. Основою
OLАР-технології є реалізація аналітичних запитів.

? Системи підтримки прийняття рішень, основані на формуванні
аналітичних запитів, почали конфліктувати з трансакційними системами
оперативної обробки даних (ОLТР- системами). Одночасне вирішення
оперативних і аналітичних запитів на одній базі даних часто призводить
до нестачі ресурсів.

? Формування аналітичних звітів на основі традиційних баз даних, які
вміщують оперативну інформацію, займає дуже багато часу. Причому витрати
часу, необхідні для формування аналітичних звітів, невпинно зростають зі
зростанням обсягів оперативної інформації в базі даних. Це призводить до
того, що менеджери не встигають готувати відповідні рішення на основі
отриманих аналітичних звітів.

? Дуже часто на підприємстві чи в організації функціонує декілька
ОLТР – систем, кожна з яких має свою окрему базу даних, в яких
використовуються різні структури даних, способи кодування, одиниці
вимірювання. Побудова зведеного аналітичного запиту на основі декількох
баз даних є дуже складною проблемою, яка спочатку потребує вирішення
проблеми узгодженності даних, що зберігаються в різних базах даних.

Вирішення перерахованих вище проблем було знайдено в розробці
концепції сховища даних. Сховище даних має виконувати функції
попереднього добору, агрегації та підготовки оперативних даних ОLТР –
системам. Тобто в сховищі даних зберігаються не первинні дані, а певним
чином інтегровані дані, які створюють основу для вирішення аналітичних
задач і функціонування систем підтримки прийняття рішень. Взаємозв’язок
між системами відбиває малюнок:

Схема взаємозв’язку OLTP та OLAP систем

Таким чином, сховище даних (Data WarenHouse ) це особливі форма
організації бази даних, котра призначена для зберігання в погодженому
вигляді агрегованої інформації, що отримується ні основі баз даних
різних ОLТР – систем та зовнішніх джерел.

Сховища даних характеризуються предметною орієнтацією,
інтегрованістю, підримкою хронології, незмінністю і мінімальною
надлишковістю. Ці основні особливості сховищ даних були визначені в 1992
році їх винахідником Біллом Інмоном. Вони незалежно від реалізації
притаманні всім сховищам даних і полягають ось у чому.

? Предметна орієнтація. Дані в сховищі даних організовані у
відповідності до основних напрямків діяльності підприємства чи фірми
(замовники, продажі, склад і т.п.). У цьому полягає відмінність сховищ
даних від організації оперативної БД, в якій дані подаються у відповідно
до процесів (відвантаження товару, виписка рахунків і т.п.) Предметна
організація даних не лише спрощує аналіз, а й значно прискорює
проведення аналітичних розрахунків. Тобто сховища орієнтовані на
бізнес-поняття, а не на бізнес процеси.

? Інтегрованість. Первинні дані оперативних баз даних перевіряються,
певним чином добираються, приводяться до одного виду, необхідною мірою
агрегуються ( тобто обраховуються сумарні показники) і завантажуються у
сховище; даних. Такі інтегровані дані набагато простіше аналізувати.

? Підтримка хронології. Дані, які вибираються з оперативних баз даних
нагромаджуються в сховищі даних у вигляді «історичних пластів», кожен із
яких характеризує певний період часу. Це дозволяє проводити аналіз зміни
показників у часі.

? Незмінність. Дані сховища даних, що характеризують кожен
„історичний пласт”, ні в якому разі не підлягають змінам. Це теж є
суттєвою відмінністю даних, що зберігаються у сховища даних, від
оперативних даних. Оперативні дані можуть дуже часто змінюватись, з
даними сховища можливі лише операції їх первинного завантаження, пошуку
та їх читання.

? Мінімальна надлишковість. Незважаючи на те, що інформація до сховищ
даних завантажується з БД ОLТР – систем, це не призводить надлишковості
даних. Зведення до мінімуму надлишковості даних забезпечується тим, що
перш ніж завантажувати дані до сховищ, їх фільтрують і певним чином
очищають від таких даних, які не потрібні і не можуть бути використані в
ОLАР-системах.

Сховища даних можуть включати такі компоненти:

Віртуальне сховище даних — це репозитарій метаданих, які описують
джерела надходження інформації, структуру даних сховища, методи
агрегації та завантаження даних, відомості про структуру бізнес-понять
та інші дані про дані, що зберігаються у сховищі.

Корпоративні сховища даних (enterprise data warehouses) вміщують
інформацію, зібрану із певної множити оперативних БД, яка характеризує
всю корпорацію і необхідна для виконання консолідованого аналізу
діяльності корпорації в цілому. Такі сховища охоплюють всі численні
напрямки діяльності корпорації і використовуються для прийняття як
тактичних та і стратегічних рішень. Розробка корпоративного сховища
даних дуже трудомісткий процес, який може становити від одного до
кількох років, а обсяги сховища можуть досягати від 50 Гбайт до кількох
терабайт.

Кіоски чи вітрини даних (data marts) це певна підмножина корпоративних
даних, які характеризують конкретний аспект діяльності корпорації,
наприклад роботу якогось її підрозділу. Кіоск може отримувати дані з
корпоративного сховища даних (залежний кіоск) чи бути незалежним, і тоді
джерелом поповнення його даними будуть оперативні БД. Розробка кіоска
даних потребує значно менше часу і в середньому триває близько
трьох-чотирьох місяців.

Корпоративні сховища даних та кіоски будуються за подібними
принципами і використовують практично одинакові технології.

В останні часи з’явилось поняття глобального сховища даних, в якому
сховище даних розглядається як єдине джерело інтегрованих даних для всіх
вітрин даних.

Сховища повинні надавати можливість параметризації даних за різними
ознаками, наприклад банківські операції під час їх аналізу необхідно
групувати за часом їх виконання, за клієнтами, за їх обсягами у
вартісному виразі, за контрагентами, видами валют та іншими ознаками.
Тобто дані мають бути представлені у сховищі таким чином, щоб надавати
можливість їх багатовимірного аналізу. Основи багатовимірного аналізу
були започатковані Е.Ф. Коддом (Е. F. Соdd) в 1993 р.

Найбільш вдалою формою представлення даних, що надасть можливість
багатовимірної їх параметризації є подання даних у вигляді неплоскої
реляційної моделі, а багатовимірної моделі. В основу ОLАР-систем
покладено поняття гіперкуба, тобто багатовимірного куба, у комірках
якого зберігаються необхідні для аналізу дані. Проте нині існує три
варіанти побудови систем на основі сховищ даних: МОLАР (
Multidimensional ОLАР), RОLАР (Relational ОLАР) і НОLАР (Hybrid ОLАР).

В МОLАР-системі гіперкуб реалізується як спеціальна модель
нереляційної структури, яка швидше забезпечує доступ до даних, ніж
реляційні моделі, але вимагає додаткових витрат пам’яті.

В RОLАР-система гіперкуб це лише користувацький інтерфейс, який
моделюється на традиційній реляційній базі даних. Дані в сховищі
представляються у вигляді моделі, що дістала назву «зірка» (star
schema). Ця модель складається з таблиць двох типів: однієї таблиці
даних, що аналізуються, тобто фактів (fact table) — центр зірки і
декількох таблиць, які характеризують певні виміри цих фактів (dimension
table). Таблиця фактів вміщує числові характеристики якогось напрямку
діяльності компанії чи фірми, наприклад обсяги продажу, а також ключі
таблиць вимірів. Таблиці вимірів містять додаткові характеристики
ключових полів, як правило, це довідкові дані, наприклад дані про назву
товару, назву його виробника, тип товару та інші. Зауважимо, що дані
таблиць вимірів денормалізовані. І якщо ж таблиці вимірів нормалізовані,
то така модель називається «сніжинкою» (snowflake schema). В RОLАР-
системах зберігаються агреговані дані.

НОLАР-системи — це комбінований варіант зберігання даних, який
використовує обидва типи СУБД. У багатовимірній СУБД зберігаються
агрегати даних, а докладні дані, які мають невеликий обсяг, зберігаються
в реляційній СУБД.

4. Побудувати схему інформаційного забезпечення комплексу задач
підсистеми обліку страхових договорів АІС страхової компанії.

Страхування — сукупність особливих замкнених перерозподільних
відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових
внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування
можливих втрат, нанесених суб’єктам господарювання, або збитків у
сімейних бюджетах у зв’язку з наслідками страхових випадків, що сталися.

Договір страхування – це угода двох або кількох осіб, яка спрямована
на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і
обов’язків).

Для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову
заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє про свій намір
укласти договір страхування.

На ринку страхових послуг поширюється “продаж страхових полісів”, в
яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку
страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник “погоджується” із
запропонованими умовами.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет з нагляду
за страховою діяльністю: видає ліцензії на надання видів страхових
послуг; перевіряє, щоб страхові компанії діяли за законом; складає та
друкує статистичну інформацію з діяльності страхових компаній на
страховому ринку України; веде рейтинг страхових компаній.

Головним напрямком удосконалення обробки інформації у страхових
компаніях нині є створення автоматизованої інформаційної системи, що
базується на застосуванні економіко-математичних методів, засобів
обчислювальної техніки і розвиненої мережі передавання даних. Нові
можливості в роботі страхових компаній різноманітних рівнів управління,
що зорієнтовані на автоматизовану технологію розв’язування задач,
значною мірою виявляються там, де цим процесом охоплено більшість
функцій і задач їх основної діяльності. Цим досягається підвищення рівня
планової та аналітичної роботи, удосконалюються методи й способи ведення
страхових операцій, форми обліку й звітності, прискорюється обробка
різного роду звітних даних і, нарешті, підвищується обґрунтованість
необхідних управлінських рішень.

Для компаній з будь-якими обсягами діяльності і будь-якої страхової
спеціалізації вже сьогодні необхідні інтегровані інформаційні системи
ІІС, що об’єднують в собі повний набір функцій обліку полісів і
договорів страхування і перестрахування, договорів про співстрахування,
брокерських і агентських договорів (включаючи могутній розрахунковий
блок), з повним набором функцій бухгалтерського і, бажано, кадрового
обліку.

Функції інтегрованої інформаційної системи можна розбити на ряд
блоків (підсистем), приблизно відповідних укрупненим дільницям роботи
всередині компанії – страховий, перестрахувальний, бухгалтерський,
кадровий, фінансовий. Всі ці блоки орієнтуються на надання оперативної і
достовірної інформації керівництву компанії для прийняття обґрунтованих
управлінських рішень.

Особливі вимоги інтегровані системи пред’являють до простоти
організації локального і видаленого доступу до даних і функцій,
надійності зберігання даних, можливостей архівування і резервного
копіювання, розмежування прав по користуванню інформацією, стабільної
роботи в багатозадачному і багатокористувацькому режимі.

Одним з видів інтегрованої інформаційної системи є система
INSTRAS-4. Система INSTRAS-4 спроектована і розроблена так, щоб
оптимально відповідати двом альтернативним вимогам: максимальна
відповідність запитам кожної страхової компанії і, при цьому, широка
переносимість.

Основне призначення INSTRAS-4 – підвищення конкурентноздатності
страхової компанії за рахунок істотного поліпшення керованості. Для
забезпечення конкурентоспроможності страхової організації слід своєчасно
оновлювати асортимент страхових послуг; знижувати валові та питомі
витрати страхової діяльності в умовах розширення обсягів продажу;
підвищувати рівень обґрунтованості страхових тарифів; проводити
багатоваріантні розрахунки для прийняття рішення про впровадження нових
перспективних видів страхування.

Точна настройка модулів INSTRAS-4 на існуючу в страховій компанії
технологію і подальше пере налаштування системи по мірі розвитку і
оптимізації цієї технології досягається без додаткового програмування за
рахунок дуже гнучких і могутніх механізмів генерації робочих місць
користувачів системи і налагоджень зв’язків між ними.

INSTRAS-4 повністю готова для роботи через мережу INTERNET з
користувачами або офісами, розташованими в будь-якій точці світу. При
цьому гарантується надійний захист інформації від будь-яких шкідливих
впливів і неправомірних дій.

Модулі INSTRAS-4 реалізовують блок ключових бізнес процесів компанії
і призначені для забезпечення повного життєвого циклу всіх видів
страхових документів, договорів страхування, співстрахування і
перестрахування, включаючи договори страхування життя і непропорційні
облігаторні договори перестрахування, полісів, заяв про
виплати (претензій), сліп, бордеро, рахунків, суброгаційних документів,
актів експертизи, агентських і брокерських договорів.

З огляду на сказане основною метою створення АІС у страховій компанії
є забезпечення такого рівня управління діяльністю компанії, за якого
комплексно реалізуються такі завдання: проведення в задані терміни
багатоваріантних розрахунків, пов’язаних із рухом договорів страхування;
автоматизація процесу обліку договорів за всіма видами страхування;
досягнення найвищих показників розвитку всіх видів майнового та
особистого страхування; прийняття оптимальних планових рішень щодо
прибутків і видатків грошових коштів та отримання необхідного фактичного
прибутку. Останнє положення найважливіше, оскільки страхові компанії є
комерційними і функціонують на принципах повного господарського
розрахунку.

Отже, призначення АІС «Страхування» полягає в забезпеченні збору,
зберігання, обробки і передавання інформації на базі використання
засобів обчислювальної техніки й зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів
управління та підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами,
організаціями та автоматизованими інформаційними системами інших
міністерств і відомств, Державним комітетом України з нагляду за
страховою діяльністю. Спрямування інформаційних потоків в управлінні
страховою діяльністю організації зображено на схемі.

Білет № 22

1. Стандарт інтерфейса інформаційних систем для діалогових технологій.

Інтерфейс – поняття в комп’ютерній науці дуже широке. Це слово може
означати просте з’єднання між двома компонентами апаратури чи окремий
пристрій, що служить для сполучення двох інших пристроїв, наприклад,
твердого диска з комп’ютером. Інтерфейсом називають також програмні
рішення, які забезпечують зв’язок між додатками. Інтерфейс — система
уніфікованих зв’язків і сигналів, за допомогою яких пристрої
обчислювальної системи з’єднуються один з одним і забезпечують обмін
даних між виконавчими пристроями автоматичної системи, між людиною і
машиною. Інтерфейс, дружній до користувача — властивість, що забезпечує
комфортне робоче середовище при взаємодії користувача з інформаційною
системою.

Також існує інтерфейс Windows чи іншими словами, користувальницький
інтерфейс, який слугує для взаємодії користувача з операційною системою.
Інтерфейс користувача — частина програми, що відповідає за діалог із
користувачем і може мати форму природномовної системи (для
інтелектуальних баз даних та експертних систем).

Користувальницький інтерфейс – це насамперед, малюнки, які показує
система, для того щоб ми з їхньою допомогою зробили ті чи інші дії.

Розглянемо на прикладі інтерфейс робочого стола Windows 98. На
робочому столі розміщаються піктограми (значки), що символізують різні
папки, документи, програми. Серед значків на столі знаходяться
піктограми системних папок (Мій комп’ютер, Мережне оточення та ін.), що
створюються програмою установки Windows, а також піктограми-ярлики, що
з’являються при установці додатків і в процесі роботи користувача.
Обов’язковим елементом інтерфейсу Windows є панель задач, за

допомогою якої виконуються основні операції по керуванню операційною

системою. Через панель задач забезпечується доступ до головного меню
Windows і к вікнам завантажених додатків. В інтерфейсі Windows 98 на
панелі задач розташовуються наступні елементи: кнопка Пуск; кнопки
додатків; годинник; область індикаторів.

Основна категорія, яка використовується в користувальницькому
інтерфейсі Windows є вікна. Папка МОЙ КОМПЬЮТЕР – це чудовий приклад
для вивчення віконного інтерфейсу Windows:

Вікно МОЙ КОМПЬЮТЕР містить елементи, які зображені на малюнку 2,
взагалі працюючи в Windows ми зустрічаємо багато різних вікон, проте всі
вікна “Windows – приложений” мають деякі спільні елементи, такі як:
рядок заголовка; заголовок; системне меню; кнопки керування вікном;
рядок меню; кнопки панелі; рядок адреси; робоча область; рядок стану;
смуги прокрутки; обрамлення вікна.

Не менш важливу роль в користувальницькому інтерфейсі посідають:

? фон – виведення фонового малюнку чи узору для робочого столу;

? оформлення – встановлення кольорової схеми та деяких параметрів
єкранного інтерфейсу;

? параметри, ефекти, Web.

Кольорова схема в термінології Windows – це наперед визначений набір
кольорів для елементів інтерфейсу : панелі задач, заголовків вікон,
кнопок, смужок прокрутки та ін. Кольри елементів підібрані таким чином,
щоб створити цілісну та оригінальну кольрову схему.

Розглянемо інтерфейс програми Microsoft Access :

Вікно Microsoft Access за своєю структурою відповідає прийнятим в ОС
Windows правилам оформлення і має такі основні елементи: • рядок
заголовка; • рядок меню; • стандартну панель інструментів; • робоче поле
МS Ассеss; • рядок станів.

З лівої сторони в базі даних є такі об’єкти :

Таблиці баз даних користувач створює для збереження даних, які
стосуються об’єктів предметної ділянки.

Форми призначені для введення, перегляду та корегування
взаємопов’язаних даних у базі в зручному вигляді, який може відповідати
звичайному вигляду документа.

Запити користувач створює для вибору потрібних даних з однієї або
кількох взаємопов’язаних таблиць. Запит дає змогу також відновити,
вилучити або додати дані в таблицю чи на підставі вже існуючих таблиць
створити нові.

Звіти призначені для формування вихідного документа, що виводиться,
як правило, на друкування.

Макроси містять опис дій, які мають бути виконаними у відповідь на
певні події.

Модулі містять програми, складені мовою Visual Basic, які користувач
розробляє для реалізації нестандартних процедур під час створення
додатків.

2. Основні алгоритми, яки використовуються при вирішенні функціональних
задач в АІС “Страхування”.

Страхування – сукупність особливих замкнених перерозподільних
відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових
внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування
можливих втрат, нанесених суб’єктам господарювання, або збитків у
сімейних бюджетах у зв’язку з наслідками страхових випадків, що сталися.

Нинішній стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі
процеси, які притаманні нинішній економічній політиці та ситуації в
нашій державі. Існує велика потреба у страхових послугах, яку часто не
можуть задовольнити страхові органи. Страхова система України діє на
підставі Закону “Про страхування”.

З утворенням недержавних страхових компаній (СК) виникла система
страхування. Страховик (страхова компанія) виконує умови страхування і
пропонує їх клієнтам (страхувальникам). Якщо клієнтів задовольняють
умови договору, то вони підписують його і вносять відповідні страхові
внески. Договір називається полісом. У разі страхового випадку страховик
за договором сплачує страховку.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет з нагляду
за страховою діяльністю: видає ліцензії на надання видів страхових
послуг; перевіряє, щоб страхові компанії діяли за законом; складає та
друкує статистичну інформацію з діяльності страхових компаній на
страховому ринку України; веде рейтинг страхових компаній.

Головним напрямком удосконалення обробки інформації у страхових
компаніях нині є створення автоматизованої інформаційної системи, що
базується на застосуванні економіко – математичних методів, засобів
обчислювальної техніки і розвиненої мережі передачі даних. Нові
можливості в роботі страхових компаній різноманітних рівнів управління,
що зорієнтовані на автоматизовану технологію розв’язання задач, значною
мірою виявляються там, де цим процесом охоплено більшість функцій і
задач їх основної діяльності. Цим досягається підвищення рівня планової
та аналітичної роботи, удосконалюються методи й способи ведення
страхових операцій, форми обліку й звітності, прискорюється обробка
різного роду звітних даних і, нарешті, підвищується обґрунтованість
необхідних управлінських рішень.

З огляду на сказане основною метою створення AIC у страховій компанії
є забезпечення такого рівня управління діяльністю компанії, за якого
комплексно реалізуються такі завдання: проведення в задані терміни
багатоваріантних розрахунків, пов’язаних із рухом договорів страхування;
автоматизації процесу обліку договорів за всіма видами страхування;
досягнення найвищих показників розвитку всіх видів майнового та
особистого страхування; прийняття оптимальних планових рішень щодо
прибутків і видатків грошових коштів та отримання необхідного фактичного
прибутку. Останнє положення найважливіше, оскільки страхові компанії є
комерційними і функціонують на принципах повного господарського
розрахунку.

Отже, призначення АІС “Страхування” полягає в забезпеченні збору,
зберігання, обробки і передачі інформації на базі використання засобів
обчислювальної техніки й зв’язку з урахуванням взаємодії рівнів
управління та підрозділів страхових компаній між собою, з клієнтами,
організаціями та автоматизованими інформаційними системами інших
міністерств і відомств, Державним комітетом України з нагляду за
страховою діяльністю.

АІС “Страхування” створюється безпосередньо у страхових компаніях і
охоплює автоматизоване ведення всіх страхових операцій. Склад і
структура АІС в різних страхових компаніях різні. Організаційна система
являє собою сукупність АІС адміністративно – територіальних ланок,
об’єднаних загальною методологією задач, що вирішуються, єдиною
інформаційною базою і технологією обробки документів. Водночас
різноманітність функціональних задач, що вирішуються в районних
інспекціях страхової компанії і центральних ланках(обласних дирекціях і
головному Правлінні страхової компанії), вимагає різного підходу до
побудови в їхній структурі відповідних АІС. Щоб забезпечити виконання
відповідних функцій АІС на різних рівнях страхової компанії, потрібно
поділити цю систему на два підрівні – АІС обласного й центрального рівня
та АІС районної інспекції. Мережну структуру АІС Національної
акціонерної страхової компанії “Оранта”, яка нині має в Україні найбільш
розгалужену структуру.

Структура АІС страхової компанії

Тісно переплітаючись у таких питаннях як поліпшення планових, звітно
– статистичних і обліково – контрольних робіт, задачі АІС “Страхування”
центрального і районного рівнів істотно різняться за формами й засобами
реалізації на ЕОМ. Для АІС центрального рівня основними критеріями
ефективності функціонування є розрахунки зі збільшення варіантності та
забезпечення обґрунтованості і збалансованості планових завдань,
підвищення їх точності, а також надання управлінському персоналу ширших
можливостей щодо аналітичної роботи. А визначальний критерій ефективної
роботи АІС районної інспекції полягає в підвищенні продуктивності праці
страхових працівників шляхом передачі на автоматизовану обробку
більшості видів страхових операцій.

3. Сховища даних, архітектура, моделі та основи їх створення.

o Розвиток інформаційних технологій привів до систем нового типу,
які дістали назву систем підтримки прийняття рішень. Ці системи основані
на новій технології, яка дістала назву OLАР-технології (On – Line
Analyse Processing Systems). Основою OLАР-технології є реалізація
аналітичних запитів.

o Системи підтримки прийняття рішень, основані на формуванні
аналітичних запитів, почали конфліктувати з транзакційними системами
оперативної обробки даних (ОLТР- системами, On – Line Transaction
Processing). Одночасне вирішення оперативних і аналітичних запитів на
одній базі даних часто призводить до нестачі ресурсів.

? Дуже часто на підприємстві чи в організації функціонує декілька ОLТР
– систем, кожна з яких має свою окрему базу даних, в яких
використовуються різні структури даних, способи кодування, одиниці
вимірювання. Побудова зведеного аналітичного запиту на основі декількох
баз даних є дуже складною проблемою, яка спочатку потребує вирішення
проблеми узгодженності даних, що зберігаються в різних базах даних.

Таким чином сховище даних (Data WarenHouse ) це особливі форма
організації бази даних, котра призначена для зберігання в погодженому
вигляді агрегованої інформації, що отримується ні основі баз даних
різних ОLТР – систем та зовнішніх джерел.

Сховища даних характеризуються предметною орієнтацією,
інтегрованістю, підтримкою хронології, незмінністю і мінімальною
надлишковістю. Ці основні особливості сховищ даних були визначені в 1992
році їх винахідником Біллом Інмоном. Вони незалежно від реалізації
притаманні всім сховищам даних і полягають ось у чому.

? Підтримка хронології. Дані, які вибираються з оперативних баз даних
нагромаджуються в сховищі даних у вигляді „історичних пластів”, кожен із
яких характеризує певний період часу. Це дозволяє проводити аналіз зміни
показників у часі.

? Незмінність. Дані сховища даних, що характеризують кожен „історичний
пласт”, ні в якому разі не підлягають змінам. Це теж є суттєвою
відмінністю даних, що зберігаються у сховища даних, від оперативних
даних. Оперативні дані можуть дуже часто змінюватись, з даними сховища
можливі лише операції їх первинного завантаження, пошуку та їх читання.

Схема основних компонентів сховища даних включає до свого складу
такі компоненти:

Менеджер завантаження виконує функції диспетчеризації щодо
регулярності завантаження нових даних до-сховища даних згідно зі
встановленим регламентом.

Менеджер сховища виконує операції аналізу та управління даними. Це
такі основні операції: аналіз узгодженості та несуперечності даних;
перетворення та переміщення даних з тимчасового сховища в основні
таблиці СД; створення індексів; денормалізація даних у разі її
необхідності; агрегація (узагальнення) даних; резервне копіювання та
архівування даних.

Детальні (оперативні) дані – ця складова містить усі детальні дані,
які визначені схемою сховища даних. Це можуть бути як первинні дані
найнижчого рівня деталізації, так і узагальнені до певного рівня
деталізації.

Агреговані дані – ця компонента містить дані, які попередньо
оброблені менеджером сховища з метою їх часткового чи глибокого
узагальнення. У цій частині зберігаються певним чином відсортовані та
згруповані дані, необхідні для виконання запитів.

Репозитарііі мета даних – це інформація про дані, що зберігаються в
СД.

Структура мета даних може відрізнятися залежно від їх призначення.
Метадані використовуються для таких основних цілей:

Вибірка і завантаження даних. Метадані містять інформацію про джерела
даних, способи та періодичність їх вибірки і завантаження в СД.

Обслуговування сховища. Метадані використовуються для автоматизації
процедур узагальнення даних.

Обслуговування запитів. Метадані використовуються для визначення
переліку таблиць для виконання запитів.

Менеджер запитів – це складова сховища, яка виконує операції,
пов’язані з управлінням запитів користувачів. Ця компонента
реалізується, як правило, на базі СКБД, що підтримує сховище даних, а
також сховища даних і програм власної розробки.

При визначенні програмно-технологічної архітектури сховища потрібно
мати на увазі, що система прийняття рішень, на які б візуальні засоби
вона не спиралася, повинна надавати користувачеві можливість деталізації
інформації. Керівник підприємства або фірми, отримавши інтегроване
представлення даних і висновки, зроблені на їх основі, може зажадати
детальніші дані, що уточнюють джерело даних або причини висновків. З
погляду проектувальника сховищ даних це означає, що необхідно
забезпечити його взаємодію в деяких випадках з БД ОLТР – систем.

Архітектура сховищ даних

Сховища даних можуть включати такі компоненти: віртуальне сховище
даних, корпоративне сховище даних, кіоски чи вітрини даних.

Кіоски чи вітрини даних (data marts) це певна підмножина
корпоративних даних, які характеризують конкретний аспект діяльності
корпорації, наприклад роботу якогось її підрозділу. Кіоск може
отримувати дані з корпоративного сховища даних (залежний кіоск) чи бути
незалежним, і тоді джерелом поповнення його даними будуть оперативні БД.
Розробка кіоска даних потребує значно менше часу і в середньому триває
близько трьох-чотирьох місяців.

Успіх розробки та впровадження сховища даних залежить від
обґрунтованості вибору його архітектури. Щодо концептуальної архітектури
сховищ даних, то, сховища даних залежно від підходів до побудови їх
архітектури поділяються на:

? віртуальне СД;

? СД на основі семантичної інтеграції предметних областей;

? СД із системою управління запитами до предметних областей;

? Монолітне сховище;

? СД на основі стандартного архіву даних.

Віртуальне сховище даних. Основою віртуального сховища даних є
репозитарій метаданих, який описує місце розташування У даних в
оперативних системах, структуру даних, методи агрегації та завантаження
даних, відомості про структуру бізнес-понять та інші дані.
Архітектурно-віртуальне сховище даних складається з оперативних систем
та системи управління запитами, що зберігає свій репозиторій метаданих.

Архітектура сховища на основі семантичної інтеграції предметних
областей. Сховище, побудоване за цією архітектурою, поділено на певні
розділи, кожен з яких характеризує окрему предметну область, але
проектуються вони за єдиними правилами, що гарантує легкість їх
об’єднання. Тобто спочатку проектується єдина корпоративна модель
сховища, яка забезпечує ідентичність структур полів, кодів і первинних
ключів.

Архітектура із системою управління запитами до предметних областей.
Ця архітектура, на відміну від попередньої, доповнюється блоком
управління запитами. Наявність блоку управління запитами дозволяє
користувачеві глибоко не занурюватись у деталі побудови структур даних
кожної предметної області. За допомогою блоку „Управління запитами”
спрощується вирішення проблеми семантичної інтеграції областей, але
залишається недолік, що насамперед виявляється у значного часі виконання
запитів до різних предметних областей.

Монолітне сховище. Монолітне сховище містить не дані всіх предметних
областей, а метадані. Тобто це репозиторій усіх доступних на даний
момент оперативних даних, які представлені на найвищому рівні
деталізації і нормалізації. Запити не виконуються над монолітним
сховищем. Дані із монолітного сховища надходять у допоміжне сховище, яке
є проміжним сховищем даних ( intermediate date store), а потім
передаються у сховища даних предметної області, яке називається робочим
сховищем (business data warehouse).

Стандартний архів даних. При використанні цієї архітектури процес
семантичної інтеграції і проміжне сховище заміняються стандартним
архівом. Стандартний архів — це стаціонарне інтегроване сховище, що
вміщує інформацію для всіх СППР, і яке можна використовувати для
заповнення сховищ окремих предметних областей і вітрин даних. Недоліком
цього типу архітектури є високі витрати на пам’ять та підвищені вимоги
до супроводження. Великі витрати пам’яті пов’язані з тим, що дані у
стандартному архіві повинні зберігатись в такому вигляді, щоб легко
забезпечувати обробку оперативних деталізованих запитів до сховища
даних.

Моделі сховищ даних

В RОLАР — система гіперкуб це лише користувацький інтерфейс, який
моделюється на традиційній реляційній базі даних. Дані в сховищі
представляються у вигляді моделі, що дістала назву „зірка” (star
schema). Ця модель складається з таблиць двох типів: однієї таблиці
даних, що аналізуються, тобто фактів (fact table) — центр зірки і
декількох таблиць, які характеризують певні виміри цих фактів (dimension
table). Таблиця фактів вміщує числові характеристики якогось напрямку
діяльності компанії чи фірми, наприклад обсяги продажу, а також ключі
таблиць вимірів. Таблиці вимірів містять додаткові характеристики
ключових полів, як правило, це довідкові дані, наприклад дані про назву
товару, назву його виробника, тип товару та інші. Зауважимо, що дані
таблиць вимірів денормалізовані. І якщо ж таблиці вимірів нормалізовані,
то така модель називається „сніжинкою” (snowflake schema). В RОLАР-
системах зберігаються агреговані дані.

Такий підхід дозволяє зберігати великі обсяги даних, але вони не
досить ефективні при виконанні аналітичних операцій, тому системи,
побудовані на реляційних моделях, розглядаються швидше як інтелектуальні
генератори звітів. Але досі ці системи переважають так, як в реляційні
моделі вкладені великі інвестиції і вони є більш зрозумілими і звичними.

4. Класифікація автоматизованих інформаційних систем (АІС).

ІС належать до класу складних об`єктів і складаються з багатьох
елементів:

(підсистем; блоків; комплексів задач; задач і т. ін.)

Відомі різні підходи до внутр. структуризації ІС:

? ресурсний- в ІС виділяють забезпеч. підсистеми, кожна з яких об`єднає
певний вид ресурсів і умови їх організації. Ці підсистеми розкривають
суть і склад, необхідні для функціонування ІС. Структура забезпеч.
підсистем носить типовий характер і однакова для підсистем різних видів.

До забезпеч. частини входять:

(технічне забезпечення; програмно-математичне; інформаційне;
організаційно-методичне; лінгвістичне; правове; ергономічне; кадрове.)

? функціональний- склад функціональних підсистем залежить від
групування задач, які вирішуються на об`єкті.

Елементи: (функціон. підсистема; блок; комплекс задач; задача.)

Функціональна підсистема- це відносно самост. частина ІС, виділена за
певними ознаками, яка відповідає конкретним функціям і задачам
управління. В межах цих задач вона може розглядатись як окрема
підсистема.

Найчастіше функціон. підсистеми будуються на двох критеріях:

-стадії управління (планування, прогнозування, облік);

-елементи виробничого процесу (з/пл, ТМЦ, осн. фонди).

? технологічний підхід:

централізовані;

децентралізовані;

змішані. (Форми технол. процесу).

(1)На обчисл. центрі проводиться вирішення задач у повному обсязі
спеціалістами.

(2)Створюються АРМи персоналу управління.

(3)Частина задач виконується на робочих місцях персоналу або локальних
обчисл. центрах, а узагальнюючі операції- на головн. обчисл. центрі.

Білет № 23

1. Розподілені бази даних, технології обробки інформації в РБД.

Технологічний процес обробки інформації – це сукупність
взаємопов’язаних операцій, які виконуються над інформацією у певній
послідовності.

В операційному технологічному процесі за окремими працівниками
закріплюються одна або кілька споріднених операцій з обробки будь-яких
видів інформації.

У предметному технологічному процесі за окремими працівниками
закріплюється одна або кілька операцій з обробки інформації одного виду.

Уразі змішаного типу побудови технологічного процесу частина операцій
виконується за операційним типом, а частина – за предметним.

Кожний з цих типів організації технологічного процесу має свої
переваги і недоліки. Операційний тип дає змогу підвищити продуктивність
праці, а предметний – достовірність даних. Змішаний технологічний процес
має недоліки і переваги обох типів. Які з них домінуватимуть , залежить
від обсягів інформації , яка переробляється, кваліфікації працівників і
т. ін.

Операції можуть виконуватися послідовно і паралельно. При
послідовному виконанні кожна наступна операція не почнеться, поки не
закінчиться попередня, при паралельному – кілька з них можуть
виконуватись одночасно.

В технологічному процесі вирізняють три етапи : первинний,
підготовчий і основний. На первинному етапі виконується збір, реєстрація
інформації та передача її на обробку. На підготовчому етапі відбувається
перенесення інформації на машинні носії та контроль такого перенесення.
На основному етапі з допомогою ЕОМ оброблюється інформація і видаються
результатні зведення. Статистика показує, що коли трудомісткість всього
технологічного процесу взяти за 100 % , то на первинний етап припадає 50
%, на підготовчий – 35 %, а на основний – 15%.

Реальні технологічні процеси можуть або не мати окремих етапів
(первинного і підготовчого ), або суміщати деякі етапи.

Операції кожного етапу технологічного процесу можуть розглядатися як
окремий технологічний процес. Традиційно розглядають два технологічні
процеси : 1) збору, реєстрації та передачі даних на обробку; 2) обробки
даних. Це пояснюється тим, що здебільшого інформація обробляється не в
місцях її виникнення. Такі два технологічні процеси розділені
територіально і в часі.

Наприклад, на складі інформація про рух матеріалів реєструється у
первинних документах, а в бухгалтерії вона обробляється.

Зберігання інформації.

Інформацію можна зберігати на : магнітних дисках, жорстких дисках, в
пам’яті ЕОМ (операційний масив) і т. д.

Найхарактерніший вид змін змісту масиву – додавання запису –
виконується за схемою створення масиву. Інформація , яка, додається,
реєструється у тих самих документах, тим самим способом заноситься на
машинні носії і контролюється, а потім дописується до основного масиву.

При кожному поповненні масиву з нього знімається страхова копія. Щоб
уникнути пошкоджень інформації в момент копіювання через вимкнення
електроенергії, для оперативних масивів може зберігатися до трьох копій
масивів.

Оперативні масиви звичайно не зберігаються на магнітному диску
протягом тривалого часу, оскільки вони використовуються для отримання
різних зведених показників і в первинному вигляді вдруге майже не
використовуються. Тому для оперативних масивів необхідні такі операції:

1) створення архівних копій;

2) знищення масиву або його очищення.

Архівні копії звичайно зберігаються протягом не менш як одного року і
використовуються як довідки при проведенні ревізій, а іноді – для
поновлення інформації. Такі копії створюються на знімних машинних
носіях.

Знищення масиву або його очищення від застарілої інформації потрібне
для зменшення кількості записів, що зберігаються, а також збільшення
швидкості роботи з масивами. У противному разі з часом оперативні масиви
стають громіздкими і непридатними для використання.

Наприклад,основні технологічні операції АРМ_К (клієнт) і АРМ_Б (банк)
під час обробки платіжних документів

АРМК у складі СЕПКОБ забезпечує клієнтові виконання роботи з
платіжними документами та виписками; архівацію документів; котирування
валют і сервіс (разом із функцією формування запитів).

Робота з платіжними документами, що є основною для СЕПКОБ, полягає у
виконанні на АРМК таких головних операцій.

1. «Відкриття нового документа». На бланку типової форми автоматично
проставляються номер нового ПД, дата його запо-чаткування й всі атрибути
платника. Під час заповнення ПД, як правило, здійснюється контроль щодо
існування рахунка й коду отримувача платежу та його банку, щодо розмірів
грошових сум, їх одиниць тощо. Коли занесена інформація правильна, то ПД
заноситься до бази даних ПД зі значенням його статусу «готовий до
підпису».

2. «Редагування». Вносяться зміни й уточнення до ПД перед відправленням
до банку. При цьому ПД також набуває статусу «готовий до підпису».

3. «Копіювання документів». Значно спрощуються й прискорюються ввід та
формування ПД у разі, коли оформлюються кілька документів на одного
отримувача або виконується оплата за один і той самий товар різним
постачальникам. Скопійований документ дістає наступний щодо оригіналу
номер і відповідно датується. Далі в ньому проставляються реквізити
платника, і документ стає відкритим для редагування.

4. «Друкування». Забезпечується видача ПД на друк у стандартному
вигляді.

5. «Підписання документів». До банку можна надсилати лише ті платіжні
документи, які мають два підписи і статус «готові до відправлення».
Підписання ПД — це остання перед відправленням ПД до банку операція,
виконуючи яку ще можна внести до ПД зміни й виправити неточності.

6. «Відправлення документа». Каналами зв’язку ПД з обома «електронними
підписами» передається до банку. Якщо сеанс зв’язку з банком пройшов
нормально, то в АРМК заявляється інформація про залишок грошових коштів
на рахунку клієнта, а також дані про технічний стан рахунка, тобто про
залишок за припущення, що всі відправлені платіжні документи будуть
“проведені”. При цьому відправлені документи в базі даних АРМК набувають
статусу «відправлених».

7. «Архівація документів». Із бази даних вилучаються та переміщуються
до архіву ті платіжні документи, які були оброблені банком і мають
статус «проведені». Архівація необхідна, коли йдеться про великі щоденні
обсяги даних чи про значний період роботи системи.

8. «Знищення документа». Із бази вилучаються ПД, але лише такі, які не
мають статусу «проведені» чи «відправлені».

9. «Сортування ПД». Документи в базі даних упорядковуються згідно з
вибраними полями.

В АРМК, крім основних, є сервісні операції, які призначені для зміни
пароля, видачі довідок і т. ін. Технологія обробки платежів за
допомогою СЕПКОБ передбачає поетапне виконання відповідних процесів.

Етап підготовки оператором пакета ПД на АРМ К і проставляння
«електронного підпису» другої та першої осіб. Ця операція може
здійснюватися або на комп’ютері оператора, якщо АРМК базується на
окремому автономному ПК, або на відповідних РС, якщо АРМ_К працює в ЛОМ.

Наступний етап технології полягає в автоматичному проставлені коду
ідентифікації самого клієнта (код АРМК), формуванні пакета ПД, який далі
відправляється каналами зв’язку до банку або до концентратора
повідомлень.

Подальші дії виконуються в банку на АРМ_Б: розшифровується отриманий
пакет ПД, автоматично перевіряється код ідентифікації АРМ_К і
передається ПД до ОДБ тому операціоністу, який веде рахунок відповідного
клієнта.

Нарешті за допомогою АРМ_Б перевіряються в ПД підписи директора й
головного бухгалтера, проставляється код операціоніста про прийняття
документа в обробку. Заключні дії такі: перевіряється правильність коду
операціоніста банку, проставляється код головного його технолога і
виконується квотування (підтвердження оплати або відмова від неї) ПД з
подальшим передаванням цієї інформації по всіх етапах аж до клієнта
(АРМК).

У банку обробка ПД супроводжується відповідними бухгалтерськими
проведеннями. При потребі здійснюються міжбанківські платежі з
використанням СЕП НБУ.

2. Склад функціональних підсистем АІС “Страхування”.

АІС «Страхування» структурно складається з функціональних і
забезпечувальних підсистем. Функціональні підсистеми вирізняються
спеціалізацією функцій і задач різних рівнів АІС «Страхування»
(центральних і районних). Склад функціональних підсистем АІС
«Страхування» унаочнює рис. 1.

Рис. 1. Структурний склад функціональних підсистем АІС «Страхування»

Легко побачити (зіставляючи підсистеми 01—07), що переліки більшості
підсистем АІС «Страхування» на різних рівнях подібні між собою, однак
при цьому необхідно враховувати і наявні специфічні відзнаки по складу
задач, що входять в них. Функціональна частина АІС «Страхування»
центрального та районного рівнів визначається згідно із завданнями
управління, котрі характерні для того чи іншого рівня системи, та
організаційною структурою, що склалася. Розглянемо стисло кожну
підсистему.

Функціональна частина АІС «Страхування» центральних органів
управління складається з таких підсистем.

Підсистема 01 «Планування» призначена для розробки перспективних і
поточних планів прибутків і видатків за всіма видами страхування і
планів надходження страхових платежів. У рамках підсистеми розробляються
проекти контрольних цифр на перспективу, складаються проекти річних
планів за основними видами надходження платежів щодо кожного виду
страхування, що є обов’язковим в нашій державі, а також добровільного,
особистого, інших видів страхування.

Підсистема 02 «Бухгалтерський облік і звітність» реалізує
автоматизоване розв’язування задач з виконання операцій обліку грошових
і поточних господарських операцій, укладання бухгалтерських звітів у
цілому по страховій компанії, а також із формування зведених
бухгалтерських балансів і аналітичних розробок до них.

Тут же автоматизовано виконуються функції контролю за правильністю
укладання балансів у підзвітних рівнях страхової компанії. Для цього
передбачається формування різних аналітичних таблиць, розшифрувань,
інших документів, отримання яких стає можливим завдяки створенню єдиної
міжрівневої бази даних і АРМ спеціалістів із широким використанням
персональних комп’ютерів, що реалізують технологію розподіленої обробки
даних і можливість отримання відповідей на регламентні та нестандартні
запити в запитувальному режимі функціонування.

Підсистема 03 «Праця і заробітна плата» призначена для розробки
проектів кошторисів видатків і обліку видатків на утримання органів
страхової компанії, складання звітів з праці та заробітної плати,
формування зведених звітних документів та аналітичних розробок до них.

Підсистема 04 «Статистичний облік і звітність» використовується для
укладання зведених статзвітів за всіма видами страхування, фінансовими
результатами страхових операцій за рік, визначення основних показників
роботи страхової компанії, укладання аналітичних розробок за всіма
видами звітності, організаційно-масової та контрольно-ревізійної роботи.

Підсистема 05 «Правове забезпечення» забезпечує облік, зберігання і
пошук правових і інформаційних актів за всіма видами діяльності
страхової компанії. Задачі цієї підсистеми, а також підсистем 06
«Контроль виконання документів» і 07 «Кадри» розв’язуються в рамках
автоматизованої інформаційно-пошукової системи (ІПС). Використання ІПС
дозволяє централізувати збір і контроль інформації, одержувати відповіді
із законодавчих, правових, нормативних та інших питань всім користувачам
системи за умов, що з нею одночасно працюють кілька користувачів.

У функціональному плані в підсистемі 06 розв’язуються задачі з
обліку, зберігання та пошуку законодавчих, правових, інформаційних актів
зі страхування; у підсистемі 07 — з обліку та аналізу персонального
складу страхової компанії, планування й прогнозування потреби в кадрах.

Підсистема 08 «Тарифи і нормативи» призначена для автоматизованого
розв’язування задач з обчислення тарифних ставок за видами майнового й
особистого страхування, резервами внесків зі страхування життя, розробки
середніх цін на сільськогосподарські культури і т. ін. У підсистемі
виконуються також розрахунки відомчих нормативів розподілу фонду
економічного стимулювання.

Підсистема 09 «Автоматизована обробка інформації» виконує
розв’язування задач з організації автоматизованої обробки страхової
інформації у страховій компанії. У рамках підсистеми формуються зведені
звіти про переведення страхової інформації на обробку з допомогою
персональних комп’ютерів, витрати коштів на машинну обробку за типами
комп’ютерів і адміністративними територіальними одиницями в розрахунку
на один особовий рахунок.

Функціональна частина АІС «Страхування» низових ланок страхової
компанії складається також із дев’яти підсистем, з яких перші 7
аналогічні за назвою та значною мірою і за змістом розрахунків,
виконуваних з АІС «Страхування» центральних рівнів. Додатково у
структурі виокремлено дві підсистеми. 08 «Ведення операцій за договорами
страхування», 09 «Контроль і аналіз діяльності інспекції». У першій
автоматизуються розрахунки з ведення обліку об’єктів страхування і
обчислення страхових платежів, розв’язуються задачі визначення збитків
та виплат страхового відшкодування й страхових сум. У другій підсистемі
визначаються основні показники роботи інспекцій, дільниць, бригад і
агентів.

3. Логічна модель бази даних.

Логічна модель є основою бази даних, вона повинна відображати
взаємозв’язки між реляційними таблицями. Між реляційними таблицями
можуть бути наступні типи зв’язків 1:1, 1:Б та Б:Б. Найбільшим поширеним
зв’язком є зв’язок 1:Б. Зв’язок 1:1 зустрічається рідше, тому що дані
між якими існує такий тип зв’язку в переважній більшості випадків
входять до складу однієї реляційної таблиці. Зв’язок Б:Б безпосередньо
не підтримується в реляційних СУБД. Для реалізації такого зв’язку
необхідно створювати додаткову реляційну таблицю, яка буде відігравати
роль зв’язкової. Зв’язкова таблиця має обов’язково містити первинні
ключі таблиць, між якими встановлюється зв’язок.

Розглянемо побудову такої моделі засобами СУБД Microsoft Access.
Логічна модель в середовищі СУБД Microsoft Access називається схемою.

Для створення зв’язку необхідно, щоб у головній таблиці були
визначенні первинні ключі. Встановлення первинного ключа для зв’язаної
(підпорядкованої) таблиці не є обов’язковою умовою. Для підпорядкованої
таблиці необхідно визначити поле вторинного ключа, тип даних і розмір
якого повинні збігатись з полем первинного ключа головної таблиці. Імена
полів первинного та вторинного ключів, між якими встановлюється зв’язок,
можуть не збігатися. Вторинні ключі відрізняються від первинних тим, що
для них допускається дублювання значень.

Розглянемо встановлення зв’язку на прикладі двох таблиць. Нехай
головна таблиця Виріб вміщує інформацію про продукцію, яка випускається
на підприємстві, та її собівартість, а зв’язана з нею підпорядкована
таблиця Реалізація відображає дані про продаж цієї продукції різним
споживачам протягом місяця. Поле Код виробу в головній таблиці є
первинним ключем, оскільки один і той же виріб не може повторюватися у
довіднику виробів, тобто значення поля є унікальним. Для побудови
зв’язку необхідно визначити головну (первинну) та підпорядковану
таблиці. Головною таблицею, з якої виходитиме дуга, буде таблиця, що
містить первинний ключ, підпорядкованою таблицею – таблиця зі вторинним
ключем. У нашому прикладі головною є таблиця Виріб, а підпорядкованою –
Реалізація.

Перший параметр, що задається за замовчуванням, створює так зване
внутрішнє об’єднання на основі рівності первинного та вторинного ключів
таблиць, що зв’язуються.

СКБД автоматично визначає тип зв’язку, як 1:Б. Якщо зв’язок
виконується між полями, які є первинними ключами, система встановлює
зв’язок 1:1.

Внутрішнє об’єднання – це найбільш поширений тип зв’язку між
таблицями БД. Крім нього, можна створювати ще три типи об’єднань:
зовнішнє об’єднання, самооб’єднання та тета-об’єднання.

Зовнішнє об’єднання дозволяє відображати в запиті поля всі записи
таблиць незалежно від збігу значень ключових полів. Зовнішнє об’єднання
буває лівим та правим.

Ліве зовнішнє об’єднання поєднує всі записи головної таблиці з
унікальним ключовим поле незалежно від того, чи є в зв’язаних полях
підпорядкованої таблиці співпадаючі значення. При створенні лівого
зовнішнього об’єднання користуються параметром №2 об’єднання таблиць.

Розглянемо приклад лівого зовнішнього об’єднання на прикладі двох
таблиць: Залишок (Код виробу, Код складу, Дата, Залишок), Видатки (Код
виробу, Код складу, Дата, Видано). Поле Код виробу таблиці Залишок є
первинним ключем, оскільки на один і той самий виріб може бути
представленим у залишках лише один раз, тобто є унікальним. Поле Код
виробу в таблиці Видатки є полем вторинного ключа, тобто може
дублюватись, бо один і той же виріб може відпускатись зі складу кілька
раз навіть протягом однієї дати чи певного звітного періоду.
Необхідність створення зовнішнього лівого об’єднання таблиць Залишок та
Видатки пояснюється тим, що зі складу продовж певного звітного періоду
можуть відпускатися не всі вироби, що були в залишках. Відстежити
вироби, по яких не було видатків протягом звітного періоду, неможливо за
допомогою внутрішнього об’єднання. При створенні лівого зовнішнього
об’єднання система додасть стрілку над дугою, що об’єднує дві таблиці,
яка буде орієнтована зліва направо.

Праве зовнішнє об’єднання поєднує всі записи підпорядкованої
таблиці незалежно від того, чи існують у зв’язаних з ними полях головної
таблиці співпадаючі значення. При створенні правого зовнішнього
об’єднання користуються параметром №3 об’єднання таблиць.

Розглянемо приклад правого зовнішнього об’єднання на прикладі двох
таблиць: Залишок (Код виробу, Код складу, Дата, Залишок), Надходження
(Код виробу, Код складу, Дата, Надійшло). Поле Код виробу в таблиці
Надходження є полем вторинного ключа, тобто може дублюватись, бо один і
той же виріб може надходити на склад кілька раз навіть протягом однієї
дати чи певного звітного періоду. На склад можуть надходити вироби, яких
раніше не було в залишках. Відстежити вироби, що вперше надійшли на
склад, можна за допомогою правого зовнішнього об’єднання. При створенні
правого зовнішнього об’єднання система додає стрілку над дугою, що
об’єднує дві таблиці, і орієнтована справа наліво.

Самооб’єднання зв’язує між собою поля однієї таблиці за умови їх
збігу. Тета-об’єднання створює обєднання полів двох таблиць за умови
нерівності значень полів. Самооб’єднання і тета-об’єднання таблиць не
відображаються в схемі даних. Вони використовуються при реалізації
запитів і виконуються у вікні таблиці QBE. Загальний вигляд схеми даних
такий:

4. Принципи створення та функціонування АІС.

Створюючи АІС чи будь-яку іншу систему, спираються на певні принципи —
загальні вимоги, правила чи норми, яких слід додержуватись.

А. Принцип безпеки даних.

А.2. Має бути виключена можливість несанкціонованого доступу до даних у
системі.

А.З. Усі операції в системі мають реєструватися. А.4. Будь-яке порушення
системи безпеки мас бути виявлене.

Екзаменаційний білет №24

1) Інтернет-технології при створенні систем „Інтернет-банкінг”.

2) Інформаційне забезпечення автоматизованої інформаційної системи
страхової компанії (АІС “Страхування”).

До складу інформаційного забезпечення АІС страховоі компаніі входять:

Первинні документи :

3) Нормалізовання відношень в базах даних.

Необхідність нормалізації файлів БД, окрім вирішення проблем виключення
дублювання та втрати приєднаних записів, обумовлюється ще щонайменше
двома обставинами: по-перше, розумним бажанням групувати дані за їх
змістом, що дозволяє спростити багато процедур в БД – від організації
розмежування доступу до підвищення оперативності пошуку даних; по-друге,
прагненням розробити БД У вигляді сукупності уніфікованих блоків, що
може полегшити модернізацію окремих частин бази, а також викор-ти
таблиці однієї БД в інших. Нормалізація відношень — це ітераційний
зворотний процес декомпозиції початкового відношення на кілька простіших
відношень меншої розмірності. Під зворотністю процесу розуміють те, що
операція об’єднання відношень, здобутих у результаті декомпозиції, має
дати початкове відношення. У результаті нормалізації склад атрибутів
відношень БД має відповідати таким вимогам: • між атрибутами мають
виключатися небажані функціональні залежності; • групування атрибутів не
повинно мати збиткового дублювання даних; • забезпечувати обробку і
поновлення атрибутів без ускладнень. Апарат нормалізації був розроблений
Е.Ф. Коддом. Кожна нормальна форма обмежує тип допустимих залежностей
між атрибутами. Кодд виділив 3 нормальні форми (скорочена назва 1НФ, 2НФ
і ЗНФ). Найдосконаліша з них — це ЗНФ. Тепер уже відомі і визначені 4НФ,
5НФ. Схема етапів нормалізації відношень. 1-й крок (1-ша ітерація) —
зведення відношень до 1-ої НФ. Відношення в 1НФ мають відповідати таким
вимогам: • усі атрибути відношення мають бути атомарними, тобто
неподільними; • усі рядки таблиці мають бути однакової структури, тобто
мати одну й ту саму кількість атрибутів з іменами, що відповідно
збігаються; • імена стовпців мають бути різними, а значення однорідними
(мати однаковий формат); • порядок рядків у таблиці неістотний. Кожне
відношення БД містить як структурну, так і семантичну інформацію.
Структурна інформація задається схемою відношення, а семантична виражає
функціональні зв’язки між атрибутами. На 2-му кроці (2-га ітерація)
нормалізації виявляються ключі атрибути та аналізуються відповідні
залежності з метою вилучення неповних функціональних залежностей.
Означення 1. Атрибут Б функціонально залежить від А у відношенні К тоді,
коли в кожний момент часу одному й тому самому значенню А відповідає не
більш як одне значення Б. Функціональній залежності відповідає
відношення 1:1 між атрибутами. Означення 2. Атрибут перебуває у повній
функціональній залежності, якщо він залежить від усього ключа і не
залежить від його складових. Якщо відношення має неповні функціональні
залежності, то виконують його декомпозиції на 2 чи більше інших
відношень, які не мають неповних функц-них залежностей і об’єднання яких
дасть початкове відношення. 3-й крок (3-тя ітерація) нормалізації — це
вилучення транзитивних залежностей. Відношення в 2НФ має аналізуватися
на присутність транзитивних залежностей. Транзитивна залежність — це
залежність між неключовими атрибутами. ТЗ вилучаються також за допомогою
декомпозиції відношення на інші два чи більше відношень, які не містять
транзитивних відношень і об’єднання яких дасть початкове відношення. На
4-му кроці (4-та ітерація) нормалізації виконується аналіз на
присутність незалежних багатозначних залежностей у відношенні. Якщо вони
є, то виконується декомпозиція відношення. Багатозначна залежність — це
різновид функціональної залежності. Означення 3. Відношення R міститься
в 4НФ, коли в структурі багатозначної залежності, яка визначена на
множині атрибутів, є лише тривіальні чи такі нетривіальні багатозначні
залежності, що ліва частина будь-якої з них є ключем. Атрибут А
багатозначно визначає атрибут В у відношенні R (А *, В, С), якщо В
залежить лише від А при будь-яких його комбінаціях з іншими атрибутами
відношення. 5НФ усуває надлишковість і водночас аномалії поповнення
БД.Отже, нормалізація відношень усуває між атрибутами такі залежності:
неповні функціональні, транзитивні, нетривіальні (незалежні)
багатозначні. Усуваючи ці залежності, виключаємо дублювання даних і
можливість виникнення аномалій при виконанні операцій поповнення, заміни
та вилучення даних з БД. Крім того, нормалізована база даних вимагає
значно менше пам’яті для її зберігання, ніж ненормалізована база даних.
При проведенні нормалізації на кожному кроці перевіряється належність
файла певній нормальній формі. Якщо він належить цій нормальній формі,
перевіряється, чи знаходиться він у наступній, і так до 5 НФ. Належність
файла певній формі задає необхідні, але недостатні умови для перебування
в наступній формі.

4) Основні стадії і етапи створення інформаційних систем.

Процес ств-ня IС являє собою сукупнiсть упорядкованих у часi,
взаємозв’язаних i об’єднаних у стадiї та етапи робiт, виконання яких
необхiдне i достатнє для створення системи, що вiдповiдає заданим
вимогам. Існують відповідні стадії та етапи.1. Стадiя формування вимог
до IС.

Етапи: обстеження об’єкта i обгрунтування необх-тi побудови системи;
формування вимог користувача до неї; оформлення звiту i заявки на її
розробку.2.Стадiя розробки концепцiї IС. Етапи: вивчення об’єкта; вик-ня
необх-их науково-дослідних робіт; розробка варiантiв концепцiї IС i
вибiр того з них, який задов-яє вимоги користувача; оформлення звiту про
виконану роботу.3. Стадiя розробки техн-го завдання. Етапи: розробка
техн-го завдання та його затвердження. 4. Стадiя ескiзного проектування.
Етапи: розробка попереднiх проектних вирiшень стосовно системи та
окремих її частин.5. Стадiя техн-го проектування. Етапи: розробка
проектних вирiшень стосовно системи та її частин; розробка документацiї
IС та її частин; розробка й оформлення документацiї на поставляння або
розробку виробiв для комплектування системи; розробка завдань на
проектування в сумiжних частинах проекту автоматизацiї.6. Стадiя
робочого проектування. Етапи: розробка робочої документацiї на систему
та її частини; ств-ня або адаптацiя програм.7. Стадiя впровадження
системи в дiю.Етапи: пiдготовка об’єкта автоматизацiї до впровадження
IС; пiдготовка персоналу; комплектування IС (програмними i технiчними
засобами, iнформ-ми виробами); будiвельно-монтажнi роботи;попереднi
випробування; дослiдна експлуатацiя; приймальні випробування.8. Стадiя
супроводження. Етапи: вик-ня робiт згідно з гарантiйними зобов’язаннями
та пiслягарантiйне обслуговування.

Залежно вiд складностi автоматизовуваних процесiв i завдань не всi
стадiї є однаково обов’язковими. Iз перших 3-х стадiй обов’язковою є 3,
результатом вик-ня якої має бути затверджений документ «Технiчне
завдання» (ТЗ). Розробляє його, як правило, замовник. ТЗ поділяється на
9 роздiлiв i визначає вимоги до автоматизованих функцiй i завдань та до
видiв забезпечення; регламентує органiзацiю розробки, розміри витрат,
термiни виконання стадiй i етапiв робiт тощо. ТЗ визначає також
черговiсть розробки й упровадження системи. Обсяг ТЗ може змінюватися в
доволі широких межах. Результат виконання стадiї технiчного проектування
являє собою документ «Технiчний проект» (ТП), який складається iз
загально-системної документацiї та документiв щодо функціональної та
забезпечувальної частин.

На стадiї впровадження системи відбувається її пробна експлуатацiя, на
підставі якої виправляються виявлені при цьому недоліки та помилки.
Водночас визначаються обсяги виконаних робiт i встановлюється
вiдповiднiсть здобутих результатiв вимогам технiчного завдання.

5) Дати характеристику та призначення файлів СЕП №5,6,11. Які з файлів
СЕП відносяться до одного й того ж банківського дня?

5 модель

Ця модель вміщує елементи 4 та 2 моделей, орієнтована на троьхрівневу
організаційну структуру банку і функціонує у межах віртуального
банківського регіону. Головний банк та регіональні управління працюють
по четвертій моделі. Регіональні управління та філії його регіону
працюють за правилами і механізмом роботи по другій моделі. Тобто
регіональні управління мають свої ВПС. ТКР мають лише філії першого
рівня, тобто регіональні управління і головний банк. ТКР регіональних
управлінь на початку дня приймається рівним нулю. Головний банк
установлює ліміти регіональним управлінням. ВПС зв”язує філіали першого
рівня з філіалами другого рівня. Філіали першого рівня виконують платежі
за філіали другого рівня, тобто обороти регіональних управлінь включають
обороти своїх філіалів без виділення внеску кожного. Головний банк
взаємодіє з регіональними управліннями через СЕП. Головний банк отримує
підсумкову інформацію про роботу регіональних управлінь в СЕП по схемі,
аналогічній першій моделі. Головний банк може отримати дуже деталізовану
інформацію щодо платежів окремих філіалів.5 модель доцільно
використовувати для банків, що мають розгалужену мережу філіалів зі
своїми ВПС всередині регіону, але не мають технічних можливостей
забезпечити повноцінне функціонування ВПС у масштабах всієї України.

Шоста модель.

Ця модель є розвитком 4 моделі і використовується банками, які мають,
крім філіалів, регіональні управління. Ця модель підходить для банків,
які мають розгалужену мережу філіалів, і головний банк не має змоги
управляти безпосередньо роботою своїх філіалів, адже не має можливості
розробити ВПС ні в межах регіону, ні по Україні в цілому. Робота
організовується через віртуальний банківський регіон. Головний банк з
регіональними управліннями і регіональні управління з філіалами
взаємодіють через СЕП. В РРП відкриваються ТКР для головного банку,
регіональних відділень і для філіалів. Головний банк установлює ліміт
своїм регіональним управлінням, а ті в свою чергу доводять ліміти
філіалам. Робота регіональних управлінь з філіалами організується за
принципами, схожими з першою моделлю. ТКР регіонального управління на
початок дня приймається рівним нулю, а за день він вміщує всі обороти
коштів відповідних філіалів.6 модель підходить для банків, які мають від
50 до 200 філіалів.

Одинадцятої моделі не існує. Нині в СЕП розроблено 8 моделей.

6) Розробити постановку та алгоритм автоматизованої обробки інформації
обліку руху коштів на карткових рахунках клієнтів банку та
спроектувати:

Екзаменаційний білет №25

1) Технологія клієнт-сервер в обробці інформації.

2) Загальна характеристика страхової системи з позицій обробки
інформації.

Зараз є велика потреба в страхових послугах, яка дуже часто не може бути
задовільнена страховими органами. Зараз лише 5% підприємств в сфері
виробництва на споживання використовує страхові послуги. Страхова
система України діє на підставі закону “Про страхування”. Раніше в СРСР
страхуванням займався лише Держстрах. Зараз поряд з НАСК “Оранта”
з’явилось багато інших. Тількі в Києві на прикінці 1997 було біля 200
страхових компаній.

Контроль за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет по нагляду
за страховою діяльністю.

3) Створення оптимальної моделі баз даних.

Під оптимальною логічною моделлю БД розуміють модель, яка не має
аномалій, пов’язаних з модифікацією БД, тобто проблем, що можуть
виникнути у зв’язку із замінами, вставками і вилученнями даних із БД.
Для ств-ня такої моделі баз даних незалежно від того, яка СУБД
використовується — ієрархічна, сіткова чи реляційна — застосовується
теорія нормалізації реляційних БД. Викор-ня реляційного підходу дає
змогу спроектувати оптимальну логічну модель БД, яка потім досить просто
трансформується в ієрархічну чи сіткову модель.В основу реляційних
моделей покладено поняття відношення, яке подають у вигляді двовимірної
таблиці. Реляційна БД— це набір взаємопов’язаних відношень. Кожне
відношення (таблиця) в ЕОМ подається як файл. Відношення можна поділити
на два класи: об’єктні і зв’язкові. Об’єктні відношення зберігають дані
про інформаційні об’єкти предметної області. Наприклад: КЛІЄНТ (код
клієнта, назва клієнта, адреса, телефон) є об’єктним відношенням.В
об’єктному відношенні один з атрибутів однозначно ідентифікує окремий
об’єкт. Такий атрибут називається первинним ключем відношення. У
наведеному відношенні роль ключа виконує атрибут «код клієнта».Ключ може
вміщувати кілька атрибутів, тобто бути складеним. В об’єктному
відношенні не повинно бути рядків з однаковим ключем, тобто не
допускається дублювання об’єктів. Це основне обмеження реляційної моделі
для забезпечення цілісності даних. Зв’язкове відношення(ЗВ) зберігає
первинні ключі 2-х або більше об’єктних відношень. Ключі ЗВ мають на
меті встановлення зв’язків між об’єктними відношенням. Наприклад,
об’єктне відношення БАНК (код банку, назва банку, адреса банку).
Зв’язкове відношення БАНК-КЛІЄНТ (код банку, код клієнта) буде сполучним
між двома об’єктними відношеннями БАНК і КЛІЄНТ. У ЗВ можуть дублюватися
ключові атрибути. Крім ключів, за якими встановлюють зв’язок у ЗВ,
можуть бути ще й інші атрибути, які функціонально залежать від цього
складового ключа. Ключі в ЗВ наз-ся вторинними або зовн-ми ключами,
оскільки вони є первинними ключами об’єктів інших відношень. Реляційна
модель накладає на зовнішні ключі обмеження, яке називають посилковою
цілісністю. Воно необхідне для забезпечення цілісності даних. Посилкова
цілісність — це відповідність між об’єктними та ЗВ, яка полягає в тому,
що кожному зовн-му ключеві ЗВ має відповідати рядок якогось об’єктного
відношення. Без такого обмеження може статися так, що зовнішній ключ
посилається на об’єкт, про який нічого не відомо.У реляційній БД
накладається ще одне обмеження — відношення мають бути нормалізовані.

4) Документ «Опис постановки задачі». Призначення, структура та зміст
документу.

1) процес машинної обробки даних, тобто безпосереднє розв’язування
задачі машинними засобами;

2)метод розв’язування;

3) використання даних, зокрема й для прийняття упр-ких рішень

5) Характеристика комплексу задач обліку податкової звітності в
автоматизованій інформаційній системі «Податки».

вирішується таким чином:

Платник подає до ДПА заяву, реєстраційні документи (статут, установчий
договір, свідоцтво про реєстрацію в органах статистики та ін.), надає
довідку про відкриття розрахункового рахунку в банку. Використовуючи НДІ
загальнодержавних та галузевих класифікаторів (УКВЕД- укр.клас-тор видів
екон діяльн-ті, УКФВ- укр.клас-тор форм вл-ті, ЗКГНГ- заг.клас-тор
галузей н/г, клас-тор видів платників под-ків та ін) ДПІ відкривається
паспорт платника, який містить основні дані про платника, і є складовою
Книги обліку підприємств (вона заводиться на три роки і є реєстром
особливого контролю). Книга обліку перевіряється кожного року після
отримання відповідних даних від усіх орг-цій та установ, діяльність яких
повязана з діяльністю підприємств (напр, банки, орг-ції обліку
нежитлових приміщень, п-ва звязку, страх-ві органи та ін).

Після реєстрації платнику видається свідоцтво про реєстрацію.

6) Розробити постановку та алгоритм автоматизованої обробки інформації з
обліку операцій з ОВДП та спроектувати:

Екзаменаційний білет №26

1) Характеристика та класифікація технологічних операцій оброблення
економічної інформації

Операція—це комплекс дій з інформацією та її носіями, які викон-ся на
одному робочому місці. Технологічний процес(ТП) обробки інформації — це
сукупність взаємозв’язаних операцій, які викон-ся над інформацією у
певній послідовності. Технологічні операції у ТП можуть поєднуватися
по-різному. Це визначає тип ТП: операційний, предметний, змішаний. В
операційному ТП за окремими працівниками закріплюються 1 або кілька
споріднених операцій (частіше одна) з обробки будь-яких видів
інформації. Наприклад, за робітником закріплюється операція перенесення
інформації на «вінчестер» ПК та операція контролю такого перенесення.
Цей робітник вводитиме в ПК інформацію з усіх використовуваних
документів. У предметному ТП за окремими працівниками закріплюється 1
або кілька операцій з обробки інформації одного виду (або з одного
документа). Наприклад, :за робітником закріплюються операції щодо вводу
в ПЕОМ, контролю вводу, обробки та видачі результату з обліку видачі
матеріалів зі складу. Наприклад, за робітником закріплюються операції
щодо вводу в ПЕОМ, контролю вводу, обробки та видачі результату з обліку
видачі матеріалів зі складу. У разі змішаного типу побудови ТП частина
операцій вик-ся за операційним типом, а частина — за предметним.
Наприклад, на АРМ бухгалтера ввід інформації про рух матеріалів на
складі виконує один працівник, про нарахування; ЗП — другий, а обробку
інформації і видачу результатів по всіх ділянках бух обліку — третій.

Кожний з цих типів організації ТП має свої недоліки і свої переваги.
Опер тип дає змогу підвищити продуктивність праці, а предметний —
достовірність даних. Змішаний ТП має недоліки і переваги обох типів. Які
з них домінуватимуть, залежить від обсягів інформації яка
переробляється, кваліфікації працівників і т. ін.

Операції можуть виконуватися послідовно та паралельно. При послідовному
виконанні кожна наступна операція на почнеться, поки не закінчиться
попередня, при паралельному — кілька з них можуть вик-сь, одночасно.
Виділення окремих дій в одну технологічну операцію умовне. На виділення
технологічних операцій можуть вплинути різноманітні фактори. Серед них
найчастіше зустрічаються: 1. Особливості техн пристроїв та програмних
засобів, які викор-ся для обробки інформації. 2. Кваліфікація персоналу,
який обробляє інформацію. 3. Розподіл обов’язків між працівниками. 4.
Переривання процесу обробки інформації на ЕОМ через потребу виконати
додаткові та допоміжні дії.

Технологічні операції за призначенням поділяються на виконавські та
контрольні. Виконавські операції змінюють значення атрибутів або форму
подання інформації. Контрольні операції звичайно не змінюють значень
атрибутів і форми подання інформації, а лишперевіряють правильність
виконавських операцій. Іноді контрольні операції можуть змінювати форму
подання інформації, але лише з метою контролю. Ця нова форма подання
інформації ніде більше не викор-ся. За ступенем механізації операції
поділяються на ручні, машинно-ручні {автоматизовані) та автоматичні. В
автоматичних операціях може бути невелика кількість ручної праці.
Наприклад, автоматична операція обробки інформації на ЕОМ може містити
ручні дії зі встановлення машинних носіїв інформації, підготовки
пристроїв до роботи тощо. За функціонально-часовими характеристиками
операції поділяються на операції збору та реєстрації інформації, (
передавання її на обробку, ( підготовки машинних носіїв, ( обробки,
видачі результатів, ( розмноження результатів. В технологічному процесі
вирізняють 3 етапи: первинний,підготовчий,основний. На первинному етапі
виконується збір, реєстрація інформації та передача її на обробку. На
підготовчому етапі відбувається перенесення інформації на машинні носії
та контроль такого перенесення. На основному етапі з допомогою ЕОМ
обробляється інформація і видаються результатні зведення. Операції
кожного етапу ТП можуть розглядатися як окремий технологічний процес.
Традиційно розглядають 2 ТП:1) збору, реєстрації та передачі даних на
обробку; 2) обробку даних

Це пояснюється тим, що здебільшого інформація обробляється не в місцях
її виникнення. Такі 2 технологічні процеси розділені територіально і в
часі. Наприклад, на складі інформація про рух матеріалів реєструється у
первинних документах, а в бухгалтерії вона обробляється.

2) Інформаційні зв’язки АІС «Держказначейства» з іншими інформаційними
системами.

ДК засновано для здійс-ня управління вик-ням держ бюджету, моніторингу
та контролю над оборотом держ фін ресурсів та активів. Також обслуговує
операції місцевих бюджетів, позабюджетних фондів тощо. Сьогодні ДК має
подвійну функцію. З одного боку, воно є спеціалізованим банком, який
обслуговує держ бюджетні підп-тва та організації, веде їхні рахунки та
проводить платежі, з іншого воно схоже на централізовану бухгалтерію,
котра веде частину обліку бюдж коштів у розрізі їх розпорядників. ДК
організовано відповідно до адміністративно-територіального устрою Укр.
Ств-ня ефективної системи управління виконанням бюджетів вимагає
впровадження повноцінних функцій обліку, контролю, аналізу,
прогнозування і звітності, які необхідно виконувати з урахуванням міжнар
досвіду і стандартів бух обліку та їх обґрунтованого закріплення на
районному, обласному і державному рівнях системи Казначейства. У ДК
система обліку включає бух, бюджетний, управлінський облік, які
ґрунтуються на єдиній теоретичній та інформаційній базі, відрізняючись
за формою та періодичністю розрахунку даних. Бух облік забезпечує
своєчасне та повне відображення всіх операцій органів ДК та надання
користувачам інформації про стан активів і зобов’язань, результати
вик-ня бюджетів та їх змін. На основі даних бухг обліку складається
фінансова звітність. Бюджетний облік ведеться з метою нагромадження
даних про доходи, видатки, кредитування та фінансування бюджетів, а
також підведення результатів вик-ня бюджетів. Управлінський облік
ведеться з метою забезпечення керівництва органів ДК оперативною фін і
нефінансовою інформацією у визначеній ними формі для планування,
управління бюджетними коштами, оцінювання і контролю вик-ня бюдж коштів.
Управлінський облік ведеться органами ДК для забезпечення внутрішніх
потреб в інформації виходячи зі специфіки виконання бюджетів та
особливостей діяльності. Для ефективного функціонування органів ДК,
підвищення дисципліни вик-ня всіх бюджетів ств-но автоматизовану систему
Казначейства (АСК). АСК побудовано як корпоративну інформаційну систему
з територіально-розподіленою БД. У результаті її впровадження сформовано
єдиний інформаційний простір у рамках системи ДК, що забезпечує прозорий
доступ до розподілених даних і джерел інформації, включаючи обмін даними
із зовнішніми інформаційними системами організацій, що взаємодіють із
Казначейством. АСК масштабовано як по вертикалі, так і по горизонталі.
По вертикалі структура АСК включає 3 рівні: районний, обласний і держ.
Для передавання інформації між рівнями система забезпечена прикладними
серверами передавання повідомлень. Передавання електронних повідомлень
має забезпечувати користувачам системи можливість одержувати інформацію
з низки джерел, робити автоматичний обмін інформацією І зберігати,
фільтрувати та обробляти інформацію локально або в мережі.

На кожному рівні в АСК ств-но систему підтримки прийняття рішень, яка
являє собою відокремлену інформаційну систему, побудовану на базі
дворівневої моделі “клієнт-сервер”. Вона охоплює такі компоненти
клієнтських додатків: управління бюджетними призначеннями та
асигнуваннями, управління доходами (надходженнями), управління грошовими
коштами, управління видатками (оплати рахунків), управління боргами,
облік, аналіз і звітність. У межах цих підсистем визначено функції, які
автоматизуються. Такі функції закріплюються за конкретними виконавцями і
виводяться в меню на конкретне АРМ.

Концепція функціонування АСК реалізується на базі платформи розподілених
компонент, що підтримує багаторівневу архітектуру “клієнт-сервер”. При
цьому частина інформації може зберігатися безпосередньо в сховищі даних
центральних органів ДКУ, а частина — у БД регіональних структур та інших
держ організацій. Одночасно з веденням сховища даних система повинна
підтримувати сучасні OLAP- технології, що забезпечують попереднє
оброблення даних сховища і надають потужні та гнучкі інструменти
формування і виконання запитів до даних сховища та аналітичного подання
результатів у режимі реального часу. Основна задача сховищ даних
передбачає зберігання великих обсягів даних, що використовуються для
аналізу та планування бюджетної політики держави. Робота більшості
користувачів із системою має ґрунтуватися на використанні єдиної
оболонки.

3) Інфологічні та датологічні моделі БД.

Інфологічний рівень являє собою інформаційно-логічну модель (ІЛМ)
предметної області, в якій виключена надмірність даних і відображені
інформаційні особливості об’єкта управління, без урахування особливостей
і специфіки конкретної СУБД. Мета інфол-го проектування — створити
структуровану інформаційну модель ПО, для якої розроблятиметься БД. Під
час проектування на інфологічному рівні ств-ся інформаційнологічна
модель, яка має відповідати таким вимогам:• коректність схеми БД, тобто
адекватне відображення модельованої ПО; • простота і зручність викор-ня
на наступних етапах проектування, тобто ІЛМ має легко відображатися в
моделі БД, що підтримується відомими СУБД (сіткові, ієрархічні,
реляційні); • ІЛМ має бути описана мовою, зрозумілою проектувальникам
БД, програмістам, адміністратору і майбутнім користувачам АБ. Осн-ою
складовою інфол-ої моделі є атрибути, які потрібно проаналізувати і
деяким чином згрупувати для подальшого зберігання в БД. Сутність
інфологічного моделювання полягає у виокремленні інформаційних об’єктів
ПО (файлів), які підлягають зберіганню в БД, а також визначенні
характеристик об’єктів і зв’язків між ними. Характеристиками об’єктів є
атрибути.

Даталогічний (логічний, концептуальний) рівень формується з урахуванням
специфіки і особливостей конкретної СУБД. На цьому рівні будується
концептуальна модель даних, тобто спеціальним способом структурована
модель ПО, яка відповідає особливостям і обмеженням вибраної СУБД.
Модель логічного рівня, яка підтримується засобами конкретної СУБД,
іноді називають даталогічною. Залежно від типів моделей, які
підтримуються засобами СУБД, є ієрархічні, сіткові і реляційні моделі
БД. Найпоширенішими на сучасному ринку програмних продуктів є реляційні
СУБД.

Внутрішній рівень пов’язаний з фізичним розміщенням даних у пам’яті ЕОМ.
На цьому рівні формується фізична модель БД, яка містить структури
зберігання даних у пам’яті ЕОМ, включаючи опис форматів даних, порядок
їх логічного чи фізичного упорядкування, розміщення за типами пристроїв,
а також і шляхи доступу до даних. Від параметрів фізичної моделі
залежать такі характеристики функціонування БД: обсяг пам’яті і час
реакції системи. Фізичні параметри БД можна змінювати у процесі її
експлуатації (не змінюючи при цьому опису інших рівнів) з метою
підвищення ефективності функціонування системи. Структура файлів БД
визначається на етапах інфологічного і логічного проектування, а
формування структури — на етапі фізичного проектування БД. Структура
файла — це пойменована сукупність логічно взаємозв’язаних атрибутів

4) Особливості фінансової інформації, як різновида економічної
інформації.

ФІ є різновидом ЕІ. Їй притаманні ті ж властивості, що й іншій ЕІ:
вона залежить від економічного об”єкту; переважання алфавітно-цифрових
знаків як форми подання даних із зображенням цифрових величин у
дискретному вигляді.

На практиці фінансова та кредитна інф-я використовується автономно,
оскільки категорії фінансів і кредиту порівняно самостійні. ФІ домінує у
фінансових органах і установах, кредитна—у банках та інших кредитних
установах. У системі підприємств і об”єднань, галу-зей та регіонів ФІ є
різновидом ЕІ, роль і питома вага якого в загальному обсязі ЕІ має
тенденцію до зростання, хоча за абсолютною величиною її обсяги менші,
ніж ін-ших видів ЕІ(щодо мат-тех забезпечення, з-п тощо). З огляду на
специфічні особливості задач фінансування й кредитування в
автоматизованих системах обробки даних підприємств, об”єднань, галузей
та регіонів виокремлюють підсистеми (комплекси) управління фінансами. У
ФКУ(виходячи із її головного призначення) необхідно розглядати всю
інформацію, яка циркулює там. При цьому може йтися про підсистеми
обробки безпосередньо лише кредитної або лише фінангсової інформації і
про комплекси автоматизації управління діяльністю установи.

5) Дати характеристику та призначення файлів СЕП №2,5,6. Які з файлів
СЕП є файлами зворотних платежів одного й того ж банківського дня?

«Друга» модель роботи банку в СЕП так само, як і «перша», належить до
регіональних моделей з єдиним кореспондентським рахунком. Але тут на
відміну від «першої» моделі філії банку мають лише номер МФО.

Формально-логічний опис цієї моделі 1. ГБ і всі Ф містяться в одному
регіоні. 2. Для ГБ виконуються умови: 1) ГБ має відкритий КР у РУ НБУ і
код МФО; 2) для ГБ існує ТКР у РРП; 3) у ГБ функціонує АРМ-3. 3. Для
всіх філій ГБ, які є в регіоні, виконуються умови: 1) кожна філія має
МФО; 2) філії не мають відкритих КР в РУ НБУ; 3) філії не мають ТКР в
РРП РУ НБУ; 4) філії не мають АРМ-3. Під час роботи за «другою» моделлю
всі філії банку взаємодіють із СЕП через АРМ-3 ГБ. Інших АРМ-3 у системі
банку немає. 2 модель є розвитком 1-ї. По певному регіону вибирається
один банк, що виконує роль головного для регіону. По кожному регіону
відкривається єдиний регіональний коррахунок банку, філіали не мають
окремих коррахунків, в тому числі і технічних. У головному банку для
кожної філії необхідно відкрити в балансі субкоррахунки філіалів. Для
роботи за другою моделлю потрібна наявність власної платіжної системи
(ВПС), дія якої обмежується одним адміністративним регіоном України.
Філіали являються самостійними банківськими закладами, мають свій МФО й
знаходяться в списку учасників електронних платежів, але вони не
являються самостійними учасниками СЕП, тобто не мають свого АРМ-3. Лише
головний банк має свій АРМ-3, через який виконує платежі від імені своїх
філіалів. По закінченні робочого дня головний банк передає у філії дані
про залишки на субкоррахунках.

5 модель

Ця модель вміщує елементи 4 та 2 моделей, орієнтована на троьхрівневу
організаційну структуру банку і функціонує у межах віртуального
банківського регіону. Головний банк та регіональні управління працюють
по четвертій моделі. Регіональні управління та філії його регіону
працюють за правилами і механізмом роботи по другій моделі. Тобто
регіональні управління мають свої ВПС. ТКР мають лише філії першого
рівня, тобто регіональні управління і головний банк. ТКР регіональних
управлінь на початку дня приймається рівним нулю. Головний банк
установлює ліміти регіональним управлінням. ВПС зв”язує філіали першого
рівня з філіалами другого рівня. Філіали першого рівня виконують платежі
за філіали другого рівня, тобто обороти регіональних управлінь включають
обороти своїх філіалів без виділення внеску кожного. Головний банк
взаємодіє з регіональними управліннями через СЕП. Головний банк отримує
підсумкову інформацію про роботу регіональних управлінь в СЕП по схемі,
аналогічній першій моделі. Головний банк може отримати дуже деталізовану
інформацію щодо платежів окремих філіалів. 5 модель доцільно викор-ти
для банків, що мають розгалужену мережу філіалів зі своїми ВПС всередині
регіону, але не мають техн-их можливостей забезпечити повноцінне
функціонування ВПС у масштабах всієї Укр.

Шоста модель.

Ця модель є розвитком 4 моделі і викор-ся банками, які мають, крім
філіалів, регіональні управління. Ця модель підходить для банків, які
мають розгалужену мережу філіалів, і головний банк не має змоги
управляти безпосередньо роботою своїх філіалів, адже не має можливості
розробити ВПС ні в межах регіону, ні по Укр в цілому. Робота
організовується через віртуальний банківський регіон. Головний банк з
регіональними управліннями і регіональні управління з філіалами
взаємодіють через СЕП. В РРП відкриваються ТКР для головного банку,
регіональних відділень і для філіалів. Головний банк установлює ліміт
своїм регіональним управлінням, а ті в свою чергу доводять ліміти
філіалам. Робота регіональних управлінь з філіалами організується за
принципами, схожими з першою моделлю. ТКР регіонального управління на
початок дня приймається рівним нулю, а за день він вміщує всі обороти
коштів відповідних філіалів.6 модель підходить для банків, які мають від
50 до 200 філіалів.

6) Розробити постановку та алгоритм автоматизованої обробки інформації з
розрахунку обсягу кредитної лінії для забезпечення виробництва сировиною
та спроектувати:

Езаменаційний білет №25

1) Технологічні процеси автоматизованого оброблення економічної
інформації.

З екон.інф-цією ЕІ виконують багато оперцій, які за ознакою подібності і
цільових функцій об’єднуються в інформаційні процедури (процеси). Усі
процедури можна поділити на 3 стадії відтворення інформації: збір,
переробка і споживання .-Стадія збору передбачає первинне сприйняття і
прийом інф-ції. Первинний збір означає сприйняття (зняття) інф-ції від
джерел інф-ції. При первинному зборі ставиться мета виявити об’єктивно
інф-ю і відповідним чином її подати. Тому первинний збір інф-ї
супроводж-ся поданням, хоч останнє слід розглядати як самост. процедуру.
ЕІ при первинному зборі передусім реєструється, але може подаватися й
інакше.Прийом зареєстрованих даних— це різновид збору інф-ції. На
орг-цію збору даних впливають хар-тер і поводження джерела інф-ції,
вимоги негайного або з відомою часткою запізнення відображення
діяльн-ті, форма подання інф-ції ,методологія функ-ня управлінських
робіт, стр-ра інф-ції і т.ін.-Зібрана або здобута інф-ція входить до
стадії перетворенн., Вирізняють 3 інф-ційні процедури цієї стадії:
передача, зберігання, обчислювальна обробка даних. Осн. варіанти
передачі такі: фізичне переміщення носія і дистанційна передача по
телефонно-телеграфних каналах.При передачі інформації всередині об’єкта
управління переважає варіант кур’єрського зв’язку або безпосереднього
спілкування поміж управлінськими працівниками. Для зовнішньої передачі
викор-ся установи міністерства зв’язку і технічні засоби. При
дистанційній передачі по каналах можуть передаватися вхідні дані задач
і результати розв’язування задач. Дистанційна передача може вестись і
між органами управління підприємств, установ, міністерств, відомств. Для
цього необхідно встановити прямий провідний зв’язок між ними або
використати спеціальне обладнання (факс, абонентський телеграф тощо)
Процедура зберігання інформації реалізується також кількома варіантами
залежно від форми подання інформації, застосованої для зберігання
інформації обладнання, терміну зберігання та інших критеріїв. Існує
кілька варіантів зберігання інформації, основними з них є зберігання в
пристроях пам’яті ЕОМ та архівне довгострокове зберігання. Процедура
зберігання інформації звичайно закінчується пошуком відповідних їй
одиниць для подальшого використання. Пошук органічно пов’язаний зі
зберіганням інформації, але являє собою особливу інформаційну процедуру.
У процесі збері гання інформація може втрачати свою цінність під впливом
часу або через зміну деяких умов. Завдяки інформаційній процедурі
актуалізації даних , значення окремих одиниць інформації постійно
підтримуються на заданому рівні. Обробка інформації необхідна для заміни
її одиниць за формою (структурою) і значенням і полягає вона в одержанні
передусім результатної (вихідної) інформації. Досягається це за
допомогою великої кількості арифметичних і логічних операцій. Процедура
обчислювальної обробки інформації часто супроводжується й операцією
пошуку, з якою пов’язана також процедура збереження даних. Обчислювальна
обробка є провідною як за обсягом, так і за значущістю в комп’ютерних
інформаційних системах.–Стадія споживання інформації передбачає
одержання результатної інформації та її викор-ня. Вихідна інформація
призначається головним чином для управлінських рішень, їх формування,
підготовки й прийняття й також для директивних органів і вищих органів
управління. Існують ще й такі важливі й необхідні процедури: подання
інформації (реєстрація первинна і повторна і т.ін.), кодування,
розмноження, ідентифікація, агрегування і дезагрегування та ін. Склад
інформаційних процедур конкретизується у процесі реалізації різних
функціональних управлінських робіт на об’єктах господарювання.
Зауважимо, що інформаційні процедури виконують звичайно в їх поєднанні,
створюючи єдиний технологічний процес.

2) Методика і алгоритми рішення задач по обліку та розподілу бюджетних
коштів.

Алгоритм являє собою правило розв”язування задачі, сформульоване як
послідовність обчислюваних, логічних та ін дій (кроків), виконуваних з
метою отримання потрібного рез-ту.В АІС ФКУ алгоритм описується
здебільшого математичним або графічним способом, а також алгоритмічною
мовою. Графічному опису передує, як правило, побудова математ моделі –
мат-ого опису алгоритму. Такий опис полягає у формалізованому поданні
всіх розглядуваних залежностей і методів відшукання значень вих-их даних
на підставі вхідних.Граф опис алгоритму виконується здебільшого у
вигляді структурної схеми. Кожн її елемнт являє собою фрагмент
алгоритму, який описує певні (повністю визначені) дії з даними.
Послідовність дії зображ-ся за допомогою лінії потоку інформації. Напрям
потоку інф-ії “згори-униз” і “зліва-направо” вважається основним і
стрілками. Будуючи схеми алгоритму, використовують геометричні фігури.
Алгоритмічна мова – це спеціальна мова зі своїм алфавітом, словником,
правилами побудови слів, словосполучень, речень, в якій кожне слово має
одне і цілком певне значення. Коли таку мову створено на основі
будь-якої природньої мови, відповідні алгоритми досить просто описуються
і читаються.

3) Автоматизованого банку даних в інформаційних системах.

АБД – с-ма інф-них, мат, програмних, мовних, орг-них і техн засобів, які
необх. Для інтегрованого нагромадження, зберігання, ведення,
актуалізації, пошуку і видачі даних. Осн.складові компоненти АБД є БД і
с-ма упр-ня БД (СУБД).

БД – це поіменована, структурована сук-сть взаємоповяз. даних , які
хар-ють окрему предметну обл. і перебувають під упр-ням СУБД. БД явл.
собою інтегроване сховище даних, яке призначене для викор-ня багатьма
спож-чами і забезп-ня незал-сті даних від прикладних програм. Зв’язок
кінцевих користувачів та прикладних програм з БД відбувається через
СУБД, яка слугує інтерфейсом між користувачами і БД.

Усі дані, які зберігаються в БД, поділяються на фонд і архів даних.
Такий поділ пов’язаний з різницею в технологічних режимах використання
даних.

Фонд даних — це дані, які зберігаються на мета даних (МД) (при
використанні машин типу ЕС ЕОМ) чи вінчестері (при використанні ПЕОМ) і
перебувають безпосередньо під управлінням СУБД.

Архіви — це копії файлів БД, які зберігаються на магнітних стрічках чи
гнучких магнітних дисках для відтворення БД на випадок її зруйнування
при різних збійних ситуаціях.

Особливістю БД є те, що вона складається з даних

і їх опису. Опис даних дає змогу реалізувати незалежність даних від
прикладних програм. Опис даних являє собою самостійний об’єкт для
зберігання.

В АБД існує словник даних (СД).

Словник даних може містити відомості про джерело інформації, формати та
взаємозв’язок між даними, відомості про частоту виникнення і характер
використання даних, терміни коригування і осіб, відповідальних за це, і
т.ін. Отже, СД являє собою базу даних про дані як особливий вид ресурсу.

До складу АБД обов’язково входить такий компонент, як СУБД, що є
комплексом програмних і мовних засобів заг. та спец. призначення, необх.
для створення БД, підтримки її в актуальному стані, маніпулювання даними
й організації доступу до них різних користувачів чи прикладних програм в
умовах чинної технології обробки даних.

Крім БД і СУБД до складу АБД входять мовні, технічні та організаційні
засоби. Розглянемо кожний із них.

Мовні засоби потрібні для опису даних, орг-ції спілкування та виконання
процедур пошуку і різних перетворень з даними.

До техн.засобів АБД належать процесори, пристрої вводу і виводу даних,
запам’ятовуючі пристрої, модеми, канали зв’язку.

Орг-ні засоби охоплюють персонал, який пов’язаний зі створенням і
веденням БД , а також с-му норм-техн., інструктивно-методичної
документації з орг-ції та експл-ції БД.

4) Структура економічної інформації (ЕІ)та методи її оцінки.

Структурою ЕІ є її побудова і виділення тих або інших елементів. Ці
елементи наз інформаційними одиницями або структурними елементами. Із
простих елементів утв-ся складні. Обробляють не ЕІ взагалі, а її
конкретні структурні сукупності. Структурні побудови можуть бути
різними, але пріоритет надається ієрархічному принципу виокремлення
інформаційних сукупностей.З позицій об”єкта вся сукупність інформації
цього об”єкту є одиницею найвищого рангу. Ця одиниця наз-я інформаційною
базою , яка становить основу інформаційної системи, поділяється на
машинну та позамашинну. Розрізняють поняття “інформаційна база” і “база
даних”.Поняття“БД” притаманне лише тим системам, які є
автоматизованими.З погляду логіки управління та розміщення даних на
носіях розрізняють логічну і фізичну структуру даних. Логічна – та, яка
враховує погляд користувача на дані і будується на логіці управління, а
не на його техніці. Для логічних структур характерне таке відокремлення
елементів даних:символ, реквізит,показник, масив,інформаційний
потік,інформаційна база. Символ – елмент даних який не має самостійного
змісту:літера, цифра. Реквізит(атрибут)-це інформаційна сукупність
символів найнижчого рангу, яка не підлягає поділу на одиниці інформації.
Є кількісні та якісні. Кожний реквізит характеризується найменуванням
(іменем), значенням і структурою. Реквізити поділяються на
атрибути-основи і атрибути-ознаки. Атрибути-основи розкривають абсолютне
або відносне значення атрибуту-ознаки.Це числовий тип атрибуту , що
характеризує кількісні властивості об”єкта , які дістають в результаті
обчислень або вимірювань. Атрибути-ознаки відображають якісні
властивості й характеризують обставини, за яких відбувся той чи інший
процес або було здобуто ті чи інші значення кількісних атрибутів.Це
текстовий тип атрибуту.

Показник-складна структурна одиниця, яка утворюється з атрибутів, як
правило, з 1 атрибуту кількісного і 1 або>атрибутів-ознак. Набір
взаємопов”язаних даних однієї форми з усіма її значеннями є масивом
даних. Сукупність масивів даних, що стосується однієї дільниці
управлінської роботи наз. інормаційним потоком.

З т.з. створення інф. систем великого значення набувають машинні
структури даних.

Поле—поєднання символів,яке приводить до утворення MIN семантичного
елементу масиву.

Файл – поіменована сукупність записів для об”єктів даного типу.

БД-поіменована сукупність взаємопов”язаних файлів з MIN надмірністю ,
яка призначена для одночасного використання багатьма користувачами.
Довжина запису складається із суми довжин полів, які до неї входять

При ств-ні інформаційних систем обро-бки даних оцінюють ЕІ на об”єкт
управління . Це необхідне для визначення ресурсів ІС, розрахунку отреби
в управлінських кадрах, добору корисних відомостей для управлінських
рішень. Відповідність змісту образу відображуваному об”єкту може
виявитися у 3-х формах: синтаксичній, семантичній, прагматичній.
Синтаксична адекватність- пов”язана зі сприйняттям формально-структурних
характеристик відображення абстраговано від змістовних та споживчих
параметрів об’єктів. На цьому рівні враховується тип носія і спосіб
подання інформації, швидкість її передачі та обробки, розміри кодів ,
надійність та точність перетворення цих кодів.

Згідно з 3-ма формами адекватності виконується вимірювання інформації.
Якість інформації можна визначити як сукупність властивостей, що
зумовлюють можливості її використання для задоволення визначених згідно
з її призначенням потреб. Можливість і ефективність використання інф-її
для управління зумовлена такими споживчими показниками:
репрезентативність,змістовність, повнота , доступність, актуальність,
своєчасність, стійкість, точність, достовірність, цінність.

5) Зв’язок функціональних підсистем автоматизованої інформаційної
системи АІС “Податки” на різних рівнях управління податкової системи
України.

Ефективне функціонування існуючої в Україні галузі оподаткування можливе
лише за умови її глибокої модернізації, одним з найважливіших складників
якої є впровадження сучасних інформаційних технологій на всіх рівнях
ієрархічної структури галузі..

На податкові органи покладено контроль із забезпечення повноти й
своєчасності сплати податків та інших обов’язкових платежів юридичними й
фізичними особами з урахуванням різних пільг. Всеосяжний контроль за
підприємствами досягається завдяки веденню в податкових органах
оперативно-бухгалтерского обліку нарахувань і надходжень кожного виду
податків та інших обов’язкових платежів в цілому по ДПА та щодо кожного
платника.

Обмін інформацією між рівнями управління в межах податкової системи
України здійснюється за допомогою електронної пошти. З верхнього рівня
(Головної ДПА України) до підлеглих рівнів (обласних, районних ДПА)
направляються різного роду законодавчі, методичні та нормативні
матеріали, нові версії та засоби програмного печення та ін. Знизу, тобто
з ДПА районного рівня до обласного направляються файли, в яких міститься
регламентна звітна інф-ція про платників, стан податкових платежів,
виконання платіжної дисципліни та ін. згідно зі строками її надання, а
також інф-мація щодо неформалізованих запитів. На обласному рівні
нагромаджуються дані, які надходять із районних ДПА, агрегуються в
цілому по ДПА обласного рівня і передаються до Головної ДПА України. На
підставі цієї інформації органи законодавчої та виконавчої влади мають
змогу оцінювати виконання прибуткової частини бюджету України, а також
робити висновки про те, як працюють Закони за кожним із податків.
Водночас зростає актуальність підготовки законодавчих та нормативних
актів для забезпечення взаємодії податкової адміністрації з банками,
фінансовими органами, органами державної влади на місцях,
правоохоронними та митними органами. Документи мають відображати як
питання отримання інформації ДПА, так і питання надання інформації
податковими службами іншим організаціям.

6) Описати систему обробки інформації при розрахунках планової потреби в
обігових коштах на майбутній період, навести інформаційну модель
системи, та спроектувати:

Екзаменаційний білет №28

1) Типові технологічні операції і їх виконання в інформаційних системах.

ТО– дії, заходи, виконувані за певним планом і спрямовані на
розвязування певного завдання чи досягнення мети шляхом одержання,
обробки або переробки інф-ції з викор-ням техн.засобів З екон.інф-цією
виконують багато оп-цій, які за ознакою подібності і цільових функцій
об’єднуються в інф-йні процедури (процеси). Усі процедури можна поділити
на 3 стадії відтворення інформації: збір, переробка і споживання
.–Стадія збору передбачає первинне сприйняття і прийом інф-ції.
Первинний збір означає сприйняття (зняття) інф-ції від джерел інф-ції.
При первинному зборі ставиться мета виявити об’єктивно інф-цію і
відповідним чином її подати. Тому первинний збір інф-ції супроводж-ся
поданням, хоч останнє слід розглядати як самост. процедуру. ЕІ при
первинному зборі передусім реєструється, але може подаватися й інакше.
Прийом зареєстрованих даних— це різновид збору інф-ції. На орг-цію збору
даних впливають хар-тер і поводження джерела інф-ції, вимоги негайного
або з відомою часткою запізнення відображення діяльн-ті, форма подання
інф-ції ,методологія функ-ня управлінських робіт, стр-ра інф-ції і
т.ін.–Зібрана або здобута інф-ція входить до стадії перетворенн.,
Вирізняють три інф-ційні процедури цієї стадії: передача, зберігання,
обчислювальна обробка даних. У комп’ютерних ІС осн. варіанти передачі
такі: фізичне переміщення носія і дистанційна передача по
телефонно-телеграфних каналах.При передачі інформації всередині об’єкта
управління переважає варіант кур’єрського зв’язку або безпосереднього
спілкування поміж управлінськими працівниками. Для зовнішньої передачі
використовуються установи міністерства зв’язку і технічні засоби. При
дистанційній передачі по каналах можуть передаватися вхідні дані задач
і результати розв’язування задач. Дистанційна передача може вестись і
між органами управління підприємств, установ, міністерств, відомств. Для
цього необхідно встановити прямий провідний зв’язок між ними або
використати спеціальне обладнання (факс, абонентський телеграф тощо).
Процедура зберігання інформації реалізується також кількома варіантами
залежно від форми подання інформації, застосованої для зберігання
інформації обладнання, терміну зберігання та інших критеріїв. Існує
кілька варіантів зберігання інформації, основними з них є зберігання в
пристроях пам’яті ЕОМ та архівне довгострокове зберігання. Процедура
зберігання інформації звичайно закінчується пошуком відповідних їй
одиниць для подальшого використання. Пошук органічно пов’язаний зі
зберіганням інформації, але являє собою особливу інформаційну процедуру.
У процесі збері гання інформація може втрачати свою цінність під впливом
часу або через зміну деяких умов. Завдяки інформаційній процедурі
актуалізації даних , значення окремих одиниць інформації постійно
підтримуються на заданому рівні. Обробка інформації необхідна для заміни
її одиниць за формою (структурою) і значенням і полягає вона в одержанні
передусім результатної (вихідної) інформації. Досягається це за
допомогою великої кількості арифметичних і логічних операцій. Процедура
обчислювальної обробки інформації часто супроводжується й операцією
пошуку, з якою пов’язана також процедура збереження даних. Обчислювальна
обробка є провідною як за обсягом, так і за значущістю в комп’ютерних
інформаційних системах. –Стадія споживання інформації передбачає
одержання результатної інформації та її використання. Вихідна інформація
призначається головним чином для управлінських рішень, їх формування,
підготовки й прийняття й також для директивних органів і вищих органів
управління. Існують ще й такі важливі й необхідні процедури: подання
інформації (реєстрація первинна і повторна і т.ін.), кодування,
розмноження, ідентифікація, агрегування і дезагрегування та ін. Слід
наголосити, що склад інформаційних процедур конкретизується у процесі
реалізації різних функціональних управлінських робіт на об’єктах
господарювання. Інформаційні процедури виконують звичайно в їх
поєднанні, створюючи єдиний технологічний процес.

2) Взаємозв’язок комплексів функціональних задач на різних рівнях
управління бюджетними коштами.

ДКУзасновано для зді-ня управління виконанням держ бюджету, моніторингу
та контролю над оборотом державних фінансових ресурсів та активів. З
часом функції Казначейства розширюються в напрямі обслуговування
операцій місцевих бюджетів, позабюджетних фондів тощо. Сьогодні ДК має
подвійну функцію. З одного боку, воно є спеціалізованим банком, який
обслуговує державні бюджетні підп-тва та організації, веде їхні рахунки
та проводить платежі, з іншого — воно схоже на централізовану
бухгалтерію, котра веде частину обліку бюджетних коштів у розрізі їх
розпорядників. Ств-ння ефективної системи управління вик-ням бюджетів
вимагає впровадження повноцінних функцій обліку, контролю, аналізу,
прогнозування і звітності, які необхідно виконувати з урахуванням міжн
досвіду і стандартів бухг обліку та їх обґрунтованого закріплення на
районному, обласному і державному рівнях системи Казначейства. ДК
виконує такі основні функції: організовує виконання бюджетів України;
здійснює управління наявними бюджетними коштами, в тому числі в
іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і
позабюджетними коштами установ і організацій, що утримуються за рахунок
державного і місцевих бюджетів; веде облік касового вик-ня бюджетів,
складає звітність про стан вик-ня держ та зведеного бюджетів; зді-є
управління держ внут-ім і зовнішнім боргом; здійснює контроль за
надходженням і викор-ням коштів держ-их позабюджетних фондів. Відповідно
до завдань, покладених на ДК, його центральний апарат виконує такі
функції:1) організовує та здійснює виконання державного бюджету виходячи
з принципу єдиного казначейського рахунка; 2) здійснює керівництво
територіальними органами Державного казначейства; 4) веде зведені
реєстри розпорядників коштів державного бюджету України, державних
позабюджетних фондів;5) здійснює управління доходами і видатками
державного бюджету, проводить операції з наявними бюджетними коштами, в
тому числі в іноземнім валюті, в межах розпису доходів і видатків
державного бюджету;6) здійснює за дорученням КМУ і Мінфіну операції з
Іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України; 9) веде
зведений облік руху коштів державного бюджету на рахунках ДК;12) подає
Мінфіну в разі потреби пропозиції про скорочення видатків державного
бюджету; 15) проводить ревізії діяльності територіальних органів ДК.

Відділення ДК у районах здій-ть:виконання відповідних показників держ і
місцевих бюджетів та контроль за надходженням, рухом і використанням
державних позабюджетних фондів; облік розпорядників коштів, яким
виділяються асигнування з державного бюджету та державних позабюджетних
фондів, позабюджетних коштів; прогнозування та касове планування коштів
державного і місцевих бюджетів; розподіл між державним бюджетом і
бюджетами АРК, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від
загальнодержавних податків, зборів і обов’язкових платежів за
нормативами, затвердженими ВРУ. Перераховують місцевим бюджетам належні
їм суми коштів від зазначених відрахувань;• бух облік руху коштів
державного бюджету за рахунками відділень ДК; підготовку та подання
вищим органам ДК у разі потреби пропозицій про скорочення видатків
державного бюджету.

У ДК система обліку включає бухг, бюджетний, управлінський облік, які
ґрунтуються на єдиній теоретичній та інформаційній базі, відрізняючись
за формою та періодичністю розрахунку даних.Бух облік забезпечує
своєчасне та повне відображення всіх операцій органів ДК та надання
користувачам інформації про стан активів і зобов’язань, результати
виконання бюджетів та їх змін. На основі даних бухгалтерською обліку
складається фінансова звітність.Бюджетний облік ведеться з метою
нагромадження даних про доходи, видатки, кредитування та фінансування
бюджетів, а також підведення результатів виконання бюджетів.
Управлінський облік ведеться з метою забезпечення керівництва органів ДК
оперативною фінансовою і нефінансовою інформацією у визначеній ними
формі для планування, управління бюджетними коштами, оцінювання і
контролю використання бюджетних коштів. Управлінський облік ведеться
органами ДК для забезпечення внутрішніх потреб в інформації виходячи зі
специфіки виконання бюджетів та особливостей діяльності. Операція в
органах ДК — дія або подія (може мати кілька складових), яка викликає
зміни у фінансових характеристиках виконання бюджетів. Для ефективного
функціонування органів ДК, підвищення дисципліни виконання всіх бюджетів
створено автоматизовану систему Казначейства (АСК). АСК побудовано як
корпоративну інформаційну систему з територіально-розподіленою базою
даних. У результаті її впровадження сформовано єдиний інформаційний
простір у рамках системи Державного казначейства, що забезпечує прозорий
доступ до розподілених даних і джерел інформації, включаючи обмін даними
із зовнішніми інформаційними системами організацій, що взаємодіють із
Казначейством. АСК масштабовано як по вертикалі, так і по горизонталі.
По вертикалі структура АСК включає три рівні: районний, обласний і
державний. Для передавання інформації між рівнями система забезпечена
прикладними серверами передавання повідомлень. Ці сервери становлять
основу всіх телекомунікацій в системі і використовуються не тільки для
передавання електронних повідомлень, а й для інтеграції всієї
інформаційної системи. Передавання електронних повідомлень має
забезпечувати користувачам системи можливість одержувати інформацію з
низки джерел, робити автоматичний обмін інформацією І зберігати,
фільтрувати та обробляти інформацію локально або в мережі.

На кожному рівні в АСК створено систему підтримки прийняття рішень, яка
являє собою виокремлену інформаційну систему, побудовану на базі
дворівневої моделі “клієнт-сервер”. Вона охоплює такі компоненти
клієнтських додатків: управління бюджетними призначеннями та
асигнуваннями, управління доходами (надходженнями), управління грошовими
коштами, управління видатками (оплати рахунків), управління боргами,
облік, аналіз і звітність. У межах цих підсистем визначено функції, які
автоматизуються. Такі функції закріплюються за конкретними виконавцями і
виводяться в меню на конкретне АРМ.

Рахунки для зарахування платежів відкриваються в обласних управліннях
ДК. Платники податків сплачують платежі до бюджету через установи
банків, у яких вони обслуговуються. Банк платника перераховує грошові
кошти через СЕП НБУ на рахунки, відкриті в обласному управлінні ДК в
розрізі районів та кодів бюджетної класифікації доходів.Операції з
оброблення платежів мають здійснюватись у такій послідовності:
повернення надмірно та/або помилково зарахованих коштів; відшкодування
платникам податку на додану вартість; розподіл платежів до бюджету за
нормативами, встановленими законодавчими актами; відрахування дотацій
місцевим бюджетам. Регламент оброблення платежів до бюджету, а саме
термін перерахування коштів з обласного рівня на центральний, може
змінюватися за рішенням ДК. Підсистема затвердження документів, що
застосовуються в процесі виконання бюджету, функціонує на центральному,
обласному та районному рівнях. Засобами програмно-технічних комплексів
здійснюються такі процеси формування мережі розпорядників бюджетних
коштів: 1. МінФІН у визначений термін направляє на паперових та
електронних носіях затверджений річний розпис призначень державного
бюджету та розпис асигнувань загального фонду державного бюджету ДК, яке
реєструє та відображує дані на відповідних рахунках бу обліку. 2. ДК
протягом 3-х робочих днів доводить витяги з річного розпису призначень
держ бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду
державного бюджету до головних розпорядників коштів, що є підставою для
затвердження в установленому порядку кошторисів доходів і видатків та
планів асигнувань. 3. Головні розпорядники коштів протягом 3-х робочих
днів після отримання витягу з розпису бюджету відповідно до мережі
подають ДК розподіл показників зведених кошторисів доходів і видатків та
розподіл показників зведених планів асигнувань із загального фонду
бюджету в розрізі розпорядників коштів нижчого рівня за територіями на
паперових та електронних носіях. 4. ДК протягом 3-х роб днів узагальнює
одержані дані, 5. Розпорядники коштів ІІ ступеня протягом 3-ох роб днів
подають розподіл показників зведених кошторисів і планів асигнувань у
розрізі розпорядників коштів бюджету нижчого рівня відповідному
управлінню. Зазначені документи звіряються з даними казначейського
обліку. Розпорядники коштів усіх рівнів протягом двох робочих днів після
отримання витягу з розпису подають затверджені кошториси доходів і
видатків та плани асигнувань відповідним органам ДК, де вони звіряються
з даними казначейського обліку.

3) Бази даних в інформаційних системах.

У сучасних ІС для організації інформаційного забезпечення
використовується концепція баз даних (БД).

4) Характерні риси та особливості економічної інформації.

В кібернетиці розрізняють поняття «інформація» і «дані». Тіт інформація
трактується як міра зняття невизначеності, як міра знань конкретного
становища. З кібернетичних позицій інформація до розв’язування задачі –
це дані (вони вже є), а результат обробки – це інформація. Інформація –
це відомості, які виникають при діяльності певного виду.

Об’єми ЕІ як виду інформації постійно зростають. ЕІ – це інформація, яка
відображає явища екон життя сусп-ва. ЕІ має такі
властивості:-переважання алфавітно-цифрових знаків, як форми подання
даних, із зображенням числивих величин у дискретному вигляді, -значні
розміри перероблюваної інформації, -необхідність одержання великої
кількості підсумків при обробці одних і тих самих даних за різними
критеріями, -ЕІ залежить від екон об’єкта,-необхідність оформлення
результатів у формі, зручній для сприйняття людиною, -значне поширення
документів, як носіїв вхідних та вихідних даних, -необхідність стиснення
розмірів при передачі з нижньої ланки управління до вищої, переважання
арифм-х та логічних операцій при обробці інформації і вимога високої
точності результатів обчислення, -необх-ть нагромадження інформації і
тривалого її зберігання

5) Дати характеристику та призначення файлів СЕП №3,7,11. Які з файлів
СЕП є файлами первинних платежів одного й того ж банка?

Третя модель

За цією моделлю учасником СЕП є тільки головний банк, що має єдиний
корреспондентський рахунок і свою власну платіжну систему. При роботі за
цією моделлю головний банк має засоби повного контролю над роботою
філіалів. Всі кошти зосереджені на одному рахунку, що не призводить до
їх розпорошення і дозволяє виконувати постійний контроль за ліквідністю.
Недоліки цієї моделі полягають в тому, що можуть виникати затримки з
перерахуванням коштів. Наприклад, перерахування коштів в одному регіоні
з одного філіалу в інший виконується через розрахункову палату головного
банку. В цій моделі необхідно встановлювати якусь пріоритетність на
обробку платежів. Філіали є самостійними банківськими закладами, мають
свій МФО й знаходяться в списку учасників електронних платежів, але вони
не являються самостійними учасниками СЕП, тобто не мають свого АРМ-3 та
засобів захисту НБУ. Ця модель вимагає наявності власної повно
функціональної платіжної системи.

Сьома модель.

7 модель вміщує елементи 4 і 3 моделей. Крім того, що кожний філіал має
свій ТКР (як у 4 моделі), головному банку дозволяється виконувати
початкові платежі від імені своїх філіалів (як у 3 моделі). Відправником
платежів може виступати як головний банк, так і філіал. Головний банк
має можливість обмежувати категорії початкових платежів філіалів по
сумах, по балансових рахунках і т.д. Таким чином банк надає філіалам
самостійність при виконанні масових платежів невеликими сумами і
контролює великі фінансові операції. Модель реалізується консолідованим
кореспондентським рахунком головного банку з ТКР філіалів зі змішаним
способом їх ведення. Головний банк і всі його заклади є учасниками СЕП,
вони мають МФО, АРМ-3 та засоби захисту.

Управління роботою філіалів виконується за допомогою таких
бізнес-правил: повне блокування початкових кредитних платежів, обмеження
по сумі одного платежу, обмеження по сумі обігу за день, обмеження на
підсумковий обіг, обмеження по необхідному значенню залишка, блокування
відкриття та закриття особових рахунків, обмеження на відправника чи
отримувача платежів. Бізнес-правила транспортуються у СЕП за допомогою
спеціального файла – М. Згідно з технологією роботи моделі головний банк
може формувати і відправляти в один момент не більше одного набору
бізнес-правил на філіал. Тобто, якщо файл М відправлено, то наступний
файл цього типу можна відправляти лише після отримання файла-квитанції,
яка підтверджує отримання бізнес-правил. Це є певним обмеженням і
недоліком роботи по 7 моделі, тому що збої електронної пошти можуть
призвести до зниження ефективності її роботи.

Одинадцятої моделі не існує, так, як нині в СЕП розроблено 8 моделей.

6) Розробити постановку та алгоритм автоматизованої обробки інформації з
обліку планового фонду заробітної плати по підрозділах та спроектувати:

Екзаменаційний білет №29

1) Поняття позамашинної інформаційної бази, її організація.

Ефективність будь-якої інформаційної системи обробки даних багато в чому
залежить від способу організації її інформаційної бази. Згідно з
Держстандартом інформаційна база (ІБ) – це сукупність упорядкованої
інформації, яка викор-ся при функціонуванні інформаційної системи.
Загалом під ІБ розуміють сукупність певних чином організовуваної,
збережуваної та контрольованої інформації, зафіксованої на носіях
системи. Ця інформація відображає стан керованого об’єкта та зовнішнього
середовища. ІБ поділяється на: позамашинну та машинну. Позамашинна ІБ –
це частина ІБ інформаційної системи, що являє собою сукупність
документів, призначених для безпосереднього сприйняття людиною без
застосування засобів обчислювальної техніки. Машинна ІБ – це частина ІБ
інформаційної системи, яка являє собою сукупність інформаційних масивів,
які зберігаються у пам’яті ЕОМ і на магнітних носіях. У будь-якій
інформаційній системі організація позамашинної ІБ регулюється діючими
правилами по системі діловодства, відповідними нормативно-правовими
актами та інструкціями. Тому виділяють такі компоненти позамашинної ІБ:
вхідні документи; вихідні документи; нормативно-довідкові документи. У
процесі ств-ня позамашинної ІБ комп’ютерної системи виконують такі дії:
формалізація даних; вибір форми первинних документів і машинних носіїв;
вибір способів і засобів фіксування у первинних документах і на машинних
носіях; визначення та розробка логічної структури бази даних; вибір
системи управління базою даних; організація раціонального документообігу
та ін.

2) Інформаційне забезпечення АІС «Держказначейства».

Перед Держказначейством ставляться такі задачі:

2) направлення коштів на реалізацію соц політики та забезпечення
своєчасного і повного фінансування соц-захищених статей на всіх рівнях
бюджету;

4) підвищення ефективності валютно-фінансових операцій та зміцнення
ефективності нац валюти.

Процес управління неможливий без перетворення інформації , а тому
організація інформаційного забезпечення(ІЗ) в ІС-мах набуває важливого
значення.Сис-ма ІЗ будується залежно від ряду факторів і передбачає
створення єдиного інфор-го фонду, систематизацію та уніфікацію
показників і док-в , розробку засобів формалізованого опису даних. ІЗ
включає методичні та інструктивні матеріали, єдину с-му класифікації та
кодування ек інф-ї, інф-ну базу, яка поділяється на позамашинну
(нормативно-довідкові док-ти , уніфіковані сис-ми вхідних та вихідних
док-в) і машинну (масиви БД).Отже, ІЗ складається з :

Позамашинна:

– первинних док-в , в яких фіксуються господарські операції, розрахунки
кошторисів та ін.

– Звітів по використанню коштів у відповідності з кошторисом і
Українською бюджетною класифікацією.

Машинна:

-масивів БД, в яких містяться нормативна та фактична інф-я про д-ть
бюдж-х установ.

3) Машинне інформаційне забезпечення.

Машинна інформаційна база — частина інформаційної ІС, що являє собою
сукупність інформаційних файлів, які зберігаються в пам’яті ЕОМ та на
магнітних носіях. МІБ складається з інформаційних файлів, які можуть
бути організовані у вигляді окремих незалежних між собою, локальних
інформаційних файлів чи у виглядіБД, тобто інтегрованої сукупності
пов’язаних між собою файлів, якими керує система управління базами
даних. Файл — це ідентифікована сукупність логічно пов’язаних між собою
даних, які містяться поза програмою у зовнішній пам’яті і доступні
програмі за допомогою спеціальних операцій. У процесі еволюції розробки
автоматизованих ІС машинна ІБ пройшла такі етапи розвитку:1) підготовку
інформаційних файлів (для кожної задачі окремо), 2) ств-ня єдиної бази
даних, яку можна викор-ти для розв’язування певної кількості задач. У
сучасних ІС для організації інформаційного за6езпечення викор-ся
концепція БД. У пакетних системах обробки інформації дані
організовуються у вигляді не пов’язаних між собою локальних
інформаційних файлів, які мають лінійну структуру. Сутність такого
підходу до організації інформаційного забезпечення (ІЗ) полягає в тому,
що інформаційні файли проектуються окремо для кожної конкретної задачі
чи комплексу задач. Такі системи називають іноді файловими. Попри
відносну простоту організації файлової системи мають низку недоліків.
Головними з них є такі: 1. Надлишковість даних. Дублювання даних у
різних файлах зумовлює неекономне використання пам’яті на зовнішніх
запам’ятовуючих пристроях і призводить до того, що інформація одного й
того самого об’єкта управління розподіляється між багатьма файлами. 2.
Неузгодженість даних. Сутність цього недоліку полягає в тому, що, як уже
зазначалося, при файловій організації ІЗ одна й та сама інформація може
розміщуватись у різних файлах. При цьому технологічно складно простежити
за внесенням змін одночасно в усі файли. Через це може виникнути
неузгодженість даних, коли одне й те саме поле в різних файлах може мати
різні значення. 3. Залежність структур даних і прикладних програм. При
файловій організації логічна та фізична структура файла має відповідати
її опису в прикладній програмі. Прикладна програма маєбути модифікована
при зміні логічної чи фізичної структури файла. Але з огляду на те, що
зміни в одній програмі часто потребують внесення змін до інших
інформаційно пов’язаних програм, а іноді простіше створити нову
програму, ніж вносити зміни до старої, то цей недолік файлових систем
призводить до значного збільшення вартості супроводу програмник засобів.

Розвиток засобів обчислювальної техніки, створення запам’ятовуючих
пристроїв прямого (безпосереднього) доступу створили передумови для
вирішення проблем незалежності й неузгодженості і надлишковості даних, а
також сприяли створенню нової концепції організації ІЗ — концепції
інтеграції даних, яка дістала назву автоматизованого банку даних (АБД).
Головні переваги організації ІЗ у вигляді АБД такі: 1. Багаторазовість
використання даних: одні й ті самі дані можуть використовуватися для
розв’язування різних задач. 2. Економія витрат на створення й ведення
ІЗ: організація ІЗ у вигляді БД характеризується нижчою вартістю на
створення і меншими витратами на внесення змін в БД, оскільки зміни на
фізичному рівні не завжди потребують внесення змін до прикладних
програм. 3. Зменшення надлишковості даних. 4. Швидкість обробки не
передбачених запитів до системи. 5. Простота і зручність внесення змін
за рахунок єдиної системи ведення БД, яка підтримується засобами СУБД.
6. Логічна та фізична незалежність даних від прикладних програм.
Концепція автоматизованого банку даних побудована на інтеграції даних,
які зберігаються окремо від прикладних програм.

4) Форми подання та відображення економічної інформації.

ЕІ має таку осбливість: вона представляється в дискретному вигляді на
матеріальних носіях. Розрізняють первинне і вторинне подання інф-ї .
Записування даних, які вже пройшли первинну реєстрацію, є їх вторинним
поданням. Обчислювана техніка потребує певного подання інф-її – кілька
етапів роботи з даними: під-готовка їх для вводу в ЕОМ , самого вводу,
фіксування та зберігання в ЕОМ, виводу результатів обробки. Носії
бувають: 1) паперові—первинні докумен-ти, вихідні машинограми. В
первинних документах виконується первинна реєстрація інф-її .Документ
виконує 2 функції:носія інформації і юридичного акта проавильності,
обгрунтованості та законності виконаних дій. 2) на магніт-ній основі (
жорсткі МД, гнучкі МД, ма-гнітні стрічки).

3) носії на оптичній основі (оптичні диски, CD-ROM),

4) технічні носії (екран монітора , табло).

Класифікація носіів ЕІ. 1) за фізичною структурою: паперові, магнітні,
діелектричні, напівпровідникові, 2) за формою подання – друковані та
рукописні документи, носії з магнітним записом та перфораційні, 3) за
конструктивним виконанням: довільної форми, стрічкові, карткові, дискові
тощо, 4) за можливістю використання: одноразового і багаторазового
використання, 5)за кратністю запису- із записом, що витирається і не
витир., 6) за способом обробки—ручні, машинні, змішаної обр.

Залежно від способу фіксування та обробки носії інф. умовно поділ. На 3
групи: 1)непридатні для автоматич-ного вводу до ЕОМ(первинні
докуме-нти)., 2)придатні для автоматичного вводу до ЕОМ(перфораційні і
носії з магнітним записом), 3) результатної інф-ії.

Залежно від того, як використовуватимуться результати обробки, усі форми
виводу пділяються на 2 групи: 1)призначені для візуального вико-ристання
: папір(машинограми, графіки, гістограми, діаграми), табло,екран(
відео-грами). 2)призначені для машинного вико-ристання : перфоносії(
перфострічки, перфокартки), магнітні носії( картки, стрічки, диски,
мікрофільми).

5) Характеристика комплексу задач контролю повноти сплати податкових
платежів в АІС «Податки».

Вирішується таким чином: Платник подає до ДПА под-ві декларації, звіти,
розр-ки, платіжні повідомлення, довідки платників про авансові платежі і
т. п. Використовуючи також дані паспорту платника, додаткові відомості,
НДІ (УБК, УКВЕД- укр.клас-тор видів екон діяльн-ті, УКФВ- укр.клас-тор
форм вл-ті, та ін) інф-ція про нараховані податки передається до відділу
обліку та звітності для проведення відповідних нарахувань у картках
особових р-ків. Інф-ція про сплату под-вих платежів заноситься до
особових карток платників на основі док-тів, які надходять від –
органів Держказначейства (відомості про зарахування платежів до бюджету,
про повернення надмірно сплачених сум у вигляді ел-ного реєстру розр-вих
док-тів, копії розр-кових док-тів про сплату платежів до держ.бюдж. за
безгот.розр-ком і т.д.) -фін.органів ( реєстр розр-вих док-тів про
сплату платежів до місц.бюдж., копії розр-кових док-тів про сплату
платежів до місц.бюдж. за безгот.розр-ком і т.д.) ,-банків. На 1.01. ДПІ
проводять звірку розр-ків з бюджетом всіх платників за всіма податками
та непод-вими платежами. Всі відомості про сплачені податки зберігаються
в ДПІ не лише у вигляді масиву, але і в документарному вигляді.

6) Розробити постановку та алгоритм автоматизованої обробки інформації у
банку при прогнозуванні курсу цінних паперів в системі ПФТС та
спроектувати:

Екзаменаційний білет №30

1) Система первинної документації, поняття, склад та вимоги.

У сучасних умовах первинні документи(ПД) лишаються основними носіями
вхідних (первинних) даних і засобом оформлення виконуваних підпр-ми чи
установами господарських операцій. Незважаючи на сучасні тенденції до
використання „безпаперової” інформаційної технології, документ досі є
найпоширенішим носієм інформації. Документообіг дедалі зростає, як і
кількість людей, що працюють з документами. Тому вдосконалення інформ-го
забезпечення комп’ютерних систем насамперед пов’язане з удосконаленням
форми ПД, з їхньою уніфікацією на основі стандартизації принципів і
основних вимог. Уніфікована система первинної документації розглядається
за своїм складом як комплекс взаємопов’язаних форм документів, процесів
і правил документування даних і документообігу, які відповідають єдиним
правилам та вимогам, а за змістом – як засіб реалізації інформаційних
процесів для документованого обміну даними, що мають нормативно-правову
основу при управлінні н/г. Головною особливістю УСПД є те, що вона
містить інформаційні, нормативно-правові і організаційно-технічні
аспекти, а також відбиває соц-еко-ну природу управління н/г.
Проектування ПД пов’язане з вирішенням 3 осн питань: вибором необхідних
форм єдиної уніфікованої системи документації; побудовою унікальних
форм документів згідно з вимогами державних стандартів або
експлуатаційними характеристиками використовуваних технічних засобів;
організацією раціонального документообігу. Уніфіковані форми первинних
документів затверджуються або реєструються Держстандартом. Кожній формі
присвоюється номер за Загальнодержавним класифікатором управлінської
документації, а реквізити, які вносяться до первинного документа, мають
кодуватися відповідно до загальнодержавних або локальних класифікаторів
техніко-ек-ої інформації. Класифікація первинних документів відбиває їх
специфічні особливості, що деякою мірою впливають на методику їх
проектування. З цієї позиції первинні документи класифікуються за
кількома ознаками: характером відтворюваних господарських операцій –
матеріальні, грошові, розрахункові, товарні і т. ін.; призначенням –
розпорядчі, організаційні, довідково-інформаційні, технічні і т. ін.;
способом охоплення господарських операцій – одноразові, одиничні,
нагромаджувальні, зведені і т. ін.; характером заповнення – однорядкові
і багаторядкові, однобічні і двобічні; побудовою форми – лінійні,
анкетні, табличні (табельні), комбіновані; типізацією – типові і
індивідуальні; місцем формування – зові та внутрішні тощо. Документи,
які відтворюють процеси функціонування структурних підрозділів об’єктів
управління, різні за своїм призначенням і поділяються на: кошторисні,
конструкторсько-технологічні, планові, нормативні, облікові, оперативні
тощо. Таке групування дає змогу визначити джерела виникнення кожного
виду документації, маршрути її руху, організаційні основи розробки,
засоби і методи обробки. Незважаючи на велику кількість різноманітних
уніфікованих форм первинних документів, для конкретних інформаційних
систем обробки даних розробляються унікальні (власні) форми внутрішньої
документації, які задовольняють певні специфічні умови користувачів.
Такі форми проектуються згідно з вимогами стандартів.

Після визначення складу реквізитів конкретної форми проектованого
документа її розміщують на бланку, який розбивається на окремі зони з
обліком їх групування, логічної залежності та узгодження з шаблоном
розміщення на магнітному носії. Зони документа можуть мати лінійну,
анкетну або табличну форму. У лінійній для кожного реквізиту відводяться
дві клітинки: для його назви і для значення . Анкетна форма передбачає
розміщення реквізитів (їх назв і значень) у вертикальній послідовності.
Основна зона документа, як правило, являє собою таблицю зі стовпцями по
вертикалі і рядками по горизонталі. Реквізити , які переносяться на
машинний носій, по змозі розміщуються в одній частині документа і
виділяються потовщеною лінією. Із них відбираються довідково-групувальні
ознаки, сталі для даного документа, і розміщуються у правому верхньому
куті бланка, у загальній частині документа. У первинні документи часто
вводяться спеціальні стовпці і рядки для запису контрольних чисел,
призначених для контролю заповнення документів, переносу даних на
машинні носії і вводу до ЕОМ. У них також передбачаються підписи осіб,
які відповідають за зміст даних, записаних у документі. Якщо первинний
документ формується за допомогою технічних засобів, обов’язково
враховуються їхні особливості.

2) Структура і склад функціональної частини АІС «Держказначейства».

До складу функціональної системи входять:1-Зведені розрахунки з бюджетом
(головна), 2- Доходи бюджету, 3 -Видатки бюджету, 4 -Фінанси галузей
економіки

В зв’язку з цим в кожній з функт.підсистем виділяються функц.блоки
задач, які хар-ть функцію упрв-ня та послідовність виконання робіт.
Кожен з блоків хар-є технологію робіт і дозволяє вирішувати комплекси
задач, по однорідних блоках.

3) Вихідні документи, розробка форм та вибір засобів виводу.

Одним з основних питань, що постають при створенні комп’ютерних
інформаційних систем, є вибір форм виводу результатної інформації.Форми
виводу результатної інформації в ІС визначаються експлуатаційними
можливостями застосовуваних технічних засобів, загальною технологією
обробки даних, призначенням і методами їх викор-ня. Залежно від того, як
використовуватимуться результати обробки, усі форми виводу поділяються
на 2 групи: форми виводу, призначені для візуального використання; форми
виводу, призначені для машинного використання.До 1-ї групи належать
паперові документи (машинограми, діаграми, графіки), табло, телеекран.
До 2-ї — усі машинні носії.Найчастіше для візуального користування як
форми виводу застосовуються машинограми та відеограми.

Особливо важливою є розробка ескізу візуальної форми виводу. Для кожної
такої форми передусім визначається зміст трьох її зон: заголовка (у
машинограмі замість заголовка може бути титульна сторінка, на якій
виводиться одноразово або частково повторюється на кожному аркуші і
містить назву документа, дату складання, код форми, назви стовпців та їх
нумерацію, яка виводиться на кожному аркуші; основної предметної
(інформаційний) частини, що становить тіло вихідної форми. До останньої
зони вносять рядки двох видів: докладні та підсумкові. Докладні рядки
містять дані, які є в записах вхідних масивів. Їх розміщують по рядку
так само, як реквізити в первинних документах.Підсумкові рядки містять
кількісні та сумарні підсумки за певними групувальними ознаками,
результати виконаних розрахунків, їх розміщення від кількості
контрольованих ознак, передбачених умов виводу проміжних результатів
(наприклад, щодо кожного аркуша) та інших чинників, які визначаються
користувачем. При визначенні змісту та форми кожного вихідного документа
враховується його цільове призначення, сфера та особливості
використання, періодичність отримання тощо. Дуже важливо встановити
взаємозв’язки різних результатних показників, з’ясувавши, чи можна
об’єднати їх в одну форму або паралельно складати дві чи кілька
однорідних форм. При цьому слід ураховувати не лише технічні можливості
засобів виводу інформації, а й особливості передбачених програмних
засобів підготовки та виводу даних. Наприклад, при проектуванні
відеограм ураховується інформаційна ємність екрана дисплея, кількість
рядків у кадрі, кількість символів у рядку.В умовах обробки економічної
інформації на ЕОМ усі вихідні документи формуються спочатку на машинних
носіях, а потім відображаються у формі машино- або відеограм. У вихідних
документах результатна інформація відбивається у двох режимах:
регламентному і запитовому. При регламентному режимі машинограми
видаються за планом згідно з раніше встановленими термінами. Запитовий
режим забезпечує видачу результатної інформації в будь-який час, коли
постає в ній потреба.

4) Характеристики атрибутів і показників, як основних складових одиниць
економічної інформації. Утворення показників.

Реквізит(атрибут)-це інформаційна сукупність символів найнижчого рангу,
яка не підлягає поділу на одиниці інформації.Є кількісні та якісні.
Кожний реквізит характеризується найме-нуванням(іменем), значенням і
структурою. Ім”я реквізиту слугує для його однозначно-го визначення .
Під час автоматизованої об-робки інформації використовується й
ско-рочене ім”я реквізиту—ідентифікатор. Значення реквізиту
застосовують, щоб задати відповідну конкретну властивість об’єкта.
Структура реквізиту –це спосіб задання його значень, який визначається
дов-жиною, типом і форматом подання значень. Довжина реквізиту—це число
знаків, якими подається його значення. Вона може бути сталою або
змінною. Тип реквізиту визначається тим, які вла-стивості об”єкта він
може відбивати: є числові, текстові та логічні типи. Реквізити
поділяються на атрибути-основи і атрибути-ознаки. Атрибути-основи
розкривають абсолютне або відносне значення атрибуту-ознаки.Це числовий
тип атрибуту , що характеризує кількісні властивості об”єкта ,які
дістають в результаті обчислень або вимірювань. Атрибути-ознаки
відображають якісні властивості й характеризують обставини, за яких
відбувся той чи інший процес або було здобуто ті чи інші значення
кількісних атрибутів.Це текстовий тип атрибуту.

Реквізити логічного типу, або бульові, набувають лише 2-х значень:
“істина”чи “хибність”.Вони відбивають такі властивості об”єкта, які
можна поділити на 2 проти-лежні групи. Показник-складна структурна
одиниця, яка утворюється з атрибутів, як правило, з 1 атрибуту
кількісного і 1 або>атрибутів-ознак. При формуванні підсумків різного
різного рівня за різними критеріями ознак існує правило: кільість
атрибутів-ознак в елемен-тарному даному має дорівнювати при
формалізованому описі кількості атрибутів-ознак в показнику, який є
результатом, + кільість знаків суми. Складна стуктурна одиниця екон.
інф., утворена з одного реквізиту-основи і 1 чи кількох реквізитів-
ознак, пов”язаних із ним логічно, є показником. Показник, який охоплює
реквізит-основу і реквізит- ознаку, дає змогу характеризувати економічне
явище з кількісного і якісного боку. Показник–це головна структурна
одиниця ЕІ. Загальний вигляд показника: P=(R1,R2,…,Rn,0).

Показник має назву, яка разкриває його форму. і значення, яке доповнює
її кількісно-якісними характеристиками

5) Інформаційні зв’язки автоматизованої інформаційної системи «Податки»
з АІС “Держказначейства”

АІС “Податки” отримує інформацію від: платників (звітна документація,
реєстраційна документація, листи) банки (дані про сплачені податкові
платежі; інформація про відкриті та закриті розрахункові рахунки;
інформація про стан розрахунків за визначеними рахунками)

фінансовий відділ райдержадміністрації (про всіх платників, які
зареєстровані в цьому районі. Про повноту сплати місцевих податків; м.б.
обмін інформацією на паперових або на магнітних носіях), держ. комітет
статистики (ведення загальнодержавного реєстру – ЄРДПОУ і інших
загальнодержавних класифікаторів, відбувається обмін файлами)

митниця (вантажні митні декларації), Міністерство зовнішніх економічних
зв’язків — отримання інформації про видачу ліцензій на здійснення
експортно-імпортних операцій.

Значна роль щодо надходження інформації належить банкам. ДПА подає до
відділень банків інформацію для відкриття відновідних бюджетних
рахунків, на яких акумулюються надходження податків та платежів. Щоденно
ДПА отримує інформацію про надходження податків та платежів у вигляді
платіжних документів та зведених документів про надходження за кожним із
бюджетних рахунків. Обмін інформацією між рівнями управління в межах
податкової системи України здійснюється за допомогою електронної пошти.
Осн джерела надходження інформації до ДПА: платник, банк, фінансовий
відділ райдержадміиістрації. Споживачі інформації районної ДПА — це
платник, ДПА вищого рівня, фінансовий відділ райдержадміиістрації.
Інформація щодо окремих платників передається: • до арбітражного суду —
застосування закону про банкрутство; • до податкової поліції

6) Розробити постановку та алгоритм автоматизованої системи обліку
надходження коштів від дебіторів та спроектувати:

Зведені розрахунки бюджету

Видатки бюджетних установ і закладів

Фінанси галузей народного господарства

Державні прибутки

Підсистема 09 Контроль і аналіз діяльності інспекції

Підсистем 02 Бухгалтерській облік та звітність

Підсистема 01 Планування

(для всіх рівнів)

АІС рівня районного відділення страхової компанії

Підсистема 07

Кадри