Економіка (шпаргалка)

1. Сутність та особливості відкритої економіки:
форм оптим рівня в Укр.

Відкри?та ек-ка-національний господ комплекс, який бере участь у системі
МПП та опосередковує в ході міжнар кооперації вагому частину сукупного
продукту, причому макроек рівновага такого комплексу забезпеч за
активної ролі міжнар сектору. Риси 1)наявність у суб’єктів ринкової
ек-ки достатньо широких прав виходити на зовнішні ринки та
співробітничати із зарубіжними партнерами при мінімальних обмеженнях з
боку держави; 2)міжнар контакти мають порівняно велике значення для
підтримання макроек балансу, ступінь інтернаціоналізації ВВП є досить
високим; 3)ринковий простір країни є відносно ефективним, а суб’єкти
господарюв – порівняно конкурентоспроможними. Критерії відкритості
ек-ки: I.макрорівень: 1)усталена зовнішньо-економічна спеціалізація
України на основі порівняння переваг еквівалентного обміну;
2)зіставленість пропорції вітчизняних та світових цін на основні товари;
3)стабільність валютно-фінансового стану; 4)міжнародна конвертація
національної валюти. II Мікрорівень: 1)вільний вихід підприємств усіх
форм власності на зовнішні ринки товарів та послуг, капіталів, включаючи
вільний вибір зарубіжних партнерів. Умови відкритості ек-ки:
1)сприятливий інвестиційний клімат; 2)сприятливе тарифне і нетарифне
державне регулюв ЗЕД; 3)доступність внутр ринку для іноземних
технологій, інформації, робочої сили, управл досвіду. Діяльність держави
повинна орієнтув на: 1)відкриття внутр ринку для іноземної конкуренції у
поєднанні з гнучкою системою захисту нац виробників; 2)забезпечення прав
та ек гарантій, нормального функціонув іноземних підприємств;
3)зближення вітчизняного господарськ права з міжнар; 4)застосування
загально-прийнятих засобів і методів регулюв ЗЕД України. Ступінь
відкритості ек-ки Укр є вищим, ніж можна було очікувати, знаючи низьку
конкурентоспроможність вітчизняного вир-ва. Для ефективного включення в
світовий ек простір українським підприємствам необхідно виробляти таку
продукцію, яка буде конкурентоспроможною на зарубіжних ринках. Це може
бути досягнуто, розробивши стратегію просування національної експортної
продукції на світовому ринку. Загальновідомо, що Україна має великий
експортн потенціал. Якщо площа країни становить 0,4% загальної світової
суші і численність населення 0,8% загальносвітової кількості людей, то в
Україні виробляється 5% світової мінер сировини та продуктів її
переробки. Крім того, Україна має конкурентоспр технології в
аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових
матеріалів, біотехнології, регулюв хімічних, біохімічних та біофізичних
процесів. Великий потенціал мають також агропром та енергетичн комплекси
України. Для подолання технолог відставання необхідні відповідні
капіталовклад, які значною мірою, можуть бути досягнуті за рахунок
іноземних інвестицій. Найважл шляхи залучення іноземного
капітал:1)кредити, позики та гранти міжнар фінансових інституцій, країн,
державних установ, міжнар фондів, експортних агентств, банків
тощо;2)прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним
капіталом, у тому числі спільних підприємств;3)портф інвестиції шляхом
продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів. Залишається
проблема “відтоку умів”, яка може бути успішно вирішена лише шляхом
створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів. Державна програма
повинна бути орієнтована на вирішення проблем:1)створення сприятл
передумов для досягнення конкур переваг;2)пошук конкурентоспром галузей
3)організація процесу раціонального використ коштів держ бюджету на
поетапне перетвор цих галузей у галузі, які мають реальні конкурентні
переваги.

Світове господар, його сутність та сучасні тенденції розвитку, місце
України.

Світ госп – динамічна система взаємопов’яз нац економік та відносин між
належними до них суб’єктами ек життя, яка діє на принципах МПП та
охоплює усі стадії циклу економічного відтворення. Світове господарство
реалізується в різноманітних формах МЕД, які відповідають економічним
інтересам підприємницьких та держ структур. Практичним механізмом, який
реалізує закономірності світового госп-ва та МЕД, є інститут міжнар
ринку. У світовій економіці виявилися ряд стійких тенденцій. До них
відносяться: 1)стабільні темпи ек зростання. Середні темпи зростання
всіх країн світу піднялися з менш, ніж 1% на початку 90-х років до 3%
річних в кінці десятиліття; 2)підвищення зовнішньоекономічного чинника в
господарському розвитку. Помітно виросли масштаби і якісно змінився
характер традиційної міжнар торгівлі товарами, а також послугами.
З’явилася “електронна торгівля”, тобто торгівля в системі Інтернет;
3)глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозал національних
економік; 4)зростання питомої ваги сфери послуг в національній економіці
і міжнародномуобміні; 5)розвиток регіональних інтеграційних процесів.

Негативні фактори діяльності України, що впливає на місце України у
світовому господарстві:1)Сформувалася яскраво виражена сировинна
спрямованість експорту, що суттєво знижує його ефективність, відбувся
занепад високотехнологічних галузей промисловости. 2)За останні 10 років
у структурі ВВП України різко зросла частка сировинно- та енергомістких
й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості. 3)
Україна майже не має власних інвестиційних ресурсів, це фактично
закриває їй доступ до сучасних технологій, які є ефективнішими у
використанні ресурсів й безпечнішими для довкілля.

Особливості функціонув відкритих ек систем за умов ринкової трансформац.

Відкрита ек-ка-це таке госп-во, напрям розвитку якого визнач-ся
тенденціями, що діють в світ. госп-ві, а зовн.-ек. зв’язки постійно
розширюються. При цьому, зовн.-торг. оборот (ЗТО) досягає такого рівня,
коли він починає стимулювати загальноекон. зростання.
ЗТО=експорт+імпорт. Вважається, що коли ЗТО досягає 25% від ВВП, тоді
він стимулює загальноекон. зростання. За інш. умов ми можемо говорити,
що країна є замкнутою (з закритою ек-кою). Ек-ка СРСР вважалася
закритою. Іншими словами, відкрита ек-ка- ек-ка країни, яка здійснює
експорт товарів і послуг.

Це політика мінім-го втручання держави у зовн-ню торг-лю, що розвив-ся
на основі вільних ринкових сил попиту та пропозициї. Така політика
базується на усуненні будь-яких перешкод до ввез-ня та вивез-ня інозем-х
та вітчизн-х тов-в. Митні органи викон-ть лише реєстрац-ні функції. Цю
політику проводять країни з високим рівнем розвитку продукт-них сил, що
дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкур-цію. Укр-на у м/н
торг-лі віддає перевагу політиці вільної торгівлі, але водночас
проводить політику протек-зму стосовно певних країн та груп товарів.
Укр-на уклала угоди про вільну торгівлю з такими країнами: ратифіковано
– Білорусь, Росія, Азерб-джан, Вірменія, Грузія, Естонія, Латвія,
Молдова, Туркмен-тан, Узбек-тан; не ратифіковано: Казах-н, Литва. Також
Укр-на уклала угоди з встанов-ням режиму набіл-го сприяння з: Австрія,
Болгарія, Греція, Єгипет, Індія, Китай, Нім-на, Гвінея, Швейцарія,
Фр-ція та інше. Крім того, укладені контингентні угоди з Киргиз-ном,
Туркмен-ном, Росією, Узбек-ном, які передбач-ть, що режим вільної
торгівлі не пошир-ся на певні групи товарів. Незважаючи на це, порівняно
з інш. країнами постсоц-го табору ек-ка Укр-ни є найменш відкритою.
Відер-ть ек-ки – це віднош-ня сумарного обсягу експорту, імпорту і
нефакторингових послуг до ВНП (%). Але сучасна політика уряду Укр-ни
свідчить про прийнятий курс на відер-ть ек-ки та широку інтеграцію у
світове госп-во. Для забез-ня гарантованого доступу до тов-них ринків у
рамках приєднання Укр-ни до ГАТТ і її вступу до СОТ проводиться
поступове зниж-ня ставок ввіз-го мита Укр-ни. Кінцевою метою трансформ-ї
мит-го тарифу Укр-ни є досяг-ня після закін-ня перехід-го періоду рівня
середньозваж-ї ставки ввіз-го мита не більше ніж 14%. На даний час в
Укр-ні показ-к середньозваж-ї ставки ввіз-го мита хар-ризує укр-ку
сис-му митно-тарифного регул-ня як відкриту. Голов-ю пробл-ю є правове
регул-ня зовн.торг-ної політики.

4. Тенденції сучасного етапу розвитку світової ек-ки

У світовій економіці виявилися ряд стійких тенденцій. До них
відносяться: 1)стабільні темпи економічного зростання. Середні темпи
зростання всіх країн світу піднялися з менш, ніж 1% на початку 90-х
років до 3% річних в кінці десятиліття; 2)підвищення
зовнішньоекономічного чинника в господарському розвитку. Помітно виросли
масштаби і якісно змінився характер традиційної МТ товарами, а також
послугами. З’явилася “електронна торгівля”, тобто торгівля в системі
Інтернет; 3)глобалізація фінансових ринків і посилення взаємозалежності
національних економік; 4)зростання питомої ваги сфери послуг в
національній економіці і міжнародному обміні; 5)розвиток регіональних
інтеграційних процесів.

Особливості міжнар співр-ва на різних рівнях.

У процесі створення нових основ співр-ва важливо не тільки не допустити
неконтрольованого розпаду кооперативних зв’язків, а й знайти нових
партнерів (адже нерентабельні підприєм-ства і неконкурентоспром
продукція випадуть з усталених господ зв’язків), спрогнозувати
кон’юнктуру товарообміну з метою створення економіки відкритого типу,
інтегрованої в євро-пейський і світовий економічний простір.

Розробка і послідовне втілення в життя єдиної національної геополіт
стратегії сприятиме оновленню на ек основі старих виробн зв’язків
України і розшир прямої участі її в системі ек і політ стосунків на глоб
рівні.

Колишні зв’язки України зі східноєвропейськими країнами відбивали
лише міждерж обмін продукцією. Перехід до вільної торгівлі на основі
світових цін і конвертованої валюти випливає з курсу країн Східної
Європи й України на переведення економіки на ринкові рейки і ставить
розв’язання всіх проблем взаємних зв’яз-ків у залежність від ек
інтересу. ‘Передбачається, що спочатку існуватимуть два взаємозалежних
сегменти.

По-перше, це визначення параметрів співр-ва на між-державній основі
через погодження між урядами контингентів вза-ємних поставок. Це мають
бути форми торгівлі, насамперед стратегічними товарами (металом, газом,
нафтою тощо), форми, пов’язані з централізованими рішеннями. Міждержавні
розрахунки мають вестися за валютним клірингом, проте сальдо
розрахунків, якщо воно утворюватиметься, слід погашати за домовленістю
сторін (ва-лютними товарами або ВКВ).

По-друге, – це розвиток відносин на рівні прямих зв’язків під-приємств,
об’єднань, кооперативів, бірж, асоціацій, консорціумів, спілок тощо.
Перехід до подібних відносин можливий за умови поступового звуження
сфери дії держ органів у визначенні взаємних поставок і надання свободи
підприємницької діяльності виробничим ланкам. Останні повинні
погоджувати не лише предмет співр-ва, а й сферу ціноутвор, поставок,
кредитів, інші фінансові питання. Широкий вихід товаровиробн на ри-нок,
наповн його товарн масою створять передумови для функціонув
східноєвропейської зони вільної торгівлі.

Очевидно, що в розрах застосовуватимуться не тільки ВКВ, а й національні
валюти країн-партнерів. Коли будуть встановлені реальні курси нац валют
і введені часткова, а потім і повна конвертованість їх, тоді зросте
потреба в створенні спільних банків, які збалансовуватимуть торговельні
операції між партнера-ми. Одні лише бартерні операції та компенсаційна
торгівля, навіть якщо вони й відповідатимуть інтересам України,
обмежуватимуть можливості співр-ва.

Отже, перехід України на нові умови господарюв і форми зовнішньоек
зв’язків сприятиме зміцненню зони взаєм-ного економ тяжіння
східноєвропейських держав і України.

6. Сутність та особл процесів інтернац-ії; укр. специфіка.

Інтернац– це процес розширення господ діяльності за межі окремих нац-х
економік у вигляді багатосторонніх коопераційних контактів з метою
збільшення продуктивності та підвищення ефективності виробництва.
Ключова риса такої транс націоналізації – усунення перешкод руху товарів
і факторів вир-ва з боку урядів, подальша активізація МО, які сприяють
лібералізації руху товарів і факторів вир-ва.

Сьогоднішня специфіка полягає в тому, що система господ відносин
відрізняється значною інтегративністю. Усе більша частина виробленого
продукту інтернаціоналізується у вигляді товарного обміну на світових
ринках, зростає частка інтернаціоналізованого вир-ва. Сказане стосується
України, для економіки якої протягом років незалежності хар-им
є:1)абсолютне та співвідносне зростання інтернаціоналізованої частки
виробленого та споживаного продуктів (експорту та імпорту); 2)збільшення
ваги та значення економічних об’єктів, які перебувають у повній або
частковій власності іноземців (індикатором цього процесу слугують
показники динаміки іноземних інвестицій);3)подальша інтеграція економіки
країни в міжнародні валютно-фінансові, кредитні відносини з міжнародними
та іноземними суб’єктами (ЄБРР, МВФ, Світовий банк – двосторонні
домовленості, Паризький клуб – країни-кредитори; Лондонський клуб –
спільна політика приватних кредиторів); 4)зростання переліку питань, які
є предметом спільного розв’язання в рамках міжнар програм соц-екон
розвитку, а також у рамках МО, членом яких є Україна (МОП, економічні
структури ООН, СНД). 2 аспекти прояву інтерн-ції: 1)тенденція зростання
частки ВВП, яка підлягає інтернац-ії; 2)формування нової системної
цілісності – міжнар ринку. Інтернаціоналізація, яка проявляється на всіх
рівнях підприємницької та регулятивної діяльності, є однією з
домінантних характеристик сучасного ек життя.

Міжнар ринок: поняття та місце Укр на ньому.

Міжнар ринок-динамічна система, яка поєднує в єдиний господ механізм
різнонаціональних продавців та покупців, виробників та споживачів
товарів за допомогою цінових та споживчих критеріїв обміну з
використанням нормативно-правової та інституційної інфраструктури
міжн.екон.відносин.

Після проголош незалежності одним із пріоритетних завдань України
стала її інтеграція у світову економіку. Однак, цей процес виявився
досить-таки болісним для молодої держави, оскільки на міжнар ринках
України зіткнулася з надзвичайно жорсткою конкуренцією.

Затримка з проведенням ринкових перетворень і надто повільна
реструктуризація пром-ті призвели до погіршення структури зовнішньої
торгівлі України. На відміну від країн Центральної та Східної Європи,
Україна так і залишилась експортером переважно сировини та
напівфабрикатів і не спромоглася збільшити частку товарів з високою
доданою вартістю в загальній структурі експорту.

Поступово здійснюється географічна диверсифікація зовнішньої торгівлі
України, закріплення на нових ринках. Нерідко це відбувається скоріше
під впливом зовнішніх обставин, аніж внаслідок впровадження виваженої
зовнішньоекономічної стратегії. Загалом же, і сьогодні країни СНД
(насамперед, Росія) залишаються головними торговельними партнерами
України.

Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим,
що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій,
новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої,
відкритої до зовнішнього світу господ системи, органічного включення
України в систему глобального розподілу праці.

Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств,
зорієнтованих на зовнішні ринки. Попри тривалу і глибоку економічну
кризу, в Україні зберігаються передумови для створення
конкурентноспроможної економіки і зміцнення позицій на міжнар ринках –
це насамперед багаті природні ресурси, вигідне географічне розташування,
кваліфікована і порівняно дешева робоча сила, потенціал ВПК, високі
технології, наука і відносно ефективна система освіти.

Специфіка мікро- та макрорівнів МЕД.

Рівень дослідження міжнародних економічних відносин спричиняє розподіл
економічних показників на:

– мікроек, що характеризують функціонування та ефективність міжнародних
зв’язків на рівні первинної ланки господарювання:

а) вартість експорту; б) вартість імпорту (як у цілому, так і за
окремими товарними групами);в) швидкість обігу коштів за
зовнішньоекономічними операціями;г) ефективність зовнішньоекономічних
операцій;д) рівень забезпеченості банківськими кредитами для здійснення
зовнішньоекономічних операцій;е) віддача обігових коштів при здійсненні
експортних та імпортних операцій;

– макроек, що відбивають міжнар ек зв’язки на державному та
наддержавному рівні: а) чистий експорт – різниця між експ та
імпортом; б) показник руху капіталу, що визначається як різниця
загального обсягу інвестицій у країні та обсягу національних
заощаджень:І – Sв) обмінний курс;г) державний борг – показник, що
відбиває суму заборгованості держави. Державний борг може бути зовнішнім
і внутрішнім. Зовнішній складається з зовнішніх позик, а внутрішній
виникає внаслідок систематичного випуску внутрішніх позик для покриття
дефіциту держбюджету. Світовий досвід показує, що пороговим є таке
значення зовн боргу, яке становить 70 % річного експорту країни. Світова
практика вказує на ще один індикатор загрози ек безпеки країни – коли
річна сума на обслуговування зовн боргу перевищує 25 % загальних
валютних надходжень країни або 20 % експорту товарів;д) валютні резерви
центрального банку – показник, що відбиває активи центрального банку в
іноземних валютах, що використовуються для забезпеч стабільності нац
грошової одиниці. Відповідно до світової практики валютні резерви країни
повинні бути не меншими від тримісячного обсягу імпорту.

Основні проблеми інтеграції України в світогосподарську систему.

Сприятливе географічне розташув, значний потенціал обробної промисл й
перспективний експорт с\г продукції слід враховувати під час розробки
приграми стабілізації та розвитку зовнішньоек зв’язків України. Треба
також пам’ятати, що: 1) торгівлю готовою продукцією на світовому ринку
витісняє обмін науково-технічними досягненнями; 2) частка взаємного
обміну деталями, компонентами, вузлами у міжнародній торгівлі зростає;
3). матеріально-технічне забезпечення виробництва фірми не обмежується
національним ринком. Отже, одним із стратег напрямів доцільно
передбачити пріоритетне залучення іноземного капіталу до
науково-технічної та виробничої кооперації, взаємовиг обміну на
ліцензійній основі винаходами, розробками, ноу-хау, промисл зразками
тощо.

Розвиток міжнар кооперації потребує стимулів з боку держави – звільнення
окремих категорій товаровиробників від митного оподаткув та ліцензування
чи квотування, надання кредитних пільг тощо. Слід розширити імпорт
комплектуючих для ек-спортної продукції, практикувати застосування
імпортних техно-логій і новітнього устаткування для легкої промисловості
й галузей АПК, електротехніки, зв’язку тощо. Науково-технічний прогрес
за своєю природою інтернаціональний, тому розв’язати завдання роз-витку
передових технологій без зв’язків із зовнішнім світом, без залучення
світового капіталу практично неможливо.

Обгрунтована стратегія розвитку зовнішньоек зв’яз-ків України
підпорядковується раціональному розв’язанню найгостріших проблем
оздоровлення ек-ки – подоланню численних дефіцитів на внутрішньому
ринку, прискоренню НТП, нагромадженню валютних ресурсів для сплати нашої
частки в колишньому загальносоюзному зовнішньому боргу, поліпшенню
якості товарів, підвищенню збалансованості бюджету і платіжного балансу.

Подальшу децентралізацію зовнішньоек комплексу, вихід на світовий ринок
численних дрібних учасників (кооперативів, малих підприємств тощо)
гальмує відсутність спеціальної підготовки значної частини персоналу.
Щоб забезпечити ефективність зовнішньоек зв’язків, слід оперативно
формувати демократичні політичні структури, соціальну базу демократії,
високу загальну, політичну культуру, підприємницьку етику, розвивати
ринок, сприяти тому, щоб психологія радикальних реформ оволоділа
суспільною свідомістю. Однією з актуальних є проблема створення широкої
системи професійної підготовки і перепідготовки працівників для
підприємств і організацій, зайнятих зовнішньоек діяльністю. Всілякі
зволікання з розв’язанням цього завдання можуть спричинити примноження
наших втрат через некомпетентність персоналу. Фірми та навчальні заклади
зарубіжних країн нагромадили корисний і вартий вивчення досвід. Цілком
виправданим у зв’язку з цим вбачається направлення за кордон на навчання
громадян України і запрошення з інших країн спеціалістів з маркетингу,
валютно-фінансових операцій, міжнар права.

Отже, розвиток зовнішньоек відносин є не самоціллю, а одним з
перевірених досвідом багатьох розвинутих країн способів подолання
кризового стану економіки, виведення виробничого потенціалу на сучасний
технічний і технологічний рівні, підвищення добробуту народу України.

Ек інтеграція: рівні та форми на прикладі України.

Економічна інтеграція – процес об’єднання та взаємного структурного
наближення національних економік, який приводить до появи спільного
ринкового простору, створення інтернаціональних форм господарюв,
збільшення взаємозалежності виробничих комплексів, все більш широкого
узгодження ек політики та спільного регулюв на основі міждерж угод і за
мікроеконом підприємницької взаємодії.

З розвитком внутр ринку оборонної продукції стане можливим залучення
України до складніших форм інтеграції, типових для країн Західної Європи
і США. Вони передбачають консолідацію як виробництва, так і оборонних
замовлень. Такий процес зазвичай відбувається в кілька етапів: спільне
виробництво, організація консорціумів, утворення СП, утворення спільних
інтегрованих виробництв, злиття компаній. Яскравий приклад еволюції
такого роду — компанія Airbus. Спочатку було скоординоване
багатонаціональне виробництво літаків, потім воно перетворилось на
консорціум, а згодом відбулась інтеграція виробництва у рамках єдиної
компанії.

На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні
або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну
систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і
супров-ся вир-вом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробл-ся в
країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у
різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
* інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи
напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);* виробнича
інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією
заводу, що виробляє металоконструкції);* невиробнича інтеграція «вгору»,
що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають ТНК. Вони є найбільш
інтегрованими мікроструктурами (зокрема, Chrisler, General Motors,
Volkswagen, Toyota, Honda – вертикальна, a Exoon, Mobil, Texaco –
горизонт інтеграція).

На рівні національних економік інтеграція розвивається на основі
формування економічних об’єднань країн з тим чи іншим ступенем
узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище ек
регіоналізму.

Процес ек інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн
об’єднуються разом для створення ширшого ек простору. Країни укладають
інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть
також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають
такі основні форми міжн регіон ек інтеграції: зона преференц торгівлі;
зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, ек та
політичний союзи

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом,
коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів,
зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. (двосторонні
договори «Про режим найбільшого сприяння» з країнами СНД)

Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз.

Митний союз – це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення
внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким
чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією
при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні
єдиного зовнішнього митного тарифу.

Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В
Європейському союзі (з 1968 p.).

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких
обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів –
капіталу і робочої сили.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а
й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних
взаємовідносин у цілому характерні для ЄС.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він
ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгів
політику щодо третіх країн. Проте для створення спільн ринку лише цього
недостатньо, бо потрібно вирішити ще декілька важливих завдань: –
розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки
(вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це
важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В ЄС при переході до
спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство
та транспорт); – створити умови для вільного переміщення капіталу,
робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення
товарів); – сформувати спільні фонди сприяння соціальному та
регіональному розвитку.

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та
уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування
наднац органів управління і контролю.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва
доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної
політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова
одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної
зовнішньоторговельної політики;

вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;3) жорстка
координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної
політики.

Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), США, Радянський Союз
(до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення
економічного і валютного Європейського союзу.

На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з
економічною забезпечується й політична інтеграція.

Глобаліз та регіоналіз – форми ек інтернаціоналізації.

Глобалізація – це процес поступового утворення універсального світового
середовища ринкової діяльності завдяки зниженню та скасуванню країнами
тарифних та нетарифних регуляторів зовнішньої торгівлі, лібералізації
руху факторів виробництва та розвитку транснаціональних господарських
структур. Здобуття Україною статусу незалежної держави поставило на
порядок денний цілий ряд важливих та складних геополітичних,
геоекономічних завдань. Частково це відображало небажання України
входити до будь-яких наддержавних об’єднань на пострадянському просторі,
а також неможливість для неї швидко інтегруватися в європейські
континентальні структури ,передусім до ЄС. Країни з неконкурентним
виробництвом, а також ті, які з неекономічних, зокрема політичних причин
,утримуються від лібералізації зовнішньоекономічних відносин із
зовнішнім світом, прагнуть зберегти ті або інші тарифні та нетарифні
обмеження, захищаючи власний ринок та національні галузі.

Регіоналізація – процес поступального формування спільного ринкового та
відтворювального простору географічно, історично та культурно
споріднених країн, який супроводжується уніфікацією умов торгов-ек
діяльності, зниженням та скасув взаємних обмежень з метою підвищення ек
ефективності та розв’язання глобально-конкурентних завдань.
Регіоналізація є формою глобалізації, оскільки сприяє скасуванню
обмежень торгівлі та іншим формам МЕД.

З вибором моделей регіоналізації в Україні не просто.З одного боку,
Україна – невід’ємна частина Європи, тому її належне місце тільки в ЄС.
З іншого, слід згадати про реставрацію торгово-коопераційних механізмів
на просторі СНД.

12. Сфери реалізації МЕД.

Регулювання відкритої ек системи не може бути ефективним за відсутності
програмно-цільової промислово-технологічної політики, виважених
інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення
фінансових ресурсів у вигляді капітальних активів, які функціонують у
виробничій сфері.

Важливим висновком має бути й те, що не існує такого механізму
міжнародної економічної діяльності, який був би придатний для
використання всіма країнами за будь-яких національних умов участі в
системі міжнародного поділу праці.

У сучасних українських умовах оптимальною формою регулятивної політики,
що комплексно та глибоко сприяла оптимізації не лише національної участі
в міжнародній кооперації, а й усього масиву ек відносин у суспільстві, є
індикативне планування макроек розвитку (індикативне планування – це
вироблення системи оцінювання стану та перспектив; оцінювання стану
економіки, а також засобів державного регулювання ринкових відносин). Це
планування має стати функціональною основою реформування структур
„відкритого ек” регулювання, перерозподілу
регламентаційно-організаційних повноважень. Подібна практика вже давно
існує в ряді індустріально розвинутих країн. Принцип приватного підпр-ва
не зазнає утиску та не суперечить цілеспрямованому втіленню в життя
загальнонац-х програм.

Зважаючи на сьогоднішні українські умови державна політика має бути
спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким принципам:
недоторканність національного суверенітету; свобода підприємництва у
зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролі держави;
безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної
підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також
недискримінація; верховенство закону в регулюванні зовнішньоекономічної
діяльності; захист інтересів національного товаровиробника як на
території України, так і за її межами;

еквівалентність міжнар товарообміну, неприпустимість недобросовісної
конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів і послуг.

Створення реального підґрунтя міцних міжнар позицій України може бути
забезпеченим тільки за умов підвищення ефективності галузей нац-го
вир-ва. У Стратегії ек та соц політики на 2000-2004 рр. „Україна: поступ
у 21 ст.” Було офіційно сформульовано концептуальні підходи української
держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави.
Зокрема, це завдання має реалізовуватися через: нову стратегію
промислово-інноваційної політики; запровадження надійної системи
енергозабезпечення та енергозбереження; перетворення АПК у лідируючий
сектор економіки;

утвердження України як транзитної держави; розвиток інформативних
систем.

12. Сфери реалізації МЕД.

Структура МЕД: За З-м «Про ЗЕД» (ст. 8), держ самостійно формує систему
та структуру держ рег-ня ЗЕД на території України. Держ та її органи не
мають права втручатися в ЗЕД її суб єктів, якщо таке не передбачено
законодавством. Органи держ регулювання ЗЕД: ВРУ, КабМін, НБУ,
Міністерство ек-ки, Міністерство зовнішньоек зв’язків, Державне
управління митного контролю, Антимонопольний комітет. Задачі: – захист
ек інтересів У та законних інтересів суб”єктів ЗЕД, – створення рівних
можливостей для суб”єктів ЗЕД розвивати всі види підприємницької дія-сті
незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і
здійснення інвестицій; – заохочення конкуренції; – ліквідація
монополізму в сфері ЗЕД. Напрями кожного з зазначених органів.
Загальнодерж органи визначають загальноправові, організаційні засади МЕД
в У. Найвищим органом є ВР України. ВРУ як представницький, законодавчий
орган приймає закони, що регулюють МЕД, які пов’язані з оподаткув,
наданням пільг створенням фін інститутів, укладанням міжн договорів
тощо. ВРУ встановлює спец режими МЕД на території У, визначає напрямки
зовнішньоек політики, затверджує списки товарів, експорт та імпорт яких
забороняється або підлягає ліцензуванню. (див. пит. 17). А також:
Державний митний комітет – це цн митний орган, який здійснює митне
регулювання і митний контроль на нац рівні. Він здійснює такі функції:
забезпечує дотримання законодавства, ек безпеку держ в межах
повноважень, виступає з пропозиціями щодо оптимізації митного
регулювання міжн торгівлі, збирає мито при перетині товарів кордону У,
бореться з контробандою і порушенням митних правил, веде митну
статистику в У, створює сприятливий митний режим для сприяння виконання
угод в У, захищає права нац споживачів і контролює якість ввоз. товарів,
регулює держ органи, підприємства, громадян з питань митної політики.
Державний стандарт – проводить узгодження стандартизаційної і
метрологічної політики, забезпечує контроль за якістю товарів, що
надходять до України за імпорту. Державна митна служба здійснює митний
контроль в Україні згідно з чинними законами. Антимонопольний комітет
здійснює контроль за додержанням суб”єктами ЗЕД антимонопольного
законодавства. Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі здійснює
оперативне держрегулювання ЗЕД та приймає рішення про порушення і
проведення антидемпінгових, антисубсидиційних та спеціальних
розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних
та спеціальних заходів. (ст. 9 Закон України “Про ЗЕД”).

13. Сучасні інтеграційні процеси за участю України. Екон. інтеграція є
процесом об’єднання та взаємного структурного наближення нац. економік,
який приводить до появи спільн. ринкового простору, створення
інтернаціональних форм господарюв., збільш. взаємозалежності виробн.
комплексів, все більш широкого узгодж. екон. політ. та спільного
регулюв. на основі міждержавних угод і за мікроекономічної
підприємницької взаємодії. Стратегія інтеграції Укр. до ЄС визначає
основні пріоритети дія-сті органів виконавчої влади на період до 2007
року. Стратегія інтеграції Укр. до ЄС має забезпечити входження дер-ви
до європ. політ., ек. і правов. простору і отримання на цій основі
статусу асоційованого члена ЄС, що є гол. зовнполіт. пріоритетом Укр. у
серстрок. вимірі. Осн. напрями інтеграц. процесу: 1 адаптація зак-ства
Укр. до зак-ства ЄС, забезпечення прав людини; 2 ек. інтеграція та
розвиток торг. відносин між Укр. і ЄС; 3 інтеграція Укр. до ЄС у
контексті загєвроп. безпеки; 4 політ. консолідація та зміцнення
демократії; 5 адаптація соц. політики Укр. до стандартів ЄС; 6
культурно-освітня і науково-технічна інтеграція; 7 регіональна
інтеграція Укр.; 8 галузева співпраця; 9співробітництво у галузі охорони
довкілля. Безумовною є тісна співпраця України у сфері економічного
співробітництва з країнами колишнього СРСР як історично пов’язаними, в
минулому географічноцілісними господарськими одиницями. Але при всьому
цьому у співроб-ві У та СНД спостерігаються наступні проблеми:
1)сировинна, енергетична та збутова залежність У від РФ та кр-н СНД, що
блокуються з нею у ек сфері, 2)деформована географ струк-ра Е та І, а ж
до монопольної залежності від окремих кр-н СНД, 3)дискремінаційна пол-ка
окрем держав СНД щодо У (квотування на укр-ки труби,цукор, велика кіл-ть
антидемп-их процесів), 4)низька конкурентоспром-ть укр-ої прод-ії,
5)неплатоспром-ть основних суб-в ЗЕД та велика кіл-ть товарообмінних
операцій, 6)недійова сис-ма митного контролюTHзначні обсяги контробанди,
7)нерозвиненність інфрастр-ри МЕД, в тому числі інформаційної, 8)значна
кіл-ть фіктивних інозем-их інвестицій, 9)значна еміграція
висококваліфікованих спеціалістів та претік нелегалів (в основному з
країн Середньої Азії), 10)значна зарегульованість зовнішньоек операцій з
окрем кр-ми СНД, 11)значний зовнішній борг У та його неврегульованість,
проблема обслуг-ня і через це- намагання окрем-их російських струк-р
зкупити укр-ку власність за борги. Незважаючи на все вище зазначене,
кр-ни СНД залишаються пріорітетними ек партнерами У. Одним з
перспективних регіон об’єднань може стати ГУАМ. Спільні економічні
інтереси держав ГУУАМ найбільше сконцентровані навколо двох питань –
транспортування прикаспійських енергоносіїв та прокладання нових
транзитних маршрутів через Кавказький регіон. Відкриття, розробка та
прокладання транспортних комунікацій з нафтогазових родовищ в
Азербайджані, Туркменистані, Казахстані перетворюють закавказький
причорноморський регіон у надзвичайно привабливий. Водночас регіон
Причорномор’я, у тому числі й Закавказзя, має неабияке значення як ринок
збуту української продукції. Україна має значення стратегічного
транзитного маршруту енергоносіїв для європейських країн і з огляду на
її переробні потужності має шанс стати суттєво важливою ланкою ек.
безпеки Європи. Перспективним напрямком ек. співробітництва є також
розвиток інвестиційної діяльності між державами ГУАМ, створення СП по
переробці с/г продукції, в галузі машинобудування, енергетики і
транспорту. В перспективі в межах ГУАМ може утворитися самодостатня в
багатьох аспектах регіональна зона ек. співробітництва. Другий напрямок
співпраці в межах ГУУАМ – це проблеми безпеки і стабільності в регіоні.
Гол. мета існування ОЧЕС, з погляду Укр., полягає у сприянні зміцненню
миру, стабільності та довіри у регіоні, забезпеченні добробуту та
процвітання народів країн Причорномор’я на шляху до нової європ.
спільноти. Укладення Статуту забезпечить суттєве зростання відчуття
взаємоповаги народів, прискорення розбудови плідної співпраці на
двостор. та багатостор. рівнях, ефективне просування інтересів Укр.,
зокрема, в питанні інтеграції до європ. міжн. стр-р. Розбудова
всебічного співробітництва з дер-вами Чорномор. регіону є одним із
важлив. напрямків зовн. пол-ки Укр. ЧЕС належить важливе місце у
процесах створення загєвроп. ек. простору. Тому роль організації у цьому
контексті полягає у сприянні процесам інтеграції Укр. у світогосп.
життя.

14. Взаємозв’язок між процесами глобалізації та регіоналізації.
Поглиблення та розширення інтеграційних процесів потребують адекватного
інституційного забезпечення (тобто прийняття відповідних національних та
міжнародних нормативних актів, створення спеціалізованих організацій),
установлення максимально надійних виробн.-збутових ліній між країнами,
усунення перешкод міжн. торгівлі. У реальному житті це набуває ознак
глобалізації (Г) та регіоналізації(Р). Сутністю цих процесів є створення
з участю як людства в цілому, так і насел. регіонів планети
структурно-функціональних систем відповідно до певних цілей та
організаційно-ієрархічних критеріїв. Г. — це процес поступового утвор.
універсального світов. середовища ринкової діял. завдяки зниженню та
скасуванню країнами тарифн. та нетариф. регуляторів зовн. торг.,
лібералізації руху факторів вир. та розв. транснаціональних господар.
структур. Р. є процесом поступального формув. спільного ринкового та
відтворювального простору географічно, історично та культурно
споріднених країн, який супроводжується уніфікацією умов торгов.-екон.
діяльності, зниженням та скасуванням взаємн. обмежень з метою підвищ.
екон. ефективності та розв’язання глобально-конкурентних завдань.

Р. є формою Г., оск. сприяє скасуванню обмежень торгівлі та іншим формам
міжн. екон. діял.. Але вона певною мірою і суперечить їй, оск. створює
нові кордони та обмеження на рух тов.., грош.-капітальних ресурсів та
роб. сили. За деякими оцінками, майбутнє світу визначатимуть не сучасні
глобалізац. тенденції, а саме регіоналізм, який приведе до того, що весь
світ буде поділений на кілька потужних регіонал. утворень. Сьогодні
процеси Р. «супроводжують» Г, а провідні «гравці» міжн. ринку прагнуть
створити великі інтеграл. об’єднання, які б дозволили збільш. ринк.
простір, неускладнений внутр. кордонами, митними та адміністр.
процедурами контролю. Сучасн. розв. процесів Р. (а певною мірою це
стосується і Г.) породжує і таке своєрідне явище, як поступове зникнення
самого предмета ЗЕД. Відтак джерело регулюв. переміщується на міждерж.
або навіть наддерж. рівень. Р. до певної міри суперечить Г., водночас Р.
може розглядатися як своєрідний локомотив Г., її каталізатор та
прискорювач. Адже Р. означає сукупне збільш. обсягів міжкрайової
торгівлі, усунення числен. нац. обмежень, зменш. числа інститутів, що
регул. ЗЕД. І це повністю відповідає параметрам Г. та є її практичними
інструментами. Так. чин., можна констатувати дуалістичність та інколи
суперечливість сучасн. інтеграційних процесів. Але в них можна помітити
і спільні риси. Головне тут — збільш. як абсол. обсягів світ. торгівлі
та руху капіт., так і відносн. показн. міжн. обміну стосовно вал. вир. у
світі. Тобто все більша частина виробл. продукц. підлягає вивезенню за
кордон, тоді як відбувається зрост. частки завез. ззовні товарів
споживання.

15. Класифікації суб’єктів МЕД.

Навіть стислий перелік форм МЕД дає змогу зробити висновок про те, що в
ній беруть участь різнотипні, навіть різнорівневі суб’єкти, які мають
принципово різні цілі. Одні з них прагнуть до прибутку, інші намагаються
встановити своєрідні правила гри. Для того щоб провести класифікацію
суб’єктів МЕД, оберемо комбінований підхід: врахуємо, з одного боку,
природу, принципові інтереси учасників ринк. відносин, а з іншого —
рівні їхньої політики, масштаби, в яких відповідна політика
реалізується.

Щодо рівнів ек діяльності, то умовно можна виділити такі:

• мікроекономічний (підпр-ва, фірми, утворення підпр-го типу, юр та
фіз. особи, об’єднання фіз. та юрид осіб, СП. В Україн бл 200 комерц
банк, 300 страх комп, 350 бірж);

• макроекономічний (ВРУ,КМУ, НБУ, МФУ, През У, Мін ек-ки У, Держ митн
комітет, ТППУ);

• між- або наддержавний (ООН та органи, Група Світ банку, двостор
міжнар інститути ек співр-ва).

Що стосується інтересів, то вони можуть бути пов’язані або зі збільш.
прибутку, або зі створенням певних режимів, умов господарюв. Відповідно
суб’єкти МЕД належать до одного з двох принципово відмінних класів:

а) підприємницького; б) регулюючого.

Класифікаційна належність конкретн. суб’єктів визнач. і переважний
хар.-р їхньої МЕД, а також права, взаємні зв’язки та повноваж. Ринк.
хар. екон. сист., яка будується в У., зумовив зниж. ролі адміністр.
складової зазнач. відносин.

16. Мікроек рівень суб’єктності МЕД. Основн. господарською ланкою, що
опосередковує процес інтернаціоналізації екон. життя, є організації
базового рівня — підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку
самостійні одиниці підприємн. типу, націлені на досягн. гармонізованих
із суп. інтересами максим. показників прибутковості, комерційного обігу,
техніч. переозброєння. Наприкінці радянс. та в умовах перех. періоду в
Україні було сформовано значну к-сть суб’єктів господ. діял., які, діючи
на комерц. засадах, створюють передумови міжн. співроб.. Відбулося
«переростання к-сті в якість»: своєю практичною діяльністю ці екон.
суб’єкти створюють основу товарного, грошового, валютного, фондового
ринків. Суб’єктами міжн. підприєм. діял. в будь-якій країні є ті юрид.,
фіз. особи, організаційні структури, які наділені відповідною
дієздатністю та правами. В Україні згідно з ЗУ «Про ЗЕД» такими
суб’єктами можуть бути: • фіз. особи — громадяни У., іноз. громадяни та
особи без громад., які мають відпов. правоздатність; • юрид. особи, які
зареєстровані в У. і які мають постійне місцезнаходж. на терит. У.
(підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи
акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки,
концерни та ін.), у т. ч. юрид. особи, майно та/або капітал яких
повністю перебуває у власності іноз. суб’єктів господар. діял.; •
об’єдн. фіз., юрид., фіз. і юрид. осіб, які не є юрид. особами згідно з
законами У., але які мають постійне місцезнаходж. на терит. У. і яким
чинними цивіл.-прав. законами не заборонено здійснювати господар. діял.;
• структурні одиниці іноз. суб’єктів господар. діял. (філії, відділення
тощо), які не є юрид. особами, але мають постійне місцезнаходж. на
терит. У.; • спільні підпр. з участю укр. та іноз. суб’єктів господар.
діял., які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходж.
на терит. У.; • інші суб’єкти господ. діял., передбачені законами У.

Мікроекон., як і інші рівні МЕД, має свої функціонал. відмінності, спец.
коло суб’єктів, цілі, а також засоби реаліз. цих цілей. На цьому рівні
МЕД — це заходи ринк. політики з боку комерц. структур, які виходять за
межі нац. держави. Переваж. більш. укр. учасників МЕД можна віднести до
категорії мононаціонал. Це підпр., які перебув. як у приват., так і в
держ. власності. Проте останнім часом в У. дедалі більше пошир.
інтернац. форми співробітн., які виник. унаслідок лібералізації руху
факторів вир., капіталу у формі транснаціонал. корпорацій, їхніх філій,
відділень, дочірніх компаній, а також спільних підпр. Але усі ці форми
поєднуються хар-ми для суб’єктів бізнесу цілями, що є взаємозв’яз. та
взаємообумовл. Ними передусім є: • максиміз. індивідуал. приб.; •
розшир. вир-тва як самостійна мета госп. діял.; • розшир. ринків збуту
тощо. Окрему групу становлять кред.-фін. установи, які є не просто
«гравцями», а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль, що є
хар-ною для банківс. установ, агентств страхув. та інших форм фін.
обслугов. Регулятивними мікроекон. структурами є об’єдн. підприємців,
інформац. структури, аудиторські, юрид. фірми, організації сприяння
бізнесу, у створенні яких могли брати участь держ. організації. Нарешті,
мікроекон. суб. МЕД відповідно до своїх комерц. інтересів та можлив.
можуть відігравати роль як замовників, так і виконувачів посередницьких
послуг.

17. Макроек рівень суб’єктності МЕД.

Розглядаючи суб’єктів МЕД на макрорівні, слід враховувати її подвійну
природу. Адже це водночас і госп., і регулятивна практика держави в
особі повноважних її органів, які безпосередньо організовують рух через
кордони предметів міжн. співроб. або діял. яких спрямив. на формув.
режиму такого співроб.. Коли йдеться про макрорів. суп. життя, то, як
правило, мають на увазі держ. політику, що захищає інтереси суп. в
цілому. Так само і стосовно макрорів. МЕД — він є сферою реалізації
інтересів країни в цілому. Комплекс різнотипних макросуб. МЕД можна
розглядати як певну системну цілісність, яка, у свою чергу, поділ. на
складові. Як відзначалося, основ. цільовим призначенням інститутів
макрорів. є встановлення «правил гри», адекватних режиму МЕД. У ЗУ «Про
ЗЕД.» установлено, що у регулюв. МЕД беруть участь:

* Україна як держава в особі її органів у межах їх компетенції;

* недерж. органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі,
торговельні палати, асоціації, спілки та інші організації
координаційного типу), що діють на підставі їхніх статутних документів.

Отже, у структурі держ. апарату заведено виділяти такі класифікаційні
групи органів: * загальнодержавні — ВР, Президент, КМУ; * координаційні
— Мінекон, НБУ, Мінфін та ін.; * галузеві — міністерства та відомства,
які відпов. за діял. окремих секторів, галузей екон.; * територіальні —
регіональні, місцеві органи влади; * спеціалізовані функціональні —
інститути, які у своїй діял. керуються нац. інтересами, підтримуючи нац.
учасників міжн. співроб.

Загальнодерж. органи і їх компетенція: Верховна Рада — визначення засад
внутр. і зовн. політ., формув. бюдж. фондів та обіг кред. ресурсів, який
не передбачено держ. бюджетом, ратифікація міжн. договорів та здійсн.
ін. повноважень, які можуть впл. на умови МЕД. Президент України
представляє її в міжн. віднос., здійснює керівництво зовн.політ. діял.
держави, веде переговори та укладає міжн. договори У., здійснює інші
повноваження, які можуть впл. на умови МЕД. Кабінет Міністрів України —
організовує і забезпечує здійсн. ЗЕД України, митної справи, а також
спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої
влади.

Координаційні органи: Мін. екон. та з пит. євроінтеграції У. є осн.
функціональним відомством, яке регулює процес МЕД в державі. Фактично
воно є тією ланкою, яка відпов. за реалізацію екон. рішень інститутів
заг.держ. влади. Згідно з переліком це відомство виконує такі функції: •
забезп. реалізацію держ. зовн.екон. політики, розробляє концепцію та
стратегію розв. зовн.екон. потенціалу У., механізмів держ. регулюв.
зовн. екон. зв’язків; аналізує стан і прогнозує тенденції розв.
вітчизняних тов. ринків та вплив на них світ. ринків; • проводить
постійний моніторинг розв. зовн.екон. зв’язків; розробляє рекомендації
для відповідних галузей екон. з урахуванням кон’юнктурних змін світ.
ринку; • готує пропозиції та здійснює заходи щодо встановлення сист.
тариф. та не тариф. регулюв. ЗЕД, обліку (реєстрації) окремих видів
зовн.екон. договорів, укладених суб’єктами ЗЕДУ всіх форм власності; •
виконує регуляторні та реєстраційно-дозвільні функції у сфері експ.,
імп. тов., робіт, посл., здійснює відповідно до законод. ліцензування
ЗЕД, певних видів госп. діял.; • застосовує до суб’єктів ЗЕДУ та іноз.
суб’єктів госп. діял. спец. санкції тощо. Нац. банк України здійснює
операції в іноз. вал. в Україні та за корд., представляє інтереси держ.
в інших центр. банках, міжн. банках та інших кред.-фін. установах, керує
золотовал. резервами, видає ліцензії на вал. операції комерц. банків та
здійснює інші функції. Міністерство фінансів У. розробляє та впроваджує
фін. політ. держави у галузі кред. та вал.-фін. операцій, контроль за
реалізацією платіж. бал., вивчає вал.-фін. умови міжн. співроб. У.,
здійснює регулюв. валютн. резервів держави. Державний митний комітет
здійснює митне регулюв. та контроль за перетинанням тов. укр. кордонів.
До єдиної сист. держ. мит. служби входять і регіон. митні управління,
митниці та підпр. й організації, що є підлеглими Держмиткому.

Галузеві органи — це міністерства та відомства У., які в межах своєї
компетенції здійснюють регулюв. міжн. співроб. галузевих вир.-комерц.
структур, вживають заходів щодо сприяння експ., іноз. інвестиціям,
координують заходи, які покликані стимулюв. просування продукції тощо.

Територіальні органи (обласні та інші управління зовн. екон. зв’язків) —
розташовані в регіонах апарати регулюв. МЕД, які усіляко сприяють їй на
відпов. територіях у взаємодії з місц. адміністраціями, іншими
адміністр. структур., органами сприяння, здійснюють контроль та регулюв.
міжн. співроб. на певних терит., поліпшують його умови, сприяють
ефективності діял. комерц. структур цих терит. за кордоном, а також
викор. інші способи сприяння екон. піднесенню потенціалу регіону.

Спеціалізовані функціональні інститути — це різноманітні організації та
інститути, які сприяють розв. МЕД, співроб. окремих госп. суб’єктів із
закордонними партнерами. Торгово-промислова палата України є недерж.
неприбутк. самокеров. організацією, яка на добровільних засадах об’єднує
юрид. осіб та громадян У. Завданнями ТППУ є: сприяння розв. зовн.екон.
зв’язків, експорту вітчизн. тов. та посл., надання практ. допомоги
підприємцям під час провед. торг.-екон. операцій на внутр. та зовн.
ринках, опанування нових форм співроб. та ін. Рада експортерів при
Кабінеті Міністрів України обговорює та пропонує заходи щодо створ.
сприятливішого середовища для експ. укр. тов. і посл., напр., розглядає
питання збільш. експ. наукоміст. продукції укр. пром., металургії і
машинобуд.

Що стос. завдань, на розв’яз. яких спрямив. МЕД суб’єктів макрорівня, то
ними передусім є: • максиміз. випуску продукції засобами структурн.
вдосконал. вир., сприяння більш глибок. нац. спеціалізації, розшир.
коопераційної бази господарюв.; • гарантування довгострок. міжн.
конкурентоспромож. та екон. безпеки — забезп. динамічного
технологічного, промислового розв., доступу до джерел сировини; •
контроль за станом внутр. ринку через стимулюв. його засобами зовні.
конкуренції, недопущ. проникн. на нього недоброякісних тов.; • зниж.
абсол. витрат та корекція вартісних пропорцій у нац. екон.; • збільш.
зайнятості як фактор зрост. вир. та поліпш. резул. участі в міжн.
співроб.; • викор. механізмів міжн. кооперації як інструмента поліпш.
якості життя та розв’яз. інших соц. проблем; • поліпш. умов формув.
бюдж. за рах. позитивн. сальдо поточ. операцій або руху капітальних
активів; • оптиміз. розподілу доходів у масштабах екон. в цілому
засобами тарифної, цінової політики, запровадж. вал. обмежень; •
гарантув. дотримання екол., гуманіт. норм екон. діял.

18. Між- або наддерж рівень МЕД.

Сучасні тенденції розв. світогосп. сист. зумовлюють дедалі більше
перенесення регулятивних, управлінських повноваж на між- або
наддержавний рівень МЕД. Причому йдеться навіть не про прогресуючі
тенденції транснаціоналізації екон. життя, які ми умовно віднесли до
мікроекон. його рівня. Отже, відбувається перенесення деяких
повноважень, які раніше традиційно вважалися такими, що належать до
компетенції нац. урядов. структур, до структур, котрі за своєю природою
є міжн. Можна також ствердж. про те, що на міжн. рівні створюються
інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює
перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на екон.
процеси. Перенесення повноважень від нац. до міжн. регулятивних структур
відбувається відпов. до міжн.-прав. режиму, який утворюється дво- та
багатостор. угодами між країнами як суверенами міжн. відносин, а також
статутн. документами міжн. орг. На даному етапі тенденції перенес.
функцій макроекон. регулювання на наддерж. рівень поки що не притаманні
Україні. Створення подібних екон. структур у межах колишніх радян.
республік на сьогодні видається не реал. через малооптимістичні
перспективи СНД у широкому геостратегічному контексті. Разом з тим
привабливість якомога тіснішої інтеграції до ЄС не веде до помітних
практич. кроків на зближення через слабку екон. кон’юнктуру, нестабіл.
правову базу, несприятливий соц. клімат у самій У. Створення
заінтересованими державами певних організаційних структур на практиці не
просто породжує дод. інструменти досягн. тих або ін. цілей цих держав, а
ще й веде до виникн. нових інтересів. Сам факт існування суп. структур,
зокрема й міжн. хар., породжує власну логіку їх життєдіял., автономні
інтереси заінтересованих функціонерів та громадс., підприємн. об’єднань.
Прикладом перетвор. міжн. орг. на самостійного та надзвичайно впливового
суб’єкта екон. життя є МВФ. Дедалі важливішу позитивну роль відігр.
міжн. гуманітарні, екол. орг., діял. яких відповідає сучасним викликам
загальноцивілізаційного або регіонал. масштабів. Вони здійснюють
мобілізацію коштів з метою допомоги країнам, які найбільше потерпають
від голоду, епідемій, сприяють виробленню енергозаощадж. моделей
технологіч. розв. Своєрідний інститут наддерж. суб’єктності МЕД
становлять угрупов. держав відпов. до прийнятих ними режимів взаємної
кооперації. Такими режим., у послідов., яка відпов. інтеграційн. глибині
об’єдн. країн, є: преферен. торг. угода, зона віл. торг., мит. союз,
спіл. ринок, повн. екон., соц.-політ. союз. Особл. сферою міжн.
співроб., яка тісно пов’яз. з макрорівнем регулюв., є діял. двостор.
міжн. інститутів екон. співроб. Двостор. інститути, які покликані
сприяти міжн. екон. співроб., є надзвич. числен. й різноманіт., а
природа та хар. діял. кожн. з них визначаються індивідуал. практ. цілями
створ.

19. Міжнар рух технологій: предмет та сучасні тенденції.

Сучасний хар. міжн. співроб. відзначається значним поширенням обміну
високотехнол. тов., так званої невидимої торг. з приводу надання
технолог. послуг. Можна констатувати і подальше розшир. бази виробн.
кооперування, поглибл. спеціалізації та диверсифікацію факторного руху,
передусім завдяки переміщенню технологій як уособлення капіталу.
Нарешті, відбувається глобалізація усієї сист. відносин з приводу
відтвор. дедалі більш технологічно насиченого госп. життя. Причому по
всіх напрямах інтернаціоналізованої екон. діял. визначальну роль
відіграють взаємини у зв’язку з прогресивними технологіями, новими
формами НТП — сучасними реаліями міжн. кооперації та поділу праці.
Технологічний розв. не просто є складовою заг. прогресу людства. Він
випередж. зміни в інститут. сфері, під нього «підлаштовуються» відносини
між екон. агентами, які реалізуються як на нац. ринках, так і на рівні
глобалізованого ринков. середов..

Технол — це знання, які можна викор. для виробн. тов. та посл. з екон.
ресурсів, або наукові методи досягн. практ. цілей госп. діял.
Відбувається постійне збільш. частки тов., які є носіями інформац.
технологій, прямими або опосередков. продуктами прикладних науков.
розробок. Щодо факторного руху, в основі якого лежить технолог. розв.,
можна зазначити активну міграцію науков. кадрів протягом 80—90-х років
XX ст., вин. технол. ніш для прямого інвестув. капіталів за кордоном.
МЕД з приводу розв. технологій виникає як уособлення їх руху, передання
технологій у міжн. масштабі в тій або іншій своїй формі.

Міжн. передання технол— це рух науково-технічних досягнень —
конструкторських рішень, систематичних знань та виробничого досвіду на
комерційній або безвідшкодувальній основі через нац. кордони (кордони
митних територій) з метою кращого перероблення ресурсів, підвищ.
ефективності виробн. та максиміз. прибутку, включ. такі стадії та види
виробн. діял., як пром. застосування, управлінська діял., маркетинг
тощо. З огляду на носіїв, за допом. яких може здійсн. міжн. передавання
технологій, можна визначити такі його форми: • у суто інформаційному
вигляді — за допом. закупівель ноу-хау, патентів, інформац. пакетів, за
використання як паперових, так і електронних носіїв інфо.; • у вигляді
високотехнолог. товарів (тобто коли предметом міжн. торг. стають
високотехнолог. товари); • у випадках поставок технологічного обладнання
під час реалізації міжн. виробн. проектів (здебільшого — у вигляді
внеску одного з учасників міжн. спільн. підприєм. до статутного фонду у
формі технологій, ноу-хау); • у випадках міжн. міграції висококваліфік.
науково-технічних кадрів (для країни-донора це так зв. відплив умів —
явище типове для країн пострадянс. простору, зокрема У.). Зазначені
форми передання технологій можна умовно віднести до двох класифікаційних
груп, виокремивши комерційні та некомерційні форми. Комерц. форми міжн.
передання технологій реалізуються за умови оплати покупцем
науково-технічних знань та практично корисної інфо., що передається йому
продавцем. Некомерц. форми, пов’язані з поширенням інфо. про НДДКР, яка
не містить секретів виробн. та патентоспроможні за своєю природою
винаходи. Такими формами можуть бути науково-технічні публікації, навч.
література, довідники, огляди, реферативні видання, матеріали
конференцій, симпозіумів тощо.

Ще тенденціями є значне пошир. сучасних технологій, інформатизації,
домінування у вартості кінцевої продукції знань, нематеріальних
компонентів. У сфері МЕД про «постіндустріальні» тенденції кажуть у
зв’язку з поширенням у номенклатурі торгівлі, спільному,
інтернаціональному виробн. високотехнологічних тов., електроніки,
сучасних видів комунікації, ноу-хау, власне ідей.

20. Поняття та роль руху технологій в сучасній МЕД.

Технології — це знання, які можна викор. для виробн. тов. та посл. з
екон. ресурсів, або наукові методи досягн. практ. цілей госп. діял. МЕД
з приводу розв. технологій виникає як уособлення їх руху, передання
технологій у міжнародному масштабі в тій або іншій своїй формі. Міжн.
передання технологій —рух науково-технічних досягнень — конструкторських
рішень, систематичних знань та виробничого досвіду на комерційній або
безвідшкодувальній основі через нац. кордони (кордони митних територій)
з метою кращого перероблення ресурсів, підвищ. ефективності виробн. та
максиміз. прибутку, включ. такі стадії та види виробничої діял., як
пром. застосування, управлінська діял., маркетинг тощо.

Міжн. співробітництво в науково-технічній сфері відіграє активну роль у
формув. сучасної відкритої екон. сист. Таке співроб. сприяє: •
підвищенню ефективності нац. виробництва, процесів відтворення; •
забезпеченню більшої наукомісткості нац. виробництва завдяки як
технологічній спеціалізації, так і залученню іноз. технологій у вигляді
товарів, ноу-хау тощо; • підвищенню добробуту, розв’язанню засобами
технічного прогресу соц. проблем по тих напрямах, по яких це можливо; •
поліпшенню екологічної ситуації завдяки запровадженню енергозаощадливих
та менш матеріаломістких технологій, використанню альтернативних
природним матеріалам та більш функціональних нових хімічних,
біохімічних, керамічних речовин.

21. Методи регулювання МЕД в державі.

Держ. регулюв ЗЕД здійснюється за допом. адміністративних та ек методів.
Адміністр. методи безпосередньо впл. на госп. відносини. Їх
найдоцільніше застосовувати за умов екон. нестабільності, зростання
дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило, протягом короткого
терміну з метою захисту екон. країни або її відродж. через мобілізацію
та оптимальне використ. ресурсів. До них належать ембарго (повна
заборона ЗЕД), ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару та
ін. Економічні —діють через ринк. механізм. Екон. методи регулюв.
займають провідне місце в період стабілізації економіки. До них належ.
митні тарифи, збори, імпортні депозити (в галузі імпорту), пільгові
кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від сплати податків
тощо (в галузі експорту). Важливу роль з-поміж екон. методів регулювання
ЗЕД відіграють валютні обмеження, які спрям. на розширення або отримання
розв. зовн.екон. зв’язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу
зовн. торг., рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та
інших платежів. У галузі зовн. торг. валютні обмеження вважають
опосередков. фактором стримув. імпорту, оскільки використ. валюти на
закупівлю іноз. тов. дозволяється лише після отримання на це спец.
дозволу. Регулюв. залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на
підвищ. ефективності іноз. інвестування в екон. країни. Воно має
подвійний характер. З одного боку, держ. регулюв. сприяє створенню
сприятливого інвестиційного клімату за допом. держ. гарантій та надання
пільг, а з іншого — обмежує вплив іноз. капіталу на екон. країни, яка
залучає такі кошти. У сист. зовн.екон. відносин держави головне місце
належить торговельній діял. Саме зовн. торг. була тією початковою формою
міжн. госп. діял., яка стимулювала розв. інших її видів. Регулюв.
зовн.торговел. діял. здійснюється за допом. екон. та адміністр. методів.
Екон. методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Центр.
місце в держ. регулюванні зовн. торг. належить тарифному регулюв, яке в
Україні спирається на Закон “Про єдиний митний тариф”. До нетарифних
методів держ. регулюв. ЗЕД : надання субсидій виробникам експ. товарів,
пільгове експ. кредитування, застосув. індикативних цін, установлення
мінімал. митної вартості на окремі тов. та ін. Субсидії спрямовано на
підтримку нац. виробників. Експ. кредитування передбачає фін.
стимулювання розвитку експорту нац. товарів. У системі нетарифних
інструментів є вагомими індикативні ціни, застосування яких спрямов. на
збільшення валютних надходжень від експ. продукції і зменш. валютних
витрат на закупівлю імп. товарів. До най пошир. адміністр. інструментів
держ. регулювання ЗЕД належать квотування та ліцензування. Квотування —
це кількісне обмеження імп. або експ. певної категорії товарів, а
ліцензування — це умови і порядок надання держ. органами спец. дозволу
на ввез. або вивез. таких тов. Перелік тов., щодо яких встановлюються
спец. експ.-імп. режими чи взагалі забороняється експ. та імп.,
затверджується КМУ. Надання квот та ліцензій на експ. та імп. тов. і
посл. здійснюється Міністерством економіки. Іншим напрямом держ.
регулюв. ЗЕД є управління іноз. інвестиціями. Світовий досвід свідчить,
що країни з перех. екон. не можуть вийти з екон. кризи без залуч. іноз.
інвестицій. Використання таких інвестицій сприяє формуванню нац.
інвестиційних ринків, макроекон. стабілізації екон. й уможливлює
вирішення окремих соц. проблем перех. періоду. Тому іноз. інвестув.
посідає особливе місце в структурі зовн.екон. пріоритетів укр. екон.

22. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки.

Ефективність МЕДкраїни визначається цілим комплексом факторів. За своєю
природою ці фактори можуть бути пов’яз. із застосув. тих або ін. методів
макроекон. регулюв., тобто стосуватися внутр. аспектів відкр. екон.;
вони можуть мати геополітичну природу, бути пов’яз. із створ.
сприятливого міжн. клімату для виробн.-збутов. діял., тобто стосуватися
аспектів зовн. Доводиться констатувати, що надзвич. обтяжливими стали
для У. реалії постсоціалістич. господарства з надмірн. роллю держави,
аномально великим навантаж. щодо функції централізованого перерозподілу
виробленого продукту на виробника, реал. сектор екон.. Оптимізація екон.
політики має бути пов’яз. і з виробленням адекватних принципів
макроекон. регулюв.. Отже, при розв’язанні конкрет. практ. геоекон.
завдань розв. відкр. екон. У. відразу постає велика к-сть складних
питань структурно-регулятивного хар., які потребують ґрунтовної оцінки,
таких як лібералізаційно-інтеграційний процес ГАТТ/СОТ. Проте в цьому
зв’язку потребує з’ясув. питання про визначення геоекономічних лімітів
інтеграції, тобто тієї межі, за якою можуть розпочатися руйнівні
відносно нац. відтворювального комплексу процеси. Адже необхідним є
створення ефективної сист. відкр. екон. в умовах радикал. структурної
реформи. Інколи, як в укр. випадку, ці завдання відбуваються у новій
нац.-держ. визначеності.

Механізм саморегулюв. сучасної відкр. екон. органічно охоплює сист.
взаємозв’язків із зовн. середов. Отже, на етапі формув. ефективної ринк.
моделі господарювання У. необхідно віднайти такі організаційні,
макроекон. та норм.-прав. структури відкр. екон., які були б адекватними
наявному виробн. потенціалові, умовам світ. ринку, сучасним
інтеграційним закономірностям. Що стос. функціональної, а також
організаційно-політичної сторони дійової та ефективної моделі відкр.
екон. У., то по-перше, це стратегічні орієнтири, що відображу.
довгострок. пріоритети та цілі нац. розв. Вони мають враховувати, що
національне не може не відповідати загал. тенденціям розв. МПП,
виробничих циклів та еволюції самої світогосп. сист., а також
домінантних тенденцій розв. регіонів, до яких тяжіє укр. екон, Проте
вони повинні обов’язково відбив. нац. специфіку, існуючого в країні
виробн. та ресурсн. потенціалу, а також сприяти його якомога повнішому
розкриттю. По-друге, це кон’юнктурність та врахування реал. можливостей
укр. екон., її здатності посідати певне місце в сист. виробн.
спеціалізації та міжн. торг. на поточний момент, а також реал.
можливостей щодо отримання певної частини перерозподілюваного світ.
доходу. При цьому з метою більш дійового та оперативного викор.
результатів прогнозув. кон’юнктури необхідно розробити комплекс засобів
впл. на ринкові механізми експ.-імп. діял., процеси міжн. кооперації за
допом. фіскальних інструментів та інвестиційн. регулюв.

Фінансово-монетарні методи держ регул відкритої ек системи.

Методи держ регул відкритої ек систем:

– грошово-кредитні (монетарні);

– бюджетно-податкові;

– зовнішньоекономічні;

– соціальні.

До блоку грошово-кредитних інструментів відносять такі, що регулюють
пропозицію грошей:

– політика відсоткової ставки;

– резервні вимоги до банківських установ;

– операції центрального банку на відкритому ринку з державними цінними
паперами;

– валютна політика;

– емісія грошей.

Основними методами кредитно-грошового регулювання є:

1.Регулювання розмірів банківських резервів;

2.Маніпулювання обліковими ставками;

3.Операції на відкритому ринку (купівля-продаж центр банком деяких видів
ЦП).

Зважаючи на те, що механізм ринку в економіці перехідного періоду
України ще не працює, грошово-кредитний механізм регулювання не
відпрацьований, економіка регулюється переважно за допомогою
фінансово-бюджетних методів.

Сутність фінансово-бюджетних методів регулювання полягає у
встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким
розрахунком, щоб вони гасили коливання економічного циклу, сприяли
високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом якшували дефляцію
(застій).

До фінансово-бюджетних методів відносять:

1.Маніпулювання ставками податків;

2.Державними витратами;

З метою встановлення рівноваги на ринку.

Перехід до ринкової економіки пов язаний із запровадженням цілісної
податкової системи, яка у світовій практиці ДРЕ знаходиться в одному
ряду з бюджетним фінансуванням пріоритетних напрямів і дією через
процентну політику на грошовий обіг.

З 1993 р. в Україні чинні такі види податків: податок на добавлену
вартість, акцизний збір, податок на прибуток доходи, екологічний по
даток, податок з власників транспортних засобів, податок на землю.

Закони: ВРУ  Закон  вiд 20.05.1999 « HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘679-14’)” Про НБУ»; ЗУ «про ПДВ та оподаткув-я
прибутку», 2002 HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘1-2002-з’)” Спільна
заява КМУ та НБУ про взаємодію у реалізації економічної,
грошово-кредитної та валютної політики .

ТНК в системі МЕД .

ТНК – це міжнародні за складом та хар-ром діяльності суб’єкти господ
життя, які функціонують на принципах корпорант власн-ті з акціонерною
формою управл та розподілу прибутків у між нар масштабі. Вони реалізують
єдину політику керовано з єдиного центру.

Останнє десятиріччя хар-ся значним посиленням ступеню
транснаціоналізації світової економіки, поглибленням взаємозалежності,
цілістності світу. Одним із центральних суб”єктів глобальної
трансформації світового ек простору стали ТНК. Вони діють переважно у:
автомоб промисл-ті, видоб і транспортув нафти, вир-ві електронного та
електричного обладнання.

Взаємозалежність кр, у тому числі промислово- розвинутих і тих, що
розвиваються, стає однією з найістотніших рис процесу глобалізації св
ек-ки. Ост роки виявляють нові форми прояву взаємозалежності, в тому
числі пов’язані зі створенням єдиних систем інтегрованого вир-ва ТНК. В
переважній більшості афро-азіатських та латиноамер кр були переглянуті
закони, які регулюють діяльність ТНК, з метою максимального залучення
іноз інвестицій. Головною ідеєю такого підходу є можливість
взаємовигідного співроб-ва ТНК та приймаючої кр. Однією з найважл причин
лібералізації інвестиційних режимів, стала ек необхідність для країн
переферії включення ресурсів ТНК до процесу нац відтворення. ТНК дають
приймаючій країні інтегрований пакет видимих і невидимих активів
(фін-ня, ноу-хау і технологія, маркетинг, канали реалізації, управл-кий
досвід), збільшуючи, таким чином конкурентну здатність, стимулюючи ек
зростання.ТНК зачасту включають компанії приватної, держ та змішаної
форм власності, що знаходяться у різних кр., можуть здійснювати значний
вплив на діяльність інших, особливо у сфері обміну знаннями та
ресурсами. Сьогодні ТНК контролює до 0,5 св пром виробництва, 63 % зовн
торгівлі, 4/5 патентів та ліцензій на нову техніку, технології та
“ноу-хау. Всього у світі діє біля 75 тис.ТНК, що мають у більш ніж 150
країнах 800 тис. філій.

В останні роки ТНК створ глоб світові альянси, які здійсн-ть сумісні
наук досліджень, обмін технологіями, спільне використання виробничих
потужностей, просування на ринок продукції учасників альянсу із
використанням потенційних можливостей та ринків кожного.

В У цю схему успішно втілюють у життя амер, нім, британські,
південнокорейські світові конгломерати. У поки що є лише спостерігачем
загальносвітового процесу інтеграції та глобалізації ТНК. Більшість ТНК
з’явилося в Україні на початку 90-х.

Серед найвідоміших: Mittal Steel, Coca-Cola, British American Tobacco,
Henkel Bautechnik, Robert Bosch, Kraft Foods.

Величезна к-ть ТНК в Україні зосереджені у нафтогазов сфері: у сфері
нафтопереробки – російські «Лукойл», «Тюменськ Нафтова Компанія»,
«Татнефть», «Славнефть», «Группа Альянс», «Юкос»та казахстанська
«Казахойл» («КазМунайГаз»); в сфері транспортув нафти – російські
«Сургутнефтегаз», «Роснефть», «Транснефть», «Сибнефть»; у сфері поставок
та транспорт газу – російські «Газпром» та «Ітера».

Закони: Міжнародний кодекс поведінки ТНК; Протокол з питання підготовки
проекту Угоди між Урядом України та Урядом РФ про основні принципи
створення cпільних укр-рос транснац-х ек структур 1993р.; HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘997_716’)” Рішення Ек ради СНД “Про Рекомендації з
розробки організаційних проектів транснаціональних корпорацій” 2000р.

Малий та середній бізнес (МСБ) в МТ.

Єфетк масштабності, концентрації виробн-збутових, капітальних
потенціалів і маркетингових умов являє собою значний фактор підвищення
ефективності ЗЕД. Але ці позитивні характеристики в сфері м/н екон
співроб-ва взаємодії крупних монополістичних утворень не є перевагами
універсального характеру. В найбільшій мірі цім потребам (гнучкість,
еластічність, чутливість до змін коньюктури попиту) відповідають малі та
середні фірми. Особливістю та перевагою малого та середнього бізнесу в
іноваційної сфері є спрямовування на безпосереднє отримування прибутку,
комерціоналізованість та оперативність.

Основні переваги підпр-ств МСБ: *гнучкість та маневрування, легко
пристосовуються до змін попиту, швидко налагоджують випуск нової
продукції, *досить гарна виживаємість при погіршенні екон коньюктури,
*людський фактор *вдале поєднання еконо-их та психол-их мотивів через
можливість власника приймати госп рішення самостійно, *висока
оберненість капіталу, що забезпечує високі екон показниеи репродуктивн
діяль-ті, *можливість забезпечення великої норми прибуткупри низької
долі на ринку через вдосконалення якості продукції, *використання
факторів рідкосності та спецефічності товару, *орієнтованість на негайне
практичне вирішення проблем.

Найголовніша конкурента перевага малих підпр – здатність оперативно
перебудувати свою виробничу програму під пресом ринку Найбільший недолік
– мала величина. Основна спрямованість стратегій малих фірм –
мінімізація гостроти конкуренції з великими фірмами та макс використання
їхньої гнучкості.Середні фірми стиснути між малими та великими фірмами
та орієнт-ся на стратегію ніши. Вибір стратегії залежить від темпів
росту середньої фірми та темпів зростання ніші, де фірма оперує.

По Україні:

Відбулося підписання угоди між АТ “Західно-Українським комерційним
банком” і Кредит Банком С.А. (Польща) про відкриття кредитної лінії на
14 мільйонів доларів США для кредитування українського малого та
середнього бізнесу.

Уперше в Україні розпочата акція, яка, за сприянням стратегічних
інвесторів — Кредит Банку і ЄБРР, буде фінансована українським банком.
Всього під цю акцію призначено 16,5 млн доларів США, оскільки в стадії
підписання знаходиться ще угода з ЄБРР на 2,5 млн доларів США. Кошти
плануються використати для надання кредитів українським підприємствам,
що працюють у сфері торгівлі, транспорту і виробництва товарів народного
споживаня.

Сьогодні МСБ вже істотно впливає на такі макропоказники, як приріст
ВВП і промвиробництва. Приріст промислового виробництва на 7,1% за
перший квартал 2006 року багато в чому вдалося «витягнути» за рахунок
харчової промисловості, поліграфічної галузі, виробництва пластмасових
виробів. Саме в цих галузях переважають невеликі підприємства.

Ще однією ілюстрацією розвитку сер й малого бізнесу є зростаючий попит
підприємців на фінансові послуги та підвищ вимог до їх якості.

Закони: Розпорядж През України  10.06.2002 HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘148/2002-рп’)” Про Всеукраїнську нараду з питань
розвитку малого і середнього бізнесу ;  Розпорядж   През України вiд
28.12.1994 HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘201/94-рп’)” Про Міжнар
конгрес малого бізнесу ; Указ През Укр  вiд 10.10.1995   HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘943/95’)” Про заходи щодо використ фінансової
допомоги Уряду США для розвитку сер та малого бізнесу в Укр .

СП як форма МЕД: види та мотиви створ.

СП – міжнародні господар-ські організації, які ведуть спільну виробничу,
збутову, посередницьку та іншу діяльність за участю одного або кількох
українських підприємств чи приватних осіб і одної або кількох іноземних
фірм.На сучасному етапі входження України в світові ринкові відносини
СП є однією з найефективніших форм міжнар ек-го співр-ва. Оскільки
завдяки залученню іноземного капіталу ця форма міжнар співр-ва сприяє
створенню додаткових каналів для притоку матеріальних та фінансових
ресурсів, передумов послідовної її інтеграції до системи світових господ
зв’язків. СП є найбільш ефективною формою впровадж в країні нових
технологій, сприяє покращенню постачання споживчих товарів, підвищення
якості обслугов продуктивності праці, економії ресурсів, збільшенню
надходження іноземної валюти, заміщенню імпорту.

Існують певні тенденції, які якісно хар-ють розвиток СП в Україні:

-переважання партнерів з країн, що розвиваються, за кількістю створених
СП за розмірами іноземних інвестицій; -створення СП, як правило, на
двосторонній основі; -орієнтація СП на виробництво товарів, якими
світові ринки практично насичені та сферу послуг; -обережність західних
партнерів щодо великих інвестицій, що зумовлена відсутністю надійних
гарантій їх захисту, наявність прямого та побічного контролю за такими
інвестиціями; -частка українських партнерів у статутном фонді
коливається від 40-90% і в середньому дорівнює 55%; -активна участь у СП
малих зарубіжних фірм, орієнтованих на швидку віддачу невеликих
інвестицій або вигоду від разових операцій; -зосередження СП у
промислових центрах і районах України, зокрема в м. Києві.

За формою ведення бізнесу СП можуть бути: спільним АТ, товариством
з обмеженою відповідальністю або іншою формою, яка не суперечить чинному
законодавству України. На території України СП може бути створене:а)
шляхом його заснування; б) внаслідок придбання іноземним інвестором
частки участі у діючому підприємстві без іноземної інвестиції;в) через
придбання юридичною чи фізичною особою України частки участі у
підприємстві із 100% іноземною інвестицією.

Важливе значення для розвитку економіки України має залучення
іноземних інвестицій. При цьому актуальним є використання таких
механізмів, які передбачають залучення іноземного капіталу в значних
обсягах. Стаття 3 ЗУ „ Про режим іноземного інвестування” визначає, що
однією із форм здійснення іноземного інвестування в Україні є часткова
участь іноземних інвесторів у підприємствах, що створюються спільно з
українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих
підприємств.

Створення СП в Україні на сьогодні є актуальним та позитивним, оскільки
СП дають значні інвестиції та нові технології управління, стимулюють
процес вир-ва в Україні конкурентоспроможної продукції, полегшують її
вихід на міжнар ринки.

Етапи створ.СП: 1) попередня оцінка ринку та можливостей збуту; 2) вибір
партнера по майбутній угоді; 3) розроблення бізнес-плану та подальше
техніко-екон.обгрунтування створ-ня СП; 4)підписан.протоколу про наміри.
”Інвестиційний клімат” в Укр.- не сприятливий, тому необхідно здійснити
ряд заходів: 1.слід встановити економічну стабільність в країні;
2.стабілізувати законодавчі акти; 3.організаційно сприяти іноземним
інвесторам у процесі створення та реєстрації СП. Іноземною фірмою, яка
створила два спільних підприємства з видобутку нафти й газу під
Полтавою, стала невелика британська компанія “Джей Кей Экс ойл энд гэс”,
а другою стала інша англійська фірма “Рэмко”. В Кременчузі діє
СП«IVECO-КрАЗ», в Запоріжжі – українсько-корейське СП “
АвтоЗАЗ-Daewoo“.

Актуальною для України є така форма виходу підприємства на зовнішні
ринки, як «СП». На сьогодні поняття і статус СП визначається Законом
України „Про зовнішньоекономічну діяльність”. Однак, згідно з Державним
класифікатором „Класифікація організаційно-правових форм
господарювання”, затвердженим наказом Державного комітету України з
питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004
р., чинним законодавством не передбачається створення та державна
реєстрація нових підприємств з організаційно-правовою формою „СП”.

За даними Держкомстату, станом на 1 січня 2007 р. в Україні існує
близько 5148 СП.

МЕДУ за умов євробудівництва.

ЄС утворено згідно з Маастріхтськ угодою, 1992 року; дія з 1993 р. ЄС
являє собою вищий ступінь еволюції західноєвроп інтеграції, яка пройшла
стадії Європ об’єднання вугілля і сталі, Євратому та Європ ек
співтов-ва. Сьогодні ЄС складається з 27 західноєвроп країн (Німеч,
Великобр, Фр, Італ, Іспан, Нідерланди, Бельгія, Люксемб, Данія,
Ірландія, Португ, Греція, Австрія, Фінлянд, Швеція, та з 2004 року –
Чехія, Естонія, Литва, Латвія, Словенія, Словачч, Кіпр, Польща, Угорщ,
Мальта). З 2006 р-Рум і Болг.

Ураховуючи роль ЄС в с-мі міжн. відн-н у цілому і відн-н екон хар-ру
зокрема, зміни заг. ситуації у світі, багато д-в висловл своє бажання
стати його членами. Уже подали відпов. заяви Туреч, Швейц та Норв. У
зв’язку з цим вироблені критерії прийняття нових чл. до ЄС,
країна-претендент до вступу в цей союз передусім має бути європ, демокр
і поважати права людини. Крім того, вона повинна мати функціонуючу ринк
ек-ку, прийн інтеграц закон-во ЄС і бути в такому стані, що дає можл-ть
реаліз зовн пол-ку співтов-ва. Слід зазнач, що змінилася пол-ка ЄС і
стосовно кр Сх. Євр.

Наприк 1991 р. була уклад угода з Польщею, Угорщиною, Чехословач (нині
Чехія і Словаччина) – зараз вони є членами ЄС (з 2004), в 1992 р—з
Болгарією і Румунією щодо їх асоціації в Союзі. Парламенти 15 держав —
членів Євросоюзу ратифікували ці угоди, а в зазначених кр були проведені
нац. референдуми, на яких громадяни висловили свою думку про вступ до
цього євр. угруповання.

1951 в ЄС вступили Бельгія,Італія,Люксемб,Нідерл,Німеч,Франц.

1973- ВелБрит. Данія, Ірланд.1981-Греція.1986- Іспанія,
Португалія.1995- Австрія. Фінляндія, Шнеція.2003-2004 року в ЄС вступило
ще 10 країн: Латвія, Литва и Эстонія;Польша, Угорщ, Чехія, Словакія;
Кіпр, Мальта.2006-Болгарія,Румунія.

Зараз ЄС нараховує 27 країн-членів. Планується вступ Туреччини,
Хорватії, Югославії.

У 1998 була затвердж Стр-я інтеграції Укр до ЄС, що має забезп.
входження держави до євр. політ, екон і прав простору та отримання на
цій основі статусу асоц. члена ЄС, що є гол. зовн-політ. пріоритетом Укр
у середньостр. вимірі. Пріоритет на найбл. роки в галузевій співпраці
віддається сфері транс’європейських трансп, електроенергет. та інформ.
мереж, співроб-ву в галузі юстиції, бор-бі з організ. злочинністю,
митній справі, наук-досл.сфері, пром. і с/госп-кій кооперації тощо. Заг.
стр-я ЄС щодо Укр ухвалена Євр радою у 1999 р. Вона розрах. на 4 роки і
є док-том, що закладає засади співпраці з державою, яка не є
безпосереднім претендентом на вступ до Союзу. Основні положення стос-ся
підтримки Укр з боку ЄС в екон, політ, культ сферах, а також у галузі
юстиції і внутр. справ.+ ЗУ про Концепт адаптації зак-ва У. до зак-ва
ЄС,2003, Програма інтеграції У до ЄС,2000. ЗУ проЗЕД 1991, ЗУ про між
нар догов-и Укр 2004.

Пріоритетом Укр у середньостр вимірі. Економічна інтеграція та
розвиток торговельних відносин між Україною та ЄС передбачають
лібералізацію та синхронізоване відкриття ринків ЄС та України, взаємне
збалансування торгівлі, надання на засадах взаємності режиму сприяння
інвестиціям з ЄС в Україну та українським експортерам – на ринках ЄС,
запровадження спільного правового поля і єдиних стандартів у сфері
конкуренції та державної підтримки виробників, ліквідацію обмежень
розвитку конкуренції та обмеження застосування засобів протекціонізму.
Пріоритет на найбл роки в галузевій співпраці віддається сфері
транс’європейських трансп, електроенергет та інформ мереж, співроб-ву в
галузі юстиції, бор-бі з організ злочинністю, митній справі,
наук-досл.сфері, пром. і с/г-кій кооперації.

Європ вектор зовнішньоек діяльн-ті як фактор перспект інтеграл моделі:
резерви співр-ва.

Європейський вибір Укр став закономірним наслідком відновлення
країною державної незалежності. Він викристалізувався з усієї
попередньої історії укр народу і його зв’язків з іншими народами Європи,
його культури та глибоких демократичних традицій.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Укра та ЄС базується на
впровадженні Укр Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами угоди
про партнерство й співробітництво та Плану дій у рамках Європ політики
сусідства. Належна реалізація плану дій має сприяти поступовій
інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для
започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політ метою плану
дій має стати укладення нової угоди з ЄС, яка повинна замінити чинну на
сьогодні угоду про партнерство й співробітництво, строк дії якої
завершується на початку 2008 року.

Пріоритетним для Укр є реалізація Європ напряму моделі відкритої
економіки з урахуванням новітньої політики та сучасного етапу розширення
ЄС; адаптація зак-ва України до зак-ва ЄС у пріоритетних сферах протягом
2004-07рр.; розв’язання проблем, пов’язаних зі вступом Укр. до СОТ;
створення зони вільної торгівлі з ЄС, яка б передбачала функц-ня
ринкових інструментів, гарантув правових норм у ділов сфері, провадило
стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визнач права вл-ті
тощо; поступове залучення Укр. До участі у галузевих програмах ЄС;
запровадження у 2007р. Нових інструментів в сфері технічної допомоги;
інтеграція інфраструктурних мереж Укр в європ-кі енергетичні, трансп, та
телекомунікаційні мережі; розрахунок та реалізація проектів,
розрахованих на стратегічне технічне та техніко-ек-не співр-во на
2008-2012рр.; повне виконання Україною зобов’язань за укладеними між
нар угодами до 2015р.

На сьогодні динамічно розвивається торгов-економ співр-во між
Україною та ЄС. Стабільно зростає двосторонній зовнішньоторгов обіг та
прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. Розширений
ЄС є найбільшим зовнішньоторг партнером України. Його частка у
загальному обсязі зовнішнього товарообігу Укр сягає 29,8 відсотка, тобто
близько третини зовнішньоекономічної діяльності Укр орієнтується саме на
цей ринок. Для порівняння -частка Росії становить 29,12% загального
обсягу товарообігу. Обсяг торгівлі товарами з країнами ЄС становив у
2005 році 21,1 мільярда доларів, обсяг торгівлі послугами — 3 мільярди
доларів США. У першому півріччі 2006 року торговельний обмін товарами та
послугами між Україною та ЄС зріс на 15,9 відсотка.

Закони: ЗУ «про ЗЕД» від; «Угода про партн-во та співр-во між Укр
та ЄС, 94р.», План дій «Система Укр-ЄС», 2005р; Декларація Європ.
Комісії «Ширша Європа-сусідства: нові рамки відносин зі східн та південн
сусідами».

Проблеми розвитку зв’язків України з країнами ЄС:1. Подолання негативно
впливаючих зовнішніх факторів, тобто господарської кризи, політичної та
соціальної нестабільності. 2. Поліпш якісних хар-к вітчизняних товарів:-
нарощув обсягів та перехід в категорію товарів, що класифікуються, –
припинення обігу сурогатів та незаконної діяльності. 3. Підвищ ролі
держави, для чого потрібно: – створення державної довгострок концепції
та політики дій в галузі відновлення зовнішніх зв’язків та його
регулювання; – формув узгодженої системи державного регулювання; –
прискорене утворення регулятивної інфраструктури та правової бази. 4.
Підвищення якості продукції та надання товарн виду. 5. Зниження рівня
інфляції в укр економіці.

Інтеграційні проблеми СНД та Укр.

Україна здійснюватиме розвиток співробітництва в рамках СНД з
урахуванням обраного державою стратегічного курсу на європейську та
євроатлантичну інтеграцію.

Свою діяльність у рамках СНД у 2006 році вітчизняна дипломатія
здійснювала на основі визначених керівництвом держави концептуальних
засад участі Укр в СНД, зокрема, положень Угоди про створення СНД від
1991 року, застережень ВРУ від 1991 року до зазначеної Угоди, Заяви ВРУ
1991 року з приводу укладення Укр цієї Угоди, Угода про створення Зони
вільної торгівлі від 15.04.1994р.

Виходячи з національних інтересів, Укр не підписала Статут СНД. Таким
чином, вона має в СНД юридичний статус асоційованого члена, не більше.
Україна не взяла участі в Митному та Платіжному союзах.

Сьогодні інтеграційні спроби розгортаються на якісно новому тлі. Якщо
раніше країни переживали досить глибоку кризу, то сьогодні можна
говорити про економ стабілізацію і навіть ек зростання. Водночас дається
взнаки тягар колишніх проблем. Така тяжка спадщина для Укр —
нагромаджений зовнішній борг (передусім перед Росією й Туркменіст).

В умовах посилення конкуренції на світових ринках національні виробники
прагнутимуть зміцнити свої позиції на ринках країн СНД, хоча в цьому
разі коректніше говорити про «перезавоювання» цих ринків, зокрема і в
конкуренції з виробниками третіх країн. А інструментом такого зміцнення
можуть стати й субрегіональні економічні угруповання. Таким чином, на
нашу думку, у перспективі на території СНД й далі розвиватиметься процес
формування субрегіональних угруповань. Це постійно ставитиме перед
Україною проблему відпрацювання своєї позиції, що неможливо без чіткого
визначення національних економ інтересів і місця України у світі загалом
і Євразійському регіоні зокрема.

Безумовною є тісна співпраця України у сфері ек співр-ва з країнами
колишнього СРСР як історично пов’язаними, в минулому
географічноцілісними господарськими одиницями. Але при всьому цьому у
співроб-ві Укр та СНД спостерігаються наступні проблеми: 1)сировинна,
енергетична та збутова залежність У від РФ та кр-н СНД, що блокуються з
нею у ек сфері, 2)деформована географ струк-ра Е та І, а ж до
монопольної залежності від окремих кр-н СНД, 3)дискремінаційна пол-ка
окрем держав СНД щодо У (квотування на укр-ки труби,цукор, велика кіл-ть
антидемп-их процесів), 4)низька конкурентоспром-ть укр-ої прод-ії,
5)неплатоспром-ть основних суб-в ЗЕД та велика кіл-ть товарообмінних
операцій, 6)недійова сис-ма митного контролю(значні обсяги контробанди,
7)нерозвиненність інфрастр-ри МЕД, в тому числі інформаційної, 8)значна
кіл-ть фіктивних інозем-их інвестицій, 9)значна еміграція
висококваліфікованих спеціалістів та претік нелегалів (в основному з
країн Середньої Азії), 10)значна зарегульованість зовнішньоек операцій з
окрем кр-ми СНД, 11)значний зовнішній борг У та його неврегульованість,
проблема обслуг-ня і через це- намагання окрем-их російських струк-р
зкупити укр-ку власність за борги. Незважаючи на все вище зазначене,
кр-ни СНД залишаються пріорітетними ек партнерами У.

Обсяг імпорту товарів та послуг з країн СНД становив 15449,8 млн.дол. і
збільшився в порівнянні з відповідним періодом попереднього року на
18,2%, з інших країн світу – відповідно 19078,5 млн.дол. і збільшився на
25,5%.

Частка експорту до країн СНД майже не змінилась і становила 33,8% 33,8%
(у січні-вересні 2005р. – 33,1%), при цьому питома вага імпорту з країн
СНД зменшилась до 44,7% (у січні–вересні 2005р. – 46,2%).

Закони: 1995, HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘997_b81’)” Рішення про
діяльність міждерж і міжурядових органів СНД, що займаються координацією
питань ек характеру .

Проблема співвідн векторів МЕД України.

Наша держава вже певний час знаходиться на роздоріжжі «Росія – США –
ЄС».

Всі три міжнародні сили є впливовими, стратегічними партнерами Укр. На
сьогоднішній день Уряд нашої держави активно провадить зовнішню політику
співробітництва по всіх трьох напрямках, проте це явище не влаштовує ні
США, ні Росію, ні ЄС. Адже гармонізація і пристосування українського
законодавства, цілей України одразу до трьох різнопланових систем
неможливе. Потрібно шукати компроміси, проте, будучи незначною в плані
впливовості та прийняття рішень на міжнародній арені, Україна підпадає
під вплив усіх трьох політичних систем.

На сьогодні динамічно розвивається торговельно-ек співр-во між Укр та
ЄС. Стабільно зростає двостор зовнішньоторгов обіг та прямі іноземні
інвестиції з країн ЄС в українську ек-ку. Розширений ЄС є найбільшим
зовнішньоторг партнером Укр. Його частка у загальному обсязі зовнішнього
товарообігу України сягає 29,8 відсотка, тобто близько третини
зовнішньоек діяльності України орієнтується саме на цей ринок. Для
порівняння -частка Росії становить 29,12 відсотка загального обсягу
товарообігу. Обсяг торгівлі товарами з країнами ЄС становив у 2005 році
21,1 мільярда доларів, обсяг торгівлі посл — 3 мільярди дол США. У
першому півріччі 2006 року торгов обмін товар та посл між Укр та ЄС зріс
на 15,9 %.

Стосовно наближення зак-ва України до законодавства ЄС, то
відповідно до плану дій Україна—ЄС цей процес у першу чергу має стати
передумовою подальшого розвитку економічних стосунків між Україною та ЄС
і безпосередньо впливатиме на процес створення зони вільної торгівлі між
Україною та ЄС, а також на співр-во між ними в різних сферах.

Президент України наголосив на необхідності розвивати прикордонне
співр-во України з Росією та потребі урегулювати його в тому числі і на
правовому рівні. На думку багатьох політичн діячів, найнадійнішим
партнером України була і повинна залишатися Росія. Підвищення цін на
газ, для України, є слідством того, що укра чиновники, які займаються
питанням закупівлі газу, не хочуть співр-ва з Росією. Вступ України до
НАТО може поставити «жирну крапку» на всіх програмах співробітництва
України та Росії, у тому числі в космічному, авіабудуванні, ВПК та
енергетичній сфері.

Деякі політичні сили вважають, що вступ і до ЄЕП, і до ЄС є для
України абсолютно рівноцінною втратою незалежності. Найгірша ж ситуація
для України — коли вона виявиться непотрібною ні ЄЕП, ні ЄС і фактично
опиниться у зоні ізоляції.

В той самий час Президенти України та США підписали спільну заяву
“Порядок денний нового сторіччя для українсько-америк стратегічного
партнерства”. Американський вектор розвитку Укр є надзвичайно бажаним,
небезпечним і найбільш слабко розвиненим на сьогодні.

Оптимальний розвиток України на сьогоднішній день — багатовекторна
зовнішня політика.

Закони: ЗУ «про ЗЕД» від; «Угода про партн-во та співр-во між Укр та
ЄС, 94р.», План дій «Система Укр-ЄС», 2005р; Декларація Європ. Комісії
«Ширша Європа-сусідства: нові рамки відносин зі східн та південн
сусідами». Міжнародний економічний форум “Україна – Росія:

розширення міжрег співр-ва”.

Перспективи інтеграції України в європ господ простір.

На сьогодні динамічно розвивається торг-ек співр між Україною та ЄС.
Стабільно зростає двосторонній зовнішньоторгов обіг та прямі іноземні
інвестиції з країн ЄС в українську економіку. Розширений ЄС є найбільшим
зовнішньоторговельним партнером України. Його частка у загальному обсязі
зовнішнього товарообігу України сягає 29,8%, тобто близько третини
зовнішньоек діяльності України орієнтується саме на цей ринок. Для
порівняння – частка Росії становить 29,12% загального обсягу
товарообігу. Обсяг торгівлі товарами з країнами ЄС становив у 2005 році
21,1 мільярда доларів, обсяг торгівлі послугами — 3 мільярди доларів
США. У першому півріччі 2006 року торговельний обмін товарами та
послугами між Україною та ЄС зріс на 15,9 %.

Україна та ЄС розвивають своє співр-во в якісно нових політ умовах, які
базуються на спільних цінностях і стандартах у всіх галузях, передусім,
у сферах демократії, верховенства права, забезпечення прав людини.

Основа двосторонніх взаємин – стратегія вступу України до цієї
загальноєвроп організації. У відносинах між Укр та ЄС активно розвивався
політичний діалог.

Найважлив середньостр пріоритетом у відносинах України з ЄС є укладення
нового базового договору – угоди європ типу на принципах інтеграції та
асоціації між Укр та ЄС. Про започаткування офіційних переговорів з
цього приводу було оголошено у ході чергового засідання Укр – Трійка ЄС
на рівні Міністрів закорд справ у Києві 2007 року. Нова угода покликана
закласти якісно глибшу юридичну базу двостор співпраці та замінити Угоду
про партнерство і співробітництво, десятирічний строк дії якої
завершується на початку 2008 року.

Пов’язаним із першим пріоритетом у відносинах України з ЄС є створення
зони вільної торгівлі, яке має особливе значення для України, адже
значно розширить доступ українських товарів та послуг до єдиного ринку
ЄС.

Укладення угоди про спрощення візового режиму, яку було парафовано
27.10.2006 р, є одним з важливих елементів якісно нового формату наших
відносин з ЄС. Хоча ця угода і не означатиме скасування візового режиму
для українських громадян, але вона є першим вагомим кроком у цьому
напрямку.

Неоціненним є досвід та підтримка Республіки Польща на шляху України до
європ і євроатлантич інтеграції. 2006 рік хар-ся стабільним та динаміч
політ діалогом між країнами. Між країнами діє система механізмів двостор
співр-ва. Польща стала найважливішим ек партнером Укр у Центр Європі.
Тенденції двостор торгівлі свідчать, що невдовзі товарообіг між Україною
та Польщею може перевищити рекордну для наших відносин позначку в 3,5
млрд. дол. США.

Особлива увага у рамках зовнішньополіт забезпечення європейського курсу
України вітчизняною дипломатією надавалася розвитку співпраці з країнами
Західної (передусім Німеччина, Франція), Північної (зокрема Данія,
Швеція та Норвегія), Центрально-Східної (Молдова, Румунія, Словаччина,
Угорщина, Чеська Республіка) та Південно-Східної Європи (Болгарією,
Грецією, Сербією та Хорватією), а також країнами Балтії (Естонія,
Латвія, Литва).

Потужний економічний і високотехнол потенціал Швеції, Фінляндії і Данії
завдяки діям української дипломатії є максимально відкритим, доступним і
здатним надавати вагомого сприяння у процесі імплементації планів дій
Україна – ЄС і Україна – НАТО.

Основними формами співр-ва Укр та ЄС сьогодні є технічна допомога,
торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з
боку ЄС Україна займає друге після Росії місце серед колишніх радянським
республік. Головними пріоритетами такої допомоги є ядерна безпека та
захист довкілля, розвиток приватного сектора.

Закони: ЗУ «про ЗЕД» від; «Угода про партн-во та співр-во між Укр та
ЄС, 94р.», План дій «Система Укр-ЄС», 2005р; Декларація Європ. Комісії
«Ширша Європа-сусідства: нові рамки відносин зі східн та південн
сусідами».

Особливості торгівлі товарами: укр специфіка.

Товарна т-ля –сук-ть зов/тог-х опер-цій з торгівлі за широкою
номеноменклатурою т-рів, які спрямовані на задов-ня потреб і на
нац.спож-чів. МТ України вже «зарекомендувала» себе важливим рушієм ек.
розвитку, гарантом нац. безпеки. Вона не тільки була однією з небагатьох
галузей і сфер господарської діяльності України, які протягом переважної
частини періоду незалежності мали позитивну динаміку зростання. МТ дала
змогу зберегти велику кількість спеціалізов виробництв, здійснити
важливі кроки щодо їх технологічної модернізації та інвестування.

Скорочення зовнішньоек діяльності України викликане негативним
впливом ряда внутрішних та зовнішніх чинників. Як наслідок фінансової
кризи зменшилися обсяги торгівлі з Росією – основним партнером України
(на неї припадає 37% зовнішньоторгів обігу країни). Це, звичайно,
значною мірою відбилося на скороченні загального зовнішньоторг обігу
України. Крім того, металургійна та хімічна продукція стає
неконкурентноспром на світовому ринку. Високі витрати на виробництво та
низька якість в порівнянні зі світовими вимогами обмежують можливості
цієї продукції для експорту.

Сальдо зовнішньої торгівлі товарами за 2006 року зменшилося у порівнянні
із 2005 року на 3,2% і склало -4,1%. У 2006р. обсяги експорту товарів та
послуг порівняно з 2005р. збільшились на 11,6%, імпорту 22,1% і
становили відповідно 33204,2 млн.дол. та 34528,3 млн.дол.США. Від’ємне
сальдо становило 1324,1 млн.дол. (у 2005р. позитивне сальдо – 1483
млн.дол.). Коефіцієнт покриття експортом імпорту становив 0,96 (у
1,05)(січні-вересні 2005р. В основному експортуються товари: –
неблагородні метали та вироби з них = 44 % (чорні метали – 34,5 %,
машини та устаткування – 9,3%); мінеральні продукти – 9,6% та продукція
хімічної промисловості – 10,6% та в країни: колишнього СРСР – 33 %,
Європа – 30% та Азія – 23,5 %. Імпортуються: мінеральні продукти – 47%,
машини та устаткування – 14%, пластмаси і каучук – 4,5%. В країни:
країни колишнього СРСР – 59% та Європа – 29%.

Загальний обсяг експорту товарів та послуг до країн СНД становив 11234
млн.дол. і збільшився в порівнянні з 2005р. на 14%, до інших країн світу
– 21970,2 млн.дол. і збільшився на 10,4%. Україна здійснювала
зовнішньо-торговельні операції товарами з партнерами із 210 країн світу.

Закони: Наказ Мінекономіки, Європ.інтеграці   11.07.2003   HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘z0628-03’)” Про затвердження Правил роздрібної
торгівлі продов товарами ; Міжнародний документ   ЄЕС, Австрія,
Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія;  Конвенція, вiд
25.03.2003 « HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘987_012′)” Конвенція про
спрощення формальностей у торгівлі товарами » ; Розпорядження КМУ
18.02.1998   HYPERLINK “javascript:OpenDoc(’95-98-р’)” Про заходи щодо
розвитку оптової торгівлі товарами вітчизняного виробництва .

Україна в системі торгівлі послугами.

В Укр існує тенденція до нарощування об’ємів торгівлі послугами.
Левова частка – трансп послуги -85%, трубопровідний транспорт -67%,
морського транспорту (13%), залізничного (10%), повітряного транспорту
(6%). Ринок послуг в Укр розвивається під впливом становлення відкритої
ек-ки, зростання впливів з боку глобалізації. Відбувається збільшення
частки послуг у структурі укр-го імпорту. Укр закуповує: трансп,
комунікаційні, будівельні, фінансові, професійні – бухгалт, правові,
консультаційні, інженерні, дослідницькі. Надає: туристичні, транспортні,
ділові.

Розвиток ринкової економіки України відбувається в умвах жорсткої
конкуренції на нац ринку послуг (передусім така ситуація стосується
імпортоконкурентного вир-ва) і на ринках послуг за кордоном (що зачіпає
інтереси експортерів). Відставання в деяких галузях вітчизняної ек-ки
від світових лідерів, з одного боку, та значні здобутки, навіть піонерні
розробки, в інших, наявність корпусу галузевих фахівців і навіть
географічні переваги, з іншого, визначають рівень та специфіку участі
вітчизняних суб’єктів ринку послуг у міжнародному співробітництві, а
також міру та інструменти державного втручання в перебіг подій на ринку
послуг. При цьому слід враховувати, що поки що участь України в торгівлі
послугами значною мірою зводиться до «надання в послугу своєї території»
для транзиту російських енергоносіїв. Тому не дивно, що протягом
останніх років найбільша частка української торгівлі послугами припадала
саме на РФ. Звідси й велика частка країн СНД у структурі укр торгівлі
послугами.

У зовнішньої торгівлі послугами майже $3 млрд. позитивного сальдо. За
аналог період 2005 року цей показник складав 2 млрд. 376 млн. 400 тис.
дол. За 2006 р експорт послуг збільшився на 18,1% і склав 5 млрд. 309
млн. 100 тис. дол., а їхній імпорт – на 21%, до 2 млрд. 572 млн. 400
тис. дол.

Найбільша питома вага в загальному обсязі укр експорту послуг
продовжують складати трансп послуги (72,1%), різні ділові, професійні і
технічні послуги (11,4%), послуги по ремонту (3,1%). Імпорту –
транспортні послуги (21,9%), різні ділові, професійні і технічні
(18,2%), державні (16,2%), фінансові послуги (10%), послуги по подорожах
(6,5%).

Спостерігається тенденція скорочення експорту послуг на 4,3% до країн
СНД, в тому числі Росію та Молдову, і збільшення – в інші країни світу:
Великобританію, Ірландію, Бельгію, Індію тощо.

Закони: Конвенція «про Міжнар фінансов лізинг», ЗУ «Про страхування»
1996р; Міжнародний документ   СОТ, Угода, вiд 15.04.1994 HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘981_017’)” Генеральна угода з торгівлі послугами .

34.Умови товарної торгівлі України: нормативний аспект

Торгівля товарами регулюється Цивільним кодексом У, як і будь-яка
цивільна діяльність України, також Господарським кодексом.

ЗУ „про ЗЕД” 1991року визначає понятійний апарат, що стосується ЗЕД, у
т.ч. торгівлі товарами, принципи ЗЕД, суб’єкти ЗЕД, види ЗЕД, право на
здійснення ЗЕД, договори суб’єктів ЗЕД та право, що застос. до них,
регулювання ЗЕД, органи регулювання тощо. Все це стосується і торгівлі
товарами, адже вона є частиною ЗЕД.

В Укр.. відповідно до ЗУ про «Єдиний митний тариф» 1992 р. (з пізнішими
поправками та доповненнями) застос. уніфікований підхід до митного
регулюв. Міжнар. торгівлі. Згідно зі Ст. З цього Зак, Єдиний митний
тариф (ЄМТ) Укр.. — це сис-матизований звід ставок мита, яким
обкладаються тов. та ін.. предмети, що ввозяться на митну територію
Укр.. або вивозяться за межі цієї території

Окрім того, Укр. уклала безліч законів про торгівлю, у тому числі і
товарами як з певними країнами: 1. HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘3195-15’)” Про ратифікацію Протоколу про внесення
змін і доповнень до Угоди між Урядом України та Урядом Республіки
Узбекистан про вільну торгівлю від 29 грудня 1994 року 2. HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘2998-15’)” Про ратифікацію Угоди між Урядом
України та Урядом Республіки Сан-Марино про торгівлю та економічне
співробітництво 3. HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘426-2005-р’)” Про
підписання Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки
Білорусь про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом
Республіки Білорусь про вільну торгівлю від 17 грудня 1992 року 4.
HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘268_069’)” Протокол між Кабінетом
Міністрів України та Урядом Грузії про реалізацію положень Угоди між
Урядом України та Урядом Республіки Грузія про вільну торгівлю від 9
січня 1995 року 5. HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘2581-15’)” Про
ратифікацію Угоди про вільну торгівлю між Кабінетом Міністрів України і
Урядом Республіки Молдова 6 HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘762_008’)”
Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Таджикистан
про вільну торгівлю

Так і про торгівлю певними видами товарів:

1. HYPERLINK “javascript:OpenDoc(‘275-2007-р’)” Про підписання Угоди
між Урядом України та Європейським Співтовариством про торгівлю деякими
сталеливарними виробами . 2. HYPERLINK
“javascript:OpenDoc(‘602-2006-р’)” Про підписання Угоди (у формі обміну
листами) між Україною, представленою Урядом України, та Європейським
Співтовариством про продовження строку дії і доповнення Угоди між
Україною та Європейським Співтовариством про торгівлю текстильною
продукцією

З5.Особл-ті нормат-право регулюв догов процесу на мікрорівні в МЕДУ.

Суб’єкти, які є сторонами зовнішньоек. договору, мають бути здатними до
укладання договору відповідно до ЗУ про „ЗЕД” інших законів України
та/або закону місця укладання договору. Зовнішньоек. договір
складається відповідно до ЗУ „про ЗЕД” та інших законів Укр. з
урахуванням міжнар. договорів Укр..

Договір поставки (ст. 245-253 ЦК України).За договором поставки
постачальник зобов’язується передати у певні строки покупцеві у
власність певну прод, а покупець зобов’язується прийняти продукцію і
оплатити її за встановленими цінами. Договір поставки – двостор.
(багатосторонній), консенсуальний і сплатний. Сторонами по договору
поставки є постачальник і покупець(замовник). Договір повинен укладатись
у письм. формі. Якість прод., що поставл., повинна відповідати
стандартам, тех.умовам або зразкам. Прод повинна бути поставлена в
асортименті, передб договором. Для позовів, що випливають з поставки
продукції неналежної якості, встановл 6місячний строк позовної давності
За поруш зобов’язань за договором поставки стягується встановлена
неустойка(штраф), а також завдані такою поставкою збитки. Договір
підряду (ст.ст. 332 – 349 ЦК У).За договором підряду підрядчик зобов’яз.
виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або
своїх матеріалів, а замовник зобов’яз прийняти й оплатити виконану
роботу. Даний договір двосторонній, консенсуальний і сплатний. Сторонами
в договорі підряду є підрядчик і замовник. Форма договору підряду, як
правило, письмова. Предметом договору є готовий результат роботи, який
має бути переданий замовнику. На виконання робіт, передб. договором
підряду, складається кошторис. При необхідності значно перевищити
складений кошторис, підрядчик зобов’язаний своєчасно повідомити про це
замовника. Сторони договору підряду вправі розірвати його в одностор
порядку у випадках, зазначених в законі, а саме:• якщо в обумовлені
строки підрядчик не приступив до виконання робіт;• якщо підрядчик значно
перевищує погоджений при укладені договору кошторис;• неналежна якість
виконання робіт тощо. Підрядчик несе відповідальність за допущені
недоліки у виконаній роботі, за порушення строків виконання. Замовник
несе відповідальність за несвоєчасне постачання матеріалами, за
порушення строків оплати робіт тощо.Договір підряду на капітальне
будівництво (ст.ст. 353-357 ЦК У).За договором підряду на капітальне
будівництво підрядчик зобов’яз своїми силами і засобами збудувати і
здати замовнику передбач. планом об’єкт, а замовник зобов’язується
надати підрядчику будівельну площадку, передати йому затверджену
проектно-кошторисну документацію, забезп своєчасне фін-ня будівництва,
прийняти закінчені будівництвом об’єкти і оплатити їх. Договір
двосторонній, консенсуальний і сплатний. Сторонами виступають юр. особи.
Замовник здійснює контроль і тех. нагляд за відповідністю обсягу, в-ті і
якості виконуваних робіт проектам і кошторисам. За невиконання або
неналежне виконання обов’язків за договором підряду на кап будівництво
відповідальна за це сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а
також відшкодовує в сумі, не покритій неустойкою, збитки, що. виразилися
у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна.
Правове регулювання договорів перевезення (ст.ст.358 – 368 ЦК У).
Договори перевезень оформляються тільки в письмовій, формі Договори
перевезення – це реальні договори Вони вважаються укладеними з моменту
прийняття вантажу до перевезення.Сторонами виступають відправник вантажу
і перевізник. Це договори двосторонні, сплатні. Договори передбачають
матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання
сторонами їх обов’язків, які є специфічними у кожному договорі. Договір
перевезення пасажира є консенсуальним, двостороннім, сплатним і
вважається укладеним з моменту продажі квитка на проїзд. За шкоду,
заподіяну при перевезенні вантажу або багажу перевізник відповідає:• в
разі втрати або нестачі вантажу і багажу – в розмірі вартості вантажу і
багажу, який втрачено або якого не вистачає;• в разі пошкодження вантажу
або багажу – в розмірі суми, на яку зменшилась його вартість;• в разі
втрати вантажу або багажу, зданого до перевезення з оголошенням його
цінності – в розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу. Претензії
по перевезенням можуть пред’являтись протягом 6 місяців, а претензії про
сплату штрафів – протягом 45 днів. Договір оренди державного та
комунального майна.Орендою є засноване на договорі строкове платне
користування майном, необхідним орендареві для здійснення
підприємницької та іншої діяльності. (Стаття 2 Закону України «Про
оренду державного та комунального майна».Об’єктами оренди за даним
Законом є:• цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних
підрозділів (філій, цехів, дільниць). • грошові кошти та цінні папери з
урах. дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає
орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного
банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються
орендарем.;• нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше
окреме індивідуально визначене майно підприємств; • майно, що не увійшло
до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі
приватизації (корпоратизації).

З6.Інкотермс – базисні умови контракт: види та х-ка.

ІНКОТЕРМС – офіційні правила тлумач. торговельн. термінів Міжнар.
торгової палати.

Базисні умови контрактів (БУК) — це такі типові ек-правові схеми
реалізації експ.-імп. операцій, які визначають взаємні зобов’язання
продавця та покупця зв’язку з уклад. і реалізац. контрактів.
Основними цілями регламентації в БУК доставка товарів від продавця до
покупця, уточнення х-еру пакування, розподіл повноважень щодо митного
очищення товарів, установл. моменту переходу витрат і ризиків випадкової
загибелі та пошкодж. товару під час транспортування та зберіг.товару,
зобов’язань покупця прийняти поставку. Метою Інкотермс є забезпечення
єдиного набору міжнар. правил для тлумачення найбільш уживаних торг.
термінів у зовн. торгівлі. Таким чином можна уникнути або, щонайменше,
значною мірою скоротити невизначеності, пов’язані з неоднаковою
інтерпретацією таких термінів у різних країнах.

БУК поділяють на 4 групи:

1.Група E Відправлення EXW Франко-завод (… назва місця) 2.Група F
Основне перевезення не оплачено FCA Франко-перевізник (… назва місця
призначення) FAS Франко вздовж борту судна (… назва порту
відвантаження) FOB Франко-борт (… назва порту відвантаження) 3.Група C
Основне перевезення оплачено CFR Вартість і фрахт (… назва порту
призначення) CIF Вартість, страхування та фрахт (… назва порту
призначення) CPT Фрахт/перевезення оплачені до (… назва місця
призначення) CIP Фрахт/перевезення та страхування оплачені до (… назва
місця призначення) 4.Група D Прибуття DAF Поставка до кордону (… назва
місця поставки) DES Поставка з судна (… назва порту призначення) DEQ
Поставка з причалу (… назва порту призначення) DDU Поставка без сплати
мита (… назва місця призначення) DDP Поставка зі сплатою мита (…
назва місця призначення)

Зараз діють Інкотермс – 2000

Зазначені групи розміщені за принципом зрост. зобов’язань продавця. Ці
зобов’язання мінім. у групі «Е», до якої відносять тільки правило ЕХ
works. Змістом угод такого типу є передання продавцем товару покупцеві
на власній території, напр., у заводському складському приміщенні.
Інакше кажучи, йдеться про угоду з мінім. контрактною ціною – продавець
навіть не зобов’язаний завантаж. товар, якщо інше не передбач.
конкретною угодою

Відмітною рисою базисних умов контрактів, які належать до групи «F»
(FСА, FАs та FОВ), є те, що продавець передає товар покупцеві у
призначен. останнім місці та відповідно до його інструкцій. Згідно з
умовами FСА може застос. будь-який вид транспорту, умови FАS та FОВ
означ. доставку товарів продавцем до певного порту признач. (або просто
на причал вздовж борту судна, або на судно, через його поручні).

Згідно з базисними умовами контрактів, які належать до групи «С» (а це
правила СFR_, СІF, СРТ і С1Р), продавець за власні кошти мусить укласти
контракт на перевез. товару до обумовл. пункту, не беручи на себе ризики
загибелі або пошкодж. товару, а також будь-які інші витрати, які можуть
мати місце після завантаж. та відправки товару. Bідповідно до вимог СІF
та СЇР продавець повинен застрахувати товар і нести страхові витрати.
Так само, як і договори групи «F», угоди з групи «С» є «угодами
відвантаження». Це означає, що обов’язки; продавця завершуються після
здійсн. ним необх. операцій із передавання товару транспортеру. Разом з
тим специфікою угод групи «С» є наявність дистанції між пунктом переходу
ризиків та більш віддаленим від продавця пунктом, в якому починаються
активні дії покупця щодо товару, оскільки продавець здійсн. відповідну
орг-цію поставок. При цьому, якщо передбачається перевантаження товару,
його мусить здійсн. продавець, але він може записати в угоді, що не
передбач. додаткові витрати, які можуть виникнути (через форс-маж.
обстав., невиконан. труд. угод, військ. конфлікти тощо), покладаються на
покупця.

Угоди групи «D» (DАF, DES, DEQ, DDU та DDP) — передб., що на продавця
поклад. усі витрати та ризики, якi пов’язані з доставкою тов. до країни
признач. Тому угоди цієї групи вважаються «угодами прибуття». Вони
означ. найбільші зобов’язання продавця як щодо поставки, так і
відповідальності за товар, причому остання умова означає навіть очищення
експортером товару для імпорту в країні призначення.

У вітчизняній зовнішньоек. практиці нормативний механізм застос.
Інкотермс і відповідного держ. рег. було закріплено Указом Президента У.
від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 (зі змін. та доповнен., внесеними Указом
През. У. від 1 липня 1995 р. № 505/95, а також подальш. уточненнями,
яких вимагало прийняття Інкотермс—2000). З метою однаковим тлумач.
комерц. термінів нац. суб’єктами МЕДУ, а також їх іноз. контрагентами,
усіма учасниками відносин, що виникають у зв’язку з такими договорами,
Указом установл., що суб’єкти підпр. діяльн. Укр.. всіх форм власності,
укладаючи договори, у тч договори (контрактів) міжнар. ек. х-ру,
предметом яких є товари, застосовують правила Інкотермс. При цьому
суб’єкти підпр. діяльн. країни, котрі укладають такі договори, повинні
цих правил обов’язково додержуватися.

37.Ціна тов./посл. в міжнар. контр.

Установл. ціни міжнар. контракту є головною тех. умовою останнього. Ф-ри
впливу на ціну об’єктивні (споживчі властивості тов., наявн. сталих
міжнар. товаропотоків, заг. попит та пропозиція) та суб’єктивні (досвід
та комерц. знання контрагентів, наявн. у них тех. засобів реалізації
угоди та здатності організ. її підтримку під час митного очищ. тощо),
тривалі (такі, що х-зують стабільні вартісно-ек. віднос.) та
кон’юнктурні (пов’язані з вал. коливаннями, поточною зміною обсягів
вир-цтва та споживання, що змінюють співвіднош. осн. ринкових сил),
економічні (пов’яз. із суто ринк. закономірностями та плинними подіями)
та позаекономічні (стихійні лиха, збройні конфлікти, техногенні події).

Ф-ції ціни: • включ. прямі та опосередк. витрати на вир-цтво; •відобр.
корисність тов., •забезп. прибуток продавцеві; •повинна врах.
конкурентну кон’юнктуру

Види цін: Світові ціни — це ціни найбільш впливових ринк. агентів. Свого
часу перехід на світові ціни відб. для укр. виробників, які у 80-х роках
існували в сис-мі планового збуту та централіз. поставок з використанням
системи штучних цін, Ціни ринку — це ціни, за якими ведеться торгівля на
конкретному нац. чи рег. ринку. Довідкові ціни — це ціни на аналогіч.
тов., які застос. у міжнар. торгівлі та на вн. ринках при оптовій
торгівлі різних країн. Біржові котирування є цінами продажу товарів,
пропозиції або попиту на них на товарних біржах, але переважно вони
відображають саме реальні цінові параметри угод. Ціни аукціонів фіксують
умови продажу відпов. до найвищ. пропозиц. ціни покупцями у певний
момент та у конкретному місці. Ціни пропозицій великих фірм мають
номінальне значення, оскільки є ціновою пропозицією продавця. При
реальній угоді в процесі торгів та переговорів вони можуть бути
зниженими. Середні експ. та імп. ціни Укр: Відповідні дані формуються
Мін. Ек. Укр.., Держ. митним комітетом У., Держ. комітетом статистики У.
Крім офіційно публік цін, використ. й дані про ціни попередніх угод,

форми цін залежно від моменту їх остаточного визначення: Тверді ціни
встановл. у момент підпис. контракту, вони не змінюються протягом
терміну виконання контракту. Рухомі ціни встановл. тоді, коли об’єктом
контракту є товари з довгим терміном створення і орієнтовно визначаються
у момент підпис. контракту, але можуть коригуватися залежно від динаміки
ринкових цін на відповідні товари. Ціни з наступною фіксацією на товари
з тривалим терміном створ та залежать не тільки від динаміки ринкових
цін, а й від якості кінцевих виробів. Змінні ціни первісно в контракті
зазнач. початкова ціна та її структура — вміст у ній різного роду витрат
і компонентів При цьому саме динаміка компонентів (напр.., зміна цін на
сировину, енергоносії чи оплату праці) визнач. зміну остаточн. суми
ціни.

Види знижок: Прості (або загальні) знижки з прейскурантної або
довідкової ціни є типовою ціновою поступкою продавця під час
переговорного процесу, яка залежить від ситуації на ринку та х-ру
товару. Прогресивні (гуртові) знижки надаються покупцям у разі збільш.
обсягу замовлення та величини тов.партії, причому вони можуть прямо
пропорційно збільш. при зрост. обсягів контрактної поставки. Сезонні
знижки мають сезонний х-р і надаються при купівлі товару, споживання
якого не є х-ним або масовим для певної пори року. Спеціальні знижки
застос. у стосунках продавців з привілейованими покупцями і можуть
варіюватися залежно від х-ру відносин між контрагентами та типу
операцій. Крім того вони застос. при продажах піонерних партій товарів
Дилерські знижки (різниця між роздрібною ціною та контрактною ціною)
надаються постійним посередникам, агентам, торговцям, за рахунок яких
формується їх прибуток та покриваються посередницькі витрати. Бонусні
знижки надаються постійним посередникам та оптовим покупцям за
реалізацію великої к-і товарів, причому не в розрахунку на окремі
партії, а згідно з обумовленим річним обігом. Знижки «сконто» застос. в
готівкових розрах., якщо платежі за контрактом відбуваються раніше
обумовленого терміну Закриті знижки застос. у вн.фірмовій торгівлі (під
час вн. товарообігу в міжнар. об’єднаннях), а також при реалізації
поставок відповідно до окремих між уряд. домовленостей.

З8.Умови платежів та розр-ків в міжнар комерц діяльн

Умови платежів контрактів охоплюють визначення: •способу здійсн.
платежів; •засобів платежів; •форм розрахунків.

Способи платежів: Готівковий платіж, Авансовий платіж, Платіж у кредит

Засоби платежів: — це платіжні інструменти, гроші, які опосередков.
конкретними валютами. Установлюючи ціни товару, обов’язково слід указати
на грошові одиниці, в яких вона обчислюється. Валюта контракту — це
валюта, в якій установл. ціна товару в міжнар. контракті. Валюта платежу
— це валюта, в якій, за згодою контрагентів, здійсн.фактична оплата
товару. Для того щоб запобігти вал. ризикам, застос. валютні
застереження, які фіксують курс однієї валюти стосовно іншої.

Форми розрахунків: різняться за х-ром передання гр.. засобів покупцем
продавцеві: Банківський переказ— це просте доручення комерційного банку
банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей на вимогу та за рахунок
особи, яка здійснює переказ, іноземному отримувачеві (бенефіціару). Але
перед цією ек. акцією імпортер подає до банку, в якому в нього відкрито
рахунок, плат. доручення. Кореспонд. взаємозв’язок між банками
здійснюється за допомогою рахунків «НОСТРО» та «ЛОРО». У першому випадку
йдеться про кореспонд. рахунок, який відкривається на ім’я банку в
кореспондента, а в другому — про рахунок банку-кореспондента, який банк
відкриває в себе. Чекові розрахунки. Власник чека подає чек для
реалізації у власному банку, який сплачує його або негайно по
пред’явленні або після перерахунку на свій кореспондентський рахунок
відповідної суми.

Вексельні розрахунки є Простий вексель — це боргове зобов’яз.
векселедавця сплатити векселетримачеві певну суму грошей. Переказний
вексель (або тратта) виписується векселетримачем та передається
векселедавцеві який повинен акцептувати та сплатити за векселем у
зазначений термін. Акредитив Сутністю є дії банку за дорученням клієнта
(наказонадавача) щодо здійснення платежів третій особі (бенефіціару) або
надання доручення іншому банкові для проведення відповідних дій для
отримання обумовлених документів та відповідно до погоджених умов.
•відкличні та безвідкличні •переказні та непереказні •компенсаційні
(використовуються тоді, коли експортер бажає розрахуватися із
субпостачальниками за допомогою одного акредитива; за дорученням
бенефіціара та згідно з первісним акредитивом субпостачальникам
відкривається компенсаційний акредитив); •покриті та непокриті (якщо при
покритих акредитивах здійснюється списання коштів з власного рахунка
особи, яка здійснює платіж, або через надання їй кредиту, то у разі
непокритих акредитивів сума акредитива списується виконуючим платіж
банком з рахунка банку-емітента); •документарні (такі, що передб. для
здійснення виплат подання обумовлених фін. та комерц. документів);
•револьверні (використ. для розрахунків за постійні великі поставки,
причому в процесі використання рахунка відбувається поповнення
акредитива до обумовленої суми); •підтверджені та непідтверджені (якщо
за наявності непідтвердженого акредитива експортер розраховує на
виконання фін. зобов’язання тільки банку-емітента, то підтверджений
акредитив передб. зобов’язання банку-неемітента — фактично,
банку-кореспондента — оплатити відповідні платіжні документи у разі
відмови або нездатності банку-емітента здійснити платіж); •резервні
(такі, що передбачають гарантії платежів банком-емітентом за умов
невиконання імпортером своїх зобов’язань).

Інкасо є банк. розрах. операцією, за якої на доручення клієнта та
відповідно до розрахункової документації його банк отримує грошові кошти
від імпортера; або інший, пов’язаний з імпортером уповноважений банк за
відвантажені імпортерові товари або отримані ним послуги та зарах. їх на
рахунок свого клієнта Види: •просте інкасо — стягнення коштів згідно з
фін. документацією без використання комерційних документів;
•документарне інкасо — стягнення грошей на підставі фін. документації,
яка супроводж. документами комерц. х-ру (транспортними,
вивантажувальними,.).

Суб’єктами інкасо є експортер, банк, якому надається інкас. доручення,
банк-кореспондент, який виконує доручення, та імпортер, який здійснює
платіж.

Розрахунки за відкритим рахунком — це періодичні платежі імпортера
експортерові, які здійсн. за стабільних, повторюваних поставок товарів
на умовах його наступної оплати та зарах. заборгованості на рахунок
імпортера.

З9.Особливості використання Інкотермс в умовах України

У вітчизняній зовнішньоек. практиці нормативний механізм застосу.
суб’єктами підпр. діяльності правил Інкотермс і відповідного державного
регулювання було закріплено Указом Президента України 1994 р.;(зі
змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України 1995 р. а
також подальшими уточненнями, яких вимагало прийняття Інкотермс—2000). З
метою однакового тлумач. комерц. термінів нац. суб’єктами МЕДУ, а також
їх іноз. контрагентами, усіма учасниками відносин, що виникають у
зв’язку з такими договорами, Указом установлено, що суб’єкти п-цької
діяльності Укр.. всіх форм власності, укладаючи договори, у тому числі
договори (контрактів) міжнар. ек. х-ру, предметом яких є товари,
застосовують правила Інкотермс. При цьому суб’єкти підпр. діяльності
країни, котрі укладають такі договори, повинні цих правил обов’язково
додержуватися.

УКАЗ З метою однакового тлумач. комерц. термінів суб’єктами підпр.ї
діяльності Укр.. при укладанні договорів, а також учасниками відносин,
що виникають у зв’язку з такими договорами, постановляю:

1. Установити, що при укладанні суб’єктами підпр. діяльності Укр.. всіх
форм власності договорів, у тому числі зовн.ек. договорів (контрактів),
предметом яких є товари, застосовуються Правила ІНКОТЕРМС) . Суб’єктами
підпр. діяльності Укр.. при укладанні договорів, у тому числі зовн.ек.
договорів (контрактів), забезпечувати додержання Правил ІНКОТЕРМС.

2. КМУ: опублікувати у двотижневий строк державною мовою України у
газеті «Урядовий кур’єр» Міжнародні правила ІНКОТЕРМС; забезпечувати
опублікування державною мовою України таких змін до Правил ІНКОТЕРМС. Ці
зміни застосовуються через десять днів після їх опублікування у газеті
«Урядовий кур’єр» до відносин, що виникають у зв’язку з договорами, в
тому числі зовнішньоек. договорами (контрактами), укладеними після
опублікування відповідних змін.

3. Органам державної викон. влади привести свої рішення (нормативні
акти) у відповідність до цього Указу. Рекомендувати НБУ привести
нормативні акти у відповідність до цього Указу.

40.Митний тариф в Україні: специфіка застосування.

Митн. тариф—це податок, що установл. на імпорт тов. з метою підвищ.
їхньої ціни на ринку кр.-імпортера та забезп. безпосер. надходж. до
держ. бюдж.

Ф-ції: а) захист нац. тов.виробн. б)наповнення держа. бюджету країни А.

Застосування тарифу забезпечує: •зрост. к-ті робочих місць •збільш.
обсягів нац. вир-цтва •можливість протягом певного терміну розвиватися
молодим галузям нац. виробництва, або галузям, які перебувають у стані
трансформації чи виходу з кризи Проте звичні до тепличних умов нац.
виробники потребуватимуть опікування й надалі

Наслідки застос. митн. тарифу:

А)Імпортний тариф. Споживачі. однозначно невигідний. Вони несуть основні
фін. витр., оскільки компенсують збільш. ціни на кордоні, купуючи товари
на вн. ринку. Виробники. Вир-ки імпортноконкуретної прод-ції у виграші,
оскільки для них збільш. сектор ринку, а також з’явл. можливість
підвищувати ціну на свою продукцію на вн. ринку. Вир-ки іншої прод-ції
-для нац. експортерів запровадження вн. тарифу є небажаним з точки зору
заг. режиму експ.-імп. операцій: інші країни можуть запровадити санкції
вже проти їхніх товарів. Отримувачі соц. виплат- вигідне, оскільки
завдяки йому форм-ься бюджет, від витрачання якого залежить їхній
добробут.

Б) Експортний тариф. Нац. експортери (виробники). Ті, проти кого
спрямовується тариф – невигідне, підвищ. цін на товар. Ті, хто продовж.
здійсн. неоподатк. Експорт товару – вплив експ. тарифу може виявитися
мінім., а «знак» наслідків залежатиме від х-ру зміни загальної
кон’юнктури залежно від ситуації. Отримувачі соц. виплат. вигідне,
оскільки завдяки йому форм-ься бюджет, від витрачання якого залежить
їхній добробут

Види мита: За об’єктом оподаткув.: •імпортні • експортні • транзитні За
ек. змістом: •протекціоністські — спрямовані на захист нац.
товаровиробника; •фіскальні — спрямив. на поповнення доходів держ.
бюджету; •балансувальні —спрямовані на попередження вивезення тов., під
час вир-цтва яких застосовувались субсидії. За способами стягнення:
•адвалерні—нарах. у % до митної в-ті товару, що обкладається. саме
адвалерні ставки є домінуючими в стр-урі тарифних ставок в Укр.. — вони
застос. приблизно в 3/4 випадків; •специфічні—нарах. у встановленому
розмірі за одиницю товару, що обкладається •комбіновані —є синтезом
обох попередніх За походженням: •автономні—стягнення, згідно з одностор
рішеннями органів держ влади; •конвенційні (договірні) — стягнення, які
встановл. на базі двосторонніх або багатостор. угод •преференційні—
стягнення, що мають нижчі ставки порівняно зі звич. За часовим
принципом: •постійні —не змінюються •змінні —змінюються у разі зміни
кон’юнктури, умов торгівлі, За характером:
•антидемпінгові—застосовуються у випадках ввезення на територію країни
товарів за ціною нижчою, ніж нормальні для її ринку ціни;
•компенсаційні—стягнення, які застос. до товарів, під час вир-цтва яких
використ.субсидії. За способом нарахування: •номінальні — вказані у
митному тарифі; •ефективні — такі, що врахо. рівні мита на комплектуючі
до готових виробів.

Відпов. до чинного законод. Укр. у разі імпорту до Укр..
това.використовуються такі податки: • мито; •акцизи; • ПДВ •митні збори
за митне оформлення.

В Укр.. відповідно до ЗУ про «Єдиний митний тариф» 1992 р. (з пізнішими
поправками та доповненнями) застос. уніфікований підхід до митного
регулюв. Міжнар. торгівлі. Згідно зі Ст. З цього Зак, Єдиний митний
тариф (ЄМТ) Укр.. — це сис-матизований звід ставок мита, яким
обкладаються тов. та ін.. предмети, що ввозяться на митну територію
Укр.. або вивозяться за межі цієї території. ЄМТ Укр.. встановл. на
єдиній митній території Укр. обкладення митом предметів, що ввозяться на
митну територію Укр.. або вивозяться з цієї території. Закон наголош. на
тому, що ставки ЄМТ Укр.. є єдиними для всіх суб’єктів зовн.ек.
діяльності незалежно від форм власності, орг-ції госп. діяльності та
територіального розташ., за винятком випадків, передбачених законами
Укр.. та її міжнар. договорами. ЄМТ затверджується ВРУ за поданням КМУ.

ЗУ«Про Єдиний митний тариф», Декрет «Про Єдиний митний тариф України».
Указ През «Про концепцію трансформації митного тарифу України на
1996—2005 рр. відповідно до системи ГАТТ-СОТ” При визначенні х-ру та
ставок митного регулювання важливими є з’ясування та формальна
ідентифікація країни походження товару. ЗУ про «Єдиний митний тариф» :
Стаття 18. Країною походження товарів вважається країна, де товари було
повністю вироблено або піддано достатній переробці чи обробці. Повністю
виробленими в даній країні вважаються такі товари:

а) кор..і копалини, видобуті в межах її території або ек. зони;
б)рослинна продукція, вирощена на її грунті в)живі тварини, вирощені в
ній; г)продукція, одержана в ній від живих тварин; д) вироблена в ній
продукція мисливського, рибальського і морського промислу; є) продукція
морського промислу, видобута або вироблена у Світовому океані суднами
даної країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею;

є) вторинна сировина і відходи, які є результатом виробничих та інших
операцій, здійснюваних у даній країні;

ж) товари, вироблені в даній країні виключно з продукції, зазначеної в
пунктах „а” — „є” цієї статті.

41.Митна вартість товару: признач та методи визнач.

Митна в-ть товарів – це заявлена декларантом або визначена митним
органом в-ть товарів, що переміщуються через митний кордон Укр., яка
обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону Укр.
відповідно до положень Митн Кодексу.

Відомості про митну в-ть товарів, заявлені декларантом під час переміщ.
товарів через митний кордон Укр. і прийняті митним органом, використ.
для нарах. податків і зборів, ведення митної статистики, а також у
відповідних випадках для розрах. у разі застос. штрафів, інших санкцій
та стягнень, встановлених законами України.

Митна в-ть товарів і метод її визначення заявляються (декларуються)
митному органу декларантом під час переміщ. товарів через митний кордон
Укр. шляхом подання декларації митної в-ті.

Методи визначення митної в-ті товарів, які імпортуються в Укр.

Метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються Митною в-тю є
ціна угоди, фактично сплачена, чи ціна, яка підлягає сплаті за товари,
які імпортуються за призначенням в Укр., на момент перетинання ними
митного кордону Укр..

Метод оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів Для визначення
митної в-ті за основу береться ціна угоди щодо ідентичних тов. Під
ідентичними розуміються тов., однакові за всіма ознаками з товарами, що
оцінюються, у тому числі за такими, як: а) фіз. х-ки; б) якість та
репутація на ринку; в) країна походження; г) виробник.

Метод оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів за
основу береться ціна угоди щодо подібних (аналогічних) тов., які
ввозяться (імпортуються), Під подібними (аналогічними) розуміються тов.,
які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі х-ки і
складаються із схожих компонентів, завдяки чому вони виконують однакові
ф-ції порівняно з тов., що оцінюються, та вважаються комерційно
взаємозамінними. Ознаки: 1) якість, наявність торг. марки і репутація на
ринку; 2) країна походження; 3) виробник.

Метод оцінки на основі віднімання в-ті

здійснюється у тому разі, якщо оцінювані, ідентичні чи подібні
(аналогічні) товари продаватимуться (відчужуватимуться) на митній
території Укр. у незмінному стані. Для визначення митної в-ті товарів за
основу береться ціна одиниці товару, за якою оцінювані, ідентичні чи
подібні (аналогічні) товари продаються найбільшою партією на території
Укр. у час, максимально наближений до часу ввезення, але не пізніше ніж
через 90 днів з дати ввезення товарів, що оцінюються, покупцю, що не є
взаємозалежною з продавцем особою.

Метод оцінки на основі додавання вартості Для визначення митної в-ті
тов. за методом оцінки на основі додавання вартості за основу береться
ціна товарів, розрах. шляхом додавання: 1)в-ті матеріалів та витрат,
понесених виробником у зв’язку з виробництвом оцінюваних товарів; 2)
заг. витрат, х-них для продажу (відчуження) в Укр. з країни вивезення
товарів того ж виду, у т.ч. витрат на навантаження, вивантаження,
транспорт., страх. до місця перетинання митного кордону Укр., та інших
витрат; 3) прибутку, що його звичайно одержує експортер у результаті
поставки в Україну таких товарів.

Резервний метод Якщо митна в-ть не може бути визначена шляхом
послідовного використання інших методів або митний орган аргументовано
вважає, що ці методи не можуть бути використані, митна в-ть оцінюваних
товарів визначається з урахуванням світової практики.

Визначення митної вартості оцінюваних товарів з використанням резервного
методу здійснюється на основі законів України і має відповідати
принципам та положенням статті VII Генеральної угоди з тарифів і
торгівлі (ГАТТ) та Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди з
тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 року.

Згідно Митного Кодексу Укр..

42.Класифікація товарів згідно сис-м митної класифік.
(товарна номенклатура): особл. застос. в Укр.

Нині на базі Гармонізованої системи (ГС) (в основі – митна Брюссельська
номенклатура) побудовано більшість товарних номенклатур країн, у т.ч. й
України. ГС означає номенклатуру, яка вкл. в себе товарні позиції,
підпозиції та цифрові коди, які їм належать; примітки до розділів, груп
та підпозицій; а також основні правила інтерпретації (класифікації) ГС.
В Укр. для цілей класифікації (кодування) товарів використовують товарну
номенклатуру Митного тарифу України (УКТ ЗЕД), затвердженого Законом
України «Про Митний тариф України» від 05.04.01.

Товарна номенклатура Митного тарифу Укр.. включає опис у всіх фіз..
(рухомих) товарів. Кожний вид реального рухомого товару може бути
віднесений до певного класифікаційного угруповання Товарної
номенклатури. Товарів, які не піддаються класифікації, не існує.

Порядок ведення УКТЗЕД затверджено постановою КМУ від 12.12.02 «Про
затвердження Порядку ведення Укр класифікації тов зовнішньоекї
діяльності».

Класифікація товарів зовнішньоек. діяльності здійснюється відповідно до
викладених нижче правил.

1.Назви розділів, груп та підгруп наводяться лише для зручності
користування. 2. а) будь-яке посилання у найменуванні товарної позиції
на будь-який товар стосується також некомплектних чи незавершених
товарів, за умови, що вони мають основні характеристики комплектних чи
завершених товарів. б) будь-яке посилання у найменуванні тов позиції на
будь-який матеріал чи сировину стосується також сумішей або сполучень
цього матеріалу чи речовини з іншими матеріалами чи речовинами. 3.У
разі, коли згідно з Правилом 2б) або з будь-яких інших причин товари на
перший погляд можна віднести до двох або більше товарних позицій,
класифікація таких товарів проводиться таким чином:

а) перевага надається тій тов позиції, яка більш конкретно описує товар
у порівнянні з найменуваннями товарних позицій, що дають більш загальний
опис. б) суміші, багатокомпонентні вироби, які складаються з різних
матеріалів або вироблені з різних компонентів, і товари, що надходять у
продаж у наборах для роздрібної торгівлі, класифікація яких не може
проводитися відповідно до Правила 3а), в) товари, класифікацію яких не
можна провести відповідно до Правила 3а) або 3б), класифікуються у
товарній позиції з найбільшим порядковим номером серед товарних позицій,
які розглядаються. 4.Товари, які не можуть бути класифіковані згідно з
наведеними вище Правилами, класифікуються у товарній позиції, яка
відповідає найбільш подібним товарам, що розглядаються.

5. Для юридичних цілей класифікація товарів у підпозиціях будь-якої
товарної позиції проводиться відповідно до назви підпозицій і приміток,
які стосуються підпозицій, а також вищезазначених Правил, за умови, що
порівнювати можна лише підпозиції одного рівня. У цілях цього Правила
також можуть застосовуватися відповідні примітки до розділів та груп,
якщо не обумовлено інше.

Указ Президента України від 17.05.02 «Про приєднання України до
Міжнародної конвенції про Гармонізовану систему опису та кодування
товарів»

43.Способи вирішення спорів в МЕД: арбітраж, суд тощо

Серед засобів забезп. вирішення міжнар. спорів ек. х-ру найпоширенішим є
здійснення дипломатичних переговорів. Вони ведуться від імені держави
їх главами, главами урядів, міністр. закорl. справ, спеціально
призначеними для цього дипломат. працівниками. Як свідчить практика,
ефективність дипломат. переговорів з приводу міжнар. ек. спорів, як і
інших спорів, буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на ґрунті
взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню
миру.

При посередництві у розв’язанні спорів . бере участь 3тя держава. В
одному випадку ця держ. виступає з пропозицією щодо примирення сторін,
між якими ведеться спір, сприяє здійсн. дипломат. переговорів. – добрі
послуги. В іншому випадку 3тя держава на запрошення сторін виступає як
посередник і веде переговори з ними з метою примирення сторін. –
особисте посередництво. У ряді випадків для розв’язання спорів
створюються погоджувальні комісії на паритетних засадах, тобто з рівною
кількістю представників від сторін, між якими виник спір. Арбітражне
вирішення широко використовується у практиці міжнар. співробітництва. У
1907 р. була підписана Конвенція про заснування Постійної палати
Третейського суду. арбітражу — це справа добровільна.Але якщо держави
вже звернулися до послуг арбітражу, то повинні підкоритись його рішенню.
Різновидності: 1) Міжнар. арбітраж, який передб. у міжнар. договорах на
випадок розгляду спорів, пов’язаних з їх невиконанням. 2)Міжнар.
арбітраж, який створ. для розгляду і розв’язання конкретного спору.

Міжнар. суд ООН розглядає лише міжнар. правові спори (за згоди сторін,
між якими виник спір). У межах ф-онування ЄЕС був створений свій Суд,
який покликаний розглядати спори між кр.-членами ЄЕС. Ек. суд. СНД .

ЗУ “Про міжнар. комерц. арбітраж”.Вводиться в дію 24.02.94,

Із змінами 15.05.2003, та 06.09.2005

До міжнар HYPERLINK
“http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=4002%2D12&text=%CF
%F0%EE+%EC%B3%E6%ED%E0%F0%EE%E4%ED%E8%E9+%EA%EE%EC%E5%F0%F6%B3%E9%ED%E8%
E9+%E0%F0%E1%B3%F2%F0%E0%E6” \l “w1_7” ком ерц. арбітражу можуть за
угодою сторін передаватися:

-спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають
при здійсн. зовн. торгов. та інших видів міжнародних економ.
зв’язків,

-якщо HYPERLINK
“http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=4002%2D12&text=%CF
%F0%EE+%EC%B3%E6%ED%E0%F0%EE%E4%ED%E8%E9+%EA%EE%EC%E5%F0%F6%B3%E9%ED%E8%
E9+%E0%F0%E1%B3%F2%F0%E0%E6” \l “w1_8″ ком ерційне п-во хоча б однієї
із сторін знаходиться за кордоном, а також спори п-в з іноз.
інвестиціями і міжнар. об’єднань та орг-цій, створених на території
У., між собою,

-спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами
права У.

При арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного
арбітра, і двоє призначенихтаким чином арбітрів призначають третього
арбітра;

44. Тарифн. та нетарифн. регулюв. МЕДУ: інструменти та
механізми.

Тарифне: Митн. тариф—це податок, що установл. на імпорт тов. з метою
підвищ. їхньої ціни на ринку кр.-імпортера та забезп. безпосер. надходж.
до держ. бюдж.

Ф-ції: а) захист нац. тов.виробн. б)наповнення держа. бюджету країни А.

Відпов. до чинного законод. Укр. у разі імпорту до Укр..
това.використовуються такі податки: • мито; •акцизи; • ПДВ •митні збори
за митне оформлення.

В Укр.. відповідно до ЗУ про «Єдиний митний тариф» 1992 р. (з пізнішими
поправками та доповн) застос. уніфікований підхід до митного регулюв.
Міжнар. торгівлі. Згідно зі Ст. З цього Зак, Єдиний митний тариф (ЄМТ)
Укр.. — це сис-матизований звід ставок мита, яким обкладаються тов. та
ін.. предмети, що ввозяться на митну територію Укр.. або вивозяться за
межі цієї території. ЄМТ Укр. встановл. на єдиній митній території Укр.
обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію Укр.. або
вивозяться з цієї території. Ставки ЄМТ Укр.. є єдиними для всіх
суб’єктів зовн.ек. діяльності незалежно від форм власності, орг-ції
госп. діяльності та територ розташ., за винятком випадків, передбачених
законами Укр.. та її міжнар. договорами. ЄМТ затверджується ВРУ за
поданням КМУ.

Нетарифні – методи адм. впливу -ефектив-й засіб регул-ня зовн.ек діял-ті
шляхом станов-ня певних вимог до суб’єктів господ діял-ті при здійсн-ні
зовн.ек-ної діял-ті. Метою запровадь-ня певних заборон та обмежень при
регул-ні ЗЕД є захист вітчиз-го тов. вироб-ка та викон-ня певних м/н
забов’язань кр-ни. 1.Кількісні обмеження: Квотування – кільк-й нетариф-й
засіб обмеж-ня експорту або імпорту товару певною кіл-тю або сумою на
певний проміжок часу. Квоти бувають як експортні, так і імпортні.
Ліценз-ня – регул-ня зовн.ек-ної діял-ті через дозвільний пакет докум-в,
що видається держ. органами на право експорту або імпорту товару у
визнач-них кіл-тях на певний проміжок часу. Ліцензії бувають генеральні
(дозвіл без обмежень обсягу та вартості) та індивід-ні (однораз-й дозвіл
на одну торг-ну операцію). Добровільне обмеж-ня експорту – це кіл-сне
обмеж-ня, що грунт-ся на забов’язанні одного з партнерів обмежити (не
розшир-ти) обсяг експорту, взятому на себе в рамках офіційної міждерж.
угоди про станов-ня квот на експорт товару. 2.Приховані методи: Тех-ні
бар’єри – вимога дотрим-ня нац-них стандар-в, одерж-ня сертиф-тів якості
на імпортну прод-цію, спеціф-го маркув-ня та пакув-ня тов-в, дотрим-ня
сан.-гігієн-них норм, фітосан-го контролю, еколог-го контролю з метою
зах-ту навкол-го серед-ща та інші вимоги, встанов-ні закон-вом кр-ни.
Внутрішні податки і збори спрямовані на підвищення внутрішньої ціни
імпортного товару і скорочення тим самим його конкурентоспроможності на
внутрішньому ринку. Політика держ закупівель – державні органи та
підприємства купують певні товари лише у національних виробників, навіть
якщо ціни вище аналогічних імпортних товарів. 3. Фінансові методи: –
субсидії – грошова виплата, яка спрямована на підтримку національних
виробників та непряме обмеження імпорту (прямі, непрямі, внутрішні,
експортні); експортні кредити – фінансове стимулювання державою розвитку
експорту національними фірмами (національним експортерам, іноземним
імпортерам. 4. Неекономічні заходи – торгові договори; правові режими
(національний, найбільшого сприяння тощо).

45. Митне оформл товарів в МЕДУ: процедура та документація.

Відповідно до ст. 27 Митного кодексу України (далі МКУ), товари, що
переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть
підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному,
радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням
культурних цінностей. Митні органи взаємодіють з органами державної
влади, що здійснюють зазначені види контролю, у порядку, встановленому
законодавством України.

Митне оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України,
завершується тільки після здійснення встановлених законодавством
України, необхідних для цього товару видів контролю.

Ст. 18 Декрету КМУ 93р „Про стандартизацію і сертифікацію” встановлено,
що відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на
території України, обов’язковим вимогам норм і стандартів, що діють в
Україні, має підтверджуватися сертифікатом або свідоцтвом про визнання
іноземного сертифіката, виданим або визнаним Державним комітетом України
зі стандартизації, метрології та сертифікації або уповноваженим
(акредитованим) ним органом.

Державну систему сертифікації створює Державний комітет України зі
стандартизації, метрології та сертифікації – національний орган України
із сертифікації, який проводить та координує роботу щодо забезпечення її
функціонування. Державний комітет України зі стандартизації, метрології
та сертифікації на підставі виданих сертифікатів відповідності або
свідоцтв про визнання іноземного сертифіката включає сертифіковану
продукцію до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні продукції.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на
підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, встановленому Кабінетом
Міністрів України.

Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації
здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються
юрид або фізичн особами на митній території Укр.

Крім того, с\г продукція, яка ввозиться на митну територію України,
підлягає обов’язковій сертифікації (ст. 4 Закону України 97р. ВР).

hA

OJQJ^J_H

OJQJ^J_H

OJQJ^J_H

OJQJ^J_H

OJQJ^J_H

OJQJ^J_H

OJQJ^J_H

?¬&

-¬&

2

4

p

t

?

&

t

?

?

1/4

(

8

R

T

@

B

?

¬

R

T

?

?

?

?

законодавством, державну систему сертифікації створює Державний комітет
України зі стандартизації, метрології та сертифікації – національний
орган України із сертифікації, який проводить та координує роботу щодо
забезпечення її функціонування.

Згідно з положеннями ст. 43 КМУ товари і транспортні засоби перебувають
під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із
заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів і транспортних
засобів митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними
митного кордону України.

Положенням про порядок здійснення контролю за доставкою вантажів у
митниці призначення, затвердженим наказом Державної митної служби
України від 8 грудня 1998 року встановлено механізм реалізації контролю
за переміщенням товарів та інших предметів між митницями України, тобто
здійснення безпосередніх повноважень митних органів.

Разом з цим, відповідно до п. 1.6 Положення про порядок контролю за
ввезенням на митну територію України окремих видів товарів,
затвердженого наказом Державної митної служби України від 28 лютого 2003
року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 червня 2003 р.),
пропуск окремих видів товарів здійснюється без подання ПД за умови їх
митного оформлення в зоні діяльності підрозділу митного органу,
розташованого в пункті пропуску на митному кордоні України.

З метою створення сприятливих умов і спрощення процедури контролю
товарів під час переміщення через державний кордон України постановою
Кабінету Міністрів України від 13.04.05 затверджено Порядок попереднього
документ контролю товарів у пунктах пропуску через державний кордон
України, яким встановлено, що: – органи охорони державного контролю
здійснюють попередній контроль товарів, які підлягають екологічному та
радіологічному контролю; – митні органи здійснюють попередній контроль
товарів, які підлягають санітарно-епідеміологічному, ветеринарному,
фітосанітарному та контролю за переміщенням культурних цінностей.

46. Ефективн зовнішньоек зв’язків на мікро- та макрор: показники та їх
оцінка.

Зовнішні зв’язки держави — це взаємообмін з країнами світу продуктами
матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі
міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів,
спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства,
розширення особистих контактів громадян.

Зовнішні зв’язки мають розгалужену структуру. За змістом, характером,
предметами обміну поділяються на політичні, економічні, наукові,
культурні, інформаційні, воєнні, екологічні, релігійні, гуманітарні
відносини, особисті стосунки громадян, їх можна групувати і за іншими
ознаками (часовою тривалістю: тимчасові та стабільні, довготривалі; за
територією: з країнами Європи, Азії, Америки тощо; за рівнем розвитку
країн: з розвиненими країнами і країнами, що розвиваються тощо). При
цьому кожна група зв’язків має свою ієрархічну багаторівневу структуру.
Наприклад, економічні зв’язки поділяються на зовнішньоторговельні,
науково-технічні, інвестиційні, кредитно-фінансові, інтуристські тощо.

Різноманітними є функції світових зв’язків України. Вони покликані
сприяти органічному її інтегруванню у всесвітні структури з мстою
зміцнення миру й безпеки, ефективного розвитку економіки, науки, освіти
і культури, формуванню єдиного екологічно чистого простору Землі,
задоволенню особистих потреб громадян.

Україна до встановлення в 1991 р. суверенітету була колоніальною,
залежною від московського імперського центру країною. У структурі
економіки гіпертрофовано домінували важка індустрія,
військово-промисловий комплекс, міцно прив’язані до господарства Росії.
По-хижацькому експлуатувалися родовища природних ресурсів (наприклад,
природний газ Прикарпаття).

Поступове входження України у світовий економічний простір виявляється в
розширенні її економічних, політичних, торгових, фінансово-кредитних,
господарських і технологічних зв’язків з іншими країнами світу. За їх
допомогою господарство України становить єдину господарську систему, яка
розвивається на основі суспiльного подiлу працi.

сили, надання та одержання послуг (виробничих,
транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових,
експортне- чи імпортно-поссредницьких, юридичних), міжнародне спільне
підприємництво, сумісне будівництво підприємств, науково-технічне
співробітництво, валютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм,
проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів
тощо.

Центральними органами управління зовнішніми зв’язками с ВРУ, КМУ, МЗС
України, Міністерство зовнішніх ек зв’язків України; у низових
територіально-адміністративних ланках — місцеві Ради народних депутатів,
управління міжнар і зовнішньоек зв’язків у системі обласної держ
адміністрації.

У cвітовому масштабi Укрaїнa видiляється також науково-технiчним
потенцiалом високої квалiфiкацiї. Вона мaє визначнi у світі власнi
наукові школи та унiкальнi технологiчнi розробки нових матерiалiв,
бiотехнологiй в галузi електрозварювання, радiоелектронiки, фiзики
низьких температур, ядерної фiзики, iнформатики, телекомунiкацiй та
зв’язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологiчного виробництва
на piвні найвищих свiтових стандартiв.

Вiдтак порiвняно високий ек, науково-технiчний, мінерально-сиров,
грунтовий i трудовий потенцiали, надзвичайно вигiдне ек-географiчне та
геополiтичне положения в центрi Європи створюють об’єктивнi умани для
забезпечення вза?мовигiд-ного мiжнар подiлу працi, спецiалiзацiї,
кооперув та iнтеграцiї України у свiтовий ек пpocтip.

47. Форми виходу підприємств на зовнішні ринки.

Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу
на зовнішній ринок: експорт, спільне підприємництво, пряме інвестування.

Коли застосовується модель експортув, то виробництво залишається на
національній території, що має свої недоліки та переваги. СП та пряме
інвестування потребують уже організації виробництва за кордоном. При
цьому деякі форми СП реалізуються на основі укладання контрактів, без
додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме інвестування
передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення капіталу в
підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та
інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних
моделей виходу на зовнішній ринок.

Кожна з моделей виходу фірми на зовнішній ринок має свої недоліки
та безумовні переваги, які потрібно розглядати у контексті особливостей
товару. Водночас, доцільно зіставити стратегії за такими критеріями:
контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на
зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропозиції); гнучкість
(можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до елементів
бізнес-середовища, що змінюються); ресурсні вимоги (необхідність мати
певну кількість фінансових, матеріальних та трудових ресурсів для
організації та розвитку діяльності); ризик (загроза виникнення
непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу або майна, коштів у
зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності або інших
обставин); причетність до міжнародного маркетингу (необхідність та
ступінь використання концепції міжнародного маркетингу в організації
діяльності фірми).

Актуальною для України є така форма виходу підприємства на зовнішні
ринки, як «СП». На сьогодні поняття і статус СП визначається Законом
України „Про зовнішньоекономічну діяльність”. Однак, згідно з Державним
класифікатором „Класифікація організаційно-правових форм
господарювання”, затвердженим наказом Державного комітету України з
питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004
р., чинним законодавством не передбачається створення та державна
реєстрація нових підприємств з організаційно-правовою формою „СП”.

За даними Держкомстату, станом на 1 січня 2007 р. в Україні існує
близько 5148 СП.

48. Особл застосув митного тарифу в Україні.

Митний тариф — це податок, який установлюється на імпорт товарів з метою
підвищення їхньої ціни на ринку країни-імпортера та забезпечення
безпосередніх надходжень до державного бюджету.

Поняття митного тарифу має подвійне значення: по-перше, митний тариф —
це інструмент торговельної політики та державного регулювання
внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;
по-друге, це — конкретна ставка митного стягнення, яку належить сплатити
під час ввезення, вивезення чи транзиту певного товару територією країни
або митною територією (у другому випадку митний тариф, власне, є митним
стягненням).

Основні мотиви використання митного тарифу:а) захист національного
товаровиробника; б) наповнення державного бюджету

А. Цей вид тарифу, як правило, застосовується тільки щодо імпорту.

Тариф дає змогу (принаймні в коротк перспективі) забезпечити: *зростання
кількості робочих місць;

*збільш обсягів нац вир-ва завдяки перенаціленню сегмента нац попиту із
закордонної на внутр пропозицію; *можливість протягом певного терміну
розвиватися молодим галузям національного виробництва, або галузям, які
перебувають у стані трансформації чи виходу з кризи; *за сучасних умов
подібні міркування можуть стосуватися технологічно стратегічних галузей.

Водночас штучне зниження іноземної конкуренції послаблює конкурентний
тиск та зменшує стимули до оптимізації умов вир-ва й підвищення його
ефективності. Відтак звичні до тепличних умов національні виробники
потребуватимуть опікування й надалі з боку влади та захисту від
іноземних конкурентів.

Б. Даний вид тарифу застосовується як щодо імпорту, так і щодо експорту.

Наслідки запровадж митного тарифу для основних суспільних угруповань:

а) у випадку з імпортним та б) у випадку з експортним тарифом.

А) Імпортний тариф.

Споживачі. Для них митний тариф є однозначно невигідним. Вони несуть
основні фінансові витрати, оскільки компенсують збільшення ціни на
кордоні, купуючи товари на внутрішньому ринку. Крім того, позбавлення
від іноземних конкурентів дає змогу внутрішнім імпортно-конкурентним
виробникам підвищити ціни, від чого страждають споживачі.

Виробники. Слід розділити їх, у свою чергу, на дві групи: виробників
імпортно-конкурентної продукції та виробників іншої продукції. Перші у
виграші, оскільки для них збільшується сектор ринку, а також з’являється
можливість підвищувати ціну на свою продукцію на внутрішньому ринку. Для
других запровадження митного тарифу має більш слабкі наслідки, причому
інколи мова може йти переважно про вірогідні наслідки. Митний тариф може
призвести до ланцюгового зростання цін у країні, отже, інтереси
виробників тих товарів, які не конкурують з імпортом, можуть варіюватися
залежно від того, наскільки загальне зростання цін вплине на динаміку
цін на використовувані ними комплектуючі, сировину тощо.

Отримувачі соціальних виплат. Для них (студентів, пенсіонерів та ін.)
запровадження митного тарифу є вигідним, оскільки завдяки йому
формується бюджет, від витрачання якого залежить їхній добробут.

Б) Експортний тариф.

Національні експортери (виробники). Оскільки експортний тариф
запроваджується проти вибіркових видів товарної продукції, цих
виробників слід поділяти на тих, проти яких, власне, і спрямовується
тариф, та тих, хто продовжує здійснювати неоподатковуваний експорт
товарів. Очевидно, що перші тими з національних економічних суб’єктів,
хто «страждає першим» (знову-таки, не йдеться про іноземних суб’єктів),
у даному разі — споживачів, для яких експортний тариф означає збільшення
ціни товару. Для других вплив експортного тарифу може виявитися
мінімальним, а «знак» наслідків залежатиме від характеру зміни загальної
кон’юнктури залежно від ситуації.

Отримувачі соціальних виплат. Вони у виграші через уже названі причини у
випадку з імпортним тарифом. Щоправда, у разі необгрунтованих рішень,
коли тариф не приносить бажаного ефекту, а лише погіршує умови
національного експорту, у кінцевому програші можуть опинитися і ці
суб’єкти, втім, ситуація «помилкового рішення» виходить за рамки логіки
об’єктивного аналізу.

Відповідно до чинного законодавства України у разі імпорту до України
товарів використовуються такі податки:мито;акцизи;податок на додану
вартість;митні збори за митне оформлення.

Митний тариф як базовий інструмент регулюв ввезення може відігравати
активну стимулюючу роль. За його допомогою держави диференціюють товари,
що підлягають ввезенню на більш або менш «бажані». Так, при загальному
порівняно невисокому рівні тарифу в ЄС (у торговельних відносинах країн
— членів ЄС з третіми країнами діє єдиний митний тариф, який базується
на гармонізованій системі опису і кодування товарів) стосовно великої
кількості товарів, які конкурують з товарами місцевих виробників,
застосовується високе мито, що досягає в деяких випадках 20 %.

В Україні відповідно до Закону України «Єдиний митний тариф» 1992 р. (з
пізнішими поправками та доповненнями) застосовується уніфікований підхід
до митного регулювання міжнародної торгівлі. Згідно зі Ст. З цього
правового акта, Єдиний митний тариф України — це систематизований звід
ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на
митну територію України або вивозяться за межі цієї території. Єдиний
митний тариф України встановлює на єдиній митній території України
обкладення митом предметів, що ввозяться на митну територію України або
вивозяться з цієї території. Закон наголошує на тому, що ставки Єдиного
митного тарифу України є єдиними для всіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності незалежно від форм власності, організації господарської
діяльності та територіального розташування, за винятком випадків,
передбачених законами України та її міжнародними договорами. Єдиний
митний тариф затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету
Міністрів України.

49. Напрями підвищення конкурентоспр української ек-ки.

Підвищення конкурентоспроможності економіки України потребує вирішення
як проблем фундаментального характеру, так і посилення факторів, які
забезпечують пряме підвищення ефективності виробництва і перехід до
інновативного та сталого розвитку: Виходячи з цього було розроблено
Державну програму підвищення конкурентоспроможності національної
економіки на 2007-2015 роки, де пропонуються дев’ять основних складових
підвищення конкурентоспроможності економіки України, згрупованих у три
факторні групи.

Група 1. Фундаментальні:

1. Забезпечення макроекономічної стабільності.

2. Підвищення ефективності державного управління (колективних
державних послуг).

3. Розвиток людського капіталу та покращання якісного складу
трудових ресурсів.

4. Розвиток інфраструктури (нарощування транзитного потенціалу держави,
модернізація та оновлення основних фондів і рухомого складу авіаційного,
автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту,
поширення інформаційно-комунікаційних технологій).

Група 2. Підвищення ефективності

5. Розвиток підприємництва.

6. Розвиток фінансових ринків.

7. Підвищення технологічного рівня виробництва та ефективності
використання паливно-енергетичних ресурсів (розвиток нових форм
взаємодії підприємств – зі створенням численних інноваційних та
еко-інноваційних кластерів; розвиток експортного потенціалу та
імпортозаміщення, запровадження європейських принципів державного
ринкового нагляду за додержанням вимог щодо безпеки продукції та
послуг).

Група 3 Посилення інновативності та забезпечення сталого розвитку

8. Стабілізація і поліпшення екологічного стану території України з
метою переходу до сталого (екологічно збалансованого) розвитку,
впровадження екологічно збалансованої системи природокористування.

9. Посилення інноваційної складової розвитку.

До 2015 року Україна має пройти два умовні етапи розвитку.

Перший етап з 2007 по 2011 роки має стати етапом кардинального
поліпшення інституцій і підприємницького середовища та створення
сучасної висококонкурентної як на зовнішньому, так і на внутрішньому
ринках індустрії. Так, вже у 2011 році має кардинально поліпшитися
якість державних інституцій, підприємницького середовища та обробної
промисловості, яка має змінитися структурно(на користь
високотехнологічних та середньо-високо-технологічих виробництв) і якісно
(за показниками продуктивності праці, енергоміскості, матеріаломісткості
тощо), а також стати головним постачальником машин та обладнання для
внутрішнього ринку і експортером високотехнологічних продуктів. Перший
етап потребує більш масштабної ресурсної підтримки фундаментальних
факторів і паралельно посилювачів інновативності та ефективності
розвитку.

Другий етап з 2012 по 2015 роки буде етапом, коли поряд із подальшою
підтримкою фундамент складових конкурентоспром більшої ресурсної
підтримки отримають фактори, що посилюють ефективність та
інновативність. На той час рівень ВВП дозволить передислокувати ресурси
на підтримку постіндустр розвитку із усіма атрибутами економіки, що
створює знання.

Тобто Україна за короткий проміжок часу (2007-2015рр) має здійснити
якісний ек прорив: спочатку у індустріальне, а потім у постіндустр
суспільство.

50. Валютна політика в Україні як інструмент регулюв МЕД.

Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче
регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за
виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому
поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою
пов’язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне
регулювання і контроль є, по суті, її складовими. До складу валютної
політики входить також міжнародне валютне співробітництво, у тому числі
з міжнародними валютно-фінансовими організаціями.

Валютне регулювання – це діяльність держави та уповноважених нею органів
щодо регламентації валютних відносин ек, суб’єктів та їх діяльності на
валютному ринку. Така регламентація тією чи іншою мірою пошир на всі
складові валютних відносин та валютного ринку, і насамперед на:

– процес курсоутворення;

– виконання платіжної функції іноземною валютою на внутрішніх ринках
країни;

– діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

– здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного
балансу;

– здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного
балансу та розвиток іноземних інвестицій в економіку країни;

– ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

– кредитні відносини резидентів з нерезидентами;

– формування та використання золотовалютних резервів.

Валютні обмеження є досить потужним, ефективним і оперативним
інструментом валютної політики. Запровадивши чи скасувавши те чи інше
обмеження (у вигляді норми, заборони, правила тощо), держава має
можливість негайно і досить відчутно вплинути на певний валютний потік у
напрямі, що відповідає сучасній ситуації в економіці чи на грошовому
ринку. Водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер і
суперечить тенденції лібералізації валютних відносин. За сучасної
ситуації в Україні це один із ключових валютних інструментів, проте в
перспективі його роль знизиться.

Курсова політика полягає в цілеспрямованому проведенні комплексу заходів
з метою корекції курсу національної валюти. Якщо така корекція
спрямована на зниження обмінного курсу, то курсова політика називається
політикою девальвації. Девальвація національної валюти сприяє підвищенню
конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних
позицій країни на світовому ринку та стимулюванню експорту. Разом з тим
політика девальвації може негативно впливати на позиції імпортерів, бо
їм доведеться купувати інвалюту за вищим курсом. Це може спровокувати
зростання цін на імпортні товари. Тому при запровадженні політики
девальвації потрібно добре зважити як позитивні, так і негативні
наслідки. Якщо країна багато імпортує виробничих ресурсів
(енергетичних,1 сировинних тощо), то втрати імпортерів можуть повністю
перекрити виграш експортерів і при цьому розпочнеться інфляційне
зростання цін.

Якщо ціллю курсової політики визнається підвищення обмінного курсу, то
вона називається політикою ревальвації. Ця політика стимулює розвиток
імпорту, оскільки імпортери для своїх платежів за кордоном купуватимуть
інвалюту за нижчим курсом.

Буде збільшуватися пропозиція на товарних ринках, що позитивно
впливатиме на стабільність цін. Скорочуватимуться виробничі витрати на
підприємствах з великим споживанням імпортованих енергії, сировини,
матеріалів, комплектуючих. Разом з тим підприємства-експортери за
політики ревальвації зазнаватимуть втрат. Якщо одночасно вони не є
великими “споживачами імпорту”, то можуть послабити свої конкурентні
позиції на світовому ринку. Тому політику ревальвації потрібно
застосовувати теж надто обережно і виважено.

Облікова (дисконтна) політика центр банку полягає в цілеспрямованому
підвищенні чи зниженні облікової ставки та відповідній зміні ставки
депозитного та позичкового процента. Якщо процентні ставки збільшуються,
то зменшується маса національних грошей в обороті, знижується відплив
вільних капіталів за кордон, зростає приплив іноземної валюти (вільних
капіталів) з-за кордону. Все це сприяє зростанню курсу національної
валюти, зміцненню її позицій на валютному ринку1. При зниженні облікової
ставки весь процес впливу на валютний ринок відбувається у зворотному
напрямі.

У такий же спосіб – через регулювання маси грошей в обороті – можна
впливати на кон’юнктуру валютного ринку за допомогою інших інструментів
монетарної політики – зміною норми обов’язкового резервування,
операціями на відкритому ринку тощо.

За порушення валютного законодавства визначає декрет КМУ від
19.02.1993 р. (з подальшими змінами та поправками). Нещодавно, а саме
11.04.2007 р. була прийнята постанова ВРУ про прийняття за основу
проекту Закону України про валютне регулювання та валютний контроль в
Україні. Комітету ВРУ з питань фінансів

51. Проблема регулювання валютних ризиків: мікроекономічна специфіка.

Валютний ризик – це ймовірність виникнення можливих збитків унаслідок
несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на
ризик, можна розподілити на дві групи.

Фактори впливу на валютний ризик.

Збільшують ризик:

– коливання валютних курсів;

– відкриті валютні позиції.

Зменшують ризик:

– ліміти позицій за валютами;

– контроль за ризикам з боку керівництва;

– використання методів хеджування.

Методи страхування валютного ризику:

– погодження надходжень і платежів (структурне балансування);

– “валютні кошики” – набір валют, об’єднаних у певних пропорціях, тобто
курс валюти стосовно певного набору інших валют;

– методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні
угоди та угоди “своп”;

– методи довгострокового хеджування – фінансові ф’ючерси і дисконтування
вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість
негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті).

Валютна позиція банку – це співвідношення між сумою активів та
позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових та
позабалансових зобов’язань у цій же валюті.

Вона буває:

– відкрита – не дорівнює нулю, веде за собою додатковий ризик у разі
зміни валютного курсу;

– відкрита довга – вартість активів та позабалансових вимог перевищує
вартість пасивів та позабалансових зобов’язань у кожній іноземній
валюті. Банк може понести втрати у разі збільшення курсу національної
валюти щодо іноземної валюти;

– відкрита коротка – вартість пасивів та позабалансових зобов’язань
перевищує вартість активів та позабалансових вимог у кожній іноземній
валюті. Банк може понести додаткові витрати у разі збільшення курсу
іноземної валюти щодо національної валюти;

– закрита – дорівнює нулю.

52. Кредитування в МЕДУ: практичні аспекти.

В Україні діють такі фінансові організації: МВФ, ЄБРР, Міжнародна
фінансова корпорація (МФК), Світовий банк. Ці організації надають
Україні найбільшу кількість кредитів.

Згідно з Статутом МВФ, його кредити спрямовуються на підтримку курсу
національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій
платіжного балансу.

Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх
у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на
валютному ринку для вказаних цілей.

3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. У даний час квота України
у Фонді складає 1 млрд.372 млн. СПЗ (Спеціальних прав запозичення).

За роки співробітництва України з МВФ (1994-2006 рр.), отримано 3,9
млрд. дол. США кредитних ресурсів за програми STF, Stand-by, EFF, що
було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю
резервів НБУ та платіжного балансу.

Україна стала членом ЄБРР у серпні 1992р. після підписання Президентом
України Указу “Про членство України в Європейському банку реконструкції
і розвитку” N379/92 від 14 липня 1992р. У 1993р. відкрилось
представництво Банку в Києві.

У серпні 1999р. на базі т.зв. “української команди” ЄБРР, яка належить
до бізнес-групи Південної та Східної Європи, було створено окремий
департамент ЄБРР по Україні із розміщенням у Києві.

Частка України у статутному капіталі ЄБРР становить 0,8 або EUR 160
млн. З початку 90-х сума інвестицій банку в Україну становить EUR2,2
млрд.

3 вересня 1992 року Україна стала 167 членом Світового банку,
здійснивши підписку на 908 акцій ($1315,9 млн. акціонерного капіталу).
Частка України у статутному капіталі становить 0,69%. З 1992 року Рада
Директорів Світ банку затвердила низку проектів для України на суму
більш, ніж 3060 млн. дол. США. З початку співробітництва зі СБ загальна
сума коштів, виділених Банком Україні, досягла 3,2 млрд. дол. США, з
яких Україна не використала близько 0,63 млрд. дол. США.

53. Принципи та суб’єкти валютного регулюв в Україні.

Основні принципи валютного регул, повноваження державних органів і
функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні
валютних операцій, права й обов’язки суб’єктів валютних відносин,
порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за
порушення валютного законодавства визначає декрет КМУ від 19.02.1993 р.
(з подальшими змінами та поправками). Нещодавно, а саме 11.04.2007 р.
була прийнята постанова ВРУ про прийняття за основу проекту Закону Укр
про валютне регулюв та валютний контроль в Україні. Комітету ВРУ з
питань фінансів

і банківської діяльності було доручено доопрацювати зазначений
законопроект з урахуванням пропозицій та зауважень суб’єктів права
законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради
України у другому читанні.

Отже, згідно чинного декрету КМУ валютне регулювання здійснюють: – НБУ
– КМУ

Нац банк України у сфері валютного регулювання: здійснює валютну
політику виходячи з принципів загальної економічної політики
України; складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс
України; контролює дотримання затвердженого ВРУ

ліміту зовнішнього державного боргу України; визначає у разі
необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті
уповноважених банків нерезидентам; видає у межах, передбачених цим
Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення
операцій на валютному ринку України; нагромаджує, зберігає і
використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної
валютної політики; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та
приймає рішення про їх скасування; установлює способи визначення і
використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених
у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у
іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із
статтею 8 цього Декрету; установлює за погодженням з Мініст
статистики України єдині форми обліку, звітності та документації
про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та
своєчасним поданням; забезпечує публікацію банківських звітів про власні
операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України:

визначає і подає на затвердження до ВРУ

ліміт зовнішнього державного боргу України;

бере участь у складанні платіжного балансу України;

забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в

частині, що стосується руху валютних цінностей;

забезпечує формування і виступає розпорядником Державного

валютного фонду України згідно із статтею 14 цього Декрету;

визначає порядок використання надходжень у міжнародних

розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у

торговельному обороті з іноземними державами, а також у

неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у

неторговельному обороті з іноземними державами на підставі

положень міжнародних договорів України.

Сфера валютного контролю:

1. Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають
валютному контролю.

2. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати
і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про
здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в
іноземній валюті у межах їх повноважень.

54. Міжнародний кредит та формув макроек балансових показн в Україні.

Міжнародний кредит — це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних
економічних відносин, пов’язаний із наданням у тимчасове користування
грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим на умовах платності,
строковості, повернення.

Джерелами міжнародного кредиту є:

тимчасово вивільнена у підприємств у процесі кругообігу час

тина капіталу в грошовій формі;

грошові накопичення держави, мобілізовані банком;

ірошові заощадження індивідуального сектору, мобілізовані банком.

Міжнародні кредитні відносини грунтуються на певній методологічній
основі. Одним із її елементів є принципи, яких мають дотримуватися у
процесі практичного виконання будь-якої операції на міжнародному ринку
банківських кредитів і які знайшли своє відображення у міжнародному
кредитному законодавстві.

Принципи міжнар кредиту такі:

повернення — відображає необхідність своєчасного повернення отриманих
від кредитора фінансових ресурсів після завершення їх використання
позичальником. Якщо отримані кошти не повертаються, то має місце
безповоротне передання грошового капіталу, тобто фінансування;

строковість —- передбачає необхідність його повернення не в будь-який
прийнятний для позичальника час, а в чітко визначений строк,
зафіксований у кредитній угоді;

платність — означає необхідність не тільки прямого повернення
позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й проплати права
їх використання;

забезпеченість — передбачає необхідність забезпечення захисту майнових
інтересів кредитора у разі порушення позичальником узятих на себе
зобов’язань і відображається у таких формах кредитування, як позики під
заставу чи під фінансові гарантії;

цільовий характер — притаманний більшості кредитів і відображає
необхідність цільового використання коштів, які отримані від кредитора;

диференційований характер (не завжди виділяється, хоча за сучасних умов,
на наш погляд, дуже важливий) — визначає диференційований підхід з боку
кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників
залежно від інтересів як банку, так і країни, в якій розташований
банк-кредитор.

Принципи МК виражають його зв’язок з економічними законами ринку і
використовуються для досягнення поточних і стратегічних завдань
суб’єктами ринку і держави.

Місце і роль міжнародного кредиту у світовій економічній системі
визначається насамперед його функціями, які відображають особливості
руху міжнар позичкового капіталу у сфері МЕВ:

перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб
розширеного виробництва; *економію затрат обігу у сфері міжнародних
розрахунків;* прискорення концентрації і централізації
капіталу;*обслуговування міжнародного товарообігу;* прискорення
науково-технічного прогресу.

Через виконання взаємозв’язаних функцій МК відіграє певну роль у
розвитку світового вир-ва, яка може бути і позитивною, і негативною.

Позитивна роль МК у процесі відтворення полягає в тому, що він: стимулює
зовнішньоекономічну діяльність країни; створює сприятливі умови для
зарубіжних приватних інвестицій; забезпечує безперервність міжнародних
розрахункових та валютних операцій; підвищує економічну ефективність
зовнішньої торгівлі та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Негативна роль МК у процесі відтворення полягає в тому, що він:
загострює суперечності ринкової економіки; використовується для
переказування прибутків із країн-позичальників, посилюючи позиції
країн-кредиторів; сприяє створенню та зміцненню в країнах-боржниках
вигідних для країн-кредиторів ек і політичних режимів; виступає джерелом
фінансування війн; використовується для проведення кредитної
дискримінації та кредитної блокади.

55. Нац специфіка Укр як фактор міжнар міграції робочої сили.

На сучасному етапі розвитку світового господарства склався досить
стабільний і структурно оформлений національними та наднаціональними
системами регулювання потоків трудових ресурсів міжнародний ринок
робочої сили. Це якісно нове явище, яке хар-ся постійним ростом попиту і
пропозиції іноземної робочої сили, участю в ньому не лише економічних
агентів, але й країн. Основою формування МРРС є процеси міжнар трудової
міграції – переміщення працездатного населення з одних держав в інші
терміном більше, ніж на рік, обумовлене причинами економічного
характеру.

Міжнар міграція робочої сили супров позитивними і негативними явищами.
Незважаючи на труднощі виїзду за кордон з України (недосконалість
законодавства, висока вартість транспортних послуг, моральні,
психологічні, побутові, економічні втрати під час адаптації), стимулюючі
фактори міграції діють сильніше, ніж фактори стримування. Одним з
негативних наслідків перебування за кордоном слід вважати погіршення
“якісних” параметрів національного трудового потенціалу, зниження
народжуваності, що ускладнює і без цього несприятливу демографічну
ситуацію. Втім, наслідки виїзду за кордон мають і соціально амортизуючий
вплив у сфері зайнятості, поглинаючи надлишок робочої сили, еміграція
може сприяти набуттю корисних знань, навичок, вищої кваліфікації,
досвіду адаптації до ринкових умов, а також призупиненню інвестиційної
кризи.

Посилення позитивних аспектів міжнарї міграції робочої сили передбачає
вдоскон законодавчо-нормат бази, зокрема доповнення базових законодавчих
актів (“Про громадянство України”, “Про біженців”, “Про імміграцію”)
положеннями щодо врегулюв транзитної міграції з інших країн, чіткий
розподіл функцій різних органів виконавчої влади у цій сфері, проведення
ними активної міграційної політики на різних рівнях ієрархії управління.
Важливою передумовою нормалізації еміграційного процесу може стати
широке запровадж практики міжурядових угод і укладення довгостр
контрактів, що забезпечить для мігрантів необхідний мінімум матер умов і
соціального захисту.

Вкрай необхідним видається пошук інструментів збалансув пропозиції та
попиту на ринку праці гірських районів західних областей України,
впровадження яких, з одного боку, забезпечило б конкретні результати у
найближчі строки і, з іншого, розв’язання проблеми безробіття та
міграції трудових ресурсів у стратег перспективі. В основу їх розробки
слід покласти методи оцінки ефективності ММРС.

56.Наслідки трудової міграції для ек-ки Укр.

Трудова міграція як наслідок переходу від планової економіки до ринкової
набула в Україні загрозливого масштабу. Недостатня кількість робочих
місць з прийнятною зарплатою і низький рівень соціальних гарантій
призвели до того, що мільйони наших співгромадян виїхали (і продовжують
виїжджати) на заробітки за кордон. Нехтуючи своїми майбутніми пенсіями,
формують натомість власні пенсійні заощадження, не довіряючи державному
і приватним пенсійним фондам в Україні. В У. трудова міграція керуються
ЗУ «Про основні засади державної міграційної політики України » За
даними Держкомстату, на 1 квітня 2006 року в Державній службі зайнятості
було зареєстровано 0938 млн. безробітних, що сприяє посиленню трудової
міграції.

Вплив міжнародної трудової міграції на економіку і суспільство як на
регіональному, так і на державному рівні не можна оцінити однозначно.

Позитиви: 1. збільшення обсягів інвестицій, які отримує Україна завдяки
заробітчанству. За деякими оцінками, середньомісячні доходи громадян,
які працюють за кордоном, сягають 2 млрд. грн., що можна порівняти з
третиною номінальних грошових доходів усього населення HYPERLINK
“http://dialogs.org.ua” \l “_ftn10#_ftn10” .2. Значні кошти, які
надходять від заробітчан, підвищують платоспроможний попит і таким чином
стимулюють виробництво. 3. сприяють розвиткові малого бізнесу, 4.
сприяють прискоренню формування середнього класу. 5. Зовнішня трудова
міграція є також джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів,
школою бізнесу та ринкової поведінки.

Негативи: 1. Збільшення грошової маси призводить до зростання цін. 2.
дешеві імпортні товари, привезені “човниками”, створюють конкуренцію
товарам вітчизняного виробництва. 3. Орієнтовані на споживання гроші
мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне
використання. 4. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного
бізнесу є вкрай скромним внаслідок податкового тиску, відсутності
дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян
у перспективи малого бізнесу. 5. Зовнішня трудова міграція руйнує
трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили у певних
галузях та регіонах. 6. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки
особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за
кордоном малокваліфіковану роботу.7. Відплив молоді спричиняє негативні
демографічні наслідки.

57. Потенційні ринки робочої сили та налагодж відносин з ними в
інтересах ек-ки Укр.

Нині міжнар міграція роб сили перетворилася на суттєвий ек, соц та
гуманітарний фактор розвитку як країн походження, так і тих, що
приймають. Кожна з сторін, яка бере участь у процесі обміну труд
ресурсами, намагається здобути для себе конкретну користь. Що стосується
України, то її в найближчий період чекає, найімовірніше, доля
країни-постачальника робочих рук на європейський і світовий ринок праці.
Але і в цій якості вона може отримати низку ек вигод: 1. знизити рівень
безробіття і пом’якшити таким чином соціальну напруженість у
суспільстві; 2.значну частину заробітної плати емігранти
переказуватимуть на батьківщину, що поповнить валютний фонд країни
(кошти, що пересилаються іммігрантами на батьківщину, становлять, за
різними оцінками, 25-30 млрд. дол. США); 3. розроблені МОП рішення дають
Україні право ставити питання про отримання компенсації за підготовку
робочої сили від країн — можливих користувачів її трудових ресурсів.

Крім того, міждержавні трудові міграції — важливий чинник надходж в
країну нових технологій, досвіду роботи, перебудови професійної та
кваліфікаційної структури зайнятості, швидкого й ефективного
пристосування до умов світового ринку.

Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої
сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних ек,
інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів,
молодих спеціалістів негативно вплине на професійну структуру
працездатного населення, погіршить його статево-віковий склад.
Еміграція, як правило, супроводжується вимушеним розривом, нехай і не
остаточним, сімейних зв’язків, їх послабленням

Міграційна політика України має спиратися на міждержавні угоди з
країнами-потенційними користувачами нашої робочої сили.Такі угоди, крім
правової й соціальної захищеності співвітчизників за кордоном (маються
на увазі ті, хто збереже українське громадянство), повинні передбачати
планомірний, цілеспрямований відбір наших земляків, їх професійну
підготовку й перепідготовку на місці, до виїзду за кордон, застережувати
умови проживання і, як уже зазначалося, компенсацію за підготовку кадрів
нашою державою (витрати на виховання, освіту, оздоровлення та ін.).
Важливою функцією молодої української дипломатії має стати захист
інтересів громадян України за кордоном, незалежно від того, в якій
країні вони перебувають.

Держ.міграційна політика здійснюється згідно з ЗУ «Про основні засади
державної міграційної політики України ». Згідно з ним, одним із
основних напрямків державної міграційної політики України є: активізація
зовнішньополітичної діяльності з метою укладення міждержавних угод про
регулювання процесу переселення і захист прав переселенців; утворення
ефективних механізмів реалізації міждержавних угод про регулювання
процесу переселення і захист прав переселенців.

58.Інформатизація як визначальний фактор міжн ек співр-ва.

Одним з головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване
на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток
інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати
інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і
обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою
реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові
та підвищуючи якість життя. Було сформовано певні правові засади
побудови інформац суспільства: прийнято ряд нормативно-правових актів,
які, зокрема, регулюють суспільні відносини щодо створення інформаційних
електронних ресурсів, захисту прав інтелектуальної власності на ці
ресурси, впровадження електронного документообігу, захисту інформації,
створення різноманітних інформаційно-комунікац технологій (далі – ІКТ)

З урахуванням тенденцій розвитку світової економіки, які визначаються
зростанням впливу ІКТ, поступовим переходом розвинутих країн від
індустріальної економіки до економіки знань, основними макроек
завданнями у процесі розвитку інформаційного суспільства визначити: 1.
підвищення конкурентоспроможності національної економіки, 2.
забезпечення сталого економічного зростання держави та матеріального
добробуту її громадян за рахунок впровадження ІКТ; 3. забезпечення
підвищення вкладу в економічне зростання держави підприємств, що
провадять діяльність у сфері інформатизації, і галузей, які широко
використовують ІКТ, шляхом формування збалансованої регуляторної та,
зокрема, податкової політики; 4.сприяння підприємницькій діяльності у
сфері ІКТ за рахунок формування системи адміністративних, правових і
економічних механізмів, які стимулюватимуть попит на інформаційну
продукцію, залучення інвестицій в ІКТ, розвитку конкуренції, просування
вітчизняної продукції на міжнародний ринок.

Для забезпечення реалізації основних засад визначальне значення має
політика міжнародної співпраці України та її участь у розвитку
глобального інформаційного суспільства. Ця співпраця має здійснюватися з
метою узгодження стратегій розвитку інформаційного суспільства, сприяння
в реалізації універсального підходу до спільних дій, зменшення цифрової
та інформаційної нерівності.

Для вирішення зазнач завдань необхідно: – розширити співпрацю з
провідними МО з розвитку інформаційного суспільства в рамках міжнародних
договорів України щодо науково-технічного співробітництва та міжнародної
технічної допомоги; – забезпечити інтеграцію освіти, науки і культури
України в глобальний культурний, освітній, науково-технічний
інформаційний простір; – реалізувати в рамках міжнародних договорів
України спільні проекти, які забезпечують інтеграцію України в
глобальний інформаційний простір; – сприяти розвитку партнерських
відносин між державним і приватним секторами економіки в контексті
розбудови інформаційного суспільства відповідно до Декларації
тисячоліття Організації Об’єднаних Націй.

59.Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки.

Технополіс – територ-ний науково-промисл комплекс або конгломерат
науково-досл, дослідн закладів, де в органічній єдності розташовані
підп-ва високотехнолог галузай пром-ті, наук заклади, ВУЗи, що готують
для технополіса наукові і інженерні кадри, та житлова забудова з
відповідною сучасною виробничою і соц інфрастр-рою. Програма створення
Т-в має на меті такі осн цілі: перерозподіл пром-ті з центру на
перефірію, переорієнтація пром-ті на розвиток наукоємких і
енергозберігаючих технологій, інтенсифікація наук досліджень на всій
тер-рії країни за рах-к активізації д-ті місцевих університетів,
прискорення інновац процесу та інше. Тех-с є різновидом вільних ек зон,
з огляду на мету створення Тех-в можна розглядати їх перспективи
формування в Укр. Оскільки програма “Тех-с” розглядається як одна з
найбільш ефективних стратегій прискоренного розвитку наук техн
потенціалу країни, який визначатиме її успіхи в конкурентній боротьбі на
світ арені. Як і всі ВЕЗ Тех-си передбачають участь в них держ і
муніціпальних органів, а також значного приват кап-лу. З цією метою на
їх тер-рії передбачались заходи кредитного і податкового стимулювання.
Але формуючи концепцію створення Тех-в в Укр необхідно взяти до уваги
те, що попри скурпульозну розробку всіх сторін програм “Тех-с” досягнути
деяких очікуваних цілей не вдалося. Як не пародоксально, але
перерозподіл ек потенціалу країни на користь відсталих районів, а це
основна ціль програми, так і не відбувся. Це вкотре підкреслює
непередбачуваність рез-в реалізації великомаштабних програм. Потрібно,
перш за все, акцентувати увагу на принциповій недосяжності ідеї
абсолютної локалізації ділянок ек простору у зонах. Ек простір органічно
цілісний, він формувався протягом тривалого часу людської д-ті щодо
освоєння довкілля. Усвідомлення цього факту має відображатись у всіх
проектах створення зон і з врахуванням стратифікованості всього ек
простору.

ВРУ 2006р. прийняла закон “Про Технополіс “Київська Політехніка”,
стимулюючий інноваційну діяльність в області досліджень. Університет КПІ
першим з українських вузів випробує систему роботи технополісу. За
словами першого заступника голови парламентського комітету з науки і
освіти Ігоря Юхновського, саме КПІ має кадри для дослідницьких робіт, а
також має в своєму розпорядженні необхідні для розміщення технополісу
базу і територію. В майбутньому технополіси при університетах можуть
бути створені в Харкові, Донецьку і інших містах.

60.Сировинні та енергетичні ресурси в нац та світовому
госп-ві.

Загальносвітові запаси нафти – 350-450 млрд. тонн (достовірно відомі –
100 млрд. тонн). Провідні країни за запасами: Саудівська Аравія (24
млрд. тон), Росія (20 млрд. тон), Кувейт, Іран (по 13 млрд. тон), Ірак,
США. Основні райони залягання: Перська затока (Саудівська Аравія,
Кувейт, Ірак, ОАЕ, Іран); Росія (Сибір, Урало-Поволжя); шельф Мексик.
затоки (США, Мексика); Аляска; акваторія Пн. моря; північ Пд. Америки;
Гвінейська затока, Пн Африка; Великі Зондські острови.

Природний газ утворюється із нафтою, тому їх родовища часто співпадають
територіально. Запаси прир. газу – 200-300 трлн. куб. м (достовірні – до
100 трлн. куб. м). Провідні країни за запасами: Росія (43% світу), Іран,
США, Катар, Саудівська Аравія, Ірак, Алжир, Норвегія.

Вугілля поділяють на кам’яне та буре (подекуди райони залягання
співпадають). Вугільні басейни світу (їх близько 3600) охоплюють до 15%
площі суходолу. Загальні запаси – 15 трлн. тонн, розвідані – 9 трлн.
тонн. Найбільші поклади вугілля знаходяться у КНР, США, Росії, Україні,
Казахстані, Польщі, Австралії, ФРН, Канаді, ПАР. Найбільші басейни:
Ленський, Тунгуський, Кансько-Ачинський, Тімано-Печорський (Росія),
Аппалацький, Пенсільванський, Центральний, Форт-Юніон (США),
Тянсінський, Шансі (КНР), Рурський, Ахенський, Рейнський (ФРН),
Карагандинський, Екібастузський (Казахстан), Донецький (Україна).

Як показує світова тенденція, у всіх великих вугледобувних країнах,
починаючи з 2002 року, спостеріг. зрост. видобутку кам’яного вугілля. А
збільшення видобутку бурого вугілля простежується ще з 2000 року. У нас
поки що спостеріг. зворотня тенденція, через що ек. держави стала
критично залежною від імпортованих енергоносіїв, зокрема природного газу
та нафти. Ще в 2000 році в У. видобували за рік 80 мільйонів тонн
кам’яного вугілля, а бурого вугілля – один мільйон тонн. У 2005 році
річний видобуток вугілля в У. знизився до 78 мільйонів тонн, а бурого –
до 300 тисяч тонн. Ще недавно на теплових електростанціях 76%
електроенергії виробл. за допомогою вугілля, а зараз – лише третина. Для
порівняння: в Китаї видобуток електроенергії за допомогою вугілля на
теплових станціях становить 70%, в США – 60%, в Нім. – 58%, а в Польщі –
понад 90%. Зрозуміло, що за таких умов вугілля має стати головним
енергоносієм У., адже запаси кам’яного вугілля в нашій країні становлять
117 мільярдів тонн, а бурого – близько 9 мільярдів тонн. Всього запаси
вугілля складають 95% від загального обсягу запасів українського
органічного палива. Потенціал мінерально-сировинних ресурсів формують
промислові запаси паливно-енергетичних ресурсів, металічних, нерудної
сировини для чорної металургії, гірничо-хімічної сировини, буд
матеріалів.

Сукупна продуктивність мінерально-сировинного потенціалу Укр. оцінюється
в 17,3 млрд. дол. США. Переважну частину цієї вартості складає
природно-ресурсний потенціал паливно-енергетичних ресурсів (71,9%),
частка металічної сировини становить 16,6%, будматеріалів — 6,9%,
нерудної сировини для металургійної промисловості — 2,3%,
гірничо-хімічної сировини -2,2%.

Основні запаси кам’яного вугілля зосереджені в Донецькому і
Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля — переважно в
Дніпровському басейні.

В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно
на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор’ї. Початкові
розвідані запаси становили понад 3,4 млрд.т. умовного палива. Ступінь
виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним
резервом є майже 5 млрд.т. умовного палива ще не розвіданих запасів. За
існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють
збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі
запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ.

На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що
зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській,
Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та
Львівській областях.

61.Види та особливості МТ.

Незважаючи на те, що МТ теоретично вигідна для країни, може скластися
ситуація, коли уряд вирішить, застосувати протекціоністські засоби,
прагнучи захистити вітчизняного виробника чи коли необхідно терміново
піднімати падаючі рейтинги, уряд ”викидає шматок” споживачам на шкоду
виробникам. Подібна діяльність здійснюється за допомогою митних тарифів
і нетарифних методів як ті: квоти, добровільне обмеження торгівлі,
демпінг і інші. Усі разом це називається ”протекціонізм”. М. Портер
довів, що протекціонізм за певних розумів може бути ефективний і навіть
необхідний. Умови при цьому такі: коли на зовнішньому ринку виробники
якого-небудь товару зіштовхуються з жорстокою конкуренцією, не маючи
суперників на внутрішньому ринку. Тоді, щоб хаохотити виробників, які є
майже монополістами на внутрішньому ринку і підсилити внутрішню
конкуренцію, держава може вжити заходів, що збільшують прибутки в цій
галузі і приваблюють у неї нових виробників, тобто в тому числі і
протекціоністські засоби. Портером були сформульовані три умови
ефективного протекціонізму: 1.Наявність конкурентів на зовнішньому
ринку. 2.Наявність потенціалу для розвитку національних галузей.
3.Обмеженість протекціонізму в часі.

Завдяки ж вільній торгівлі, яка базується на принципі порівняльних
витрат, світова економіка може досягти більш ефективного розміщення
ресурсів і більш високого рівня матеріального добробуту. Структура
ресурсів і рівень технологічний знань кожної країни різні. Отже, кожна
країна може робити визначені товари з різними реальними витратами. Кожна
країна повинна виробляти ті товари, витрати виробництва по яких нижчі
порівняно з витратами в інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона
спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких у країні вище
щодо інших країн. Протекціонізм — бар’єри на шляху вільної торгівлі —
зменшує чи зводить нанівець вигоди від спеціалізації. Побічна вигода від
вільної торгівлі полягає в тому, що вона стимулює конкуренцію та обмежує
монополію. Конкуренція іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до
виробничих технологій з більш низькими витратами. Це також змушує
вводити нововведення і тримати руку на пульсі технічного прогресу,
підвищуючи якість продукції і використовуючи нові методи виробництва, і
в такий спосіб сприяти економічному росту. Вільна торгівля надає
споживачам можливість вибору з більш різноманітного асортименту
продукції

61. Види та особливості МТ.

Існують 3 основні форми МТ: 1. За специфікою об’єкта: • т. сировиною (У
товарній структурі експорту нашої країни переважають сировина та товари
первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії,
вироби з чорних металів, цукор. Сьогодні 45% укр експорту і 51% імпорту
пов(язано з росіойським ринком. Експорт Рос в Укр форм-ся перважно за
рах енергоносіїв (77%), а також машин і обладн (12,5%). В рос-х
закупівлях переваж продов товари і сиров для їх вир-ва(27%).Крім того,
ми постачаємо вугілля в такі кр як Болг, Рум, Великобр, Словак,
Беларусь, Молд, Венгр.) • т. готовою продукт.(У. у кондитерській
галузі,у легкій промисл) • т.прод-ю інтелект.власн (обсяг торгівлі
патентами й ліцензіями у світі розвивається дуже динамічно і оцінюється
у сотні млрд дол на рік. Постійно збільш питома вага результатів
інтелект діяльності у вартості суспільного продукту. Так, якщо у 70-х
роках ХХ ст. частка інтелект продукту у загальній вартості продукту
становила лише 3%, зараз вона складає приблизно — 35%, а за прогнозами у
2010-х буде сягати 70%.Це стосується і України). • т. послугами ( в
У.левову частку становлять транспортні послуги — 85 %, зокрема трубопров
транспорт — 67 %.)

2. За специфікою взаємодії суб’єкта: • традиційна торг. тобто «вільний»
експорт та імпорт товарів і послуг, який не зумовлений коопераційними
зв’язками та зобов’язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така
торгівля регул Конвенцією ООН щодо Договорів міжнар купівлі-продажу
товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. • т.в межах кооперації
на відміну від традиційної т., хар довгострок узгодженістю безпосередніх
виробничих зв’язків. Міжнар кооперація виро-ва є об’єктивним наслідком
його спеціалізації, проявом зростаючої взаємозалежності між фірмами
різних країн. •Зустрічна торгівля специфіка взаємовідносин експ-ра та
імп-ра полягає в тому, що продаж товарів (послуг) пов’язується з
відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів зумовлюється
продажем. •Орендна т. специфіка взаємовідносин експ-ра та імп-ра полягає
в тому, що продаж товарів (переважно машин та обладнання) з акту
купівлі-продажу перетвор фактично на процес купівлі-продажу, який може
тривати кілька років і результатом не завжди буде перехід права
власності на предмет угоди.

3. За специфікою регулювання: • проста виникають в умовах відсутності
торг, торгово-ек угод і домовленостей між країнами. За умов звичайної т.
застосовуються і жорсткіші інструменти регулювання товарних потоків –
кількісні обмеження, адмін формальності, звичайна система оподаткув
імпортних товарів тощо. • т. в межах найбільшого сприяння що держави які
домовляються на взаємній основі надають одна одній привілеї та пільги
щодо ставок мита і митних зборів. А також інших правил і механізмів
здійснення зовнішньоторг операцій. (У разі вступу до СОТ Укр.доведеться
надавати такі привілеї криїнам-членам) • преференційна передбачає
надання однією державою іншій на взаємній основі або в односторонньому
порядку піль у торг режимі(У. надала такий режим країнам-членам СНД) •
дискримінаційна виникає у результаті застосування в торговельно-ек
відносинах жорстких обмежувальних заходів (ембарго, торг бойкот, торг
блокада) або інших інструментів, що дискримінують права торг партнера.
(Укр.дотримується дружньої політики по відношенню до всіх ек.партнерів,
тому не застосовує цей режим)

62.Укр в світовій торгівлі сировин.

Забезпечення мінеральною сировиною сучасного світового гос-ва дуже тісно
пов’язане з енергетичною проблемою, оскільки провідну роль відіграють
корисні копалини, такі як нафта, газ, вугілля, уран, торф, горючі
сланці. І хоча світова забезпеченність енергетичними ресурсами досить
висока, нерівномірність розподілу їх (нафта і природний газ), коливання
світових цін на них роблять проблему енергозабезп-ті досить складною для
багатьох країн. У товарній структурі експорту нашої країни переважають
сировина та товари первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти
неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор. Сьогодні 45% укр
експорту і 51% імпорту пов(язано з російським ринком. Експорт Рос в Укр
форм-ся перважно за рах енергоносіїв (77%), а також машин і обладн
(12,5%). В рос-х закупівлях переваж продов товари і сиров для їх
вир-ва(27%).

Крім того, ми постачаємо вугілля в такі кр як Болг, Рум, Великобр,
Словак, Беларусь, Молд, Венгр.

Експортні можливості і імпортні потреби України відображають показники
самозабезпеченості сировиною і енергоресурсами (у
%):графіт—700,каолін—250 марганець—175 залізні руди—140 гіпс—106
цементна сировина—100 вугілля—95 газ—22 нафта—8.

Хороші “природні передумови розвитку”має будівельна галузь.

Абсолютні показники забезпечення України мінеральними ре~ сурсами також
свідчать про непогані природні резерви зростання. Стратегічний для
України вид корисних копалин — залізна руда –міститься в надрах у
чималій кількості: за науковими оцінками перспективні запаси залізної
руди в Україні оцінюються в 173 млрд т, хоча ретельно розвідано лише 20
млрд т (при типовому її видобутку 65—85 млн т). Запаси іншого
стратегічного ресурсу – – марганцевих руд – – становлять 1 млрд т, що
дорівнює 10 % загальних світових запасів (при типовому щорічному
видобутку на рівні 5—6 млн т). Балансові запаси кам’яного вугілля
становлять 122,5 млрд т, бурого вугілля — більше, ніж 3,3 млрд т.

Для України як держави, котра веде активну торгівлю сировинними
ресурсами, велике значення мають міжнародні тенденції сировинних та
аграрних ринків, динаміка цін на видобуті природні ресурси. Щоправда,
результуючу модель торгівлі визначають не тільки зазначені
загальносвітові, регіональні тенденції, а й конкретна специфіка
міждержавних відносин. Наприклад, ціна, за якою Росія продає Україні
газ, інколи вдвічі перевищує світову, що відображає не тільки характер
політики першої, а й слабкість геополітичних позицій другої.

Взагалі ж питання про співвідношення цін на сировинні товари та
продукцію глибокої переробки є однією з найбільш важливих складових
проблеми встановлення нового міжнародного економічного устрою.
Економічно слаборозвинуті країни отримують майже всі свої експортні
надходження від продажу так званих первинних товарів (типу бананів,
помаранчів, корисних копалин тощо), а близько половини з них взагалі
залежать від якогось одного продукту і є дуже вразливими від попиту на
нього. Фактично йдеться про несприятливі для таких країн умови торгівлі
товарами, які виражаються у співвідношенні індексів експортних та
Імпортних цін У зв’язку з цим мета оновлення механізму співробітництва,
забезпечення більш сприятливих умов участі в торгівлі держав, які
поступаються світовим лідерам за рівнем розвитку та добробуту, активно
обговорюється на міжнародних форумах та визначає напрями діяльності
багатьох міжнародних організацій та об’єднань. Ця мета була закладена в
основу діяльності руху неприєднання, «групи 77», деяких регіональних
утворень. Більше того, вичерпування природних ресурсів на тлі зростання
обсягів світового виробництва поки що не привело до відповідного
зростання цін на них та оптимізації співвідношення цін на сировину та
готові товари. Певним винятком є ціни на нафту й газ. Такі значні
підвищення цін на нафту, яке відбулося, наприклад, в 2000 р., можна
пов’язувати з кон’юнктурою та політичними ускладненнями, і це буде
правильно. Разом з тим очевидним є й те, що в довгостроковій перспективі
ціни на даний вид пального будуть зростати. Однак економічними вигодами
від такого підвищення користуються, як правило, далеко не найбідніші
країни. Так у 2000 р. українських експорт сировинних та продовольчих
товарів становив 1682 млрд. дол. США (13% від загольного обігу), а
імпорт—1159 (7.3%).

63.Паливн баланс в системі відкритої ек-ки Укр.

Паливно-енерг. баланс (ПЕБ) складається з прибуткової і витратної
частин. У першій зафіксовані такі пок-ки, як видобуток прир.палива,
вир-во прир. енерг-х рес-в, нетрадиц.прир.енерг.рес-си, а також відбір
газу з підземних сховищ газу, імпорт енергорес-в та залишок рес-в на
поч.року. Витратна частина включає спож-ня енергорес-в. В стр-рі вир-ва
власних енерг. рес-в переважає вугілля, а в стр-рі спож-ня – прир.газ.
Розрив госп.зв’язків з респ-ми колиш.СРСР, який в осн-му і призвів до
енерг.кризи в Укр., посилює негатив. вплив на забез-ня країни
пал-енерг.рес-ми. В основному вся потреба в нафті і газі забезп-ся за
рах. постачань з Росії і Туркменістану. Разом з тим відсутність
вал.коштів на закупівлю необх.кіл-ті цих видів рес-в лише погіршує стан
в ек-ці. За цих умов надійне забез-ня н/г пал-енерг.рес-ми – найважл.
умова стійкого функц-ня ек-ки України. Тому концепція форм-ня ПЕБ на
довгостр-ву перспективу має випливати з необх-ті саме цієї умови. Нафта
поставлялася в основному з Казахстану, а після відкриття каспійських
нафтових родовищ плануються поставки з Азербайджану. Осн.стратегічними
напрямками вдосконалення стр-ри ПЕБ Укр. та вирішення інших проблем у
цій сфері є: 1)концентрація н/г-х зусиль на всебіч-му прискор-ні
проведення енергозберіг-ї політики, яка вимагає, крім проведення
різноманітних заходів щодо підвищ-ня еф-ті викор-ня палива і енергії,
вдосконалення самої стр-ри н/г з пріоритетним розвитком менш
енергомістких вир-в. 2)вдосконалення стр-ри балансів енергоносіїв
кінцевого викор-ня. Передбач-ся збіл-ня пит.ваги ел-енергії і тепла при
зниж-ні частки моторного палива і котельно-пічного палива
безпосереднього викор-ня. Значно збіл-ся також частка спож-ня
прир.енергорес-в як сировини, а також для ін.непаливних потреб.
Ген.напрямом розвитку ел-енергетики в найближче десятиліття є зростання
ролі атом. енергетики. В балансі енергоносіїв кінцевого викор-ня
передбач-ся подальше збіл-ня частки переробних і облагород-жених видів
палива з підвищ-м як якості, так і рівня переробки первинної сировини.

64.Особл нац енергоспож в контексті глоб тенденцій.

Україна в порівнянні з іншими державами не достатньо забезпечена енерг.
рес-ми. 96% обладнання ТЕС вже виробили свій ресурс, а ГЕС не мають
достатньої потужності для покриття навантажень. Розвідані запаси
традиц-х енергоносіїв, особливо вугілля, в Україні досить значні, щоб
можна було вирішити проблему енергозаб-ня належним чином, навіть без тих
великих за оцінками покладів нафти та природного газу, запаси яких ще не
підтверджені геологічною розвідкою. Інфраструктура видобування,
переробки і використання енергоносіїв в Україні розвинута непогано.
Однак в цій сфері кількість переважує якість, внаслідок чого на сьогодні
значна більшість п/п ПЕК завантажені на 50 % і менше. Особливо це
стосується нафтопереробних заводів. Вугільна галузь не має достатніх фін
ресурсів для проведення модернізації та закупівлі нового обладнання.
Тому закупівлі здійснює в Польщі. Нафта поставлялася в основному з
Казахстану, а після відкриття каспійських нафтових родовищ плануються
поставки з Азербайджану. Розрив госп.зв’язків з респ-ми колиш.СРСР, який
в осн-му і призвів до енерг.кризи в Укр., посилює негатив. вплив на
забез-ня країни пал-енерг.рес-ми. В основному вся потреба в нафті і газі
забезп-ся за рах. постачань з Росії і Туркменістану. Разом з тим
відсутність вал.коштів на закупівлю необх.кіл-ті цих видів рес-в лише
погіршує стан в ек-ці. За цих умов надійне забез-ня н/г пал-енерг.рес-ми
– найважл. умова стійкого функц-ня ек-ки України. Еф-ть та інтенс-ть
сусп. вир-ва значною мірою залежить від його енергозабез-ті.
Енергобаланс і еволюція його стр-ри хар-зує не лише певний рівень
викор-ня тих чи ін.енергоносіїв, а й наук.-техн., соц., орг-ні та вироб.
зрушення в н/г. Завдання щодо вдосконалення стр-ри енерг.балансу є
скорочення енергоспож-ня, його оптимізація. За деякими данними зараз
втрачається понад 1/2 видобутого палива і виробленої енергії, що
свідчить про значні рез-ви економії. Найбільш енергомісткими сферами н/г
є пром-ть і трансп-т. На Укр. пром-ть спож-є понад 60% усіх
пал-енерг.рес-в. На її частку припадає 80% можливої економії, яка може
бути досягнута шляхом реалізації певних заходів, включаючи модернізацію
вир-ва і зміни в рівні спож-ня енергії. Програма стратег. розвитку
держави до 2010 р. передбач-ся здійснити докорінне вдоск-ня стр-ри
енергоспож-ня за рах.економії палива і енергії в усіх сферах н/г;
перебудови стр-ри ек-ки; заміни рідкого і газоподіб-го палива –
вугіллям; збіл-ня видів енергії,які вироб-ся на базі ядерної енерг-ки і
викор-ня вугілля; розшир-ня викор-ня вторинних та нетрад-них
відновлювальних джерел енергії.

65.Стан навкол серед як фактор МЕД

Одним з основних завдань в сфері екологічної політики є прискорений
перехід до запровадження міжнародних принципів сталого збаланс розвитку
держави, який поєднував би підвищення темпів ек і соц розвитку з
поліпшенням стану довкілля, раціонального та ощадливого використання
природних ресурсів. Це має знайти відображення у Національній стратегії
сталого розвитку України. Потребує істотного вдосконалення
законодавчо-правова база охорони НС, застосування ек інтересів
раціона-льного використання природних ресурсів, здійснення на
національному, регіональному та місцевому рівнях невідкладних заходів,
спрямованих на забезпечення надійної екологічної безпеки. Уряд проводить
активну роботу з формування єдиної державної системи використання та
відтворення природних ресурсів шляхом розвитку системи ведення кадастрів
використання природних ресурсів, удосконалення нормативно-правового
забезпечення дозвільно-ліцензійної діяльності природокористування.
Очікуваним результатом буде створення сприятливих умов для забезпечення
ощадливого використання природних ресурсів, їх відтворення та охорони.
Надходження коштів до Держ фонду охорони НС на кінець 2000 року
становили 37,4 млн. гривень (у 2,9 раза більше ніж у 1999 році). Урядом
розробляються нові та вдосконалюються вже існуючи документи, що
стосуються стану НС: Водний кодекс, ЗУ “Про меліорацію земель”. З метою
забезпечення безпеки функціонування АЕС прийнята постанова КМУ “Про
невідкладні заходи щодо підвищення безпеки та надійності функціонування
ядерної енергетики”, в якій встановлено, що гарантування безпеки,
надійності функціонування ядерної енергетики, продовження терміну
експлуатації діючих енергоблоків атомних електростанцій понад проектний,
виконання відповідних міжнар зобов’язань України є пріоритетними у
діяльності органів виконавчої влади. З метою реалізації вимог
Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар,
розроблено: проект ЗУ “Про ратифікацію Поправки до Монреальського
протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар”; проект постанови КМУ
“Про внесення змін та доповнень до Програми припинення в Україні
виробництва та використання озоноруйнівних речовин, Стан НС регулюється
як національними так і міжнародними документами. Для участі у багатьох
МО необхідно витримувати певні екологічні стандарти. Без наближення
стану НС до св. стандартів, Україна не буде визнана на міжнародній
економічній арені. Приклад – ЧАЕС – довелося зупинити діяльність за
вимогами ЄС. Екологічні ліміти: 1)вичерпування родовищ корисних
копалин; 2)кліматичні зміни; 3)техногенні ускладнення та катастрофи.
Тому екологічні вимоги встановлюють певні ліміти на використання
природних ресурсів. Наприклад, вимоги Рамкової конвенції ООН щодо
кліматичних змін (1992 р.), яка містила вимогу про утримання від
надмірного споживання ресурсів у ситуаціях, коли має місце надмірний
тиск на екосферу. А відповідно до спц Протоколу Конвенції в 1997 р.
(Кіото, Японія) запроваджувалися механізми купівлі-продажу лімітів на
викиди в атмосферу, які встановлювалися для окремих країн з метою
попередження парникового ефекту.

66.Еколог пріоритети розв сучасної відкр ек-ки.

Експерти СБ вважають, що всі проблеми НС мають глоб-й та локальний
рівні. До першого відночять зміну клімату, зникнення біорізноманіття,
захист міжн.вод. Локальний рівень: забруд-ня повітря в містах, забруд-ня
води, вирубка лісів, засолення грунтів, деградація земель. Значні зміни
в сфері взаємозв’язків економіки і прир.факторів її розвитку мали місце
в останній третині ХХ ст. Спеціальні дослідження підтвердили гіпотезу
про невідповідність темпів і характеру екоросту його рес.потенціалу.
Сучасне розуміння екон-ї динаміки об’єднує в цілісну систему принципи
екон-ї еф-ті, соц. захищеності й еколог-ї безпеки. В цій єдності
реалізується системний принцип стабільного розвитку, що і відрізняє його
від попередніх стратегій розвитку. Вирішальне значення в формуванні
концепції стабільного розвитку мав Глобальний Саміт (Конфер-я ООН по
навкол.сер-щу і розвитку), що проходив в 1992р. в Ріо-де-Жанейро.
Декларація Конфер-ї включає в себе 27 рекомендацій і принципів, які
розкривають сутність і цілі реалізації концепції стабільного розвитку.
Сьогодні активно ведеться робота по розробці “Хартії Землі”, основні
положення якої взяті з Декларації Ріо. Ген.Асамблея ООН приймає спец.
рішення з метою перетворення документу Конф-ї Ріо “Порядок денний на
ХХІ” в нац.політику і програму по вирішенню еколог. проблем. Головна
перепона на шляху стабільного розвитку – ринкова орг-я ек.процесів і
неринкова мотивація дій по захисту НС. Подолання цього протиріччя
вимагає великого обсягу фін. рес-в. Велику роль по реалізації проектів
по охороні НС, особливо в країнах, що роз-ся, відіграють кредити
міжн.фін. орг-й, зокрема, МБРР і ЄБРР. Певні надії покладаються на
динамічний розвиток екобізнеса, який включає вир-во обладнання для
змен-ня еколог.навантаження, послуги по захисту НС тощо. Міжн.співроб-во
в галузі захисту НС передбачає такі ринкові форми, як продаж та купівля
прав на викид “вуглекислого газу” для скорочення масштабів парникового
ефекту.

67.Продов безпека: укр реалії в світлі міжнар проблем.

ПБ – це такий рівень продовольчого забезпечення населення, який гарантує
соціально-політичну стабільність у суспільстві, виживання і розвиток
нації, особи, сім’ї, стійкий екон розвиток.

Необхідність забезпечення продов безпеки Укр вимагає підтримання
відповідного рівня продов самозабезпечення, що передбачає використ
державної підтримки вітчизняних виробників с\г продукції та вжиття
заходів імпортного контролю з метою захисту власних виробників від
іноземної конкуренції. Надійність забезпечення продовольчої безпеки
полягає як у достатньому самозабезпеченні продуктами харчування, так і в
наявності коштів для їх імпорту в необхідних обсягах за умов мінімальної
потенційної вразливості продовольчого забезпечення населення в разі
виникнення ускладнень з імпортом продовольства (відсутність валюти,
зростання цін, ембарго тощо).

Від стану АПК безпосередньо залежить рівень продовольчої безпеки Укр.
Нині в АПК зосереджено більше половини виробничих фондів, виробляється
близько 50 % ВВП, дві третини товарів народного споживання, працює майже
40 % населення.

На тлі руйнації агропромислового комплексу та його ресурсного потенціалу
відбувається зниження рівня продовольчої безпеки. Низька віддача
природно-ресурсного потенціалу, який використовується у сільському
господарстві пояснюється насамперед відсутністю ефективного власника,
безгосподарним ставленням до землі, недосконалими технологіями
виробництва, недотриманням науково-обгрунтованих норм ведення
землеробства, хибною практикою максимального залучення земель до
обробітку, недостатнім внесенням мінеральних добрив, необгрунтованою
ціновою політикою, відсутністю достатньої кількості
сільськогосподарської техніки та її низькою якістю, невиконанням
природоохоронних заходів.

Нині площа с\г угідь в Укр становить 41,9 млн гектарів, у тому числі
ріллі – 33,3 млн гектарів. Однак ефективність використання земель в Укр
значно нижча, ніж у середньому в Європі. Значна розораність с\г угідь,
яка сягнула 80 % і значно перевищує цей показник у США та країнах ЗхЄвр.
Понад 3,5 млн гектарів с\г угідь забруднено радіонуклідами і майже 65
тис. гектарів взагалі виведено із землекористування. Нині ерозією
уражено 20 % території Укр.

Внаслідок економічної кризи внесення органічних добрив на гектар
посівної площі зменшилося. Умовне поголів’я худоби по всіх категоріях
господарств зменшилося протягом 1996-2006 рр. За останні шість років
виробництво валової продукції с\г зменшилось, а виробництво продукції
харчової промисловості скоротилось удвічі.

Виробництво продовольчих товарів знизилося практично в усіх областях. З
106 основних видів продукції харчової промисловості виробництво зменшено
по 80. Аналіз причин зменшення випуску продовольчих товарів показує, що
понад 50 % загальних обсягів спаду зумовлено скороченням обсягів
надходження с\г продукції на промислову переробку. Майже 70 % худоби,
птиці та молока реалізується без промислової переробки.

Неефективно використовуються в с\г країни трудові ресурси, які є
найбільш продуктивною складовою частиною всього аграрного виробничого
потенціалу. Внаслідок цього знижується продуктивність праці.

Обвальне падіння власного виробництва сільськогосподарської продукції
спричинило збільшення завезення в Україну товарів іноземного
виробництва.

Надзвичайно важливе значення для здоров’я нації має забезпечення
населення якісною питною водою. Значна частина населення в Укр
використовує для своїх повсякденних потреб неякісну воду. Жителі 800 сіл
користуються привізною питною водою. Слід зазначити, що поверхневі води
Укр є (відповідно до методу оцінки якості) дуже забрудненими. Прогнозні
ресурси підземних вод питної якості становлять 22,5 млрд куб. метрів на
рік і розподілені на території Укр вкрай нерівномірно.

Забезпеченню продовольчої безпеки Укр сприятиме здійснення таких
заходів: *розробка та прийняття концепції продовольчої безпеки Укр та
Закону Укр “Про забезпечення продовольчої безпеки Укр”; *розробка та
прийняття Закону Укр “Про якість та безпеку харчових продуктів”;
*прийняття Національної програми розвитку агропромислового комплексу і
відродження села на 1997-2005 роки; *державна підтримка вітчизняного
агропромислового виробництва; *розробка системи індикаторів продовольчої
безпеки і доведення їх до відома відповідних міністерств, відомств та
органів державної влади; *створення механізму продовольчого забезпечення
найбільш вразливих верств населення і особливо багатодітних сімей;
*передбачення механізму продовольчого забезпечення населення в разі
виникнення ситуації заборгованості по заробітній платні та інших
соціальних виплатах.

68.Національні інтереси в системі світогосподарських відносин.

Широкі розбіжності існують навіть у підходах до визначення самого
поняття «національний інтерес». Нині найпоширенішими є такі: –
національний інтерес відбиває реальний комплекс цільових настанов
держави, який вона намагається реалізувати у своїй внутрішній та
зовнішній політиці;

– національний інтерес – це похідна аспіраційних (тобто таких, що
випливають з намагань) та оперативних (тобто таких, що пов’язані з
реальною діяльністю) потреб суспільства та пов’язаних з ними ціннісних
систем; – національний інтерес – це інтегрований показник (рівнодіючий
вектор) життєво важливих інтересів і потреб людини, держави і
суспільства в цілому, який формується у процесі конфронтації потреб з
об’єктивними можливостями їхнього задоволення.

У реальному житті сьогоднішньої Укр проблема національних інтересів
ускладнюється традиційним розколом української національної ментальності
за багатьма параметрами: політичним, економічним, соціальним,
релігійним, етнічним і навіть географічним. При цьому не лише окремі
політичні, соціальні чи регіональні угруповання, але й окремі інституції
державного апарату проводять власну політику, сповідують власні
інтереси, які не співпадають між собою, а в ряді випадків суперечать
один одному.

Націонал інтереси Укр. закріплені в: Постанова ВРУ. Про Рекомендації
парламентських слухань “Зовнішня політика Укр як інструмент забезпечення
національних інтересів держави: здобутки, реалії та перспективи”: 19
лют. 2004 р. та Постанова ВРУ про заходи КМУ щодо захисту національних
інтересів держави у сферах національно свідомого і патріотичного
виховання молодого покоління та забезпечення умов його розвитку:
Постанова.. 2003р

Отримані експертні оцінки важливості національних інтересів Укр доцільно
класифікувати згідно з групами інтересів, розглянутих в методиці
Військового коледжу США, що класифікуються за трьома рівнями важливості
і передбачають оцінку ступеня зацікавленості держави у конкретному
питанні чи кризовій ситуації.

До першої групи національних інтересів — життєво важливих, недотримання
яких негайно призведе до загроз національним інтересам, віднесли:
*виживання та розвиток Укр як суб’єкта системи міжнародних відносин;
*консолідація суспільства, міжетнічна та міжконфесійна злагода;
*соціально-екон реформи, забезпечення та примноження матеріальних
цінностей; *збереження та примноження духовних цінностей та зміцнення
соціально-культурної ідентичності українського народу; *збереження
суверенітету та незалежності; *ефективна система оборони та безпеки;
*розвиток науково-технічного потенціалу держави. Життєво важливий
інтерес охоплює коло питань, настільки важливих для добробуту нації, що
керівництво відмовляється йти на компроміс далі певної межі, оскільки
відсутність рішучих дій, спрямованих на зміну загрозливої ситуації, може
призвести до серйозних втрат країною.

Другу групу національних інтересів — важливих, недотримання яких може
завдати збиток, що зрештою вплине на життєво важливі інтереси,
становлять: вдосконалення механізмів державного управління та місцевого
самоврядування; *гарантія права приватної власності; *збереження
територіальної цілісності; *розвиток демократії, утвердження прав і
свобод людини, структур громадянського суспільства; *інтеграція в
європейський та світовий цивілізаційний простір; *забезпечення та
закріплення верховенства права; *підтримання екологічно та технологічно
безпечних умов життєдіяльності; *система стратегічного партнерства та
підтримання регіональної безпеки, в тому числі з країнами Центральної і
Східної Європи та Чорноморсько-Каспійського регіону.

Важливим є інтерес, який, незважаючи на вагомість, не має вирішального
значення для добробуту країни. Важливі інтереси пов’язані з тенденціями
економічного, політичного та ідеологічного характеру, стосовно них можна
вести переговори з потенційним супротивником.

До останньої групи національних інтересів — периферійних, недотримання
яких може завдати збиток, що суттєво не вплине на життєво важливі
інтереси, можна віднести: *раціональне використання природних ресурсів;
*механізми громадського контролю над сектором безпеки; *підтримка
української діаспори за кордоном.

Периферійні національні інтереси серйозно не впливають на добробут
держави, хоча можуть завдати шкоди приватним інтересам громадян країни
за кордоном.

Одним із найважливіших національних інтересів є приєднання Укр до
світового процесу ек розвитку. Це безпосередньо пов’язано з процесами
глобалізації, що наочно довели: *жодна країна світу не здатна досягти
серйозного економічного зростання, у тому числі й зростання добробуту
населення, без залучення до світової екон; *у структурі національного
інтересу переважають намагання освоїти передові технології, що
забезпечують сумісність із найсучаснішими засобами інформації, зв’язку
та транспорту; *в ієрархії національних інтересів військовий чинник та
пов’язані з ним стратегії (безпека та створення військово-політичних
союзів тощо) переміщуються з першого місця.

69.Геоекон позиція Укр в міжнар інтеграц контексті.

Конкурентоспр держави визначають як питання налагодження багатост
співр-ва за тими або іншими географ векторами, у відповідності до певних
інтеграційних тенденцій, так і забезпечення сприятливих умов функц
галузей нац екон, експортних виробництв, реалізації інноваційних
проектів.

Співробітництво із країнами Центрально-Східного регіону Європи (ЦСЄ) має
особливе значення для екон Укр. Вони є найближчими сусідами нашої
держави, що зумовлює особливе до них ставлення. Крім того, країни ЦСЄ є
колишніми партнерами Укр по східному економічному блоку, всередині якого
функціонували не тільки торговельні, але й інвестиційно-коопераційні
механізми взаємодії і країни регіону є значно більш вдалими, ніж Укр,
учасниками євроінтеграційного процесу, отже вони можуть розглядатися як
своєрідні посередники п.ід час здійснення спроб наближення Укр до ЄС.

Елементи національної геоекономічної стратегії Укр:

1. Головні позиції в експорті, як і раніше, займатимуть чорна і
кольорова металургія, хімічна промисловість. Крім валютних надходжень,
зацікавленість української сторони полягає у можливості імпорту
сучасного обладнання і технологій, залучення інвестицій, урегулювання
зовнішнього боргу. В Укр слід використовувати інструменти часткового
перерозподілу експортних прибутків, інвестиційних коштів бюджету, а
також створювати преференційний режим для відродження перспективних
секторів, що орієнтуються як на внутрішній ринок, так і на експорт.

2. Слід також визначитися з мірою відкритості екон Укр. Прагнення до
активного включення в світове господарство часом породжує ілюзії щодо
можливості автоматичної реалізації поставленої мети за допомогою
регулюючої ролі ринку.

3. На першому етапі здійснення зовнішньоекономічної стратегії слід
створити передумови для поступового поліпшення структури експорту,
розвитку виробництв з метою послаблення залежності від імпорту товарів,
які можуть бути вироблені в Укр, і які необхідні для забезпечення її
національної безпеки, відтак – використання більшої частини експортних
прибутків на придбання передових технологій і обладнання.

4. Потрібно усунути надмірні диспропорції в прибутковості галузей, що
працюють на зовні і внутр ринки, а також у прибутк інвестицій в нац
виробництво і фін сектор. Зростання експорту готової продукції здійснює
стимулюючий вплив на розширення співпраці з країнами СНД і державами, що
розвиваються. Потрібна робота по розширенню співпраці з країнами регіону
в рамках виробничої кооперації шляхом розширення кола галузей, які
одержують можливість участі у виробничій кооперації.

5. Закріплення тенденцій до зростання питомої ваги вищеназваних держав у
системі зовнішньоекон зв’язків Укр зробить доцільним інвестування для
створення на їхній території українських чи й спільних виробництв,
орієнтованих на місцеві ринки.

6. При розробці зовнішньоекономічної стратегії особливої уваги потребує
АПК. У цей час в Укр здійснюється перерозподіл ВНП за рахунок
диспропорцій цін на користь промисловості, торгівлі і різних
посередницьких структур. Світова практика свідчить, що навіть в
розвинених країнах держава надає сільськ госп безпосередню матеріальну
допомогу (інвестиції, податкові пільги, субсидії, участь в створенні
виробн і трансп інфраструктури), або також – тарифний захист на певний
період.

7. Суттєва роль в будь-якій моделі розвитку Укр відводиться іноземним
інвестиціям. Приплив іноземного капіталу починається при рівні
рентабельності, що істотно перевищує стандартні за міжнародними мірками
12-17%. За винятком видобувних секторів, пріоритет потрібно віддати вже
діючим підприємствам, що придбаються на приватизаційних аукціонах.
Враховуючи ситуацію в національній економіці, при залученні іноземних
інвестицій недостатньо спиратися тільки на макроекон критерії. Держава
повинна уважно стежити за їхнім впливом на мікроекон показники за
допомогою економічного, правового і в необхідних випадках
адміністративного регулювання. Головною метою повинне стати істотне
посилення потоків приватного капіталу, передусім у формі прямих і
портфельних інвестицій. Потрібно розробити державну програму залучення
іноземних інвестицій в пріоритетні галузі, регіони, підкріплену
адекватними стимулами і пільгами в рамках загального законодавчого
режиму.

70.Проблема участі Укр в міжнарекон організаціях.

Міжнародні економічні організації займаються координацією економічних
процесів, узгодженням певних інструментів регулювання, цілей
національних економічних політик з метою регулюючого впливу на світові
господарські зв’язки міжнародні організацїї, які бувають декількох
типів: 1)організації широкого профілю. Діяльність таких структур охоплює
декілька сфер економіки і безпосередньо впливає на господарство багатьох
(але не обов”язково всіх) країн. Типовими є ОЕСР, ЮНКТАД, бреттонвудська
система. 2)вузькоспеціалізовані (Рада митного співробітництва, що займ.
Проблемами митної класифікації товарів та тісно співпрацює з ГАТТ.) та
спеціалізовані організації системи ООН, які спрямовують свої зусилля на
вирішення певних проблем в окремих секторах економіки. Напр.- МОП
займається поліпшенням умов праці та життєвого рівня.(ІКАО-авіац.
ІМО-морськ.,ВООЗ, ВПС-пошт.союз., ВОІВ- інтел.власності). 3)регіональні
– у багатьох випадках вони мають форму різноманітних економічних блоків
чи проміжних угод, які ведуть до створення одного з таких ек.об”єднаннь.
(ЄС, ЄАВТ, АСЕАН, НАФТА). 4)регулювання торгівлі певними видами товарів,
окремих сфер ек. Взаємодії або закріплюють певні принципи міждержавних
відносин. (ГАТТ, ВТО, ЮНКТАД – конф оон з торг. і розвитку). 5)сприяння
розвитку і співроб-ва. (ЕКОСОР, рег. екон. комісії ООН- ЄЕКдля євр.,
ЕКЛА для Лат. Ам., ЕКА- афр.) СБ, ЄБРР, ЮНІДО. 6)Двостор. техн. органи –
найбільш поширений вид ек. організацій – зметою рег-ня інв. процесу,
торгівлі між 2 країнами (між урядами чи підпр. структурами). Незалежна
Україна проголосила курс на лібералізацію своїх зовнішньоек відносин, що
означало максимальне інтегрування зі світовою спільнотою, зокрема з мео.
Цілями участі України у мео є взаємне співробітництво з ін. країнами
світу для реалізації національних інтересів України, запровадження
світових стандартів, активізація мед. Україна є членом 100 мео.
Особливостями такого членства є: – асоційоване членство у деяких
організаціях (СНД) – спроба стати членом ЄС через участь в регіональних
європейських організаціях – спроба вирішити проблеми, пов’язані з
екологічною ситуацією – наявність проблем неузгодження українського
законодавства з міжнародним правом – невисока авторитетність України при
прийнятті рішень у

71.Тендери в міжн екон діяльності Укр.

Міжнародні тендер є методом МТ, сутність якого полягає в конкурентному
відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організованих
товарних ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати
пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників,
проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та
укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше
задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.

“тендер”— офіційна пропозиція, замовлення на підряд та to tender —
подавати замовлення (заявку) на участь у торгах. Посередником між
покупцем і продавцем при цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який
утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження
замовлень на участь у торгах та робота з ними. Слід також мати на увазі,
що термін “тендер” включає п’ять основних понять.

Найпоширенішими об’єктами тендерів у міжнародній торгівлі є:* підряди на
спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого і невиробничого
призначення, в т.ч. тих, що споруджуються “під ключ”;* виконання
комплексів будівельних і монтажних робіт та іх окремих видів;* виконання
комплексу пуско-налагоджувальних робіт;* постачання комплектного
устаткування;* концесії на розробку корисних копалин;· імпортні
закупівлі;* проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;*
надання державних кредитів;· розробка проектів і виконання робіт у сфері
природоохоронної діяльності;* залучення експертів і консультантів;*
поставки, підряди, закупівля для створення об’єктів національної екон.

Саме тендери на сьогодні дуже поширені в світовій практиці торгівлі,
особливо на ринках машинно-технічної продукції (за оцінками експертів,
вартість замовлень на поставку обладнання та об’єктів капітального
будівництва, отриманих за допомогою проведення торгів, становить близько
1/3 загальної вартості експорту машинно-технічної продукції з промислово
розвинутих країн).

“ОСТРА-КИЇВ” першою серед вітчизняних страхових компаній виграла
престижний міжнар тендер на забезпечення страхових послуг у ході
реконструкції столичного міжнар пасажир аеропорту “Бориспіль” – першого
в Укр інвестиційного проекту Європейського банку реконструкції і
розвитку.

Українська національна компанія НАК „Нафтогаз Укр”, на постійній основі
бере участь у проведенні міжнародних тендерів в алжирі з отримання
ліцензій на розвідку вуглеводнів в АНДР. Компанія отримала документацію
на тендер з будівництва південної ділянки трубопроводу в рамках
міжнародного проекту “Медгаз”, яким передбачається спорудження
газопроводу від узбережжя Алжиру до іспанського міста Альмерія

Міжнар тендер на постачання устаткування для Іллічівського порту виграв
в 2006 р. Український державний науково-технічний центр “Енергосталь”
(Харків). У тендері брали участь 6 організацій, серед яких підприємства
Росії і Німеччини. “Енергосталь” отримав право постачити установки для
утилізації твердих побутових відходів, які вивантажуються з суден, що
прибувають до порту міста Іллічівська.

В липні 2004 р. фірма NECSO Entrecanales Cubiertas S.A. (Іспанія)
виграла міжнародний тендер на право будівництва концесійної дороги
“Львів-Краковець”. За умовами концесії та відповідно до договору термін
концесії складе – 49 років, на 50-ий рік компанія повинна провести
капітальний ремонт дороги на передати її у державну власність.

72.Посер операції в МЕДУ.

Торгово-посер діяльність — це комплекс операцій з організації та
забезпечення операцій купівлі-продажу, що реалізується за дорученням
первісних продавців (виробників) та/або кінцевих покупців (споживачів)
незалежними від них торговельними посередниками на підставі окремого
контракту або спеціального доручення. Застосування послуг посередників є
альтернативним відносно прямого контакту варіантом реалізації
експортно-імпортних операцій. Метою залучення посередників у міжнй
торгівлі є підвищення ефективності експортно-імпортних операцій за
рахунок використання послуг кваліфікованих фахівців, їхньої
інформаційної бази та встановлених ними раніше господарських зв’язків,
прискорення обігу капіталу, отримання необхідних правових,
консультаційних послуг, оформлення необхідної документації. Непряма
торгівля (через посер), хоча і являє собою факультативний спосіб
організації міжнародного товарообміну, є його переважною формою. При
цьому в деяких напрямах (мається на увазі товарно-галузева специфіка)
опосередкована через посередників торгівля є найбільш типовим способом
торгівлі, наприклад при торгівлі сировиною.

Правовою підставою їх діяльності є національне та міжн законодавство.
Наприклад, Цивільний кодекс Укр передбачає два види комерційного
представництва — повноважень однієї особи (юридичної чи фізичної)
здійснювати певні юридично-господарські акції замість іншої особи:
по-перше, на підставі договору-доручення, а по-друге — договору-комісії.
Міжнар регламентація посер діяльності здійснюється міждержавними,
міжнародними урядовими та неурядовими структурами, зокрема через
розроблення типових документів, проформ контрактів. Серед подібних
джерел можна назвати Настанови щодо укладання агентських угод (Guide for
the Drawing up of Contract) Міжнародної торгової палати, 1990 p.

Договір-доручення є документом, згідно з яким довіритель (принципал)
доручає довіреній особі (агенту) за відповідну винагороду здійснювати
від імені принципала та за його рахунок певні дії, зокрема купівлю
майна, проведення платежів тощо (крім власне зовнішньоторговельного
посередництва, предметом договору доручення може ставати проведення
рекламних кампаній, вивчення ринку, виявлення потенційних контрагентів
та клієнтів, прийом від них замовлень, установлення з ними контактів,
проведення цінових розрахунків).

Договір-комісії є документом, згідно з яким одна сторона (комітент)
доручає іншій стороні (комісіонеру) за відповідну винагороду, за кошти
комітента, але від імені комісіонера укласти для комітента одну чи
кілька угод від свого імені (на купівлю-продаж товару або послуги).

Зазначені договори можуть мати різні форми залежно від господарських
цілей контрагентів, а також від особливостей здійснення операцій із
міжнародної торгівлі в окремих галузях чи країнах.

73.Структура та зміст міжнародних контрактів.

Підставою для здійснення зовнішньоекономічної операції є договір
(контракт) – письмово оформлена угода двох або більше суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована
на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав і обов язків у
зовнішньоеконй діяльності. Права, обов’язки і відповідальність партнерів
за угодою згруповані в окремих розділах:

• преамбула (визначення сторін)- тут подається: *назва та реєстрац.
номер контракту *місце та дата його укладання *визначення сторін; •
визначення та термінологія – сторони повинні попередньо визначити
перелік найважливіших термінів та дефініцій – записати їх адекватне
тлумачення і надалі суворо дотримуватись його при складанні інших статей
усіх документів, що входять в контракт; • предмет контракту. Зазнач:
*описання предмету контракту *назва об’єкту угоди(товара) *хар-ка
об’єкта угоди(товару); • кількість (або ціна та кількість). Найчастіше
визначення кількості не виділяється в окрему статтю, а входить у статтю
“ціна та кількість” або “предмет та кількість”. Але визначаючи кількість
товару сторони повинні узгоджувати: *одиниці вимірювання кількості
*порядок визначення кількості *систему мір та ваги *застереження
“близько” та “за опціоном” *чи включаються тара та упакування у
кількість товару *які організації визначають кількість товару *якими
документами засвідчується кількість товару; • базові умови поставки
товарів – визначаються зобов’язання продавця та покупця з доставки
товару і встановлюється момент переходу з продавця на покупця ризику
випадкової загибелі або псування товару; • ціна та загальна сума
контракту. Фіксується: *базисна умова поставки *валюта ціни *рівень та
спосіб фіксації ціни товару *чи включені у ціну вартість тари, упаковки,
маркування *загальна сума контракту; • якість товару. Зазначається:
*техн. рівень та якість тов., що постачається *док та організ, що
підтверджують якість товару *комерц гарантії якості; • строк та умови
поставки: *визнач сроку поставки *спец застереження стосовно дострокової
доставки *додатк інструкції експортерам *умови постаки товару *дата
постаки; • умови платежу: *валюта платежу *курси перерахування валюти
ціни у валюту платежу *перелік товаророзпорядчих документів *заходи
прото необґрунтованої затримки платежу або інших порушень *види, форми,
засоби розрах; • умови передавання-приймання товару – порядок п-п тов.:
вид, місце та строки, способи за кількістю або за якістю п-п тов; •
гарантії, претензії: *обсяг та термін гарантій *термін пред’явлення
претензій *способи врегулювання претензій *випадки, на які не
поширюється гарантія; • пакування та маркірування товару: *вид та
характер, якість, порядок, розміри, спосіб оплати пакування, *зміст та
реквізити маркування *порядок нанесення маркування; • відвантажування
товару: *взаємні зобов’язання продавця і покупця відносно повідомлення
інфо про відвантаження продукції *порядок виконання цих зобовязань; •
санкції; • страхування; • форс-мажорні обставини; • арбітраж; • інші
умови; • юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін.

Така структура контракту є зразком. При оформленні контрактів окремі
розділи можуть бути об’єднані або введені інші.

Питання форми, порядку складання і виконання зовнішньоекон договорів
(контрактів) регулюють такі законодавчі та нормативні акти Укр:

• Цивільний кодекс Укр;

• Закон Укр “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” від
23 вересня 1994 року;

• Закон Укр “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991
року;

• Закон Укр “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекон
відносинах” 1995 року;

• Декрет Кабінету Міністрів Укр “Про систему валютного регулювання і
валютного контролю” 1993 року;

• Указ През Укр “Про застосування Міжнар правил інтерпретації комерц
термінів” від 1994 року;

• Указ Президента Укр “Про заходи щодо упорядкування розрахунків за
договорами, які складають суб’єкти підприємницької діяльності Укр” 1994
року;

• Указ Президента Укр “Про регулювання бартерних (товарообмінних)
операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” 1995 року;

74.Страхування в МЕДУ

Необхідною складовою системи підтримки національних учасників МЕД є
державне страхування операцій, контрактів у зовнішньоеконй діяльності
від різних видів ризику. З погляду інтересів держави передусім має
значення забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів
продукції і послуг. Страхування як необхідна складова валютно-фінансових
і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної
діяльності (крім зовнішньої торгівлі товарами, послугами) й
коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.

Важливим компонентом і практичним інструментом макроекономічної політики
у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування
експортних поставок та експортних кредитів. Подібне страхування не
обов’язково має покривати всю суму міжнародних контрактів чи переважну
частину такої суми. Цілком достатнім зазвичай може виявитися
використання механізму часткового державного гарантування від усіх
ризиків, що може створити критичну масу підприємницького інтересу
приватних страхових фірм, які непрямо спонукаються у подібний спосіб до
більшої активності.

Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює
достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо
співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку
дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на
зовнішніх ринках.

Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних
із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою
нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може
сягати максимальних показників і перекривати до 100% «поля діяльності»,
пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні
конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до
90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань,
інфляції, банкрутств та ін.). Оскільки значна частина ризиків у міжнй
комерційній діяльності пов’язана насамперед з ризиками транспортування
вантажів, транспортне страхування відіграє центральне місце у
страхуванні міжнародної економічної діяльності. Види транспортного
страхування обумовлені видами власне транспортування, передусім
морського, залізничного, автомобільного та повітряного. Зважаючи на
особливу роль морського транспортування, найбільшого значення набуло
морське страхування (вантажів, засобів перевезення й фрахту).
Винагорода, яку отримує за свої послуги суб’єкт страхування, називається
страховою премією.

Ринкова модель вітчизняної системи страхув почала формуватися в
контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній
розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно
відповідає слабка фінансова база страхувальних установ Укр. У свою
чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення
захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів,
а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування
української екон як вітчизняними, так і зарубіжними власниками
капіталів.

На початку 2001 р. в Укр функціонувало понад 250 страхових компаній,
діяльність яких прив’язана до фінансово-пром центрів держави. Тому
нагальним завданням є поширення страхувальної мережі «в глибину»,
перетворення її на загальнодоступний засіб підтримки комерційної,
міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.

Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної
діяльності в Укр, зокрема щодо допущення та регламентації роботи
нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов
функціонування страхових посередників.

ЗУ «про страхування», 96р.

75.Транспортні операції в МЕДУ: види та організація.

Міжн транспортні послуги – перевезення різними видами транспорту
(морським, річковим, залізничним, автомобільним, авіаційним,
трубопровідним), які здійснюються в процесі міжнародної торгівлі та/або
резидентами однієї країни в економічно виражених інтересах резидентів
іншої країни. Види транспорту підрозділяються на водний (морський
річковий ), наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний) і
повітряний. Ці види транспорту відносяться до традиційних. Нетрадиційні
види транспорту містять у собі пульпопроводи (навалочний вантаж
подрібнюється і разом з водою перекачується по трубах), пневмотранспорт,
транспорт на магнітній подушці.

Тенденції в розвитку трасп опер: * оптимізаця усієї системи міжнародного
транспортного обслуговування (раціоналізацію географічних векторів
торгівлі та коопераційних поставок, використання досконаліших
транспортних засобів та механізмів прийняття рішень) * питоме зменшення
ваги транспортних витрат і навіть до абсолютного зменшення обсягів
транспортних перевезень * зменшення кількості фізичних матеріалів, що
підлягають перевезенню («регіоналізація виробництва») * глобальна
інформатизація (зміна номенклатури торгівлі в бік менш матеріаломістких
продуктів, а й оптимізація транспортних каналів) * технологічне
вдосконалення самого транспорту (використання інтермодального транспорту
в міжнародних перевезеннях знижує вартість доставки та допомагає
оптимізовувати її маршрути). Ці процеси особливо відчутні для Укр.
Розпад Союзу РСР призвів до колапсу значної частини колишніх
міжреспубліканських зв’язків та відповідних пасажирських і вантажних.
Інструменти державного сприяння розвитку транспорту: дотації,
організаційна підтримка уряду і муніципальних органів влади, пільгові
кредити, прямі субсидії, різні преференції та ін. Держави та регіони
країн здійснюють пряме фінансування будівництва та реконструкції
залізниць, автошляхів, аеропортів (яскраві приклади — реконструкція
Київського залізничного вокзалу в 2001 р., ще раніше — доведення
аеропорту «Бориспіль» до стандартів міжнар терміналу).

Традиційно високий рівень індустр розвитку та вигідне географічне розташ
між країнами на Сході та Заході Євразії зумовило те, що Укр має
розвинену транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу шляхів
сполучень, велику кількість транспортних засобів. Ідеться про
автомобільні та залізничні шляхи, морські та річкові порти, аеропорти,
потужну систему нафто – та газопроводів.

Транзитний статус Укр, її транспортний потенціал в умовах незалежності є
об’єктом цілеспрямованих державних зусиль та інколи стає предметом
міжнародних спорів. Природним фактом став перехід контролю над нерухомою
інфраструктурою Укр, а також рухомим складом, який належав вітчизняним
економічним суб’єктам або був приписаний до відповідних портів, станцій
тощо (автомобільні, залізничні та водні транспортні засоби місцевого та
віддаленого сполучення, авіаційний флот, Чорноморське морське
пароплавство та Дунайське пароплавство) до національних власників та
органів державного регулювання. Ще однією очевидною реальністю став
оплачуваний транзит енергоносіїв східного походження у західному
напрямку.

Щоправда, і стосовно першого моменту (щодо власності Укр на Чорном та
Дунайський флоти, залізничну інфрастр), й особливо стосовно другого
моменту (передусім у рівнях оплати за транзит нафти та газу з боку
Росії) Укр довелося відстоювати статус держави зі значним транспортним
потенціалом, геостратегічними та транзитними перевагами.

76. Трансп-експедит послуги в МЕДУ.

Згідно ЗУ “Про Т-Е послуги” 2004 р:

Транспортно-експедиторська діяльність – підприємницька діяльність із
надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення
перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

Транспортно-експедиторська послуга – робота, що безпосередньо пов’язана
з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного,
транзитного або іншого вантажу за договором транспортного
експедирування;

Відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються
Цив кодексом Укр, Господ кодексом Укр, законами Укр “Про транспорт”,
“Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про транзит вантажів”, цим
Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також
іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб’єктами
господарювання різних форм власності, які для виконання доручень
клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати: склади, різні
види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо.

Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з
перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями
тощо, які є резидентами або нерезидентами Укр.

Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як
спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб’єкти
господарювання.

Основним завданням державного регулювання транспортно-експедиторської
діяльності є захист екон інтересів Укр, подальше становлення, розвиток
та формування ринку транспортно-експедиторських послуг.

Кабінет Міністрів Укр організовує і забезпечує проведення державної
політики та державний контроль у сфері транспортно-експедиторської
діяльності, спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади, які
здійснюють державне регулювання в цій сфері діяльності.

Державна підтримка транспортно-експедиторської діяльності формується і
здійснюється відповідно до загальнодержавних програм економічного
розвитку в галузі транспорту і передбачає: *додержання прав і законних
інтересів експедиторів, перевізників та споживачів їх послуг;
*стимулювання зростання обсягів експорту транспортно-експедиторських
послуг, у тому числі шляхом спрощення системи розрахунків; *створення
рівних умов на ринку транспортно-експедиторських послуг та недопущення
будь-якої дискримінації стосовно експедиторів, перевізників чи вантажу
за ознакою його місця походження, відправлення, ввезення, вивезення чи
призначення або у зв’язку з правом власності на цей вантаж, а також при
оподаткуванні транспортно-експедиторських послуг, за винятком випадків
адекватного реагування на дискримінаційні заходи щодо Укр чи екон
санкцій міжнародних організацій, підтриманих Україною; *участь
експедиторів у розробці нормативно-правових актів з питань
транспортно-експедиторської діяльності; *створення умов для організації
підготовки і підвищення кваліфікації працівників у сфері
транспортно-експедиторської діяльності; *сприяння розвитку міжнародного
співробітництва, адаптації законодавства Укр до міжнародних вимог у
сфері транспортно-експедиторської діяльності.

Транспортно-експедиторські послуги надаються клієнту при експорті з Укр,
імпорті в Україну, транзиті територією Укр чи іншими державами,
внутрішніх перевезеннях територією Укр.

77.Платіжний баланс Укр: стан та тенденції.

Платіжний баланс – це результуюча сума усіх міжн грошових угод та
платежів, які здійсн між резидентами певної країни, у тому числі між
усіма верствами населення, комерц структурами та держ установами, з
відповідними агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн. ПБ
можна поділити вертикально, виділивши 2 його половини – Дт і Кт. У
першому випадку маємо приплив благ (тов. і послуг) до певної країни за
зворотного руху платіжних засобів. У другову – відплив благ, за що
резиденти країни отримують відповіді платежі. Своєрідний горизонт поділ
ПБ відображає його склад за типами операцій, які він охоплює: експорт та
імпорт тов. та послуг, трансферти, рух капіталів та фін інструментів. ПБ
склад з 2 частин: рах поточних операцій та рах руху капіталів.

Зведене сальдо платіжного балансу сформувалося позитивним завдяки
значному притоку довгострокових ресурсів, що дозволили збільшити
резервні активи. За попередніми оцінками у І кварталі 2007 року від’ємне
сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилося порівняно з
відповідним періодом минулого року у 1.6 раза. У І кварталі поточного
року різниця між темпами зростання імпорту та експорту відчутно
зменшилася, однак від’ємне сальдо товарного балансу продовжує зростати.
Експорт товарів. В цілому за І квартал експорт збільшився на 32%.
Зростання обсягів експорту у І кварталі 2007 року зумовлено збільшенням
вартісних обсягів експорту: – металургійної продукції; – машинобудівної
продукції та хімічної продукції. Продовжує зростати залежність динаміки
українського експорту від експорту металургійної продукції – більше
половини приросту експорту у І кварталі 2007 року було отримано за
рахунок збільшення експорту металопродукції у 1.4 раза. Імпорт товарів
Зростання внутрішнього попиту та цін на імпортований газ зумовили
збереження у І кварталі 2007 року високих темпів зростання імпорту
(132.4%). Як позитивне явище, слід розглядати відчутне зростання імпорту
машин, устаткування та транспортних засобів, хоча і у цій статті домінує
імпорт наземних транспортних засобів. У І кварталі вартісні обсяги
імпорту мінеральних продуктів зросли на 30.6%, що забезпечило майже 30%
загального приросту імпорту. Зростання вартісних обсягів__імпорту газу у
1.5 рази зумовлено переважно зростанням ціни газу на 37% (з 95 до 130
дол. США за 1 тис. куб. м), тоді як обсяги його імпорту збільшилися на
6.5%.

Послуги. У І кварталі 2007 року імпорт послуг зростав швидше, ніж
експорт, що зумовило зменшення позитивного сальдо торгівлі послугами. У
І кварталі 2007 року продовжувала діяти тенденція до значного притоку
довгострокових ресурсів. На відміну від І кварталу 2006 року високі
обсяги надходжень негарантованих кредитів та єврооблігацій банківського
сектору дозволили не лише компенсувати від’ємне сальдо поточного рахунку
та відтік короткострокового капіталу, але й наростити резервні активи.
Прямі інвестиції. Обсяги чистого надходження прямих іноземних інвестицій
в Україну за І квартал поточного року оцінено у 969 млн. дол. США, що на
6% менше ніж у відповідному періоді минулого року. Незначне зниження
порівняно з відповідним кварталом минулого року було зумовлене, перш за
все, високою порівняльною базою (у І кварталі 2006 року було здійснено
продаж банку «Мрія» та компанії «Астеліт»). Найбільш привабливим для
іноземних інвесторів залишається банківський сектор (25% від загального
обсягу вкладених коштів). Середньо- і довгострокові кредити та
єврооблігації. Слід відмітити , що у І кварталі збільшення зобов’язань
банківського сектору відбувалося переважно за рахунок залучення
довгострокових кредитів та єврооблігацій (90% приросту), тоді як за
результатами 2006 року частка довгострокових запозичень становила лише
54% . Резервні активи. Притік середньо- та довгострокових фінансових
ресурсів у І кварталі 2007 року не тільки компенсував від’ємне сальдо
поточного рахунку, але й дозволив збільшити резервні активи Укр на 590
млн. дол. США. Обсяги резервних активів станом на 01.04.2007 становили
22.9 млрд. дол. США, що дає змогу забезпечити фінансування імпорту
товарів та послуг майбутнього періоду впродовж 4.3 місяця.

ПБ – це результуюча сума усіх міжн грошових угод та платежів, які здійсн
між резидентами певної країни, у тому числі між усіма верствами
населення, комерц структурами та держ установами, з відповідними
агентами за кордоном, тобто із резидентами інших країн. ПБ можна
поділити вертикально, виділивши 2 його половини – Дт (приплив благ (тов.
і послуг) до певної країни за зворотного руху платіжних засобів) і Кт
(відплив благ, за що резиденти країни отримують відповіді платежі).
Горизонт поділ ПБ відображає його склад за типами операцій, які він
охоплює: експ та імп тов. та послуг, трансферти, рух капіталів та фін
інструментів. ПБ склад з 2 частин: рах поточних операцій та рах руху
капіталів.

Тенденції за 4 місяці 200:7 Україна вже другий рік поспіль не кредитує
іноземні держави, залишаючись натомість нетто-дебітором. Маємо
зростаючий дефіцит рахунку поточних операцій, фінансування якого
здійснюється через масштабні зовнішні запозичення і залучення іноземних
інвестицій. збільшується зовнішній борг, але прискорене зростання ВВП
виправдую цю політику (питома вага боргу до ВВП зменшується).

ВВП на стадії використання більше вилучався імпортерами з країни, ніж
долучався експортерами з доходів інших країн. Імпорт продовжував
послаблювати, а експорт посилювати купівельну спроможність українців, а
ціни залишилися відносно стабільними. Балансуючий вплив фінансового
рахунку посилився: рясно запозичують підприємства та банки,
активізуються місцеві громади. Зростають також валютні надходження через
прямі іноземні інвестиції. Імпорт продовжує орієнтуватися на
інвестиційні та антиінфляційні потреби. Оновленню виробничого потенціалу
країни сприяють переважаючі темпи ввезення металів та продукції
машинобудування. Зростаючий імпорт автомобілів. Імпорт енергоносіїв
після підвищення цін на газ та триваючого подорожчання нафтопродуктів
перебуває на прогнозованих рівнях. Реальні резерви посилення позитивного
поточного рахунку, які містяться у сфері надання послуг, цього року все
ще не використовуються. Порівняно з минулим роком збільшилися обсяги
експорту відсотків за зовнішнім боргом. Інтенсивнішою залишається чиста
кредитна емісія на закупівлю валюти в резерви. Зростання дефіциту
рахунку поточних операцій зазнало істотного гальмування. Країна ввійшла
у фазу справжнього буму в сфері зовнішніх приватних запозичень.
Відбулося переформатування рушійних сил дефіциту поточного рахунку.
Динаміка доходів уповільнилася, а динаміка інвестицій зросла. Розрив між
сукупним суспільним доходом і сукупним попитом залишився від’ємним.
Особливості у торгівлі послугами: частина, що представлена транзитом
газу, зменшилась за обсягами (пов’язано із зменшенням попиту за умов
теплої погоди).

Товарна та географ структура МЕДУ.

В експорті України у 1 кварталі 2007 році на товари в матеріальній формі
10726450,5 тис. долюСША, а на товари в нематеріальній формі – послуги
1800 млрд. дол.

Найбільш вагомий обмінний ресурс – це продукція чорної металургії .
Україна експортує усі види металургійної продукції – від сировини і
напівфабрикатів до кінцевих виробів.

Друге місце в експорті Україні посідає продукція хімічної та пов’язаних
з нею галузей промисловості, в т.ч. з виробництвом пластмас і каучуку.
Україна експортує цукор, алкогольні напої, м’ясо, молочні продукти,
тютюн, кондвироби, рослинну олію, сіль, продукти переробки плодів і
овочів. Значно зросли експортні поставки насіння і плодів, зернових
культур, продуктів борошномельного виробництва. У той самий час на
світовому ринку окремі види сільськогосподарської сировини – і накінець,
вовна, соняшник тощо ціняться досить високо, тому Україна є потенційним
експортером цієї продукції.

Україна має потужну мінер-сировинну і паливну базу, тому в її експорті
важливе місце належить паливу і мінеральним продуктам Експортуються
сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, мінеральне паливо, перш за
все нафта, яка значною мірою реєкпортується, та продукти її переробки.

Україна багата на уран, але не має підприємств з виготовлення кінцевого
ядерного пального для АЕС. В експорті України переважає сировина та
матеріали і мало експортується промислових товарів і технологій. Україна
має значні рекреаційно-туристичні ресурси, які при підготовці
відповідної інфраструктури обслуговування можуть забезпечити розвиток в
країні міжнародного туризму, значно збільшити експорт туристичних
послуг.

Здійсненню об’єктивної експортної політики перешкоджає низка факторів,
серед яких:

низька конкурентоспроможність більшості готових виробів;

повільний перехід на випуск нових товарів;

відставання якості промислової продукції від світових аналогів;

невідповідність продукції світовим стандартам;

висока собівартість багатьох товарів.

В імпорті України переважають товари, частина яких складає 944 млрд.
дол.), а послуги посідають незначне місце – 12951652,2 в 1 кварталі 2007
р.

У структурі імпорту товарів і 34,3% припадає на паливо і мінеральні
продукти.

Паливо (нафта і газ) надходять з Росії, крім того, газ постачається з
Туркменистану та з Узбекистану.

Машини, устаткування і механізми в імпорті України посідають друге місце
і складають 12%, продукція хімічної промисловості, пластмаси і каучук –
8,5% В загальних обсягах імпорту більше 80% складає продукція, що
спрямовується на задоволення потреб вітчизняного виробництва та
збереження його функціонування. В імпорті послуг так само, як і в їх
експорті, провідне значення мають транспортні послуги (31%).

У 2006 р. приріст товарообороту з ЄС майже в 1,8 разу перевищував
приріст товарообороту з СНД, що зумовило збільшення частки ЄС у
географічній структурі торгівлі України до 32,3 % та зниження частки СНД
до 38,3 %. За підсумками року знизилась також і частка торгівлі з
країнами Азії (до 17,0 %), що обумовлювалось, в першу чергу, скороченням
експортних поставок. В умовах зростання частки товарного імпорту з Азії
до 13,9 % (12,9 % у 2005 р.), експорт до країн регіону в загальній
структурі знизився до 20,5 %. У торгівлі з країнами ЄС вдалось збільшити
як імпортні (до 35,8 %), так і експортні поставки товарів. Важливим
очікуваним результатом 2006 р. стало відновлення зростання частки країн
Америки (6,6 % проти 5,4 %).

Науково-технічне співр-во в МЕДУ: методи, види.

ЗУ “про наукову та науково – технічну діяльність”

Технології—це знання, які можна використовувати для виробництва товарів
та послуг з економ. ресурсів, або наукові методи досягнення практичних
цілей госп. діяльності.

Міжн. передання технологій—це рух науково-техн.
досягнень—конструкторських рішень, систематичних знань та виробн досвіду
на комерційній або безвідшкод основі через нац. кордони з метою кращого
перероблення ресурсів, підвищення ефективності вир-ва та максимізації
прибутку, включаючи такі стадії та види виробничої діяльності, як
промислове застосування, управлінська діяльність, маркетинг, тощо.

Форми: -у суто інформаційному вигляді—за допомогою закупівель ноу-хау,
патентів, інформаційних пакетів, за використання як паперових, так і
електронних носіїв інформації,

-у вигляді високотехнологічних товарів (тобто коли предметом міжн.
торгівлі стають високотехнологічні товари), -у випадках поставок
технологічного обладнання під час реаліз0ації міжн. виробничих проектів
)здебільшого у вигляді одного з учасників міжн. СП до статутн. фонду у
формі технологій, ноу-хау),

-у випадках міжн. міграції висококфаліфікованих науково-технічних
кадрів.

Можна згрупувати: 1.Комерційні форми (за умови оплати покупцем
науково-техн. знань та практично корисної інформацї, що передається цому
продавцем). Канали:

-внутрішньофірмовий—від материнської структури та науково-дослідних
центрів, які вона контролює, до закордонних філій ТНК (2/3 світової
торгівлі ліцензіями),

-міжфірмові (ліцезійні, коопераційні угоди між різнонаціональними
фірмами),

-зовнішньоторгівельний (експорт-імпотр машин, обладнання, складних
виробів, товарів високої обробки та ін. пром. продукції),

-міжн.-інвестиційний (за створення нових підприємницьких структур, або
переходу до донору технологій частини власності об”єкта та прав
управління ним).

2.Некомерційні форми—пов2язані з поширенням інформації , яка не містить
секретів виробництва та платоспроможності за своєю природою винаходи. Це
найчастіше науково-технічні публікації, навчасльна література,
довідники, огляди, реферативні видання, матеріали конференцій,
симпоціумів тощо.

Канали: -особисті контакти учених та спеціалістів (при спільних
дослідженнях, на конференціях, симпоціумах, виставках, наукових
зарубіжних відрядженнях та стажуваннях),

-міграції вчених, інжинерів і техніків.

Для У можливе співробітництво у сферах медичній, екологічній, підготовка
кадрів та науково – технічній кооперації.

Іноземні та зарубіжні інвестиції в МЕДУ.

Інв-ння лежить в основі ф-ння сучасної ек, воно інтегрує інтереси і
ресурси громадян, фірм та держави щодо ефективного
соціально-економічного розвитку. У найбільш широкому значенні інвестиції
– це укладення капіталу в тій чи іншій формі в ту чи іншу справу задля
наступного його збільшення або збереження. Іноземний капітал може
залучатися як у формі прямих і портфельних інвестицій, так і у формі
кредитів і позик.

Головними цілями іноземних інвестицій є бажання розмістити капітал в тій
країні та в тій галузі, де він буде приносити максимальний прибуток,
скоротити рівень оподаткування та диверсифікувати ризик. Однак при
здійсненні портфельних інвестицій інвестор зацікавлений не в тому, щоб
керувати компанією, а в тому, щоб отримувати дохід за рахунок майбутніх
інвестицій. Здійснюючи прямі капіталовкладення, іноземний інвестор
прагне взяти в свої руки керівництво компанією. Основними цілями
здійснення прямих інвестицій є:

1) пошук ринків збуту (можливість залишатися конкурентноспроможним,
розширювати діяльність у певній галузі, економія на масштабах
виробництва тощо);

2) пошук ресурсів та активів (доступ до природних ресурсів, дешева
кваліфікована робоча сила);

3) пошук економічної ефективності (раціоналізація структури розпочатого
раніше інвестиційного проекту у такий спосіб, аби створити для інвестора
умови єдиного управління економічними процесами, розпорошеними
географічно).

Між інтересами експорт і імпортерів капіталу існують об’єктивні
протиріччя, які в умовах ек нерівності партнерів ставлять більш сильну
сторону (як правило, експортера капіталу) в краще положення при виборі
умов інвестування. Однак, серед цілей реципієнтів портфельних іноземних
інвестицій можна назвати: 1) поповнення власного капіталу з метою
довгострокового розвитку шляхом розміщення акцій серед закордонних
портфельних інвесторів; 2) акумулювання позичкових коштів для реалізації
конкретних проектів шляхом розміщення серед портфельних інвесторів
боргових ЦП; 3) поповнення центрального та місцевих бюджетів шляхом
розміщення боргових ЦП, емітованих відповідними органами влади; 4)
ефективна реструктуризація зовнішнього боргу шляхом його конвертації в
державні облігації з наступним розміщенням їх серед іноземних
інвесторів.

В Україні практично створено основи законодавчої бази, яка регулює
діяльність іноземних інвесторів. На сьогодні базовим законодавчим актом,
який визначає особливості питань іноземного інвестування, є Закон
України “Про режим іноземного інвестування”. Цей Закон встановлює такі
державні гарантії захисту іноземних інвестицій на території
України.Зокрема, іноземні інвестиції в Україні не підлягають
націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні
інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів в разі
стихійного лиха, аварій тощо. При цьому іноземному інвестору
гарантується адекватна і ефективна компенсація.

В разі припин інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується
повернення його інвестиції без сплати мита, а також доходів з цих
інвестицій. Держава гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон
прибутків та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних
підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.Цим законом для
іноземних інвесторів в Україні встановлено національний режим (рівні
умови діяльності із вітчизняними інвесторами).Іноземні інвестори можуть
здійснювати інвестиції в Україну у вигляді будь-яких цінностей
(конвертованої валюти, рухомого або нерухомого майна та пов’язаних з ним
майнових прав, цінних паперів, прав інтелектуальної власності
тощо).Іноземні інвестиції можуть вкладатися в б-які об’єкти, ін вест-ння
в які не заборонено законами У і самі визначають найбільш прийнятну для
них форму здійснення інвестицій: створення юридичної особи, що повністю
належить іноземному інвестору, чи за їх частковою участю, або на
підставі договорів укладених з українськими підприємствами про спільну
інв діяльн. Підпр-ми з іноз інвестиціями вважаються ті, у статутному
фонді яких іноземна інвестиція складає не менше 10%.При виникненні між
іноз-ми інвесторами і державою спорів з питань держ рег-ння іноз
інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями ці спори
розглядаються в судах України. Закон України “Про банки і банківську
діяльність” надає право створювати комерційні банки за участю іноземних
юридичних та фізичних осіб. НБУ видає ліцензію на створення таких
банків. З У “Про н-т інформацію” передбачається право іноземних юр-х та
фіз.-х осіб, осіб без громадянства інвестувати розвиток сфери н-т
інф-ції У. Крім того, у відповідності із Законом “Про режим іноземного
інвестування” на територіях спеціальних (вільних) економічних зон
встановлюється спеціальний режим інвестиційної діяльності. Важливими
правовими документами, які регулюють взаємовідносини між суб`єктами
інвестиційної діяльності є міждержавні Угоди “Про сприяння та взаємний
захист інвестицій”. Прямі іноземні інвестиції в Україну за даними
держкомстата станом на 2005 рік становили – 9047 млн.дол.США; 2006 –
16890 млню долюСША; 2007 – 21186 млнюдолю США. Відповідно прямі
інвестиції з України за 2005 рік – 198,6; 2006 – 219,5; 2007 – 221,5,

Митні платежі: види та механізм нарахув.

Митний кодекс України, Законом України “Про єдиний збір, який
справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”, ЗУ «про
єдиний митн.тариф».

Митні платежі – всі види платежів, що стягуються митними органами країни
з товарів і транспортних засобів, які перетинають митний кордон, а також
в інших випадках, передбаченими національним законодавством. До митних
платежів належать: мито; митні податки; митні збори. Мито – один з видів
митних платежів, що стягується органами з товарів, цінностей та майна,
що перевозяться через кордон країни, передбачених митним тарифом. Розмір
мита залежить від країни походження товару, розміру та вартості партії
поставки і номінальної ставки мита, передбаченої для даної товарної
позиції. Митом обкладаються всі товари – імпортовані, експортовані та
транзитні. Митні податки – це обов’язкові платежі, що стягуються митними
органами країни з товарів, які імпортуються. До них належить
прикордонний податок, спеціальні імп податки, плинні податки,
компенсаційні збори. Склад, розмір та умови застосування регулюються
національним зак-вом. Всі митні податки є опосередкованими і за економ
суттю протекціоніст, посилюючи або компенсуючи недостатній вплив мита на
рівень цінової конкурентноспромож імпорт товарів. Митні збори – платежі,
о стягуються митними органами країни у відносно невеликих розмірах за
виконання певних операцій на кордоні: за митне оформлення, зберігання
товарів, митне супроводження, за консультування та інформування.

Зовнішньоек політика країн в умовах ринкових реформ.

Українська економіка інтегрується у світовий економічний простір завдяки
її відкритості. За сучасних умов неможливо відмежуватися від зовнішнього
світу, але стосунки з ним необхідно будувати за принципами
рівноправності та взаємовигоди. Саме тому відкритість економіки,
лібералізація зовнішньоекономічної діяльності повинні узгоджуватися з
комплексними заходами захисту внутрішнього ринку, з політикою розумного
протекціонізму щодо вітчизняного виробника.

Україна повинна використати переваги міжнародного розподілу і кооперації
праці для динамічного розвитку національної економіки, має реальні шанси
для включення у світову систему господарства як промислово розвинена
країна, а не постачальник сировини і дешевої робочої сили.

Необхідне вдосконалювати структуру зовнішньоекономічного балансу шляхом
скорочення невиправданого імпорту, зниження долі сировини в експорті й
збільшення в ньому продукції з високим рівнем переробки, наукомісткої
продукції і товарів високотехнологічних виробництв. Системні
перетворення в паливно-енергетичному комплексі країни дозволять подолати
в найближчому майбутньому нашу залежність від експорту.

На сучасному етапі економічного розвитку для України важливо зберегти
статус транзитної держави, територією якої транспортуються у країни
Європи нафта, газ та інші товари з Росії. Використовуючи вигідне
геополітичне положення, варто використати існуючі та вести пошук нових
можливостей надання послуг на експорт (трубопроводи, залізничний і
автомобільний транспорт, морський флот та інше).держави Європейського
Союзу і Центральної Європи головними економічними партнерами України.
Вагомою складовою стратегії економічного зростання є також поглиблення
зовнішньоекономічних зв’язків з Росією.

Реальні перспективи розширення нових і відновлення старих, традиційних
для української економіки ринків збуту продукції в країнах СНД і Балтії,
розвиток з ними вільної торгівлі на основі укладання двосторонніх угод.

Держава повинна створювати необхідні умови для вступу України у СОТ,
адаптувати до міжнародних стандартів зак-во, що регулює зовнішню
торгівлю, а також митні процедури.

Існуючий ризик втрати вкладеного капіталу, високі ставки податків,
непрозорість законодавства і низька купівельна спроможність нашого
населення відлякують зарубіжних інвесторів. З огляду на це, ми маємо
намір ініціювати втілення в життя програм сприяння іноземним
інвестиціям, дієвого державного страхування інвестиційних ризиків та
інших засобів підвищення інвестиційної привабливості вітчизняної
економіки.

Принципи зовнішньоек діяльності.

Стаття 2. Принципи зовнішньоек діяльності ЗУ “Про ЗЕД”

Суб’єкти господарської діяльності України та іноземні суб’єкти
господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
керуються такими принципами:

Принципом суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної
діяльності, що полягає у:

– виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами,
що діють на території України;

– обов’язку України неухильно виконувати всі договори і зобов’язання
України в галузі міжнародних економічних відносин;

Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у:

– праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у
зовнішньоекономічні зв’язки;

– праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в
будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

– обов’язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
порядку, встановленого законами України;

– виключному праві власності суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності;

Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає у:

– рівності перед законом всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності,
незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні
зовнішньоекономічної діяльності;

– забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави,
результатом яких є обмеження прав і дискримінація суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних суб’єктів
господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та
іншими ознаками;

– неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь-яких її
суб’єктів, крім випадків, передбачених цим Законом;

Принципом верховенства закону, що полягає у:

– регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

– забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих
органів, що у будь-який спосіб створюють для суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які
встановлені законами України;

Принципом захисту інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності,
який полягає у тому, що Україна як держава:

– забезпечує рівний захист інтересів всіх суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та іноземних суб’єктів господарської діяльності на її
території згідно з законами України;

– здійснює рівний захист всіх суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності
України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

– здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і
за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею
міжнародних договорів та норм міжнародного права;

Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні
та вивезенні товарів.

Суб’єкти регулювання МЕДУ: функції, повнов.

Закон України “про ЗЕД”

Регулювання зовнішньоек діяльності в Україні здійснюється:

– Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

– недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими,
валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та
іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх
статутних документів;

– самими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі
відповідних координаційних угод, що укладаються між ними

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, є ВРУ. До компетенції ВРУ: – прийняття, зміна та скасування
законів, що стосуються зед;

– затвердж головних напрямів зеп У; – розгляд, затвердж та зміна
структури органів державного регулювання зед; – укладання міжнародних
договорів У відповідно до законів У про міжнародні договори У та
приведення чинного законодавства У у відповідність з правилами,
встановленими цими договорами; – затвердження нормативів обов’язкового
розподілу валютної виручки державі та місцевим Радам народних депутатів
України, ставок та умов оподаткування, митного тарифу, митних зборів та
митних процедур України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;
– встановлення спеціальних режимів зед на території У; – затвердження
списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або
забороняється.

Кабінет Міністрів України:

– вживає заходів до здійснення зеп У відповідно до законів У;

– здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та
відомств У по регулюванню зед; координує роботу торговельних
представництв У в іноземних державах;

– приймає нормативні акти управління з питань зед у випадках,
передбачених законами У;

– проводить переговори і укладає міжурядові договори У з питань зед у
випадках, передбачених законами У про міжнародні договори У, – вносить
на розгляд ВРУ пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і
відомств – органів оперативного державного регулювання зед, повноваження
яких не можуть бути вищими за повноваження Кабмін.

Національний банк України:

– здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву У та інших
державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність У; –
представляє інтереси У у відносинах з цб інших держав, міжнародними
банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні
міжбанківські угоди; – регулює курс нац валюти У до грошових одиниць
інших держав; – здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних
державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими
валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду
України у розпорядження НбУ; – виступає гарантом кредитів, що надаються
суб’єктам зед іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними
організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого
державного майна У;

Центральний орган виконавчої влади з питань ек політики:

– забезпечує проведення єдиної зеп при здійсненні суб’єктами зед виходу
на зовнішній ринок, координацію їх зед, в тому числі відповідно до
міжнародних договорів У; – здійснює контроль за додержанням всіма
суб’єктами зед чинних законів У та умов міжнародних договорів У; –
здійснює заходи нетарифного регулювання зед, зокрема реєстрацію
учасників зед, реєстрацію окремих видів контрактів згідно з цим Законом;
– проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування
у порядку, визначеному законами У;

Державна митна служба України:

– здійснює митний контроль в У згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України:

– здійснює контроль за додержанням суб’єктами зед законодавства про
захист економічної конкуренції.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі:

– здійснює оперативне державне регулювання зед в Україні відповідно до
законодавства; – приймає рішення про порушення і проведення
антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та
застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних
заходів.

Недержавне регулюв МЕДУ.

Міжнародні неурядові економічні організації можна поділити на такі
групи:

Загальноекономічні – Європейське товариство для вивчення громадської
думки і ринкової кон’юнктури; Міжнародна торговельна палата; Спілка
міжнародних ярмарків; Міжнародний центр з оптової торгівлі;

Галузеві – Міжнародна конференція виробників електроенергії,
Європейський комітет з виробництва текстильного обладнання, Міжнародний
центр з хімічних добрив, Європейський меблевий союз, Міжнародна
асоціація з виробництва молочних продуктів, Всесвітня асоціація
туристських агентств тощо;

Кооперативні – Міжнар кооперативний альянс, Карибська кооперативна
конфедерація, Скандинавське кооперативне оптове товариство;

Громадські організації, які вивчають економічні та соц-ні питання –
Міжнародна асоціація економічних наук, Міжнар статистичний інститут,
Міжнар-на рада з вивчення проблем народонаселення, Міжнародний комітет з
наукової організації праці в с/г.

До недержавних економ інститутів також відносять Римський та Дакарський
клуби. Римський клуб – об’єднання вчених, громадських діячів і
представників ділових кіл світу, які займ-ся вивченням глобальних
проблем. Дія-ть клубу зд-ся в основному черех орг-цію досліджень з
питань валютн проблем, нового міжнар екон-го порядку, природн-х рес-в,
екології. Дакарський клуб займ вивченням питань вирішення міжнар екон-х
проблем.

Інституційні посередники в МЕДУ: біржі, аукціони, виставки та ярмарки.

За допомогою виставок і ярмарок компанія може отримати інформацію для
аналізу SWOT – діагностики своїх сильних та слабких сторін, ризиків та
шансів у порівнянні з конкурентами. Представлені на виставці нові товари
та послуги характеризують зміни і тенденції, властиві певній галузі в
даний час. А сьогодні, як відомо, своєчасне отримання необхідної
інформації може сприяти створенню певної конкурентної переваги за умов
швидкої та правильної реакції фірми.

В Україні зародження виставкової справи існуючого світового зразка
почалося на початку 90-х років, тому цей вид бізнесу є досить молодим і
перспективним. Разом з тим, вже сформувались певні тенденції розвитку
національного виставкового бізнесу:

• дедалі зростає частка спеціалізованих виставкових та ярмаркових
заходів у загальній їх кількості;

• більшій частині заходів, що проводяться а Україні, надається статус
міжнародних;

• окреслюються лідери серед компаній-організаторів на українському
ринку;

• компанії-організатори тяжіють до спеціалізації (діяльність за певними
тематиками, робота з окремими галузями).

Витрати на участь у торговельних ярмарках і виставках у США становлять
18% загальних витрат на маркетинг. У Німеччині заданими British
Exhibition Contractopi Ass, такі витрати становлять 25% витрат на
рекламу.

Одним із способів МТ є аукціон. Міжнародні товарні аукціони являють
собою спеціально організовані, періодично діючі у певних місцях ринки,
на яких шляхом публічних торгів у заздалегідь обумовленний час та у
спеціально визначенному місці відбувається продаж попередньо оглянутих
покупцем товарів, що переходять у власність покупя, який запропонував
найбільш високу ціну. На аукціонах відбувається продаж товарів, що мають
індивідуальні властивості. Найбільш розповсюджені А. організовані у
формі АТ. У багатьох випадках це великі компанії, що монополізують
торгівлю окремими видими товарів.

У проведенні аукціону розрізнюють чотири стадії: підготовка аукціону,
огляд товарів, аукціонний торг, оформлення і виконання аукціонної
угодиї.

Центри аукціонної торгівлі. Норка – Нью-Йорк, Монреаль, Лондон,
Копенгаген, Осло, Стокгольм, Санкт-Петербург; немита вовна є Лондон,
Ліверпуль, тютюном є Нью-Йорк, Амстердам, Бремен, квітами – Амстердам,
овочами та фрукти – Антверпен та Амстердам, рибою – США і порти
західноєвропейських країн (крім Ісландії і Норвегії), кіньми – Довіль
(Франція), Лондон та Москва.

Субр співр-во в МЕДУ.

Основними напрямками регіональної політики У у 2006 році були:

розбудова дружніх, конструктивних, взаємовигідних відносин У з
країнами-сусідами у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції
держави та завершення правового оформлення держкордону У;

цілеспрямовані дії задля врегулювання „заморожених конфліктів”,
передусім – Придністровське врегулювання;

активна підтримка та просування регіональних об’єднань, ініціатив, в
основі яких лежать європейські стандарти і цінності та економічні
інтереси У, передусім Організації за демократію та економічний розвиток
– ГУАМ, Спільноті демократичного вибору (СДВ);

участь України в міжнародних регіональних об’єднаннях, як-то ЦЄІ, ОЧЕС,
Вишеградська четвірка тощо, у рамках диверсифікації міжнародних
контактів та співпраці у контексті інтеграції регіону до ЄС;

розбудова двосторонніх партнерських відносин з країнами
Балтійсько-Чорноморсько-Каспійського регіону та Центральної Азії у
рамках просування торговельно-економічних інтересів України на
регіональних та світовому ринках.

Оформлення державного кордону

На тлі повного завершення договірно-правового оформлення державного
кордону України з державами НАТО та ЄС (Польща, Словаччина, Угорщина,
Румунія) договірно-правове оформлення державного кордону між Україною та
РФ у 2006 році залишалося найбільш комплексним за своїм характером.
Незважаючи на укладення Договору про співр-во у використанні Азовського
моря і Керченської протоки (2003р.), питання встановлення державного
кордону між Україною та РФ в Азовському та Чорному морях, а також
підтвердження існуючого кордону в Керченській протоці є
неврегульованими, хоча переговорний процес з розмежування згаданих
морських акваторій триває 10 років. У 2006 році пройшло 6 раундів
переговорів делегацій України та РФ з розмежування згаданих акваторій
Разом з тим у ході перегов процесу поки що не відбулося позитивних
зрушень щодо визнання РФ державного кордону у Керченській протоці. У
2007 році планується завершити більшість з передбачених видів
демаркаційних робіт на північній та південній ділянках державного
кордону.

Придністровське врегулювання

Врегулювання придністровської проблеми є одним з найважливіших питань
для національної безпеки України. Бачення Україною шляхів розв’язання
проблеми Придністров’я ґрунтується на повазі до суверенітету і
територіальної цілісності Республіки Молдова, виробленні особливого
статусу Придністровського регіону, що передбачено Українським Планом
придністровського врегулювання. Цей план залишається єдиним рамковим
документом, який підтримують всі учасники переговорного процесу. На
українсько-молдовському кордоні відновлено і забезпечується митний режим
відповідно до європейських норм. Для створення сучасної інтегрованої
системи безпеки на українсько-молдовському кордоні, передусім на його
придністровському сегменті, запроваджено Місію ЄС з надання допомоги у
питаннях кордону Україні та Молдові. Рекомендації Місії ЄС враховані у
Плані додаткових заходів у сферах державної безпеки та безпеки
державного кордону України, затвердженому КМУ України 2006 р. Успішна
співпраця з Місією ЄС внесла до порядку денного питання про продовження
її мандату діяльності на наступних два роки – 2008-2009 рр.

ГУАМ, Спільнота демократ вибору

У комплексі досягнень регіональної політики України у 2006 році на
особливу увагу заслуговують українські регіональні ініціативи, які
сьогодні вже набули чималої динаміки. Йдеться про перетворення на
виконання Ялтинської Хартії Саміту ГУАМ (2001 р.) колишнього об’єднання
Грузії, України, Азербайджану та Молдови у повноцінну міжнародну
Організацію за демократію та економічний розвиток – ГУАМ, що було
здійснено у ході Саміту ГУАМ в Києві 22-23 травня 2006 року.

Співдружність Незалежних Держав (СНД)

Україна займала активну позицію у необхідності збереження пріоритетності
розвитку економічної багатосторонньої співпраці. Водночас, узгодження
проекту Меморандуму про взаєморозуміння в забезпеченні повномасштабного
функціонування зони вільної торгівлі та про застосування спеціальних
(захисних) заходів у взаємній торгівлі, а також опрацювання питань щодо
гарантій прав громадян у сфері пенсійного забезпечення та щодо створення
транспортних коридорів для транспортування енергоносіїв, а також за
підсумками діяльності Групи високого рівня з питань підвищення
ефективності СНД та опрацювання Концепції подальшого розвитку СНД будуть
продовжені у 2007 році, у тому числі на експертному рівні.

Єдиний економічний простір (ЄЕП)

Участь України у переговорах щодо формування ЄЕП є черговою спробою
знайти ефективно діючий механізм зовнішньоекономічної співпраці з
колишніми республіками СРСР на тлі реального застосування принципів
вільної торгівлі, а також виходила з прагнення поглиблення
торговельно-економічної співпраці, що покликане сприяти досягненню
українською економікою рівня країн-нових членів ЄС, що є необхідною
передумовою для реалізації стратегічної мети – досягнення членства
України в ЄС. Основною метою участі нашої держави у формуванні та
функціонуванні ЄЕП є створення зони вільної торгівлі без вилучень та
обмежень з урахуванням норм і принципів СОТ, а також вимог, що
випливають з інтеграції України до Європейського Союзу.

Міжнародні торгові режими: режим найб сприяння, торгове ембарго в
практиці МЕД У.

Режим найбільшого сприяння(РНБ) –надання державами, що домовляються один
одному прав, переваг і пільг у торгівлі між ними, яким має право
корист-ся б.-я. третя держава. РНБ є важливим принципом ГАТТ в торгівлі
товарами з 1947 р. Зі створенням в 1995 р. ВТО такий режим
розповсюджується також на сферу послуг. На практиці з цього режиму є
винятки на користь країн, що розвиваються. Преференційний режим (ПР) – в
світовій практиці надається товарам з країн, що роз-ся, згідно рішень
ЮНКТАД і ГАТТ. До деяких категорій товарів ПР не застос-ся, незалежно
від країни походження. Режим вільного руху товарів – умови вільного, без
стягнення мита та інших зборів руху товарів з третіх країн між
країнами-учасницями митного союзу, після сплати митних зборів при
перетині кордону митного союзу. Нац.режим – передбачає рівність прав
резидентів і нерез-тів, рівне ставлення до іноз. і нац. товарів і
послуг. Вітчизняні і імпортовані товари повинні обкладатися внутр.
податками і зборами за єдиними ставками. Всі закони, правила і вимоги,
що стосуються купівлі, продажу,перевезення, розподілу чи використ-я
товарів повинні бути для них абсолютно однаковими. Торгове ембарго –
інструмент міжнародної політики держави, який забороняє ввезення на
власну територію або вивезення до іншої країни товарів, послуг,
технологій тощо. Має примусовий хар-р стосовно внутрішніх ек. агентів
певної країни, яка запроваджує цей режим. Є репресивним засобом тиску на
ті уряди та країни, які становлять загрозу міжнародній безпеці, і
застосовується як у мирний, так і у воєнний час.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter