.

Cтатистичне дослідження товарних ринків та ринкової кон’юнктури в Україні (курсовая)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
353 11336
Скачать документ

Курсова робота

Cтатистичне дослідження товарних ринків та ринкової кон’юнктури в
Україні

ПЛАН

TOC \o “1-2” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc22261415” ВСТУП PAGEREF
_Toc22261415 \h 2

HYPERLINK \l “_Toc22261416” РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТОВАРНОГО РИНКУ ТА
ЗАВДАННЯ ЙОГО СТАТИСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ PAGEREF _Toc22261416 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc22261417” 1.1. Поняття товарного ринку та завдання
його статистичного вивчення PAGEREF _Toc22261417 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc22261418” 1.2. Система статистичних показників
товарного ринку PAGEREF _Toc22261418 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc22261419” РОЗДІЛ 2. СТАТИСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
РИНКОВОЇ КОН’ЮНКТУРИ PAGEREF _Toc22261419 \h 22

HYPERLINK \l “_Toc22261420” 2.1. Поняття кон’юнктури ринку, завдання
її статистики PAGEREF _Toc22261420 \h 22

HYPERLINK \l “_Toc22261421” 2.2. Система основних показників
кон’юнктури ринку PAGEREF _Toc22261421 \h 24

HYPERLINK \l “_Toc22261422” РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СИТУАЦІЇ В
УКРАЇНІ І ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА СТАНОМ ТОВАРНИХ РИНКІВ
PAGEREF _Toc22261422 \h 29

HYPERLINK \l “_Toc22261423” ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc22261423 \h 32

HYPERLINK \l “_Toc22261424” СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ PAGEREF
_Toc22261424 \h 33

ВСТУП

В умовах розвиненої ринкової економіки інформація про стан товарних
ринків є важливим фактором, що визначає ефективність управлінських
рішень. При цьому мова йде не тільки про фірми, для яких така інформація
грає важливу роль при виборі ринкової стратегії, але й про органи
державного управління.

Коли попит і пропозиція відносно збалансовані, основними напрямами
державної політики на товарних ринках стають забезпечення високого рівня
конкурентноздатності національних виробників, а також підтримка і
розвиток конкуренції.

У першому випадку як інструменти регулювання виступають переважно
непрямі заходи. У другому випадку як окремий блок можна виділити заходи,
направлені на підтримку дрібного і середнього бізнесу. Вони забезпечують
збереження конкурентного середовища, а також створення додаткових
робочих місць. При цьому відповідні органи державного управління (як
правило, це міністерство економіки) потребують зведеної інформації про
розвиток малого і середнього підприємництва в різних галузях економіки.

В умовах розвиненої ринкової економіки органи державного управління
об’єктивно мають потребу як в досить загальній зведеній інформації про
функціонування товарних ринків, так і у конкретних даних про окремі
товарні ринки і окремі підприємства.

Як показує світовий досвід, державні органи статистики повинні
виконувати роль не тільки постачальника об’єктивної статистичної
інформації, а й задовольняти потреби користувачів різних рівнів у
якісній аналітичній інформації, яка містить деякі результати
оперативного прогнозування товарних ринків. Організація такої роботи
неможлива без створення системи статистичного моніторингу товарних
ринків, яка повинна базуватись на методиці статистичного моніторингу.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТОВАРНОГО РИНКУ ТА ЗАВДАННЯ ЙОГО СТАТИСТИЧНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ

1.1. Поняття товарного ринку та завдання його статистичного вивчення

Товарний ринок являє собою складну систему, зі своєю внутрішньою
структурою, ієрархією окремих елементів і їхніх взаємозв’язків. Він
складається із самостійних, хоча і зв’язаних між собою ринків. Товарний
ринок – складовий елемент ринкової економіки країни. Він служить
механізмом, що забезпечує зв’язки сфери виробництва зі сферою
споживання, визначає розподіл товарів відповідно до розміру попиту і
його співвідношення із пропозицією.

Масштаби товарного ринку обумовлюються двома факторами: обсягом товарної
маси, що є у товарному обігу, і чисельністю споживачів, що пред’являють
попит на ці товари. Товарний ринок поділяється на два самостійних ринки:
ринок продуктів та ринок послуг. Особливу роль грає біржовий ринок, який
виступає як самостійний елемент ринкової економіки.

Ринок продуктів поділяється на ринок продуктів виробничого призначення
та ринок продуктів споживчого призначення. Кожен з них у свою чергу
диференціюється за деякими ознаками. Зокрема, ринок виробничих продуктів
– за галузевою ознакою. Для ринків споживчих продуктів дуже важливою є
самостійна ознака регіональної диференціації.

Сукупність ринку машин і устаткування та ринку сировини утворює ринок
засобів виробництва. Важливою організаційною основою розвитку ринку
засобів виробництва є демонополізація останнього, забезпечення
конкуренції між товаровиробниками й торговельними посередниками,
впровадження сучасних систем маркетингу, рекламної діяльності.

У процесі побудови статистичного забезпечення маркетингу слід
враховувати специфічні особливості ринку засобів виробництва, які
відрізняють його від ринку предметів споживання. Це такі особливості:

Кількість споживачів на ринку засобів виробництва значно менша, ніж на
ринку споживчих товарів.

Вартість покупки кожного споживача значно більша.

Порівняно висока концентрація споживачів у межах певного географічного
регіону.

Специфічність критеріїв сегментації ринку засобів виробництва. Основними
є географічне положення, рівень споживання, якість, потреба в сервісному
обслуговуванні тощо.

Нижча цінова еластичність попиту, тобто зміна цін на засоби виробництва
не супроводжується такою самою інтенсивністю зміни попиту, як у разі
предметів споживання.

Повільніший процес купівлі, пов’язаний з перевіркою якості виробів,
укладанням угод та іншими діями, що потребують вищого професійного рівня
менеджерів, більш повного і різнобічного статистичного забезпечення
маркетингу.

Попит на засоби виробництва інерційніший, ніж на споживчі товари.

Ринок споживчих товарів складається з двох загальних частин: ринку
продовольчих та ринку непродовольчих товарів. У кожному з цих ринків
проводиться відстежування ринків окремих товарів, які формуються з
урахуванням задоволення певних потреб населення. У складі продовольчого
ринку – це ринки, наприклад, м’яса та м’ясних продуктів, молока і
молочних продуктів та ін. У складі непродовольчих ринків – це ринки
текстильних товарів, взуття, одягу та ін.

Мета статистичного вивчення ринків полягає у виявленні кількісних і
якісних процесів, під впливом яких формується і розвивається ринок;
зв’язків між ними, закономірностей і тенденцій їх розвитку, а також
факторів, під впливом яких складаються ті чи інші співвідношення.

Вивчення ринків окремих товарів здійснюється для найбільш повного
врахування співвідношення між попитом населення і товарними пропозиціями
певних галузей виробництва.

Саме торгівлі належить провідна роль у вивченні ринків споживчих
товарів, оскільки вона має забезпечити умови для безперервного і повного
обміну грошових коштів населення на товари, які йому потрібні за певним
асортиментом, якістю, кількістю й ціною.

Основні завдання відстежування ринку такі:

здійснення моніторингу ринкової кон’юнктури, виявлення зрушень і змін у
попиті населення та товарній пропозиції під впливом зміни цін, грошових
доходів населення та вдосконалення структури виробництва;

розробка прогнозів розвитку ринку, оцінка його місткості, а також
прогнозів розвитку торговельної інфраструктури;

вивчення потреби в ресурсах для вироблення товарів кожного ринку;

оцінка рівня відповідності якості та асортименту виробів попиту
населення, виявлення резервів задоволення потреб за групами споживачів
та сегментами ринку для здійснення маркетингових програм і організації в
їх межах розширення продажу товарів на базі вдосконалення асортименту та
якості виробництва.

Головною метою статистичного забезпечення відстежування ринків споживчих
товарів є створення системи статистичних показників, які дають змогу
діставати надійну й повну інформацію про кількісні та якісні
характеристики розвитку ринку.

Дослідження ринку споживчих товарів у цілому по Україні органічно
пов’язане з аналізом формування ринків окремих регіонів. Відстежування
регіональних ринків має на меті доповнити та скоригувати характеристики
розвитку загального ринку з урахуванням особливостей, які характерні для
певних територій. Для цього на регіональному рівні вирішуються такі
питання:

удосконалення системи показників, щоб вони якомога повніше охоплювали
явища і процеси розвитку ринку в територіальному розрізі;

подальший розвиток методології відстежування і прогнозування
регіональних ринків;

забезпечення відстежування регіональних ринків з урахуванням факторів,
які впливають на регіональні процеси і явища;

забезпечення взаємозумовленості тактичного і стратегічного розвитку
регіональних і загальних ринків.

Відстежування регіональних споживчих ринків має важливе значення щодо
управління розвитком економіки країни з вирішенням завдань комплексного
розвитку її регіонів.

Це пов’язано з необхідністю вирішення головного завдання розробки
стратегії ринку, а саме – забезпечення пропорційності, тобто оптимальних
співвідношень між його найбільш важливими показниками. Регулювання
пропорційності здійснюється у співвідношеннях між доходами і попитом та
між попитом і пропозицією на ринку.

Інформаційним забезпеченням вирішення цього завдання є натурально-речова
і вартісна оцінка узгодженості пропорцій між попитом і пропозицією в
розподілі товарів і їх груп за сегментами ринку. При моделюванні треба
враховувати взаємодоповнення і взаємозамінюваність товарів у групах і
між ними, а також постійні зміни в асортименті і якості товарів під
впливом багатьох факторів. Тому узгодженість пропорцій повинна бути
динамічною.

Окреме місце у вивченні ринку споживчих товарів посідає оцінювання
стану, структури і напрямків руху „тіньової” економіки. Нині статистичні
та регулюючі органи здійснюють експертне оцінювання тіньового ринку.
Проте обґрунтованої методології вивчення цього явища ще немає, хоча
досвіду дослідження його набули багато країн.

Рис.1.1. Структура товарного ринку України

Товарний ринок (рис. 1.1) є формою взаємовідносин між окремими агентами
ринку, функціонування якого характеризується наступними рисами.

По-перше, ринок являє собою систему відносин купівлі-продажу зі своєю
ієрархією і структурою.

По-друге, основа ринкової діяльності – процес обміну товарів, що
здійснюється за допомогою ринкового механізму. Цей процес визначає
рушення товарної маси і зустрічне рушення грошової маси.

По-третє, у відносини купівлі-продажу вступають суб’єкти ринку –
продавці і покупці.

По-четверте, об’єктом відносин купівлі-продажу є товар, споживчі, мінові
і вартісні властивості якого впливають на процес товарно-грошового обігу
і його економічної ефективності.

По-п’яте, відносини суб’єктів ринку забезпечуються його інфраструктурою.

Із впровадженням ринкових основ, інтенсивним розвитком недержавного
сектора, нових соціально-економічних явищ сформувалася потреба в
створенні інформаційної бази статистики товарних ринків.

Роль держави в формуванні і розвитку товарних ринків зводиться до
здійснення мінімально необхідних заходів із законодавчого і нормативного
регулювання, направлених на забезпечення дотримання всіма ринковими
агентами економічного правопорядку і захисту їх економічних прав і
свобод, а також інтересів суспільства і держави.

Товарний ринок є одним з пріоритетних напрямів статистичного
дослідження. Статистика повинна відобразити стан ринку, охарактеризувати
його структуру і динаміку, оцінити його коливання, виявити вплив ряду
чинників, діючих на ринку. Тим самим зумовлена необхідність формування
системи постійного спостереження за станом товарних ринків, торгівлі і
на його основі виявлення всіх взаємозв’язків, виникаючих в процесі
товароруху, ефективності збуту і продажу товарів.

Статистичні дослідження доцільно проводити диференційовано. Для цього
товарний ринок потрібно класифікувати. Товарний ринок України може бути
розділений на сектори по видах товарів. У свою чергу, кожний сектор
поділяється на біржовий, оптовий і роздрібний. Крім того, окремими
дослідженнями можуть охоплюватися ринки підприємств різних форм
власності (субринки), а також ринки організованої і неорганізованої
торгівлі.

Загальний товарний ринок складається з числа локальних ринків окремих
товарів.

Виділення окремих субринків за формами власності і формами організації
торгового процесу дозволяє відокремити різні джерела формування
ресурсів, особливості механізму ціноутворення, різні канали руху
товарів, різні типи покупців, специфіку формування і розподілу
прибутків. Ці субринки, складаючи єдину систему відносин
купівлі-продажу, утворюють загальний для всієї країни товарний ринок.

Ринки і відповідно субринки діляться, в залежності від типу покупця, на
оптовий ринок, де покупцями є виробники і масові споживачі (державні
установи); торгово-посередницький ринок, де покупцями є торгові
підприємства, що купують товар для подальшого продажу (дистриб’ютори
різного типу); роздрібний споживчий ринок, де покупцями виступають
кінцеві споживачі, що купують товар для особистого споживання і для
домашнього господарства. У системі товарних ринків особливе місце займає
біржовий ринок товарів, виступаючи не тільки як посередник між продавцем
і покупцем, але й як організатор процесу купівлі-продажу, механізму, що
зводить власника товару і власника грошей, інструмента формування і
прогнозування цін. Ці види ринків характеризують різні етапи і напрями
руху товарів.

Ринок вивчає не тільки статистика, але й ряд інших наук, але саме
статистика, яка володіє апаратом глибокого наукового і в той же час
досить оперативного дослідження, має можливість відобразити стан ринку,
охарактеризувати його структуру і динаміку, дати оцінку стійкості його
параметрів, виявити і змоделювати вплив комплексу ринкових факторів, і,
нарешті, дозволяє будувати прогнози його подальшого розвитку. Вона тісно
стикається й у певному змісті переплітається з маркетинговим
дослідженням.

Перехід до ринкової економіки змінив пріоритети статистики, що вивчає
сферу товарного обігу. Скоротилося коло централізованих звітних
показників, розрахованих на потреби державного управління, оскільки дія
ринкового механізму звузила сферу безпосереднього державного регулювання
процесів купівлі-продажу, але одночасно в державній статистиці з’явився
могутній імпульс для дослідження ринкових процесів і явищ.

Інформація про стан і розвиток ринку, про його закономірності необхідна
для розробки відповідної державної соціально-економічної політики, для
регулювання ряду ринкових процесів, аналізу соціальних наслідків
ринкової діяльності тощо. Усе це припускає відображення функціонування
галузей товарного обігу (включаючи сферу послуг) у системі обліку
національного господарства, що необхідно для комплексного
народногосподарського аналізу на макрорівні і для забезпечення
інформацією міжнародних статистичних і економічних організацій, з якими
Україна співпрацює.

У нових умовах значно розширюються потреби інформаційно-аналітичного
забезпечення бізнесу, менеджменту і маркетингу, складається самостійний
напрямок статистики – бізнес-статистика. Статистика товарного ринку
служить базою інформації про інфляційні процеси, про насичення або
дефіцит споживчого ринку тощо.

Концептуальна мета статистики товарного ринку полягає в об’єктивній і
повній оцінці стану і розвитку ринку, у виявленні закономірності і
тенденції його розвитку, у характеристиці його структури і регіональних
особливостей. Ці цілі переслідуються як державною статистикою, що
орієнтується на інтереси державного контролю і регулювання ринкової
діяльності, так і бізнес-статистикою.

Конкретні задачі статистики товарного ринку можуть бути представлені в
такий спосіб:

збір і обробка статистичної інформації;

оцінка й аналіз кон’юнктури товарного ринку;

характеристика обсягу, рівня і структури основних ринкових показників;

оцінка й аналіз динамічного розвитку параметрів ринку;

регіональний аналіз товарного ринку;

характеристика економічних і соціальних наслідків розвитку ринку.

Ці задачі конкретизуються і диференціюється стосовно до субринків
товарів і послуг, біржових ринків. Джерелами інформації є офіційна
державна статистика, відомча статистика, дані вибіркових обстежень,
панелі обстеження тощо.

1.2. Система статистичних показників товарного ринку

Одним із напрямів роботи з вивчення товарних ринків є побудова
інтегрованої системи статистичних показників.

Система повинна бути призначена для комплексної характеристики ринків
товарів, відповідати основним його категоріям і освітлювати ринкові
процеси і явища: масштаб і структуру ринку, пропорційність його
розвитку, тенденції і закономірності його функціонування, попиту і
пропозиції, міри їх збалансованості, ділову активність ринкових
структур, рівень і тип монополізації і конкуренції, продаж товарів,
поведінку цін, чисельність продавців і покупців, інфраструктуру ринку.
Узагальнення всіх цих процесів характеризує ринкову ситуацію.

На рис. 1.2 схематично зображена інтегрована система блок-показників
статистики товарного ринку. Перший блок включає ринкову кон’юнктуру.
Кон’юнктура ринку – комплексне поняття, що дозволяє дати узагальнюючу
характеристику ринку. Під кон’юнктурою розуміється конкретна ринкова
ситуація на якийсь момент часу або за певний його відрізок, а також сили
і умови, що визначають даний стан ринку.

Рис. 1.2. Інтегрована система блок-показників статистики товарного ринку

Специфіка показників оцінки кон’юнктури полягає в тому, що
використовуються кількісні, якісні і атрибутивні показники. Для їх
побудови застосовуються абсолютні, відносні (зокрема, координації,
динаміки і структури) і середні величини.

Оцінка і аналіз показників першого блоку дозволяє охарактеризувати стан
і перспективність розвитку ринку. Показники цього блоку дозволяють
визначити тип ринку: активний ринок (ринок великої місткості, зі
збалансованим попитом і пропозицією, з тенденціями до зростання, зі
значним числом операцій, що укладаються, сприятливими рівноважними
цінами тощо); млявий ринок (в течії тривалого періоду здійснюється мало
операцій, є диспропорції попиту і пропозиції, немає чітко вираженої
тенденції продажу і цін, портфель замовлень не заповнений тощо);
колапсуючий ринок (продаж товарів падає, незважаючи на зниження цін,
число операцій меншає, пропозиція не знаходить попиту, непомірне ростуть
товарні запаси) тощо. За допомогою показників варіації і апроксимації
оцінюється міра стійкості або навпаки, коливання функціонування і
розвитку ринку.

Оцінки числа незалежних продавців на ринку і характеристика розділу
ринку між ними, угрупування продавців за розміром дають можливість
зробити висновок про рівні і типи монополізацій конкуренції, яким чином
це позначається на ціноутворенні (тут потрібно залучати показники 2-го
блоку). Даються оцінки частки малого і середнього бізнесу на ринку.

Складною проблемою є оцінка циклічності ринку, оскільки незначний час,
минулий з початку реформи, ускладнює виявлення як малих (три-п’ять
років), так і довгих циклів (10-20 років).

У другому блоці показники рівня цін дозволяють оцінювати стан цін на
якийсь момент або за певний проміжок часу. Використовувати на державному
рівні індивідуальні фактичні ціни окремих товарів-представників немає
сенсу, оскільки вони мають високу міру територіального коливання.
Узагальнюючим показником виступає середня ціна, що обчислюється по
однорідній сукупності товарів і товарних видів, по всій території за
проміжок часу, що вивчається. Одночасно середні ціни обчислюються по
кожному субринку, по диференційованих соціальних групах споживачів
(середні ціни купівлі), що, зокрема, дозволяє виявити деякі
соціально-економічні наслідки розвитку ринку.

Протягом 2001 р. змінилося співвідношення ступенів впливу на ціни
споживчого ринку між монетарними чинниками, сезонними коливаннями та
рівнем насиченості ринку товарами та послугами. Монетарна складова
інфляції виявилася незначною. Збільшення насиченості споживчого ринку
основними продовольчими товарами (хліб та хлібопродукти – 12,5% у
структурі споживання, цукор – 3,8%, молочні продукти – 5,8%) зупинило
тиск на інфляцію. Так, урожай зернових та виважена експортна політика
Уряду щодо їх реалізації не тільки запобігли можливому зростанню цін на
групу товарів, а й зумовили їх зниження на товари, прямо залежні від цін
на зерно. Загальна питома вага цієї групи у структурі споживання
становить 19,2%, тому девальвація в її межах мала велике значення.
Протягом року ціни на хліб знизилися на 6,7%, на цукор – на 4%.

Самостійним показником рівня цін, що володіє значним
інформаційно-аналітичним потенціалом, є купівельна здатність доходу або
відношення ціни товару до середнього рівня доходу. Цей показник володіє
високою мірою зіставлення (у часі і в просторі). До узагальнюючого
показника рівня цін по всій сукупності товарів можна віднести показник,
що використовується також при оцінках вартості життя, – це відношення до
середнього грошового доходу фактичної вартості споживчого кошика або ж
вартості раціонального набору продуктів, що рекомендується, нормативного
кошика, в тому числі диференційованій по соціальних групах споживачів.

Показники структури ціни товару (частки кожного ціноутворюючого елемента
в загальній вартості даного товару) необхідні для контролю ринкового
ціноутворення. Вони повинні обчислюватися вибірковим шляхом для кожного
типу субринку і на всіх етапах рушення товару.

Показники співвідношення цін на товари поділяються на дві групи:
співвідношення цін однойменних товарів по різних субринках (воно
дозволяє виявити роль кожного субринку в задоволенні попиту, але тут
існує складна проблема забезпечення якісного зіставлення товарів);
співвідношення цін (середніх) різнойменних товарів. Дані оцінки
дозволяють усвідомити закономірності єдиної взаємопов’язаної системи цін
зі своїми базовими товарами-лідерами, виявити вплив однієї групи цін на
інші. З показниками співвідношень цін пов’язані оцінки еластичності
(реактивності) цін від рівня збалансованості попиту.

Індекси цін використовуються як індикатори ринкової кон’юнктури і
функціонування ринкового механізму, як характеристика інфляційного
процесу, як чинник вартості життя, а отже, і рівня життя, як чинник
попиту і відповідно динаміки товарообороту і як його дефлятор.

Індекс споживчих цін (індекс інфляції) у 2001 р. становив 106,1% (у
попередньому – 125,8%). На споживчому ринку у 2001 р. ціни (тарифи) на
продовольчі товари та послуги зростали швидше, ніж на непродовольчі
товари (на 7,9%, 5,3% та 0,2%).

Індекс цін виробників промислової продукції у 2001 р. становив 100,9% і
був значно меншим за відповідний показник 2000 р. (120,8%).

Рис. 1.3.Індекси споживчих цін (2000 та 2001 рр.)

Третій блок характеризує стан і рух товарної маси від продавця до
покупця – основний зміст ринкового процесу. Він складається з чотирьох
взаємопов’язаних субблоків. Перший з них відображає товарорух, тобто рух
товарів в економічному і географічному просторі: фізичне переміщення
товару від виробника до споживача і передачу прав власності на товар від
продавця до покупця. Цей процес ув’язується із транспортуванням і
складуванням товарів, але він пов’язаний також і з ефективністю ринкових
процесів, оскільки дозволяє визначити кількість ланок товароруху. Для
цієї мети використовуються два показники товарообороту: валовий і
чистий, співвідношення яких дає можливість виявити число ланок, тобто
скільки разів товар змінив власника. Роль дистриб’юторів в товарорусі
відображає показник торгово-посередницького товарообороту і є його
часткою у валовому товарообороті.

Другий субблок представляє основні показники обміну товарів на гроші,
тобто переходу товарної маси в сферу споживання, відображаючи два рівні
продажу товару: оптовий і роздрібний товарооборот.

Показники даного субблоку характеризують економічний процес обміну
товарів на гроші відповідно до вимог ринкового механізму, соціальний
процес переходу товарної маси в сферу споживання (виробничого і
особистого), тобто задоволення купівельного попиту, фінансовий процес
формування грошової виручки.

Показник роздрібного товарообороту на душу населення виконує подвійну
функцію: відображає середній рівень індивідуального товарного споживання
і в той же час забезпечує регіональне і динамічне зіставлення
товарообороту.

Показники об’єму товарообороту і товарообороту на душу населення, в
розподілі по регіонах, дозволяють відповідно виявити роль кожного
регіону в загальному ринковому процесі і охарактеризувати міжрегіональні
відмінності рівня задоволення попиту.

Показники товарної структури товарообороту, тобто частки кожної товарної
групи в загальній сукупності, дають якісну оцінку процесу задоволення
купівельного попиту. Вони показують розподіл витрат покупців на
придбання різних товарів і співвідношення між об’ємами продажу окремих
товарів.

Показник роздрібного товарообороту з розрахунку на одне торгове
підприємство або на 1 м2 торгової площі виконує функцію оцінки
розмірності підприємств і характеристики процесу концентрації
товарообороту, а також оптимального використання торгової площі.

Субблок товарних запасів характеризує статичний стан і місцеположення
товарної маси в процесі товароруху на якийсь момент часу.

Товарні запаси можуть розглядатися як частина товарних ресурсів країни.
Одночасно товарні запаси – елемент товароруху, що забезпечує
безперервність процесу товарного обігу. Оскільки розмір товарних запасів
при інших рівних умовах залежить від об’єму товарообороту, то для оцінки
динаміки запасів або для порівнянь використовується, головним чином, не
показник об’єму запасів, а один з показників запасоємності (запаси в
днях обороту). Показники їх зміни служать індикатором співвідношення
попиту і пропозиції і можуть бути використані в 1-му блоці для оцінки
кон’юнктури ринку.

Останній субблок відображає процес товарообіговості, тобто швидкості, з
якою товар рухається від виробника до споживача. Те, як швидко буде
остаточно проданий товар, визначає, як швидко будуть відшкодовані
витрати на його виробництво і обіг. Даний субблок пов’язаний з
показниками економічної ефективності ринкової діяльності. Показники
даного субблоку показують, як довго товар залишається в формі товарного
запасу, тобто вимагає витрат і не приносить віддачі.

Головною складовою внутрішнього ринку України є споживчий ринок, який
забезпечує задоволення потреб населення і охоплює оборот роздрібної
торгівлі, громадське харчування, а також реалізацію послуг населенню. За
роки економічної кризи його місткість скоротилася майже вдвічі. Однак за
останні два роки вона почала набувати позитивної динаміки, у чому
відіграє провідну роль роздрібна мережа. Якщо у 2000 р. фізичний обсяг
товарообороту збільшився на 8,1%, то у 2001 р. – вже на 12,6%.

Істотно скоротилася реалізація підприємствами оптової торгівлі споживчих
товарів, внаслідок чого значно зросли трансакційні витрати. Зниження
ролі оптових посередників у сфері товарного обігу значною мірою
зумовлене відсутністю обґрунтованої державної політики в цьому питанні.

Біржова діяльність в Україні не набула належного розвитку. За останнє
десятиріччя кількість товарних бірж в Україні зросла майже в шість разів
і досягла на початок 2001 р. 386 одиниць. Разом з тим обсяг укладених на
них угод становив у 2000 р. щодо продуктів харчування лише 62,8
млн. грн. (0,52% від обсягу роздрібної їх реалізації через торгову
мережу), а непродовольчих товарів – 2,6 млн. грн. (0,03%).

Таблиця 1.1

Кількість бірж (на початок року), одиниць

1992 1996 1997 1998 1999 2000 2001

Усього зареєстровано 66 88 191 223 300 365 386

з них:

універсальних 22 19 46 46 62 88 97

товарних і товарно-сировинних 28 25 54 75 111 146 157

агропромислових 4 9 23 25 29 28 31

фондових та їхніх філій 2 14 24 24 27 26 27

Інших 10 21 44 53 71 77 74

Продаж споживчих товарів на організованих та неформальних ринках
характеризується такими даними: у 1998 р. його питома вага становила
34,4% від загального обсягу реалізації на споживчому ринку, у 1999 р. –
35,6%, 2000 р. – 38,5%, 2001 р. – 36,6%. Така структура кінцевих каналів
реалізації споживчих товарів є деформованою, оскільки торговельна
діяльність на неформальних ринках створює умови для всіляких порушень та
продажу недоброякісних товарів за нижчими цінами. Ще одним негативним
наслідком поширення такої практики є можливість приховувати грошові
кошти від інкасації, а прибуток – від оподаткування. Це збільшує
тіньовий обіг і сприяє недобросовісній конкуренції стосовно товарів, які
реалізуються через мережу підприємств організованої торгівлі.

Таблиця 1.2

Структура споживчого ринку, %

Показники 1999 2000 2001

Товарооборот роздрібної торгівлі підприємств (юридичних осіб) 44,5 42,6
43,6

Товарооборот підприємств громадського харчування 3,6 3,4 3,4

Оборот організованих ринків 22,2 23,9 22,2

Оборот неформальних ринків 4,4 4,9 5,1

Реалізація платних послуг населенню 25,3 25,2 25,7

Усього 100,0 100,0 100,0

У структурі споживчого ринку провідну роль відіграє роздрібна мережа, де
підвищилася частка реалізації товарів вітчизняного виробництва: у 2000
р. вона досягла 75,3%, зокрема продовольчих товарів – 93,2%, а
непродовольчих – лише 58,7%. Майже на такому самому рівні зберігалися ці
показники і у 2001 р.

Водночас продовжують зберігатися і суттєві негативні явища. Значної
гостроти набула проблема кредитування суб’єктів господарювання в
торгівлі. Якщо на початок 1998 р. питома вага власних коштів у капіталі
підприємств торгівлі та громадського харчування становила 28,8%, то на
початок 2001 р. вона скоротилася до 9,5%. Практично весь обсяг оборотних
активів підприємств торговельної галузі фінансується за рахунок
позичкових коштів. Такої деформованої структури капіталу немає в жодній
з галузей економіки.

Оборот підприємств оптової торгівлі за 2001 р. становив 230,7 млрд. грн.
Фізичний обсяг оптового товарообороту порівняно з 2000 р. збільшився на
27,8%.

Оборот роздрібної торгівлі (до якого включено роздрібний товарооборот
підприємств роздрібної торгівлі, обсяги продажу товарів на ринках та
підприємцями-фізичними особами) за цей період становив 56,1 млрд. грн.,
або на 11,7% більше рівня 2000 р. У структурі обороту роздрібної
торгівлі на організовані та неформальні ринки припадало 35%.

Оборот ресторанного господарства (громадського харчування) у 2001 р.
проти 2000 р. збільшився на 8% і становив 2,5 млрд. грн.

За 2001 р. загальний обсяг роздрібного товарообороту підприємств
роздрібної торгівлі та ресторанного господарства становив 34,1
млрд. грн., що у порівнянних цінах на 12,6% більше обсягу 2000 р. У
задоволенні потреб населення у товарах значне місце належить ринкам. За
рахунок організованих ринків у 2001 р. формувалось 27,3% загального
обсягу продажу споживчих товарів. В обороті цих ринків третину обсягів
становив продаж сільськогосподарських продуктів.

Зросла частка товарів вітчизняного виробництва, реалізованих через
торгову мережу (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Частка товарів вітчизняного виробництва в роздрібному товарообороті
торгової мережі

Продовольчі товари Непродовольчі товари Усього

1998 р. 90,5 56,1 75,1

1999 р. 92,3 58,0 75,4

2000 р. 93,2 58,7 75,3

2001 р. 93,7 62,2 77,0

Показники третього блоку – єдина система, яка дозволяє отримати повну
картину процесу доведення товарної маси від виробника до споживача
(загалом і в розрізі товарної структури). Порівняння фактичного
товарообороту з показниками товарної пропозиції і купівельного попиту, а
також місткості ринку (блок 1) дозволяють оцінити міру задоволення
попиту.

Показники четвертого блоку – ринкової інфраструктури – дають можливість
оцінити матеріально-технічну забезпеченість ринкової діяльності. Під
інфраструктурою ринку розуміється сукупність підгалузей і засобів, що
організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси, а
також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур.

Показники інфраструктури можна об’єднати в три субблоки, кожний з яких
може виступати в аналізі самостійно:

показники, що відображають вартісні характеристики інфраструктури, які
дозволяють визначити місце ринкової інфраструктури, оцінити ефективність
її використання, роль різних елементів в загальній вартості основних
фондів, роль інвестицій в розвитку і ефективності використання
інфраструктури;

показники, що відображають матеріальний склад інфраструктури, технічну
оснащеність ринкових процесів, що безпосередньо впливають на товарорух і
продуктивність праці, а також забезпечують певний якісний рівень
торгового обслуговування;

показники трудових витрат і їх ефективність, а також характеристик
зайнятості в сфері товарного обігу.

Оцінка даних показників дає загальну картину матеріального забезпечення
ринку і тим самим рівень його розвитку.

Показники п’ятого блоку є результативними. Пріоритетними на державному
рівні є показники валового внутрішнього продукту, створеного в сфері
товарного обігу. Ці показники входять до системи національних рахунків
(СНР). Вони відображають місце ринку в формуванні результативних
показників економіки.

У 2001 р. вперше відмічено тенденцію розширення внутрішнього ринку
України, зокрема, за рахунок зростання внутрішніх інвестицій та
купівельної спроможності населення. У другій половині 2001 р., коли
послабився позитивний вплив експорту на економічну динаміку, основним
чинником зростання ВВП стало розширення внутрішнього ринку.
Підтвердженням цього є збільшення частки обороту роздрібної торгівлі у
структурі ВВП: з 16,5% у 2000 році до 27,4% у 2001 році.

Основним показником економічного ефекту діяльності ринкових структур є
прибуток, а основним показником економічної ефективності –
рентабельність (прибуток у відсотках до товарообороту і до витрат
обігу). Сума витрат і рівень витратоємності виступають одночасно як
головний чинник прибутку і рентабельності і як непряма характеристика
ефекту і ефективності ринку. Ці показники, а також розмір і питома вага
в товарообороті доданої вартості, повинні вивчатися на рівні країни як
оцінка розвитку ринку, як об’єкт оподаткування, як об’єкт регулювання
ринку на певних його етапах. Сума податків повинна розглядатися як
фіскальний результат ринкової діяльності. Показник податкоємності
повинен показати екстенсивність або інтенсивність процесу оподаткування
ринкової діяльності. Зокрема, структура валової доданої вартості у сфері
торгівлі та громадського харчування в Україні зросла з 8,5% у 1999 р. до
10,6% у 2000 р.

Повнота використання показників статистичної оцінки товарних ринків
залежить від рівня спостереження: державного, регіонального, місцевого.

Таким чином, використання інтегрованої системи показників статистики
товарних ринків дасть можливість значно підвищити ефективність
регулювання економіки України.

РОЗДІЛ 2. СТАТИСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ РИНКОВОЇ КОН’ЮНКТУРИ

2.1. Поняття кон’юнктури ринку, завдання її статистики

Кон’юнктура ринку – це сукупність умов, що визначають конкретну
економічну ситуацію ринку на певний момент чи відрізок часу. Оцінка та
аналіз ринкової кон’юнктури є необхідною умовою комерційної діяльності і
маркетингу на всіх рівнях управління, а також вимог формування державної
політики регулювання ринку за допомогою соціально-економічного та
податкового впливу, вироблення відповідних законів.

Основним завданням статистичного вивчення кон’юнктури ринку є визначення
характеру і ступеню збалансованості, перш за все, співвідношення між
попитом і пропозицією. Суть дії ринкового механізму проявляється у
намаганнях попиту і пропозиції зрівноважитись. Однак цей процес, маючи
стохастичний характер, відбувається під постійним впливом великої
кількості суперечливих факторів, що зумовлює наявність постійних
коливань і відхилень від основної тенденції ринку. Виявлення можливих
диспропорцій між попитом і пропозиціями попереджує про зміни ринкової
ситуації. Оцінки стану ринку носять інформаційно-попереджувальний
характер як для підприємців, так і для органів державного управління.

Об’єктами статистичного вивчення кон’юнктури ринку є: динаміка
виробництва товару, який цікавить покупців; завантаження виробничих
потужностей в галузі та фірмі; рух замовлень; зміна товарних запасів;
співвідношення експортних та імпортних позицій товару; ціни тощо.

Кон’юнктура ринку є явищем складним, швидкозмінним. Вона складається з
багатьох одиничних елементів і дій, розвиток яких формується під впливом
імовірнісних законів. Ринок за своєю суттю схильний до стихійності, а
отже, наражається на випадкові та постійні коливання: циклічні і
сезонні, дуже гнучкий у своєму розвиткові, чутливо реагує на зміни
соціально-економічного характеру, значною мірою залежить від політичних
і психологічних чинників, від чуток, паніки тощо. Тому оцінка стійкості,
характеристика циклу розвитку, градуювання стану ринку є необхідною
умовою маркетингової діяльності, прийняття комерційних рішень. За своїм
характером ринок надзвичайно динамічний, його межі можуть розширюватися
або звужуватися, відбуваються різні структурні зрушення і, головне,
змінюються ціни і обсяг товарної маси, яка продається і купується на
ринку. Стан ринку на певний момент завжди пов’язаний з ситуацією
попереднього періоду часу. Тому одним з найбільш важливих завдань у
вивченні кон’юнктури ринку є аналіз і виявлення динамічних тенденцій
ринкових процесів. В оцінці ринкової кон’юнктури, особливо її
інтерпретації, поруч з кількісними характеристиками, важливе місце
займає інтуїція.

Кон’юнктура ринку може вивчатися як інтегровано в цілому, так і
диференційовано в розрізі локальних ринків, у масштабах всієї держави і
окремих регіонів, в цілому по всій товарній масі (масі послуг) і кожного
товарною ринку (ринку окремих послуг).

Кон’юнктура ринку товарів, будучи складовим елементом економічної
кон’юнктури, тісно пов’язана з станом і розвитком ринків інвестицій,
цінних паперів і праці.

Завдання статистики кон’юнктури ринку товарів зорієнтоване на всебічну,
взаємопов’язану характеристику стану ринку товарів в цілому та окремих
його елементів і частин. Реалізація цих завдань здійснюється у два
етапи. На першому – дається характеристика масштабів і типологія ринку,
його головні пропорції, вектор і швидкість змін основних параметрів,
стійкості його розвитку. Другий – передбачає більш високий рівень
аналізу причинно-наслідкових зв’язків та умов, що визначають ринкову
ситуацію і є основою для прогнозування ринкової кон’юнктури і перспектив
розвитку ринку товарів. Поєднуючи стратегічні і оперативні цілі
кон’юнктурного аналізу, можна виділити такі основні завдання статистики:

збір кон’юнктурної інформації і її обробка;

кількісна і якісна (атрибутивна) оцінка стану ринку, типології ринкової
ситуації;

характеристика і аналіз масштабів ринкових операцій і ступеня ділової
активності;

характеристика динамічної стійкості ринку та прогнозування тенденцій
його розвитку;

аналіз циклічності і сезонності розвитку ринку;

статистична оцінка регіональних особливостей ринку;

характеристика інтенсивності конкуренції і монополізації ринку;

аналіз комерційного ризику.

2.2. Система основних показників кон’юнктури ринку

Для розв’язання завдань, що стоять перед дослідженням кон’юнктури
товарного ринку, статистикою розроблена відповідна система показників,
об’єднаних в дев’ять основних груп.

Рис. 2.1. Блок-схема системи показників кон’юнктури ринку

У процесі аналізу кон’юнктури вивчається взаємозв’язок між такими
складовими.

Виробництво – його обсяг, структура; попит і споживання товар і його
збут тощо.

Як передбачалося прогнозними оцінками, економічна кон’юнктура 2002 р.,
особливо в 1-му півріччі, була складною. Екстенсивні чинники
економічного зростання 2000-2001 рр. значною мірою себе вичерпали.
Ідеться про використання результатів глибокої девальвації гривні в
1997-1999 рр., освоєння резервних виробничих потужностей, що простоювали
в роки економічної кризи, винятково сприятливу зовнішньоекономічну
кон’юнктуру.

Позначилася і дія циклічної закономірності. Під її впливом протягом 25
місяців (з травня 1999 р.) відбувалося щомісячне нарощування темпів
промислового виробництва. Пік висхідної динаміки було пройдено в травні
2001 р. Далі темпи істотно уповільнилися.

Потрібно враховувати і зрослу статистичну базу порівнянь. Якщо в січні
2001 р. приріст промислового виробництва становив 21,5%, то в грудні
2001 р. до грудня 2000 р. – усього 1,8%. Таке зіставлення дає підстави
прогнозувати в 1-му півріччі 2002 р. зниження темпів приросту
промислового виробництва.

Рис. 2.2. Зміни обсягів промислового виробництва (наростаючим підсумком
у % до відповідного періоду попереднього року)

Передбачається, що в 2-му півріччі зростання промислового виробництва
прискориться. Загалом у 2002 р. темпи зростання ВВП порівняно з 2001 р.
втратять циклічне прискорення і ввійдуть у стадію сталого протікання.
Вони зменшаться з 9 до 6%. Є розрахунки, які вказують на те, що у 2003
р. темпи економічного зростання прискоряться на 1-2%.

Попит на товари вивчається в цілому і за окремими товарами, у розрізі
покупців та регіонів. До основних показників попиту відносять: ступінь
задоволення товарами, ємність ринку засобами виробництва і предметами
споживання, еластичність попиту.

Пропозиція товарів досліджується в цілому та в розрізі окремих товарів,
виробників, торгових посередників і регіонів. Основними показниками є:
а) об’єм, структура і динаміка пропозиції; б) сировинний і виробничий
потенціал пропозиції; в) еластичність пропозиції.

Ключову роль у розвитку внутрішнього споживчого ринку має відігравати
політика підвищення рівня доходів та збільшення платоспроможного попиту
населення. У 2001 р. спостерігалася стійка позитивна тенденція зростання
його грошових доходів. Реальні грошові доходи громадян, обчислені за
відрахуванням обов’язкових платежів та добровільних внесків і втрат від
знецінення грошей унаслідок інфляції, збільшилися у 2001 р. порівняно з
2000р. на 9,0%.

Протягом 2001 р. в структурі грошових витрат населення зросли витрати на
купівлю товарів та оплату послуг, сплату обов’язкових платежів і
зменшилася частка доходів, що пішли на заощадження, купівлю цінних
паперів та валюти. Відповідно змінилася і структура витрат зі зростанням
частки споживчих витрат (з 70,5 до 76,3%) та обов’язкових платежів (з 11
до 13,7%) і одночасним зменшенням питомої ваги витрат на формування
заощаджень (з 10,3 до 5,3%) та придбання іноземної валюти (з 4,7 до
3,4%).

Таблиця 2.1

Структура грошових витрат та заощаджень, %

Показники 1999 р. 2000 р. 2001 р.

Купівля товарів і оплата послуг 70,3 70,5 76,3

Обов’язкові платежі та добровільні внески 11,3 11,0 13,7

Придбання іноземної валюти 8,2 4,7 3,4

Приріст заощаджень та придбання цінних паперів 7,7 10,3 5,3

Інші витрати 2,5 3,5 1,3

Усього 100,0 100,0 100,0

Пропорційність ринку залежить як від попиту, так і від пропозиції, її
основними показниками є: співвідношення попиту і пропозиції;
співвідношення ринків засобів виробництва, товарів і послуг; структура
товарообігу; питома вага ринку між виробниками, оптовими і роздрібними
продавцями; структура продавців за формами власності; структура
покупців; регіональна структура.

Пропорційність ринку характеризується також за допомогою балансового
методу, відносних величин структури і координації, індексів, середніх
квадратичних і лінійних відхилень, коефіцієнтів еластичності.

Впливають на пропорційність ринку такі чинники як: тенденція розвитку
ринку; стійкість і циклічність ринку; регіональні особливості ринку;
ділова активність партнерів; комерційний ризик; масштаб ринку і ін.

Тенденція розвитку ринку досліджується за допомогою таких показників як
темпи зростання, параметри трендів реалізації, цін, товарних запасів,
інвестицій і прибутку.

Стійкість і циклічність ринку вивчають за такими показниками:
коефіцієнтами варіації продажу, цін і товарних запасів в часі і
просторі; параметрами моделей сезонності і циклічності розвитку ринку.

Регіональні особливості стану і розвитку ринку простежуються за такими
показниками: регіональною варіацією співвідношення попиту і пропозиції,
рівнем попиту в розрахунку на душу населення, динамікою основних
параметрів розвитку ринку.

До основних показників ділової активності відносять: портфелі замовлень,
його склад, заповненість і динаміку; кількість, розмір, частоту і
динаміку угод; ступінь завантаження виробничих і торгових потужностей.

Основними показниками комерційного або ринкового ризику є інвестиційний
ризик, ризик прийняття маркетингових рішень і ризик випадкових ринкових
коливань.

Масштаб ринку залежить від рівня монополізації і конкуренції. Його
основними показниками виступають: число фірм на ринку кожною товару, їх
розподіл за формами власності і за спеціалізацією; загальний обсяг
реалізації товарів і послуг; рівень приватизації; питома вага малих,
середніх і великих фірм у загальному обсязі ринку.

Рис 2.3. Форми власності на споживчому ринку України в 2001 р.

Особливістю більшості показників кон’юнктури ринку є використання в їх
якості параметрів статистичних моделей, які відображають тенденції і
циклічність розвитку ринку.

РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ І ПРОБЛЕМИ
ОРГАНІЗАЦІЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА СТАНОМ ТОВАРНИХ РИНКІВ

В умовах розвиненої економіки, коли попит і пропозиція відносно
збалансовані, основними напрямами державної політики на товарних ринках
стають забезпечення високого рівня конкурентноздатності національних
виробників, а також підтримка і розвиток конкуренції.

Специфіка української ситуації полягає як в більш широкому спектрі
задач, що встають перед органами державного управління, так і в
обмежених можливостях отримання інформації про стан товарних ринків.
Потрібно підкреслити, що головні цілі державної політики в сфері
товарних ринків залишаються тими ж – це підтримка конкурентноздатності
вітчизняних виробників і одночасно розвиток конкуренції на внутрішньому
ринку. Разом з тим в силу недосконалості і недостатньої ефективності
механізмів ринкового саморегулювання, нерозвиненості ринкової
інфраструктури державі (в особі національних або регіональних органів
влади) періодично доводиться стикатися з проблемою насичення ринку. При
цьому загальний контроль за ситуацією об’єктивно ускладнюється
тенденцією, що посилюється, до „регіоналізації” економічної активності,
внаслідок чого консервуються міжрегіональні диспропорції.

У цих умовах цілком закономірною здається та увага, яку приділяють
останнім часом сфері товарних ринків і національні, і регіональні
власті. Сьогодні в Україні створено цілісну систему правових та
організаційних механізмів реалізації конкурентної політики. Закріплений
в Конституції України принцип державного захисту економічної
конкуренції, крім Законів „Про Антимонопольний комітет України”, „Про
захист економічної конкуренції”, знайшов відображення в Законі „Про
природні монополії”, у змінах та доповненнях до Закону України „Про
обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у
підприємницькій діяльності”, в інших нормативних документах щодо правил
здійснення контролю за економічною концентрацією, дотримання
антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності,
визначення ринків та монопольного становища підприємств на них.
Антимонопольні норми містяться майже у 600 нормативно-правових актах, у
тому числі у 57 Законах України. У більшості регіонів України місцеві
адміністрації організують свій власний моніторинг наявності в торговій
мережі товарів споживчого асортименту і їх цін, вживають заходи по
підтримці розвитку інфраструктури товарного ринку.

Таким чином, загалом внаслідок специфіки перехідної економіки державні
органи приділяють відносно більшу увагу проблемам функціонування
товарних ринків і, відповідно, потребують більшого обсягу інформації про
їх стан. Однак з доступністю цієї інформації ситуація складається прямо
протилежним чином. У ряді випадків професійні асоціації намагаються
збирати зі своїх членів певну статистичну інформацію. Проте, загалом
обсяг „галузевої” статистичної інформації в останні роки істотно
скоротився. „Ринкова” статистика також залишається досить нерозвиненою
як внаслідок низької платоспроможності потенційних замовників, так і
внаслідок вузькості асортименту і невисокої якості послуг
інформаційно-консалтингових фірм.

У результаті провідні економічні відомства (передусім Мінекономіки і
Антимонопольний комітет України) об’єктивно відчувають нестачу якраз
тієї інформації, яка в інших країнах переважно збирається і публікується
„приватною” статистикою. І саме ця нестача інформації про стан товарних
ринків значною мірою обумовлює проведення Держкомстатом України
спеціальних обстежень товарних ринків і запровадження їх моніторингу.

Виходячи із значної ролі внутрішньої торгівлі у формуванні ВВП та
бюджетів усіх рівнів, забезпеченні соціальної стабільності, треба
невідкладно виробити системну державну політику розвитку та регулювання
торговельної діяльності. Зокрема, у 2002 р. необхідно прийняти Закон
„Про внутрішню торгівлю”.

Кабінет Міністрів України повинен:

створити умови для розвитку цивілізованих каналів реалізації товарів,
формування потужних торговельних систем, у тому числі оптової торгівлі;

удосконалити механізм протидії контрабанді та реалізації на внутрішньому
ринку незаконно ввезених (виготовлених) товарів;

розробити комплекс заходів державної підтримки прискореного розвитку
споживчої кооперації як однієї із систем заготівель
сільськогосподарських продуктів та їх постачання на споживчий ринок;

посилити державний контроль за функціонуванням споживчого ринку,
підвищити роль та відповідальність місцевих органів влади за реалізацію
державної політики розвитку регіональних споживчих ринків.

Спільно з Національним банком України Кабінету Міністрів необхідно
створити умови для розширення банківського кредитування підприємств
торговельної галузі для розвитку товарообороту, накопичення необхідних
товарних запасів, відновлення споживчого кредиту під час продажу
населенню високовартісних товарів.

ВИСНОВКИ

Товарний ринок є одним з пріоритетних напрямів статистичного
дослідження. Статистика повинна відобразити стан ринку, охарактеризувати
його структуру і динаміку, оцінити його коливання, виявити вплив ряду
чинників, діючих на ринку. Тим самим зумовлена необхідність формування
системи постійного спостереження за станом товарних ринків, торгівлі і
на його основі виявлення всіх взаємозв’язків, виникаючих в процесі
товароруху, ефективності збуту і продажу товарів.

В умовах ринкової економіки інформація про стан товарних ринків є
важливим фактором, що визначає ефективність управлінських рішень. Ця
інформація необхідна для розробки відповідної державної
соціально-економічної політики, для регулювання ряду ринкових процесів,
аналізу соціальних наслідків ринкової діяльності тощо.

Повнота використання показників статистичної оцінки товарних ринків
залежить від рівня спостереження: державного, регіонального, місцевого.

Використання інтегрованої системи показників статистики товарних ринків
дасть можливість значно підвищити ефективність регулювання економіки
України.

Одним з головних завдань статистичного вивчення товарного ринку є
оцінка, аналіз та прогноз ринкової кон’юнктури. Кон’юнктурою називають
конкретну ситуацію на ринку, яка склалася на певний відрізок часу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Ковтун Н.В., Столяров Г.С. Загальна теорія статистики: Курс лекцій. –К.:
Четверта хвиля, 1996.

Кокарєв І.В. Дослідження товарних ринків в умовах ринкової економіки //
Статистика України, №1, 2002.

Підсумки соціально-економічного розвитку України у 2001 році та завдання
на 2002 рік // Економіст, №6, 2002.

Статистика. За ред. Герасименка С.С. – К.: КНЕУ, 2000.

Статистика: Підручник / А.В.Головач, А.М.Еріна, О.В.Козирев та ін. За
ред. А.В.Головача. – К.: Вища школа, 1993.

PAGE

– PAGE 23 –

Товарний ринок

Ринок послуг

Ринок продуктів

Ринок продуктів виробничого призначення

Ринок продуктів споживчого призначення

Ринок інтелектуальних продуктів

Ринок устаткування, машин, інструментів тощо

сировини, матеріалів та енергоресурсів

Ринок продовольства

Ринок непродовольчих товарів

Ринок інформаційних продуктів

Ринок патентів, марок, ноу-хау тощо

Стан і формування ринку (ринкової кон’юнктури)

Рівень і зміна цін

Наявність і рух товарів

Торгівельна інфраструктура

Ефективність ринкової діяльності

Блок 1

Блок 2

Блок 3

Блок 4

Блок 5

Кон’юнктура ринку

Попит

Пропозиція

Пропорційність ринку

Стійкість ринку

Тенденція розвитку

Регіональні особливості

Ділова активність

Комерційний ризик

Масштаб ринку

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020