.

Облік і аудит нематеріальних активів підприємства (на прикладі) (дипломная)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
1128 40916
Скачать документ

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: Облік і аудит нематеріальних активів підприємства

(на прикладі діяльності Житомирського державного центру стандартизації,
метрології та сертифікації )

ПЛАН

Вступ. с.

РОЗДІЛ 1.

Теоретичні аспекти обліку нематеріальних активів.

1.1. Визначення нематеріальних активів в літературних джерелах та їх
критична оцінка. с.

1.2. Поняття та сутність нематеріальних активів. с.

1.3. Інвентаризація нематеріальних активів. с.

1.4. Порядок нарахування зносу нематеріальних активів. с.

РОЗДІЛ 2.

Організація бухгалтерського обліку нематеріальних активів. с.

2.1. Організаційно-економічна характеристика підприємства. с.

2.2. Документування операцій з руху нематеріальних активів. с.

2.3. Синтетичний та аналітичний облік нематеріальних активів. с.

2.4. Відображення інформації в облікових реєстрах та звітності про рух
нематеріальних активів. с.

2.5. Витяг (з наказу про облікову щодо ведення обліку нематеріальних
активів). Посадова інструкція бухгалтера з обліку нематеріальних) с.

2.6. Аналіз наявності та ефективності використання нематеріальних
активів. с.

РОЗДІЛ 3.

Методика організації аудиту нематеріальних активів підприємства. с.

3.1. Мета і завдання аудиту нематеріальних активів. с.

3.2. Предметна галузь досліджень. с.

3.3. Етапи перевірки та списання контрольних процедур. с.

3.4. Документальне оформлення аудиту нематеріальних активів. с.

РОЗДІЛ 4.

Фінансова звітність підприємства: склад, призначення, порядок надання.
с.

4.1. Журнал реєстрації господарських операцій. с.

4.2. Баланс підприємства: мета надання, користувачі, порядок заповнення.
с.

4.3. Звіт про фінансові результати підприємства: мета надання,
користувачі, склад, порядок заповнення. с.

4.4. Звіт про рух грошових коштів підприємства, мета надання,
користувачі, склад, порядок заповнення. с.

4.5. Звіт про власний капітал підприємства і мета надання, користувачі,
склад, порядок заповнення. с.

РОЗДІЛ 5.

Охорона праці на підприємстві. с.

Висновки.

Список використаної літератури.

Додатки.

Анотація.

ВСТУП

Сучасні процеси економічної інтеграції, перехід народного господарства
до використання ринкових механізмів вимагають погодження всієї
сукупності елементів вітчизняної і світової господарських систем,
породжують нові проблеми в організації і методології бухгалтерського
обліку.

Розвинутий ринок не терпить замкнутості господарства в межах держави ,
навпаки, він передбачає вільний міжнародний рух не тільки товарів,
капіталів, робочої сили, а також об’єктів інтелектуальної та промислової
власності. Сучасні економічні реалії гостро вимагають переходу на
прийняті у міжнародній практиці економічні показники та стандарти
бухгалтерського обліку, співставні з міжнародними. У зв’язку з цим
важливого значення набуває аналіз відносно нових для практики
господарювання в Україні об’єктів права власності підприємств –
нематеріальних активів.

Згідно новим правилам та стандартами ведення бухгалтерського обліку, що
діють в Україні, вкладення капіталу в нематеріальні активи з новим
об’єктом обліку, аналізу та управління.

Питома вага нематеріальних активів в вартості майна більшості
підприємств в теперішній час поки ще мала. В майбутньому їх роль в
економіці підприємств, які працюють в ринкових умовах господарювання,
буде збільшуватися. В країнах з ринковою економікою підприємства та
фірми витрачають на придбання нематеріальних активів значні кошти і
намагаються окупити їх в найкоротші строки.

Завдання бухгалтерії в цьому випадку полягають не тільки в узагальненні
в наданні облікової інформації про надходження, наявність і використання
патентів, ліценцій, програмних продуктів, про власності і інших об’єктів
, але й в спостереженні за їх ефективним використанням. Організація
такого обліку потребує розробки відповідних реєстрів, методики їх
заповнення, техніки обліку. З часом треба буде освоювати нові види
нематеріальних активів, таких як ціна фірми, монопольні права і
привілеї, і навчитися використовувати їх для підвищення доходності
підприємства.

Нематеріальні активи повинні використовуватись для підвищення доходності
підприємства, що володіє цими активами ( як зазналося вище). Тому
виникає потреба швидкого розвитку облікового аналітичного забезпечення
управління нематеріальними активами.

Метою даної дипломної роботи є розгляд теоретичних основ об’єкта
дослідження та практичного відображення даного об’єкта в обліку та
звітності, визначення його економічного змісту.

В роботі проводиться економічний аналіз нематеріальних активів, який
включає в себе такі завдання як і аналіз структури і динаміки
нематеріальних активів; аналіз ефективності використання нематеріальних
активів.

Дана дипломна робота основується на використанні нормативних документів
і спеціальних теоретичних і практичних літературних джерел з даної теми
дослідження.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

1.1. Визначення нематеріальних активів в літературних джерелах та їх
критична оцінка.

На сьогоднішній день нормативні документи в Україні та літературні
джерела містять близько десяти різних визначень самого поняття
“нематеріальні активи”, які відрізняються одне від одного не тільки
своїми обсягами і ступенем деталізації, але і в певній мірі не
співпадають за змістом як з економічної, так із правової точки зору
(табл.1.1).

Таблиця 1.1

Визначення нематеріальних активів в різних літературних джерелах

№ п/п Джерело Визначення

1 2 3

1. Бирюкова И.К.,Кондрянский А.В.

“Бухгалтерский учет в Украине”, -К: Товариство “Знання”, КОО, 1998,408
с. Нематеріальні активи довгострокові вкладання підприємства в
вартісній оцінці, але які не є речовою цінністю (с.63)

2. Бабич В.В., Свидерский Е.И. “Бухгалтерский учет на предприятиях
малого бизнеса в Украине”. 4-е изд., 1996,-160 с. До коштів малого
підприємства можуть входити нематеріальні активи, які представляють
собою довгострокові вкладання, які мають вартісну оцінку, але не є
матеріальними цінностями. (с.85)

3. Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г ., ”Фінансовий облік”, частина П,
Житомир: ЖІТІ, 1998,-704 с. Нематеріальні активи, – це об’єкти
інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а також інші
аналогічні права, визначені в порядку, встановленому відповідним
законодавством об’єктом права власності платника податку (с.160)

Продовження Таблиці 1.1

1 2 3

4. Бухгалтерский учет :Учебник П.С. Безруких, В.Б.Кондраков и др.; Под
редак. П.С. Безруких,

– 2-е изд. переработанное и дополненное ,М, “Бухгалтерский учет”,
1996,- 576 с. До нематеріальних активів відносяться витрати організації
на нематеріальні об’єкти, які належать їй на правах власності,
використовуються протягом тривалого часу (понад 1 рік) в господарській
діяльності і приносять доход (с.95)

5. Вказівки щодо організації бухгалтерського обліку в Україні,
затверджені наказом Міністерства фінансів України від 7.05.93 р. №25 До
складу нематеріальних активів належать довгострокові вкладення
(інвестиції) у придбання об’єктів промислової та інтелектуальної
власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди
будівель (споруд, приміщень) або користування ними, а також інших
аналогічних майнових прав, що визнані об’єктом права власності
підприємства і приносять доход. До інших аналогічних майнових прав
відносяться права на місце, на товарній, фондовій біржі, до вартості
якого входять всі витрати, пов’язані з практичним використанням переваг
цього місця для самого підприємства.(п.16.)

6. Завгородній В.П., Савченко В.Я. “Бухгалтерський облік, контроль і
аудит в умовах ринку” – 2 –е вид. К., 1997, 732 С. РОС. У складі
нематеріальних активів відображаються придбані підприємством права
користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими
зразками, товарними знаками, об’єктами промислової і інтелектуальної
власності і іншими аналогічними правами (с.512)

7. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств Нематеріальні
активи – об’єкти інтелектуальної, в тому числі промислової власності, а
також інші аналогічні права визнані в порядку, встановленому відповідним
законодавством, об’єктом права власності платника податку (ст.1,п.1.2)

Продовження Таблиці 1.1

1 2 3

8. Кондраков Н.П. “ Бухгалтерский учет”, учебное пособие – М. ИНФРА – М,
1997 , 580 с. Під нематеріальними активами розуміють об’єкти
довготривалого користування (понад 1 рік), які не мають матеріального
речового змісту, але мають вартісну оцінку і приносять доход (с.148)

9. Кольвах О.И., “Компьютерная бухгалтерия для всех”. Ростов
н/д:изд.”Феникс” 1996 – 416 с. До нематеріальних активів відносять
права, які мають грошову оцінку, і які використовують понад 1 рік
(с.298)

10. Порядок експертної оцінки, нематеріальних активів, затверджений
Наказом ФГИУ: Держкомітетом з питань науки і технології від 27.07.95 р.
№ 969/97 Нематеріальні активи – об’єкти права інтелектуальної власності
інші права власності та користування (п.7)

11. Прикар М.С.,Журавель Г.П., Литвин ЮЛ., Мельник В.Г. “Бухгалтерський
облік і основи методології та організації”, – Тернопіль, 1997.-266 с.
Нематеріальні активи – це вартість документально оформлених прав
користування землею, водою, іншими природними ресурсами, а також
патенти, авторські права і товарні знаки, програмне забезпечення,
комп’ютерна техніка, тощо. (с.107)

12. Свідерський Є.У.” Настольна книга бухгалтера”,- К,:1996.-220 с.
рос.мов. Нематеріальні активи – довгострокові вкладання, які мають
вартісну оцінку, але не є матеріальними цінностями.

13. Сопко В. “Бухгалтерський облік”,: навчальний посібник, – К.: КНЕУ,
1998, 448 с. Під матеріальними активами розуміють умовну вартість
об’єктів промислової та інтелектуальної власності, а також інших
аналогічних майнових прав, які визначаються об’єктом права, власності
конкретного підприємства (господарства).(с.260)

14. Чацкис Е.Д., Лысюк А.Н. Лукашова И.А. “ Бухгалтерский учет” – Д.
Сталкер, 1997 – 352 с. Нематеріальні активи – це умовна вартість
об’єктів промислової, інтелектуальної власності, інші аналогічні майнові
права (с.115)

Як бачимо у наведених в таблиці визначень під нематеріальними активами
розуміють об’єкти інтелектуальної власності ( 3, 4, 7, 10, 13, 14), в
тому числі промислової (3, 5, 7, 13), також інші аналогічні права,
визнані об’єктом права власності платника податку в законодавчому
порядку (3, 5, 7,10, 13, 14), в тому числі права (5, 6, 10, 11, 13), які
мають грошову оцінку (1, 2, 8, 9, 12) та використовуються протягом
тривалого періоду часу приносять доход (4, 5, 8, 9) або витрати (4),
довгострокові вкладення, інвестиції (1, 2, 5, 12) в нематеріальні
об’єкти, що належать підприємству на правах власності, або умовну
вартість (13, 14) таких об’єктів.

Неважко помітити, що перелічені вище визначення мають серйозні недоліки,
але, в цілому можуть дати “усереднене” тлумачення сутності
нематеріальних активів.

Узагальнюючи вищесказане, наведемо найбільш повне визначення
нематеріальних активів.

Нематеріальні активи – об’єкти, права інтелектуальної та промислової
власності, інші аналогічні права власності, які визнані законодавством,
що належать підприємству, використовуються протягом тривалого періоду
часу, приносять доход і мають грошову оцінку.

Нематеріальні довгострокові активи відрізняються від матеріальних тим,
що вони не пов’язані з будь – якими фізично існуючим предметом.
Нематеріальні довгострокові активи включають торгові марки, патенти,
аматорські права, і так званий гудвіл – грошову оцінку наявності стійкої
клієнтури, ділових зв’язків, престижу торгової марки та інших
нематеріальних факторів, які здатні призвести до підвищення прибутку
підприємства у майбутньому.

Хоча на практиці під тривалим періодом розуміють строк більше одного
року, беручи до уваги відповідність обліку та звітності характеру
діяльності підприємства, доцільно застосовувати такий критерій, як
тривалість виробничого циклу, якщо майно використовується протягом
одного виробничого циклу, навіть якщо тривалість циклу більше одного
року, воно не може буде віднесено до поза оборотних активів за своїм
економічним змістом.

Якщо при здійсненні робіт використовуються майнові права, придбані для
виконання конкретного замовлення, і такі, що не можуть бути використані
для інших робіт, то Ії вартість повинна повністю відноситесь на витрати
по виконанню цього замовлення.

Таким чином, у складі нематеріальних активів слід враховувати тільки ті
майнові права, строк корисного використання яких більше одного
виробничого циклу.

Вартість нематеріальних активів визначається наявністю у підприємства
певних прав, використання яких дає можливість мати комерційну вигоду,
при веденні різного роду господарської діяльності.

В світовій практиці до нематеріальних активів відносяться затрати
підприємств на нематеріальні об’єкти, що використовуються протягом
довгострокового періоду в господарській діяльності і такі, що приносять
доход: права користування земельними ділянками, природними ресурсами,
патенти, ліцензії, ноу-хау, програмні продукти, монопольні права та
привілеї (включаючи ліцензії на певні види діяльності), організаційні
витрати (включаючи плату за державну реєстрацію підприємства, брокерське
місце тощо), торгові марки, товарні знаки, авторські права, орендована
власність, франчайзинг тощо .

Не відноситься до нематеріальних активів будь-які вкладення з метою
подальшого перепродажу.

1.2. Поняття та сутність нематеріальних активів.

Сьогодні серйозну практичну і теоретичну проблему становить класифікація
об’єктів обліку за групами нематеріальних активів, а також початкове
визнання об’єкта нематеріальним активом. Труднощі ідентифікації
супроводжуються і додатковими проблемами обліку операцій з об’єктами,
які мають бути визнані нематеріальними активами, зокрема, з урахуванням
витрат на утримання об’єктів в робочому стані, обчисленням та обліком
амортизації тощо.

До затвердження стандартів бухгалтерського обліку нормативні акти з
бухгалтерського обліку обмежувались невичерпними переліками видів
матеріальних активів без визначення їх загальної поняття. За
визначенням, що наведене у п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського
обліку № 8, нематеріальний актив – це нематеріальний актив, який не має
матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від
підприємства та утримується підприємством з метою використання протягом
періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він
перевищує один рік) для виробництва, торгівлі , з адміністративною метою
чи надання в оренду іншим особами. Інакше кажучи, термін “нематеріальні
активи” охоплює будь які (їх коло залишається невичерпним) безтілесні
об’єкти цивільного обігу, що можуть бути капіталізовані підприємством,
організацією, установою. У вітчизняному законодавстві було наведено
кілька переліків та класифікацій нематеріальних активів. Всі вони мали
методологічний характер.

Види нематеріальних активів згідно з п.5 П(С) БО 8 можна поділити на
такі групи (схема 1.2.1) .

Але в різних країнах застосовується різна класифікація нематеріальних
активів. Так, сучасні правила обліку та звітності в Росії виділяють
наступні групи:

права на об’єкти інтелектуальної (промислової) власності;

права на користування окремими природними об’єктами;

організаційні витрати;

ділова репутація організації тощо.

В США наприклад, нематеріальні активи поділяються на специфічні активи,
що ідентифікуються, такі як патенти, авторські права, ліцензії, для яких
можуть бути визначені витрати на придбання та строк корисного
використання, а також нематеріальні активи типу гудвіл, які дають фірмі
певні права та привілеї, але для яких практично неможливо однозначно
визначити витрати на придбання та строк корисного використання.

Нематеріальні активи

Схема 1.2.1 Групи нематеріальних активів

Розшифруємо нематеріальні активи за їх укрупненими групами.

І. Права на об’єкти промислової власності.

Почнемо з загального поняття прав промислової власності, які є складовою
частиною нематеріальних активів (схема 1.2.2.).

Схема 1.2.2. Склад об’єктів прав інтелектуальної власності.

Тепер докладніше розглянемо кожну підгрупу даної групи нематеріальних
активів.

Сукупність прав на об’єкти винахідництва та ноу-хау охоплює собою
об’єкти, що передбачені, відповідно, законам України “Про охорону прав
на винаходи і корисні “моделі”, “про охорону прав на промислові зразки”,
“Про охорону прав на сорти рослин”, “Про племінну справу у
тваринництві”.

Право на винахід і корисну модель

Винахід (корисна модель) – це результат творчої діяльності людини у
будь-якій галузі технології.

Об’єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штамп
мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини) або спосіб.

Об’єктом корисної моделі – конструктивне виконання пристрою. проте
далеко не кожен продукт, спосіб або пристрій може бути в господарчому
обігу об’єктом права на винахід (корисну модель). Для цього вони повинні
відповідати умовам патентоспроможності.

Для того, щоб продукт або спосіб були патентоспроможними, вони повинні:

бути новими;

мати винахідницький рівень;

бути промислово придатними.

Патент представляє собою юридично закріплені виняткові права
користування, виробництва і продажу продуктів або процесів на період,
передбачений законодавством. Патентні права купуються у відповідного
органу за плату, що включає і побічні витрати на оплату консультативних
та юридичних послуг, друкування і розмноження документів тощо.

Первісна вартість патенту, що придбається у винахідника або власника,
включає в себе його купівельну ціну. Крім того, до первісної вартості
включаються всі витрати, пов’язані з юридичним оформленням патенту,
гонорари юристам, витрати на успішний захист патенту тощо. Витрати,
понесені підприємством у зв’язку з розробкою ідеї, продукту чи процесу,
які потім патентуються, відносяться на витрати того періоду, коли вони
виникли, тобто є поточними витратами, а не капіталізованими. На рахунку
нематеріальних активів знаходить відображення тільки купівельна ціна
патенту або юридичні витрати, пов’язані з реєстрацією самостійно
розробленого патенту, в той час, коли цінність патенту не дуже успішний
продукт перевищує ці витрати.

В комерційній практиці поширені випадки, коли власник патенту надає
право користування ним іншій особі на визначений у контракті період в
обмін на виплату періодичних платежів, які називаються роялті. У
відповідності до принципу порівняння доходів та витрат роялті
відображаються в обліку як доходи тих періодів, в які вони надходять.

Новизна продукту (способу, пристрою) існує тоді, коли він є частиною
існуючого рівня техніки. Під рівнем техніки мають на увазі всі
відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки
про отримання патенту або замовлено про пріоритет.

Продукт (спосіб) має винахідницький рівень, якщо в умовах існуючого
рівня техніки він не є очевидним для фахівця.

Продукт (спосіб, пристрій) визначається промислово придатним, якщо він
може бути використаний у промисловості або іншій сфері діяльності.

Для визнання патентоспроможності корисної моделі треба, щоб вона,
відповідала критеріям новизни та промислової придатності.

Не можуть одержати правову охорону як винаходи; відкриття; наукові
теорії та математичні методи; методи організації та управління
господарством; плани; умови позначення, розклади, правила, методи
виконання розумових операцій; програми для ЕОМ; результати художнього
конструювання; технології інтегральних мікросхем.

Право на промисловий зразок

Промисловий зразок – це результат творчої діяльності людини в галузі
художнього конструювання.

Об’єктом промислового зразка можуть бути : форма, малюнок чи
розфарбування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд
промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та
ергономічних потреб. У цивільному обігу промисловим зразком може бути
певний об’єкт (форма, малюнок, розфарбування..), якій відповідає умовам
патентоспроможності, тобто характеризується новизною і промисловою
придатністю. Об’єкт вважається новим, якщо сукупність його суттєвих
ознак не стала загальнодоступною у світі до дати за явлення про
пріоритет. Об’єкт вважається промислово придатним, якщо його можна
використати у промисловій або в іншій сфері діяльності.

Не можуть одержувати правову охорону як промислової зразки:

об’єкти архітектури (крім малих архітектурних форм);

промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди;

друкована продукція як така;

об’єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих або подібних їм
речовин.

Право на сорт рослин

Сорт рослини – це штучно відібрана сукупність рослин у межах одного і
того ж ботанічного таксону з притаманними біологічними ознаками і
властивостями, які характеризуються їх спадковість, що має хоча б одну
відмінність від відомих сукупностей рослин того ж ботанічного таксону і
може вважатися єдиною з точки зору придатності для відтворення сорту.

Патентоспроможним є сорт, що є новим : відповідає умовам відмінності,
однорідності й стабільності.

Сорт вважається новим, якщо на дату надходження заявки про видачу
патенту насіння цього сорту не продавалася чи не відчужувалося іншим
шляхом автором сорту або його роботодавцем іншим особам для його
використання:

1) на території України понад один рік;

2) на території будь-якої країни: для винограду; деревних; декоративних;
плодових культур та лісових порід – понад 6 років; для будь – яких інших
культур – понад 4 роки.

Сорт відповідає умовам відмінності, якщо він явно відрізняється від
будь-якого іншого сорту, загальновідомого на дату надходження заявки про
видачу патенту.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей розмноження
рослин цього сорту за своїми ознаками є досить однаковими.

Сорт відповідає умовам стабільності, якщо його основні ознаки
залишаються незмінними після кожного розмноження, а в разі особливого
циклу розмноження – в кінці кожного циклу розмноження.

Право на сорт охороняється державою і засвідчується патентом. Жодна
особа не може використовувати за патентований сорт без згоди власника
патенту.

Право на породу тварин

Об’єктом самостійних майнових прав є результат селекційного досягнення –
створена в результаті цілеспрямованої творчої діяльності група племінних
тварин (порода, породний тип, лінія, родина тощо), яка має нові високо
генетичні ознаки та стійко передає їх нащадкам. Племінна тварина –
чистопородна або отримана за затвердженою програмою порідного
вдосконалення, – це тварина, племінну (генетичну) цінність: можна
використовувати у селекційному процесі відповідно до чинних
загальнодержавних програм селекції.

Патентоспроможний результат селекційних досягнень визначається винаходам
на підставі критеріїв і в порядку, викладених вище.

Право на об’єкт ноу – хау

Законодавство України не регламентує відносини, пов’язаних з
кваліфікацією та охороною ноу-хау так, як наприклад, щодо винаходів та
корисних моделей. Підзаконні нормативні акти колишнього Союзу РСР
визначали ноу-хау як знання та досвід , що не мають правової охорони, не
є загальновідомими та можуть бути застосованими на практиці у виробничій
та господарській діяльності.

Ноу-хау – це сукупність професійних, технічних, комерційних знань та
досвіду в процесі виготовлення товарів, продукції та надання послуг. Це
нові технології, технічні та інші рішення, що приносять прибуток в
процесі виробниче – господарської діяльності.

Наведене визначення ноу – хау виділяє № важливі сфери визначення цього
явища як самостійного предмета цивільного обігу, а саме:

1) ноу-хау не є об’єктом інтелектуальної власності, тому безпосередньо
не охороняється законами про захист об’єктів промислової власності та
авторського і суміжних прав. На ноу-хау не може бути отриманий охоронний
документ (свідоцтво чи патент);

2) ключова характеристика об’єкта ноу-хау – це завжди конфіденційна
інформація, тобто інформація, що не є загальновідомою та легкодоступною
звичайними, легальними каналами отримання інформації;

3) ця інформація (знання та досвід) може бути застосована у
господарській діяльності тобто може спричинити певний економічний ефект.

Ноу-хау багато в чому схожі з патентами, але на відміну від них ноу-хау
вноситься учасником (засновником) підприємства в рахунок його
матеріального внеску до доходів (капіталу) підприємства. Вартість
ноу-хау, за якою воно приймається на баланс підприємства , визначається
за згодою засновників або учасників.

Ціна ноу-хау – узагальнюючий показник корисності ноу-хау – сукупності
науково-технічних знань, технічного та виробничого досвіду, секретів
виробництва, винаходів, не запатентованих з якихось причин, дорівнює
винагороді за використання ноу-хау, що виплачується як роялті. Джерелам
сплати ноу-хау є додатковий прибуток, отриманий від його використання.

Основою ноу-хау становить комерційна таємниця або “діловий секрет”, яким
володіє суб’єкт підприємництва. Тому опосередковано об’єкт ноу-хау
охороняється Законом України “ Про підприємства в Україні” та Законом
України “Про інформацію”. Однак, для того способу охорони ноу-хау
потрібно, щоб інформація була документально зафіксована, визнана
суб’єктом підприємництва такою , що є комерційною таємницею. Крім того,
для неї повинен бути встановлений розумний режим забезпечення
конфіденційності (обмежений доступ осіб, визначені умови зберігання та
використання тощо).

Ноу-хау може бути виражене як в матеріальній формі у вигляді документів,
фотографій, мікрофільмів тощо (наприклад, схеми розміщення обладнання,
інструкції зі складання комплектуючих, інструкції щодо технічного
персоналу та спеціалістів), так і в нематеріальній формі. Проте в умовах
чинного законодавства, в тому числі для забезпечення ефективного захисту
від порушення права на володіння конфіденційною інформацією, варто
виражати її в певній матеріальній формі.

Право на раціоналізаторську пропозицію

Світова практика не знає раціоналізаторської пропозиції як об’єкта
промислової власності. Вітчизняне законодавство успадкувало
раціоналізаторську пропозицію з часів СРСР.

Відповідно до Тимчасового положення про правову охорону об’єктів
промислової власності та раціоналізаторських пропозицій.
Раціоналізаторська пропозиція – це пропозиція, яка є новою і корисною
для підприємства, якому вона подана і передбачає створення або заміну
конструкції виробів, технології виробництва, техніки або складу
матеріалів.

П. Сукупність прав на захист від недобросовісної конкуренції.

Право на припинення недобросовісної конкуренції згідно зі світовою
практикою є одним з елементів промислової власності. Відповідно до
Закону України “ Про захист від недобросовісної конкуренції”.
Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать
правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницький
діяльності. Закон не наводить вичерпною переліку дій, які є
недобросовісною конкуренцією . Коментар до розробленою, Всесвітньою
організацією інтелектуальної власності Типового закону з товарних
знаків, фірмових найменувань та актів недобросовісної конкуренції для
країн, що розвиваються, подає докладний перелік видів діяльності, що
визначаються як недобросовісна конкуренція. Відповідно до цього переліку
можна передбачити право кожного суб’єкта підприємництва на захист від :

1) підкупу покупців конкурентів, що є спрямований на їх залучення як
клієнтів і збереження в подальшому їх вдячності;

2) з’ясування виробничих або комерційних таємниць конкурента шляхом
шпигунства або підкупу його службовців;

3) неправомірною використання або розкриття ноу-хау конкурента;

4) спонукання службовців конкурента до порушення або розірвання їх
контактів з наймачем;

5) загрози конкурентам позовами про порушення патентів або товарних
знаків, якщо це робиться недобросовісно або з метою протидії конкуренції
в сфері торгівлі;

6) бойкотування торгівлі одної фірми для протидії або недопущення
конкуренції;

7) демпінгу, тобто продажу своїх товарів за нижчою ціною з наміром
протидіяти конкуренції або придушити її;

8) створення враження, що споживачу надається можливість купівлі на
незвичайно вигідних умовах, коли насправді цього немає;

9) навмисною копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів
комерційної діяльності конкурента;

10) заохочень до порушень контрактів, укладених конкурентами;

11) випуску реклами, де робиться порівняння з товарами або послугами
конкурентів;

12) порушення правових положень, що не мають прямого відношення до
конкуренції, коли таке порушення дозволяє досягти невиправданої переваги
над конкурентами.

Однак, слід враховувати, що в нашій країні, за відсутності цивілізованої
ділової етики торгових звичаїв, а також через те, що звичаї в Україні не
є джерелом права, практика правозастосування визнає актами
недобросовісної конкуренції тільки ті дії, що прямо визначені в законі
як правопорушення. Слід зазначити, що Закон “про захист від
недобросовісної конкуренції стосується класичних випадків незаконного
використання товарних знаків або фірмових найменувань, порушення
комерційної таємниці тощо. Таким чином, він є лише доповненням до інших
спеціальних законів, що захищають об’єкти промислової власності, коли
забезпечує засоби захисту у випадках, не передбачених спеціальними
законами. Тому, застосовуючи норми Стандарту бухгалтерського обліку, де
право захисту від недобросовісної конкуренції визначене як самостійний
вид нематеріального активу, на мою думку, слід передбачити, що
можливості використаню цього виду об’єктів промислової власності в
цивільному обігу обмежені.

Вищеназвані права власності, що відносяться до нематеріальних активів
узагальненні в табл. 1.2.1.

Таблиця 1.2.1.

Законодавче регулювання нематеріальних активів

№ п/п Право

на Строк дії патенту

(свідоцтва) Нормативна база регулювання

1 2 3 4

1. Винахід

(патент) 20 років від дати подачі заявки Закон України “ Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності від 23.03.96 р. №
98/96 – ВР

2. Корисна модель

(патент) 5 років від дати подання заявки продовжується відомством, не
більше ніж на 3 роки Закон України “ Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності від 23.03.96 р. № 98/96- ВР.

3. Промисло -вий зразок

(патент) 10 років з дати подання заявки, продовжується відомством за
клопотанням власника патенту, але не більше ніж на 5 років. Закон
України “Про охорону прав на промислові зразки” від 23.12.93 р. №
3770-ХП

4. Об’єкт

ноу-хау – Лист ДПАУ від 10.04.97р. № 22-0417/10-2799

5. Раціоналіза-торську пропозицію Визначається

договором Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової
власності та раціоналізаторських пропозицій

Продовження Таблиці 1.1

1 2 3 4

6. Сорта рослин 20 років з дати надходження заявки до Державного
патентного відомства України. Для винограду, деревних і плодових культур
даний строк договору є 30 років. За клопотанням власника патенту строк
дії патенту може бути продовжений державним відомством України, але не
більше ніж на 10 років. Закон України “Про охорону прав на сорти рослин”
від 21.04.93 р. № 3117-ХП

7. Породу тварин (птиці) патент або свідоцтво – Закон України “ Про
племінну справу у тваринництві”

8. Захист від недобросо-вісної конкуренції – Закон України “ Про захист
від недобросовісної конкуренції”

П. Авторське і суміжної з ними права

Об’єктом авторського права є твір науки, літератури, мистецтва, що
виражений у будь-який об’єктивній формі. Загального законодавчого
визначення твору як джерела прав не існує. Закон України “ Про авторське
право і суміжне права” визначає перелік об’єктів авторського права та їх
загальної ознаки. Однак зазначений перелік не є вичерпним. Твір
охороняється авторським правом, якщо він:

є результатом творчої праці автора. Не вважається об’єкти
авторського права результат суто технічної роботи;

виражений в об’єктивній формі. Об’єктивна форма передбачає можливість
сприяння, відтворення твору.

Не охороняється авторським правом будь-які: ідея, процедура, метод,
процес, концепція, відкриття, винахід, корисна модель, промисловий
зразок, знак для товарів та послуг, раціоналізаторська пропозиція,
звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані пояснені,
проілюстровані у творі, тощо.

Не є об’єктами авторського права також повідомлення про новини дня або
повідомлення про поточні події ” у вигляді звичайної” прес-інформації,
твори народної творчості, офіційні документи (укази, закони, постанови,
судові рішення тощо, затверджені державними органами, державні символи
та знаки (прапори, герби, ордени, грошові знаки).

Перша умовна підгрупа нематеріальних активів цієї групи – права на
первісні твори.

Первісні твори – протилежність похідними.

Похідний твір – це продукт інтелектуальної творчості, заснований на
іншому існуючому творі (переклад, адаптація, тощо). Оригінальність його
полягає або у творчій переробці твору, що існував раніше, або у творчому
перекладі його іншою мовою. Первісний твір не має, так би мовити
попередника. У зв’язку з цим права на похідний твір можуть бути дійсними
у випадку, якщо автор похідного твору завчасно отримав дозвіл від автора
первісного твору про його творчу переробку.

Суміжні права – це права на результати творчої діяльності виконавців,
виробників фонограм та організацій мовлення, пов’язані з використанням
творів літератури і мистецтва, авторські права на які належать іншим
особам.

Об’єктом прав виконавця є публічне повідомлення або будь-яке відтворення
твору виконавцем. Об’єктом прав виробника фонограми є відтворення,
розповсюдження вироблених ними фонограм. Слід брати до уваги, що
фонограма – це виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших
звуків. Матеріальні об’єкти, грамофоні платівки, диски, магнітофонні
касети та інші носії записів – є примирниками фонограми, тобто їх не
слід ототожнювати з об’єктом суміжних прав.

Об’єктом прав організацій мовлення є публічне сповіщення про зроблені
ними програми.

Не є об’єктом майнових прав (тобто не мають і не можуть мати вартісної
оцінки), а відповідно не можуть бути предметом внеску на формування
відокремленого майна суб’єкта підприємництва права вільного
використання, відтворення твору, що передбачені статтями 15-19 “Закону
України “Про авторське право і суміжні права.”.

Строк дії авторський прав – протягом життя автора та 50 років після його
смерті.

Об’єктивні авторські права, як і у випадку з об’єктами винахідництва,
поділяються на майнові та особисті (немайнові). Особисті права не можуть
передаватись іншими особами, тобто не є предметом угод, а відповідно,
не можуть бути внесками на формування відокремленого майна суб’єкта
підприємництва. До особистих (немайнових) належать права:

1) вимагати визначення авторства, згадувати ім’я автора у зв’язку з
використанням твору;

2) забороняти згадування імені автора твору, якщо автор бажає залишитись
анонімним;

3) вибирати псевдонім у зв’язку з використанням твору;

4) протидіяти будь-якому переключенню, спотворенню чи інші зміни твору
або будь-якому посяганню на твір;

на обнародування твору.

Майнові права стосуються прав на використання твору у певній форми та
певним способом. Можливими варіантами використання твору (їх перелік
не є вичерпним) можуть бути: відтворення, публічне виконання, публічне
сповіщення, переклад переробка, адаптація, аранжування та інші подібні
зміни творів , розповсюдження примірників твору, імпорт примірників
твору.

Відтворення – це виготовлення одного або більше примірників твору або
фонограми у будь-якій матеріальній формі; в тому числі у звуку – і
відеозапису, а також запис твору або фонограми, для тимчасового чи
постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або
іншій формі, яку читає машина.

Публічне виконання – це подання творів, виконань, фонограм, передачі
мовлення шляхом декламації, гри, танцю та іншим способом як
безпосередньо (у живому виконання), так і за допомогою будь – яких
пристроїв у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не
належать до звичайного кола сім’ї чи близьких знайомих сім’ї, у місцях,
віддаленість яких від місця передачі є також, що без зазначеної передачі
зображення чи звідки не можуть бути сприйняті у вказаному місці або
місцях, незалежно від того, чи можуть зазначені особи приймати
зображення чи звуки в одному місці в один і той же час або в різних
місцях і в різний час.

Уся сукупність наведених майнових прав на твір або деякі з них (право на
певні види використання твору) можуть безпосередньо бути предметом
внеску та формування відокремленого майна суб’єкта підприємницької
діяльності. Передача майнових прав автора, виконавця, виробника
фонограми, органу мовлення здійснюється на підставі авторського або
ліцензійного договору.

Стороною, що передає право в авторському договорі, є право (автори).
Стороною, що передає права в ліцензійному договорі може бути будь-яка
особа, що отримала відповідні права від автора (авторів).

До переліку основних умов договорів про передачу прав на об’єкти
авторського та суміжних прав варто включити такі:

назву об’єкта, права використання якого надаються ліцензіату;

перелік прав, що надаються ліцензіату;

строк дії ліцензії;

розмір винагороди автора (ліцензіара).

Покажемо перелік суб’єктивних авторських прав за допомогою схеми 1.2.

Вартість використання творів літератури та мистецтва слід визначити на
підставі даних про середні ставки авторської винагороди в певній галузі
мистецтва.

Вартість використання прав на комп’ютерну програму, базу даних, об’єкти
суміжних прав, як і у випадку з об’єктами промислової власності,
залежить від :

потенційної економічної вигоди від використання об’єкта;

обсягу ліцензії;

строку дії ліцензії.

Схема 1.2.Суб’єктивні авторські права

На схемі 1.2. представлені права, які відносяться до нематеріальних
активів – об’єктів права на знаки для товарів і послуг

Сукупність прав на об’єкти цієї групи визначена в Законі України “Про
охорону прав на знаки для товарів і послуг” та Положення про фірму.

Ш. Право на знаки для товарів та послуг

Знак (для товарів і послуг) – це позначення, за якими товари; послуги
одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Знак може бути виражений словесними, зображувальними, об’ємними та
іншими позначеннями або їхніми комбінаціями, виконані у будь-якому
кольорі або поєднанні кольорів. Не можуть бути об’єктами прав на знаки
для товарів та послуг:

державні герби, прапори та емблеми;

офіційні назви держав;

емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових
організацій;

офіційні контрольні гарантії та пробірні клейма, печатки;

нагороди та інші відзнаки.

Елементи перелічених позначень можна включити до товарного знака тільки
за згодою компетентного органу.

Для отримання правової відповідності таким критеріям:

воно повинно мати пізнавальну спроможність;

воно не повинно бути загальновживаним як я позначення товарів і послуг
певного виду;

воно не повинно вказувати на вид, якість, кількість, власності,
призначення, цінність товарів та послуг, а також на місце і час
виготовлення чи збуту товарів або надання послуг.

воно не є анонливим або таким, що може ввести в анону щодо товару,
послуги або особі, яка виробляє товар або надає послугу;

воно не є загальновживаним символом або терміном.

Право на фірмове найменування

Фірмове найменування (фірма) – це найменування суб’єкта підприємницької
діяльності, яке використовується останнім в угодах, вивісках,
оголошеннях, рекламах, бланках, на рахунках тощо.

Якщо товарний знак дає змогу відрізняти один від одного товару або
послуги, та фірмове найменування дозволяє відрізняти підприємства.
Фірмове найменування вказує на підприємство без посилань на товари або
послуги, які воно надає. Структуру фірмового найменування умовно можна
поділити на дві частини: стандартну та оригінальну.

Стандартна частина є обов’язковою і використовується всіма
підприємствами, бо вона як обов’язкова передбачена законодавством,
оскільки визначає вид підприємства (господарського товариства).

Оригінальну частину власники підприємства обирають самостійно. Винятки –
повні та командитні товариства, в найменуванні яких за законом слід
вказувати найменування (прізвища) учасників товариства. Ця оригінальна
частина і має власне велике значення. Право на знак для товарів та
послуг повинно підтверджуватись Свідоцтвом. Свідоцтво надається за
заявою власника патентним відомством. Строк дії Свідоцтва – 10 років..
На клопотання власника строк дії Свідоцтва може бути продовжений, за
умови внесення плати, кожний раз на 10 років.

Право на фірмове найменування не потребує документального підтвердження.
Воно виникає в момент реєстрації підприємства (внесення його до
державного реєстру) і припиняється в момент припинення його діяльності.

Оцінка внеску у вигляді права за знак для товарів і послуг, а також
права на фірмове найменування залежить від витрат на закріплення
позитивного іміджу або найменування на певному ринку, репутації
підприємства – власника знака або найменування.

Для оцінки вартості внеску у вигляді і права користування знаком для
товарів і послуг, а також фірмою можна використовувати методи,
аналогічні тим, що використовуються для оцінки гудвілу.

ІV. Права на використання природних ресурсів

Згідно із ст.13 Конституції України земля, Ії надра, атмосферне повітря,
водні та інші природні ресурси в межах території України , природні
ресурси Ії континентального шельфу, виключної (морської) економічної
зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені
українського народу права власника здійснюють органи державної влади та
органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією. Право
загального користування природними ресурсами не є предметом цивільного
права.

Права спеціального користування природними ресурсами ( в промислових,
наукових або культурних цілях) здійснюються на підставі

спеціальних дозволів, що надаються органами державної влади або
місцевого самоврядування. Дозволи мають особливий характер, тому
користувач третім особам не може їх передавати.

Сукупність прав на пошук та видобування корисних копалин (користування
надрами) охоплює об’єкти , передбачені у Кодексі України про надра.

Корисні копалини – це природні мінеральні утворення органічного і
неорганічного походження у надрах, на поверхні землі, у джерелах вод і
газів, на дні водоймі, а також техногенні, мінеральні утворення в місцях
видалення відходів виробництва та втрат продуктів переробки мінеральної
сировини, придатні для промислового використання. Під надрами мається на
увазі частина земної кори, яка розташована під поверхнею суші та дном
водойм і простирається до глибин, доступних для геологічного вивчення та
освоєння.

Сукупність прав на використання об’єктів тваринного світу передбачена
Законом України “ Про тваринний світ”

Об’єктами тваринного світу є:

хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби
тощо) і безхребетні ( членистоногі, молюски, голкошкірі тощо) тварини в
усьому Ії видовищу і популяційному різноманітті та на всіх стадіях
розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані
природної волі;

частини диких тварин (роги, шкура, тощо);

продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо);

залишки викопних тварин;

нори, хатки, лігві, мурашники та інше житло і споруди тварин.

Сукупність прав на використання об’єктів рослинного світу передбачена
Законом України “ Про рослинний світ”.

Рослинний світ – це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та
утворених ними угрупувань на певних території.

Об’єктами рослинного світу є дикорослі та інші несільськогосподарського
призначення судинні рослини, мохоподібні, водорості, лишайники, а також
гриби на всіх стадіях розвитку та утворені ними природні угрупування.

Сукупність прав користування водою охоплює випадки спеціального
використання водних ресурсів, передбачені Водним кодексом України.

Водні ресурси – це обсяги поверхневих, підземних і морських вод
відповідної території, тобто:

внутрішніх морські вод та територіальне море;

підземні води;

поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали) а також їх притоки
всіх порядків.

Сукупність прав користування землею як природним ресурсом тотожна правам
користування земельною ділянкою, які згідно зі стандартом № 8, належить
до групи користування майном.

Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків передбачених
статтею 23 Земельного кодексу, надаються користувачам надр після
одержання ними спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами
чи гірничими відводами.

Будь-яке право спеціального користування природними ресурсами повинно
засвідчуватись відповідним документом (дозволом, ліцензією, державним
актом). Залежно від статусу конкретного об’єкта (місцевого чи
загальнодержавного значення), дозвіл надають або органи місцевого
самоврядування, або органи центральної влади.

Строки дозволів на спеціальне використання об’єктів тваринного світу
визначається у відповідному дозволі залежно від виду, мити та обсягів
використання.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загальнодержавного
значення здійснюється за дозволом, що видається органами Міністерства
природи.

Спеціальне користування природними ресурсами є платниця.

Оцінка внеску у вигляді права на користування природними ресурсами може
здійснюватись на підставі встановленого розміру плати за користування
певними природними ресурсами та строку наданого права користування.
Порядок визначення розміру плати за користування природними ресурсами
визначається законодавством.

Другий можливий спосіб оцінки внеску у вигляді прав на користування
природними ресурсами – визначення вартості внеску за результатами
тендера та отримання права користування іншим аналогічним об’єктом
природних ресурсів та аналогічних умовах.

V Г у д в і л

Відповідно до Закону України ” Про оподаткування прибутку підприємств”,
гудвіл – це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця
між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю
як цілісною майнового комплексу, що виникає внаслідок використання
найкращих управлінських властивостей, домінуючої позиції на ринку
товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

З економічної точки зору – це актив підприємства, який охоплює престиж,
ділову репутацію підприємства, контакти, клієнтів, персонал, компанії
тощо. Цей актив не має самостійної ринкової вартості і має значення,
головним чином, під час злиття або приєднання підприємств. Тому, за
визначенням стандарту № 19, гудвіл – це перевищення вартості придбання
над часткою покупця у справедливій вартості придбання ідентифікованих
активів та зобов’язань на дату придбання.

Отже гудвіл не є самостійним об’єктом майнових прав тощо він не може
бути безпосередньо предметом будь-якої цивільної угоди між сторонами,
самостійним предметом внеску на формування відокремленого майна суб’єкта
підприємницької діяльності.

Якщо мається на увазі внесок на формування відокремленого майна суб’єкта
підприємницької діяльності, то гудвіл у цьому разі виникає, коли
предметом внеску є цілісний майновий комплекс підприємства. Це
відбувається у двох випадках:

коли до існуючого підприємства приєднується інші підприємства. В цьому
випадку відбувається реорганізація другого підприємства шляхом
приєднання до першого, яке отримує на свій баланс всі активи та пасиви
приєднаного підприємства. Це узгоджена вартість складається з вартості
чистих активів приєднаного підприємства ( активи підприємства за
вирахуванням його завдань) та якщо вартість придбання цілісного
майнового комплексу більше вартості чистих активів приєднаного
підприємства, різниця становить вартість негативного гудвілу (від’ємне
значення).

коли зливаються два (або більше) підприємства. У цьому випадку
відбувається реорганізація кожного з об’єктів змиття, внаслідок чого
виникає нове підприємство. Відокремлене майно нового підприємства
формується за рахунок внесків власників реорганізованих підприємств у
вигляді цілісних майнових комплексів цих підприємств. Розмір і вартість
часток власників реорганізованих підприємств у новому підприємстві
визначається сторонами на підставі узгодження вартості кожного з
підприємств , що реорганізується.

Оскільки гудвіл не є самостійним об’єктом цивільних прав його існування
не вимагає будь-якого документального підтвердження. Підставою для
відображення вартості гудвілу в обліку є угода про отримання цілісного
майнового комплексу підприємства, де вартість його чистих активів не
збігається з вартістю придбання.

Угода про отримання цілісного майнового комплексу підприємства як внеску
на формування відокремленого майна існуючого чи нового підприємства
повинна відображати, на мою думку :

повне найменування і реквізити підприємства, що реорганізується;

склад та характеристику пасивів підприємства станом на узгоджену дату;

склад та характеристику активів підприємства на узгоджену дату;

узгоджену вартість внеску у вигляді і цілісного майнового комплексу
підприємства;

строки здійснення заходів щодо реорганізації;

розмір частки (паю, пакету акцію) що обмінюється в обмін на внесок у
вигляді цілісного майнового комплексу;

строки та порядок передачі документації та майна (майнових прав)
підприємства;

умови забезпечення трудових прав працівників підприємства, що
реорганізовується.

Є багато метолів оцінки вартості придбання підприємства (цілісного
майнового комплексу).

Найбільш чіткий – це так званий метод “надприбутків”, якій полягає у
тому, що вартість придбання чистих активів коригується на величину, яка
дорівнює розміру додаткового прибутку за певний період часу, що виникає
порівняно з придбанням тієї ж суми активів (але без урахування гудвілу)
і започаткування такого ж бізнесу “з нуля” , Як правило йдеться про
період часу, що дорівнює 2-3 роки (залежно від конкретного бізнесу, умов
ринку), тривалості операційного циклу в певній галузі підприємництва
строки можуть бути іншими.

Оскільки придбання підприємства є інвестицією, Ії привабливість залежить
від прибутковості втраченої альтернативи.

VІ. Права користування майном

На схемі 1.2. представлені права, які відносяться до нематеріальних
активів – об’єктів права користування майном.

Право користування майном може бути предметом внеску на формування
відокремленого майна, якщо строк наданого права користування перевищує 1
рік або тривалість одного операційного циклу перевищує 1 рік.

Користування – це експлуатація корисних властивостей певного майна,
тобто предметом матеріального світу (на відміну, наприклад, від прав на
об’єкти промислової власності, де безпосередній предмет права є
нематеріальним). Безпосереднім предметом користування може бути будь-яке
майно, не вилученого із цивільного (господарського) обліку і яке може з
корисним ефектом експлуатуватися під час здійснення підприємницької
діяльності.

Схема 1.2. Нематеріальні активи – об’єкти права користування майном.

Суб’єктом внеску у вигляді права користування майном може бути будь –
яка фізична або юридична особа, що є власником певного майна. Суб’єктом
внеску може бути також і користувач майна, якщо його повноваження
передбачають право на передавання майна в користування іншій особі.

За загальним правилом, існує презумпція правомірності володіння майном
(ст.49 Закону України ” Про власність”) тобто власник не може доводити,
що майно є його власністю. Для передачі майна, яким володіє особа, у
користування іншій особі достатньо укладання угоди про передачу майна в
користування (договір найму або оренди).

Передавання внеску у вигляді прав користування майном оформлюється актом
приймання – передавання або рішенням підприємця. До акта (рішення) слід
додати копію правовстановлюючого документа, якщо такий є необхідним.

Оцінка прав на оренду майна здебільшого не становить проблеми, адже
вона дорівнює сумі орендної плати за період часу, на який майно
надається у користування.

Розмір орендної плати, як правило, залежить від вартості самого майна.

VП. Інші нематеріальні активи на схемі 1.2. представлені інші
нематеріальні активи.

Відокремлення цієї групи у структурні видів нематеріальних активів у
стандарті № 8 покликані підкреслити невичерпність всієї гами можливих
об’єктів нематеріальних активів. До цієї групи можна віднести будь які
майнові права, що відповідають двом критеріям:

1) вони можуть бути визначені як нематеріальні активи за вимогами,
викладеними у стандарті № 8;

2) вони є:

об’єктами промислової власності;

об’єктами авторського права та суміжних прав;

об’єктами права на користування природних ресурсів;

гудвілам;

об’єктами прав на користування майном.

Наприклад, такий об’єкт майнових прав, як технологія для інтегральних
мікросхем, не охороняється чинним законодавством як об’єкт промислової
власності. Тим часом проект топології є результатом творчої праці
людини. Його створення потребує великих затрат часу, праці, фінансів.
Верховна Рада України своєю постановою від 25.12.96 р. схвалена у
першому читанні проект Закону України про охорону прав на топології
інтегральних мікросхем. Прийняття закону дасть змогу самостійно
існувати та використовувати у цивільному обігу цей об’єкт майнових прав
відповідно до спеціального правового режиму буде встановлений для
нього.

1.3. Інвентаризація нематеріальних активів

Документування господарських операцій, їх подвійний запис на рахунки
бухгалтерського обліку не можуть забезпечити відображення і облік всіх
процесів і явищ, що мають місце в господарській діяльності. Існують
господарські процеси, які не піддаються повсякденній реєстрації і
документуванню в момент їх здійснення: випаровування, распилення,
всихання, порушення правил експлуатації,, факти розкрадання, бій та лом,
тощо, наявність яких викриває дані балансу та звітності.

З метою забезпечення достовірності бухгалтерського обліку та фінансової
звітності на підприємствах проводиться інвентаризація майна та
фінансових зобов’язань.

Слово “інвентаризація” запозичене з німецької мови і представляє собою
похідне від інвентарю ( Історія виникнення цього терміну досить цікава.
В 1713 р. з’являється термін “інвентаріум”, в 1743 р. – “Інтвентарій” і
тільки у 1797 р. – інвентаризація).

Під інвентаризацією слід розуміти перевірку та оцінку фактичної
наявності об’єкту контролю, яка здійснюється шляхом спостереження,
вимірювання, реєстрації з подальшим порівнянням отриманих даних з
обліковими показниками. Інвентаризації притаманний комплекс наступних
господарсько-правових ознак: здійснення на підставі розпорядчого
документу колегіальним органам; виявлення кількісних і якісних
характеристик об’єкту; реєстрація та оцінка фактів; нормативно – правове
регулювання; бухгалтерська обробка документів; узагальнення та
реалізація результатів; прийняття рішень.

Порядок проведення інвентаризації підтверджуються Положенням про
інвентаризацію, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від
2.03.93 р. № 158, пунктами 18-21 Положення про організацію
бухгалтерського обліку та звітності в Україні. від 3 квітня 1993 року №
250 із змінами, а також Інструкції по інвентаризації основних засобів,
товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, доходів і витрат,
затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994
року № 69.

Для встановлення і приведення у відповідність даних бухгалтерського
обліку з фактичною наявністю нематеріальних активів на підприємствах не
рідше 1 разу на рік перед складання річного звіту здійснюється
інвентаризація нематеріальних активів.

Інвентаризація також проводиться :

у разі зміни матеріально-відповідальної особи (на день
приймання-передавання справ);

при встановленні фактів крадіжок або зловживань, пошкодженні цінностей;

у разі пожежі або стихійного лиха;

у разі реорганізації чи ліквідації підприємства.

Для проведення інвентаризації нематеріальних активів на підприємстві
створюється інвентаризаційна комісія, персональний склад якої
затверджується керівника.

У разі неповного складу інвентаризаційної комісії ьа відсутності
матеріально-відповідальних осіб інвентаризація не проводиться до
вирішення питання щодо відсутності члена комісії.

Основним завданням інвентаризації нематеріальних активів є не тільки
виявлення реальності визначення вартості виявлених матеріальних активів
з урахуванням зносу і законності їх оприбуткування, тобто наявності
відповідних документів.

Наявність нематеріальних активів реєструється в інвентаризаційних
описах. Після звірки даних описів з даними обліку встановлюється
розбіжності, причини яких з’ясовуються.

Члени інвентаризаційної комісії несуть відповідальність згідно з чинним
законодавством за достовірність даних, внесених до опису про
інвентаризованих об’єктів.

До опису забороняється вносити дані про залишки нематеріальних активів
із слів матеріально-відповідальних осіб за даними обліку, але без
перевірки їх фактичної наявності.

Записи в інвентаризаційному описі можуть проводитись при наявності
документів, які є підставою для взяття нематеріальних активів на облік,
а саме:

1) свідоцтва України на знак для товарів та послуг відповідно Закону
України ” Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” від 15.12
1993 р. № 3689 – ХП;

2) патенти на вихід у відповідності з Законом України ” Про охорону
прав на винахід і корисні моделі від05.12.93 року № 3691 -ХП;

3) патенти України на промисловий знак відповідно Закону України “Про
охорону прав на промислові зразки” від 05.12.93 р. № 3688-ХП;

4) свідоцтво на право займатися племінним ділом у відповідності з
Законом України “Про племінне тваринництво” від 15.12.93 р.3691 -ХП;

5) авторського договору чи договору з організаційними, які керують
майновими правами авторів на колективній основі, відповідно Закону
України ” Про авторські і суміжні права” від 23.12.93 р.;

6) патентів на сорт у відповідності з Законом України ” Про охорону
прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 року № 3116-Хп і доповнення до
цього Закону від 25.12.94 р. № 4042 – ХП;

7) дозвіл на виробництво, реалізацію і використання насіння відповідно
Закону України ” Про насіння” від 15.12.93 р. № 3690-ХП;

8) рахунків за працю по створенню програмного забезпечення;

9) рахунків за ноу-хау у відповідності з договором власника;

10) рахунків та документів, які підтверджують придбання місця на
товарних та фондових біржах;

11) договори чи акти про приймання наукових чи конструкторських
розробках;

12) рахунки на сплату вартості майнового комплексу, придбаного на
аукціоні і послідуючого розрахунку суми гудвілу при наявності різниці
між ціною придбання вартості активів фірми;

13) документів, які підтверджують організаційні витрати, які
представляють собою сукупність витрат, які понесені підприємством в
зв’язку з його створенням, а саме, витрат, які зв’язані з розробкою
засновницьких документів, сплатою за консультаційні послуги в
спеціальних організаціях, витрати на рекламу та інше.

При інвентаризації нематеріальних активів як таких, що не мають
матеріально-фізичних ознак, їх наявність встановлюється за документами,
що були підставою для оприбуткування, а також за документами якими
оформлені (тобто підтверджуються) майнові права. Програмне забезпечення
обчислювальної техніки перевіряється за наявністю відповідних носіїв,
пояснень та інструкцій щодо їх застосування. За усіма нематеріальними
активами інвентаризаційна комісією встановлюється наявність розпорядчого
документа керівника установи про затвердження строків використання
нематеріальних активів і методу їх амортизації.

Нематеріальні активи, що надходять під час інвентаризації, приймаються
матеріально-відповідальною особою у присутності членів інвентаризаційної
комісії та відносяться до окремого інвентаризаційного опису.

Результати інвентаризації відображаються у протоколі засідання
інвентаризаційної комісії. Протокол інвентаризаційної комісії має бути у
5-денний строк розглянутий і затверджений керівником підприємства.

Результати інвентаризації мають бути відображені в обліку та звітності
того місяця, в якому закінчена інвентаризація.

Нематеріальні активи , що виявлені у надлишку підлягають оприбуткуванню.

У випадку встановлення при інвентаризації помилкового віднесення на
витрати підприємства вартість нематеріальних активів суми понесених
витрат уточнюються з подальшим регулюванням сум прибутків та збитків.

1.4. Порядок нарахування зносу нематеріальних активів

В процесі свого використання нематеріальних активи поступово втрачають
властивості, які обумовлюють отримання економічних вигод внаслідок
фізичного і морального старіння.

В бухгалтерському і податковому обліку зменшення корисних властивостей
нематеріальних активів відбувається шляхом нарахування амортизації.

Згідно з П (С) БО 8 нарахування амортизації нематеріальних активів
здійснюється протягом терміну їх корисного використання, якій
установлюється підприємством при зарахуванні нематеріального активу на
баланс, але не більше 20 років. Визначення терміну “термін корисного
використання” дається у П(С ) БО 7 ” Основні засоби”, це період часу
протягом якого актив, як передбачається , буде використовуватися
підприємством, або обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство
планує отримати від використання активу.

П (С)БО 8 установлено, що при визначені терміну корисного використання
нематеріального активу слід урахувати термін корисного використання
подібних об’єктів, передбачу вальний моральний знос, а також правові та
інші аналогічні обмеження щодо терміну його використання.

Амортизація нематеріальних активів – це поступове віднесення витрат на
придбання виготовлення або поліпшення нематеріальних активів на
зменшення скоригованого доходу платника податку в межах норм
амортизаційних відрахувань, встановлених Законом України “Про
оподаткування прибутку підприємств”.

У зв’язку з набранням чинності національними положеннями (стандартами)
бухгалтерського обліку в порядку амортизації нематеріальних активів
відбулися такі зміни :

1) змінився перелік нематеріальних активів, на які, починаючи з
01.01.2000 р., нараховується знос;

2) змінився максимальний термін корисного використання нематеріального
активу, виходячи з якого розраховується сума амортизації в
бухгалтерському обліку;

3) розширився перелік методів нарахування амортизації нематеріальних
активів у бухгалтерському обліку.

Розглянемо ці зміни докладніше.

Як відомо, раніше, до 01. 01.2000 р., на такі нематеріальні активи, як
“ноу-хау”, гудвіл , товарні знаки, знос не нараховувався. Тепер же
ніяких обмежень з цього приводу в П(С)БО 8 не встановлено.

Згідно з п.25 П(С)БО 8 максимальний термін корисного використання
нематеріальних активів становить 20 років. Раніше цей термін для цілей
бухгалтерського обліку складав 10 років і збігався з терміном,
зазначеним у Законі України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР “Про
оподаткування прибутку підприємств”. У сучасних умовах важко собі
уявити, що реальний термін корисного використання такого нематеріального
активу, як програмне забезпечення, може досягати не тільки 20, але
навіть і 10 років. Тому, скориставшись наданим П(С) БО 8 правом,
підприємство може самостійно встановити термін корисного використання
нематеріальних активів, який менше 10 років. У примітках до фінансових
звітів по кожній групі нематеріальних активів обов’язково має бути
розкрита інформація про термін їх корисного використання.

Що стосується методів амортизації нематеріальних активів, то відповідно
до п.27 П (С)БО 8 метод амортизації нематеріального активу підприємство
обирає самостійно , виходячи з умов одержання майбутніх економічних
вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується
із застосуванням прямолінійного методу.

При визначні строку корисного використання об’єкта нематеріальних
активів необхідно враховувати :

строки корисного використання подібних активів;

передбачений моральний знос;

правові чи інші подібні обмеження відносно строків використання такого
об’єкту нематеріальних активів і ніші фактори.

Методологічні аспекти обліку амортизації нематеріальних активів
представлено за допомогою схеми

Схема Відображення в обліку амортизації нематеріальних активів

Амортизації підлягають витрати на придбання нематеріальних активів для
власного виробничого використання.

При розрахунку амортизованої вартості враховується також ліквідаційна
вартість нематеріальних активів, тобто їх залишкова вартість на момент
ліквідації.

Залишкова вартість об’єкта нематеріальних активів з ціллю нарахування
амортизації розраховується підприємством в наступних випадках:

1) коли існує невідказний обов’язок іншої особи відносно придбання
такого об’єкту в кінці строку його корисного використання;

2) коли ліквідаційна вартість об’єкта може бути визначена на основі
інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок буде
існувати в кінці строку корисного використання такого об’єкта.

Відповідно Закону України ” Про оподаткування прибутку підприємства” від
22.05.97 р. № 283/97 -ВР, з змінами і доповненнями, об’єктом нарахування
амортизації – видатки на придбання нематеріальних активів.

Видатки на придбання об’єкта нематеріальних активів включають в себе,
крім придбання, інші витрати, а саме: витрати на транспортні і строкові
платежі, а також інші витрати, які понесені в зв’язку з цим придбанням,
без урахування сплаченого податку на додану вартість, у випадку, коли
підприємство зареєстровано платником ПДВ, а придбані нематеріальні
активи планується використовувати в господарській діяльності.

Не включають в об’єкт нарахування амортизації: первісну вартість
нематеріальних активів, відносно чого підприємство не несло витрат на
придбання (тобто отримання як внесок засновників в установчому капіталі,
безкоштовне отримання), а також нематеріальні активи, які самостійно
вироблені на підприємстві.

Також не підлягає амортизації витрати підприємства, які понесені в
зв’язку з ремонтом та іншими видами поліпшення нематеріальних активів.

Амортизаційні відрахування проводяться до досягання залишкової вартості
об’єкта нематеріальних активів нецільового значення.

Сума амортизаційних відрахувань визначається за формулою :

Ан.а. – сума амортизаційних відрахувань окремого об’єкту нематеріального
активу на календарний квартал;

Кв – термін корисного використання нематеріальних активів;

Кі – коефіцієнт щорічної індексації;

Вп – первісна вартість окремого об’єкту нематеріального активу.

Балансова вартість об’єкта нематеріального активу визначається як
різниця між його первісною вартістю та сумою амортизації.

Бухгалтерський облік нарахованої амортизації ведеться на контрактивному
рахунку 13 ” Знос необоротних активів” субрахунок 3 “Знос нематеріальних
активів”. Нарахування амортизації відображається по кредиту даного
субрахунку, списання (зменшення) суми раніше нарахованої амортизації –
по дебету. Зменшення суми раніше нарахованої амортизації може
відбуватися в результаті : вибуття нематеріальних активів в зв’язку з їх
реорганізацією, внеску в уставний капітал інших об’єктів господарської
діяльності, їх безкоштовної передачі, ліквідації, списання в зв’язку з
недостачею чи порчею.

Аналітичний облік амортизації нематеріальних активів ведеться по видам
нематеріальних активів.

З ціллю узагальнення інформації про суму нарахованої амортизації по всіх
видах нематеріальних активів. Планом рахунків бухгалтерського обліку
активів, капіталу, зобов’язань і господарський операцій підприємства і
організацій, затверджених наказом Міністерства фінансів України від
30.11.99 р. № 201, передбачене рахунок 83 “Амортизація” субрахунок
3″Амортизація нематеріальних активів”. За дебетом вказаного рахунку
відображається сума нарахованої амортизації по всіх видах нематеріальних
активів, по кредиту – операції по включенню нарахованої амортизації в
витрати підприємства в звітному періоді.

Рахунок 83 “Амортизація” не має сальдо на кінець звітного періоду, тому
не відображається в балансі підприємства, оскільки виконує “транзиту”,
інформаційну функцію.

Рахунок 83 “Амортизація” використовується, якщо обліковою політикою
підприємства передбачено використання рахунку класу 8 ” Витрати за
елементами” для накопичення інформації про витрати за елементами.

Рахунки класу 9 “Витрати діяльності” можуть не використовувати малі
підприємства, які здійснюють облік витрат тільки за елементами.

Накопичення у дебеті рахунку 83 “Амортизація” сума амортизаційних
відрахувань в кінці місяця списується на рахунки витрат в залежності від
того, використовуються на конкретному підприємстві рахунки класу 9
“Витрати діяльності” чи ні.

В даному випадку сума нарахованої амортизації (в кінці року чи
помісячно) відноситься на рахунок 79 “Фінансові результати”.

У випадку, коли підприємство використовує рахунки обліку витрат класу 9
“Витрати діяльності”, суми амортизаційних відрахувань включають у
відповідні виробничі, адміністративні, збутові і інші види витрат.
Підприємства, виходячи з виробничих нужд, можуть використовувати рахунки
класу 8; 9 одночасно, в даному випадку сума нарахованої на нематеріальні
активи амортизаційні відрахування на рахунку 83 ” Амортизація” з
послідуючим списанням Ії чи в кореспонденцію з рахунка 23 “Виробництво,
чи по рахункам класу 9.

Розглянемо відмінності нарахування амортизації нематеріальних активів в
бухгалтерському і податковому обліку.

Як зазначалося вище у відповідності з П(С)БО 8 в бухгалтерському обліку
амортизації підлягають всі нематеріальні активи, зараховані на баланс
підприємства, тобто які обліковуються на рахунку 12. ” Нематеріальні
активи”.

В податковому обліку витрати:

пов’язані з научно – технічним обслуговуванням господарської діяльності;

на виготовлення і раціоналізацію господарських процесів;

3) проведення дослідницьке – експериментальних і конструкторських робіт;

4) виготовлення і дослідження моделей і зразків, зв’язаних з основною
діяльністю податкоплатильщика;

5) по виплаті роялті і придбаного нематеріальних активів (крім тих, що
підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності
платника податку включаються в склад валових витрат і не амортизується
(п.п.5.4.2. п.5.4 ст. 5 Закону України ” Про оподаткування прибутку
підприємства”).

Конкретний перелік витрат, а також документи, які підтверджують
правомірність віднесення указаних витрат на винахідництво і
раціоналізацію господарських процесів у відповідності з пп.5.4.2 п.5.4.
ст.5 Закону про прибуток, визначаються в Методичних рекомендаціях по
віднесенню витрат подвійного значення в склад валових витрат,
затверджених наказом Міністерства України по ділах науки і технології
від 21.01.99 р. № 15 “Потреба відмітити, що даний документ не
зареєстрований в Міністерстві юстиції і носить роз’яснювальний і
рекомендаційний характер.

Ще раз треба приділити увагу на строк служби нематеріальних активів. В
бухгалтерському обліку ( п.4 ПБО 8) актив зі строком служби менш ніж 1
року не визнається нематеріальним і відноситься на витрати. В
податковому обліку строк служби для признання активу нематеріальним не
має значення. У відповідності з п.1.2 ст.1 Закону про прибутки,
нематеріальними активами визнаються об’єкти інтелектуальної, в тому
числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані
об’єктом права власності платника.

Крім того, не підлягають амортизації в податковому обліку (п.8.1 ст.8
Закону про прибутки)і вартість безкоштовно отриманих нематеріальних
активів.

Особливості має порядок нарахування амортизації на такий вид
нематеріальних активів, як гудвіл, який представляє собою різницю між
вартістю придбання актива і його балансовою вартістю (регламентується
Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 19 “Об’єднання
підприємств” , затверджених наказом Міністерства фінансів України від
7.07.№ 163), а не витрати на підвищення ділової репутації підприємства
(регламентуються ПБО 8) .

Відповідно п.10 ПБО 19 первісна вартість гудвіла зменшується щомісячним
рівномірним нарахуванням амортизації на протязі строку його корисного
використання, але не більше 20 років.

Строк корисного використання гудвілу визначається з урахуванням:

Прогнозуючого строку діяльності підприємства .

Нормативно правових актів чи контрактів, які впливають на строк
корисного використання .

Зміни попиту на продукцію (роботи, послуги підприємства і інше).

Первісна вартість об’єктів нематеріальних активів може зменшуватися
внаслідок зменшення їх корисності.

Втрати від зменшення корисності нематеріальних активів в бухгалтерському
обліку входять до складу витрат звітного року з збільшенням в балансі
суми амортизації нематеріальних активів, а з вартості об’єктів,
відображених в обліку по переоціненій вартості з зменшенням переціненої
вартості об’єкта нематеріальних активів.

Якщо нема причин для зменшення корисності об’єкта нематеріальних
активів, то збитки від зменшення корисності об’єкта за попередні періоди
виключаються у відповідній сумі методом сторно з суми витрат звітного
періоду і з суми зносу об’єкта нематеріальних активів, відображених в
обліку за первісною вартістю, такі витрати входять в склад доходів з
збільшенням переоціненої вартості об’єкта нематеріальних активів.

Розглянемо порядок нарахування, відображення в бухгалтерському і
податковому обліку амортизації нематеріальних активів на числових
прикладах.

Приклад 1.

Підприємством, яке використовує рахунки обліку витрат класу 1 : 9,
придбано комп’ютерна програма:

вартість придбання складає 2000 грн., крім того ПДВ (20%) – 400 грн.;

вартість витрат на встановлення програми складає 500 грн., крім того ПДВ
(20%) – 100 грн.

Таким чином, первісна вартість комп’ютерної програми складає 2500 грн.

З урахуванням всіх зобов’язань, відповідно наказу по підприємству строк
корисного використання даної комп’ютерної програми складає 5 років.

Планується (тобто є письмова згода іншого підприємства у вигляді листа)
що при досягненні залишкової вартості комп’ютерної програми 500 грн.
(ліквідаційна вартість) вона буде реалізована .

Таким чином, об’єктом для нарахування амортизації є 2000 грн. (500 грн.
– 5000 грн.).

Місячна сума амортизації до відображення в бухгалтерському обліку
складає :

2000 : (5 х 12) = 33 грн.33 коп.

Місячна норма амортизації, розрахована з ціллю ведення податкового
обліку ( тобто без обліку ліквідаційної вартості об’єкта нематеріальних
активів), складає :

2500 : (5 х 12) = 41 грн.67 коп.

Розглянемо порядок відображення даних операцій в бухгалтерському і
податковому обліку.

Бухгалтерський облік :

відображається нарахування амортизації на комп’ютерну програму.

Дт 83 – 33, 33

Кт 133

відображається списання нарахованої амортизації в кінці місяця

Дт 92 – 33,33

Кт 83

Податковий облік :

Місячна сума амортизації (41 грн. 67 коп.) відображається у валових
витратах.

Приклад 2.

Підприємство у відповідності з п.1 Наказу Державної податкової
адміністрації України ” Про спрощення процедури звітності в податкові
органи” від 27.11.98 р. № 581 придбано програмне забезпечення –
комп’ютерну програму “Звітність”.

Підприємство для нарахування амортизації в бухгалтерському обліку
вибрало лінійний метод нарахування. Строк корисного використання даної
програми – 3 роки (36 місяців). Початкова вартість даної програми 6000
грн., крім того ПДВ -120 грн.

Амортизація нарахована методом прямолінійного списання з 01.01.2000 р.,
виходячи з 4 х строку корисного використання:

600 : 36 = 16,67 (грн.) – щомісячна величина амортизації.

Ускладнімо задачу і добавимо в умову наступне:

Підприємство сплатило 150 грн., крім того ПДВ – 30 грн., для модифікації
даної програми під нові форми звітності у відповідності з вступившими в
силу ПБО. Крім того, було оплачено за сервісне обслуговування – 50 грн.,
крім того ПДВ – 20 грн.

Строк корисного використання даної програми з урахуванням морального
старіння – 2,5 роки (30 місяців).

Амортизація підлягає тільки первісна вартість програми – 600 грн.

Щомісячна величина амортизації :

600 : 30 = 20 (грн.), отже річна :

20 х 12 = 240 (грн.)

Витрати на модифікацію і сервісне обслуговування у відповідності з ПБО 8
не є нематеріальними активами і відносяться на фінансові результати
звітного періоду.

Балансова вартість комп’ютерної програми на 31.12. 2001 р. склала:

600 – 240 – 360 грн.

І на останок підкреслимо основні розходження між порядком нарахування,
відображення в бухгалтерському і податковому обліку амортизації
нематеріальних активів :

1. Об’єкти нарахування амортизації для бухгалтерського і податкового
обліку значно відрізняються один від одного.

2. Існує невідповідності граничних строків нарахування амортизації: в
бухгалтерському обліку – 20 років, а в податковому – 10 років.

3. Діючим податковим законодавством не передбачений облік ліквідаційної
вартості при здійснені амортизації нематеріальних активів.

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ

2.1 Організаційна-економічна характеристика Житомирського державного
центру стандартизації, метрології та сертифікації (ЖДЦСМС)

Метою діяльності ЖДЦСМС є виконання державних функцій у сфері
стандартизації, метрології та сертифікації, а також державного нагляду
за дотриманням вимог стандартів, норм та правил якості продукції на всіх
етапах життєвого циклу виробництва. Центром здійснюється державний
нагляд на території 22 районів Житомирської області, з 1719 населеними
пунктами.

Державну метрологічну службу у м. Житомирі започатковано 1924 року, як
відділення Київської палатки мір та ваги.

1931 року повірочні палатки мір та ваги скасовуються, а натомність
утворюються органи центрального управління мір та ваги (ЦУМІРВАГ). На
базі відділення Київського ЦУМІРВАГ 1937 року було організовано
Житомирське управління мір і ваги.

22 вересня 1937 року Житомир стає обласним центром, а управління,
відповідно – Житомирським обласним управлінням мір і ваги.

У ході реорганізацій і змін назв, з 1996 року встановилася нинішня назва
– Державний центр стандартизації, метрології та сертифікації .

Лабораторія випробувань Житомирського державного центру стандартизації,
метрології та сертифікації у числі перших в Україні акредитована у
Системі УкрСЕПРО. Випробування проводяться на підставі угод, за заявками
організацій та підприємств, а також в порядку держнагляду на
відповідність обов’язковим та факультативним вимогам нормативних
документів, які діють в Україні: державний і міждержавних стандартів,
медико-біологічних вимог, тимчасово допустимих рівнів, тощо.

Технічна компетентність дозволяє :

визначити наявність у харчових продуктах токсичних елементів (Рb, Cb,
Hb, Cu, Zn, Fe, As, радіонуклідів, мікотоксинів);

оцінювати залишкову кількість пестицидів і нітратів;

виявляти шкідливі домішки в алкогольних напоях (альдегіди, сивушні
масла, метиловий спирт);

проводити широкий спектр випробувань харчової продукції та
фізико-хімічними показниками;

проводити випробування керамічних виробів на наявність токсичних
елементів та кисло стійкість.

Випробувальна лабораторія Житомирського ДЦСМС перша в Україні
акредитована у Системі сертифікації TSE (марка TSE визначається у 46
країнах світу) Республіки Туреччини на випробування керамічного посуду.
Також виконуються випробування на замовлення. При цьому гарантуються
метрологічна точність, прозорість процедур і методик випробувань,
достовірність результатів їх конфіденційність.

Метрологічний відділ Житомирського ДЦСМС, акредитований Держстандартом
України, забезпечує єдність та достовірність вимірювань в усіх сферах
виробництва свого регіону шляхом:

повірки, метрологічної атестації та калібровки засобів вимірювань;

точні та високоточні вимірювання в усіх галузях;

атестації та акредитації аналітичних, випробувальних і вимірювальних
лабораторій;

аналізу стану вимірювань, в усіх галузях народного господарства;

ліцензування ввезення в Україну засобів вимірювань, їх повірки та
атестації;

повірки іонізуючих засобів вимірювань;

державного нагляду за застосуванням засобів вимірювань у сферах
інтересів держави і споживачів.

Житомирський ДЦСМС має сучасне обладнання, взірцеві засоби вимірювань,
які знаходяться у містах: Житомир, Бердичів, Коростень,
Новоград-Волинський.

Житомирський ДЦСМС одним із перших в Україні акредитований в українській
національній системі сертифікації продукції УкрСЕПРО і має повноваження
Органу із сертифікації таких видів продукції:

фарфоро-фаянсового та керамічного посуду;

виробів із скла;

харчової продукції та продовольчої сировини;

електропобутового та деревообробного обладнання;

нафтопродуктів;

будівельних матеріалів, виробів і конструкцій;

виробів легкої промисловості (панчішно – шкартпеткові);

послуг (автосервісу, громадського харчування, готельних, туристських).

Повноваження Житомирського ДЦСМС передбачають:

визначення сертифікатів відповідності, визнаних у країнах, з якими
Україна має угоду про взаємне визнання робіт із сертифікації;

обстеження (атестацію) закордонних і вітчизняних виробництв серійної
продукції з видачею сертифікату відповідності на 1 (2) роки;

сертифікацію окремих виробів або партій вітчизняної або імпортної
продукції;

виконання функцій всеукраїнського базового організаційно-методичного
Центру із сертифікації посуду фарфорового, фаянсового, керамічного та
виробів із скла згідно наказу Держстандарту України № 564 від 23.12.96
р.

Рішення про видання сертифікатів відповідності приймаються на підставі
випробувань продукції, які виконуються у випробувальній лабораторії
Житомирського ДЦСМС або в акредитованих лабораторіях області.

Житомирський ДЦСМС підтримує в актуальному стані фонд нормативної
документації (понад 25 тис.), діючої на території України: державні
стандарти України (ДСТУ), міждержавні стандарти (ГОСТ), міжнародні
стандарти (ІSO, IEC, EN), технічні умови (ТУ), зареєстровані у Центрі.

На базі фонду замовникам пропонується:

розробка технічних умов на продукцію;

експертиза та державна реєстрація ТУ і змін до них;

тематичний пошук інформації;

копіювання нормативної документації;

довідково-інформаційні послуги.

Центр є юридичною особою. Він здійснює свою діяльність на основі і у
відповідності з існуючим законодавством України та Статуту ЖДЦСМС.

Центр веде самостійний баланс, має розрахунковий та інші рахунки в
банку, круглу печатку з зображенням Державного гербу України, штампи зі
своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, фірмові бланки.

Майно Центру складають основні фонди та оборотні кошти, а також
цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі Центру. і
Джерелами формування майна Центру є:

майно, яке передане йому органами державного управління;

доходи отримані від реалізації робіт і послуг, а також від інших видів
фінансово – господарської діяльності;

кредити банків та інших кредиторів;

бюджетне фінансування проведення державного нагляду;

капітальні вкладення;

придбання майна іншого підприємства;

інше майно, що придбане на засадах, які заборонено чинним
законодавством.

Центр самостійно планує свою господарську діяльність. Визначає основні
напрямки своєї діяльності у відповідності з галузевими
науково-технічними прогнозами та програмами, кон’юнктури ринку
продукції, послуг та економічної ситуації.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської
діяльності Центру є прибуток.

Чистий прибуток Центру, що залишається після покриття матеріальних та
прирівняних до них витрат, оплати праці, відрахування в галузеві фонди,
внесення передбачених чинним законодавством України податків та інших
платежів до бюджет, знаходиться в повному його розпорядженні.

Джерелом коштів на оплату праці працівників Центру є частина доходу,
отриманого в результаті його господарської діяльності. Джерелом коштів
на оплату праці працівників Центру, які здійснюють державний нагляд, є
кошти державного бюджету, а також частина коштів отриманих від
господарської діяльності. Центру.

Джерелами формування фінансових ресурсів Центру є прибуток (доход),
амортизаційні відрахування та інші надходження.

Матеріальні заохочення, соціально-культурні заходи проводяться за
спільним рішенням директора та трудового колективу або уповноваженого
ним органу.

Середньоспискова чисельність працівників в 2001 р. склала 97 чоловік.

Управлінням Центром здійснює його директор.

Директора наймає Орган управління майном шляхом укладання з ним
контракту. Директор самостійно визначає структуру управління та
встановлює штати.

Заступник директора Центру, керівники та спеціалісти структурних
підрозділів призначаються на посаду і знімаються з посади директором
Центру.

В безпосередньому розпорядженні директора знаходиться його штатний
апарат в т.ч. секретар-референт та юрисконсульт.

Оскільки середньоспискова чисельність працівників Центру становить 97
чоловік, то достатньо одного заступника директора.

Заступник директора є заступником з економічних, технічних та кадрових
питань.

Головному бухгалтеру підпорядковані функції бухгалтерського обліку,
статистичної звітності, економічного аналізу стану підприємства,
проведення внутрішнього аудиту.

В загальній чисельності працівників Центру працівники з

вищою освітою складають – 80 %;

середньою спеціальною освітою – 17 %;

середньою освітою – 3 %.

Організацію робіт по підготовці та підвищенню кваліфікації державних
повірників та інших спеціалістів, загальне методичне керівництво цими
роботами та контроль за їх здійснює Держстандарт.

Підготовка державних повірників і спеціалістів здійснюється учбовими
закладами Держстандарту.

Особи, що не підвищували кваліфікацію у вказаний період, до атестації у
якості державного повірника не допускаються.

Підготовка та підвищення кваліфікації державних повірників, державних
інспекторів та інших спеціалістів здійснюється з метою забезпечення
необхідної професійної кваліфікації осіб, яким доручено проведення
державного нагляду за засобами вимірювань, проведення робіт в галузі
сертифікації продукції та послуг.

Підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів Центру проводяться
диференційовано з урахуванням специфіки задач, основних прав та
обов’язків.

Особи, яким доручається виконання робіт по метрології, стандартизації та
сертифікації підлягають обов’язковій атестації на право проведення
робіт, що зазначені у посадових інструкціях.

Атестація проводиться раз в 3 роки, з метою визначення можливості
використання посадових осіб Держстандарту та відомств, що мають право
державної повірки засобів вимірювань, в якості державних повірників,
підвищення ефективності їх діяльності, забезпечення кваліфікаційного
контролю за станом засобів вимірювань, посилення відповідальності за
доручену справу.

Задачі атестації:

оцінка професійної підготовки, ділових якостей осіб, що здійснюють
державний нагляд;

підвищення продуктивності праці, професійного рівня працівників.

Управління формуванням фінансових результатів

Предметом управління формуванням власних фінансових ресурсів є
визначення потреби у власних фінансових ресурсах для реалізації
економічної стратегії підприємства, підтримання його фінансової
стійкості та досягнення цільової фінансової структури капіталу. Головна
увага в процесі управління приділяється підвищенню розміру чистого
прибутку, який спрямовується на виробничий розвиток, а також формуванню
ефективного потоку амортизаційних відрахувань.

2.2. Документування операцій з руху нематеріальних активів

Надходження нематеріальних активів на підприємство повинно бути
оформлено першим чином ПБО 8 “Нематеріальні активи” обговорює тільки
порядок оцінки і обліку нематеріальних активів і не торкається питання
порядку оприбуткування та підтвердження первинними документами
надходження нематеріальних активів. Проте ст.9 Закону “Про
бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.99 року
№ 996 -ХІV оговорюється, що основою для бухгалтерського обліку
господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти
здійснення господарський операцій. Первинні документи повинні бути
складані під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо
– безпосередньо після Ії закінчення.

Первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях
і повинні мати такі обов’язкові реквізити:

назву документа (форми);

номер документа;

дату складання;

місце складання або видачі (назва міста чи іншого пункту, де видається
розпорядчий, організаційний чи колегіальний документ ) ;

зміст оформленої господарської операції (розкривається об’єкт
документування);

вимірники господарської операції. Вони можуть бути натуральними (в
одиницях маси, ваги тощо), трудовими (в людино-годинах), грошовими.
Відсутність вимірників в документі позбавляє його обліково-розрахункової
основи;

підписи відповідальних осіб;

назви, а в деяких випадках адреси і поточні рахунки в банках сторін
(юридичних та фізичних осіб), що беруть участь в господарській операції,
яка відображена в даному документі.

Крім цього, бухгалтер повинен звертати увагу на написання порядкових
цифр, що означають дні місяця та номери місяців року, із зазначеннями
менше 10 (десяти). Неправильно, наприклад, писати : 2.3.96 р., а
правильно 02.03.96 р.; будь-які помилки при запису дати в документі
можуть призвести до плутанини, коли незрозуміло – чи є даний документ
старим, чи все ж поточним.

Вихідний номер пишуть – № 04-12/99, де 04 – шифр структурного
підрозділу, 12- – автор документу; 99- реєстраційний номер документу за
журналом обліку вхідних документів та канцелярії. Посилання на індекс та
дату вхідного документа має включати дату та індекс, вказані у документі
організації, що склала або видала документ, на який дається відповідь.
Наприклад: 20-29/56 від 04.02.96 р.

Первинний документ , в якому немає назви та відповідних атрибутів хоча б
однієї із сторін господарської операції, втрачає свою адресність і не
може бути достовірним.

У разі складання та зберігання первинних документів на машинних носіях
інформації підприємство зобов’язане за свій рахунок виготовити їх копії
на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а
також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх
повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання
несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних
документах то забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого
строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів
бухгалтерського обліку та недостовірність відображення у них даних
несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Первинні документи можуть бути вилучені у підприємства тільки за
рішеннями відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень,
передбачених законами. Посадова особа підприємства має право в
присутності представників органів, які здійснюють вилучення, зняти копії
документів, що вилучаються.

Для нематеріальних активів немає затверджених типових форм обліку, тому
треба користування формами первинної облікової документації,
передбаченої для основних фондів, до яких додаються документи, що
описують сам об’єкт або порядок його використання, а також документи, що
підтверджують та або інші майнові права підприємства.

Для основних засобів первинний облік здійснюється на підставі актів
приймання – передачі (внутрішнього переміщення), актів оцінки,
засновницького договору, рахунків – фактур, актів на списання основних
засобів, актів інвентаризації, розрахунку бухгалтерії тощо.

У відповідності з Вказівками по організації бухгалтерського обліку в
Україні, затвердженими Наказами Міністерства фінансів України від
07.05.93 року № 25 зі змінами та доповненнями надходження і
оприбуткування будь-якого об’єкту нематеріальних активів на підприємстві
повинно бути оформлено відповідно первинним документам, в якому
наводяться детальна характеристика об’єкта, його первісна вартість,
термін корисного використання, норма зносу, підрозділ, де
використовуватися об’єкт, підписи посадових осіб, які прийняли об’єкт,
додані документи, в яких описується сам об’єкт нематеріальних активів
або порядок його використання.

Оприбуткування нематеріальних активів здійснюється на підставі таких
документів:

свідоцтво на право користування;

патентів;

актів приймання робіт на розробку програмного забезпечення;

протоколів про внесення нематеріальних активів до статутного фонду:
узгодження їх вартості.

У випадку придбання будь-яких авторських прав відображення їх в обліку
може бути здійснення на підставі договору з юридичною або фізичною
особою – продавцем цих авторських прав.

Для відображення в обліку придбання “ноу-хау” підприємства повинно мати
в розпорядженні повний вербальний (словесний) та відображаючий його
опис.

Згідно з Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернених та
використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом
Міністерства фінансів України від 16.05.96 р. № 99, яка діє з 01.10.96
р., нематеріальні активи, як й інші товарно-нематеріальні цінності,
купуються підприємствами за плату або безоплатно тільки за довіреністю
отримувачів.

2.3. Синтетичний та аналітичний облік нематеріальних активів.

Для обліку нематеріальних активів, відносно до Інструкції про
застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу,
зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій,
затвердженої наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, використовується
рахунок 12″Нематеріальні активи”.

Рахунок 12 “нематеріальні активи” призначений для обліку і узагальнення
інформації про наявність і рух нематеріальних активів. По дебету цього
рахунку відображається придбання або отримання в результаті розробки
(від інших фізичних або юридичних осіб) нематеріальних активів, а по
кредиту – вибуття внаслідок продажу, безоплатної передачі або
неможливості отримання підприємством в подальшому економічних вигод його
використання, а також суми уцінки нематеріальних активів. Цей рахунок є
активним балансовим, призначення для обліку господарських засобів.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного
об’єкта за відповідними групами.

Субрахунки до рахунку 12 та види нематеріальних активів представлені в
таблиці 2.3.1

Таблиця 2.3.1.

Структура рахунку 12 ” Нематеріальні активи”

Субрахунки Види нематеріальних активів

121. “Права користування природними ресурсами” Права користування
надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною
інформацією при природне середовище

122. “Права користування майном” Права користування земельною ділянкою,
будівлею, право на оренду приміщень тощо.

123. “Права на знаки для товарів і послуг” Права на товарні знаки,
торгівельні марки, фірмові назви тощо.

124. “Права на об’єкти промислової власності” Права на винаходи, корисні
моделі, промислові знаки, сорт рослин, породи тварин, “ноу-хау”, захист
від недобросовісної конкуренції.

125. “Авторські і суміжні з ними права” Права на літературні і музична
твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо.

126. ” Гудвіл” Перевищення вартості придбання над часткою покупця у
справедливій вартості придбаних активів і зобов’язань на дату придбання.

127. “Інші нематеріальні активи” Право на здійснення діяльності,
використання економічних та інших привілеїв тощо.

Рахунок 19 “Негативний гудвіл” призначений для ведення обліку зменшення
вартості негативного гудвілу з моменту його виникнення. По дебету цього
рахунку відображається сума негативного гудвілу, який визнано доходом, а
по кредиту – вартість виникнення негативного гудвілу. Цей рахунок є
пасивним, балансовим, призначений для обліку господарських засобів.

На рахунок 19 ведеться облік зменшення вартості негативного гудвілу з
моменту його виникнення в процесі :

1) діяльності придбаного підприємства, що прогнозується з
обчислювальними збитками в майбутньому;

2) корисного використання (амортизації придбаних необоротних активів);

3) у разі перевищення справедливої вартості придбаних нематеріальних
активів над вартістю негативного гудвілу.

Норми П(С)БО 8 не поширюються на гудвіл. при обліку операцій, пов’язаних
зі зміною вартості негативного гудвілу, слід використовувати П(С)БО 19
“Об’єднаним підприємством”.

Порівнюючи положення “старих” і нових нормативних документів, що
регламентують порядок бухгалтерського обліку нематеріальних активів,
хотілося б зазначити таке.

Як відомо, раніше вкладення підприємства у придбання об’єктів
промислової та інтелектуальної власності, майнових прав, програмних
продуктів з метою подальшого продажу до складу нематеріальних активів не
зараховувалися.

Аналізуючи положення П(С) БО 8, можна дійти висновку, що і в умовах дії
національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку придбані
підприємством вищезазначені об’єкти з метою їх подальшого продажу також
не включаються до складу нематеріальних активів. Аргументом на
підтвердження правильності цього висновку є в першу чергу саме
визначення нематеріальних активів, наведення в П(С)БО 8. Нематеріальний
актив – це нематеріальний актив, який …утримується підприємством з метою
використання протягом періоду більше одного року (або одного
операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва,
торгівлі, адміністративних цілей або надання в оренду іншим особам.
По-друге, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9
“Запаси”, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від
30.10.99 р. № 246, активи, які утримуються підприємством для подальшого
продажу за умови звичайної господарської діяльності, зараховуються до
складу запасів. Отже, придбані з метою подальшого продажу об’єкти
промислової та інтелектуальної власності, майнових прав, програмних
продуктів повинні відображатися на рахунку 28 “Товари”.

Аналітичний облік нематеріальних активів ведеться за видами та окремими
об’єктами нематеріальних активів (авторські права, права на користування
земельними ділянками, програмне забезпечення обчислювальної техніки).

Аналітичний облік нематеріальних активів і їх зносу всі підприємства,
крім малих, ведуть в Відомості обліку нематеріальних активів,
нарахованої амортизації (зносу) по формі ВНА – 1, затвердженої наказом
Міністерства фінансів України від 11.02.98 р. № 30.

Малі підприємства, які ведуть бухгалтерський облік у відповідності з
вказаними про склад і порядок заповнення облікових регістрів малими
підприємствами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від
31.05.96 р. № 112 аналітичний облік нематеріальних активів і їх зносу
ведуть у відповідності з п.2 даних Наказів.

2.4 Відображення інформації в облікових регістрах та звітності про
рух нематеріальних активів.

Для обліку та реєстрації господарських операцій підприємства
застосовують різноманітні за формою, змістом , способом відображення і
нагромадженням інформації облікові регістри. Склад облікових регістрів,
які ведуться на конкретному підприємстві, залежить від прийнятої на
підприємстві форма бухгалтерського обліку.

Під словом “регістр” (від латин. “registrum”) в бухгалтерському обліку
розуміють різні види таблиць, в які записують дані з первинних
документів.

Записи в облікових регістрах базуються на інформації з ретельно
перевірених первинних документів, тому й самі регістри набувають
доказової сили при використанні їх показників для аналізу господарської
діяльності підприємства, при контролі за станом засобів та при виявленні
результатів господарювання.

Облікові регістри є носіями даних певної форми, побудовані відповідно
до економічного групування інформації при активи, капітал та
зобов’язання економічного суб’єкта.

Вони існують для відображення господарських операцій на рахунках
бухгалтерського обліку ( для збереження деталей інформації в розрізі
доходів та витрат, сум боргу перед постачальниками та сум, які повинні
сплатити замовники тощо).

Сьогодні на великих підприємствах широко застосовується
журнально-ордерна форма обліку. Вона ґрунтується на застосуванні
журналів-ордерів, де збираються і систематизується дані первинних
документів , необхідні для синтетичного і аналітичного обліку. Для
кожного рахунку у відповідному журналі-ордері зазначаються суми всіх
господарських операцій, що проходять по кредиту, а також номери
рахунків, дебет яких змінюється в результаті цієї операції. Всі
господарські операції записуються в хронологічному порядку на підставі
первинних документів. Однак при великій кількості документів, які
відображають однорідні операції, ведуться накопичувальні (допоміжні)
відомості, а в кінці місяця їх підсумкові дані переносять до
журналів-ордерів. В кожному журналі – ордері відображаються господарські
операції по одному або по декількох взаємопов’язаних синтетичних
рахунках. Підсумки журналів-ордерів переносяться в Головну книгу, в якій
виводяться кінцеві залишки по всіх рахунках, необхідні при складанні
нового балансу за звітний період.

Журнали-ордери – це бланки, виготовлені друкарським способом, в яких
зазначаються коди (шифри) і найменування кореспондуючих рахунків по
операціях, що обліковуються в даному журналі-ордері, Журнали-ордери
відкривають на місяць на окремій синтетичний рахунок або групу
синтетичних рахунків.

Кожному журналу – ордеру присвоюється постійний номер.

В кожному журналі-ордері накопичуються кредитові обороти декількох
рахунків, коди яких зазначені на титульній сторінці журналу-ордеру. Так,
по рахунку 12 “Нематеріальні активи” ведеться журнал-ордер № 13, а по
рахунку 19 ” Негативний гудвіл” – журнал-ордер № 5 (див. додаток ). Як
вже зазначалося раніше, на підприємстві первинних документів рух
нематеріальних активів протягом звітного періоду відображається в
облікових регістрах (журналах – ордерах), інформація яких потім
використовується для заповнення Головної книги та форм звітності.

Звітність – це система узагальнюючих (взаємопов’язаних показників стану
та використання основних та оборотних засобів, про джерела їх
формування, фінансові результати, напрямки використання прибутку тощо.
Вона дозволяє визначити загальну вартість майна, вартість мобільних
(оборотних) засобів, величину власних та залучених коштів підприємства).

Методологічно та організаційно звітність є невід’ємним елементом всієї
системи бухгалтерського обліку та виступає завершальним етапом
облікового процесу, що обумовлює органічну єдність показників, які в ній
відображаються, з первиною документацією та обліковими регістрами.

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для
прийняття відповідних рішень повної, правдивої, неупередженої про
фінансові результати діяльності та фінансовий стан підприємства. Тобто
фінансова звітність повинна задовольняти інтереси користувачів, якими є
юридичні та фізичні особи.

Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність
в Україні” фінансова звітність підприємств включає 5 річних форм :

Баланс (форма № 1);

Звіт про фінансові результати (форма № 2);

Звіт про рух грошових коштів (форма № 3);

Звіт про власний капітал (форма № 4);

Примітки до звітності (форма № 5).

Бухгалтерський баланс – це спосіб узагальненого відображення в грошовій
оцінці стану господарських засобів джерел їх утворення на певну дату у
формі звітної таблиці, складаної для внутрішніх та зовнішніх
користувачів з метою прийняття ними управлінських та інвестиційних
рішень. Зміст , форма балансу та загальні вимоги до розкриття його
статей регламентується національним П(С)БО 2 “Баланс”.

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання користувачам
повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати,
прибутки, збитки від діяльності підприємства за звітний період.

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання достовірної
інформації про грошові надходження і виплати суб’єкту господарської
діяльності в звітному періоді.

Мета складання Звіту про власний капітал – надання користувачам
узагальненої інформації про всі доходи і витрати, що впливають на
власний капітал підприємства протягом звітного періоду, а також про інші
зміни власного капіталу, що дає можливість оцінити зміни в фінансовому
стані і причини таких змін.

Що стосується розкриття інформації про нематеріальні активи в
фінансовій звітності, то нематеріальні активи (рахунок 12 “Нематеріальні
активи”) відображаються в Балансі (ф. № 1) в І розділі активу Балансу в
ряду 0111, та в Примітках до фінансової звітності (ф. № 5) ряд 010,0170.
Знос нематеріальних активів (рахунок 13 “Знос необоротних активі “)
відображається в І розділі активу балансу в р. 012, та в Примітках до
фінансової звітності р.010,260. Негативний гудвіл (рахунок 19
“Негативний гудвіл) в балансі відображається також в активі І розділу
балансу в р.070, та в “Примітках до фінансові звітності (ф. № 5) –
р.070.

2.5 Витяг із Наказу про облікову політику щодо ведення обліку
нематеріальних активів.

Формування ринкової економіки, наявність різних форм власності,
розширення міжнародних економічних зв’язків вітчизняних підприємців є
основною для впровадження в організацію бухгалтерського обліку облікової
політики. В економічній літературі вона трактується таким чином :
облікова політика – це сукупність конкретних методів і форм ведення
бухгалтерського обліку, що обирається підприємством виходячи із
загальноприйнятих правил та особливостей своєї діяльності для
підготовки та надання фінансової звітності.

Облікова політика є складовою частиною фінансової звітності і повинна
розроблятись самостійно кожним підприємством в Україні, зареєстрованим у
встановленому законодавством порядку. Основна Ії мета – забезпечити
одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан
підприємства його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової
звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Сукупність свободи підприємства у формуванні облікової політики
обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку,
представленого відповідними методиками та обліковими процедурами, серед
яких містяться альтернативні варіанти. Вона визначається можливістю
вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, складу бухгалтерських
рахунків тощо. Отже, облікова політика підприємства – це не просто
сукупність способів ведення обліку, обраних відповідно до умов
господарювання, але й вибір методики обліку, яка надає можливість
використати різні варіанти відображення фактів господарського життя в
обліку ( залежно від поставлених цілій). Іншими словами, облікову
політику в широкому розумінні можна визначити як управління обліковим, а
у вузькому як сукупність способів ведення обліку (вибір ) підприємством
методик ведення обліку).

Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік
документів, що використовуються для первинного відображення
господарських операцій, а також перелік облікових регістрів, необхідних
для накопичення (систематизації інформації).

Перелік первинних документів повинен бути затверджений в наказі або
розпорядженні керівника підприємства про облікову політику. До них
відноситься :

робочий план рахунків бухгалтерського обліку, що містить синтетичні та
аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку у
відповідності до вимог своєчасності та повноти обліку та звітності;

форми повинних облікових документів, що застосовуються для оформлення
фактів господарської діяльності, за якими не передбачені типові форми
первинних облікових документів, а також форми документів для внутрішньої
бухгалтерської звітності;

порядок проведення інвентаризації активів та зобов’язань;

методи оцінки активів та зобов’язань;

правила документообігу та технологія обробки облікової інформації;

порядок контролю за господарськими операціями;

інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.

Підготовка наказу про облікову політику підприємства на практиці досить
трудомісткою справою і вимагає від учасників цього процесу неабияких
здібностей, комплексних знань всіх процесів, які відбувались на
підприємстві, за його межами в минулому, здійснюються зараз і
проводитимуться в майбутньому. Все це потребує ґрунтовного аналізу подій
і фактів, вміння бачити перспективу, неординарна мислити тощо. (Наказ
про облікову політику ЖДЦСМС див. в додатку № ).

Наказ про облікову політику повинен складатися з таких розділів
(рис2.5.1).

Наказ про облікову політику

Преамбула

Розділ І . Мета обліку.

Розділ П. Техніка обліку .

Розділ Ш. Організаційно-технічні аспекти.

Рис. 2.5.1. Зміст наказу про облікову політику.

В преамбулі до наказу про облікову політику вказуються основні
нормативні документи, якими керуються при веденні бухгалтерського обліку
на підприємстві. також в цій частині вказуються відповідальні за
організацію та ведення бухгалтерського обліку на підприємстві, а також
форми організації бухгалтерського обліку (бухгалтерська служба на чалі з
головним бухгалтером, користування послугами аудиторської фірми, ведення
обліку самим керівником тощо).

При формуванні облікової політики підприємства слід орієнтуватись на
діючі стандарти та інші нормативні акти:

Підприємство повинно забезпечити незмінність облікової політики всієї
господарської діяльності. Зміна облікової політики підприємства може
відбуватись у передбачених законодавством випадках (рис.2.5.2).

Рис.2.5.2. Зміна облікової політики на підприємстві.

Недотримання встановлених правил ведення бухгалтерського обліку, які
покладені в основу облікової політики, трактується як неправильне
ведення бухгалтерського обліку, оскільки викривляє та фінансовий стан
підприємства.

Облікова політика підприємства приймається на кілька років і не повинна
змінюватись щорічно. При розробці облікової політики головному
бухгалтеру необхідно пам’ятати, що вона повинна мати достовірність для
управління, контролю, аналізу та планування в майбутній господарській
діяльності підприємства та знаходити застосування при складанні
фінансової та статистичної звітності, одночасно виступаючи основною для
всіх вказаних видів обліку.

Крім наказу про облікову політику, керівник підприємства затверджує,
згідно штатного розкладу посадові інструкції. Посадова інструкція – це
документ, у якому зафіксовані завдання, функції, обов’язки, права і
відповідальність посадової особи. Вона розробляється для кожної
конкретної штатної посади.

Посадова інструкція сприяє правильному вирішенню питань розподілу
обов’язків між категоріями працівників, забезпечує єдність при розподілі
їх посадових обов’язків і кваліфікаційних вимог, які до них
пред’являються.

Посадові інструкції працівників дають змогу:

встановити для кожного працівника перелік належних до виконання
операцій;

визначити та закріпити обов’язки кожної особи, а також його права та
персональну відповідальність;

контролювати виконання роботи кожного виконавця, оцінити її результати.

Крім того, посадові інструкції розмежовуються завдання кожної служби,
вносять узгодження дій різних служб управління даного підприємства
(установи), враховують раціональне використання фонду робочого часу.

“Посадові інструкції” розробляються за дорученням керівника
підприємства (про що видається відповідний наказ) відділом кадрів
(службою управління персоналом) або керівниками структурних підрозділів
(начальниками відділів). Текст посадових інструкцій узгоджується з
юридичною службою і затверджується керівником підприємства. Кожний
працівник повинен бути ознайомлений з посадовою інструкцією під розписку
із зазначенням для ознайомлення. Для облікових працівників підприємства
посадові інструкції розробляються головним бухгалтером підприємства.

У посадовій інструкції розкриваються функціональна структура діяльності
посадової особи як комплексу елементів : цілей, програм і завдань;
функцій, форм і методів керівництва; інформації, технічних засобів
управління.

На підставі цих даних визначаються структура посадової інструкції та
зміст її складових частин.

Структура типової посадової інструкції облікового працівника може бути
наступною:

найменування посади;

загальні положення;

цілі і завдання;

обов’язки і права;

відповідальність;

взаємозв’язок з іншими посадовими особами;

критерії оцінки виконання обов’язків;

оклад і премія;

порядок призначення, звільнення і заміщення посади;

висновок.

В посадовий інструкції детально викладаються обов’язки, права і
відповідальність посадової особи. Підставою для визначення завдань і
обов’язків служить кваліфікаційний довідник посад службовців. Положення
про головних бухгалтерів взагалі є посадовою інструкцією головного
бухгалтера.

Характеристика кожної посади має три розділи :

I – й розділ – посадові обов’язки;

II – й розділ – обсяг знань, якими повинен володіти працівник;

III – й розділ – кваліфікаційні вимоги.

В першому розділі перераховуються функції, які повинен повністю або
частково виконувати працівник, що займає дану посаду.

В другому розділі розглядаються основні вимоги, висуваються до
працівника по оволодінню спеціальними знаннями , а також знаннями
законодавчих актів, положень, інструкцій та інших документів, методів,
засобів, які працівник повинен вміти застосовувати при виконанні
посадових обов’язків.

В третьому розділі визначається рівень і профіль спеціальної підготовки
працівника , необхідний для виконання покладених на нього обов’язків ;
вимоги до стану роботи.

В таблиці 2.5.3. наведено структура і зміст посадової інструкції
облікового працівника.

Таблиця 2.5.3.

Структура і зміст посадової інструкції облікового працівника або
працівника відділу контролю

Р о з д і л Перелік питань, що регламентуються

1 2

1.Загальні положення Підлеглість працівника, порядок його зарахування на
посаду, звільнення та переведення, ряд підлеглий йому осіб,
кваліфікаційні вимоги.

2.Обов’язки Основні службові обов’язки відповідно до видів виконуваних
робіт.

3. Права Перелік питань, на підставі яких працівник може приймати
остаточні рішення. Його права, зокрема:

– перерозподіл обов’язків між підлеглими працівниками, виходячи з
робочої необхідності;

– участь в нарадах, що проводяться адміністрацією з питань обліку,
контролю та аналізу;

подання до винагороди або покарання підлеглих працівників;

– внесення пропозицій керівництву щодо переміщення та звільнення
працівників;

– організація нарад з питань обліку, аналізу, контролю збереження
грошових та ТМЦ, місцях їх зберігання та використання;

– подання дозволу на здійснення відповідних господарських операцій
тощо.

Продовження таблиці 2.5.3.

1 2

4.Відповідальність Перелік конкретних питань, за вирішення яких
відповідає тільки даний працівник, зокрема:

– дотримання розпорядку дня підлеглими працівниками;

– дотримання культури обслуговування відвідувачів та клієнтів;

– дотримання графіка роботи та грошового обігу;

– правильність та повнота використання прав, наданих посадовою
інструкцією;

– зберігання первинних документів у поточному архіві підрозділу тощо.

Крім посадової інструкції до документів, якими регулюється діяльність
бухгалтера, відносяться і контракт або трудовий договір, накази
керівника з певних питань господарської діяльності, положення про
облікову політику.

Правильно складена інструкція дозволяє визначити обов’язки, права і
відповідальність персоналу і запобігає виконанню функцій, що йому не
належать, визначає систему взаємовідносин між менеджерами і підлеглими
їм працівниками, упорядковує потоки інформації на підприємстві.

На підставі посадової інструкції укладається трудовій контракт з
працівниками. Трудовий контракт і посадова інструкція використовуються
при розгляді конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником.

Посадові інструкції зберігаються 3 роки після заміни їх новими.

На Житомирському ДЦСМС облік нематеріальних активів здійснює провідний
бухгалтер.(Посадову інструкцію провідного бухгалтера ЖДЦСМС див. в
додатку №).

2.6 Аналіз наявності та ефективності використання нематеріальних
активів

Відповідно правилам ведення бухгалтерського обліку, вкладення капіталу

в нематеріальні активи є новим об’єктом спостереження, обліку, аналізу і
управління.

Питома вага їх в майнової масі всіх активів підприємства в теперішній
час на вітчизняних підприємствах низька в порівнянні з аналогічними
показниками підприємства в країнах з розвиненою ринковою економікою.

Таким чином, практичний метод організації обліково – аналітичного
забезпечення управління нематеріальними об’єктами ще недостатній і не
дозволяє зробити глибоких узагальнень і надійних рекомендацій.

Практика показує, що підприємців цікавить лише з сторін фіналу
нематеріальних активів, а саме можливість полегшити собі життя в
результаті вибору відповідної комбінації облікової політики по
відношенню до нематеріальних активів.

Виділяють слідуючи завдання економічного аналізу використання
нематеріальних активів підприємства:

аналіз динаміки нематеріальних активів;

аналіз структури нематеріальних активів;

аналіз доходності і фондовіддачі нематеріальних активів;

аналіз ліквідності нематеріальних активів на ступеня ризику вкладення
капіталу в нематеріальні активи.

Для цілій обліку, аналізу і оцінки нематеріальних активів розробляється
система економічних показників, які характеризують с стан і динаміку
вивчаємого об’єкту. Особо значення для управління мають показники
ефективності використання нематеріальних активів, які відображають
ступень їх впливу на фінансовий стан і фінансові результати діяльності
підприємства.

Зараз розглянемо динаміку нематеріальних активів на прикладі
Житомирського ДЦСМС за допомогою таблиці 2.6.1.

Таблиця 2.6.1.

Аналіз динаміки нематеріальних активів на ЖДЦСМС

Періоди

(роки) План

тис.грн. Факт

тис.грн. Абсолютний приріст Темп приросту Відхилин. факту від плану,
тис.грн.

Базисний Ланцюг Базисний Ланцюг

1998 2132 3658 – – – – +1526

1999 3891 4021 363 363 9,9 9,9 + 130

4137 5868 2210 1847 60,4 45,9 +1731

Як видно з даної таблиці нематеріальні активи зросли по всіх вказаних
роках порівняно з плановими показниками. У 1998 році нематеріальні
активи збільшилися на 1526 тис.грн.; у 1999 році – на 130; у 2000 році –
на 1731 тис.грн.

Виходячи з фактичних даних нематеріальні активи кожен рік зростають.
Так, якщо порівнювати 1999 рік з роком, то вони збільшилися на 363
тис.грн., а в 2000 р. і порівнянні з 1999 році – на 1847 тис.грн.

Якщо розглядати темпи приросту, то нематеріальні активи в 1999 році в
порівнянні з 1998 роком збільшилися на 9,9%, а в 2000 році, якщо
порівнювати з 1999 роком на 45,9%.

Середній абсолютний приріст дорівнює :

тис.грн.

Таким чином, взагалі розмір нематеріальних активів зростає.

Нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером
використання чи експлуатації в процесі виробництва, за ступенем впливу
на фінансовий стан і результати господарської діяльності.

Таким чином необхідний диференційний період до їх оцінки. Для цього
проводиться класифікація і групування нематеріальних за різноманітними
прикладами. Отже, з’являється можливість оцінки структури нематеріальних
активів в заданому розрізі класифікаційних прикладів.

Кожний економічний показник складається за своїм змістом з певних
складових частин, які визначають його структуру, тобто склад. Аналіз
показника передбачає його розкладання за структурним змістом, тобто
визначення співвідношення між складовими частинами в загальному розмірі
показника.

Найбільш важливі аналіз і оцінка структури нематеріальних активів за
видами, джерелами постачання, за строками корисного використання, за
ступенем правової захищеності, престижності, ліквідності і риску
вкладання капіталу в нематеріальні активи, а також за ступенем
використання в виробництві і реалізації продукції, за направленням
вибуття.

Найбільш питома вага нематеріальних активів приходиться на права
промислової власності 75,63%. В порівнянні з 1999 роком вони збільшилися
на 3,51 пункту структури.

В 2000 році нематеріальні активи зросли в порівнянні з 1999 роком на
1538 тис.грн. . Розглянемо детальніше права промислової власності, вони
мають свої види. Найбільша питома вага припадає на промислові зразки
52,83%. В порівнянні з 1999 роком вони збільшилися на 10,06 пунктів
структури, чи на 1380 тис. грн. Що же стосується прав на “ноу-хау”, то
їх питома вага в правах промислової власності склала 22,8%. В порівнянні
з 1999 роком ці права знизились на 6,55 пунктів структури.

Після прав промислової власності найбільш питома вага серед видів, які
використовуються на ЖДЦСМС припадає на права користування природними
ресурсами 14,4%. Хоча їх питома вага знизилася на 3,74 пунктів структури
в порівнянні з 1999 роком.

На права на знаки для товарів і послуг припадає найменша питома вага
нематеріальних активів 6,97%, що в порівнянні з 1999 роком збільшилась
на 0,23 пунктів структури чи на 139 тис. грн. (в 1000 році склали 271
тис. грн. ; в 2000 році – 410 тис. грн. ).

Якщо робити загальний висновок до даної таблиці , то нематеріальні
активи в порівнянні з 1999 роком збільшилась на 1847 тис. грн.

При аналізі структури нематеріальних активів за джерелами постачання
виділяють слідуючи групи об’єктів:

Нематеріальні активи в тому числі:

внесені учасниками ;

придбані за оплату чи в обмін на інше майно;

отримані безкоштовно від юридичних чи фізичних осіб.

При аналізі структури нематеріальних активів за ступенем правової
захищеності виділяють слідуючи групи активів.

Нематеріальні активи в тому числі захищені:

зареєстрованими ліцензіями;

патентами на промислові зразки;

свідоцтво на товарний знак;

свідоцтво на право використання найменувань місця походження товару;

5) авторськими правами;

Таблиця 2.6.2.

Структура нематеріальних активів за видами

Складові 1999 рік 2000 рік Відхилення

Сума,

тис. грн. Питома

вага, % Сума,

тис. грн. Питома вага, % + / – % Пунктів

структури

Права на об’єкти промислової власності

в т.ч. :

а) на “ноу-хау”

б) на промислові зразки

Права користування природними

ресурсами.

3. Права на знаки для товарів і послуг

2900

1180

1720

850

271

72,12

29,35

4277

21,14

6,74

4438

1338

3100

1020

410

75,63

22,8

52,83

17,4

6,97

1538

158

1380

170

139

153,03

113,38

180,23

120

151,3

3,51

-6,55

-10,06

-3,74

0,23

Разом 4021 100 5868 100 1847

0

6) свідоцтвами про офіційну реєстрацію програм ЄВМ, баз даних і
топології мікросхем.

Для аналізу структури нематеріальних активів за строками корисного
використання складається таблиця 2.6.3.

Таблиця 2.6.3.

Показники Строк корисного використання (років) Разом

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 > 20

Нематеріальні активи

тис. грн.

в % до підсумку

690

11,8

3100

52,8

400

6,8

900

15,3

38

0,7

740

12,6

5868

100

З таблиці 2.6.3. видно , що середній строк корисного використання
результатів промислової власності складає 5-7 років. В сучасних умовах
це нормальний строк “життя” промислових новинок. Більш ніж 20 років
корисного використання мають нематеріальні активи: права на використання
землі, природних і інших ресурсів. В структурі нематеріальних активів їх
доля складає 17,4%. В країнах з дефіцитом трудових ресурсів і землі цій
показник значно вище.

Престижність і значимість нематеріальних активів може бути оцінена
тільки експертним шляхом.

Вкладення капіталу в нематеріальні активи за ступенем ліквідності і
риску може бути оцінена за трьома категоріями : високоліквідні, обмежено
ліквідні, низько ліквідні. Ця класифікація відносна. В цілому Вкладення
капіталу в нематеріальні активи при оцінці ліквідності майна
підприємства відносять до низько ліквідних, тобто їх реалізація нижча
реалізації основних оборотних активів. Таким чином, при безпідставному
зростанні долі нематеріальних активів в майні підприємства структура
балансу погіршуються. Понижується показники теперішньої ліквідності,
знижується фондовіддача необоротних активів і стає менший оборот всього
капіталу підприємства.

Зростання нематеріальних активів призводить до зменшення величини
власного оборотного капіталу. В результаті погіршуються показники
забезпечення підприємства оборотними засобами. Фінансово-експлуатаційні
потреби покриваються за рахунок додатково залучених джерел, що
забезпечує фінансову напругу і причиняти труднощі у фінансування
теперішньої операційної діяльності підприємства.

Нематеріальні активи придбають з ціллю отримання економічного ефекту від
їх використання при виробництві продукції, виконання робіт, послуг. В
більшості випадків вкладення в нематеріальні активи представляють собою
вкладення в об’єкти промислового застосування – придбання ліцензій на
використання технологій виготовлення продукції. Таким чином,
ефективність цих вкладень повинна розглядатися з позиції підвищення
доходності виробництва.

Розрахунок ефективності використання нематеріальних активів має труднощі
і вимагає комплексного підходу.

Ефект від придбання підприємством прав на “Ноу-хау” може бути визначений
за результатами реалізації підприємством продукції, яка виготовлена з
використанням ліцензій і “ноу-хау”. Однак, об’єм продаж залежить від
багатьох інших факторів (ціна, попиту, якості товару) і визначити дію
кожного з них дуже важко.

Розрахунок економічного ефекту (Е) використання ліцензій та “ноу-хау” за
період Т може бути визначена за формулою :

де Т – строк використання ліцензій;

Rt – вартісна оцінка результату використання ліцензійної технології у
році t;

St – витрати, пов’язані з використанням ліцензійної технології у році
t;

r – ставка дисконтування.

В якості r для розрахунків використовуються : середньо річна ставка
банківського відсотка; середня річна норма прибутку, середній норматив
ефективності капітальних вкладень.

Витрати, пов’язані з використанням ліцензій, складаються з двох частин:

1) з платежів за право використання ліцензій, здійснених в формі
одночасних чи періодичних фіксованих платежів, чи платежів в формі
відрахувань з прибутку чи обсягу реалізації ліцензійної продукції (
формі роялті);

2) з теперішніх витрат на виробництво і збут ліцензійної продукції.

Оскільки витрати підприємства, пов’язані з оплатою вартості придбаних
ліцензій чи “ноу-хау”, розподілені в часі, то виникає необхідність
фінансової підстави вибору форми платежів. Витрати майбутніх періодів
дисконтуються та приводяться до наступного періоду платежів.

Порівняння витрат, пов’язаних з виплатою роялті, може бути викликано, що
одної з сторін вигідно відмовитись від крупного первісного платежу , але
піти на значно більші витрати в майбутньому.

Порівняння ефективності двох видів платежів здійснюється за формулою:

де Ес – порівняний ефект від вибору погумальної форми оплати замість
роялті за період Т;

t – різниця в витратах на оплату ліцензій року t;

r – ставка дисконтування;

Т – строк дії ліцензійної угоди (років).

Кінцевий ефект від використання нематеріальних активів виражається в
загальних результатах господарської діяльності : в знижені витрат на
виробництво, збільшені обсягів продукції, збільшення прибутку,
збільшення платоспроможності; стійкості фінансового стану.

Таким чином, основним принципом управління динамікою нематеріальних
активів є формула : темпи зростання віддачі капіталу. Тому, в динаміці
темпи зростання виручки від реалізації продукції чи прибутку повинні
випереджати зростання нематеріальних активів (таблиця 2.6.4).

Таблиця 2.6.4.

Аналіз ефективності використання нематеріальних активів на ЖДЦСМС.

Показники 1998

рік 1999

рік 2000

рік Відхилення показників в 2000 р. в порівняні з :

1998 роком 1999 роком

+ / – % + / – %

1.Нематеріальні активи

2.Виручка від реалізації продукції

3.Прибуток від реалізації

4.Доходність нематеріальних активів (р3:р1)

5.Фондовідача нематеріальних активів (р2:р1)

6.Рентабельність продаж, % (р3:р2)

3658

12145

2230

0,61

3,3

18,36

4021

15301

3780

0,94

3,8

24,7

5868

18946

4575

0,78

3,22

24,2

2210

6801

2345

0,17

-0,08

5,84

160,4

155,9

205,15

127,8

97,57

131,8

1847

3645

795

0,16

-0,58

-0,5

145,9

123,8

121,03

82,98

84,7

97,97

Як видно з даної таблиці за 3 звітних роки нематеріальні активи зросли.
Якщо порівняти 2000 рік з 1998 роком вони вже зросли на 2210 тис. грн.
або на 60,4%, 200 рік в порівнянні з 1999 роком – на 1847 тис. грн. або
на 45,9%.

Виручка від реалізації продукції теж з кожним роком зростає, теж саме
відчувається з прибутком від реалізації.

Доходність нематеріальних активів оцінюється по формулі доходності
капіталу:

де r – доходність нематеріальних активів;

Р – прибуток від реалізації;

VВ – середня за період вартість нематеріальних активів.

За допомогою методів факторного моделювання можна формулу доходності
нематеріальних активів записати наступним чином:

– фондовіддача нематеріальних активів за період.

Таким чином, доходність нематеріальних активів може бути збільшена за
рахунок збільшення їх фондовіддачі і збільшення рентабельності продаж.

В нашому випадку доходність нематеріальних активів в одні роки зростає,
а в інші знижується. Так, в 2000 році в порівнянні з 1998 роком вона
зросла на 27,8%, а в 1999 році в порівнянні з 2000 роком знизилась на
17,02 % . Основними факторами зростання чи спаду доходності
нематеріальних активів є показник фондовіддачі. Як видно з даної
таблиці найбільший показник фондовіддачі був в 1999 році, а найменший
в 2000 році. Якщо порівняти показник фондовіддачі в 2000 році з 1998
роком він знизився на 0,08 тис. грн. чи на 9,66%, а в 2000 році в
порівнянні з 1999 роком показник знизився на 0,58 тис. грн. чи на
15,3%. Теж саме можна сказати про рентабельність продаж.

Виходячи з вищенаведеної таблиці, видно що матеріальні активи за останні
роки стали використовуватись неефективно , про що свідчать показник
доходності, фондовіддачі та рентабельність продаж нематеріальних
активів.

Р О З Д І Л 3.

МЕТОДІКА І ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТУ НЕМАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ПІДПРИЄМСТВА.

3.1 Мета і завдання аудиту нематеріальних активів.

Успішне вирішення стратегічного завдання становлення і розвитку ринкових
відносин в Україні багато в чому ґрунтується на удосконаленні форм і
методів бухгалтерського обліку і аудиту. При цьому значно зростають
практичне значення використання нематеріальних активів, а також інтерес
підприємців, бухгалтерів і аудиторів до аналізу особливостей їхнього
аудиту.

Аудит об’єктів нематеріальних активів – це перевірка правильності
оформлення первинних юридичних облікових документів та організації
бухгалтерського обліку цих об’єктів на підприємстві.

Аудит нематеріальних активів досить складна тема, тому для кращого її
розуміння, розглянемо думки різних авторів, щодо мети і завдання аудиту
нематеріальних активів в таблиці 3.1.1 і таблиці 3.1.2.

Таблиця 3.1.1.

Визначення мети аудиту нематеріальних активів у різних літературних
джерелах

№ п/п “Джерело інформації” Визначення

1. Подольский В.И. “Аудит”, “Юнити”,1997 р. Мета аудиту нематеріальних
активів підлягає в встановлені відповідності прийнятої підприємством
методики обліку нематеріальних активів вимогам нормативних актів,
регулюючих формування собівартості продукції (робіт, послуг) і
фінансових результатів, а також вимогам певних стандартів і положень,
встановлюючи правила їх обліку.

2. Сатовський В. “Бухгалтерський облік як основа аудиту об’єктів
нематеріальних активів”

Бухгалтерський облік ( аудит № 5,1998 р. с. 24-24).
Головна мета аудиту нематеріальних активів – дати об’єктивні, реальні
(точні відомості про об’єкт, що перевіряється).

3. Білуха М.Т. “Теорія фінансово-господарського

контролю і аудиту: “Підручник, -К,: ПП “Влад і Влада”, 1996 р., с.320.
Не розглядається.

4. Алборов Р.А. “Аудит в организациях промышленности, торговли и АПК.
Издательство “Дело и сервиз.Москва, 1998 г. Метою аудиторського контролю
є сприяння раціональному використанню нематеріальних активів у
підприємницької діяльності для одержання найбільшого прибутку.

5. Андреев В.Д. Практический аудит (справочное пособие)-М.: Экономіка,
1994, с.366. Не розглядається.

,З аналізу , наведеного в таблиці 3.1.1., видно, що одні автори дають
занадто коротке і спрощене визначення, інші, навпаки – дещо ускладнене,
це пояснюється різними підходами щодо мети аудиту нематеріальних
активів.

АУДИТ – ЦЕ Є ДОСЛІДЖЕННЯ, А БУДЬ – ЯКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ
ПОСТАВЛЕНОЮ МЕТОЮ. Визначення мети необхідно, щоб створити деяку
структуру, яка допомогла б аудитору зібрати необхідну кількість
актуальних свідчень при виконанні аудиту.

Таблиця 3.1.2.

Визначення завдання аудиту нематеріальних активів у різних літературних
джерелах.

№ п/п Джерело інформації Визначення

1 2 3

1. Андреев В.Д.”Практический аудит” (справочное пособие)-М;
Экономика,1994 г. – с.366 Завдання аудиту нематеріальних активів:
прослідкувати, забезпечувався чи розрахунок зносу в розрізі
нормативно-амортизаційного періоду по кожному інвентарному об’єкту
нематеріальних активів.

2. Сатовський В “Бухгалтерський облік як основа аудиту об’єктів
нематеріальних активів;

Бухгалтерський облік ( Аудит № 5, 1998 р.) Не
розглядалось

3. Алборов Р.А. “Аудит в организациях, промышленности,торговли и АПК”;
издательство “Дело и сервиз”, Москва, 1998 г. Завдання аудиту
нематеріальних активів: перевіряється правильність оцінки, обліку руху
і амортизації вартості нематеріальних активів.

Продовження таблиці 3.1.2.

1 2 3

4. Нитецкий В.В., Кудрявцев Н.К. “Аудит предприятия”, М, Дело,1996 г. Не
розглядалось.

5. Подольский В.И. “Аудит”, “Юнити”, 1997 г. Завдання аудиту
нематеріальних активів : перевірити операції по обліку надходження і
створення, перевірити облік амортизації нематеріальних активів;
перевірити облік вибуття нематеріальних активів; перевіряти
оподаткування в операціях з нематеріальними активами.

6. Адамс Р. “Основи аудита” Перевод с англ. язіка (Под редакцією
Я.В.Соколова,М;”Аудит”,”Юнити”,1995 г.,с. 398. Не розглядалось

Завдання аудиту визначається його метою. Аналіз джерел інформації з
питань аудиту нематеріальних активів свідчить про різний підхід авторів
щодо визначення завдань аудиту ( таблиця 3.1.2.). Всі визначення досить
цікаві, заслуговують на увагу і, ніби – то доповнюють одне одного. Це
пояснюється необмеженими можливостями аудиту в задоволенні потреб різних
користувачів інформації.

3.2. Предметна галузь досліджень.

Аудиторська діяльність – поняття значно ширше від поняття “аудит”. Вона
включає в себе : організаційне та методичне забезпечення аудиту,
практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших
аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі
аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз,
консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування,
аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко –
правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних
осіб.

Під аудитом інтелектуальної власності (нематеріальних активів) слід
розуміти перевірку правильного оформлення первинних юридичних та
облікових документів та організації бухгалтерського обліку
інтелектуальної власності на підприємстві. До об’єктів інтелектуальної
власності відносяться відкриття, винаходи промислові зразки, програми
для ЕОМ, бази даних, експертизи системи, “ноу-хау”, торгові секрети,
товарні знаки, фірмові назви та знаки для обслуговування, а також
об’єкти авторських прав. При перевірці цих об’єктів аудитор, крім
Положення про бухгалтерський облік і звітність та про склад витрат, які
відносяться до собівартості продукції, користується Законом про
власність, про товарні знаки, про авторські права.

Також проводиться технічна експертиза об’єктів інтелектуальної власності
та юридичний аналіз документів, підтверджуючих право на їх власність.
Для цього слід запросити патентних експертів та юристів.

В першу чергу, перевіряється факт наявності предметів творчої діяльності
(об’єкта інтелектуальної власності),що здійснюється за допомогою
перевірки документів де об’єкт описується, відображається на малюнках чи
іншим чином зафіксований на матеріальних носіях. Це може бути
документація, в якій описується технологія виробничого процесу,
конструкторська документація, відображення виробничих зразків, програм
для ЕОМ. бази даних, чи інша документація, що дозволяє ідентифікувати
об’єкт інтелектуальної власності. при цьому інформація про об’єкт
інтелектуальної власності може бути відображена на паперових, магнітних
чи інших носіїв інформації.

Аудитору слід провірити документи, що підтверджують права підприємства
на відповідний об’єкт інтелектуальна власність. Це можуть бути
документи, що затверджують створення даного об’єкту, договір про
передавання права, ліцензійна угода і т.д.

Необхідно встановити чи правильно встановлена вартість інтелектуальної
власності і достовірно визначена величина витрат, необхідних для
приведення об’єктів готовності для експлуатації на підприємстві.
Аудитору слід враховувати, що первісна оцінка вартості нематеріальних
активів – об’єктів інтелектуальної власності визначається різними
способами: у випадку вкладення нематеріальних активів до статутного
капіталу – за домовленістю сторін (засновників); у випадку придбання
об’єкту інтелектуальної власності з оплатою у інших підприємств та осіб
(а також у випадку створення об’єктів на підприємстві) – виходячи із
фактичних затрат на придбання (створення) і приведення до стану
придатності цих об’єктів; у випадку отримання об’єктів інтелектуальної
власності від інших підприємств і осіб безкоштовно.

Вивчається правильність оприбуткування і відображення нематеріальних
активів на рахунок 12, що обліковує нематеріальні активи, в
кореспонденції з рахунками 31, 37 та інші; а також законність вибуття
(продажу, списання, безоплатної передачі і т.д.) . Синтетичний облік
нематеріальних активів зіставляються з даними аналітичного обліку. який
ведеться за видами на окремими об’єктами.

Звертається увага на бухгалтерський облік зносу нематеріальних активів
по рахунку 133, 833. Амортизаційні відрахування проводяться щомісячно
починаючи з місяця наступного за місяцем, в якому актив став придатний
до використання, і закінчується з місяця наступного за місяцем вибуття.
протягом строку корисного використання об’єкту нематеріальних активів
амортизація його не зупиняється, окрім випадків консервації
підприємства. Нарахування амортизаційних відрахувань не залежно від
фінансового результату діяльності підприємства.

Важливим питанням при перевірці нематеріальних активів є відображення в
бухгалтерському обліку результатів інвентаризації нематеріальних
активів. У випадку встановлення недостач необхідно встановити розмір
збитку від розкрадання, знищення чи псування нематеріальних активів. при
встановлені винної особи, необхідно встановити чи правильно були
нараховані суми, які необхідно відшкодувати та чи правильно їх
відображення на рахунках бухгалтерського обліку.

При аудиті нематеріальних активів слід звернути увагу чи правильно були
здійсненні операції по оподаткуванню.

В операціях з нематеріальними активами діють слідуючи основні податки :
податок на добавлену вартість (ПДВ), податок на прибуток.

При нарахуванні податку на добавлену вартість слід звернути увагу на
такі обставини :

умови надходження і вибуття нематеріальних активів;

призначенням конкретних об’єктів нематеріальних активів, які призначені:

для використання в виробництві продукції (робіт, послуг), що
оподатковуються при реалізації продукції;

для використання в виробництві продукції (робіт, послуг), що не
оподатковуються при реалізації продукції.

Для здійснення розрахунків по ПДВ необхідно враховувати:

1) повинен чи покупець нематеріальних активів оплачувати постачальникам
(покупцям , передаючій стороні ) ПДВ;

2) куди слід відносити ПДВ, що був оплачений під час придбання
нематеріальних активі.

3.3 Етапи перевірки та описання контрольних процедур.

В процесі аудиторської перевірки виділяють етапи:

Процедури схвалення клієнта : знайомства з підприємством, процедури
схвалення клієнта, оцінка економічного середовища, знайомства зі
звітністю, установчими документами, станом бухгалтерського обліку та
напрямком діяльності.

Укладання договору на аудиторську перевірку.

Складання плану та програми аудиту.

Вивчання установчих документів : дата реєстрації, форма власності,
засновники, розміри, терміни та порядок формування статутного капіталу,
структура управління, припинення діяльності.

Вивчання інших документів : протоколів загальних зборів директора,
встановлення повноважень керівництва, правильності формування
розпоряджень керівництва, відсутності суперечностей із засновницькими
документами.

Вивчання звітності підприємства : виявлення порушень, невідповідностей у
звітності, наявності самостійних змін у встановлених формах звітності.
Перевірка відповідності, вказаної в балансі величини статутного капіталу
статутним документом, рахункова перевірка показників звітних форм,
логічний аналіз показників ( наприклад, значне сальдо по витратах
майбутніх періодів та ін.) і т.д.

Уточнення і коригування плану та аудиторської програми.

Аудиторська перевірка :

перевірка відповідності записів у звітних формах залишкам по рахунках, в
Головній книзі; виявлення некоректних проводок тощо);

перевірка правильності віднесення витрат на собівартість продукції;

перевірка інших розділів обліку та робіт, що підлягають аудиту;

підготовка аудиторського висновку;

ознайомлення з невизначеними обставинами;

огляд виконання плану проведення аудиту та аудиторських процедур .

Підписання аудиторського висновку та акту приймання робіт по договору
про аудиторську перевірку. При проведенні перевірки аудитору необхідно:

відмітити найбільш важливі розділи бухгалтерського обліку в залежності
від виду підприємства, мити перевірки та основних користувачів даної
бухгалтерської (фінансової) звітності, зосередитися на цих розділах;

обов’язкове перевірити, хоча б в загальних рисах, всі розділи
бухгалтерського обліку на даному підприємстві. Слід пам’ятати, що
більшість помилок і незаконних дій вдається виявити при першому
ознайомленні з наданими для перевірки документами.

Схема послідовності проведення аудиту показана на рисунку 3.3.1.

Етапи проведення аудиту

Пояснення клієнту значення і змісту аудиту

Внутрішній стан фірми

Визначення об’єктивних строків перевірки

Договори про форми: проміжних звітів, заключних звітів,

Інші організаційні питання

Розуміння потреб клієнта

Документування

договорів (в тому числі проміжних)

Цінові вимоги

Вивчення діяльності клієнта, його звітної системи, облікової політики

Вивчення системи внутрішнього контролю

Визначення одиниць аудиту

Документування

Оцінка ризику

Оцінка межі існування

Планування напрямків перевірки, розробка індивідуальних

програм

Планування вибірки

Документу-вання

Тести системи контролю

Аналітичні та інші аудиторські процедури

Документування

Оцінка проміжних результатів коригування обраних напрямків перевірки

Документування

Оцінка впливу виявлених помилок на достовірність фінансової інформації

Можливе збільшення вибірки

Документування

Листи та інше

Інформаційне листування

Висновок

Документування

Рис. 3.3.1. Послідовність етапів проведення аудиту

Якщо на підприємстві проводиться аудиторська перевірка повторно однією
і тією ж фірмою і характер його статутної діяльності не зазнав змін,
аудит починається з аналізу показників річного звіту і попередньої
оцінки повноти та правильності складання бухгалтерського балансу та
інших форм звітності. Для цього потрібно встановити, наскільки показники
балансу відповідають залишкам на рахунках Головної книги. Одночасно
необхідно перевірити відповідних даних балансу показникам фінансової
звітності. Якщо в процесі перевірки буде встановлено, що залишки по
окремих рахунках Головної книги не відповідають показникам балансу або
іншій фінансовій звітності, потрібно перевірити дані відповідних
облікових реєстрів (журналів-ордерів, накопичувальних та групувальних
відомостей, машинограм), щоб з’ясувати, звідки взяти ті або інші цифри,
яким чином вони розраховані.

Потім аудитор уважно аналізу за весь звітний період записи в Головній
книзі. У випадку сумнівної кореспонденції рахунків або виявлення
неправильних сум він повинен запросити відповідні облікові реєстри і
первинні документи, на підставі яких зроблено записи.

При перевірці первинної документації та записів в облікових реєстрах
аудитор повинен встановити дотримання наступних вимог:

1) повноти обліку (перевіряючи формування та розрахунок окремих
показників, наприклад, прибутку або собівартості, аудитор повинен
з’ясувати, чи всі витрати віднесені до складу затрат на виробництво
продукції або до складу позареалізаційних витрат зі всієї сукупності
господарських операцій );

2) точності записів (аудитор повинен перевірити правильність запасів
господарських операцій на рахунках бухгалтерського обліку, так як від
цього залежить точність формування показників балансу, фінансової
звітності та ін.);

3) правильність вартісних оцінок, які в значному ступені впливають на
розмір активів і пасивів підприємства. Оцінка господарських запасів
часто визначається об’єктивними факторами, тому аудитор повинен будувати
свою роботу з урахуванням вимог вірності. вартісних оцінок активів і
пасивів балансу у відповідності з чинним Законом України ” Про
бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні ” та П(С)БО;

4) дотримання границь облікового періоду (в практичній діяльності
аудитор повинен будувати свою роботу таким чином, щоб бути впевними в
тому, що витрати підприємства правильно розмежовані між
обліково-звітними періодами (наприклад, витрат, здійснені в звітному
періоді, не відносяться до майбутніх звітних періодів; доходи, отримані
(нараховані) в звітному періоді, не відносяться до майбутніх звітних
періодів);

5) дотримання прав і зобов’язань (аудитор повинен з’ясувати, чи
відображені на рахунках бухгалтерського обліку і в балансі всі юридично
оформлені у звітному періоді фінансові і розрахункові взаємовідносини
підприємства, розрахунки по векселям, по авансах, виданих при отриманні
та ін.);

6) відкритості свідчень (виконання цієї вимоги означає, що аудитор не
повинен сумніватися в тому, що окремі господарські операції (наприклад,
доходи і витрати від позареалізаційних операцій) не відображені на
бухгалтерських рахунках і в облікових регістрах).

При проведені аудиту основна увага приділяється перевірці правильності
формування, обліку і нарахування показників собівартості продукції
(робіт, послуг) та прибутку. При цьому перевіряються всі калькуляційні
статті, які формують собівартість продукції (робіт, послуг). По
матеріальних і трудових затратах потрібно перевірити документальну
обґрунтованість записів в облікових регістрах, правильність складання
первинних документів, законність і реальність , відображених в них,
господарсько-фінансових операцій. Велику роль відіграє перевірка
правильності списання витрат на конкретні об’єкти їх обліку,
обґрунтованості розподілу непрямих витрат і точності нарахування
собівартості окремих видів продукції.

При перевірці достовірності показників фінансової звітності потрібно
зіставити дані фінансових звітів, бухгалтерського балансу, регістрів
синтетичного і аналітичного обліку. Для остаточного висновку щодо
достовірності або недостовірності показників фінансової звітності і
бухгалтерського балансу, аналізуються виявлені відхилення в обліку,
факти не відображення або відображення в обліку в перекрученому вигляді
окремих господарських операцій.

Аудиторська перевірка повинна супроводжуватись внесенням аудитором
керівництву підприємства пропозиції та побажань щодо покращення обліку
та внутрішнього аудиту.

3.4. Документальне оформлення аудиту нематеріальних активів.

Документальне оформлення аудиторської перевірки складається з двох видів
документації – робочої та підсумкової.

Аудитор зобов’язаний вести документацію зі справ, які стосуються
прийнятих рішень по результатах проведеної аудиторської перевірки, ф ,
як в свою чергу будуть покладені в основу аудиторського висновку.

Робочі документі – це записи, де аудитор фіксує використані процедури,
тести, добуту інформацію і відповідні висновки, зроблені під час аудиту.
Робочі документи повинні включати всю інформацію, яку аудитор визначає
важливою для правильного використання перевірки і яка має підтвердити ті
підсумки, які він подає у своєму висновку.

Робочі документи повинні виконувати такі функції:

1) забезпечувати обґрунтування аудиторського висновку та відповідати
загальноприйнятим у аудиторській практиці ;

2) полегшувати процес керування, огляду та контролю якості аудиту;

3) сприяти застосуванню у контрольно – аудиторском процесі новітніх
методик та ПЕОМ.

Робочі документи повинні містити опис усіх важливих ситуацій, які
аудитор розв’язував під час перевірки. Складати її необхідно в процесі
проведення аудиту, щоб запобігти упущення окремих епізодів, які мають
велике значення для складання аудиторського висновку. Прикладам такого
документа може бути журнал групування і систематизації результатів
аудиту.

Робочі документи мають відобразити по кожній ситуації, яку перевіряють,
методику дослідження, використані тести, інформаційне забезпечення,
висновки. Зміст робочих документів значною мірою є питання професійних
міркувань аудитора, оскільки він не повинен переобтяжувати документ
безліччю фактів спостереження, а лише ті, які, на його погляд, є
важливими, тобто за його суб’єктивною оцінкою.. Разом з тим нормативом
передбачені вимоги до складання документів. Їхнє оформлення повинно
забезпечити професійність складання, забезпечувати доступність для
прочитання і одночасно відображати специфіку досліджуваних явищ (витрати
виробництва у металургії, сільському господарстві, витрати обігу у
торгівлі та ін.). Одночасно аудитори повинні додержувати уніфікованої
форми ведення робочої документації, наприклад, посилання на нормативно –
правові акти при дослідженні господарських операцій. Використовуючи
цифрову або аналітичну інформацію, підготовлену клієнтом, аудитор
повинен визначити її відповідність питанням, поставленим на вирішення
аудиту.

При оформлені робочих документів згідно з нормативом необхідно
вказувати:

1) найменування аудиторської фірми (прізвища та ініціалів аудитора), яка
проводить аудит, найменування клієнта, номер і дату угоди на проведення
аудиту;

2) назву і номер документа, складеного аудитором (відомість оплати
штрафних санкцій за порушення договорів на поставку продукції, відомість
залежалих товарів та ін.), та його підпис.

Повнота розкриття фактів та інформація, яка містить у робочих
документах, повинні бути достатніми для того, щоб:

1) забезпечити можливість контролю керівником аудиторської фірми за
проведення аудиту;

2) підтверджувати обґрунтування аудиторського висновку;

3) відповідати аудиторським стандартам та професійним критеріям;

4) забезпечувати ефективну допомогу аудиторам у плануванні та проведенні
аудиту у наступні періоди цього суб’єкту;

5) бути довідковим матеріалом аудитора у разі потреби надання пояснень,
рекомендацій і пропозицій за змістом проведеного аудиту.

Робочі документи аудитора є власністю, використовуються відповідно з
договірними умовами, етичними нормами та вимогами конфіденційності
фінансово-господарської діяльності клієнта.

Підсумкові документи – це аудиторський висновок та інша документація, що
передається замовнику (рекомендації щодо поліпшення бухгалтерського
обліку, оперативності внутрішнього аудиту та ін.). Останнє стосується
додаткової підсумкової документації, яка не є обов’язковою для вручення
замовнику. Вона може видаватися в тому випадку, якщо це обумовлено у
договорі або додатковій угоді між аудитом і клієнтом.

Подаватися вона може у вигляді додатку до аудиторського висновку або як
самостійний документ. Аудитор може не посилатися у висновку на додаткову
документацію в тому випадку, якщо викладене в неї є настільки суттєвим,
що вплинути на зміст аудиторського висновку. Зміст і форму додаткової
документації визначає сам аудитор. Проте не рекомендується давати
додаткові рекомендації таке найменування: “Аудиторський звіт”, “Звіт про
проведення аудиту”,, ” Аналітичний огляд”, ” Експортний огляд”, ”
Зауваження та рекомендації за результатами аудиторської перевірки ” та
ін. Підсумкова документація зберігається і використовується аудитором
відповідно договірних умов та конфіденційності відносин з клієнтом.

До робочих документів відносяться документи з планування аудиту.
Загальний план і програма аудиту ( див.додаток № ) повинні бути складані
у відповідності “Планування аудиту”. Також до робочих документів
відносяться документи по організації аудиту: лист – пропозиція клієнту,
відповідь клієнту, договір на проведення аудиту, лист про можливість
надання інформації нинішнього аудиту, лист надання інформації щодо
клієнта (див.додаток № ) ,

“Аудиторський звіт” (див.додаток № ).

Р О З Д І Л 4.

ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА: СКЛАД, ПРИЗНАЧЕННЯ, ПОРЯДОК НАДАННЯ

4.1. Журнал господарських операцій.

№ п/п Дата Первиннийдокумент Зміст господарської операції Д К Сума

1. 1.03.01

Отримано на поточний рахунок підприємства короткострокову позику банку
311

60 500

2. 1.03.01

Нараховані відсотки за використання позики 951 684 150

3. 2.03.01

На поточний рахунок надійшов аванс від покупця 311 681 1200

4. 3.03.01

Відвантажено готову продукцію 361 701 1200

5. 4.03.01

Відображено суму ПДВ 701 641 2000

6. 5.03.01

Розрахунок бухгалтерії Нарахована заробітна плата робітникам основного
виробництва 23 661 1000

7. 6.03.01 Розрахунок бухгалтерії Проведені відрахування на соціальні
заходи:

– збір на обов’язкове державні пенсійне забезпечення;

збір на обов’язкове соціальне страхування;

збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

23

23

23

651

652

653

320

40

15

8. 7.03.01 Розрахунок бухгалтерії Проведено утримання з заробітної
плати:

– прибутковий податок;

– збір на обов’язкове страхування;

– збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття;

661

661

661

641

651

653

200

20

50

9. 8.03.01 Платіжна відомість Видано заробітну плату робітникам 661
301 730

10. 9.03.01

Відображено відсотки за використання позики у складі фінансових
результатів підприємства

792

951

150

11.

10.03.01

Сплачено відсотки за використання позики 684 311 150

12. 11.03.01

Погашено короткострокову позику банку 60 311 500

13. 12.03.01 Довідка бухгалтерії Списано собівартість реалізованої
продукції 901 26 7000

14. 13.03.01 Довідка бухгалтерії Визначено фінансовий результат від
реалізації 701

791 791

901 10000

7000

15. 14.03.01 Розрахунок бухгалтерії Закрито розрахунки по авансах.
681 361 12000

16. 15.03.01 Договір постачання Відображено вартість основних засобів
за договором постачання.

152

63

2400

17. 16.03.01 Податкова накладна Відображено суму ПДВ 641 63
480

18. 17.03.01

Відображено суму консультаційних послуг пов’язаних з придбанням основних
засобів.

152

685

1000

19. 18.03.01

Відображено суму ПДВ 641 685 200

20. 19.03.01

Зараховано об’єкт до складу основних засобів.

10

152

3200

21. 20.03.01 Накладна Придбано материнську плату у постачальника.

207

631

600

22. 21.03.01 Податкова накладна Відображено суму ПДВ. 644 631
120

23. 22.03.01 Довідка бухгалтерії Списано материнську плату для
встановлення 152 207 600

24. 23.03.01

Здійснено заміну материнської плати на комп’ютері постачальником.

152

631

200

25. 24.03.01

Відображено суму ПДВ по наданих послугах. 644 631 40

26. 25.03.01

Перераховано кошти підприємству-постачальнику за материнську плату та
встановлення

631

311

960

27. 26.03.01

Віднесено на збільшення вартості комп’ютера вартість материнської плати
та наданих послуг по її встановленню.

10

152

800

28. 27.03.01

Списано запасні частини на ремонт машини. 92

207 200

29. 28.03.01

Нарахована заробітну плату працівнику за проведення ремонту.

92

66

88

30. 29.03.01

Проведено відрахування на соціальні заходи від заробітної плати.

92

65

30

31. 30.03.01

Видано заробітну плату робітникам. 661 301 50

32. 1.04.01

Отримано довідкові посібники згідно з договором із видавництвом

153

631

350

33. 2.04.01

Відображено суму ПДВ. 644 631 70

34. 3.04.01

Оплачено вартість довідних посібників. 631 311 420

35. 4.04.01

Передано в експлуатацію довідкові посібники. 111 153 350

36. 5.04.01

Відображено суму зносу в розмірі 100% амортизаційної вартості.

91

132

350

37. 6.04.01

Здійснено оплату за торгову марку. 37 31 1500

38. 7.04.01

Включено суму ПДВ до податкового кредиту. 641 644 300

39. 8.04.01

Оприбутковано право на торгову марку. 154

12 37

154 1500

1500

40. 9.04.01

Відображено податкові розрахунки з ПДВ. 644 37 300

41. 10.04.01

Отримано юридичні послуги з оформлення права на торгову марку, які
збільшують балансову вартість нематеріального активу.

154

123

631

154

300

300

42. 11.04.01

Включено суму ПДВ до податкового кредиту. 641 631 60

43. 12.04.01

Здійснено оплату за юридичні послуги 631 311 360

44. 13.04.01

Оприбутковано безоплатно отримані нематеріальні активи.

12

42

3200

45. 14.04.01

Визначено дохід за сумою амортизації нематеріальних активів одночасно з
її нарахуванням.

42

74

150

46. 15.04.01

Нараховане амортизацію на матеріальні активи. 92 133 150

47. 16.04.01

Віднесено на фінансові результати основної діяльності в кінці звітного
періоду суму нарахованої амортизації

79

92

150

4.2 Баланс підприємства: мета надання, користувачі, склад, порядок
заповнення.

Бухгалтерський баланс як елемент методу бухгалтерського обліку
завершує процедуру обробки бухгалтерських даних, узагальнюючих їх в
інформаційну модель фінансового стану економічного суб’єкту.

До бухгалтерського балансу пред’являється ряд вимог, що забезпечують
можливість його використання у підприємницькій діяльності.

Рис 4.2.1. Вимоги, що пред’являються до бухгалтерського балансу

Баланс підприємства можна розглядати за приблизно таким макетом:

Актив Пасив

Усе, що є в наявності Мое

Чуже

Баланс Баланс

Слід зауважити, що баланс підприємства, який складається лише з власних
коштів, не існує. Якщо підприємство діє, то працює воно не само по собі,
а у постійній взаємодії з іншими партнерами, що разом називається
“здійснювати розрахунки”. Постійні розрахунки діюче підприємство має
також зі своїми працівниками по заробітної платі, з підзвітними та інших
відносинах, що виникають у процесі діяльності. Отже, без “чужого” в
балансі не обійтися для підприємства, яке безперервно працює.

Розглянемо схему “мое – чуже” в балансі – це майже найголовнішого
документу підприємства .

Розділ І пасиву “говорить” про кошти власні та прирівняні до них,
загалом все, що ми умовно називали в макеті слово “мое”.

Розділ II та III пасиву разом “говорить” про кошти позикові (кредити
банків та заборгованість різним кредиторам відповідно до статей) тобто
“чуже”.

А разом сума власних та позикових коштів становить пасив, що завжди
дорівнює сумі активу, тобто всього, що є в даний момент у наявності на
підприємстві. Актив також складається з трьох розділів, розміщення
статей в яких умовно можна поділити за ознаками тривалості обігу і часі.

До першого розділу активу відноситься все, що досить довго зберігає свою
первісну форму: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні
інвестиції, довгострокові фінансові вкладення тощо.

У другому розділі активу міститься все, що може переходити в іншу форму
одноразово в міру виготовлення чи продажу новоствореного проекту
(товарів, робіт, послуг). З цього свідчить, що швидкість руху виробничих
запасів чи товарів залежить від продуктивності праці та потужності
підприємства.

Грошові кошти та боргові права, що містяться в розділі Ш активу, можуть
миттєво перейти в іншу форму: гроші перетворюються на майно, запаси,
товари чи ту саму дебіторську заборгованість (боргові права), яка в свою
чергу, в будь-яку мить може перетворитись в грошові кошти. Третій розділ
найбільш рухливий, тому що його статті найчастіше зазнають перетворень.

З вищенаведеного можна зрозуміти :

Актив – показує кошти з точки зору їх розміщення на підприємстві тім
самим відповідає на запитання “Що ?”.

Пасив – показує ці самі кошти з точки зору джерел їх утворення, тобто
звідки вони взялися, за рахунок чого (віддзеркалює актив) та відповідає
на запитання “Чиє?”.

Слід зазначити, що при наявності кредиторської заборгованості
підприємства чим вагоміша частка “свого” в загальній сумі валюти
балансу, тим надійніше фінансове становище підприємства.

Структура балансу відповідає балансовому рівнянню, яке зв’язує між собою
три поняття:

активи – це всі цінності, що належать підприємству, або що
використовуються ним (основні засоби, грошові кошти, виробничі записи,
розрахунки з дебіторами).

власній капітал – внутрішні джерела утворення засобів підприємства
(прибуток, внески засновників (акціонерів)).

зобов’язання – зовнішні джерела утворення засобів підприємства (авансів
покупців, кредити банку тощо).

Статтею балансу називається кожен окремий вид майна в активі або джерел
його утворення в пасиві.

Розглянемо структуру балансу прийняту в Україні відповідно до
міжнародних стандартів.

Б А Л А Н С

Б А Л А Н С

Актив

І.Необоротні активи.

II.Оборотні активи.

III.Витрати майбутніх періодів.

Пасив

І.Власний капітал.

II.Забезпечення наступних витрат і платежів.

III.Довгострокові зобов’язання .

ІV.Поточні зобов’язання.

V.Доходи майбутніх періодів.

Актив

Непоточні активи.

Поточні активи. Пасив

Власний капітал.

Довгострокові зобов’язання.

Короткострокові зобов’язання.

Рис.4.2.2 Порівняння структури балансу.

Згортати статті активів і зобов’язань не дозволяється, крім випадків
передбачених відповідними П(С)БО, оскільки це змінить реальний
фінансовий стан активів і зобов’язань підприємства.

Згідно з П(С)БО 2 “Баланс” обов’язковим є поділ активів на оборотні та
необоротні.

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у
використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи
споживання протягом операційного циклу чи протягом 12 місяців з дати
балансу.

Необоротні активи – в основу класифікації яких покладені не їх
функціональне призначення, речова форма, а фактор швидкості обігу активу
в гроші (враховується часовий критерій).

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення
діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції
або товарів і послуг.

Витрати майбутніх періодів – це витрати, що проведені підприємством в
звітному періоді, але підлягають включенню до собівартості продукції в
наступних звітних періодах (витрати на підготовку нового виробництва,
річна підписка на періодичні видання).

Власний капітал – на підприємстві відображається в Балансі по статтях:
“Статутний капітал”, “Додатковий капітал”, “Резервний капітал”,
“Нерозподілений прибуток”, “Неоплачений капітал”.

У разі виникнення показників певних від’ємних значень статей шифри
наводяться у Балансі в дужках.

Зобов’язання – це обов’язок діяти певним чином. Зобов’язання виникає
тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає
невідновну угоду придбати актив.

Рис.4.2.3. Основні види зобов’язань.

Зобов’язання визнається у балансі, коли імовірно, що в результаті
погашення теперішнього зобов’язання відбудеться вибуття ресурсі, які
могли б забезпечити надходження майбутніх економічних вигод, і сума, за
якою буде погашено зобов’язання, може бути достовірно визначена.

Зобов’язання поділяються на :

поточні – такі, що будуть погашені протягом операційного циклу
підприємства або протягом 12 місяців з дати балансу;

довгострокові – такі, які не є поточними.

В окремий розділ пасиву виділено доходи майбутніх періодів –
доходи, що отримані або нараховані в звітному періоді, але відносяться
до майбутніх періодів ( попередня отримана орендна плата).

В балансі статті розміщуються в порядку від найменш ліквідних до
найбільш ліквідних.

Ліквідність означає наявність достатніх платіжних засобів для
оплати боргів в установлений строк. З цих позицій найбільшу ліквідність
в складі майна підприємства мають грошові кошти, короткострокові
векселя, цінні папери і дебіторська заборгованість, а вже потім
товарно-матеріальні цінності і необоротні активи . Серед пасивів
перевага належить власним засобам (капітал прибуток) або позиковим
коштам (кредиторська заборгованість).

Схема 4.2.4. Порядок складання балансу.

4.3. Звіт про фінансові результати підприємства: мета надання,
користувачі, склад, порядок заповнення.

Метою складання Звіту про фінансові результати є надання
користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи,
витрати, прибутки і збитки від діяльності підприємства за звітний
період. Цей елемент фінансової звітності є одним з основних документів і
його складання та подання є обов’язковим для всіх підприємств України.

Зміст і форма Звіту про фінансові результати (форма № 2),
загальні вимоги до розкриття його статей визначені в Положенні
(стандарті)бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”, що
поширюється на підприємства, організації та юридичні особи всіх форм
власності, крім банків, бюджетних установ та малих підприємств.

Звітним періодом для складання Звіту про фінансові результати
є календарний рік. Ця форма складається наростаючим підсумком з початку
року.

Звіт про фінансові результати представляє собою перелік
доходів, зароблених (отриманих) підприємством, і понесених (нарахованих)
ним витрат в ході усіх видів діяльності. Різниця між одними та іншими
вказує на фінансові результати від операційної, звичайної та
надзвичайної діяльності за визначений (звітний) період – прибуток, якщо
перевищують витрати, або збиток, якщо витрати перевищують доходи.

Величина нерозподіленого прибутку розраховується як різниця
доходів і витрат (в тому числі витрат по сплаті податку на прибуток,
штрафних санкцій тощо).

Вся звичайна господарська діяльність підприємства поділяється
на три види: операційну, інвестиційну, фінансову.

Рис. 4.3.1. Господарська діяльність підприємства.

Розподіл діяльності підприємства на три види
діяльності є елементом облікової політики підприємства.

Рис.4.3.2. Структура Звіту про фінансові результати.

Фінансові результати поділяють за видами діяльності,
внаслідок якої вони виникають, на прибутки (збитки) від звичайної та
надзвичайної діяльності. Звичайна діяльності., у свою чергу, поділяється
на операційну та іншу (фінансову та інвестиційну). Витрати, пов’язані з
основною діяльністю, розрізняють за функціями – виробництво, управління,
збут тощо.

Використання такої класифікації для побудови розділу І
Звіту про фінансові результати забезпечує визначення чистого прибутку
(збитку) звітного періоду.

У розділу П надається інформація про витрати (на
виробництво, збут, управління та інші операційні витрати) в розрізі
економічних елементів операційних витрат.

Ш-й розділ “Розрахунок показників прибутковості акцій”
заповнюється тільки акціонерними товариствами, прості акції яких вільно
продаються і купуються на фондових біржах, включаючи товариства, що
знаходяться у процесі випуску у таких акцій.

Інформація, наведена у Звіт про фінансові результати
ґрунтується на даних синтетичного і аналітичного обліку і вважається
достовірною, якщо вона не містить помилок і перекручень, здатних
вплинути на рішення користувачів звітності.

Доходи і витрат включають до складу Звіту про фінансові
результати згідно з принципами нарахування та відповідності доходів і
витрат.

Дана форма звітності характеризує діяльність підприємства в
динаміці. Одна величина розраховується на підставі декілька інших, та в
свою чергу, використовується при обчисленні іншої величини і т.д.
Неструктурованість форми полягає в тому, що одні величини являються
собою залишки по окремих рахунках, інші розраховуються за даними більш
детально аналітичних рахунків.

Для відображення доходів, витрат і фінансових результатів у
Звіті про фінансові результати призначені рахунки доходів і витрат,
згруповані у відповідні класи,7-й “Доходи і результати діяльності”, 9-й
“Витрати діяльності” Плану рахунків, назва яких дослівно збігається з
найменуванням статей форми № 2.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків суми
чистого доходу, відображені по кредиту рахунків класу 7 ” Доходи і
результати діяльності”, і суми витрат, показані по дебету рахунків класу
9 “Витрати діяльності”, можуть відноситися підприємствами на рахунок 79
“Фінансові результати” щороку або щомісяця. Таке рішення має бути
відображено в обліковій політиці підприємства.

Для заповнення розділу П “Елементи операційних витрат” Звіту про
фінансові результати Планом рахунків передбачені рахунки класу 8
“Витрати за елементами”.

Якщо підприємства не використовують рахунки класу 8, то для
заповнення П-го розділу Звіту про фінансові результати їм необхідно
здійснювати відповідні вибірки.

Малі підприємства та інші організації, діяльність яких не
спрямована на ведення комерційної діяльності, згідно з Інструкцією про
застосування Плану рахунків можуть вести бухгалтерський облік витрат з
використанням тільки рахунків класу 8 “Витрати на елементи”. Таким
підприємствам також необхідно робити додаткові вибірки, але вже для
заповнення І-го розділу Звіту про фінансові результати.

Порядку заповнення Звіту про фінансові результати на підставі
даних бухгалтерських рахунків показані в додатку № .

Звіт про рух грошових коштів підприємства: мета надання, користувачі,
склад, порядок заповнення.

Звіт про рух грошових коштів (форма № 3) містить інформацію про грошові
потоки підприємства за звітний період.

Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів
та їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках
в банку, які можуть бути використані для поточних операцій.

Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції,
які можуть бути вільно конвертовані у певну суму коштів і мають
незначний ризик щодо зміни вартості.

Зміст та форма цього звіту, загальні вимоги до розкриття його
статей визначається П (С БО 4 “Звіт про рух грошових коштів”.

Метою складання Звіту про рух грошових коштів є надання
достовірної інформації про грошові надходження і виплати суб’єкту
господарської діяльності в звітному періоді.

Даний звіт допомагає інвесторам отримати відповіді на наступні
питання підприємства:

здатність генерувати позитивні грошові потоки;

здатність виконувати зобов’язання і виплачувати дивіденди;

потреба у зовнішньому фінансуванні;

інвестиційні та фінансові операції за звітний період.

Інформація, яка наводиться в формі № 3, дуже важлива з точки
зору реального відображення грошових потоків. Складності при заповненні
цієї форми виникають в зв’язку з тим, що підприємства ведуть
бухгалтерський облік реалізації за методом нарахування, тобто за
відвантаженням , яке не збігається з рухом грошових коштів. Крім того,
підприємства здійснюють валютні операції, прямий товарообмін в рамках
договору обміну, використовують взаємозаліки, податкові звільнення, що
збільшує викривання реального грошового обігу.

Вихідними даними є показники про залишки грошових коштів на
початок звітного періоду, які з врахуванням надходження та вибуття
грошових коштів за напрямками діяльності підприємства пов’язуються з їх
залишками на кінець періоду.

Рух грошових коштів відображається та аналізується у розрізі
окремих видів діяльності.

Про складання Звіту про рух грошових коштів потрібно знати, що
є ще і не грошові операцій – такі, які не потребують використання
грошових коштів та їх еквівалентів, наприклад, бартер, амортизація,
переоцінка грошових коштів в результаті зміни курсу валюти. Такі не
грошові операції, як отримання активів

шляхом активів фінансової оренди, придбання активів шляхом емісії тощо,
не включаються до Звіту про рух грошових коштів. Сюди не включаються
внутрішні операції, наприклад отримання грошей з поточного рахунку в
касу для зарплати, операції, пов’язані з купівлею та продажем валюти.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку ; “Звіт про рух
грошових коштів” передбачено складання Звіту про рух грошових коштів
непрямим методом. при застосуванні цього методу рух коштів в результаті
операційної діяльності визначається шляхом коригування прибутку чи
збитку від звичайної діяльності до оподаткування, наведеного в Звіті про
фінансові результати в рядку 170 чи 175 на суми:

змін запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості, пов’язаних з
операційною діяльності, протягом звітного періоду;

наведені в не грошових статтях;

наведені в статтях, які пов’язані з рухом грошових коштів у результаті
інвестиційних і фінансової діяльності.

Рух грошових коштів у результаті інвестиційної
діяльності визначається на підставі аналізу змін по статтях розділу
Балансу “Необоротні активи” та статті “Поточні фінансові інвестиції”.

Рух грошових коштів в результаті фінансової діяльності
визначається на підставі змін по статтях Балансу за розділом “Власний
капітал” та статтях, пов’язаних з фінансовою діяльністю, по розділах
Балансу “Забезпечення наступних витрат і платежів”, “Довгострокові
зобов’язання” і “Поточні зобов’язання” (статті “Короткострокові кредити
банків”, “Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями,
“Поточні зобов’язання за розрахунками з учасниками”).

Процес складання Звіту про рух грошових коштів включає
п’ять основних етапів.

При складанні Звіту про рух грошових коштів потрібно
користуватись всіма формами фінансової звітності і даними аналітичного
бухгалтерського обліку.

Рис.4.4.1. Етапи складання Звіту про рух грошових коштів.

Таким чином, протягом звітного періоду рух грошових коштів від
операційної діяльності становить тис. грн. (надходження),
інвестиційна та фінансова діяльність не здійснювалися. Загальний чистий
рух грошових коштів за звітний період склав тис.грн.
(надходження).

Звіт про рух грошових коштів є дуже інформативним для
підприємства звітом, корисним в тому плані, що він надає інформацію про
те, куди (на які цілі) витрачаються гроші на підприємстві. Мета, що
ставиться при складанні звіту: визначити, які чисті надходження чи
вибуття надходження чи вибуття грошових коштів відбулись, пов’язані з
операційною, інвестиційною та фінансовою діяльністю підприємства.

Звіт про рух грошових коштів відображає дані за певний
період, як і Звіт про фінансові результати, але на відмову від
останнього представляє надходження та вибуття коштів, а не нараховані
доходи та витрати.

4.5. Звіт про власний капітал підприємства: мета надання, користувачі,
склад, порядок заповнення.

Мета складання Звіту про власний капітал – надання
користувачам узагальненої інформації про всі доходи і витрати, що
впливають на власний капітал підприємства протягом звітного періоду, а
також про інші зміни власного капіталу, що дає можливість оцінити зміни
в фінансовому стані і причини таких змін.

Зміст та форма цього Звіту, а також загальні вимоги до
розкриття його статей визначається П(С)БО 5 ” Звіт про власний капітал”.

Для забезпечення порівняльного аналізу інформації
підприємства повинні додавати до річного звіту Звіт про власний капітал
за попередній рік.

Майно підприємства складається із різноманітних об’єктів
обліку – носіїв прав власності окремих суб’єктів. Права кожного
власника на майно підприємства і на участь у його прибутках визначається
частково і формою інвестованих коштів. Вони мають бути чітко відображені
у бухгалтерському обліку на підставі відповідних документів. Розкриття
цих прав є одним із найважливіших завдань фінансової звітності.
Гарантією захищеності прав власників підприємства виступає власний
капітал.

Складові власного капіталу відображаються в бухгалтерському
обліку одночасно з відображенням активів або зобов’язань, які призводять
до зміни власного капіталу. Основні складові власного капіталу наступні:

статний капітал (зареєстрований) – номінальна вартість простих та
привілейованих акцій, зафіксована в установчих документах;

пайовий капітал – сума пайових внесків членів спілок та інших
підприємств, що передбачене установчими документами;

додатковий вкладений капітал – сума перевищення вартості продажу акцій
над їх номінальною вартістю (емісійний дохід);

інший додатковий капітал – сума дооцінки необоротних активів, вартість
активів, безкоштовно отриманих підприємством від фізичних або юридичних
осіб, інші види додаткового капіталі;

резервний капітал – сума резервів, створених акціонерним товариством
згідно з чинним законодавством або установчими документами;

нерозподілений прибуток (непокриті збитки) – прибуток, реінвестований у
підприємство або непокритий збиток;

неоплачений капітал – заборгованість власників (учасників) за внесками
до статутного капіталу;

вилучений капітал – фактична собівартість акцій власної емісії,
викуплених товариством у своїх акціонерів.

При розгляді Звіту про власний капітал, перш за все,
визначаються та оцінюються компоненти капіталу у фінансових звітах.

Таблиця 4.5.1.

Визначення та оцінка компонентів капіталу у фінансових
звітах.

Показник З м і с т

Звітність, що відображає зміни у власному капіталі. Звіт про власний
капітал.

Звітний період За поточний звітний період (додатково надається звіт за
попередній звітний період)

Загальний обсяг інформації Залишок попереднього звітного періоду.

Зміни в капіталі за поточний звітний період з наведенням кожної зміни
окремо.

Залишок на кінець поточного періоду.

Компоненти Статутний капітал.

Неоплачений капітал.

Додатковий капітал.

Резервний капітал.

Нерозподілений прибуток (непокриті збитки).

Визначення, визнання та оцінка компонентів Статутний капітал.

Сума зареєстрованого (оголошеного) капіталу відповідно до статуту.

Неоплачений капітал.

Додатковий вкладений капітал.

Емісійний дохід.

Інший додатковий капітал.

Сума переоцінки активів, надходження та безплатне одержання майна,
коштів.

Вилучення капіталу.

Сума власних акцій, викуплених у акціонерів, таінше вилучення капіталу.

Нерозподілений прибуток (непокриті збитки).

Сума прибутку, що залишається після сплати податків, створення
резервного капіталу, сплати дивідендів.

Для заповнення Звіту про власний капітал необхідно
ознайомитись зі змістом його статей.

Таблиця 4.5.2.

Зміст статей Звіту про власний капітал.

Показник З м і с т

Залишок на початок року.

Залишок на кінець року. Суми власного капіталу, наведені у балансі
підприємства на початок та кінець року.

Зміна облікової політики.

Виправлення суттєвих помилок.

Інші зміни. Як правило, показана в звіті сума прибутку за звітний період
та сума нерозподіленого прибутку не змінюється, за винятком деяких
ситуацій, наприклад;

якщо виявлені суттєві помилки, що призвели до необхідності змінити
показники попередніх років, у зв’язку з тим, що наведені раніше дані не
можуть вважатись достовірними;

якщо внесені зміни до облікової політики.

Суму коригування суттєвої помилки, що належить до попередніх періодів,
слід відображати у Звіті шляхом коригування початкового сальдо рахунку
“Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)”. Будь-які коригування, що
виникли через зміну облікової політики, теж слід відображати у Звіті
шляхом коригування початкового сальдо рахунку “Нерозподілені прибутку
(непокриті збитки)”.

Скоригований залишок. Залишок власного капіталу на початок звітного
періоду після внесення відповідних коригувань.

Переоцінка активів Окремо показується збільшення (дооцінка) або
зменшення (уцінка) вартості активів підприємства.

Чистий прибуток (збиток)за звітний період. Сума чистого прибутку
(збитку), визначена у Звіті про фінансові результати звітного періоду.

Розподіл прибутку. Окремо показується сума дивідендів звітного періоду
по простих та привілейованих акціях, спрямування прибутку до складу
інших елементів власного капіталу (статутного, резервного тощо).

Внески учасників. Збільшення статного капіталу підприємств, зміни
неоплаченого капіталу внаслідок зміни суми дебіторської заборгованості
учасників за внесками до статутного капіталу.

Інші зміни в капіталі. Зміни у власному капіталі, що не були включені у
наведені вище статті (списання невідшкодованих збитків, безкоштовно
отримані активи тощо)

З вищенаведеного видно, що звітні форми надають відомості
про різні аспекти діяльності організації зовнішнім користувачам.

Таблиця 4.5.3.

Види форм звітності та мета їх складання.

Форми звітності Мета складання, зміст

Баланс Метою складання Балансу є надання користувачам повної, правдивої
та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну
дату.

Звіт про фінансові результати Метою складання Звіту про фінансові
результати є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої
інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності
підприємства за звітний період.

Звіт про рух грошових коштів. Метою складання Звіту про рух грошових
коштів є надання користувачам фінансової звітності повної, правдивої та
неупередженої інформації про зміни, що відбулися у грошових коштах
підприємства та їх еквіваленти за звітний період.

Звіт про власний капітал. Метою складання Звіту про власний капітал є
розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства
протягом звітного періоду.

В разі всіх трьох видів діяльності підприємства (операційної,
інвестиційної, фінансової) складається Звіт про фінансові результати та
Звіт про рух грошових коштів. Звітність підприємства складається з
конкретних звітних форм, що характеризують його майновий та фінансовий
стан та основні підсумки фінансової діяльності (звіти та примітка до
них).

Міжнародні стандарти фінансової звітності визначають лише
склад інформації, яка підлягає відображенню в бухгалтерській звітності,
та не передбачає конкретних форм звітності. Наведені в стандартах
групування статей носять рекомендаційний характер.

Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти
господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію
попереднього звітного періоду і розкриття облікової політики та її
зміни, що робить можливим ретроспективний та перспективний аналіз
діяльності підприємства.

Такі компоненти фінансової звітності, як Баланс, Звіт про
фінансові результати. зміст про власний капітал та Звіт про рух грошових
коштів, складаються з статей, що об’єднуються у відповідні розділи.

Таблиця 4.5.4.

Призначення основних компонентів фінансової звітності.

Компонентифінансової звітності

Зміст

Використання інформації

1 2 3

Баланс Наявність економічних ресурсів, які контролюються підприємством,
на дату балансу. Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідність
та платоспроможності підприємства; прогнозування змін в економічних
ресурсах, які підприємство імовірно контролюватиме в майбутньому.

Звіт про фінансові результати Доходи, витрати і фінансові результати
діяльності підприємства за звітний період. Оцінка та прогноз:

прибутковості діяльності підприємства;

структури доходів та витрат.

Звіт про власний капітал Зміни у складі власного капіталу підприємства
протягом звітного періоду. Оцінка та прогноз змін у власному капіталі.

Звіт про рух грошових коштів. Генерування та використання грошових
коштів протягом звітного періоду. Оцінка та прогноз операційної
інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.

Примітка обрана облікова політика;

інформація, не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але
обов’язкова за П(С)БО;

додатковий аналіз статей звітності, необхідний для забезпечення її
розуміння. Оцінка та прогноз:

облікової політики;

ризиків, які впливають на діяльність підприємства, його ресурси та
зобов’язання; діяльність підрозділів підприємства, тощо

Р О З Д І Л V.

ОХОРОНА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ.

5.1.Загальні положення

Закон України “Про охорону праці” визначає основні положення щодо
реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та
здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних
державних органів відносини між власником підприємства, установи і
організації або уповноваженим органом і працівником з питань безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища, визначає і встановлює порядок
організації охорони праці в Україні.

Згідно з Законом “Охорона праці – це система правових,
соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
здоров’я та працездатності людини в процесі праці”.

Дія цього Закону поширюється на всі підприємства, установи і
організації, незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на
всіх громадян, які працюють, а також до праці на цих підприємствах.

З прийняттям Закону “Про охорону праці” в Україні реалізується широка
програма соціально-економічних заходів, спрямованих на оздоровлення
навколишнього та виробничого середовища, провадження системи стандартів
охорони праці.

Законом передумовлені права громадян на охорону праці при складанні
трудового колективу, під час роботи на підприємстві, визначені порядок
та умови соціального страхування від нещасних випадків. Закон, також
зазначає обов’язки працівників та адміністрації підприємств з питань
дотримання положень з охорони праці, Обумовлено і фінансування охорони
праці, створення відповідних фондів та витрачання коштів. Регламентовані
тарифи на соціальне страхування від нещасних випадків та професійних
захворювань, штрафних санкції до підприємств, установ і організацій за
порушення нормативних актів про охорону праці та інші питання, що
охоплюють забезпечення прав громадян на охорону їх життя та здоров’я в
процесі трудової діяльності.

Специфіка охорони праці на підприємствах невиробничої сфери на прикладі
ЖДЦСМС.

Науково-технічний прогрес призводить до корінної зміни
характеру та засобів трудової діяльності. Він створює для людини велику
кількість благ:

зменшує тяжкість праці (фізичне навантаження) робить її інтелектуальною,
цікавою, різноманітною, розвиває творчі здібності людини, сприяє
удосконаленню її професійних навичок тощо.

Проте сучасна техніка є потенційним джерелом високої
небезпеки для життя та здоров’я працівника, оточуючих його людей, а
також навколишнього середовища. На думку переважної більшості
дослідників, процес праці та умови її безпеки слід вивчати, враховуючи
особисті та індивідуально-типологічні особливості працюючого, оскільки
помилка на виробництві (ціна якої зараз дуже висока), а також нещасний
випадок, є наслідком зіткнення між якостями людини та особливостями
конкретної професійної діяльності.

Під час проведення випробувань, на підприємствах
невиробничої сфери, а саме на ЖДЦСМС , з питань безпеки праці повинні
забезпечувати такі умови:

1) узгодженість роботи устаткування, що включає виникнення
небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

2) завантаження обладнання в межах його проектної
потужності, що сприяє ритмічній роботі персоналу, зайнятого в процесі
дослідження;

3) процес випробувань – згідно з нормативно-технологічною
документацією, державних стандартів;

4) розміщення устаткування з підвищеним рівнем небезпеки в
окремому приміщенні;

5) кожне робоче місце – вимогам ергономіки;

6) робочі місця – засобами для їх прибирання і чищення
обладнання;

7) пожежовибухонебезпеку виробництва;

8) охорону навколишнього середовища;

9) можливість при необхідності застосування засобів
захисту працівників;

10) автоматичну світову або звукову сигналізацію при виникненні
аварійної ситуації;

11) розміщення виробничого устаткування при організації технологічного
процесу виробництва з безпечним та зручним процесом його експлуатації та
можливістю евакуації працюючих;

12) виключення розміщення устаткування над робочими
зонами, неізольованими лініями електропередачі, проїздами, проходами в
зонах підвищеної температури, запиленості, загазованості тощо;

13) розміщення пересувного устаткування у місцях, виключаючи
небезпечні й несприятливі умови працюючих, електро – пожежної небезпеки
та перешкод, транспортним засобам, технологічним процесам та евакуації
працюючих.

В И С Н О В К И

При виконанні даної дипломної роботи мною було розглянуто
сутність нематеріальних активів, інвентаризація нарахування зносу
нематеріальних активів.

Отже, після розгляду теоретичних основ об’єкта
дослідження та практичного відображення даного об’єкта в обліку та
звітності визначення його економічного змісту можна зробити висновок, що
нематеріальні активи – це об’єкти інтелектуальної, в тому числі
промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку,
встановленому відповідним законодавством, об’єктом права власності
платника податку.

Структура дипломної роботи має традиційний характер і
складається з п’яти розділів. В першому розділі мною висвітлювались
загальні теоретичні аспекти обліку нематеріальних активів.

В другому розділі роботи розглянуто
організаційно-економічну характеристику ЖДЦСМС, порядок документування
операцій з руху нематеріальних активів, синтетичний і аналітичний облік
нематеріальних активів, проведено аналіз наявності та ефективності
використання нематеріальних активів.

В третьому розділі роботи розглянуто мету і завдання аудиту
нематеріальних активів, етапи перевірки, документальне оформлення аудиту
нематеріальних активів.

В четвертому розділі розглядається фінансова звітність
підприємства її склад, призначення, порядок надання.

П’ятий розділ висвітлює загальні поняття з охорони праці на
ЖДЦСМС, що регламентується Законом “Про охорону праці”.

Після написання дипломної роботи, я ще раз переконалася в
актуальності даної теми.

Дана тема має деякі проблеми, серед яких :

невідповідність законодавства з питань бухгалтерського та податкового
обліку нематеріальних активів;

невідповідність українського законодавства з прийняттям міжнародними
стандартами з даного об’єкту вивчення;

амортизація нематеріальних активів;

встановлення строку служби та визначення ймовірності одержання майбутніх
економічних вигод;

перелік первинних документів з даної теми дослідження (тобто практично
їх відсутність).

Для вирішення даних проблем та для покращення обліково-
аналітичних робіт на підприємствах потрібно вдосконалювати українське
законодавство, врахувати міжнародні поради та використання практичний
досвід українських бухгалтерів.

А в , висновку хотілось б відмітити що при роботі з П(С)БО8
на практиці бухгалтери будуть стикатися з різними неточностями, які
потребують уточнень.

Список використаної літератури.

І. Законодавчі та нормативні акти:

Закон України ” Про підприємництво” від 07.02.91 р. № 785 -ХП.

2.Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову
звітність України” від 16.07.99 р.№ 996-ХІV.

Закон України №Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р.
№ 283/97 -ВР.

Закон України ” Про авторське право і суміжні права” від 23.12.93 р. №
3793-ХП.

5. Закон України “Про охорону прав та знаки для товарів і
послуг” від 15.12.93 р. №3771 -ХП.

Закон України “про охорону праці” від 14.10.92 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 “Баланс”.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові
результати”.

Положення (стандарт) 4 “Звіт про рух грошових коштів”.

Положення (стандарт) 5 “Звіт про власний капітал”.

Порядок експертної оцінки нематеріальних активів, затверджений наказом
Фонду Держмайна України і Держкомнауки від 27.07.95 р.

12.Інструкція з інвентаризації основних засобів,
нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів
від 30.10.98 р.

Положення (стандарт) 8 “Нематеріальні активи”.

Підручники:

14. Адамс Р. “Основи аудиту” переклад з англійської (Під
редакцією Л.В.Соколова – М: Аудит, Юнити, 1995-398 с. ).

Алборов Р.А. “Аудит в организациях промышленности, торговли и АПК”
издательство -М.: “Дело и Сервис” 1998 г.-464 с.

16.Андреев В.Д. Практический аудит (справочное пособие) – М. :
Экономика, 1994 – 366 с.

17. Білуха М.Т. Курс аудиту і підручник, – К.Вища школа –
Знання , 1998 – 574 с.

18. Бутинець Ф.Ф. (професор) та Малюга Н.М. (доцент)
“Бухгалтерський облік і облікова політика, план рахунків, стандарти і
кореспонденція рахунків, звітність”. Навчальний посібник для
студентів вузів, Житомир:ЖІТІ, 2000-480 с.

19.Бутинець Ф.Ф. “Бухгалтерський і фінансовий облік”:
Житомир: ЖІТІ, 2000 р. – 608 с.

20.Бутинець Т.А. “Документування господарський операцій :
теорія, методологія, комп’ютеризація”. Наукове видання. – Житомир: ЖІТІ,
1999 р.- 412 с.

21. Бутинець Ф.Ф. “Організація бухгалтерського обліку”.
Збірник вправ. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7050106
“Облік і аудит” Житомир : ЖІТІ 1997 р. – 304 с.

22.Бутинець Н.Г., Виговська Н.Г. “Фінансовий облік” частина П.
Навчальний посібник для студентів спеціальності 7050106 “Облік і аудит”.
– Житомир: ЖІТІ, 1998 р. – 704 с.

23.Бутинець Ф.Ф. “Теорія бухгалтерського обліку”, підручник
для студентів вузів спеціальності 7050106 “Облік і аудит”. Видавництво
2-е і перероблене – Житомир: ЖІТІ. 2000 р. – 640 с.

24. Бутинець Ф.Ф.(професор) та Чипивська Л.В.(доцент)
“Бухгалтерський фінансовий облік”. Практикум. Збірник задач і вправ.-
Житомир. – ЖІТІ, 2000 р. – 512 с.

25. Бутинець Ф.Ф., Мних Є.В., Олійник О В. “Економічний
аналіз” Практикум. Навчальний посібник для студентів вузів. – Житомир *
ЖІТІ . 2000 р.- 416 с.

Бабич В.В., Свідерський Є.І. “Бухгалтерський облік на підприємствах
малого бізнесу в Україні, 4-е видання, 1996р. – 160 с.

27. Безруких П.С., Кондраков Н.П., Палій В.Ф. та інші
“Бухгалтерський облік”, Бухоблік, 1994 р. – 528 с.

28. Бірюкова І.К., Кондрянский А.В. “Бухгалтерський облік в
Україні”, – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998 р. – 408 с.

29. Вшовська Н.Г. “Удосконалення обліку амортизації” – стан,
проблеми, перспективи – Житомир, ЖІТІ. 1998 р. 340 с.

30. Завгородній В.П.. Савченко В.Я. “Бухгалтерский облік
“Контроль і аудит в умовах ринку – 2-е видаництво , К. – 1997 р.-832 с.
– Рос.

31. Любишин Н.П., Лещева В.Б., Дьякова В.Г. “Анализ
финансово-экономической деятельности предприятия”. Учебное пособие для
вузов. М : ЮНИТИ – ДАНА, 1999 г. -417 с.

Малюга Н.М. “Шляхи удосконалення оцінки в бухгалтерському обліку “,
Теорія, практика, перспективи, – Житомир, ЖІТІ, 1998, – 384 с.

Пархоменко В.М. “Бухгалтерський облік в Україні”. Нормативи. Коментарі.
ч.5 – Луганськ, 2000 р. – 336 с.

Ришар Ж. “Аудит и анализ хозяйственной деятельности предприятия”,
(Перевод с французского под редакцией Беліх Л.П.) – М.: Аудит. ЮНИТИ,
1997 г. – 375 с.

35. Савицкая Г.В.” Анализ хозяйственной деятельности
предприятия “: 3-е издание – М. : ИП “Экоперспектива”, 1999 г. -498 с.

36. Свідерський Є.У. Настольна книга бухгалтера. – К.:
1996 р. – 220 с. – Рос.мовою.

37. Свідерський Є.У. “Секрети бухгалтерії”. Бухгалтерський
облік на виробюничих та торгових підприємствах різних організаційних
форм”, – К. – 1997 р. – 250 с. Рос.мовою.

38.Сопко В. “Бухгалтерський облік у підприємстві” К :
Техніка, 1995 р. – 267 с.

39. Ткаченко Н.М. “Бухгалтерский учет на предприятиях
Украины с разными формами собственности”. Учебное пособие. 4-е
изд.дополн.- К : А.С.К., 1998 г. -= 800 с.

40. Науково – практичний коментар до Закону України ” Про
охорону праці”. Під редакцією Ткачук – К : 1997 р.- 528 с.

41.Чацкис Е.Д., Лысюк А.Н., Лукашова И.А., Михайлова Г.П.
“Бухгалтерский учет” – Д.: Сталкер, 1997 – 352 с.

Газети та журнали :

42. Алексеева А., Бакун Ю. “Нематеріальні активи:
визначення, склад, оцінка, відображення у фінансовій звітності”. Все про
бухгалтерський облік. 2000 р. – № 36- 4 с.

43. Алексеева А., Бакун Ю. “Нематеріальні активи:
бухгалтерський і податковий облік амортизації” // Все про бухгалтерський
облік. – 2000 р. № 37 4с.

44.Алексеева А., Бакун Ю. “Нематеріальні активи: порядок
переоцінки та її відображення в обліку підприємства // Все про
бухгалтерський облік. – 2000 р. – № 39 – 4с.

45.Головач В. “Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку
та проблеми їх, запровадження в Україні” //Економіка. Фінанси.
Право.-2000 р. № 7 26-31 с.

46.Горецкая Н. “Порядок бухгалтерского учета нематериальних
активов с 1 января 2000 года” //Финансовый консультант. Приложение
“Рабочее время” – 2000 № 13 -16 29-40 с.

47.Голов С. “Облік нематеріальних активів за МСБО”
//Бухгалтерський облік і аудит – 1999 р.- № 7-8 , 42-50 с.

48.Грачева Р. “Гудвіл : новий актив, нові проводки” // Д-К
№ 30 2000 р. – с. 28.

49.О финансовых штрафных санкциях и административных
штрафах.// Бухгалтерия, налоги, бизнес, 1998 г. – № 9 – 45 с.

50.Інструкція з бухгалтерського обліку основних засобів
та нематеріальних активів. // Офіційний вісник України- 1998 р. № 17 –
139 – 178 с.

51.Занько Б. “Учет нематериальных активов. //
Бухгалтерия. Налоги. Бизнес. – 1999 г. -№ 7 – 41-43 с.

52. Зубілевич “Огляд публікацій у професійній пресі щодо
реформи бухгалтерського обліку в Україні // Бухгалтерський облік і аудит
– 2000 р. – №7 – 41-46 с.

53. Карєв В., Лавренов В. та інш. Школа бухгалтера. Урок
6-9 “Оплата праці та внески у формі нематеріальних активів – особливості
внесення та оцінки, облік запасів ( п.2 “Необоротні активи”) // Д-К – №
20-22, № 26, 24, 29, 32, 11 с.

54. Облік основних засобів та нематеріальних активів //
Д-К – 2000 р. – № 30- 20-27 с.

55. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №8.
“Нематеріальні активи” //Бухгалтерський облік і аудит – 1999 р. №11
-3-8 с.

56.Кінерецька Л.М. Впровадження міжнародних стандартів
бухгалтерського обліку в Україні. //Фінанси України 2000 р. № 1-е –
29-35 с.

57. Крисенко Т. Облік нематеріальних активів відповідно до
ПБО. // Глав.Бух. – 2000 р. № 12/2 – 2 с.

58. Крисенко Т. Облік нематеріальних активів: від старого
до нового” // Глав.Бух. 2000 р. № 4 (54) – 48-60 с.

59.Крайнев П.Оценка нематериальных активов.//
Предпринимательство, хозяйство, прозво. – 1997 г. №№11 – 22-24 с.

60. Марчук С. Торговий патент. // Все про бухгалтерський
облік 1998 р. № 70 – 29 с.

61.Позднякова М. Відображення вартості торгівельних
патентів. // Баланс – № 39 – 1999 р. – 38-43 с.

62.Плєшонкова Л. Що змінилися у розрахунках амортизації
нематеріальних активів. // Баланс 1997 р. № 31 – 26-27 с.

63.Рижикова О. Нематеріальні активи : обліковуємо по –
новому. // Баланс – 2000 р. № 5 (286) – 37-57 с.

64. Сатовський В.В. Облік і аудит нематеріальних активів у
ринкових умовах господарювання.// Світ бухгалтерського обліку – 1999 р.
№ 5 – 2-4 с.

65. Сатовський В.В. Бухгалтерський облік як основа аудиту
об’єктів нематеріальних активів. // Бухгалтерський облік і аудит – 1998
р. №5 – 23-24 с.

66. Сатовський В.В. Облік вибуття нематеріальних активів.
// Економіка АПК – 1997 р. № 12 – 34-36 с.

67. Солодченко. Новейшая история. Нематериальные активы :
глубоко … копаем. // Бухгалтерия. Право. Налоги. Консультации. – 2000 рю
№ 26. -56 с.

68.Слисян Ю. Нематеріальні активи та МШП. // Галицькі
контракти – 1999 р. – № 42.

69. Слисян Ю. Нематеріальні активи : Облік оподаткування. //
Галицькі контрактию – 1997 № 8 61-62 с.

70. Чистик Е. Об отражении в учете результатов
инвіентаризации нематериальних активов. // Бухучет и аудит. – 1998 г. №
4 – 25-27 с.

Додаток

Загальний план аудиту нематеріальних активів.

Організація, що перевіряється Житомирський державний центр

стандартизації,
метрології та сертифікації .

Період аудиту з 01.11.2000 р. по
25.11.2000 р.

Кількість людино/годин.

Керівник аудиторської

перевірки Древецька Л.Є.

Запланований аудиторський

ризик середній

Запланований вид робіт Період проведення

Виконавець

1.Попереднє дослідження фінансово-господарської діяльності клієнта.

01.11- 02.11 Аудит, асистент

2.Підписання договору.

02.11 Старший аудитор

3.Оцінка системи внутрішнього контролю. 03.1 – 06.11 Аудитор

4. Встановлення ступеню ризику контролю. 06.11 Аудитор, асистент

5. перевірка організації нематеріальних активів. 07.1 – 22.11 Старший
аудитор, асистент

6. Виявлення недоліків та рекомендацій, щодо удосконалення обліку.

25.11-25.11 Старший аудитор

Підготовка підсумкової документації. 25.11 Старший аудитор

Керівник аудиторської фірми Гончарук І.К

Керівник аудиторської перевірки Древецька Л.Є.

Примітки:

Дивись “Право інтелектуальної власності в Україні”, О.А.Підопригора,
О.О. Підопригора, Юріком інтер, 1999, с.51

PAGE 1

PAGE 24

PAGE 144

Визначення терміну корисного використання нематеріальних активів

Майнові

Амортизація нематеріальних активів

Суб‘єктивні авторські права

Облік нематеріальних активів без механізму погашення – не амортизація
нематеріальних активів.

Визначення порядку відображення погашення нематеріальних активів в
обліку

Термін корисного використання визначеного договором, протягом якого
використовуються нематеріальні активи і т.д.

Термін корисного використання визначається самостійно на основі терміну
використання об‘єкта, що припускається

Відображення погашення нематеріальних активів з використанням рахунку
139 “Знос нематеріальних” “активів”

Термін корисного використання береться 20 років по об‘єктах по яких не
можливо визначити термін корисного використання

Особисте (майнові)

Відтворення

Вимога визнання авторства , задування імені автора у зв’язку з
використанням твору

Заборона згадування імені автора твору, якщо автор хоче залишитись
анонімним

Вибір псевдоніму у зв’язку з використанням твору

Протидія будь-якому перекрученню, створенню чи інші зміни твору або
будь-яке посягання на твір

На обнародування твору

Публічне виконання і публічне сповіщання

Публічний показ

Будь-яке повторне публічне оповіщення

Переклад, переробка, адаптація і організація та інші зміни творів

Розповсюдження примірників твору, здавання в найм примірників твору

Права на знаки для товарів та послуг

Право на фірмове найменування

Право на товарний знак або знак обслуговування

Права користування майном

Право користування земельною ділянкою

Право користування будівлею

Право на оренду приміщень

Право користування іншим майном

Інші нематеріальні активи

Право на провадження певної діяльності

Право на використання інформації “Про об‘єкти природного середовища
науково-технічної та іншої” Інформ

Право на використання економічних та інших привілеїв

Інші права

– відбуваються події та операції, які відрізняються за змістом від
попередніх подій та операцій;

– відображаються події та операції, які не відбувалися раніше.

Облікова політика підприємства

Змінюється, якщо

Не зінюється, якщо

– змінюються статутні умови;

– змінюються вимоги органу, який затверджує П(С)БО;

– нові положення облікової політики забезпечують достовірне відображення
подій або операцій у фінансової звітності.

Права на об‘єкти промислової власності

Авторські і суміжні з ними права

Права на знаки для товарів і послуг

Права користування природними ресурсами

Гудвіл

Права користування майном

Інші нематеріальні активи

Права на об’єкти промислової власності

Права на об’єкти промислової власності

Права на об’єкти промислової власності

Правдивим є баланс, який складений на підставі записів, приведених по
всіх документах, які відображають факти господарського життя
підприємства за звітний період.

Основною умовою правдивістю балансу є обґрунтування його показників
документами і записами на бухгалтерських рахунках, бухгалтерськими
розрахунками та інвентаризацією

Правдивість

Зрозумілість

Послідовність

ВИМОГИ

Єдність

Реальність

Активи = Власний капітал +Зобов‘язання

П(С)БО 2

МСБО І, переглянутий в 1997 р.

Зміна на інше зобов‘язання

Позики

Виплати або передачі активів

Нарахування податків і витрат, які будуть сплачені пізніше

Отримання товарів у кредит

Надання послуг

Перетворення у власний капітал

Зобов‘язання

Інвентаризація

Інвентарний список

Пасив

(капітал)

Баланс

Актив

(майна)

Господарська діяльність підприємства

Операційна діяльність

Інвестиційна діяльність

Фінансова діяльність

Основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є
інвестиційною та фінансовою. Надходження грошових коштів внаслідок
операційної діяльності включають:

надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг);

надходження коштів за надання права користування активами (оренда,
ліцензії тощо);

платежі постачальникам;

виплати працівникам тощо.

Сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних)
активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які
не є еквівалентними грошових коштів.

Прикладом руху коштів внаслідок інвестиційної діяльності є:

платежі, пов‘язані з придбанням основних засобів і нематеріальних
активів;

надходження коштів від продажу необоротних активів;

надання позик іншим підприємствам;

надходження коштів від фінансових інвестиції (дивіденди, відсотки)тощо

Сукупність операцій, які призводять до зміни величини та складу власного
та позикового капіталу.

Приклади руху коштів внаслідок фінансової діяльності є:

випуск власного капіталу (акцій);

отримання позик та їх погашення;

викуп акцій власної емісії ;

виплата дивідендів тощо

І.Фінансові результати

П.Елементи операційних витрат

Звіт про фінансові результати

Послідовність складання Звіту про рух грошових коштів

Ш. Розрахунок показників прибутковості акцій.

Визначення зміни залишків грошових коштів та їх еквівалентів

Визначення руху грошових коштів у результаті інвестиційної діяльності.

Визначення руху грошових коштів у результаті операційної діяльності

Визначення руху грошових коштів у результаті фінансової діяльності

Подання отриманої інформації у формі Звіту про рух грошових коштів.

Право на винахід

Право на корисну модель

Право на промисловий знак

Право на об’єкт ноу-хау

Право на раціоналізаторську пропозицію

Право на сорт рослини

Право на породу тварини (птиці)

Право на захист від усіляких дій, що можуть призвести до того, що
споживач може сприйняти підприємство, товари, певної фірми за
підприємство, товари конкурента.

Право на захист від неправдивих заяв під час комерційної діяльності, що
дискредитують підприємство, товари конкурента.

Право на захист під час комерційної діяльності вказівок або позначень,
що вводять споживача в оману стосовно природи способу виставлення,
характеристик, придатності для певних цілей або кількості товару.

Його доступність для розуміння особами, які складали, і всіх, хто його
читає.

Полягає в тому, що кожен наступний баланс повинен випливати із
попереднього. На підприємстві, яке існує декілька років, застосовуються
одинакові методи оцінки і порядку складання.

Полягає в побудові його на єдиних принципах обліку і оцінки.

Це означає застосування в усіх структурних підрозділах підприємства
єдиної номенклатури рахунків бухгалтерського обліку, однакового змісту
рахунків, їх кореспонденції (взаємозв’язку між рахунками) тощо.

Відповідність оцінок його статей об’єктивній дійсності

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020