.

Валютний курс, його види та вимірювання (курсовая)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
273 9416
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

з макроекономіки

на тему:

„Валютний курс, його види та вимірювання”

ЗМІСТ

TOC \o “1-2” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc58260361” ВСТУП PAGEREF
_Toc58260361 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc58260362” РОЗДІЛ 1. теоретичні аспекти Системи
валютних курсів PAGEREF _Toc58260362 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc58260363” 1.1. Система валютних курсів, їх значення
та функції PAGEREF _Toc58260363 \h 4

HYPERLINK \l “_Toc58260364” 1.2. Визначення валютних курсів PAGEREF
_Toc58260364 \h 6

HYPERLINK \l “_Toc58260365” 1.3. Фактори, що впливають на валютний
курс PAGEREF _Toc58260365 \h 11

HYPERLINK \l “_Toc58260366” 1.4. Регулювання валютних курсів
PAGEREF _Toc58260366 \h 15

HYPERLINK \l “_Toc58260367” РОЗДІЛ 2. Види валютних курсів PAGEREF
_Toc58260367 \h 19

HYPERLINK \l “_Toc58260368” 2.1. Плаваючі валютні курси, їх переваги
та недоліки PAGEREF _Toc58260368 \h 19

HYPERLINK \l “_Toc58260369” 2.2. Фіксовані валютні курси PAGEREF
_Toc58260369 \h 25

HYPERLINK \l “_Toc58260370” 2.3. Номінальні та реальні валютні курси
PAGEREF _Toc58260370 \h 27

HYPERLINK \l “_Toc58260371” 2.4. Ефективні курси PAGEREF
_Toc58260371 \h 30

HYPERLINK \l “_Toc58260372” РОЗДІЛ 3. курсоутворення в україні
PAGEREF _Toc58260372 \h 32

HYPERLINK \l “_Toc58260373” 3.1. Досвід політики курсоутворення у
країнах з перехідною економікою PAGEREF _Toc58260373 \h 32

HYPERLINK \l “_Toc58260374” 3.2. Курсоутворення в Україні PAGEREF
_Toc58260374 \h 35

HYPERLINK \l “_Toc58260375” ВИСНОВКИ PAGEREF _Toc58260375 \h 43

HYPERLINK \l “_Toc58260376” Список використаної літератури PAGEREF
_Toc58260376 \h 45

ВСТУП

Валюта пов’язана з функціонуванням грошей у міжнародному обігу, з
економічними відносинами громадян, фірм та урядів різних держав. Грошова
одиниця кожної країни є її валютою. Розрізняють валюти: вільно
конвертовані, частково конвертовані; неконвертовані.

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються на будь-які інші
іноземні валюти – грошові одиниці інших країн. До цієї групи валют
належать долар США, євро, ієна Японії, фунт стерлінгів Великобританії та
деякі інші. Практично це валюти розвинутих держав.

Частково конвертованими є валюти держав, які вводять певні валютні
обмеження, наприклад заборону оплати імпорту деяких товарів іноземною
валютою, концентрацію в руках держави іноземної валюти тощо. Валютні
обмеження з боку держави можуть охоплювати багато заходів. Частково
конвертованими є валюти менш розвинутих країн та країн із перехідною
економікою (наприклад злотий Польщі тощо).

Неконвертованими є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці
інших країн. До цієї групи належать валюти країн із командною
економікою, в яких уряд забороняє фірмам чи громадянам валютні операції.

У міжнародних розрахунках використовують саме вільно конвертовані
валюти.

Економічні зв’язки країн зумовлюють необхідність обміну грошової одиниці
однієї країни на грошову одиницю іншої. Пропорцію обміну валют називають
валютним, або обмінним, курсом.

Мета даної курсової роботи – дослідити сутність валютного курсу, його
види, а також режим курсоутворення в Україні.

РОЗДІЛ 1. теоретичні аспекти Системи валютних курсів

1.1. Система валютних курсів, їх значення та функції

Як економічна категорія валютний курс являє собою ціну грошової одиниці
тієї чи іншої країни. За умов золотого стандарту його рівень визначався
рівнем встановленого державою золотого паритету валют, тобто
співвідношенням їх золотого вмісту. У зв’язку з демонетизацією золота
визначення валютного курсу здійснюється зіставленням купівельних
спроможностей грошових одиниць різ них країн. З огляду на це можна
відзначити: валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни,
виражена у грошовій одиниці іншої країни. Таке визначення найповніше
виражає зміст цього економічного поняття.

Валютний курс використовується при купівлі та продажу валюти у зв’язку з
експортом та імпортом товарів чи послуг, надходженням до країни
капіталів та їх вивозом за кордон, при наданні кредитів та здійсненні
інших зовнішньоекономічних операцій. Водночас важливим призначенням
валютного курсу є його використання при здійсненні статистичних
розрахунків, що визначають вартісні показники економічної діяльності
тієї чи іншої країни та її позиції у світовій економіці.

Існує кілька різновидів валютного курсу: офіційний, ринковий,
комерційний курс, клірингових валют, аукціонний та інші.

Відповідно до чинних у окремих країнах нормативів курси іноземних валют
встановлюються їх котируванням. Котирування – це визначення офіційними
державними органами (Центральним банком чи іншою фінансовою установою)
курсу (ціни) іноземної валюти. При котируванні валют вказується курс
продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за яким банки
купують валюту. Котирування може бути обов’язковим для суб’єктів
валютних операцій або суто номінальним – орієнтовним. Тоді валютний
курс, визначений котируванням, може не збігатися з курсом конкретної
угоди.

Валютний курс є одним із ключових параметрів міжнародних економічних
відносин. Будь-які його зміни впливають практично на всю систему макро-
та мікроекономічних показників тієї чи іншої країни, на її конкурентні
позиції у світовій економіці, перерозподіл ресурсів, збалансованість
платіжного балансу тощо. Тому визначення валютного курсу та управління
ним є важливим елементом економічної політики кожної держави.

Валютний курс відбиває взаємодію сфер національної та світової економік.
Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах
національних господарств, то їх кількісне порівняння відбувається у
зовнішньоекономічних операціях. Валютний курс порівнює національні
вартості не прямо, а опосередковано – через їх відносну купівельну
спроможність. Це забезпечує наявність вартісних критеріїв при проведенні
міжнародних розрахунків, дає змогу вимірювати ефективність
зовнішньоекономічних операцій.

Валютний курс необхідний для:

обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів та
кредитів;

порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних
показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах;

періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті фірм та банків.

Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу. По-перше, за його
допомогою долається економічна обмеженість тієї чи іншої грошової
одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності в
інтернаціональну. Відповідно до цього валютний курс виступає як засіб
інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової
системи грошей.

По-друге, на основі валютного курсу здійснюється порівняння цінових
структур окремих країн, умов і результатів виробничого відтворення –
продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної платні, темпів
економічного зростання, а також торговельного і платіжного балансів.

По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни та
національні умови виробництва, зокрема національні вартості товарів і
послуг з інтернаціональними цінами та інтернаціональною вартістю.
Валютний курс є структурною ланкою механізму реалізації
інтернаціональної вартості товарів і послуг. На його основі національні
витрати прирівнюються до єдиного вартісного еквівалента – суспільне
необхідних інтернаціональних витрат праці і відповідно до цього – до
інтернаціональної вартості.

По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється
національний продукт між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічні
зв’язки.

1.2. Визначення валютних курсів

При золотому стандарті в основі валютного курсу лежав золотий паритет –
відношення вагової кількості чистого золота, що містилося в двох
грошових одиницях, які обмінювалися одна на одну. Валютний курс, як
правило, не збігався з валютним паритетом, бо він залежить від попиту та
пропозиції інвалюти, які визначаються станом платіжного балансу країни.
Якщо платіжний баланс пасивний, попит на інвалюту більший, ніж її
пропозиція, курс національної валюти буде нижчим за паритет. Протилежне
явище виникне у випадку, коли країна має активний платіжний баланс.

В умовах золотого стандарту відхилення валютного курсу від валютного
паритету не могло бути значним. Воно обмежувалося витратами, пов’язаними
із транспортуванням золота за кордон з метою обміну його на необхідну
валюту або здійснення прямих платежів. Це відхилення фактично не
перевищувало 1% від паритету у кожний бік. Межі такого відхилення
називаються золотими точками.

Нижча межа відхилення валютного курсу від валютного паритету дорівнювала
валютному паритету мінус витрати на перевезення золота. Вона відповідала
мінімальному курсу валюти і називалася нижньою золотою точкою.

При зниженні курсу валюти даної країни до її нижчої точки починався
вивіз (експорт) золота. Це пояснюється тим, що попит на інвалюту
перевищував пропозицію, і він не міг бути повністю задоволеним навіть за
мінімального курсу. Частина платежів, яка відповідала незадоволеному при
такому курсі попиту на інвалюту, могла бути здійснена золотом. Платникам
за кордоном ставало вигіднішим купити у своїй країні золото за ціною
паритету, вивезти його для платежів за зобов’язаннями, ніж переплачувати
на купівлі інвалюти. Нижня золота точка називалася ще експортною.

Верхня межа відхилення валютного курсу від валютного паритету
дорівнювала валютному паритету плюс витрати на перевезення золота. Вона
відповідала максимальному курсу валюти і називалася верхньою золотою
точкою.

При підвищенні курсу валюти до верхньої золотої точки починався ввіз
(імпорт) золота до країни. У зв’язку з цим верхня золота точка
називалася ще імпортною. За цих умов валютний курс характеризувався
відносною сталістю, яка гарантувалася вільним обміном банкнот на золото
та можливістю вільного вивозу золота з однієї країни до іншої.

Базою валютного курсу до середини 70-х років був офіційний золотий
паритет валют. Внаслідок Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр.
юридично була оформлена відмова країн від золотих паритетів як основи
валютних курсів. З 1975 р. Міжнародний валютний фонд не публікує даних
про золотий вміст валют. Це пов’язано з тим, що офіційний золотий
паритет втратив реальне економічне значення. Нині основою визначення
валютних курсів є співвідношення купівельних спроможностей національних
валют.

Купівельна спроможність (сила валюти) виражається як сума товарів та
послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю, і визначається в
порівнянні з базовим періодом. На основі теорії паритету купівельної
спроможності розраховуються та зіставляються показники виробництва
продуктів на душу населення, продуктивності праці, рівнів заробітної
плати в різних країнах і регіонах світу. До 1992 р. ці зіставлення
здійснювались порівнянням вартостей на основі офіційних курсів.
Загальним еквівалентом виступав американський долар. Сьогодні
перерахунок національних показників у долари здійснюється на базі
паритетів купівельної спроможності валют. Визначено відносно стабільний
набір споживчих благ, їх вага в купівельному кошику (хоча він потребує
періодичного перегляду).

Цей набір оцінюється спочатку в національних валютах відповідно до
внутрішніх цін, потім ці вартості зіставляються і на цій основі
вираховується доларова ціна фунта стерлінгів, євро, рубля та ін. Так
складається натуральний, або природний, курс валюти. Саме завдяки цьому
були переборені різні кон’юнктурні коливання і перекоси валютного
регулювання.

В якості основи валютного курсу використовується так званий валютний
паритет, що визначається купівельною спроможністю валют. Кредитні гроші,
не маючи своєї внутрішньої вартості, часто знецінюються, їх купівельна
спроможність падає. Оскільки в різних країнах цей процес проходить
нерівномірно, то й сам валютний паритет змінюється. Отже, якщо в умовах
дії системи золотомонетного стандарту основа валютних курсів – золотий
паритет – була величиною відносно сталою, то в умовах паперово-грошового
обігу така основа сама постійно змінюється. Це є безпосередньою причиною
різких коливань валютних курсів.

Кардинально ситуація не змінилася і з введенням так званого валютного
кошика, що є набором певної кількості валют і використовується як
валютний паритет для визначення валютних курсів. На основі такого
валютного кошика визначаються курси євро та деяких інших валют.

Якщо курс національної валюти за певних обставин відхиляється в той чи
інший бік за рамки допустимих меж, визначених спільними угодами, тоді з
невідворотністю приходить момент або девальвації, або ревальвації
валюти. Саме тоді встановлюється і інший валютний паритет для визначення
валютних курсів.

Отже, співвідношення купівельної сили валют стосовно певної групи
товарів і послуг у двох країнах – країні А і країні В визначає паритет
купівельної спроможності (purchasing power parity) – РРР. Залежно від
номенклатури товарів РРР може бути частковим (за певним набором товарів)
і загальним (за всім суспільним продуктом).

Існує декілька методик розрахунків РРР. Найпростішою з них є визначення
паритету купівельної сили валют на основі зіставлення рівня цін
стандартного набору (за «споживчим кошиком») товарів і послуг:

,

– рівень цін у відповідних країнах у період j.

Поряд із ціновим існує метод розрахунків РРР, який спирається на
визначення співвідношень витрат виробництва. Зазначений метод
розрахунків має переваги в тому, що він дозволяє певною мірою
абстрагуватися від окремих кон’юнктурних і спекулятивних чинників
цінових коливань. В теорії валютних відносин використовується й метод
розрахунків РРР на основі визначення співвідношень ефективних виробничих
витрат у країнах, що порівнюються (А, В). У даному разі до ефективних
витрат відносять: заробітну платню (W), норму позичкового відсотка (r),
ренту (R), показник продуктивності праці (PR). Одна з формул, що
використовується в даних розрахунках, має такий зміст:

,

де W – рівень заробітної платні у відповідних країнах, PR –
продуктивність праці у країнах А, В.

Паритет купівельної спроможності, характеризуючи товарне наповнення
окремих грошових одиниць, є одним із основних чинників визначення
валютних курсів, що формуються у сфері зовнішньоекономічних відносин.
Однак на практиці валютний курс, як правило, помітно відрізняється від
паритетного співвідношення.

Валютний курс – це ціна, в якій грошова одиниця однієї країни
виражається у грошовій одиниці іншої країни. Тому, як і будь-яка ціна,
валютний курс тієї чи іншої грошової одиниці формується під
безпосереднім впливом попиту й пропозиції, що встановлюються у кожному
конкретному випадку на валютному ринку. Тому цілком зрозумілим є те, що
досить вагомі відхилення наявних валютних курсів українського
карбованця, як і російського рубля, від паритету їх купівельної сили
(РРР) значною мірою пояснюється недостатньою пропозицією вільно
конвертованої валюти на відповідних ринках.

Курс валюти залежить не тільки від рівня цін як основи визначення
валютного паритету, а й від стану платіжного балансу країни, вартості
кредитів, масштабів міграції капіталів, темпів економічного зростання та
перспектив політичного розвитку в країні й у світі.

1.3. Фактори, що впливають на валютний курс

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи –
паритету купівельної спроможності валют – під впливом попиту та
пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить
від багатьох чинників, які відображають зв’язок валютного курсу з іншими
економічними категоріями – вартістю, ціною, грошима, процентом,
платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які
впливають на валютний курс.

Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливаннями ділової активності,
політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді
ажіотажними), здогадками та прогнозами.

Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит
та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно
довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної
грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати
такі:

1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит
на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив
іноземної валюти.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю
(паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу,
тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції
в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори.
Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому
плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з
паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом
двох років.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню
курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку
зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до
зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на
іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов’язань. У сучасних
умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і
відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є
ринок цінних паперів – акцій, облігацій, векселів, короткострокових
депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати
зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку
від обміну на вільно конвертовану валюту.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на
валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна
процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний
рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки
стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив
капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні
ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових
капіталів.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо
курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки
завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції
ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та
політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють
можливості валютної спекуляції та стихійного руху «гарячих» грошей.

6. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних
розрахунках. Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків
виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її
пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в
міжнародних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона
визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а
також розглянутими вище чинниками, які впливають на валютний курс,
причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання,
інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту
та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання
валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на
валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило,
супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку
складається реальний валютний курс – показник стану економіки, грошового
обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне
регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження
виходячи з завдань валютно-економічної політики.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку.
Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також
«відтягувати» кошти в національній валюті, які могли б бути використані
на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Вплив валютного курсу на міжнародні економічні відносини. Коливання
валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін,
конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання
валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних,
зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні
соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн.

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники,
експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної
валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або
мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від
середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти
впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні,
скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного
виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує
реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх
боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення
прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у
валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або
використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і
наступного їх експорту.

При підвищенні курсу національної валюти внутрішні ціни стають менш
конкурентоспроможними, ефективність експорту знижується, що може
призвести до стагнації експортних галузей національного виробництва.
Імпорт, навпаки, розширюється. Стимулюється приплив у країну іноземних
та національних капіталів, збільшується вивезення прибутків на іноземні
капіталовкладення. Зменшується реальна сума зовнішнього боргу,
вираженого в знеціненій іноземній валюті.

Розходження динаміки курсу та купівельної спроможності валюти впливає на
розвиток міжнародних економічних відносин. Якщо внутрішнє інфляційне
знецінення грошей випереджає зниження курсу валюти, то за інших рівних
умов заохочується імпорт товарів з метою їх продажу на національному
ринку за високими цінами. Якщо зовнішнє знецінення валюти випереджає
внутрішнє, яке викликається інфляцією, то виникають умови для валютного
демпінгу – масового експорту товарів за цінами, нижчими від
середньосвітових з метою витіснення конкурентів на зовнішніх ринках.

Таким чином, зміни курсу валют впливають на перерозподіл між країнами
частини сукупного суспільного продукту, яка реалізується на зовнішніх
ринках. За підрахунками, зниження на 20% курсу валюти країни, що має
експортну квоту 25%, викликає підвищення цін товарів, які експортуються,
на 16% і внаслідок цього зростання загального рівня цін у країні на
4–6%.

В умовах плаваючих валютних курсів посилився вплив їх змін на рух
капіталів, особливо короткострокових, що позначається на
валютно-економічному стані окремих держав. У результаті приплив
спекулятивних іноземних капіталів у країну, курс валюти якої
підвищується, може тимчасово підвищити обсяг позичкових капіталів та
капіталовкладень, що використовується для розвитку економіки та покриття
дефіциту державного бюджету. Відплив капіталів з країни призводить до їх
нестачі, зменшення інвестицій, зростання безробіття.

Наслідки коливань валютного курсу залежать від валютно-економічного
потенціалу країни, її експортної квоти, позиції в міжнародних
економічних відносинах. Валютний курс є об’єктом боротьби між країнами,
національними експортерами та імпортерами, джерелом міждержавних незгод.

1.4. Регулювання валютних курсів

Стирання об’єктивних меж коливань валютних курсів не означає, що відпала
потреба утримувати їх на певному рівні. З крахом золотого стандарту була
ліквідована основа, на якій ґрунтувалася свобода валютного обміну,
сталість валютних курсів. Різкі коливання валютних курсів у нових умовах
роблять більш ризиковими зовнішньоекономічні та кредитні операції.

Негативний вплив коливання валютних курсів на розвиток
зовнішньоекономічних зв’язків викликає необхідність втручання державних
органів у сферу міжнародних валютних відносин з метою обмежити ці
коливання через операції центральних банків.

Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та
дисконтна політика.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку або
казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу
центральним банком або казначейством інвалюти. Центральний банк купує
інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли
курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу
національної валюти.

Здійснення валютної інтервенції можливе за умови, що неврівноваженість
платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною
пасивного сальдо на активне, і навпаки. Адже резерви інвалюти для
інтервенції обмежені, і продаж повинен поєднуватися з купівлею.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу
національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу
– знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів
за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби
за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти
у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на
внутрішньому ринку.

Для валютного демпінгу характерне: 1) експортер, купуючи товари на
внутрішньому ринку за національну валюту, куплену за поточним курсом,
продає їх на зовнішньому ринку за іноземну валюту за цінами, нижчими за
середньосвітові;

2) джерелом зниження експортних цін є курсова різниця, яка виникає при
обміні вирученої іноземної валюти на національну за курсом, який за цей
час зросте;

3) вивіз товарів у масовому масштабі забезпечує надприбутки експортерів.
Демпінгова ціна може бути навіть нижчою за ціну виробництва або
собівартості. Однак експортерам невигідна дуже занижена ціна, оскільки
може виникнути конкуренція з національними товарами в результаті їх
реекспорту іноземними контрагентами.

Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної
ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних
короткострокових капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди
погіршення стану платіжного балансу, центральний банк стимулює приплив
капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню
стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років
адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу
долара, що сприяло припливу у країну з 1980 до 1984р. 417 млрд. дол.
США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних
ставок у Західній Європі, тому що в цих країнах зменшилися
капіталовкладення та зросло безробіття. Але цей спосіб може бути
ефективним лише за умови, що рух капіталів між країнами зумовлений
пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у
збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не
завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту
всередині країни.

Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є
девальвація та ревальвація – зниження та підвищення валютного курсу.
Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив
між купівельною спроможністю грошових одиниць.

Мета девальвації – зниження офіційного курсу для стимулювання експорту
та стримування імпорту. Наприклад, девальвації 30-х років минулого
століття були спрямовані не на стабілізацію валют, а на їх знецінювання
з метою створення умов для валютного демпінгу. Після другої світової
війни протягом 1946–1973 рр. було проведено понад 500 девальвацій і
тільки 10 ревальвацій. Практикуються також масові девальвації валют, що
були, наприклад, у 1949 р., наприкінці 60-х – початку 70-х років.

До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація
супроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація –
підвищенням. За умов «плаваючих» валютних курсів девальвація та
ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку. Тому термін
«девальвація» у сучасному розумінні означає також відносно тривале
зниження ринкового курсу валюти. У межах європейського валютного союзу з
початку 80-х років минулого століття 11 разів офіційно проводилися
девальвації (французького франка, італійської ліри) і ревальвації (марки
ФРН, голландського гульдена та ін.).

У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації
валютного курсу. Вони являють собою лише метод приведення офіційного
курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку.

РОЗДІЛ 2. Види валютних курсів

2.1. Плаваючі валютні курси, їх переваги та недоліки

Для розуміння процесів формування плаваючих валютних курсів потрібно
усвідомлювати, хто стоїть за попитом на валюту країни, а хто – за її
пропозицією. Для аналізу плаваючого валютного курсу застосуємо криві
попиту та пропозиції (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Криві попиту і пропозиції валюти

Попит на валюту даної країни мають іноземці, які хочуть придбати цю
валюту, щоб подорожувати по цій країні, купувати в ній товари або цінні
папери – акції та облігації корпорацій або державні облігації.

Попит на валюту іншої країни мають резиденти (юридичні та фізичні особи)
даної країни, які хочуть купувати товари іншої країни, її фінансові
активи чи подорожувати по ній. Для цього необхідно свою валюту обміняти
на валюту іншої країни. Отже, пропозицію валюти країни репрезентують її
резиденти.

За нижчого курсу валюти даної країни порівняно з валютою іншої
громадянам і фірмам іншої країни стає вигідніше купувати товари й
послуги першої країни. Зі зниженням курсу валюти країни попит іноземців
на товари і послуги, а отже й на валюту цієї країни, зростатиме. Крива
попиту на валюту спадає. Спадна траєкторія кривої попиту D віддзеркалює
ту обставину, що падіння курсу валюти країни розширює попит на цю
валюту.

За вищого курсу валюти певної країни її резидентам вигідніше купувати
товари і послуги іншої країни. Резиденти країни захочуть обміняти більше
своєї валюти на валюту іншої країни. Тому крива пропозиції валюти (S)
має висхідну траєкторію. Така форма кривої пропозиції валюти означає, що
чим вищий курс валюти даної країни, тим більша її пропозиція.

На валютному ринку пропозиція і попит на валюту взаємодіють. У точці
перетину кривої попиту на валюту та кривої її пропозиції встановлюється
рівноважний валютний курс. За рівноважного курсу кількість валюти, яку
бажають купити іноземці, дорівнює саме тій кількості, що її хочуть
продати резиденти.

На динаміку номінального валютного курсу впливає чимало чинників, які
змінюють співвідношення попиту та пропозиції на валюту, а отже й курс
цієї валюти. Основні з чинників такі.

По-перше, рівень інфляції у країні й за кордоном. Вищий рівень інфляції
в країні порівняно з іншою призводить до знецінення валюти даної країни.
За таких умов іноземці менше заінтересовані купувати товари країни, які
стали дорожчими. І навпаки, резиденти країни, де рівень інфляції вищий,
хочуть купувати більше товарів і послуг країни з нижчим рівнем інфляції,
які стали дешевшими. Валюта країни з вищим рівнем інфляції знецінюється.
Вплив інфляції на курс валюти можна зобразити графічно (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Вплив інфляції на валютний курс

Зменшення попиту іноземців на валюту країни означає, що крива попиту на
валюту переміщується вліво. Збільшення пропозиції валюти переміщує криву
пропозиції вправо. У точці Е курс валюти нижчий, ніж у точці Е.

. Тоді номінальний валютний курс можна записати:

,

де RER – реальний обмінний курс; NER – номінальний обмінний курс; Р –
рівень цін у вітчизняній економіці; Р* – рівень цін у торговельного
партнера.

Це рівняння показує, що номінальний валютний курс залежить від реального
валютного курсу і рівня цін у двох країнах. За даного значення реального
обмінного курсу зростання рівня цін (Р) у країні спричиняє зниження
номінального курсу її валюти.

Звідси можна зробити такий висновок. Якщо темп інфляції у першій країні
вищий, ніж у другій, то з перебігом часу на валюту другої країни можна
буде купити дедалі більше валюти першої країни. Якщо темп інфляції,
скажімо, в Україні нижчий, ніж в іншій країні, то з перебігом часу на
нашу валюту можна буде придбати дедалі більше валюти цієї іншої країни.

Вплив цін на валютні курси відображає теорія паритету купівельної
спроможності, яка є варіантом закону однієї ціни, застосованому до
міжнародних ринків. Згідно з цим законом, однаковий товар не може
водночас продаватися в різних місцях за різними цінами. Якщо ціни будуть
різними, то спритні перекупники та посередники скористаються з такої
можливості і переміщуватимуть блага з дешевих ринків на ринки з відносно
вищими цінами. Це вирівняє ціни на різних ринках. Відповідно до теорії
паритету купівельної спроможності відносні ціни благ, що є предметом
міжнародної торгівлі, мають бути однаковими на всіх національних ринках,
відкритих для зовнішньої торгівлі. Тому валютні курси відображають
співвідношення рівнів цін у різних країнах.

Однак на практиці валютні курси помітно відхиляються від паритету
купівельної спроможності навіть упродовж тривалих проміжків часу. Тому
більшість економістів вважають, що концепція паритету купівельної
спроможності не відображає усіх реалій світу. Наприклад, багато благ є
непереміщуваними (послуги тощо). Тому ціни на них у різних місцях світу
будуть різними. До того ж навіть переміщувані блага не завжди є добрими
замінниками: одні споживачі віддадуть перевагу, скажімо, одним маркам
автомобілів, а другі – іншим. І все ж можна вважати, що відносний рівень
цін є визначником валютних курсів.

По-друге, номінальний валютний курс залежить від зміни рівня реальних
процентних ставок у країні та за кордоном. Підвищення процентних ставок
у країні порівняно з іншими країнами веде до зростання курсу її валюти.
Вищі процентні ставки у країні означають, що резиденти інших країн
прагнуть купити, акції, облігації та інші фінансові активи цієї країни.
Попит на валюту країни збільшиться, бо тільки за цю валюту іноземці
можуть купити цінні папери даної країни. Тому курс валюти країни
зростатиме відносно валют інших країн. Процентні ставки відіграють
головну роль у коливанні валютного курсу в коротко- і середньостроковому
періодах.

По-третє, динаміка номінального валютного курсу країни залежить від
темпів зростання продуктивності праці в даній країні й за кордоном. Вищі
темпи зростання продуктивності праці в даній країні ведуть до
поцінування її валюти. І навпаки, нижчі темпи знецінюють її валюту.

По-четверте, на номінальний курс валюти впливає стан платіжного балансу
країни. Активний платіжний баланс створює імпульси до поцінування
валюти, а пасивний – до знецінення.

По-п’яте, номінальний валютний курс залежить від валютно-курсових
сподівань та спекуляцій. Що трапилося б, якби всі учасники ринкового
процесу вважали, що курси цінних паперів компаній даної країни знизяться
у найближчі місяці? Або що курс валюти впаде? І курс акцій, і курс
валюти даної країни негайно знизилися б. У жодному з випадків учасники
ринку не захотіли б далі тримати активи, що загрожують небезпекою
великих втрат. За сучасних умов результати виборів, урядова політика,
міжнародна обстановка тощо можуть породжувати великі коливання валютних
курсів.

По-шосте, номінальний валютний курс країни залежить від банківських
інтервенцій – втручання її центрального банку в процес формування
валютного курсу.

Якщо центральний банк країни намагається підтримати курс своєї валюти,
він посилено скуповує її, використовуючи власні резерви іноземних валют.
У цьому разі центральний банк розширює попит на власну валюту,
сподіваючись на підвищення її курсу. І навпаки, коли центральний банк
хоче знизити курс власної валюти щодо валюти іншої країни, він купує її
валюту за власну валюту. Щоправда, резерви центрального банку не завжди
достатні для успішних інтервенцій і впливу на динаміку валютного курсу.

Багато економістів вважають, що плаваючі валютні курси мають помітну
перевагу над фіксованими, бо автоматично коригуються так, що, зрештою,
усувають дефіцити чи надлишки платіжного балансу. Пояснимо це твердження
за допомогою інструментарію кривих попиту і пропозиції валюти (рис.
2.3).

Рис. 2.3. Коригування за плаваючого валютного курсу

Припустімо, що між двома країнами – А і Б – склався рівноважний обмінний
курс: дві марки країни А за одну крону, країни Б. Рівноважний валютний
курс означає, що жодна з країн не має дефіциту або надлишку платіжного
балансу. За цього курсу кількість марок, потрібних резидентам країни Б,
щоб імпортувати товари і послуги з країни А, точно дорівнює кількості
марок, які постачає країна А для оплати експорту з країни Б у країну А.

Тепер уявімо, що внаслідок певних причин резиденти країни А купують
більше товарів і послуг країни Б. Отже, попит на крони у країні А
зростає. Крива попиту на крони переміститься вправо, наприклад, у
положення D1. Для оплати імпорту країни А тепер потрібно db крон.
Громадяни країни А відчувають нестачу крон в обсязі ab. Експортні
операції приносять країні А da крон, проте громадянам країни А потрібно
db крон, щоб оплатити імпорт. За плаваючих обмінних курсів ця нестача
змінить валютний курс. Обмінний курс крони зросте, скажімо, до трьох
марок за крону.

Зміна обмінного курсу вплине на ціни усіх товарів і послуг, вироблених у
країні А, для резидентів країни Б та всіх товарів і послуг країни Б– для
покупців із країни А. Річ у тім, що валютний курс пов’язує усі внутрішні
ціни країни з цінами інших країн. Ціну іноземного товару в національній
валюті визначають як добуток ціни цього товару в іноземній валюті та
валютного курсу. У нашому прикладі вироби країни Б на ринках країни А
дорожчають. Наприклад, якщо раніше комп’ютер країни Б ціною в 1000 крон
коштував жителю країни А 2000 марок, то тепер він коштує 3000 марок.
Тому експорт товарів і послуг країни Б в країну А скоротиться. Графічно
це відображено переміщенням з точки b в точку с. І навпаки, товари і
послуги країни А подешевшали для резидентів країни Б, оскільки
міжнародна вартість крони зросла. Експорт країни А зростатиме, що
показано переміщенням з точки а у точку с.

Отже, вільне плавання валютних курсів у відповідь на зміни пропозиції
іноземної валюти чи попиту на неї автоматично коригує дефіцити і
надлишки платіжних балансів.

Однак плаваючі валютні курси мають і певні вади. Передовсім коливання
валютних курсів породжують невизначеність і ризики у міжнародній
торгівлі та міжнародному інвестуванні. Наприклад, український дилер
уклав контракт на купівлю певної партії німецьких товарів на суму 100000
євро. За поточним обмінним курсом, скажімо, 6,1 гривні за одну євро,
український імпортер сподівається заплатити 610000 грн. Проте якщо
упродовж тримісячного строку дії контракту валютний курс зросте до 6,5
грн. за євро, то українському імпортерові доведеться заплатити уже
650000 грн., що може означати для нього відчутні збитки. Подібне
міркування можна застосувати і до інвестицій.

2.2. Фіксовані валютні курси

Для уникнення недоліків плаваючих валютних курсів ті чи інші країни за
взаємною домовленістю можуть підтримувати фіксовані валютні курси в
сучасній міжнародній валютній системі. Але таке підтримання передбачає
пряме чи опосередковане втручання державних інституцій у функціонування
валютних ринків, оскільки попит і пропозиція валюти з перебігом часу
змінюються.

Найприйнятніше знаряддя для підтримання фіксованого курсу і покриття
дефіциту платіжного балансу – це використання офіційних резервів, тобто
запасів іноземної валюти, якими володіє уряд. Ці резерви здебільшого
виникають внаслідок того, що в попередньому періоді платіжний баланс був
активним. Якщо дефіцити і надлишки у платіжному балансі є приблизно
однаковими за різні роки, то проблем з підтриманням фіксованих валютних
курсів не виникає. Якщо ж країна має значні дефіцити впродовж тривалого
періоду, то підтримання стабільних курсів за рахунок резервів неможливе.

Щоб підтримувати фіксовані курси, коли виникає дефіцит у платіжному
балансі країни, уряд може застосувати інструментарій
зовнішньоторговельної політики. У цьому разі уряд різними методами
стимулює експорт і стримує імпорт. Проте політика введення мита, квот та
експортних субсидій спотворює зовнішньоекономічні зв’язки країни і
знижує ефективність її зовнішньої торгівлі. До того ж торговельні
партнери країни можуть у відповідь також удатися до торговельних
обмежень.

Ще один спосіб, який уряд може використати для підтримання стабільних
курсів, – це валютний контроль. У цьому випадку уряд змушує всіх
вітчизняних експортерів продавати йому зароблену ними іноземну валюту.
Відтак він розподіляє або нормує цю валюту між діловими підприємствами,
які потребують іноземної валюти, для імпорту зарубіжних ресурсів чи
виробів. У такий спосіб уряд збалансовує імпорт країни тією кількістю
іноземної валюти, яку заробили завдяки вітчизняному експортові. Цей
спосіб також має багато недоліків, оскільки погано впливає на структуру
зовнішньої торгівлі країни, призводить до появи чорних ринків для
нелегальних валютних операцій, до хабарництва при розподілі валюти між
вітчизняними імпортерами.

Нарешті, для підтримання фіксованого валютного курсу уряд може
використати інструментарій фіскальної та монетарної політики. Ці види
стабілізаційної політики також дають змогу усунути дефіцит іноземної
валюти. Уряд застосовує стримувальні інструменти стабілізаційної
політики, які уповільнюють зростання національного обсягу виробництва,
щоб зменшити імпорт, оскільки останній змінюється пропорційно до
національного доходу країни. Водночас стримувальна стабілізаційна
політика уповільнює зростання цін, тому резиденти переорієнтовують свій
попит із імпортних на вітчизняні вироби, що обмежує попит на іноземну
валюту. Крім того, стримувальна макроекономічна політика підвищує
процентні ставки, що зменшує відплив фінансових коштів із країни для
міжнародного інвестування. З іншого боку, високі процентні ставки
стимулюють фінансові інвестиції в економіку країни. Проте цей спосіб
навряд чи можна вважати привабливим: платою за стабільність курсів є
зниження обсягу національного виробництва і рівня зайнятості.

2.3. Номінальні та реальні валютні курси

Економісти розрізняють номінальні та реальні валютні курси. Номінальний
валютний курс – це відносна ціна валют двох країн. Коли кажуть
“обмінний”, або “валютний”, курс, то зазвичай мають на увазі саме
номінальний курс обміну валют. Існує два способи визначення валютного
курсу: європейське числення, або пряме котирування, та британське
числення, або обернене котирування.

Європейське числення валютного курсу передбачає визначення кількості
національної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці іноземної валюти.
Наприклад, для купівлі одного долара США потрібно 5 грн. 60 коп.

Британське числення оцінює одиницю національної валюти певною кількістю
іноземної. Наприклад, одна гривня коштує 18 центів США. Звичайно валютні
курси публікують у вигляді прямих котирувань. Це дає змогу оцінити й
порівняти вартості всіх іноземних валют через власну національну валюту.
В економічних моделях здебільшого застосовують британське числення.

Реальний валютний курс – це відносна ціна товарів, що вироблені у двох
країнах. Інакше кажучи, він показує, в якому співвідношенні товари
однієї країни можна обміняти на товари іншої. Реальний обмінний курс
нерідко називають умовами торгівлі.

Для розуміння взаємозв’язку між номінальним і реальним обмінними курсами
візьмемо конкретний приклад із соняшниковою олією, яку виробляє багато
країн. Припустімо, що 1 кг рафінованої української олії коштує п’ять
грн., а російської – 50 рублів. Для порівняння цін цього продукту в обох
країнах нам потрібно виразити ці ціни в одній валюті. Якщо одна гривня
коштує 5 російських рублів, то українська олія коштує 25 рублів.
Порівнюючи ціну української олії (25 рублів) та російської (50 рублів),
доходимо висновку, що ціна української олії становить половину ціни
російської. Інакше кажучи, за поточних цін 2 кг української олії коштує
стільки, скільки 1 кг російської. Звідси реальний обмінний курс можна
записати:

.

За наявних обмінного курсу і цін українці в обмін отримали б 0,5 кг
російської олії.

Розрахунок реального валютного курсу для окремого продукту показує, як
цей курс можна визначити для ширшого набору благ. Ми можемо записати, що

,

де RER – реальний обмінний курс; NER – номінальний обмінний курс; Р –
рівень цін у вітчизняній економіці; Р* – рівень цін у торговельного
партнера.

Якщо реальний обмінний курс менший від одиниці (RER < 1), купівля вітчизняних товарів на національному ринку вигідніша за імпорт аналогічних. Водночас експорт вітчизняних товарів є вигіднішим за продаж на національному ринку. Зниження реального обмінного курсу здешевлює вітчизняні товари, що збільшує іноземний попит на них, а резиденти країни потребують менше імпортних товарів. Загалом зі зниженням реального обмінного курсу експорт зростає, а імпорт зменшується, що збільшує чистий експорт, а стан торговельного балансу країни за інших рівних умов поліпшується. Якщо реальний обмінний курс більший від одиниці (RER > 1), то імпорт є
вигіднішим за купівлю товарів вітчизняного виробництва. Водночас продаж
вітчизняного товару на національному ринку є вигіднішим за його експорт.
Зі зростанням реального обмінного курсу вітчизняні вироби відповідно
дорожчають порівняно з іноземними, тому резиденти країни купуватимуть
більше імпортних товарів, а попит іноземців на вироби цієї країни
зменшуватиметься. Інакше кажучи, зростання реального обмінного курсу
супроводжується зростанням імпорту і скороченням експорту, тобто
зменшенням чистого експорту, та погіршенням за інших рівних умов
торговельного балансу країни.

Реальний обмінний курс національної валюти вимірює ефективність імпорту
і, отже, визначає умови торгівлі на національному ринку.

Двосторонні плаваючі валютні курси головно залежать від
зовнішньоекономічних потоків між країнами, передовсім експорту та
імпорту. Водночас обмінні курси помітно впливають на ці потоки.

Зниження курсу національної валюти здешевлює експорт і здорожчує імпорт,
тому стан торговельного балансу поліпшується. З виникненням активного
сальдо торговельного балансу обмінний курс валюти зростає. І навпаки,
поцінування валюти здорожчує експорт і здешевлює імпорт, що погіршує
торговельний баланс країни. Пасивне сальдо, торговельного балансу знижує
обмінний курс. Отже, за плаваючих валют їхні двосторонні курси і
торговельні баланси прямують до досягнення взаємної рівноваги.

2.4. Ефективні курси

Однак двосторонні валютні курси країни можуть змінюватися у протилежних
напрямах, тому їхні впливи на торговельний баланс взаємно
нейтралізуватимуть один одного. Про загальну динаміку курсу національної
валюти та його вплив на експорт і імпорт країни судять за ефективним
номінальним обмінним курсом, під яким розуміють середньозважене значення
індексів двосторонніх номінальних обмінних курсів національної валюти
стосовно валют її торговельних партнерів за певний період.

Індекс двостороннього обмінного курсу – це відношення курсу національної
валюти до валюти торговельного партнера у розрахунковому періоді до її
курсу в базовому періоді:

,

– курс національної валюти до валюти і-го торговельного партнера в
періоді t–1.

Багатосторонній, або ефективний, обмінний курс національної валюти можна
обчислити як арифметичну середньозважену двосторонніх курсів, де вагою є
частка кожного з торговельних партнерів у зовнішньоторговельному обороті
країни:

,

– усереднена частка і-го торговельного партнера у сумі експорту та
імпорту національної економіки за період t.

Економісти обчислюють також ефективний реальний обмінний курс як
середньозважену індексів двосторонніх реальних обмінних курсів основних
торговельних партнерів країни. Його розраховують за формулою:

,

– індекс номінального обмінного курсу національної валюти до валюти
і-го торговельного партнера; Рd – індекс споживчих цін у національній
економіці; Рі – індекс споживчих цін в економіці і-го торговельного
партнера; Wi – нормалізована частка експорту і-го торговельного партнера
у товарообороті даної країни.

Ефективний реальний обмінний курс обчислюють також через співвідношення
індексу споживчих цін країни до індексу світових цін та ін.

РОЗДІЛ 3. курсоутворення в україні

3.1. Досвід політики курсоутворення у країнах з перехідною економікою

На стабільність курсу національної валюти впливає вибір режиму
курсоутворення. Теорія валютного курсу користується поняттям «магічного
трикутника», або несумісного трикутника національної валютно-грошової
політики. Вершини трикутника позначають три класичні цілі
грошово-валютної політики будь-якого центрального банку або уряду: 1)
стабільний (фіксований) валютний курс; 2) вільний обмін капіталами з
рештою світу; 3) суверенна валютно-грошова політика.

Вершини цього трикутника несумісні, оскільки на практиці можливо досягти
лише дві з трьох зазначених цілей. Спроба одночасно досягти всіх трьох
цілей приречена на невдачу, оскільки в цьому випадку одна буде грубо
порушена.

Розглянемо різні комбінації цілей валютно-грошової політики.

У комбінації „стабільний валютний курс – вільний обмін капіталами з
рештою світу” (валютний союз) перевага віддається фіксованим валютним
курсам та вільному обмінові капіталами з рештою світу на шкоду
суверенній політиці центрального банку. Адже з метою захисту фіксованого
валютного курсу від спекулятивних атак світових фінансових ринків
центральний банк змушений постійно вживати контрзаходів у вигляді
валютних інтервенцій та зміни відсоткових ставок. Це ускладнює його
можливості щодо проведення запланованої грошово-валютної політики та
веде до небажаних змін валютних резервів. Іншими словами, центральний
банк втрачає свій грошово-валютний суверенітет. Цю комбінацію
використовують, наприклад, країни Центрально- й Західноафриканського
валютного союзів та країни Східнокарибського валютного союзу.

Реалізація комбінації „стабільний валютний курс – суверенна
валютно-грошова політика” (контроль міжнародних фінансових ринків),
тобто поєднання фіксованих валютних курсів та суверенної
валютно-грошової політики, принципово можлива лише за умови припинення
відносин з міжнародними фінансовими ринками шляхом введення контролю на
валютні операції та рух капіталів. Ця комбінація застосовується
переважно в країнах, що розвиваються або трансформуються, де
валютно-фінансові ринки ще не досягли міжнародних стандартів. Для
промислово розвинутих країн ця комбінація є неприйнятною, оскільки вона
позбавляє країни доступу до міжнародних кредиторів та інвесторів і
погіршує умови розміщення капітальних ресурсів.

Остання комбінація „вільний обмін капіталами з рештою світу – суверенна
валютно-грошова політика” (плаваючий валютний курс) стала прототипом
валютно-грошової політики промислово розвинутих країн після розпаду
Бреттон-Вудської валютної системи. Ця комбінація передбачає відмову від
фіксації валютного курсу та віддання переваги режиму вільного плавання в
умовах вільного руху капіталів та суверенної грошової політики. Ця
остання комбінація застосовується нині, наприклад, у межах Європейського
валютного союзу.

Вибір режиму валютного курсу був одним з визначальних чинників успіху
стабілізації у країнах Східної Європи на початку реформ. Деякі
центральноєвропейські та прибалтійські країни (Хорватія, Чехія, Естонія,
Угорщина, Польща, Словаччина) запровадили фіксований режим валютного
курсу або його різновид, тоді як решта країн Східної Європи обрали
плаваючий валютний курс (Албанія, Болгарія, Македонія, Латвія, Литва,
Румунія. Словенія). Усі країни колишнього Радянського Союзу на початку
ринкових реформ віддали перевагу плаваючим курсам. Такий вибір
спричинювався, зокрема, усвідомленням негативного впливу зовнішніх шоків
під час перехідного періоду, нездатністю підтримувати тривалу фіксацію
валютного курсу через низьку кредитоспроможність на початку реформ,
дефіцитом валютних резервів для забезпечення належного покриття валютної
прив’язки і. нарешті, нездатністю визначити курсове співвідношення
прив’язки.

Хоча більшість країн колишнього СРСР на початку запровадження
стабілізаційних програм обрали плаваючий режим обмінного курсу, курси
національних валют невдовзі були фактично прив’язані до долара США або
німецької марки. Деякі країни провели грошову реформу і запровадили
національні валюти. У квітні 1994 р. Литва, а в липні 1997 р. Болгарія
перейшли до режиму валютного правління. Росія проголосила в 1995 р.
вузький валютний коридор. У більшості країн з фіксованими режимами
валютних курсів темпи інфляції почали швидко знижуватися і досягли в
1998 р. рекордно низького рівня.

Сьогодні більшість країн з перехідною економікою (за винятком Болгарії,
Естонії, Латвії, Литви, Македонії та Угорщини) перейшли до режиму
плаваючих курсів з огляду на те, що підтримувати фіксований курс за умов
нерозвинутого ринку капіталів та під тиском спекулятивних атак досить
важко. Досвід переходу Польщі від режиму фіксації до вільного плавання
обмінного курсу розглядається сьогодні як найбільш успішний серед країн
з перехідною економікою. Спочатку в травні 1991 р. Польща запровадила
прив’язку до валютного кошика, склад якого не змінювався до 31 грудня
1998 р. У травні 1995 р. Польща перейшла до режиму повзучої прив’язки зі
змінним темпом девальвації та широким діапазоном коливань обмінного
курсу злотого ±15% навколо означеного кошика. З 1 січня 1999 р. у
валютному кошику залишаються лише долар США (45 %) та євро (55%). А 12
квітня 2000 р. Польща запровадила чистий плаваючий режим, неформально
використовуючи євро як референтну валюту.

3.2. Курсоутворення в Україні

В Україні з осені 1994 р. стабілізація валютного курсу була центральним
елементом економічної політики, спрямованої на боротьбу з
гіперінфляцією. Україна використовувала кілька режимів обмінного курсу –
від множинного до фіксованого з подальшим переходом до керованого
плаваючого курсу. У 1994 р. Україна відмовилася від режиму множинного
валютного курсу і запровадила уніфікований валютний курс. Цей захід
супроводжувався лібералізацією цін, скасуванням переважної частини
експортних квот та ліцензій і початком приватизації. Практику оголошення
валютних коридорів Україна почала в 1995 р.

Спершу ця практика мала позитивний ефект: темпи девальвації національної
валюти поступово знижувалися, чому сприяли випуск державних цінних
паперів та приплив короткострокових капіталів нерезидентів. Протягом
1996 р. номінальний курс зменшився на 5,5%, а з урахуванням індексу
інфляції, який становив 39,7%, реальне його значення зросло на 34%.
Однак азійська (1997 р.) та російська (1998 р.) фінансово-валютні кризи
призвели до нових курсових коливань. Незважаючи на значні інтервенції та
втрати валютних резервів Національним банком України, гривня не
утримувалася в межах валютного коридору, і його доводилося постійно
розширювати. Так, у період з вересня 1997 до грудня 1999 р. після
узгоджень із МВФ ширина коридору змінювалась 5 разів (вересень 1997:
1,7–1,9 гривні за 1 долар США: листопад 1998 р.: 1,75–1,95; січень 1998
р.: 1,85–2,25; вересень 1998 р.: 2,5– 3,5; другий квартал 1999 р.:
3,4–4,6). Внаслідок валютних інтервенцій валютні резерви НБУ скоротилися
з 2,452 млн. дол. США у третьому кварталі 1997 р. до 761 млн. дол. США у
третьому кварталі 1998 р. Порівняно з липнем 1998 р. наприкінці 1999 р.
гривня девальвувала щодо долара США більш ніж на 100%. Якщо протягом
1997 р. та першої половини 1998 р. валютний коридор виправдовував себе –
ставка рефінансування комерційних банків становила в середині 1997 р.
16%; ставка за ОВДП у вересні 1997 р. дорівнювала 22%,– то внаслідок
фінансової кризи, яка спіткала Росію влітку 1998 р., ці ставки у вересні
1998 р. підскочили відповідно до 80% та 70%. Для зниження негативних
наслідків у вересні 1998 р. було підвищено вимоги до обов’язкових
резервів та введено деякі адміністративні обмеження на валютному ринку:
тимчасове закриття міжбанківського валютного ринку, накладення обмежень
на проведення банківських операцій з іноземною валютою; а в січні та
лютому 1998 р. Міністерство фінансів України залучило позики в іноземній
валюті, надаючи деякі з них центральному банкові для фінансування його
великих інтервенцій на підтримку гривні. У листопаді 1999 р. вперше
офіційно була висловлена думка про скасування валютного коридору.
Альтернативу валютному коридору вбачалася у переході або до гнучкого
курсу гривні, або до фіксованого курсу, або до режиму повзучої
прив’язки. 21 лютого 2000 р. Кабінет Міністрів України та НБУ підписали
спільну заяву «Про курсову політику у 2000 році», в якій проголосили
введення в Україні режиму плаваючого курсу.

Сьогодні майже половина країн світу використовує плаваючі валютні курси,
і кількість таких країн щороку зростає. Зі 185 країн МВФ на початку 2001
р. у 47 країнах використовувався режим вільного плавання і ще в 31
країні – режим керованого плавання. Експерти вважають, що цей режим є
найприйнятнішим для країн із передбачуваною грошовою та бюджетною
політикою. На думку прихильників застосування режиму плаваючого курсу в
Україні, вільне плавання гривні краще, ніж валютний коридор до
американського долара, оскільки гнучкий обмінний курс звільняє НБУ від
необхідності проводити валютні інтервенції, для яких не вистачає
валютних резервів. Проте застосування системи гнучких обмінних курсів в
Україні передбачає зовнішню лібералізацію валютного ринку, тоді як курс
валюти формується на основі співвідношення попиту та пропозиції. Крім
того, екстремальна залежність України від зовнішньої торгівлі (у 2000 р.
частка експорту України у ВВП становила 60%. а імпорту – 53%) робить її
дуже вразливою до змін номінального валютного курсу. Водночас
нерозвинутий валютно-фінансовий ринок України дає можливість окремим
суб’єктам ринку монопольне впливати на обмінний курс. За вільного
курсоутворення нестабільність гривні буде значнішою, ніж у промислово
розвинутих країнах, у яких застосовується режим вільного плавання.

Введення плаваючого курсу гривні покликане сприяти подальшій
лібералізації валютного ринку та зменшенню обсягів арбітражних операцій,
стабілізації обмінного курсу, розвиткові безготівкового і готівкового
валютного ринків, збільшенню припливу валюти до України та збереженню
міжнародних валютних резервів НБУ. За зростання обсягів торгів дії
Національного банку були спрямовані: по-перше, на недопущення значної
ревальвації обмінного курсу гривні та суттєвого погіршення умов
діяльності вітчизняних виробників-експортерів; по-друге, на поповнення
золотовалютних резервів НБУ за рахунок викупу надлишкової пропозиції
іноземної валюти. Зростання валютних надходжень забезпечило збільшення
валових міжнародних резервів у 2002 р. на 30,8% порівняно з 2001 р. У
першому півріччі 2003 р. темп зростання до попереднього року становив
26,2%.

Грошово-валютна політика Національного банку України у 2002 р.
складалася з трьох напрямів, які є взаємосуперечними: проведення
нестерилізованих доларових інтервенцій для обслуговування зовнішнього
боргу України; фіксації обмінного курсу гривні до долара;
експансіоністської грошової політики.

У 2002 р. НБУ викуповував на валютному ринку так звану надлишкову
пропозицію іноземної валюти (близько 1,6 млрд. дол. США), що стало
можливим завдяки позитивному сальдо торговельного балансу (2,5 млрд.
дол. США).

Водночас за відсутності стерилізації доларової «інтервенції» (коли
центральний банк не поєднує купівлю активів в іноземній валюті на
валютному ринку з однаковим за обсягом продажем цінних паперів на
внутрішньому ринку за національну валюту) грошова база протягом 2002 р.
зросла на 40,0%. Зростання грошової бази негативно позначилося на
інфляції, темп якої становив у 2002 р. 28,2%.

Зменшення НБУ ставки рефінансування до 27% означало, що реальний
відсоток рефінансування дорівнював на кінець 2002 р. 1,2%. Негативний
реальний відсоток та значний темп інфляції свідчать про те, що НБУ
проводив експансіоністську грошову політику.

За умов проведення експансіоністської грошової політики та незмінного
номінального курсу гривні відбулось реальне поцінування гривні до
долара. Якщо порівняти річний темп інфляції у США (3,4%) з показником
інфляції в Україні (28,2%), то річне реальне поцінування гривні до
долара у 2002 р. дорівнювало 24,8%.

Теоретично підвищення обмінного курсу гривні веде до погіршення
торговельного балансу та зменшення валютної виручки від експорту,
звужуючи таким чином можливості НБУ купувати валюту, необхідну для
поповнення своїх резервів та обслуговування зовнішнього боргу.

Незважаючи на це, у 2003 р. пропозиція на валютному ринку залишається
достатньо стабільною, щоб задовольнити потреби у валютних коштах
Міністерства фінансів і НБУ для обслуговування зовнішнього боргу. За
офіційними прогнозами Міністерства економіки України, позитивне сальдо
торговельного балансу у 2003 р. складатиме майже 2,8 млрд. дол. США,
крім того, очікувані надходження від приватизації та прямих іноземних
інвестицій дорівнюватимуть відповідно 1,1 млрд. і 800 млн. дол. США.
Тому дуже важливим є питання: за допомогою яких інструментів НБУ
стерилізуватиме купівлю іноземної валюти, зважаючи на те, що внаслідок
негативної дохідності та недовіри Міністерству фінансів ОВДП практично
втратили свою привабливість і 93% їх перебуває у портфелі НБУ.

Слід зазначити, що збільшення темпів інфляції у 2003 р. відбувалося на
фоні помірної девальвації гривні: 4,2%. У попередні роки ситуація була
протилежною: у 1998 р. девальвація гривні в 4 рази перевищила темп
інфляції, у 1999 р.– у 2 рази. З урахуванням першочергової мети –
цінової стабільності – слід очікувати, що розрив між темпами девальвації
й інфляції поступово зменшуватиметься. Але для цього потрібно відновити
довіру до платоспроможності Міністерства фінансів.

НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша
група – це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти присутні у
міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно
використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За
цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група – це валюти, за
якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються
рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.

Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у
розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності;
бухгалтерського обліку операцій. З 1994 р. в Україні офіційний валютний
курс до долара США встановлювався за результатами торгів на Українській
міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999 р. НБУ встановлює
офіційний обмінний курс гривні відносно долара США як середньозважений
між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на
міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної
відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ
впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу
іноземної валюти на валютному ринку. Установлюючи офіційний курс інших
світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує
котирування Франкфуртської біржі – однієї з найпотужніших у Європі – за
курсами цих валют до євро. При встановленні офіційного курсу валют країн
СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від
центральних банків країн СНД.

Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21%
своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне,
визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений
валютний курс повинен кореспондувати і його реальним значенням.
Невідповідність може призвести до подальшого накопичення диспропорцій в
економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану
грошово-кредитної сфери. У цьому зв’язку курсовий режим як такий не є
визначальним чинником динаміки курсу. Ним є ефективність та адекватність
економічної і валютної політики.

Дискусія навколо оптимального режиму валютного курсу як інструменту
цінової стабілізації в Україні триває. Можливо, згодом Україна офіційно
повернеться до певного ступеня фіксації валютного курсу, наприклад у
вигляді повзучої прив’язки з широким діапазоном коливань. На відміну від
системи керованого плавання, цей режим передбачає не плавне підтримання
фіксованого курсу, а поступову девальвацію національної валюти до валюти
(або кошика валют) прив’язки. Темп девальвації планується щомісячно і
повідомляється заздалегідь. Крім того, валюта може коливатися в межах
встановленого діапазону. Мета цього режиму полягає у поступовому
зрівнянні внутрішнього рівня інфляції з рівнем інфляції в країні
прив’язки. Щодо іншого полюса дискусії навколо оптимального режиму
валютного курсу в Україні – доларизації, тобто введення долара США як
законного платіжного засобу на території України, то така перспектива є
малоймовірною, незважаючи на те, що ступінь доларизації української
економіки становить 21,6% (питома вага іноземної валюти в грошовій
масі). Доларизація неможлива принаймні з трьох причин. По-перше, у
структурі регіональної торгівлі України (експорт + імпорт) США належить
незначне місце: частка США в сукупній торгівлі України становить лише
3,5%, у той час як країн СНД – 47,5%, а країн СС – 16,5%. По-друге, в
умовах відсутності політичного консенсусу в країні важко уявити, що
Україна в реальній перспективі наважиться позбутися одного з головних
атрибутів свого національного суверенітету. По-третє, Україна не утворює
оптимальної валютної зони зі США.

За будь-яких режимів обмінного курсу довгострокове завдання
грошово-кредитної політики України полягає у підтримці внутрішньої
цінової стабільності. Проте відсутність розвинутих фінансових ринків не
дає змоги НБУ ефективно застосовувати операції на відкритому ринку. Таку
невідповідність між курсовим режимом і наявними інструментами
регулювання обмінного курсу центральний банк змушений компенсувати
проведенням жорсткішої монетарної політики, застосовуючи насамперед такі
традиційні інструменти, як обов’язкові резерви та відсоткова політика.

Слід звернути увагу на те, що перехід центральних банків до
рефінансування за допомогою операцій на відкритому ринку відповідає
загальним світовим тенденціям. Дія таких чинників фінансової
глобалізації, як стрімкий розвиток міжнародних фінансових ринків,
функціонування сучасних комунікаційних і платіжних систем та неймовірне
збільшення обсягів торгівлі на валютних біржах, призвела до того, що
значні та недостатньо контрольовані фінансові потоки, що здійснюються у
світових масштабах за допомогою новітніх технологій, дедалі частіше
використовуються у спекулятивних цілях та стають причиною глибоких
фінансових криз. Внаслідок цього центральні банки здійснюють відтепер
операції рефінансування насамперед за допомогою короткострокових
засобів, таких як операції на відкритому ринку. В такий спосіб вони
намагаються застрахувати себе від непередбачуваних ризиків.

Після гіперінфляції, яку довелося пережити в 1992–1993 рр., Україна не
може мати іншої стратегічної мети у грошово-кредитній політиці, ніж
забезпечення довгострокової цінової стабільності. В таких умовах
центробанк покликаний не тільки виконувати свою конституційну функцію, а
й ініціативно включатися в процеси координації грошово-кредитної
політики з іншими сферами загальноекономічної політики держави.

Вже сьогодні в переважній більшості країн Центральної та Східної Європи
центральні банки реально інтегровані в економічні процеси, займають
активну позицію у відносинах з органами виконавчої влади і реалізують на
практиці принцип політичної незалежності, подекуди цілком
лібералізувавши валютний ринок і розпочавши лібералізацію ринку
капіталів (заявка про готовність протистояти ризикам, наявним на
світових фінансових ринках), деякі з них самостійно визначають режим
валютного курсу і цілі грошово-кредитної політики. Відповідна практика
покликана сприяти перетворенню Національного банку України на локомотив
випереджувального економічного розвитку шляхом його безпосередньої
участі у втіленні в реальне життя моделі безінфляційного економічного
зростання.

ВИСНОВКИ

Зовнішньоекономічні операції у більшості випадків пов’язані з обміном
однієї національної валюти на іншу. У цьому зв’язку виникає необхідність
у встановленні співвідношення обміну між валютами – валютного курсу.

Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на
іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій
одиниці іншої країни.

У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів: фіксовані та
плаваючі. Фіксовані валютні курси діють на основі міждержавних угод.
Об’єктивною основою для встановлення фіксованого курсу валюти є
насамперед її реальна купівельна спроможність. Співвідношення
купівельної спроможності валют визначають через вартість однакового
набору товарів і послуг у різних країнах.

Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом
взаємодії попиту і пропозиції. У світі переважають плаваючі валютні
курси. Нинішню систему найправильніше було б назвати керованим плаванням
валютних курсів. Курси валют більшості країн “плавають”, і час від часу
центральні банки країн здійснюють валютні інтервенції, щоб стабілізувати
або змінити ці курси.

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими
плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить
на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не
зобов’язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рівні.
Прикладом може бути так званий «валютний коридор», запроваджений в
Україні з 1 вересня 1997 р. «Валютний коридор» – це такий режим курсу
національної валюти, коли на визначений термін установлюються мінімальна
та максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на
себе зобов’язання підтримувати курс у встановлених межах.

Курсова політика є невід’ємною складовою урядової програми економічного
розвитку держави і має враховувати весь комплекс інструментів та реальні
можливості щодо її реалізації. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів
України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 17
лютого 1993р. установлення валютного курсу національної валюти належить
до спільної компетенції НБУ та Кабміну.

Питання про визначення режиму валютного курсу є складними та
дискусійними, бо валютному курсу належить основне місце у всьому
комплексі інтернаціоналізації економічних зв’язків. З його допомогою
рівні національних товарних цін, оплати праці, а також багато інших
вартісних показників зіставляються з аналогічними показниками зарубіжних
країн. На цій основі визначаються ефективність експортно-імпортних
операцій, доцільність виробництва тих чи інших товарів та ін.

Україна використовувала кілька режимів валютного курсу – від плаваючого
до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. З
часом все більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації
валютного курсу, і фіксований валютний курс було замінено на так званий
регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм
визначення курсу на основі попиту і пропозиції.

Список використаної літератури

Агапова Т.А. Макроэкономика: Учебник. – М.: Дело и сервис, 2001.

Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. – К.:
Знання, 1999.

Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. пос. – К.: „Основи”, 2001.

Гроші та кредит / За ред. М.І. Савлука. – К.:КНЕУ, 2001.

Кірейцев Г.Г., Александрова М.М., Маслова С.О. Гроші. Фінанси. Кредит. –
Житомир: ЖІТІ, 2001 р.

Савлук М.І. Гроші та кредит: Навч. пос. – К.: КНЕУ, 2001.

Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч. пос. – К.: Либідь, 2001.

Статистичний щорічник України / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Техніка,
2002.

Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А.С.
Філіпченко та ін. – К.: Либідь, 2002.

Урядовий кур’єр. – 4 січня. – 2003 р.

PAGE

– PAGE 2 –

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020