.

Кредитні відносини (дипломная)

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
503 19269
Скачать документ

Зміст

Вступ

1. ТЕОРЕТИКО_МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ

КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

1.1.Теоретичні основи банківського кредитування

1.2.Основні засади ефективності кредитних відносин

1.3.Шляхи підвищення ефективності кредитних операцій

2. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ

2.1. Загальна характеристика АППБ “Аваль”

2.2. Основні принципи та аналіз формування кредитного

портфелю банку “Аваль”

2.3. Ефективність кредитних відносин для банку

2.4. Формування процентної ставки за кредитами

2.5. Аналіз фінансового стану позичальника

3. Заходи та рекомендації по підвищенню ефективності кредитних

відносин

3.1. Управління кредитними ризиками та надійність банку

3.2. Розширення сфери застосування іпотечного кредитування, як

джерела збільшення прибутку

3.3. Ефективність форвардного кредитування

3.3.1. Переваги і недоліки форварду для суб’єктів кредитного

процесу

3.3.2. Форвардні операції як механізм забезпечення кредитними

ресурсами агропромислового комплексу

3.4. Підвищення ефективності використання кредитних операцій

за рахунок кредитної лінії, овердрафту,факторингу

3.5. Прогнозування ефективної діяльності підприємства та

контроль зі сторони банку за витрачанням кредитних ресурсів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Для покращення ситуації в економіці України потрібен новий ринковий,а
не політичний, підхід до кожної ланки. Однією з таких ланок, чи не
найважливішою, є банківська система, діяльність якої істотно підвищує
ефективність виробництва, сприяє розвитку продуктивності суспільної
праці. Банківська система України переживає не найкращі часи.
Недосконалість законодавчої бази зменшує ефективність реалізації
банківських операцій. Особливо це стосується кредитних операцій, а в
кінцевому підсумку ц впливає на стан розвитку народного господарства
України через механізм кредитування.

Зародження банківської справи почалося з діяльності середньовікових
“мінялів” Північної Італії, Німеччини. Поняття “банк” походить від
італійського слова “Вапсо” (лавка, конторка, торговий стіл). Сам факт
появи окремих кредитних установ, які надають клієнтурі різні послуги по
прийому вкладів і наданню кредитів, не дає права говорити про
становлення в тій чи іншій державі кредитної системи. Кредитна система –
це внутрішньо організована, взаємозв’язана, об’єднана спільними цілями і
задачами сукупність кредитних установ конкретної держави.

Кредитно-банківські установи багато авторів називають “нервовими
вузлами”, “мозком”, що задають імпульси розвитку господарства, “серцем
економіки”, що перекачує в народному господарстві кров особливого роду –
гроші.

Чим же викликані такі високі оцінки кредитно-банківської системи?

По-перше, тим, що з допомогою кредиту банки збирають тимчасово вільні
грошові капітали і доходи населення і перетворюють його із бездіючого в
діючий, функціонуючий капітал.

По-друге, ця діяльність банків приносить реальну користь всім
зацікавленим сторонам. Вкладники, будучи кінцевими кредиторами,
отримують певний дохід, що дозволяє не лише зберегти свої кошти від
інфляції, але й одержати ще певний “навар”. Позичальники отримують
доступ до крупного грошового капіталу на досить тривалий термін з метою
реалізації своїх проектів. Банки також отримують прибуток від цих
операцій, оскільки, як правило, вони видають позики під більш високі
проценти в порівнянні з тими, які виплачуються за вкладами.

По-третє, здійснюючи цілеспрямований відбір майбутніх позичальників і
надаючи позики лише тим з них, хто в змозі найефективніше інвестувати
одержану позику і отримати найбільшу віддачу, банки стимулюють
впровадження нової техніки і технології, прогресивні структурні зсуви в
економіці.

Ефективне кредитування на сьогоднішній день – це одне з найважливіших та
актуальних завдань банківської системи. Для кожної кредитно-фінансової
установи кредитна робота є одним із провідних напрямків діяльності, адже
основну частину їх доходів становлять проценти, одержані по кредитних
операціях. Але ще далеко не все зроблено в реформуванні банківської
системи України, її побудові з врахуванням власного та західного
досвіду. Тому більш детальне вивчення процесів кредитування, видів
банківського кредиту надасть змоги уникнути великих кредитних ризиків та
помилок при діяльності банківської системи.

Вище зазначені проблеми та аспекти розвитку фінансово-кредитних відносин
обумовили вибір теми дипломного проекту.

Метою дипломної роботи є оцінка ефективності кредитних відносин для
банку. Мета реалізується за допомогою вирішення наступних завдань:

-дослідження теоретичних аспектів кредитних відносин,

-викладення основних положень та принципів кредитування,

-оцінка кредитних ризиків,

-дослідження фінансового стану позичальника,

-вивчення процесу формування процентної банківської ставки,

-розробка заходів та рекомендацій по підвищенню ефективності кредитних
відносин.

Об”єктом дослідження в дипломній роботі являється Рівненська філія АППБ
“Аваль”.

1.ТЕОРЕТИКО_МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНОСТІ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН

1.1.Теоретичні основи банківського кредитування

З точки зору функцій грошей в системі товарно-грошових відносин
розрізняють дві підсистеми – фінанси та кредит. Гроші в своєму
історичному процесі розвитку виконують такі функції як міра вартості,
засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження. Гроші у функції міри
вартості використовуються у всіх сферах економічного життя, таких як
внутрішньо-виробничого планування, фінансування, кредитування, аналіз
господарської діяльності. При виконанні грішми функції засобу платежу та
засобу обігу, вони набувають реального змісту і є еквівалентом
товарно-матеріальних цінностей. Відмінність товарно-кредитних відносин
від товарно-грошових полягає у тому, що в першому випадку гроші
використовуються у функціях засобу платежу і обігу і не залежать від
руху товарів.

Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у
тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення,
строковості, платності та цільового характеру використання.

Кредитні відносини і їх організація – одна з найважливіших складових
економічної структури суспільства. Сукупність цих відносин і є кредитною
системою держави. Кредитна система – це база, на якій будуються всі
економічні відносини в суспільстві (еквівалентні, фінансові, кредитні).
Нині в Україні сформовано лише одну складову кредитної системи –
банківську. Банківська система лише передбачає сукупність банківських
кредитних установ. Формально усі небанківські кредитні установи
(кредитні союзи, асоціації, товаритсва, ломбарди) до банківської системи
не належать. Однак, якщо вони здійснюють свою діяльність на основі
кредитних відносин, пов’язаних зі зворотнім рухом позиченої вартості, то
вони є по суті кредитними і їх умовно називають складовою банківської
системи.

Фінансово-кредитний механізм – це сукупність форм та методів
використання державою фінансів та кредиту для реалізації завдань
соціально-економічної політики.

Регулюючим елементом товарно-кредитних відносин є Національний банк
України, покликаний регулювати грошові потоки шляхом впливу на попит тп
пропозицію. На нього покладається відповідальність за вирішення
макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері, перш за все
підтримання сталості національних грошей та забезпечення сталості
функціонування всієї банківської системи. Хоч ці завдання вирішуються за
участю всіх банків, прте успіх може бути досягнутий тільки при
координації зусиль кожного з них.

Інструментами монетарної політики НБУ є:

купівля та продаж цінних паперів на відкритому ринку;

відсоткова політика НБУ щодо надання кредитів комерційним банкам;

норми обов’язкового інвестування і ін.

НБУ також виконує такі функції як: емісія грошей, банк банків, фінансове
обслуговування держави, функція нагляду і контролю за дотриманням
комерційними банками законодавства.

Кредит являєсобою економічні відносини між кредитором і позичальником,
які виникли у зв’язку з рухом грошей від кредитора до позичальника на
умовах зворотності, платності, цільового використання і забезпеченості.
Гроші у цьому випадку виступають як специфічний товар. Кредит виконує 3
функції:

заміщення готівкових грошей кредитними інструментами обігу;

регулюючу;

контрольну.

Особливого значення набуває регулююча функція, оскільки вона дозволяє
спрямувати гроші у ті сектори ринкової економіки, які цього потребують,
а з іншої сторони в ті, де банк отримуватиме більший прибуток.

Важливим елементом кредитного регулювання є позичковий відсоток.
Інвестори залучають кошти у ті сфери підприємницької діяльності, які
дають швидкий ефект (у формі одержання прибутку або доходу). Процес
кредитного регулювання у тому й полягає, що всі зміни у
фінансово-кредитних факторах відтворення (обсяги та напрями коштів,
податків та відсоткові ставки, норми обов’язкового резервування, частини
кредитних ресурсів та ін.) впливають на прийняття господарських рішень
інвесторами. Держава через кредитний механізм впливає на ділову
активність підприємців і тому основними в кредитних відносинах стають не
об’єкти , а їх суб’єкти , а також строк, на який видається позика.

Важливого значення набуває облікова ставка, тобто ставка проценту, яку
стягує центробанк при наданні позичок комерційним банкам. Комерційні
банки звертаються до центрального банку за кредитом найчастіше при
наявності тимчасового дефіциту резервів.

Знижуючи процентну ставку, центробанк робить свій кредит ще більш
привабливим для комерційних банків, попит на нього зросте і збільшаться
резерви, активізуються кредитна діяльність, зростуть банківські депозити
і вся маса грошей в обігу. Такого ефекту центробанк зможе досягти
збільшенням ліміту переобліку векселів для комерційних банків.

При наданні кредиту комерційний банк встановлює плату за нього, визодячи
з облікової ставки центрального банку як мінімальної процентної ставки.
Зміна облікової ставки може призвести до двоякого результату:

а) з однієї сторони збільшення облікової ставки центрального банку веде
до зростання вартості банківських засобів, тобто облікова ставка для
підприємств, установ та організацій є вимірником економічної ситуації на
певну дату. Така ситуація приведе до зменшення попиту на банківські
кредити, а відповідно і до зменшення попиту на банківські кредити, а
відповідно і дор зменшення обігу інвестицій у різні сектори економіки;

б) зменшення рівня облікової ставки приводить до інфляції.

Збільшення процентної ставки приводить до тимчасового дефіциту резервів
і для його покриття потрібні будуть кошти, а тому кредитні установи
намагатимуться достроково повернути інвестовані кошти, або скуповувати
активи. Така поведінка банків виклаче зменшення об’єму грошової маси. З
вище наведеного випливає, що збільшення процентних ставок зменшує темпи
інфляції.

Банківський кредит надається суб’єктам усіх форм власності на принципах
строковості, цільового характеру, забезпеченості й платності.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для
захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргі
через неплатоспроможність позичальника.

Принцип повернення строковості і платності означає, що кредит має бути
повернений позичальнику у визначений у кредитному договорі строк з
відовідною платою за його користування.

Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на
конкретні цілі, передбачені кредитним договором.

При наданні споживчих кредитів ( у тому числі при відкритті кредитних
ліній ) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути
передбачений у кредитному договорі за згодою сторін відповідно до
постанови Правління НБУ від 05.03.20003р. №79.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні
кошти банків, залишки на розрахункових та поточних ( валютних )
рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки
до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від
випуску цінних паперів.

Кредитні операції здійснюються банками у межах своїх ресурсів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять із
необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонарів і
вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення і використання
коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових
ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми
зобов’язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами.

Банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальникам відповідно
до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну
діяльність.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків
власного капіталу ( “великі кредити” ), комерційний банк повідомляє про
кожний такий випадок Національному банку.

Банківський кредит надається банками в грошовій формі підприємствам,
населенню і державі. Кредитні відносини між банками і клаєнтами
виникають на тільки при одержанні останніми позички, але й при
розміщенні ними своїх заощаджень у вигляді внесків на поточних і
депозитних рахунках.

Сфера використання банківського кредиту ширша, ніж комерційного кредиту.
Комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, а банківський – і
накопичення капіталу. Банківський і комерційний кредити тісно пов’язані
між собою. Це проявляється в наданні комерційними банками облікового і
акцентного кредитів, фкі пов’язані з обігом векселів.

Особливою формою кредиту є банківський кредит, при якому позичальником
або кредитором виступає держава чи місцеві органи влади, а кредит
приймає вигляд випуску позик, які реалізуються в основному через
фінансово-кредитні установи. Держанвий кредит використовується для
покриття частки державних видатків, а також для регулювання економіки.

Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які
організовують ці відносини. Кредитними називають ті відносини, які які
складаються з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств,
установ, організацій, бюджету та населення, а використання цих коштів
відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і
соціальних потреб суспільства.

Основним провідником кредитних відносин є банки. Вони діють одночасно в
ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних
коштів. Купівля і залучення тимчасово вільних коштів визначають пасивні
операції банків, а продаж та інвестування – активні операції.

Активні і пасивні операції здійснюються банком у відповідності з
визначеними принципами з застосуванням тих чи інших засобів, методів,
форм та іншого інструментарію.

Головним видом активних операцій комерційного банку є кредитування. Воно
здійснюється у відповідності з такими принципами: строковість, цільовий
характер, забезпеченість та платність кредиту. Кредитні відносини між
банками і клаєнтами базуються на підставі кредитних договорів, що
укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які
визначають взаємні зобов’язання та відповідальність сторін і не можуть
змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного
документа, так і шляхом обміну листами, підписаними стороною, яка їх
надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської
діяльності, незалежно від галузевої приналежності, статусу, форм
власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм
забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (
комісійних ) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник
звертається в банк. Форма зверення – лист. В документах зазаначається
необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення, форми забезпечення.
Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, та він
надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку
із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки
коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками. Розмір
відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюється банком і
визначається в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику,
наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному
ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших
фактрорів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і
змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора і позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати
також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на
оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за
контрактами , угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші
документи, які стосуються заходу надходженням від якого передбачається
погашення кредиту.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження
об’єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції,
виробництва товарів народного споживання і таке інше, надає в банк
проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає
встановлденим законгодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та
іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної
документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші
документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне
обгрунтування, графіки виконання робіт), які необхідні для кредитування

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються
надходженням протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки
необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною
розбивкою.

Комерційни банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника,
визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту
і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцнки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

– забезпеченість власним коштами не менш як 50 відсотків усіх його
видатків;

– репутація позичальника (кваліфікація, здібності керінвика, дотримання
ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

– оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її
реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоздатність на
внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги
експорту);

– економічна кон’юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність
джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком
при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі
позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

– матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов’язання,
гарантійні листи тощо);

– фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про
прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

– матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від
інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).

Забороняється надання кредитів на:

– покриття збитків господарської діяльності позичальника;

-формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших
господарських товариств.

Щодо питання використання застави у практичній банківській діяльності
необхідно керуватися наступними положеннями.

Видами забезпечення кредиту є неустойка (штрафи, пені), застава,
поручительство, гарантія.

Кредитний ризик може забезпечуватися страхуванням. У разі застосування
страхування кредитного ризику банк має впевнитись у надійності
страховика. Сума страхових зобов’язань, які страховик може прийняти на
себе, залежить від правового Статусу товариства, у формі якого створена
страхова організація.

Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може
укладатися тристороння угода: банк – гарант (поручитель, страхова
організація) – позичальник.

Кредити надаються суб’єктам господарської діяльності у безготівковій
формі, шляхом сплати платіжних документів з позичкового рахунку як у
національній, так і в іноземній валюті у порядку, визначеному чинним
законодавством та нормативними актами Національного банку України, або
шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позичальника, якщо інше не
передбачено кредитним договором, а такожу готівковій формі для
розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції та в інших,
передбачених чинним законодавством України та нормативно-правовими
актами Національного банку України, випадках.

Кредити в іноземній валюті надаються комерційним банкам за умови
мобілізації ними валютних ресурсів на відповідний строк. При цьому
допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів у гривню
на міжбанківському валютному ринку України або в іншу іноземну валюту на
міжбанківському валютному ринку України чи на міжнародних валютних
ринках згідно з умовами укладених кредитних договорів.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків (комісій) здійснюється
позичальником з розрахункового чи поточного (валютного) рахунку. Якщо
розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, погашення
боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними
дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником
платіжною вимогою банку у встановленому чинним законодавством порядку. У
разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів
(поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування
здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні
угоди про надання кредиту.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки
здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у
позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непердбачені
обставини за умови прийняття позичальником відповідних заходві щодо їх
усунення. Це відстрочення є невід’ємною частиною кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного
договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його
погашенням. Прицьому банк протягом усього строку дії кредитного договору
підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити
перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути
передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання
кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати
кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах
зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним
законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків
(комісій), при відсутності домовленості про відстрочення погашення
кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах,
передбачених договором.

В залежності від методів кредитування розрізняють форми позичкових
рахунків, на яких обраховується надання позичок, їх повернення і залишок
заборгованості. Вони відкриваються в установах банку для кожного
підприємства, яке користується кредитом, причому одне підприємство може
мати декілька рахунків, якщо воно користується позичками на різні цілі.
В практиці кредитування застосовується простий позичковий рахунок і
спеціальний позичковий рахунок.

Сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків: в
якості першого рівня виступає центральний банк (НБУ) з відповідною
мережею своїх установ. Другий рівень – це комерційні банки. До
небанківських кредитно-фінансових установ належать: лізингові,
факторингові, інвестиційні, страхові, фінансові компанії, пенсійні
фонди, ломбарди, каси взаємодопомоги.

Така модель банківської системи у західних країнах створювалася протягом
кількох століть, що дало змогу накопити багатий досвід кредитних
відносин.

1.2.Основні засади ефективності кредитних відносин

Поняття “ефективності” використовується дуже давно, але чіткого
визначення цього поняття немає. Щодо ефективності кредитних відносин, то
в цьому тлумаченні ми маємо на увазі прибутковість від реалізації
кредитів та мінімізація безнадійних кредитів.

Діяльність людини спрямована на задоволення конкретних власних потреб,
тобто підпорядкована певній меті. Тому суспільне виробництво – це
цілеспрямований процес. Тому визначення ефективності спирається на
ступінь досягнення мети. Показник якості повинен враховувати як цільові
ефекти, заради яких здійснювався цілеспрямований процес, так і
“зусилля”, що необхідні для отримання цих ефектів. В ролі такого
показника використовують ефективність.

На практиці термін “ефективність” вживають в багатьох випадках, а саме
з капітальними вкладеннями, затратами праці, рекламою, виробництвом
тощо. Відповідно до цих об’єктів ефективність набуває різного змісту,
але в будь-якому випадкувсе зводиться до співвідношення між результатами
і затратами. Слово “ефективність” походить від латинського effectius,
тобто дійовий. І тому ефективність розуміють в порівнянні результату і
витрат виробництва, послуг. Використовуючи термін “ефективності”, ми
даємо оцінку дієвості витрат, вкладених з певною метою, за досягнутими
результатами.

Ефективність може досліджуватись з різних точок зору і в різному обсязі.
Так можна виявити ефективність народного господарства в цілому, по
окремих галузях, виробництвах. В перерахованих системах можна оцінити
ефективність наприклад, – капітальних вкладень, використання ресурсів,
певних відносин.

При дослідженні ефективності головними вихідними поняттями є мета, в
якій відзеркалюються майбутній результат, а через нього рівень
задоволення потреб, які виклакали постановку мети. Реалізація мети
виступає основним змістом ефективнсоті, визначення якої має сенс, тільки
за умови досягнення мети.

До складу системи, за допомогою якої здійснюється цілеспрямована
діяльність, майже завжди входять інші системи, власні завдання яких
можуть не співпадати. Тому сформувати мету таким чином, щоб задовольнити
обидві сторони дуже важко.

В основному головною метою діяльності виступає прибуток, тому за мету
ставимо отримання максимального прибутку. Що стосується кредитних
відносин, то кредитні банки виходять із необхідності забезпечення
поєднання інтересів банку, його акціонарів і вкладників та суб’єктів
господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів.

Правовою основою кредитних відносин є Закон України “Про банки і
банківську діяльність”, Цивільний кодекс України, нормативні акти
Національного банку України, статути комерційних банків та кредитні
договори.

Якщо для банку ефективність кредитних відносин можна ототожнювати з
показником прибутковості кредитної діяльності, який розраховується за
формулою:

Хоча на рівні отриманого прибутку від самих кредитних операцій не вірно
оцінювати ефективність кредитних відносин для банку.

Для глибокого аналізу ефективності кредитних відносин необхідно
розглянути позицію позичальника. Щоб визначити в даному випадку мету
вступу в кредитні відносини, потрібно проаналізувати показники
доходності власного та позичкового капіталів і порівняти їх.

Ставка рентабельності позичкового капіталу розраховується як відношення
маси прибутку, яку сплачують кредиторам до суми кредиту:

Окрім цього, для порівняльного відображення вартості кредитів для
підприємства, потрібно врахувати податкову економію, яка зменшує реальну
вартість позики (кредиту).

Чистий прибуток можна представити як:

ЧП = Пв?Под?Пр,

де: Пв – валовий прибуток;

Под – податки;

Пр – проценти за кредити.

Якщо капітал підприємства складається з власного (ВК) і позичкового
(ПК), то чистий прибуток можна визначити:

ЧП = Чд • ВК • (1 ? kоп ) + Чд • ПК• (1 ? kоп ) ? ПК • Чп (1.3.)

де: Чд – ставка доходності капіталу до сплати податків;

kоп – коефіцієнт оподаткування (відношення суми податків до
суми прибутку);

Чп – ставка позичкового відсотка.

Оскільки рентабельність власного капіталу – це відношення суми чистого
прибутку до суми власного інвестованого капіталу, то

(1.4.)

Різниця між рентабельністю власного капіталу та рентабельністю кредиту
після сплати податків Чд • (1 ? kоп) утворюється за рахунок ефекту
фінансового важіля (ЕФВ):

(1.5.).

Ефект фінансового важіля показує, на скільки відсотків підвищується
рентабельність власного капіталу за рахунок залучення кредиту в обіг
підприємства. Він виникає в тих випадках, якщо економічна рентабельність
вища від позичкового процента.

Ефект фінансового важіля складається з двох компонентів:

а) різниці між рентабельністю капіталу після сплати податків і ставкою
відсотку за кредити (Чд • (1 ? kоп) Чп);

Позитивний ефект фінансового важіля виникає, якщо

Чд • (1 ? kоп)?Чп > 0

різниця між вартістю кредиту і працюючого капіталу дозволяє збільшити
рентабельність власного капіталу. За таких умов вигідно збільшувати
частку позичкового капіталу.

Якщо Чд • (1 ? kоп)?Чп < 0, то ефектнегативний, в результаті чого відбувається “проїдання” власного капіталу. В зв’язку з тим, що при оподаткуванні враховуються фінансові витрати при обслуговуванні боргу (кредиту), то за рахунок податкової економії реальна процентна ставка за кредити зменшиться порівняно з договірною і дорівнюватиме: Чд • (1 ? kоп) Ефект фінансового важіля при цьому дорівнюватиме: (1.7.) Таким чином, кредиторська заборгованість виступає акселератором розвитку підприємства і акселератором ризику. Залучаючи кредити, підприємство може швидше і масштабніше реалізувати свою мету. При цьому задача підприємства не в тому, щоб виключити будь-який ризик, а в тому, щоб піти на економічно-обгрунтований ризик. Зі свого боку банк, надаючи кредит, піддається ризику несвоєчасного повернення відсотків і кредиту, або ж і взагалі неповернення кредиту, в результаті нереалізованої мети. Усунути ризик взагалі неможливо, ми можемо його мінімізувати або попередити, шляхом детальної перевірки позичальників, їх платоспроможності. Потрібно відпрацьовувати детально кредитні проекти. Все це сприяє підвищенню ефективності кредитних операцій. За нинішніх умов господарювання українські банки змушені працювати в надзвичайних обставинах. Вони опинилися у центрі багатьох суперечливих, кризових і важкопрогнозованих процесів, що відбуваються в економіці, політиці, соціальній сфері. Падіння обсягів та рентабельності виробництва, постійні заборгованості по взаємозалікам, платежам до бюджету, нестійкість нових партнерських зв’язків та багато іншого негативно відбивається на кредитній роботі банків, які є основним джерелом прибутку комерційних банків. На сьогодні характерною особливістю функціонування комерційних банків в Україні є переважання в структурі активних операцій позичкових коштів. При цьому для діяльності банків як і будь-яких інших підприємницьких структур, властива ризикованість здійснення багатьох активних операцій, що вирішальною мірою може впливати не лише на прибутковість, а й на ліквідність цих фінансово-кредитних установ. Цим пояснюється значення вивчення й прогнозування ризиків, їх виміру й врахування в банківському менеджменті. У загальному вигляді стратегія банку базується на таких принципах: залучення кредитних ресурсів на найбільш вигідних (дешевих) умовах; продаж позичкового капіталу і надання послуг шляхом застосування якомога рентабельніших ставок; зниження ризику втрат, що досягається відбором надійних клієнтів і одержанням гарантій, а також диверсифікацією операцій і освоєнням різних ринків позичкового капіталу. Головне завдання банківської стратегії ризику полягає у виборі і розміру ризиків, які, навіть за найсприятливішого збігу обставин, не можуть призвести до втрати банком ліквідності та до його банкрутства. Особливо важливо враховувати потенційні ризики в умовах інфляції й несприятливих для кредитного ринку економічних, соціальних та політичних чинників, характерних для сучасного українського суспільства. Основними ризиками при проведенні активних операцій є кредитний та процентний ризики. Кредитна діяльність комерційних банків – це одне з основних джерел їх доходів та збитків, а кредитні ризики – головна проблема комерційних банків. В літературі існує ряд визначень поняття кредитного ризику: Кредитний ризик – небезпека втарти банком основної суми боргу й процентів на нього (Заруба О.Д. Банківський менеджмент та аудит. – К., 1996). Кредитний ризик – ризик неповернення боргу, який в однаковій мірі належить як до банків, так і до їх клієнтів, і може бути промисловим (Севрук В.Т. Банковские риски. – М., 1994). Кредитний ризик – ризик неповернення позики, який означає можливість того, що позичальник не виконає зобов’язання (Управление финансами в коммерческих банках: перевод с английского / под ред. Р.Я.Леветы, Б.С.Пинкснера. – М., 19940). Кредитний ризик – небезпечність несплати позичальником основного боргу і процентів, які належать кредитору (Балабанов И.Т.Риск – Менеджмент. – М., 1996). Кредитний ризик – це вірогідність того, що позичальник не виконає перед банком своїх зобов’язань щодо повернення боргу відповідно до умов двосторонньої кредитної угоди (С.Ілляшенко – начальник відділу методології банківського нагляду НБУ)// Вісник НБУ – №6 – 1997). Причини кредитного ризику криються у невизначеності господарської обстановки, яка впливає на виробничу діяльність позичальника. Падіння обсягів виробництва, постійні заборгованості по взаємозалікам, платежам до бюджету, нестійкість нових партнерських зв’язків та багато іншого вкрай негативно відбивається на кредитній роботі банків. Часом події справді важко або неможливо передбачити. Ще слід взяти до уваги непрофесійні чи, навіть гірше, зумисні дії позичальника, який неадекватно оцінює господарську обстановку, що склалася, і реагує на неї неналежним чином. Кредитний ризик тоді переростає в нездатниість позичальника виконати обв’язки перед банком, що в свою чергу може призвести до погіршення фінансового стану банку або взагалі його банкрутства. Отже, суть кредитного ризику є наступною – це ризик, який виражається у можливості втрати банком основної суми боргу і процентів по ньому через незадовільний стан позичальника. Одним із найважливіших принципів кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернутий у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі. Звідси випливає, що основним ззавданням при наданні позики є перетворення невизначеності в ризик і його детальний аналіз. Класифікація наданих кредитів і оцінка кредитних ризиків базується на двох основах: наявності відповідного забезпечення повернення позичених коштів; кількості днів простроченої заборгованості. По першій основі кредити поділяють на забезпечені, недостатньо забезпечені та незабезпечені. Забезпечені кредити – кредити, що мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна вартість якої перевищує кредитну заборгованість не менш, ніж на 25%, або кредит має гарантію уряду України або банківську гарантію. Недостатньо забезпечені кредити – кредити, що мають забезпечення у вигляді ліквідної застави, реальна (ринкова) вартість якої складає не менше 60% від суми кредитної заборгованості; кредити, застраховані в установленому порядку та кредити, представлені під гарантії, угоди, доручення юридичних осіб. Незабезпечені кредити – кредити, що не мають забезпечення, або по яких реальна (ринкова) вартість забезпечення складає менше 60% суми кредитної заборгованості. По другій основі (кількості днів простроченої заборгованості) кредити поділяються на п’ять груп: стандартні, нестандартні, сумнівні, небезпечні та безнадійні кредити. До першої групи ризику – “стандартні кредити” – відносять кредити незалежно від виду забезпечення, строк погашення яких не настав; кредити, по яких вчасно і в повному обсязі погашається основний борг, включаючи кредити пролонголовані в установленому порядку, але не більше, ніж два рази, та із загальним строком пролонгації не більше 6 місяців. Розмір резервування по стандартним кредитам складає 2% від їх загальної суми. До другої групи ризиків – “нестандартні кредити” – відносятькредити пролонговані більше ніж два рази, або із загальни строком пролонгації понад шести місяців; прострочені до шестидесяти днів забезпечені кредити, а також прострочені до тридцяти днів недостатньо забезпечити кредити. Розмір резервування по нестандартним кредитам складає 5% від їх загальної суми. До третьої групи ризику – “сумнівні кредити” – відносяться прострочені від тридцяти днів небезпечні кредити а також прострочені від тридцяти до шестидесяти недостатньо забезпечені кредити, а також прострочений від шестидесяти до ста вісьмидесяти днів забезпечені кредити. Розмір резервування по сумнівних кредитах складає 30% від їх загальної суми. До четвертої групи ризику – “небезпечні кредити” – відносять прострочені від тридцяти до шестидесяти днів небезпечні кредити; прострочені від шестидесяти до ста вісьмидесяти днів недостатньо забезпечені кредити, а також прострочені понад ста восьмидесяти днів забезпечені кредити. Розмір резервування по небезпечних кредитах складає 80% від їх загальної суми. До п’ятої групи ризику – “безнадійні кредити” – відносять прострочені від шестидесяти до ста восьмидесяти днів небезпечні та недостатньо забезпечені кредити, прострочені більше ста вісьмидесяти днів. Розмір резервування по безнадійних кредитах складає 100% від їх загальної суми. У банківській літературі зустрічають також й інші критерії оцінки кредитних ризиків і формування у зв’язку з ними страхових резервів. Наведемо класифікаційну систему, яка може бути використана банківськими службами економічної безпеки для контрольного супроводження процесу використання позичених коштів. Складається вона також із п’яти майже аналогічних за формою, однак дещо інших по змісту груп ризиків, а саме: Стандартні кредити – видані платоспроможним, надійним позичальникам, строк оплати яких не настав, але в банк надійшла інформація, що останні використовують кредит не за призначенням, або встановлено, що клієнт не сплатив проценти. Під таку категорію кредитів формується страховий резерв у розмірі 2% від загальної суми стандартних кредитів. Нестандартні (або субстандартні) кредити – видані позичальникам з хорошим фінансовим становищем, однак, деякі аспекти їх фінансової поведінки виклакали сумніви ( на вчасно сплачують відсотки, їх партнери ненадійні у своєчасному виконанні поставок і т.д.). під ці кредити формується страховий резерв у розмірі 5% від загальної суми субстандартних кредитів. Кредити, що підлягають нагляду. До них належать такі крадити, які на протязі 90 днів були субстандартні, пролонгувалися, відсотки або суми на їх погашення не вносилися. По такій групі кредитів припиняється нарахування процентів і формується страховий резерв у розмірі 50% від їх загальної суми. Сумнівні кредити. Позичальник має багато боргів, заборгованість запозиченими коштами перевищила 180 днів. В цьому випадку формується страховий резерв у розмірі 80% від суми таких кредитів. Безнадійні кредити. Кредити, надані позичальникам з неліквідним балансом, лжебанкрутам, банкрутам. Присутні також форс мажорні обставини (смерть керівника, пожежа і т.д.). В цих випадках банк формує страховий резерв у розмірі 100% від суми таких кредитів. Крім того, слід розрізняти такі поняття кредитного ризику. Кредитний ризик за конкретною угодою – це ймовірність понесення банком збитків від невиконання позичальником конкретної кредитної угоди. Зважений кредитний ризик – добуток суми позики, зафіксованої в кредитній угоді, помноженої на ймовірність невиконання позичальником цієї кредитної угоди. Кредитний ризик за всім портфелем, який складається з n угод, – це середньо зважена величина ризиків за всіма угодами кредитного портфеля, де вагами виступають питомі ваги сум угод у загальній сумі кредитного портфеля. Шляхи підвищення ефективності кредитних операцій Основні ризики, притаманні банківській діяльності, можуть спричинити проблеми, які справляють вплив на менеджмент, якість активів, обсяги надходжень, адекватність капіталу, ліквідність, чутливість банку до ринкових ризиків. Першопричинами виникнення проблем у сфері банківського кредитування є: відсутність або нераціональність функціонально-організаційної структури банку; недосконала система внутрішнього контролю, неякісний ризик-менеджмент, неефективний внутрішній та зовнішній аудит (йдеться не лише про слабкий контроль чи недостатню обізнаність менеджменту в справах банку, а й про відсутність необхідних внутрішніх положень та процедур, хибне уявлення працівників служби внутрішнього аудиту про найризиковіші ланки в діяльності установи, скажімо, коли пильно контролюється лише філійна мережа, а центральний апарат не перевіряється роками); перевантаженість підрозділів банку або неадекватність його штабу обсягами і темпами зростання активів; недостатня увага до підвищення кваліфікації персоналу, його тренінгу і тестуванння; нехтування маректинговими дослідженнями під час просування на ринок нових послуг та банківських продуктів, запровадження яких може не відповідати потенційним можливостям банку; неефективна структура витрат, занадто висока зарплата, інші необгрунтовані витрати, які не узгоджуються з обсягами надходжень коштів і тампами їх зростання. З метою підтримання на належному рівні якості активів банкам слід уникати багатьох негативних явищ. Основні з них такі: організаційна структура підрозділів, що займаються проведенням активних операцій – нераціональна; внутрішні положення та процедури визначення якості активів не відображають усіх особливостей, притаманних процесу кредитування чи господарської діяльності банку, не передбачають проведення оцінки позичальників за галузями та географічними ознаками діяльності; рівень концентрації предметів, спрямованих в одну галузь, яка до того ж може перебувати в стані занепаду, – зависокий; провадяться операції за укладеними угодами, якими передбачено надання (на чітко визначених умовах) авансу на значний або невизначений термін; наявні проблеми, пов’язані з регіональним розміщенням підрозділів банку та недостатнім контролем за кредитами, що ними надаються; ускладнення із просуванням на ринок специфічних банківських продуктів. Фактори, які можуть спричинити проблеми, пов’язані з недоотриманням надходження: відволікання значної ресурсної бази в неприбуткові активи, що негативно впливає на рівень надходжень; відчутний вплив ринкових ризиків, наприклад валютного чи процентного (якщо банк сподівається переважну частину доходів одержати завдяки проведенню в разі зміни кон’юктури ринку або економічної ситуації певних операцій, скажімо, валютообмінних, він ризикує взагалі не дочекатися цієї частини доходів, адже коливання курсу може виявитися незначним); неефективна політика банку в галузі ціноутворення (встановлення неадекватних відсоткових ставок за депозитами та кредитами, надання позичок, обслуговування клієнтів на пільгових умовах); залежність обсягу надходжень від разових, нетрадиційних операцій; залучення дорогих ресурсів на ринку міжбанківських кредитів з метою підтримання обов’язкових економічних нормативів. Проблеми, пов’язані з ліквідністю, можуть бути викликані такими причинами: неспроможність банку планувати ліквідність і завчасно прогнозувати можливу незбалансованість між строками й сумами погашення розміщення активів та строками й сумами виконання зобов’язань (ця причина може мати місце через відсутність або неякісний аналіз розривів між активами й пасивами, неналежні вивчення грошових потоків клієнтів, особливостей їх ділової активності тощо) ; значна залежність від поточних пасивів при вкладеннях у довгострокові активи; суттєва залежність від субординованого боргу за наявності значного ризику його невідновлення після настання строку повернення; низька репутація на міжбанківському ринку; відсутність плану дій підрозділів банку на випадок кризи ліквідності. У разі виникнення проблем, пов’язаних із втратою капіталу, передусім слід уникати: неадекватного збільшення капіталу, зростання активів (під час прискореного нарощування активів банки часом не приділяють належної уваги відповідному збільшенню власного капіталу, що негативно позначається й на нормативних показниках); конфлікту інтересів між акціонерами банку; зменшення обсягу капіталу внаслідок надто великих дивідендів чи повернення банком коштів, залучених на умовах субординованого боргу; значного обсягу вкладень у основні засоби; втрат, пов’язаних із потребою створення необхідних резервів під активні операції внаслідок погіршення їх якості. Серед причин, через які можуть виникати проблеми, пов’язані з ринковими ризиками, зауважимо такі: недостатні або невідповідні потребам банку інформаційні системи управління; – неочікувана загроза валютного, процентного та інших ризиків; – неглибоке розуміння працівниками банку природи комплексних ризиків. Практики виділяють кілька ознак, які є сигналом про можливе виникнення в банку серйозних проблем і на які керівництво банківської установи має негайно відреагувати, а саме: недостатній рівень надходжень (призначених як для функціонування банку, так і для створення необхідних резервів); розмір капіталу неадекватний обсягу операцій, які проводить банк, та ризику, який він на себе бере, здійснюючи їх; виникнення тенденції до збільшення обсягу проблемних активів, передусім кредитів; поява тенденції до зменшення обсягу коштів, що традиційно становлять ресурсну базу банку; зниження рейтингу (це в основному стосується банків, що користуються послугами таких агенцій, як Standart and Poors). Якщо вжиті попереджувальні заходи виявилися недостатніми чи не дали бажаного ефекту, банк рано чи пізно постане перед складними проблемами. У такому разі керівництво установи в першу чергу має ідентифікувати причини, що зумовили наявні проблеми, визначити їх пріоритетність, розробити відповідну стратегію і тактику дій. Залежно від природи проблем коригуючі дії слід спрямовувати в одному з основних трьох напрямків на поліпшення фінансового стану установи (передусім шляхом зниження рівня ризику); на вдосконалення менеджменту (посилення ризик-менеджменту, функцій контролю та/або аудиту, запровадження тренінгу працівників тощо); на роботу з акціонерами (збільшення обсягу капіталу, зменшення або відмова від виплати дивідендів тощо). Що ж конкретно треба робити, якщо в діяльності банку з’явилися проблеми, про які йшлося вище. Із виникненням ускладнень у сфері менеджменту першочерговими мають бути такі дії: Слід звернутися до послуг консультантів, чітко поставити перед ними завдання та обумовити його виконання. Підсумком роботи консультантів має бути тактика вирішення наявних проблем і стратегія (план дій) поліпшення фінансового стану банку. Для цього, а також з метою оперативного вирішення невідкладних питань, консультантам можна надати навіть певні повноваження або ввести їх до керівного складу менеджменту установи. На час розробки й до запровадження стартегії виходу банку із ситуації, що склалася, уповільнити темпи або й призупинити процес нарощування обсягу активів. Серед дій, спрямованих на поліпшення якості активів, слід відокремити такі: Перегляд організаційної структури підрозділів, що займаються проведенням активних операцій. Зменшення обсягу активних вкладень. Активізація роботи з повернення проблемних активів, співпраця в цьому напрямі з іншими банками та організаціями. Удосконалення кредитної політики, передусім – основних принципів класифікації кредитів, критеріїв визначення рейтингової оцінки позичальників та кредитів. Удосконалення або запровадження функцій адміністрування та огляду кредитів і кредитного портфеля. Зменшення концентрації кредитних вкладень (наскільки це можливо) або посилення контролю та ризик-менеджменту за наявною концентрацією. Удосконалення угод, у яких чітко обумовлено зобов’язання контрагентів, строки виконання і, якщо це можливо, не передбачено проведення банком попередньої оплати. Запровадження процедури належного контролю за регіональними підрозділами, введення в штат спеціаліста (підрозділу), до обов’язків якого входитиме робота з кредитами, що перейшли до категорії проблемних. Призупинення або відмова від просування на ринок проблемних продуктів, удосконалення контролю за ними. Для подолання проблем із надходженнями з метою їх збільшення особливу увагу слід приділити розробці принципів та запровадженню стратегічного і тактичного планування, складанню бюджету банку, розробці процедур чи лімітів, спрямованих на обмеження обсягу неприбуткових і низькооплачуваних активів. З метою підтримки на достатньому рівні капіталу банку необхідно: Обмежити темпи зростання активів, і по можливості, експертну діяльність банку. Вжити заходів щодо збільшення розміру капіталу, зменшення витрат і підвищення рівня доходності установи. Щоб підтримати на необхідному рівні ліквідність банку, а також уникнути ускладнень з нею в подальшому, слід вдатися до таких дій: Провести інвентаризацію активної та пасивної частини балансу в розрізі відповідності строків погашення активів і виконання зобов’язань. Удосконалити процедури управління ліквідністю та відповідні інформаційні системи. Знайти можливості, аби зменшити залежність банку від дорогих ресурсів і переорієнтуватися на дешевші та більшою мірою прогнозовані кошти, з яких формується ресурсна база (наприклад, на депозитні вкладення, залишки коштів за поточними рахунками клієнтів тощо) Розробити план управління ліквідністю на випадок непередбачуваних подій. Він має спиратися на відповідну модель управління ліквідністю і передбачити відповідний режим роботи всіх систем установи, містити характеристику можливих проблем та детальний опис дій конкретних підрозділів банку щодо їх вирішення. У разі збільшення ринкових ризиків передусім слід вжити таких заходів: Удосконалити процедуру менеджменту ринкових ризиків і відповідні інформаційні системи управління. Зміцнити опірність банку валютному, процентному та іншим ризикам. Установити чи переглянути діючі ліміти (з метою обмеження ризику їх доцільно встановлювати не щодо окремої операції, а щодо клієнта). Головними напрямками вдосконалення фінансово-кредитної системи є: створення відповідної законодавчої та нормативної бази функціонування системи, спрямованої на активізацію кредитних відносин; розвиток діючих та створення нових структурних інституцій та інфраструктурних елементів; розширення видів та напрямків інвестиційної діяльності фінансово-кредитних установ; вдосконалення існуючих та впровадження нових фінансових інструментів нагромадження та залучення капіталу до інвестиційного процесу. Стосовно першого напрямку, то законодавчі та нормативні документи потрібно вдосконалювати таким чином, щоб не було щонайменших обмежень щодо інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання. Кредитна система повинна відігравати в цьому напрямку провідну роль, оскільки їй притаманні чинники першопроходця стосовно нагормадження та залучення капіталу. Українська економіка на даний час не в змозі самостійно забезпечити необхідний рівень вкладень в модернізацію та реконструкцію виробництва. Підприємства потребують не тільки фінансового оздоровлення за рахунок припливу зовнішніх ресурсів, але й одночасно реорганізації системи управління з чітким визначенням права контролю власника. Оскільки фінансовий стан (дохідність і ліквідність) підприємств дуже низький, то провідну роль в активізації виробництва в Україні повинні відігравати банки та інші фінансово-кредитні установи. Отже, чинним законодавством України необхідно суттєво вдосконалювати за такими напрямками: розробити пакет нових законів, які регламентують діяльність банківських установ з врахуванням міжнародних норм та звичаїв у банківській практиці; обмежити втручання держави у сферу приватних інтересів комерційних банків рамками, встановленими законодавством; узгодити норми спеціального банківського законодавства з нормами інших галузей українського законодавства; надати фінансово-банківському законодавству характеру прямої дії. Важливий напрямок – це налагодження жорсткого дотримання банківських норм безпеки, тобто важливе значення має підвищення единтичності роботи банківських органів, що здійснюють нагляд. Це особливо необхідно при довгострокових кредитах. Необхідно застосовувати нетрадиційні методи інвестування, зокрема, фінансовий лізинг. Він подібний до банківського кредитування, з тією різницею, що у кінцевому вигляді він здійснюється у натурально-речовій формі. В процесі кредитування серйозну увагу потрібно приділяти безперервному банківському моніторингу впродовж всього періоду кредитування. Глибока експертиза проекту кредитором повинна здійснюватися принаймні тричі: в передінвестиційний період для розв’язання питання про укладання кредитної угоди; при продовженні кредитування з метою надання чергового траншу або в разі пролонгації кредиту; при вивченні можливості конвертації боргу в акції підприємства, тобто при перетворенні кредитора на інвестора (акціонера); оскільки клієнт, коли звертається до банку за кредитом, теж має право знати про фінансову надійність банку і гарантованість, як потенційного партнера, то необхідно перевірити рейтинг банку. В Україні зараз застосовується рейтингова система оцінки “САМЕL”, основана на 5 компонентах: достатність капіталу (С), якість активів(А), менеджмент (М), надходження (Е), ліквідність (L). Кожен компонент системи має чинники, які випливають із визначення відповідних нормативів регулювання банківської діяльності , мають відповідні граничні значення, зміна яких суттєво впливає на оцінку.такими чинниками є: достатність та ефективність бази капіталу, власних коштів без резервів для підтримки поточних операцій; якість позик, інвестиційних та інших активів; спроможність створювати доходи для підтримки громадської довіри, покриття збитків та надання достатньої впевненості і компенсації вкладникам; здатність управляти ліквідністю та процесом фінансування; якість внутрішнього контролю, операційні процедури та всі механізми, пов’язані з позиками, інвестиціями та фінансовими операціями; дотримання вимог нормативних актів; залежність між директором, акціонерами та посадовими особами банку. На підставі оцінок усіх компонентів та 5-бальною шкалою визначається комплексна рейтингова оцінка. Завданням оцінки ризику або системи рейтингу є визначення загальної оцінки банку. Така система рейтингу з боку Національного банку України допоможе визначити ті банки, чиї фінансові, операційні, управлінські недоліки можуть призвести до банкрутства. В процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитними ризиками, тобто з ризиком несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користування кредитом. Найрозповсюдженими причинами непогашення боргу є: – помилки і упущення самого банку при розгляді кредитної заяви, розробці умов кредитного договору; – неефективна робота клієнта, що одержав позику; – фактори, що не знаходяться під контролем банку. Банківська система в Україні знаходиться у процесі становлення, а тому і теоретичне обгрунтування кредитних відносин між банками і позичальниками у нас лише започатковується , це удосконалення зводиться до постійних змін уже діючих положень, заміни одних (часом нечітких або навіть помилкових) інструкцій іншими (з новими неточностями й помилками), що завдає постійного клопоту і працівникам і клієнтам банку. Слідуючою проблемою банківського кредитування є нечіткий розподіл функцій кредитного процесу між відділами банку та працівниками. Нині в переважній більшості банківських установ (особливо в структурних підрозділах банків-філіях, відділеннях тощо) кредитний процес на всіх його стадіях здійснюється в межах одного підрозділу. Етапи є слідуючими: Залучення клієнтів Попередній розгляд кредитного проекту і прийняття рішення щодо подальшого розгляду. Аналіз кредитоспроможності позичальника, ефективності проекту, визначення ступеня кредитного ризику та прийняття рішень щодо кредитування. Супроводження кредитного проекту та контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору. Досвід свідчить, що організаційна структура, за якої функції кредитного процесу зосереджені в одному підрозділі, не здатна забезпечити ефективної системи організації та внутрішнього контролю за проведенням кредитних операцій – насамперед, через відсутність розмежування функцій аналізу та подальшого супроводження кредитних проектів. При вирішенні питань, пов’язаних з підвищенням ефективності кредитних операцій, важливе значення має вдосконалення організаційної структури підрозділів банку, які забезпечують виконання кредитного процесу. Нещодавно НБУ розроблено проект Положення “Про організацію операційної роботи банків” (надалі – Проект), який базується на принципах розмежування функцій. Проект містить такі поняття як “фронт-офіс” та “бек-офіс”, які поки що не мають широкого застосування у вітчизняній практиці. Під фронт-офісом розуміють підрозділ банку, який виконує роль його представника перед клієнтом та виступає ініціатором операції. Структурний підрозділ, що забезпечує продовження операції, розпочатої фронт-офісом шляхом здійснення реєстрації, перевірки, звірки, обліку та контролю всіх операцій у проекті, називають бек-офісом. Уже з тлумачення термінів, пропонованих Проектом, випливає, що ініціатором тієї чи іншої банківської операції є фронт-офіс, працівники якого забезпечують укладення угод, ідентифікацію операцій з оцінкою ризиків і підрахунком прибутків та збитків. Операційна робота в банку починається фронт-офіс, підрозділи якого безпосередньо працюють з клієнтами на фінансовому ринку щодо залучення та розміщення ресурсів, а також надання послуг на комісійних засадах. Мета діяльності фронт-офісу – отримання прибутку, мінімізація впливу ризиків фінансового ринку, протидія конкурентному середовищу, підтримання ліквідної позиції та розширення спектра банківських послуг і банківських продуктів. Суб’єктами його діяльності є клієнти (юридичні та фізичні особи), установи банків, небанківські установи, уряд. Фронт-офіс, з огляду на результати роботи всіх підрозділів, відноситься до центру прибутків. Він відповідає за розвиток небанківських продуктів, ліквідність і виконання нормативів. Згідно з Проектом отримані від фронт-офісу документи працівники бек-офісу розглядають, реєструють, перевіряють та контролюють відповідні операції. Для того, щоб правильно був організований кредитний процес, можна використати слідуючий варіант розмежування функцій кредитного процесу (мал. 1.) 2. АНАЛІЗ КРЕДИТНИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 2.1. Загальна характеристика АППБ “Аваль” За визначенням МВФ та НБУ банк “Аваль” зайняв провідне місце серед найбільших банків України і фактично набув статусу банку загальнонаціонального значення. АППБ “Аваль” бере участь у важливих державних проектах, разом з іншими підставляє плече для вирішення найгостріших соціальних проблем. Правління банку докладає всіх зусиль, аби в малосприятливому середовищі продемонструвати високу надійність. Правління висунуло перед усіма підрозділами АППБ “Аваль” такі вимоги: збереження конкурентних позицій банку в усіх регіонах; нормування та диверсифікація ресурсної бази за рахунок залучення залишків коштів інших юридичних осіб, поточних та строкових депозитів фізичних осіб; проведення ефективної відсоткової політики щодо залучення та розміщення ресурсів; підвищення якості та доходності кредитного портфеля; нарощування валютної позиції; підтримання необхідного рівня ліквідності; формування строкових резервів за кредитними ризиками; виконання бюджету. В умовах жорстких антикризових заходів уряду та НБУ АППБ “Аваль” намагався дотримуватися усіх встановлених економічних показників. Основні економічні нормативи банку в 2002р. були такі: норматив капіталу – 145 млн.грн (при мінімальному значенні 8 млн. грн.); норматив платоспроможності – 13,58% (при оптимальному значенні 8%); норматив загальної ліквідності – 104,56% (при оптимальному – 100%). Кошти, отримані завдяки нарощуванню ресурсної бази й вивільнені в результаті скорочення портфеля цінних паперів, спрямовувалися насамперед, на кредитування економіки. Основним джерелом доходів банку є відсоткові доходи. Однією із сталих характеристик АППБ “Аваль” є динаміка зростання його капіталізації. Це забезпечує підвищення інвестиційного потенціалу, неухильне розширення операцій із різними групами клієнтів, зміцнює довіру до банку. Акції банку розповсюджуються у відкритому продажу й користуються попитом у населення України. Загальна кількість акціонерів АППБ “Аваль” – 154717 фізичних та юридичних осіб України, фізичним особам належить 65,42% статутного капіталу. Найбільшими акціонерами і стратегічними партнерами банку є Пенсійний фонд України, ДПЕЗ “Укртелеком” та ДППЗ “Укрпошта”. Динаміка зростання статутного капіталу банку представлена на графіку 1. Значну роль в розвитку банку відіграє регіональна політика. АППБ “Аваль” – перший серед комерційних банків за кількістю структурних підрозділів. Розгалуженість банку дає змогу максимально наблизитися до споживача в усіх регіонах,сприяє постійному зростанню кола партнерів. В 2002році у системі банку “Аваль” функціонувало 1237 структурних підрозділів, з них – 25 обласних дирекцій та філіалів, 104 підпорядкованих філіалів, 838 територіальновідокремлених безбалансових відділень і 270 кас банку на підприємствах. Питома вага регіональної мережі на ринках банківських послуг для корпоративних клієнтів представлена в таблиці 1. Таблиця 1. Питома вага регілональної мережі АППБ “Аваль” № п/п Найменування показників од. виміру АППБ “Аваль” абсол. значення Регіональна мережа абсол. значення % 1. Поточні кошти клієнтів млн. грн. 998,3 711,1 71,3 2. Депозити фізичних осіб млн. грн. 122,0 96,4 79,1 3. Кредитний портфель млн. грн. 716,9 4838 67,5 4. Портфель цінних паперів млн. грн. 140,5 110,5 78,7 5. Вестерн Юніон (отримані доходи) $тис. 3621,9 2230,1 61,6 6. Доходи млн. грн. 482,3 329,4 68,3 7. Комісійні доходи млн. грн. 117,9 84,6 71,8 8. Кількість клієнтів тис. 61,1 57,6 94,3 АППБ “Аваль” нарощував практику міжнародних розрахунків у різних іноземних валютах. З цією метою встановлено прямі кореспондентські відносини майже з 200 банками. Банк оптимізує мережу кореспондентських ностро-рахунків, віддаючи перевагу надійним банкам Західної Європи та США, таким як Bankers Trust Company, Bank of New York, Citibank, Deutsche Bank A.G., Commerzbank, у Росії – Ощадбанку Російської Федерації. Цим забезпечено якісне обслуговування клієнтів та мінімізовано ризики. Для зниження ризику управління рухом коштів на коррахунках встановлювалися ліміти на банки-кореспонденти. Така політика дала змогу АППБ “Аваль” вчасно зреагувати на загострення фінансової кризи й уникнути втрат за міжбанківськими операціями. Банк “Аваль” пропонує скористатися широкою мережею послуг, які надає клієнтам. Однією з таких послуг є “Аваль-пейдж”, підключившись до якої ми зможемо отримувати інформацію про залишки по рахунках на пейджер чи мобільний телефон (SMS) Послуга “Аваль-ТелеВойс” – це телефонна інформаційна система, яка дозволяє отримати необхідну інформацію в автоматичному режимі, без участі оператора. Послуга “Аваль-ТелеВойс” дуже проста і здійснюється додатковим набором цифр. Фізичні особи, скориставшись цією послугою, можуть дізнатися про курси валют Національного банку і банку “Аваль”, а також отримувати інформацію про рух коштів на картковому рахунку. Серед послуг слід виділити таку, як електронний ваучер – це таємний доступ до послуги, який зазначено на паперовому чеку. Після введення коду до відповідної системи Ви отримаєте/поповните обрану передплачену послугу. Електронний ваучер є зручним носієм таємного коду аналогічний пластиковій картці доступу до передплачених послуг. З’явилася нова унікальна можливість збереження та захисту власних коштів. Акціонерний поштово-пенсійний банк “Аваль” пропонує нову послугу: продаж фізичним особам – резидентам і нерезидентам – банківських золотих злитків 999,9 проби вагою 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 250, 500 і 1000грамів та 1 унція (31,1035 грамів). Основні переваги операцій з банківськими металами: реальна можливість і найнадійніший спосіб захисту ваших коштів від інфляції, оскільки ні гривня, ні іноземна валюта не захищені від обвалів; банківські злитки компактні, займають мало місця та зручні для транспортування; про купівлю банківського золота не потрібно звітувати перед державними органами; банківські злитки, на відміну від паперових грошей, не згорять при пожежі і не попсуються. Вартість 1г золота у злитку: купівлю 71,20 грн., 89,80грн, 100 г – 55,40 грн, 64,70 грн. відповідно. АППБ “Аваль” здійснює депозитарну діяльність зберігача цінних паперів на підставі ліцензії на право здійснення професійної діяльності зберігача цінних паперів від 10.10.2001р., серія АА№ 24130. Така послуга називається кастодіальною. Зберігач АППБ “Аваль” є засновником і учасником Депозитарію ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз”. Зберігач АППБ надає юридичним особам усіх форм власності та фізичним особам на підставі договорів про відкриття й обслуговування рахунків у цінних паперах повний комплекс депозитних послуг: відкриття рахунку для обліку цінних паперів (як для корпоративних, так і для державних) клієнта, депонованих у зберігача цінних паперів; відповідальне збереження цінних паперів; знерухомлення документарних цінних паперів клієнта з метою їхнього подальшого обігу в електронному вигляді; надання власникам цінних паперів виписок після кожної проведеної операції і надання звітів про оборот цінних паперів за будь-який запитуваний період; матеріалізація цінних паперів з метою їхнього подальшого обліку в реєстрі у реєстродержателя; облік переходу права власності на цінні папери за розповсюдженням клієнта; повідомлення клієнту про всі корпоративні дії елемента, цінні папери якого обліковуються на рахунку клієнта, повідомлення клієнту будь-якої інформації, отриманої від елемента чи реєстратора; участь у зборах акціонерів за дорученням клієнта; отримання доходу за цінними паперами, що зберігаються у Зберігача, з подальшим їх перерахуванням за дорученням клієнта на його рахунки або виплатою готівки у касі для фізичних осіб; послуги депозитарія інвестиційних фондів і компаній; поставка цінних паперів проти платежу. Свою діяльність Зберігач АППБ “Аваль” здійснює згідно з чинним законодавством України, внутрішнім Положенням та регламентом, затвердженими Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку. Банк “Аваль” пропонує клієнтам банку повний перелік юридичних послуг в сфері банківської, зовнішньо-економічної діяльності, претензійно-позовної роботи та інших питань юриспруденції. Згідно з напрямками роботи банку юристи проводять кваліфіковані консультації і здійснюють підготовку й оформлення документації за запитом клієнта. Цікавим є те, що розробка оптимальної схеми кредитування клієнтів Банку є платною, і година такої роботи коштує 50 грн. Для максимально якісного та швидкого обслуговування приватних клієнтів банк “Аваль” пропонує будь-які види грошових переказів: звідкриттям та без відкриття рахунку в національній та іноземній валюті, на користь фізичних та юридичних осіб, на території України та за кордон. Без відкриття та з відкриттям поточного рахунку приватні особи можуть отримувати та здійснювати перекази коштів в іноземній валюті у 196 країнах світу за допомогою всесвітньовідомої системи Western Union Finansial Service, Inc. При цьому послуга Qvik Pay дозволить переказати кошти на користь юридичних осіб. Протягом років банк “Аваль” залишається найкращим агентом Western Union у Східній Європі та обслуговує понад 54% усіх трансакцій в Україні при наявності більше 1246 відділень. Банк “Аваль” активно залучає кошти населення на депозитні та поточні рахунки в національній та іноземній валюті (долари США і Євро). Депозити вкладаються в національній валюті під 10-16% в валюті іноземній 5-9% в залежності від кількості днів і місяців. Депозити розрізняють короткострокові (до 1 року); довгострокові (більше 1 року). Відсотки по цих депозитах залежать від строків, на які вони вкладаються. Депозити бувають з виплатою відсотків: щомісячно; в кінці строку депозиту; в день оформлення договору; можуть приєднуватися (щомісячно) до загальної суми боргу. Мінімальна сума депозиту 10 тис. доларів США (10 тис. євро ) або 50 тис. гривень при цьому розмір депозиту можна збільшити, а зняти гроші достроково неможливо. Загальна сума внесків фізичних осіб в банку “Аваль” на сьогоднішній день складає більше 2700 млн. грн. таким чином, загальна динаміка приросту притягнутих від населення коштів банку “Аваль” на сьогодні далеко попереду своїх конкурентів. Сьогодні банк пропонує своїм клієнтам рахунки до запитання, депозитні розрахунки (з виплатою відсотків наприкінці терміну; термінові із щомісячною виплатою відсотків; накопичувальні – з можливістю поповнення і додатком відсотків до основної суми депозиту), а також пенсійні рахунки для одержання пенсій. Внески приймаються на 3, 6 і 12 місяців залежно від внеску. Ставки по всіх видах внесків не змінюються протягом усього терміну дії депозитного договору. Банк “Аваль” пропонує в оренду індивідуальні депозитні сейфи Rosengrens, що знаходяться у депозитному залі під цілодобовою охороною і електронним спостереженням. Банк “Аваль” є одним з небагатьох банків України, що безпосередньо працюють з компаніями емітентами – American Express та Thomas Cook, та пропонує вам дорожні чеки American Express та Thomas Cook у доларах США та євро в купюрах 50, 100, 500 і 1000. Дорожній чек – зобов’язання фінансової установи виплатити власнику чека зазначену в ньому суму у зазначеній валюті і є однією з найбільш зручних та безпечних форм перевезення грошових коштів під час подорожей по всьому світу. Одним із пріоритетних напрямків діяльності АППБ “Аваль” є надання послуг з випуску й обслуговування платіжних систем Visa International і Master Card International . Банк є повноправним членом цих міжнародних платіжних систем. Першу картку банк випустив у 1996році. На сьогодні понад 800000 клієнтів користуються картками АППБ “Аваль”. Банк “Аваль” визнаний уповноваженим банком Пенсійного фонду з виплатами пенсій і грошової допомоги у всіх регіонах України. Сьогодні пенсії через банк “Аваль” одержують більше 475 тисяч пенсіонерів по всій країні. Банк “Аваль” пропонує фізичним особам послуги з придбання та продажу готівкових валют. Валютообмінні операції ми можемо здійснити в будь-якому регіональному відділенні банку “Аваль”. Прибуток, отриманий в результаті купівлі-продажу валют збільшує дохідну частину АППБ “Аваль” Таким чином, з вищенаведеного можна зробити висновок про широку розгалуженість як банківської мережі, так і банківських послуг та операцій. Тому координувати діяльність потрібно кожному працівнику, а не покладати це на плечі керівників. Лише співпраця між філіями та відділеннями приведе до бажаного результату. 2.2. Основні принципи та аналіз формування кредитного портфелю банку “Аваль” Характерною особливістю функціонування комерційних банків в Україні є переважання вструктурі активнихоперацій позичкових коштів. Прицьому для банку дуже важливо стратегічно оцінити можливості формування кредитного портфеля з тим, щоб забезпечити максимальну ефективність використання залучених депозитних коштів, їх повну віддачу і зростання прибутковості роботи. Цим досягається подвійний ефект: з однієї сторони, банк отримує прибуток, який можна використати для розширеного розвитку або знову ж реінвестувати, при цьому в державний бюджет надходять кошти у вигляді податкових платежів, а з іншого боку, підприємство зацікавлене в якнайефективнішому використанні та швидкому обороті капіталу, знову ж таки, поповнюється державний бюджет і задовільняються суспільні потреби. Станом на 1 квітня 2003 року обсяг кредитних вкладень банківської системи в економіку Рівненської області становить 57,9 млн. гривень. В структурі кредитних вкладень короткострокові кредити складають 86,9% загальної суми кредитних вкладень (50,3 млн. грн), довгострокові 13,1% (7,6 млн. грн.0 Кредитні вкладення в іноземній валюті в гривенному обчисленні – 9,8 млн. гривень Питома вага гривневих і валютних кредитів у структурі кредитної маси склала 83,1 і 16,9% проти 1998 року відповідно 88,5 і 11,5%. Станом на 1 січня 2003року в структурі загальних кредитних установ банків в економіку області, АППБ “Аваль” займає 5,7%, тобто досить незначну частину. Основна маса кредитів надається Укрсоцбанком та Промінвестбанком. Завдання ефективного формування кредитного портфеля повинне будуватись на принципах залучення фінансових ресурсів на найбільш вигідних умовах і продаж позичкового капіталу та наданих послуг шляхом застосування якомога вищих ставок. Окрім вказаних принципів, в результаті врахування яких досягається ефект від кредитної діяльності в умовах ринку необхідно враховувати фактор ризику втрат, що можуть виникнути внаслідок як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів Головним критерієм при формуванні та подальшому функціонуванні кредитного портфеля банку є їхня дохідність, і, оскільки позичкові та інвестиційні операції є найбільш прибутковими у банківській діяльності, вони мають найбільшу питому вагу у складі активів комерційного банку. Як правило, ініціатором кредитної угоди виступає клієнт, коли йому бракує кошьів на певний момент для здійснення підприємницької діяльності. При цьому виникають особисті стосунки між боржником і кредитором, що є особливістю кредитного портфеля, у всіх інших напрямках портфельної теоріїдіяльність буває відокремленою та знеособленою. Формуючи кредитний портфель, банки зобов’язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і відповідно до економічної ситуації змінювати її або на користь позичок, або на користь інвестицій. Для АППБ “Аваль” структура кредитного портфеля представлена у вигляді таблиці 2.1. Таблиця 2.1. Структура кредитного портфеля за класом позичальників АППБ “Аваль” в 2002році Фінансовий стан Сума залишку заборгованості грн. % Стандартні 2297612 68,3 Під контролем 103740 28,5 Субстандартні 70644 2,1 Сумнівні 37004 1,1 Всього: 3364000 100 З таблиці видно, що дуже важливо враховувати потенційні ризики в умовах інфляції та несприятливих для кредитного ринку економічних чинників. Якщо взяти за період з 1999 по 2003роки, то картина буде слідуючою. Структуру кредитного портфеля зображено на таблиці 2.2. Структура кредитного портфеля за класами позичальників Рівненської філії АППБ “Аваль” Фінансовий стан Сума залишку заборгованості на 31.12 2000р. 2001р. 2002р. Стандартні 2832,2 59,2 3762 62,4 5672 68,3 Під контролем 440 9,2 1055,2 17,5 2366 28,5 Суб- стандартні 641 13,4 663 11 174,3 2,1 Сумнівні 387 8,1 530 8,8 91,3 1,1 Безнадійні 483 10,1 18,1 0,3 – – Всього 4784 100 6030 100 8304 100 Як видно з таблиці, сума сумнівних боргів знизилась в 2002 – 2003 роках, оскільки працівники банку, аналізуючи фінансовий стан позичальника одразу відносять їх до безнадійних. Сума безнадійних кредитів зникла, хоча у відсотковому співвідношенні до сумарних зменшилась на 3,9%, що говорить про кращі результати діяльності кредитного відділу, або про кращу ситуацію на ринку, що дає змогу підприємствам позичальникам реалізувати свої можливості. При наданні позичок першокласним постачальникам з твердими гарантіями поверення вкладених коштів, банк може прийняти на себе більший ризик з інвестиційних операцій. Зворотна ситуація виникає, коли за результатами аналізу кредитного і інвестиційного ризиків банк приймає рішення про збільшення обсягів позичкових операцій. Ризик, зумовлений збільшенням обсягу кредитних операцій, компенсується підвищенням ліквідності інвестиційного портфеля. Також намагаються банки використати декілька видів кредитів для зменшення рівня ризику. При цьому розрізняють слідуючі види банківських кредитів, як показано в таблиці 2.3. Види банківського кредиту Таблиця 2.3. Класифікаційна ознака Вид кредиту Сфера використання Внутрішній Рівень банківської системи Кредит Національного банку Кредит комерційного банку Норма суспільного споживання Виробничий Споживчий Характер витрат Кредит в оборотні активи Кредит в необоротні активи Термін використання Короткостроковий Середньостроковий Довгостроковий Ступінь майнового забезпечення Забезпечений Незабезпечений Якщо клієнт намагається отримати кредит в банку, він оформляє заявку-анкету, яку показано в додатку 1. Для отримання кредиту позичальник звертається до банку “Аваль” з обгрунтованим клопотанням, в якому вказується6 цільове призначення кредиту, його сума, термін користування кредитом, конкретні дати його погашення, коротка характеристика кредитованої операції та економічний ефект від її здійснення. Позичальник подає необхідні документи до кредитного працівника банку, який після їх розгляду проводить бесіду з клієнтом і прфесійну підготовку позичальника. На наступному етапі процесу кредитування визначається кредитоспроможність клієнта і оцінка ризику по позичці. Цей чи інший працівник проводить детальний аналіз фінансового стану позичальника. При експериці в банку “Аваль” використовують не лише ті документи, які надав клієнт, а й з архіву банку і ті, що отримані за межами банку. Існує багато методик аналізу фінансового стану клієнта і його надійності стосовно своєчасного повернення боргу банку. При вивченні кредитоспроможності позичальника важливе значення банк приділяє співвідношенню статей балансу.Найбільш активно використовують такі показники як коефіцієнт ліквідності. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К1) розраховується як , де (2.2.1.) Ала – абсолютно ліквідні активи; Зкр – короткострокові зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів. Значення К1 не повинно бути меншим за 0,25. Це означає, що кожна гривня короткострокових зобов’язань підприємства повинна не менше, ніж на чверть покриватись абсолютно ліквідними активами. Коефіцієнт покриття балансу (К2): , де (2.2.2.) Ал – активи в ліквідній формі (запаси і витрати, грошові кошти, інші) Значення К2 повинно бути не меншим 2. Це означає, що підприємство розраховується з боргами за умови подвійного перевищення ліквідних активів над короткостроковими зобов’язаннями. Коефіцієнт поточної ліквідності К3 розраховується як , де (2.2.3.) Гк – крошові кошти Дз – дебіторська заборгованість Зкр – короткострокові зобов’язання Значення К3 повинно бути не менше, ніж 0,5, тобто зобов’язання позичальника повинні наполовину покриватися грошовими коштами. Розраховують ,окрім цих, цілий ряд інших показників,таких ,як коефіцієнт забезпеченості власними джерелами, співвідношення між неліквідними і ліквідними коштами, співвідношення власних і запозичених коштів, рентабельність підприємства, активів, витрат, визначають додаткові фактори і кредитну історію. “Клас “А” – фінансова діяльність дуже добра (прибуткова, рівень рентабельності вищий від середньогалузевого, якщо такий визначається), що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема – погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди; більшість економічних показників відповідають установленим значенням (відповідно до методики оцінки фінансового стану позичальника); вище керівництво позичальника має позитивну ділову репутацію; кредитна історія позичальника – позитивна. Забезпечення за кредитною операцією має бути першокласним. Немає свідчень щодо можливих затримок з поверненням основної суми боргу та\або зі сплатою відсотків. Можна зробити висноок, що фінансова діяльність і надалі проводитиметься на такому ж високому рівні. “Клас “Б” – фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А” (фінансова діяльність добра, рентабельність на середньогалузевому рівні, якщо такий визначається, деякі економічні показники погіршилися або мають відхилення від встановлених значень), проте ймовірність підтримування діяльності на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), які віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу та стабільність одержання позитивного фінансового результату їх діяльності. Забезпечення кредитної операції не повинно викликати сумнівів щодо ліквідності з урахуванням оцінки його вартості, правильності оформлення угод про забезпечення кредитних операцій. “Клас “Б” – фінансова діяльність задовільна (рентабельність нижча за середньогалузевий рівень, якщо такий визначається, не всі економічні показники відповідають прийнятим значенням) і потребує більш детального контролю. Надходження коштів і платоспроможність позичальника свідчать про ймовірність несвоєчасного погашення кредитної заборгованості в повній сумі і в строки, передбачені договором, якщо недоліки не будуть усунені. Проблеми можуть стосуватися стану забезпечення за кредитними операціями, необхідної документації щодо наявності і ліквідності застави тощо. Одночасно спостерігається можливість виправлення ситуації і погіршення фінансового стану позичальника. “Клас “Г” – фінансова діяльність незадовільна (економічні показники не відповідають встановленим значенням) і спостерігається її нестабільність протягом року: є високий ризик значних збитків; ймовірність повного погашення кредитної заборгованості та відсотків за нею є низькою. При проведенні наступної класифікації, якщо немає безсумнівних підтверджень поліпшити протягом одного місяця фінансовий стан позичальника або рівень забезпечення за кредитною операцією, позичальника потрібно класифікувати на клас нижче (клас “Д”) Позичальника, якому видано кредит під сумнівне забезпечення або без забезпечення та якого віднесено до цього класу на підставі оцінки його фінансового стану, потрібно класифікувати на клас нижче (клас “Д”). “Клас “Д” – фінансова діяльність незадовільна, є збитки; кредитна операція не забезпечена ліквідною заставою (або безумовною гарантією), показники не відповідають встановленим значенням, імовірність виконання зобов’язань з боку позичальника/контрагента банку практично відсутня. Процентні ставки встановлює банк на засіданні кредитного кабінету. Станом на квітень 2003 року вони становили 21-24% річних, для сільсько-господарських підприємств 18% річних, але , зважаючи на предмет застави і фінансовий стан заставодавця. За такою трьохетапною методикою і проводять аналіз підприємства працівники АППБ “Аваль”. Детально аналізуючи всі показники діяльності підприємства, банк надає кредит. Це зображено на прикладі агропромислового підприємства “Оберіг”(табл. 2 4.). Щодо показників ліквідності, то ми бачимо, що абсолютна ліквідність складає 0,01, тобто це менше за оптимальне значення 0,25. Це означає, що кожна гривня короткострокових зобов’язань підприємства покривається лише 1 копійкою абсолютно ліквідних активів, тобто це означає обмежену кількість коштів в касі і на розрахунковому рахунку. Значення поточної ліквідності складає 0,3 при мінімальному значенні 0,5. Це означає, що зобов’язання підприємства “Оберіг” покриваються лише третьою частиною власними грошовими коштами і дебіторською заборгованістю. Щодо показника загальної ліквідності, то він майже в нормі, оскільки його значення 0,95 при мінімальному одиниця, тобто підприємство “Оберіг” лише на 5% не покриє свої зобов’язання. Можливо саме цей фактор був вирішальним при наданні кредиту агропромисловому підприємству “Оберіг”. Окрім показників ліквідності неабияке значення мають показники фінансової стійкості. Хоча аналіз цих показників не дає позитивних кредитних відгуків, оскільки і в цих випадках власні кошти в касі і на розрахунковому рахунку мають неабияке значення, яких в ТзОВ “Оберіг” немає в достатній кількості. Такі коефіцієнти як рентабельність активів і продаж від’ємні, тобто підприємство несе збитки. Коефіцієнти оборотності активів, матеріальних запасів і дебіторської заборгованості зменшились у порівнянні з минулим аналогічним періодом. Далі працівники кредитного відділу АППБ “Аваль” аналізують обороти по рахунках, де оборот на всіх рахунках клієнта складає 219 тис. грн. і динаміка середньомісячних оборотів не зменшується. Таблиця 2.4. Розрахунок фінансового стану позичальника згідно методики ТзОВ “Оберіг” Дата аналізу: 01.01.03 №п/п Показники Значення Показники ліквідності 1 Абсолютна ліквідність 0,01 0 2 Поточна ліквідність 0,30 50 3 Загальна ліквідність 0,95 0 Показники фінансової стійкості 4 Коефіцієнт автономії 0,43 25 5 Коефіцієнт незалежності 1,32 25 6 Коефіцієнт забезпеченості власними коштами ВОК 0 або мінус 0 7 Коефіцієнт маневреності власних коштів ВК 0 або мінус 0 Показники фінансово-економічної діяльності 8 Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів без змін 0 9 Рентабельність активів від’ємний 0 10 Рентабельність продаж від’ємний 0 11 Коефіцієнт оборотності активів зменш. 0 12 Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів зменш. 0 13 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зменш. 0 14 Коефіцієнт валового прибутку від’ємний 0 Обороти по рахунках 15 Достатність оборотів по рахунках до зобов’язань 2,00 100 16 Оборот по всіх рахунках клієнта, тис. грн. 219,00 20 16а Динаміка сер.місячних оборотів (збільш-так; зменш-ні) ні 0 17 Наявність рахунків в інших банках (так/ні) так 0 17.1 Доля оборотів на рах. інших банків (%) 1,00 25 Кредитна історія 18 Наявність погашених кредитів 2 50 19 Наявність діючих кредитів 2 -10 20 Діючі пролонговані кредити 0 Об’єктивні фактори діяльності клієнта 21 Місцезнаходження клієнта (фактичне) обл. 25 22 Термін існування клієнта >5 років

50

23

Контроль за поточною діяльністю клієнта

– частка АППБ “Аваль” в статутному фонді

0

0

– керівник клієнта є співробітником АППБ “Аваль”

ні

0

24

Кількість місяців, що залишилися до погашення кредиту (на дату оцінки)

6-12 міс.

10

25

Специфіка діяльності клієнта:

– сезонність

так

-20

– наявність власної нерухомості

так

30

– контрагенти за кредитною угодою

ПОСТІЙНІ

25

– наявність постійної валютної виручки

0

25а

Рівень менеджменту

Д

0

Додаткові фактори

26

Причетність позичальника до судових розглядів

НІ

0

27

Участь клієнта в спільних проектах з АППБ “Аваль”

НІ

0

28

Наявність державної підтримки клієнта

НІ

0

Загальна кількість балів

405

Клас позичальника

в

В такому випадку, коли підприємство по одних показниках показує
позитивні результати, а по інших негативні, то велику увагу приділяють
кредитній історії компанії. І ТзОВ “Оберіг” брало 2 рази кредит і
повертало кредитні гроші і проценти по них. На даний час підприємство
має 2 діючих кредити. Важливе значення мають об’єктивні фактори
діяльності , а в нашому випадку це те, що “Оберіг” на ринку області
існує вже 5 років, а в умовах нестабільної ринкової економіки це досить
складно. Статистика “говорить”, що 38 % малих підприємств банкрутують на
протязі першого року діяльності. Позитивним моментом на стороні
кредитора є те, що контрагентом за кредитною угодою АППБ “Аваль”
виступає вже втретє і кредити надані ТзОВ”Оберіг” вже погашалися в
минулому.

Працівнику банку в кредитному відділі підсумовують бали по отриманих
значеннях і за шкалою наше підприємство кредитор набрало 405 балів і
відноситься до класу позичальника В. До погашення позики залишилось 6-12
місяців. Банк “Аваль” надав кредит ТзОВ “Оберіг”, хоча показники
діяльності підприємства є задовільними і є, хоча не чітко, але виражена
ймовірність неповернення кредиту. Особливу роль зіграло те, що в
Рівненській області та і по Україні агропромисловий комплекс
нерозвинений і сюди потрібно інвестувати кошти для підняття на належний
рівень такої галузі народного господарства.

Договір був укладений 25 листопада 2002 року і діє рівно рік до 25
листопада 2003 року. Це ми можемо відслідкувати в кредитному договорі
додатку 2, де вказано, що кредитна лінія відкривається на суму 30000,00
(тридцять тисяч гривень) під 28% річних, хоча в квітні 2003 року
процентна ставка по сільськогосподарським кредитам становила 18% річних.
В нашому випадку відсоткова ставка більша аж на 10%, це спричинено
невтішними показниками ліквідності та фінансово-економічної діяльності.
Банк “Аваль” також підписав договір про заставу (додаток 3)з ТзОВ
“Оберіг”, де у разі непогашення боргу банк буде власником всього майна і
продукції, яку виготовило і виростило підприємство “Оберіг”Це з
теоретичної точки зору є страхуванням банківських ризиків. У АППБ
“Аваль” розрізняють слідуючі види ризиків:

Мал. 2.2.2. Кредитні ризики

Всі вищеперераховані ризики обумовлюють в кредитній угоді і в угоді
застави для того, щоб зменшити збитки у разі настання одного з них.

2.3. Ефективність кредитних відносин для банку

Банк у своїй кредитній політиці базується на необхідності ефективного
вкладення коштів при обов’язковому виконанні позичальниками своїх
зобов’язань по погашенню наданих ним позик. Як одне з головних завдань,
банк бачить підтримку галузей, які пов’язані з розвитком промисловості
та сільського господарства, соціальної сфери, середнього бізнесу та
надання їм допомоги в процесі переходу до здорової ринкової системи.

Банк намагається захистити своїх клієнтів від стрибків курсу на
фінансовому ринку та облікової ставки Національного банку України.

Кредитна політика банку передбачає захист інтересів своїх засновників
від ризику неповернення кредитів. В умовах дефіциту вільних коштів на
фінансовому ринку, робота через єдиний кореспондентський рахунок
Центрального банку дозволила в короткі строки акумулювати кошти для
кредитування масштабних проектів, більш ефективного використання
залучених коштів.

Зважаючи на подальше проведення Національним банком України жорсткої
монетарної політики та ускладнення ситуації з платежами через
багаточисленні перепони (непродумана податкова політика держави,
загострення конкуренції між підприємствами), головним завданням при
формуванні кредитної політики банк ставив:

вивчення та супровід пріоритетних напрямків кредитування (постачання
паливно-мастильних матеріалів, будівництво);

зниження ризику при розміщенні фінансових ресурсів.

Враховуючи місце, яке займає кредитна діяльність в формуванні доходів,
їй постійно приділяється першочергова увага при визначенні напрямків
діяльності. Підхід банку до кредитування орієнтований на досягнення
найбільшої ефективності при допустимому рівні ризику.

Таблиця 2.3.1

Структура строкових вкладень в АППБ “Аваль”

Напрямки вкладення коштів На 1.01.2001 На 1.01.2002 На 1.01.2003

Всього грн. Питома вага, % Всього грн. Питома вага, % Всього грн.
Питома вага, %

Підприємства-

постачальники

нафтопродуктів 717800 29,6 1042405 39,5 1621448 48,2

В розвиток

виробництва 1008800 41,6 1037127 39,3 857820 25,5

В сільське

господарство 472875 19,5 287651 10,9 390224 11,6

В ринок міжбанківських ресурсів 99425 4,1 92365 3,5 87464 2,6

Вклади в інші галузі 126100 5,2 179452 6,8 407044 12,1

Загальний обсяг кредитних вкладень 2425000 100 2639000 100 3364000 100

З табл.5 видно, що сталися значні структурні зміни в напрямках вкладення
коштів відповідно до кон’юнктури ринку. Значно зросло кредитування
підприємств-постачальників нафтопродуктів, що пояснюється державною
політикою: по-перше, підприємства даної галузі мають стійкий прибуток та
надійний фінансовий стан, а, по-друге, політична нестабільність,
особливо напередодні президентських виборів, стимулювала дані
підприємства до вилучення власних коштів з обігу з тим, щоб акумулювати
їх на рахунках закордонних банків, а, “підключити” до роботи запозичені
кошти.

Зниження питомої ваги кредитів в розвиток виробництва пояснюється знову
ж таки неефективністю виробничої діяльності вітчизняних підприємств,
високою собівартістю продукції і нестійким фінансовим станом,
застарілішої технічної бази. оскільки принципи формування кредитного
портфелю базуються на наданні переважно короткострокових кредитів, то
інноваційні вкладення відсутні. По-перше, вони мають високу вартість,
по-друге, термін окупності надто тривалий.

Сільське господарство теж отримало значно менше кредитів в 2003 році,
хоч політика уряду була направлена на стимулювання кредитного
забезпечення сільськогосподарських підприємств під пільговий відсоток.
Земельна реформа очевидно, викликала деяку нестабільність в галузі,
невизначеність юридичного статусу сільськогосподарських підприємств, а,
звідси, і відсутність достатнього гаранту для отримання кредиту.

Значне зниження відсоткових ставок на ринку кредитування кінцевого
позичальника, міжбанківських кредитів та облігацій внутрішньої державної
позики, загальне зниження тарифів практично по всіх видах банківських
операцій при стабільному курсі національної валюти змушувало банки
здійснювати пошук нових джерел доходів (табл.2.3.1).

За період з 2000 по 2003 роки доля процентних доходів зросла на 4,5 %
(51,9 – 47,4), з них за кредитами, наданими суб’єктам господарської
діяльності на 3,2 %. Хоча за операціями з цінними паперами
прослідковується дещо зменшення прибутку, це свідчить про нестабільність
законодавчої бази.

Якщо говорячи про витрати, то стан говорить про зростання чистого
прибутку за 2000-2003 роки, також значно зросли і надходження до
бюджету.

Стосовно витрат, пов’язаних з кредитними операціями, можна відмітити
деякі зменшення питомої ваги до 26,2 % в загальній сумі витрат банку.

Якщо розглядати поняття ефективності кредитних відносин для банку, як
відношення загальної суми прибутку, отриманого від кредитних операцій
(за мінусом витрат), до витрат, пов’язаних з ними, то запишемо
розрахунок в табличній формі (табл.2.3.2).

Останнім часом на фінансовому ринку України склалася ситуація, коли
вартість залучених коштів зростає, а вартість за користування кредитом
знижується, що відповідно знижує маржу активно-пасивних операцій.
Оскільки АППБ “Аваль” впроваджує цілу низку заходів, спрямованих на
здешевлення залучених коштів, головним чином, за рахунок збільшення
клієнтів банку, з відповідним збільшенням залишків на поточних рахунках,
то банк мав змогу дещо знизити поточні витрати, пов’язані з
кредитуванням.

Таблиця 2.3.2

Склад та структура доходів і витрат Рівненської філії АППБ “Аваль”

Назва показника на 31.12.2000 на 31.12.2001 на 31.12.2002

Сума, тис.грн. % Сума, тис.грн. % Сума, тис.грн. %

Доходи:- всього

в т.ч. Процентні доходи всього

з них: – доходи за операціями з філіями

доходи за кредитами клієнтів

доходи за цінними паперами

проценти 4226,8

2004

187,2

806,8

1010 100

47,4

4,4

19,1

23,9 7732,8

3987,6

362,8

2521,6

1103,2 100

51,6

4,7

32,6

14,3 10092

5238,8

332,8

3964

942 100

51,9

3,3

39,3

9,3

Комісійні доходи всього

з них:

– за розрахунково-касове обслуговування

– за операціями на валютному ринку

– інші комісійні доходи 1766,4

1260,4

490,8

15,2 41,8

29,8

11,6

0,4 3571,6

2891,6

596,4

83,6 46,2

37,4

7,7

1,1 4702,4

3473,4

964,4

264,6 46,6

34,4

9,6

2,6

Результат від торгівельних операцій

всього, в т.ч.:

– від торгівлі іноземною валютою

від торгівлі цінними паперами

інші

Інші доходи

456,4

404

52

0,4

0

10,8

9,6

1,19

0,01

0

128,8

108

20,8

0

44,8

1,7

1,4

0,3

0

0,5

132,4

33,2

99,2

0

18,4

1,3

0,3

1,0

0

0,2

Витрати всього:

в т.ч.: Процентні витрати всього

з них: – за коштами клієнтів банку

за операціями з філіями

інші процентні витрати

Комісійні витрати 3872

1456,4

1080,8

258

117,6

59,2 100

37,6

27,9

6,7

3,0

1,5 5955,6

2498,8

2250,4

104,4

144

200,8 100

42,0

37,8

1,8

2,4

3,8 8848

2564,4

2312,8

92,4

159,2

162,8 100

29,0

26,2

1,0

1,8

1,8

Інші банківські операційні витрати 90,4 2,3 87,2 1,5 1722 19,5

Інші небанківські операційні витрати 1750,8 45,2 2618,8 43,5 3187,2 36,0

Відрахування в резерви 494,8 12,8 550 9,2 1211,6 13,7

Непередбачені витрати 20,4 0,6 0 0 0 0

Прибуток 3548 – 1777,2 – 1244 –

Податок на прибуток 106,4 – 830,8 – 780,8 –

Чистий прибуток (збиток) 248,4 – 946,4 – 463,2 –

Динаміка прибутковості представлена на графіку (мал.1).

Тобто, після певних труднощів, викликання інфляцією, намітилось
зростання доходності, а отже і ефективності кредитних відносин для
банку.

Для оцінки процесу кредитування проведемо аналіз фінансового стану
позичальника. В таблиці ми вели, використовуючи дані річного балансу
банківської системи АППБ “Аваль”, спрощений розрахунок процентної ставки
за кредитами. Умовно припустимо, що тільки залучені кошти, незалежно від
того, строкові вони чи до запитання, спрямовувались на кредитування,
хоча досить серйозний вплив на встановлення процентної ставки за
кредитами чинить ризик незбалансованої ліквідності (тобто правильне й
принципове формування кредитного портфеля банку).

Розрахувавши середньозважені процентні ставки за депозитами і за
кредитами, ми визначили процентну маржу від кредитної та депозитної
ставки. Бачимо, що вона зростає і в 2002 р. становить 15,5 %, що досить
багато але з врахуванням долі витрат, які несуть банки, займаючись
кредитною діяльністю доходність або ефективність кредитної діяльності
встановилась на рівні 14,5 % 2003 р.

Аналізуючи результати показників ефективності кредитних відносин для
банку, можна сказати, що з 2000 по 2003 рік цей показник зріс на 9,4 %.
Для розрахунку впливу факторів на приріст результативного показника,
необхідно виконати наступні розрахунки:

На даній коефіцієнта мають вплив наступні фактори:

а) середньозважена процентна ставка за депозитами;

б) середньозважена процентна ставка за кредитами;

в) витрати і доходи, пов’язані з кредитуванням.

Тобто, факторна модель цього показника має такий вигляд:

де ід, ікр – середньозважені процентні ставки відповідно за депозитами і

за кредитами;

В – витрати, пов’язані з кредитуванням;

Д – доходи від розміщення кредитних ресурсів.

Вплив фактору зміни витрат, пов’язаних з обслуговуванням кредитів
проявляється у впливі:

із збільшенням витрат ефективність зменшується на:

2,45 – 15,5 = – 13,05 %;

зміна доходів від розміщення кредитних ресурсів у сторону зростання
викличе зростання ефективності кредитних відносин на:

25,78 – 2,45 = 23,33 %;

підвищення середньозваженої процентної ставки за депозитами викличе
зменшення ефективності кредитних відносин на:

2,51 – 25,78 = – 23,27 %;

підвищення середньозваженої процентної ставки за кредитами викличе
зростання показника ефективності на:

5,25 – 2,51 = 2,74 %.

Таким чином, для підвищення ефективності кредитних відносин необхідно
використати розглянуті фактори і використати їх в рекомендаціях.

2.4. Формування процентної ставки за кредитами

Облікова ставка є винятково важливим інструментом монетарної політики.
Вона формується на базі надання центральним банком позичок кредитним
банком. такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими
труднощами. Плата за ці кредити виступає у формі облікової ставки
відсотків. Тобто, облікова ставка відіграє опосередковану функцію –
визначає вартість отриманих у такий спосіб комерційними банками
надлишкових резервів (кредитів центральних банків).

Облікова процентна ставка, встановлена центробанком при отриманні
кредитів комерційними банками від нього ж, дуже широко використовується
у різноманітних економічних розрахунках в господарській діяльності.

Так, при наданні кредиту, комерційний банк встановлює плату за нього,
виходячи з облікової ставки центрального банку як мінімальної процентної
ставки.

Тобто, із збільшенням облікової ставки зростатиме і вартість банківських
засобів. Тобто, облікова ставка для ділових кругів країни є свого роду
барометром економічної ситуації: Водночас це призведе до зменшення
попиту на банківський кредит, а відповідно – і зменшення обсягу
інвестицій в господарський процес.

Зменшення рівня облікової ставки може привести до надмірного рівня
інфляції через значний “вплив” коштів на кредитному ринку – кредитної
експансії.

Важливість облікових операцій визначається і відносною незалежністю руху
капіталів між країнами: підвищення процентної ставки допомагає залучити
в країну незалежний капітал і зменшити дефіцит платіжного балансу;
зниження ставки сприяє відпливу капіталів з країни. Обмеження руху
капіталів і кредитів послаблює ефективність облікової політики і в цій
області.

Проблема визначення оптимального рівня відсоткової ставки, яка б
врахувала інтереси і підприємств-позичальників, і банків-кредиторів,
набуває в сучасних умовах особливої актуальності.

Промисловці та підприємці, члени уряду наполягають на запровадженні
такої плати за користування кредитом, яка б наближалася до встановленого
рівня інфляції. Банкіри ж стверджують, що зробити це заважає існуюча
загальна структура ресурсів.

З одного боку, процентна ставка за кредитами має сприяти ефективному
функціонуванню виробництва, а з другого – забезпечити банком такий
рівень процентної маржі, який компенсував би їхні затрати, пов’язані з
наданням кредитів.

На формування величини процентної ставки за кредитами впливає багато
факторів. Найсуттєвіші з них, це:

існуючий рівень інфляції;

розмір облікової ставки Національного банку України;

вартість залучених ресурсів (встановлюється на такому рівні, щоб
забезпечувати приплив коштів у банківську систему). У зв’язку із тим, що
строкові депозити є основним джерелом кредитування, плата за них не може
бути нижчою від існуючого рівня інфляції;

обов’язкове резервування коштів на рахунку, яке зменшує обсяги коштів,
залучених на видачу кредитів (на даний момент обов’язкове резервування
складає 15 %;

наявність у банках проблемних (непрацюючих) позик, за якими не
сплачуються відсотки. При цьому банки продовжують розраховуватися із
вкладниками за придбані ресурси незалежно від того, в які активи ці
ресурси були спрямовані;

створення резервів за кредитними ризиками залежно від якості кредитного
портфеля, що призводить до зростання валових витрат банку;

внески до Фонду страхування вкладів фізичних осіб;

банківські витрати, пов’язані з організацією роботи стосовно залучення
депозитів, надання кредитів, що впливає на собівартість процентної
ставки;

сплата податків із прибутку, отриманого шляхом проведення кредитних
операцій.

В банку “Аваль” середньозважена процентна ставка за кредитами дорівнює

де Кнв – обсяг наданих кредитів у національній валюті;

Інв – процентна ставка за кредитами у національній валюті;

Квк – обсяг наданих кредитів у вільно конвертованій валюті;

Івкв – процентна ставка за кредитами у вільно конвертованій валюті;

Кнв – обсяг кредитів, наданих у неконвертованій валюті;

Інв – процентна ставка за кредитами, наданими у неконвертованій валюті.

Розрахунок процентної ставки за кредитами в банку “Аваль” за 2002 рік за
формулою, виходячи з даних таблиці 3.3.2.

Аналогічно розраховується процентна ставка за депозитами, незалежно від
виду валюти:

При розрахунку факторного аналізу було визначено основні фактори і міру
їх впливу на ефективність кредитних відносин для банку. Виходячи з
цього, можна вести цілеспрямовану роботу по оптимізації саме тих
напрямків, які максимізують банківську діяльність, і залежать від
керівництва.

Припустимо, що мінімальна ставка за кредитами в національній валюті
встановлена не 27 %, як фактична, а 32 %, ми матимемо:

що дасть при тій же середньозваженій процентній ставці за депозитами
маржу в розмірі Е = 25,03 – 13 = 12,08 %

Показник ефективності кредитних відносин для банку в даному випадку
складе

;

При зниженні процентної ставки на 5 %, тобто 22 % отримуємо:

а показник ефективності в залежності від процентної маржи ( 18,2 – 13 =
5,2 %)

Щоб графічно зобразити вказану залежність, найдемо значення показника
ефективності при 5 % ставці:

Знайдемо значення, за якого ефективність дорівнює нулю:

оскільки

, у = 13

4558,2

х = 427,24

х = 13,98 %

Побудуємо таку ж залежність за процентною ставкою за депозитами. будемо
змінювати лише процентну ставку на депозити в національній валюті, тобто
якщо фактична 14 %, то розрахуємо ефективність при 19 %.

Е = 22 – 16,6 = 5,4 %

Для підприємства при таких обставинах

При 0 % ставці

Е = 22 – 4,39 = 17,61

При 8 % ставці

Е = 22 – 7,3 = 14,7

При 32 % ставці

Е = 22 – 23,13 = – 1,13 %

Зобразимо графічно результати розрахунків (мал.2).

З графіка видно, що можлива межа процентних ставок за депозитами і за
кредитами дорівнює 20 %, тобто це оптимальне (точка R) співвідношення.
Кредит під річний відсоток нижчий 13,98 % немає сенсу надавати, а
депозити, дорожчі для банку від 29 %, недоцільні.

З мал.2 видно, що зона А означає для банку отримання плати за ризик
кредитування, а зона С – отримання прибутку від кредитних операцій, без
врахування кредитних ризиків.

Зміна даного співвідношення може відбутися під впливом факторів
об’єктивного характеру, як то: рівнем інфляції, фіскальною політикою,
монетарною політикою, та ін.

2.5. Аналіз фінансового стану позичальника

Фінансовий стан підприємства залежить від виробничих або комерційних
результатів діяльності, ефективності організації та використання
фінансових ресурсів. Високі показники виробництва і реалізації
продукції, рентабельності виробництва та прибутковості сприяють
реалізації головної мети підприємства – утвердження самостійності,
фінансової незалежності та стійкості підприємства. Потреба у власних
фінансових ресурсах для формування та ефективного використання всіх
господарських засобів, розширення виробництва повинні задовольнятись в
першу чергу за рахунок грошових надходжень від власної діяльності та
реалізації продукції і послуг.

Однак в процесі господарської діяльності використовуються на лише власні
кошти підприємства, але й позичкові у вигляді кредитів банків та інших
джерел.

В умовах ринкової економіки підприємства мають змогу вести пошук якомога
дешевших запозичених коштів, з тим, щоб забезпечити приріст власного
капіталу. Власник підприємства, або директор, намагаючись залучити
якомога більше запозичених коштів під забезпечення власних капіталів,
аналізує всі переваги позик з метою оптимізації структури джерел
фінансування своєї діяльності та можливостей розширення. Формуючи
структуру витрат виробництва, підприємець користується нормою доходу на
вкладений капітал і порівнює її з вартістю запозичених коштів
(позичковим процентом).

Таким чином, рівень виробничих витрат вимірюється платою за використання
коштів, а саме – загальною нормою доходу від виробничої діяльності.

Перевагами залучення для виробничої діяльності кредитів являються:

ефект фінансового лівериджу;

наявність зовнішнього контролю;

можливість реструктуризації боргу;

розподіл ризиків;

а недоліками виступають такі фактори:

залежність від кредиторів;

можливість втрати частини власності;

послаблення менеджменту;

часткове обмеження самостійності.

Але переважає все ж таки позитивна сторона, оскільки виникає мотивація
для зростання ефективності використання засобів виробництва з метою
пошуку резервів покращення фінансових результатів діяльності
підприємства.

Кредитний відділ банку, проводячи аналіз фінансового стану позичальника,
в першу чергу оцінює ліквідність підприємства, визначаючи рівень
самостійності, платоспроможність, кредитоспроможність.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської
діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат на
оплату праці. З балансового прибутку Товариства сплачуються проценти по
кредитах банку та по облігаціях, інші платежі до бюджету. Чистий
прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається в повному
розпорядженні Товариства.

Ефективний розвиток кредитних відносин підприємства з банком можливий на
основі ретельного аналізу фінансової діяльності підприємства.

Фінансова діяльність включає в себе сукупність операцій по надходженню,
використанню засобів в вартісній оцінці та ефективному їх використанню в
процесі виробництва та реалізації товарної продукції. Аналіз фінансового
стану підприємства має на меті покращення організації фінансів і
підвищення ефективності їх використання в процесі господарської
діяльності. Зміст аналізу фінансового стану розглянутий в пункті 2.2.
Фінансовий стан підприємства залежить від виробничих та комерційних
результатів діяльності і рівня фінансової роботи по організації та
використанню фінансових ресурсів. Чим вищі показники виробництва та
реалізації продукції, тим кращий фінансовий стан підприємства.

Раціональна фінансова діяльність сприяє здійсненню основного принципу
господарської діяльності – самостійності підприємства.

Самостійність передбачає, що вкладені кошти повинні окупатися прибутком,
який відповідає нормативному рівню рентабельності, що забезпечує
самофінансування. Тобто стає можливим забезпечення підприємства власними
фінансовими ресурсами для формування ефективного використання всіх
господарських засобів – як основних, так і оборотних, розширення
виробництва та поліпшення соціально-культурної сфери за рахунок грошових
надходжень від діяльності та реалізації товарної продукції.

Обов’язковою умовою використання в процесі господарської діяльності
кредитів банку є своєчасність їх повернення за рахунок власних
накопичень.

Після розгляду та оцінки показників діяльності підприємства, в разі,
якщо вони задовольняють встановлені Правлінням банку вимоги,
аналізується рівень ефективності використання коштів.

Оцінка позичальника проводиться за даними балансу підприємства.
Результати оцінки загальної структури коштів (майна) товариства
“Укр-Вест” приведені в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5.

Структура коштів (майна) Товариства “Укр-Вест”

№ з/п Показники 2001 2002

на початок року на кінець року % відхи

лення на початок року на кінець року % відхи

лення

1. Вартість майна підприємства, кошти підприємства – всього

26983 27276 101,1 17176 17963 102,5

2. Основні засоби і вкладення (1 розділ Аб)

– в % до всіх коштів

21002

77,8 21283

78,0 101,3

100,2 21283

78,0 22329

79,8 104,9

102,3

3. Оборотні кошти

(2+3 розділи Аб)

– в % до всіх коштів

5981

22,2 5993

22 100,2

99 5993

22 5634

20,2 94,0

91,0

3.1 Матеріальні оборотні кошти (2р. Аб)

– в % до оборотних коштів

4061

63,9

3876

64,6

95

95,1

3876

64,6

4263

75,7

109,9

117,2

3.2 Грошові кошти та коротко

термінові фінансові вкладення

– в % до оборотних коштів

1920

32,1

2117

35,4

110,3

110,3

2117

35,4

1371

24,3

64,7

68,0

3.3 Інші оборотні кошти

(в розрахунках)

– в % до оборотних коштів

З аналізу таблиці 2.5. видно, що на протязі періоду, що аналізується,
вартість коштів, що знаходилась в розпорядженні підприємства зросла з
26983 тис.грн. 2001 р. 27963 тис.грн. в 2001 році, тобто ріст склав
103,6 %. За два роки відбулося зменшення питомої ваги оборотних коштів в
складі вартості майна підприємства з 22,2 % до 20,2 %, тобто на 2 %, але
доля матеріальних оборотних коштів склала 75,7 % в 2002 році порівняно з
67,9 % в 2001 році за рахунок питомої ваги грошових коштів та
короткотермінових фінансових вкладень. В балансі Товариства “Укр-Вест”
не виділяються інші оборотні кошти в 2001 та 2002 роках. Підприємство
відчуло нестачу оборотних коштів, яка вирішувалась за рахунок
короткотермінових банківських кредитів. Для розуміння ситуації, що
склалася в структурі майна підприємства, необхідно розглянути структуру
джерел формування коштів (майна) підприємства “Укр-Вест”.

З аналізу таблиці 2.6 видно, що кошти підприємства зросли з 2001 по 2002
рік в основному за рахунок власних коштів. Питома вага власних коштів
на початок 2001 року становила 93,8 %, а на кінець 2002 року – 95,2 %, в
той час, як позичені кошти зменшились з 6,2 % до 4,8 %.

Тобто на кінець 2002 року підприємство на 1 грн. власних коштів притягло
95,2 коп. власних і 4,8 коп. залучених коштів. Позичені кошти на 100 %
складаються з кредиторської заборгованості, тобто Товариство не
отримувало довгострокових кредитів.

Важливим показником фінансового стану підприємства є наявність власних
оборотних коштів. При його обчисленні необхідно мати на увазі те, що
частина оборотних засобів і капітальних вкладень, які відображені в
першому розділі активу балансу, може бути створена за рахунок довго-і
середньострокових кредитів та інших довгострокових позичених коштів.
Тому при обчисленні власних оборотних коштів за підсумком першого
розділу пасиву балансу додають довгострокові і середньострокові кредити
і довгострокові позичені кошти і з одержаної суми вираховують підсумок

Таблиця 2.6.

Структура джерел формування коштів Тов.”Укр-Вест”

№ з/п Показники 2001 р. 2002 р.

на початок року на кінець року % відхи

лення на початок року на кінець року % відхи

лення

1. Джерела коштів – всього

26983 27276 101,1 27276 27963 102,5

2. Джерела власних коштів

(1 розділПб)

– в % до джерел коштів

25310

93,8

25685

94,2

104,5

100,4

25685

94,2

26633

95,2

103,7

101,1

3. Позичені кошти

(2+3 розділи Пб)

– в % до джерел коштів

1673

6,2

1591

5,8

95,1

93,5

1591

5,8

1330

4,8

83,6

82,8

3.1 Кредити та інші позичені кошти (2 розділ Пб)

– в % до позичених коштів

3.2 Кредиторська заборгова

ність (3 розділ Пб)

– в % до позичених коштів

1673

100

1591

100

95,0

1591

100

1330

100

83,6

першого розділу активу балансу. Розрахунки власних оборотних коштів
наведені в таблиці 3.

З наведеної таблиці видно, що у Тов. “Укр-Вест” відсутні довгострокові
та середньострокові кредити і наявність власних оборотних коштів в 2001
році на кінець року дещо зросла, але на кінець 2002 року знову знизилась
до значення 4304 тис.грн.

Визначимо величину впливу власних оборотних коштів, які вкладені у майно
підприємства (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7.

Динаміка власних оборотних коштів Тов. “Укр-Вест”

№ з/п Показники 2001 р. 2002 р.

на початок року на кінець року % відхи

лення на початок року на кінець року % відхи

лення

1. Джерела власних оборотних коштів

(підсумок 1 розділ Пб)

25310 25685 104,5 25685 26633 103,7

2. Довгострокові кредити

– – – – – –

3. Середньострокові кредити

– – – – – –

4. Довгострокові позичені кошти

– – – – – –

5. Всього джерел власних оборотних коштів

25310 25685 104,5 25685 26633 103,7

6. Основні засоби і вкладення (підсумок 1 розділу Аб)

21002 21283 101,3 21283 22329 104,9

7. Наявність власних оборотних коштів

(5п.-6п.)

4308 4402 1-2,2 4402 4304 97,8

Таблиця 2.8.

Співвідношення власних і позичених коштів в Тов. “Укр-Вест”

№ з/п Показники 2001 р. 2002 р.

на початок року на кінець року % відхи

лення на початок року на кінець року % відхи

лення

1. Власні кошти підприємства

– в % до майна підприємства

25310

93,8

25685

94,2

104,5

100,4

25685

94,2

26633

95,2

103,7

101,1

2. Наявність власних оборотних коштів

– в % до власних коштів

4308

17,0

4402

17,1

102,2

100,6

4402

17,1

4304

16,2

97,8

94,7

3. Позичені кошти підприємства

– в % до майна підприємства

1673

6,2

1591

5,8

95,1

93,5

1591

5,8

1330

4,8

83,6

82,7

Власні кошти підприємства зросли з початку 2001 року до кінця 2002 року
на (95,2 – 93,8) 1,4 % по відношенню до майна підприємства. Позичені
кошти підприємства по відношенню до майна підприємства дещо зменшились
(з 6,2 % на початку 1998 року до 4,8 % на кінець 1999 року) на цю ж
величину. В той же час власні оборотні кошти в процентному відношенні до
власних коштів зменшились на 0,8 % за аналізуємий період.

Приведені таблиці застосуємо для розрахунку основних показників,
необхідних для банку з метою прийняття рішення про надання кредиту.

Для початку проводиться попередня оцінка підприємства і встановлюється
сума балів, за якою позичальник має відноситись до певного класу.

Для Тов. ”Укр-Вест” дана оцінка склала 43 бали:

а) період функціонування підприємства достатній для отримання вищого

балу (5,0);

б) наявність базнес-плану при розгляді питання доцільності надання

кредиту банком ( вище значення 1,0, відповідно для Тов ”Укр-Вест”

склало цю величину);

в) прибуткова діяльність теж отримала вищу оцінку (3,0);

г) погашення попередніх позик не викликало жодних проблем за

попередні роки, тому підприємство оцінено за даним показником за

найвищою оцінкою (1,0);

д) сплата відсотків за кредит відбувається вчасно, тому теж вища оцінка

(1,0).

Після цього кредитний відділ банку переходить до другої групи
показників: платоспроможності.

В умовах ринкових відносин платоспроможність підприємства є
найголовнішою умовою його господарської діяльності. Платоспроможність
підприємства характеризується його можливостями здійснювати чергові
платежі і виконувати грошові зобов’язання за рахунок готівки та
легкомобілізуємих грошових коштів та активів. До платіжних коштів
відносяться суми за такими статтями балансу, як грошові кошти, товари
відвантажені, готова продукція, розрахунки з покупцями та інші активи з
другого та третього розділу балансу. До складу платежів та зобов’язань
входять заборгованість з оплати праці, короткострокові та прострочені
кредити банку, інші кредити та першочергові платежі.

Оцінка рівня платоспроможності проводиться за даними балансу на основі
характеристики ліквіднеості оборотних коштів, тобто з урахуванням часу,
що необхідний для перетворення їх в готівку. Найбільш мобільною частиною
оборотних коштів є грошові кошти та цінні папери. Менш мобільні кошти в
розрахунках, готовій продукції, відвантажених товарах. Найбільшого часу
ліквідності для перетворення їх в грошові кошти вимагають виробничі
запаси і витрати.

З урахуванням цього рівень платоспроможності Тов.”Укр-Вест” можна
провести відповідно за допомогою трьох коефіцієнтів: грошової,
розрахункової та загальної платоспроможності.

Грошова платоспроможність – відношення суми каси, розрахункового
рахунку, валютного рахунку, інших рахунків та грошових коштів та
короткотермінових фінансових вкладень до суми короткострокових кредитів,
що не погашені в строк, кредиторів та інших пасивів.

Розрахункова платоспроможність – це відношення грошових коштів та інших
активів до розрахунків та короткострокових пасивів.

Коефіцієнт загальної ліквідності – це відношення запасів і затрат,
грошових коштів, розрахунків та інших активів за мінусом витрат
майбутніх періодів до довгостроких пасивів та короткострокових пасивів
за мінусом позик, не погашених в строк.

Як видно з таблиці Тов ”Укр-Вест” показано позитивні показники і
показники платоспроможності і фінансової стійкості в загальному отримали
по бальній системі 180 балів і це є позитивним елементом для надання
кредиту банком. Але даний аналіз свідчить, що підприємству необхідні
додаткові кошти дл яотримання кредиту.

Необхідність виникла у зв’язку з збільшенням таких статей балансу як
готова продукція, товари відвантажені, розрахунки з дебіторами.

Розрахуємо слідуючі показники діяльності Тов ”Укр-Вест” і запишемо в
таблицю 2.9.

Таблиця 2.9.

Аналіз показників фінансового стану Тов ”Тов Укр-Вест”

№ з/п Назва показників Опти

мальне значення Розрахункове значення

2001 2002

на початок року на кінець року на початок року на кінець року

1. Коефіцієнт фінансової незалежності

0,82 0,92 0,92 0,96

2. Коефіцієнт маневреності оборотних коштів

0,36 0,32 0,32 0,37

3. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів

0,36 0,57 0,57 0,49

4. Коефіцієнт оборотності

оборотних засобів – 10,1 17,4

5. Коефіцієнт нагромадження амортизації – 0,30 0,23 0,23 –

6. Коефіцієнт покриття

2,59 4,63 4,63 9,27

7. Коефіцієнт загальної ліквідності

0,57 0,37 0,37 1,24

8. Коефіцієнт абсолютної

ліквідності

0,14 0,23 0,23 1,08

9. Коефіцієнт грошової

платоспроможності

0,141 0,227 0,227 1,079

10. Коефіцієнт розрахункової платоспроможності

2,551 4,518 4,518 9,139

11. Коефіцієнт ліквідної платоспроможності

0,995 0,992 0,992 0,996

Підприємство залучало кошти не для заміщення втрачених на збитковій
діяльності обігових коштів, а для підтримки власної розрахункової
платоспроможності.

Ефективність використання банківських позик характеризується рядом
показників діяльності підприємств-позичальників. Найбільш повно
ефективність кредитування характеризується змінами в обсягах реалізації
продукції. Тому в промисловості основним показником ефективності
використання кредиту являється обсяг реалізованої продукції на 1 грн.
середніх залишків кредитних вкладень. Проведемо розрахунок вказаних
показників.

Таблиця2.10.

Розрахунок ефективності використання кредитів підприємством

№з/п

Показники

2001 2002

1. Середній залишок заборгованості по позиках, тис.грн.

416 310

2. Кредитовий оборот по позичкових рахунках за рік, тис.грн.

1108 1002

3. Обсяг реалізованої продукції за рік, тис.грн.

2381 2450

4. Обіговість кредиту (дні)

37 30

5. Ефективність використання кредиту, грн/грн.

5,7 7,9

Даний показник зріс з 5,7 грн/грн. до 7,9 грн/грн., що свідчить про
намагання колективу підприємства вижити в цих складних для економіки
умовах.

Вирішальним моментом при наданні кредиту є отримання оцінки за моделлю
Альтмана.

Для оцінки якості потенційних позичальників застосовують методи, що
грунтуються на різноманітних статистичних моделях. Триває пошук
стандартних підходів до об’єктивної характеристики позичальника,
зокрема, числових критеріїв, які можна було б розраховувати на основі
наданих клієнтами матеріалів, і класифікувати потенційних позичальників
на надійних і ненадійних. Прикладом такої класифікаційної моделі може
бути розроблена американським економістом Е.Альтманом “Z – модель”, яка
застосовується банками для кредитного аналізу:

Z = 1,2 х1 + 1,4 х2 + 3,3 х3 + 0,6 х4 + 1,0 х5 ,

де х 1 – відношення обігового капіталу до сукупних активів;

х2 – відношення нерозподіленого прибутку до сукупних активів;

х3 – відношення брутто-доходу до сукупних активів;

х4 – ринкова оцінка загальної заборгованості;

х5 – відношення обсягів продажу до сукупних активів.

Значення Z відображає рівень ризику банкрутства підприємства.

Граничним значення є Z = 2,675;

2,675 підприємство наближається до банкрутства;

2,675 фінансовий стан підприємства надійний.

Однак дана модель повинна доповнюватись системою фінансових коефіцієнтів
та аналізом грошових потоків.

Z = 1,2 х 0,2 + 1,4 х 0,025 + 3,3 х 0,058 + 0,6 х 3,68 + 1,0 х 0,138 =
2,8124,

тобто, якщо Z = 2,8 …2,9, то ймовірність банкрутства можлива, але
фінансовий стан підприємства надійний.

3.Заходи та рекомендації по підвищенню ефективності кредитних відносин

3.1. Управління кредитними ризиками та надійність банку

АППБ „Аваль” пропонує громадянам широкий асортимент послуг. Серед них
одними з основних є кредитування, яке в сучасних умовах є рушійною силою
розвитку не лише економіки України, а й інших як високо так і слабо
розвинених країн.

В теперішніх умовах банк ставить за мету знаходження найбільше
потенційних клієнтів для надання кредиту. Працівники банку „Аваль”
ставлять ставку не на суму кредиту, а на кількість клієнтів, оскільки в
сучасних умовах переходу до ринкової економіки малу суму кредиту
повернути легше, ніж велику. Працівники в основному орієнтуються на
підприємців, оскільки такі гіганти як „Укртелеком”, „Укрпошта”, великі
заводи і фабрики розбиті між банками. Такі підприємства мають свій
надійний банк, який його обслуговує і ймовірність його переманити на
свою сторону мінімальна. Тому на даному етапі метою є розширення кола
кількості кредитних угод саме з невеликими фірмами, а особливо фізичними
особами.

АППБ «Аваль» пропонує громадянам України споживчі кредити з мінімальними
процентними ставками и оптимальним графіком погашення. За допомогою
споживчих кредитів банку клієнти зможуть придбати у кредит автомобілі,
будівельні матеріали, побутову техніку та багато чого іншого.

Загальні умови кредитування громадян:

Потенційні позичальники повинні бути резидентами України.

Потенційні позичальники повинні мати позитивне співвідношення доходів і
витрат (достатнє для здійснення виплат по кредиту та відсотках).

Погашення кредиту відбувається згідно з умовами програми, як правило,
щомісяця рівними частинами.

Відсотки нараховуються на залишок кредиту, погашаються щомісяця.

Можливе дострокове повернення кредиту.

Безкоштовне оформлення документів і оцінка застави працівниками банку.

Для одержання кредиту у валюті необхідно оформити пластикову картку.

Для одержання кредитів позичальник надає такі документи:

Заяву встановленого зразка.

Анкету позичальника (xls, архів 28 КБ).

Ксерокопію паспорта громадянина України.

Ксерокопію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

Довідку з місця роботи про посаду і доходи, що одержав позичальник за
останні 6 місяців.

У випадку кредитування під заставу — ксерокопії документів про право
власності на заставлене майно.

Банк «Аваль» активно здійснює кредитування малих і мікропідприємств за
програмою ІРС (International Project Consultants), у тому числі за
програмами мікрокредитування Європейського банку реконструкції і
розвитку і Німецько-українського фонду.

За квітень місяць поточного2003 року банк видав близько 517 кредитів на
суму понад 2,7 млн. дол. США.

Одержати кредит за програмою мікрокредитування сьогодні можна у
підрозділах банку «Аваль» у Дніпропетровську, Харкові, Кривому Розі,
Хмельницькому, Львові, Миколаєві, Херсоні, Сімферополі, Запоріжжі,
Чернівцях, Нікополі, Павлограді, Броварах і Білій Церкві. На жаль
Рівненська філія запровадить цю програму з 2004 р.

Переваги програми мікрокредитування АППБ «Аваль»:

Максимально спрощена процедура оформлення кредиту, що не потребує
бізнес-плану і техніко-економічного обґрунтування.

Мінімальний термін оформлення і видачі кредиту (до 5 днів).

Відсутність комісійних з боку банку за оформлення і видачу кредиту.

Мінімальна процентна ставка по кредиту, що протягом усього терміну
залишається незмінною (14-14,5% — по валютних кредитах, 18-20% — по
гривневих).

Сума кредиту може коливатися від 100 доларів США до 125 тис, доларів
США, від 100 євро до 125 тис. євро., від 1 тис. до 600 тис. гривень.

Одержати кредит можна як у безготівковій, так і в готівковій формі.

Як зазначалося вище, стан економіки визначає для банків вкрай жорсткі
умови. Проблеми ж в області кредитування, які виникають в результаті
цього, поставили ряд навіть крупних. банків на межу банкрутства. Всі ці
факти повинні враховуватися в стратеги банку.

Кредитна політика повинна розроблятися на основі прогнозу розвитку
економіки, аналізу фінансового ринку . стану банківської системи.
Реалізація цієї політики повинна забезпечувати погреби клієнтів в
оборотному та інвестиційному капіталі та високодохідне розміщення коштів
банку при значній мінімізації рівня кредитного ризику.

Відправна точка в управлінні кредитними ризиками — планування кредитного
портфеля. На основі постійного моніторингу повинна визначатися галузева
та регіональна політика кредитування з врахуванням принципу його
диверсифікації.

Управління кредитними ризиками, контроль і аналіз ризику банків повинні
бути централізованими. Однак планування на рік і на квартал для кожного
кредитуючого підрозділу повинно вестися індивідуально. Крім того повинні
враховуватися економічний і фінансовий стани регіонів і галузей, їх
перспективність, розвиток клієнтської бази, рівень менеджменту, що
займається кредитною роботою. На основі розроблених планів повинні
встановлюватися кредитні ліміти для підрозділів центрального офісу та
філій.

Повинні визначатися задачі по покращенню якості портфеля: наприклад,
планування зниження долі кредитів ІІІ-V категорій ризику і відповідне
збільшення долі кредитів І-ІІ категорій ризику.

Вирішення подібних непростих задач потребує використання не традиційних
інструментів, перегляду деяких внутрішніх стандартів і методик.
Консультант банку не повинні розглядати кредит як основний засіб
вирішення проблем клієнта, а детально проробляти з ним також фінансові
схеми майбутніх операцій, приймають участь в них на стадії заключення
контрактів, пропонуючи різноманітні варіанти розрахунку з контрагентами.
Банк повинен активно використовувати практику кредитування своїми
векселями .

Великого розповсюдження повинні набувати позабалансові операції –
відкриття акредитивів і надання банківських гарантій .

Спеціальний підрозділ — відділ методології і організації кредитування —
повинен розробляти всі інструкції по наданню кредитів та продуктів, що
мають кредитний ризик . Визначається порядок кредитування різноманітних
категорій позичальників. По власній комплексній методиці повинна
регулярно вестися оцінка “якості кредитів” по бальній системі з
використанням декількох десятків показників, що відображають фінансовий
стан клієнта, його кредитну історію, сферу бізнесу характер забезпечення
та ряд інших факторів. Методика оцінки повинна базуватися на підходах,
прийнятих в міжнародній практиці.

Велика увага повинна приділятися розробці внутрішніх стандартів . На
кожному етапі, від попереднього обговорювання кредитним інспектором з
клієнтом наміченої угоди до прийняття рішення і наступного супроводження
проекту, повинні бути закріплені права, обов’язки зони відповідальності
персоналу банку .

Регламентуючи процедури розгляду кредитних заяв і прийняття рішень, слід
назмагатися не обтяжувати клієнта. В нормативних документах необхідно
передбачити диференційний підхід до різноманітних категорій
позичальників . Наприклад: для першокласних клієнтів доцільно прийняти і
реалізувати програму пріоритетного обслуговування, встановивши на
кожного з них ліміт кредитних ризиків, в рамках якого діє спрощений
порядок представлення продукту .

Один із принципів кредитної політики — делегування повноважень по
прийняттю рішень на відповідні рівні управління . Цей принцип є досить
актуальним якщо банк має широку мережу філій та розвішену ієрархічну
структуру центральним офісом якої є регіональний центр — філія.
Надлишкова централізація може призвести до перевантаження спеціалістів
головного офісу та затягувати прийняття рішення по конкретним, навіть
самим простим, проектам . Щоб уникнути цього можуть бути визначені рівні
прийняття рішень по наданню банківських послуг різного виду . Деякі
послуги, що мають кредитами ризик, можуть мати повноваження надавати
самі регіональні центри та філіали.

Рішення про наділення їх такими правами приймається кредитним комітетом
центрального офісу. При цьому враховуються наступні фактори :

наявність у підрозділі певного ліміту на кредитування виходячи із
поточної величини кредитного портфелю та встановленого нормативу ;

якість кредитного портфелю підрозділу, в тому числі для проблемних
кредитів, диверсифікованість по галузям, територіальна структура
кредитів;

розвиток клієнтської бази філії;

рівень підготовленості персоналу, його завантаження.

Система управління кредитними ризиками може основуватися на принципі
“чотирьох очей” та передбачати незалежний від підрозділів аналіз
передбачуваних проектів, контроль за процесами видачі, супроводження і
погашення кредитів. В банку може бути створено спеціальний підрозділ —
управління кредитних і позиційних ризиків .

Практика роботи показує, що основним ризиком для банку є кредити,
оскільки здійснює самий суттєвий вплив на ліквідність і
платоспроможність . 3 метою управління кредитними ризиками необхідно
розробити систему попереднього, поточного і наступного контролю.

Система попереднього контролю включає ретельне вивчення кредитним
робітником фінансово-господарської діяльності позичальника та конкретної
угоди з підключенням забезпечуючих. служб банку : юридичної, заставної,
підрозділів економічної безпеки та, при необхідності, документарного
бізнесу .

Юридична служба аналізує засновницькі документ потенційного
позичальника, виявляє компетенцію осіб . що підписують договори, оцінює
законність самої угоди . Служба економічної безпеки з’ясовує надійність
фірми-позичальника. Служба застав проводить експертну оцінку
запропонованого заставного забезпечення . Управління документарного
бізнесу здійснює експертизу умови платежу у контрактах . По результатах
проведених експертиз і перевірок вказані підрозділи складають мотивовані
заключення .

Система попереднього контролю включав процедуру попереднього розгляду на
кредитному комітеті регіонального центру або філії, а після остаточного
— на кредитному комітеті центрального офісу . Перед обговоренням питання
на кредитному комітеті центрального офісу спеціалісти управління
кредитних і позиційних ризиків складають остаточний висновок про
можливість (або доцільність) надання кредиту конкретному позичальнику.

Система поточного контролю розповсюджується на діяльність кредитних
інспекторів та забезпечуючих служб на протязі планових строків кредиту .
На цьому етапі відслідковується перед усім своєчасність сплати процентів
за кредит та погашення основного боргу, контролюється цільове
використання кредитних коштів . Інструктивні внутрібанківські документа
передбачають документальні перевірки фінансово-господарської діяльності
позичальників та предметів застави з виїздом на місця.

Всі кредити щомісячно повинні прораховуватися по категоріях якості і
щоквартально — по лімітах кредитних ризиків . Звітність повинна
регулярно передаватися в центральний офіс для аналізу контролюючими
підрозділами . При погіршенні фінансового стану позичальника інформація
без затримок повинна передаватися у центральний офіс, де прийматимуться
відповідні заходи . Управління кредитних та позиційних ризиків постійно
проводить контроль за поточним станом позичальників, при необхідності
здійснює виробничі перевірки.

Наступний контроль полягає у тому, що всі філіали та підрозділи банку не
рідше одного разу на рік піддаються комплексним плановим перевіркам
управління кредитних та позиційних ризиків, в ході яких аналізується
якість кредитного портфеля, вивчається професійний рівень менеджменту в
філії і пропонуються конкретні заходи мінімізації ризиків . Важливе
значення має аналіз причин погіршення якості кредитів, який дозволяє
виявити упущення, допущені на стадії попереднього контролю та при
поточному супроводженні кредиту, приймати заходи по уточненню діючих
методик і положень.

В банку повинен існувати ще один колегіальний орган — комітет по роботі
з проблемними кредитами, в задач! якого входить робота по погашенню
важкоповернуваних кредитів, узагальнення та аналіз причин, що призвели
до виникнення проблемної заборгованості.

За рішенням даного органу для погашення ссудної заборгованості можуть
бути створені робочі групи в які входять спеціалісти управління
економічної безпеки, юридичного управління і самого кредитуючого
підрозділу . Може бути використана практика координація членами
правління роботи по поверненню найбільш крупних проблемних кредитів .
Особливе значення має своєчасне виявлення ризикових активів до планових
строків погашення кредитів . Велика увага повинна приділятися роботі з
дебіторами позичальника з переуступки прав боргу,

Одним із ключових елементів політики банку повинно стати створення
надійної системи резервів під ризик втрати банківських. активів . Може
бути використаний єдиний підхід — визначення обсягів капіталу, якій
знаходиться під загрозою втрати . Якщо клієнт або фінансова операція
піддягають різноманітним видам ризиків, управління кредитних та
позиційних ризиків визначає сукупний рівень ризику по клієнту або
операції в цілому .Так підхід до створення резервів під кредитні ризики
передбачає формування резервів двох видів : спеціальних та загальних.
Спеціальні — це резерви на можливі втрати по ссудах, які відображаються
на 945-му балансовому рахунку .

При оцінці необхідного резерву банк може використати стандарти, які
прийняті в міжнародній практиці, та прийняти методику міжнародних
аудиторів фірми КРМО. Загальні резерви під кредитні ризики утворюються
із прибутку банку після оподаткування і відображаються на 011-му
балансовому рахунку.

Наведена система управління кредитними ризиками в сучасних умовах
дозволяє забезпечувати стійкість банку та дає його клієнтам впевненість
в тому, що розміщені ними кошти “працюють” з використанням найсучасніших
банківських технологій і з мінімально можливою долею фінансового ризику
.

Методи розв’язання проблеми мінімізації кредитних ризиків на державному
рівні та безпосередньо в комерційному банку ґрунтуються на розроблених
Базельським комітетом із банківського нагляду принципах управління
кредитними ризиками (затверджені у вересні 2000 року).

Відповідно до цих принципів зведення до мінімуму обсягу проблемної
заборгованості та кредитних ризиків — це справа банку. Саме рівень
управління ними характеризує компетентність менеджерів банку.

3 іншого боку – контроль ризиків держави є основним завданням
банківського стабільність нової валюти прямо залежить від стабільності
банківської системи.

Історія не знає банків, ризик дорівнює нулю. Оскільки уникнути ризиків
неможливо, банки покликані це передбачати та запобігати їх появі, інакше
кажучи — мінімізувати. Кожен з них повинен мати у своєму арсеналі
комплекс заходів, спрямованих на убезпечення від кредитних ризиків або
зниження їх рівня.

Засадою концепції контролю за ризиками в банківській системі України є
стаття 44 Закону „Про банки і банківську діяльність”, яка зобов’язує
банки створювати колективні органи управління кредитними ризиками та не
допускати суб’єктивізму в кредитній роботі. Відомо, що кредитна
діяльність банку починається після отримання ним відповідної ліцензії.
Неодмінною умовою надання ліцензії на проведення кредитних операцій з
клієнтами є наявність розробленого банком і затвердженого рішенням
відповідного керівного органу управління положення про порядок
проведення кредитних операцій та методики здійснення оцінки фінансового
стану позичальника, тобто кредитних ризиків.

Звернемося до світового досвіду. Зазвичай у банківській практиці
центробанк (або орган, який здійснює банківський нагляд), щоб
забезпечити зниження кредитних ризиків, установлює ліміти на кредити, що
надаються фізичним особам і економічному сектору. У кожній країні є на
те своя правова підстава — наприклад, власні закони або нормативні акти
и ухвали ЄС стосовно кредитних ризиків банків.

У багатьох країнах широко застосовуються такі інструменти, як
класифікація кредитів і встановлення правил їх видачі. Так, у Болгарії,
Угорщині, Польщі, Румунії, Словаччині кредити класифікують за трьома
категоріями ризиків: сумнівні кредити, кредити з підвищеним ризиком,
безнадійні. У Чехії вирізняють ще одну, додаткову групу — кредити під
контролем. Резерви на покриття ризиків нараховуються банками цих країн у
межах 20—100% від обсягу виданого кредиту. В Чехії — від 5% до 100%.

У деяких державах банкам забороняється видавати одному позичальнику
кредит на суму, яка перевищує 60% від банківського капіталу; в більшості
ж країн світу вимоги ще вищі — 25%.

Одна з найсерйозніших проблем — кредитування банками своїх акціонерів та
інсайдерів. Соме широкомасштабне кредитування акціонерів було причиною
негараздів у банках Аргентини, Бразилії, Чилі, Індонезії, Таїланду,
Росії. Та й наша країна щодо цього не виняток — згадаймо сумнозвісний
досвід банків „Україна”, „Слов’янський” та інших. У Криму, не без впливу
цього чинника, припинили існування такі установи, як Азчоркомбанк,
„Крим-юрт”, „Церковний”, Крим-банк.

У Центральній Європі також встановлено обмеження щодо максимального
ризику на одного позичальника — зазвичай це 20— 25% від власних активів
банку. Контролювати великі кредити дуже важливо, оскільки тісні зв’язки
між конкретними підприємствами та банками можуть спровокувати не тільки
фінансові негаразди, а и проблеми морального ризику.

У нашій країні питання контролю і мінімізації кредитних ризиків у
банківській системі є компетенцією Національного банку і, ж відомо,
регулюються розробленою відпсбідчо до загальноприйнятих у міжнародній
практиці принципів і стандартів Інструкцією „Про порядок регулювання
діяльності банків в Україні” в редакції, затвердженій постановою
Правління НБУ від 28.08.2001 р. № 368.

У цьому документі чільну увагу приділено проблемі концентрації
кредитного ризику. Банки зобов’язані дотримуватися вимог і рекомендацій
НБУ щодо ведення кредитних операцій з асоційованими особами, дочірніми
компаніями, акціонерами, персоналом (вищі менеджери), зокрема не
надавати їм кредити на пільгових умовах, за нижчими процентними ставками
тощо. Врегульовано також питання стосовно використання цінних паперів
власної емісії (крім депозитних сертифікатів; як забезпечення за
кредитом. По-перше, встановлено межі: не більше 20% від загальної суми
внесків акціонера у статутний капітал банку; по-друге, для такої
операції потрібен спеціальний дозвіл НБУ.

Одна з основних задач банку — постійний моніторинг кредитного портфеля,
який охоплює всі етапи — від підготовки и видачі кредиту до повного його
погашення. Щоб убезпечитися від несподіванок, банк формує резервні фонди
під кредитні операції. Значною мірою саме це сьогодні зумовлює високі
ставки за кредитами. Адже більшість позичальників збиткові.

У банківській мережі наростала криза платежів; масові банкрутства
1998-2000 років вимагали адекватних заходів для скорочення обсягів
простроченої заборгованості банків. Під час їх інспекції з’ясувалося, що
фактична питома вага прострочених позик значно вища, ніж зазначено у
звітності. Щоб виправити ситуацію, необхідно було вжити рішучих заходів.
НБУ постановив формувати резервні фонди під видані кредити за рахунок
витрат банків, незалежно від фінансових результатів їх роботи. Тобто той
банк, для якого кредитний портфель “важкий* занадто, може дійти до
банкрутства та ліквідації.

За своєю економічною суттю процес формування резерву — це відображення
витрат із метою фіксації реального результату діяльності банку — з
урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості
кредитних операцій.

Банки покликані в рамках чинного законодавства самостійно визначати
рівень ризику кредитних операцій шляхом оцінки фінансового стану
позичальників (контрагент банку) та реальної вартості застави. При
класифікації кредитних операцій важливо правильно оцінити фінансовий
стан позичальника. У цій справі банк керується власними критеріями,
зазначеними у відповідному положенні. В ньому повинні бути визначені
основні технічно зважені критерії економічної діяльності позичальників
на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в
динаміці. Розроблена банком методика оцінки фінансового стану
позичальника є невід’ємним доповненням до внутрібанківського положення
про кредитування.

НБУ рекомендує банкам, оцінюючи фінансовий стан позичальника — юридичної
особи, зважати на такі основні економічні показники його діяльності:

* платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної
ліквідності);

* фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних коштів,
співвідношення залучених і власних коштів);

* обсяг реалізації;

* обороти за рахунками (співвідношення надходжень на рахунки
позичальника і суми кредиту), наявність рахунків у інших банках;

склад і динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості (зо останній
звітний і поточний роки);

собівартість продукції (у динаміці);

прибутки і збитки (у динаміці);

рентабельність (у динаміці);

* кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому,
наявність існуючих кредитів).

За результатами оцінки фінансового стану позичальника відносять до
відповідного класу. Якщо рівень забезпечення за певною кредитною
операцією не відповідає умовам, клас позичальника знижується і навпаки.

На підставі класифікації валового кредитного ризику та обліку прийнятого
забезпечення банк визначає чистий ризик за кожною кредитною операцією,
зважуючи його на встановлений Національним банком коефіцієнт
резервування, який коливається в межах 2— 100%:

Таблиця 3.1.1.

Категорія кредитної операції Коефіцієнт резервування

(за ступенем ризику)

Стандартна 2%

Під контролем 5%

Субстандартна 20%

Сумнівна 50%

Безнадійна 100%

Таблиця 3.1.2.

Темпи зростання обсягів простроченої заборгованості у банківській
системі, відсотки

Рік Темпи зростання кредитного портфеля Темпи зростання простроченої
заборгованості

4,2 рази 4,1 рази

2,2 рази 3,1 рази

101,0 100,8

123,2 124,6

92,0 174,7

114,9 72,8

185,5 93,2

177,4 108,8

Дані таблиці 2 свідчать, що з 1999 року ситуація докорінно змінилася:
темпи зростання кредитних вкладень значно перевищили темпи зростання
обсягів прострочених кредитів. Банки навчилися мінімізувати ризики,
знизилися витрати на формування резервних фондів.

Таблиця 3.2.2.

Доходи і витрати банків, млн. грн.

Показник За 6 місяців 2002 року За 6 місяців 2001 року

Доходи банківської системи АРК 133,0 104,0

Витрати 126,5 91,8

У тому числі відрахування в резерви на списання безнадійних активів 3,3
13,2

Питома вага, % 2,6 14,3

I насамкінець кілька слів про суб’єктивні чинники. Якщо, скажімо,
допущено помилку при укладенні договорів, слід перевірити кваліфікацію
фахівців і стан кредитної роботи в банку. Дуже важливо розмежувати
функції менеджерів щодо оформлення і супроводження кредиту — це дасть
змогу уникнути суб’єктивізму в ході оцінки фінансового стану
позичальника.

Ступінь кредитного ризику змінюється залежно від вибраного забезпечення
кредиту. Банк має зробити зважений висновок щодо забезпечення за тим чи
іншим позичальником. Свої позитивні и негативні сторони мають договори
застави, страхування, поруки. Договір застави передбачає конкретне
ліквідне майно, нерухомість, а звідси и проблеми контролю за їх станом.
Договір страхування потребує моніторингу фінансового стану страхової
кампанії, який часом здійснити непросто. Договір поруки (гарантії)
пов’язаний із конкретними грошовими коштами фінансово стійких
контрагентів, і, знову ж таки, моніторингом. На мою думку, слід
застосовувати всі інструменти в комплексі. Крім того, у кожному
конкретному випадку перевагу має певний вид забезпечення. Наприклад, при
кредитуванні фізичних осіб — страхування, при кредитуванні малого і
середнього бізнесу — порука, гарантія, при кредитуванні постійних
великих клієнтів — застава.

Отже, регулювання кредитних ризиків є об’єктивною необхідністю, засадою
забезпечення стабільності банківської системи.

3.2. Розширення сфери застосування іпотечного кредитування, як джерела
збільшення прибутку

Нині в Україні найреальнішим шляхом одержання сільськогосподарськими
виробниками фінансових ресурсів є банківське кредитування. а не,
скажімо, об’єднання у промислово-фінансові групи чи створення
організацій кредитної кооперації. Останні два шляхи теж доволі
перспективні, проте зараз ідеться не про принципові можливості у
майбутньому, а про нагальну потребу у фінансуванні аграрного сектору,
яку нині в нашій країні найповніше спроможна задовольнити лише
банківська система.

Проте у сфері кредитування сільського господарства теж накопичилося
чимало проблем. Серед найгостріших, що суттєво впливають на організацію
кредитування села, — проблеми, пов’язані зі спроможністю позичальників
надавати належну заставу. Саме вона є матеріально предметною гарантією
повернення кредиту, а не, скажімо, види на врожай чи привабливий
бізнес-план. Яким би гарним не був сільськогосподарський бізнес-план, до
часу отримання конкретних позитивних результатів він — марево. Ось чому
оцінці. застави та її ліквідності банкіри приділяють таку велику увагу.

Економічна сутність застави визначається економічною суттю банку як
фінансового посередника. Тобто застава цікавить кредитора переважно в
контексті можливості повернути вкладені гроші шляхом її перепродажу.

Мабуть, ніхто не заперечуватиме, що в сучасних умовах (маємо на увазі
зношеність основних фондів, застарілу техніку, будівлі, устаткування
вітчизняних сільськогосподарських підприємств) чи не єдиним об’єктом
застави в довгострокових кредитах для сільськогосподарських
товаровиробників може бути земля, що перебуває у власному розпорядженні
позичальника. Тим більше, що кредитування під заставу землі (іпотечне
кредитування) є цілком реальним економічним явищем за умови скасування
мораторію на купівлю-продаж цього активу.

У розрізі стосунків сільськогосподарського підприємства та комерційного
банку застава землі має таку ж економічну сутність, як і застава
будь-якого іншого активу. Тобто кредитора цікавить земля не як природний
ресурс, а як гарантія повернення кредиту і відсотків за користування ним
у разі неспроможності позичальника виконати свої зобов’язання (дефолту).

Звідси випливає, що земля як об’єкт застави повинна мати ціну, яка дає
змогу її реалізувати. Такий рівень ціни досягається двома шляхами.
Перший — це запровадження державної інституції, яка б у випадку
виникнення дефолту з боку позичальника викуповувала б у банку заставу за
номінальною вартістю. Другий — уведення в дію ринкового землеобороту
(РЗ), у процесі якого ціна формувалася б шляхом купівлі-продажу.

Зрозуміло, перший механізм не відповідає ринковим умовам господарювання,
запровадження яких в Україні — на часі.

Поміркуємо над особливостями другого шляху розвитку.

Більшість українських учених розглядає ринковий землеоборот як
періодичну зміну землевласників і землекористувачів або перерозподіл їх
прав та функцій на основі здійснення договорів купівлі-продажу земельних
ділянок, передачі їх в оренду, дарування, відчуження як пайового внеску
в статутний фонд спільних підприємств, застави. вимушеного вилучення
тощо

У разі запровадження РЗ банки б з могли брати землю в заставу, оскільки
з’являлася б можливість її перепродажу на ринку. Ясна річ, розмір
кредиту під заставу землі прямо залежав би від її ціни.

Хто, на яких засадах, як саме має впливати на ринкове ціноутворення
землі? Нині на ці запитання в Україні немає чітких відповідей, і це є
найгострішою проблемою, яка може звести нанівець усі реформаторські
прагнення щодо запровадження ринкового землеобороту.

Уявімо собі, що його введено в дію уже сьогодні.

Відомо, що розпорядниками сільськогосподарських земель у нашій країні є
переважно юридичні особи – суб’єкти сільськогосподарського виробництва.
Саме вони є потенційними агентами продажу землі або відчуження її як
застави. Потенційними агентами купівлі можуть бути суб’єкти, спроможні
організувати сільськогосподарське виробництво і забезпечити його
розширення. Це передусім вітчизняні приватні підприємці, іноземні
інвестори, вже діючі сільськогосподарські підприємства, котрі у змозі
забезпечити розширене відтворення.

Відомо також й інше: нині в Україні режими функціонування іноземного
капіталу недостатньо визначені; організація приватного підприємництва
ускладнена економічними та психологічними факторами; відсоток
рентабельних підприємств, спроможних реінвестувати власний прибуток у
виробництво, надто низький. За таких умов пропозиція землі, поза всяким
сумнівом, значно перевищить попит на неї. Інакше кажучи, якби ринковий
землеоборот офіційно було запроваджено сьогодні, наші навчені лихом
селяни, які так і не відчули себе господарями землі, масово збували б її
за безцінь. Тобто ринкова ціна землі нині могла б виявитися
катастрофічно нижчою від номінальної, просто унеможливило б кредитування
під таку заставу.

Проаналізуємо, які фактори спричиняють істотну різницю між ринковою та
номінальною вартістю землі.

Припустимо, сільськогосподарське підприємство має доступ до кредитних
коштів. Природно, воно може розширити виробництво, зокрема за рахунок
збільшення земельних площ. Щоправда, якщо спрямовуватиме позичені гроші
на освоєння нових технологій та на забезпечення своєї діяльності
необхідними виробничими засобами. У такому разі виникне пряма залежність
потужності підприємства від кількості наявних земель (див. К1 на
графіку). Гранична корисність землі виявиться величиною доволі значною і
більш-менш сталою (див. КЗ на графіку). Але це — припущення. Реальність
же в Україні дещо інша. нині перше-ліпше вітчизняне сільськогосподарське
підприємство ефективно використовує лише ту землю, для обробітку якої
має необхідні ресурси. Отже, якби нині воно, маючи ті ж ресурси, почало
розвиватися за рахунок збільшення земельних площ, то на певному етапі
сповільнився б, а то й призупинився б його розвиток (див. КЗ на
графіку), а гранична корисність землі суттєво зменшилася б (див. К4 на
графіку). Зауважимо, що відображені на графіку залежності мають
апріорний характер і не враховують надзвичайної ризикованості ведення
сільського господарства та невизначеності ринкової кон’юнктури.

Якщо перейти від аналізу окремого підприємства до аналізу
агропромислового виробництва країни в цілому, дійдемо висновку, що
гранична корисність сільськогосподарських земель зменшується зі
збільшенням їх площі. Саме спадаюча гранична корисність є одним із
факторів, які спричиняють низькі ціни на сільськогосподарські землі на
початковому етапі запровадження ринкового землеобороту.

Для розв’язання цієї цілком можливої в разі запровадження ринкового
землеобороту проблеми можна запропонувати такий комплекс заходів.

По-перше, надати змогу іноземним інвесторам вкладати кошти в
сільськогосподарське виробництво на правах власників. Це забезпечить
приплив капіталу і сприятиме витісненню неефективних власників
ефективними, що загалом на користь суспільству. Адже землеоборот має
бути продуктивним. На мою думку, дискусія з приводу допустимості
купівлі-продажу землі надумана. Будь-яка держава (українська — не
виняток) у будь-який момент при потребі може подолати ті чи інші
негативні наслідки ринкового землеобороту, адресно обмеживши правами
інтереси конкретних землевласників.

По-друге, і це головне. — суттєво збільшити ціну землі за рахунок
підвищення ефективності роботи сільськогосподарських підприємств .
Перепродаж землі як основного засобу виробництва можливий лише за
наявності потенціалу ефективного господарювання. Цей висновок базується,
зокрема, на “Концептуальних основах оцінки землі”, у яких зазначається,
що її оцінка “повинна здійснюватись на новій інформаційній базі, в
основу якої покладатимуться виробничо-фінансові показники
підприємницької діяльності…”.

Побутує думка, ніби центром системи фінансово-кредитного забезпечення
агропромислового виробництва має бути державний фінансовий інститут,
головне призначення якого — кредитування під заставу землі. Зазвичай
його називають Земельним (іпотечним) банком. Виникає “замкнуте коло”:
підвищення ефективності підприємств досягається за рахунок кредитування
під заставу землі, яке в свою чергу можливе за умови врівноваження
попиту і пропозиції на неї. Ціна ж землі залежить від ефективності
роботи підприємств. То що треба зробити раніше: підвищити ціну землі чи
ефективність підприємств? Питання не риторичне. Ми змушені констатувати
очевидця: про першочерговість створення Земельного (іпотечного) банку як
ключової ланки “замкнутого кола” говорити не доводиться.

Банк „Аваль” широкомасштабно надає кредити сільськогосподарським
виробникам під заставу землі, а в деяких випадках, таких, наприклад, як
підприємство „Оберіг” (2 розділ), яке показало середні показники
діяльності, то й під заставу беремо окрім землі всю вироблену продукцію.

Отже, для банку надання агропромислових кредитів є прибутковим, так як
якщо кредит не поверне підприємство, то в такому випадку банк окрім
землі реалізує вироблену продукцію і поновить сумнівні кредити.

Справедлива ринкова ціна землі є передумовою іпотечного кредитування і,
насамперед, залежить від сукупної ефективності сільськогосподарських
підприємств – розпорядників землі. Гіпотетичне кредитування є не
передумовою відновлення агропромислового виробництва, а його похідною.

3.3. Ефективність форвардного кредитування

3.3.1. Переваги і недоліки форварду для суб’єктів кредитного процесу

Форвард-контракт на кредит (надалі — форвард) — це цінний папір, який
засвідчує безумовне право позичальника (покупця форвард-контракту) на
отримання кредиту за раніше обумовленими сумою, вартістю і терміном його
надання в майбутньому.

Форвард — це строковий фінансовий інструмент, який випускається
банком-емітентом з метою подальшого продажу потенційному позичальнику.

У форвард-контракті зазначаються:

назва банку-емітента і його реквізити;

назва позичальника — покупця форварду і його реквізити;

термін дії та дисконтна ставка форварду;

сума, вартість (процентна ставка) і термін надання кредиту;

номер і дата продажу форварду.

Пропоную варіант механізму отримання кредиту за форвардною схемою в
умовах України для АППБ „Аваль”.

Юридична або фізична особа звертається до комерційного банку із заявою
про намір отримати в майбутньому кредит. Банк висуває перед нею вимогу
надати необхідні для оцінки кредитоспроможності позичальника фінансові
документи та, можливо, документи, які прямо або опосередковано
засвідчать його надійність і стійку платоспроможність у близькій
перспективі — додати отримання реального кредиту.

Прийнявши рішення про надання позички, банк .емітує форвард і за
встановленою в банку ціною продає його позичальникові. Коли виникає
необхідність у кредиті (зрозуміло, протягом періоду дії форварду),
позичальник, пред’явивши цінний папір, звертається ю емітента форварду з
вимогою надати позичку. Банк, вилучивши з обігу даний форвард-контракт,
відкриває для позичальника кредитний рахунок. У подальшому
взаємовідносини кредитора та позичальника нічим не відрізняються від
стандартного процесу кредитування.

Однією з характерних особливостей форварду є можливість його
перепродажу. Це важливо для позичальника в ситуації, коли він із тих чи
інших причин вирішив відмовитися від права на отримання кредиту. За
таких обставин форвард може бути перепроданий або банку-емітенту (за
вирахуванням дисконту), або іншому позичальнику за договірною ціною. У
разі вторинного перепродажу форвард набуває деяких нових ознак.

Якщо первинний покупець перепродав свій форвардний контракт наступному
(але не банку-емітенту), такий форвард називається “звичайним “,
оскільки банк перед продажем оцінює кредитоспроможність нового
позичальника і дає письмову згоду на перепродаж (вона фіксується на
цінному папері). Якщо ж первинний Покупець перепродає форвард наступному
покупцеві без згоди банку-емітента, проте інформує його про це (інакше
банк-емітент має право відмовитися від своїх зобов’язань), такий цінний
папір називатиметься “форвард-гарантом”, згідно з яким весь ланцюг
покупців (у випадку дефолту за кредитними відносинами з боку останнього
покупця) несе субсидіарну відповідальність.

Якщо в процесі укладення кредитної угоди надано заставну, гарантії чи
інші види забезпечення, то в разі перепродажу форварду банкові договори
щодо цих форм забезпечення втрачають чинність; при перепродажу
наступному покупцеві за згодою банку-емітента зазначені угоди також
втрачають чинність: при перепродажу без згоди банку вони продовжують
діяти до остаточного здійснення кредитної операції (надання кредиту та
його повернення разом із сумою відсотків).

Суть форварду — в жорсткій гарантії банку про надання кредиту
позичальникові в майбутньому на раніше визначених умовах. Форвард
доцільно застосовувати в галузях зі значним періодом виробництва та
постійною потребою в обігових коштах. Особливо зручний він для
позичальників, продукція котрих користується сталим попитом.

Переваги форварду:

а) для позичальника:

жорстка гарантія з боку банку надати кредит у визначений термін, що
забезпечує позичальнику виконання певної виробничої операції у
технологічний строк;

б) для кредитора:

можливість отримання фінансових ресурсів за кредитами, які надаються зі
значною відстрочкою;

обертання отриманої вартості форварду з метою накопичення резервного
фонду для відшкодування збитків у разі дефолту;

планування кредитного портфеля та розробка відповідної кредитної
політики з метою майже 100-відсоткової диверсифікації ризику дефолту.

Недоліки форварду:

а) для позичальника:

жорсткіші вимоги щодо купівлі форварду, а відтак і щодо отримання
кредиту;

велика кількість необхідних документів, які треба подати на вимогу
банку;.

можливе збільшення вартості кредиту внаслідок об’єктивних економічних
умов (інфляційний ризик, ризик зниження кредитоспроможності позичальника
та політичний ризик на термін дії форварду);

б) для кредитора:

додатковий ризик, який може виникати через негативні зміни протягом
періоду дії форварду;

складний процес стягнення боргу з ланцюга покупців. які несуть
субсидіарну відповідальність (за умови застосування форвард-гаранту);

можливість концентрації великої передбачуваної суми кредитних коштів у
розпорядженні однієї особи шляхом скупки форвардів (фактично йдеться про
перетворення форварду на спекулятивний засіб), унаслідок чого управління
кредитними активами може перейти від банку-емітента до особи-спекулянта.

3.3.2. Форвардні операції як механізм забезпечення кредитними ресурсами
агропромислового комплексу

У зв’язку зі специфікою виробництва (передусім — сезонністю)
сільськогосподарські підприємства постійно потребують короткострокових
фінансових ресурсів і зазвичай щокроку витрачають чимало часу и сил у
пошуках кредитних коштів. Процес отримання селянами позик у нашій країні
дуже громіздкий, через що гроші часто надходять із запізненням. Це
призводить до порушень технологічного циклу, а часом просто паралізує
діяльність агропромислового комплексу.

Оскільки сільськогосподарські товаровиробники, як правило, визначають
обсяги необхідних для проведення весняно-осінніх польових робіт
позичкових фінансових ресурсів те на початку зими, їм доцільно було б
укладати кредитні угоди з банками раніше від реального терміну отримання
кредитних коштів. забезпечуючи тим самим певну диверсифікацію своєї
діяльності.

За таких обставин і сільськогосподарських виробників, і комерційні банки
влаштувало б практичне застосування в нашій країні строкових
фінансово-кредитних інструментів ф’ючерсних та форвардних операцій.

Згідно з проектом Закону України “Про строкові фінансові інструменти”
ф’ючерс – – це строковий фінансовий інструмент, яким визначено
зобов’язання придбати або продати у встановлений час у майбутньому
базовий актив у певному обсязі, за якістю та ціною, обумовленими
сторонами на певну дату. Це означає, що покупець або продавець може
купити право на придбання або продаж певної кількості активу (акцій,
товарів тощо) в майбутньому на раніше визначених умовах. Форвард —
подібний за суттю, проте застосовується лише в позабіржовій торгівлі. На
мою думку, у сфері кредитування сільськогосподарських товаровиробників
доцільно застосовувати саме форвардні операції.

Придбавши форвард-контракт, сільськогосподарське
підприємство-позичальник отримало б гарантію на одержання в майбутньому
кредитних ресурсів за обумовленою процентною ставкою і ; у визначеному
обсязі. Як цінний папір форвард-контракт можна було б перепродати іншій
юридичній особі, однак – лише за погодженням із банком-емітентом, який
визначатиме кредитоспроможність цієї особи. Запровадження механізму
форвардного кредитування дало б змогу:

знизити вартість кредиту (підприємство-позичальник сплачує певну частку
відсотків у вигляді вартості форвард-контракту раніше, ніж одержує
реальний кредит, що дає змогу банку-кредитору зменшити позичковий
відсоток на суму кредитного ризику):

вдосконалити систему сільськогосподарського планування:

посилити технологічну дисципліну в процесі виробництва продукції.

Форвардне кредитування сільськогосподарських підприємств вигідне и для
банківської системи. Адже банки, емітуючи форвардні контракти,
одержуватимуть прибуток від обороту грошей, що надходитимуть у
результаті їх продажу, а також прибуток від власне кредитних операцій
(відсотки за користування позичками).

Вартість кредиту раджу визначати за такою виведеною формулою (у ній,
наголошую, враховано передбачений законодавством механізм компенсації
процентної ставки з боку НБУ):

де: ВК — вартість кредиту;

К — сума кредиту (наприклад, 100 000 грн.);

ПС — процентна ставка (наприклад. 30%);

Т — термін використання (наприклад, 1 рік);

ОС — облікова ставка НБУ (наприклад, 12.5%);

ВФ — вартість форварду (наприклад, 5% від суми кредиту);

ЧК — компенсація процентної ставки за кредит (наприклад, 70% від
облікової ставки НБУ);

ЧФ — частка вартості форварду, яка входить у загальну вартість кредиту
(наприклад, 50%)’.

Зазначимо, що позичальник матиме вигоду лише за умови:

тобто тільки тоді, коли вартість форвард-контракту не перевищуватиме
суми відсотків, сплачених за користування кредитом.

Насамкінець зауважимо, що вартість форвард-контракту і зменшення суми
платежів за процентною ставкою мають умовний характер і можуть
змінюватися залежно від загальноекономічних чинників — інфляції, рівня
облікової ставки НБУ, стану кредитного ринку в АПК, нормативної бази
тощо.

Запровадження механізму форвардних операцій з метою кредитування
агропромислового комплексу варто було б відобразити у відповідному
нормативному акті Національного банку України.

Для агропромислового підприємства „Оберіг”:

ВК= 14550 грн.

14550?700, а отже форвардне кредитування в нашому випадку вигідне для
позичальника, тобто вартість форвард-контракту не перевищуватиме суми
відсотків, сплачених за користування кредитом.

3.4. Підвищення ефективності використання кредитних операцій за
рахунок кредитної лінії, овердрафту,факторингу

З метою забезпечення гарантії повернення кредитів, зменшення рівня
ризику при кредитуванні програм, які потребують значних кредитних
вкладень, використовується консорціумне кредитування.

Підприємствам, що здійснюють стабільну виробничу або торгівельну
діяльність, яка характеризується швидким обертанням коштів, та мають
репутацію надійних платників, банк може надавати кредит на виробничі
поточні потреби, пов’язані з реалізацією виробничих програм, шляхом
відкриття їм “кредитної лінії”, забезпечує одержання позики.

“Кредитні лінії” поділяються на відновлювані та невідновлювані.

По відновлюваних лініях після часткового або повного повернення кредиту
(кредитовий оборот) здійснюється подальша видача кредиту в обсягах, які
встановлені договором на “кредитну лінію” (дебетовий оборот з
поквартальною розбивкою), але не більше обумовленого лімітом
(Максимальна заборгованість по “кредитній лінії”).

По невідновлюваних лініях після першого часткового або повного
повернення кредиту подальше надання кредиту не здійснюється.

Строк дії договору по відновлюваній “кредитній лінії” визначається за
домовленістю сторін, але не більше одного року.

Питання про відкриття “кредитної лінії” вирішується установою банку в
межах граничних розмірів кредиту на одного позичальника, встановлених
Правлінням банку та мобілізованих установою банку кредитних ресурсів.

Обсяг “кредитної лінії”, строк користування нею, строки погашення
кредиту визначаються з урахуванням фінансового стану позичальника,
розмірів його власного капіталу, масштабів діяльності і стану його
відносин з банком, укладених договорів та контрактів на виконання
виробничих програм, наявності надійного забезпечення, і обумовлюється
кредитним договором про відкриття “кредитної лінії”.

Для забезпечення виконання умов договору про відкриття “кредитної лінії”
установи банку створюють резерв кредитних ресурсів, розмір якого
визначають самостійно.

У зв’язку з цим банк може підвищувати відсоткову ставку за користування
“кредитною лінією”.

Відповідно до поданих позичальником календарного плану потреби у
позичках та графіка погашення кредиту банк розробляє план потреби у
ресурсах для забезпечення “кредитної лінії”.

При кожній видачі кредиту позичальник подає банку графі погашення
заборгованості з урахуванням раніше наданого кредиту в рахунок відкритої
“кредитної лінії”.

Протягом дії відновлюваної “кредитної лінії позичальник має право
погашати та одержувати нові кредити, передбачені договором. При цьому
заборгованість по кредиту не повинна перевищувати обсяг “кредитної
лінії”.

У разі знецінення заставленого майна надана позичка повинна бути
повернена на суму знецінення, обсяг “кредитної лінії” зменшується на
суму знецінення застави або позичальник поповнює заставу до необхідного
рівня “кредитної лінії”.

Ліміт “кредитної лінії” може переглядатись по обґрунтованому клопотанню
позичальника з оформленням додаткової угоди разом з внесенням змін до
договорів застави, поруки.

За користування “кредитною лінією” нараховуються і сплачуються відсотки,
починаючи з моменту виникнення заборгованості.

Банк має право перевести позичальника на загальний режим кредитування
або припинити кредитні відносини з ним у разі невиконання останнім своїх
зобов’язань.

Іншим методом підвищення ефективності кредитування для банку є
овердрафт, або короткостроковий кредит, що надається банком надійному
клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах
заздалегідь обумовленої суми (ліміту овердрафту). Такі кредити надаються
підприємствам з метою забезпечення їх обіговими коштами в окремі
напружені періоди господарсько-фінансової діяльності, зумовлені різними
строками реалізації продукції, сезонністю виробничого процесу, тощо,
незалежно від галузевої належності та форм власності.

До таких позичальників належать кредитоспроможні клієнти, які
рентабельно працюють, мають постійний обіг коштів на поточному рахунку і
додержують платіжної дисципліни.

За окремими кредитоспроможними позичальниками овердрафт може набувати
безперервного характеру за умови забезпечення більш жорсткого контролю з
боку установи банку за їх фінансово-господарською діяльністю та
фінансовим станом.

Ліміт овердрафту встановлюється в межах, що не перевищують 50%
середньомісячного обігу кошті по поточному рахунку позичальника за
останні 6 місяців. Для визначення ліміту овердрафту установа банку
проводить детальний аналіз передбачуваних надходжень коштів та платежів
на основі бізнес-планів, планів реалізації продукції позичальника на
період дії домовленості про овердрафт.

Надання короткострокових кредитів по овердрафту здійснюється шляхом
оплати з поточного рахунку розрахункових документів позичальника в кінці
операційного дня.

Дебетовий залишок на поточному рахунку при закритті операційного дня
автоматично переноситься на рахунок за овердрафтом суб’єктів
господарської діяльності. На початок операційного дня не повинно бути
залишків за поточним рахунком і рахунком за овердрафтом по одному
клієнту одночасно.

Повернення кредиту проводиться банком самостійно за рахунок щоденних
надходжень на поточний рахунок позичальника, як залишилися після оплати
обов’язкових платежів в бюджет та позабюджетні фонди, в кінці
операційного дня.

Нарахування відсотків здійснюється на суму залишку на позичковому
рахунку за фактичну кількість днів користування кредитом. При розрахунку
враховується день надання кредиту та не враховується день повернення.

Відсотки за користування овердрафтом сплачуються платіжним дорученням
позичальника за рахунок вільних коштів на поточному рахунку позичальника
відповідно до умов кредитного договору. Плата за користування кредитом
може додатково включати і комісійну винагороду за зобов’язання банку
надати кредит, розмір якої визначається за домовленістю сторін.

У разі виникнення простроченої заборгованості за нарахованими відсотками
кредитування припиняється і може бути поновлене тільки після погашення
цих боргів та додаткового вивчення кредитоспроможності клієнта з дозволу
керівника банку в межах строку дії кредитної угоди.

Відсотки за користування овердрафтом нараховуються і сплачуються
щомісячно. Нарахування відсотків здійснюється на суму залишків на
рахунку за овердрафтом на кінець операційного дня за фактичну кількість
днів.

Наступним реальним заходом, що дає підвищення ефективності кредитування
для банку є проведення факторингових операцій.

Факторинг передбачає купівлю у позичальника банком-фактором права на
отримання боргу з покупця за поставлені йому товарно-матеріальні
цінності, виконані роботи та надані послуги.

Враховуючи, що факторинг передбачає уступку права вимоги, проведення
факторингових операцій здійснюється з урахуванням Указу Президента
України “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з
бюджетом та державними цільовими фондами” від 4.03.1998 №167/98.

Перед прийняттям рішення про надання послуг по факторингу здійснюється
детальне вивчення передбачених угодами умов поставки та оплати продукції
(послуг), аналіз господарських взаємовідносин постачальника з
контрагентами, їх фінансового стану та платоспроможності.

Головна мета факторингового обслуговування – інкасування дебіторських
боргів своїх клієнтів і одержання належних їм платежів. Отримання такої
послуги найповніше відповідає потребам підприємств, оскільки дає їм
змогу через посередництво фактора перетворити продаж із відстрочкою
платежу на продаж із негайною оплатою і в результаті пришвидшити рух
свого капіталу.

Факторинг є ризикованим, але високоприбутковим банківським бізнесом,
ефективним засобом фінансового маркетингу, однією з форм інтегрування
банківських операцій, що найпристосованіші до сучасних процесів розвитку
економіки, методом підвищення економічної безпеки постачальника при
комерційному кредитуванні. Пропонується розрахунок таким показників
ризику факторингової послуги:

Обіг коштів факторингу за формулою (ОКФ).

Період погашення коштів за факторинговою операцією (ППКФ).

Чим більший період прострочення платежу за факторингом, тим вищий ризик
його непогашення.

Питома вага факторингових послуг до загальної суми активів.

Підприємству для збільшення виробництва необхідно 5000 тис.грн. Варіант
розрахунку використання кредиту наведено в п. 3.3. Порівнюємо очікувані
результати та надання факторингової послуги. Умови банківського
фінансування: 60 % річних, дисконтування боргу і компенсаційний залишок
у розмірі 20%.

Факторингова компанія призначає 3 % комісійних на рахунки-фактури, які
щомісячно купуються за ставкою 25 %, що вираховується заздалегідь. Крім
того, підприємство має економію щомісячно 250 грн. На витратах
кредитного відділу і може уникнути неінкасованих заборгованостей у
розмірі 2 % обсягу дебіторської заборгованості, що передається
факторинговому відділу.

Розмір банківської позички:

Реальна процентна ставка за банківською позичкою:

Сума дебіторської заборгованості для забезпечення банківської позички:

Реальна процентна ставка за факторингом:

Таблиця 3.4.1.

Порівняння витрат на фінансування підприємства

Факторинг Банківська позичка

Витрати Розрахунок Сума,

тис.грн. Витрати Розраху-нок Сума,

тис.грн

Факторинговий процент 5000*0,3611 1805 Нарахований процент 5000*

*0,75 3750

Комісія 6944,4*0,03 208,3 Додаткові витрати на кредитування, пов’язані з
невикористанням факторингу 250*12 3,0

Неінкасовані заборгованості 6944,4*

*0,02 138,8

Разом

=SUM(ABOVE) 2013,3

=SUM(ABOVE) 3891,8

Алгоритм розрахунку дійсних річних витрат підприємства по факторингу
складається з такої послідовності розрахункових процедур.

1. Розрахунок середньої дебіторської заборгованості (СДЗ) за формулою:

2. Визначення суми факторингу дебіторської заборгованості.

2.1. Розрахунок резерву коштів:

2.2. Розрахунок комісії (К) за формулою:

2.3. Визначення нетто факторингової суми до виплати процентів (ФС) за
формулою:

ФС=СДЗ-Р-К

2.4. Визначення суми нарахованого процента при факторингу (Пф) за
формулою:

2.5. Розрахунок суми факторингу (СФ) за формулою:

СФ=ФС-Пф

3. Розрахунок витрат за договором факторингу:

3.1. Визначення витрат за період обігу (Зо)

Зо=К+Пф

3.2. Річні витрати за факторингом

Зф=Зо*ОДЗ

4. Визначення дійсного процента річних витрат за факторингом для
підприємства (ДПф)

Розроблений алгоритм розрахунку витрат за факторингом для підприємства:

2. СФ=788,5 т. грн.

2.3. ФС=1000-150-20=830 т. грн.

2.5. Сф=830-41,5=788,5 т. грн.

3. Зф=307, 5 т. грн.:

3.1. Зо=20+41,5=61,5 т. грн.

3.2. Зф=61,5*5=307,5 т. грн.

Як видно з розрахунку, річні витрати по факторингу становили для
підприємства майже 40 %, але, не зважаючи на це, такий вид послуг дасть
змогу підприємству підтримати належний обіг коштів, що забезпечить
сталість його роботи.

За рівнем ризику факторингові послуги займають серединне положення,
тобто їх проміжний стан між короткостроковим кредитуванням і
розрахунковим обслуговуванням говорить про їх більшу привабливість, ніж
довгострокових операцій.

3.5. Прогнозування ефективної діяльності підприємства та контроль зі
сторони банку за витрачанням кредитних ресурсів

Аналіз грошових потоків клієнта показує граничні розміри нових позик, а
також слабкі місця управління підприємством, що може впливати на
передумови кредитування.

Підприємство подає на розгляд правлінню варіант бізнес-плану, в якому
обґрунтовано концепцію призначеного проекту використання позичених
коштів і приводяться основні його характеристики.

Сучасна практика підприємництва свідчить про те, що підприємство для
здійснення реального проекту в формі інвестування повинно мати чітке
уявлення про масштаби і форми бізнесу, важливіші показники маркетингу,
виробничої і фінансової діяльності; сировинне, технічне і кадрове
забезпечення проекту; обсяг необхідних коштів і терміни їх окупності;
ризиках, пов’язаних з реалізацією проекту та інших його характеристиках.

Якщо при розрахунку фінансового стану позичальника отримані результати,
що не зовсім задовольняють Правління банку, то розглядається повний
варіант бізнес-плану і залучаються незалежні експерти для його аналізу.

В бізнес-плані приводиться характеристика галузі, в якій реалізується
проект, це дозволяє в найбільш загальному вигляді розглянути вплив
зовнішнього середовища на перспективність і ефективність розвитку
інвестиційного проекту.

В дипломній роботі розглядається проект реалізації та встановлення
прогресивних, енергозберігаючих систем опалення, які дозволяють
користувача економити значні кошти на оплату комунальних послуг.

Автономні системи водопостачання, газоопалення на сьогоднішній день
найпрогресивніші види забезпечення населення в такого роду послугах.

В умовах дефіциту енергетичних ресурсів, коли міські комунальні служби
диктують свої умови на обігрів приміщень в зимовий період і подачу
гарячої води в весняно-літній період, можна стати незалежним від
забаганок міської влади. Чому сім’я має отримувати послуги з подачі
гарячої води всього кілька годин на тиждень, при цьому сплачуючи
споживання як за цілодобове?

Необхідно створити умови, коли міська влада накінець, буде впроваджувати
заходи не цінового регулювання витрачання енергоресурсів за рахунок
споживача, а найповнішого задоволення потреб населення шляхом
раціонального витрачання ресурсів.

ТОВ “Укр-Вест” дозволяє отримати незалежність і економію:
електроводонагрівачі (настінні, підлогові, вертикальні, горизонтальні)
фірми “Thermex” пройшли випробування навіть при воді низької якості, яка
подається в місті Рівному. Окрім інших переваг, фірма гарантує
безкоштовне обслуговування на протязі 1,5-2,5 року (залежно від виду
обладнання).

Провівши маркетологічне дослідження, керівництво прийняло рішення
розширити сферу послуг і додатково реалізовувати та обслуговувати
комп’ютерну техніку.

Для розширення господарської діяльності підприємству необхідно отримати
кредит.

Зважаючи на надійний фінансовий стан позичальника, банк прийняв рішення
про надання кредиту, попередньо розглянувши структуру прогнозованих
витрат підприємства (таблиця 3.5.1.). Як видно, витрати постійно
зростають загалом. Хоча позитивним моментом є огляд очікуваних
надходжень та прибутків в 2003 р. Як бачимо динаміку валового доходу, то
поквартально він збільшується відповідно на 7565 тис. грн., 713 тис.
грн., -507 тис. грн., хоча загальний прибуток порівняно з минулим роком
зріс на 3,5%. Операційні витрати періодично зменшуються. Кредитів інших
банків товариство “Укр-Вест” не має.

Таблиця 3.5.1.

Склад витрат на 2003 рік по ТОВ „Укр-Вест”

№ п/п Показники Період

І квартал ІІ квартал ІІІ квартал ІV квартал за рік

Всього операційних витрат,

В тому числі: 3827 11159 11985 11228 38200

Вартість товарів 3363 7900 8700 7877 27840

Заробітна плата з нарахуваннями 46 139 140 143 468

Оренда виробничих приміщень – – – – –

Амортизація – 51 51 51 153

Електроенергія 5 14 15 15 49

Інші комунальні платежі 1 3 3 3 10

Ремонт і обслуговування обладнання і приміщень 5 10 11 5 31

Транспортні витрати 10 31 32 32 105

Накладні витрати 1 1 1 – 3

Маркетинг і реклама 3 2 – – 5

Виплата кредиту і відсотків 23 1638 1638 2115 5414

Кредиторська заборгованість 270 1370 1394 988 4122

Таблиця 3.5.2.

Очікувані надходження та прибутки в 2003 році по ТОВ „Укр-Вест”, тис.
грн.

№ п/п Показники Період

І квартал ІІ квартал ІІІ квартал ІV квартал за рік

Валовий дохід 3950 11515 12298 11711 39474

Операційні витрати 3827 11159 11985 11228 38200

Платежі до місцевого та державного бюджетів 1 9 10 10 30

Прибуток до оподаткування 122 347 303 472 1244

Податок на прибуток – 100 80 60 240

Чистий прибуток 122 247 223 412 1004

Амортизація – 51 51 51 –

Погашення невиплаченої частини боргу за кредитами інших банків 50 – – –
50

Чистий грошовий потік 72 298 274 463 1107

Коефіцієнт обслуговування боргу 2,03 1,18 1,18 1,26 1,20

Ймовірність банкрутства

Таблиця 3.5.3

Фінансовий план-прогноз прибутків на 2003 рік по ТОВ „Укр-Вест”, тис.
грн.

№ п/п Показники Період

І квартал ІІ квартал ІІІ квартал ІV квартал за рік

Очікуваний обсяг продажу 2400 9860 9740 9290 31290

Податок на додану вартість 50 195 132 129 506

Чистий обсяг продажу 2350 9665 9608 9161 30784

Дебіторська заборгованість 1600 1850 2690 2550 8690

Всього доходів 3950 11515 12298 11711 39474

Висновки

АППБ „Аваль” пропонує громадянам широкий асортимент послуг. Серед них
одними з основних є кредитування, яке в сучасних умовах є рушійною силою
розвитку не лише економіки України, а й інших як високо так і слабо
розвинених країн.

В теперішніх умовах банк ставить за мету знаходження найбільше
потенційних клієнтів для надання кредиту. Працівники банку „Аваль”
ставлять ставку не на суму кредиту, а на кількість клієнтів, оскільки в
сучасних умовах переходу до ринкової економіки малу суму кредиту
повернути легше, ніж велику. Працівники в основному орієнтуються на
підприємців, оскільки такі гіганти як „Укртелеком”, „Укрпошта”, великі
заводи і фабрики розбиті між банками. Такі підприємства мають свій
надійний банк, який його обслуговує і ймовірність його переманити на
свою сторону мінімальна. Тому на даному етапі метою є розширення кола
кількості кредитних угод саме з невеликими фірмами, а особливо фізичними
особами.

АППБ «Аваль» пропонує громадянам України споживчі кредити з мінімальними
процентними ставками и оптимальним графіком погашення. За допомогою
споживчих кредитів банку клієнти зможуть придбати у кредит автомобілі,
будівельні матеріали, побутову техніку та багато чого іншого.

Загальні умови кредитування громадян:

Потенційні позичальники повинні бути резидентами України.

Потенційні позичальники повинні мати позитивне співвідношення доходів і
витрат (достатнє для здійснення виплат по кредиту та відсотках).

Погашення кредиту відбувається згідно з умовами програми, як правило,
щомісяця рівними частинами.

Відсотки нараховуються на залишок кредиту, погашаються щомісяця.

Можливе дострокове повернення кредиту.

Безкоштовне оформлення документів і оцінка застави працівниками банку.

Для одержання кредиту у валюті необхідно оформити пластикову картку.

Для одержання кредитів позичальник надає такі документи:

Заяву встановленого зразка.

Анкету позичальника (xls, архів 28 КБ).

Ксерокопію паспорта громадянина України.

Ксерокопію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

Довідку з місця роботи про посаду і доходи, що одержав позичальник за
останні 6 місяців.

У випадку кредитування під заставу — ксерокопії документів про право
власності на заставлене майно.

Банк «Аваль» активно здійснює кредитування малих і мікропідприємств за
програмою ІРС (International Project Consultants), у тому числі за
програмами мікрокредитування Європейського банку реконструкції і
розвитку і Німецько-українського фонду.

За квітень місяць поточного2003 року банк видав близько 517 кредитів на
суму понад 2,7 млн. дол. США.

Переваги програми мікрокредитування АППБ «Аваль»:

Максимально спрощена процедура оформлення кредиту, що не потребує
бізнес-плану і техніко-економічного обґрунтування.

Мінімальний термін оформлення і видачі кредиту (до 5 днів).

Відсутність комісійних з боку банку за оформлення і видачу кредиту.

Мінімальна процентна ставка по кредиту, що протягом усього терміну
залишається незмінною (14-14,5% — по валютних кредитах, 18-20% — по
гривневих).

Сума кредиту може коливатися від 100 доларів США до 125 тис, доларів
США, від 100 євро до 125 тис. євро., від 1 тис. до 600 тис. гривень.

Одержати кредит можна як у безготівковій, так і в готівковій формі.

Як зазначалося вище, стан економіки визначає для банків вкрай жорсткі
умови. Проблеми ж в області кредитування, які виникають в результаті
цього, поставили ряд навіть крупних. банків на межу банкрутства. Всі ці
факти повинні враховуватися в стратегії банку.

Кредитна політика повинна розроблятися на основі прогнозу розвитку
економіки, аналізу фінансового ринку, стану банківської системи.
Реалізація цієї політики повинна забезпечувати погреби клієнтів в
оборотному та інвестиційному капіталі та високодохідне розміщення коштів
банку при значній мінімізації рівня кредитного ризику.

Кредитні операції комерційних банків являються дуже актуальним питанням
в сучасній банківській сфері, оскільки раціональна та ефективна
реалізація кредитних операцій дозволяє банку забезпечити стабільність та
надійність його фінансового ринку.

На сучасному етапі банківська система України починає ефективніше
працювати, про що свідчать позитивні тенденції, які намітились торік у
діяльності комерційних банків. В ринковій економіці банківське
кредитування набуває значної ваги у суспільному житті, тому нагальною
постає проблема перед банками в ефективній розробці кредитної стратегії.

У даній дипломній роботі розглянута кредитна діяльність АППБ “Аваль” на
локальному та національному рівнях, принципи, методи і цілі їх
здійснення, кредитний ризик і захист від нього, ефективність
впровадження факторингових операцій.

Виходячи з цього, зроблений висновок про наступне. Для здійснення
ефективної роботи кожен банк розробляє та здійснює свою кредитну
діяльність під впливом поточних та перспективних завдань банку та
економічної кон’юктури, що зумовлюється потребами лише одного банку в
царині кредитування. Але для досягнення поставлених цілей банк повинен
розробити ефективну модель своєї кредитної діяльності, яка б
ґрунтувалась вже на досягнутому рівні взаємовідносин банку з
позичальником і поступово розроблялись ще більш удосконалені сторони
цього процесу.

Кредитна діяльність необхідна комерційному банку перш за все тому, що
дозволяє регулювати, управляти, раціонально організовувати
взаємовідносини банку з його клієнтами, що зменшує вірогідність помилок
та прийняття нераціональних рішень.

Для покращення процесу кредитування працівники кредитного відділу
повинні вжити такі заходи:

Вивчити своїх клієнтів і систематично аналізувати їх фінансовий стан,
кредитоспроможність.

У разі необхідності здійснювати контролінг, виїзди на підприємства.

Регулювати процентні ставки.

Слідкувати за витрачанням кредитних ресурсів.

Використовувати форвардне кредитування.

Кредитний ризик

Ризик, пов’язаний з позичальником

Ризик, пов’язаний із способом забезпечення повернення позики

Системний ризик

Форс-мажорний ризик

Об’єктивний

Суб’єктивний

Юридичний

Ризик щодо гаранта

Ризик щодо страховика

Ризик щодо предмета застави

Об’єктивний

Суб’єктивний

Юридичний

Ліквідності

Кон’юктурний

Загибелі

Юридичний

Контроль за кредитними пропозиціями

Рішення за кредитними пропозиціями

Підготовка договору застави

Підготовка кредитного договору

Підписання договорів

Супроводження кредитного проекту:

Постійний контроль за виконанням умов кредитного договору позичальником,
цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням,
сплатою процентів, комісійних та інших платежів;

Ведення кредитного файла;

Підтримка ділових контактів із позичальником;

Перевірки на місцях позичальника (правильність ведення бухгалтерського
обліку, достовірність наданих звітів, хід виконання кредитного проекту,
цільове використання кредиту, стан збереження заставного майна тощо);

Щоквартальна оцінка кредитного ризику шляхом аналізу діяльності
позичальника за його фінансовою та бухгалтерською звітністю;

Розрахунок резервів для відшкодування можливих збитків за кредитними
операціями.

Бек- офіс

Введення інформації в автоматизовану систему обробки даних із подальшим
її поновленням

Бухгалтерський облік кредитних операцій, інформаційне забезпечення
процесу управління кредитною діяльністю банку

Кредитний комітет банку

Юридична служба банку

Керівник банку

Служба безпеки банку

Мідл- офіс

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020