.

Міжнародні економічні відносини (шпаргалка)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
530 35008
Скачать документ

“Відплив умів” як одна з особливостей міжнародної міграції робочої сили.
Його причини та напрямки.

Види: *імміграція (в’їзд працездатного населення в цю країну),
*еміграція (виїзд), *рееміграція (повернення емігрантів на батьківщину
на постійне місце проживання).

Досвід країн ЄС показує, що внутрішній ринок робочої сили може бути
ефективним лише при умові його відкритості по відношенню до зовнішнього
ринка. При цьому необхідно зазначити, що це можливе при умові відносної
рівності економічного та соціального стану розвитку країн. Якщо ця умова
не виконується то спостерігається процес “відпливу умів”. Цей процес у
широкому розумінні слід розглядати з 2-х сторін: 1.внутрішня
(характеризується виходом вчених та спеціалістів з науково-технічної
сфери у інші сфери національної економіки, безпосередньо не пов’язанні
із науковою діяльністю.) 2.зовнішня (найбільш кваліфіковані кадри менш
розвинутих країн залучаються на роботу у дослідницькі центри та наукові
лабораторії більш розвинутих країн. Вона може мати постійний та
тимчасовий характер. Тимчасовий відплив набагато перевищує постійний.

Інтелект завжди, на будь-яких стадіях розвитку людського суспільства,
цінувався високо, але особливо він подорожчав на порозі 21ст. Нині успіх
будь-якої компанії, що динамічно розвивається, пов’язаний із пошуком
висококваліфікованих спеціалістів. З’явився попит, який швидко зростає,
на таланти незалежно від країни походження й інших даних. Для реалізації
цих завдань по всьому світові створена мережа рекрутингових фірм, що
спеціалізуються на пошуку найбільш здібних фахівців, аж до добору вищого
управлінського персоналу. З метою зміцнення своїх науково-технічних
позицій у світі багато західних компаній не останню роль відводять
залученню умів із країн колишнього СРСР. У Сполучених Штатах на 1990-і
роки були визначені пріоритети в науково-технічній політиці, в рамках
якої відверто заплановані обсяги поставок іноземних спеціалістів. У
числі цих пріоритетів — 22 технологічні напрями, що позначені як
критично важливі для національної безпеки і довгострокової якісної
переваги систем озброєння США. До цього списку, зокрема, ввійшли
технології виробництва сучасних композиційних матеріалів, технологія
лазерного випромінювання, біотехнології та ін. Україна, на думку
іноземних фахівців, має у своєму розпорядженні чимало сучасних
технологій у таких принципово важливих галузях, як ядерна енергетика,
зварювальна технологія, космічна енергетика, виробництво сучасних
керамічних матеріалів, виробництво штучних алмазів, одержання надчистих
рідкісноземельних елементів. На жаль, багато з цих видатних наукових
досягнень не були доведені до технічного втілення, тим більше до
масового виробництва. А на Заході механізм впровадження нових розробок у
виробництво цілком налагоджений. Одніє з форм відпливу є відплив через
діяльність спільних підприємств за участю західних фірм. Іншою
прихованою формою є запрошення наших студентів, аспірантів і фахівців
західними фірмами та університетами виїхати на навчання, причому нерідко
за рахунок сторони, яка запрошує.

Акредитивна форма міжнародних розрахунків. Види акредитивів.

•документарний акредитив (Акредитив — це документ, виданий банком
імпортера, який зобов’язує цей банк акцептувати векселі, виставлені йому
експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови
включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний опис
товару, додаткові потрібні документи і кінцевий термін сплати.
Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не
отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера
заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива.
Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер обмежується тільки
повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить тільки в
тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму.
Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про
сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних
в ньому умов. Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма розрахунків)

Базисні умови постачання в міжнародній торгівлі: види і значення.

Кожна зовнішньоторгова угода повинна обов’язково містити умову про ціну,
за якою продається товар, чи вказівку способу визначення ціни цього
товару. Поширеним способом визначення ціни є встановлення її за курсом
якоїсь біржі на день поставки.

Обумовлюючи ціну товару, у контракті купівлі-продажу вказують: одиницю
виміру ціни, базис ціни, валюту ціни, спосіб фіксації ціни та рівень
ціни.

Ціна у контракті може бути встановлена:

• за визначену кількісну одиницю (чи за конкретне число одиниць) товару,
вказану у звичайно вживаних у торгівлі одиницях, або у числових
одиницях;

• за одиницю маси з огляду на базисний вміст основної речовини у товарі;

• за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних
домішок і вологи.

Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські та
інші витрати на доставку товару в його ціну. Базис ціни звичайно
визначається використанням відповідного терміна (ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та
ін.) із вказанням назви пункту здачі товару.

Ціна у контракті може бути виражена у валюті країни-експортера,
імпортера чи у валюті «третьої країни». З огляду на це, слід мати на
увазі, що, по-перше, експортер звичайно прагне зафіксувати ціну у
відносно стійкій валюті, а імпортер, навпаки, зацікавлений у тому, щоб
встановити ціну у валюті, що знецінюється.

По-друге, не можна забувати про таке явище у міжнародній торгівлі, як
«валютний демпінг» (або «валютний прибуток»), виникнення якого зумовлене
різницею у русі валютних курсів валют контракту по відношенню до
американського долара при довгострокових договорах поставок.

Ціна може фіксуватися у контракті в момент його укладання або
визначатися протягом терміну його дії чи до моменту виконання контракту.
Залежно від способу фіксації ціни розрізняють такі види цін: тверда,
рухома; з наступною фіксацією; ковзаюча.

Тверда ціна узгоджується і встановлюється в момент підписання контракту
і не змінюється протягом строку його дії. Рухома ціна -це зафіксована
при укладенні контракту ціна, яка може бути у подальшому переглянута,
якщо ринкова ціна даного товару на час виконання контракту зміниться.
Ціни з наступною фіксацією встановлюються у призначені договорами строки
на основі узгоджених джерел (у т.ч. і в процесі виконання контракту).
Ковзаюча ціна застосовується у контрактах із тривалими строками
поставок, протягом яких економічні умови поставок можуть суттєво
змінитися.

Визначаючи рівень цін, сторони контракту звичайно орієнтуються на два
види цін: опубліковані та розрахункові.

Опубліковані ціни -це ціни, які повідомляються у спеціальних джерелах,
що, як правило, відображають рівень світових цін, тобто експортних цін
основних постачальників даного товару та імпортних цін у найважливіших
центрах імпорту цього товару. Якщо стосовно сировинних товарів світову
ціну визначають основні країни-постачальники, то стосовно готових
виробів і обладнання – ведучі фірми, що випускають певні типи виробів.

До опублікованих належать: довідкові ціни, біржові котирування, ціни,
подані у загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій. Усі вони,
за винятком біржових котирувань, не є цінами контрактів, оскільки ті
остаточно визначаються залежно від різних чинників у ході їх
вторговування. На основі даних зовнішньоторгової статистики шляхом
ділення вартості товару на його кількість визначаються середні експортні
та імпортні ціни.

Розрахункові ціни застосовуються у контрактах на нестандартне
обладнання, що виробляється звичайно за індивідуальними замовленнями.
Загальний розрахунок контрактної ціни потребує обов’язкового врахування
технічних і комерційних поправок до ціни, яка є обгрунтуванням останньої
у ході комерційних переговорів.

Технічні поправки. До найуживаніших поправок у практиці міжнародної
торгівлі можна віднести такі:

1.Поправка на техніко-економічні відмінності.

2.Поправка на комплектацію.

3. По правка на тропічне виконання.

Комерційні поправки. З найпоширеніших комерційних поправок у практиці
міжнародної торгівлі можна назвати такі:

1.Приведення до єдиних умов поставки. Імпортні ціни приводяться до умов
поставки «франко-кордон» або «СІФ порт» країни-покупця. Експортні ціни
приводяться до умов поставки «франко-кордон» або «ФОБ порт»
країни-продавця.

2. Поправка на вторговування.

3. Приведення імпортної ціни до строку доставки.

4. Поправки на умови платежу.

На рівень фіксованих у контракті цін можуть суттєво впливати різні види
знижок.

•загальна (проста) чи одночасна знижка, що надається до прейскурантної
чи довідкової ціни товару.• знижка за оборот (бонусна) встановлюється за
певною шкалою залежно від досягнутого обороту протягом узгодженого
сторонами терміну (звичайно одного року). • знижка за кількість чи
серійність за умови купівлі заздалегідь визначеної зростаючої кількості
товару;• спеціальна знижка на пробні партії товару та замовлення;•
сезонна знижка за купівлю товару поза сезоном; та ін.

Базисними умови зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу називаються
тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються
витрати на транспортування (та інші витрати) в ціну товару чи ні.

Сьогодні використовується збірник, виданий у 1990 р. під назвою
«ІНКОТЕРМС-90».

Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцем зобов’язань щодо
поставки товару та відповідальності за ризик пошкодження чи втрати
вантажу і пов’язаних із цим витрат усі умови інкотермс можна поділити на
чотири групи:

Група Е регламентує зобов’язання продавця та покупця при здійсненні
поставки тільки на умові франко-завод. За цієї умови зобов’язання
продавця вважаються виконаними після того, як він представив покупцеві
товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за повантаження
товару на наданий покупцем транспортний засіб чи очистку товару від мита
на експорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати
та ризик, пов’язані з перевезенням товару з підприємства продавця до
місця призначення. Ця умова передбачає мінімальні зобов’язання для
продавця.

Група F містить умови: «Франко-перевізник» – FСА; «Франко – вздовж борту
судна» – FAS; «Франко – борт судна» – FОВ.

Відповідно цих умов продавець вважається таким, що виконав свої
зобов’язання, після того, як він передав товар перевізнику згідно з
інструкціями, отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в
обов’язки покупця входить вибір перевізника, укладення з ним договору
перевезення. Продавець повідомляє покупцеві про готовність товару до
відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення і дає
продавцеві інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений
товар.

Група С включає такі умови: «Вартість і фрахт» – САF; «Вартість,
страхування і фрахт» – СІF; «Доставка оплачена до …» – СРТ; «Доставка
та страхування оплачені до …» – СІР.

За цими умовами, продавець самостійно укладає договір перевезення,
оплачує перевезення до вказаного у контракті місця прийому товару
покупцем, а також повідомляє покупця про деталі відправлення й
очікуваний час прибуття вантажу в узгоджене місце прийняття поставки. За
контрактами на С-умовах продавець звільняється від відповідальності та
ризику з моменту передачі товару перевізнику у своїй країні, хоч і
зазнає витрат на доставку товару у країну покупця. Продавець
зобов’язаний оплатити перевізнику всю вартість траспор-тування товару
незалежно від того, чи фрахт повинен бути оплаченим до повантаження
товару чи оплата допускається після його доставки у місце призначення .

Група D передбачає умови: «Поставлено на кордон» – DAF; «Поставлено з
борту судна» – DES; «Поставлено з пристані» – DEQ; «Поставлено без
сплати мита» – DDU; «Поставлено зі сплатою мита» – DDP.

Контракти на D-умовах можна поділити на дві категорії. До першої
належать контракти, укладені на умовах «Поставлено накордон»,
«Поставлено з борту судна» та «Поставлено без сплати мита».Відповідно до
цих умов продавець не очищує товар для імпорту. У другу категорію
входять: «Поставлено з пристані» та «Поставлено зі сплатою мита». За
цими умовами продавець повинен отримати усі необхідні імпортні ліцензії,
а також оплатити мито, митні збори та податки. Умови групи D є
найпривабливішими для покупця, оскільки продавець зобов’язаний доставити
товар у вказане місце, беручи на себе всі витрати та ризик щодо поставки
товару. Тому контракти на D-умовах відносяться до групи «доставкових
контрактів», тоді як контракти на С-умовах називаються
«відван-тажувальними контрактами».

Базисні умови постачання як засіб впливу на ціноутворення в міжнародній
торгівлі. = 3

Бреттон-Вудська валютна система: база, режим валютного курсу,
інституційна структура.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на
основі золота і двох валют – долара США і фунта стерлінгів (ці валюти
розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на
практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались
фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки
через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн
конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au
(можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли
коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та
МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним
функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із
зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом
кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США
розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після
наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано

Валютна система ЄС. Особливості і еволюція.

Европейская валютная система — это международная валютная система стран
ЕС, созданная для стабилизации- валютных курсов, координирования
валютной политики этих государств.

Отличительные особенности ЕВС:

1) поскольку ЕВС базируется на ЭКЮ — европейской валютной единице, ее
называют также валютной системой стандарта ЭКЮ;

2) в отличие от Ямайской валютной системы в ЕВС золото используется в
качестве реального резервного актива;

3) страны ЕВС создали совместный золотой фонд. Он составляет 20% от их
официальных золотых ресурсов (2660 т); находится в Европейском фонде
валютного сотрудничества;

4) основной режим валютных курсов — плавающий, но в пределах
определенного валютного коридора. Страны ЕС устанавливают следующие
валютные коридоры, которые получили название “валютная змея”:

а) для всех стран ЕС установлен курс национальных валют к ЭКЮ в размере
±2,25%;

б) для Италии — ±6%;

в) для Испании и Португалии с 1993 г. — ±15%;

5) регулирование ЕВС осуществляется на межгосударственном уровне путем
заключения соответствующих соглашений между национальными банками стран
ЕС.

Отрицательные стороны ЕВС:

1) не включает в себя все европейские валюты Европы;

2) в ЕВС часто происходит изменение курса национальных валют по
отношению к ЭКЮ;

3) распространяется только на государства разного уровня экономического
развития;

4) не все страны ЕС соглашаются на координацию валютной политики
наднациональными органами Европы (Европейский инвестиционный банк, ЕФ
развития, ЕБРР, ЕФ валютного сотрудничества (с 1993 г. — Европейский
валютный институт));

5) национальные банки стран ЕС не полностью используют ЭКЮ во взаимных
расчетах и кредитах.

Валютна структура світового ринку позичкових капіталів.

Мировой рынок ссудных капиталов – совокупность спроса и предложения на
ссудный капитал заемщика и кредитора разных стран. Это механизм
аккумуляции и перераспределения финансовых ресурсов при помощи
посредников. повышение роли международных экономических организаций в
регулировании движения капиталов.

Валютная структура мирового рынка ссудных капиталов национальный рынок
международный рынок еврорынок

Еврорынок – совокупность операций с валютами, которые выступают на
свободном мировом валютном рынке в качестве ссудного капитала вне страны
их происхождения.

Тенденция развития валютной структуры :

– повышение роли евровалюты;

– понижение роли доллара

Особенности развития валютной структуры:

– перемещение валютной массы в значительной мере зависит от процентной
ставки и валютного курса;

– нет контроля со стороны государства.

Валютний курс і валютний паритет. Види валют.

Законодавством України дається таке визначення поняттю “валюта” – це
такі валютні цінності, по відношенню до яких валютним законодавством
країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при
перетині її корду. У перекладі з італійського валюта – цінність,
вартість. Це грошові знаки іноземних держав, а також кредитні та
платіжні документи в іноземних грошових одиницях, що застосовуються в
міжнародних розрахунках. До іноземної валюти також належать кошти у
грошових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до
банківських установ за межами України, та міжнародні розрахункові
одиниці.

Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової валюти
однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни. Він є
об’єктивним економічним показником, якій відображає тенденції
внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи
зовнішньоекономічних відносин. На нього покладене виконання певних
функцій: *сприяння інтернаціоналізацїї грошових відносин; *сприяння
об’єднанню та стабільному розвитку фінансових ринків; *порівння рівнів
та структури цін, а також результатів виробничої діяльності в окремих
країнах; *порівняння національної та інтернаціональної вартості на
національних та світових ринках; *перерозподіл національного продукту
між окремими країнами; *інтернаціоналізація господарських зв’язків…

Види: і.форма конвертованості: *вільно конвертовані( не існує ніяких
обмежень на поточні операцїї ($, DM)); *частково конвертовані (існують
валютні обмеження на певні валютні операції або тільки для нерезидентів
(більшість валют західноєвропейських країн); *неконвертовані ( повінстю
зберігаються валютні обмеження на всі валютні операції). 2.режим:
*фіксований (передбачає наявність певного зареєстрованого паритету, який
підтримують органи державного валютного контролю); *плаваючий;
*змішаний.

Основою визначення та порівняння валютних курсів є співвідношення
купівельної спроможності окремих іноземних валют. Під купівельною
спроможністю розуміється вартість певного набору товарів та послуг, які
можна придбати за відповідну грошову одиницю у порівнянні з базовим
періодом. Співвідношення купівельної спроможності окремих валют до
певної групи товарів та послуг у двох країнах

Валютний ринок, його функції та структура.

Одним із найсуттєвіших елементів міжнародних валютних відносин є
світовий валютний ринок. Валютний ринок — це: і) підсистема валютних
відносин у процесі операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних
документів в іноземних валютах; 2) інституціо-нальний. механізм
(сукупність установ і організацій — банки, валютні біржі, інші фінансові
інститути), що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Валютний ринок як економічна категорія — це система стійких економічних
та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі-продажу
іноземних валют та платіжних документів в іноземних валютах. На
валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо
зовнішньоторговельних розрахунків, туризму, міграції капіталів, робочої
сили тощо, які передбачають використання іноземної валюти покупцями,
продавцями, посередниками, банківськими установами та фірмами. Існує
чотири групи суб’єктів валютного ринку: • державні установи, основне
місце серед яких займають центральні банки та казначейства окремих
країн; • юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах
зовнішньоекономічної діяльності;• комерційні банківські установи, які
забезпечують валютне обслуговування овнішніх зв’язків, особливо
брокерські контори; • валютні біржі та валютні відділи товарних та
фондових бірж. Основні суб’єкти валютного ринку — великі
транснаціональні банки.З практичної точки зору під валютним ринком
розуміють офіційні фінансові центри, в яких зосереджено здійснення
валютних операцій. Найбільшими міжнародними валютними ринками,
представленими сукупністю банків, бірж і фінансових компаній, є ринки
Лондона, Нью-Йорка, Токіо, Франк -фурта-на-Майні, Парижа, Сінгапура,
Цюриха, Гонконга.

Головними функціями валютного ринку є:• реалізація валютної політики
держави, спрямованої на забезпечення регулювання національної економіки
та розширення зовнішньоекономічних зв’язків;• сприяння поглибленню
міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі;• визначення і
формування попиту та пропозиції на іноземні валюти;• своєчасне
здійснення міжнародних розрахунків;• регулювання валютних курсів;•
хеджування валютних ризиків;• диверсифікація валютних резервів;•
одержання прибутку від операцій з валютою та валютними цінностями тощо.

Види:і. Регіональні ринки: *європейський (Лондон, Цюрих, Париж,
Франкфурт-на-Майні), *північноамериканський (Нью-Йорк), *азіатський
(Токіо, Сінгапур, Гонконг).2. Національні ринки, які забезпечують рух
валютних потоків у даній країні та обслуговують зв’язки з міжнародними
валютними центрами.3. Ринки за видами валютних операцій: *ф’ючерсні,
*опціон-ні, *форвардні, депозитні тощо.4.Спеціальні ринки: відсоткових
ставок на іноземні валюти, *конверсійних операцій, *окремих міжнародних
розрахункових одиниць.

Залежно від рівня організації валютного ринку розрізняють біржовий та
позабіржовий валютні ринки. Біржовий ринок представляють валютні біржі,
а позабіржовий, який ще називають міжбанківським, — банки, фінансові
установи, підприємства та організації.

Взаємовідносини національних економік з ТНК.

Діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних
фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки,
руйнує її, погіршує становище населення та є причиною інших негативних
явищ. Так, у Пуерто-Ріко шкода, заподіяна американськими ТНК цукровій
промисловості і рибальству у зв’язку з викидами відходів нафтохімічного
виробництва, набагато перевищує доходи від розвитку в цій країні
нафтохімії

1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН були схвалені Принципи щодо контролю
за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій. Розробляється
Кодекс поведінки ТНК, за більшістю положень якого між розвинутими
капіталістичними країнами і молодими державами вже досягнуто згоди.

Щодо регіонального рівня – 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні
інвестиції і багатонаціональні підприємства Керівні принципи для
багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають
імперативного обов’язкового характеру.

Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до
1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання
інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць;
сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і
змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій
Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток
торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу
в країнах регіону – Кодекс іноземних інвестицій, який містить
уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів,
зокрема і ТНК.

Таким чином, міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на
регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне
захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку.
Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового
міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове
регулювання діяльності ТНК. Уданому випадку йдеться про
міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального характеру.

У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають
прогресивний характер. До них, зокрема, належать такі: повага
суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність;
підпорядкування законам цих країн; врахування економічних цілей і
завдань політики, що проводиться в цих країнах; повага до
соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони
здійснюють свою діяльність; невтручання у внутрішні справи; відмова
займатися діяльністю політичного характеру; утримання від практики
корупції; дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової
практики, утримання від її застосування; дотримання положень, що
стосуються передачі технологій та охорони навколишнього середовища.

Види міжнародної міграції робочої сили та сучасні особливості
розвитку.=1

Международная миграция рабочей силы (ММРС)- это перемещение
трудоспособного населения между странами, вызванное причинами миграции
экономического характера. Все население делится на трудоспособное и
нетрудоспособное. Трудоспособное делится на экономически активное
(рабочая сила) и экономически неактивное. Рабочая сила по кол-ву
отработанного времени делится на занятых, безработных и частично
занятых.

Виды ММРС:

– постоянная; – временная;

– сезонная; – маятниковая.

ММРС обусловлена прежде всего:

– неравномерностью процесса накопления капитала;-
социально-экономическим развитием отдельных стран; – неодинаковыми
условиями труда; – наличием значительной армии безработных – другими
причинами.

Основные закономерности современных международных миграционных
процессов:

превалирование миграции рабочей силы (трудовая миграция);- увеличение
семейной миграции;- влияние демографических факторов; – расширение
масштабов и географии; – увеличение нелегальной иммиграции;

– увеличение доли высококвалифицированных специалистов;- образование
новых центров притяжениярабочейй силы _____Последствия международной
миграции рабочей силы для страны вывоза:

– снижение безработицы,

– повышение уровня квалификации рабочей силы в случае ее возвращения,

– замедление темпов научно-технического прогресса (утечка умов),

– приток валютных средств.

_____Последствия международной миграции рабочей силы для страны ввоза:

– дополнительный ресурс рабочей силы,

– повышение предложения рабочей силы и снижения ее цены,

– обеспечение социально-непривлекательных рабочих мест,

– повышение НТП в случае притока умов,

– возможная социальная напряженность.

Види міжнародної торгівлі.

Для сучасної міжн торгівлі є характерною різноманітність її видів:

специфіка обєкту торгівлі:

торгівля товарами ( сировинними, паливними, продовольчими,
напівфабрикатами, готовими виробами які включають: виробничого
призначення, широкого вжитку, машинами і устаткування)

торгівля послугами ( фрахт, транспорт, міжн туризм, інші які включають
фінансові (банківські, страхові, орендні), посередницькі (біржові),
інтелектуальні (ліцензійні, ноу-хау, інжинірінгові), реклама, ярмарки та
ін.

специфіка взаємодії субєктів

традиційна торгівля (субєкти повязані виключно торговою угодою)

торгівля у межах кооперації (конкретним торговим угодам передують
договори з наук-тех, комерційної кооперації)

зустрічна торгівля ( реаліз-ся ті чи інші операції на компенсаційній
основі)

специфіка регулювання

3.1звичайна торгівля

3.2дискриміеаційна торгівля

3.3преференційна торгівля

В сучасних умовах осбливої уваги потребує зустрічна торгівля. Виділяють
декілька аспектів зустрічної торгівлі:

фінансовий (коли карїна – імпортер немає вільноконвертованої валюти або
не хоче її витрачати)

маркетинговий (коли компенсаційні операції виступають як специфічний
спосіб виходу на зарубіжний ринок, особливо в умовах високої
конкуренції.)

технологічний (як можливість доступу країни-імпортера до нових
технологій)

соціальний (коли зустрічна торгівля зменшує безробіття, створює нові
робочі місця тощо)

Питома вага компенсаційних операцій становить10-20% у загальних обсягах
світової торгівлі. Зустрічна торгівля превалює у обміні високими
технологіями тощо. Якщо до останніх років домінувала зустрічна торгівля
північ-південь, захід-схід, то на сьогодні вона інтенсифікувалась у
відносинах північ-північ, захід-захід.

Експорт вивіз за кордон Товарів національного походження або значною
мірою перероблених в країні з метою їх продажу.

Імпорт ввезення іноземних товарів з метою їх використання на
внутрішньому ринку.

Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними в міжнародній
торгівлі.

Види, типи і форми міжнародного бізнесу.

Міжнародний бізнес включає будь-які транзакції між фізичними та
юридичними особами за межами національних кордонів. У відносно
систематизованому вигляді міжнародинй бізнес з’явився 5 ст. до н.е.

Створення перших міжнародних фірм створюються під час промислової
революції в Європі. В ті часи велика кількість компаній почала
відкривати філіали за кордоном.

Термін ТНК традиційно означає фірму, що має філіали в двох аьо більше
країнах. Інші дослідники вважають, що для ТНК потрібна наявність
виробничих потужностей щонайменше в 6 країнах.

ЮНКТАД визначає ТНК як підприємтво, яке об’єднує юридичних осіб
будь-яких правових форм і видів діяльності в двох або більше країнах,
яке проводить спільну політику і стратегію.

Виділяють три основних критерії ТНК:

структурний критерій – присутність в декількох країнах, а також різне
громадянство управлінського персоналу.

Критерій результативності – в залежності від питомої ваги активів,
цінних паперів, доходів за кордоном.

Поведінковий критерій – менеджмент ТНК повинен думати інтернаціонально.
Тобто потрібно розглядати весь світ як сферу своїх ділових інтересів.

Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії.
Глобальні компанії використовують стратегію стандартизації виробництва і
активної економії на масштабах виробництва. Багатонаціональні компанії
відрізняються більшою диференціацією продуктів з метою повного
врахування специфічних маркетингових факторів країн та регіонів.

На сьогодні за даними ООН нараховується близько 10000 ТНК. На 600
лідуючих ТНК рпипадає більше чверті світового виробництва товарів. ТНК є
найбільшими експортерами капіталу. На їх долю припадає дві третини
прямих закордонних інвестицій. В останні роки ТНК значно розширили свою
діяльність в сфері послуг.

ТНК справляють дуже потужний вплив на укономіку країн що розвиваються.
Інвестиції ТНК в багатьох випадках позитивно вплинули на структурну
перебудову економіки цих країн, її диверсифікацію, підвищили їх рівень
життя. Проте монополістичний характер діяльності ТНК ставить країни в
залежність.

Ще однією тенденцією стало посилення ТНК, що з’явилися в країнах
третього світу.

Гголовною конкурентною перевагою ТНК є можливість швидкого випуску
великої кількості продукції, високий ступінь адаптивності до специфічних
особливостей національних ринків.

Вільні економічні зони в Україні (назвати). Характеристика проблем
розвитку ВЕЗ в Україні. = 88, 141

За останні десятиріччя вільні економічні зони отримали широке
розповсюдження в світовій економіці. В даний час існує більше 4 тис СЕЗ
всіх видів, через які проходить до 20% світового товарообороту, а
розвинена система офшорного бізнесу, основу якої складають офшорні зони,
забезпечує до половини міжнародного руху кап-лу.

Першою в Україні була Північно кримська експериментальна економічна зона
“Сиваш”(1995, діє до 2001). Не є класичною СЕЗ, а тільки має деякі її
елементи. Немає чітко сформованих цілей її заснування, не визначено її
функціональний тип та галузеву спеціалізацію, не встановлено чіткого
переліку пріоритетів. Встановлені пільги мають дуже обмежене коло дії і
полягають у зниженні тільки орендної плати за землю (до 15%). Її строк
дії та надмірна обережність при її утворенні спричинили надто скромні
результати її діяльності.

СЕЗ “Славутич” (1998, до 1 січня 2010), організована з метою створення
нових робочих місць для працівників ЧАЕС, що вивільняються у зв’язку з
закриттям станції. Передбачає звільнення від ввізного мита та ПДВ
імпорту сировини, матеріалів, устаткування та обладнання, що призначене
для використання на території СЕЗ (крім підакцизних товарів); від сплати
внесків до деяких держфондів (ЧАЕС, інноваційного, на обов’язкове соц
страхування на випадок безробіття), звільнення (зменшення) оподаткування
прибутку для під-в, що відповідають певним вимогам.

СЕЗ “Донецьк” та “Азов” (строком на 60 років). Введено також спеціальний
режим інвестиційної діяльності строком на 30 років на територіях
представлених 17 містами Донецької обл. Передбачає звільнення від сплати
ввізного мита та ПДВ товарів ввезених з-за меж митної території Укр. для
використання в межах СЕЗ; прибуток платників податків оподатковується за
ставкою 20% незалежно від форми власності; звільняється від
оподаткування репатріація нерезидентами доходів походженням з території
зони; суб’єкти підприємницької д-сті звільняються від сплати внесків до
Держ інноваційного фонду. По суті, прикриваючись ідеями СЕЗ, в дОнецьку
знижено на 1/3 податковий тиск на діючі підприємства, чого однозначно
недостатньо для ефективної економічної д-сті СЕЗ.

СЕЗ “Закарпаття” та “Полісся” створюють враження, що СЕЗ в Україні
покликані вирішувати тільки соціальні питання.

Недоліки створення СЕЗ в Україні:

Укази Президента щодо СЕЗ містять рішення про заснування СЕЗ і у
доручають відповідним органам розробити пакет необхідних
нормативно-правових актів, у тому числі і техніко-економічне
обґрунтування. Тобто рішення приймається з мотивів швидкого радикального
поліпшення соц-екон або екологічної ситуації, а розрахунки його
фінансово-економічної ефективності відходять на другий план.

створюється багато СЕЗ (і в тому числі – кілька зон одного типу), які
охоплюють значну територію і велику кількість суб’єктів підприємництва,
але не мають відпрацьованої нормативно-правової бази.

у створених СЕЗ основна увага приділяється наданню податкових пільг, а
не створенню соціально-економічної перспективи. Податкові пільги можуть
зацікавити місцевих підприємців, але майже однозначно не є дуже
важливими для великого міжнародного інвестора.

ГАТТ/ СОТ. Їх роль у розвитку міжнародної торгівлі.= 111

20 жовтня 1947р представниками 20 держав вдалося розробити Генеральну
угоду з тарифів і торгівлі. Вона складається з 3 частин. ГАТТ виконує
функції: *впливає на державну зовнішньоекономічну політику шляхом
розробки правил міжнародної торгівлі, *є форумом для переговорів, які
сприяють лібералізації і передбачуваності торговельних відносин,
*організує врегулювання спорів. Основна мета є забезпечення стабільного
зростання і (ризику міжнародних торговельних відносин через: *ліквідацію
митних та інших торгівельних обмежень, * усунення всіх форм
дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя,
забезпечення повної зайнятості населення; *підвищення реальних доходів
і попиту, поліпшення використання сировини, зростання виробництва і
торговельного обміну.

Принципи ГАТТ:* принцип найбільшого сприяння, *захист за допомогою мита
(система захисту національного виробництва має будуватися тільки на
митних тарифах, а не на будь-яких інших комерційних чи адміністративних
заходах.)* забезпечення стабільної основи торгівлі (“заморожування”
рівня митних ставок, які для кожної країни визначені в тарифних
таблицях) *Заохочення справедливої конкуренції (однакові фіскальні
правила та інші регламентації для товарів національного виробництва та
імпортованих товарів; заборона демпінгу і дозвіл застосування
антидемпінгових заходів; можливість нейтралізації експортних премій або
субсидій за допомогою компенсаційних зборів; гармонізація методів
розрахунку митної вартості товарів; недискримінація постачальників
залежно від країни походження при здійсненні державних закупок)
*Усунення кількісних обмежень (контингентування імпорту) *Проведення
консультацій, примирення та врегулювання спорів * Визнання регіональних
торговельних угод — існування регіональних торговельних угруповань (зона
вільної торгівлі, митний союз) допускається як виняток за умови
дотримання певних вимог, оскільки регіональна інтеграція. ГАТТ
планувалась як частина Міжнародної торговельної організації, але угода з
МТО не була ратифікована, а ГАТТ всі роки діяла як тимчасовий орган. З
метою підвищення статусу міжнародних торговельних правил і забезпечення
відкритості торговельної системи Уругвайський раунд прийняв рішення, що
ГАТТ стає постійним органом, який займається загальною процедурою
міжнародної торгівлі товарами і послугами та правилами інтелектуальної
власності. Світова організація торгівлі втілюватиме в життя конкретні
домовленості останнього раунду переговорів. ВТО — це нова міжнародна
організаційна структура, яка заснована на ГАТТ, результатах попередніх
погоджень, а також домовленостях, досягнутих під час Уругвайського
раунду. Країни, що вступають до ВТО, визначаються як “члени”, а члени
ГАТТ тільки як “договірні сторони”, оскільки спочатку ГАТТ розглядалася
як договір між державами, а не як міжнародна організація. ВТО на відміну
від ГАТТ має статус юридичної особи. До членства у ВТО ставляться більші
вимоги, ніж до членства в ГАТТ. Вищим органом ВТО с конференція
міністрів, яка скликається щонайменше раз на два роки. У період між
конференціями керує генеральна рада. Обидва органи складаються з
представників усіх країн-членів. Крім цього, у структурі є: комісія з
оцінки торговельної політики, рада з товарної торгівлі, рада з торгівлі
послугами та рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної
власності. Конференція міністрів призначатиме генерального директора, що
буде головою секретаріату. На відміну від більшості міжнародних
організацій до системи ГАТТ-ВТО приєднуються, а не вступають. Це
зумовлено тим, що кожна країна приєднується власне до системи угод,
тобто бере на себе обов’язки їх виконувати, а організація, зі свого
боку, перевіряє здатність держави їх виконувати. Швидкість приєднання
країни до ГАТТ залежить від рівня відповідності національного
законодавства стандартам ГАТТ-ВТО.

Глобалізація як об’єктивна тенденція розвитку світової економіки.

Вперше про глобалізацію заговорили американці. Цей термін було вжито у
статті Т.Левітта, опублікованій у “Гарвард бізнес рев’ю” у 1983 р. він
позначив цим словом феномен злиття ринків окремих продуктів, що
виробляються великими мультинаціональними корпораціями (МНК).Ширшого
значення новий термін набув у Гарвардській школі бізнесу, і головним
популяризатором терміна став консультант цієї школи японець К.Оме, який
опублікував у 1990 р. книгу “Світ без кордонів”. Вважаючи, що світова
економіка віднині визначається взаємозалежністю трьох центрів “тріади”
(ЄС, США, Японія), він стверджував, що економічний націоналізм окремих
держав став безглуздим, у ролі ж сильних акторів на економічній сцені
виступають “глобальні форми”.

Глобалізація економічної діяльності розгортається на двох рівнях: мікро-
і макроекономічному. Як і будь-які інші процеси у ринковій економіці,
все найістотніше починає розвиватися і розвивається насамперед на рівні
самостійних господарюючих суб’єктів. Саме вони встановлюють виробничі,
торгові, науково-технічні, фінансові зв’язки із своїми зарубіжними
партнерами, створюють або купують компанії в інших країнах, формують
транснаціональні корпорації і банки, міжнародні альянси та синдикати.
Головною особливістю глобалізації на мікроекономічному рівні є
насамперед загальна стратегічна орієнтація компаній, глобальна за
характером – чи то орієнтація на ринки збуту у всьому світі, чи то на
такі ж джерела постачання, а також на розміщення виробництва у різних
країнах. Цей перелік основних економічних рушійних сил глобалізації на
мікрорівні відображає переважаючу послідовність у розвитку даного
процесу: збут – постачання – виробництво.

На макрорівні відображаються наслідки цього процесу, що викликають
відповідні реакції з боку держав. Головний (хоча і не єдиний і не
однонаправлений) зміст таких реакцій полягає у понятті “лібералізація”.
Глобалізація економічного життя вимагає його лібералізації, тобто
скорочення чи усунення обмежень на шляху міжнародної торгівлі, іноземних
інвестицій, міжнародних фінансових операцій. Саме це відбувається на
протязі останніх десятиліть.

На думку західних вчених, основою глобалізації економіки стала
інтернаціонаціоналізація не обміну, а виробництва, інституційною формою
якої виступають транснаціональні корпорації (ТНК); їх стрімкий розвиток
відбувається якраз в останні десятиріччя. Злиття, взаємні купівлі
реальних активів чи часток капіталу – характерна риса глобальної
стратегії. Глобальні ТНК все більш виразно виявляють тенденцію до
утворення великих груп, що об’єднують промислові, торгові і фінансові
компанії. Результатом глобальних стратегій стає формування інтегрованої
міжнародної торгово-індустріальної системи, у порівнянні з якою
національні території та держави іноді виступають як другорядні
величини. Справді, річні обсяги продаж деяких ТНК – величини одного
порядку у порівнянні з обсягами ВНП деяких країн.

Регіоналізація являє собою процес, аналогічний глобалізації, але
протилежний їй за напрямком. Його суть полягає у розвитку інтеграційних
процесів у межах окремих угрупувань країн.

Останні два десятиліття спостерігалося зростання інтеграційних процесів
у світі, розвиток тенденцій до спільного вирішення країнами своїх
господарських завдань. Ці тенденції привели до появи ще у першій
половині XX століття декількох десятків регіональних міжурядових та
неурядових організацій. У другій половині століття їх кількість стала
стрімко зростати і склала приблизно 3 тис. Разом з цим виникла і ціла
сукупність регіональних торгових угод. Так у другій половині XX століття
виник “новий регіоналізм”.

Важливим моментом у цьому питанні є вигоди від регіоналізації для країн,
що розвиваються. Адже вони переважно мають досить ліберальні торгові
режими. Тому існують побоювання, що регіоналізація може призвести через
використання регіональними блоками практики активного нетарифного
регулювання до порушення основ вільної торгівлі, які так важко
впроваджуються. Регіоналізація показала, що вона є більш млявою та менш
ефективною, ніж система багатосторонньої торгівлі. Це підтверджує той
факт, що ЄС вже більше 40 років йде до побудови спільного ринку. Другим
недоліком є те, що регіоналізація не спроможна принести більш вагомі
результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може
служити угода між Мексикою та США про захист авторських прав. Незважаючи
на факт підписання угоди, Мексика не змогла забезпечити адекватний
захист права на інтелектуальну власність, оскільки ця країна, що
розвивається, значно відстала від технологічного лідера світу.

Таким чином, регіоналізація, з одного боку, стимулює (у своїх межах)
процеси економічного зближення країн, але, з іншого боку, уповільнює
процеси глобалізації, посилюючи відокремленість економічних угрупувань
країн, а також суперечності та конкуренцію між ними.

Реальність полягає у тому, що глобалізація являє собою об’єктивне та
абсолютно невідворотне явище сучасності, яке можна уповільнити засобами
економічної політики (що і відбувається у ряді випадків), але не можна
зупинити або “відмінити”, оскільки це імперативна вимога сучасного
суспільства та науково-технічного прогресу.

Демпінг та його види. Антидемпінгові та компенсаційні мита.

Демпінг метод фінансової нетарифної торгової політики, що полягає в
просуванні товару на зовнішній ринок за рахунок зниження експортних цін
більш субнормально рівня цін, існуючого в цих країнах.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок ресурсів окремих фірм,
прагнучих заволодіти зовнішнім ринком своєї продукції, так і за рахунок
державних субсидій експортерам. У комерційній практиці демпінг може
набувати одну з наступних форм:

• Спорадичний демпінг епізодичний продаж зайвих запасів товарів на
зовнішній ринок по занижених цінах. Відбувається тоді, коли внутрішні
обсяги виробництва товару перевищують місткість внутрішнього ринку і
перед компанією встає дилема або взагалі не використати частину
виробничих можливостей і не виробляти товар, або виробити товар і
продати його по більш низькій, ніж внутрішня, ціні на зовнішній ринок.

• Навмисний демпінг тимчасове умисне зниження експортних цін з метою
витіснення конкурентів з ринку і подальшого встановлення монопольних
цін. На практиці це може означати експорт товарів по цінах нижче за ціни
свого внутрішнього ринку або навіть нижче за витрати виробництва.

• Постійний демпінг постійний експорт товарів по ціні нижче
справедливої.

• Зворотний демпінг завищення цін на експорт в порівнянні з цінами
продажу тих же товарів на внутрішньому ринку.

• Взаємний демпінг зустрічна торгівля двох країн одним і тим же
товаром по занижених цінах.

У основі демпінгу звичайно лежить ринкова ситуація, при якій
еластичність попиту по ціні на внутрішньому ринку нижче, ніж на
зовнішньому. Це дозволяє фірмам, що мають відносно монопольне положення
на внутрішньому ринку, продавати свої товари по більш високих цінах, ніж
на зовнішньому ринку, де попит більш еластичний по ціні і де конкуренція
вище. Необхідними умовами для здійснення демпінгу є:

відмінності в еластичності попиту на товар в різних країнах – попит
всередині країни повинен бути менш еластичним по ціні, ніж попит
закордоном;

ситуація недосконалої конкуренції, яка дозволяла б виробнику
встановлювати і диктувати ціни;

сегментованість ринку, тобто здатність виробника відгородити внутрішній
ринок, де він продає товар по високих цінах, від зовнішнього ринку, де
він це робить по більш низьких цінах..

Демпінг заборонений як міжнародними правилами в рамках ВТО, так і
національними антидемпінговими законами багатьох країн. Для захисту від
навмисного демпінгу країни використовують антидемпінгове мито.

Антидемпінгове мито тимчасовий збір в розмірі різниці між цінами
продажу товару на внутрішньому і зовнішньому ринках, що вводиться
імпортуючою країною з метою нейтралізації негативних наслідків нечесної
цінової конкуренції на основі демпінгу.

Ставку антидемпінгового мита звичайно визначають одним з наступних
способів:

• Як різницю в ціні, по якій товар реально продається на ринку
експортуючої країни і на ринку що імпортує.

• Як різницю в ціні, по якій товар повинен був би продаватися на ринку
експортуючої країни, і ціни, по якій він реально продається на ринку
імпортуючої країни. Потенційна ціна продажу товару на ринку експортера
встановлюється на базі суми витрат виробництва, загальних витрат,
прибутку на продаж на внутрішньому ринку і вартості упаковки і
транспортування товару в імпортуючу країну

Джерела зовнішнього фінансування національних економік та їх порівняльна
характеристика..

Прямі інвестиції- це вкладення капіталу з метою отримання
підприємницького прибутку та контролю інвестора над об?єктом
інвестування. Прямими є як самі інвестиції, таак і реінвестиції.
Перевага полягає в тому, що інвестор зацікавлений у розвитку
виробництва. Недолік може бути в тому, що часто виникають проблеми
стосовно національного несприйняття іноземної власності.

Портфнльні інвестиції- вкладення капіталу, як правило в цінні папери з
метою отримання дивідендів, доходу, без отримання контролю. Перевага
полягає в тому, що інвестор надає кошти не цікавлячись участю в
управлінні. Обмеження полягає в тому, що інвестор швидше зацікавлений у
високій поточній доходності цінних паперів, ніж у створенні умов для
ефективного розвитку у майбутньому. Часто джереда обмежені і досить
нестабільні через відносно спекулятивний характер.

Крелити міжнародних фінансових організацій- вирізняються відносно
щедрими умовами оплати за користування коштами (в порівнянні з відкритим
ринком). Вони хоча і невеликі за обсягом, але свідчать пор певну
стабільність і запорукою того, що приватний інвестор може прийти в
країну. Великим недоліком є те, що надаючи кредити, міжнародні
організації часто ставлять додаткові умови стосовно провадження політики
держави, що часто не відповідає національним інтересам країни і
довгостроковому періоді може підірвати основи розвитку. Так вважається,
що осоновна місія МВФ полягає у відкритті ринків країн, що розвиваються
для його основних акціонерів.

Запозичення на міжнародних фінансових ринках- позитивний метод в тому
плані, що є неінфляційним, не викликає ефекту витіснення інвестицій на
внутрішньому ринку (принаймі теоретично), дозволяє мобілізувати досить
значні кошти приватних інвесторів. Недоліком є те, що в цьому разі
доводиться “дружити” з міжнародними фінансовими установами з усіма
відповідними наслідками (без такої дружби приватні інвестори не
профінансують, бо вважатимуть надто ризикованим). Ще одним недоліком є
велика нестабільність цих грошових коштів. Вони носять переважно
спекулятивний характер, а тому в разі критичної ситуації на ринку можуть
негативно вплинути на економіку країни через раптовий та масовий відтік.
Ще один недолік це те, що в період відносної стабільності доводиться
встановлювати досить високу (а у випадку України і просто астрономічну
за європейськими мірками) відсоткову ставку, при цьому в разі паніки ця
ставка може підніматись на недосяжні за нормальних умов висоти (не
просто у кілька разів, а у кілька десятків разів часто). Але навіть такі
заходи вже не взмозі зупинити відтік, в таких ситуаціях спекулянти
практично не реагують на %.

Офіційна допомога розвитку-гранти, займи, технічна допомога. Перевага в
її безоплатності або низькій дуже вартості. Недолік у незначних обсягах,
а також у тому, що кошти в таких випадках переважно витрачаються на
товари та послуги, походженням з країни донора, і реальна вартість
наданої допомоги суттєво нижча від заявлених (в реальному виразі), але
дареному коню…

Еволюція світової валютної системи. = 25

Валютна с-ма (ВС) – форма організації і регулювання валютних відносин,
закріплена нац чи міжнародним законодавством. Вирізняють нац, міжнародну
регіональну і світову ВС (,,СВС)

Сучасна СВС виникла не зразу, а пройшла в своєму розвиткові ряд етапів:
*С-ма золотого стандарту (Паризька) (1870-1914, 1925-1931)*С-ма
золотовалютного стандарту (Генуезька) (між І та ІІ св в)*Бреттон-Вудська
(1944-1971, офіційно до 1976) *Ямайська (1976-до тепер)

Перші 2 часто об’єднують в с-му золотого стандарту: кожна національна
грошова одиниця мала певний золотий (Au) вміст, тобто була забезпечена
певною фіксованою ваговою кількістю Au. Курс НВ визначався на основі Au
паритету. (Так, якщо золотий вміст англійського фунта стерлінга складав
1/4 унції золота, а долара США — 1/20, то це значить, що 1 фунт стерлінг
= 5 доларам США). Існував порядок вільного продажу та купівлі Au. Банки
були зобов’язані обмінювати паперові гроші на відповідну кількість Au.
Позитивне: досить жорстка, але раціональна с-ма, що забезпечувало фін
стабільність нац е-к, не дозволяла д-вам фінансувати свої витрати шляхом
емісії та інфляції, обмежувала вал спекуляції. Недоліки: її могла
використовувати тільки д-ва, що мала Au запаси в якості офіційних
резервів; д-ви не могли проводити незалежну грош і вал політику; не
забезпечувала зростаючого торговельного оборту.

Бреттон-Вудська ВС: Базою цієї системи був золотовалютний стандарт на
основі золота і двох валют – долара США і фунта стерлінгів (ці валюти
розглядалися як еквіваленти Au і могли бути офіц. резервами). Проте, на
практиці, під тиском США утворився золотодоларовий стандарт. Залишались
фіксовані паритети і гарантія обміну валюти на Au (на практиці тільки
через долар, бо USD був єдиною валютою, що зберігала зовн
конвертованість у Au). Було заборонено вільно купляти і продавати Au
(можна тільки на рівні ЦБ). Режим фіксованих вал. Курсів (могли
коливатися в межах 1%). Створено орган міждержавного вал рег-ня – МВФ та
МБРР (зараз СБ), який повинен був слідкувати за нормальним
функціонуванням світової валютної системи. В кінці 60 у зв’язку із
зростанням фін потоків непов’язаних з реальними потоками, відпливом
кап-лу зі США та перевищенням маси USD над Au запасами США, США
розірвала зв’язки USD з AU, а в 1971 встановила плаваючий ВК. Після
наради в Кінгстоні (Ямайка) в 1976 р. організовано Ямайська ВС. Введено
стандарт СДР (мав стати осн. резервом), курс якого визначається на
основі валютного кошика (к-сть валют, що до нього входять змінювалася
кілька разів і зараз складає 5:$, DM, ?, Y, французький франк).
Проголошено повну демонетизацію Au у сфері вал відносин. Припинено
конвертованість вал в Au. Розширено повноваження МВФ. Дозволено як
фіксовані так і плаваючі курси. Зруйновано держ та міждерж контроль над
ринками Au.

Економічна природа, суттєві ознаки і систематизація спільних
підприємств.

Мотивами входження на зарубіжний ринок є зниження капітальних витрат та
зниження ризику при створенні нових потужностей; придбання джерел
сировини або нової виробничої бази; розширення діючих виробничих
потужностей; реалізація переваг нижчої вартості чинників в/ва;
можливість уникнення циклічності або сезонної нестабільності в/ва;
пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;
підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових кеналів
торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок;
вивчення потреб; набуття управлінського досвіду на нових ринках;
пристосування до країни що приймає.

Очевидною є виробничо-економічна та маркетингова мотивація партнерів.
Не слід ігнорувати й інші, як правило, не декларовані та рідко
досліджувані мотиви – пропагандистські та престижні, характерні як для
діяльності за кордоном великих корпорацій, так і для міжнародного
бізнесу в окремих сферах (туризм, сервіс тощо); персональні, коли СП
створюються засновниками однієї національності або на родинних засадах;
екологічні, коли розв”язується завданя виведення екологічно брудних
виробництв.

У свою чергу фірми країн, що розвиваються, при створенні СП орієнтуються
також на можливість доступу до нових технологій та передових методів
управління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі
торгових марок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Слід зазначити, що спільні підприємства використовуються не тільки дла
освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою виходу на ринки сусідніх
країн, або цілих регіонів світу.

Аналіз розвитку спільних підприємств потребує їх систематизації з
виділенням ознак з точки зору організації (спосіб, шлях, форма, місце
реєстрації); структури учасників (безпосередні учасники,
країни-учасники); вкладення у статутний фонд (зміст, якість, спосіб,
мета, структура, участь партнерів); а також сфер, видів та строку
діяльності.

Стратегічними альнсами називають угоди про співробітництво між фірмами,
що йдуть далі за звичні торгівельні операції, але не доходять до злиття
фірм. Альянс підрозуміває проведення спільних досліджень, обмін
технологіями, спільне використання виробничих можливостей, просування на
ринок продукції один одного або об”єднання зусиль у в/ві компонентів або
зборці кінцевої продукції. Стратегічні альянси являються для фірм
однієї і тієї ж галузі, але розташованих в різних країнах, засобом
конкурентної боротьби на світовому ринку при збереженні їх незалежності.

Економічне середовище МЕВ та його особливості.

Оскільки МЕВ є підсистемою ек. с-ми, то найважлив. елементом серед-ща
МЕВ є їх ек. серед-ще. До пок-ків ек. потенціалу країни відносять:

ефективність використання прир. ресурсів;

стан наук. досліджень;

демограф. ситуація, наявність кваліфік. кадрів;

фін.-кредитна с-ма країни;

рівень доходів і рівень спож-ня;

стан інтегрованості країни у світ. госп-во та інші.

Отже, складність вивчення та оцінки ек. серед-ща в першу чергу пов’язана
з тим, що нац. ек-ки різняться між собою за кільк і як. пок-ками.

Для оцінки відмінностей країн застосовують метод їх систематизації за
ознаками:

географічними;

організаційними;

економічними;

соц.-економічними.

Найбільш стабільною є систематизація країн за 1) ознакою: Європа, Азія,
Лат. Америка тощо.

За 2) ознакою країни систематизують в залежності від їх участі в МО. При
цьому МО поділяють:

за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

за складом учасників: універсальні, регіональні;

за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

До останнього часу за 4) ознакою країни поділяли на 3 групи: (кап.
країни; (соц. країни; (країни, що розвиваються з відповідною
орієнтацією. З 1994 р. універс-ним є поділ країн на наступні групи:
(розвинені країни з ринк. ек-кою (24 країни); (країни з перехідною
ек-кою; (країни, що розвиваються.

Багатоваріантність притаманна систематизації країн за 3) ознакою.

стр-ра госп-ва: промислово-розвинені (Нідерланди); аграрні (Болг.,
Мальта); аграрно-промислові (Бразилія, Аргентина); пром.-аграрні
(Греція, Укр.);

рівень ек. розвитку: розвинені; ті, що розвиваються;

ступінь розвиненості ринк. відносин: з розвин. ринк. ек-кою; з ринк.
ек-кою; з централіз. план-ням;

рівень самоорганізації ек-ки: зрілі ек-ки; уразливі ек-ки.

Важливим критерієм є поділ країн за рівнем ВВП на душу нас-ня:

доход на душу нас-ня понад $9 тис. (за даними 1996 р.) – країни Зах.
Євр., США, Канада, Японія, ОАЕ, країни Перської затоки;

$750-$8999 – Греція, Венесуела, Бразилія, постсоц. країни;

( $750 – понад 60 держав (країни Лат. Америки, африк., азіат. країни).

Ще одним важливим критерієм є показники зовн. заборгованості. Виділяють:

– країни з бездефіцитними ек-ками;

– країни з низьк. рівнем заборг-сті;

– країни з вис. рівнем заборг-сті.

Важливим також є поділ країн за інш. ек. критеріями. Зокрема, виділяють
так звані країни-експортери нафти (коли експорт нафти становить (50%
заг. експорту країни).

За рівнем і х-ром зовн.-ек. зв’язків країни поділяються на країни з
відкритою і закритою ек-кою.

Економічний союз як форма міжнародної економічної інтеграції.

экономический союз — это такое интеграционное объединение, которое
включает функции предыдущих и предполагает гармонизацию экономической
политики:

а) налоговой;

б) инвестиционной;

в) аграрной;

г) социально-экономической;

д) валютной;

Елементи і характеристика соціально-культурного середовища МЕВ.

Соц.-культурне серед-ще займає особливе, специф. місце у розвитку
міжнар. ек-ки.

Узагальнено соц.-культ. серед-ще можна звести до ф-рів, що випливають з
поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та
соц-ної поведінок, бо людська поведінка формується саме під впливом
фізіологічних і соц-них засад.

Фізіолог. поведінка людини-це внутрішньоприродна її поведінка, яка
спонукається нейрофізіологічними особл-стями чуттєвих органів, тобто
причинно зумовляється особл-стю її відчуттів. Основу фізіолог. людської
поведінки складають відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру,
світла і його відтінків, спектру кольорів, дотику, холоду чи тепла.
Переваги тих чи інших чуттєвих особл-стей у великих группах людей
(нас-ня регіону, нації, народності) зумовлюють виникнення певних нужд і
потреб цих людей, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому
випадку відбивається на їхніх зовнішньоек. відносинах.

Соц-на поведінка людини-це поведінка індивідума, яка причинно зумовлена
його х-ром, що склався під впливом його соц. статусу протягом певного
проміжку часу. Соц. поведінка людини залежить від таких осн. соц. засад,
як стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, нац-сть (задані
хар-тики); професія, ідеологія, релігія (набуті хар-тики). Поєднання
таких засад у різні комбінації породжує різноманітність соц. статусів
людей і їхніх запитів.

Поєднання фізіолог. і соц. засад породжує такі похідні хар-тики людської
поведінки, як політ. орієнтація, вегетаріанство, патріотизм та інше, що
також справляє вплив на МЕВ.

Основними хар-тиками соц.-культ. серед-ща є:

1.Розвиток форм мотивації до праці. Чим розвиненіша країна, тим більше
прогресивних видів заохочення до праці там використовують, тим краще там
труд. законод-во. Це набирає великої значущості в ЗЕД, з одного боку, і
приваблює висококваліфік. труд. ресурси, з іншого боку.

2. Ще однією важливою хар-тикою соц.-культ. серед-ща є мовні (вербальні)
та немовні (колір, дистанція, час, імідж) комунікації.

3. Окремо слід виділити ще такий елемент соц.-культ. серед-ща, як
морально-етичні норми поведінки людини. (Напр., тепер бізнесмен чи
велика ТНК повинні бути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть
надовго закріпитися на світ. ринку.)

4. Помітний вплив на МЕВ здійснює культура (пануюча в сусп-ві с-ма
моральних цінностей, звичаїв, традицій, що розділяються усіма або
абсолютною більшістю сусп-ва), а також

5. менталітет і особл-сті уподобань суб’єктів МЕВ, від урахування яких
досить часто залежить підписання ділового контракту чи виконання якихось
спільних програм.

Етапи еволюції міжнародної валютної системи. = 20.

Международная (региональная) валютная система — это договорно-правовая
форма организации валютных отношений между группой стран (Европейская ВС
начала действовать в 1979 г.).

Основные функции М(Р)ВС (на примере Европейской ВС):

1. Формирование и использование международной денежной единицы — ЭКЮ.

2. Разработка и закрепление мер по регулированию валютных отношений в
интеграционном объединении.

3. Поддержание взаимосвязей НВС и МВС.

4. Согласование режима регулирования валютных курсов.

Основные органы М(Р)ВС:

1) международные валютные фонды;

2) международные кредитно-расчетные учреждения (европейский банк
реконструкции и развития (ЕБРР)).

Етапи й особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній Америці.
Мета, склад і специфіка взаємовідносин у НАФТА.

Для північної Америки тривалий час був характерний розвиток економічних
зв’язків переважно на корпоративному рівні, в результаті чого на початку
80-х років почав формуватися регіональний американсько-канадський
господарський комплекс. Посилення міждержавної економічної взаємодії
зумовило створення 1988 року зони вільної торгівлі “США-Канада”.Мета:
•усунути тарифи у взаємній торгівлі двох країн в десятирічний період. •
зняти національні преференції на всі урядові контракти вартістю понад
25.000 доларів, •заборонити обмеження у взаємній торгівлі паливом та
енергією, за винятком тих, що пов’зані з національною безпекою і
запобіганням виснажені я енергетичних ресурсів, •усунути тарифні і
лібералізувати нетарифні бар’єри у взаємній торгівлі
сільськогосподарською продукцією , •увести національні режими для
взаємного інвестування;• створити спільну Комісію для координації дій,
спрямованих на реалізацію угод.1993 року було створено нове інтеграційне
угруповання за участю США, Канади, Мексики – Північноамериканська угода
про вільну торгівлю (НАФТА). Формується торговельний блок, що об’єднує
країни. Відповідними угодами в рамках НАФТА, зокрема, передбачається: •
істотно пом’якшити тарифне регулювання. Протягом 5 років від мита
вивільниться 65% американського промислового і сільськогосподарського
експорту до Мексики, а також 70% мексиканського експорту до США (одразу
після ратифікації угоди); • скоротити наполовину податки на імпорт в
Мексику автомобілів і запасних частин до них негайно після ратифікації
відповідної угоди, а через 5 років 75% цієї торгівлі зробити
безтарифною; • забезпечити вільний допуск американських компаній на
мексиканський ринок телекомунікацій (що оцінюється в 6 млрд.дол.США) до
1995р.; • терміново відмінити тарифи на текстильні товари на суму 250
млн. дол, • терміново відмінити ліцензії з боку Мексики на імпорт
сільськогосподарської продукції; • відкрити мексиканський фінансовий
ринок для партнерів за НАФТА до 2000 р.; • забезпечити активну
діяльність американських компаній на Мексиканському страховому
ринку (оцінюється в 3,5 млрд.дол. США); • лібералізувати взаємне
інвестування, зокрема зняти обмеження з боку Мексики на такі дії
американських фірм, що експортують з Мексики, коли ці фірми отримують
право на інвестиції в її економіку; • відкрити мексиканську транспортну
мережу для американських фірм у два етапи (1995 та 1999 роки. США
використовують механізми НАФТА для інтенсифікації дій на перспективних
ринках Південної Америки. Водночас НАФТА може і негативно вплинути на
економіку США, коли ліквідація обмежень підштовхне процес масового
перебазування американських виробництв до Мексики із значно дешевшою
робочою силою. Сучасні американсько-західноєвропейські економічні
взаємовідносини розвиваються в умовах, коли ринки ЄС більш значущі для
економіки США, ніж японський, канадський та інші ринки. Так, сукупна
вартість експорту і продажу дочірніх підприємств США в ЄС оцінюється в
600 млрд. дол., що втричі перевищує аналогічний показник у Канаді і в
чотири рази – в Японії. Крім цього, значення ринків ЄС для підприємців
та інвесторів США вище, ніж американського для ЄС. Водночас країни ЄС
залежать від американського ринку меншою мірою, ніж Японія і Канада. У
Цьому контексті поглиблення європейської інтеграції може мати для
економіки США як позитивні, так і негативні наслідки.

Зустрічна торгівля і її особливості.

Зустрічна (компенсаційна) торгівля – торгівля, при здійсненні якої в
документах (угодах або контрактах) фіксуються тверді зобов’язання
експортерів і імпортерів зробити повний або частково збалансований обмін
товарами. У останньому випадку різниця у вартості покривається грошовими
платежами.

Однієї з особливостей зустрічної торгівлі є розширення практики
зустрічної закупівлі експортерами товарів, які не можуть бути ними
використані у власному виробництві, а зазделегідь призначаються для
подальшого продажу на зовнішньому або внутрішньому ринку.

Експерти ООН виділяють три основних різновиди міжнародних зустрічних
операцій:

* бартерні операції

* торгові компенсаційні операції

* промислові компенсаційні операції .

Під промисловою компенсаційною операцією розуміється операція, в якій
одна сторона здійснює поставку (часто погоджуючи також необхідне
фінансування) другій стороні товарів, послуг і/або технології, яка
використовується останньою для створення нових виробничих потужностей. У
торговій компенсаційній операції, як правило, відсутні подібні
взаємовідносини між взаємними конкретними діями обох сторін.

Фахівці Організації економічної співпраці і розвитку (ОЭСР) поділяють
всі міжнародні зустрічні операції на дві категорії:

• торгова компенсація;

• промислова компенсація.

Під торговою компенсацією розуміється одна операція на невелику або
помірну суму, включаючи обмін надто різнорідними товарами, які звичайно
органічно не пов’язані між собою.

Під промисловою компенсацією розуміються такі операції, які охоплюють
продаж пов’язаних між собою товарів на більш велику суму, звичайно
відповідну вартості комплектного промислового обладнання або готових
підприємств.

І.Н. Герчикова вважає, що при класифікації міжнародних зустрічних
операцій потрібно вийти з організаційно-правової основи таких операцій і
принципу компенсації. При такому підході виділяється три вигляду
міжнародних зустрічних операцій :

• товарообмінні і компенсаційні операції на безвалютной основі;

• компенсаційні операції на комерційній основі;

• компенсаційні операції на основі угод про виробничу співпрацю.

Ці три основних вигляду операцій відрізняються великою різноманітністю з
точки зору їх цілей і характеру, термінів виконання, механізму
розрахунків, порядку здійснення.

/. Операції на основі натурального обміну – бартер . Бартерні операції
– представляють собою безвалютний, але оцінений обмін товарами. Вартісна
оцінка товарів здійснюється для забезпечення еквівалентності обміну. Для
цих операцій характерні наявність контракту,

2. Комерційні операції, що передбачають участь продавця в реалізації
товарів. Має два різновиди:

• безпосередня закупівля товарів для внутрішньофірмового використання
або для перепродажу третій стороні;

* сприяння експортера в знаходженні покупця товарів імпортера.

Принципова відмінність полягає в тому, що при ній гроші
використовуються як міра вартості і засіб платежу.

Існує безліч різновидів операцій цієї групи, наприклад:

компенсаційні операції. Продавець погоджується отримати оплату частково
або повністю у вигляді постачання яких-небудь товарів покупця.

зустрічна закупівля (зустрічне постачання). Експортер зобов’язується
закупити або влаштувати закупівлю третьою стороною товарів імпортера на
певну суму.

викуп застарілої продукції, т. т. залік залишкової вартості товарів, що
викупляються по ціні нових.

3. Зустрічне постачання як складова частина промислової співпраці,
наприклад компенсаційне постачання . Експортер постачає обладнання на
умовах кредиту, причому оплата кредитів, що надаються повинна
проводитися після отримання виручки від зустрічного постачання
продукції.

До цієї групи можна також віднести:

операції з давальницькою сировиною, т.т. переробку іноземної сировини з
розрахунками за роботу початковою сировиною або продуктами переробки.

Інструменти стимулювання експорту.

Сьогодні існує два основних напрямки розширення експорту, які
застосовуються промислово розвинутими країнами.

Один із них – кредитування експорту у різних формах із метою розширення
збуту товарів. У цю групу засобів входять експортні кредити, державні
гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу
товарів за програмами допомоги іноземним державам..

Експортне кредитування може мати форму:

• субсидованих кредитів національним експортерам – кредитів, що
видаються державними банками під ставку процента нижче ринкової;

• державних кредитів іноземним імпортерам при обов’язковій умові
закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий;

• страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають
комерційні ризики (нездатність імпортера сплатити постачання) і
політичні ризики (несподівані дії уряду, що не дозволяють імпортеру
виконати свої зобов’язання перед експортером).

Експортні кредити бувають:

• короткостроковими на термін до 1 року, використовуються для
кредитування експорту споживчих товарів і сировини;

• середньостроковими на термін від 1 до 5 років, використовуються для
кредитування експорту машин і обладнання;

• довгостроковими на термін більше за 5 років, використовуються для
кредитування експорту інвестиційних товарів і великих проектів.

Другий напрямок у розвитку торгово-політичних засобів розширення
експорту – продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни,
встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у
підсумку – за демпінговими цінами.

Субсидування експорту – це форма державної політики, яка дозволяє
продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за більш
низькими цінами, які часто є нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді
навіть і від витрат виробництва. У 80-х роках застосування субсидій
промислово розвинутими країнами спричиняло гострі торгово-політичні
конфлікти.

Експортні премії також є одним із торгово-політичних засобів розширення
експорту. Експортні премії можуть бути у прямій чи непрямій формі.

Прямі експортні премії здійснюються шляхом надання експортерам прямих
разових субсидій при експорті товарів. Вони видаються з фондів
державного бюджету і дають змогу експортерам знижувати ціни товарів, що
вивозяться, і таким чином розширювати експорт.

Податкові пільги – це непрямі експортні премії, коли експортерам
надаються різноманітні фінансові пільги. Дуже часто це звільнення
компаній, які експортують товари, від оплати внутрішніх податків чи
надання податкових пільг. Одна з давно практикованих форм непрямих
експортних премій – це система звільнення від мита чи його повернення
компаніям, котрі застосовують імпортну сировину для виготовлення
експортних товарів (т.зв. умовно безмитний ввіз і повернення мита). Суть
цієї системи полягає в тому, що для розширення вивозу товарів
експортерам повертають мито при вивозі товарів, яке було сплачене за
ввіз імпортної сировини чи напівфабрикатів, використаних для
виготовлення цих товарів.

Ключові характеристики форм міжнародної економічної інтеграції.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як
відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити
як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у
кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна
інтеграція розглядалась нами як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес
інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними
суб’єктами -представниками різних держав. Розвиток процесів міжнародної
економічної інтеграції зумовлений такими факторами: • економічним
розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного
розподілу ресурсів; • закономірностями науково-технічного прогресу; •
тенденціями демографічного розвитку; • наявністю і необхідністю
розв’язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної,
використання Світового океану та космосу, економічного зростання та
народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); • різким скороченням
відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; •
ринковою “уніфікацією” економічного розвитку.

На мікро рівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.
Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні
або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну
систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку.
Горизонтальна інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном
товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.
Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у
різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
1) інтеграція “вниз” (на мікрорівні виникають ТНК); 2) виробнича
інтеграція “вгору” (наприклад, придбання сталеплавильною компанією
заводу, що виробляє металоконструкції); 3) невиробнича інтеграція
“вгору”, що включає сферу розподілу.

Основні форми міжнародної інтеграції на макрорівні є: *Зона
преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним
режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту
товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.
Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є
Преференційна система Британського Співтовариства (1932 р.), що
об’єднувала 48 держав. *У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий
торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх
тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими
прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона
вільної торгівлі “США-Канада” (1988 р.), Північноамериканська угода про
вільну торгівлю (НАФТА).” *Митний союз являє собою угоду двох або
декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та
встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі
(з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968 р.). *У рамках спільного
ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг,
капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних
взаємовідносин у цілому характерні тепер для Європейського Союзу.* В
економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва
доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної
політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова
одиниця. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд
з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Країни-учасниці ЄС (перелік, рік вступу). Коротка характеристика ЄС.

ЄС являє собою інтеграційне угруповання п’ятнадцяти
західноєвропейських країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії,
Іспанії, Нідерландів, Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії,
Греції, Австрії, Фінляндії, Швеції), які прагнуть до економічної та
політичної єдності, частково відмовляючись від своїх національних
суверенітетів.Початком західноєвропейської економічної інтеграції можна
вважати 1950 р., коли було запропоновано створити Європейську Федерацію,
що грунтується на економічному об’єднанні. Мета: передбачалась
інтеграція в гірничо-металургійних галузях, де традиційно велась жорстка
конкурентна боротьба. Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було
створено ФРН, Францією, Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом
1951 року (Паризька угода) і почало функціонувати з 1952 р. Римський
договір про створення ЄЕС і Євроатому був підписаний 1957 року і набрав
чинності з 1958р. Римським договором передбачалося ліквідувати всі
національні бар’єри на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталів та
робочої сили між країнами-учасницями і перейти до вироблення
спільної зовнішньоекономічної, сільськогосподарської і транспортної
політики. Інстутиційна структура ЄС: *Рада Європейських Співтовариств
(скликається двічі на рік у складі глав держав і урядів) як вищий
орган інтеграційного угруповання, наділений законодавчою владою;
*Комісія Європейських Співтовариств (складається з голови та 17 членів
комісії, які призначаються урядами країн-членів за встановленою квотою)
як постійний виконавчий орган; *Європарламент (складається з 518
депутатів, які обираються прямим загальним голасуванням громадян
країн-членів за встановленою квотою) як основний
консультативно-наглядовий орган; *Суд Європейських співтовариств
(складається з 13 суддів) як орган юридичного контролю, *Європейськое
політиче співтовариство, *Рада міністрів ЄС, *Економічна і соціальна
рада (консультативний орган), *Контрольна палата (складається з 12
чоловік). Злиття трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине
Європейське співтовариство відбулося 1967 року, 1968 року було утворено
митний союз країн ЄС Мета: • відміну митних податей і зняття кількісних
обмежень; • введення єдиного митного тарифу для інших країн; •
проведення єдиної зовнішньоторговельної та аграрної політики. З 1973 р.
діє угода про вільну торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами
Європейської асоціаці вільної торгівлі, з іншого. 1979 року завершується
процес створення Європейської Валютна Системи (ЄВС), вводиться в дію
ЕКЮ. Цілями: *зменшити коливання валютних курсів, *витіснити з
міжнародних розрахунків долар США,*стимулювати подальший розвиток
інтеграційних процесів через забезпечення передумов формування єдиного
валютного ринку ЄС. 1991 року підписується угода між ЄС і ЄАВТ про
створення Європейського Економічного Простору (ЄЕП). Цього ж року
приймається Маастріська угода, суть якої характеризує новий якісний етап
в еволюції ЄС. Передбачається створення економічного і валютного союзу
(ЄВС). Мета:* усунути ще діючі обмеження вільного руху капіталу в
Португалії та Греції. Країни ЄС орієнтуються на прийняття заходів щодо
стабілізації грошової системи і закріплення бюджетної дисципліни, хоча
проведення економічної, грошової і валютної політики залишається
прерогативою окремих країн; *створити Європейський валютний інститут,
який має готувати документи для проведення єдиної грошової та валютної
політики, * створити Європейський центральний банк в 1999р

Критерії вибору методу здійснення міжнародних операцій. Види міжнародних
торгів (тендерів) та порядок їх проведення.

Метод торгівлі це спосіб здійснення торгового обміну (торгової
операції, або торгової операції). У міжнародній торговій практиці
застосовуються два основних методи торгівлі:

прямий метод (здійснення операції безпосереднє між виробником і
споживачем);

непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки
скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику,
знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від
можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької
організації. Торгівля на пряму має цілеспрямований характер,
довгостроковість, усталеність. Цей метод також дозволяє постійно
знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них
реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на
увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому
випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно
зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є
більш ризикованою, що зумовлено економічними, політичними, правовими і
соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також
великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває
доцільно, використати посередників.

Більше за половину міжнародного товарного обміну здійснюється при
сприянні торгових посередників. Використання торгових фірм дає певні
переваги:

1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає значних коштів у організацію
збутової мережі на території країни-імпортера.

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов’язаних із
реалізацією товару пристосовуючись до вимог ринку.

3. Суттєвим є використання капіталу торгово-посередницьких фірм на
основі коротко- та довгострокового кредитування.

4. Накінець, ринки деяких товарів повністю монополізовані торговими
посередниками і не доступні для прямих контактів зі споживачами.

Торги – це змагальний спосіб купівлі та продажу товарів чи здавання
підрядів на виконання окремих робіт на певних умовах. Торги дозволяють
зосереджувати в одному місці велику кількістьсть постачальників чи
підрядчиків.

Оголошення про торги публікуються попередньо у пресі.

Фірми, які виявили бажання брати участь у торгах, звичайно спочатку
дають заставу в 1-3% від вартості очікуваної угоди. Держава звільняється
від застави.

Торги поділяються на публічні та негласні. У публічних торгах можуть
брати участь усі фірми, у т.ч. й іноземні. До участі у негласних торгах
залучається обмежена кількість найсолідніших фірм. Через їх
посередництво закуповуються складні машини, обладнання, будуються
різноманітні об’єкти.Є ще и одиничні торги, коли до угоди залучається
тільки одна фірма.

Торгові палати, консули, торгові радники, торгові центри інформують свої
країни про наступні торги.

Умови проведення торгів містяться у т.зв. тендері. Якщо торги потребують
певних послуг, то звичайно пропозиції подаються у письмовому вигляді й
оголошуються у день торгу. Запізнілі пропозиції не приймаються. Всі
пропозиції друкуються у пресі. Оференти є присутніми при оголошенні
їхніх пропозицій. Якщо кілька пропозицій однакові, то може бути
влаштований аукціон. Якщо і це не дає результату, то питання вирішує
жереб.Організатори торгів не зобов’язані вказувати причини відхилення
пропозицій.

Ліцензування і квотування як інструменти регулювання зовнішньої
торгівлі.

До нетарифних методів відносяться кількісні обмеження, інші нетарифні
методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори
і угоди. Кількісні обмеження включають в себе квотування і ліцензування.

Квоти – це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати
(експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти
бувають індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну
країну; груповими, що встановлюють об’єм ввезення (вивозу) в певну групу
країн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без
вказівки країн, на які це обмеження розповсюджується.

Ліцензії – це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу,
що видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які
представляють собою дозвіл на імпортні (експортні) операції з
визначеними товарами протягом всього терміну дії режиму ліцензування.
Крім того, бувають ліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб’єкту
підприємницької діяльності здійснення однієї імпортної (експортної)
операції по товару, що ліцензується.

Квоти і ліцензії обмежують самостійність підприємців відносно вибору
ринку і об’єму торгівлі.

Масштаби і специфіка діяльності ТНК.

Досягнення у інформаційних системах дають змогу ТНК максимально
убезпечити себе від впливу фінансового середовища. Створення глобальних
мереж відслідковування грошових потоків дають змогу регулювати поточну
дільність корпорації таким чином, щоб мінімізувати обсяг необхідних
запозичень та обсяг вільних коштів у різних підрозділах компанії. Отже
основним джерелом коштів у внутрішньофірмовий перерозподіл.

Місцеві ринки кредитів різко відрізняються один від одного в різних
країнах, але разом з тим є важливим джерелом фінансування ТНК.

Окремо слід виділити державне фінансування у країні базування. Держава
намагається створити для “своїх” ТНК кращі умови. Це пояснюється як тим,
що розвинені ТНК є основою конкурентоспроможності країни, так і чисто
індивідуальними інтересами через переплетення (іноді практичне повне
злиття) державного апарату та структур ТНК через механізми особистої
унії, корумпованість, цивілізаційні, національні та релігійні
особливості..

Багато корпорацій починають виставляти свої цінні папери на фондових
біржах різних країн для отримання капіталу. Проте тут дотримуються
обережності через можливість втрати контролю.

Фінансова функція охоплює: 1. Мобілізацію коштів для оперативних потреб
та розширення діяльності. 2. Управління оборотним капіталом. 3.
Фінансові аспекти рішень про інвестиції в інші країни.

Основним джерелом коштів для ТНК є внутрішньофірмові позики, позики
головної компанії своїм філіям, дивіденди, роялті, купівля-продаж
товарно-матеріальних запасів, потоки акцій від головної компанії до
філій.

Глобальне управління грошовими коштами ускладнюється державними
обмеженнями на переміщення фінансових коштів, неспівпадіння темпів
інфляції та коливань валютних курсів. Управління валютними ризиками
пов’язано з визначенням рівня ризиків, створенням якісної системи
звітності та моніторингу, затвердженням політики розподілу
відповідальності у сфері управління ризиками та формулюванням стратегії
їх страхування-хеджування.

При прийнятті рішень про інвестування у іншу країну слід вибрати
оптимальне співвідношення власного та запозиченого капіталу, оцінити
ставку доходу при використанні місцевої валюти чи валюти інвестора,
охарактеризувати потоки готівки, специфічні для іноземних інвестицій,
визначити на багатонаціональній основі вартість капіталу за
застрахуватись від політичних ризиків у іншій країні та від валютних
ризиків.

МВФ як орган міжнародного валютного регулювання. Проблеми взаємовідносин
України з МВФ.=53

Мета створення і завдання Чорноморського економічного співробітництва.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань різних масштабів і форм
може посісти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), вдекларацію
про створення якого 1992 року підписали керівники Албанії, Азербайджану,
Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України.
Особливості: 1.ЧЕС, являючи собою потенційно місткий внутрішній ринок зі
значним науково-технічним потенціалом, може стати і ключовим місцем
торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Практично створюється
трансрегіональне інтеграційне угруповання. 2. це перше велике
інтеграційне угруповання країн пост-конфронтаційного етапу розвитку
світової економіки, яке може поєднати країни, що до останнього часу
розвивались, маючи різні політичні та економічні установки. 3. до ЧЕС
увійшли новоутворені незалежні країни – колишні республіки СРСР, які
вперше роблять спробу зінтегруватись на певній організаційній основі без
явного домінування Росії, на відміну, наприклад,від Економічного Союзу
на основі СНД. ЧЕС лише в одному відповідає інтеграційним критеріям: це
є інтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим об’єднуючим
фактором – Чорним морем. Загалом ЧЕС можна розглядати як потенційний
феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори – від
політичної нестабільності країн-учасниць, їх економічної та
інфраструктурні несумісності, яскраві соціально-культурні відмінності,
глибокі інструменти регулювання торговельно-економічних взаємовідносин.
Проблеми:*функції регулювання зовнішної торгівлі в країнах-учасницях
реалізуються на різних рівнях: * істотно різняться не лише механізми та
інструменти, а й стратегії і тактики регулювання * для країн ЧЕС
характерні різні масштаби, терміни та глибина участі у ГАТТ, *істотні
відмінності в ключових параметрах інвестиційного клімату. До основних
напрямків причорноморського співробітництва можна віднести такі: •
формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних
фінансових та інформаційних мереж; • будівництво спільними зусиллями
об’єктів транспортної інфраструктури, розвиток
транспортно-експедиторського співробітництва; • комплексне використання
і охорона ресурсів Чорного моря; • співробітництво в розвитку
паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального
енергоспоживання; • реалізація спільних проектів щодо технологічного
переобладнання металургійних виробництв країн-учасниць; •
співробітництво в агропромисловій сфері, розвиток харчової і переробної
промисловості; • участь у конверсії оборонної промисловості; • розвиток
сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізація проекту будівництва
оптиковолоконної лінії зв’язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією та
Україною; • кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та
вироблення ефективного механізму взаємних розрахунків з орієнтацією на
створення в майбутньому Чорноморського платіжного союзу; •
співробітництво в розвитку процесів приватизації підприємств,
стимулювання малого і середнього бізнесу тощо.

З точки зору основних інтеграційних критеріїв ЧЕС слід розглядати як
потенційну зону вільної торгівлі

Методи міжнародної торгівлі та їх порівняльна характеристика.

Метод торгівлі це спосіб здійснення торгового обміну (торгової
операції, або торгової операції). У міжнародній торговій практиці
застосовуються два основних методи торгівлі:

прямий метод (здійснення операції безпосереднє між виробником і
споживачем);

непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки
скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику,
знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від
можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької
організації. Торгівля на пряму має цілеспрямований характер,
довгостроковість, усталеність. Цей метод також дозволяє постійно
знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них
реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на
увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому
випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно
зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є
більш ризикованою, що зумовлено економічними, політичними, правовими і
соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також
великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває
доцільно, використати посередників.

Більше за половину міжнародного товарного обміну здійснюється при
сприянні торгових посередників. Використання торгових фірм дає певні
переваги:

1. Фірма-експортер у такому разі не вкладає значних коштів у організацію
збутової мережі на території країни-імпортера.

2. Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов’язаних із
реалізацією товару пристосовуючись до вимог ринку.

3. Суттєвим є використання капіталу торгово-посередницьких фірм на
основі коротко- та довгострокового кредитування.

4. Накінець, ринки деяких товарів повністю монополізовані торговими
посередниками і не доступні для прямих контактів зі споживачами. Прості
посередники (брокери) підшукують і зводять взаємно зацікавлених
продавців і покупців, але самі не беруть безпосередньої участі в
операціях.

Ще більш широке застосування в міжнародній торгівлі отримали договори
комісії, по яких комісіонери дістають право підшукувати партнерів і
підписувати з ними контракти від свого імені, але за рахунок продавця
або покупця (комітентів), які несуть комерційні ризики. Перед третіми
особами комісіонери виступають як продавці.

Також поширеною формою договору комісії є продаж товарів на умовах
консигнації. Експортер (консигнант) постачає товар на склад посередника
(консигнатора) для реалізації на ринку протягом певного терміну.
Консигнатор здійснює платежі консигнанту по мірі його реалізації зі
складу. Не продані до встановленого терміну товари консигнатор має право
повернути консигнанту. На умовах консигнації реалізовують в основному
товари масового попиту. По суті, при консигнації експортер кредитує
посередника на середній термін реалізації товару. Неодмінною умовою
консигнаційної угоди є збереження за комітентом права власності на
товари до їх реалізації покупцям.

Основний об’єм міжнародної торгівлі здійснюється незалежними торговими
фірмами. Вони від свого імені і за свій рахунок укладають договори
купівлі-продажу, з одного боку, з продавцями, а з іншою з покупцями.

Агенти діють на ринку в інтересах і від імені експортерів або
імпортерів, т. е. принципалов. У агентських угодах звичайно
обумовлюються повноваження посередників за найбільш істотними умовами
зовнішньоторгівельних операцій, а також додаткові зобов’язання агентів.
Існують ще три особливих типи посередників: біржі, торги, аукціони

Міграція населення і міграція робочої сили.=1

Міжнародна біржова торгівля. Види товарних бірж.

Агенти діють на ринку в інтересах і від імені експортерів або
імпортерів, т. е. принципалов. У агентських угодах звичайно
обумовлюються повноваження посередників за найбільш істотними умовами
зовнішньоторгівельних операцій, а також додаткові зобов’язання агентів.
Існують ще три особливих типи посередників: біржі, торги, аукціони .

Товарна біржа – це ринок масових, якісно рівноцінних товарів, на які
угоди здійснюються без їх наявності. Тому в результаті угоди
відбувається перехід із рук у руки не товару, а документа, що
підтверджує власність на товар, тобто контракту.

Загалом у світі існує два типи біржі – товарна та фондова. Якщо товарна
біржа – це постійно діючий оптовий ринок однорідних товарів, то на
фондовій біржі обертаються цінні папери й іноземна валюта.

Найбільші світові біржі: США, Англії та Японії припадає -90% усіх
біржових операцій.

У країнах, що розвиваються, через недостатність капіталу біржова
торгівля не розвинута. Така ж ситуація і в країнах СНД, у т.ч. в
Україні.

Основні ознаки міжнародних бірж:

• ціни світового ринку;

• товари – активні суб’єкти міжнародної торгівлі;

•вільний валютний і податковий режим торгівлі (як правило).

На міжн товарних біржах проводяться: угоди на реальний товар,
термінові/фючерсні операції, спекулятивні, операції хеджування. Останні
дві домінують. Функції:надання реальної цінової інформації, інформативне
забезпечення ринку.

Техніка біржових операцій . Основними учасниками біржових операцій є
члени біржі, тобто юридичні чи фізичні особи, які мають свою частку у
статутному капіталі біржі, і посередники, брокери, які допомагають
укладати угоди у біржовому кільці. Брокер не може представляти інтереси
покупця чи продавця. Його завдання — знайти покупця чи продавця і надати
їм допомогу в укладенні контракту. Брокер є постійним співробітником
біржі, і за свою роботу він отримує винагороду у вигляді відсотка від
укладеного контракту.

Міжнародна економічна інтеграція як якісно новий рівень МЕВ.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як
відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити
як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у
кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна
інтеграція розглядалась нами як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес
інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними
суб’єктами -представниками різних держав. Розвиток процесів міжнародної
економічної інтеграції зумовлений такими факторами: • економічним
розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного
розподілу ресурсів; • закономірностями науково-технічного прогресу; •
тенденціями демографічного розвитку; • наявністю і необхідністю
розв’язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної,
використання Світового океану та космосу, економічного зростання та
народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); • різким скороченням
відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; •
ринковою “уніфікацією” економічного розвитку.

На мікро рівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.
Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні
або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну
систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку.
Горизонтальна інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном
товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.
Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у
різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
1) інтеграція “вниз” (на мікрорівні виникають ТНК); 2) виробнича
інтеграція “вгору” (наприклад, придбання сталеплавильною компанією
заводу, що виробляє металоконструкції); 3) невиробнича інтеграція
“вгору”, що включає сферу розподілу.

Основні форми міжнародної інтеграції на макрорівні є: *Зона
преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним
режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту
товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.
Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є
Преференційна система Британського Співтовариства (1932 р.), що
об’єднувала 48 держав. *У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий
торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх
тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими
прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона
вільної торгівлі “США-Канада” (1988 р.), Північноамериканська угода про
вільну торгівлю (НАФТА).” *Митний союз являє собою угоду двох або
декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та
встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі
(з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968 р.). *У рамках спільного
ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг,
капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних
взаємовідносин у цілому характерні тепер для Європейського Союзу.* В
економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва
доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної
політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова
одиниця. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд
з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Міжнародна організація праці (МОП) як регулятор міграційних процесів на
міжнародному рівні. Функції та цілі.

Основные задачи МОТ:

1) регламентация рабочего времени;

2) регламентация набора рабочей силы;

3) борьба с безработицей;

4) обеспечение нормальных условий жизни эмигрантов;

5) защита работников от профессиональных заболеваний и несчастных
случаев на производстве;

6) защита детей, подростков и женщин;

7) реформирование вопросов социального страхования и социального
обеспечения;

8) организация профессионально-технического обучения.

МОТ была создання в 1919г согласно Версальскому договору, объединяя на
равных правах правительства, предпрнимателей и трудящихся.

Цели: *обеспечение полной занятости и роста уровня жизни, *поощрение
экономических и социальных программ, *соблюдение основных прав человека,
*охрана жизни и здоровья трудящихсся, *поощрение сотрудничества между
предпринимателями и трудящимися, *обеспечение мира через социальную
справедливость.

МОТ собирается, как правило, каждый год в июле и состоит из делегаций
государств-членов (171 государство). Структура: 1. Международная
конференция труда, “. Административный совет, 3. Международное бюро
труда, 4. Трехсторонние комитеты, 5. Региональные и специальные
конференции.

Деятельность МОТ распространяется в основном на четыре сферы: 1.
Улучшение условий труда и жизни 2. Стимулирование занятости, 3.
Раскрытие потенциала рабочей силы, 4. Развиттие социальных институтов.

Для выполения своих задач МОТ пользуется тремя дорполняющитми друг друга
методами:

1. Установление международных норм и контроль за их соблюдением (с
этой целью МОТ опубликовала Международный трудовой кодекс. Он
устанавливает минимальные нормы в сфере, за которую отвечает МОТ. Эти
нормы содержатся в конвенциях или рекомендациях Международной
конференции труда. Если государство-член ратифицировало конвенцию, то
оно обязагнно регулярно представлять МБТ отчеты по ее выполнению. Что
касается рекомендаций и нератифицированных конвенций, то МОТ может
обратиться к правительствам с просьбой о предоставлении информации о
соответсвии национадльного законодательства содержащимся в конвенции
нормам),

2. Техническое сотрудничество (эта программа большей часстью
финансируется за счет Программы развития ООН, разрабатывается совместно
с ООН. Остальные средства предоставляются из бюджета МОТ и из фондов,
создаваемых по определенные проэкты. Проекты затрагивают различные
регионы пеланеты и концентрируються на таких областях: *занятость и
развитие, *подготовка кадров, *деятельность в отдельных отраслях…

3. Исследовательская работа, подготовка документации и распространения
информации ( эти программы поддерживаются путем изучения определенных
проблем с целью их решения и выдвижения практических предложений).

Міжнародна організація праці (МОП), її завдання та напрями
діяльності.=45

МОТ была создання в 1919г согласно Версальскому договору, объединяя на
равных правах правительства, предпрнимателей и трудящихся.

Цели: *обеспечение полной занятости и роста уровня жизни, *поощрение
экономических и социальных программ, *соблюдение основных прав человека,
*охрана жизни и здоровья трудящихсся, *поощрение сотрудничества между
предпринимателями и трудящимися, *обеспечение мира через социальную
справедливость.

МОТ собирается, как правило, каждый год в июле и состоит из делегаций
государств-членов (171 государство). Структура: 1. Международная
конференция труда, “. Административный совет, 3. Международное бюро
труда, 4. Трехсторонние комитеты, 5. Региональные и специальные
конференции.

Деятельность МОТ распространяется в основном на четыре сферы: 1.
Улучшение условий труда и жизни 2. Стимулирование занятости, 3.
Раскрытие потенциала рабочей силы, 4. Развиттие социальных институтов.

Для выполения своих задач МОТ пользуется тремя дорполняющитми друг друга
методами:

1. Установление международных норм и контроль за их соблюдением (с
этой целью МОТ опубликовала Международный трудовой кодекс. Он
устанавливает минимальные нормы в сфере, за которую отвечает МОТ. Эти
нормы содержатся в конвенциях или рекомендациях Международной
конференции труда. Если государство-член ратифицировало конвенцию, то
оно обязагнно регулярно представлять МБТ отчеты по ее выполнению. Что
касается рекомендаций и нератифицированных конвенций, то МОТ может
обратиться к правительствам с просьбой о предоставлении информации о
соответсвии национадльного законодательства содержащимся в конвенции
нормам),

2. Техническое сотрудничество (эта программа большей часстью
финансируется за счет Программы развития ООН, разрабатывается совместно
с ООН. Остальные средства предоставляются из бюджета МОТ и из фондов,
создаваемых по определенные проэкты. Проекты затрагивают различные
регионы пеланеты и концентрируються на таких областях: *занятость и
развитие, *подготовка кадров, *деятельность в отдельных отраслях…

3. Исследовательская работа, подготовка документации и распространения
информации ( эти программы поддерживаются путем изучения определенных
проблем с целью их решения и выдвижения практических предложений).

Міжнародна організація праці (МОП). Функції та цілі.=45

Міжнародна торгівля послугами та її основні види. Участь України у
міжнародній торгівлі послугами.

Класифікація ГАТТ/ВТО, що включає більше за 600 різновидів послуг.
Класифікація послуг заснована на Міжнародній стандартизованій
промисловій класифікації, прийнятій Організацією Об’єднаних Націй і що
визнається в більшості країн світу. І торгівля послугами входить в
рахунок поточних операцій платіжного балансу будь-якої країни.
Переговори про лібералізацію торгівлі послугами ведуться паралельно з
переговорами про лібералізацію торгівлі товарами.

Саме внаслідок невідчутності і невидимість більшості послуг торгівлю
ними іноді називають невидимим експортом і імпортом. Більш того на
відміну від товарів, виробництво послуг часто об’єднане з їх експортом в
рамках одного контракту і вимагає безпосередньої зустрічі їх продавця і
покупця. Однак і в цьому випадку існують численні виключення. Наприклад,
деякі послуги цілком відчутні (розпечатана доповідь консультанта або
комп’ютерна програма на дискеті), цілком видимі (модельна стрижка або
театральне уявлення), піддаються зберіганню (послуги телефонного
автовідповідача) і далеко не завжди вимагають прямої взаємодії покупця і
продавця (автоматична видача грошей в банку по дебіторській картці).

Види послуг: транспорт, поїздки, звязок, будівництво, страхування,
фінансові послуги, компютерні і інформаційні послуги, роялті і
ліцензійні платежі, урядові послуги та ін.

Протягом 70-90-х років частка комерційних послуг в світовому експорті
становила 16-20%, досягши до юредини 90-х років приблизно 1 трлн. дол.

Більше за половину вартісного обсягу експорту послуг доводиться на
міжнародний транспорт і міжнародні приватні (туризм) і ділові
(відрядження) поїздки. Біля 75% вартісного об’єму послуг експортується
розвиненими країнами, 24 -країнами, що розвиваються і перехідними і 1 %
міжнародними організаціями. За оцінками секретаріату ГАТТ/ВТО, на
США доводиться 16,2% світового експорту послуг, Францію 10,2, Італію
6,5, Німеччину 6,4, Великобританію 5,5, Японію 5%. Ці ж
країни з порівнянними частками займають лідируюче положення і в імпорті
послуг.

Міжнародна торгівля як форма МЕВ. Основні показники характеристики
міжнародної торгівлі.=50

Міжнародна торгівля, її показники і тенденції розвитку.

Міжнародна торгівля — історично перша форма міжнародних економічних
відносин, що являє собою обмін товарами та послугами між державами. Для
національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми
зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля— це торгівля однієї країни з іншими країнами, яка
складається з вивозу (експорту) та ввозу (імпорту) товарів та послуг. У
сукупності зовнішня торгівля різних держав утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля — це складна соціально-економічна категорія, яку
можна розглядати в двох аспектах: 1. Як процес безпосереднього обміну
товарами та послугами між субєктами МЕВ 2. Як особливий тип суспільних
відносин, що виникають між державами в процесі та з приводу обміну
товарами.

Для оцінки маштабів, темпів, тенденцій, напрямів розвитку міжн торгівлі
використовують систему показників, яка складається з 6 груп:

1. Абсолютні показники: експорт (реекспорт), імпорт (реімпорт),
зовнішньоторговельний обіг (ЗТО), «генеральна» торгівля,«спеціальна»
торгівля, фізичний обсяг зовнішньої торгівлі.

2. Структурні показники: товарна структура експорту та імпорту,
географічна структура експорту та імпорту.

3. Показники інтенсивності торгівлі: обсяг експорту, імпорту чи
зовнішньоторговельного обігу на душу населення; експортна, імпортна чи
зовнішньоторговельна квота.

4. Підсумовуючі показники: сальдо торговельного балансу, сальдо балансу
послуг та некомерційних операцій, сальдо балансу з поточних операцій,
індекс «умови торгівлі».

5. Показники динаміки 6. Показники зіставлення.

Сучасний етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується такими
особливостями:

1. Різким зростанням обсягів експорту та імпорту 2. Зростанням ролі
зовнішньої торгівлі в економічному розвитку більшості країн, про що
свідчить зростання експортної квоти країн 4. Зміни в товарній структурі
світової торгівлі:

• збільшення питомої ваги готових виробів та напівфабрикатів;

• зростання частки машин, обладнання та транспортних засобів;

• інтенсифікація обміну продукцією інтелектуальної праці (ліцензіями,
«ноу-хау», інжиніринговими послугами).

6( Зрушення в географічному розподілі товарних потоків.6. Розповсюдження
сталих та довгострокових відносин між постачальниками та покупцями,
зростання питомої ваги внутрішньофірмових постачань у межах ТНК.7.
Зростання ролі країн, що розвиваються, у світовій торгівлі. 8.
Послаблення позицій США, Великобританії, Франції, Італії при істотному
зміцненні позицій Японії та нових індустріальних країн. 9. Посилення
конкуренції між трьома центрами світового економічного розвитку: США,
Японією та країнами ЄС. 10. Активізація (починаючи з другої половини
70-х років) зустрічної торгівлі.11. Посилення протекціоністських
тенденцій у зовнішньо-економічній політиці більшості країн.12. Поява
тенденції до створення замкнутих економічних просторів.

Міжнародна трудова міграція. Суть та причини виникнення.=11

Міжнародний аукціон як один з інституціональних посередників в
міжнародній торгівлі. Його механізм, види і способи проведення.

Метод торгівлі це спосіб здійснення торгового обміну (торгової
операції, або торгової операції). У міжнародній торговій практиці
застосовуються два основних методи торгівлі:

прямий метод (здійснення операції безпосереднє між виробником і
споживачем);

непрямий метод (здійснення операції через посередника).

При прямому методі торгівлі виникає певна фінансова вигода, оскільки
скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику,
знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від
можливої несумлінності або недостатньої компетенції посередницької
організації. Торгівля на пряму має цілеспрямований характер,
довгостроковість, усталеність. Цей метод також дозволяє постійно
знаходитися на ринку, враховувати його зміни і своєчасно на них
реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на
увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому
випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно
зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньою є
більш ризикованою, що зумовлено економічними, політичними, правовими і
соціальними умовами в різних країнах, їх традиціями і звичаями, а також
великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває
доцільно, використати посередників.

Прості посередники (брокери) підшукують і зводять взаємно зацікавлених
продавців і покупців, але самі не беруть безпосередньої участі в
операціях.

Договори комісії, по яких комісіонери дістають право підшукувати
партнерів і підписувати з ними контракти від свого імені, але за рахунок
продавця або покупця (комітентів), які несуть комерційні ризики. Перед
третіми особами комісіонери виступають як продавці.

Продаж товарів на умовах консигнації. Експортер (консигнант) постачає
товар на склад посередника (консигнатора) для реалізації на ринку
протягом певного терміну. Консигнатор здійснює платежі консигнанту по
мірі його реалізації зі складу. Не продані до встановленого терміну
товари консигнатор має право повернути консигнанту. На умовах
консигнації реалізовують в основному товари масового попиту. По суті,
при консигнації експортер кредитує посередника на середній термін
реалізації товару. Неодмінною умовою консигнаційної угоди є збереження
за комітентом права власності на товари до їх реалізації покупцям.

Основний об’єм міжнародної торгівлі здійснюється незалежними торговими
фірмами. Вони від свого імені і за свій рахунок укладають договори
купівлі-продажу, з одного боку, з продавцями, а з іншою з покупцями.

Агенти діють на ринку в інтересах і від імені експортерів або
імпортерів, т. е. принципалов. У агентських угодах звичайно
обумовлюються повноваження посередників за найбільш істотними умовами
зовнішньоторгівельних операцій, а також додаткові зобов’язання агентів.
Існують ще три особливих типи посередників: біржі, торги, аукціони

Міжнародні товарні аукціони – це спеціально організовані, періодично
діючі у певних місцях ринки. На них шляхом публічних торгів по черзі
відбувається продаж попередньо оглянутих покупцями товарів, які
переходять у власність того покупця, котрий запропонував за них найвищу
ціну, не перекриту іншими учасниками торгів. Сьогодні до основних
аукціонних товарів належать: хутро, чай, тютюн, фрукти, риба,
антикваріат, предмети старовини, художні вироби. Вирізняють 2 види :1. С
підвищенням цін; 2. С пониженням.

Техніка операцій на аукціонах. Власник доставляє свій товар аукціонному
підприємству. Фахівці оглядають товар, здійснюють необхідне сортування,
підбирання, пакування. Посортований товар розбивається на партії, які
називаються лотами. Кожному лоту присвоюється номер, під яким він
заноситься в каталог із вказанням сорту та кількості. Час і місце
аукціону повідомляється через пресу. Постійним і потенційним покупцям
розсилаються брошури-проспекти. Особливістю аукціонної торгівлі є
попередній огляд товарів. Лоти розташовуються у складських приміщеннях,
і покупець зазначає номер партії, що сподобалася. Куплений на аукціоні
товар після виявлення недоліків назад не приймається.

Аукціонний торг може проводитися гласним і німим способом. Аукціонний
торг ведеться публічно, почергово на кожний лот. При гласному способі
аукціоніст оголошує номер і початкову мінімальну ціну. Присутні
починають підвищувати цю ціну. Після трикратного запитання (ніхто
більше?) відбувається удар молотком по столу, і товар переходить у
власність того покупця, який запропонував за нього найвищу ціну.

Інколи аукціонний торг проводиться зі зниженням ціни. При дьому
оголошується вихідна максимальна ціна. Тоді покупці поступово знижують
цю ціну. Небезпека втратити товар заставляє учасників приймати вищі
ціни.

При німому способі проведення аукціону аукціоніст оголошує вихідну
мінімальну ціну, а покупець заявляє про її підвищення умовними знаками,
наприклад, підняттям олівця, пальця, мімікою. Аукціоніст, реагуючи на
знаки, оголошує попередньо обумовлену підвищену ціну. Такий спосіб торгу
дозволяє його учасникам зберегти в таємниці кількість купленого ними
товару.

Покупець підписує стандартний формуляр аукціонного продажу.

Міжнародний валютний фонд як орган міжнародного валютного регулювання.

Необхідність створення організації для регулювання світової валютної
системи стала зрозумілою в часи Великої депресії, котра зруйнувала
світову економіку в 30-ті роки. Загальна недовіра в умовах кризи до
паперових грошей підвищили попит на золото понад наявні запаси його у
фінансових органах. Через це ряд країн на чолі з Великобританією був
змушений відмовитись від золотого стандарту, який, беручи за міру
вартості кожної валюти певну кількість золота, визначав протягом
багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність
вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення
з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошей між
країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовились
від нього, значно ускладнився. Країни почали запасати золото і гроші,
які можна було використати для його купівлі. Скоротилась кількість і
частота грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень
життя. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а також
між вартістю різних валют. На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт
(США) та Джон Кейнс майже одночасно внесли свої пропозиції щодо
створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої
організації. Після довготривалих переговорів, що відбувались у тяжких
умовах воєнного часу, міжнародна спільнота погодилась на прийняття нової
системи та створення організації для контролю над нею. МВФ розпочав свою
діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн. Він
створений для регулювання валютно-розрахункових відносин між державами і
здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за
виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних
балансів, короткострокових позик в іноземній валюті. Фонд здійснює свою
діяльність як спеціалізована установа 00Н. Практично МВФ є
інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи. Цілі:
*сприяти міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для
консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;
*сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою
підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку
виробничих можливостей країн-членів; *сприяти стабільності валют і
впорядкованим валютним відносинам та запобігати конкурентному знеціненню
валют; *сприяти створенню багатосторонньої системи платежів та
переказів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних
обмежень…Функції:* здійснення нагляду за узгодженою системою
впорядкованого обміну національних валют; *надання кредитів своїм членам
на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного
співробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення
кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах,
інформаційне обслуговування). Форми діяльності: *інспектування (було
зв’язано з переходом від паритетної до відкритої системи обміну валют.
При цьому члени МВФ вирішили, що фонд повинен розширити свою діяльність
за межі мінової вартості, вивчати всі сфери економіки країн, які
визначають розмір цієї вартост і, і неупереджено давати оцінку
економічної діяльності країн для всієї спільноти членів), *консультації
(використовує три типи консультацій: щорічні, додаткові (може
організувати директор-розпорядник фонду у випадках, якщо країна
несподівано опиняється в складній економічній ситуації, або є підозра,
що її дії суперечать “кодексу поведінки” і можуть завдати шкоди іншим
країнам) та спеціальні (проводить з тими країнами, економічна політика
яких значною мірою визначає стан світової економіки),*надання послуг,
*фінансування (Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких
механізмів: 1.резервний транш (-перевищення квоти країни в МВФ над
“скоригованою” сумою її валютних коштів, що знаходяться у фонді на
рахунку загальних ресурсів) 2.кредитні транші(МВФ надає кредити у
вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25 відсоткам квоти.)

Міжнародний кредит як елемент міжнародного ринку позичкових капіталів.
Його основні форми.=55

Міжнародний кредит, його функції та різновиди.

Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських
зв’язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця
тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Надання кредитів
імпортерам є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на
світовому ринку, однією із найпоширеніших форм сучасних
світогосподарських зв’язків. Тому не випадково на світовому ринку
експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки
збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни поставок.

Міжнародний кредит це надання у тимчасове користування
грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він
здійснюється через надання валютних і товарних ресурсів на умовах
зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно
від: і.об’єктів кредитування: * комерційні (це первинна форма кредиту, в
тому числі в зовнішній торгівлі, що називається також фірмовим кредитом
або кредитом постачальним, де позикова операція поєднана з
купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного
капіталута фінансові. проте внаслідок обмеження фінансових можливостей
ця форма кредитування практично не використовується при взаємних
поставках інвестиційних товарів, які призначаються в основному для
модернізації та реконструкції виробництва, оновлення його технологічної
структури.) *Фінансовий кредит (це надання коштів у грошово-валютній
формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та
національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть
надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також у
третіх валютах. 2.кредитора:* приватні (надаються приватними фірмами та
банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські),
*урядові((міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні
установи); *кредити міжнародних і регіональних організацій( можуть бути
надані переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового
банку, Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні
банки розвитку країн “третього світу” та інші кредитно-фінансові
інститути. Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й
як координатори міжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні
підприємства, компанії і відповідні державні органи).3.цільове
призначення:*виробничі призначені для розвитку економіки країни, що їх
одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій,
ноу-хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних
операцій та інших господарських потреб.);* невиробничі(використовують на
утримання державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення
зовнішньої заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі: *
короткострокові (до і року); середньострокові (від і до 5
років);довгострокові (понад 5 років). 5. умови використання: *разові (
які надаються на певну суму і погашаються у визначений строк), *
поновлювальні(визначається ліміт кредиту і загальний термін користування
ним, а погашена частина автоматично поновлюється); 6. способом
погашення:* пропорційні (погашення кредиту здійснюється рівними частками
протягом певного терміну),* прогресивні (суми погашення наростають) і
одночасні (погашення кредиту здійснюється в один визначений строк. 7.
способу забезпечення:* забезпечені (кредити, коли формою їх забезпечення
е товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на
користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі,
гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних
компаній);*бланкові(не мають забезпечення).

Міжнародний поділ праці, його еволюція та фактори, що його обумовлюють.

Передумови МПП формуються в процесі сусп. поділу праці за родом д-сті і
його просторової диференціації.

Сусп. поділ праці-це процес відособлення різних видів трудової д-сті,
які взаємодіють між собою й взаємодоповнюють один одного, складаючи
цілісний системний механізм сусп. відтворення.

За родом д-сті виділяють 3 типи сусп. поділу праці:

загальний (зд-ся між великими сферами д-сті людини – пром-сть, сільське
госп-во, транспорт, зв’язок, буд-во, освіта, к-ра, наука…);

частковий (відбувається всередині великих сфер на міжгалузевому та
підгалуз. рівні – машинобуд-ня, переробні галузі, рослин-цтво,
тварин-цтво, громад. транспорт…);

одиничний (притаманний процесам, що відбув-ся всередині фірм, в
залежності від технолог. процесу та орг-ції упр-ня, від функціон.
завдань окремих служб).

За просторовим критерієм виділяють: ( міжрегіональний поділ всередині
країни; ( поділ між країнами; ( поділ праці між групами країн.

МПП-це вищий ступінь розвитку сусп. поділу праці, який виходить за межі
нац-них економік.

МПП є поділом праці між країнами та між їхніми суб’єктами у певних
якісних і кількісних співвідношеннях, опосередкованим обміном між ними
товарами, послугами та інш. рез-тами суспільно-корисної д-сті.

МПП-це процес відособлення різних видів труд. д-сті на міжн. рівні, які
взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи
об’єктивну основу міжн. обміну товарами, послугами та рез-тами інш видів
д-сті.

Формами МПП є міжн. спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну,
подетальну і технолог. спеціалізацію окремих країн, груп країн або
регіонів світу. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм
міжн. кооперації – міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих п/п.

На форм-ня МПП і ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн)
впливають такі фактори:

природно-географічні (відмінності у клімат. умовах, тер-рії, чисельності
нас-ня, економіко-геогр. положенні, наділеності прир. ресурсами,
наявності моря чи виходу до моря, наявності великих річок чи озер);

соціально-економічні (робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби і
серійність вир-ва; темпи створення об’єктів виробничої і соц.
інфрастр-ри; особливості істор. розвитку, виробничих і зовнішньоекон.
традицій; соц.-ек. тип нац-ного вир-ва і зовнішньоекон. зв’язків;
соц.-ек. розвиток сусідніх народів (країн);

науково-технологічний прогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР,
технолог. диверсифікація, рівень морального зношення осн. засобів
вир-ва; оптимальність розмірів п/п).

Певний, а іноді і виріш. вплив на МПП справляють також політ. фактори,
серед яких виділяють: ступінь розвитку держ. суверенітету, міжн. ек.
позиції в ООН та на світовій арені вцілому, співвідношення політ. сил в
країні, х-р і ступінь впливу держ. інститутів на ек. процеси тощо.

Комбінація зазначених факторів не тільки формує мікро-та макромотивацію
участі у МПП окремих країн (груп країн), але й визначає її ефект-сть.
Проблема пошуку об’єкт. основи МПП для забезпечення постійного багатства
сусп-ва була й залиш-ся центральною в ек. теорії.

Міжнародні економічні угрупування, до яких входить Україна. = 95

У. Является членом 3-х межд. Интегр. Группировок, к-рые были созданы
после распада СССР.

СНГ (ассоциированный член- неплное участие). Цель – создание эк. Союза
(устранение внутр. Тарифов до единого внешнего). Фин.проблемы и проблемы
наследия СССР

Черноморское эк. Сотрудничество (11 государств, к-рые територ. Тяготеют
к бассейну Ч.моря.) Особенность – разнообразие состава (бывш. Респ.
СССР:Россия, Армения, Азербайджан, Болгария, + кап.страны Турция,
Грецмя. Штаб-квартира в Стамбуле. Др. особенность – селективный и мягкий
подход к формированию и работе группировки., возможность выбора
отд.проектов, степени участия. Проблема – неопр. Лидера и борьба за
лидерство Турции, Греции и России.

Карпатский Еврорегион. Субинтеграционная группа (не все территории стран
входят, а только прилег. К горам. Участники : Укранина, Чехия, Словакия,
Польша, Венгрия, Румыния.

Задачи 1) создание зон своб. Торговли 2) своб. Предпринимательства в
пригриничных зонах

Міжнародні кредити (схема систематизації). Функції міжнародних
кредитів.=55

Міжнародні кредити та їх класифікація.=55

Міжнародні кредити як елемент міжнародного ринку позичкових капіталів.
Його основні форми.=55

Міжнародні кредити, їх класифікація і функції. =55

Международный кредит – движение ссудного капитала в сфере международных
экономических отношений, связанное с предоставлением валютных и товарных
ресурсов на условиях возвратности, срочности и уплаты %. В качестве
кредиторов выступают частные предприятия, государственные учреждения,
банки.

Формы международного кредита можно классифицировать по следующим
признакам:

1. по источникам:

внутренние, иностранные, смешанные.

2. по назначению:

– коммерческие кредиты, непосредственно связанные с внешней торговлей и
услугами;

– финансовые кредиты, включая прямые капиталовложения;

– “промежуточные” кредиты для обслуживания смешанных форм вывоза
капиталов, товаров и услуг (подрядные работы). Кредиты по видам делятся
на товарные и валютные.

3. по валюте займа:

– в валюте страны-должника

– в валюте страны-кредитора

– в валюте третьей страны

– в международной счетной валютной единице, базирующейся на валютной
корзине.

4. по срокам: !

– краткосрочные (до 1 года);

– среднесрочные (3-5 лет);

– долгосрочные (свыше 5 лет).

5. с точки зрения обеспечения:

– обеспеченные кредиты (ценные бумаги);

– бланковые (вексель).

6. с точки зрения техники предоставления:

– финансовые (наличные) кредиты;

– акцептные в форме акцепта тратты;

– депозитные сертификаты;

– облигационные займы;

– консорциальные кредиты.

7. по субъектам кредитования:

– частные; • . ,
.’ || |

– правительственные; ‘.
:

– смешанные;

– межгосударственные.

Міжнародні тендери (торги). Функції тендерного комітету.

Торги – це змагальний спосіб купівлі та продажу товарів чи здавання
підрядів на виконання окремих робіт на певних умовах. Торги дозволяють
зосереджувати в одному місці велику кількістьсть постачальників чи
підрядчиків.

Оголошення про торги публікуються попередньо у пресі.

Фірми, які виявили бажання брати участь у торгах, звичайно спочатку
дають заставу в 1-3% від вартості очікуваної угоди. Держава звільняється
від застави.

Торги поділяються на публічні та негласні. У публічних торгах можуть
брати участь усі фірми, у т.ч. й іноземні. До участі у негласних торгах
залучається обмежена кількість найсолідніших фірм. Через їх
посередництво закуповуються складні машини, обладнання, будуються
різноманітні об’єкти.Є ще и одиничні торги, коли до угоди залучається
тільки одна фірма.

Торгові палати, консули, торгові радники, торгові центри інформують свої
країни про наступні торги.

Умови проведення торгів містяться у т.зв. тендері. Якщо торги потребують
певних послуг, то звичайно пропозиції подаються у письмовому вигляді й
оголошуються у день торгу. Запізнілі пропозиції не приймаються. Всі
пропозиції друкуються у пресі. Оференти є присутніми при оголошенні
їхніх пропозицій. Якщо кілька пропозицій однакові, то може бути
влаштований аукціон. Якщо і це не дає результату, то питання вирішує
жереб.Організатори торгів не зобов’язані вказувати причини відхилення
пропозицій.

Необхідність, умови та особливості інтеграції України у
світогосподарську систему. = 82

Украина — одна из стран—основателей ООН. Она поддерживает экономические
связи с большинством стран мирового сообщества.

Интеграция Украины в МЭ — это процесс сближения экономики страны с
национальными хозяйствами стран мирового сообщества

Предпосылки включения Украины в систему МЭ:

1) политические;

2) экономические:

а) уровень экономического развития;

б) экспортный потенциал;

в) направление структурной перестройки национальной экономики;

г) степень рыночной трансформации;

д) финансовая стабилизация;

е) внешняя задолженность;

3) социально-культурные предпосылки;

4) инфраструктура.

2. Особенности развития внешнеэкономических отношений Украины

1. Несовершенство механизма интеграции страны в МЭ.

2. Неразвитость рыночных отношений.

3. Кризисные явления в экономике.

4. Недостаток опыта развития МЭО.

?@

V

&

&

&

&

EvExEOeEOE@IBI‚I„IOeIOIoIuiuiueuiuiuiuiuiuU?uEuEuU?UuAEuAu?u?u?ueEueEAuU
?euU?u?uiuiuiuiuiuiuiuiuiu

&

&

&

F

&

&

&

&

F

F

i

v

&

&

OJQJ

&

&

oeoaUaUaUaUaOaOaOaEaEaEaUaUaAaAaAaAaAaAaAaAaAaAa?aAaAaAaAa°aAae©oe

&

&

&

F

&

&

&

&

F

&

&

a

&

4

@

1/4

?

F

L

?

?

E

U

ooooooooooooooooooooooooooeaoooooooooaoooooooooooooooooooooooooooooooooo
oooooooeaeaoooooo

&

&

&

&

&

ATHAaeA‚Ae”Ae¤A¶A?AE?AE¬AEAeAEAEAEIAEaAE?AE8E?EJI\I?I?IEIOIeIITHIiI?IEI4
I6IjI„I?I®I?IooooooooooooooooeTHoeTHNCoNTHAooooooooooooooooooooooooooooo
AoooooooAoooooooAooo

&

&

U’U?UAeU?U®UdU?U?UOcOecPeni?iAe?ooooooooooooooooooooooooooooooooooooooeo
oooeoooeTHOE3/4?3/4?E3/4?3/4E3/4oTHOo«o

&

&

&

&

OJQJ

OJQJ

&

&

uououououououououououououououououeuouoeuoueuaeuU?A?ueu?u?u?ueueueueuA?u

&

&

&

&

&

&

годное геополитическое положение.

3. Основные направления интеграции Украины в систему МЭ

1. Либерализация внешней торговли.

2. Создание благоприятного климата для иностранного предпринимательства
и инвестирования.

3. Развитие интеграционных связей со странами Восточной Европы, ЕС, СНГ,
другими государствами.

4. Участие в процессе международного разделения труда.

5. Реструктуризация экспортно-импортных операций.

6. Участие в международной кооперации производства.

7. Развитие взаимосвязей с международными экономическими и
валютно-финансовыми организациями.

8. Разработка совместных проектов в сфере малого и среднего бизнеса.

9. Участие в международной научно-технической интеграции.

Нетарифні заходи регулювання міжнародної торгівлі та їх види.

До нетарифних методів відносяться кількісні обмеження, інші нетарифні
методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори
і угоди. Кількісні обмеження включають в себе квотування і ліцензування.

Квоти – це граничні обсяги певних товарів, які дозволено імпортувати
(експортувати) на територію країни протягом певного терміну. Квоти
бувають індивідуальними, що обмежують ввезення (вивіз) в одну конкретну
країну; груповими, що встановлюють об’єм ввезення (вивозу) в певну групу
країн, а також глобальними, коли імпорт (експорт) обмежується без
вказівки країн, на які це обмеження розповсюджується.

Ліцензії – це дозволи на імпорт (експорт) товарів протягом якогось часу,
що видаються компетентними органами. Ліцензії бувають генеральними, які
представляють собою дозвіл на імпортні (експортні) операції з
визначеними товарами протягом всього терміну дії режиму ліцензування.
Крім того, бувають ліцензії індивідуальні, що дозволяють одному суб’єкту
підприємницької діяльності здійснення однієї імпортної (експортної)
операції по товару, що ліцензується.

Квоти і ліцензії обмежують самостійність підприємців відносно вибору
ринку і об’єму торгівлі.

Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоторгівельного
регулювання відносяться також ускладнення митних процедур, збільшення
кількості необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки і
маркіровки, та ін. До нетарифних методів відносяться також різні
податоки на імпорт і експорт зверх мита, валютні обмеження, пов’язані з
отриманням дозволу на використання валюти для імпортної закупівлі,
різними зборами.

Держава може вживати заходів також по припиненню несумлінної конкуренції
при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема у разах
демпінгу, тобто продажу товарів по цінах нижче контрактних на
міжнародний товарних ринках. У разі встановлення факту демпінгу може
бути застосована антидемпінгове мито.

Крім антидемпінгового мита можуть застосовуватися також і компенсаційне
мито, яке стягується у разі встановлення того факту, що експортер при
виробництві товару користувався державними субсидіями, що дозволило йому
занизити ціну на товар.

Держава регулює ЗЕД також шляхом укладення різних торгових договорів та
угод, в яких встановлюються принципи торгових взаємовідносин з
іноземними державами. У торгівлі з іноземними державами можуть бути
встановлені спеціальні режими, зокрема режим найбільшого сприяння, що
передбачає надання митних пільг аж до повного звільнення від імпортного
мита при ввезенні товарів вироблених в країні, що користується режимом
найбільшого сприяння, переваг відносно внутрішніх податків, якими
обкладаються обробка і продаж на внутрішньому ринку імпортних товарів.
Крім режиму найбільшого сприяння може бути встановлений спеціальний
режим, що застосовується до територій спеціальних економічних зон і до
територій митних союзів, в які входить країна на основі міжнародних
договорів.

Операції на міжнародних товарних біржах; основні види, особливості та
необхідність.

• публичные, в которых принимают участие все желающие физические и
юридические лица;

• частные — акционерные общества, в которых осуществляют торговые
операции только их члены. При этом члены акционерной торговой биржи не
получают дивидендов.

Международные товарные биржи — это такие торговые учреждения, где
осуществляется продажа одного товара крупными партиями

Організаційно-правові форми юридичних осіб у міжнародній господарській
практиці.

Юридические лица — это предприятия и организации, осуществляющие МЭО на
основе различных форм собственности:

• объединения физических лиц;

• объединения юридических лиц;

• объединения физических и юридических лиц;

• представители иностранных фирм;

• местные органы власти;

• другие государства, действующие через своих представителей на
территории данной страны.

Основні види операцій на міжнародних товарних біржах.=67

Основні етапи еволюції міжнародної валютної системи.=20=25

Основні світові ринки робочої сили.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути
кожен з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що
приймають основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія,
Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як
додаткової робочої сили полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в
основному приймала участь молодь до 25 років. До останнього часу
іноземні робітники використовувались в сферах, де велику роль грало
використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуже
небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля
іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: ( кількість
іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище(
фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід ( на початку
90-х р ми могли спостерігати стрімке ( кількості іноземців. Головним
експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу
силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання
економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами
надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту
товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до ( кількості безробітних
у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп
прирісту економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є
одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує
низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та
висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась
з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної
Європи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років
розпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними
постачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину
імігрантів складають низько- та полукваліфікованих робітників. Проте,
враховуючи, що іміграція носе ассимільований характер, ми можемо
стверджувати, що цей центр є не переспективним для трудової міграції)4.
Австралія (іміграційна політика 50-60р була сорієнтована на імігрантів
зі східної та Центральної Європи, особливо з Італїї, Греції. З 70-х р
вона переорієнтувалась на Азію. Потім вона почала проводити нову
міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнеса в країні. У
відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти, які здійснили
інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводить
ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону
(основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан,
Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована
(Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та
Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої
сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними
інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка
(найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга
– робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція.
Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.).
Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру
(здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові
обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування),
*географічні приорітети, *заборона.

Основні форми міжнародного бізнесу.=13

Основні форми міжнародного бізнесу. Мотивація вибору форм міжнародного
бізнесу.=13

Особливості експорту підприємницького капіталу на сучасному етапі.

• Підприємницький капітал кошти, що прямо або непрямо вкладаються у
виробництво з метою прибутку. Як підприємницький капітал, частіше за все
використовується приватний капітал, хоча або сама держава, або
підприємства, що належать державі також можуть вкладати кошти закордон.

Особливості інтеграції центральноєвропейських країн.

(Передумови загальноєвропейської економічної інтеграції складаються в
процесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя
європейських країн в умовах динамічних глобальних змін у розвитку
світової економіки та політики. Важливе значення при цьому має
внутрішньоєвропейська політико-правова, економічна, соціально-культурна
та інфраструктурна інтеграційна сумісність. З політичної точки зору
Європа являла собою, з одного боку, перенасичений озброєннями регіон з
комплексом воєнно-політичних проблем, а з іншого – регіон, де в період
після Другої Світової Війни успішно розробляються механізми
співробітництва в цій сфері, особливо нині в рамках Організації з
безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Формуються умови та
структури забезпечення загальноєвропейської безпеки. Важливу
інтегративну роль відіграють географічна компактність Європи в поєднанні
з різними природно-ресурсними умовами, та великими можливостями
розширення ринків товарів, капіталів і праці. Соціально-культурна
сумісність європейських країн випливає з історично тривалого сусідства
їх народів, постійного взаємовпливу культур. При цьому відмінності
національних традицій, культурних особливостей, мовне розмаїття є не
бар’єрами, а каталізаторами інтеграції. Проте слід урахувати, що
політичні рішення в напрямку загальноєвропейської інтеграції не відразу
стають адекватними соціальній свідомості населення країн, особливо
постсоціалістичних. У цьому контексті зростає роль Ради Європи, до якої
входять 21 Європейська держава. Розвитку загальноєвропейських
інтеграційних процесів сприяють очевидні переваги формування спільної
інфраструктури, а також необхідність скоординованого вирішення
екологічних проблем. Ключовим зовнішнім фактором, що стимулює
загальноєвропейську економічну інтеграцію є глобальна конкуренція, яка в
сучасних умовах переходить на рівень континентальних регіональних
інтеграційних угруповань. Важливе значення, має те, що
східноєвропейський регіон стає епіцентром розвитку глобальної
конкуренції, де свої економічні інтереси прагнуть реалізувати США,
Японія, нові індустріальні та інші країни. Очевидно, що ядром
загальноєвропейської економічної інтеграції є Європейський Союз. Саме
від інтеграційної політики ЄС насамперед залежить організаційне
оформлення європейських інтеграційних процесів. При цьому можна
вирізнити два підходи: • реалізація скоординованої інтеграційної
політики ЄС щодо інших європейських країн та угруповань. Концептуально
така політика обгрунтована в інтеграційній моделі “концентричних кіл”
Жака Делора, згідно з якою ядро інтеграції (Європейський Союз) має
розвивати взаємодію в економіці і політиці з країнами ЄАВТ (перше коло)
і співробітничати в торгово-економічній сфері з іншими країнами Європи
та східноєвропейськими країнами (друге коло). При цьому механізми
співробітництва не ущемлюють національних суверенітетів країн першого і
другого кіл. • реалізація інтеграційної політики на основі поетапного
розширення

складу ЄС. Практиці розвитку Європейських інтеграційних процесів
притаманні елементи обох підходів. З одного боку, формується
європейський економічний простір у рамках відповідної угоди між ЄС і
ЄАВТ, установлюються все тісніші зв’язки ЄС і ЄАВТ з іншими
європейськими країнами, а з іншого – робляться практичні кроки щодо
приймання до ЄС нових членів. З 1995 року членом Європейського Союзу
стають Австрія, Фінляндія, Швеція. Реальне прагнення до вступу в ЄС
виявили Туреччина, Кіпр, Мальта, Норвегія, Швейцарія

Особливості розвитку спільних підприємств в Україні.

В 1991 році ВР України прийняла закон про зовнішньоекономічну
діяльність. Цей закон передбачає такі види міжнародної економічної
діяльності:

– експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

– надання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності України
послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі:
виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних,
маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських,
консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних,
туристських та інших, що прямо і не заборонені законами України; надання
вищезазначених послуг іноземними суб’єктами господарської діяльності
суб’єктам ЗЕД України;

– наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича,
навчальна та інша кооперація з іноземними суб’єктами господарської
діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній
основі;

– міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у
випадках, передбачених законами України;

– кредитні та розрахункові операції між суб’єктами ЗЕД та
іноземними суб’єктами господарської діяльності; створення суб’єктами
ЗЕД банківських, кредитних та страхових установ за межами України;
створення іноземними суб’єктами господарської діяльності зазначених
установ на території України у випадках, передбачених законами України;

– спільна підприємницька діяльність між суб’єктами ЗЕД та
іноземними суб’єктами господарської діяльності, що включає створення
спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних
господарських операцій та спільне володіння майном як на території
України, та за її межами;

– підприємницька діяльність на території України, пов’язана з
наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших
нематеріальних об’єктів власності з боку іноземних суб’єктів
господарської діяльності; аналогічна діяльність суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

– організація та здійснення діяльності в галузі проведення
виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та
інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю
суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення
оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України
за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

– товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована
на формах зустрічної торгівлі між суб’єктами зовнішньоекономічної
діяльності та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

– орендні, в тому числі лізингові, операції між суб’єктами ЗЕД та
іноземними суб’єктами господарської діяльності;

– операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних
аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними
суб’єктами господарської діяльності як на території України, так і за
її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній
основі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території
України, так і за її межами;

– інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у
виключній формі законами України.

Особливості формування ціни на світовому ринку.

У міжнародній торгівлі застосовуються два основних види цін:розрахункові
і що публікуються.

Розрахункові ціни індивідуально визначаються фірмами-експортерами на
конкретні види промислових товарів відповідно до різних методик.

Ціни, що публікуються це ціни, що повідомляються в спеціальних і
фірмових джерелах інформації. Вони, як правило, відображають рівень
світових цін. До них відносяться:

довідкові ціни; біржові котировки; ціни аукціонів; ціни торгів; ціни
фактичних операцій; ціни пропозиції великих фірм.

Одними з найбільш відомих світових показників, що застосовуються в
міжнародній торгівлі є довідкові ціни, що являють собою ціни товарів у
внутрішній оптовій і зовнішній торгівлі промислово розвинених країн.
Довідкові ціни регулярно публікуються практично по всіх основних видах
продукції, що реалізовується на світовому ринку.

Довідкові ціни в більшості випадків являють собою так звані базисні
ціни, т. т. ціни товару певної кількості і якості в тому або іншому
зазделегідь встановленому географічному пункті (базисному пункті).

Виходячи з особливостей ціноутворення звичайно виділяють дві основні
групи цін: на продукцію обробляючої промисловості і на сировині.

Світовими цінами на продукцію обробляючої промисловості звичайно є
експортні ціни великих компаній виробників і експортерів цієї продукції.
Експортні ціни базуються на цінах цих компанії на внутрішньому ринку,
які частіше за все розраховуються по методу повних витрат або методу
прямих витрат.

По методу повних витрат підсумовуються всі витрати, пов’язані з
виробництвом продукції, до них додається величина передбачуваного
прибутку. Отриманий таким чином очікуваний прибуток від реалізації
ділиться на кількість товарів, що виробляються за місяць. У результаті
виходить фабрична ціна однієї одиниці виробу.

По методу прямих витрат спочатку визначаються декілька варіантів
передбачуваних цін і відповідні передбачувані об’єми продажу. З
отриманої величини очікуваного прибутку віднімаються прямі (змінні)
витрати. Тим самим визначається націнка – маржинальний прибуток на
одиницю продукції і на весь об’єм продажу, що прогнозується. З
отриманого маржинального прибутку віднімаються постійні витрати.
Отриманий прибуток порівнюється по всіх варіантах, після чого
визначається, яка з передбачуваних цін може принести максимальний
прибуток.

Ціни, розраховані по одному з двох методів, уточнюються за допомогою
розгорненої системи знижок з ціни і надбавок до ціни в залежності від
стану кон’юнктури.

У той же час визначити світові ціни на машини і обладнання досить
складно. Певне значення можуть мати так звані питомі ціни, т. т. ціни,
розраховані на одиницю продуктивності, потужності і т.і.

При встановленні світових цін на сировинні товари основну роль грають не
внутрішні витрати і ціни, а співвідношення попиту і пропозиції на
відповідних ринках. Для деяких видів сировинних товарів ціни
встановлюються основними експортерами, а для інших на основі біржових
котированнь. Особливе значення при формуванні цін на багато які види
сировинних товарів мають відповідні об’єднання країн експортерів або
виробників, що зовсім не характерно для ціноутворення на продукцію
обробляючої промисловості .

Особливості функціонування ЄАВТ.

???Євроринок – частина світового ринку позичкового капіталу, на якомй
банки здійснюють депозитно-позичкові операції у євроівлютах. Євровалюта
– валюта, яка переведеня на рахунки іноземних банків та яка
використовується ними для операцій в усіх країнах, включаючи
країни-імпортера цієї валюти. Хоча євровалюти функціонують на світовому
ринку, вони зберігають форму національних грошових одиниць. Ринок
євровалют, спочатку євродоларів, виник з кінця 50-х р. На розвиток
впливали наступні фактори: *об’єктивна необхідність у гибкому
іжнародно-валютному механізмі для обслуговування зовнішньоекономічної
діяльності, *введення конвертованості головних валют з кінця 50-поч
60-х, *національне законодавство стимулювало розміщення коштів банків і
фірм у іноземних банках з метою отримання прибутку. Особливості:
*великий розмір: обсяг-брутто – 4,5 трлн дол.. Це зумовлено діяльністю
позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує зв’язок між
депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом створення
міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та часових
меж, *інституційна особливість – відокремлення категорій євробанків та
міжнародних банківських консорциумів. Костяк створюють транснаціональні
банкі. *обмеження доступу кредиторів на світовому ринку позичкових
капіталів. Головними кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави,
міжнародні валютно-кредитеі та фінансові організації. *використання
конвертованості валют головних країн і ЕКЮ в якості валюти кредитних та
фінансових угод. На ринку євровалют домінує долар США. Також
здійснюються операції з євромарками, євроєнами.. Термін “євровалюта”
відноситься к коштам не тільки у Західній Європі, а і за її межами.
*універсальність світового ринку позичкового капіталу. На ньому
здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові, розрахункові,
гарантійні операції. 2/3 операцій євроринка здійснюються на
міжбанківському ринку, *спрощена стандартизована процедура здійснення
угод з використанням найновішої комп’ютерної технології. Угоди на
євроринку здійснюються по телефону, теелфаксу…, *вартість кредиту на
світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять відсотки та різні
комисійні. Специфіка відсоткових ставок на євроринку – відносна
самостійність по відношенню до національних ставок. Оскільки євробанки
не підпадають під дію місцевого законодавства та не обкладається
податком на прибуток, то вони можуть ( проценти по своїм кредитам,
зберігаючи високі прибутки, *більш висока прибутковістьоперацій в
євровалютах, ніж в національних валютах, *диверсифікація секторів
світового ринку позичкових капіталів, включаючи євроринок.

Форми єврокредиту:* надання єврокредиту по твердій ставці на весь строк
в повній сумі, *на різних умовах: +для кредитування інвестиційний банк
звичайно надає усю суму однарозово відразу після підписання угоди або
через певний час. Погашення кредиту відбувається повністю чич частково,
+найбільш поширений релловерний кредит, який передбачає максимальний
ліміт, в межах якого кредитор має право отримати кредит у необхідному
обсягу на початок кожного проміжного строка його використання, + в
крдитній угоді фіксується дати перегляду відсоткової ставки та обсяг
позички.

Передумови, особливості та шляхи інтеграції України у світогосподарську
систему.= 65

Порівняльна характеристика національної та міжнародної валютних систем.

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна
система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова
валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому
рівнях. Історично спочатку виникли національні валютні системи, які були
закріплені національним законодавством з урахуванням норм міжнародного
права. Національна валютна система є складовою грошової системи країн,
хоча відносно самостійною, оскільки виходить за національні рамки. Її
особливості визначаються ступенем розвитку і станом економіки та
зовнішньоекономічних зв’язків країни. Національна валютна система – це
форма організацїї економічних відносин країни, за допомогою яких
здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються
валютні кошти держави. Основні елементи національної валютної системи
визначаються національним законодавством.

Її елементи: *національна валюта – грошова одиниця країни; *валютний
паритет як основа валютного курсу; *режим курсу національної валюти;
*організація валютного ринку; *національні органи, що обслуговують та
регулюють валютні відносини країни; *умови обміну національної валюти на
золото та інші валюти – конвертованість валюти.

На основі національного законодавства встановлюється механізм взаємодії
національних і світових грошей, спосіб їх конвертованості, рейтинг та
регулювання валютних курсів, формування та використання міжнародної
ліквідності. До складу національної валютної системи входять відповідні
інфраструктурні лданки – банківські та кредитно-фінансові установи,
біржі, спеціальні органи валютного контролю.

Світова валютна система – це форма орагнізацїї міжнародних валютних
відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю.
Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за
допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у
рамках світового господарства.

Її елементи:*світовий грошовий товар (виступає носієм міжнародних
валютно-грошових і приймається кожною країною як еквівалент вивезеного з
неї багатства (векселі, чеки..)); *валютний курс; *валютні ринки (першим
такім ринком був ринок золота як грошового товару, де золото продавалось
на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договром);
*міжнародні валютно-фінансові організації.

Сівтова валютна система базується на функціональних формах світових
грошей. Головним завданням світової валютної системи полянає в
ефективному опосередкуванні платежів за еспорт і імпорт товарів,
капіталу, послуг…

Порівняльна характеристика форм міжнародного бізнесу.

При виході на зарубіжні ринки (тобто при перетворенні бізнесом у його
міжнародні форми) підприємство має такі альтернативи:

Внутрішнє виробництво:

– Непрямий експорт (торгівельні доми, міжнародні посередники)

– Прямий експорт (експортний відділ, збутове відділення, закордонна
філія, комівояжер з експортних операцій, дитриб’ютори, агенти)

Зовнішнє виробництво:

– спільне підприємництво ( ліцензування, франчайзинг, підрядне
виробництво, управління за контрактом, спільне володіння, створення
стратегічних альянсів)

– Пряме інвестування (володіння) (складальні підприємства, виробничі
підприємства, збутові філії)

Підрядне виробництво – форма спільного підприємництва, за якої
національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонним
виробником на виготовлення своєї продукції).

Управління за контрактом – форма спільного підприємництва, за якої
національний експортер передає зарубіжному партнеру ноу-хау в галузі
управління, а той забезпечує необхідний капітал.

Критерії (Експорт/ СП/ Володіння): Низька/Середня/Висока

Контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на
зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропозиції) Н/С/В

Гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до
елементів середовища, що змінюється) С/В/Н

Ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку,
доходу чи майна) Н/С/В

Переваги експорту: Збереження повного контролю за діяльністю, підтримка
виробництва у країні базування (політично вигідно-зайнятість)

Недоліки експорту: Вразливість стосовно зарубіжних протекціоністських
заходів, чутливість до коливань валютних курсів

Переваги Контрактних коопераційних угод включно з ліцензуванням:
Невисока потреба в інвестиціях.

Недолік: Мінімальний рівень матеріального контролю.

Спільні підприємства переваги: мінімальність ризику, потреба у менших
витратах порівняно зі створенням власного підприємства.

Недоліки: потреба у високодеталізованому розмежуванні прав та обов’язків
сторін, закріпленому контрактно, проблеми в узгодженні управління

Створення власного виробничого підрозділу переваги: забезпечення повного
контролю, локалізація виробництва

Недоліки: необхідність значних кошів для інвестицій, рішення політично
непопулярне (перенесення робочих місць з країни).

Потенціал та проблеми створення вільних економічних зон України.-=14
=141

Принципи МЕВ та політичне середовище їх реалізації.

Розглядаючи усю сук-сть принципів розвитку МЕВ, доцільно розділяти їх на
2 групи: загальні і специфічні.

Заг. принципи розвитку МЕВ:

1. Еволюційність міжнар. ек. процесів, без силового навязування
співробітництва, без підштовхування до цього.

2. Системність розвитку МЕВ, тобто комплексний розвиток с-ми МЕВ,
рівномірний розвиток усіх її взаємодіючих елементів і звязків.

3. Еквівалентність обміну, тобто взаємовигідність ек. звязків для 2-х і
більше партнерів.

Деякі автори ще виділяють такі гол. принципи МЕВ як:

– неконфронтаційність МЕВ, тобто розвиток МЕВ на основі компромісних
кроків назустріч один одному;

– розвиток МЕВ на наук. грунті, у відп-сті з обєкт. з-нами, на базі
наук. досліджень і прогнозів, щоб не допускати дизбалансу світ. ек-ки;

– спільне вирішення глоб. проблем людства.

У суч. міжн. праві діють такі заг. принципи міжн. співроб-ва:

принцип суверен. рівності держав;

принцип невтручання, що означає заборону прямого чи посередгього
втручання з довільних причин у внутрішні та зовнішні політ., ек. та інші
справи довільної держави;

принцип рівноправності та самовизначення народів;

принцип співроб-ва держав для забезпечення міжн. миру і безпеки,
розвитку ПС, культури і т. д.;

принцип поваги прав людини;

принцип добросовісного (сумлінного) виконання міжн. зобовязань.

Специфічні принципи розвитку МЕВ конкретизують зміст заг. приципів.

Основні з них:

кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політ., соц.,
ек. й культ. c-ми;

повинен бути вільний доступ до моря і від нього для країн, що його не
мають;

взаємна і справедлива вигода для співроб-ва;

надійність і конвертованість валют;

вчасні міжнар. розрахунки;

вчасне погашення боргів і справедл-сть при наданні позик;

підтримка платіжного балансу ;

повага до права власності та інші.

В законод-ві Укр. визначені наступні принципи:

– суверенітет народу Укр.;

– свобода ЗЕД;

– юр. рівність і недискримінація;

– верховенство закону;

– рівний захист укр. та іноз. субєктів;

– еквівалентність обміну, неприпустимість демпінгу при ввезенні та
виіезенні товарів.

На розвиток МЕВ, а отже і на реалізацію принципів розвитку МЕВ великий
вплив справляє політ. серед-ще. Так, із-за політ. причин ожна країна по
відношенню до інших може застосовувати преференції, режими найбільшого
сприяння, інтегруватися з ними. А з іншого боку, можливі тарифні та
нетарифні барєри, ембарго, бойкот, блокада.

Розвиток МЕВ багато в чому залежить від взаємної адаптивності політ.
устроїв, зокрема, демократичних та недемократичних.

Міжнар. політика є своєрідним мех-змом задоволення або узгодження
інтересів субєктів міжн. відносин.

Адекватна реалізація принципів МЕВ можлива в стабільному політ серед-щі.
При цьому важливу роль відіграє політ. стаб-сть країн (це невелика
імовірність зміни політ. статусу країни протягом тривал. часу у вигляді
виникн-ня соц. конфліктів і політ. актів типу тероризму, путчів.)
Діалектичну протилежність до політ. стаб-сті складає політ. ризик, що
передбачає можл-сть: (політ. змови й політ. перевороту; (конфіскації
майна; (націоналізації і навіть експропріації обєктів приват. власності;
(нац-ного, класового неприйняття, неприйняття на грунті релігії та інше.

В світогоспод. практиці є ціла с-ма упр-ня ризиками через засоби їх
уникнення, мінімізації, страх-ня.

Проблема заборгованості та шляхи її розв’язання.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов’язань країни
іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни.
Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що
розвиваються. Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху
капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися
не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з
молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї
системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої
заборгованості країн, що розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2
трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не
стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його
погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов
кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш
швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо
відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із
різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням
масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських
дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати
заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все
більшу частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу і
оплату відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим
країнам виробничого устаткування та технології і негативно позначається
на перспективах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що
розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження.
Це не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не
дає змоги підтримувати навіть той рівень споживання в багатьох з них,
який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує
економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого
рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть
десятиріччя назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні
сплатити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що
склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати
ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї
фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників
міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації
фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Країни з
розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і
досить значні), проте у зв’язку з їх відносною економічною стабільністю
зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що
розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як
правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи
менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих
країн, використовують показник норми обслуговування державного боргу
(НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має
виплатити іноземним державам за певний період(СП), до суми іноземної
валюти, отриманої від експорту товарів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ •
і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%,
країна є неплатоспроможною.

Проблеми економічного співробітництва та інтеграції в рамках СНД = 108

Процессы взаимного экономического сотрудничества на базе существования
новых независимых государств начались с осени 1992 г. В 09.1993 г. на
уровне глав государств и правительств был подписан Договор о создании
экономического союза стран СНГ. Он декларировал положение о поэтапном
формировании общего экономического пространства: зона свободной торговли
— таможенный союз — платежный и валютный союзы и, наконец, — общий рынок
товаров, услуг и капиталов. Предполагалось свободное перемещение
товаров, услуг, капиталов, согласование денежно-кредитной…, сближение
методов регулирования экономической деятельностью. Государства СНГ
унаследовали от Союза ССР единую энергетическую систему, единую систему
транспорта, связи, телекоммуникаций, взаимосвязанные
народнохозяйственные комплексы, общую систему нафто- и газопроводов,
свободу передвижения рабочей силы, единую техническую стандартизацию.
Свои экономические цели и приоритеты, сознавали невозможность ликвидации
исторически сложившегося разделения труда между бывшими союзными
республиками. Взаимозависимость и взаимозаменяемость между бывшими
союзными республиками была столь важна и велика, что понимание
необходимости если не восстановления в полном объеме, то хотя бы
поддержания основных хозяйственных связей было достаточно сильно.
Факторы, осложняющие развитие интеграции между странами Содружества: *в
интеграции на постсоветском пространстве участвуют органы, заметно
отличающиеся друг от друга по экономическому потенциалу, структуре
хозяйства, уровню экономического развития. *интеграция в СНГ
осуществляется в условиях глубокого экономического кризиса. Он породил
дефицит материальных и финансовых ресурсов, увеличил разрыв между
странами в уровнях развития и жизни населения. * в странах СНГ не
завершены рыночные преобразования. Имеются расхождения в подходах к
темпам и путям их осуществления. Это породило различия в национальных
хозяйственных механизмах, что препятствует формированию единого
рыночного пространства. *существует определенное противодействие ведущих
мировых держав интеграционным процессам стран СНГ. Им не нужен единый
сильный конкурент на международных рынках, в том числе и на
постсоветском пространстве. Соглашение о создании зоны свободной
торговли было принято 15 апреля 1994. Соглашение о ЗСТ рассматривалось
как переходный этап к формированию таможенного союза. Таможенный союз
мог быть создан государствами, которые выполняют условия о ЗСТ. Со
времени подписания соглашения о ЗСТ между странами СНГ наметились две
основные тенденции в развитии взаимной торговли между странами
Содружества:1 связана с объективным желанием государств Содружества
регулировать вопросы взаимной торговли через многосторонний механизм
зоны свободной торговли. Однако механизм функционирования такого режима
пока несовершенен и требует доработки. 2.многие государства СНГ не
желают себя связывать многосторонними обязательствами через
многостороннюю ассоциацию свободной торговли. Внешним достижением
интеграционного процесса в рамках СНГ стало образование в апреле 1997 г.
“Союза двух” России и Белоруссии. В экономической сфере задачами Союза,
в частности, являются: • обеспечение динамичного экономического развития
государств участников Союза; • создание равных условий и гарантий
деятельности хозяйствующих субъектов; • создание и развитие общей
инфраструктуры, системы, системы связи, единого научно-технологического
и информационного пространства.

.93. Протекціонізм у сучасних торгово-економічних відносинах. Суть і
форми.

Державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції
шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової
політики.

Прихильники протекціонізму стверджують, що без державного захисту від
іноземної конкуренції розвиток національної промисловості неможливий.
Посилення економічної могутності країни і необхідний для цього перехід
від аграрного методу ведення господарства до створення власної
національної індустрії можуть бути досягнуті лише при встановленні для
національних підприємців привілейованих, найбільш сприятливих умов).

Безмитна торгівля з її гострою конкурентною боротьбою в умовах світового
господарства, відповідно до цього погляду, зовсім унеможливлює створення
власної національної промисловості. Кожна спроба економічно відсталих
країн ліквідувати це відставання наштовхується на протидію пануючих на
ринках іноземних виробників. Можливості та засоби ведення конкурентної
боротьби, якими володіють промислове розвинуті країни, позбавляють
господарське слабкі держави шансу на успіх в їхніх зусиллях вийти із
«зачарованого кола бідності».

Багато держав, декларуючи вільну торгівлю і палко захищаючи переваги
безперешкодної міжнародної міграції капіталів і робочої сили, тим не
менше досить вміло поєднують ці теоретичні концепції з практикою
широкого використання захисних тарифів та інших видів обмежень.
Існування цього протекціоністського частоколу пояснюється необхідністю
проведення певних заходів у відповідь на захисну політику інших держав.

У різні періоди історії зовнішньоторгівельна практика схилялася то в
одну, то в іншу сторону, ніколи, правда, не приймаючи жодну з
екстремальних форм. У 50-60-ті роки для міжнародної економіки був
характерний відхід від протекціонізму у бік більшої лібералізації і
свободи зовнішньої торгівлі. З початку 70-х років виявилася зворотна
тенденція країни стали відгороджуватися один від одного все більш
витонченими тарифними і особливо нетарифними бар’єрами, захищаючи свій
Розвиток протекціоністських тенденцій дозволяє виділити декілька форм
протекціонізму:

• селективный протекціонізм направлений проти окремих країн або
окремих товарів;

• галузевий протекціонізм захищає певні галузі, передусім сільське
господарство, в рамках аграрного протекціонізму;

• колективний протекціонізм проводиться об’єднаннями країн відносно
країн, в них що не входять;

• прихований протекціонізм здійснюється методами внутрішньої
економічної політики.

внутрішній ринок від іноземної конкуренції.

Правда, при цьому сучасний протекціонізм концентрується у відносно
вузьких областях. У відносинах розвинених країн між собою це області
сільського господарства, текстиля, одягу і стали. У торгівлі розвинених
країн з тими, що розвиваються це експорт промислових товарів країнами,
що розвиваються. У торгівлі країн, що розвиваються між собою це
товари традиційного експорту.

Рівні розвитку МЕВ. Їх характеристика.

МЕВ мають яскраво виражений системний х-р. МЕВ-це с-ма ек. зв’язків з
приводу вир-ва, розподілу, обміну і спож-ня, що вийшли за межі нац.
кордонів.

Отже, сучасні МЕВ є с-мою ек. звязків, які характеризуються:

виходом за межі нац-них госп-в;

взаємодією фіз. і юр. осіб, держав і міжнар. орг-цій;

визначеністю форм;

різними рівнями глибини існ-ня, функц-ня, здійснення.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета- й мікрорівні,
макрорівень-це рівень державних і міждержавних міжнар. процесів,
метарівень-це міжнар. звязки галузевого й регіон. значення,
мікрорівень-це, відповідно, рівень звязків між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між
субєктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності
економік.

При цьому виділяють такі 4 рівні:

1) Міжнар. ек. контакти. Це-найпростіші, одиничні, випадкові ек.
зв’язки, що мають епізодичний х-р і регулюються переважно разовими
угодами. Зв’язки даного рівня більше притаманні юр. і фіз. особам.

2) Міжнар. ек. взаємодія. Це-добре відпрацьовані стійкі ек. звязки між
суб’єктами МЕВ, які базуються на міжнар. ек. угодах і договорах,
заключених на доволі тривалий період часу.

3) Міжнар. ек. співробітництво. Це-міцні й тривалі звязки кооперативного
типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені
наміри, закріплені в довгострокових ек. договорах і угодах. Даному
рівневі притаманне партнерство суб’єктів МЕВ.

4) Міжн. ек. інтеграція. Це-вищий рівень розвитку МЕВ, який
характериз-ся взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням
узгодженої держ. політики як у взаємних ек. відносинах, так і у
відносинах з треріми країнами.

Кожен вищий рівень не являє собою щось протилежне до нижчого, а є його
усталеним і розвиненим продовженням, тобто вищий рівень містить в собі
більшість ознак нижчого.

Розвиток регіональних інтеграційних процесів у світі. Регіональні
економічні угрупування, до яких входить Україна. +96 =58

Розвиток регіональних інтеграційних угрупувань у світі. Основні
регіональні економічні угрупування.

1. Зоны преференциальной торговли – снижение рнутренних тарифов.

2. Зоны свободной торговли – устранение внутренних тарифов.

3. Таможенный союз – общий внешний тариф.

4. Общий рынок – общий внешний тариф, свободная миграция капитала и
рабочей силы.

5. Экономический союз – гармонизация экономической политики.

6. Политический союз – политическая интеграция.

Европейский союз-это интеграционная группировка пятнадцати
западноевропейских государств. Стремящихся к политическому и
экономическому единству. При частичном отказе от своих национальных
суверенитетов. Германия-1951, Франция-1951, Италия-1951,
Нидерланды-1951, Бельгия-1951, Люксембург-1951, Великобритания-1973,
Дания-1973, Ирландия-1973, Греция-1981, Испания-1986, Португалия-1986,
Финляндия-1995, Австрия-1995, Швеция-1995.

МЕРКОСУР – создан в 1981г. В состав входят: Аргентина, Бразилия,
Уругвай, Чили.

НАФТА – создан в 1992г. В состав входят: Канада, Мексика, США.

СНГ – создан в 1991г.(кроме стран Балтии).

ЕАСТ (европейская ассоциация свободной торговли)-создана в 1960г. В
составе были: Австрия, Исландия, Швейцария, Норвегия, Финляндия, Швеция,
Лихтенштейн.

ЧЕС (Черноморское экономическое сотрудничество)-создано в 1992 г. В
состав входят: Албания, Азербайджан, Армения, Болгария, Греция, Грузия,
Молдова, Россия, Румыния, Турция, Украина. Была создана для активизации
развития экономического сотрудничества, свободного продвижения товаров ,
капиталов, услуг и рабочей силы.

Карпатский Еврорегион (КЕ) был создан в 1993г, на основе соглашения
подписанного в городе Дебрецене, представителями местных и региональных
органов власти, приграничных регионов Украины, Польши, Венгрии,
Словакии. Цель КЕ • организация координации действий в поддержку
экономического, научного, экологического, культурного, спортивного и
образовательного сотрудничества.

??? шляхи формування і фактори ефективності регіональних міжнародних
інтеграційних угрупувань.

Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кілької
країн необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів та
основного законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їх
ресурсний та технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових
відносин), соціально-культурні та інфраструктурні умови.

При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватися
різними шляхами: * “знизу-догори”, у процесі поглиблення
інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли
домовленостям між країнами рол створення зони вільної торгівлі, митного
союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку
міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та
корпорацій. Ці зв’язки активно підтримуються на державному рівні і
водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні
проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме
таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці
насамперед між США та Канадою. *“згори-донизу”, коли з різних політичних
та соціально- економічних причин створюється інтеграційне угрупування
країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної
сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на
наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми
міжнародної економічної інтеграції, * переважно таким шляхом розвивалась
економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і
асоційовану участь окремих країн у д,яльності інтеграційних угруповань,
як, вже функціонують Зокрема, такий шлях характерний для сьогодення
кра.н Східної Європи як, ставлять за мету інтеграцію до Європейського
Союзу.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції
досягається за рахунок таких чинників: * усунення дискримінації та
бар’єрів між країнами-учасницями інтеграційних угрупувань у русі товарів
та послуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у
виробничо-комерційній сфері, *динамічного ефекту завдяки розширенню
ринку та економії на масштабах виробництва, *забезпечення достатнього
рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угрупувань (спільний ринок, економічний та
політичні союзи) характерні:* синхронізація процесів відтворення; *
створення господарського комплексу з тісними взаємозв’язками
національних економік з пріоритетом власного розподілу праці; *особливі
механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи; *узгоджена
політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з
іншими країнами та групами країн.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси
міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі
складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем.
Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем,
такі: * політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності
країн-учасниць; *зростання затрат при реалізації регулівних функцій на
наднаціональному рівні; *суперечності розширення складу інтеграційних
угруповань, *ідеологічні розходження.

Роль базисних умов постачання в формуванні ціни на світовому ринку.

Кожна зовнішньоторгова угода повинна обов’язково містити умову про ціну,
за якою продається товар, чи вказівку способу визначення ціни цього
товару. Поширеним способом визначення ціни є встановлення її за курсом
якоїсь біржі на день поставки.

Обумовлюючи ціну товару, у контракті купівлі-продажу вказують: одиницю
виміру ціни, базис ціни, валюту ціни, спосіб фіксації ціни та рівень
ціни.

Ціна у контракті може бути встановлена:

• за визначену кількісну одиницю (чи за конкретне число одиниць) товару,
вказану у звичайно вживаних у торгівлі одиницях, або у числових
одиницях;

• за одиницю маси з огляду на базисний вміст основної речовини у товарі;

• за одиницю маси залежно від коливань натуральної маси, вмісту побічних
домішок і вологи.

Базис ціни встановлює, чи входять транспортні, страхові, складські та
інші витрати на доставку товару в його ціну. Базис ціни звичайно
визначається використанням відповідного терміна (ФОБ, КАФ, КАС, СІФ та
ін.) із вказанням назви пункту здачі товару.

Ціна у контракті може бути виражена у валюті країни-експортера,
імпортера чи у валюті «третьої країни». З огляду на це, слід мати на
увазі, що, по-перше, експортер звичайно прагне зафіксувати ціну у
відносно стійкій валюті, а імпортер, навпаки, зацікавлений у тому, щоб
встановити ціну у валюті, що знецінюється.

По-друге, не можна забувати про таке явище у міжнародній торгівлі, як
«валютний демпінг» (або «валютний прибуток»), виникнення якого зумовлене
різницею у русі валютних курсів валют контракту по відношенню до
американського долара при довгострокових договорах поставок.

Ціна може фіксуватися у контракті в момент його укладання або
визначатися протягом терміну його дії чи до моменту виконання контракту.
Залежно від способу фіксації ціни розрізняють такі види цін: тверда,
рухома; з наступною фіксацією; ковзаюча.

Тверда ціна узгоджується і встановлюється в момент підписання контракту
і не змінюється протягом строку його дії. Рухома ціна -це зафіксована
при укладенні контракту ціна, яка може бути у подальшому переглянута,
якщо ринкова ціна даного товару на час виконання контракту зміниться.
Ціни з наступною фіксацією встановлюються у призначені договорами строки
на основі узгоджених джерел (у т.ч. і в процесі виконання контракту).
Ковзаюча ціна застосовується у контрактах із тривалими строками
поставок, протягом яких економічні умови поставок можуть суттєво
змінитися.

Визначаючи рівень цін, сторони контракту звичайно орієнтуються на два
види цін: опубліковані та розрахункові.

Опубліковані ціни -це ціни, які повідомляються у спеціальних джерелах,
що, як правило, відображають рівень світових цін, тобто експортних цін
основних постачальників даного товару та імпортних цін у найважливіших
центрах імпорту цього товару. Якщо стосовно сировинних товарів світову
ціну визначають основні країни-постачальники, то стосовно готових
виробів і обладнання – ведучі фірми, що випускають певні типи виробів.

До опублікованих належать: довідкові ціни, біржові котирування, ціни,
подані у загальних статистичних довідниках, ціни пропозицій. Усі вони,
за винятком біржових котирувань, не є цінами контрактів, оскільки ті
остаточно визначаються залежно від різних чинників у ході їх
вторговування. На основі даних зовнішньоторгової статистики шляхом
ділення вартості товару на його кількість визначаються середні експортні
та імпортні ціни.

Розрахункові ціни застосовуються у контрактах на нестандартне
обладнання, що виробляється звичайно за індивідуальними замовленнями.
Загальний розрахунок контрактної ціни потребує обов’язкового врахування
технічних і комерційних поправок до ціни, яка є обгрунтуванням останньої
у ході комерційних переговорів.

Технічні поправки. До найуживаніших поправок у практиці міжнародної
торгівлі можна віднести такі:

1.Поправка на техніко-економічні відмінності.

2.Поправка на комплектацію.

3. По правка на тропічне виконання.

Комерційні поправки. З найпоширеніших комерційних поправок у практиці
міжнародної торгівлі можна назвати такі:

1.Приведення до єдиних умов поставки. Імпортні ціни приводяться до умов
поставки «франко-кордон» або «СІФ порт» країни-покупця. Експортні ціни
приводяться до умов поставки «франко-кордон» або «ФОБ порт»
країни-продавця.

2. Поправка на вторговування.

3. Приведення імпортної ціни до строку доставки.

4. Поправки на умови платежу.

На рівень фіксованих у контракті цін можуть суттєво впливати різні види
знижок.

•загальна (проста) чи одночасна знижка, що надається до прейскурантної
чи довідкової ціни товару.• знижка за оборот (бонусна) встановлюється за
певною шкалою залежно від досягнутого обороту протягом узгодженого
сторонами терміну (звичайно одного року). • знижка за кількість чи
серійність за умови купівлі заздалегідь визначеної зростаючої кількості
товару;• спеціальна знижка на пробні партії товару та замовлення;•
сезонна знижка за купівлю товару поза сезоном; та ін.

Базисними умови зовнішньоторгового контракту купівлі-продажу називаються
тому, що встановлюють базис ціни залежно від того, чи включаються
витрати на транспортування (та інші витрати) в ціну товару чи ні.

Сьогодні використовується збірник, виданий у 1990 р. під назвою
«ІНКОТЕРМС-90».

Залежно від ступеня розподілу між продавцем і покупцем зобов’язань щодо
поставки товару та відповідальності за ризик пошкодження чи втрати
вантажу і пов’язаних із цим витрат усі умови інкотермс можна поділити на
чотири групи:

Група Е регламентує зобов’язання продавця та покупця при здійсненні
поставки тільки на умові франко-завод. За цієї умови зобов’язання
продавця вважаються виконаними після того, як він представив покупцеві
товар на своєму підприємстві. Продавець не відповідає за повантаження
товару на наданий покупцем транспортний засіб чи очистку товару від мита
на експорт, якщо не обумовлено інше. Покупець бере на себе всі витрати
та ризик, пов’язані з перевезенням товару з підприємства продавця до
місця призначення. Ця умова передбачає мінімальні зобов’язання для
продавця.

Група F містить умови: «Франко-перевізник» – FСА; «Франко – вздовж борту
судна» – FAS; «Франко – борт судна» – FОВ.

Відповідно цих умов продавець вважається таким, що виконав свої
зобов’язання, після того, як він передав товар перевізнику згідно з
інструкціями, отриманими від покупця. Ці умови передбачають, що в
обов’язки покупця входить вибір перевізника, укладення з ним договору
перевезення. Продавець повідомляє покупцеві про готовність товару до
відвантаження, після чого покупець укладає договір перевезення і дає
продавцеві інструкції з приводу того, кому, коли і як передати куплений
товар.

Група С включає такі умови: «Вартість і фрахт» – САF; «Вартість,
страхування і фрахт» – СІF; «Доставка оплачена до …» – СРТ; «Доставка
та страхування оплачені до …» – СІР.

За цими умовами, продавець самостійно укладає договір перевезення,
оплачує перевезення до вказаного у контракті місця прийому товару
покупцем, а також повідомляє покупця про деталі відправлення й
очікуваний час прибуття вантажу в узгоджене місце прийняття поставки. За
контрактами на С-умовах продавець звільняється від відповідальності та
ризику з моменту передачі товару перевізнику у своїй країні, хоч і
зазнає витрат на доставку товару у країну покупця. Продавець
зобов’язаний оплатити перевізнику всю вартість траспор-тування товару
незалежно від того, чи фрахт повинен бути оплаченим до повантаження
товару чи оплата допускається після його доставки у місце призначення .

Група D передбачає умови: «Поставлено на кордон» – DAF; «Поставлено з
борту судна» – DES; «Поставлено з пристані» – DEQ; «Поставлено без
сплати мита» – DDU; «Поставлено зі сплатою мита» – DDP.

Контракти на D-умовах можна поділити на дві категорії. До першої
належать контракти, укладені на умовах «Поставлено накордон»,
«Поставлено з борту судна» та «Поставлено без сплати мита».Відповідно до
цих умов продавець не очищує товар для імпорту. У другу категорію
входять: «Поставлено з пристані» та «Поставлено зі сплатою мита». За
цими умовами продавець повинен отримати усі необхідні імпортні ліцензії,
а також оплатити мито, митні збори та податки. Умови групи D є
найпривабливішими для покупця, оскільки продавець зобов’язаний доставити
товар у вказане місце, беручи на себе всі витрати та ризик щодо поставки
товару. Тому контракти на D-умовах відносяться до групи «доставкових
контрактів», тоді як контракти на С-умовах називаються
«відван-тажувальними контрактами».

Роль соціально-культурного середовища в розвитку МЕВ. = 109

Соц.-культурне серед-ще займає особливе, специф. місце у розвитку
міжнар. ек-ки.

Узагальнено соц.-культ. серед-ще можна звести до ф-рів, що випливають з
поведінки людини, яка являє собою діалектичну єдність фізіологічної та
соц-ної поведінок, бо людська поведінка формується саме під впливом
фізіологічних і соц-них засад.

Фізіолог. поведінка людини-це внутрішньоприродна її поведінка, яка
спонукається нейрофізіологічними особл-стями чуттєвих органів, тобто
причинно зумовляється особл-стю її відчуттів. Основу фізіолог. людської
поведінки складають відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру,
світла і його відтінків, спектру кольорів, дотику, холоду чи тепла.
Переваги тих чи інших чуттєвих особл-стей у великих группах людей
(нас-ня регіону, нації, народності) зумовлюють виникнення певних нужд і
потреб цих людей, що відповідно впливає на їхні запити і в кінцевому
випадку відбивається на їхніх зовнішньоек. відносинах.

Соц-на поведінка людини-це поведінка індивідума, яка причинно зумовлена
його х-ром, що склався під впливом його соц. статусу протягом певного
проміжку часу. Соц. поведінка людини залежить від таких осн. соц. засад,
як стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, нац-сть (задані
хар-тики); професія, ідеологія, релігія (набуті хар-тики). Поєднання
таких засад у різні комбінації породжує різноманітність соц. статусів
людей і їхніх запитів.

Поєднання фізіолог. і соц. засад породжує такі похідні хар-тики людської
поведінки, як політ. орієнтація, вегетаріанство, патріотизм та інше, що
також справляє вплив на МЕВ.

Основними хар-тиками соц.-культ. серед-ща є:

1.Розвиток форм мотивації до праці. Чим розвиненіша країна, тим більше
прогресивних видів заохочення до праці там використовують, тим краще там
труд. законод-во. Це набирає великої значущості в ЗЕД, з одного боку, і
приваблює висококваліфік. труд. ресурси, з іншого боку.

2. Ще однією важливою хар-тикою соц.-культ. серед-ща є мовні (вербальні)
та немовні (колір, дистанція, час, імідж) комунікації.

3. Окремо слід виділити ще такий елемент соц.-культ. серед-ща, як
морально-етичні норми поведінки людини. (Напр., тепер бізнесмен чи
велика ТНК повинні бути максимально чесними і пунктуальними, якщо хочуть
надовго закріпитися на світ. ринку.)

4. Помітний вплив на МЕВ здійснює культура (пануюча в сусп-ві с-ма
моральних цінностей, звичаїв, традицій, що розділяються усіма або
абсолютною більшістю сусп-ва), а також менталітет і особл-сті уподобань
суб’єктів МЕВ, від урахування яких досить часто залежить підписання
ділового контракту чи виконання якихось спільних програм.

Світове господарство та процеси інтернаціоналізації виробництва.

Мировое хоз-во -это совокупность национал, экономики, стран мира
связанных между собой мобильными факторами производства. Механизм МЭО
включает в себя правовые нормы и инструменты по их реализации.
Деятельность международной экономики организовывает направления на
реализацию международной экономики. Французский ученый сказал
«открытость, торговля» -это наиболее благоприятное правило игры
лидирующей экономики. Открытая экономика -это активное использование
различного предприятия, организационных зон совместного предприятия,
ликвидация монополий внешней торговли, эффективное использование
принципа сравнительных преимуществ страны мирового развития труда.
Преимущества открытой экономики:

– углубление специализации и кооперации;

– рациональное распределение ресурсов в зависимости от степени
эффективности;

– распространение мирового опыта через систему МЭО;

– рост конкуренции между отечественными производителями, стимулирующие
конкуренцию на мировом рынке.

Интернационализация пр-ва под воздействием ИГР создает такую
ситуацию когда практически не в одной стране уже не выгодно иметь свое
производство. Отделение национ. экономики все более интегрируется в
мировое хозяйство.

Генеральной тенденцией развития мирового хоз-ва является движение к
созданию единого планетарного рынка товара и услуг, экономического
движения и объединение отдельных стран в единый товарный комплекс.

На макроэкономическом уровне глобализм означает общее стремление
стран и отдельных регионов к экономической активности вне своих границ.
Признаки: глобализация, создание экономических зон свободного
предпринимательства, снятие таможенных барьеров.

На микроэкономическом уровне под глобализацией понимают
расширение деятельности предприятия за пределами внутреннего рынка.

МРТ при благоприятных условиях даёт:

-получение разницы между международ, и внутренней средой экспортных
товаров и услуг.

-экономию внутренних затрат из-за отказа от национального производства
при использовании более дешевого импорта.

Світове господарство, його структуризація та особливості розвитку.

Розвиток світ. ринку товарів призвів на зламі 19-20 ст. до
інтенсифікації міжнар. ек. спілкування, яке стало поступово виходити за
межі міждерж. обміну товарами. Розвиток виробничих сил і зростання фін.
к-лу призвели до виникнення світ. госп-ва.

Найбільш поширене визначення: Світ. госп-во (world economy)- сук-сть
нац. господарств, взаємопов’язаних с-мою МПП, ек-них і політ. відносин.

Більш повне трактування світ. госп-ва (СГ) визначає його як ек. с-му, що
самовідтворюється на рівні ПС, виробничих відносин і певних аспектів
надбудівних відносин тією мірою, в якій нац. госп-ва, що входять до неї,
мають певну схожість на кожному з 3-х названих рівнів.

Отже, СГ являє собою певну с-му. Основою виникнення і існ-ня цієї с-ми є
її цілісність, яка передбачає ек. взаємодію всіх складових частин с-ми
на достатньо стійкому рівні. СГ відноситься до числа досить складних
с-м, які характериз-ся множинністю (численністю елементів с-ми),
ієрархічністю і структурністю.

Відносини між окремими елементами СГ формують певні рівні. Виділяють:

– м/н-ний рівень (його формують відносини між державами і він регул-ся
м/н-ними правилами і нормами);

– транснац-ний рівень (його утворюють відносини між ек. потоками, які
виходять за межі нац. кордрнів).

Структуризація СГ. Найрухомішою частиною СГ є світ. ринок, що являє
собою сферу обмінних відносин між країнами та між іншими суб’єктами СГ,
які пов’язані між собою участю у МПП.

На основі різноманітних критеріїв у СГ виділяється певна кількість
підсистем. Мегасистемами (найбільш великими) є 3 групи нац. економік:
(пром. розвинуті країни, (країни з перехідною ек-кою; (країни, що
розвиваються.

Функціональними елементами суч. с-ми СГ є: науково-технічна сфера,
виробничо-інвестиц. д-сть, сфера м/н\ного обігу (світ. торгівля);
валютно-фін. і кредитні відносини.

Особливостями розвитку сучасного світ. госп-ва

розвиток міжн. переміщення факторів вир-ва, передусім у формах
вивезення-ввезення к-лу, роб. сили і технології;

зростання на цій основі міжн. форм вир-ва на п/п-вах, розташованих в
декількох країнах, в першу чергу в рамках ТНК;

ек. політика країн, що передбачає підтримку міжн. руху товарів і
факторів вир-ва на двох- і багатосторонній основі;

виникнення ек-ки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждерж.
об’єднань;

зростання інтенсивності регіон. інтеграц. процесів, що призводить до
виникнення великих ек. просторів та вилучення відповідного ефекту за
рахунок зростання масштабів вир-ва, але, з інш. боку, призводить до
поділу СГ на окремі сектори внаслідок створення відносно замкнутих
торг.-ек. блоків та інтеграц. угруповань;

поступова зміна ек. основи суч. цивілізації; індустр. модель розвитку
витісняється постіндустр-ною, ноосферно-космічною, суть якої визнач-ся
формуванням “ек-ки розуму”, “ек-ки думки”.

Світовий ринок праці, його структура і сучасні особливості.

Одной из форм современных международных экономических отношений является
миграция рабочей силы, под которой понимается перемещение |переселение
трудоспособного населения из одной страны в другую поисках работы и
лучших условий жизни. Миграция является одной из главных составляющих
формирования мирового рынка. Формирование мирового рынка рабочей силы
осуществляете по двум направлениям: а) формирование внутреннего рынка
рабочей силы, I б) формирование внешнего рынка рабочей силы. Оба эти
рынка тесно взаимосвязаны между собой и дополняю друг друга. ВНУТРЕННИЙ
рынок рабочей силы основывается на движении кадров между предприятиями,
фирмами, отраслями, ре дюнами внутри отдельного государства. Он
регулируется сводов законодательных или коллективно-договорных
нормативных актов которыми руководствуются партнеры по реализации
политики занятости.

ВНЕШНИЙ рынок рабочей силы предполагает мобильность рабочей силы между
фирмами на общемировом уровне. Здесь механизм его регулирования
охватывает более широкий круг экономических, юридических, социальных и
иных факторов, определяющих функционирование этого рынка. Эти отношения
регулируются на основе международных норм и соглашений, определяющих
условия | порядок перемещения рабочей силы через границу, трудоустрой
иностранных граждан, их юридическую и социальную защиту в стране
пребывания.

Внешний рынок рабочей силы формируется под воздействием двух потоков –
эмиграции и иммиграции рабочей силы. ЭМИГРАЦИЯ – это выезд работников
данной страны на работу в другие граны. ИММИГРАЦИЯ – это обратный
процесс, то есть выезд иностранных рабочих на работу в данную страну.
Базовой формой организации внешней трудовой миграции, принятой в
международной практике, являются двухсторонние соглашения между
заинтересованными государствами, где, в частности, оговариваются
социальное и трудовое равноправие между иммигрантами и гражданами страны
пребывания. Важное значение для внешней трудовой миграции имеет закон о
въезде и выезде, который принимается каждым отдельным государством в
целях защиты внутреннего рынка. Так, ряд экономически развитых стран
ввели количественные ограничения (ежегодные квоты) на въезд иностранцев
в страну. Более того, некоторые из них определяют круг профессий
квалификацию рабочих-иммигрантов, устанавливают возрастные ограничения,
определяют другие условия въезда в страну. В международной практике
управления миграционными процессами функции найма рабочей силы в стране
эмиграции (иммиграции) обычно выполняет частный агент. Правительственные
органы, как правило, также обращаются к услугам частных агентов как по
вопросам найма рабочих, так и поиска рабочих мест.

Світовий фінансовий ринок та його структура.

Особливості фінансового ринку: *великі масшаби. .. Це зумовлено
діяльністю позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує
зв’язок між депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом
створення міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та
часових меж. Фінансовий ринок безперервно функціонує, преодолевая
обмеженість годинних поясів у пошуку оптимальних умов для
кредитно-фінансових операцій. *інституційна особливість. З інституційної
точки зору світовий фінансовий ринок – це сукупність фінансових установ,
крізь які здійснюється рух позичкового капіталу у галузі МЕВ. *обмеження
доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів. Головними
кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі
та фінансові організації, *універсальність світового ринку позичкового
капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові,
розрахункові, гарантійні операції. *спрощена стандартизована процедура
здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології.
*вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять
відсотки та різні комисійні, *диверсифікація секторів світового ринку
позичкових капіталів, включаючи євроринок Діяльність світового
кредитного ринку тісно пов’язана з світовим фінансовим ринком.

Світовий фінансовий ринок спеціалізується в основному на емісії цінних
паперів та їх купівлі-продажу. Попит формують підприємства, у тому числі
банки, шляхом емісії цінних паперів, а також держава, яка видає займи.
Розрізняють іноземні т міжнародні облігаційні займи. Класичні займи у
формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів
заснованих на принципі єдності місця, валюти та біржової котировки.
Також у 70-х р виник ринок єврооблігацій. Єврооблігаційний займ має
деякі особливості: *розміщується одночасно на ринках ряду країн на
відмінність від традиційних іноземних облігаційних займів, *емісія
здійснюється банківським консорциумом або міжнародною організацією,
*єврооблігації купляються інвесторами різних країн на основі котировки
їх національних бірж… Ринок єврооблігацій – одне з головних джерел
фінансування середньострокових та довгострокових інвестицій ТНК. Держави
використовують єврооблігаційні займи для покриття дефіцита держбюджета
та рефінансування старих зайомів. Ринок євровекселів невеликий за
обсягом. Він включає загалом короткострокові єврокомерційні папери та
середньострокові векселі. Світовий ринок євроакцій став розвиватися з
1983 р. З випуском облігацій, що конвертуються у акції, відбувається
інтеграція цих сегментів світового фінансового ринку.

Світовий фінансовий ринок та його структура.

Особливості фінансового ринку: *великі масшаби. .. Це зумовлено
діяльністю позикового мультиплікатора – коефіцієнта, який показує
зв’язок між депозитами та збільшенням позикових операцій шляхом
створення міжбанківських депозитів., *відсутність чітких просторових та
часових меж. Фінансовий ринок безперервно функціонує, преодолевая
обмеженість годинних поясів у пошуку оптимальних умов для
кредитно-фінансових операцій. *інституційна особливість. З інституційної
точки зору світовий фінансовий ринок – це сукупність фінансових установ,
крізь які здійснюється рух позичкового капіталу у галузі МЕВ. *обмеження
доступу кредиторів на світовому ринку позичкових капіталів. Головними
кредиторами на цьому ринку є ТНК, держави, міжнародні валютно-кредитеі
та фінансові організації, *універсальність світового ринку позичкового
капіталу. На ньому здійснюються міжнародні валютні, кредитні, фінансові,
розрахункові, гарантійні операції. *спрощена стандартизована процедура
здійснення угод з використанням найновішої комп’ютерної технології.
*вартість кредиту на світовому ринку позичкового капіталу. В неї входять
відсотки та різні комисійні, *диверсифікація секторів світового ринку
позичкових капіталів, включаючи євроринок Діяльність світового
кредитного ринку тісно пов’язана з світовим фінансовим ринком.

Світовий фінансовий ринок спеціалізується в основному на емісії цінних
паперів та їх купівлі-продажу. Попит формують підприємства, у тому числі
банки, шляхом емісії цінних паперів, а також держава, яка видає займи.
Розрізняють іноземні т міжнародні облігаційні займи. Класичні займи у
формі вільного випуску облігацій на іноземному ринку цінних паперів
заснованих на принципі єдності місця, валюти та біржової котировки.
Також у 70-х р виник ринок єврооблігацій. Єврооблігаційний займ має
деякі особливості: *розміщується одночасно на ринках ряду країн на
відмінність від традиційних іноземних облігаційних займів, *емісія
здійснюється банківським консорциумом або міжнародною організацією,
*єврооблігації купляються інвесторами різних країн на основі котировки
їх національних бірж… Ринок єврооблігацій – одне з головних джерел
фінансування середньострокових та довгострокових інвестицій ТНК. Держави
використовують єврооблігаційні займи для покриття дефіцита держбюджета
та рефінансування старих зайомів. Ринок євровекселів невеликий за
обсягом. Він включає загалом короткострокові єврокомерційні папери та
середньострокові векселі. Світовий ринок євроакцій став розвиватися з
1983 р. З випуском облігацій, що конвертуються у акції, відбувається
інтеграція цих сегментів світового фінансового ринку.

Світові центри експорту та імпорту робочої сили. Регулювання трудової
міграції.

Ми можемо виділити декілька центрів робочої сили. Я хочу розгалянути
кожен з них більш детально:і.в країнах Західної Європи (країни, що
приймають основну частину імігрантів: Німеччина, Франція, Англія,
Швейцарія, Бельгія, Швеція, Нідерланди. Особлива роль іноземців як
додаткової робочої сили полягає у тому, що у міждержавному пересуванні в
основному приймала участь молодь до 25 років. До останнього часу
іноземні робітники використовувались в сферах, де велику роль грало
використання ручної праці та у тих сферах, де праця була дуже
небезпечна, грязна або вважалась негідной місцевих робітників (доля
іноземців 70%). Зараз ми можемо бачити певні зміни: ( кількість
іноземців у сфері послуг, а також у сферах де це було дуже рідке явище(
фанансові установи, торгівля нерухомістю))2. Близький Схід ( на початку
90-х р ми могли спостерігати стрімке ( кількості іноземців. Головним
експортером робочої сили є Єгипет. Іноземці являють собою основну робочу
силу, яка розвиває ці країни, а також і важлий чинник стимулювання
економіки та власності держав. Приватні переводи є суттєвими ресрусами
надходження іноземної валюти та інколи перевищують суми от експорту
товарів. Проте зниження цін на нафту призводе до ( кількості безробітних
у цьому регіоні. Також до вад ми можемо віднести дуже високий темп
прирісту економічно активного населення. Деякі країни арабського світу є
одночасно і експортерами і імпортерами. Для прикладу, Іорданія експортує
низькокваліфікованих робітників та експортує кваліфіковану та
висококваліфіковану робочу силу).3. США (післявоєнна міграція сладалась
з 2-х етапів: і-потужна європейська міграція (6,6 млн чол з Західної
Європи), 2- іноземці з Азії та Латинської Америки. США ще з 50-х років
розпочала політику залучення висококваліфікованих кадрів. Основними
постачальниками робочої сили є Індія та Єгипет. Основну частину
імігрантів складають низько- та полукваліфікованих робітників. Проте,
враховуючи, що іміграція носе ассимільований характер, ми можемо
стверджувати, що цей центр є не переспективним для трудової міграції)4.
Австралія (іміграційна політика 50-60р була сорієнтована на імігрантів
зі східної та Центральної Європи, особливо з Італїї, Греції. З 70-х р
вона переорієнтувалась на Азію. Потім вона почала проводити нову
міграційну політику спрямовану на стимулювання бізнеса в країні. У
відповідності до неї в першу чергу приймались імігранти, які здійснили
інвестиції в економіку країни. Зараз Австралія як і США проводить
ассиміляційну політику)5.країни Азіатсько-Тихоакеанського регіону
(основними імпортерами рабочої сили є Бруней, Японія, Гонконг, Пакістан,
Корея. Для АТР характерно декілька форм трудової міграції: регульована
(Малайзія, Сингапур, Бруней, Гонконг), скрита чо нелегальна (Східна та
Західна Малайзія, Гонконг, Японія, Пакістан, Тайвань), міграція робочої
сили високої кваліфікації, яка супроводжується прямимі іноземними
інвестиціями, які здійснюються Японією, Гонконгом)6. Латинська Америка
(найбільш поширена форма міграціїї – сезонна. Проте існує і більш довга
– робітники промисловості та сфери послуг)7. Африка (внутрішня міграція.
Більш богаті беруть некваліфікованих робітників з суміжних країн.).
Регулювання: *професійна кваліфікація, *обмеження особистого характеру
(здоров’я), *кількісне квотування, *економічне регулювання (фінансові
обмеження), *часові обмеження (максимальні строки перебування),
*географічні приорітети, *заборона.

Середовище МЕВ, його структуризація та особливості. = 105

Середовище міжнародних економічних відносин, його особливості та
структуризація.

Середовище МЕВ-це с-ма умов і ф-рів існування міжн. ек. зв’язків. Його
можна розділити на внутрішнє і зовн. середовище.

Внутр. середовище МЕВ-це внутр. будова с-ми МЕВ разом з її внутр.
законами існ-ня, функц-ня й розвитку. Елементи внутр. середовища МЕВ:

ЗЕД країн та їхніх суб’єктів;

упр-ня міжн. ек. процесами, регулювання МЕВ;

форми і види МЕВ;

внутр. закони функц-ня системи МЕВ, тобто це ті явища і процеси, що

відбуваються у світ. ек-ці і мають чітко виражений причинно-наслідковий
х-р, постійно чи періодично повторюються за певних умов.

Зовн. середовище МЕВ-це зовнішні по відношенню до суб’єктів МЕВ
політико-правові, економічні, соц.-культурні та інфраструктурні умови
реалізації форм МЕВ на різних рівнях.

Зовн. середовище МЕВ можна поділити за двома критеріями:

а) за сферами впливу: політико-правове, соц.-культурне, економічне та
інфраструктурне;

б) за безпосередністю впливу дії:

– серед-ще прямого впливу (постачальники, споживачі, конкуренти тощо);

– серед-ще непрямого впливу (політ. та ек. устрій, заг. нормативна
законодавча база, соц.-ек. традиції тощо).

Особливостями зовн. середовища МЕВ є насамперед:

– тісний взаємозв’язок між його сегментами;

– складність та різноманітність;

– відносна невизначеність багатьох параметрів.

Вцілому, зовн. середовищу МЕВ притаманне певне протиріччя. З одного
боку, воно є досить стабільним внаслідок інерційності розвитку політ.,
екон., соц. структур. З іншого боку, за рядом параметрів воно є досить
динамічним, особливо в процесі розвитку сучасних
інформаційно-комунікаційних систем.

З точки зору суб’єкта МЕВ важливо:

– бути інформованим про серед-ще;

– вміти його аналізувати, оцінювати та розуміти з метою впливу на одні
фактори (які піддаються впливу) і врахування інших факторів (що впливу
не піддаються).

В суч. теорії та практиці напрацьовано багато різноман. методів та
інструментів оцінки зовн. серед-ща. Оцінка зд-ся як нац-ними, так і
безпосередньо міжн. інститутами (рейтингові агенства, засоби mass media
тощо). Найвідомішими заг-ними рейтинг. с-мами є BERI (Німеччина),
II(інституційний інвестор), Євромані.

Рейтинг BERI враховує: (політ. стабільність; (ставлення до заруб.
інвесторів; (ризик націоналізації та девальвації; (платіжний баланс;
(бюрократичні питання; (темпи ек. росту; (рівень зарплати і
продуктивності праці тощо.

II-це насамперед рейтинг кредитоспроможності тієї чи інш. країни, який
дають експерти 100 найкрупніших банків світу.

Євромані враховує 3 групи показників:

– політико-економічні (40%);

– ринкові (40%);

– спеціальні кредитні (20%).

Систематизація СП. Їх економічна природа і суттєві ознаки.

Совместные предприятия -долгосрочная форма кооперации ,
связывающая партнеров в имуществе, управлении и распределении доходов, а
также в риске.

С точки зрения отношений собственности СП – высшая форма
международной кооперации, функционирующая как единый экономический
механизм. СП является новым полноправным хозяйственным субъектом,
который самостоятельно ведет производственную, научно-техническую,
сбытовую и иную деятельность.

Декларируемые цели создания СП на территории Украины:

1 .Более полное удовлетворение потребностей в определенных видах
промышленной продукции и продовольственных товаров.

2.Привлечение передовой зарубежной техники . технологии и
управленческого опыта.

3.Привлечение дополнительных финансовых и материальных ресурсов.

4.Развитие экспортной базы и сокращение нерационального импорта.
Реализация комплекса целей должна обеспечить:

1.обновление техники и технологической базы без привлечения собственных
валютных средств.

2.использование потенциалов НИОКР иностранного партнера для производства
конкуретноспособной продукции.

3.расширение экспорта продукции путем использования торговой марки
партнера, его сбытовой сети и сети техобслуживания.

4.улучшение системы материально-технического обеспечения за счет
получения от зарубежного партнера не изготавливаемых или дефицитных
материалов, изделий, узлов, деталей.

5.разделение с иностранным партнером коммерческ5ого риска в случае не
достижения ожидаемых коммерческих результатов.

Следует учитывать также:

1 .мотивация конкретного украинского партнера зависит от его потенциала
и условий хозяйствования. 2.СП имеют большое значение для :

формирование современных рыночных отношений на Украине;

развитие инфраструктуры(транспорт, коммуникации, информационные
системы);

социальной сферы(как для рабочих так и для населения в целом).

Преимущества СП:

1 .долговременые соглашения;
‘2.комплексное сотрудничество;

3. обоюдная ответственность партнеров за эффективную деятельность,
контроль и обновление производства;

4.уменьшение степеней рисков;

5.следует принимать что СП зачастую является единственной или наиболее
поощряемой формой проникновения предпринимательского капитала в другую
страну.

Для развития СП должны быть созданы политико-правовые,
экономические, социально-психологические и инфраструктурные условия.

Систематизация СП:

1.по способу организации использования организационно-правовых форм в
соответствии с законодательством принимающей страны;

2.по доле участия партнеров:

-паритетные начала;

-большая доля зарубежного партнера;

-меньшая доля иностранного партнера.

3.по сфере деятельности: НИОКР, промышленность, с/х, производственная
инфраструктура, социальная инфраструктура, финансовые и др. услуги.

4. по видам деятельности: инновационные, производственные, закупочные,
сбытовые, комплексные. З.по месту организации:

-на территории своей страны;

-на территории др. стран.

б.по размеру: мелкие, средние, крупные и крупнейшие.

СНД: проблеми економічного співробітництва та інтеграції. = 91

Процессы взаимного экономического сотрудничества на базе существования
новых независимых государств начались с осени 1992 г. В 09.1993 г. на
уровне глав государств и правительств был подписан Договор о создании
экономического союза стран СНГ. Он декларировал положение о поэтапном
формировании общего экономического пространства: зона свободной торговли
— таможенный союз — платежный и валютный союзы и, наконец, — общий рынок
товаров, услуг и капиталов. Предполагалось свободное перемещение
товаров, услуг, капиталов, согласование денежно-кредитной…, сближение
методов регулирования экономической деятельностью. Государства СНГ
унаследовали от Союза ССР единую энергетическую систему, единую систему
транспорта, связи, телекоммуникаций, взаимосвязанные
народнохозяйственные комплексы, общую систему нафто- и газопроводов,
свободу передвижения рабочей силы, единую техническую стандартизацию.
Свои экономические цели и приоритеты, сознавали невозможность ликвидации
исторически сложившегося разделения труда между бывшими союзными
республиками. Взаимозависимость и взаимозаменяемость между бывшими
союзными республиками была столь важна и велика, что понимание
необходимости если не восстановления в полном объеме, то хотя бы
поддержания основных хозяйственных связей было достаточно сильно.
Факторы, осложняющие развитие интеграции между странами Содружества: *в
интеграции на постсоветском пространстве участвуют органы, заметно
отличающиеся друг от друга по экономическому потенциалу, структуре
хозяйства, уровню экономического развития. *интеграция в СНГ
осуществляется в условиях глубокого экономического кризиса. Он породил
дефицит материальных и финансовых ресурсов, увеличил разрыв между
странами в уровнях развития и жизни населения. * в странах СНГ не
завершены рыночные преобразования. Имеются расхождения в подходах к
темпам и путям их осуществления. Это породило различия в национальных
хозяйственных механизмах, что препятствует формированию единого
рыночного пространства. *существует определенное противодействие ведущих
мировых держав интеграционным процессам стран СНГ. Им не нужен единый
сильный конкурент на международных рынках, в том числе и на
постсоветском пространстве. Соглашение о создании зоны свободной
торговли было принято 15 апреля 1994. Соглашение о ЗСТ рассматривалось
как переходный этап к формированию таможенного союза. Таможенный союз
мог быть создан государствами, которые выполняют условия о ЗСТ. Со
времени подписания соглашения о ЗСТ между странами СНГ наметились две
основные тенденции в развитии взаимной торговли между странами
Содружества:1 связана с объективным желанием государств Содружества
регулировать вопросы взаимной торговли через многосторонний механизм
зоны свободной торговли. Однако механизм функционирования такого режима
пока несовершенен и требует доработки. 2.многие государства СНГ не
желают себя связывать многосторонними обязательствами через
многостороннюю ассоциацию свободной торговли. Внешним достижением
интеграционного процесса в рамках СНГ стало образование в апреле 1997 г.
“Союза двух” России и Белоруссии. В экономической сфере задачами Союза,
в частности, являются: • обеспечение динамичного экономического развития
государств участников Союза; • создание равных условий и гарантий
деятельности хозяйствующих субъектов; • создание и развитие общей
инфраструктуры, системы, системы связи, единого научно-технологического
и информационного пространства.

Соціально-культурне середовище МЕВ та його основні характеристики. – 98

СП як фактор залучення іноземних інвестицій.

Специфіка діяльності ГАТТ/СОТ. Їх роль у розвитку міжнародної торгівлі.
= 16

Суперечності розвитку спільних підприємств в Україні.

Совместные предприятия -долгосрочная форма кооперации ,
связывающая партнеров в имуществе, управлении и распределении доходов, а
также в риске.

С точки зрения отношений собственности СП – высшая форма
международной кооперации, функционирующая как единый экономический
механизм. СП является новым полноправным хозяйственным субъектом,
который самостоятельно ведет производственную, научно-техническую,
сбытовую и иную деятельность.

Декларируемые цели создания СП на территории Украины:

1.Более полное удовлетворение потребностей в определенных видах
промышленной продукции и продовольственных товаров.

2.Привлечение передовой зарубежной техники . технологии и
управленческого опыта.

3.Привлечение дополнительных финансовых и материальных ресурсов.

4.Развитие экспортной базы и сокращение нерационального импорта.
Реализация комплекса целей должна обеспечить:

1 .обновление техники и технологической базы без привлечения собственных
валютных средств.

2. использование потенциалов НИОКР иностранного партнера для
производства конкуретоспособной продукции.

3.расширение экспорта продукции путем использования торговой марки
партнера, его сбытовой сети и сети техобслуживания.

4.улучшение системы материально-технического обеспечения за счет
получения от зарубежного партнера не изготавливаемых или дефицитных
материалов, изделий, узлов, деталей.

5.разделение с иностранным партнером коммерческ5ого риска в случае не
достижения ожидаемых коммерческих результатов.

Следует учитывать также:

1 .мотивация конкретного украинского партнера зависит от его потенциала
и условий хозяйствования. 2.СП имеют большое значение для :

формирование современных рыночных отношений на Украине;

развитие инфраструктуры(транспорт, коммуникации, информационные
системы);

социальной сферы(как для рабочих так и для населения в целом).

Преимущества СП:

1 .долговременые соглашения;

2.комплексное сотрудничество;

3. обоюдная ответственность партнеров за эффективную деятельность,
контроль и обновление производства;

4.уменьшение степеней рисков;

5.следует принимать что СП зачастую является единственной или наиболее
поощряемой формой проникновения предпринимательского капитала в другую
страну.

Для развития СП должны быть созданы политико-правовые, экономические,
социально-психологические и инфраструктурные условия.

Сутність золотомонетного стандарту як валютної системи.

Система золотого стандарта (золотомонетного) утвердилась в 1867г. На
основе Парижского соглашения и функционировала до 20-30 г.г. 20 века. Ее
определяющими признаками были:

1. функционирование золота в качестве мировых денег;

2. фиксация золотого содержания национальных валют;

3. непосредственная конвертируемость национальных валют в золоте;

4. наличие на этой основе фиксируемых валютных курсов.

В период действия золотого стандарта золото обращалось в виде
чеканных монет не только на внешнем, но и вместе с бумажными деньгами на
внутреннем рынке. Это обеспечивало фактическое тождество национальной
денежной и валютной системы. Разница между ними заключалась в том, что
на мировом рынке золото как способ платежа принималось на вес. Обменный
валютный курс национальных (бумажных) денег рассчитывался на основе
отношения их золотого содержания (масштаба цен), который устанавливался
государством. Так, например, 1 фунт стерлингов обменивался на 5
долларов, так как 1 доллар содержал 1\20 унции золота, а фунт стерлингов
1\4 унции золота. Страны, которые придерживались золотого стандарта
должны были обеспечить жесткое соотношение между существующими запасами
золота и количеством денег, которые находились в обращении, а также
свободную миграцию золота, его экспорт и импорт.

Путем такой миграции золота осуществляется покрытие пассивного
сальдо платежных балансов чем в системе валютных отношений,
обеспечивается ответная стабильность.

Система золотого стандарта обеспечивала общность денег в мировом
масштабе, их полную конвертируемость, стабильность валютных курсов и
покупательной возможности, стабильность мировых цен.

Однако эта система была слишком жесткой и зависела от уровня
производства монетного товара. Она также полностью исключала проведение
отдельными государствами собственной валютной денежной политики;

Сутність МЕВ, їх форми та рівні розвитку.

Сущностью МЭО является объективно складывающийся экономический
процесс международного разделения труда. Развитие мирового хозяйства в
течении последних десятилетий характ. глубокими структурными переменами
в основе которых лежит объективно обусловленный процесс его
интернационализации. За пределы национальных хозяйств выходят не только
результаты и факторы производства, но и непосредственно сам
производственный процесс. Таким образом формируется международная
экономика, которая во взаимодействии с национальной экономикой передает
с развитием МЭО новое качество. В свою очередь установленные МЭО
представляют собой феномен эволюции системы МЭО.

Взаимодействие государств- это прямое или косвенное участие в
МЭО, возможность наиболее полно организовывать принципы МЭО, обладание
суверенностью.

Взаимодействие международных организаций- участие в МЭО, в
зависимости от целей создания поставленных задач и направлений
деятельностью.

Субъекты МЭО -юридические лица, предпринимательская деятельность
которых законно разрешена в Украине и имеют такую организационную
структуру:

-индивидуальное предприятие, основанное на личной собственности физ.
лица и исключительно на его труде; международные организации.

-семейное предприятие, основанное на собственности и труде граждан,
членов одной семьи, проживающих вместе и ведущих совместно свое хоз-во.

-частное предприятие, основанное на собственности отдельного гражданина
с правом найма рабочей силы.

-коллективное предприятие, основанное на собственности трудового
коллектива предприятия, кооператива, другого уставного общ-ва,
общественной и религиозной организации.

-государственное коммунальное предприятие. Формы МЭО.

– международная торговля;

– международная миграция рабочей силы;

– международное движение капитала;

– мировая валютная система;

международные расчеты.

Уровни МЭО:

Эк. Контакты

Эк. Взаимодействия и др.

Сутність, рівні та фактори розвитку міжнародної економічної інтеграції.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як
відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити
як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів у
кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна
інтеграція розглядалась нами як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес
інтеграція виявляється в стиранні відмінностей між економічними
суб’єктами -представниками різних держав. Розвиток процесів міжнародної
економічної інтеграції зумовлений такими факторами: • економічним
розвитком країн, груп країн та регіонів світу в умовах нерівномірного
розподілу ресурсів; • закономірностями науково-технічного прогресу; •
тенденціями демографічного розвитку; • наявністю і необхідністю
розв’язання глобальних проблем (енергетичної, продовольчої, екологічної,
використання Світового океану та космосу, економічного зростання та
народонаселення, економічної безпеки, роззброєння); • різким скороченням
відстаней за рахунок розвитку транспортно-комунікаційних мереж; •
ринковою “уніфікацією” економічного розвитку.

На мікро рівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.
Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні
або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну
систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку.
Горизонтальна інтеграція супроводжується виробництвом за кордоном
товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.
Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у
різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
1) інтеграція “вниз” (на мікрорівні виникають ТНК); 2) виробнича
інтеграція “вгору” (наприклад, придбання сталеплавильною компанією
заводу, що виробляє металоконструкції); 3) невиробнича інтеграція
“вгору”, що включає сферу розподілу.

Основні форми міжнародної інтеграції на макрорівні є: *Зона
преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним
режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту
товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами.
Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є
Преференційна система Британського Співтовариства (1932 р.), що
об’єднувала 48 держав. *У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий
торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх
тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими
прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона
вільної торгівлі “США-Канада” (1988 р.), Північноамериканська угода про
вільну торгівлю (НАФТА).” *Митний союз являє собою угоду двох або
декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та
встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі
(з 1948 р.), в Європейському союзі (з 1968 р.). *У рамках спільного
ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг,
капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних
взаємовідносин у цілому характерні тепер для Європейського Союзу.* В
економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва
доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної
політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова
одиниця. На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд
з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Суть і еволюція ТНК.

Міжнародний бізнес включає будь-які транзакції між фізичними та
юридичними особами за межами національних кордонів. У відносно
систематизованому вигляді міжнародинй бізнес з’явився 5 ст. до н.е.

Створення перших міжнародних фірм створюються під час промислової
революції в Європі. В ті часи велика кількість компаній почала
відкривати філіали за кордоном.

Термін ТНК традиційно означає фірму, що має філіали в двох аьо більше
країнах. Інші дослідники вважають, що для ТНК потрібна наявність
виробничих потужностей щонайменше в 6 країнах.

ЮНКТАД визначає ТНК як підприємтво, яке об’єднує юридичних осіб
будь-яких правових форм і видів діяльності в двох або більше країнах,
яке проводить спільну політику і стратегію.

Виділяють три основних критерії ТНК:

структурний критерій – присутність в декількох країнах, а також різне
громадянство управлінського персоналу.

Критерій результативності – в залежності від питомої ваги активів,
цінних паперів, доходів за кордоном.

Поведінковий критерій – менеджмент ТНК повинен думати інтернаціонально.
Тобто потрібно розглядати весь світ як сферу своїх ділових інтересів.

Окремо виділяють глобальні компанії та багатонаціональні компанії.
Глобальні компанії використовують стратегію стандартизації виробництва і
активної економії на масштабах виробництва. Багатонаціональні компанії
відрізняються більшою диференціацією продуктів з метою повного
врахування специфічних маркетингових факторів країн та регіонів.

На сьогодні за даними ООН нараховується близько 10000 ТНК. На 600
лідуючих ТНК рпипадає більше чверті світового виробництва товарів. ТНК є
найбільшими експортерами капіталу. На їх долю припадає дві третини
прямих закордонних інвестицій. В останні роки ТНК значно розширили свою
діяльність в сфері послуг.

ТНК справляють дуже потужний вплив на укономіку країн що розвиваються.
Інвестиції ТНК в багатьох випадках позитивно вплинули на структурну
перебудову економіки цих країн, її диверсифікацію, підвищили їх рівень
життя. Проте монополістичний характер діяльності ТНК ставить країни в
залежність.

Ще однією тенденцією стало посилення ТНК, що з’явилися в країнах
третього світу.

Гголовною конкурентною перевагою ТНК є можливість швидкого випуску
великої кількості продукції, високий ступінь адаптивності до специфічних
особливостей національних ринків.

.122. Суть і чинники міжнародної міграції робочої сили.

Процес інтернаціоналізації виробництва у світі активно супроводжується
інтернаціоналізацієї робочої сили. Міграція існує у країнах з різним
рівнем розвитку. Під міграцієї розуміють переселля працеспроможного
населення з одних держав до інших на строк більше одного року, яке
викликано причинами економічного та іншого характеру, і також може
приймати форму еміграції та іміграції.

Наслідки: імпорт робочої сили приводе: *до зниження витрат, що в свою
чергу – до збільшення конкурентноспроможності. *Виробляє вартість в
країні перебування , імігранти самі споживають товари та послуги. Це
призводе до мультиплікаційного ефекту, що стимулює зайнятість. *Імпорт
робочої сили високої якості призводе до економії коштів на освіті
спеціалістів. *Завдяки іноземцям відбувається ( еластичності ринка
праці. *У більшості країн мігрнати розглядаються як певний амортизатор
на випадок кризи чи безробіття. * в індустріальних країнах при низькому
рівні народжувальності та ( кількості зайнятих за допомогою імігрантів
сподіваються підтримати на належному рівні пенсії та соціальні програми.

Еспорт:*у основних експортерів робочої сили з’явились додаткові джерела
валютного доходу від експорту робочої сили у формі надходженнь від
імігрантів. *при незадовільній економічні кон’юктурі, при ( кількості
безробітних міграція стає своєрідним клапаном. *при поверненні мігрантів
до дому, вони показують значну активність у нових видах діяльності та
приймають активну участь у розвитку нових форм економіки.

Суть, види та мотивація міжнародного бізнесу.

Усталена кількісна динаміка інтернаціоналізації економіки в сучасних
умовах набуває специфічних рис, зумовлених новою якістю міжнародного
поділу праці. У структурі сучасних МЕВ це проявляється насамперед через
вихід за межі нац. економік поряд з факторами і результатами в/ва
безпосередньо виробничого процесу. В свою чергу докорінні зміни
відбуваються і у міжнародному бізнесі – сфері практичної реалізації форм
МЕВ.

Суб”єктами міжнародного бізнесу є його учасники, які здатні активно і
відносно незалежно працювати для реалізації своїх економічних інтересів.
До числа основних суб”єктів належать: фізичні особи, юридичні особи, їх
об”єднання, держави, міжнародні організації.

Найбільш численними, значущими, динамічними в міжнародному бізнесі є
фірми, що існують у двох організаційно-правових формах – власні
підприємства та об”єднання підприємств.

Крім організаційно-правової застосовують диференціацію фірм за такими
ознаками:

рівнем гоподарської самостійності (материнські або головні; філії;
дочірні; асоційовані)

характером власності (приватні, державні, кооперативні, змішані)

видами діяльності (промислові, торгівельні, фінансові, транспортні та
ін)

Загальними мотивами, що спонукають фірми брати участь у міжнародному
бізнесі, є можливість розширення продажу, придбання нових джерел
ресурсів, диверсифікація.

Розвиток фірми може бути обмежений зменшенням обсягу внутрішнього ринку
через недостатню кількість споживачів або їх низьку купівельну
спроможність. За сприятливої економічної кон”юктури в інших країнах або
в світі в цілому фірма має змогу нарощувати обсяги продажу через вихід
на міжнародні ринки,збільшуючи свої прибутки.

Збільшити ринки збуту та свій прибуток фірма може також за рахунок
купівлі за кордоном окремих компонентів, напівфабрикатів або послуг. В
окремих випадках вирішальне значення має винятковий характер закордонних
товарів або послуг, використовуваних фірмою.

Уникнути різких коливань у виробничій та торгівельній діяльності фірми
дає змогу диверсифікація, коли підтримуються оптимальні обсяги продажу
(на випадок економічного спаду в своїй країні) за рахунок виходу на
ринки країн, економіка яких перебуває в стадії пожвавлення та росту.

Тарифне регулювання як один із заходів впливу на міжнародну торгівлю,
митний тариф та види мита.

Митний тариф – інструмент торгівельної політики та державного
регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим
ринком.

При цьому, крім функцій регулювання зовнішньоторгівельного обороту
(раціоналізація товарної структури, підтримка оптимального
співвідношення валютних доходів і витрат держави і захист внутрішньої
економіки), митному тарифу притаманний суттєвий тісний зв”язок з
податковою системою, як інструментом формування доходів держави, –
фіскальна функція. Митний тариф – зведення митних стягнень, що
застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон,
систематизоване у відповідності з товарною номенклатурою
зовнішньоекономічної діяльності; конкретна ставка митного стягнення, що
належить до сплати при вивезенні або ввезенні визначеного товару на
митну територію країни.

Виділяють експортний і імпортний тариф, в залежності від того, що він
регулює – вивезення або ввезення товару, а також простий і складний, в
залежності від способу розвитку тарифу.

Імпортний тариф представляє собою зведення ставок митних стягнень, що
застосовуються при ввезенні товарів на митну територію
держави.Експортний тариф його метою є: підтримання внутрішньодержавних
цін і цін на світовому ринку.

Простий тариф має на увазі, що незалежно від країни походження, до
всіх товарів які імпортуються, застосовується єдині ставки мита.
Складний тариф він передбачає встановлення двох або навіть більше ставок
мита по кожной номерклатурі в залежності від країни походження товару.

Митний тариф складається із двох основних елементів – товарної
номерклатури і ставок митних стягнень. Систематизація ставок митних
стягнень в тарифі здійснюється у відповідності з диференційованим
списком товарів – товарною номерклатурою. Характерними рисами любої
товарної номерклатури є системність опису товарів і присвоєння коду
кожній товарній позиції.

Митне стягнення (customs duty) – обов’язковий внесок, що стягується
митними органами при імпорті або експорті товару, і є умовою імпорту або
експорту.

Митні стягнення виконують три основні функції:

фіскальну, яка відноситься як до імпортних, так і експортних стягнень,
оскільки вони є однією з статей доходної частини державного бюджету;

протекціоністичну (захихну), що відноситься до імпортних стягнень,
оскільки з їх допомогою держава захищає місцевого виробника від
небажаної іноземної конкуренції;

балансуючу, яка відноситься до експортних стягнень, що встановлені з
метою попередження небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з
тих або інших причин нижчі за світові.

Класифікації митних стягнень.

За способом стягнення:адвалорні – нараховуються в процентах до митної
вартості оподаткованих товарів;специфічні – нараховуються у
встановленому розмірі за одиницю оподаткованого товару;комбіновані –
поєднують обидва види митного обкладання.

За об’єктом оподаткування:імпортні – стягнення, які накладаються на
імпортні товари при випуску їх для вільного обігу на внутрішньому ринку
країни. експортні – стягнення, які накладуються на експортні товари при
випуску їх за межі митної території держави. транзитні – стягнення, які
накладаються на товари, що перевозяться транзитом через територію даної
держави.

За характером:сезонні – стягнення, які використовуються для оперативного
регулювання міжнародної торгівлі продукцією сезонного характеру,
антидемпінгові – стягнення, які використовуються в разі ввезення на
територію держави товарів за ціною більш низькою, ніж їх звичайна ціна в
експортуючій державі, компенсаційні – стягнення, що накладаються на
імпорт тих товарів, при виробництві яких прямо чи опосередковано
використовувались субсидії,

За походженням:автономні – стягнення, що вводяться на підставі
односторонніх рішень органів державної влади країни. конвенційні
(договірні) – стягнення, що встановлюються на базі двосторонньої або
багатосторонньої угоди, преференційні – стягнення, що мають більш
низькі ставки в порівнянні зі звичайним тарифом,

За типами ставок:постійні – митний тариф, ставки якого одноразово
встановленні огранами державної влади та не можуть змінюватись в
залежності від обставин. змінні – митний тариф, ставки якого можуть
змінюватися у встановлених органами державної влади випадках .

За способом обчислення:номінальні – тарифні ставки, вказані у митному
тарифі. ефективні – реальний рівень митних стягнень на кінцеві товари,
розраховані з врахуванням рівня стягнень, накладених на імпортні вузли
та деталі цих товарів.

Вплив тарифу:тарифи сповільнюють економічне зростання; одностороннє
введення тарифів нерідко призводить до торгівельних воєн; тарифи
призводять до підвищення податкового тиску на споживачів; тариф на
імпортні товари опосередковано підриває експорт країни; тариф веде до
скороченню загального рівня зайнятості; тариф – захист молодих галузей;
тариф – засіб стимулювання вітчизняного виробництва; тариф – важливе
джерело бюджетних доходів.

Форми МЕВ. Їх суттєва характеристика і взаємозв’язок.

МЕВ мають яскраво виражений системний х-р. МЕВ-це с-ма ек. зв’язків з
приводу вир-ва, розподілу, обміну і спож-ня, що вийшли за межі нац.
кордонів.

Отже, сучасні МЕВ є с-мою ек. звязків, які характеризуються:

виходом за межі нац-них госп-в;

взаємодією фіз. і юр. осіб, держав і міжнар. орг-цій;

визначеністю форм;

різними рівнями глибини існ-ня, функц-ня, здійснення.

Розглядаючи стр-ру МЕВ, можна виділити також форми МЕВ: (міжн. валютні
відносини; (міжн. фін.-кредитні відносини; (міжн. виробниче
співробітництво; (міжн. науково-техн. співробітництво; (міжн. трудові
відносини (світ. ринок труд. ресурсів); (міжн. торгівля товарами; (міжн.
торгівля послугами (світ. ринок послуг); (міжн. транспортні відносини.

При цьому, слід зазначити що осн. формами МЕВ є : (міжн. торгівля,
(міжн. рух капіталу, (міжн. міграція роб. сили.

Міжн. торгівля є провідною формою МЕВ. Міжн. торгівля являє собою обмін
товарами і послугами між державно оформленими нац-ними госп-вами.

Міжн. рух капіталу-це його переміщення між країнами світу в пошуках
більш вигідної сфери прикладення.

Міжн. міграція роб. сили-це процес її стихійного чи організованого
переміщення в межах нац-ного або міжн-ного ринків праці, зумовлений
х-ром розвитку ПС і виробничих відносин, дією ек. законів.

Міжн. валютні відносини є специф. формою МЕВ: вони, з одного боку,
забезпечують норм. реалізацію інших форм МЕВ, а з іншого боку, мають
власні мех-зми саморозвитку.

Форми міжнародних розрахунків та їх порівняльна характеристика.

Основними формами міжнародних розрахунків у здійсненні
зовнішньо-економічної діяльності є: •банківський переказ (Операція
банку з виконання доручення клієнта по переведенню грошей в іншій банк
для виконання його грошових зобов’язань. Недолік: затримка в часі
надходження виручки до експортера); •документарне інкасо (банківська
операція по стягненню грошових коштів з платника на користь одержувача
на підставі письмового доручення останнього з наданням відповідних
документів. Документарне інкасо — це доручення експортера (кредитора)
своєму банку одержати від імпортера безпосередньо або через інший банк
певну суму або підтвердження (акцент) того, що ця сума буде сплачена в
установлені строки. Для імпортера вигодна: він знаходиться під захистом
свого банку і документи, які отримує для оплати по акредитивах,
залишаються в розпорядженні його банку до моменту розрахунку. А при
несплаті повертаються банку-ремітенту із зазначенням причин несплати або
неакцепту. Для експортера вигідно те, що йому належить юридичне право
розпоряджатися товаром до повної сплати коштів за нього. Недоліками
інкасової форми розрахунків є: * значний термін проходження документів
через банки;* можливість відмови імпортера сплатити кошти за надані
документи;* значний розрив у часі між відвантаженням товару та
отримання експортної виручки, особливо в разі тривалого транспортування
вантажів) •документарний акредитив (Акредитив — це документ, виданий
банком імпортера, який зобов’язує цей банк акцептувати векселі,
виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.
Ці умови включають величину кредиту, термін сплати векселя, загальний
опис товару, додаткові потрібні документи і кінцевий термін сплати.
Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер не
отримує передоплати і не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера
заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива.
Непідтвердмсений акредитив означає, що банк експортер обмежується тільки
повідомленням експортера про відкритті акредитива і платить тільки в
тому випадку, якщо банк імпортер перераховує йому відповідну суму.
Документарний акредитив – іменний документ, що містить доручення про
сплату коштів отримувачу протягом певного терміну з додержанням вказаних
в ньому умов. Недоліки: це найскладніша та найдорожча форма
розрахунків), ; •розрахунки по відкритому рахунку (метод платежу, за
якого продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має
заплатити у визначений час після її отриманн); •розрахунки з
використанням чеків, векселів (Простий вексель – безумовне письмове
зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити певній особі наказом
векселедавця або пред’явника, обумовлену суму грошей на вимогу, або на
фйіксовану дату, або на визначений момент у майбутньому Переказний
вексель (комерційна трата) — це безумовний письмовий наказ, адресований
однією стороною (трасантом) іншій (трасату), що зобов’язує останнього
заплатити певну суму грошей третій стороні (ремітентові) у визначений
час у майбутньому. Цей метод платежу більш ризикований, ніж передоплата
чи акредитив, оскільки виконання платежу повністю залежить від імпортера
(покупця). Імпортер може відмовитись від товару навіть за наявності
векселя на пред’явника, і експортер буде змушений шукати іншого покупця
на свій товар, зазнавши при цьому збитків. Чек – безумовний наказ
клієнта банку, який веде його поточний рахунок, про сплату пеіної суми
грошей пред’явнику чеку, або іншій, вказаній в сумі особі: 1. Іменний,
2. Ордерний. 3. На пред’явника)

Форми міжнародного бізнесу. Мотивація вибору форм міжнародного бізнесу.

Міжнародний бізнес включає будь-які транзакції між фізичними та
юридичними особами за межами національних кордонів. У відносно
систематизованому вигляді міжнародинй бізнес з’явився 5 ст. до н.е.

Створення перших міжнародних фірм створюються під час промислової
революції в Європі. В ті часи велика кількість компаній почала
відкривати філіали за кордоном.

Характеристика видів міжнародної торгівлі.

Для сучасної міжн торгівлі є характерною різноманітність її видів:

специфіка обєкту торгівлі:

торгівля товарами ( сировинними, паливними, продовольчими,
напівфабрикатами, готовими виробами які включають: виробничого
призначення, широкого вжитку, машинами і устаткування)

торгівля послугами ( фрахт, транспорт, міжн туризм, інші які включають
фінансові (банківські, страхові, орендні), посередницькі (біржові),
інтелектуальні (ліцензійні, ноу-хау, інжинірінгові), реклама, ярмарки та
ін.

специфіка взаємодії субєктів

традиційна торгівля (субєкти повязані виключно торговою угодою)

торгівля у межах кооперації (конкретним торговим угодам передують
договори з наук-тех, комерційної кооперації)

зустрічна торгівля ( реаліз-ся ті чи інші операції на компенсаційній
основі)

специфіка регулювання

3.1звичайна торгівля

3.2дискриміеаційна торгівля

3.3преференційна торгівля

В сучасних умовах осбливої уваги потребує зустрічна торгівля. Виділяють
декілька аспектів зустрічної торгівлі:

фінансовий (коли карїна – імпортер немає вільноконвертованої валюти або
не хоче її витрачати)

маркетинговий (коли компенсаційні операції виступають як специфічний
спосіб виходу на зарубіжний ринок, особливо в умовах високої
конкуренції.)

технологічний (як можливість доступу країни-імпортера до нових
технологій)

соціальний (коли зустрічна торгівля зменшує безробіття, створює нові
робочі місця тощо)

Питома вага компенсаційних операцій становить10-20% у загальних обсягах
світової торгівлі. Зустрічна торгівля превалює у обміні високими
технологіями тощо. Якщо до останніх років домінувала зустрічна торгівля
північ-південь, захід-схід, то на сьогодні вона інтенсифікувалась у
відносинах північ-північ, захід-захід.

Експорт вивіз за кордон Товарів національного походження або значною
мірою перероблених в країні з метою їх продажу.

Імпорт ввезення іноземних товарів з метою їх використання на
внутрішньому ринку.

Експортно-імпортні операції є найбільш поширеними в міжнародній
торгівлі.

Характеристика вільних економічних зон. Проблем розвитку ВЕЗ в Україні.
= 14 = 88

Характеристика основних видів операцій на міжнародних товарних біржах.
Їх особливості та необхідність.

Международная товарная биржа -это особый вид постоянно действующего
рынка, на котором при определенных условиях совершаются сделки
купли-продажи на массовые товары, обладающие родовыми признаками,
качественно однородными и взаимозаменяемыми.

Основные виды операций на международных товарных биржах и их цели.

1. Сделки на реальный товар: ;

1.1. сделки с немедленной поставкой (на наличный товар кэш-спот) –
продаваемый на бирже товар находится на одном из складов биржи и
передается покупателю немедленно (до 15 дней) после заключения сделки.

1.2. сделки на товар с поставкой в будущем (сделки на срок форвард) –
поставка продавцом реального товара по цене, зафиксированной контракте в
момент его заключения и в срок, обусловленный в контракте.

2. Срочные фьючерские сделки – не предусматривает обязательства сторон
поставить или принять реальный товар в срок, обусловленный в контракте,
а предполагают куплю и продажу права на товар.

3. Спекулятивные операции :

3.1. игра на повышение цен в будущем:

3.1.1. Операции с реальным товаром;

3.1.2. операции с фьючерсными контрактами.

3.2. игра на разнице цен на отдельные сорта товаров;

3.3. операции с фьючерскими контрактами:

3.3.1. На один и то же товар с близкими и отдаленными сроками;

3.3.2. на один и тот же товар на различных рынках;

3.3.3. на различные взаимозаменяемые товары;

3.3.4. на товар и его производные.

4. Операции хеджирования – страхование от возможных потерь в случае
изменения рыночных цен при заключении сделок на

реальный товар.

Характеристика суб’єктів МЕВ та їх взаємовідносини. Суб’єкти МЕВ
України.

Суб’єкти МЕВ-це учасники міжн. ек. явищ і процесів, котрі здатні
самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх ек. інтересів.

Класифікувати суб’єктів МЕВ можна по-різному. Напр., можна їх поділяти
за критерієм рівнів. Суб’єкти мікрорівня -це п/п-ва, фірми, фермерські
госп-ва, окремі особи. На метарівні діють регіони, галузі ек-ки, котрі
займаються ЗЕД. Для макрорівня характерні зв’язки між д-вами, між
групами держав, між д-вами та міжн. орг-ціями.

Ділять суб’єктів на фіз. і юр. особи.

Фіз. особи-це право- і дієспроможні особи, які у міжн. відносинах
виступають як окремі індивідуали, тобто діють від власного імені й не
представляють ніяких фірм.

Юр. особи-це орг-ції, фірми, корпорації, які займаються ЗЕД й
відповідають наступним ознакам, що установлюються законод-вом
відповідної країни:

– постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які
входять до їхнього складу та можуть мінятися;

– наявність власного майна, відособленого від його учасників;

– право купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися обєктами
власності;

– право від свого імені бути позивачем у суді й арбітражі;

– самостійна майнова відповідальність.

Юр. особи поділяються на юр. особи публ. права та юр. особи приватн.
права.

Суб’єктами публ. права вважаються такі особи: (держава як скарбниця, як
верховна влада; (підрозділи держ. апарату й держ.-територіальних
обєднань; (сусп.-політ. угрупування й орг-ції держ. значення.

Суб’єктів визначають ще за критеріями способів привласнення й
відповідальності. Виділяють юр. осіб приватн. права: (тов-ва з необмеж.
відп-стю; (тов-ва з обмеж. відп-стю; (АО; (командитні тов-ва;
(одноосібні п/п-ва.

Суб’єктами МЕВ виступають різні об’єднання: фіз. осіб; юр. осіб; фіз. і
юр. осіб.

Особливою є участь у МЕВ такого їх суб’єкта як держава. Держава-це
суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй тер-рії та
незалежністю по відношенню до інших держав.

Як суб’єкт МЕВ держава виконує подвійну функцію:

1) вона через уповноважені органи може бути безпосереднім учасником
міжнар. операцій;

2) через нормативно-законодавче регул-ня, розвиток інфрастр-ри держава
може сприяти (або заважати) міжнар. д-сті інш. субєктів.

Міжнар. орг-ції беруть участь в МЕВ в залежності від їх цілей, завдань
тощо. МО поділяються:

за юр. природою: міжурядові, позаурядові;

за складом учасників: універсальні, регіональні;

за масштабом д-сті: заг. х-ру, спец. компетенції;

за х-ром д-сті: оперативно діючі, координуючі, консультативні;

за терміном д-сті: постійно діючі, періодично діючі, тимчасові.

Гол. суб’єктами МЕВ на сьогодні є міжнар. п/п-ва або корпорації, серед
яких виділяють багатонац-ні та ТН корпорації.

Характеристика Ямайської валютної системи. = 169 = 160

Цілі та особливості формування Чорноморського економічного
співробітництва.

Специфічне місце серед інтеграційних угруповань різних масштабів і форм
може посісти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), вдекларацію
про створення якого 1992 року підписали керівники Албанії, Азербайджану,
Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України.
Особливості: 1.ЧЕС, являючи собою потенційно місткий внутрішній ринок зі
значним науково-технічним потенціалом, може стати і ключовим місцем
торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Практично створюється
трансрегіональне інтеграційне угруповання. 2. це перше велике
інтеграційне угруповання країн пост-конфронтаційного етапу розвитку
світової економіки, яке може поєднати країни, що до останнього часу
розвивались, маючи різні політичні та економічні установки. 3. до ЧЕС
увійшли новоутворені незалежні країни – колишні республіки СРСР, які
вперше роблять спробу зінтегруватись на певній організаційній основі без
явного домінування Росії, на відміну, наприклад,від Економічного Союзу
на основі СНД. ЧЕС лише в одному відповідає інтеграційним критеріям: це
є інтеграція на регіональній основі з яскраво вираженим об’єднуючим
фактором – Чорним морем. Загалом ЧЕС можна розглядати як потенційний
феномен. Тут очевидні майже всі ключові дезінтеграційні фактори – від
політичної нестабільності країн-учасниць, їх економічної та
інфраструктурні несумісності, яскраві соціально-культурні відмінності,
глибокі інструменти регулювання торговельно-економічних взаємовідносин.
Проблеми:*функції регулювання зовнішної торгівлі в країнах-учасницях
реалізуються на різних рівнях: * істотно різняться не лише механізми та
інструменти, а й стратегії і тактики регулювання * для країн ЧЕС
характерні різні масштаби, терміни та глибина участі у ГАТТ, *істотні
відмінності в ключових параметрах інвестиційного клімату. До основних
напрямків причорноморського співробітництва можна віднести такі: •
формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних
фінансових та інформаційних мереж; • будівництво спільними зусиллями
об’єктів транспортної інфраструктури, розвиток
транспортно-експедиторського співробітництва; • комплексне використання
і охорона ресурсів Чорного моря; • співробітництво в розвитку
паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального
енергоспоживання; • реалізація спільних проектів щодо технологічного
переобладнання металургійних виробництв країн-учасниць; •
співробітництво в агропромисловій сфері, розвиток харчової і переробної
промисловості; • участь у конверсії оборонної промисловості; • розвиток
сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізація проекту будівництва
оптиковолоконної лінії зв’язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією та
Україною; • кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та
вироблення ефективного механізму взаємних розрахунків з орієнтацією на
створення в майбутньому Чорноморського платіжного союзу; •
співробітництво в розвитку процесів приватизації підприємств,
стимулювання малого і середнього бізнесу тощо.

З точки зору основних інтеграційних критеріїв ЧЕС слід розглядати як
потенційну зону вільної торгівлі

Ціноутворення у міжнародній торгівлі та джерела інформації про світові
ціни.

У міжнародній торгівлі застосовуються два основних види цін:розрахункові
і що публікуються.

Розрахункові ціни індивідуально визначаються фірмами-експортерами на
конкретні види промислових товарів відповідно до різних методик.

Ціни, що публікуються це ціни, що повідомляються в спеціальних і
фірмових джерелах інформації. Вони, як правило, відображають рівень
світових цін. До них відносяться:

довідкові ціни; біржові котировки; ціни аукціонів; ціни торгів; ціни
фактичних операцій; ціни пропозиції великих фірм.

Одними з найбільш відомих світових показників, що застосовуються в
міжнародній торгівлі є довідкові ціни, що являють собою ціни товарів у
внутрішній оптовій і зовнішній торгівлі промислово розвинених країн.
Довідкові ціни регулярно публікуються практично по всіх основних видах
продукції, що реалізовується на світовому ринку.

Довідкові ціни в більшості випадків являють собою так звані базисні
ціни, т. т. ціни товару певної кількості і якості в тому або іншому
зазделегідь встановленому географічному пункті (базисному пункті).

Виходячи з особливостей ціноутворення звичайно виділяють дві основні
групи цін: на продукцію обробляючої промисловості і на сировині.

Світовими цінами на продукцію обробляючої промисловості звичайно є
експортні ціни великих компаній виробників і експортерів цієї продукції.
Експортні ціни базуються на цінах цих компанії на внутрішньому ринку,
які частіше за все розраховуються по методу повних витрат або методу
прямих витрат.

По методу повних витрат підсумовуються всі витрати, пов’язані з
виробництвом продукції, до них додається величина передбачуваного
прибутку. Отриманий таким чином очікуваний прибуток від реалізації
ділиться на кількість товарів, що виробляються за місяць. У результаті
виходить фабрична ціна однієї одиниці виробу.

По методу прямих витрат спочатку визначаються декілька варіантів
передбачуваних цін і відповідні передбачувані об’єми продажу. З
отриманої величини очікуваного прибутку віднімаються прямі (змінні)
витрати. Тим самим визначається націнка – маржинальний прибуток на
одиницю продукції і на весь об’єм продажу, що прогнозується. З
отриманого маржинального прибутку віднімаються постійні витрати.
Отриманий прибуток порівнюється по всіх варіантах, після чого
визначається, яка з передбачуваних цін може принести максимальний
прибуток.

Ціни, розраховані по одному з двох методів, уточнюються за допомогою
розгорненої системи знижок з ціни і надбавок до ціни в залежності від
стану кон’юнктури.

У той же час визначити світові ціни на машини і обладнання досить
складно. Певне значення можуть мати так звані питомі ціни, т. т. ціни,
розраховані на одиницю продуктивності, потужності і т.і.

При встановленні світових цін на сировинні товари основну роль грають не
внутрішні витрати і ціни, а співвідношення попиту і пропозиції на
відповідних ринках. Для деяких видів сировинних товарів ціни
встановлюються основними експортерами, а для інших на основі біржових
котированнь. Особливе значення при формуванні цін на багато які види
сировинних товарів мають відповідні об’єднання країн експортерів або
виробників, що зовсім не характерно для ціноутворення на продукцію
обробляючої промисловості .

Шляхи вдосконалення українського імпорту.

Митний тариф – центральний елемент митно-тарифного регулювання ЗЕД.
Митний тариф – це систематизолваний перелік митних ставок (зборів). Мито
– це податок, який стягується при переміщені товару через митний кордон.
Порядок формування та застосування миитного тарифу України визначено
Законом України “Про Єдиний митний тариф”, який було прийнято в 1992
році.

Митні тарифи представлені в Україні двома групами: експортні та
імпортні. Експортний митний тариф – застосовується з метою отримання
додаткових бюджетних надходжень та регулювання експорту окремих видів
товарів. Імпортний тариф – формує оптимальну структуру імпорту шляхом
диференціації ставок, виступає частиною механізму ціноутворення, захищає
окремі галузі економіки, сприяє збалансування сальдо експорту-імпорту.

В Україні використовуються такі види мита: 1) адвалерне – нараховується
у відсотках до митної вартості товарів, 2) специфічне – встановлюється у
встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів, 3) комбіноване –
схоже на адвалерне, але встановлено мінімалбну митну подать. Останні два
види ставок широко використовуються з 1995 року. Це не дозволяє
імпортерам занижувати митну вартість товарів, що ввозяться. Проте
одночасно призводить до ввезення низькоякісних дешевих товарів з низькою
митною вартістю. Крім того можуть застосовуватись сезонні та особливі
(антидемпінгові та компенсаційні) мита.

В 1996 році Кабмін ухвалив декілька постанов щодо обкладення митом
товарів ввезених в Україну фізичними особами.

Нарахування мита на товари здійснюється на основі їхньої митної
вартості. Митна вартість – це ціна, що фактично сплачена або підлягає
сплаті за товар в момент перетину митного кордону України. Митна
вартість за звичай встановлюється на основі тієї, що вказана в
рахунку-фактурі. Також може застосовуватись розрахункова митна вартість:
за ціною угоди, за ціною угоди щодо подібних товарів, за мінімальною
митною вартістю, за ціною угоди щодо ідентичних товарів, на підставі
віднімання вартості, на основі експортної митної вартості, за формулою
яка вказана в контракті (наприклад ціни знаступною фіксацією).

Законодавство України передбачає додатково використання преференційних,
пільгових та повних ставок. Преференційні ставки застосовуються до
товарів з країн, з якими встановлено преференційний митний режим або
митний союз. Пільгові ставки для товарів з країн з режимом найбільшого
сприяння або національним режимом. Повні ставки – для товарів з усіх
інших країн.

9 стаття Митного кодексу України передбачає можливість застосування
нетарифних методів регулювання ЗЕД. Нетарифні методи регулювання – це
адміністративні заходи, які застосовуються при проведенні контролю
товарів що імпортуються або експортуються.

Основні нетарифні методи

Кількісні обмеження – адміністративно встановлені норми, що визначають
кількість та номенклатуру товарів, дозволених до імпорту або експорту.

Квотування – встановлення обмеження на максимальний обсяг експорту або
імпорту товару за певний проміжок часу. Ліцензування – введення
дозвільного характеру експорту або імпорту товару у певних кількостях на
визначений проміжок часу. Рішення про ліцензування та квотування
ухвалюється кабміном за поданям Міністерства економіки України. Кабмін
щорічно затверджує перелік товарів експорт та імпорт яких підлягає
ліцензуванню та квотуванню в поточному році.

Добровільне обмеження експорту застосовується Україною на основі вимог
торгівельних партнерів що імпортують цю продукцію аби уникнути
односторонніх жорстких обмежувальних заходів з боку цієї країни.

Технічні барєри – передбачають дотримання Українських національних
стандартів, одержання сертифікатів якості на імпортну продукцію,
специфічного маркування та пакування товару, дотримання
санітарно-гігієнічних норм та інші вимоги встановлені законодавством
країни. В систему органів, що здійснюють контроль за дотриманням
встановлених стандартів для імпортної продукції входять Міністерство
економіки, держстандарт, міністерство охорони здоровя, мінфін, МВД та
менш потужні державні органи.

В залежності від свого призначення товари проходять сертифікацію (майже
всі товари), ветеринарний контроль (тварини), фітосаніторний контроль
(рослини), екологічний контроль (відходи, транспорт, небезпечні хімічні
речовини).

Митний контроль стосується не лише імпорту, але й експорту. Він
здійснюється відповідно до декількох постанов кабміну. Державна митна
служба встановлює порядок проходження товарів, які підлягають
експортному контролю, через кордон.

За недотримання правил, що встановлюються в межах нетарифного
регулювання ЗЕД, до субєктів порушників можуть застосовуватись санкції,
що передбачають індивідуальний режим ліцензування та тимчасове
припинення ЗЕД. Ці санкції передбачені законом України “Про
зонішньоекономічну діяльність”

Ямайська валютна система як один із етапів еволюції світової валютної
системи. = 153 = 160

Ямайська валютна система: її основні характеристики. = 153 =159

В 1976 году были заложены контуры Ямайской системы.

Основные принципы ямайской валютной системы:

– политика демонетизации золота в сфере валютных отношений (отменен
официальный золотой паритет);

– официальная цена на золото;

– отменена фиксация золотого содержания национальной денежной единицы;

– сняты все ограничения на частное использование золота;

– разрешено свободное осуществление на рынке операций купли-продажи
золота.

Золото превратилось в обычный товар, цена которого в бумажных
деньгах регулировалась уровнем спроса и предложения.

В 1969 году МВФ создал международную расчетную единицу. Она
получила название 50К (специальные права заимствования). 50К
преобразуются в главный международный актив средств расчетов и платежей.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020