UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваЄвген Маланюк (1897–1968) (реферат)
Автор
РозділПедагогіка, виховання, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось4618
Скачало186
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Євген Маланюк (1897–1968)

 

Чи передчував ти, двадцятивосьмирічний юначе, що це – лише початок

довгого і важкого твого шляху? Що далі майже піввіку: ще більшої напруги

– бо течії робилися сильнішими; ще більшого бездоріжжя – бо терени

ставали взагалі неходженими; ще більшої самотності – бо ти був

максималістом, якого не влаштовувало ні московське залізне ярмо на шиї

Вкраїни, ні українське безхребетне хуторянство. Отож, на жаль, часто

бував ти на чужині чужим не лише для чужих...

 

Порівняймо два уривки зі спогадів про Євгена Маланюка. Спочатку

послухаємо його першу дружину, тоді студентку медицини у Подєбрадах

(Чехословаччина) Зою Плітас (Равич): “Раптом... до їдальні ввійшов

незвичайної вроди молодий чоловік. Він зробив на мене велике враження:

високий, стрункий, чорнявий, з гордовито піднесеною головою, з

блискучими карими очима... Незнайомий, що зацікавив мене, легким кроком

перейшов їдальню й сів коло порожнього столика, сам-один, не підійшовши

ні до кого(тут і далі виділення моє. – Ю. К.). Відразу витягнув з кишені

перо й записник і почав щось писати”.

 

А тепер зазирнімо до “Енциклопедії українознавства”. “16 лютого 1968

року Євген Маланюк помер на удар серця у своєму самотньому помешканІ у

Нью-Йорку. Його знайшли день пізніше на підлозі в його кімнаті в позі

молитви. У кишені його був квиток до опери якраз на вечір його смерти.

Помер на ходу”. Енциклопедія є енциклопедія, характерна її риса –

лаконізм: де, коли, хто, що. За стислими рядками – доля непересічної

людини, найбільшого поета української діаспори і одного з визначних

українських поетів двадцятого століття, який потужністю таланту не

поступається Максимові Рильському та Павлові Тичині.

 

Що поєднує ці два уривки, між якими півстоліття і в яких йдеться про

різні періоди життя Маланюка? І в далекому 25-му закохана юна студентка,

й у більш близькому до нас 68-му по-науковому неемоційні укладачі

“Енциклопедії українознавства” помітили те саме: самотність поета,

точніше – самотність Маланюка-людини: “Мушу випити келих до краю –

Полиновий мед самоти” (“Біографія”. 1925).

 

Завжди один – бо завжди проти течій? Мабуть, що й так. А може, це і є

ознака таланту, якщо хочете – мужність таланту (талант мужності?) –

пливти туди, куди вважаєш за потрібне, а не туди, куди несе течія. У

більшості не стає сил – гребти проти бистрини. У Маланюка – вистачило.

За це його не любив дехто. За це його любить багато хто. За це його

поважають, не можуть не поважати – всі.

 

Що ж він за людина, за поет такий – Маланюк? Що вплинуло на його

життєвий і творчий шлях?

 

20 січня (1 лютого за н.ст.) 1897 року дружина Филимона Васильовича

Маланюка, донька “чорногорця Якова Стоянова, військовика Із сербських

осадчих”, народила сина. Цікаво відбилося у світогляді маленького Євгена

життя “на дві хати”: дідову й батькову. Якщо по батьковій лінії у роду

були українці і дід усіх неукраїнців вважав “безсумнівними

унтерменшами”, то мати виросла у атмосфері “якихось... колоніального

типу “дворянських гнізд” з клавесинами, дагеротипами, сентиментальними

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] [8]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ