Тема. Література рідного краю. Олексій Довгий. Розповідь про поета.
Інтимна лірика. Збірка «Троянди для дружини».
Мета: ознайомити учнів із біографією поета; охарактеризувати інтимну
лірику; удосконалювати навички виразного читання поетичних творів;
розвивати образне мислення, естетичні смаки; виховувати шанобливе
ставлення до інтимних почуттів людей.
Теорія літератури: інтимна лірика.
Міжпредметні зв’язки, мистецький контекст: Історія України, музика.
Обладнання, наочність: портрет Олексія Довгого; фотоматеріали; збірки
творів поета; записи пісень на вірші О. Довгого у виконанні
Чернігівського народного хору «Червона калина», відеоматеріали.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Хід уроку
І. Повідомлення теми, мети уроку, мотивація навчальної діяльності учнів.
ІІ. Вивчення нового матеріалу.
Ознайомлення з біографічними відомостями поета.
Розповідь учителя.
«Я так пишу, як дихаєте ви…», – ці слова українського поета Олексія
Прокоповича Довгого стали лейтмотивом усієї його багатогранної
творчості. Прекрасна людина, гарний співрозмовник, неперевершений поет –
це все про мого давнього доброго знайомого Олексія Довгого. Я щиро
вдячна долі, що дала мені можливість особисто спілкуватися з Олексієм
Прокоповичем. Розмовляє він спокійно, лагідно, цікаво. Але про себе
багато говорити не хоче. «Нехай мої поезії розкажуть про мене», –
схвильовано говорить Олексій Прокопович.
Так, справді, у його поезіях усе його життя.
Розгляд фотоматеріалів життєвого шляху Олексія Довгого з коментарями
учителя.
Народився поет 8 серпня 1929 року в селі Городище Менського району.
Закінчив Харківський інститут механізації сільського господарства.
Працював у радгоспі Інгулецький, згодом – у газетах на Чернігівщині.
Був завідувачем редакції видавництва «Дніпро», редактором видавництва
«Музична Україна», заступником головного редактора видавництва «Молодь».
З 1980 року – на творчій роботі. Член Національної спілки письменників
України. Автор понад 20 поетичних книжок, які здобули читацьке визнання,
а також численних перекладів з різних мов. Понад 100 поезій Олексія
Довгого покладено композиторами на музику.
Керівник відомого Народного ансамблю української пісні «Родень». Один із
ініціаторів створення товариства «Чернігівське земляцтво».
Перегляд уривків із відеофільму «Чернігівщина в житті славетних»
Учитель, коментує відеофільм.
Поет неодноразово наголошував, що саме рідний край прекрасна
Чернігівщина, дає йому наснагу творити поезію.
Відгуки на творчість Олексія Довгого
Павло Мовчан:
Творчій манері О. Довгого властиве тяжіння до змістовної лапідарності,
сюжетності, до образної деталізації.
Взагалі поезії О. Довгого відзначаються оригінальним спрямуванням,
стилістичністю світосприймання до всього того, що зветься життям.
Василь Швець:
Автор сприймає світ своїми очима, до того ж сприймає вдумливо, без
поспіху, без гарячковості. Звідси й афористичність більшості його
віршів.
Микола Бажан:
Тонкі, чулі, людяні поезії, що музикою відлунюють у наших серцях.
Петро Засенко:
Його вірш небагатослівний, стислий, викінчений, як виріб, виготовлений
майстром не лише для прикраси, а й для вжитку. Ядерними зернами чистого
слова, тривожними думками небайдужості, добрими світанковими
сподіваннями хліборобського терпіння засівалося поетове поле, а нині
іде в зрілий колос.
Усе так, як і мало бути на довгій ниві.
Дмитро Чередниченко:
Читаю очима поезію, як пальцями дереворити. Відчуваю кожну канавку,
кожен рубець. Відчуваю як із рубця проростає пагінчик, що продовжує
життя дерева. Так народжується нове дерево, від якого народиться ліс.
Михайло Слабошпицький:
Простота(а за нею стоїть велика робота для досягнення її), прозора м’яка
ліричність – ось характерні риси творчої манери О. Довгого…
Спокійний і так сказати б, розважливий, у міру аналітичний – таким він
приходить до читача з кожною новою збіркою.
Дмитро Головко:
Довгий є довговічним не тільки в розумінні творчої активності, а й у
своїй залюбленості у слово, мелодію, незвичайну і несподівану молоду
філософію України.
Олексій Довгий:
Я належу сонцю, яке сяє в людині і над нею.
ІІІ. Збірка інтимних поезій Олексія Довгого «Троянди для дружини»
Розповідь учителя
Маємо поетичний дарунок Олексія Довгого до золотого весілля.
Героїня збірки – реальна особа, поетова дружина Марія Іванівна, яка йде
пліч – о – пліч із коханим чоловіком довгим життєвим шляхом.
Палкою незгасною любов’ю до своєї коханої дружини пронизані всі поезії
збірки.
Один лише дотик – і видиво дивне майне.
Один лише дотик – і жінка ця спалить мене.
Автор наголошує, що той щасливий, хто у підсумкову пору життя зможе за
поетом повторити безоглядно щиро і просто:
Твоє ім’я
для мене –
найвища нота
усієї симфонії життя.
Образ мами Марії, так поет ласкаво називає свою дружину, сердечно
виписаний ним у всьому розмаїтті колізій, ситуацій, психологічних станів
та календарних змін.
У кожній поезії збірки простежується образ самого автора, який з вершини
любові схвильовано оглядає свої родинні скарби та володіння.У цьому
зв’язку мимоволі думається: діти, народжені з неперебутньої любові
отримують від батьків потужний заряд життєвої сили на всю свою подальшу
долю. Що це саме так, а не інакше, свідчать вірші – присвяти синам,
доньці, онукам. Життя, судячи з усього, збулося. Тому так природно
звучить звернення поета.
Не, перебудь, моя любове!
Не переграй, не перейди.
Виразне читання напам’ять поезій Олексія Довгого членами поетичної
студії «Гарт»
1. Марії
2. Ти не Лаура і не Беатріче…
3. Я щодня закохуюсь у тебе.
4. Я закоханий у твої очі.
5. Спасибі, люба, за твою
красу…
6. Коханій
7. Саме отут, на усій вулиці
8. Ти мені снишся пахучими квітами
9. Я не збагнув ще, що таке любов
10.На Володимирській гірці
11. Дорожи своїм іменем, сину
12. Справжня чарівність
13. Троянда матері й дитини
14. Ми з тобою дві росиночки
Аналіз інтимної лірики
Питання до класу:
Яка з поезій збірки «Троянди для дружини» вам найбільше запам’яталася?
Поясніть.
Яким настроєм пройняті поезії збірки? Обґрунтуйте свою відповідь.
Чи поділяєте все думку ліричного героя збірки про те, що любов повинна
бути одна на все життя.
Як ви розумієте слова поета:
Моя ти доля і моя ти мово,
Моє високе повноліття ти!
Не пригасай душею вечорово,
Світи мені, моя любов, світи!
Як ви вважаєте, завдяки чому багато поезій, особливо інтимної лірики, О.
Довгого покладено на музику? Назвіть їх.
(покладені на музику такі поезії інтимної лірики: «Дві росиночки»,
«Коханій», Інтимний триптих», «Кохаю», «Ти мені снишся», «Черешня»,
«Спасибі, люба», «Подаруй мені ніч» та багато інших)
Якими мовами перекладені поезії Олексія Довгого?
(Найбільше грузинською, а також французькою, македонською,
чорногорською.)
Учень 10 класу виконує пісню на слова О. Довгого (супровід акордеон)
Яке враження справили на вас слова і музика пісні? Чи відчули всю їхню
органічну єдність у творі?
«Олексій Довгий залишається врівноваженим мудрим життєлюбом, як і
належить поетові закоханому в «троянди», поетові, що вірить в гармонію
буття, знаходить і створює її », – так про поета сказав Леонід Талалай,
лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка та премії імені
Володимира Соcюри.
ІІІ Підсумок уроку.
Робота над епіграфом уроку
VI Домашнє завдання.
Написати твір – мініатюру: «Мені твій голос – спів коханий!» (за поезією
Олексія Довгого.
Поезії О.Довгого
Марії
Я все оце люблю: дерева, квіти,
Рослини, комашок, птахів і все-все…
І хату оцю люблю…
Марія.
Ця дивна жінка зіткана з любові.
Любов її живе в душі і крові,
В устах, руках, у погляді і слові.
Вона не так, як всі, живе у світі,
Вона себе народжує щомиті
І має думи, сонцем оповиті.
Вона росте з своєї самотини
Від матері щодня і до дитини.
А від дитини знову до дружини
Росте вона з своєї самотини.
З її долонь ростуть до неба квіти,
Випурхують, немов пташата, діти
Її любов жива до всього світу.
Благословенна ж будь, моя любове,
Моє осіннє сонце калинове,
Моя дитино і моя дружино,
Моя трояндо і моя ожино…
Ти не Лаура і не Беатріче
Ти не Лаура і не Беатріче,
Ти просто жінка, грішна і земна.
Моя душа тебе єдину кличе,
І над тобою зводиться вона.
Було багато тих, що переблиском
Перегоріли в серці назавжди.
А ти живеш у ньому тим дівчиськом,
Що освітило вік мій молодий.
І добре те, що ти була єдина,
І добре те, що ти одна єси.
Людині треба лише одна людина
На всі роки і на усі часи.
Я щодня закохуюсь у тебе
Я щодня закохуюсь у тебе.
Не можу жити без твого дихання
У тебе є щось вище, ніж я сам.
Ти невичерпне джерело моєї духовної енергії.
Твоя присутність облагороджує мене, робить вищим.
Я сильнішаю почуттям у розлуці з тобою.
На світі немає такої вроди,
Яка б замінила мені твою.
Коли жінки заступають тебе собою,
Шукаю в них твоїх очей, твоїх вуст,
Твого голосу і твого дотику…
Твоя любов до мене
Перейде у вічність,
Бо шукатиму тебе навіть тоді,
Коли мене вже не буде на цьому світі.
Шукатиму і любитиму.
Я закоханий у твої очі
Я закоханий у твої очі,
Не голубі і не сині, а такі,
Як тіні на чистому снігу місячної ночі.
Я люблю твій голос,
Якого немає в жодної жінки на Землі.
Я закоханий у твою усмішку,
Твою ходу і твій погляд.
Я люблю тебе всю.
І коли я з тобою,
Зникає довколишній світ,
Існуєш тільки ти,
І лише тобою я живу і дихаю.
Спасибі, люба, за твою красу
Спасибі, люба, за твою красу,
За дотик рук, і вуст твоїх, і тіла,
За блискавичну усмішку росу,
Якою ти у серце залетіла.
Спасибі за прості твої слова,
За сонце віч, за ніжності жіночі,
2
4
^
?
’
A
,
l
’
l
n
‚
„
?????¤?????l
t
‚
„
gdW
&0&|’~’?’oe’o’|(~(¤(-)(*ooaeaeooaeooOeOeooaeaeoEEEooOeae
gdW
6?6*7iaaiiiiiiiaaOeOeEOeEEOeOeEEE
¤gdW
&
&
¤gdW
dT TeT”UVU’UOeU:|||?|i|(}f}?}ae}$~l~n~p~r~t~„~†~?~?~”N////////////////
iia///////
За всі з тобою пізнані дива,
І дні незгасні й полум’яні ночі.
Спасибі, що живеш у світі ти,
Що долею мене не обминула,
Спасибі за те сяйво чистоти,
Яким в житті мене ти огорнула.
Спасибі, мила, за усе твоє,
Якого вже не візьмуть в мене люди,
Спасибі, що ти завжди в мене є,
І ще за те, що завжди в мене будеш.
Коханій
Я, мила, так тебе люблю,
Як не любив нікого в світі.
В очей твоїх голубоцвіті
Бентежну душу утоплю.
Я, мила, так тебе люблю.
Мені твій голос – спів коханий
Тополі юної в гаю.
В березці кожній пізнаю
Тебе я, ніжну і гадану.
Мені твій голос – спів коханий.
Твоя душа – моя причальність,
Джерельце ласки й чистоти.
Близька і недосяжна ти,
Моя звичайна незвичайність.
Саме отут, на цій вулиці
Саме отут, на цій вулиці,
Біля цього дерева,
Ти сказала мені: «Люблю».
Звідси на крилах летіло наше щастя.
Єдине щастя на двох.
Ми, колишні, зосталися там,
Біля того дерева.
Ще й досі шумить та сама вулиця,
Росте те саме дерево.
Вчувається нам слово: «Люблю».
Звідки прилетіло до нас наше щастя.
Єдине на двох.
Ми, колишні, стоїмо там,
Біля того дерева.
Шумить та сама вулиця,
На якій ти сказала мені: «Люблю…»
Ти мені снишся пахучими квітами
Ти мені снишся пахучими квітами,
шелестом нив, бережечків узорами.
Ти мені сонечком світиш над вітами,
кличеш у поле юними зорями.
Ти мені гаєм ростеш за долиною,
Чайкою линеш над річкою тихою.
Ти мені світиш високою мрією,
ти мені сяєш людською утіхою.
Серце, тобою заповнене, міниться,
пружаться думи бруньками-бутонами.
Світ весь навколо тобою проміниться
ніжними барвами, милими тонами.
Я не збагнув ще, що таке любов
Я не збагнув ще, що таке любов.
І як вона в нелюбство переходить.
І як віки світами верховодить,
І як єднає сік земний і кров.
Її не здатні передать слова.
Вона невловні почуття і звуки.
Її вигойдують жіночі руки,
В яких уся планета ожива.
На Володимирській гірці
Колись отут ходили ми з тобою,
В цім шумі площ і в тіняві алей.
Були серця в нас повні неспокою,
Нам дихалось і думалось незле.
Нічого в світі ми іще не мали,
Окрім любові, чистої, як сніг,
О, як цвіли ми, як тоді кохали,
Як промінились наші слово й сміх.
Ясної повної злагоди і згоди,
Красивого, палкого почуття,
Ми прихилялись до ясної вроди
Ласкавого і юного життя.
Для нас усе тут сяяло і зріло,
Для нас усе хилилось і текло…
І всесвіт задивовано і мило
Над нами зводив сонячне чоло.
Дорожи своїм іменем сину
Дорожи своїм іменем сину,
Славним родом своїм дорожи.
Бережи і люби Україну,
Як зіниці очей бережи.
Не віщують добра їй заброди,
Не цінують її чистоти.
Від твого українського роду
На Вкраїні лишаєшся ти.
На тобі її слава і доля,
Ії мова і врода в тобі.
Не посмій українського поля
Передати недобрій судьбі.
Не зламайсь, мов кленочок в негоду,
Не зігнися, як грім загуде.
Хай хоробрість козацького роду
Надихає тебе і веде !
Справжня чарівність
Справжня чарівність –
не твоя любов до коханої.
Справжня чарівність –
любов коханої до тебе.
Жінка, яка кохає,
це море світла і ніжності,
океан тепла і радості.
У світі виповненому жінкою,
яка кохає оновишся сам,
красивішим станеш.
Коханих не вибирають,
кохання не дарують,
його віддають.
Троянда матері й дитині
Марії
Жодне слово в світі не ввібрало стільки ласки, ніжності й доброти, як
слово «мама».
Цим словом починає дитина своє свідоме життя, цим словом вінчає
найбільшу радість і найбільшу печаль, це слово часто останнє в житті
людини…
Мати і дитина – символ буття на Землі.
Символ древній, ще печерний. Мати благословляє перший подих дитини.
І першу усмішку її.
Мати благословляє перше слово і першу думку, перший крок, першу радість
і першу печаль.
Мати навчає дитину літати.
Навчає ще тоді, коли вона не вміє навіть сидіти. Навчає в колисці.
Літай, дитино, люленьки-люлі,
Ходити будеш потім по землі.
Літай моє малесеньке орля,
Чекає тебе небо і земля.
Чекають люди, птиці, дерева,
Чекають звуки, мрії і слова…
Літай, дитино, люленьки-люлі,
Ходити будеш потім по Землі.
Ми з тобою дві росиночки
Ми з тобою дві росиночки,
Ми з тобою дві сльозиночки,
Не хили нас, віче, долоньку,
Бо щасливу маєм доленьку.
Ми з тобою дві росиночки,
Ми з тобою дві сльозиночки,
До схід сонечка вродилися,
Зелен-гаю полюбилися.
Ми з тобою дві росиночки,
Ми з тобою дві сльозиночки,
Полюбились-покохалися
На схід сонечка побралися.
Ми з тобою дві росиночки,
Ми з тобою дві сльозиночки,
Станем квітом, станем піснею
Над добою лиховісною.
ОСНОВНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ДОРОБОК ОЛЕКСІЯ ДОВГОГО В ОКРЕМИХ КНИЖКАХ
ДОВГИЙ Олексій
ЗЕМЛЯ СПІВАЄ. Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1961. – 62 с.
ДОВГИЙ Олексій
ЧЕРЕСЛО. Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1966. – 63 с.
ДОВГИЙ Олексій
КАМ’ЯНА РОСА. Поезії. – К.: Молодь, 1969. – 143 с.
ДОВГИЙ Олексій
ДЕРЕВОРИТИ. Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1971. – 126 с.
ДОВГИЙ Олексій
СІВАЧІ. Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1973. – 107 с.
ДОВГИЙ Олексій
ПОДИХ ЯБЛУНІ. Поезії. – К.: Дніпро, 1974. – 174 с.
ДОВГИЙ Олексій
ЖИТНИЦЯ. Поезії. – К.: Молодь, 1972, – 167 с.
ДОВГИЙ Олексій
ВЕРЕСЕНЬ. Поезії. – К.: Молодь, 1975. – 111 с.
ДОВГИЙ Олексій
ДЕРЕВОРИТИ. Поезії. – К.: Дніпро, 1980. – 310 с.
ДОВГИЙ Олексій
ПОРА КОНВАЛІЙ. Поезії. – К.: Рад. Письменник, 1982. – 101 с.
ДОВГИЙ Олексій
ВЛАДА СОНЦЯ. Поезії. – К.: Молодь, 1982. – 104 с.
ДОВГИЙ Олексій
РОДИНА. Лірика, гумор, сатира. – К.: Рад. Письменник, 1965. – 134 с.
ДОВГИЙ Олексій
КЕЛИХ ТРОЯНД. Поезії. – К.: Молодь, 1989. – 120 с.
ДОВГИЙ Олексій
МУЗИКА БДЖОЛИ. Поезії. – К.: Дніпро, 1989. – 262 с.
ДОВГИЙ Олексій
ЗЕНІТ. Лірика та гумор. – К.: Рад. Письменник, 1991. – 135 с.
ДОВГИЙ Олексій, Лелека Василь
ЗАПОВІТ СИНУ. Пісні з репертуару народного ансамблю української народної
пісні «Родень».
ДОВГИЙ Олексій
ДОТОРКИ БЛИСКАВКИ. Вірші. – К.: Педагогіка, 1998. – 159 с.
ДОВГИЙ Олексій
ДЕРЕВОРИТИ. Поезії. – К.: Арктур – А, 1999. – 92 с.
ДОВГИЙ Олексій
ЗЕЛЕНИЙ ЛІТОПИС. Доторки блискавки; Дереворити; Келих троянд. /Перед. Д
. Головка/. – К.: ТОВ Український видавничий центр, 2002. – 471с.
ДОВГИЙ Олексій
ЗЕРНО З ОЧИМА НЕБА. Поезії. /Передм. М. Славинського/. – К.: Дніпро. –
2002. – 158 с.
ДОВГИЙ Олексій
ТРОЯНДИ ДЛЯ ДРУЖИНИ. Інтимна лірика. /Передмова В.Базилевського/. – К.:
ТОВ Український видавничий центр, 2003. – 118 с.
ДОВГИЙ Олексій
РОДЕНСЬКІ МЕЛОДІЇ. Пісні. – К.: ТОВ Український видавничий центр – 231
с.
ОСНОВНІ ЛІТЕРАТУРНО – КРИТИЧНІ ВІДГУКИ НА ТВОРЧІСТЬ Олексія Довгого
БАЗИЛЕВСЬКИЙ В.
З ПОГЛЯДУ СЬОГОДЕННЯ. – «Кіровоградська правда», 1973, 22 листопада
БАЗИЛЕВСЬКИЙ В.
ДАРУНОК ДО ЗОЛОТОГО ВЕСІЛЛЯ. Передмова до зб. О.Довгого «Троянди для
дружини» – К., Український видавничий центр, 2003
БУНДЗЯК Ю.
ПОЕТИЧНИЙ РОЗМАЙ. – «Колгоспник Придніпров’я». 1974, 13 липня.
ВАСЮК З.
ЗЕМНЕ, РІДНЕ. – «Деснянська правда», 1972, 17 вересня
ГАНОЦЬКИЙ В.
КОЛІР РЕВОЛЮЦІЇ. – «Кіровоградська правда», 1977, 1 липня
ГАПОНОВА О.
НАПРУГА ПОЕТИЧНОГО СЛОВА. – «Дніпро», 1973, №6
ГОЛОВКО Д.
СЛОВО ПРО ПОЕТА. Передмова до зб. «Зелений літопис»; К., Український
видавничий центр, 2002
ДУБИНА М.
АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМАТИКИ. «Літературна Україна». – 1974, 4 січня
ЖУРБА К.
ЗАПАХ ЖИТНІХ ЗЕРЕН. – «Деснянська правда», 1966, 25 вересня
ЖУРБА К.
З ПОЗИЦІЙ СЕРЦЯ. – «Комсомольський гарт», 1973, 20 жовтня
ЖУРБА К.
ПОДИХ РІДНОГО КРАЮ. – «Деснянська правда», 1974, 9 червня
ЗАСЕНКО П.
ЯК НА ДОВГІЙ НИВІ. – Ж. «Київ», 2004, №8
КАГАРЛИЦЬКИЙ М.
КРАСА КАМ’ЯНОЇ РОСИ. – ж. «Дніпро», 1969, №12
КАЛІБАБА Д.
РОДИНА. – «Друг читача», 1985, 15 серпня
КИРПЕЛЬ І.
БАЛАДА ПРО ЗЕРНО. – «Сільські вісті», 1980, 9 серпня
КИРПЕЛЬ И.
ХЛЕБНЫЙ КОЛОСОК БЕССМЕРТЕН: в книзі «С лебяжьей высоты»: К. «Українська
енциклоподія». – 1994.
КОРБАЧ И.
СЕРЕБРО В КОЛОКОЛЬНОМ СПЛАВЕ. – ж. «Радуга», 1969, №8
КОРЕНЕВИЧ Л.
ПЕРЕБОЛІЛО. ВСЛОВИЛОСЬ. ОЗВАЛОСЬ. – «Робітнича газета», 2003, 3 січня
КРАВЧУК В.
НА ПОКЛИК ЧАСУ. – «Корчагінець»
КУШНІРЕНКО М.
СХОДЖЕННЯ. – «Колгоспна правда», 1970, 31 січня. – (Мена)
ЛАЗАРЕНКО К.
ВАГОМІСТЬ ДУМКИ І СЛОВА. «Колгоспні вісті», 1973, 17 квітня.
ЛЕВЧЕНКО В.
ПОЕЗІЮ, ЯК СИЛУ, ВІДДАЮ – «Кіровоградська правда», 1975, 31 січня
МИШАНИЧ В.
ПОДИХ ПОЕЗІЇ. – «Карпатська зірка», 1976, 20 липня
МОВЧАН П.
ТРИВАЛІСТЬ СЛОВА. «Літературна Україна», 1975, 24 січня
ОСИПЧУК В.
ЗЕМНИЙ ВОГОНЬ. – «Молода гвардія», 1978, 24 вересня
ПАТРУС – КАРПАТСЬКИЙ А.
ПОДИХ СУЧАСНОСТІ. – «Друг читача», 1974, 17 січня
ПЕРЕБИЙНІС П.
ОЛЕКСІЄВІ ДОВГОМУ – 50. – «Літературна Україна», 1979, 17 серпня
РЕП’ЯХ С.
ТЕПЛО КАМ’ЯНОЪ РОСИ. – “Комсомольский гарт» (Чернігів) 1963, 3 грудня.
САЛИВОНЕНКО Л.
ПРАГНУЛИ ВАГОМОСТІ. – «Літературна Україна», 1973, 12 січня
СИМОНЕНКО А.
ВІНОК ПОЕТИЧНИХ РОЗДУМІВ. – «Сільські новини», 1963, 23 серпня
СЛАБОШПИЦЬКИЙ М.
ЩЕДРА ПАЛІТРА «ВЕРЕСНЯ». «Молода гвардія», 1975, 2 листопада
СЛАВИНСЬКИЙ М.
ПІД ВИСОКОЮ ВЕСЕЛКОЮ. Передм. До зб. О. Довгого «Зерно з очима неба»:
К., «Дніпро», 2002
СЛАВКО Р.
ЩЕДРІ ДОЛІ СІВАЧА. – «Деснянська правда», 1973, 19 жовтня
СОБОТОВИЧ В.
СВІТ В РОСИНІ. – ж. «Прапор», 1971, №10
ТАРНАШИНСЬКА Л.
РОСИНКИ НА ПЕЛЮСТКАХ. – «Друг читача», 1983, 13 липня
ФЕДЕНИШИНЕЦЬ В.
КОЛІР ВОГНЮ. – ж. «Дніпро», 1978, № 12
ФЕДОРОВСЬКА Л.
РЯДОК РІВНЯТИ НА ЖИТТЯ. – ж. «Прапор», 1973, №10
ХОМЕНКО О.
З УВАЖНОСТІ І ЧУЙНОСТІ. – «Сільські вісті», 1975, 7 жовтня
ЧЕРЕДНИЧЕНКО Д.
ВЕРЕСНЕВІ РОЗДУМИ. – «Літературна Україна». – 1977, 4 січня
ЧЕРЕДНИЧЕНКО Д.
МУЗИКА, КВІТИ, ПОЕЗІЯ. «Молода гвардія», 1971, 26 травня
ШВЕЦЬ В.
СВІЙ ШЛЯХ, СВІЙ НАМІР. – «Літературна Україна», 1971, 26 жовтня.
ШВЕЦЬ В.
Свій шлях, свій намір. Післ. до зб. О. Довгого «Дереворити»:К., «Арктур
– А», 1999
ШЕПЕЛЬ І.
ПАХНЕ ХЛІБ. – «Київська правда», 1977, 24 березня.
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
