.

Дмитро Луценко – поет-лірик, поет-пісняр (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
202 3823
Скачать документ

Література рідного краю (10 клас)

Дмитро Луценко

Тема. Дмитро Луценко – поет-лірик, поет-пісняр.

Мета: ознайомити з творчістю письменника-земляка, формувати вміння
аналізувати поезії; сприяти усвідомленню ролі літератури як духовної,
моральної, культурної цінності народу; удосконалювати навички
продукувати висловлювання відповідно до мети та умов спілкування.

Обладнання: портрет письменника, фотографії, виставка книжок Д.Луценка,
мультимедійний проектор (або слайдоскоп).

Епіграф уроку:

Усе любов’ю зміряне до дна.

Д.Луценко.

Учитель.

Доброго дня, добра людино!

Так щиро й рідно міг привітатися із усіх знаних мені людей тільки один
чоловік – незабутній Дмитро Омелянович Луценко, згадує Ярема Гоян,
директор видавництва “Веселка”.

Дозвольте й мені привітатися з вами так. Доброго дня, добрі люди! Щиро
вітаю дорогих гостей і вас, мої любі, на уроці, присвяченому творчості
Дмитра Луценка.

Хто не знає його пісень “Хата моя, біла хата…”, “Мамина вишня”, “Києве
мій”? Та не всі знають поета як неперевершеного, глибокого лірика,
ніжного й трепетного, як яблунева пелюстка в росі.

Синій кінь любисткової ночі

Залишив зачаєні сліди…

Я любив твої озерні очі,

Повні тайн та смутку, як світи…

Ти була і горда, як царівна,

І лякливо-трепетна, як лань,

І душа, як молодість наївна,

Лебеділа щастям ожидань.

Припадімо ж до життєдайного джерела луценківської лірики, бо тут “усе
любов’ю зміряне до дна”.

Демонструються слайди із зображенням інтер’єру шкільного музею Дмитра
Луценка

Готуючись до сьогоднішнього уроку, учні знайомилися з біографією
поета, читали його твори. Відповідно до завдання кожен вивчив
напам’ять поезію, яка зворушила по-справжньому. Хто перший наважиться
поділитися своїми роздумами?

1 учень. Пригадується вислів Льва Толстого, що для справжнього
художнього твору потрібні тільки три речі: це щирість, щирість і
щирість. Познайомившись зі збіркою “Усе любов’ю зміряне до дна”, я
зупинив свій вибір на поезії “Моя біографія”. Саме вона є, на мою думку,
щирою розповіддю автора про його життя. Без прикрас, без надуманості.

Учень читає поезію “Моя біографія”

учень. Читає поезію “Я не святий” і аргументує свій вибір.

учень. Декламує поезію “Спадщина” та пояснює, чому саме ця поезія
найбільше сподобалася, які асоціації викликає слово “спадщина”.

учень. Не май сто кіп у полі, а май друзів доволі. Саме під таким
девізом жив, на мою думку, Дмитро Омелянович. До друзів мав особливе,
незрадливе ставлення. Йому пощастило спілкуватися з людьми виняткової
внутрішньої краси, людьми, які можуть бути взірцем справжньої чоловічої
дружби, що ґрунтується не на вигоді (що я з того матиму?), а йде від
внутрішньої потреби, щедрості й багатства душі. І літа таку дружбу
випробовують на міцність.

учень. Друзі допомогли Дмитрові Омеляновичу пережити тяжкі життєві
випробування. Після смерті донечки впродовж року щовечора хтось із
друзів обов’язково бував у домі Луценків. Скільки доводилося лікуватись
– адже Дмитро Омелянович, інвалід ІІ групи після отриманої 1944 р.
контузії, переніс 8 інфарктів! Вижити знову-таки допомогли друзі. Своїм
віршем “Бережіть друзів” він заповідає вчитися дружити й друзів берегти
(читає поезію).

учень. З жовтня 1942 р. Дмитро Омелянович уже воював у складі частин
Центрального 1-ого Українського, 1-ого Білоруського фронтів. Пройшов
воєнними шляхами до світлого дня Перемоги. І просилися на папір рядки
про тих солдатів, молодих юнаків, яким би жити й працювати, але їхніми
могилами позначені шляхи відступу й наступу військ. Усім єством відчував
поет страждання й біль матерів, які виплекали синів, та не встигли на
них надивитися, бо вкинула їх доля у кривавий вир війни. Особливо мене
схвилювали поезії про війну. Ось чому я прочитаю вірш на воєнну
тематику.

Читає поезію “Фронтовики”

Демонструються слайди з воєнними світлинами

Підсумок.

Учитель: Що нам дає вивчення літератури рідного краю?

Учні висловлюють свої думки.

Учитель. Як вже говорилося, найбільше Дмитро Луценко відомий як
поет-пісняр. У чому ж секрет популярності його пісенної творчості? У
правдивому емоційному, психологічно виваженому розкритті душевного тепла
людини, її невмирущого прагнення до справедливості й добра, любові до
матері й затишної домівки, яка гріє душу спогадами про дитинство, перше
кохання, пісні юності, мелодії яких закарбувалися у пам’яті на все
життя.

Ось як написав про вплив пісенного слова поет у вірші “Кузня”.

Складать пісні – то, сину,
мудре діло…

Ти слово куй, як я гарячу
сталь,

Щоб серце в ньому плакало й
раділо,

Дівчатам – ніжне, хлопцям –
крем’яне,

Тверде і гостре, як дамаська
криця,

Тоді тебе народ і пом’яне,

Тоді і пісня людям
знадобиться…

Пісенний засів Дмитра Луценка став окрасою репертуару не лише
відомих професійних майстрів, а й численної армії самодіяльних митців.

А розпочав засів своєї пісенної ниви Дмитро Луценко ще в роки
грізної Вітчизняної війни. Від’їжджаючи на фронт, молодий солдат
написав пристрасні поезії “За батьківщину” та “Пісня кіннотників” і
подарував їх корифею української музики Левку Миколайовичу Ревуцькому,
який своєю прекрасною музикою ніби благословив поета на славний шлях
співдружби двох сестер – поезії та музики.

Минули роки… Сьогодні неможливо уявити собі скарбницю сучасної
української пісні без творів Дмитра Омеляновича Луценка.

Україну Луценко уявляв у образі матері, мадонни, пишної квітки
планети Земля.

Учениці виконують пісню “Україна, любов моя” (музика І.Шамо).

Учитель. Творчість зріднила Дмитра Луценка з Анатолієм Шашкевичем. Одну
за одною створюють вони талановиті пісенні перлини. Серед них і пісня
“Мамина вишня”. Як вона народилась?

Учениця. Ось як про народження пісні розповідав сам автор. “Я так ніжно
кохав свою дорогу матусю! Щоразу, коли згадую її гірку долю, у мене в
душі щось перевертається. Про матерів написано багато гарних пісень.
По-моєму, неперевершений тут Андрій Малишко. Мені з композитором
Анатолієм Шашкевичем захотілося створити свою, оригінальну. Але як її
такою зробиш, коли, здається, усі найкращі слова про матерів уже
написані й виспівані? У довгих творчих муках народилася-таки наша, не
подібна до інших, “Мамина вишня”.

Звучить грамзапис пісні у виконанні Р.Кириченко

Учитель. А зараз прозвучить пісня, що стала своєрідною візитівкою
столиці. Видзвонює ця мелодія на годинниковій вежі на майдані
Незалежності через кожну годину, а по міському радіо лунають позивні…
Вона називається…

Учні. “Києве мій”.

Учитель. Яка ж історія створення цієї пісні?

Учень. (Його розповідь ілюструється слайдами зі світлинами). Якось
Дмитро Омелянович та співак Юрій Гуляєв ішли весняним Хрещатиком, про
щось гомоніли. Якоїсь миті їхні погляди прикував дивовижної краси колір.
То на клумбах квітли, палахкотіли канни – красиві багряні квіти.
Замилувавшись, Юрій Гуляєв звернувся до Дмитра Луценка з такими словами:
“Ви – поет, ви можете перелити цю красу в слова. А музика знайдеться.
Напишіть мені пісню про канни – рідкісні квіти…” Експромтом спалахнули
рядки: “В очі дивляться канни…” Поет прийняв замовлення. Щоб дужче
надихнутися враженнями, вийшов на Володимирську гірку. Перед ним в усій
красі постало справжнісіньке зелене море, яке вигравало ніжними хвилями.
Того ж вечора були написані слова:

Грає море зелене,

Тихий день догора,

Дорогими для мене

Стали схили
Дніпра.

Досить легко написався і другий куплет, і третій. А ось із
приспівом не виходило ніяк. Минув місяць, а приспіву не було.

Коли це одного разу автор побачив на Хрещатику двоє молодят.
Хлопець намагався зазирнути в очі своїй коханій і все промовляв: “Ну, як
тебе, таку красуню, та й не любити?” Ці слова й перелились у приспів:

Вечорів оксамити –

Мов щастя прибій…

Як тебе не любити,
Києве мій!

Юрій Гуляєв був першим і, либонь, найкращим виконавцем цього твору.
Він же порадив композиторові маршовий темп змінити на вальсовий, щоб
пісня краще лягала на його голос…

Звучить грамзапис пісні у виконанні Ю.Гуляєва

Демонструються слайди – фотопейзажі із зображеннями пір року

Учитель. Рік має чотири пори. Життя людини так само можна поділити на
чотири частини. Весна – народження й раннє дитинство; літо – то найкращі
роки, юність; а життєва осінь – зрілість; зима ж – заметіль сивого
волосся та візерунки, які життя залишає на обличчях людей. Саме про
життєву осінь ідеться в пісні “Осіннє золото”. Яка доля цієї пісні?

ae

oe

o

2D?

a

A

Ae

a

ae

2D|?

6тор уявив себе на його місці, бо вже вступив у осінню пору свого віку.
У цій пісні Дмитро Омелянович (як сам він про це говорив) освічувався в
коханні своїй дружині. Те, що пісня вдалася, – від переболеного й
пережитого і автором слів, і композитором Ігорем Шамо, і першим
виконавцем Олександром Таранцем.

У грамзаписі звучить пісня “Осіннє золото”

Учитель. Пісні прозвучали. Ось так молодо й пісенно поет ніс людям
гарний настрій і бальзам на чиюсь зболену душу. Хоч у самого душа не раз
тяжко боліла, та людям цього не показував. Як ставало тяжко, розгортав
аркуші з надрукованими на машинці віршами, а часто й списані від руки
рівним розмашистим почерком, сідав біля столу і починав читати вголос.
Він умів читати власні поезії, як мало хто з поетів, умів виспівати
кожне слово, як пісню, донести до людей таїну душі, а зі словом,
дорогим, як дитя, віддати людям і свою душу.

У грамзаписі звучить вірш “Народе мій” у виконанні автора

Учитель. Дмитро Омелянович залишив нам у спадок добірні зерна поезії,
яким проростати ще через десятиліття, а то й цілі століття. У них є
майбутнє, є безсмертя, є вічність.

ВІРШІ ДМИТРА ЛУЦЕНКА, ЩО ЇХ ЧИТАЛИ УЧНІ НА УРОЦІ

Народе мій!

Народе мій,

Твої діла –

То і мого життя
горіння.

Я лиш галузонька
мала

Твого прадавнього
коріння.

Земля не родить без
плугів,

Один не зрушиш скелю
зроду…

Нема ріки без берегів,

Нема героя без народу.

Народ – це я,

Народ – це ми,

Народ – це ті, що
прийдуть згодом.

Які нас нищили громи –

А ми лишалися народом!

Народе мій,

Твій біль і гнів

Водив мене в огонь і
воду…

Нема ріки без берегів,

Нема героя без народу.

У пеклі Курської дуги

Чавили танковим нас
крижем.

Та я відчув прилив снаги

І тричі вижив,

Вижив, вижив.

Здолав пекельних ворогів,

Відстояв щастя і свободу…

Нема ріки без берегів,

Нема героя без народу.

Твій дух бунтарський
проростав

Крізь вічні каторги й
остроги.

Сподвижником твоїм я став,

Народе, лагідний і строгий.

І сину також заповів

І честь твою,

І славу горду…

Нема ріки без берегів,

Нема героя без народу.

Я не святий

Я не святий і, признаюся людям,

З святошами не міг би й дня прожить.

Я грішник, і від того серце в грудях

В неспокої стукоче і щемить.

Та не пройду повз підлість і скорботи

Без гніву, і страждання, і жалю.

В мені переплелись людські турботи,

Бо я – Людина, я людей люблю.

Я не пройду байдужим і холодним

Повз кіптяву облуди та біди.

Я поділюся без вагань з голодним

І крихтою, і краплею води.

Я не моливсь, коли в степах широких

брати-солдати падали в ріллю,

а проклинав убивць і довгі роки

боровсь зі злом, бо я людей люблю.

Я на чуже добро не зазіхаю,

Як і належить завжди трударю.

В богів земного щастя не прохаю,

Бо сам його виковую й творю.

В житті буває – як на довгій ниві,

Я між братами щастя розділю,

Щоб всі були однаково щасливі,

Бо я – Людина, я людей люблю.

Жага любові, вуст жага, о нене!

Вона і камінь ніжністю пройма.

Я не святий, я – грішник, але в мене

Неправди і краплиночки нема.

Спадщина

З молоком переливала мати

Синові у пісню колискову,

І гаїв травневі аромати,

І співучу прадідівську мову;

Шелести тривожної раїни,

Силу, щоб долав випробування,

І любов до матері Вкраїни,

І на кращу долю сподівання.

Дитинча пожадливо вбирало

материні ласки і щедроти…

А в житті траплялося, бувало,

І неждані сльози, і скорботи,

Зло чуже впивалось в серце жалом,

Лан гнітило будяків коріння…

Хлопцеві доволі вистачало

Стогону пекучого й квиління.

Залишу я синові у спадок

батьківське терпіння і хоробрість,

Щоб збагнув із вдячністю нащадок,

Як життя плекалося і добрість,

Вистраждану пісню солов’їну,

Вірність в дружбі і жагу кохання,

Щоб беріг, як неньку, Україну,

Повну мрій про щастя й процвітання.

Моя біографія

Не балувала розкішшю ніколи

Скупа і невблаганна доля нас.

Вона мене відразу після школи

Гукнула працювати на Донбас.

Дала мені свою путівку в руки

і на світанку з рідного села

повз вербняки і зеленаві луки

в життя незнаним шляхом повела…

На шахті я вибійникам у лаву

Важкі шахтарські лампочки носив.

Малий хлопчак…

Та про відвагу й славу

В захопленні не раз, бувало, снив.

А як у Бресті гримнули гармати

І вогнище посунуло на схід,

Пішов я з побратимами в солдати

У той червневий нелегкий похід.

Я йшов назустріч кулям і світанкам

В Задонні й на ставропольський полях,

Щоб гітлерівським чорнохрестим танкам

грудьми своїми перетнути шлях.

І в тім шаленій, повній горя січі

Під гуркіт і пронизливе виття

Дивився смерті сміло я у вічі,

Честь відстоявши і своє життя.

Мою солдатську душу і присягу

Вогонь війни в боях не спопелив.

Медаллю бойовою “За відвагу”

За це мене народ нагородив.

…Коли в травневі ранки над полями

затихли у Німеччині громи,

натомлені щоденними боями

з війни додому повертались ми.

Одні – на поле,

Інші – до забою,

Щоб знов текли пшениця і руда.

Печалили, солдате, нас з тобою

руїни і згорьована нужда.

Герої Сталінграда і Берліна,

Чекав на нас, гвардійців,

Мирний труд.

І знову виростали на руїнах

В красі й граніті велети споруд.

Гойдались ниви жита і пшениці,

Крутий бетон приборкував Дніпро.

Через ліси лягали залізниці,

І ріс на Байконурі космодром.

Космічні подолали ми безодні,

Хоча була дорога й нелегка…

Щоб множилися радощі народні, –

До праці серце хай нас спонука.

ТЕКСТИ ПІСЕНЬ НА СЛОВА ДМИТРА ЛУЦЕНКА

ОСІННЄ ЗОЛОТО

Багряний цвіт в гаях кружля,

Шумлять отави молодо…

Чого ж, чого вдягла земля

Рясне осіннє золото?

Втрача в гаю верба густа

Листки зеленорунисті,

А я люблю ясні літа

Своєї юності…

Літа на зиму повернули,

Пливуть в осінній хмурості,

А я люблю, а я люблю,

Люблю, як в юності!

Пора весни до мене знов

Не вернеться із вирію,

Щасливих днів п’янку любов,

Як пісню, серцем вимрію…

Багряний лист в гаях кружля,

Шумлять отави молодо…

Чого ж, чого вдягла земля

Рясне осіннє золото?

КИЄВЕ МІЙ

Грає море зелене,

Тихий день догора.

Дорогими для мене

Стали схили Дніпра.

Де колишуться віти

Закоханих мрій…

Як тебе не любити,

Києве мій!

В очі дивляться канни,

Серце в них переллю,

Хай розкажуть коханій,

Як я вірно люблю.

Буду мріяти й жити

На крилах надій…

Як тебе не любити,

Києве мій!

Спить натомлене місто

Мирним лагідним сном,

Ген вогні, як намисто,

Розцвіли над Дніпром.

Вечорів оксамити,

Як щастя прибій…

Як тебе не любити,

Києве мій!

ХАТА МОЯ, БІЛА ХАТА

Хата моя, біла хата,

Рідна моя сторона.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.

Хата моя, біла хата,

Казко тепла й доброти.

Стежка від тебе хрещата

В’ється в далекі світи.

В хаті спокійно й затишно,

Вечір десь бродить в гаю.

Мати задумливо й ніжно

Гладить голівку мою.

Мамо, чого зажурились?

Дайте тепла ваших рук.

В хаті на згадку лишились

Болі й тривоги розлук.

Хата моя, біла хата,

В білому світі одна.

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.

В’ється дорога далека

В хату крізь синю рапчу.

Мамо, до вас, як лелека,

В горі і щасті лечу.

МАМИНА ВИШНЯ

Знову наснилось дитинство,

Тепле, як гарна весна.

Вишня вдяглася в намисто,

Мама щаслива й сумна.

Там за село проводжала

Долю мою молоду…

Щедро мені щебетала

Мамина вишня в саду.

Вдаль голубими вітрами

Весни за обрій пливли.

Раннім туманом у мами

Коси, мов дим, зацвіли.

Мати в тривогах вінчала

Щастя жадане й біду…

Радо мене зустрічала

Мамина вишня в саду.

Здавна близьке й сокровенне

Все там, аж терпне душа.

Начебто й мама до мене

Стежкою в сад поспіша.

Знов, як бувало, до столу

Кличе, лиш в хату зайду…

Ронить зацвіток додолу

Мамина вишня в саду.

Пісня любові й дитинства

В серці бринить, як струна,

Наче священна молитва,

З рідного краю луна.

Та не порадує літо

Душу мою молоду…

Плаче тепер білим цвітом

Мамина вишня в саду.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020