Богдан Хмельницький: суд історичної пам’яті
Мета: Ретельний аналіз причин, рушійних сил, ходу і наслідків визвольної
війни середини ХVІІ ст. через зіставлення мотивів і намірів Б.
Хмельницького та його оточення з практичними формами їх здійснення, а
також з результатами державотворчих процесів, що відбувалися в Україні і
визначали подальший перебіг подій. Розвивати вміння висловлювати і
відстоювати власну думку, вміння аналізувати. Виховувати власне
ставлення до історичних подій та історичних діячів.
Тип уроку: узагальнюючий.
Форма проведення: суд історичної пам’яті.
Підготовка до уроку: клас ділиться на три команди:
“звинувачувачів”;
“захисників”;
“суддів-засідателів”, які готують за даними матеріалами такі виступи:
промова “прокурора” (акт оскарження Б. Хмельницького);
промова “адвоката” (слово на захист гетьмана;
“судовий вирок” (опрацьовуються і проголошуються на уроці).
Матеріали до уроку:
Проблемне завдання (записується на дошці):
“За що ми билися з ляхами?” (Т. Шевченко).
Свідчення на користь команди “звинувачувачів”
“У І половині ХVІІ ст.. майже всі землі, заселені тоді українцями,
опинилися у складі польської Речі Посполитої… На основі Доулінського
трактату на початку 1619 р до Польщі одійшла стародавня українська земля
– Чернігово-Сіверська область, яка на початку ХVІ ст.. була одвойована
Москвою від Великого князівства Литовського… Громадський лад і порядок
за польського панування стали кращі, ніж були під Москвою. Навіть
панщизняні повинності … були менші від московської кріпаччини, до якої
прилучався й суровий гніт з боку московської адміністрації…
Об’єднання майже всіх українських земель в одній державі мало свої
наслідки: скріплювалися зносини і взаємини між окремими українськими
областями; впливи західноукраїнських осередків поширювалися далеко на
схід; Київ ставав всеукраїнським і разом з тим культурно-національним
центром… Українська шляхта, втягнута в парламентське життя Речі
Посполитої, діставала певне політичне виховання і виробляла в собі
політичні ідеали в дусі свободи”.(Д. Дорошенко)
“За два-три тижні Україна геть змінилася… Хлопи відразу скинули ярмо
й, озброївшись хто чим міг, приєдналися до війська Хмельницького…
Зародилась страшна думка “очистити Україну”, тобто геть знищити все
шляхетсько-католицьке, все єврейське… Через кілька тижнів після
Корсунської битви “Україну було “очищено”. Разом з руською зникла і
південно руська православна шляхта, що трималась ще на Україні:
православні шляхтичі рятувалися по монастирях, особливо в
Києво-Печерській лаврі”. ( О. Єфименко)
“Tоді”, – зауважував тогочасний літописець, – гинули православні
ремісники і торгівці тільки за те, що носили польський одяг, і не один
франт розквитався життям за те, що голив собі голову за польським
звичаєм. Вбивства супроводжувались варварськими катуваннями: з живих
здирали шкіру, пекли на вогні, обливали окропом, обмотували голову на
рівні перенісся тятивою лука, повертали голову і потім спускали з лука,
так що в жертви вискакували очі; не було пощади й немовлятам”.( М.
Костомаров)
“Особливо нищівного удару зазнали євреї, які становили найчисленніше,
але найменш захищене представництво шляхетського режиму. Між 1648 і 1656
рр. Повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак достовірних даних
неможливо встановити точні цифри). І тому євреї й досі вважають
повстання Хмельницького однією з найжахливіших подій своєї історії.” (О.
Субтельний)
“Бодай тебе Хмельничанку, перга куля не минула,
Що велів Орді брати дівки й молодиці,
Парубки йдуть гукаючи, а дівчата співаючи.
А молоді молодиці старого Хмеля проклинають …
Бодай тебе Хмельничанку, перва куля не минула,
А друга устрелила, у серденько уцілила.
(Укр. народна пісня сер. ХVІІ ст.)
“(Хмельницький) … наш цвітучий край обернув в пустиню, засипану
попелом і засіяну кістками наших предків. Він зупинив успіхи культури в
нашій північній слов’янщині. Він зупинив і шкільну просвіту, довівши її
до того, що вже і полковники, і герцоги повновладного українського
володаря не вміли підписати договору власною рукою. Коли ми не маємо
другого “Слова о полку Ігоревім” й другого “Літопису, откуда пошла єсть
земля руська”, то без всякого сумніву цим ми найбільш завдячуємо
Хмельницькому”.(П. Куліш)
“Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Україну!”
(Т. Шевченко)
“Малоруське духовенство неохоче погоджувалося ставати під владу
Московського володаря. Сам митрополит Сильвестр Косів в душі не був
прихильний до Москви. Духовенство не тільки не присягнуло, але й не
погодилося посилати до присяги шляхтичів, тих, хто служив при
митрополиті … І взагалі людей з усіх маєтків, які належали церквам і
монастирям. Духовенство дивилося на московських руських як на людей
грубих, брутальних і навіть відносно тотожності своєї віри з московською
в них викликало сумніви … Що стосується козацької старшини і руських
шляхтичів, що пристали до козаків, то вони взагалі з болем у серці,
тільки з крайньої необхідності віддавалися під владу московського царя;
у їх голові сформувався ідеал незалежної держави з Малоросії”.( М.
Костомаров)
“У складі монархічної, абсолютистської Росії українська феодальна
держава у її демократичній, республіканській формі була практично
позбавлена перспектив розвитку”.(В. Смолій, О. Гуржій)
Свідчення на користь команди “захисників”
oe
o
$
&
°
?
o
&
?
ha
2козаків замість виборної старшини полковники з-поміж шляхти держали
козаків в залізних руках … Козаків не взятих до єрестру (т. зв.
випищиків) обертали в холопів. Кругом виростали фільварки й замки
магнатів … а … старости й державці королівщини відбирали козаків, що
мешкали в тих маєтках, хутори … відбирали у козаків польову здобич,
гнали козаків та їх жінок до роботизни. Це ширило серед козаків глибоке
незадоволення”.(Д. Дорошенко)
“Народне повстання в таких широких розмірах і в такій страшній формі
вирізування шляхти й жидів зовсім не входило в його (Хмельницького)
плани. Знов же таки й татарська поміч, на яку він оперся, зразу ж дала
себе відчути негативними сторонами: татари розпустили свої загони аж до
північної Київщини й грабували та брали в полон не тільки шляхту, але й
українських селян. Це все створювало дуже складну ситуацію”.(Д.
Дорошенко)
“Магнати часто здавали свої володіння в оренду, згідно з якою орендар
отримував собі в прибуток усе, що здатен був витиснути з селян понад
встановлену кількість. Орендарями часто ставали євреї, які не мали права
володіти землею, а лише орендували її… Прагнучи повернути з прибутком
вкладені ними гроші за відносно короткий період у два-три рази, вони
нещадно визискували селян та виснажували землі … Іншою формою оренди
стало надання тимчасової монополії на виробництво і продаж горілки та
тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку завгодно плату за ці
високо ціновані продукти … За словами англійського історика Нормана
Дейвіса, участь євреїв у жорстокій експлуатації селян
шляхетсько-єврейською спілкою була єдиною найвагомішою причиною тієї
страшної відплати, що не один раз упаде на них у майбутньому”.(О.
Субтельний)
“Хмельницький переосмислює уроки компанії 1649 р., по-новому підходить
до визначення мети боротьби. Протягом половини 1649 р. він уперше в
історії суспільно-політичної думки України чітко формує національну
державну ідею – створення незалежної соборної держави в етнографічних
межах України”.(В. Степанков)
“Хмельницький має задум абсолютно й незалежно від жодного монарха
панувати і всі ті землі мати у своєму володінні, які начинаються від
Дністра і йдуть до Дніпра, і далі аж до московського кордону, а якби
його Корона стиснула, хоче йти під московську протекцію, як такої ж
віри”.(З реляції ксьондза Шияніцкого, осінь 1652 р.)
Орда своїм грабіжництвом і зрадливістю, а Польща непримиренністю супроти
української державності навіть на обмеженій козацькій території пхали Б.
Хмельницького шукати протекції московського царя”.(П. Феденко)
Важко переоцінити вплив, що його справив на перебіг української історії
Б. Хмельницький. Українські, російські та польські історики історики
порівнюють його здобутки з досягненнями таких гігантів ХVІІ ст.., як
Олівер Кромвель в Англії та Валенштейн у Богемії. В дослідженнях,
присвячених гетьманові та його добі, часто наголошується на його вмінні
здобувати та багато, маючи так мало. Хмельницький відтворює український
політичний організм там, де він давно перестав існувати, створює
могутнє, високоорганізоване військо з юрби некерованого селянства і
козаків; у гущі народу, зрадженого старою верхівкою, він знаходить і
згуртовує довкола себе нових діяльних ватажків. І, що найважливіше, у
суспільстві, позбавленому впевненості в собі й виразного відчуття
самобутності, він відроджує почуття гордості й рішучість боронити свої
інтереси … Більшість видатних українських істориків на чолі з
В’ячеславом Лининським дійшли висновку, що гетьман намагався закласти
підвалини української державності свідомо та послідовно й що без цих
спроб відродження української державності у новітні часи було б не
можливим”.(О. Субтельний)
До відома команди “суддів-засідателів”
“Розвиток опозиційних настроїв серед національно-відомої частини
українського громадянства в останніх десятиліттях ХІХ ст.. в зв’язку з
постійними підкреслюваннями з боку офіційних і русофільних кругів ролі
Б. Хмельницького як «возсоединителя» русі (саме в 1888 р. поставлено
Хмельницькому пам’ятник у Києві в ім’я “єдиної – неділимої Русі”) – не
міг сприяти популярності Хмельницького …” (Д. Дорошенко)
“В СРСР Україну уявляють як руські землі, що боролись на сході з
татарами, а на заході з поляками та литовцями. Тут всіляко підкреслюють
солідарність росіян та українців. Українська ж трагедія говорить про
самобутність Галичини, тобто західних земель, про абсолютну відсутність
жодного бажання віддаватися Москві … Ось чому в очах українців
Хмельницький часом виглядає як честолюбний зрадник, який в ім’я
зміцнення власних позицій, скориставшись з обставин, звернувся за
покровительством до росіян. Для українців справжній герой – це Мазепа,
що збунтувався проти росіян”.(французький історик Марк Ферро, 1991)
“Незалежно від тонкощів наукових оцінок український народ завжди виявляв
любов до “батька Богдана”. У свідомості переважної більшості українців
… Хмельницький залишається великим визволителем, героїчною постаттю,
яка силою своєї індивідуальності й розуму підняла їх з багатовікового
паралічу бездіяльності та безнадії й вивела на шлях національного і
соціально-економічного звільнення”.
Хід уроку.
Опитування свідків та “експертів” команди звинувачувачів – 10-12 хв.
Отримування “свідків”та “експертів” команди захисників – 10-12 хв.
Промова “прокурора” (акт оскарження) – 5 хв.
Промова “адвоката”(слово на захист гетьмана)- 5-10 хв.
Виступ “засідателів” (їх персональні оцінки) – 5-10 хв.
Оголошення вироку “суддею-головуючим” – 3 хв.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
