UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75855
останнє поновлення: 2016-12-09
за 7 днів додано 12

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПоходження української мови. Мовні норми. Функції мови (реферат)
Автор
РозділДіловодство, бібліотечна справа, архівознавство
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось9768
Скачало721
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Походження української мови. Мовні норми. Функції мови.

 

Корені української мови, очевидно, сягають VI-VII ст. н.е., коли наші

східнослов’янські племена вже виділялись із праслов’янської єдності в

окрему етномовну групу. З мови східнослов’янських племен утворилися три

східнослов’янські мови, українська мова розвинулася з мови

південно-західних східнослов’янських племен. Дуже можливо, що до

прийняття християнства (988 р.) у нас були зачатки літературної мови і

писемність (договори руських князів з греками Олега – 912 р, Ігоря –

945р, Святослава – 971 р); наші предки користувалися ще однією системою

письмових знаків – “чертами” і “різами”, про які свідчить болгарський

письменник кінця IX – початку X ст. Чорноризець Храбр у його “Сказанії о

письменах”.

 

З офіційним прийняттям християнства у Київську Русь приходить

старослов’янська літературна мова з досконалою кириличною системою

письма, перейнятою від Болгарії. Найдавніші пам’ятки сторослов’янської

мови написані 2 алфавітами – кирилицею і глаголицею ((найдавнішими

кириличними рукописами на Русі є Остромирове Євангеліє (1056-1057),

Савина книга (XIст.); глаголичні пам’ятки – Київські глаголичні листки X

ст, Зографське Євангеліє XI ст.)).

 

Старослов’янська мова поширювалась шляхом вивчення і переписування

богослужбових книг. Давньоруські книжники під час переписування

підсвідомо вносили елементи давньоруської мови. Внаслідок впливу

давньоруської літературної мови на старослов’янську виникає

давньоруський варіант старослов’янської мови – церковнослов’янська мова

(церковні проповіді, похвальні слова, релігійні повчання, життя святих;

“Слово о законі і благодаті” київського митрополита Іларіона, “Сказаніє

о Борисі і Глібі” літописця Нестора, “Поученія” Кирила Туровського).

 

Поряд продовжувала функціонувати давньоруська мова на народній основі,

живомовною основою якої була розмовна мова Києва. Вона не була тотожною

з місцевими говорами.

 

Отже, в давньоруську добу (X-XIII ст.) існували 2 літературні мови:

церковнослов’янська (пізніше

слов’яноруська), давньоруська на народній основі (“Руська правда” XI

ст.). Але, великий ступінь їх спорідненості та процеси взаємодії між

ними дозволяють також кваліфікувати їх як варіанти однієї мови.

Давньоруську літературну мову на народній основі можна вважати

староукраїнською літературною мовою княжої доби.

 

Староукраїнська мова пройшла складний шлях розвитку і змін

(використовувалась для релігії, освіти, науки; була державною мовою

Великого Литовського князівства, виконувала роль літературної мови в

Молдавській державі; була мовою козацько-гетьманської України).

 

Літературна мова на народній основі далі звалася руською, але частіше

простою. Нею писалися твори ділового жанру (грамоти, акти, універсали),

художня література (вірші, вертепні драми), нею здійснено переклад

“Пересопницьке Євангеліє” (1556-1561 рр.)

 

Посилення ролі окремих типів староукраїнської літературної мови

викликалось 2 тенденціями, що були зумовлені політичними подіями в

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ