Діло майстра величає.
Звикай до діла змолоду – не будеш знати
на старості голоду.
Без діла жити – лише небо коптити.
Без діла слабіє сила.
Без діла людина старіє.
Всяке діло хоче, щоб коло нього панькались.
Всяке діло починай з голови
Українські приказки
Мова ділової людини
Усе життя людину супроводжує навчання, передусім людину діла, ділову
людину. Не випадково народ каже: «Гарне діло йде сміло». Ця народна
мудрість актуальна й сьогодні, в період докорінних суспільних змін, коли
перед кожною діловою людиною постає дилема, влучно схарактеризована
відомим у світі бізнесу американським менеджером Фредом Фішером: «У
житті існує тільки два шляхи: залишити все так, як є, або взяти на себе
відповідальність за зміну становища». Вагоме слово народ завжди ставив
поряд із ділом, тісно їх пов’язуючи («Як словом, так і ділом»), водночас
застерігаючи від легковажного слова: «Менше слів, а більше діла», «Не
хвалися язиком, а хвалися ділом». У народі ніколи не поважали тих, хто
«словами туди й сюди, а ділами нікуди», бо існує тверде переконання, що
від легко сказаного слова до справжнього діла, «як від землі до неба».
Тож прислухаймося до народної мудрості: «Діла говорять голосніше за
слова». Саме ця мудрість має стати життєвим кредо ділової людини.
Прикметник діловий походить від іменника діло у значенні «робота,
заняття людини, пов’язані з розумовим і фізичним напруженням», а також –
«наслідки цієї діяльності». Тому в народі кажуть: не на словах, а на
ділі довести щось; слово і діло поруч ідуть; словом і ділом допомагати;
ділом сприяти, прислужуватися; діло на мазі (тобто «робота, справа
налагоджена, не затримується»); діло стоїть за кимось або за чимось
(коли з’ясовують причини затримки якоїсь справи); діло робити (тобто
«працювати, робити щось корисне»); на ділі (тобто «практичною
діяльністю, на практиці»); не стільки того діла (тобто «невелика,
нескладна справа»).
Проте в українській мові більш поширеним є нормативний синонім до
лексеми діло – іменник справа. Він значно ширший за лексичним значенням
і вживанням, бо позначає не лише роботу людини, тобто те, чим вона
займається (її діло, працю взагалі), а й конкретне заняття, пов’язане з
виробництвом, службою, громадськими обов’язками. Тому й кажуть: службові
(особисті, приватні) справи, земельні справи, пішов у справах,
громадські (партійні) справи, стан справ. Саме слово справа (а не діло)
вживається у складі назв установ та відомств (Міністерство внутрішніх
справ, Міністерство закордонних справ, Інспекція у справах
неповнолітніх); є складником найменувань службових посад (керуючий
справами посольства, міністр внутрішніх справ, повірений у справах), а
також назв професій (наприклад, це слово входить до складу застарілої
назви ювеліра – майстер ювелірних (золотих, срібних) справ); вказує на
фах, заняття, певну галузь знань або навичок (куховарська, військова,
ковальська, педагогічна, гірнича справа); називає документи, що
стосуються певної особи, тощо: переглянути справу підсудного, папка зі
справами, особова справа, здавати (приймати) справи, справа Іваненка (як
підшивка відповідних паперів, так і юридичний процес), слухати справу
(вести судовий процес), заводити справу на когось (оформляти відповідні
офіційні папери).
І все-таки відповідний прикметник в українській мові закріпився не як
утворення від нормативного іменника справа, а як утворення від
обмеженого в стильовому відношенні іменника діло. Тому й набули
поширення словосполучення: діловий лист, ділові переговори, ділова
частина вечора (тобто офіційна), ділові стосунки, ділові зв’язки, ділові
папери, ділова розмова, ділова пропозиція (тобто така, що має практичне
значення, пов’язана з конкретною справою), ділова дискусія (тобто така,
що стосується суті справи), ділова атмосфера (тобто сприятлива для
роботи, робоча).
Поняття «ділові люди» від часу свого виникнення («вільні слуги при
княжому дворі за часів Київської Русі») зазнало смислових змін. Діловою
називають людину, добре підготовлену, досвідчену, працьовиту, людину
справи (звідси ділова людина, діловий інженер, діловий службовець,
діловий працівник, діловий співробітник та ін.). Водночас поняття
«ділова людина» (а також «ділові люди, кола») набуло додаткового
значення: «той (ті), хто займається практичною діяльністю, пов’язаною з
матеріальною вигодою». Раніше цього соромилися, але, зрештою, починаємо
усвідомлювати, що, не будучи діловими людьми в широкому значенні цього
слова, нічого не побудуємо ні для себе, ні для держави. Тому й
актуалізується запозичене англійське слово бізнес, тобто діяльність,
заняття (отже, «діло, справа»), що дає прибуток, вигоду, інакше –
«підприємницька (комерційна) діяльність». Звідси й назва бізнесмен
(тобто підприємець, ділок, той, хто займається підприємницькою
діяльністю, або ділова людина), а також поняття «бізнесменництво», яке
входить у нашу свідомість у значенні «діяльність бізнесмена,
підприємництво». Таким чином, поняття «ділова людина» і «бізнесмен»
мають спільну ознаку (людина конкретної практичної справи) і відмінну
(перше включає ще й поняття «бізнесмен» на означення людини, яка,
займаючись конкретною практичною діяльністю, дбає про матеріальну
вигоду).
Прикметник діловий також є складником назви функціонального стилю
сучасної української літературної мови – офіційно-діловий стиль, тобто
стиль спілкування у правовій сфері суспільно-політичного та виробничого
життя.
Мовний стиль – це сукупність мовних засобів, вибір яких зумовлений
змістом, метою та характером висловлювання. Ще Цицерон, великий оратор
стародавнього світу, говорив: «Не для всякого суспільного становища, не
для всякої посади, не для всякого ступеня впливовості людини, не для
всякого віку, так само як не для всякого місця й моменту, однаково
придатний той самий стиль; але в мовній діяльності, як і в житті, слід
завжди розуміти, що саме доречно: це залежить і від суті справи, про яку
йдеться, і від того, хто говорить і хто слухає». Не випадково вже у
староукраїнський період розвитку мови спостерігаємо взаємодію різних
стилів мовлення: офіційно-ділового, конфесійного, наукового,
публіцистичного і художнього. Відтоді питання стильової диференціації
мови (виходячи з її функцій – спілкування, повідомлення та впливу) все
ще залишається актуальним. Існує чимало різних класифікацій мовних
стилів. Візьмемо за основу найпоширенішу з них, за якою виокремлюють
п’ять мовних стилів: офіційно-діловий, науковий, публіцистичний,
художній, розмовний. Варто зазначити, що при цьому розрізняють два види
мовлення: писемне й усне. Вони функціонують у всіх стилях сучасної
української літературної мови. Розмежуємо поняття мова і мовлення. Мова
– це вироблена багатовіковим досвідом певного народу (отже, усталена)
система мовних одиниць на всіх її рівнях – фонетичному,
лексико-семантичному, словотвірному, граматичному, стилістичному.
Мовлення – це різноманітні форми і способи реалізації мовної системи в
різних стилях. Тому частіше матимемо справу з терміном «мовлення», хоча
будемо послуговуватися й терміном «мова» як синонімічним. У
функціональному плані обидва терміни часто замінюють один одного.
Людина, оволодіваючи мовою, а відтак більш-менш активно користуючись
словом, ніби привласнює всенародний досвід, добираючи різні мовні засоби
у зв’язку з тією чи іншою метою спілкування. При цьому спостерігаємо
активну взаємодію стилів. Наприклад, у текстах експресивного забарвлення
виявляємо мовні одиниці, характерні для розмовного та художнього стилів.
А проникнення в них елементів офіційно-ділового та наукового мовлення
надає цим стилям більшої інформативності. Загалом мовний стиль як
функціональний різновид літературного мовлення містить властиві тільки
йому лексичні, фразеологічні, словотворчі та граматичні засоби. Для
прикладу наведемо кілька близьких за значенням слів і словосполучень:
багато, чимало, значна кількість, без ліку, сила-силенна, безліч, до
біса, тьма-тьмуща, по саму зав’язку. Вводячи їх у контексти, що належать
до різних стилів мовлення, виявляємо стилістичну нейтральність слова
багато (тому бачимо його функціонування в будь-якому стилі),
неможливість уживання словосполучення значна кількість, наприклад при
словах з експресивним забарвленням (горе, любов) або синонімічних їм.
Простежимо стилістичну диференціацію кількох синтаксичних конструкцій:
доводимо до Вашого відома – повідомляємо Вас; я Вам розкажу (розповім) –
ось послухайте (послухайте-но), що я розкажу (розповім). Ми стилістично
розмежовуємо ці конструкції візуально і на слух. Якщо перша синтаксична
пара характерна для ділового мовлення, то дві інші властиві розмовному
або художньому стилям.
Розмежування стилів мови ґрунтується на усвідомленні принципів відбору
мовних засобів для різних видів спілкування. Варто зазначити, що
вживання слів у іншому (незвичному) контексті може зумовити різні
стилістичні ефекти або виявитися взагалі недоречним (Л. Щерба). Отже,
існують слова, форми слів, мовні звороти, які прийнято чи не прийнято
вживати в тому чи іншому типі мовлення (Г. Винокур). Ідеться про
доцільність використання лексем у певному стилі мови, різних мовленнєвих
ситуаціях або контекстах. Якщо перед нами, скажімо, уривок тексту,
насичений цифрами, то наявність значної кількості числівникових форм у
ньому може бути виправдана принаймні двома обставинами: або це фрагмент
статистичного чи бухгалтерського звіту, або ж наукове дослідження, що
потребує великої кількості цифрових даних. Варто зазначити, що
числівникові форми як у першому, так і в другому випадках ще не є
характерними ознаками офіційно-ділового чи наукового стилів мовлення,
але можна говорити про їхню доречність в обох стилях мови, а також про
взаємодію названих стилів, коли, наприклад, ідеться про наукове
дослідження на матеріалі статистичних даних.
gd{M
; у наукові тексти. Якщо при цьому зберігається міра, а «поєднання»
стилів створює відповідний стильовий ефект впливу та виразності, то
взаємодія виправдана, якщо ж «чужорідні» елементи порушують
мовностилістичні норми, викликають здивування, непорозуміння, відразу,
сміх тощо, така «взаємодія» не спрацьовує (маємо справу з
неусвідомленим, невдалим перенесенням одних стильових ознак на «тканину»
іншого стилю, що в мовознавстві називають трансференцією). Яскравою
ілюстрацією цього є друковані матеріали багаторічної рубрики «Страшне
перо не в гусака» журналу «Перець».
Найконсервативнішим у взаємодії, взаємовпливі є офіційно-діловий стиль
мовлення, хоча окремі його елементи потрапляють в інші стилі мови –
художній, розмовний, науковий, публіцистичний. Однак сам він менше
порівняно з іншими стилями допускає проникнення невластивих йому мовних
одиниць. Лише у деяких жанрах (наприклад, заклик, звернення, відозва,
цивільна або військова присяга тощо) використовують засоби виразності,
притаманні публіцистичному стилю мовлення.
Ділове мовлення обслуговує сферу офіційного усного й писемного
спілкування: співпраця органів влади, установ, організацій між собою та
населенням; міжнародні зв’язки у сфері політики, економіки, культури
тощо. Ділове мовлення чутливо «реагує» на всі суспільні події, запити і
потреби суспільства, доводячи їх до відома широкої громадськості.
Офіційно-діловий стиль – це мовний вияв політичного і правового
мислення, а вже потім – мовлення управлінського апарату, що забезпечує
господарські й ділові взаємини між членами суспільства. Зрештою, ідеться
про співвідношення мовлення і професії, адже виробнича сфера диктує свої
правила спілкування, передусім ділового. Загалом ділове мовлення у
фаховій діяльності посідає значне місце, особливо якщо це стосується
мови ділових людей. Сфера управління та обслуговування, правова,
економічна та комерційна діяльність, приватнопідприємницька практика,
банківська справа та інші сфери суспільного життя формують мову
відповідної професії, яку умовно називаємо мовою ділової людини (набір
характерних для мови тієї чи тієї професії мовних засобів, насамперед
спеціальна термінологія і професіоналізми).
Термін – це слово або стале словосполучення, що позначає чітко окреслене
спеціальне поняття певної сфери людської діяльності. Наприклад, у
діловому мовленні значне місце посідають так звані канцеляризми, сфера
економічної та фінансової діяльності насичена відповідною галузевою
термінологією. Сукупність термінів тієї чи тієї галузі людської
(передусім професійної) мовленнєвої діяльності і становить її
термінологію.
Крім того, людям тієї чи іншої професії властиві специфічні слова або
звороти, які називають професіоналізмами. Переважно це функціонально
обмежені варіанти назв знарядь виробництва, їхніх частин та трудових
процесів; назви різних ґатунків сировини, а також спеціальні вислови
(наприклад, рознарядка – в адміністративно-канцелярському мовленні;
вікно – у слововжитку вчителів, викладачів; човник – деталь швейної
машини чи ткацького верстата – у мовленні працівників швейної
промисловості; мехмат (механіко-математичний факультет) – у мовленні
студентів та викладачів).
Варто зазначити, що чіткої межі між термінами і професіоналізмами
провести не можна. Проте якщо перші становлять систему, то другі такої
системи не мають. Таким чином, термінологія – система відкрита, а
професіоналізми – переважно функціонально замкнений набір мовних
одиниць, характерний для вузькопрофесійної сфери спілкування.
У широкому розумінні мова ділової людини – це офіційна мова держави, в
цьому разі держави Україна, де функціонує державна українська мова.
Вибір професії передбачає вільне володіння українською літературною
мовою взагалі та мовою певної професії зокрема, забезпечення високого
рівня культури мовлення. Сучасна ділова людина має пам’ятати, що вона
представляє молоду державу на світовому рівні й розбудовує її, а мова
будь-якої держави – це її візитівка. З нами говоритимуть на рівних лише
тоді, коли ми доведемо словом і ділом, що Україна спроможна посісти
належне їй місце в Європі й у світі як держава, громадяни якої себе
поважають, усвідомлюють себе народом, покликаним самою історією
відродитися і гідно увійти в цивілізований світ. І державна мова в цьому
процесі відіграє дуже важливу роль. «Яка мова, така й рада», – засвідчує
народна мудрість. Корисно дослухатися і до думки корифеїв, зокрема
видатного українського мовознавця О. Потебні, який ще в минулому
столітті пророче сказав: «Денаціоналізація (українства) зводиться до
поганого виховання; до моральної хвороби; до неповного користування
наявними засобами сприймання, засвоєння, впливу; до послаблення енергії
думки; до мерзенності запустіння на місці витіснених, але нічим не
замінених форм свідомості; до послаблення зв’язку молодих поколінь з
дорослими, що замінюється лише слабким зв’язком з чужими; до
дезорганізації суспільства, аморальності, спідлення».
Сьогодні відкриваються можливості для зміцнення й розбудови української
державності. Це означає розширення перспектив для ділового
співробітництва, передусім для тих, хто поділяє Шевченкову пересторогу:
«І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Перелік рекомендованих джерел
Основна література
1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / за
заг. ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.
2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ,
1990. – 232 с.
3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч.
посіб./ Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.
4. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови :
навч. посіб. / Наталія Ботвина. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.
5. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч посіб. / Г. Й.
Волкотруб. – К. : МАУП, 2002. – 208 с.
6. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / Глущик С. В., Дияк О. В.,
Шевчук С. В. – К. : А.С.К., 2000. – 400 с.
7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – Х. :
Торсінг, 2003. – 448 с.
8. Коваль А.П. Ділове спілкування: навч. посіб. / Коваль А.П. – К. :
Либідь, 1992. – 280 с.
9. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги-ХІІ, 2006. – 496с.
10. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. /
Мацюк З., Станкевич Н. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.
11. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. посіб. /
Онуфрієнко Г.С. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.
12. Пахомов В.М. Ділова українська мова: конспект лекцій / Пахомов В.М.
– Івано-Франківськ : Факел, 2002. – 358 с.
13. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного
управління : навч. посіб. / Плотницька І. М. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. –
192 с.
14. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч.
посіб. / О. Д. Пономарів. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001.
– 240 с.
15. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень /
М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за
ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС»,
Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.
Додаткова література
1. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового
спілкування: навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕк, 2000. – 192 с.
2. Волошин В. Г. Комп’ютерна лінгвістика: навч. посіб. / В. Г. Волошин.
– Суми : ВТД ” Університетська книга”, 2004. – 382 с.
3. Гуць М.В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. /
Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К. : Міжнародна агенція
“BeeZone”, 2004. – 336 с.
4. Довідник з культури мови: [ посібник] / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик,
Н. М. Сологуб [та ін.] ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Вища шк., 2005.
– 399 с.
5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник/
Жайворонок В. В. – К. : Наукова думка, 2004.
6. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити ? /
О. М. Корніяка. – К. : Либідь, 1996. – 96 с.
7. Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко [та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 304с.
8. Культура української мови: довідник / С. Я. Єрмоленко, Н.
Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець [та ін.] ; за ред. В.М.
Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.
9. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління
/ В. Я. Малиновський. – вид. 2-ге, доп. і виправл. – К. : Центр сприяння
інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.
10. Палихата Е.Я. Культура наукового і ділового мовлення / Е. Я.
Палихата. – Тернопіль, 1997. – 132 с.
11. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування /
Радевич-Винницький Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006.
– 291с.
12. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин,
А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367с.
13. Словник іншомовних слів : 23000 слів та термінологічних
словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт [та ін.]. – К. : Довіра, 2000. –
1018 с.
14. Словник скорочень в українській мові / уклад. Н.Д.Гула [та ін.] ;
ред.-упоряд. В. В, Жайворонок, М . М. Фещенко ; за ред. Л. С.
Паламарчука. – К. : Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 512 с.
15. Словник труднощів української мови / за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. :
Радянська школа, 1989.
16. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О.
Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К. : Наукова
думка, 2003. – 240 с.
17. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик,
І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К. : Довіра : УНВЦ «Рідна
мова», 1997. – 399 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і
діловодство).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
