.

Стилі сучасної української літературної мови. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1210 35755
Скачать документ

Стилі сучасної української літературної мови.

Мова, як відомо, є не лише засобом спілкування. Це також спосіб
сприймання світу, відтворення його в свідомості людини. Кожен народ
сприймає світ не зовсім так, як інші народи, тому в усіх мовах є щось
неповторне, оригінальне. Кожна мова має власне світло, яке виблискує в
безмежному океані мов Землі.

О. Пономарів

Мова – найбільше багатство і нації, і кожної окремої людини. Без мови
немає народу. Вона є однією з найістотніших ознак нації і реально існує
як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.

Мова – найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та
координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва,
побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.

Українська мова – єдина національна мова українського народу. Нею
послуговуються також українці, які проживають за межами України: у
Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США,
Австралії та інших країнах. Українська мова входить до найпоширеніших
мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до
східної підгрупи слов’янських мов, що входять до індоєвропейської мовної
сім’ї.

Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою
28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні.

Українська мова завдяки своєму тривалому розвиткові має струнку звукову
й чітку граматичну системи, достатньо впорядковані виражальні засоби.

Поняття “українська мова” охоплює всі різновиди мови, що ними
користуються люди: діалекти, говори, говірки, жаргони, сленги,
літературну мову.

Українська національна мова існує:

у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній
мові;

у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.

Отже, не слід ототожнювати поняття “національна мова” і “літературна
мова”. Національна мова охоплює літературну мову, територіальні
діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а
літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову
творить народ, тоді як відшліфована її форма – літературна мова –
викристалізовується під пером митців слова.

Українська літературна мова

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі
південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших
наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П.
Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою
(“Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”). Він першим
використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву
вважають Тараса Григоровича Шевченка. Традиції Т. Шевченка у розвитку
української літературної мови продовжували у своїй творчості Іван
Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський та інші
письменники.

Літературна мова – це загальноприйнята оброблена й удосконалена форма
національної мови, яка, виникнувши на основі одного діалекту, ввібрала в
себе виражальне багатство всіх інших діалектів, говорів та говірок і
обслуговує суспільство в цілому. Літературна мова є мовою державних
установ, громадських організацій, армії, школи, науки, літератури,
засобів масової інформації. Літературна мова не збігається із жодним
діалектом, вона багатша, розвиненіша, досконаліша за будь-який із них.
Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим
чинником єдності народу і його духовного розвитку, розвитку науки й
матеріального виробництва.

Основними ознаками літературної мови є її наддіалектний характер і
стабільні літературні норми (правила), що стосуються вимови звуків,
вживання слів, творення словоформ, побудови словосполучень і речень,
передавання звуків, складів, слів і речень на письмі.

Будь-яка літературна мова, зокрема й українська, функціонує у двох
формах: усній (звуковій) і писемній (буквеній). Обидві ці форми
характеризуються наявністю сталих норм, дотримання яких робить
літературну мову досконалим засобом передавання й отримання інформації.

Усна мова – первинна; писемна – вторинна, вона виникла й ґрунтується на
усній мові.

Усна мова порівняно з писемною характеризується більшою довільністю в
дотриманні літературної норми, певними вільностями в побудові
висловлювань. Вона обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й
виробничі потреби суспільства.

Писемна мова більш регламентована і менш терпима до будь-яких відхилень
від норми. Вона функціонує у сфері державної, політичної, господарської,
наукової і культурної діяльності.

Стилі української мови

Українська мова, як і будь-яка інша розвинена літературна мова,
становить систему функціональних стилів.

Функціональний стиль – це сукупність мовних засобів та прийомів, вибір
яких зумовлюється змістом, характером і метою висловлювання, а також
обставинами, у яких воно відбувається.

У сучасній українській мові традиційно виділяють розмовний, науковий,
публіцистичний, художній та офіційно-діловий стилі. Кожен з них має свої
характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри – це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед
метою мовлення, сферою спілкування та іншими ознаками.

Основні ознаки стилів та їх жанрів подано у табл. 1.

Таблиця 1. Стилі й жанри

Назва стилю Види творів, у яких стиль реалізується Основні ознаки

Мета мовлення Сфера спілкування Форма реалізації стилю Мовні
особливості стилю

Розмовний

Обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги,
виховний вплив Побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими Діалог
Широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно
забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні
речення тощо

Науковий Дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук,
анотація Повідомлення про результати наукових досліджень Наука, техніка,
освіта Монолог Характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія,
складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність,
обґрунтованість викладу

Офіційно-діловий Закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошення,
доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист тощо Регулювання
офіційно-ділових стосунків Офіційно-ділові стосунки Монолог (діалог)
Переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська
лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад
гранично точний

Публіцистичний Виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон,
дискусія Обговорення, відстоювання та пропаганда важливих
суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку
Громадсько-політичне життя Монолог (діалог) Використовуються
суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні
запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний

Художній Трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема,
вірш, байка Різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою
художніх засобів Мистецтво слова Монолог Застосовуються всі мовні
засоби, особливо широко – слово в переносному значенні

Розмовний стиль

Розмовний стиль – різновид літературної мови, що використовується людьми
різного віку в щоденному неофіційному спілкуванні, тобто в
найрізноманітніших комунікативних ситуаціях. Розмовний стиль
“обслуговує” всіх громадян суспільства, всі верстви українського етносу
в їхніх щоденних життєвих потребах.

Сфера використання розмовного стилю мови – усне повсякденне спілкування
у побуті, на виробництві.

Головне призначення – бути засобом невимушеного спілкування, обміну
думками, з’ясування побутових стосунків.

Головні ознаки: усна форма, жести, міміка, спонтанність, невимушеність,
безпосередність реагування, імпровізація, емоційність, орієнтованість на
слухача і на ситуацію, в якій здійснюється обмін думками.

Головні мовні засоби: лексика емоційно-експресивного, часто зниженого,
забарвлення, просторічні елементи, діалектизми, фольклоризми, скорочені
слова, звертання, вживання слів з суфіксами пестливості, здрібнілості
або згрубілості; вживання коротких, стислих синтаксичних конструкцій,
часто уривчастих, формально не закінчених (слова-речення, неповні,
еліптичні речення).

Науковий стиль

Науковий стиль – різновид літературної мови, що використовується в
науці, освіті й виконує пізнавально-інформативну функцію. Поняття
наукового стилю об’єднує мову різних наукових галузей.

Сфера використання наукового стилю мови – наукова діяльність,
науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.

Головне призначення – систематизування, пізнання світу, служити для
повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування
гіпотез, класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань, виклад
матеріалу, представлення наукових даних суспільству.

Головні ознаки: інформативність, понятійність і предметність,
об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, однозначність,
точність, лаконічність, доказовість, переконливість, аналіз, синтез,
аргументація, пояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.

Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість
термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, часто іншомовних
слів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення),
цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безсуб’єктність,
безособовість синтаксису, відсутність всього того, що вказувало б на
особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів,
суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних
неологізмів).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий, науково-популярний,
науково-публіцистичний, науково-навчальний, виробничо-технічний.

Власне науковий стиль обслуговує фахівців певної галузі науки. Це
наукові дослідження в галузі мовознавства, медицини, космонавтики тощо.

Науково-публіцистичний стиль широко використовується в газетах і
журналах. Цим стилем журналісти пишуть повідомлення про досягнення науки
і техніки.

Науково-популярний стиль має на меті зацікавити науковою інформацією
широке коло людей незалежно від їхньої професії та підготовки. Цим
стилем пишеться наукова література (статті, брошури) на медичні,
космічні, біологічні та інші теми.

Науково-навчальним стилем пишуться підручники, посібники та інша
література, призначена для навчальних закладів.

Виробничо-технічний стиль – це мова літератури, що обслуговує різні
сфери господарства й виробництва (інструкції, проспекти тощо).

Публіцистичний стиль

Публіцистичний стиль – термін, яким позначають: 1) функціональний стиль
літературної мови, що використовується у сфері масової інформації (мова
преси; мова радіо і телебачення); 2) емоційно забарвлену, піднесену мову
з ознаками вольової оцінності; в цьому другому значенні названий стиль
виступає синонімом до понять “ораторський стиль”, “риторичний стиль”.

Сфера використання публіцистичного стилю – громадсько-політична,
суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Головне призначення – служити розв’язанню суспільно-політичних питань,
активно впливати на читачів, переконувати у справедливості певної ідеї,
спонукати їх до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї,
знання, здоровий спосіб життя.

Сфера використання і призначення публіцистичного стилю вплинули на
формування його відповідних ознак: логізація та емоційна виразність,
оцінка – соціально-політична, ідеологічна, естетична, моральна,
пристрасне ставлення до предмета мовлення, змісту, інформації, поєднання
точності висловленої інформації, наукових положень з
емоційно-експресивною чи імперативною образністю художнього
конкретно-чуттєвого бачення питання чи проблеми.

Головні ознаки: спрямованість на новизну; динамічність; актуалізація
сучасності; інформаційність; політична, суспільна, морально-етична
оцінка того, про що пишеться або мовиться; синтез логізації та
образності мовного вираження, що нагадує про близькість публіцистичного
стилю до наукового і художнього; документально-фактологічна точність;
декларативність; закличність; поєднаність стандарту й експресії;
авторська пристрасть; емоційність, простота і доступність;
переконливість. Усі ці й інші ознаки створюють враження
“багатостильовості” публіцистичного стилю, який настільки розростається
й розгалужується поза власне публіцистичним, що підстилі дають підстави
називати їх окремими стилями (газетним, журнальним, телевізійним тощо).

Головні мовні засоби: сплав елементів наукового, офіційно-ділового,
художнього стилів. З одного боку, у ньому широко використовується
суспільно-політична лексика, політичні заклики, гасла, точні
найменування (подій, дат, учасників, місця), а з іншого – багатозначна
образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього,
художні засоби – тропи і фігури. Всі лексеми, як правило, чітко
поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Навіть при
художньому домислі в публіцистичному стилі авторське “я” збігається з
фактичним мовцем.

Публіцистичний стиль має такі підстилі: власне публіцистичний,
художньо-публіцистичний, науково-публіцистичний.

Власне публіцистичний, або стиль засобів масової інформації (газети,
часописи, радіо, телебачення, реклама).

Художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, нариси, есе).

Науково-публіцистичний стиль (критичні статті, аналітичні огляди,
соціальні потреби).

Художній стиль

Художній стиль (художня мова, мова художньої літератури) – мова, яка
моделює світ через конкретно-чуттєві образи й виконує естетичну функцію.
Естетична функція художньої мови передбачає вплив мовних образів на
емоції реципієнта, здатність розкривати вторинний зміст слова. До
позамовних чинників художнього стилю належать естетичні, соціальні,
психічні та інші засади мовно-художньої творчості. Художній стиль – це
особливий спосіб мислення й усвідомлення дійсності. У ньому можливі
поєднання елементів усіх стилів літературної мови, а також діалектизмів,
жаргонізмів та інших складників, якщо це вмотивоване потребами
мистецького зображення дійсності. Художній стиль обслуговує
духовно-естетичну сферу життя народу.

Сфера використання художнього стилю – індивідуальна і колективна творча
діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.

Головне призначення – впливати засобами художнього слова через систему
образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання,
моральні якості та естетичні смаки.

Головні ознаки: образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як
інтенсивність вираження, зображуваність (конкретно-чуттєве живописання
дійсності – людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей,
відношень). У художньому стилі все подається через призму соціальної
орієнтації, світогляду, інтелекту і світовідчуття особистості (образ
автора) і все зображуване спрямовується на особистість читача (слухача).
Тому в художньому стилі (зокрема, в художніх творах), крім об’єктивності
реального світу, існує і суб’єктивність сприйняття його людиною.

Головні мовні засоби: багатство найрізноманітнішої лексики з
переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей,
дій, явищ, ознак); емоційно-експресивна лексика, різні види синонімів,
антонімів, омонімів, фразеологізмів; використання із стилістичною метою
історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів. Повна
свобода синтаксичного конструювання: використовуються всі
семантико-граматичні типи речень, синтаксичних зв’язків, особливості
інтонування та ритмомелодики. На доборі та організації мовно-виражальних
засобів позначається індивідуально-авторське світосприйняття,
світовідчуття та світобачення, яке мусить завжди орієнтуватися на
літературну норму. Все має право на використання в цьому стилі, якщо
відповідає вимогам естетичної міри, стилістичної доцільності.

Художній стиль поділяється на такі підстилі (за родами і жанрами
літератури): епічні, ліричні, драматичні, комбіновані.

Епічні (прозові: епопея, роман, повість, оповідання, нарис);

Ліричні (поема, балада, пісня, поезія);

Драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

Комбіновані (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка тощо).

Офіційно-діловий стиль

u

hTH

u

ue

?

TH

o

o

ue

h*

h*

h*

6рактерними мовними, текстовими стандартами. Завдяки їм ділове
спілкування уніфікується, що сприяє, зокрема, й використанню технічних
засобів передавання інформації.

Сфера використання офіційно-ділового стилю мови – це офіційне
спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті,
законодавство, адміністративно-господарська діяльність.

Головне призначення – регулювання ділових відносин мовців у
державно-правовій і суспільно-виробничій сферах, обслуговування
громадянських потреб людей у типових ситуаціях.

Головні ознаки: регулювально-імперативний характер, документальність
(кожний офіційний папір повинен мати характер документа), стабільність
(тривалий час зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока
стандартизація значної частини висловів, сувора регламентація тексту.

Офіційно-діловий стиль має свою офіційно-ділову лексику, але вона не є
особливо чисельною, такою, як терміни у науковому стилі. Колорит
офіційності, діловитості формується не так лексикою, як стабільною
композицією тексту, який складається загалом із загальновживаної
лексики, і тільки окремі лексеми є стилістемами офіційно-ділового стилю.

Головні мовні засоби: на нейтральному тлі загальновживаних мовних
елементів широке використання суспільно-політичної та
адміністративно-канцелярської термінології (відрядження, протокол,
наказ, вищезазначений, вищезгаданий, нижчепідписаний, пред’явник,
пред’явлений, заява, заявник, сторони, показання, ухвала, угода,
розпорядження, резолюція, інструкція, план, звіт, документ, декларація,
кредит); специфічна термінологія на зразок порушити питання, подати
пропозицію; відсутність емоційно-експресивної лексики і будь-якої мовної
індивідуальності автора, обмежена синонімія. У синтаксисі
офіційно-ділового стилю переважають: безособові і наказові форми
дієслів; безособові, інфінітивні, неозначено-особові,
узагальнено-особові речення; іменний присудок, складні синтаксичні
конструкції, дієприкметникові і дієприслівникові звороти. Обов’язковим є
чітко регламентоване розміщення і побудова тексту, обсяг основних
частин, наявність обов’язкових стандартних висловів (тому в діловому
спілкуванні прийнято частіше користуватися готовими бланками).

Офіційно-діловий стиль має такі підстилі: законодавчий, дипломатичний,
адміністративно-канцелярський.

Законодавчий (закони, укази, статути, постанови).

Дипломатичний (міжнародні угоди – конвенції, повідомлення – комюніке,
звернення – ноти, протоколи).

Адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження,
довідки, заяви, звіти).

Законодавчий підстиль складають документи, які виконують
настановчо-регулювальну функцію в державному і суспільному житті,
утверджують обов’язкові правові норми: декрети, закони, кодекси,
конституції, укази, постанови, рішення. Мова цих документів, хоч і
насичена юридичною термінологією, ускладненими синтаксичними
конструкціями з відокремленням, підрядністю, повинна бути доступною і
зрозумілою кожному громадянинові держави, бо всі мають однакове
конституційне право на таку законодавчу інформацію.

Дипломатичний підстиль обслуговує дипломатичну службу, контакти
Української держави з іншими державами, міжнародним співтовариством і
всесвітніми організаціями. Цей підстиль характеризується специфічною
лексикою, термінологією, серед якої чимало запозичень, та своєрідними
формулами дипломатичної ввічливості.

До дипломатичних належать:

організаційно-регулюючі документи (конвенція, пакт, угода, протокол про
наміри);

організаційно-впливові документи (декларація, нота, вербальна нота,
міжнародна заява);

інформативно-описові документи (меморандум, комюніке).

Адміністративно-канцелярський підстиль забезпечує зв’язок усього
управлінсько-виконавчого апарату держави між його внутрішніми
підрозділами і кожним громадянином держави. Він єдиний з підстилів
активно доходить до кожного члена суспільства, як і розмовний стиль,
особливо нині, коли Україна стає правовою державою.

Серед адміністративно-канцелярської документації виділяють:

інформаційно-довідкові документи (графік, довідка, доповідна записка,
доповідь, запрошення, зведення, звіт, огляд, оголошення, перелік, план,
повідомлення, пояснювальна записка, пропозиція, протокол, список,
стенограма, таблиця, телефонограма та інші);

розпорядчі документи (вказівка, наказ, постанова, резолюція, рішення,
розпорядження, ухвала тощо);

організаційні документи (інструкція, правила, положення, програма,
регламент, розпорядок, статут, функціональні обов’язки тощо);

документи з особового складу (анкета, автобіографія, відрядження,
записка про переведення на інше місце роботи, заява, контракт, накази з
особового складу, особова карточка, особова справа, посвідчення, резюме,
угода, ухвала, характеристика тощо).

документи господарсько-договірної діяльності (договір поставки; договір
підряду; договір про майнову відповідальність відповідальних осіб;
договір підряду на капітальне будівництво; договір з наукової
діяльності; договір на здійснення кредитно-розрахункового
обслуговування; договір про депозитний вклад; кредитний договір; договір
про спільну діяльність; лізінгова угода; договір про пайовий внесок;
договір про посередницькі послуги; договір на інформаційно-довідкове
обслуговування; договір на брокерське обслуговування; установчий договір
про створення асоціації; установчий договір про створення на пайових
засадах комерційного банку; договір про заснування малого підприємства;
договір оренди, договір оренди з правом викупу; договір продажу майна
державних підприємств, установ, організацій юридичним особам; договір
продажу майна державних підприємств громадянам (групі громадян) тощо);

документи господарсько-претензійної діяльності (протокол розбіжностей до
договорів, комерційний акт, претензійний лист, позовна заява тощо);

обліково-фінансові документи (акти (акт) про результати інвентаризації
матеріальних цінностей; акт оцінки наявності оборотних коштів; акт
оцінки вартості основних фондів, що підлягають викупові (продажу); акт
оцінки вартості незавершеного будівництва; акт оцінки вартості майна;
державний акт про викуп майна державного підприємства; акт про результат
ревізії каси, акцепт; відмова від акцепту; доручення;
заява-зобов’язання; заява про відкриття рахунку в банку; квитанція;
накладна; розписка; трудові угоди та інші);

документи зовнішньоекономічної діяльності: а) документи з організації
зовнішньоекономічних зв’язків /комерційні листи: запит-відповідь на
запит; пропозиція (оферта) – відповідь на пропозицію; рекламація
(претензія) – відповідь на рекламацію; контракт; доповнення до
контракту; запис бесіди (ділової розмови); б) документи для створення
спільних підприємств (протокол намірів про створення спільних
підприємств; договір і статут спільного підприємства).

Для офіційно-ділового стилю основною є функція повідомлення громадянам,
установам і організаціям законів, постанов, розпоряджень, угод та іншої
офіційної інформації, що виникає і вступає в дію чи виводиться з обігу
на всіх рівнях державного, суспільного, громадського і виробничого
життя.

Для офіційно-ділового стилю, як і наукового, характерні точність,
однозначність, логічність викладу змісту. Однак у науковому стилі ці
риси служать об’єктивності й доказовості змісту, а в офіційно-діловому
вони мають забезпечувати дотримання адресатами правових норм, їх
волевиявлення, містити в собі наказовість і розпорядність.

З художнім стилем офіційно-діловий перебуває в повній опозиції і за
сферою дії, і за призначенням та функціями (в офіційно-діловому стилі –
повідомлення і волевиявлення, у художньому – образне відтворення
дійсності та естетичний вплив), і за добором виражальних засобів (в
офіційно-діловому стилі – однозначний термінологічний лексикон, стійкі
словосполучення, у художньому – полісемія, синонімія, експресивний
синтаксис).

Вплив художнього стилю на офіційно-діловий виявляється через норми
літературної мови, які формуються у своїй основній масі переважно в
художньому стилі і потім сприймаються всіма стилями, насамперед
офіційно-діловим.

На початковому етапі формування ділового стилю помітний сильний вплив
розмовної мови, тому що влада прагнула донести свої розпорядження до
багатьох верств людності й широко використовувала елементи живого
мовлення.

Основним видом текстів у офіційно-діловому стилі є документи. Вони
класифікуються за формою донесення до адресатів і за жанрами підстилів –
законодавчого, дипломатичного й адміністративно-управлінського.

Хоча офіційно-діловий стиль прийнято називати книжним, писемним, бо
основними його текстами є офіційні папери, що мають статус документів,
проте він має і усну форму вияву (переговори на різних рівнях державної
і громадської влади, офіційні зустрічі, ділові розмови, прийоми громадян
тощо).

Таблиця 2. Офіційно-діловий стиль

Рівень Мовні особливості

Лексичний Об’єктивна констатація фактів на лексичному рівні вимагає
вживання саме книжної лексики із прямим значенням слів, що повинні точно
і чітко називати поняття, явища.

Образність відсутня.

Характерна “своя” власна, “канцелярська” лексика, що вже не
використовується чи майже не використовується в інших сферах
спілкування: вищезазначений, вищезгаданий, пред’явлений, пред’явник,
чинити, сторони, глава, дієздатний, відрядити, постановити та ін.

У дипломатичній сфері офіційного спілкування використовується
титулювання: Шановний пане Президенте! Ваша Високість! Пане Посол! і
под.

Багато у документах різноманітних термінів, запозичень,
інтернаціоналізмів.

Часто трапляються абревіатури (назви установ, організацій, служб,
приладів, обладнань, систем).

Граматичний:

а) морфологічний Підкреслено-директивний та настановчо-інформативний
характер на граматичному рівні викликав широке використання неозначеної
форми та наказового способу дієслів (внесено пропозиції, премії
присуджуються, ухвалили, наказую, подати висновки).

У розпорядчій документації переважають інфінітивні форми дієслова:
затвердити, зобов’язати, вказати, організувати, доповісти.

Питому вагу мають дієслова теперішнього часу: організовує, застосовує,
розглядають.

Віддієслівні іменники застосовуються частіше, аніж дієслова: виконання,
вирішення, утворення, збереження, одержання, розв’язання тощо.

б) синтаксичний Переважають речення із іменним присудком над простим
дієслівним (бездоганне вирішення).

Вживаються пасивні конструкції (обговорюється питання, визначаються
розміри, задовольняються вимоги, перерозподіляється прибуток).

Поширені дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Нормативні
стереотипні конструкції, як-от: з метою; у зв’язку з тим, що (через те,
що); з огляду на те, що; в порядку; зважаючи на те, що; зважаючи на
викладене вище; відповідно до; згідно з; по лінії; оскільки… то; або
усталені словосполучення: прошу дозволити; взяти до уваги; довести до
відома; взяти за основу; взяти зобов’язання; таким чином; ми, що
нижчепідписались, та ін.

Універсалізація форми висловлення думки полегшує сприйняття змісту
документа, концентрує увагу на кожному його положенні, спрощує процес
складання окремих видів ділових паперів.

Традиційний прямий порядок слів: підмет перед присудком, узгоджене
означення перед означуваним словом, неузгоджене – одразу після
означуваного слова, додаток – після керуючого слова, обставинні слова –
ближче до слова.

Специфічні підсумкові конструкції: коротко кажучи; як зазначалося вище;
у зв’язку з тим, що і т. ін.

Загалом переважають складні речення.

Структурний Текст чітко членується на абзаци.

Стереотипна організація тексту виявляється у максимальній
стандартизації, трафаретизації документів.

Рубрикація, переліки – відмінні риси багатьох документів.

Перелік рекомендованих джерел

Основна література

1. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитися і правильно говорити / за
заг. ред. О. Сербенської. – Львів: Світ, 1994. – 152 с.

2. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення / Н. Д. Бабич. – Львів: Світ,
1990. – 232 с.

3. Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови : навч.
посіб./ Н. Д. Бабич. – Львів : Світ, 2003. – 432 с.

4. Ботвина Н.В. Офіційно-діловий та науковий стилі української мови :
навч. посіб. / Наталія Ботвина. – К. : АртЕк, 1998. – 192 с.

5. Волкотруб Г. Й. Стилістика ділової мови : навч посіб. / Г. Й.
Волкотруб. – К. : МАУП, 2002. – 208 с.

6. Глущик С. В. Сучасні ділові папери / Глущик С. В., Дияк О. В.,
Шевчук С. В. – К. : А.С.К., 2000. – 400 с.

7. Зубков М. Г. Сучасна українська ділова мова / М. Г. Зубков. – Х. :
Торсінг, 2003. – 448 с.

8. Коваль А.П. Ділове спілкування: навч. посіб. / Коваль А.П. – К. :
Либідь, 1992. – 280 с.

9. Культура фахового мовлення: навч. посіб. / за ред. Н. Д. Бабич. –
Чернівці : Книги-ХІІ, 2006. – 496с.

10. Мацюк З. Українська мова професійного спілкування: навч. посіб. /
Мацюк З., Станкевич Н. – К. : Каравела, 2006. – 352 с.

11. Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови: навч. посіб. /
Онуфрієнко Г.С. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 312с.

12. Пахомов В.М. Ділова українська мова: конспект лекцій / Пахомов В.М.
– Івано-Франківськ : Факел, 2002. – 358 с.

13. Плотницька І. М. Ділова українська мова у сфері державного
управління : навч. посіб. / Плотницька І. М. – К. : Вид-во УАДУ, 2000. –
192 с.

14. Пономарів О. Д. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч.
посіб. / О. Д. Пономарів. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь, 2001.
– 240 с.

15. Українська ділова і фахова мова: практичний посібник на щодень /
М. Д. Гінзбург, І. О. Требульова, С. Д. Левіна, І. М. Корніловська ; за
ред. М. Д. Гінзбурга. – 2-ге вид., випр. і доп. – К. : «Фірма «ІНКОС»,
Центр навчальної літератури, 2007. – 672 с.

Додаткова література

1. Ботвина Н. В. Міжнародні культурні традиції: мова та етика ділового
спілкування: навч. посіб. / Н. В. Ботвина. – К. : АртЕк, 2000. – 192 с.

2. Волошин В. Г. Комп’ютерна лінгвістика: навч. посіб. / В. Г. Волошин.
– Суми : ВТД ” Університетська книга”, 2004. – 382 с.

3. Гуць М.В. Українська мова у професійному спілкуванні : навч. посіб. /
Гуць М. В., Олійник І. Г., Ющук І. П. – К. : Міжнародна агенція
“BeeZone”, 2004. – 336 с.

4. Довідник з культури мови: [ посібник] / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик,
Н. М. Сологуб [та ін.] ; за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. : Вища шк., 2005.
– 399 с.

5. Жайворонок В. В. Велика чи мала літера? Словник-довідник/
Жайворонок В. В. – К. : Наукова думка, 2004.

6. Корніяка О. М. Мистецтво гречності: Чи вміємо ми себе поводити ? /
О. М.  Корніяка. – К. : Либідь, 1996. – 96 с.

7. Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик,
С. Я. Єрмоленко [та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 304с.

8. Культура української мови: довідник / С. Я. Єрмоленко, Н.
Я. Дзюбишина-Мельник, К. В. Ленець [та ін.] ; за ред. В.М.
Русанівського. – К. : Либідь, 1990. – 304 с.

9. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління
/ В. Я. Малиновський. – вид. 2-ге, доп. і виправл. – К. : Центр сприяння
інституційному розвитку державної служби, 2005. – 254 с.

10. Палихата Е.Я. Культура наукового і ділового мовлення / Е. Я.
Палихата. – Тернопіль, 1997. – 132 с.

11. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування /
Радевич-Винницький Я. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К. : Знання, 2006.
– 291с.

12. Словник-довідник з культури української мови / Д. Гринчишин,
А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К. : Знання, 2004. – 367с.

13. Словник іншомовних слів : 23000 слів та термінологічних
словосполучень / уклад. Л. О. Пустовіт [та ін.]. – К. : Довіра, 2000. –
1018 с.

14. Словник скорочень в українській мові / уклад. Н.Д.Гула [та ін.] ;
ред.-упоряд. В. В, Жайворонок, М . М. Фещенко ; за ред. Л. С.
Паламарчука. – К. : Вища шк. Головне вид-во, 1988. – 512 с.

15. Словник труднощів української мови / за ред. С. Я. Єрмоленко. – К. :
Радянська школа, 1989.

16. Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О. О.
Потебні; Інститут української мови. – стереотип. вид. – К. : Наукова
думка, 2003. – 240 с.

17. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / С. П. Бибик,
І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К. : Довіра : УНВЦ «Рідна
мова», 1997. – 399 с. – (Б-ка держ. службовця. Держ. мова і
діловодство).

PAGE

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020