Вишивка кінця XIX-початку XX століття
З початку XX століття в Україні відбуваються процеси формування
різноманітних художніх напрямів в образотворчому мистецтві й активного
співробітництва провідних художників-авангардистів з народними
майстрами, їх звернення до символічної мови народної творчості. Ці
взаємовпливи привели до глибоких структурних видозмін, пов’язаних з
народженням цілого напряму українського модерну, авангарду.
Митці, формуючи український варіант модерну, звертаються до часів
героїчної епохи Гетьманщини XVII— XVIII століть, доби розквіту бароко.
Саме цей яскраво виражений національний стиль стає об’єктом наслідування
і естетичних рефлексій. Водночас формування стилю з ретроспективною
орієнтацією до героїчного минулого надає йому не лише змістову паралель,
ставши своєрідним історіософським двійником, парафразом, і посилює
ідеологічну спрямованість, працює на формування «української ідеї»,
збігається з соціально-політичними й культурними процесами за
відродження і становлення національної культури.
В Україні зусиллями творчої інтелігенції, меценатів створюється
розгалужена мережа майстерень, в яких генеруються й реально втілюються
новітні ідеї. Майстерні в Скопцях та у Вербівці були тими центрами, де
викристалізовувалися нові ідеї синтетичного мистецтва, а згодом —
супрематизму*. Увага авангардистів до народної селянської творчості була
програмною і сприяла інтенсивнішому оновленню пластичної мови,
демократичній спрямованості, брала участь у формуванні специфічної мови
супрематизму, його «лексики», а також мала вплив на творчість таких
видатних народних майстрів, як Ганна Собачко, Параска Власенко, Євмен
Пшеченко, Василь Довгошия. Згодом ці пошуки несподівано проявлять себе у
творчості геніальної художниці-примітивістки Марії Примаченко.
У 1910 році в селі Скопці Переяславського повіту на Полтавщині поміщиця
Анастасія Семиградова створила навчально-показову майстерню, куди
художнім керівником було запрошено Євгенію Прибильську.
Діяльність Прибильської багатопланова й різноманітна, саме їй належить
провідна роль у формуванні таких творчих особистостей, як Ганна Собачко,
Параска Власенко, Наталія Вовк. Хоча її власні роботи, їхня
художньо-стилістична спрямованість залишилися поза увагою дослідників.
їх слід аналізувати на широкому тлі розвитку мистецтва початку XX
століття.
Вишивки, створені за ескізами художників, що гуртувалися навколо Скопців
на початку століття, були виявом естетичної системи модерну з художньою
виразністю звичної форми предмета або одягу. Увага митців звернута до
особливостей вишивки гладдю, всі роботи є перенесенням живописного
малюнка на полотно за допомогою техніки гладі різнокольоровим шовком.
Однак художниця Прибильська шукає, вбирає в себе нові естетичні
враження, спілкується з художниками різних течій, експонується на
виставках сучасного мистецтва в галереї Лемерсьє (Москва) поряд з
Костянтином Коровіним, Олександром Головіним, Казиміром Малевичем,
Олександрою Єкстер. Була подорож до Парижа в 1914 році з виставкою робіт
народних майстринь. Саме тут, у Парижі, в ательє на бульварі Кліші,
заснованому відомим модельєром Полем Пуаре, народжується мода на тканини
з квітковим орнаментом. З 1911 року Пуаре запрошує живописця і графіка
Рауля Дюфі. Він багато експерементує, вивчає примітивістів, лубок,
створює малюнки, які відповідають художнім уявленням напруженого за
ритмом XX століття. Він прагне підвищеної декоративності й експресії
форм і образів, живописного вільного вирішення орнаменту, чистоти
кольору. Природно, що атмосфера активних новаторських пошуків кольору,
нових принципів орнаментації, які панували в Парижі, полонили
Прибильську. Після знайомства й бесід з Раулем Дюфі вона писала, що він
був у захопленні від її колекції «сільських малюнків». Повернувшися з
Парижа, Прибильська відходить від наслідування шитва XVIII століття.
Адже, як писала вона в одному з листів: «Свіжий сільський малюнок і
писанка штовхали до яскравості й руху».
Роботи, створені художницею після Парижа, свідчать про енергійні пошуки
й неординарність підходів. Принципом композиційно-пластичного рішення її
декоративних панно є вигнуті лінії небачених, фантастичних квітів,
рослин складної конфігурації, розміщених асиметрично. Композиції
Прибильської побудовані асиметрично, за принципом контрастного
протиставлення об’ємів, вони пронизані енергійним ритмом, симетрія
замінюється динамічною рівновагою. Кольорове тло, яке використовує
художниця, відіграє роль космосу, ірреального світу, вишивка виявляє
його фантастичність і небуденність. Орнаменти її вишивок розвиваються
стихійно, квіти й листя набувають небачених, фантастичних форм, одна
деталь ніби чіпляється за іншу і органічно виростає з неї. Оскільки
орнамент модерну став самодостатнім, природним було виникнення таких
видів вишивки, як декоративне панно, диванні подушки, в яких
орнаментальне декоративне начало виступало на перший план.
Посилена увага художниці до виразності кольору, його символіки стала
плодотворною для формування таких яскравих індивідуальностей, як Ганна
Собачко, Гликерія Цибульова, Параска Власенко із Скопців, а також Євмен
Пшеченко, Василь Довгошия з Вербівки. Саме вони створювали малюнки для
вишивок, які виконувалися в майстернях на початку XX століття й вивели
українське мистецтво на міжнародні виставки.
b
?d?d?????&??????????oe?, що спостерігається у вишитих роботах Євгенії
Прибильської і Ганни Собачко. Ганна Собачко виступає як сміливий
новатор, її композиції «Тривога» (1916 p.), «Червоний травень» (1917 р.)
насичені стрімкою ритмікою, напруженістю кольору, побудованого на
контрастах синього, брунатного, червоного. В композиціях завжди є центр,
вузол, з якого починається вихор кольору та орнаментальних фігур. Рух
створюється Ганною Собачко по колу, що підкреслює безперервність,
особливу силу пружини, що несе заряд космічної енергії. Загострена
фантазія майстрині породжує різноманітні квіти, вони перетворюються на
казкових створінь, серед яких трапляються зображення небачених птахів,
риб, у художниці «своя» фауна і флора. Реальне й фантастичне зміщено,
сплетено в єдиний згусток почуттів — то тривожних, то стрімких і
впевнених, то спокійних і врівноважених.
У Скопцях, після Є. Прибильської, художнє керівництво здійснює з 1913 по
1915 рік талановита малярка Ніна Генке-Меллер. За її абстрактними
композиціями вишивали майстрині декоративні панно.
Були в Україні ще інші центри, де до проектування вишивок і сучасного
одягу залучалися художники-новатори. Так, у селі Сунки княгиня Наталія
Яшвіль організовує майстерню, куди було запрошено Миколу Прахова. Під
керівництвом Наталії Давидової була створена майстерня в селі Вербівка,
яка стала центром, де реалізували свої ідеї супрематисти. Сюди в 1915
році Давидова запрошує для художнього керівництва Олександру Єкстер, а
пізніше — Казиміра Малевича. Сама Наталія Давидова була із знаної в
Україні козацької родини Гудим-Левковичів, родичка Чайковського,
Бердяєва. Неподалік від Вербівки знаходився маєток композитора Шимона
Шимоновича, творця нових форм у музиці, приятеля Давидової. В атмосфері
творчих пошуків народжувалися нові форми сучасного мистецтва.
Серед народних майстрів, випестуваних Наталією Давидовою і Олександрою
Єкстер, були народні самоуки Василь Довгошия та Євмен Пшеченко. За
ескізами Н. Генке-Меллер, К. Богуславської, Н. Давидової, К. Малевича,
Л. Попової, І. Пуні, Г. Якулова селянки Вербівки вишивали різноманітні
за призначенням речі. Найоригінальніші з них представили О. Єкстер та Є.
Прибильська. В Москві 6—9 грудня 1917 року відбулася друга виставка
сучасного декоративного мистецтва, на якій експонувалося понад 400
зразків вишивок, виконаних майстринями Вербівки за ескізами майже всіх
художників-супрематистів. На жаль, збереглися лише дві роботи Н.
Генке-Меллер та ескізи Л. Попової, зроблені для вишивальниць Вербівки.
Вони свідчать про експериментальні пошуки під час створення композицій,
в яких предметна форма конструювалася з різноманітних геометричних
об’ємів, побудованих на поєднанні контрастних кольорів. Творчість
митців, об’єднаних навколо Н. Давидової та О. Єкстер, заклала новий
напрям у мистецтві, зокрема у вишивці. Фольклорний архетип народного
мислення вони підняли на космічний рівень планетарного значення.
У 1915—1917 роках у Вербівці Наталя Давидова з Казиміром Малевичем
розробляє нові принципи моделювання одягу, що було невід’ємною частиною
завдань, які постали перед мистецтвом нової епохи.
З подальшим наступом тоталітарного режиму експеримент творчого контакту
художників-авангардистів з народними майстрами всіляко замовчувався,
роботи знищувалися, більшість митців змушена була емігрувати. Ця творча
співпраця, що ввела українське народне мистецтво у світовий контекст,
залишилася втраченою парадигмою XX століття.
У своїх роботах народні майстри та художники використовували «полтавську
гладь» та «художню гладь».
«Полтавська гладь». Хоча цю гладь називають полтавською, але вона
поширена по всій Україні.
Вишивають кольоровими нитками муліне у дві-три нитки або крученим
шовком. Цей шов найчастіше застосовують в узорах рослинного орнаменту.
Напрямок стібків може йти за формою мотиву, тобто збігатися з напрямком
жилок листків чи пелюсток, або ж паралельно горизонтальним ниткам
тканини.
Щоб заповнити яку-небудь форму орнаменту, прокладають довгий стібок від
контуру однієї сторони елемента рисунка до контуру другої сторони, а щоб
стібок (довжина його може досягати 3 см) щільно прилягав до тканини,
його прикріплюють кількома косими стібками, виводячи голку справа від
прокладеної нитки (рис. 1). Потім поруч із стібком прикріплення роблять
другий довгий стібок і також прикріплюють його косими стібками. Так
продовжують вишивати, поки не заповниться вся форма орнаменту. Якщо
кріпильні стібки розташовані на одному рівні, то з вивороту будуть
маленькі стібки, розкидані без будь-якого порядку. Можна кріпильні
стібки вишивати на одному рівні.
Якщо вишивати «полтавською гладдю» в кілька кольорових тонів, то межа
кольору вирізняється досить різко. У цьому разі стібки мають немовби
продовжувати один одного, тобто лягати в одному напрямку.
Щоб мати рельєфніший контур, інколи, починаючи вишивати, роблять
додатковий настил по контуру рисунка.
«Полтавська гладь», в якій стібки розміщено за формою мотиву й виконано
червоним кольором, має назву «Старокиївська».
«Художня гладь», або гладь з переходами тонів, особливої техніки не має.
Стібки кладуться так, щоб один колір переходив в інший.
Із книги «Українська вишивка» , автори Тетяна Кара-Васильєва, Алла
Чорноморець. Київ «Либідь» 2005р.
Супрематизм (від лат. supremus — найвищий) — формалістична течія в
мистецтві XX століття, різновидність абстракціонізму.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
