Зерно
Зерно в усіх хліборобських народів символізує зародження нового життя,
родючість, багатство. Це своєрідна жертва, пов’язана з циклічністю
природи та вічною ідеєю смерті й воскресіння. Адже для того, щоб
проросли нові пагони, потрібно кинути в землю старе зерно. Воно повинне
померти, щоб дати життя новому колоссю.
Зерно в уявленні нашого народу — завжди те, що мусить прорости,
зародити, переборовши смерть, воскреснути. Особливо шанується жито,
назва якого походить від того ж кореня, що й слово “життя”. На
Великдень, свято воскресіння Ісуса Христа, співаємо:
Ой на горі жито, жито,
На долині овес.
Як задзвонять в усі дзвони,
Скажуть: “Христос воскрес!”
Із глибин віків дійшла до нас легенда, ніби при творенні світу голуби
підняли з морського дна світотворчі дарунки: жито — для людей, пшеницю —
для Бога, траву — для худоби.
Однією із символічних граней образу жита є символ молодості, кохання та
шлюбу. Жито в піснях віщує весілля. Стигле жито символізує готовність до
шлюбу, зелене — неготовність. Зжати жито — означає одружитися. Перехід
від стану дівува’ння до заміжжя в коломийці відображається таким чином:
Там, де були жита, жита, а тепер пшениці.
Там, де були дівчаточка, тепер молодиці…
Особливого значення надавали житньому зерну. На весіллі молодих
посипають зерном жита, щоб життя в них було довге й гарне, щоби Бог дав
діток стільки, скільки житніх зернят упало на молоду. При цьому
співають:
Ой не сій, мати, овесець,
А сій, мати, жито,
Щоб було добре жити!
Мета обсипання молодих зерном — зробити їх багатими, здоровими,
веселими, вберегти від зурочення, забезпечити їм здатність до
дітонародження. Відомо, що на князівських весіллях XVI—XVII ст. постіль
для молодих слали на житніх снопах; поруч ставили діжу або кілька
бочечок, наповнених пшеницею, ячменем чи вівсом; по кутах опочивальні
клали хлібини.
Жито шанувалось і в родильній обрядовості. Баба-бранка після пологів
закопувала “місце” в хаті під полом і посипала його зерном жита. Після
вечері на хрестинах баба роздавала присутнім “квітки”: взимку з колосків
жита і пшениці, а влітку з барвінку, васильків і калини, аби дитя було
здорове й мало все необхідне.
Використовується жито і в поховальному ритуалі. Коли виносять домовину,
то посипають за нею житнім зерном, щоб у домі далі було життя.
Образ жита як символ життя настільки давній і так глибоко вкоренився в
народній
свідомості, що фігурує навіть у тлумаченні снів. Повністю дозріле жито
трактується як вираження закінченого, завершеного життя. Людині, якій
присниться поспіле жито, віщується скора смерть. Якщо присниться зелене
жито — це знак довгого життя.
З уявлень про жито як символ життя виник образ житнього колосся (живих
людей) і жнив (битви). У “Слові про Ігорів похід” читаємо:
На Немизі снопи стелять головами,
Молотять ціпами харалужними,
vz?E
8
<
??????????????|?На току життя кладуть,
Віють душу від тіла.
Битва тут показана як праця на току, молотьба й віяння. Тік — у казках
так зветься поле бою, місце поєдинку богатирів. Снопи означають при
цьому голови, ціпи — мечі, зерно — душу, полова — тіло. У викладі А.
Куном легенд та міфів Давньої Греції, в циклі про аргонавтів,
говориться: “Усе поле вкрили вони, немов постинані гострим серпом
колоски, що вкривають родючу землю”.
Жито невиполоте, в бур’янах — у піснях віщує смуток: життю людини
загрожує смерть. Зжате жито в народних піснях — загибла людина. Коли
воно зжате високо, це означає, що з життям попрощалася людина молода.
Жито, збите копитами, також символізує загиблу людину:
Ой у полі жито, копитами збито.
Під білою ой та й березою
козаченька вбито…
Цікаво подає уявлення про людей-житників загадка: “Прийшов
халда-балда, узяв стрики-брики, почули пойники: “Вставайте, житники,
беріть овсяників, заганяйте халду-балду, одиміте стрики-брики!” (Вовк,
собаки, Люди, коза).
Символ житнього зерна бачимо і в календарній обрядовості. Святковий
обжинковий житній сніп, перший з лану, заносили до комори зі словами:
“Щоб велося від хліба до хліба”. Цього снопа освячували в церкві на
Маковія або на Спаса і зберігали в коморі чи на горищі. У Святвечір
господар вносив його до хати і ставив на покуті, щоб рік був щасливим і
багатим. Упродовж Різдвяних свят цей сніп (снопок, дід, дідух), який
символізував предків роду, стояв на покуті. Після Водосвяття його
обмолочували, перевеслами з нього обв’язували дерева, щоб краще родили,
солому спалювали, а зерном навесні починали засівання ниви. Так
виявлялася ідея безкінечності буття, колообігу в природі, вічного
вмирання й воскресання життєвих сил. Бо солома — це символ віджилого,
старого, змертвілого, а зерно — нового, що зросте й дасть новий урожай.
З вечора 13 січня до світанку 14-го в українських хатах засівається на
нове життя, на щастя і здоров’я, на Новий рік та на довгий вік. Засівати
можуть лише хлопчики чотирьох-семи років. Адже засівати — то властивість
тільки чоловіків. А жінка, як і земля, приймає в себе зерно і зроджує
плід. Засівають із рукавиці зернами гречки, вівса, ячменю та найбільше —
жита. При цьому промовляють засівальні віншування: “Зароди, Боже,
жито, пшеницю, всяку пашницю!”
Моління про багатий урожай жита бачимо і в такій колядці:
Що в полі, полі, близько дорозі,
Ой там Іван орлами оре.
Стрілкою сіє, лучком волочить,
Лучком волочить да й Бога просить:
“Й уроди, Боже, жито густеє,
Жито густеє, волосистеє.
Поставим женців сімсот молодців,
Нажнемо кіпок, як на небі зірок,
Поставим стіжок, золотенький вершок”.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
