Місяць
Це світило, за давніми уявленнями, мало величезний вплив не тільки на
земну природу та господарські процеси, а й на життя самої людини. Місяць
пов’язували з жіноцтвом, з таємними знаннями, з нічним проростанням
рослинності. Місяць — також символ судженого, він — наречений або ж
таємний коханець зорі.
В архаїчній колядці місяць постає однією зі світотворчих стихій, від
яких залежить життя на землі:
З-за тої гори, з-за високої
Видни ми виходять трьох братів рідних,
Єдин братейко — світле сонейко,
Другий братейко — ясен місячик,
Третій братейко — дрібен дождейко.
Місячик ся бере заморозити
Гори, долини і верховини,
Глибокі потічейки і бистрі річейки;
Сонечко ся бере розморозити
Гори, долини і верховини,
Глибокі потічейки і бистрі річейки;
Дождичок ся бере зазеленити
Гори, долини і верховини,
Глибокі потічейки і бистрі річейки.
В іншій колядці місяць є господарем, а сонце й зорі — його небесною
родиною. Господар цей — найперший предок, обожнюваний у багатьох давніх
релігіях, а його родина — найдавніша, ідеальна сім’я. Таке обожнювання
місяця як прадіда особливо помітне під час Різдва. Відгомін
стародавнього культу місяця деякі вчені вбачають в обрядових діях:
обкладанні святкового столу часником, числі страв (дев’ять), у камені,
розміщеному під столом на Святвечір, у варениках, голубцях — обрядових
стравах, які готували на честь місяця.
Число дев’ять пов’язане зі старовинною календарною системою, коли місяць
поділявся на три тижні, кожен — по дев’ять днів. Звідси — число страв на
святвечірньому столі й кількість полін для вогню, на якому господиня
готує празникову їжу. Це ж “місячне” число збереглося в колядці:
Вой забарився місяць у крузі,
Місяць у крузі, гість у дорозі,
Дай Боже!
Ой ішли ж туди ба й дев’ять купців,
Ба й дев’ять купців, хлопців-молодців…
Камінь, білий камінь у фольклорі — центр світобудови й уособлення
місяця. Білий камінь посеред води — це повний місяць у бездонних
небесах. Так само камінь, що його кладе у гніздо сокіл, який сидить на
вершечку могутнього древа, названого світовим.
Гой питалася зоря у моря:
— Чиї ж то двори на шкляній горі?
Тесовий камінь, як мак, леліє,
Як мак, леліє, як жемчуг, сіє?
Гой є ж то двори світлого пана,
Світлого пана в рицарськім стані…
У балтійських і слов’янських сюжетах місяць — чоловік сонця, він зраджує
своїй дружині, бо закоханий у зорю (зоря-Денниця, до якої після весілля
йде місяць).
Місяць вважався покровителем жінок. Це покровительство можна пояснити ще
й тим, що в космогонічній моделі всесвіту місяць співвідносять із
темрявою, водою, жінкою (на відміну від сонця, пов’язаного зі світлом,
вогнем, чоловіком). Місяць, як і жінка, пряде. Він пряде час і людські
долі (прядіння — здебільшого нічна робота).
Місяць — помічник дівчат у їхніх сердечних справах. В одній із щедрівок
дівчина звертається до місяця, намагаючись передати ним звістку. Місяць
— її оборонець, “нічне Боже око”, він усе бачить із неба:
До місяця говорила:
“Ой, місяцю, місяченьку,
Освіти ясно криниченьку,
Нема ким дати знати —
їдь, батеньку, біль збирати…”
До місяця дівчина зверталася, намагаючись приворожити собі коханого:
“Місяцю Володимиру, ти високо літаєш, ти все бачиш, ти все чуєш, як
невольники й невольниці плачуть за батьком та за матір’ю, за дітками
маленькими; як корова за телям, як лошиця за лошам, як ослиця за ослям,
як море за морем. Даруй же, Господи, щоб так за мною нарожденною,
хрещеною і молитвяною рабою Божою Іван плакав”.
Місяць — також символ парубка. Якщо дівчині уві сні присниться
місяць-молодик, це знак, що слід чекати жениха. Щоб приснився суджений,
дівчина, перший раз побачивши місяць-молодик, повинна тричі справа
наліво перекрутитись і взяти трохи землі з-під п’яти. Ту землю ввечері
слід покласти собі під подушку і проказати тричі те, що говорила,
крутячись:
Місяць, місяць молодий,
В тебе ріг золотий.
Ти знаєш старого й малого,
Пошли мені мого милого.
У такому ворожінні бачимо зв’язок пророкування судженого із потойбіччям
та померлими предками, а також темну, тогосвітню природу самого місяця.
Давні люди, вибудовуючи модель всесвіту, співвідносили його із людським
тілом. Ноги світу-тіла (сліди, взуття) пов’язувати з “низом”, землею,
потойбіччям. Сам же місяць постає тут світилом померлих. Він, як усі
хтонічні істоти, все знає (“старого й малого”), та й те, що він
“золотий”, вказує на його належність до “нижнього” світу. Отже,
ворожачи, дівчина просить допомоги в померлих предків.
У загадках місяць набуває найхимерніших метафоричних форм: від рогатого
пастуха, лисого вола чи коня — до гори, шматка золота, окрайця хліба,
червоної сковороди й золотої комори.
Потойбічну природу місяця підкреслено його здатністю пересуватися небом:
“Без рук, без ніг, тільки з рогами, // А ходить попід небесами”.
Намисто з лунницями. Давній Київ
4
8
p
3/4
th
>„?i6
n
c
e
??????????????>?ову оживає. Загалом сюжет про переслідування місяця та
його поїдання або розривання доволі поширений. Так, у сибірських
(кетських, селькупських) та кавказьких (абхазьких) міфах сонцевого
чоловіка — місяця — переслідує, в одному випадку, зла жіноча міфічна
істота, причетна до нижнього, потойбічного світу, в іншому — його власна
сестра-відьма, яка нищить усе довкола. Сонце намагається врятувати свого
чоловіка. Під час боротьби місяць розривають навпіл. Дружина-сонце довго
пробує оживити свою половину, яка, проте, дісталася їй без душі.
Насамкінець місяць залишається в небі, проте, за абхазьким варіантом, як
тільки він виповнюється, його починає їсти відьма.
Тьмаве світло, відсутність тепла пояснюють прокляттям місяця, знаменням
гріха Каїнового, покладеного на нього Богом. У плямах на місяці бачать
Каїна й Авеля, піднятого ним на вилах. Коли брати приносили Богу жертву,
Каїн помітив, що його жертва не така приємна Богові, як Авелева.
Загорівся він заздрістю й ненавистю і вирішив убити брата свого.
Наступної ночі, заманивши Авеля в поле за снопи ячменю, Каїн підступно
вчинив братовбивство: нахромив його на вила й кинув, як сніп. За
присудом Божим, братовбивцю не могли прихистити ні вода, ні земля. Та
місяць, усупереч Господній волі, дав йому притулок — і відтоді носить на
собі тавро Каїнового гріха. На
Вінниччині розповідали про двох братів, яких Бог покарав страшним гріхом
за те, що вони на Різдво Христове робили мішанку для худоби. Та й
покладено братовбивчий знак на місяці задля того, щоб люди шанували
свята й остерігалися в цей час братися за роботу. Схожі легенди,
надзвичайно поширені, оповідають про гріх, учинений на Великдень, про
годування худоби та складання сіна, про офірування Богові сніпків
збіжжя.
Цікаво, що плями на місяці “обговорюються” в легендах багатьох народів
світу. Ненці на місяці бачили “місячного” чоловіка — “ірій хасаву”,
нівхи й татари — жінку, яку боги відіслали на місяць за
недобропорядність. Про “місячну людину” знали поляки, росіяни, німці,
англійці, французи, що дало змогу вченим зробити припущення про
спільноарійський міф.
Подекуди твердили, що, на відміну від сонця, створеного Богом, місяць —
витвір нечистого (“чорт теж хотів зробити сонце, але не міг; проте вкрав
кавалок сонця, із якого й утворив місяць”). На Гуцульщині вважали, що
коли помирали неправедні люди, то зорі, які в цей час гасли, й утворили
місяць. Отже, місяць за своєю природою пов’язаний із померлими, особливо
грішниками. Крім того, кажуть, що місяць — то “козацьке сонце”. Або ж:
“Гарно і при місяцю, коли сонця немає”.
Із місяцем, як і з сонцем, пов’язана ціла низка засторог. На місяць не
можна було показувати пальцем, “бо всохне”. Остерігалися також, “щоб
місяць не вперся у вікно” — щоб місяць, особливо повний, не зазирав до
хати. Тому звечора ретельно затуляли вікна фіранками, щоб місячне
проміння не падало на сонну людину, бо та може стати сновидою: блукатиме
вночі із заплющеними очима, вилазитиме на дерева й дахи, а від чийогось
погуку може впасти й забитися на смерть.
Особливе значення мав місяць у щоденному господарському житті, кожною
своєю фазою впливаючи на нього, Місяць, що має чотири фази
(народжується, росте, старіє і вмирає) порівнювали з людиною. У
Літинському повіті на Поділлі вирізняли фази місяця, які мали свої
назви: молодик (новак), підповня і старик. На Житомирщині — чотири фази:
молодик, підповня, повня і так звана “остання квартира”. У Луцькому
повіті існував поділ на п’ять частин: “нив” (молодик), “перша квартира”,
підповня, повня, “остання квартира”. Останню чверть іноді ще називали
“гнилушею”. Час невидимого місяця — “переміною”. Подекуди існувало
вірування, що місяцем “керує” св. Юрій, заслінкою “регулюючи” його фази.
Як росте місяць-молодик, так, вважалося, зростає все у природі. Тому за
молодого місяця добре збирати цілющі трави, а дівчатам — підрізати косу.
Той, хто народився за молодого місяця, моложавим буде все життя.
Побачивши молодик, слід було попросити щастя і здоров’я. До місяця
приказують:
Тобі, місяцю, з повні —
Мені на здоров’ї.
Тобі, місяцю, посвітитися —
Мені по світу надивитися,
Добре находитися.
Вважалося, що молодий місяць позбавляв зубного болю. Знахарі намагалися
саме в цей час вишіптувати різні хвороби. Проте врізаний на молодику
палець гоївся нескоро, тоді як у повний місяць — навпаки. На новаку не
радили починати сіяти (згниє в землі, не дасть плоду, льон достигатиме
неодночасно), не квасити овочів (будуть непридатні до вжитку).
Про другу фазу місяця зауважували, що народжений “на перекриї” недовго
живе у парі, залишаючись удівцем. А ще твердили, що в цей час найкраще
розпочинати косовицю сіна. Щодо “гнилуші”, то під цю пору не можна було
заготовляти сіна й деревини для будівництва — сіно гнитиме, а дерево
поточить шашіль. Людина ж, народжена “в ісході”, буде похмурою і
буркітливою. Зате в цій фазі добре починати сіяти зернові.
Місяцеві ріжки слугували господарям за добру ознаку, яку городину
висаджувати: якщо ріжки догори — то слід садити ті рослини, що мають
плоди “зверху” (огірки, помідори, перець); якщо місяць рогами донизу, то
садили цибулю, моркву, ріпу.
За місяцем також передбачали погоду. Якщо ріжками донизу — на дощ чи
мороз, угору — випогодиться; якщо почервонів — на вітер, зблід — на дощ.
Гострі і яскраві ріжки — чекай доброї погоди; круті — на мороз. Якщо
молодик з’явиться на небі, коли погідно, то добра погода триматиметься
весь місяць.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
