Писанкарство
Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного
релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох
народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла
і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні
варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх
свят, пов’язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими
подіями (страстями Христа) тощо.
Зважаючи на фізичні особливості шкаралупи яйця, середньовічні писанки до
наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні
існувало протягом століть. У XIX ст. писанкарство у різних художніх
варіантах побутувало на всій території України, про що свідчать давні
колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова,
Варшави, Брно та ін.
Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього
промислу Інституту народознавства НАН України і походять із сіл Острів
(1882 p., Львівщина), Слобідка (1891 p., Поділля) та ін.
Своєрідні місцеві відміни писанок існували і на початку XX ст.
Розрізняють писанки Подніпров’я, Слобожанщини, Полісся, Поділля,
Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті
поширені крапанки, на Бойківщині и Лемківщині — так звані шпилькові й
крапанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна
гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою
c
?????&?????????ли у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних
штучних способів — наклеювали шматки кольорового паперу, фольги,
тканини, нитки тощо. Писанки переважно виготовляли для себе і лише
зрідка для продажу на ярмарку.
Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на
весняного Юрія котили по зеленій пшениці й закопували у землю.
Великоднього ранку молоді вмивалися водою, в яку перед тим клали
крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені
писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин— від
«лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки
служили об’єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри
«невбитки», «навкатки» та ін. З випорожнених писанок, додаючи до них з
кольорового паперу хвіст, крила та голівку з тіста, виготовляли так
звані голуби. їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по
три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.
У 60-х роках XX ст. у зв’язку з посиленням інтересу до народного
мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство. У Косові,
Коломиї та Вижниці навесні, перед Великодніми святами, народні майстри
продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський
промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70—80-х роках
писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках.
З’явилися приватні колекції писанок.
Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам
старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва.
Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний
орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю,
гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи,
єднає з традицією минулого. Українська писанка у світі є символом нашого
народу.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
